Кримінальна відповідальність за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв\'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов\'язку

Короткий опис

ЗМІСТ

Перелік умовних позначень 4
Вступ 5
Розділ 1. Поняття вбивства в кримінальному праві України 13
1.1. Визначення поняття вбивства та види вбивств згідно з КК України 2001 р. 13
1.2. Характеристика ознак вбивства як типової юридичної конструкції 25
Розділ 2. Умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку як різновид умисного вбивства при обтяжуючих обставинах 41
2.1. Загальна характеристика умисного вбивства особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку як різновиду умисного вбивства при обтяжуючих обставинах 41
2.1.1. Юридична природа умисного вбивства особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку 42
2.1.2. Підстави виділення умисного вбивства особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку як окремого різновиду умисного вбивства при обтяжуючих обставинах 50
2.1.3. Місце умисного вбивства особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку серед інших різновидів умисного вбивства при обтяжуючих обставинах 63
2.2. Зміст специфічних ознак умисного вбивства особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку 68
2.2.1. Визначення змісту формулювання “виконання службового або громадського обов’язку”, яке вживається в п. 8 ч. 2 ст. 115 КК 69
2.2.2. Близький родич особи, яка виконує службовий або громадський обов'язок, як потерпілий від передбаченого в п. 8 ч. 2 ст. 115 КК різновиду вбивства 87
2.2.3. Поняття зв'язку між умисним вбивством особи й виконанням цією особою чи її близьким родичем службового або громадського обов'язку 96
Розділ 3. Співвідношення умисного вбивства особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку з деякими іншими специфічними видами вбивства 118
3.1. Співвідношення умисного вбивства особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку зі злочинами, відповідальність за які передбачається у статтях 348, 379 та 400 КК 121
3.2. Співвідношення умисного вбивства особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку зі злочином, відповідальність за який передбачається у ст. 112 КК 144
3.3. Співвідношення умисного вбивства особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку зі злочином, відповідальність за який передбачається у ст. 443 КК 154
3.4. Співвідношення умисного вбивства особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку зі злочином, відповідальність за який передбачається у ч. 4 ст. 404 КК 160
Розділ 4. Покарання за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку 169
4.1. Особливості санкції ч. 2 ст. 115 КК та її співвідношення з іншими санкціями окремих статей в Особливій частині КК 169
4.2. Деякі питання призначення покарання за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку 177
Загальні висновки 185
Список використаних джерел 191
Додаток 207

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження. В доктрині кримінального права завжди приділялась значна увага дослідженню питань кримінально-правового захисту людей від посягань на їх життя. Проблемним та іншим питанням, які пов'язані з кримінальною відповідальністю за злочини проти життя людини, присвячено багато праць. Ці питання досліджували Ю. В. Александров, М. К. Аніянц, М. І. Бажанов, В. І. Борисов, С. В. Бородін, В. О. Глушков, В. Т. Дзюба, М. І. Загородніков, М. Й. Коржанський, В. М. Куц, А. В. Наумов, Є. Ф. Побєгайло, В. В. Сташис, С. Д. Шапченко, М. Д. Шаргородський, С. С. Яценко та багато інших відомих учених.
Незважаючи на значну увагу, що приділяється питанням кримінальної відповідальності за злочини проти життя людини, спеціальному кримінально-правовому дослідженню деяких видів вбивств присвячено небагато праць.
Зокрема, є всі підстави вважати, що поза належної уваги вчених залишилося дослідження питань кримінальної відповідальності за умисне вбивство, вчинене у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку, ознаки якого були передбачені в п. “в” ст. 93 КК України 1960 р. Аналіз юридичної літератури показує, що проблемні та інші питання кримінальної відповідальності за цей вид вбивства не були самостійним об'єктом кримінально-правового дослідження. Деякі вчені окремі з цих питань розглядали у контексті кримінально-правового дослідження інших злочинів. Наприклад, С. С. Яценко розглядав їх у межах дослідження питань кримінально-правової охорони представників влади та громадськості, В. Т. Дзюба – у межах дослідження кримінальної відповідальності за посягання на життя працівника міліції або народного дружинника.
Відсутнє таке дослідження і щодо умисного вбивства особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку, ознаки якого передбачені в п. 8 ч. 2 ст. 115 КК України 2001 р. Окремі питання кримінальної відповідальності за цей різновид вбивства висвітлюються у науково-практичних коментарях КК України 2001 р., підручниках із кримінального права. Звичайно, у цих літературних джерелах зазначені питання розглядаються досить фрагментарно.
Отже, актуальність теми дисертації зумовлюється, насамперед, відсутністю в науці кримінального права України комплексного дослідження, присвяченого питанням кримінальної відповідальності за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку.
Необхідність у такому дослідженні обумовлюється й відсутністю в чинному КК України належної регламентації відповідальності за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку. Ми вважаємо, що в законодавчій конструкції цього злочину використовується термінологія, яка не відповідає вимогам законодавчої техніки нормативно-правового конструювання. Зокрема, це стосується використання у п. 8 ч. 2 ст. 115 КК формулювання “виконання службового або громадського обов’язку”. До того ж, відповідно до такої законодавчої конструкції не всі особи, життя яких потребує посиленого кримінально-правового захисту у зв'язку з їх правомірною суспільно корисною діяльністю, мають такий захист.
Недосконалою є й законодавча конструкція деяких складів злочинів, ознаки яких передбачені в спеціальних щодо п. 8 ч. 2 ст. 115 КК нормах. Це стосується як ознак деяких із цих складів злочинів, так і термінології, що застосовується для їх позначення. Така ситуація породжує багато проблем, однією з яких можна назвати відсутність чітких критеріїв розмежування умисного вбивства особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку та деяких суміжних злочинів.
Мета й завдання дисертаційного дослідження. Виходячи із сутності зазначених проблем, головною метою дисертаційної роботи є всебічне дослідження проблемних та інших питань кримінальної відповідальності за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК). Для досягнення зазначеної мети дисертантом були поставлені такі завдання: 1) розглянути визначення поняття вбивства, види вбивств та зміст ознак, які є спільними для всіх видів вбивств; 2) з'ясувати юридичну й соціальну природу умисного вбивства особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку та зміст специфічних ознак цього різновиду вбивства; 3) розглянути співвідношення між умисним вбивством особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку та деякими іншими злочинними посяганнями на життя людини; 4) дослідити деякі проблеми, які пов'язані з призначенням покарання за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку.
Об'єкт та предмет дисертаційного дослідження. Об'єктом дисертаційного дослідження є проблемні та інші питання кримінальної відповідальності за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку. Його предметом є: 1) пов'язані з розглядуваною темою норми, що містяться в чинному законодавстві України та містилися у відповідних нормативно-правових актах, які були чинними на певних етапах історичного розвитку України; 2) практика судів України щодо кваліфікації умисного вбивства, вчиненого у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку (п. “в” ст. 93 КК України 1960 р.), та призначення покарання за цей злочин; 3) положення чинного кримінального законодавства деяких зарубіжних держав, які стосуються регламентації відповідальності за злочини, які є подібними умисному вбивству особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку (п. 8 ч. 2 ст. 115) та специфічним різновидам цього вбивства (ст. 112, ст. 348, ст. 379, ст. 400, ст. 443 та ч. 4 ст. 404), відповідальність за які передбачена в КК України 2001 р.; 4) пов'язані з розглядуваною темою положення доктринальних праць вітчизняних та зарубіжних учених.
Методи дослідження. Крім діалектичного, як загального методу пізнання, для досягнення поставленої у роботі мети були використані догматичний, порівняльно-правовий, історико-правовий, статистичний методи дослідження та метод системного аналізу.
Догматичний метод. За допомогою правил формальної логіки й граматики (синтаксису) у дослідженні визначається зміст юридичних термінів та конструкцій, які використовуються законодавцем при регламентації кримінальної відповідальності за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку та за деякі інші види вбивства.
Метод системного аналізу. Зміст специфічних ознак умисного вбивства особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК) визначається шляхом встановлення змісту специфічних ознак злочинів, відповідальність за які передбачається в спеціальних щодо п. 8 ч. 2 ст. 115 КК нормах (ст. 112, 348, 379, 400, 443 та ч. 4 ст. 404 КК). Зокрема, таким чином визначається коло осіб, які можуть бути потерпілими від умисного вбивства, передбаченого п. 8 ч. 2 ст. 115 КК.
Порівняльно-правовий метод. З метою порівняння з нормами, які сформульовані в п. 8 ч. 2 ст. 115, ст. 112, 348, 379, 400, 443 та ч. 4 ст. 404 КК України 2001 р., були вивчені відповідні норми кримінального законодавства Франції, Російської Федерації, Республіки Польща, Іспанії, Латвійської Республіки, Голландії, Швеції, Китайської Народної Республіки, Республіки Бєларусь.
Історико-правовий метод. У дослідженні розглядаються історичні передумови, підстави виділення умисного вбивства особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку в окремий різновид умисного вбивства при обтяжуючих обставинах. В історичному аспекті розглядається взаємозв'язок між цим видом вбивства та його специфічними різновидами.
Статистичний метод. На підставі даних, отриманих у результаті вивчення кримінальних справ про умисні вбивства, вчинені у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку (п. “в” ст. 93 КК України 1960 р.), вивчалися деякі аспекти структури, динаміки вчинення цих злочинів та деякі аспекти призначення покарання за ці злочини.
Теоретичною основою дисертаційного дослідження є праці вчених, в яких висвітлюються як загальні питання кримінальної відповідальності, так і питання кримінальної відповідальності за вбивство та окремі його види. Зокрема, теоретичним підґрунтям цього дослідження є роботи Александрова Ю. В., Анашкіна Г. З., Андрушка П. П., Аніянца М. К., Антоняна Ю. М., Бажанова М. І., Борисова В. І., Бородіна С. В., Волкова Б. С., Глушкова В. О., Дзюби В. Т., Жижиленка А. А., Загороднікова М. І., Зелінського А. Ф., Коржанського М. Й., Кудрявцева В. М., Кульберга Я. М., Куца В. М., Матишевського П. С., Михайленка П. П., Навроцького В. О., Наумова А. В., Побєгайла Е. Ф., Савінова В. М., Сташиса В. В., Тація В. Я., Шапченка С. Д., Шаргородського М. Д., Яценка С. С. та інших учених. У процесі написання дисертації, поряд із кримінально-правовою, використовувалася література з кримінології, віктимології, теорії держави і права, історії держави і права України, історії України, філософії, соціології, психології та деяких інших наук.
Нормативно-правову базу дисертації становлять чинні Конституція України, Кримінальний кодекс України та інші закони України. Досліджуючи питання історичних передумов появи та розвитку норм, передбачених у п. 8 ч. 2 ст. 115, в ч. 4 ст. 404 та в статтях 112, 348, 379, 400, 443 КК, були використані окремі нормативно-правові акти, починаючи з 1927 р. У процесі порівняльно-правового аналізу регламентації кримінальної відповідальності за розглядуваний вид вбивства в чинному КК України та в кримінальному законодавстві деяких зарубіжних країн були використані нормативно-правові акти цих країн. Зокрема, такими нормативно-правовими актами стали КК Франції, КК Російської Федерації, КК Республіки Польща, КК Іспанії, Кримінальний Закон Латвійської Республіки, КК Республіки Бєларусь, КК КНР, КК Швеції, КК Голландії.
Емпіричною основою дисертаційного дослідження є матеріали практики судів України в справах про злочини, передбачені п. “в” ст. 93 та ст. 190-1 КК України 1960 р. Зокрема, були досліджені 47 кримінальних справ зазначеної категорії, що розглядалися Київським міським судом, Київським обласним судом та деякими іншими судами України в період з 1977 р. по 2001 рік. Також були використані постанови Пленуму Верховного Суду України та ухвали його колегії з кримінальних справ по конкретних кримінальних справах.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні нових теоретичних положень, уточненні змісту окремих понять та термінів, що мають значення для науки, практики та вдосконалення законодавства. Зокрема, в дисертації:
- Вперше обґрунтовується необхідність внесення змін та доповнень до п. 8 ч. 2 ст. 115 КК щодо уточнення формулювання “виконання службового або громадського обов'язку” – його заміну на формулювання “здійснення службової, професійної або іншої правомірної суспільно корисної діяльності”.
- Дістала подальший розвиток думка про те, що посиленого кримінально-правового захисту потребують як близькі родичі особи, яка виконує службовий або громадський обов’язок, так і інші особи, які є близькими цій особі в силу тих чи інших життєвих обставин.
- Робиться висновок про те, що не лише мета припинити виконання потерпілою особою або її близьким родичем службового або громадського обов'язку або помста за таку діяльність є змістом суб'єктивної сторони розглядуваного виду вбивства – такими ознаками можуть бути й інші мотиви або цілі, якщо вони детермінуються саме виконанням потерпілою особою чи її близьким родичем службового або громадського обов'язку. При цьому обґрунтовується, що умисне вбивство особи або її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку може вчинюватися одночасно з різних мотивів та цілей. У зв'язку з цим стверджується, що не виключається можливість кваліфікації такого вбивства одночасно за п. 8 та п. 6, п. 7 або 9 ч. 2 ст. 115 КК.
- Стверджується, що посилений кримінально-правовий захист повинні мати працівники правоохоронних органів та їх близькі не тому, що ці працівники є представниками певних державних органів, а тому, що вони здійснюють діяльність, пов'язану з боротьбою зі злочинами та іншими правопорушеннями. У зв'язку з цим пропонується у ст. 348 КК передбачити відповідальність за вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу або близької для нього людини у зв'язку з діяльністю цього працівника, яка пов'язана з виконанням покладених на нього обов'язків щодо охорони громадського порядку, нагляду й контролю за додержанням законів, проведення оперативно-розшукової діяльності, дізнання чи досудового слідства, розгляду справ чи матеріалів у суді або виконання судових рішень чи рішень, які приймаються компетентними органами в процесі такої діяльності.
- Дістала подальший розвиток думка про те, що в КК України 2001 р. необхідно уніфікувати термінологію, яка використовується для позначення одного і того ж явища. Так, у диспозиції ст. 112 КК пропонується замінити формулювання “посягання на життя” на формулювання “вбивство або замах на вбивство”. Пропонується у межах КК під “виконанням службових обов'язків” розуміти діяльність, що входить у коло повноважень службової особи, ознаки якої вказуються у примітці до ст. 364 КК.
- Вперше обґрунтовується те, що в КК України 2001 р. є колізія між нормою, ознаки якої передбачаються в ч. 2 ст. 115, та нормами, ознаки яких передбачаються в статтях 112, 348, 379, 400, 443 та ч. 4 ст. 404, у зв'язку з невідповідністю їх санкцій принципам конструювання загальних та спеціальних норм.
Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що: 1) воно є першим в Україні комплексним дослідженням проблемних та інших питань кримінальної відповідальності за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК); 2) положення дисертації можуть бути використані при підготовці підручників і навчальних посібників, методичних розробок із курсу “Кримінальне право України (Особлива частина)” для студентів юридичних вузів та факультетів; 3) окремі положення, сформульовані у дисертаційному дослідженні, носять дискусійний характер і можуть слугувати базою для подальшого наукового дослідження проблемних питань кримінальної відповідальності за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку; 4) деякі з теоретичних висновків дисертаційного дослідження втілено у пропозиціях дисертанта щодо вдосконалення вітчизняного законодавства у сфері кримінальної відповідальності за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку.
Зв'язок із науковими програмами. Тема дисертації пов'язана з Комплексною державною програмою “Формування механізму реалізації й захисту прав та свобод громадян в Україні” (тема № 01БФ042-01, 2000 р. – 2005 р.).
Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки дисертації обговорювалися: на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка; на міжнародній науково-практичній конференції “Права й свободи людини та сучасний суспільний прогрес”, яка проводилася 24 – 25 лютого 1999 р. в Ужгородському державному інституті інформатики, економіки і права; на науково-практичній конференції “Проблеми державотворення й захисту прав людини в Україні”, яка проводилася у Львівському національному університеті імені Івана Франка 8 – 9 лютого 2000 р.; на науково-практичній конференції “Україна: поступ у майбутнє”, яка проводилася Академією праці і соціальних відносин Федерації профспілок України 5 квітня 2000 р.; на міжнародній науковій конференції “Проблеми права на зламі тисячоліть”, яка проводилася в Дніпропетровському національному університеті 13 – 14 лютого 2001 р.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено у чотирьох публікаціях у фахових виданнях.

Список літератури

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

За результатами дослідження можна сформулювати наступні найбільш важливі висновки, в яких міститься розв'язання наукових проблем, що пов'язані з кримінальною відповідальністю за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку:
1. Юридична природа обтяжуючих обставин, передбачених у ч. 2 ст. 115 КК України 2001 р., має подвійний характер. З одного боку, вони є ознаками юридичного складу умисного вбивства. Установлення ознак хоча б однієї з цих обставин зумовлює кваліфікацію за ч. 2 ст. 115. З іншого боку, вони не є тими ознаками, які притаманні лише умисному вбивству і які відрізняють його від інших злочинів. У цьому аспекті умисне вбивство особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку не є якимось специфічним злочином. За своєю сутністю воно є вбивством, що вчинюється при обставинах, які свідчать про підвищений ступінь суспільної небезпечності цього різновиду вбивства та особи, що його вчинює.
2. Підставою виділення умисного вбивства особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку в окремий різновид умисного вбивства при обтяжуючих обставинах є те, що: 1) поведінка потерпілих осіб, а в окремих випадках і становище, яке вони займають у суспільстві, характеризуються підвищеною віктимністю; 2) як правило, його вчинення дестабілізує нормальне функціонування окремих ланок механізму держави, що у кінцевому рахунку спричинює шкоду іншим членам суспільства, на користь яких спрямована діяльність особи; 3) більшості з осіб, які вчиняють таке вбивство, притаманні риси, які свідчать про їх особливу небезпечність для суспільства.
3. Не є правильним твердження, що ознаки кожної з обтяжуючих обставин умисного вбивства в повній мірі є змістом лише однієї зі складових частин складу злочину. Більш правильним є твердження, що ознаки відповідних обставин переважно є змістом однієї зі складових частин складу злочину. Такий висновок випливає з того, що визначальні ознаки певної обтяжуючої обставини умисного вбивства, як правило, є змістом одного з елементів його складу. Це видно на прикладі розглядуваного вбивства. Підстави посилення відповідальності за цей різновид вбивства пов'язані зі специфікою діяльності по виконанню службового або громадського обов'язку та, в окремих випадках, становища у суспільстві тих осіб, які здійснюють цю діяльність. Отже, кваліфікуючі ознаки аналізованого виду вбивства переважно є складовою об'єкта складу злочину.
4. Загальноприйняте тлумачення формулювання “виконання службового або громадського обов'язку”, яке вживається в п. 8 ч. 2 ст. 115 КК для позначення ознак передбаченого в ньому виду вбивства, у повній мірі не відповідає сутності та змісту сучасних суспільних відносин. Це проявляється в тому, що коло осіб, які згідно з цим тлумаченням можуть бути потерпілими від розглядуваного злочину, аксіологічно та кримінологічно є необґрунтованим. До того ж, ця термінологія не відповідає таким принциповим положенням законодавчої техніки конструювання правових норм як: 1) однаковість термінів, що використовуються для позначення одного і того ж явища, в різних галузях права та в межах однієї галузі права; 2) відповідність терміна змісту того явища, яке він позначає.
У зв'язку з цим необхідно внести зміни та доповнення у законодавчу модель вбивства, передбачену в п. 8 ч. 2 ст. 115 КК України 2001 р., в частині використання формулювання “виконання службового або громадського обов'язку”. Замість цього формулювання можна використати формулювання “здійснення службової, професійної або іншої правомірної суспільно корисної діяльності”.
Як видно, у цій моделі для максимальної нейтралізації негативних якостей, притаманних оціночним поняттям, пропонується дати приблизний перелік видів суспільно корисної діяльності і загальну дефініцію, яка містить критерій віднесення явищ до переліку. При цьому приблизний перелік містить ті види суспільно корисної діяльності, у зв’язку з вчиненням яких найбільш часто позбавляються життя потерпілі.
З метою уніфікації термінології у межах КК службову діяльність пропонується визначати як діяльність, що входить у коло повноважень службової особи, ознаки якої передбачаються у примітці до ст. 364 КК.
Під професійною діяльністю слід розуміти діяльність осіб, що входить у коло їх професійних обов'язків, зафіксованих у трудових договорах (контрактах), кваліфікаційних вимогах до посади й професії, в інших подібних документах.
Визначення суспільно-корисної діяльності фактично має місце в п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. № 1 “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини”. Відповідно до такого визначення суспільну корисну діяльність слід розуміти як здійснення спеціально покладених на особу громадських повноважень чи інших дій в інтересах суспільства або окремих громадян (припинення правопорушення, повідомлення органам влади про злочин або готування до нього тощо).
5. Віктимність соціального становища будь-якої людини, яка є близькою особі, яка виконує службовий або громадський обов’язок, є такою підвищеною, як і у близьких родичів цих осіб. Суспільні відносини, які забезпечують особі можливість здійснювати свою службову діяльність або виконувати громадський обов’язок, можуть бути порушеними і в тому випадку, коли потерпілим стає будь-яка особа, доля якої не байдужа для особи, що здійснює службову діяльність або виконує громадський обов’язок. Отже, крім близьких родичів, потерпілими (у кримінально-правовому значенні цього терміну) від цього злочину повинні бути визнані у законодавчому порядку й інші близькі цієї особи.
Ці положення стосуються й деяких інших злочинів. Зокрема, мова йде про злочини, ознаки яких передбачені в ст. 112, 348 та 379 КК України.
6. В сучасній юридичній та психологічній літературі поширеною є думка, що майже кожний акт поведінки людини детермінується не одним, а декількома мотивами. При цьому зазначається, що мотив може збуджувати часткову, конкретну дію і прямо збігатися з ціллю даного діяння (або конкретної дії), із тим, що досягається в результаті виконання дії. Проте у складніших випадках мотиви можуть не збігатися з ціллю окремої дії безпосередньо, а потребують багатьох дій, досягнення численних часткових цілей.
Враховуючи ці положення, ми вважаємо, що не лише помста або мета припинити виконання потерпілою особою або її близьким родичем службового або громадського обов'язку є ознаками цього злочину. Такими ознаками можуть бути й інші мотиви або цілі, якщо вони детермінуються виконанням потерпілою особою чи її близьким родичем службового або громадського обов'язку. До того ж це вбивство може вчинюватися одночасно з різних мотивів та цілей. Наприклад, ймовірні випадки, коли умисне вбивство особи чи її близького родича вчинюється з помсти за виконання цією особою службового або громадського обов'язку й одночасно з корисливих мотивів або з метою приховати інший злочин тощо. Тому не виключається можливість кваліфікації такого вбивства одночасно за п. 8 та п. 6, п. 7 або 9 ч. 2 ст. 115 КК.
7. Законодавча конструкція злочину, ознаки якого передбачаються в ст. 348 КК, потребує змін та доповнень. Ми вважаємо, що згідно з цією статтею посилений кримінально-правовий захист повинні мати працівники правоохоронних органів не тому, що вони є представниками певних державних органів, а тому, що вони здійснюють певну діяльність, реалізуючи відповідні правоохоронні функції. На нашу думку, у ст. 348 КК має передбачатися відповідальність за вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу або близької для нього людини у зв'язку з виконанням цим працівником покладених на нього обов'язків щодо охорони громадського порядку, нагляду й контролю за додержанням законів, проведення оперативно-розшукової діяльності, дізнання чи досудового слідства, розгляду справ чи матеріалів у суді або виконання судових рішень чи рішень, які приймаються компетентними органами в процесі такої діяльності, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця чи їх близьких у зв'язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку.
8. Для позначення об'єктивної сторони посягання на життя державного чи громадського діяча в диспозиції ст. 112 КК України 2001 р. використовується термін “посягання на життя”. Є всі підстави вважати, що в цьому випадку “посягання на життя” означає вбивство або замах на вбивство. Зокрема, підставою для цього є те, що в інших статтях КК (ст. 348, ст. 379, ст. 400 КК) під цим терміном розуміється вбивство або замах на вбивство. З метою уніфікації термінології, яка використовується в КК, доцільно й у диспозиції ст. 112 КК використовувати формулювання “вбивство або замах на вбивство”.
9. У зв'язку з невідповідністю санкцій принципам конструювання загальних та спеціальних норм в КК України 2001 р. є колізія між нормою, ознаки якої передбачаються в ч. 2 ст. 115, та нормами, ознаки яких передбачаються в статтях 112, 348, 379, 400, 443 та ч. 4 ст. 404.
На підставі цих результатів ми вважаємо за необхідне внести пропозиції щодо вдосконалення чинного КК України. Зокрема, пропонується:
- п. 8 ч. 2 ст. 115 КК викласти у такій редакції: “особи або близької для неї людини у зв'язку із здійсненням цією особою службової, професійної або іншої правомірної суспільно корисної діяльності”;
- ст. 112 КК викласти у такій редакції: “вбивство або замах на вбивство Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем'єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної партії чи їх близьких у зв'язку з державною чи громадською діяльністю цих осіб”;
- ст. 348 КК викласти у такій редакції: “вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу або близької для нього людини у зв'язку з виконанням цим працівником покладених на нього обов'язків щодо охорони громадського порядку, нагляду й контролю за додержанням законів, проведення оперативно-розшукової діяльності, дізнання чи досудового слідства, розгляду справ чи матеріалів у суді або виконання судових рішень чи рішень, які приймаються компетентними органами в процесі такої діяльності, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця чи їх близьких у зв'язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку”;
- у ст. 379 КК та ст. 400 КК замінити формулювання “їх близьких родичів” на формулювання “їх близьких”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Атіка, 2001. – 320 с.;
2. Кримінальний кодекс України (Прийнятий сьомою сесією Верховної Ради 5 квітня 2001 р.): Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 240 с.;
3. Российское уголовное право. Общая часть: Учебник. – М.: Издательство «Спарк», 1997. – 454 с.;
4. Шаргородский М. Д. Преступления против жизни и здоровья. – М.: Юрид. издат. М-ва юстиции СССР, 1947. – 512 с.;
5. Сташис В. В., Бажанов М. І. Особа – під охороною кримінального закону. – Х.: Право, 1996. – 224 с.;
6. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів проти особи і власності. – Київ: Юрінком, 1996. – 144 с.;
7. Глушков В. А. Ответственность за преступления в области здравоохранения. –К.: Вища школа, 1987. – 200 с.;
8. Уголовный кодекс Украины: Научно-практический комментарий (ответственные редакторы Яценко С. С., Шакун В. И.). – К.: Правові джерела, 1998. – 1088 с.;
9. Курс советского уголовного права. Часть особенная., т. 3. – Л.: Изд. Лен. ун-та, 1973. – 836 с.;
10. Ноцюс И. О понятии убийства в советском уголовном праве // Совершенствование уголовного и уголовно-процессуального законодательства. Сборник научных трудов / Латв. ун-т, Рига, 1982. – С. 38 - 44;
11. Аниянц М. К. Ответственность за преступления против жизни по действующему законодательству союзных республик. – М.: Юрид. лит., 1964. – 212 с.;
12. Загородников Н. И. Преступления против жизни по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1961. – 278 с.;
13. Судебные приговоры. Практика Верховного Суда Украины. – К.: Юринком., 1995. – 224 с.;
14. Криминология. – М.: Изд-во МГУ, 1994. – 415 с.;
15. Новый Уголовный кодекс Франции. – М.: «ЮРИДИЧЕСКИЙ КОЛЛЕДЖ МГУ», 1993. – 212 с.;
16. Уголовный кодекс Российской Федерации // Сборник кодексов Российской Федерации. Издательство ЗАО «Славянский дом книги», 1997. – 608 с.;
17. Уголовный кодекс Голландии / Науч. ред. проф. Б. В. Волженкин, пер. с англ. И. В. Мироновой. 2-е изд. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2001. – 510 с.;
18. Уголовный кодекс Швеции / Научные редакторы проф. Н. Ф. Кузнецова и канд. юрид. наук С. С. Беляев. Перевод на русский язык С. С. Беляева. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2001. – 320 с.;
19. Уголовный кодекс Китайской Народной Республики / Под редакцией проф. А. И. Коробеева, перевод с китайского Д. В. Вичикова. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2001. – 303 с.;
20. Уголовный кодекс Республики Беларусь / Предисловие проф. Б. В. Волженкина; Обзорная статья А. В. Баркова. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2001. – 474 с.;
21. Тростюк З. Щодо назв у понятійному апараті Особливої частини Кримінального кодексу України // Право України, 1999, № 12. – С. 77 – 80;
22. А. Дутко Загальна характеристика техніки юридичного нормотворення // Вісник Львівського ун-ту. Серія юридична. – 2000. – Вип. 35. – С. 48 – 51;
23. Всемирное писание: Сравнительная антология священных текстов / Под общ. ред. проф. П. С. Гуревича – М.: Республика, 1995. – 591 с.;
24. Курс уголовного права. Общая часть. Том 1: Учение о преступлении. Учебник для вузов. Под редакцией Н. Ф. Кузнецовой и И. М. Тяжковой. – М.: Зерцало, 1999. – 592 с.;
25. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник для студентів юрид. вузів і фак./ Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, С.Я. Лихова та інші; За редакцією П.С. Матишевського та інших. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 896 с.;
26. Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963 – 2000): Офіц. вид.: У 2 т. / За заг. ред. В. Ф. Бойка. – т. 2. – К.: А.С.К., 2000. – 424 с.;
27. Демидов Ю. А. Человек – объект уголовно-правовой охраны // Сов. государство и право. – 1972. – № 2. – С. 106 – 110;
28. Кудрявцев В. Н. К вопросу о соотношении объекта и предмета преступления. // Советское государство и право. – 1951. – № 8. – С. 51 – 60;
29. Курс советского уголовного права. (Часть общая). – т. 1. – Л.: Изд. Лен. ун-та, 1968. – 646 с.;
30. Коржанский Н. И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М., 1980. – 248 с.;
31. Никифоров Б. С. Объект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1960. – 229 с.;
32. Таций В. Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. – Х.: Выщ. шк. Изд-во при ХГУ, 1988. – 184 с.;
33. Бородин С. В. Преступления против жизни. – М.: Юристь, 1999. – 356 с.;
34. Навроцький В. О. Злочини проти особи. Лекції для студентів юридичного факультету – Львів: юридичний факультетет Львівського університету ім. Івана Франка, 1997. – 48 с.;
35. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів. – К.: Юринком Інтер, 1998. – 416 с.;
36. Маркс К. и Энгельс Ф. Соч. – т. 3. – Отд. 1. Исследования. Статьи. 1844 – 1845. – М.: Госиздат, 1930. – 708 с.;
37. Уголовное право. Особенная часть: Учебник под редакцией проф. А. И. Рарога. – М.: Институт международного права и экономики. Издательство «Триада, Лтд», 1997. – 480 с.;
38. Матишевський П. С. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 272 с.;
39. Новейший философский словарь / Сост. А. А. Грицанов. – Мн.: Изд. В. М. Скакун, 1998. – 877 с.;
40. Філософія: Навчальний посібник / І. Ф. Надольний, В. П. Андрущенко, І. В. Бойченко, В. П. Розумний та ін.; За ред. І. Ф. Надольного. – К.: Вікар, 1997. – 584 с.;
41. Антонян Ю. М. Психология убийства. – М.: Юристь, 1997. – 304 с.;
42. Антонян Ю. М. Убийства ради убийства. – М.: Издательство «Щит-М», 1998. – 233 с.;
43. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / Г. В. Андрусів, П. П. Андрушко, В. В. Бенківський та ін.; За ред. проф. П. С. Матишевського та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 512 с.;
44. Борисов В. И., Куц В. Н. Преступления против жизни и здоровья: вопросы квалификации. – Харьков: НПКФ «КОНСУМ», 1995. – 104 с.;
45. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Особлива частина. / Під загальною редакцією Потебенька М. О., Гончаренка В. Г. – К.: Форум, 2001. – 944 с.;
46. Інструкція про визначення критеріїв живонародженості, мертвонародженості та перинатального періоду // Затв. Наказом міністерства охорони здоров’я України від 19.02.1996 р. № 31 // Дитинство в Україні: Права, гарантії, захист. (Збірник документів). Частина 1. – К., 1998. – С. 115 – 117;
47. Шарапов Р. К вопросу о начале уголовно-правовой охраны жизни человека // Уголовное право. – 1996. – № 4 – С. 31 - 33;
48. Закон України № 2402-III від 26 квітня 2001 р. “Про охорону дитинства” // ВВР, 2001, № 30, ст. 142;
49. Конституція України // ВВР, 1996, № 30, ст. 141;
50. Закон України № 1007-XIV від 16 липня 1999 р. “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині” // ВВР, 1999, № 41, ст. 377;
51. Утевский Б. С. Вина в советском уголовном праве. – М.: Гос. изд. юрид. лит., 1950. – 320 с;
52. Игнатов А. Н., Костарева Т. А. Уголовная ответственность и состав преступления. Лекция 4 // Уголовное право. Общая часть. Курс лекций. М., ИНФРА-М – Норма, 1996. – 38 с.;
53. Куринов Б. А. Научные основы квалификации преступлений: [Учебное пособие для вузов по специальности «Правоведение»]. – М.: Изд-во МГУ, 1984. – 181 с.;
54. Конверський А. Є. Логіка: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Педагогіка, 1997. – ч. 1. – 120 с.;
55. Келина С. Г. Некоторые направления совершенствования уголовного законодательства. // Сов. государство и право. – 1987. – № 5. – С. 65 – 71;
56. Гальперин И. М. Дифференциация уголовной ответственности и эффективность наказания. // Сов. государство и право. – 1983. – №3 – 69 – 76;
57. Лесниевски-Костарёва Т. А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодательная практика. – М.: Издательство НОРМА, 1998. – 296 с.;
58. Козлов А. П. Отягчающие обстоятельства в советском уголовном праве. Автореферат дис. канд. юр. наук. – М., 1978. – 24 с.;
59. Карпец И. И. Отягчающие и смягчающие обстоятельства в советском уголовном праве. – М.: Госюриздат, 1959. – 119 с.;
60. Кругликов Л. Л. Смягчающие и отягчающие обстоятельства в советском уголовном праве. Учебное пособие для студентов, изучающих спецкурс «Вопросы теории и практики назначения наказания» / под ред. Е. А. Фролова. – Ярославль, 1977. – 83 с.;
61. Прохоров Л. А. Общие начала назначения наказания по советскому уголовному праву. Автореф. канд. дис. – М., 1972. – 24 с.;
62. Мельникова Ю. Б. Дифференциация ответственности и индивидуализация наказания. – Красноярск: Изд-во Красн. ун-та, 1989. – 118 с.;
63. Коробеев А. И. Советская уголовно-правовая политика. – Владивосток, 1987. – 240 с.;
64. Кругликов Л. Л. О конструировании квалифицированных составов преступлений // Правоведение. – 1989. – № 2. – С. 43 - 49;
65. Свинкин А. И. Признаки личности преступника в роли квалифицирующих обстоятельств // Проблемы советского уголовного права и криминологии. – Свердловск, 1973. – С. 60 - 62;
66. Демидов Ю. А. Социальная ценность и оценка в уголовном праве. – М.: Юрид. лит., 1975. – 182 с.;
67. Лейкина Н. С. Личность преступника и уголовная ответственность. – Л.: Изд. ЛГУ, 1968. – 129 с.;
68. Филимонов В. Д. Общественная опасность личности преступника. /Предпосылки, содержание, критерии/. – Томск.: Изд. Томск. ун-та, 1970. – 277 с.;
69. Курс советского уголовного права. – т. 2. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1970. – 668 с.;
70. Михайленко П. П. Кримінальне право, кримінальний процес та кримінологія України (статті, доповіді, рецензії). У 3-х томах. – К.: Генеза, 1999. – 944 с.;
71. Юридический словарь. – М., 1953. – 812 с.;
72. Шаргородский М. Ответственность за преступления против личности. – Л.: Издательство Ленинградского университета имени А. А. Жданова, 1953. – 108 с.;
73. Жижиленко А. А. Преступления против личности. – М. и Л.: Госизд., 1927. – 140 с.;
74. Особо опасные государственные преступления. Общая ред. В. И. Курляндского, М. П. Михайлова. – М.: Гос. изд. юрид. лит., 1963. – 216 с.;
75. Трайнин А., Меньшагин В., Вышинская З. Уголовный кодекс РСФСР. Комментарий. – М.: Юризд НКЮ СССР, 1944. – 340 с.;
76. Кримінальний кодекс Української РСР / Офіційний текст із змінами на 1 вересня 1958 р. та з додатками постатейно-систематизованих матеріалів. – Київ: державне видавництво політичної літератури УРСР, 1958. – 162 с.;
77. Бенько О. П. Державно-правові аспекти політичного терору в Україні (1917 – 1953 рр.) / Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук. – Київ, 1994. – 28 с.;
78. Музиченко П. П. Історія держави і права України: Навч. Посіб. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. – 662 с.;
79. Історія держави і права України: навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі, 1996. – 288 с.;
80. Субтельний Орест Україна: історія / пер. з англ. Ю. І. Шевчука; Вст. стаття С. В. Кульчицького. – К.: Либідь, 1991. – 502 с.;
81. Кульчицький С. В. Україна між двома війнами (1921 – 1939 рр.) – К.: Видавничий дім “Альтернативи”, 1999. – 336 с.;
82. Історія України: Курс лекцій: У 2 кн. Кн. 2 – XX століття: Навчальний посібник / Мельник Л. Г., Верстюк В. Ф., Демченко М. В. та ін. – К.: Либідь, 1992. – 464 с.;
83. Побегайло Э. Ф. Умышленные убийства и борьба с ними. Уголовно-правовое и криминологическое исследование. – Воронеж: Изд. Воронежского ун-та, 1965. – 205 с.;
84. Яценко С. С. Кримінально-правова охорона осіб, які виконують службовий або громадський обов'язок. // Проблеми правознавства, випуск 4, 1966. – С. 77 – 82;
85. Наумов А. В. Мотивы убийств. Учебное пособие. / Под ред. доц. Огурцова Н. А. – Волгоград, 1969. – 135 с.;
86. Ривман Д. В., Устинов В. С. Виктимология. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2000. – 332 с.;
87. Курс советского уголовного права. Т. 5. – М., 1971. – 571 с.;
88. Навроцький В. О. Кримінальне право України. Особлива частина: Курс лекцій. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. – 771 с.;
89. Кримінальне право. Особлива частина. Підручник. (Александров Ю. В., Антипов В. І., Володько М. В. та інші) Відпов. редактор Шакун В. І. – К.: НАВСУ-“Правові джерела”, 1998. – 896 с.;
90. Уголовное право. Особенная часть. Учебник для вузов. Ответственные редакторы: И. Я. Козаченко, З. А. Незнамова, Г. П. Новосёлов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА М, 1998. – 768 с.;
91. Советское уголовное право. Особенная часть. – М.: Изд. Моск. ун-та, 1971. – 464 с.;
92. Коваль Л. В. Адміністративне право. Курс лекцій для студентів юрид. вузів та факультетів. – Київ: Вентурі, 1998. – 208 с.;
93. Лысов М. Д. Ответственность должностных лиц по советскому уголовному праву. – Казань: Изд. Казан. ун-та, 1972. – 176 с.;
94. Светлов А. Я. Ответственность за должностные преступления. Киев: Наукова думка, 1978. – 303 с.;
95. Владимиров В. А., Кириченко В. Ф. Должностные преступления. Лекция. - М., 1965. – 42 с.;
96. Архів Київського міського суду, справа № 1-82 за 1999 р.;
97. Архів Київського обласного суду, справа № 2-123 за 1994р.;
98. Закон України від 22 червня 2000 р. “Про участь громадян в охороні громадського порядку і дежавного кордону” // ВВР, 2000, ст. 388;
99. Архів Київського міського суду, справа № 2-26 за 1981 р.;
100. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – К.: Каннон, 2001. – 1104 с.;
101. Рабінович П. Герменевтика і правове регулювання. // Вісник Академії правових наук України / 2'99. – С. 61 – 71;
102. Методичні рекомендації щодо розроблення проектів законів та дотримання вимог норм проектної техніки. // Нормотворча діяльність. Збірник нормативно-правових актів та методичних рекомендацій. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2001. – 288 с.;
103. Ленин В. И. Полное собрание сочинений. – т. 33 – 5-е изд. – М.: Политиздат, 1981. – 433 с.;
104. Закон України від 20 березня 1991 р. “Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю Української РСР при переході республіки до ринкової економіки” // ВВР 1991, № 23, ст. 267;
105. Прокопенко В. І. Трудове право України: Підручник. – Х.: Фірма «Консум», 1998. – 480 с.;
106. Старилов Ю. Н. Служебное право. Учебник. – М.: Издательство БЕК, 1996. – 698 с.;
107. Бахрах Д. Н. Административное право. Учебник для вузов. – М.: Издательство БЕК, 1997. – 368 с.;
108. Уголовный закон Латвийской Республики. – Мн.: Тесей, 1999.- 176 с.;
109. Бюллетень Верховного Суда СССР, 1963, № 2. – С. 26 – 27;
110. Сташис В. В., Бажанов М. И. Уголовно-правовая охрана личности. Научно-практический комментарий действующего уголовного законодательства УССР. – Харьков: Издательское объединение «Вища школа», 1976. – 220 с.;
111. Бородин С. В. Квалификация преступлений против жизни. – М.: Юрид. лит., 1977. – 239 с.;
112. Савинов В. Н. Правильное толкование квалифицирующих признаков умышленного убийства – важная гарантия охраны прав и законных интересов личности // Проблемы охраны прав и закон. интересов личности в соц. уг. праве и процессе: Сб. науч. тр. / Яр. ГУ. – Яр., 1985. – С. 146 – 152;
113. Питерцев С. К. Уголовно-правовое значение присутствия близких потерпевшего при убийстве // Правоведение (Известия высших учебных заведений). – Л., 1975. – С. 116 – 118;
114. Судебная практика. Убийства, изнасилования и другие преступления против личности. Сборник судебных решений по уголовным делам. – К.: Товариство «Знання» України, 1993. – 240 с.;
115. Проект Кримінального кодексу України // Українське право – 1997. – № 2;
116. Постановление Пленума Верховного Суда РФ от 27 января 1999 г. № 1 «О судебной практике по делам об убийстве» (ст. 105 УК РФ) // РГ. 1999. 9 февраля;
117. Архів Київського обласного суду, справа № 2/51 за 1984 р.;
118. Уголовное право. Особенная часть: Учебник / Под редакцией д.ю.н. проф. Н. И. Ветрова и д.ю.н. проф. Ляпунова. – М.: Новый Юрист, 1998. – 768 с.;
119. Трайнин А. Н. Общее учение о составе преступления. – М.: Госюриздат, 1957. – 363 с.;
120. Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений – 2-е изд., перераб. и дополн. – М.: Юристь, 1999. – 304 с.;
121. Кульберг Я. М. Мотив преступления при посягательстве на жизнь и здоровье человека. // СГП – 1967. – № 6 – С 133 – 136;
122. Тузов А. П. Мотивация противоправного поведения несовершеннолетних. – Киев: Вища школа, 1982. – 184 с.;
123. Жадбаев С. Х. Значение мотива преступления для определения ответственности за некоторые виды умышленного убийства по УК Казахской ССР // Вопросы уголовного права и процесса (Труды института философии и права АН Казахской ССР). – Алма-Ата, 1963. – 126 с.;
124. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. – т. 2. – М.: Государственное издательство иностранных и национальных словарей, 1956. – 779 с.;
125. Научный комментарий к УК РСФСР. Учебное пособие для студ. стационара и вечер. фак. / Под редакцией М. И. Ковалёва, Е. А. Фролова, М. А. Ефимова. – Свердловск: изд. Свердловского юридического ин-та, 1964. – 510 с.;
126. Уголовный кодекс Украины. Комментарий. / Под редакцией Ю. А. Кармазина и Е. Л. Стрельцова. – Харьков: ООО «Одиссей», 2001. – 960 c;
127. Архів Київського міського суду, справа № 2/5 за 1988 р.;
128. Архів Київського обласного суду, справа № 2 за 1992 р.;
129. Зелинский А. Ф. Криминальная психология. Научно-практическое издание.- К.: Юринком Интер, 1999. – 240 с.;
130. Абрахам Г. Маслоу. Мотивация и личность. Перевод с англ. Татлыбаевой А. М. Вступительная статья Акулиной Н. Н. – СПб.: Евразия, 1999. – 478 с.;
131. Практика судів України у кримінальних справах 1993 – 1995 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України, № 3, 1996. – 330 с.;
132. Волков Б. С. Мотив и квалификация преступлений. – Казань: Изд. Казан. ун-та, 1968. – 166 с.;
133. Основи психології: Підручник / За заг. ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця. – 2-ге вид., стереотип. – К.: Либідь, 1996. – 632 с.;
134. Тарарухин С. А. Квалификация преступлений в судебной и следственной практике. – К.: Юринком, 1995. – 208 с.;
135. Навроцький В. О. Теоретичні поняття кримінально-правової кваліфікації. – К.: Атіка, – 1999. – 464 с.;
136. Указ Президії Верховної Ради Української РСР № 647-12 від 18 січня 1991 р. “Про посилення правового захисту працівників правоохоронних органів” // Від. № 7, ст. 45;
137. Бородин С. В. Квалификация убийств по советскому уголовному праву. Учеб. пособие. – М., 1963. – 221 с.;
138. Гришанин П. Ф., Журавлёв М. П. Преступления против порядка управления. Лекция. – М., 1963. – 43 с.;
139. Дементьев. Ответственность за посягательство на жизнь, здоровье и достоинство работников милиции и народных дружинников. // Социалистическая законность. – 1963. – № 4. – С. 43;
140. Левицкий Г. Ответственность за посягательство на жизнь работника милиции или народного дружинника. // Советская юстиция. – 1963. – № 4 С. 18;
141. Яценко С. С. Законодавство про охорону життя працівників міліції і народних дружинників. // Проблеми правознавства, випуск 5, 1966. – C. 115 123;
142. Постановление Пленума Верховного Суда СССР от 3 июля 1963 г. “О судебной практике по применению законодавства об ответственности за посягательства на жизнь, здоровье и достоинство работников милиции и народных дружинников” // Сборник постановлений Пленума Верховного Суда СССР (1924 – 1963). – М., 1964;
143. Закон України № 3781-12 від 23 грудня 1993 р. “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” // ВВР, 1994, № 11, ст. 50. Із змінами, внесеними Законом № 312-14 від 11.12.98.;
144. Котюк В. О. Теорія права: Курс лекцій: Навчальний посібник для юрид. фак. вузів. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.;
145. Общая теория права и государства: Учебник / Под редакцией В. В. Лазарева. – 2-е изд. перераб. и доп. - М.: Юристъ, 1996. – 472 с.;
146. Осадчий В. Правоохоронні органи як суб'єкти кримінально-правового захисту // Право України. – 1997. – № 11. – С. 71 – 72;
147. Тевлін Р. Про поняття «правоохоронні орагни» у вузькому та широкому розумінні // Радянське право. – 1985. – № 7. – С. 53 – 54;
148. Мельник М. І., Хавронюк М. І. Суд та інші правоохоронні органи. Правоохоронна діяльність: закони і коментарі: Навчальний посібник / Автори і упорядники: М. І. Мельник, М. І. Хавронюк. – К.: Атіка, 2000. – 512 с.;
149. Організація судових та правоохоронних органів [Навч. посібник для студентів юрид. спеціальностей вищих навч. закладів освіти / І. Є. Марочкін, В. В. Афанасьєв, В. С. Бабкова та ін.]; За ред. І. Є Марочкіна, Н. В. Сібільової, О. М. Толочка. – Харків: Право, 2000. – 272 с.;
150. Бандурка А. М., Бессмертный А. К. и др. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник / Под ред. проф. А. М. Бандурки. – Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999. – 350 с.;
151. Уголовный кодекс Республики Польша.- Мн.: Тесей, 1998. – 128 с.;
152. Уголовный кодекс Испании. Под ред. проф. Н. Ф. Кузнецовой, проф. Ф. М. Решетникова. – М.: Издательство ЗЕРЦАЛО, 1998. – 218 с.;
153. Закон РФ от 20 апреля 1995 г. «О государственной защите судей, должностных лиц правоохранительных и контролирующих органов» // СЗ РФ. 1995. № 17. Ст. 1455;
154. Яценко С. С. Питання відповідальності за злочинні посягання на охоронців громадського порядку // Проблеми правознавства, вип. 2, 1965. – С. 103 – 108;
155. Яценко С. С. Ответственность за преступления против общественного порядка. – К.: Вища школа, 1976. – 190 с.;
156. Скибицкий В. В., Дзюба В. Т. Роль добровольных народных дружин в охране общественного порядка. – К.: Знание, 1983. – 15 с.;
157. Дзюба В. Т. Уголовная ответственность за посягательство на жизнь работника милиции или народного дружинника / Автореферат дисертации на соискание учёной степени кандидата юридических наук. – Киев, 1985. – 24 с.;
158. Архів Київського обласного суду, справа № 2-19 за 1990 р.;
159. Архів Київського міського суду, справа № 2-61 за 1985 р.;
160. Закон України № 2862-12 від 15 грудня 1992 р. “Про статус суддів” // ВВР, 1993, № 8, ст. 56.;
161. Закон України № 2022-10 від 5 червня 1981 р. “Про судоустрій України” // ВВР, 1981, № 24, ст. 357.;
162. Цивільний процесуальний кодекс України на 1.09.2001 р. – К.: Атика, 2001. – 128 с.;
163. Штефан М. Й., Дріжчана О. Г. Цивільне процесуальне право України: Підручник. – К.: Либідь, 1994. – 320 с.;
164. Матышевский П. С. Советское уголовное право (часть Особенная). Учебное пособие. – Вып. 1. – Х.: Изд. Харьк. ун-та, 1962. – 135 с.;
165. Дьяков С. В., Игнатьев А. А., Карпушин М. П. Ответственность за государственные преступления / Общ. Ред. и введение Л. И. Баркова. – М.: Юрид. лит., 1988. – 224 с.;
166. Турецкий М. В. Особо опасные государственные преступления. - М.: Изд. Моск. ун-та, 1965. – 89 с.;
167. Клягин В. С. Ответственность за особо опасные государственные преступления. – Минск: Вышэйш. Школа, 1973. – 268 с.;
168. Советское уголовное право. Часть Особенная. – М.: Изд. МГУ, 1964. – 448 с.;
169. Смирнов Е. А. Особо опасные государственные преступления. /Вопросы квалификации в связи с применением уголовно-правовой нормы/. – Киев: НИ и РИО, 1974. – 180 с.;
170. Закон України від 17 червня 1992 р. “Про внесення змін і доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів Української РСР, Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення та Митного кодексу України” // ВВР, 1992, № 35, ст. 511;
171. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под ред. Лауреата Государственной премии СССР, профессора, д-ра юрид. наук Н. Ф. Кузнецовой. – М.:ЗЕРЦАЛО, 1998. – 878 с.;
172. Закон України від 16 грудня 1993 р. “Про державну службу” // ВВР, 1993, № 52, ст. 490;
173. Закон СССР от 25 декабря 1958 г. “Об уголовной ответственности за государственные преступления” // Ведомости Верховного Совета СРСР. – 1959. – № 1. – ст. 8;
174. Научно-практический комментарий к Закону об уголовной ответственности за государственные преступления. Отв. Ред. В. Д. Меньшагин, П. С. Ромашкин. - М.: Госюриздат, 1960. – 72 с.;
175. Государственные преступления. Учеб. пособие по советскому уголовному праву / Под ред М. И. Якубовича и В. А. Владимирова. - М.: Высшая школа, 1961. – 228 с.;
176. Курс советского уголовного права, т. 4. – М.: Наука, 1970. – 432 с.;
177. Анашкин Г. З. Об ответственности за преступное посягательство против представителя иностранного государства. // Сов. государство и право. – 1962. – № 4. – С. 125;
178. Хан-Магомедов Д. О. Ответственность за воинские преступления. – М., 1959. – 86 с.;
179. Филин Н. А. Воинские преступления. – Х.: Юридическое издательство Наркомюста УССР, 1929. – 79 с.;
180. Закон України № 2011-12 від 20 грудня 1991 р. “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” // ВВР, 1992, № 15, ст. 190. Із змінами, внесеними згідно з Декретом № 43-93 від 30.04.93. // ВВР, 1993, № 26, ст. 281. Із змінами, внесеними згідно з Законами: № 64/97 – ВР від 12.02.97. // ВВР, 1997, № 12, ст. 103; № 533/97 – ВР від 18.09.97. // ВВР, 1997, № 45, ст. 288; № 1082-14 від 21.09.99. // ВВР, 1999, № 48, ст. 410; № 1452-14 від 17.02.2000. // ВВР, 2000, № 13, ст. 102; № 1577-14 від 23.03.2000.;
181. Закон України № 2232-12 від 25 березня 1992 р. “Про загальний військовий обов'язок і військову службу” // ВВР, 1992, № 27, ст. 385. Із змінами, внесеними Законами: № 1325-14 від 21.12.99. // ВВР, 2000, № 4, ст. 27; 1669-14 від 20.04.2000.;
182. Архів Київського міського суду, справа № 1-3 за 2000 рік.
183. Указ Президії Верховної Ради Союзу РСР від 15 лютого 1962 р. “Про посилення відповідальності за посягання на життя, здоров’я та гідність працівників міліції та народних дружинників” // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1962. – № 8. – ст. 83;
184. Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 10 вересня 1962 р. “Про внесення змін і доповнень до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів Української РСР” // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1962. – № 37. – ст. 461;
185. Постанова Пленуму Верховного Суду СРСР від 3 липня 1963 р. “Про судову практику по застосуванню законодавства про відповідальність за посягання на життя, здоров’я і гідність працівників міліції та народних дружинників” // Сборник постановлений пленума Верховного Суда СССР (1924 – 1963). – М., 1964;
186. Яценко С. С. Уголовно-правовая охрана представителей власти и общественности (На материалах Украинской ССР) / Автореферат диссертации на соискание учёной степени кандидата юридических наук. – К., 1965. – 15 с.;
187. Ухвала Верховного Суду України від 16 липня 1998 р. Справа № 564к98;
188. Закон України № 2175-12 від 6 березня 1992 р. “Про скасування кримінальних покарань у вигляді заслання і вислання” // ВВР, 1992, № 23, ст. 337;
189. Закон України від 2 жовтня 1996 р. “Про внесення змін і доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України і Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за посягання на життя, здоров’я й майно суддів, працівників правоохоронних органів, осіб, які беруть участь в охороні громадського порядку та громадян” // ВВР, 1996, № 46, ст. 249;
190. Закон України від 22 лютого 2000 р. “Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального, Виправно-трудового кодексів України” // ВВР, 2000, № 17, ст. 123;
191. Юридичний словник / За редакцією Б. М. Бабія, Ф. Г. Бурчака, В. М. Корецького, В. В. Цвєткова. – Київ: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1983. – 871 с.
192. Архів Київського міського суду, справа № 2-25 за 1995 р.;
193. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 15 січня 1998 р., справа № 05-40к98.