КРИМІНАЛЬНЕ ПЕРЕСЛІДУВАННЯ НА ДОСУДОВИХ СТАДІЯХ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Короткий опис

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ “УКРАЇНА”

ОСТАФІЙЧУК ГРИГОРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК 343.102

КРИМІНАЛЬНЕ ПЕРЕСЛІДУВАННЯ НА ДОСУДОВИХ СТАДІЯХ
КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;
судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник
доктор юридичних наук, професор
Слінько Сергій Вікторович

Київ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП 10
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПЕРЕСЛІДУВАННЯ 11
1.1. Засади кримінального переслідування 11
1.2. Кримінальне переслідування як функція кримінального процесу 26
1.3. Загальні положення негласних слідчих (розшукових) процесуальних
дій 47
Висновки до першого розділу 65
РОЗДІЛ 2. КРИМІНАЛЬНЕ ПЕРЕСЛІДУВАННЯ НА СТАДІЇ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ 71
2.1. Кримінальне переслідування оперативними підрозділами 71
2.2. Процесуальні положення кримінального переслідування слідчим 95
2.3. Кримінальне переслідування у разі взаємодії слідчого та
оперативних підрозділів 114
Висновки до другого розділу 129
РОЗДІЛ 3. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ГАРАНТІЇ ПІД ЧАС КРИМІНАЛЬНОГО ПЕРЕСЛІДУВАННЯ 136
3.1. Прокурорський нагляд та контроль під час кримінального
переслідування 136
3.2. Процесуальний порядок обмеження слідчим суддею конституційних прав і свобод учасників під час кримінального переслідування …………...154
Висновки до третього розділу 168
ВИСНОВКИ 173
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 189
ДОДАТКИ 223

ВСТУП
Актуальність теми пов’язана з теорією та практикою галузевих кримінально-правових наук по виконанню завдань кримінального провадження, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, до кожного учасника кримінального процесу була застосована належна правова процедура закріплення та оцінки доказів.
Питання боротьби зі злочинністю набувають актуальності у зв’язку із кількісними та якісними змінами в структурі злочинності, появою нових видів злочинів, удосконаленням її способів, застосуванням нових технологій вчинення та приховування злочину, професіоналізмом злочинців.
З прийняттям нового КПК України у кримінальному процесі застосовуються нові засоби та методи для встановлення обставин злочину, викриття злочинця та технічні засоби, за допомогою яких слідчий, прокурор, слідчий суддя отримали повноваження щодо проведення ефективного розслідування та судового розгляду кримінальної справи. На підставі нового КПК України розроблені та набули подальшого удосконалення теоретичні та практичні проблеми кримінального переслідування, які включають в себе визначення правового змісту процесуальної діяльності оперативних підрозділів, слідчого, прокурора, процесуальні положення проведення негласних слідчих (розшукових) дій на стадії досудового розслідування.
Конституція України проголосила курс на розвиток демократизації, забезпечення прав і свобод людини та громадянина в умовах розвитку гуманізації суспільства. На законодавчому рівні прийнято низку законів, які забезпечують гарантій недоторканності людини та громадянина під час кримінального провадження.
Дослідженню сутності кримінального переслідування приділяється значна увага наукою кримінально-процесуального права. Вагомий внесок у розробку даної проблематики внесли як вітчизняні, так й зарубіжні теоретики, процесуалісти та криміналісти: Ю.П. Аленін, С.А. Альперт, В.П. Бож’єв, А.Ф. Волобуєв, В.В. Галунько, В.Я. Горбачевський, Ю.М. Грошевой, В.М. Джига, А.І. Дмітрієв, Т.М. Добровольська, П.С. Елькінд, О.В. Капліна, Л.Д. Кокорев, С.Ф. Константінов, В.О. Коновалова, Г.К. Кожевніков, О.М. Ларін, О.Г. Мурашин, В.Т. Маляренко, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, Я.О. Мотовіловкер, В.І. Олефір, В.І. Осадчий, В.Т. Нор, М.М. Полянський, В.О. Попелюшко, А.Л. Ривлін, М.М. Розін, В.М. Савицький, С.В. Слінько, М.С. Строгович, В.М. Стратонов, В.М. Тертишник, І.В. Тирічев, Ю.О. Фрицький, І.Я. Фойницький, С.С. Чернявський, Г.І. Чангулі, М.О. Чельцов, Л.Д. Удалова, О.Г. Шило, В.Ю. Шепітько, М.Є. Шумило та ін.
Разом із тим, на даний час не склалося єдності думок щодо визначення нормативного змісту та поняття кримінального переслідування, системи, класифікації негласних слідчих (розшукових) дій під час встановлення обставин злочину, процесуального механізму технічного документування та доказування негласної слідчої (розшукової) дії, забезпечення взаємодії слідчого та оперативних підрозділів. Гостро стоїть проблема правової природи кримінального переслідування оперативними підрозділами, слідчим, прокурором, слідчим суддею у разі обмеження прав і свобод людини та громадянина.
Подальша розробка теоретичних положень практики проведення негласних слідчих (розшукових) дій, необхідність внесення пропозицій до чинного законодавства, використання та удосконалення норм, які надають змістовного наповнення досліджуваної проблеми, обумовило вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження відповідає планам науково-дослідної роботи кафедри цивільного, господарського та кримінального права Відкритого міжнародного університету розвитку людини "Україна", виконано відповідно до основних положень Указу Президента України "Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян" від 18 лютого 2002 року № 143. Тема дисертації затверджена Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 10 вересня 2010 року, протокол № 2.
Мета і задачі дослідження. Основною метою роботи є визначення правового змісту кримінального переслідування, його аналізу, механізму реалізації негласних слідчих (розшукових) дій до та після реєстрації у єдиному реєстрі досудового розслідування, складання повідомлення про підозру, елементів взаємодії між слідчим та оперативними підрозділами, прокурорського нагляду та контролю слідчого судді під час обмеження прав і свобод людини та громадянина у кримінальному процесі та подальшого розвитку, удосконалення процесуального механізму проведення негласних слідчих (розшукових) дій, розробки науково обґрунтованих рекомендацій по використанню нових форм та методів розкриття злочину у кримінальному провадженні.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі задачі:
– проаналізувати теоретичні проблеми та практичні положення наукової розробки правових засад та надати теоретичні розробки форм, методів, принципів та функцій кримінального переслідування;
– визначити механізм реалізації та процесуальні особливості технічного документування та доказування отриманої оперативної інформації, проведення негласної слідчої (розшукової) дії, надати їх класифікацію під час досудового розслідування;
– виявити процесуальні особливості проведення негласних слідчих (розшукових) дій до та після реєстрації у Єдиному реєстрі досудового розслідування, запропонувати науково-практичну модель негласної слідчої (розшукової) діяльності;
– встановити процесуальні та практичні засади взаємодії слідчого та оперативних підрозділів під час проведення кримінального переслідування, встановлення особи, яка вчинила злочин, закріплення доказів під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій;
– розкрити концептуальні положення процесуальних повноважень прокурора по здійсненню нагляду та контролю за додержанням законності на стадії досудового розслідування;
– розглянути процесуальні гарантії сторін процесу у разі обмеження слідчим суддею конституційних прав і свобод людини та громадянина під час кримінального переслідування;
– розробити науково обґрунтовані практичні рекомендації щодо використання негласних слідчих (розшукових) дій, форм, методів у кримінальному провадженні.
Об’єктом дослідження є кримінально-процесуальні відносини, які виникають під час кримінального переслідування на досудових стадіях кримінального процесу.
Предметом дослідження є кримінальне переслідування на досудових стадіях кримінального процесу.
Методи дослідження включають в себе комплексне поєднання загальнонаукових та спеціальних методів, що використовуються в юридичній науці та складають теоретико-методологічну основу дослідження. За допомогою діалектичного методу досліджена теорія та практика кримінального переслідування під час реєстрації заяви у Єдиному реєстрі досудового розслідування та проведення досудового розслідування, визначено правовий статус сторін та окремих суб’єктів кримінального процесу, які мають державно-владні повноваження (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3). Метод правового регулювання застосовано для дослідження правових інститутів кримінального переслідування, висвітлення проблем реалізації негласної слідчої (розшукової) діяльності під час досудового розслідування у складі оперативно-розшукової групи (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3). Метод системно-структурного аналізу дозволив визначити недоліки чинного законодавства, що дало можливість внести пропозиції щодо подальшого удосконалення процесуальних норм, які регулюють процедуру провадження негласних слідчих (розшукових) дій (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3). Порівняльно-правовий аналіз надав можливість порівняння конституційних, кримінально-правових та кримінально-процесуальних норм України та законодавства зарубіжних країн, а також прецедентної практики Європейського Суду з прав людини та чинного законодавства, що дозволило внести конкретні пропозиції щодо подальшого удосконалення положень КПК України (підрозділи 3.1, 3.2). Історико-правовий метод застосовано для ретроспективного аналізу закономірностей генезису, становлення та розвитку інституту кримінального переслідування, забезпечення судового та прокурорського контролю і нагляду, правового регулювання негласної слідчої (розшукової) діяльності, удосконалення процесуального статусу слідчого, а також сторін, суб’єктів кримінального процесу (підрозділи 3.1, 3.2). Статистичний та соціологічний метод визначив рівень негативних наслідків під час забезпечення процесуальних прав суб’єктів досудового розслідування, що дало можливість обґрунтування теоретичних положень судової статистики, статистичної інформації, анкетування, опитування, аналізу та інтерпретації емпіричних даних (підрозділи 2.2, 2.3, 3.1, 3.2).
Нормативно-правовим підґрунтям дисертаційного дослідження є Конституція України, чинне кримінальне, кримінально-процесуальне законодавство та інші галузеві законодавства України, зарубіжне законодавство, зокрема: кримінально-процесуальне законодавство та кодекси Російської Федерації, Франції, Німеччини, США, Великої Британії.
Теоретичне підґрунтя дисертації складають роботи науковців у галузі загальної теорії держави і права, конституційного, кримінального й міжнародного права, цивільного, господарського, адміністративного, кримінального процесів та криміналістики.
Емпіричну базу дослідження становлять: рішення Європейського Суду з прав людини; Укази Президента України, рішення, висновки, ухвали Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України; офіційно опублікована практика Верховного Суду України (2002–2012 рр.); відомчі нормативно-правові акти-накази Генерального Прокурора України, Міністра внутрішніх справ України, Служби Безпеки України.
Відповідно до цілей дослідження здійснено анкетування працівників правоохоронних та судових органів; проведений аналіз знайшов своє відображення в дисертаційній роботі. Під час дослідження проаналізовано 220 кримінальних справ, за якими проводилися негласні слідчі (розшукові) дії, оперативно-розшукові заходи на стадії досудового розслідування. Проведено анкетування 90 слідчих органів прокуратури міста Київ, 110 слідчих слідчого управління ГУМВС України в м. Києві; 90 оперативних співробітників оперативних підрозділів ГУМВС України в м. Києві; 30 оперативних співробітників Служби Безпеки України; 20 оперативних співробітників слідчого ізолятора Державної пенітенціарної служби м. Києва. Автором також був використаний 15 річний досвід роботи в органах прокуратури України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим комплексним науковим дослідженням, у якій розроблені нові теоретичні положення кримінального переслідування, визначений процесуальний механізм застосування негласних слідчих (розшукових) дій під час проведення швидкого, повного і неупередженого розслідування та судового розгляду з тим, щоб кожний хто вчинив злочин був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна процесуальна процедура.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в таких теоретичних положеннях, що виносяться на захист:
вперше:
– розроблено на підставі правової теорії та практики кримінального провадження нові теоретичні елементи кримінального переслідування стадії досудового розслідування, надані пропозиції теоретичних та практичних положень механізму реалізації проведення негласних слідчих (розшукових) дій;
– на підставі практики отримання оперативно-розшукової інформації розроблена теоретична модель реалізації результатів негласних слідчих (розшукових) дій під час кримінального провадження, встановлені положення фіксації оперативних матеріалів як доказів по кримінальній справі;
– визначені теоретичні положення проведення негласних слідчих (розшукових) дій та заходи захисту оперативної інформації, що отримана конфіденційним співробітником під час викриття злочинного угруповання, її технічного документування, доказування, використання у кримінальному процесі;
– на підставі законодавства зарубіжних країн запропонована концепція побудови приватних детективних агентств, які мають право проводити негласні, розшукові, пошукові дії по викриттю особи, яка вчинила злочин;
удосконалено:
– концептуальну модель механізму реалізації негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні, встановлені положення використання їх результатів у доказуванні по кримінальній справі;
– кримінально процесуальні форми, функції, які виконують сторони процесу на стадії досудового розслідування;
– практика забезпечення прокурорського і судового контролю та нагляду під час обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі проведення негласних слідчих (розшукових) дій;
дістали подальшого розвитку:
– поняття оперативної інформації, її реалізація щодо викриття злочину, надано її класифікація та процесуальні положення закріплення як доказів;
– положення КПК України щодо процесуальної самостійності слідчого під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій;
– теоретичні положення та практика взаємодії слідчого та оперативних підрозділів у складі слідчо-оперативної групи під час викриття злочинного угруповання;
– система наукових понять форм, методів, наукових положень та пропозицій кримінального переслідування на досудових стадіях кримінального процесу як навчальної дисципліни "Кримінально-процесуальне право України".
Практичне значення одержаних результатів. Викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані: у науково-дослідницьких цілях – для удосконалення основних положень правового статусу суб’єктів кримінального процесу, які мають державно-владні повноваження – оперативні підрозділи, слідчий, прокурор, слідчий суддя; подальшої розробки їх функцій на стадії досудового розслідування (акт впровадження Національного університету державної податкової служби України від 18.01.2012); у наукових цілях – для подальшого наукового дослідження проблем щодо забезпечення гарантій прав і свобод людини та громадянина в кримінальному процесі; в законотворчій діяльності – під час подальшого удосконалення кримінально-процесуального законодавства України (лист народного депутата Верховної ради України від 19.09.2012; лист народного депутата Верховної Ради № 01-2/498 від 12 квітня 2012); у процесі практичної діяльності правоохоронних органів, правового регулювання негласних слідчих (розшукових) дій на досудових стадіях кримінального процесу (акт впровадження прокуратури міста Київ від 06.05.2011); у навчально-методичній роботі – для підготовки навчальних посібників, методичних розробок та безпосередньо в навчальному процесі, при вивченні кримінально-процесуального законодавства, складанні та написанні контрольних, курсових і магістерських робіт, у науково-дослідницьких роботах викладачів та студентів.
Апробація результатів дисертації. Робота виконана на кафедрі цивільного, господарського та кримінального права Відкритого міжнародного університету розвитку людини "Україна", обговорена на засіданні міжкафедрального семінару юридичних кафедр університету, схвалена та рекомендована до захисту. Основні положення дослідження доповідались та обговорювались на наукових та науково-практичних конференціях: "Шляхи розвитку оперативно-розшукової діяльності в сучасних умовах" (Харків, 2009); "Засади кримінального судочинства та їх реалізація в законотворчій і правозастосовній діяльності" (Київ, 2009); "Актуальні проблеми застосування нового кримінально-процесуального законодавства України та тенденції розвитку криміналістики на сучасному етапі" (Харків, 2012); "Актуальні питання публічного та приватного права" (Запоріжжя, 2012); "Теорія та практика кримінально-процесуального законодавства України" (Київ, 2012).
Публікації. Основні результати наукового дослідження викладено у чотирьох наукових статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, та п’яти тезах доповідей на наукових та науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, 3 розділів, 8 підрозділів, висновків (до кожного розділу), загальних висновків, додатків, списку використаних джерел (353 найменування). Загальний обсяг дисертації – 225 сторінок, основний зміст – 188 сторінок, додатки – 4 сторінки, список використаних джерел – 33 сторінки.

Список літератури

ВИСНОВКИ

1. Новий кримінально процесуальний кодекс України визначив положення кримінального переслідування, які потребують розгляду цілого ряду питань, пов`язаних з визначенням правового статусу оперативних підрозділів, механізму проведення негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному процесі, процесуальне закріплення фактичних даних, як доказів, проведення оперативно-розшукових заходів після отримання оперативної інформації від конфіденційного співробітника її реалізація та ін..
Кримінально-процесуальне переслідування – це основні напрями процесуальної діяльності, в яких забезпечуються спеціальна роль та призначення сторін, суб’єктів, учасників судочинства по використанню в кримінальному процесі негласної слідчо (розшукової) діяльності, оперативно – розшукової, пошукової, проведення процесуальних, слідчих дій по встановленню обставин злочину, особи яка вчинила злочин, її викриття, встановлення істини.
Форми кримінального переслідування необхідно побудувати виходячи негласних оперативно-розшукових засад, які передбачають використання оперативної інформації; використання конфіденціального співробітника (ст.275 КПК); негласних слідчих (розшукових) форм, які регулюються ст.ст. 223 - 245 КПК України; процесуальна діяльність слідчого та оперативних підрозділів у складі слідчо-оперативної групи.
Процесуальні форми кримінального переслідування можна визначити у наступних напрямках: кримінальне переслідування, яке здійснюється оперативними підрозділами до реєстрації заяви про вчинений злочин до Єдиного реєстру досудового розслідування; кримінальне преслідування здійснюється слідчим після реєстрації зави про вчинений злочин у Єдиному реєстрі досудового розслідування до складання повідомлення про підозру; кримінальне переслідування здійснюється слідчим після складання повідомлення про підозру та обвинувального акту, який надається прокурору для затвердження та передачі до суду.
Методи кримінального переслідування: криміналістичні; технічне фіксування проведення негласної слідчо-розшукової діяльності; отримання оперативної інформації від конфіденціального співробітника та фіксування його показань; процесуальні, які передбачають складання постанови та проколу провадження слідчої дії; діяльність слідчо-оперативної групи по встановленню обставин злочину та викриттю злочинця; створення та негласна слідча (розшукова) діяльність приватного бюро розслідування.
Кримінальне переслідування здійснюється на підставі засад кримінального процесу, які включають до себе конституційні, процесуальні та спеціальні принципи.
До першої групи принципів необхідно віднести конституційні положення кримінального процесу: законність; рівність перед законом і судом; забезпечення права на свободу та особисту недоторканність; недоторканність житла чи іншого володіння особи; таємницю спілкування; невтручання у приватне життя; недоторканність права власності. Перша група принципів включає до себе процесуальні, процедурні положення проведення негласних слідчих (розшукових) дій.
Друга група принципів включає процесуальні принципи, до яких можна віднести дотримання прав і свобод людини й громадянина у кримінальному провадженні. У даному різа - це проведення процесуальної діяльності, прийняття процесуальних рішень та проведення слідчих дій, які обмежують права і свободи людини та громадянина.
Процесуальні елементи даних принципів включають в себе виявлення ознаки протиправного діяння, яке готується, або осіб, що готують злочин, або події, які створюють загрозу безпеці.
До третьої групи слід віднести такі спеціальні принципи, як конспіративність проведення негласної слідчої (розшукової) дії; поєднання гласних і негласних методів та засобів встановлення фактичних даних, закріплення їх як доказів у кримінальному процесі.
Третя група принципів кримінального процесу визначається після реєстрації заяви у Єдиному реєстрі досудового розслідування та проведення слідчих дій, складання повідомлення про підозру, обвинувального акту, затвердження його прокурором та направлення матеріалів кримінальної справи до суду.
Спеціальні принципи до яких відносяться принципи: конспіративність проведення негласної слідчої (розшукової) дії; поєднання гласних і негласних методів і засобів встановлення фактичних даних, закріплення їх як доказів у кримінальному процесі. Поєднання конспірації, гласних та негласних методів і засобів, за новим КПК, необхідно віднести до спеціальних принципів кримінального процесу, яке має специфіку обмеження у разі її проведення.
2. Кримінальне переслідування визначається через процесуальні функції. Виходячи з класифікації учасників судочинства можна визначити їх в окремі групи. Перша включає до себе державні органі, які виконують кримінальний процес. Друга – сторона захисту, яка включає до себе учасників процесу, які відстоюють свій інтерес по кримінальній справі. Третя – сторона обвинувачення, яка підтримує обвинувачення відносно особи, яка вчинала злочин. Четверта – інші учасники провадження.
Слідчий суддя, колегіальний суд як окремий суб’єкт кримінального процесу, який виконує функцію правосуддя та не має повноважень здійснювати кримінальне переслідування.
Кримінально-процесуальне переслідування як функція кримінального процесу - це основні напрями процесуальної діяльності, в яких забезпечуються спеціальна роль та призначення сторін, суб’єктів, учасників судочинства по використанню в кримінальному процесі на досудових стадіях оперативно – розшукової, пошукової діяльності та процесуальних слідчих дій по встановленню обставин злочину, особи яка вчинила злочин, її викриття, встановлення істини.
Класифікація кримінально-процесуальних функцій включає до себе:
Функція кримінального переслідування оперативних підрозділів включає до себе діяльність, яка направлена на викриття винних в скоєнні злочину. Вона включає встановлення особи, яка вчинила злочин до реєстрації зави у Єдиному реєстрі досудового розслідування, доведення вини шляхом проведення оперативно-розшукових заходів. У даному разі оперативні підрозділи виконують оперативну функцію. Дана функція включає до себе встановлення особу, яка скоїла злочин, здійснення розшуку підозрюваного, якщо він скрився, провести оперативно-розшукових дії по кримінальній справі яка зупинена.
Функція кримінального переслідування слідчого полягає в реєстрації заяви у Єдиному реєстрі досудового розслідування, проведення негласних слідчих (розшукових) дій, складання повідомлення про підозру, проведення слідчих дій, закріплення показань у протоколах слідчих дій, складання обвинувального акту, направлення матеріалів кримінальної справи до прокурора, який затверджує обвинувальний акт та направляє матеріали кримінальної справи до суду.
Функція кримінального переслідування прокурора полягає в тому, що він зобов’язаний прийняти засоби щодо погодження постанови слідчого на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, приймає участь у судовому розгляді постанови слідчого під час складання ухвали слідчим суддею, здійснює контроль та нагляд, складає постанову про закриття кримінальної справи, підтримує державне обвинувачення у суді.
Функція захисту від кримінального переслідування забезпечує стороні захисту гарантії прав у кримінальному процесі. Функцію захисту здійснюють: підозрюваний, обвинувачений, засуджений, захисник.
На стадії досудового розслідування слідчий суддя має специфічну функцію. На підставі оперативно-розшукових матеріалів, які надані йому оперативними підрозділами, складає ухвалу про обмеження конституційних прав, а саме проведення негласних слідчих (розшукових) дій, втручання у приватне життя, затримання підозрюваного та забезпечення запобіжного заходу - взяття під варту. Цю функцію треба визначити у кримінальному процесі як функція обмеження прав і свобод. Після проведення оперативно-розшукових, негласних слідчих (розшукових) дій, які обмежують процесуальні права суб`єктів кримінального процесу слідчий суддя повинен отримати копію протоколу проведення слідчої дії, де вказуються заяви, скарги, зауваження щодо проведення негласної слідчої (розшукової) дії. Якщо слідчий суддя встановить порушення норм КПК України під час проведення негласної слідчої(розшукової) дій він приймає ухвалу на підставі якої оперативні матеріали повинні бути знищені.
3. Кримінальне переслідування на етапі отримання інформації оперативними підрозділами має теоретичні та практичні проблеми, які треба підрозділити на групи: оперативна інформація перевіряється оперативним співробітником та після її перевірки приймається рішення про реєстрацію матеріалу у Єдиному реєстрі досудового розслідування; оперативний співробітник отримує фактичні данні про злочин, який готується та затримує злочинця під час його вчинення (прикладом може бути злочин про передачу наркотичних речовин); оперативний співробітник є свідком скоєння злочину та затримує злочинця (прикладом може бути злочин про скоєння крадіжки).
Оперативно-розшукова діяльність під час розкриття злочинів у кримінальному процесі визначається на підставі ст.ст. 233-275 КПК України та встановила можливість використання результатів ОРД у кримінальному процесі і закріпила їх як допустимі докази. Ст. ст.. 263, 264 КПК України надала права використання та застосування технічних засобів і методів під час розкриття злочинів, за результатами зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж та електронних інформаційних систем.
Негласні, слідчі (розшукові) повноваження оперативних підрозділів та слідчого можна визначити через теоретичну модель: вживання необхідні розшукових заходів щодо попередження, своєчасного виявлення і розкриття злочинів; викриття причин та умов, які сприяють вчиненню злочину; здійснення профілактики правопорушень; здійснення взаємодії між правоохоронними органами, державними установами, окремими особами; опитування осіб за їх згодою, використовувати їх добровільну допомогу; витребувати, збирати і вивчати документи та дані, що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя окремих осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, джерело та розміри їх доходів; відвідування житла та інших приміщень за згодою їх власників або мешканців для з'ясування обставин вчиненого злочину; збирання відомостей про протиправну діяльність підозрюваних осіб, проведення відносно них гласної та негласної перевірки; виявляти та фіксувати сліди злочину, документи та інші предмети, що можуть бути доказами вчинення злочину.
Модель проведення негласної слідчої (розшукової) діяльності можна визначити виходячи з положень розшуку злочину, встановлення злочинця. Перша форма - негласна діяльність оперативних підрозділів, яка врегульована законодавством про ОРД. Друга – негласна слідча (розшукова) діяльність. Під час встановлення обставин злочину слідчий повинен всі докази, які він отримав під час проведення негласної слідчої (розшукової) діяльності закріпити у процесуальній процедурі. Третя група включає до себе процесуальна діяльність слідчого та оперативного співробітника оперативного підрозділу у складі слідчо-оперативної групи.
Гарантією дотримання законності у разі проведення негласної. оперативно-розшукової діяльності є прокурорський нагляд та судовий контроль. У випадках порушення прав і свобод людини або юридичних осіб під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, а також у разі, якщо причетність до правопорушення особи, щодо якої здійснювались оперативно-розшукові заходи, не підтвердилась, оперативні підрозділи України зобов'язані невідкладно поновити порушені права і відшкодувати заподіяні матеріальні та моральні збитки в повному обсязі. Оперативні матеріали проведення негласної слідчої (розшукової) дій повинні бути знищені.
Слід доповнити ст. 9 закону України про ОРД, включити положення, що оперативний співробітник в межах своєї компетенції проводить роботу по попередженню злочинів і злочинної діяльності, своєчасно і в повному об'ємі приймає заходи, пов'язані з припиненням злочинів, встановлення осіб що їх скоїли і приймає до них заходи, передбачені законодавством і КПК України. При перевищенні меж проведення оперативних дій оперативний співробітник не несе кримінальної відповідальності.
Необхідно внести доповнення до нового КПК України щодо процесуального статусу оперативних підрозділів. У статті 41 КПК України необхідно визначити правовий статус оперативних підрозділів, їх повноваження та механізм реалізації фактичних даних у кримінальному процесі для розкриття злочину. Правовий статус оперативних підрозділів можна визначити виходячи з повноважень оперативного співробітника оперативного підрозділу та керівника оперативного підрозділу під час проведення оперативно-розшукової, негласної слідчої (розшукової) діяльності.
4. Аналіз практичної діяльності оперативних підрозділів свідчить, що оперативний співробітник має повноваження щодо проведення оперативно-розшукових, пошукових дій, які пов`язані з встановленням особи, яка скоїла злочин. Основа діяльності оперативних підрозділів є проведення оперативно-розшукових заходів. За новим КПК України досудове розслідування не проводиться оперативними підрозділами.
Розкриваючи оперативно-розшукові повноваження оперативних підрозділів необхідно визначити теоретичну модель цих повноважень у кримінальному процесі: вживання необхідні розшукових заходів щодо попередження, своєчасного виявлення і розкриття злочинів; викриття причин та умов, які сприяють вчиненню злочину; здійснення профілактики правопорушень; здійснення взаємодії між правоохоронними органами, державними установами, окремими особами; опитування осіб за їх згодою, використовувати їх добровільну допомогу; витребувати, збирати і вивчати документи та дані, що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя окремих осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, джерело та розміри їх доходів; відвідування житла та інших приміщень за згодою їх власників або мешканців для з'ясування обставин вчиненого злочину; збирання відомостей про протиправну діяльність підозрюваних осіб, проведення відносно них гласної та негласної перевірки; виявляти та фіксувати сліди злочину, документи та інші предмети, що можуть бути доказами вчинення злочину.
Оперативно - розшукові дії у кримінальному процесі треба визначити як здійснення в процесі розслідування сукупність дій, пов’язаних з встановленням місця знаходження особи, яка скоїла злочин, предметів, зброї злочину, а також інших об’єктів, які мають значення для розкриття та розслідування злочину, шляхом проведення заходів по кримінальній справі.
Оперативну інформацію у кримінальному процесі треба класифікувати наступним чином: отримання інформації від конфіденційного співробітника, особи яка працює під псевдонімом для подальшого розкриття злочину, або фіксації доказів, які викривають винну особу в скоєні злочину; отримання інформації від заявника, про скоєний злочин; отримання інформації по телефону, письмово, або іншим способом, який вказує на особу яка скоїла злочин; зняття інформації з каналів зв’язку.
У Єдиному реєстрі досудового розслідування автоматично фіксується дата внесення інформації та присвоюється номер кримінального провадження. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. У даному випадку законодавець повинен бути забезпечити механізм відмови у реєстрації заяви, якщо вона не має фактичних даних, які вказують на обставини злочину.
Треба розробити закон України "Про приватні детективні агентства". В законі передбачити загальні положення правової діяльності, детективного приватного розшуку, права та обов’язки приватних детективних агентств, засоби соціального та державного захисту та інше.
5. Новий КПК України визначив повноваження слідчого під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій під час встановлення обставин злочину. Негласні слідчі (розшукові) дії проводяться у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. Рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій приймає слідчий, прокурор, слідчий суддя за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженого з проку¬рором.
Кримінальне переслідування, яке здійснює слідчий на досудових стадіях процесу необхідно визначити у наступних напрямках: проведення кримінального переслідування після включення заяви до Єдиного реєстру досудового розслідування, встановлення особи, яка вчинила злочин; проведення кримінального переслідування після включення заяви до Єдиного реєстру досудового розслідування; проведення негласних слідчих (розшукових) дій, складання повідомлення про підозру; складання обвинувального акту, направлення матеріалів кримінальної справи до прокурора, який його затверджує на направляє справу до суду; проведення кримінального переслідування після зупинення кримінальної справи, надання вказівок оперативним підрозділам про проведення оперативно-розшукової діяльності.
Закон передбачає класифікацію слідчих (розшукових) дій: проведення допиту (ст.224 КПК); пред`явлення для впізнання (ст. 228 КПК); пред'явлення речей для впізнання (ст. 229 КПК); пред'явлення трупа для впізнання (ст. 230 КПК); впізнання у режимі відео конференції під час досудового розслідування (ст. 232 КПК); проникнення до житла чи іншого володіння особи (ст. 233 КПК); обшук (ст. 234 КПК); огляд ( ст. 237 КПК); проведення слідчого експерименту (ст.240 КПК); проведення освідування особи (ст.241 КПК); проведення експертизи ( ст. 242 КПК); отримання зразків для експертизи ( ст. 245 КПК).
Точного механізму проведення негласних слідчих (розшукових) дій у разі реалізації оперативної інформації закон не визначив. Розширення повноважень слідчого щодо проведення негласних слідчих(розшукових) дій може привести до зливу оперативної та слідчої діяльності, до порушення прав та законних інтересів людини та громадянина.
Для підняття авторитету органів досудового розслідування, підвищення їх відповідальності й ефективності, зміцнення самостійності і незалежності слідчих у їхній процесуальній діяльності по розслідуванню злочинів необхідно скласти законодавчу правову базу. Одного КПК України недостатньо.
6. Основні завдання слідчо-оперативної групи виходять зі ст. 2 КПК України та включають до себе: оперативні – розшукові, пошукові завдання: розкриття складу злочину; проведення розшуку злочинців; викриття осіб, які скоїли злочин; встановлення місця перебування обвинуваченого; привід підозрюваного; припинення злочинів і вживання заходів по їх запобіганню.
Слідчо-оперативні групи складаються у випадках, коли необхідно провести як слідчі так і оперативні заходи по розкриттю злочину. Здійснюване слідчим і оперативним працівником взаємодії має дві форми - процесуальну і не процесуальну, остання іноді іменується як організаційно-тактична.
Класифікація слідчо-оперативної групи треба скласти за наступними ознаками. Перша форма слідчої оперативної групи складається для розслідування і розкриття особливо тяжких та тяжких злочинів, які скоєні організованими злочинними групами, або для розслідування складної кримінальної справи з великим об'ємом роботи. Процесуальне та організаційне керівництво в складі групи виконує старший слідчий.
Друга форма - чергова слідчо-оперативна група, яка складається під час забезпечення негайного реагування на повідомлення про злочини, провадження слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Ця форма знайшла свій вираз на практиці. Група формується кожного разу на день у черговій частині райвідділу. В групу входить оперативний співробітник, експерт експертно-криміналістичних підрозділів, спеціалісти, які за фахом приймають участь в розслідуванні. В разі потреби в групу можуть бути включені співробітники інших підрозділів.
Третя форма - тимчасова слідчо-оперативна група яка формується для розслідування і розкриття злочинів по конкретній кримінальній справі під час виїзду на місця злочину.
Четверта форма включає до себе складання спеціалізованої слідчо-оперативної групи яка складається для розслідування і розкриття певної категорії злочинів, зокрема у випадках, коли особи, що їх скоїли ще не встановлені.
Процесуальне та організаційне керівництво в складі групи виконує старший слідчий.
Організаційні функції слідчого включають аналіз, оцінку інформації, побудова версій та планування оперативних і слідчих дій. Оперативний супровід по кримінальній справі не носить строго регламентованого характеру. Його основою є розкриття і розслідування злочинів, особистий контакт між слідчим та оперативним працівником.
Необхідно встановити у КПК України окрему статтю, яка передбачає складання слідчо-оперативної групи. Дана ст. 119 була у КПК 1961 року.
7. Перед прокурором на стадії досудового розслідування стоять завдання, які можна об'єднати у наступні групи. Першу групу утворюють завдання, характерні для прокурора, згідно ст. 36 КПК України, який охороняє законність, сприяє запобіганню незаконного притягнення особи до кримінальної відповідальності; охороняє права і законні інтереси громадян; вживає заходи дотримування чиннім законодавством за здійсненням процедури та процесуального порядку розслідування. Другу групу можна визначити, що прокурор контролює стан дотримання законності під час досудового розслідування. Повноваження прокурора на стадії досудового розслідування можна поділити на дві основні групи: процесуальне керівництво та нагляд.
Зміст процедури, полягає в тому, що процедура виступає як своєрідна нормативна модель здійснення юридичної діяльності, а не як сама діяльність. Якщо цей алгоритм порушений, то юридична діяльність не тягне за собою ніяких юридичних наслідків. Процедура становить порядок юридичних дій, які спрямовані на реалізацію відповідного правовідношення.
Предмет прокурорського нагляду за оперативно-розшуковою діяльністю включає до себе: забезпечення законності під час здійснення оперативно-розшукових заходів, які перевіряються прокурором відносно правової регламентації суб'єктів, які здійснюють оперативно - розшукову діяльність; погодження прокурора під час проведення оперативно - розшукових заходів; прокурорський контроль за використанням оперативно-розшукових заходів; забезпечення виконання строків проведення оперативно-розшукових заходів; процесуальний контроль під час документування оперативно - розшукових заходів та проведення реалізації оперативних матеріалів.
Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений:
починати досудове розслідування, мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування; доручати органу досудового розслідування проведення досудового розслідування;
ініціювати перед керівником органу досудового розслідування питання про відсторонення слідчого у випадку неефективного досудового розслідування від проведення досудового розслідування та при¬значення іншого слідчого приймати заходи для його відводу;
доручати органу досудового розслідування або слідчому проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій, давати вказівки щодо їх проведення; брати участь у проведенні слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій, а в необхідних випадках — особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії; призначати ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом; приймати процесуальні рішення щодо закриття кримінального провадження та продов¬ження строків досудового розслідування;
доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам;
скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих; погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або самостійно подавати слідчому судді такі клопотання;
повідомляти особі про підозру; пред'являти цивільний позов в інтересах держави та громадян, які через фізичний стан чи матеріальне становище, недосягнення повноліття, похилого віку, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні само¬стійно захистити свої права;
затверджувати чи відмовляти у затвердженні обвинувального акта, клопотань про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, вносити зміни до складеного слідчим обвинувального акта чи зазначених клопотань, самостійно складати обвинувальний акт чи зазначені клопотання;
звертатися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про засто-сування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотан¬ням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовлятися від підтримання державного обвинувачення, змінювати його або висувати додат¬кове обвинувачення; погоджувати запит органу досудового розслідування про міжнарод¬ну правову допомогу, передання кримінального провадження або самостій¬но звертатися з таким клопотанням в порядку;
доручати органу досудового розслідування виконання запиту (до-ручення) правоохоронних органів іноземної держави про міжнародну правову допомогу або перейняття кримінального провадження, перевіряти повноту і законність проведення процесуальних дій, а також повноту, всебічність та об'єктивність розслідування у перейнятому кримінальному провадженні; перевіряти перед направленням прокуророві вищого рівня докумен¬ти органу досудового розслідування про видачу особи (екстрадицію), повертати їх відповідному органу з письмовими вказівками, якщо такі документи необґрунтовані або не відповідають вимогам міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, чи законам України;
доручати органам досудового розслідування проведення розшуку і затримання осіб, які вчинили кримінальне правопорушення за межами Укра¬їни, виконання окремих процесуальних дій з метою видачі особи (екстра¬диції) за запитом компетентного органу іноземної держави; оскаржувати судові рішення в процесуальному порядку.
Прокурор має обов’язки: розглядати скарги, заяви, повідомлення про порушення закону про ОРД; приймати рішення щодо усунення порушень закону про ОРД; постійно проводити перевірку оперативних підрозділів по здійсненню законодавства про ОРД; складати постанову про усунення порушень законодавства України.
Прокурор як носій наданих контрольних повноважень у кримінальному процесі повинен мати сувору персональну відповідальність за законність і обґрунтованість провадження слідчих дій. Він зобов'язаний нести персональну відповідальність за правильність прийнятих рішень у кримінальних справах.
8. Функція правосуддя включає класові, національні і приватні інтереси всіх і кожного члена суспільства, охорона прав і свобод громадян, охорона всіх форм власності, правовий захист, забезпечення правопорядку і т. д.. Функція юстиції розкриває роль слідчого судді, колегіального суду. У цих функціях реалізується практична діяльність судової влади. Функція розгляду кримінальної справи визначається через постанову вироку, який має право проголосити тільки суддя.
Слідчий суддя має процесуальні повноваження на складання ухвали про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, які обмежують права та свободи особи.
Слідчий суддя повинен здійснювати процесуальний контроль за проведенням негласної слідчої (розшукової) дії. З одного боку – це контроль за проведенням негласних слідчих (розшукових) дій, та встановлення порушення норм КПК на підставі скарги, яка надійшла до суду. Складання ухвали за якою оперативні матеріали у разі порушення норм КПК повинні бути знищені. З іншого перевірка доказів, які отримані під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій у судовому засіданні.
Суддя контролює не органи досудового слідства, а захищає права та свободи людини та громадянина.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абдумаджидов Г.А. Следственные действия и общие условия их производства. [Текст] / Г.А. Абдумаджидов// - Ташкент.: Ташкентская ВШ МВД СССР. 1978. - 178 с.
2. Алексеев А.И. Практика уголовного сыска.[Текст] / А.И. Алексеев// - М.: Лига-Разум. 1999. - 234 с.
3. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. [Текст] / С.С. Алексеев// - М.: Наука. 1966. – 336с.
4. Алексеев С.С. Право (азбука, теория, философия) опыт комплексного исследования. [Текст] /С.С. Алексеев//- М.: Статут. 1999. – 456с.
5. Алексеев С.С. Восхождение к праву. Поиски и решения. [Текст] /С.С. Алексеев //-М.: Норма. 2001. -752с.
6. Алексеев Н.С. Очерк развития науки советского уголовного процесса. [Текст] / Н.С. Алексеев, В.Г.Даев, Л.Д.Кокарев// -Воронеж. ВГУ. 1980. – 192с.
7. Альперт С.А. Возбуждение уголовного дела органами милиции. [Текст] /С.А.Альперт, В.А. Стремовский// -Х.: Из-во Харьковский юридический ин-т. 1957. -24с.
8. Альперт С.А. Кримінально-процесуальні функції: поняття, система, суб’єкти. [Текст] / С.А. Альперт //-Х.: Основа. 1995 -120с.
9. Альперт С.А. Субъекты уголовного процесса. [Текст] /С.А.Альперт// - Х.: Из-во Харьковский юридический ин-т. 1997. – 60с.
10. Альперт С.А. Защита в советском уголовном процессе. [Текст] /С.А. Альперт// -Х.: Из-во Харьковский юридический ин-т. 1984. – 36с.
11. Арсеньев В.Д. Вопросы общей теории судебных доказательств.[Текст] /В.Д. Арсеньев //- М.: Госюриздат. 1964. - 179с.
12. Арсеньев В.Д. Использование специальных знаний при установлении фактических обстоятельств уголовного дела. [Текст] /В.Д. Арсеньев, В.Г. Заблоцкий// -Красноярск. Красноярский гос. ун-т. 1986. – 145с.
13. Астриев Б.А. Начальник следственного отдела в советском уголовном процессе. [Текст]: автореф. дис. канд. юрид. наук 12.00.09. / Б.А.Астриев// -М.: Академия МВД СССР. 1973. - 20с.
14. Афанасьев В.С. Рассмотрение сообщений о преступлениях.[Текст]/ В.С. Афанасьев, Л.А. Сергеев// - М.: Академия МВД СССР. 1972. – 145с.
15. Баев А.А. Организация и тактика первоначальных действий следственных групп при проведении специальной операции по освобождению заложников из летательного аппарата. [Текст] /А.А.Баев, В.Н. Григорьев// - М.: ВНИИ МВД РФ. 1995. – 160с.
16. Бажанов М.И. Производство дознания в органах милиции. [Текст] /М.И. Бажанов, А.Д. Коган// -Х.: 1956. – 110с.
17. Бакаев Д.М. Надзор прокурора района за расследованием уголовных дел. [Текст] /Д.М. Бакаев -М.: Юрид. лит. 1979. -140с.
18. Бандурка А.М. Оперативно – розыскная деятельность: правовой анализ. [Текст] /А.М.Бандурка, А.В.Горбачев// - К.: Редакционно-издательский отдел МВД Украны. 1994. - 119с.
19. Баришпольская Т.Ю. Гражданский процесс и процедура (понятие, служебная роль, проблемы теории и практики)[Текст]: автореф. дис. канд. юрид. наук. 12.00.03. /Т.Ю.Баришпольская// -Томск.: Томский гос. ун-т. 1988. -20с.
20. Басков В.И. Прокурорский надзор при рассмотрении судами уголовных дел./ В.И. Басков// - М.: Юрид. лит. 1980. – 220с.
21. Басков В.И. Оперативно – розыскная деятельность.[Текст] /В.И. Басков //- М.: Юрид. лит. 1997. – 160с.
22. Бастрыкин А.И. Розыск, дознание, следствие. [Текст] /А.И.Бастрыкин, И.Ф. Крылов //- Л.: ЛГУ. 1984. -160с.
23. Бачинин В.А. Достоевский: метафизика преступления. /В.А.Бачинин // -Спб.: Издательский дом СПб гос.ун-та. Наука. 2000. – 128с.
24. Баулін О.В. Процесуальна самостійність і незалежність
слідчого та їх правові гарантії. монографія. [Текст] /О.В.Баулін, Н.С. Карпов// -К.: Нац. акад. внутр. справ України. 2001. -232с.
25. Баулін О.В. Провадження дізнання в Україні. [Текст] /О.В.Баулін, С.І. Лук´янець, С.М.Стахівський// (навчальний посібник) -К.: Нац. акад. внутр. справ України. 1999. – 121с.
26. Бедняков Д.М. Не процессуальная информация и расследование преступлений.[Текст] /Д.М. Бедняков //- М.: Юрид. лит. 1991. -205с.
27. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы, тенденции, перспективы. [Текст] /Р.С. Белкин// - М.: Юрид. лит. 1987. – 270с.
28. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня. [Текст] /Р.С. Белкин// -М.: Норма. 2001. – 210с.
29. Белкин Р.С. Собирание, исследование и оценка доказательств.[Текст] /Р.С. Белкин// -М.: Юрид. лит. 1966. – 245с.
30. Белкин Р.С. Курс криминалистики. [Текст] /Р.С. Белкин// -М.: Юнити-Дана. 2001. - 837с.
31. Белозеров Ю.Н. Возбуждение уголовного дела.[Текст] / Ю.Н. Белозеров //- М.: Академия МВД СССР. 1976. – 110с.
32. Белозеров Ю.Н. Обеспечение прав и законных интересов личности в стадии возбуждения уголовного дела. [Текст] /Ю.Н. Белозеров, П.Г. Марцифин //-М.: Академия МВД СССР. 1994. – 202с.
33. Белозеров Ю.Н. Дознание в органах милиции и его проблемы. [Текст] /Ю.Н. Белозеров, В.Е.Чугунов, А.А. Чувилев //-М.: Юрид. лит. 1972. – 150с.
34. Белоусов А.В. Процессуальное закрепление доказательств при расследовании преступлений. [Текст] /А.В. Белоусов// - М.: Норма. 2000. – 189с.
35. Божьев В.П. Уголовно – процессуальные отношения. [Текст] /В.П. Божьев// - М.: Юрид. лит. 1975. – 176с.
36. Божьев В.П. Основания внесения и порядок рассмотрения дела в распорядительном заседании. учебное пособие. [Текст] /В.П. Божьев// -М.: Юрид. лит. 1972. – 270с.
37. Болотин С.В. Орган дознания в системе уголовно – процессуальных отношений. [Текст] / С.В.Болотин// -М.: ВЮЗШ МВД СССР. 1990. – 110с.
38. Бородин С.В. Разрешение вопроса о возбуждении уголовного дела.[Текст] / С.В.Бородин //-М.: ИГП АН СССР. 1970. - 210с.
39. Бородин С.В. Обстоятельства исключающие производство по уголовному делу.[Текст] /С.В. Бородин// - М.: ИГП АН СССР. 1961. – 220с.
40. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основание в советском уголовном праве. [Текст] /Я.М. Брайнин// -М.: Юрид. лит. 1963. – 275с.
41. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность.[Текст] /С.Н. Братусь -М.: Юрид. лит. 1976. – 270с.
42. Брусницын А.В. Правовое обеспечение безопасности лиц, содействующих уголовному судопроизводству.[Текст] /А.В. Брусницын// - М.: Норма. 1999. – 160с.
43. Брынцев В.Д. Судебная власть. Правосудие. Пути реформирования в Украине. [Текст] /В.Д.Брынцев// - Х.: Основа. 1998. - 140с.
44. Быховский И.Е. Процессуальные и тактические вопросы системы следственных действий. [Текст] /И.Е.Быховский// - М.: Юрид. лит. 1976. – 150с.
45. Ваксян А. Практика уголовного сыска. [Текст] /А. Ваксян //- М.: Норма. 1999. – 210с.
46. Васильев А.Н.Предмет, система и теоретические основы криминалистики. [Текст] /А.Н.Васильев, Н.П. Яблоков// -М.: Юрид. лит. 1984. – 300с.
47. Васильев А.В. Осмотр места проишествия. [Текст] /А.В.Васильев// - М.: ВНИИ МВД СССР. 1960. – 90с.
48. Васильев А.Н. Планирование расследования преступлений. [Текст] /А.Н.Васильев, Г.Н.Мудъюгин, Н.А.Якубович //- М.: Академия МВД СССР. 1957. – 100с.
49. Вапнярчук В.В. Процесуальне становище особи, яка проводить дізнання. [Текст]:автореф. дис. канд. юрид. наук 12.00.09./В.В. Вапнярчук// -Х.: Нац. Юрид. академія України. 2000.- 20с.
50. Варфоломеева Т.В. Криминалистика и профессиональная деятельность защитника. [Текст] /Т.ВВарфоломеева// -К.: Вища школа. 1987. -152с.
51. Веретехин Е.Г. Пробелы предварительного расследования и их восполнение в суде I инстанции. [Текст] /Е.Г.Веретехин// -Казань. Казанский гос. ун-т. 1988. – 160с.
52. Викторов Б.А. Общие условия предварительного расследования в уголовном процессе. [Текст] /Б.А.Викторов// -М.: Госюриздат. 1971. – 168с.
53. Викторский С.И. Русский уголовный процесс. учебник. [Текст] /С.И. Викторский// - М.: 1997. – 310с.
54. Вільчик Т.Б. Забезпечення всебічності, повноти і об’єктивності дослідження обставин кримінальної справи засобами прокурорського нагляду. [Текст]:автореф. дис. канд. юрид. наук 12.00.09. /Т.Б. Вільчик //–Х.: Нац.юрид. академія України. 1991.-20с.
55. Винберг А.И. Косвенные доказательства в советском уголовном процессе. [Текст] /А.И.Винберг, Г.М.Миньковский, А.И.Рахунов// -М.: Госюриздат. 1956. - 110с.
56. Винберг А.И. Криминалистика. [Текст] /А.И.Винберг, Б.М.Шавер// -М.: Госюриздат. 1959. – 300с.
57. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом государстве. [Текст] /Н.В.Витрук// - М.: Проспект. 1979. – 150с.
58. Возный А.Ф. Уголовно – правовые и этические проблемы ОРД. [Текст] /А.Ф. Возный// -М.: ВНИИ МВД СССР. 1980. - 134с.
59. Воробьев Г.А. Соотношение предварительного и судебного следствия. [Текст] /Г.А. Воробьев// - М.: Юринком-интер.196