КРИМІНАЛЬНЕ ПЕРЕСЛІДУВАННЯ, ЗДІЙСНЮВАНЕ СЛІДЧИМ

Короткий опис

Міністерство внутрішніх справ України
Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

На правах рукопису

Лоскутов Тимур Олександрович

УДК 343.101

КРИМІНАЛЬНЕ ПЕРЕСЛІДУВАННЯ, ЗДІЙСНЮВАНЕ СЛІДЧИМ

12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Лобойко Леонід Миколайович -
доктор юридичних наук, доцент

Дніпропетровськ – 2010

ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………. 4
Розділ 1. Сутність кримінального переслідування, здійснюваного слідчим…………………………………………………
12
1.1. Генеза законодавства про кримінальне переслідування, здійснюване слідчим…………………………………………………….
12
1.2. Поняття та функціональне призначення кримінального переслідування, здійснюваного слідчим.................................................
17
1.3. Межі кримінального переслідування, здійснюваного слідчим…………………………………………………………………… 1.1. у34
1.4. Співвідношення кримінального переслідування, здійснюваного слідчим, з кримінальним переслідуванням, здійснюваним іншими уповноваженими органами…………………

52
Висновки до розділ 1……….……………………………………. 69
Розділ 2. Зміст кримінального переслідування, здійснюваного слідчим…………………………………………………
72
2.1. Доказова діяльність як елемент кримінального переслідування, здійснюваного слідчим…………………….................
72
2.2. Застосування примусових заходів як елемент кримінального переслідування, здійснюваного слідчим ……………..
94
Висновки до розділу 2…………………………..………………... 114
Розділ 3. Ефективність кримінального переслідування, здійснюваного слідчим…………............................................................
117
3.1. Поняття ефективності кримінального переслідування, здійснюваного слідчим…………..............................................................
117
3.2. Напрями підвищення ефективності кримінального переслідування, здійснюваного слідчим……………………………….
131
Висновки до розділу 3……………………………......................... 143
ВИСНОВКИ………………………………………….................... 146
ДОДАТКИ………………………………………………………... 154
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………... 181

ВСТУП
Актуальність теми. Державна функція боротьби зі злочинністю у межах кримінального процесу трансформується у кримінально-процесуальний напрям діяльності, яким є функція кримінального переслідування.
Чинний Кримінально-процесуальний кодекс України (КПК) не тільки не визначає коло осіб, які здійснюють функцію кримінального переслідування, а й взагалі не містить визначення цього поняття. Дана обставина свідчить про невідповідність чинного законодавства фактичному змісту кримінально-процесуальної діяльності.
Кримінальне переслідування досліджували до 1917 року: С. І. Вікторський, М. М. Гернет, М. В. Духовський, А. А. Квачевський, А. Ф. Коні, Н. В. Муравйов, В. К. Случевський, Н. С. Таганцев, І. Я. Фойницький та ін. У радянський період кримінальне переслідування розглядали у наукових працях С. А. Альперт, А. П. Гуляєв, П. М. Давидов, О. М. Ларін, В. М. Савицький, М. С. Строгович, В. Я. Чеканов, М. О. Чельцов, Н. А. Якубович. Серед українських авторів слід виокремити таких учених: Ю. П. Аленін, О. В. Баулін, В. Г. Гончаренко, Ю. М. Грошевий, В. С. Зеленецький, О. В. Капліна, Л. М. Лобойко, М. А. Погорецький, С. В. Прилуцький, І. В. Рогатюк, В. М. Тертишник, О. О. Чепурний, Н. І. Щегель, М. Є. Шумило та ін. Окремим аспектам кримінального переслідування присвячено роботи російських процесуалістів: О. Г. Васильєвої, О. В. Волинської, Ю. В. Дєрішева, І. С. Дикарьова, З. Д. Єнікєєва, Ю. В. Козюбенко, Р. В. Мазюк, О. Б. Соловйова, О. І. Тишковець, О. Г. Халіуліна та ін.
Дослідження кримінального переслідування, здійснюваного слідчим, відбувалося фрагментарно, увага акцентувалася лише на окремих аспектах обвинувальної діяльності слідчого. Проблеми кримінального переслідування, здійснюваного слідчим, не були предметом спеціальних монографічних, у тому числі й дисертаційних, досліджень.
Положення Концепції реформування кримінальної юстиції України (2008 року) про те, що на прокуратуру України покладається виконання функцій кримінального переслідування та керівництва досудовим розслідуванням, є методологічним підґрунтям для віднесення органів досудового слідства до числа органів кримінального переслідування.
Кримінальне переслідування здійснюється різними органами досудового слідства. Серед них чільне місце посідають слідчі підрозділи МВС України, яким доводиться здійснювати значний обсяг діяльності, змістом якої є кримінальне переслідування.
З огляду на вищевикладене і враховуючи, що робота над проектом нового КПК триває, проблеми визначення кримінального переслідування, здійснюваного слідчим набувають особливої актуальності. Це обумовлює вирішення наукової задачі, зміст якої полягає у комплексному дослідженні кримінального переслідування, здійснюваного слідчим.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України, передбачених, зокрема п.п. 1.1–1.2 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004–2009 років, затверджених Наказом МВС України від 5 липня 2004 року № 755; п. 4. Пріоритетних напрямів наукового забезпечення органів внутрішніх справ України на період 2010–2014 років, затверджених Наказом МВС України від 29 липня 2010 року №347; ґрунтується на основних положеннях п. 1 ст. 7 Закону України від 11 липня 2001 року «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки»; Постанови Верховної Ради України “Про концепцію судово-правової реформи в Україні” від 28 квітня 1992 року (розділи 2, 5); Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затвердженої Указом Президента України від 10 травня 2006 року № 361/2006; Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008. Роботу виконано згідно із планом науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ на 2010 р. (п. 3.108). Дисертація виконана у межах наукової теми кафедри кримінального процесу Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ “Досудове провадження, здійснюване органами внутрішніх справ”.
Тема дисертації затверджена Вченою радою Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ 26 грудня 2008 року (протокол № 10), уточнено 27 квітня 2010 року (протокол №14).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є отримання нових наукових результатів щодо визначення, змісту та ефективності кримінального переслідування, здійснюваного слідчим.
Мета зумовила постановку і вирішення наступних завдань:
1) дослідити природу кримінального переслідування, здійснюваного слідчим, його функціональне призначення та межі здійснення;
2) проаналізувати доказову діяльність слідчого у частині кримінального переслідування;
3) дослідити питання щодо належності примусових заходів до функції кримінального переслідування, здійснюваного слідчим;
4) визначити поняття та критерії ефективності кримінального переслідування, здійснюваного слідчим;
5) визначити напрями підвищення ефективності кримінального переслідування, здійснюваного слідчим.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають, розвиваються і припиняються під час досудового слідства.
Предметом дослідження є кримінальне переслідування, здійснюване слідчим.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є діалектичний метод наукового пізнання соціальних і правових явищ, загальнонаукові (аналіз, синтез, індукція, дедукція, узагальнення, абстрагування) та спеціальні (класифікації, історичний, порівняльно-правовий, формально-логічний, системний-структурний, структурно-функціональний, соціологічний, статистичний) методи. У роботі всі методи використовувались у взаємозв’язку та взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту та об’єктивність дослідження, достовірність, узгодженість наукових результатів.
З’ясування сутності кримінального переслідування, здійснюваного слідчим (розділ 1), обумовило використання історичного, формально-логічного, порівняльно-правового, структурно-функціонального методів, а також метода індукції. Дослідження змісту кримінального переслідування, здійснюваного слідчим (розділ 2), потребувало застосування формально-логічного, системно-структурного, структурно-функціонального, порівняльно-правового методів. З метою дослідження ефективності кримінального переслідування, здійснюваного слідчим (розділ 3), використовувалися методи аналізу, синтезу, дедукції, узагальнення, класифікації.
Соціологічний метод застосувався під час анкетування практичних працівників за розробленою анкетою. Статистичний метод використовувався для узагальнення результатів емпіричних досліджень.
Теоретичною основою дисертації є наукові праці із загальної теорії права, кримінально-процесуального права.
Достовірність та обґрунтованість проведеного дослідження підтверджуються емпіричною базою. Останню складають результати анкетування 270 слідчих органів внутрішніх справ Дніпропетровської та Запорізької області та результати вивчення 300 кримінальних справ, розглянутих у судах Дніпропетровської області за період 2007-2009 р.
Значення для дослідження мав також особистий досвід автора роботи на посаді слідчого та старшого слідчого органів внутрішніх справ.
Нормативною основою роботи є Конституція України, чинне кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство.
Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у тому, що воно є першим в Україні комплексним дослідженням кримінального переслідування, здійснюваного слідчим. Науковою новизною відзначаються наступні положення:
вперше:
- сформульоване авторське визначення кримінального переслідування, здійснюваного слідчим, як кримінально-процесуальної діяльності слідчого з викриття конкретної особи у вчиненні злочину в межах визначеного законом предмету відання. До того ж переслідування особи має місце незалежно від того чи надано їй процесуальним рішенням слідчого статус підозрюваного чи обвинуваченого;
- визначено, що слідче кримінальне переслідування виконує такі функції: забезпечення реалізації генеральної функції кримінального процесу (боротьби зі злочинністю); проміжна констатація наявності кримінально-правового відношення між державою і особою, яка вчинила злочин; визначення пізнавального напряму кримінально-процесуальної діяльності органів досудового слідства; забезпечення виховного і попереджувального впливу держави на суспільство; забезпечення руху кримінального процесу; забезпечення реалізації принципу змагальності під час досудового провадження;
- обґрунтовано, що загальний предмет доказування є ширшим за предмет доказування у частині слідчого кримінального переслідування. Не персоніфіковані складові загального предмету доказування обумовлюють предмет доказування у частині слідчого кримінального переслідування, але не входять до змісту останнього. До слідчого кримінального переслідування належить діяльність з доказування тільки «винності» (елемент предмету доказування), що включає «вину», як елемент суб’єктивної сторони складу злочину;
- обґрунтовано, що слідче кримінальне переслідування обмежується першою та останньою пізнавальними процесуальними діями, що спрямовані на встановлення причетності винної особи до вчинення злочину;
- обґрунтовано, що застосування заходів процесуального примусу, у тому числі й запобіжних заходів, не є елементом кримінального переслідування, здійснюваного слідчим. Примус, що застосовується слідчим під час кримінального переслідування, виходить за межі останнього, але створює умови для доведення причетності особи до вчинення злочину. Винятком є кримінально-процесуальне затримання, що входить до змісту слідчого кримінального переслідування, якщо дані протоколу затримання викривають особу у вчиненні злочину;
удосконалено:
- положення у теорії кримінального процесу про те, що оцінює ступінь ефективності слідчого кримінального переслідування прокурор, який здійснює нагляд за його законністю. Затвердження або не затвердження прокурором обвинувального висновку означає, що слідчий досяг відповідно високого або низького ступеню ефективності кримінального переслідування;

дістало подальший розвиток:
- теоретичне положення про те, що притягнення особи як обвинуваченого та складання обвинувального висновку є проміжними цілями кримінального переслідування. Із урахуванням практики Європейського суду з прав людини доведено, що первинним актом обвинувачення і проміжною ціллю кримінального переслідування, здійснюваного слідчим, є постанова про порушення кримінальної справи щодо певної особи;
- теоретичне положення про те, що критеріями оцінки ефективної діяльності органів кримінального переслідування є досягнення мети із переслідування, його обґрунтованість, законність та швидкість. До критеріїв оцінки ефективності кримінального переслідування, здійснюваного слідчим, необхідно також включити відповідність результатів кримінального переслідування певній нормі (матриці) кримінального закону.
Практичне значення одержаних результатів:
1) у науково-дослідній діяльності – як основа для подальшого розроблення проблем удосконалення правового регулювання кримінального переслідування, здійснюваного слідчим. Результати дослідження впроваджені у наукову діяльність Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (акт впровадження від 07.06.2010 року, додаток З);
2) у правотворчій діяльності – у процесі правотворчості у частині регулювання кримінального переслідування, здійснюваного слідчим (лист до Комітету з питань правосуддя Верховної Ради України № 989 від 15.03.2010 року, додаток В);
3) у навчальному процесі – під час підготовки відповідних розділів підручників, навчальних посібників, у науково-дослідній діяльності викладачів та студентів. Результати дослідження впроваджені у навчальний процес Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (акт впровадження від 25.03.2010 року, додаток Ж);
4) у практичній діяльності слідчих ОВС. Результати дослідження впроваджені у практичну діяльність слідчих ОВС (акт впровадження від 05.07.2010 року, додаток Д).
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися на круглому столі «Актуальні проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства» (Дніпропетровськ, 2009); науково-практичній конференції, присвяченої пам’яті професора А.Я. Дубинського «Засади кримінального судочинства та їх реалізація в законотворчій і правозастосовній діяльності» (Київ, 2009); І Міжнародній науково-практичній конференції «Розвиток державності та права в Україні: реалії та перспективи» (Сімферополь, 2009); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Тенденції та пріоритети реформування законодавства України» (Запоріжжя, 2010); Міжнародній науково-практичній конференції «Становлення, функціонування та розвиток правових систем сучасності: проблеми науки і практики» (Одеса, 2010); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Закарпатські правові читання» (Ужгород, 2010).
Публікації. За темою дисертації опубліковано сім наукових статей у виданнях, визначених ВАК України як фахові з юридичних наук; шість тез у збірниках матеріалів конференцій і круглих столів, на яких доповідалися результати дослідження.

Список літератури

ВИСНОВКИ
У результаті проведеного дисертаційного дослідження розв’язана конкретна наукова задача, що має важливе значення для науки і практики кримінального процесу: вперше комплексно досліджено кримінальне переслідування, здійснюване слідчим, на підставі чого отримані нові обґрунтовані теоретичні та прикладні результати, до найважливіших із яких належать такі.
1. Під кримінальним переслідуванням, здійснюваним слідчим, необхідно розуміти кримінально-процесуальну функцію, до змісту якої входять дії слідчого з викриття (перевірки на причетність) конкретної особи у вчиненні злочину в межах визначеного законом предмету відання. Причому переслідування особи має місце незалежно від того чи надано їй процесуальним рішенням слідчого статус підозрюваного чи обвинуваченого.
2. Кримінальне переслідування, здійснюване слідчим, виконує функції: забезпечення реалізації генеральної функції кримінального процесу (боротьба зі злочинністю); проміжна констатація наявності кримінально-правового відношення між державою і особою, яка вчинила злочин; визначення пізнавального напряму кримінально-процесуальної діяльності органів досудового слідства; забезпечення виховного і попереджувального впливу держави на суспільство; забезпечення руху кримінального процесу; забезпечення реалізації принципу змагальності на досудовому слідстві.
3. Кримінальне переслідування, здійснюване слідчим, має нормативні, пізнавальні (гносеологічні) та фактичні межі.
Початок проведення першої процесуальної дії слідчого, що спрямована на викриття (перевірку на причетність) особи у вчиненні злочину, є початком реалізації слідчим функції кримінального переслідування.
Момент закінчення кримінального переслідування, здійснюваного слідчим, співпадає із моментом закінчення слідчим останньої процесуальної дії, що спрямована на викриття (перевірку на причетність) конкретної особи у вчиненні злочину.
4. Оперативно-розшукова діяльність органу дізнання не є кримінальним переслідуванням. Оперативно-розшукова діяльність, як і слідче пізнання, спрямовані на розкриття злочину – встановлення події злочину і особи, щодо якої є припущення про її винність. Слідче кримінальне переслідування здійснюють з метою викриття (встановлення причетності) винної особи у вчиненні злочину для притягнення її до кримінальної відповідальності.
5. Участь начальника слідчого відділу в ініціюванні слідчого кримінального переслідування підтверджується наданням слідчому письмових вказівок про провадження досудового слідства, про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і об’єм обвинувачення, про направлення справи, про провадження окремих слідчих дій, що спрямовані на викриття винної особи у вчиненні злочину.
Начальник слідчого відділу виконує контроль за слідчим кримінальним переслідуванням. Він вивчає кримінальні справи, у яких встановлений ймовірний злочинець, та дає вказівки для його ефективного викриття у вчиненні злочину. Такі директиви спрямовані на здобуття слідчим обвинувальних доказів, що встановлюють причетність особи до вчинення злочину.
6. Слідчий здійснює кримінальне переслідування тільки на стадіях порушення кримінальної справи та досудового розслідування. За межами цих стадій у слідчого не має повноважень щодо реалізації функції кримінального переслідування. Прокурор здійснює кримінальне переслідування на декількох стадіях: порушення кримінальної справи, досудового розслідування, порушення державного обвинувачення, судового розгляду, апеляційного провадження, касаційного провадження, перегляду судових рішень в порядку виключного впровадження. Причому до змісту кримінального переслідування, здійснюваного прокурором на будь-якій із цих стадій, не входить діяльність із нагляду за додержанням законності. Останній вид діяльності належить до державної функції прокуратури, як засіб у системі стримувань і противаг між гілками влади.
7. Місце і роль суду під час кримінального переслідування, здійснюваного слідчим, проявляється через взаємозв’язок і взаємозалежність кримінально-процесуальних функцій кримінального переслідування і правосуддя у формі судового контролю. На досудових стадіях процесу суд є «контролером» кримінального переслідування, здійснюваного слідчим для підтримання балансу між сторонами. Бо тільки з дозволу суду слідчий обмежує конституційні права громадян.
8. Загальний предмет доказування є ширшим за предмет доказування у частині слідчого кримінального переслідування. Не персоніфіковані складові загального предмету доказування обумовлюють предмет доказування у частині слідчого кримінального переслідування, але не входять до змісту останнього.
До слідчого кримінального переслідування входить тільки діяльність з доказування «винності» (елемент предмету доказування), що включає «вину», як елемент суб’єктивної сторони складу злочину.
9. Усі слідчі дії, що спрямовані на здобуття обвинувальних доказів, входять до змісту доказової діяльності слідчого в частині кримінального переслідування.
На стадії порушення кримінальної справи до змісту функції кримінального переслідування можуть входити як слідчі (огляд місця події, накладення арешту на кореспонденцію, зняття інформації з каналів зв’язку) так і інші передбачені законом пізнавальні дії (відібрання пояснень, вимагання пред’явлення підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами різних предметів і документів, проведення ревізій).
10. Слідчий, перевіряючи припущення про винність певної особи, повинен не ігнорувати, а фіксувати і вилучати виправдувальні докази. Врахування слідчим обставин, що виправдовують особу, забезпечує всебічність, повноту і об’єктивність кримінального переслідування.
При заявленні стороною захисту клопотань про вилучення виправдувальних доказів з певного місця (джерела) слідчий зобов’язаний це зробити.
11. Слідчий встановлює винність особи через спростування презумпції невинуватості шляхом обвинувальної доказової діяльності, що входить до змісту функції кримінального переслідування. Достатня сукупність доказів, що підтверджує причетність особи до вчинення злочину, дає слідчому можливість притягнути її як обвинуваченого. Чим більше слідчим зібрано обвинувальних доказів, тим більше спростовується презумпція невинуватості і тим ближче слідчий до складання обвинувального висновку, який засвідчує його впевненість у причетності певної особи до вчинення злочину.
Якщо слідчий під час обвинувальної доказової діяльності не підтвердить припущення про причетність особи до вчинення злочину, то кримінальне переслідування щодо цієї особи має бути припинене. У такому випадку слідчому необхідно виносити постанову про припинення кримінального переслідування щодо певної особи.
Межі доказування слідчого у частині кримінального переслідування – це такий обсяг доказів, що дає можливість слідчому скласти обвинувальний висновок або винести постанову, яка засвідчує відмову слідчого від подальшого кримінального переслідування певної особи.
12. Залежно від мети та підстав застосування заходи примусу поділяються на кримінально-процесуальні та кримінально-правові. Останні є проявом покарання особи за вчинений злочин і тому апріорі не можуть входити до слідчого кримінального переслідування (обвинувачення), що завжди передує кримінальній відповідальності.
Заходи процесуального примусу (запобіжні заходи), що застосовує слідчий, мають на меті або запобігти неналежній поведінці, або забезпечити належну поведінку окремих учасників кримінального процесу. Підставами застосування процесуальних заходів примусу (запобіжних заходів) є обґрунтовані припущення про можливу майбутню неналежну поведінку особи.
Застосування заходів процесуального примусу (запобіжних заходів) не є елементом кримінального переслідування, здійснюваного слідчим. Примус, що застосовується слідчим під час кримінального переслідування, виходить за межі останнього, але створює умови для доведення причетності особи до вчинення злочину.
Заходи процесуального примусу (запобіжні заходи) є гарантією змагальності на стадії досудового розслідування. Застосування слідчим заходів процесуального примусу забезпечує належну (правомірну) поведінку особи для підтримання балансу між сторонами під час протистояння функцій кримінального переслідування і захисту.
13. Затримання як процесуальна дія входить до змісту слідчого кримінального переслідування за умови, що дані протоколу затримання будуть викривати особу у вчиненні злочину. Такими даними передусім є місце і час затримання, пов’язаного із безпосереднім виявленням злочину.
14. До заходів процесуального примусу не належать слідчі дії. Функціональне призначення заходів процесуального примусу полягає у забезпеченні проведення слідчих дій, а останні спрямовані на викриття певної особи у вчиненні злочину.
15. Співвідношення досягнутих результатів діяльності з метою, що ставилася, характеризує «ідеальну (вакуумну) ефективність», що відірвана від практики. Ефективність діяльності можна об’єктивно оцінити, врахувавши не тільки фактичну ефективність (відповідність досягнутих результатів меті, що ставилася), а й інші допоміжні чинники, які впливають на визначення ефективності такої діяльності.
Слідче кримінальне переслідування є ефективним, якщо слідчий встановив відповідність між ознаками діяльності певної особи і ознаками конкретного складу злочину із дотриманням вимог обґрунтованості, законності, швидкості.
16. До критеріїв оцінки ефективності кримінального переслідування, здійснюваного слідчим, необхідно також включити такий як відповідність результатів кримінального переслідування певній нормі (матриці) кримінального закону. Інакше кажучи, ефективність кримінального переслідування передбачає, що кінцеві результати слідчого кримінального переслідування підтверджують наявність всіх ознак складу злочину, що інкримінується переслідуваній особі.
Під час кримінального переслідування слідчий встановлює кримінально-правове відношення між державою і особою, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння. Таке відношення виникає після порушення конкретною особою норми кримінального закону. Для притягнення винної особи до кримінальної відповідальності слідчий співставляє ознаки конкретного складу злочину із ознаками діяльності певної особи. Відповідність між зазначеними ознаками є проміжною констатацією кримінально-правового відношення, а отже і викриття особи у вчиненні злочину.
17. Характер слідчої діяльності у частині кримінального переслідування змінюється від ступеня доведеності викриття особи у вчиненні злочину, що знаходить свій вираз у обвинувальних рішеннях слідчого. Останні не входять до змісту слідчого кримінального переслідування, а є проявом обвинувачення у матеріально-правовому значенні.
18. Мета слідчого кримінального переслідування не є однаковою на різних етапах його здійснення. Тому ефективність слідчого кримінального переслідування необхідно визначати в залежності від етапу його здійснення.
Рішення слідчого, що встановлюють певний ступінь причетності або не причетності конкретної особи до вчинення злочину, констатують високий ступінь ефективності кримінального переслідування на відповідному етапі його здійснення.
19. Оцінює ступінь ефективності слідчого кримінального переслідування прокурор, який здійснює нагляд за законністю кримінального переслідування.
Слідчий надсилає прокурору копії постанов, що констатують певний ступінь причетності або непричетності конкретної особи до вчинення злочину. Якщо прокурор не згоден із такими рішеннями (вважає їх незаконними, необґрунтованими, прийнятими не вчасно), то він їх скасовує. Це означає, що слідчий здійснив кримінальне переслідування не ефективно або досяг тільки низького ступеню ефективності такого переслідування на певних етапах його здійснення.
Якщо прокурор не скасував вищезазначені постанови слідчого, то це підтверджує, що слідчий досяг високого ступеню ефективності кримінального переслідування на відповідних його етапах. Після чого слідчий, збираючи обвинувальні докази, лише додатково підтверджує припущення про винність або невинність особи. В залежності від досягнутого результату кримінального переслідування слідчий складає або постанову про закриття кримінальної справи, що встановлює не причетність певної особи до вчинення злочину, або обвинувальний висновок. Затвердження або не затвердження прокурором обвинувального висновку означає, що слідчий досяг відповідно високого або низького ступеню ефективності здійснення кримінального переслідування.
20. Напрями підвищення ефективності кримінального переслідування – це напрями діяльності, здійснення яких забезпечує досягнення слідчим законних, обґрунтованих результатів, що узгоджуються із поставленими цілями кримінального переслідування за мінімально необхідний термін часу.
21. Залежно від охоплення кримінально-процесуальних функцій слідчого, здійснення яких вдосконалюється, напрями підвищення ефективності кримінального переслідування, здійснюваного слідчим, поділяються на загальні і спеціальні.
Загальні напрями підвищення ефективності кримінального переслідування, здійснюваного слідчим, наступні: впровадження наукових результатів у практику діяльності слідчого; підвищення рівня компетентності слідчого; об'єднання зусиль слідчого і різних правоохоронних органів у сфері кримінального переслідування; зменшення рівня формалізму у діяльності слідчого; впровадження у кримінальне судочинство відновних процедур; вдосконалення структурної організації органів внутрішніх справ.
До спеціальних напрямів підвищення ефективності кримінального переслідування, здійснюваного слідчим належать такі: приведення законодавства у відповідність з кримінальним переслідуванням, здійснюваним слідчим; розширення засобів здійснення слідчим кримінального переслідування; підвищення ефективності забезпечення кримінального переслідування, здійснюваного слідчим; удосконалення меж альтернативної підслідності у частині визначення предмету відання між слідчими різних відомств; інформування слідчого про порушення органом дізнання кримінальної справи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Алексеев Н.С. Очерк развития науки уголовного процесса / Н.С. Алексеев, В.Г. Даев, Л.Д. Кокорев. – Воронеж: Изд-во Воронеж, гос. ун-та, 1981. – 251 с.
2. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве / С.С. Алексеев. – М.: Юридическая литература, 1966. – 188 с.
3. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. Т. 1. / С.С. Алексеев. – М.: Юрид. лит., 1981. – 360 с.
4. Аленин Ю.П. Процессуальные особенности производства следственных действий / Ю.П. Аленин. – К-д. Центрально-Украинское издательство, 2002. – 264 с.
5. Альперт С.А. Обвинение в советском уголовном процессе / С.А. Альперт. – Харьков: Городская типография №16 обласного управления по делам издательств, полиграфии и книжной торговли, 1974. – 38 с.
6. Багдасаров Р.В Принцип состязательности в уголовном процессе России и стран Европейського союза / Р.В. Багдасаров. – М.: Издательство «Юрлитинформ», 2008. – 216 с.
7. Барабаш А.С. Природа российского уголовного процесса, цели уголовно-процесуальной деятельности и их установление / А.С. Барабаш. – СПб.: Издательство Р.Асланова «Юридический центр Пресс», 2005. – 257 с.
8. Баулин О.В. Правовые санкции, принуждение и ответственность как гарантии процессуальной самостоятельности дознавателя / О.В. Баулин, Н.С. Карпов // Вісник Луганскої академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя назалежності України. – 2004. – Вип.3. – С. 212–219.
9. Баулін О.В. Актуальні проблеми провадження дізнання в Україні / О.В. Баулін // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Актуальні проблеми взаємодії судових та правоохоронних органів у процесі реалізації завдань кримінального судочинства». 28-29 травня 2004 року м. Запоріжжя: у 2 ч. – Запоріжжя: Юридичний ін-т МВС України, 2003. – Ч.1. – С. 7–10.
10. Баулін О.В. Встановлення підозрюваного як завдання дізнання / О.В. Баулін // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2006. – №1(34). – С. 196–202.
11. Баулін О.В. Дізнавач як процесуально самостійний суб’єкт досудового розслідування / О.В. Баулін // Право України. – 2002. – №4. – С. 113–117.
12. Баулін О.В. Правові гарантії як категорії кримінально-процесуальної науки / О.В. Баулін // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. – 2004. – №6. – С. 28–33.
13. Баулін О.В. Процесуальна самостійність і незалежність слідчого та їх правові гарантії: [монография] / О.В. Баулін, Н.С. Карпов. – К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2001. – 232 с.
14. Білоусов О.І. Затримання підозрюваного / О.І. Білоусов // Науковий вісник Ю.А. МВС. – 2004. – №1 (спец.вип.). – С. 216–217.
15. Благодир А.А. Слідчі дії: поняття, сутність і види / А.А. Благодир // Засади кримінального судочинства та їх реалізація в законотворчій і правозастосовній діяльності: Тези доповідей та повідомлень науково-практичної конференції (Київ, 3 квітня 2009 року). Видання присвячене пам’яті професора А.Я. Дубинського. – К.: Атіка, 2009. – С. 507–510.
16. Борзих Д.В. Функція кримінального переслідування / Д.В. Борзих // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. – 2008. – №4. – С. 38–44.
17. Бузницька С.В. Затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину: проблеми та пропозиції / Бузницька С.В., Щербіна Л.І. // Кримінальне право України. – 2006. – №8. – С. 28–33.
18. Быданцев Н.А Прекращение уголовного преследования (дела) в отношении несовершеннолетнего с применением принудительной меры воспитательного воздействия в аспекте ювенальной юстиции: [монография] / Н.А. Быданцев. – М.: Издательский дом Шумиловой И.И., 2008. – 159 с. (Отечественная юридическая мысль).
19. Васильева Е.Г. Правовые и теоретические проблемы прекращения уголовного преследования и производства по уголовному делу / Е.Г. Васильева. – М.: Издательство «Юрлитинформ», 2006. – 312 с.
20. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. – 1440 с.
21. Викторский С.И. Русский уголовний процесс / С.И. Викторский. – М.: Казенная железнодорожная Типография. Московского узла, 1911. – 320 с.
22. Волженкина В. Суд и уголовное преследование / В. Волженкина // Уголовное право. – 2008. – №1. – С. 83–86.
23. Волынская О.В. Начало и окончание уголовного преследования / О.В. Волынская // Российский следователь. – 2006. – №2. – С. 9–13.
24. Врублевський О.С. Процесуальна форма примусового провадження слідчих дій / О.С. Врублевський // Науковий вісник НАВСУ. – 2003. – №5. – С. 114–122.
25. Гомиен Д. Комментарий к «Европейской конвенции о защите прав человека» / Д. Гомиен. – Страсбург: Совет Европы, Служба публикаций и документации, 1995. – 135 с.
26. Горєлкіна К.Г. Роль запобіжних заходів у системі кримінально-процесуального примусу / К.Г. Горєлкіна // Судова апеляція. – 2006. – №3. – С. 68–73.
27. Городецька М.С. Межі кримінально-процесуальної компетенції слідчого органів внутрішніх справ / М.С. Городецька // Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих учених. Збірник наукових праць міжнародної науково-практичної конференції: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих учених Київського національного університету імені Тараса Шевченка (23-24 квітня 2009 року). – К., 2009. – Ч. IV. – С. 197–199.
28. Городецька М.С. Кримінально-процесуальні рішення слідчого: інформаційне й гарантійне значення / М.С. Городецька // Науковий вісник Дніпропетровського держ. ун-ту внутр. справ. – 2008. – №3 (39). – С. 321–327.
29. Городецька М.С. Поняття та структура предмету відання слідчого / М.С. Городецька // Розвиток державності та права в Україні: реалії та перспективи. Збірник наукових праць. Частина 1. Матеріали І Міжнародної науково-практичної конференції (24 квітня 2009 року). – Сімферополь: КРП «Видавництво «Кримнавчпеддержвидав», 2009. – С. 524–526.
30. Городецька М.С. Реформування кримінально-процесуального законодавства щодо функціонального призначення слідчого / М.С. Городецька // Актуальні проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства. – Дніпропетровськ, 2007. – С. 41–44.
31. Городецька М.С. Функції слідчого / М.С. Городецька // Досудове слідство: шляхи вдосконалення кримінального та кримінально-процесуального законодавства: Матер. всеукр. наук. – практ. конфер. (30 листопада 2007 року, м. Івано-Франківськ). - м. Івано-Франківськ: ЗАТ «Надвірнянська друкарня», 2008. – С. 339–350.
32. Григорьев В.Н. Задержание подозреваемого / В.Н. Григорьев. – М.: Учебно-консультационный цент «ЮрИнфоР», 1999. – 542 с.
33. Губська О. Поняття закриття кримінальної справи та закінчення кримінального переслідування / О. Губська // Підприємництво, господарство, право. – 2008. – № 4. – С. 109–112.
34. Гуляев А.П. Процессуальные функции следователя: [учебное пособие] / А.П. Гуляев. – М.: Акад. МВД СССР, Моск. филиал юрид. заоч. обучения, 1981. – 61 с.
35. Давыдов П.М. Обвинение в советском уголовном процессе / П.М. Давыдов. – Свердловск: Среднеуральское книжное изд-во, 1964. – 133 с.
36. Даев В.Г. К понятию обвинения в советском уголовном процессе / В.Г. Даев // Правоведение. Изв. высш. учеб. заведений. – 1970. – №1. – С. 76–86.
37. Даневский В.П. Наше предварительное следствие: его недостатки и реформа / В.П. Даневский. – К.: Семенка Сергей, 2003. – 142 с.
38. Данченко Т.В. Процесуальні гарантії застосування запобіжних заходів у кримінальному процесі України / Т.В. Данченко // Процесуальні гарантії дотримання конституційних прав громадян у кримінальному судочинстві: Матеріали науково-практич. конф. (26 листопада 2004р.). – Донецьк, 2005. – С. 140–152.
39. Деришев Ю.В. Досудебное уголовное преследование по УПК РФ / Ю.В. Деришев// Государство и право. – 2004. – №12. – С. 43–50.
40. Дикарев И.С. Объект публичного уголовного преследования и значение его правильного определения / И.С. Дикарев // Правоведение. Известия высших учебных заведений: Научно-теоретический журнал. – 2007. – №2. – С. 66–73.
41. Дикарев И.С. Признание, соблюдение и защита прав и свобод человека и гражданина в структуре публичного уголовного преследования / И.С. Дикарев // Правоведение. – 2006. – №3. – С. 108–119.
42. Жук О.Д. О понятии и содержании функции уголовного преследования в уголовном процес се России / О.Д. Жук // Законодательство. – 2004. – №2. – С. 77–87.
43. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18.02.1992 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2135-12 (станом на 03.12.2009).
44. Зеленецкий В.С. Уголовно-процессуальные функции следователя / В.С. Зеленецкий // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ. – 2001. – №2. – С. 69–78.
45. Зеленецкий В.С. Возбуждение государственного обвинения в советском уголовном процессе / В.С. Зеленецкий. – Харьков: Вища школа, 1979. – 144 с.
46. Зеленецкий В.С. Обвинительная функция в деятельности следователя / В.С. Зеленецкий. – В.кн.: Законность и нравственность правоприменительной деятельности следственных органов МВД СССР. Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1984. – С. 85–93.
47. Зеленецький В.С. Критерії оцінки ефективності діяльності органів кримінального переслідування в Україні / В.С. Зеленецький, Л.М. Лобойко // Вісник Академії правових наук України. – 2009. – №2 (57). – С. 185–196.
48. Зеленецький В.С. Загальні напрями підвищення ефективності діяльності органів кримінального переслідування / В.С. Зеленецький, Л.М. Лобойко // Право України. – 2009. – №2. – С. 52–59.
49. Зинатулин З.З. Уголовно-процессуальные функции: [учебное пособие] / З.З. Зинатулин, Т.З. Зинатулин. – Ижевск: Детектив-информ, 2002. – 240 с.
50. Зинатулин З.З. Социальное назначение уголовно-процессуального принуждения и ответственности на предварительном следствии / З.З. Зинатулин // Уголовно-процессуальное принуждения и ответственность, их место в решении задач предварительного расследования. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1987. – С. 4–7.
51. Зинькович В.В. Этапы формирования обвинения в советском уголовном процессе / В.В. Зинькович // Проблемы доказательственной деятельности по уголовным делам. – Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1987. – С. 65–71.
52. Карев Д.С. Вопросы уголовного процесса в связи с проектом УПК СССР / Д.С. Карев // Социалистическая законность. – 1954. – №2. – С. 28–29.
53. Карнеева Л.М. Доказывания виновности на этапе предшествующем предъявлению обвинения / Л.М. Карнеева // Проблемы доказывания виновности в уголовном процессе. Межвуз. сб. – Красноярск: Изд-во КГУ, 1989. – С. 72–79.
54. Карташов В.Н. Юридическая деятельность: понятие, структура, ценность / В.Н. Карташов. – Саратов: Изд–во Саратовского гос. ун–та, 1989. – 218 с.
55. Квачевський А.А. Об уголовном преследовании, дознании и предватирельном исследоании пре ступлений по судебном уставам 1864 года. Теоретическое и практическое руководство / А.А. Квачевський. – СПб.: Тип. Ф.С. Сущинского, 1866. – Т.1. – 352 с.
56. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: [підручник] / 2-е вид., перероб. і допов. / Є.Г. Коваленко, В.Т. Маляренко – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 712 с.
57. Коваленко Е. Запобіжні заходи у кримінальному судочинстві: особливості та підстави застосування / Е. Коваленко // Підприємницство, господарство і право. – 2006. – №10. – С. 146–151.
58. Коврига З.Ф. Процессуальные проблемы уголовного преследования и зашиты / З.Ф. Коврига // Правовая конфликтология (Теоретические проблемы междисциплинарного юридического исследования). Воронеж: Изд-во ВГУ, 2002. – С. 44–53.
59. Козюбенко Ю.В. Уголовное преследование: деятельность по реализации норм права или одна из форм этой деятельности / Ю.В. Козюбенко // Правоведение. – 2005. – №3. – С. 100–111.
60. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950р. // Офіційний вісник України. – 2006. – № 32. – С. 442–452.
61. Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схвалена Указом Президента України від 10 травня 2006 р. № 361/2006 // Офіційний вісн. України. – 2006. – № 19 – С. 23–37.
62. Концепція реформування кримінальної юстиції України, схвалена Указом Президента України від 8 квітня 2008 р. № 311/2008 // Офіційний вісн. України. – 2008. – № 27 – С. 20–29.
63. Королев Г. Начальный момент уголовного преследования / Г. Королев // Законность. – 2005. – №5. – С. 22–24.
64. Короткий Н.Н. Процессуальные гарантии неприкосновенности личности подозреваемого и обвиняемого в стадии предварительного расследования / Н.Н. Короткий. – М.: Всесоюзный НИИ МВД СССР, 1981. – 96 с.
65. Коротков А.П. Прокурорско-следственная практика применения УПК РФ: Комментарий / А.П. Коротков, А.В. Тимофеев. – М.: Экзамен, 2005. – 608 с.
66. Костін М. Доказування винності обвинуваченого у вчиненні злочину: окремі питання / М. Костін // Право України. – 2003. – №6. – С. 74–77.
67. Кримінально-процесуальний кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=3&nreg=1001-05 (станом на 1 вересня 2010р.).
68. Крюков В.Ф. Уголовное преследование и прокуратура / В.Ф. Крюков // Российская юстиция: Юридический журнал. – 2007. – №3. – С. 31–34.
69. Куликова С.Л. Обстоятельства, подлежащие доказыванию по уголовному делу / С.Л. Куликова, В.Е. Степенко // Закон и право. – 2006. – №10. – С. 50–53.
70. Курочкина Л.А. Человек как субъект уголовного преследования по законодательству России и Единой Европы / Л.А. Курочкина. – М.: Издательство «Юрлитинформ», 2006. – 152 с.
71. Лазарева В.А. Судебная власть и уголовное судопроизводство / В.А. Лазарева // Государство и право. – 2001. – №5. – С. 49–56.
72. Ларин А.М. Повышение эффективности расследования / А.М. Ларин // Сов. государство и право – 1972. – №3. – С. 106–113.
73. Ларин А.М. Процесуальные гарантии и функция уголовного преследования / А.М. Ларин // Сов. государство и право . – 1975. – №7. – С. 95–103.
74. Ларин А.М. Управление расследованием и измерение его эффективности / А.М. Ларин // Сов. государство и право. – 1979. – №10. – С. 82–89.
75. Ларин А.М. Расследование по уголовному делу: процессуальные функции / А.М. Ларин. – М.: «Юридическая литература», 1986. – 159 с.
76. Ларин А.М. Следственные действия / А.М. Ларин. – В кн..: Оптимизация расследования пре ступлений. Иркутск: Изд-во Иркут. ун-та, 1982. – С. 92–103.
77. Левендаренко О.О. Етапи реалізації слідчим функції обвинувачення під час досудового слідства / О.О. Левендаренко // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2007. – Вип.1. – С. 165–176.
78. Ліфанова Л.Г. К вопросу о непричастности к преступлению / Л.Г. Ліфанова // Засади кримінального судочинства та їх реалізація в законотворчій і правозастосовній діяльності: Тези доповідей та повідомлень науково-практичної конференції (Київ, 3 квітня 2009 року). Видання присвячене пам’яті професора А.Я. Дубинського. – К.: Атіка, 2009. – С. 212–215.
79. Лобойко Л.М. Методи кримінально-процесуального права: [монографія] / Л.М. Лобойко. – Дніпропетровськ: ДДУВС, 2006. – 352 с.
80. Лобойко Л.М. Методи правового регулювання у кримінальному процесі України: дис… д-ра юрид. наук : 12.00.09 / Лобойко Леонід Миколайович. – Дніпропетровськ: Дніпропетр. держ. ун-т внутр. справ, 2006. – 437 с.
81. Лобойко Л.М. «Розумність» строків у кримінальному процесі / Л.М. Лобойко // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ: Збірник наукових праць. – 2008. – №4 (40). – С. 248–257.
82. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальна регламентація слідчих дій: [монографія] / Л.М. Лобойко, А.П. Черненко. – Д.: Дніпроп. держав. ун-т внутр. справ, 2006. – 168 с.
83. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: [курс лекцій] / Л.М. Лобойко. – видання друге, змінене і доповнене. – К.: Істина, 2008. – 488 с.
84. Лобойко Л.М. Стадії кримінального процесу: Навчальний посібник / Л.М. Лобойко. – Дніпропетровськ: Юридична академія МВС України, 2004. – 154 с.
85. Лоскутов Т.О. Ефективність слідчого кримінального переслідування на різних етапах його здійснення / Т.О. Лоскутов // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. – 2010. – №1. – С. 286–294.
86. Лоскутов Т.О. Зміст доказової діяльності слідчого ОВС у частині кримінального переслідування / Т.О. Лоскутов // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2009. – №3 (46). – С. 70–77.
87. Лоскутов Т.О. Кримінальне переслідування, здійснюване слідчим, та кримінальне переслідування, що здійснює прокурор / Т.О. Лоскутов // Актуальні проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства: Матер. круглого столу (29 травня 2009р., Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ). – Дніпропетровськ: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2010. – С. 69–70.
88. Лоскутов Т.О. Моменти початку та закінчення кримінального переслідування, здійснюваного слідчим ОВС / Т.О. Лоскутов // Право і суспільство. – 2010. – №2. – С. 168–173.
89. Лоскутов Т.О. Напрями підвищення ефективності кримінального переслідування, здійснюваного слідчим ОВС / Т.О. Лоскутов // Науковий вісник Дніпропетровського держ. ун-ту внутр. справ. – 2010. – №1. – С. 270–278.
90. Лоскутов Т.О. Поняття кримінального переслідування, здійснюваного слідчим ОВС / Т.О. Лоскутов // Науковий вісник Дніпропетровського держ. ун-ту внутр. справ. – 2009. – №2 (43). – С. 253–261.
91. Лоскутов Т.О. Початок кримінального переслідування, здійснюваного слідчим ОВС України / Т.О. Лоскутов // Збірник наукових праць. Частина 1. Матеріали І Міжнародної науково-практичної конференції „Розвиток державності та права в Україні: реалії та перспективи” (24 квітня 2009 року). – Сімферополь: КРП „Видавництво „Кримнавчпеддержвидав”, 2009. – С. 550–551.
92. Лоскутов Т.О. Принцип презумпції невинуватості і кримінальне переслідування, здійснюване слідчим ОВС / Т.О. Лоскутов // Тенденції та пріоритети реформування законодавства України: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, м.Запоріжжя, 13 березня 2010 року: у 2-х частинах. – Запоріжжя: Запорізька міська громадська організація «Істина», 2010. – Ч.2. – С. 127–128.
93. Лоскутов Т.О. Функціїї кримінального переслідування, здійснюваного слідчим ОВС / Т.О. Лоскутов // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. – 2010. – №1. – С. 420–427.
94. Лоскутов Т.О. Щодо визначення функцій слідчого органів внутрішніх справ України / Т.О. Лоскутов // Засади кримінального судочинства та їх реалізація в законотворчій і правозастосовній діяльності: Тези доповідей та повідомлень науково-практичної конференції (Київ, 3 квітня 2009 року). Видання присвячене пам’яті професора А.Я. Дубинського. – К.: Атіка, 2009. – С. 639–640.
95. Лоскутов Т.О. Щодо ефективності кримінального переслідування, здійснюваного слідчим ОВС України / Т.О. Лоскутов // Закарпатські правові читання: Матеріали II Всеукраїнської науково-практичної конференції, 29-30 квітня 2010 р.: У 2-х т. – Ужгород: ЗакДУ, 2010. – Т.2. – С. 307–308.
96. Лоскутов Т.О. Щодо питання про належність затримання до функції кримінального переслідування, здійснюваної слідчим ОВС України / Т.О. Лоскутов // Становлення, функціонування та розвиток правових систем сучасності: проблеми науки і практики: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (23 квітня 2010 року, Одес. нац. ун-т ім. І.І. Мечникова). – Одеса: Астропринт, 2010. – С. 443–445.
97. Лоскутов Т.О. Щодо питання про належність примусових заходів до функції кримінального переслідування, здійснюваної слідчим ОВС / Т.О. Лоскутов // Південноукраїнський правничий часопис. – 2009. – №3. – С. 160–163.
98. Лупало О.А. Окремі аспекти визначення критеріїв оцінки ефективності діяльності органів внутрішніх справ та їх нормативне закріплення / О.А. Лупало // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України: Науково-теоретичний журнал. – 2003. – Вип.4. – С. 196–207.
99. Ляш А.О. Поняття, завдання, суть, зміст і значення стадії порушення кримінальної справи / А.О. Ляш // Засади кримінального судочинства та їх реалізація в законотворчій і правозастосовній діяльності: Тези доповідей та повідомлень науково-практичної конференції (Київ, 3 квітня 2009 року). Видання присвячене пам’яті професора А.Я. Дубинського. – К.: Атіка, 2009. – С. 233–237.
100. Мазюк Р.В. Институт уголовного преследования в российском уголовном судопроизводстве: [монография] / Р.В. Мазюк – М.: Издательство «Юрлитинформ», 2009. – 216 с.
101. Макаркин А.И. Состязательность на предварительном следствии / А.И. Макаркин – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. – 265 с.
102. Малахова Л.И. Функция уголовного преследования как вид процессуальной деятельности / Л.И. Малахова // Российский следователь. – 2003. – №7. – С. 25–26.
103. Маляренко В.Т. Досудове слідство. Його недоліки і реформа / В.Т. Маляренко // Віче. – 2004. – № 10 (151). – С. 15–18.
104. Маляренко В.Т. Кримінальний процес: Стан та перспективи розвитку / В.Т. Маляренко. – К.: Концерн Видавничий Дім «ІнЮре», 2004. – 600 с.
105. Маляренко В.Т. До питання про запобіжні заходи к кримінальному процесі / В.Т. Маляренко // Вісник Верх. Суду Укр. – 2000. - №4. – С. 41–45.
106. Матієк С Щодо визначення поняття «обвинувачення» / С. Матієк // Вісник прокуратури. – 2002. – №5. – С. 55–58.
107. Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА М), 2000. – 784 с.
108. Мельников Н Уголовное преследование как самостаятельная государственно-властная деятельность прокуратури / Н. Мельников // Уголовное право. – 2004. – №4. – С. 109–111.
109. Михеенко М.М. Содержание предмета доказывания по уголовному делу / М.М. Михеенко // Проблемы правоведения. Респ. межведом. науч. сб. – Киев: Изд-во Киев. ун-та, 1982. – Вып.43. – С. 134–143.
110. Михеєнко М.М. Кримінальний процес України / М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, В.П. Шибіко. – К.: Либідь, 1999. – 536 с.
111. Моніторинг Уповноваженого щодо захисту прав і свобод громадян України Європейським судом з прав людини [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ombudsman.kiev.ua/dopovid%204/d_04_4_3.htm (станом на 10 квітня 2009р.).
112. Муравьев Н.В. Задачи прокурорского надзора / Н.В. Муравьев // Журнал гражданського и уголовного права. – 1884. – №7. – С. 1–66.
113. Муравьев Н.В. Из прошлой деятельности. Статьи по судебным вопросам / Н.В. Муравьев. – СПб.: Тип. М.М. Стасюлевича, 1900. – Т.1. – 587 с.
114. Нагорський Ф.М., Осауленко О.А. Дія принципу презумпції невинності стосовно суб’єктів кримінального переслідування осіб, які викриваються у вчиненні злочину / Ф.М. Нагорський, О.А. Осауленко // Зовнішня торгівля: право та економіка. Збірник наукових праць. Випуск 2 (6). Частина 2. – К.: УАЗТ, 2002. – С. 101–103.
115. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України (2-е вид., перероб. та доп.) / За заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, ЄВ. Фесенка. – К.: Дакор, 2008. – 1428 с.
116. Наумов А. Уголовное преследование на стадии возбуждения дела / А. Наумов // Законность. – 2005. – №3. – С. 50–51.
117. Никоненко М.Я. Кримінально-процесуальні гарантії прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.0