КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИМУШУВАННЯ ДАВАТИ ПОКАЗАННЯ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ВАКУЛИК ОЛЬГА ОЛЕКСІЇВНА

УДК 343.364

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИМУШУВАННЯ ДАВАТИ ПОКАЗАННЯ

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Д И С Е Р Т А Ц І Я
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник :
Вартилецька Інна Анатоліївна,
кандидат юридичних наук, доцент

Київ – 2011

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ………………….……………….3
ВСТУП………………………………………………………………………...5
РОЗДІЛ 1. Розвиток законодавства про примушування давати показання: історико-правовий та порівняльно-правовий аналіз... ……..14
1.1. Історико-правовий аналіз становлення та розвитку норм про відповідальність за примушування давати показання …………………………..14
1.2. Кримінально-правова характеристика примушування давати показання за законодавством окремих зарубіжних країн……….........................27
Висновки до розділу 1 ……………………………………………………..41
РОЗДІЛ 2. Кримінально-правова характеристика примушування давати показання………………………………………………………………….45
2.1. Об’єкт примушування давати показання……………………………...45
2.2. Зміст об’єктивної сторони примушування давати показання…….….74
2.3. Суб’єкт примушування давати показання………...…………………102
2.4. Характеристика суб’єктивної сторони примушування давати показання…………………………………………………………………………..117
Висновки до розділу 2…………………………………………………….125
РОЗДІЛ 3. Кваліфікуючі ознаки та відмежування примушування давати показання від суміжних складів злочинів…………………………...129
3.1. Кваліфікуючі ознаки примушування давати показання…………….129
3.2. Відмежування примушування давати показання від суміжних складів злочинів………………………………………………….………………………...149
Висновки до розділу 3…………………………………………………….168
ВИСНОВКИ……………………………………………………………….171
ДОДАТКИ………………………………………………………………….177
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………… …...….215

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

КК Кримінальний кодекс
КПК Кримінально-процесуальний кодекс
ЗУ Закон України
ВСУ Верховний Суд України
ВРУ Верховна Рада України
ПВСУ Пленум Верховного Суду України
ППВСУ Постанова Пленуму Верховного Суду України
ВУЦВК Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет
ЄС Європейський Союз
ЗМІ засоби масової інформації
МВС Міністерство внутрішніх справ
РНК Рада Народних Комісарів
РРФСР Російська Радянська Федеративна
Соціалістична Республіка
СБУ Служба безпеки України
СНД Співдружність Незалежних Держав
СРСР Союз Радянських Соціалістичних Республік
УСРР Українська Соціалістична Радянська Республіка
УРСР Українська Радянська Соціалістична
Республіка
КНР Китайська Народна Республіка
РФ Російська Федерація
Таджикистан Республіка Таджикистан
Киргизія Киргизська Республіка
Казахстан Республіка Казахстан
Білорусія Республіка Білорусь
Молдова Республіка Молдова
Узбекистан Республіка Узбекистан
Вірменія Республіка Вірменія
Азербайджан Азербайджанська Республіка
МОЗ Міністерство охорони здоров’я
ФРН Федеральна Республіка Німеччини
р. Рік
рр. Роки
м. Місто
п. Пункт
гл. Глава
розд. Розділ
ст. Стаття
ст.ст. Статті
ч. Частина
чч. Частини
абз. Абзац

В С Т У П

Актуальність теми. Нині, у часи розбудови України як демократичної правової держави, утвердження в ній принципів дотримання прав і свобод людини, орієнтації на європейські стандарти в усіх сферах соціального життя, створення ефективної національної системи правосуддя є одним із основних завдань, які постали перед нашим суспільством.
Водночас у сучасній Україні під час досудового розслідування у кримінальних справах відбувається чимало порушень: недотримання законності, неповага до гідності особи, неповнота й однобічність розслідування тощо. Усе це сприяє виникненню й поширенню багатьох негативних явищ, зокрема злочинів проти правосуддя.
Одним із найбільш небезпечних таких злочинів є примушування давати показання, під час вчинення якого посадові особи правоохоронних органів, наділені державою певними процесуальними повноваженнями, опиняються перед вибором між доцільністю й законністю, вважаючи, що остання може порушуватися в інтересах розкриття злочину й викриття особи, яка його вчинила.
Ст. 62 Конституції України проголошує, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. Наявність норми, яка передбачає кримінальну відповідальність за примушування давати показання, становить кримінально-правову гарантію, покликану забезпечувати, з одного боку, захист особи від протиправних методів провадження дізнання і досудового слідства, а з іншого боку, – об’єктивне дослідження всіх обставин справи.
Проблема дотримання законності в діяльності правоохоронних органів є завжди актуальною не тільки для України, а й для всієї світової спільноти. Підтвердженням цьому є наявність таких документів, як Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966 р.), Європейська конвенція про запобігання катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (1987 р.), Конвенція ООН проти катування та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, поводження чи покарання (1988 р.), у яких звертається увага на існуючі проблеми при здійсненні правосуддя.
Аналіз статистичних даних, що характеризують діяльність правоохоронних органів, пов’язану з виявленням і розкриттям злочинів, практика Європейського суду із захисту прав людини, щорічні доповіді Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, а також матеріали ЗМІ свідчать про те, що хоч випадки катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, які принижують гідність людини, видів ставлення є непоодинокими, кількість порушених за цими фактами кримінальних справ надзвичайно мала, а число осіб, притягнутих за їх вчинення до кримінальної відповідальності, – мізерне.
Так, відповідно до статистичних даних МВС України у період 2002 – 2009 років і впродовж першого кварталу 2010 року було порушено 13 кримінальних справ за ст. 373 КК (2002 р. – 3; 2003 р. –0; 2004 р. – 3; 2005 р. – 2; 2006 р. – 2; 2007 р. – 1; 2008 р. – 1; 2009 р. – 1; 2010 р. – 0). При цьому, відповідно до офіційних даних Державної судової адміністрації України, за зазначений період були винесені лише 2 обвинувальних вироки за фактами вчинення примушування давати показання. З’ясована невідповідність між реаліями життя і практикою застосування ст. 373 КК України актуалізує пошук шляхів підвищення ефективності цієї кримінально-правової заборони.
Значну кількість випадків примушування давати показання правоохоронні органи не фіксують. Відсутність судової практики за ст. 373 КК України не може бути пояснена тим, що правозастосувач, дотримуючись всіх нормативних приписів, в реальному житті не припускається примушування давати показання. Цей злочин характеризується високим рівнем латентності, приховується від безпосереднього спостереження науковців, статистичного обліку, а отже, – і від виваженої оцінки, яка базується на достовірній інформації, з боку держави та громадськості. Про це свідчать і результати проведеного анкетування серед працівників органів юстиції, адвокатури та громадян України (75 % з опитаних 180 респондентів указали, що їм відомі відповідні факти).
Питання кримінальної відповідальності за злочини проти правосуддя і, зокрема, за примушування давати показання розглядали українські й зарубіжні науковці та правозахисники, а саме: М.І. Бажанов, А.М. Бойко, І.Ю. Бунєва, В.М. Бурдін, А.П. Бущенко, І.С. Власов, А.В. Галахова, М.О. Гараніна, Л.Д. Гаухман, М.М. Голоднюк, О.С. Горелик, А.Т. Гужин, І.В. Дворянсков, С.А. Денисов, Г.О. Калашнікова, О.О. Кваша, Ю.І. Кулєшов, Я.М. Кульберг, Л.В. Лобанова, Р.І. Мельник, В.І. Осадчий, А.А. Піонтковський, М.А. Попов, Ю.П. Попова, Ш.С. Рашковська, О.Б. Сахаров, М.В. Сийплокі, С.І. Тихенко, І.М. Тяжкова, О.Ю. Хлопцева, І.М. Черних, О.А. Чуваков, О.І. Чучаєв та інші. Деякі питання кримінально-правової характеристики примушування давати показання були предметом дисертаційного дослідження В.В. Кончаковської (“Примушування давати показання: кримінально-правові та кримінологічні аспекти”, м. Київ, 2010 р.). Однак у цій комплексній роботі основну увагу приділено кримінологічним питанням зазначеного злочину, тоді як його кримінально-правова характеристика подається лише в загальних рисах.
Окрім робіт згаданих авторів, теоретичним підґрунтям дисертаційної роботи стали також праці українських і зарубіжних учених, зокрема: Ю.В. Александрова, П.П. Андрушка, А.Я. Асніса, Ю.В. Бауліна, І.Г. Богатирьова, В.К. Весельського, В.К. Глістіна, П.І. Гришаєва, В.К. Грищука, О.О. Дудорова, В.П. Ємельянова, Б.В. Здравомислова, В.В. Іванова, М.Й. Коржанського, Г.А. Кригєра, В.В. Кудрявцева, В.В. Кузнецова, Є.В Лащука, В.Т. Маляренка, О.А Мартиненка, П.С. Матишевського, М.І. Мельника, А.А. Музики, В.В. Мульченка, В.О. Навроцького, А.В. Наумова, М.І. Панова, Р.А. Сабітова, О.Я. Свєтлова, В.В. Сташиса, Є.Л. Стрельцова, В.Я. Тація, С.І. Тихенка, В.П. Тихого, А.М. Трайніна, В.І. Тютюгіна, В.С. Устінова, П.Л. Фріса, М.І. Хавронюка, В.І. Шакуна, М.Д. Шаргородського, Н.М. Ярмиш, О.Н. Ярмиша.
Поза сумнівом, роботи цих науковців становлять значну наукову й практичну цінність. Проте й досі залишається чимало невирішених дискусійних питань, пов’язаних із реалізацією кримінальної відповідальності за примушування давати показання. Немає єдиних підходів до кваліфікації досліджуваного злочину, що зумовлено, зокрема, відсутністю самостійного комплексного дослідження кримінально-правової характеристики примушування давати показання в Україні. Окрім того, про необхідність досліджень за обраною проблематикою свідчать і результати проведеного анкетування серед 270 працівників правоохоронних органів (58,1 % опитаних осіб зазначили, що ст. 373 КК недосконала і потребує внесення законодавчих змін).
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дисертаційного дослідження обумовлюється положеннями: Пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2004–2009 рр. (наказ МВС України від 5 липня 2004 р. № 755); Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007–2009 рр. (Постанова Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1767); Основних напрямів наукових досліджень Київського національного університету внутрішніх справ (КНУВС) на 2008–2010 рр. (п. 3.3.4).
Тема дисертації передбачена планами проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт у Київському національному університеті внутрішніх справ на 2009 р. (п. 142), внесена до Переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права (2007 р.) і схвалена Національною Академією правових наук України (реєстр. № 574 за 2007 р.).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є всебічне дослідження кримінально-правової характеристики примушування давати показання, а також формулювання на цій основі пропозицій щодо вдосконалення кримінального законодавства і практики його застосування.
Мета дослідження зумовила постановку й вирішення наступних завдань:
– провести історико-правове дослідження кримінально-правової заборони примушування давати показання;
– здійснити порівняльно-правовий аналіз національного та зарубіжного законодавства про відповідальність за примушування давати показання;
– визначити об’єкт і предмет примушування давати показання, а також потерпілого від цього злочину;
– проаналізувати й розкрити зміст об’єктивної сторони зазначеного злочину;
– встановити й дослідити суб’єктивні ознаки складу примушування давати показання;
– дослідити кваліфікуючі ознаки примушування давати показання;
– здійснити відмежування примушування давати показання від суміжних складів злочинів;
– сформулювати пропозиції щодо вдосконалення національного кримінального законодавства про відповідальність за примушування давати показання і практику його застосування.
Об’єктом дослідження є кримінально-правове забезпечення прав і свобод особи під час досудового розслідування.
Предметом дослідження є кримінально-правова характеристика примушування давати показання.
Методи дослідження. за допомогою історико-правового методу проаналізовано етапи становлення й розвитку норм, що передбачали відповідальність за примушування давати показання (підрозділ 1.1); порівняльно-правовий застосовувався при аналізі й порівнянні національного та зарубіжного законодавства щодо відповідальності за примушування давати показання (підрозділ 1.2); догматичний (формально-юридичний) метод – при аналізі юридичної конструкції складу злочину, передбаченого ст. 373 КК, а також при визначенні юридичних термінів, що в ній вживаються (розділ 2); системно-структурний – для поглибленого дослідження нормативних положень, які встановлюють відповідальність за примушування давати показання, співставлення їх з іншими положеннями чинного КК України (розділи 2, 3); системного аналізу – при характеристиці елементів і ознак складів злочинів, передбачених ст.ст. 127, 314, 365, 371, 374 КК (розділи 2, 3); метод опитування – при проведенні опитування серед працівників правоохоронних органів, адвокатів, працівників органів юстиції (розділи 2, 3); статистичний метод забезпечив обґрунтування, аналіз й узагальнення емпіричної інформації, що стосується досліджуваної теми (розділи 1, 2, 3); метод моделювання – для побудови проекту диспозиції статті КК України про відповідальність за примушування давати показання.
Емпіричною основою дисертаційного дослідження є дані статистичної звітності й аналітичні документи МВС України та узагальнення матеріалів судової та слідчої практики за період 2009–2010 рр. та перший квартал 2010 року; статистична звітність Державної судової адміністрації України (2002–2010 роки); зведені дані вивчення 21 кримінальної справи, порушеної за ст. 373 КК України, які розслідувалися протягом 2001–2010 рр. Проведено анкетування 270 працівників правоохоронних органів: прокурорів, помічників прокурорів, слідчих (прокуратури і ОВС), дізнавачів, працівників органів дізнання. Проанкетовано 180 працівників юстиції, адвокатури і пересічних громадян.
Наукова новизна одержаних результатів дисертації полягає в тому, що вона є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням питань кримінально-правової характеристики примушування давати показання. Особистий внесок дисертанта полягає у формулюванні та обґрунтуванні низки нових теоретичних положень, уточненні змісту окремих термінів та понять, що мають значення для науки, правозастосовчої практики та вдосконалення кримінального законодавства. Найбільш важливими теоретичними висновками і практичними положеннями, які відображають її новизну, є такі:

вперше:
 запропоновано під “незаконними діями”, що входять до складу злочинного діяння при примушуванні давати показання, розуміти використання прийомів, які принижують людську гідність, створюють небезпеку для життя і здоров’я людини, а також пов’язані з використанням непередбаченого кримінально-процесуальним законодавством психічного насильства;
 обґрунтовано доцільність заміни у диспозиції ч. 1 ст. 373 КК України формулювання “шляхом незаконних дій” зворотом “шляхом погроз або іншого незаконного психологічного впливу”;
 аргументовано положення про необхідність розширення обстановки вчинення злочину, передбаченого ст. 373 КК України, у зв’язку з чим запропоновано виключити з цієї норми КК згадування про допит;
 висувається та обґрунтовується пропозиція про доповнення ст. 373 КК України такою кваліфікуючою ознакою, як учинення злочину групою осіб;
 доведено, що законодавець при конструюванні ч. 1 ст. 373 КК припустився лексичної неточності, передбачивши в диспозиції цієї норми “особу, яка проводить дізнання або досудове слідство”. Оскільки кримінально-процесуальне законодавство при визначенні повноважень органів дізнання та досудового слідства вказує на “провадження кримінальної справи”, у ч. 1 ст. 373 КК слово “проводити” запропоновано замінити словом “провадити”;
удосконалено:
 визначення основного, безпосереднього, додаткового, обов’язкового і додаткового, факультативного, безпосереднього об’єктів примушування давати показання;
 поняття предмета складу злочину, передбаченого ст. 373 КК України, як інформації, що відображається в процесуальних документах у вигляді показань;
 зміст “насильства” як кваліфікуючої ознаки примушування давати показання. Наведено аргументи на користь її уточнення, а саме вказівки у ч. 2 ст. 373 КК на “фізичне насильство”. Під останнім запропоновано розуміти вплив на фізичну недоторканність і здоров’я потерпілого, тобто не лише дію за допомогою рухів тіла із застосуванням фізичної сили на зовнішні і внутрішні тканини, а й вплив (біологічний, хімічний) на внутрішні органи або фізіологічні функції без порушення анатомічної цілісності;
 критерії, за якими має здійснюватися відмежування примушування давати показання від суміжних складів злочинів, зокрема передбачених ст.ст. 127, 365, 371 КК України;
набули подальшого розвитку:
 визначення видового об’єкта групи злочинів, передбачених ст.ст. 373, 383–386 КК України. Під ним пропонується розуміти суспільні відносини, які виникають з приводу забезпечення всебічного, повного, об’єктивного й неупередженого розслідування кримінальної справи;
 обґрунтування необхідності виключення із диспозиції ч. 2 ст. 373 КК вказівки на “знущання над особою” як на кваліфікуючу ознаку;
 аргументація щодо необхідності розширення кола суб’єктів досліджуваного злочину шляхом включення до нього особи, яка відповідно до ст.ст. 114, 118 КПК України уповноважена на проведення слідчих дій;
 визначення неправомірного примушування, що полягає у незаконному впливі на психіку особи, внаслідок якого остання обмежується у можливості чинити відповідно до своєї волі й вимушена обрати ту поведінку, яку їй нав’язують і яка суперечить її бажанням;
 пропозиція класифікувати погрози за формою їх вираження на: а) погрози жестами; б) демонстративні погрози, що включають у себе демонстрацію зброї, інших засобів впливу на організм особи, певних компрометуючих чи підроблених документів тощо; в) словесні погрози.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки, рекомендації та пропозиції дисертації можуть бути використані у законодавчій сфері (акт впровадження у законодавчий процес Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України від 2 червня 2010 р. № 04-19/14-1247), у навчальному процесі (акт впровадження у навчальний процес Київського національного університету внутрішніх справ від 19.05.2010 р.) і практичній діяльності правозастосовчої органів (акти впровадження прокуратури м. Чернігова від 25.02.2010 р. і прокуратури Ленінського району м. Кіровограда від 12.02.2009 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, теоретичні та практичні висновки і рекомендації оприлюднено на конференціях: ІІІ Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції “Розвиток України в ХХІ столітті: економічні, соціальні, екологічні, гуманітарні та правові проблеми” (м. Тернопіль, 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Современные проблемы и пути их решения в науке, транспорте, производстве и образовании 2008” (г. Одесса, 2008 г.); ІІ Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Філософські, методологічні та психологічні проблеми права” (м. Київ, 2009 р.); Науково-практичній конференції “Криміналістика у протидії злочинності”, присвяченій 45-річчю кафедри криміналістики КНУВС (м. Київ, 2009 р.); Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції “Державно-правовий розвиток України в умовах політичних змін” (м. Тернопіль, 2010 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Верховенство права та права людини” (м. Запоріжжя, 2010 р.).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено в трьох статтях, опублікованих у фахових наукових ВАК України, а також у шести тезах повідомлень на наукових конференціях, у тому числі міжнародних.

Список літератури

В И С Н О В К И

Виконане комплексне дисертаційне дослідження, присвячене кримінально-правовій характеристиці примушування давати показання згідно з вітчизняним законодавством та з урахуванням іноземного досвіду, дає можливість сформулювати такі загальні висновки і пропозиції, що мають як теоретичне, так і практичне значення.
1. Ретроспективний аналіз становлення та розвитку явища кримінальної відповідальності за примушування давати показання свідчить, що протягом тривалого періоду історії вітчизняної законотворчості та правозастосування практика використання насильства, тортур, знущання над особою виступала невід’ємним елементом у механізмі правового регулювання й засобом забезпечення суспільних відносин у кримінальному судочинстві. Протягом багатьох століть у законодавстві були відсутні норми, про кримінальну відповідальність за застосування будь-яких незаконних методів впливу на особу під час ведення досудового та судового слідства. Вперше норма, яку можна розглядати як зразок положення, що встановлює відповідальність за примушування давати показання, була сформульована у ст. 462 Уложення “Про покарання кримінальні і виправні” 1845 року.
2. Вивчення законодавства про кримінальну відповідальність деяких зарубіжних країн дало змогу виявити та встановити низку фактів: 1) більшість аналізованих країн у своєму кримінальному законодавстві передбачають спеціальну норму про примушування давати показання (аналізовані країни – учасниці СНД, Польща, Іспанія, КНР і ФРН); 2) сучасне вітчизняне законодавство порівнянно із законодавством зарубіжних країн має певні відмінності щодо відповідальності за примушування давати показання, які полягають: в об’єкті злочину, у визначенні кола осіб, які підлягають відповідальності, способах вчинення злочину, а також у визначенні кваліфікуючих ознак злочину.
Позитивним і таким, що заслуговує на впровадження у КК України, є: диференціація у диспозиції норми змісту та ознак злочинних діянь (у КК Республіки Узбекистан визначаються межі діянь: від погроз до нанесення середньої тяжкості тілесних ушкоджень); передбачення у кримінально-правовій нормі в якості особливо кваліфікуючої ознаки тяжких наслідків (КК Киргизії, КК Вірменії, КК Узбекистан, КК Таджикистан).
3. Родовим об’єктом примушування давати показання як злочину проти правосуддя є суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення правосуддя в державі, тобто здійснення в межах та відповідно до законодавства діяльності правоохоронними органами та судом задля досягненню мети та завдань правосуддя. Видовим об’єктом групи злочинів, передбачених ст.ст. 373, 383–386 КК України, є суспільні відносини, які виникають при забезпеченні всебічного, повного, об’єктивного й неупередженого розслідування кримінальної справи.
Основним безпосереднім об’єктом примушування давати показання виступають суспільні відносини, які виникають з приводу забезпечення врегульованого нормативно-правовими актами процесуального порядку збирання й отримання достовірних доказів, що сприяють прийняттю законного рішення у кримінальній справі. Додатковим обов’язковим об’єктом злочину виступають здоров’я, честь, гідність, воля, особиста недоторканність, свобода думки і слова особи, вільне вираження своїх поглядів і переконань. Додатковим факультативним безпосереднім об’єктом – життя, свобода, право власності, а також конституційне право особи на те, що обвинувачення стосовно неї не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом.
Предметом злочину, передбаченого ст. 373 КК України, є “інформація”, що у процесуальних діях відображається уформі показань.
Потерпілим від даного злочину є особа, яка згідно з кримінально-процесуальним законодавством може давати показання при допиті під час дізнання чи досудового слідства, а саме: потерпілий, свідок, підозрюваний, обвинувачений та експерт.
4. Неправомірне примушування полягає в незаконному впливі на психіку особи, внаслідок якого остання обмежується у можливості чинити відповідно до своєї волі і вимушена обрати ту поведінку, яку їй нав’язують і яка суперечить її бажанням. Не можуть вважатися способом вчинення досліджуваного злочину заходи процесуального примусу, які містяться у вичерпному переліку, закріпленому в КПК України, і застосовуються тільки на підставах, указаних в законодавстві.
Під “незаконними діями”, слід розуміти примушування давати показання з використанням прийомів, які принижують людську гідність, створюють небезпеку для життя і здоров’я людини, а також пов’язані з використанням непередбаченого кримінально-процесуальним законодавством психічного насильства (психологічного впливу на психіку особи). Законодавець сформулював диспозицію статті таким чином, що “ незаконні дії” виступають способом примушування, а це є якісна його характеристика. У зв’язку з цим замість оціночного поняття “незаконні дії” запропоновано передбачити у нормі КК України відповідальність за погрозу або інший незаконний психологічний вплив.
Підкуп і обман як форми прояву “ незаконних дій” не відповідають обов’язковій ознаці примушування (у потерпілого залишається можливість вільного вибору поведінки, особа добровільно приймає рішення, яким чином себе поводити в ситуації, що склалася), і тому не можуть утворювати об’єктивну сторону аналізованого злочину.
Примушування давати показання фактично вчиняється (може вчинятися) і в тій обстановці, яка не вказана у диспозиції ст. 373 КК України, а саме при очній ставці, пред’явленні для впізнання та відтворенні обстановки та обставин події. Примушування давати показання в зазначеній обстановці має той же ступінь суспільної небезпеки, що й при допиті, а показання, отримані під час проведення зазначених слідчих дій, є рівнозначними за їх інформаційною цінністю і можливістю подальшого використання в процесі доказування вчиненого злочину. У зв’язку із цим запропоновано розширити ознаки складу злочину, передбаченого ст. 373 КК України, що характеризують його обстановку, шляхом виключення з тексту статті слово “допит”, залишивши при цьому посилання лише на “показання”.
Склад злочину примушування давати показання за конструкцією об’єктивної сторони є формальним і визнається закінченим з моменту застосування незаконних дій до допитуваного.
5. Коло осіб, які можуть нести відповідальність за досліджуваний злочин, тобто бути його суб’єктом, обмежене рамками провадження слідчих дій у кримінальній справі. За своїм становищем ці зобов’язані забезпечувати охорону конституційних прав і інтересів людей у державі, а також здійснювати всебічне повне й об’єктивне дослідження обставин у кримінальній справі на стадії досудового розслідування. Саме наявність такого статусу створює ознаки спеціального суб’єкта злочину, передбаченого ст. 373 КК України: особи, яка провадить дізнання (дізнавач, начальник органу дізнання), і особа, яка провадить досудове слідство (слідчий у відповідності до ст. 102 КПК України, начальник слідчого відділення, прокурор).
Запропоновано розширити коло суб’єктів злочину, включивши до їх числа особу, яка згідно зі ст.ст. 114, 118 КПК України виконує доручення (окреме доручення) слідчого.
Вказівка в диспозиції ст. 373 КК України на “особу, яка проводить…” визнається некоректною, оскільки суперечить нормам КПК України. Визначено, що слово “проводити” є стилістичним недоліком. У зв’язку із чим запропоновано замінити його на термін “провадити”.
6. акріплення у диспозиції ч. 2 ст. 373 КК України такої кваліфікуючої ознаки, як “із застосуванням насильства”, з огляду на існуюче визначення “примушування” видається не досить коректним. Адже поняття “насильство” охоплює крім фізичного ще й психологічний вплив на особу, що у свою чергу є змістом поняття “примушування”. Тому вбачається за необхідне замінити словосполучення “із застосуванням насильства” на “із застосуванням фізичного насильства”.
Під фізичним насильством пропонується визначати вплив на фізичну недоторканність і здоров’я потерпілого, тобто не лише як вплив за допомогою рухів тіла із застосуванням фізичної сили на зовнішні і внутрішні тканини, а й як вплив (біологічний, хімічний) на внутрішні органи або фізіологічні функції без порушення анатомічної цілісності.
Поняття “знущання над особою” варто визначати через фізичне і (або) моральне страждання. Оскільки моральне страждання – оціночне поняття, тобто індивідуальне для кожного, а фізичне страждання є пов’язаним із фізичним насильством, пропонується виключити таку кваліфікуючу ознаку, як “знущання над особою” з диспозиції аналізованої статті КК України.
На основі емпіричних даних дослідження аргументовано необхідність розширення кваліфікованого складу злочину передбаченого ст. 373 КК України за рахунок такої ознаки, як учинення злочину “групою осіб”.
Враховуючи позитивний зарубіжний досвід, запропоновано передбачити як кваліфікуючу ознаку злочину в ч. 3 ст. 373 КК України спричинення тяжких наслідків під час примушування давати показання. При цьому пропонується визнавати тяжкими наслідками необережне заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень або смерті, доведення його до самогубства.
Відмежовувати примушування давати показання від перевищення влади або службових повноважень потрібно: за предметом; за об’єктивною стороною (обстановкою); за суб’єктом; за суб’єктивною стороною (метою).
Розмежування кваліфікованого складу примушування давати показання і катування вирішується: за об’єктом та предметом посягання; за об’єктивною стороною (обстановкою); за суб’єктом злочину.
Відмежовувати злочини, передбачені ст.ст. 371, 373 КК України, варто: за об’єктом (різний основний безпосередній об’єкт), наявністю предмета злочину (характерна для ст. 373 КК України); за об’єктивною стороною; за суб’єктивною стороною (метою).
З урахуванням всіх сформульованих пропозицій щодо вдосконалення законодавства про кримінальну відповідальність, яке передбачає відповідальність за примушування давати показання, запропоновано нову редакцію диспозицій ст. 373 КК України:
“Стаття 373. Примушування давати показання
Примушування давати показання шляхом погрози або іншого незаконного психологічного впливу з боку особи, яка провадить дізнання або досудове слідство, чи уповноважена на провадження за спеціальним дорученням, – карається...
2. Ті самі дії, поєднані із застосуванням фізичного насильства або вчинені групою осіб, – карається…
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, – карається...”

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абазалиев Р. К. Социальная обусловленность уголовной ответственности за угрозу или насильственные действия в связи с осуществлением правосудия или производством предварительного расследования / Р. К. Абазалиев // Российский следователь. – 2006. – № 1. – С. 29–32.
2. Азаров Д. С. Кримінальна відповідальність за злочини у сфері комп’ютерної інформації : дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Азаров Денис Сергійович. – К., 2002. – 246 с.
3. Алексеев Л. Б. Принуждение и ответственность в механизме уголовно-процессуального регулирования / Л. Б. Алексеев // Вопросы борьбы с преступностью. – 1979. – Вып. 30. – С. 75–89.
4. Альперт С. А. Субъекты уголовного процесса / С. А. Альперт. – Х.: Нац. юрид. акад. Украины, 1997. – 60 с.
5. Ансель Марк. Методологические проблемы сравнительного права / Ансель Марк // Очерки сравнительного права. – 1991. – C. 30–37.
6. Андрушко П. П. Кримінально-правова характеристика окремих злочинів у сфері службової діяльності / П. П. Андрушко, А. А. Стрижевська // Законодавство України : науково-практичні коментарі. – 2005. – № 10. – С. 31–78.
7. Академия Наук Украинской ССР, институт государства и права. История государства и права Украинской ССР. – К. : Наукова думка, 1976. – 759 c.
8. Аснис А. Я. Уголовная ответственность за служебные преступления / А. Я. Аснис. – М. : Центр ЮрИнфор, 2004. – 396 с.
9. Архів Управління СБУ в Харківській області. – Спр. 017112. – арк. 26.
10. Архів Управління СБУ в Харківській області. – Спр. 017910. – Т. 2. – С. 165.
11. Баев О. Я. Конфликтные ситуации на предварительном следствии : (Основы предупреждения и разрешения) / Олег Яковлевич Баев. – Воронеж : Воронеж. ун-т, 1984. – 132 с.
12. Бажан О. Процес десталінізації в Україні (друга половина 50-х – початок 60-х років) / О. Бажан // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. – К.: Інститут історії України НАН України, 1999. – № 1/2(10/11). – С. 469–480.
13. Бажанов М. И. Уголовное право Украины. Общая часть : [учеб.] / Бажанов М. И. – Днепропетровск : Пороги, 1992. – 167 с.
14. Бажанов М. И. Уголовно-правовая охрана советского правосудия : [учеб. пособ.] / Марк Игоревич Бажанов. – Х. : Харьков. юрид. ин-т, 1986. – 43 с.
15. Белогриц-Котляревский Л. С. Учебник русского уголовного права. Общая и особенная части / орд. проф. ун-та Св. Владимира Леонид Сергеевич Белогриц-Котляревский. – Киев–Петербург–Харьков : Южно-русское кн-во Ф. А. Иогансона, 1903. – 618 с.
16. Беккариа Чезаре. О преступлениях и наказаниях / Чезаре Беккариа; [сост. и предисл. В. С. Овчинского]. – М. : ИНФРА-М, 2004. – 184 с. – “Библиотека криминолога”.
17. Блиндер Б. А. Ответственность за изнасилование по советскому уголовному праву : (по материалам УзССР) : Автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : 12.00.08 “Уголовное право и кримінология ; уголовно-исполнительное право” / Б. А. Блиндер. – Ташкент, 1966. – 27 с.
18. Бунева И. Ю. Уголовная ответственность за принуждение к даче показаний : автореф. дисс. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Уголовное право и криминология ; уголовно-исполнительное право” / Бунева Ирина Юрьевна. – Омск, 2000. – 24 с.
19. Бунева И. Ю. Уголовная ответственность за принуждение к даче показаний : дисс. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Бунева Ирина Юрьевна. – Омск, 2000. – 181 с.
20. Бунина С. В. Гипноз как разновидность психического принуждения / С. В. Бунина // Правовые проблемы укрепления российской государственности : сб. статей. – Томск, 2002. – Ч. 9. – С. 19–22.
21. Буркина О. А. Уголовная ответственность за посягательства на собственность с применением насилля : автореф. дисс. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Уголовное право и криминология ; уголовно-исполнительное право” / Буркина Ольга Александровна. – Омск, 2008. – 30 с.
22. Вакулик О. О. Генезис відповідальності за примушування давати показання в історії вітчизняного кримінального права / О. О. Вакулик // “Розвиток України в ХХІ столітті : економічні, соціальні, екологічні, гуманітарні та правові проблеми : зб. тез доповідей ІІІ Міжнар. наук.-практ. інтернет-конф. Тернопіль, 15 жовтня 2008 р. Секція 6 – 8. – Тернопіль: П.П. Созанський А.М., 2008. – С. 37–40.
23. Вакулик О. О. Концепції соціально-правової зумовленості кримінальної відповідальності за примушування давати показання / Ольга Олексіївна Вакулик // Філософські, методологічні та психологічні проблеми права : матеріали ІІ Всеукраїнської наук.-теорет. конф., Київ, 31 січня 2009 р. – К. : КНУВС, 2009. – С. 242–244.
24. Вакулик О. О. Кримінальна відповідальність за примушування давати показання : історія розвитку норми / О. О. Вакулик // Адвокат. – 2008. – № 12 (99). – С. 19–22.
25. Вакулик О. О. Незаконні дії як спосіб примушування давати показання / О. О. Вакулик // Митна справа : наук.- аналіт. журнал. – 2009. – № 5. – Ч. 2. – С. 228–234.
26. Вакулик О. О. Нетрадиційні методи допиту / О. О. Вакулик // Криміналістика у протидії злочинності : тези доповідей та повідомлень наук.-практ. конф., Київ, 16 жовтня 2009 р. : Видання присвячене 45-річчю кафедри криміналістики КНУВС. – К. : КНУВС, 2009. – С. 279–281.
27. Вакулик О. О. Об’єктивна сторона примушування давати показання за законодавством зарубіжних країн / О. О. Вакулик // Современные проблемы и пути их решения в науке, транспорте, производстве и образовании : сб. науч. трудов по материалам междунар. науч.-практ. конф., Одесса, 15–25 декабря 2008 г. – Т. 14. Юридические и политические науки. – О., 2008. – С. 66–69.
28. Вакулик О. О. Проблеми протидії примушуванню давати показання в Україні та інших державах / О. О. Вакулик // Юридична Україна. – 2009. – № 4 (76). – С. 90–93.
29. Вакулик О. О. Насильство як кваліфікуюча ознака примушування давати показання (ст. 373 КК України) / О. О. Вакулик // Верховенство права та права людини : матеріали міжнарод. наук.-практ. конф., Запоріжжя, 11–12 серпня 2010 р. – Запоріжжя: Запорізька міська громадська організація “Істина”, 2010. – С. 87–88.
30. Вапнярчук В. В. Процесуальне становище особи, яка проводить дізнання : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Вапнярчук Вячеслав Віталійович. – Харків, 2000. – 198 с.
31. Вапнярчук В.В. Процесуальне становище особи, яка провадить дізнання : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 “Кримінальний процес та криміналістика ; судова експертиза” / Вапнярчук Вячеслав Віталійович. – Х., 2000. – 18 с.
32. Василиади А. Г. Обстановка совершения преступления и ее уголовно-правовое значение : автореф. дисс. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Уголовное право и криминология ; исправительно-трудовое право” / Василиади Анатолий Георгиевич. – М., 1988. – 24 с.
33. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. Вячеслав Тимофійович Бусел.]. – К. : Ірпінь: Перун, 2002. – 1440 с.
34. Веніамінова А. Моральна шкода : практичні аспекти доказування її наявності / А. Веніамінова. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.justinian.com.ua/article.php?id=258
35. Весельський В. К. Особливості провадження допиту підозрюваного (обвинуваченого) з метою недопущення тортур та інших порушень прав людини [посіб.] / В. К. Весельський, В. С. Кузьмічов, В. С. Мацишин, А. В. Старушкевич. – К. : Нац. акад. внутр. справ, 2004. – 147 с.
36. Ветров П. И. Уголовное право. Особенная часть : [учебник для вузов] / Ветров П. И. – М. : ЮНИТИ –ДАНА, 2000. – 527 с.
37. Вирок Ленінського районного суду м. Вінниці. – Справа № 1 – 399/09: [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/4014350
38. Вирок Заводського районного суду м. Миколаєва : [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/1863185
39. Вирок Нововолинського міського суду Волинської області. – Справа № 1-79-09: [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/4014350
40. Вирок Гребінківського районного суду Полтавської області. – Справа № 1-112/08: [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/4014350
41. Вирок Суду смт. Шацьк. – Справа № 1-18/07: [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/4014350
42. Власов И. С. Ответственность за преступления против правосудия / И. С. Власов, И. М. Тяжкова. – М. : Юрид. лит., 1968. – 136 с.
43. Власов И. С. Об объекте преступлений против правосудия / И. С. Власов // Ученые записки. – 1964. – Вып.1 (18).– С. 102–106.
44. Власов И. С. Преступления против советского социалистического правосудия : автореф. дисс. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец 12.00.08. “Уголовное право и криминология ; уголовно-исполнительное право” / И. С. Власов. – М., 1964. – 15 с.
45. Волженкин Б. О. Некоторые проблемы соучастия в преступлениях, совершаемых специальными субъектами / Б. О. Волженкин // Уголовное право. – 2000. – № 1. – С. 12–17.
46. Волков Б. С. Мотивы преступлений (уголовно-правовое и социально-психологическое исследование) / Волков Б. С. – Казань : Казан. ун-т, 1982. – 50 c.
47. Воробей П. А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення в вину : [моногр.] / Воробей П.А. – К. : Нац. акад. внутр. справ України, 1997. – 184 с.
48. Вышинский А. Я. Теория судебных доказательств в советском праве / Вышинский А. Я. – М. : Госюриздат, 1945. – 248 с.
49. Гавриш С. Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. Проблеми теорії, застосування та розвитку кримінального законодавства / Гавриш С. Б. – К. : Інститут законодавства Верховної Ради України, 2002. – 633 с.
50. Гавриш С. Б. Теоретические предпосылки исследования объекта преступлений / С. Б. Гавриш // Право и политика. – 2000. – № 11. – С. 4–15.
51. Галаган И. А. К методологии исследования государственных и правовых явлений / И. А. Галаган // Проблемы теории социалистического государства и права. – М., 1977. – С. 108–109.
52. Галиакбаров Р. Р. Совершение преступления группой лиц : [учеб. пособ.] / Галиакбаров Р. Р. – Омск : НИ и РИО Омской ВШ МВД СССР, 1980. – 101 с.
53. Галичанський І. Злочинці в погонах / І. Галичанський // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – № 1. – С. 124–128.
54. Гаранина М. Л. Системы преступлений против правосудия (формирование и развитие) : автореф. дисс. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Уголовное право и криминология ; уголовно-исполнительное право” / М. Л. Гаранина – М., 1995. – 14 с.
55. Гаухман Л. Д. Борьба с насильственными посягательствами / Лев Давидович Гаухман. – М. : Юрид. лит., 1969. – 120 с.
56. Гаухман Л. Д. Насилие как средство совершения преступления / Лев Давидович Гаухман. – М. : Юрид. лит., 1974. – 168 с.
57. Глистин В. К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений (объект и квалификация преступлений) / Глистин В. К. – Л. : Ленинград. ун-т, 1979. – 128 с.
58. Голубов Н. И. Насилие в преступлениях против правосудия / Н. И. Голубов, И. Н. Васильев // Российский следователь. – 2003. – № 10. – С. 34–37.
59. Горелик А. С. Преступления против правосудия / А. С. Горелик, Л. В. Лобанова. – СПб : Юридический центр Пресс, 2005. – 491 с.
60. Гримак Л. П. “Следственный гипноз” и права человека / Л. П. Гримак, В. Д. Хабалев // Государство и право. – 1997. – № 4. – С. 46–49.
61. Гришаев П. И. Соучастие по уголовному праву / П. И. Гришаев, Г. А. Кригер. – М. : Госюриздат, 1959. – 254 с.
62. Громов Н. А. Обеспечение прав и законных интересов лица, привлекаемого в качестве обвиняемого / Н. А. Громов // Следователь. – 1997. – № 5. – С. 42–46.
63. Громов Н. А. Презумция невиновности в уголовно-процессуальном доказывании / Громов Н. А., Пономаренко В. А., Франциферов Ю. В.// Следователь. – 1999. – № 3. – С. 9–12.
64. Гуторова Н. О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України : [моногр.] / Гуторова Н. О. – Х. : Нац. ун-т внутр. справ 2001. – 384 с.
65. Дагель П. С. Учение о личности преступника в советском уголовном праве : [учеб. пособ.] / Плехан Сергеевич Дагель. – Владивосток : Дальневост. гос. ун-т, 1970. – 132 с.
66. Дагель П. С. Субъективная сторона преступления и ее установление / П. С. Дагель, Д. П. Котов. – Воронеж : Воронеж. ун-т, 1974. – 243 с.
67. Дагель П. С. Теоретические основы установления вины : [учеб. пособ.] / П. С. Дагель, Р. И. Михеев. – Владивосток : Дальневост. гос. ун-т, 1975. – 167 с.
68. Дагель П. С. Установление субъективной стороны преступления : [учеб. пособ.] / П. С. Дагель, Р. И. Михеев. – Владивосток : Дальневост. гос. ун-т, 1979. – 35 с.
69. Дагель Я. С. Субъективная сторона преступления и ее установление / Я. С. Дагель, В. Д. Котов. – Воронеж : Воронеж. ун-т, 1994. – 242 с.
70. Дагель П. С. Проблемы вины в советском уголовном праве / П. С. Дагель // Ученые записки ДДУ. – Владивосток, 1968. – Вып. 21. – Ч. 1.– С.73–76.
71. Дворянсков И. В. Уголовно-правовое обеспечение получения достоверных доказательств : дисс. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / Дворянсков Иван Владимирович. – Ульяновск, 2001. – 199 с.
72. Денисова О. Некоторые проблемы состава преступления, предусмотренного ст. 127 Уголовного Кодекса Украины / О. Денисова // Кримінальне право. – 2007. – № 8. – С. 107–111.
73. Дітріх О. І. Насильство у складах корисливих посягань на власність за кримінальним правом України : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Дітріх Олена Ігорівна. – К., 2009. – 207 с.
74. Доспулов Г. Г. Психология допроса на предварительном следствии / Гайса Гарифович Доспулов. – М. : Юрид. лит., 1976. – 112 с.
75. Дознание в органах внутренних дел: учеб. пособ. – М.: МВШМ МВД СССР, 1986. – 148 с.
76. Дроздов А. В. Человек и общественные отношения / Дроздов А. В. – Л. : ЛГУ, 1966. – 124 с.
77. Друзин А. Угроза как признак преступления, предусмотренного ст. 321 УК РФ /А. Друзин // Уголовное право. – 2003. – № 1. – С. 23–25.
78. Дурманов Н. Д. Понятие преступления / Дурманов Н. Д. – М.-Л. : АН СССР, 1948. – 213 с.
79. Елизаров П. Преступления против правосудия [лекция для слушателей-заочников] / Высшая школа МООП Украинской ССР. – К. : ВШ МООП УССР, 1965. – 45 с.
80. Ємельянов В. П. Понятие объекта преступлений в уголовно-правовой науке / В. П. Емельянов // Право і безпека. – 2002. – № 4. – С. 7–11.
81. Ємельянов В. П. Терроризм – как явление и как состав преступления / Емельянов В. П. – Х. : Право, 1999. – 272 с.
82. Євдокімов Д. Застосування оціночних понять в сучасному кримінальному праві Дмитро Євдокімов : [Електронний ресурс] – Режим доступу :
http://www.justinian.com.ua/article.php?id=3231
83. Энциклопедический словарь Русского Библиографического Института Гранат / под ред. проф. Ю. С. Гамбарова, проф. В. Я. Железнова, проф. М. М. Ковалевского, проф. С. А. Муромцева и проф. К. А. Тимирязева. – 11-е стереотипное издание до 33 тома. – М. : Редакция и Экспедиция “Русского Библиографического Института Гранат”, 1933.
– Т. 33 : Поляновский мир–Пуазель. – 1933. – 688 с.
84. Жданухин Д. Ю. Уголовно-правовая характеристика шантажа : автореф. дисс. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право” / Дмитрий Юрьевич Жданухин. – Екатеринбург, 2005. – 26 с.
85. Жижиленко А. А. Преступления против личности / Жижиленко А. А. – М.– Л., 1927. – 52 с.
86. З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ : науковий і документальний журнал. – К. : Сфера, 1994. – № 1/2 (6/7). – 1998. – 432 с.
87. З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ : науковий і документальний журнал. – К. : Сфера, 1994. – № 2 (19). – 2002. – 418 с.
88. Загальна декларація прав людини : прийнята на Генеральній Асамблеї Організації Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 р.: [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.ombudsman.kiev.ua/vis1_01.htm
89. Загородников Н. И. Советское уголовное право. Общая и Особенная части : [учеб.] / Загородников Н. И. – М. : Юрид. лит., 1975. – 568 с.
90. Закон Союза Советских Социалистических Республик “Об утверждении Основ уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик”. [электронный ресурс]. – Режим доступа :
http://pravo.levonevsky.org/baza/soviet/sssr6067.htm_
91. Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо посилення правового захисту громадян та запровадження механізмів реалізації конституційних прав громадян на підприємницьку діяльність, особисту недоторканність, безпеку, повагу до гідності особи, правову допомогу, захист” від 12 січня 2005 р. № 2322-ІV: [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2322-15
92. Закон України “Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за злочини з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості” від 05 листопада 2009 р. № 1707-VІ: [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://gska2.rada.gov.ua/pls/zwed_n/webproc4_1?pf3511=32154
93. Закон України “Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності” від 15 квітня 2008 р. № 270-VI: [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=270-17
94. Закон України “Про науково-технічну інформацію” від 25 червеня 1993 р. № 3322-ХІІ: [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3322-12
95. Закон України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 27(Із наступними змінами та доповненнями). – Ст. 180.
96. Застосування Європейської конвенції з прав людини та практики суду в діяльності органів внутрішніх справ України / Бєлоусов Ю. Л., Блага А. Б., Житний О. О. та ін. – К. : Цифра, 2008. – 309 с.
97. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах : 1973–2005 рр. – Х. : Одіссей, 2006. – 528 с.
98. Здравомыслов Б. В. Должностные преступления. Понятие и квалификация / Здравомыслов Б. В. – М. : Юрид. лит., 1975. – 168 с.
99. Іванов Ю. Ф. Кримінальне право України. Загальна частина : [навч.- метод. посіб. для самост. вивч. дисц.] / Іванов Ю. Ф. – К. : КНЕУ, 2003. – 354 с.
100. Иванова В. В. Преступное насилие : [учеб. пособ. для вузов] / Иванова В. В. – М. : ЮИ МВД РФ, Книжный мир, 2002. – 83 с.
101. Исаенко В. Н. Использование композиционных и субъективных рисованых портретов в расследовании особо тяжких преступлений с признаками серьезности / В. Н. Исаенко // Российский следователь. – 2002 . – № 1. – С. 13–15.
102. История государства и права СССР : [в 2 ч.] / под ред. О. И. Чистякова, Ю. С. Кукушкина. – М. : МГУ, 1985–1986. – Ч. 2. – 1986. – 317 с.
103. История государства и права России. (Право Российской империи в эпоху абсолютизма. Воинские артикулы Петра I (1716 г.) – Памятник права периода Абсолютной монархи : [Электронный ресурс]. – Режим доступа :
file://localhost/F:/23.htm
104. Історія держави і права України : [навч. посіб. для студентів юрид. вузів та факультетів] / за ред. В. Г. Гончаренка. – К. : Вентурі, 1996. – 288 с.
105. Калашникова А. А. Принуждение к даче показаний : Уголовно–правовой аспект: дисс. ... кандидата юрид. наук : 12.00.08 “Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право” / Калашникова А. А. – М., 2004. – 211 с. [Электронный ресурс] – Режим доступа :
http: //diss.rsl.ru/diss/05/0226/050226018.pdf.
106. Калашникова Анна Александровна. Принуждение к даче показаний : автореф. дисс. на соискание учен. степени канд. юрид. наук. : спец. 12.00.08 “Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право” / Калашникова Анна Александровна. – М., 2004. – 20 с.
107. Калмыков П.Д. Учебник уголовного права : Части общая и особенная / сост. по лекциям профессора Петра Давидовича Калмыкова; сост. А. Любавский. – СПб : Обществ. польза, 1866. – 551 с.
108. Катеринчук К. Відмежування катування від суміжних складів злочинів / К. Катеринчук // Право України. – 2005. – № 9. – С. 59–62.
109. Квициния А. К. Должностные преступления / А. К. Квициния. – М. : Российское право, 1992. – 222 с.
110. Китаев Н. Н. Использование гипноза в уголовном судопроизводстве / Н. Н. Китаев [Электронный ресурс] – Режим доступу :
http://pravoznavec.com.ua/books/254/18737/28/
111. Китаев Н. Н. Гипноз и преступления : [лекция для спец. 021100 “Юриспруденция”] / Николай Николаевич Китаев. – Иркутск : БГУЭП, 2006. – 60 с.
112. Кісілюк Е. М. Кримінальне законодавство в період українського державотворення (1917–1921 рр.) : дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Кісілюк Едуард Миколайович. – К., 2003. – 208 с.
113. Ковалев М. И. Соучастие в преступлении / Ковалев М. И. – Свердловск : Свердлов. юрид. ин-т, 1960. Ч. 1: Понятие соучастия – 288 с. – (Серия уголовного права).
114. Коваленко Є. Г. Кримінальний процес України : [навч. Посіб.] / Євген Георгійович Коваленко. – Л. : Юрінком Інтер, 2003. – 576 с.
115. Коврига З. Ф. Уголовно-процессуальное принуждение / Зоя Филипповна Коврига. – Воронеж : Воронеж. ун-т, 1975. – 176 с.
116. Козаченко И. Я. Проблемы соотношения общего и специального составов должностных преступлений / И. Я Козаченко, З. Н. Николаева // Правоведение. – 1992. – № 3. – С. 40–48.
117. Колпакиди А. И. Щит и меч. Руководители органов государственной безопасности Московской Руси, Российской Империи, Советского Союза и Российской Федерации. – СПб : Издательский Дом “Нева” ; М. : ОЛМА–ПРЕСС Образование, 2002. – 736 с.
118. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации : (постатейный) : по состоянию на 1 января 2005 г. / [В. К. Дуюнов и др.] ; отв. ред. Л. Л. Кругликов. – М. : Волтерс Клувер, 2005. – 1080 с.
119. Комиссаров В. И. Научные, правовые и нравственные основы следственной тактики / Комиссаров В. И. – Саратов : Сарат. ун-т, 1980. – 124 с.
120. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / [Ю. В. Грачева, Л. Д. Ермакова и др.] ; отв. ред. А. И. Рарог. – М. : ТК Велби, Проспект, 2004. – 640 с.
121. Конвенція проти катувань, жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність людини, видів поводження та покарання від 13 листопада 1998 року: [Електронний ресурс] – Режим доступу :
http://zakon.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?nreg=%20995_085.
122. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. : ратифыкована Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 р. // Голос України. – 2001. – 10 сычня. – № 3 (2503).
123. Конквест Р. Большой террор / Р. Конквест // Нева. – 1989. – № 12. – С. 87–152.
124. Конституція України : прийнята на 5-тій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р., із змінами, внесеними Законом України № 2222-ІV від 8 грудня 2004 р. / Верховна Рада України. – К. : Велес, 2008. – 48 с.
125. Кончаковська В. В. Особливості об’єктивної і суб’єктивної сторін суспільно небезпечних діянь, передбачених ст.ст. 127, 373 Кримінального кодексу України, і суміжних з ними складів злочинів / В. В. Кончаковська // Держава і право : зб. Наук. праць. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2007. – Вип. 38. – С. 615–621. – (Серія Юридичні і політичні науки).
126. Коржанский Н. И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны / Коржанский Н. И. – М. : Акад. МВД СССР, 1980. – 248 с.
127. Коржанский Н. И. Объект посягательства и квалификация преступлений / Коржанский Н. И. – Волгоград : ВСШ МВД СССР, 1976. – 188 с.
128. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів : [навч. посіб.] / Коржанський М. Й. – К. : Юрінком Інтер, 1998. – 416 с.
129. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів : [навч. посіб.] / Микола Йосипович Коржанський. – 3-тє вид. – К. : Атіка, 2007. – 592 с.
130. Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України. Загальна частина : [курс лекцій] / Коржанський М. Й. – К. : Атіка, 2001. – 432 с.
131. Коржанський М. Й. Кримінальне право України. Особлива частина : [курс лекцій] / Коржанський М. Й. – К. : Генеза, 1998. – 589 с.
132. Коржанський М. Й. Об’єкт і предмет злочину : [лекція] / Коржанський М. Й. – К. : НАВСУ, 1997. – 112 с.
133. Коржанський М. Й. Ще раз про об’єкт злочину / М. Й. Коржанський // Юридичний вісник України. – 1996. – № 29. – С. 23–25.
134. Корнуков В. М. Меры процессуального принуждения в советском уголовном процессе / Владимир Михайлович Корнуков. – Саратов : Сарат. ун-т, 1978. – 137 с.
135. Коростылев О. Угроза в уголовном праве : понятие, виды, значение / О. Коростылев // Уголовное право. – 2006. – № 3. – С. 37–41.
136. Корчовий М. М. Погроза як спосіб застосування психічного насильства при зґвалтуванні / М. М. Корчовий // Науковий вісник НАВСУ. – К., 2002. – Вип. 3. – С. 46–51.
137. Костров Г. К. Уголовно-правовое значение угрозы : автореф. дисс. на соискание ученой. степени канд. юрид. наук : спец. 715 “Уголовное право и процесс” / Г. К. Костров. – М., 1970. – 19 с.
138. Краткий философский словарь / под ред. Розенталя М., Юдина П. – [4-е изд., доп., испр.]. – М. : Госполитиздат, 1955. – 568 с.
139. Крашенинников А. Л. Угроза в уголовном праве России (проблемы теории и практики брачного регулирования) / Крашенинников А. Л. ; отв. ред. А. Н. Чучаев. – Ульяновск, 2002. – 200 с.
140. Кримінально-правовий захист і відповідальність працівників правоохоронних органів : [навч. посібник] / В. І. Осадчий, В. С. Плугатир, А. В. Савченко та ін. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2001. – 104 с.
141. Кригер Г. А. К вопросу о понятии объекта преступления в советском уголовном праве // Г. А. Кригер // Вестник московского университета. – 1955. – № 1. – С. 111–123.
142. Кригер Г. А. Еще раз о смешанной форме вины / Г. А. Кригер // Советская юстиция. – 1967. – № 3. – С. 6–7.
143. Кримінальне право. Загальна частина : підруч. / [Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М. В. Володько та ін.] ; за ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. – К. : Юридична думка, 2004. – 352 с.
144. Российское уголовное право. Общая часть: учеб. / под ред. В. Н. Кудрявцева, А.В. Наумова. – М. : Спарк, 1997. – 454 с.
145. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і фак. / за ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Х. : Право, 1997. – 368 с.
146. Кримінальне право України. Загальна частина : підруч. / [М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.] ; за ред. проф. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – [2-ге вид., перероб. і допов.] – К. : Юрінком Інтер, 2005. – 480 с.
147. Кримінальне право України. Загальна частина : підруч. / [Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, Л. М. Кривоченко та ін.] ; за ред. проф. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – [3-тє вид., перероб. і допов.]. – К. : Юрінком Інтер, 2007. – 496 с.
148. Кримінальне право України. Особлива частина : підруч. / [Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, Л. М. Кривоченко, та ін.] ; за ред. проф. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – [3-є вид., перероб. і допов.]. – К. : Юрінком Інтер, 2007. – 464 с.
149. Кримінальне право України. Загальна частина : підруч. для студ. юрид. спец. вищ. закладів освіти / [М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.] ; за ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – К. Х. : Юрінком Інтер ; Право, 2001. – 416 с.
150. Кримінальне право України. Загальна частина : підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / [Андрусів Г. В., Андрушко П. П., Бенківський В. В. та ін.]. – К. : Юрінком Інтер, 2000. – 512 с.
151. Кримінальне право України. Загальна частина: підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / [Андрусів Г. В., Андрушко П. П., Бенківський В. В. та ін.] ; за ред. П. С. Матишевського, П. П. Андрушка, С. Д. Шапченка. – К. : Юрінком Інтер, 1999. – 506 с.
152. Кримінальне право України. Особлива частина [підручник для студентів юрид. вузів і фак.] / Г. В. Андрусів, П. П. Андрушко, С. Я. Лихова та інші ; за ред. П. С. Матишевського та ін. – К. : Юрінком Інтер, 1999. – 896 с.
153. Кримінальне право України. Загальна частина : [підруч. для юрид. вузів і фак.] / за ред. проф. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – Х. : Право, 1997. – 368 с.
154. Кримінальне право України : Особлива частина : підруч. / [Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін т