КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОВОКАЦІЇ ХАБАРА

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

ГРУДЗУР ОЛЕГ МИХАЙЛОВИЧ

УДК 343.352

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОВОКАЦІЇ ХАБАРА

Спеціальність: 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник – кандидат юридичних наук, доцент
Микитчик Олександр Васильович

КИЇВ – 2011

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ…………………………………………............3
ВСТУП.………………………………………………………………………………….4
РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНЕ ТА ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРОВОКАЦІЮ ХАБАРА.…………………………………………………….……...14
1.1. Історичний розвиток законодавства про кримінальну відповідальність за провокацію хабара.…....................................................................................................14
1.2. Кримінальне законодавство зарубіжних країн про відповідальність за провокацію хабара..………………………………………….......................................35
Висновки до розділу 1 ………………………………………………………………..51
РОЗДІЛ 2. ОБ’ЄКТИВНІ ТА СУБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ПРОВОКАЦІЇ ХАБАРА……………………………………………………………………………….54
2.1. Об’єкт провокації хабара.…………...…...............................................................54
2.2. Об’єктивна сторона провокації хабара.................................................................76
2.3. Суб’єкт провокації хабара....................................................................................113
2.4. Суб’єктивна сторона провокації хабара ............................................................135
Висновки до розділу 2……………………………………………………………….148
РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ КВАЛІФІКАЦІЇ ПРОВОКАЦІЇ ХАБАРА................152
3.1. Відмежування провокації хабара від правомірної діяльності, спрямованої на виявлення та документування фактів давання чи одержання хабара.....………...152
3.2. Відмежування провокації хабара від суміжних злочинів…………………….167
Висновки до розділу 3………………….……………………………………………181
ВИСНОВКИ.....................................................................................184
ДОДАТКИ.………………………………………………………………………….190
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.…...............................................................211

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВС – Верховний Суд
ГУБОЗ – Головне управління боротьби з організованою злочинністю
ДСБЕЗ – Державна служба боротьби з економічною злочинністю
КК – Кримінальний кодекс
КПК – Кримінально-процесуальний кодекс
МВС – Міністерство внутрішніх справ
п. – пункт
ПВС – Пленум Верховного Суду
ППВС – постанова Пленуму Верховного Суду
р. – рік
РНК – Рада Народних Комісарів
РРФСР – Російська Радянська Соціалістична Республіка
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік
ст. – стаття
УБОЗ – Управління боротьби з організованою злочинністю
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка
ч. – частина

ВСТУП

Актуальність теми. Хабарництво небезпідставно визнається однією із найсуттєвіших соціальних проблем сучасності. Її розв’язання лежить у площині переосмислення природи та значення цього явища. За останні десятиліття хабарництво набуло вражаючих масштабів. Ним уражені майже всі сфери суспільного життя. Для протидії хабарництву органами державної влади постійно розроблюються концепції, програми, плани, впроваджуються нові методи роботи, вживаються відповідні комплексні заходи, ключове місце серед яких належить оперативно-розшуковим заходам, спрямованим на виявлення та викриття фактів давання чи одержання хабара.
Однак надавши можливість та зобов’язавши правоохоронні органи протидіяти такому ганебному явищу як хабарництво, законодавець при цьому засуджує використання незаконних, аморальних прийомів і методів, які, зокрема, зводяться до провокації хабара. Стаття 370 Кримінального кодексу (далі – КК) України власне й спрямована на боротьбу з використанням таких методів, передбачаючи кримінальну відповідальність за створення службовою особою обставин і умов, що зумовлюють пропонування або одержання хабара чи неправомірної вигоди щоб потім викрити того, хто дав або отримав хабар або неправомірну вигоду.
Відповідно до цього описані діяння, з однієї сторони, є соціально корисними і спрямовані на виконання завдань оперативно-розшукової діяльності та кримінального судочинства, а з іншої – формально підпадають під ознаки злочину, передбаченого ст. 370 КК України. Цим, власне, й обумовлюється необхідність відмежування провокації хабара або комерційного підкупу від діяльності, спрямованої на виявлення та документування фактів давання чи одержання хабара або комерційного підкупу.
Слід зазначити, що окремі аспекти кримінально-правової характеристики провокації хабара були предметом наукових досліджень: О.І. Альошиної, П.П. Андрушка, О.Ф. Бантишева, Б.В. Волженкіна, Й.А. Гельфанда, О.О. Дудорова, Б.В. Здравомислова, В.П. Котіна, С.А. Кузьміна М.П. Кучерявого, Р.Л. Максимовича, М.І. Мельника, В.О. Навроцького, О.Я. Свєтлова, Є.Л. Стрельцова, А.А. Стрижевської, В.І. Тютюгіна, О.В. Ус, М.І. Хавронюка та ін.
Безумовно, роботи цих вчених мають значну наукову і практичну цінність. Однак питання про місце та роль провокації хабара, її відмежування від суміжних злочинів та правомірної діяльності, спрямованої на виявлення і документування фактів давання чи одержання хабара, доцільність існування спеціальної норми про кримінальну відповідальність за цей злочин, не знаходять свого однозначного вирішення. Такий стан речей впливає і на правозастосовну практику. Так, за даними Департаменту інформаційних технологій МВС України в період 2002–2010 рр. було виявлено всього 17 випадків провокації хабара. Втім, це свідчить не стільки про реальний низький рівень провокації хабара, скільки про надзвичайно високу латентність цього злочину та про проблеми слідчої і судової практики, які в цьому випадку зумовлені, перш за все, неповнотою положень КК України у частині відповідальності за провокацію хабара та відсутністю ґрунтовних наукових напрацювань з питань протидії вказаним злочинам.
Поряд із цим зазначимо, що в 2007 році О.І. Альошина захистила кандидатську дисертацію на тему: “Провокація злочину (кримінально-правове дослідження)”, утім її робота була присвячена в основному питанням провокації злочину, тоді як питання кримінально-правової характеристики провокації хабара окремо не розглядалися. Більше того, сформульовані автором пропозиції принципово відрізняються від пропозицій, обґрунтованих О.І. Альошиною.
Перераховані фактори підкреслюють актуальність обраної теми та вказують на необхідність її спеціального монографічного дослідження.
Важливо також і те, що 1 липня 2011 року набрали чинності Закони України від 7 квітня 2011 року №3206-VI “Про засади запобігання та протидії корупції” та № 3207-VI “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення”. Цими законами змінюється система відповідальності за злочини в сфері службової діяльності та диференціюється відповідальність службових осіб. Суб’єктом одержання хабара (ст. 368 КК України) визнається тільки службова особа, визначена в п. 1 примітки до ст. 364 КК України. Натомість такі ж діяння службової особи юридичної особи приватного права охоплюється ознаками комерційного підкупу (частини 3, 4 ст. 368-3 КК України). Водночас суб’єктом злочину, передбаченого ст. 370 КК України може бути будь-яка службова особа, загальне визначення якої дається в частинах 3, 4 ст. 18 КК України. Разом із цим, відповідні зміни стосуються і ст. 370 КК України, де також передбачається відповідальність за провокацію комерційного підкупу. Утім, наша робота присвячена дослідженню кримінально-правової характеристики провокації хабара і тому питання провокації комерційного підкупу детально не аналізуються, хоча досліджувані нами об’єктивні та суб’єктивні ознаки провокації хабара, певною мірою можуть стосуватися й провокації комерційного підкупу.
Теоретичним підґрунтям дисертації стали праці: М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, В.І. Борисова, І.А. Вартилецької, Р.В. Вереші, П.А. Вороб’я, С.Б. Гавриша, В.К. Грищука, О.М. Джужи, В.В. Коваленка, В.П. Коваленка, М.Й. Коржанського, В.М. Кудрявцева, В.В. Кузнецова, Є.В. Лащука, С.Я. Лихової, В.С. Лукомського, Ю.І. Ляпунова, О.К. Маріна, П.С. Матишевського, В.Є. Мельникової, О.В. Микитчика, В.А. Мисливого, Д.Г. Михайленка, П.П. Михайленка, А.А. Музики, В.І. Осадчого, М.І. Панова, А.А. Піонтковського, О.І. Рарога, Ш.С. Рашковської, А.В. Савченка, М.В. Сенаторова, Т.І. Слуцької, М.С. Таганцева, С.А. Тарарухіна, В.Я. Тація, В.П. Тихого, А.Н. Трайніна, В.О. Тулякова, І.К. Туркевич, Є.В. Фесенка, П.Л. Фріса, В.Г. Хашева, В.І. Шакуна, Н.М. Ярмиш та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до Концепції подолання корупції в Україні “На шляху до доброчесності” (схваленої Указом Президента України від 11.09.2006 № 742/2006), Концепції державної програми профілактики правопорушень на період до 2015 року (схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29.09.2010 № 1911-р), Переліку пріоритетних напрямків наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010–2014 років (затвердженого наказом МВС України від 29.07.2010 № 347). Дисертація відповідає планам проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ на 2011 рік. Тема дисертації затверджена вченою радою Київського національного університету внутрішніх справ (протокол від 30.12.2008 № 19).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексна розробка науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення норм КК України про відповідальність за провокацію хабара та практики їх застосування.
Виходячи з мети, необхідним є вирішення таких завдань:
– дослідити генезис законодавства про кримінальну відповідальність за провокацію хабара в Україні;
– проаналізувати законодавство зарубіжних країн щодо встановлення кримінальної відповідальності за провокацію хабара;
– визначити об’єкт провокації хабара;
– дослідити ознаки об’єктивної сторони провокації хабара, розкрити зміст понять “хабар”, “пропозиція хабара”, “давання хабара”, “одержання хабара” та визначити їх місце і роль для кваліфікації провокації хабара;
– проаналізувати ознаки суб’єктивної сторони та суб’єкта злочину, передбаченого ст. 370 КК України;
– відмежувати провокацію хабара від правомірної діяльності, спрямованої на виявлення та документування фактів давання чи одержання хабара, а також від суміжних складів злочинів;
– розробити пропозиції стосовно внесення змін до національного законодавства з метою вдосконалення норми, що передбачає кримінальну відповідальність за провокацію хабара.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері забезпечення кримінально-правової заборони провокації хабара.
Предмет дослідження – кримінально-правова характеристика провокації хабара.
Методи дослідження репрезентовані системою загальнонаукових і спеціально-наукових методів, які обрані відповідно до теми, мети і завдань дослідження. В роботі використовувались, зокрема, такі методи: історично-правовий – при вивченні історичних джерел та генезису правових норм про кримінальну відповідальність за провокацію хабара (підрозділ 1.1); порівняльно-правовий – для вивчення і порівняння вітчизняного законодавства із законодавством зарубіжних країн у частині відповідальності за провокацію хабара (підрозділ 1.2); логіко-семантичний, який дозволив провести поглиблене вивчення понятійного апарату (підрозділи 2.2, 2.3, 2.4); метод узагальнення – для формування, на основі вже існуючих у спеціальній літературі позицій і думок, нових пропозицій щодо визначення змісту кримінально-правової заборони провокації хабара (розділи 2, 3); догматичний, який сприяв виявленню та вивченню можливостей удосконалення кримінально-правової норми, що передбачає відповідальність за провокацію хабара (розділи 2, 3); статистичний – для дослідження даних слідчої та судової практики про злочини, пов’язані з хабарництвом (розділи 2, 3); соціологічний – під час проведення анкетування з питань кримінальної відповідальності за провокацію хабара (розділи 2, 3); структурно-функціональний, який забезпечив комплексне дослідження кримінально-правової норми, що передбачає відповідальність за провокацію хабара та формування на цій основі науково обґрунтованих пропозицій із урахуванням існуючих потреб практики (всі розділи дисертації).
Науково-теоретичну основу дисертації склали праці вітчизняних та зарубіжних вчених, присвячені як загальним проблемам кримінального права, кримінології, кримінального процесу та оперативно-розшукової діяльності, так і питанням відповідальності за злочини, пов’язані з хабарництвом.
Нормативною основою дослідження є Конституція України, чинні міжнародні договори, Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, закони України, постанови Пленуму Верховного Суду України, відомчі нормативно-правові акти, які стосуються питання, що досліджується, кримінальне законодавство зарубіжних країн.
Емпіричну основу дослідження складають: 1) статистичні дані Департаменту інформаційних технологій МВС України щодо кількості виявлених злочинів, передбачених ст. 370 КК України, за 2002–2010 рр.; 2) статистичні дані Державної судової адміністрації України щодо кількості розглянутих судами кримінальних справ та кількості засуджених осіб за злочини, передбачені статтями 368, 369 та 370 КК України, за 2002–2010 рр.; 3) матеріали 191 кримінальної справи, порушеної за ознаками злочинів, передбачених вказаними статтями в період 2002–2010 рр.; 4) результати анкетування 327 оперативних працівників підрозділів ДСБЕЗ та ГУБОЗ (УБОЗ) МВС України, яке проводилося у 2009–2010 рр. в Автономній Республіці Крим, м. Києві та дев’яти областях України (Дніпропетровській, Донецькій, Закарпатській, Івано-Франківській, Кіровоградській, Одеській, Сумській, Тернопільській та Херсонській) щодо проблем кримінальної відповідальності за провокацію хабара.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота є першим в Україні комплексним кримінально-правовим дослідженням провокації хабара. Конкретний внесок дисертанта у наукову розробку питань кримінальної відповідальності за провокацію хабара полягає в обґрунтуванні нових теоретичних висновків, уточненні змісту окремих понять, розробленні пропозицій та рекомендацій, які мають важливе значення для науки кримінального права та практики застосування ст. 370 КК України. У більш конкретному вигляді наукову новизну проведеного дослідження відображають наступні основні положення:
вперше:
– науково обґрунтовано авторське визначення понять “давання хабара” та “одержання хабара”;
– доведено, що викриття того, хто дав чи одержав хабар, як мета провокації хабара, не є процесуальним викриттям, а полягає тільки у виявленні факту давання чи одержання хабара спровокованими особами; водночас інша мета, яку може переслідувати провокатор (шантаж, заподіяння матеріальної чи нематеріальної шкоди тощо), є похідною і досягається лише після викриття того, хто дав чи одержав хабар;
– аргументовано потребу внесення змін до ч. 2 ст. 370 України, замінивши слова “службовою особою правоохоронних органів” словами “працівником правоохоронного органу”, що дасть змогу усунути тавтологію та привести у відповідність терміни, які використовуються у КК України;
– доведено необхідність доповнення ст. 370 КК України частиною третьою, яка відображає ознаки відмежування провокації хабара від правомірної діяльності, спрямованої на виявлення і документування фактів давання чи одержання хабара, виключаючи при цьому злочинність такої діяльності за наявності підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності, що безпосередньо вказують на існування в особи умислу дати чи одержати хабар;
удосконалено:
– положення стосовно відмежування провокації хабара від суміжних складів злочинів; на основі цього сформульовані пропозиції, які доцільно було б врахувати у майбутній постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ, яка стосуватиметься судової практики у справах про злочини, пов’язані з хабарництвом;
– теоретичне положення, що провокація хабара може вчинятися як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності, і достатнім для цього є створення хоча б однієї обставини, яка зумовлює давання чи одержання хабара;
дістали подальшого розвитку:
– твердження, що об’єктом провокації хабара, як і об’єктом злочинів у сфері службової діяльності, є суспільні відносини, які виникають у зв’язку з реалізацією службовою особою наданих їй функцій представника влади чи місцевого самоврядування або організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, які делегуються (покладаються) відповідним апаратом управління;
– підходи щодо розуміння поняття “хабар”, яким є матеріальні цінності, що здатні сприйматися органами чуття людини чи фіксуватися спеціальними технічними засобами, мають певну цінність у відносинах між людьми та даються (одержуються) за виконання чи невиконання службовою особою обумовлених дій; до них, зокрема, належать: гроші, майно, результати послуг матеріального характеру та документи, що надають чи посвідчують право на майно;
– наукові погляди щодо визнання пропозиції хабара, залежно від конкретних діянь хабародавця, або виявленням наміру, або готуванням, або замахом на давання хабара;
– твердження про визнання загального суб’єкта злочину суб’єктом провокації хабара.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації висновки та пропозиції мають прикладний характер і можуть використовуватися за різними напрямками діяльності у:
– науково-дослідній роботі – для подальшої розробки теоретичних та прикладних проблем відповідальності за злочини, пов’язані з хабарництвом;
– законотворчій сфері – для вдосконалення норм, які передбачають кримінальну відповідальність за злочини, пов’язані з хабарництвом (лист Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності № 04-19/14-2190 від 13.10.2010 (додаток К.));
– практичній діяльності – для кваліфікації злочинів, передбачених ст. 368, 369 та 370 КК України, та відмежування провокації хабара від діяльності, спрямованої на виявлення і документування фактів давання чи одержання хабара (акт впровадження Управління МВС України в Тернопільській області від 22.10.2010 (додаток К.));
– навчальному процесі – під час викладання курсів “Кримінальне право. Загальна частина” та “Кримінальне право. Особлива частина” (акт впровадження Київського національного університету внутрішніх справ від 25.05.2010 (додаток К.)).
Особистий внесок здобувача. Усі сформульовані в дисертації положення та висновки є результатом особистих досліджень автора. У науковій статті “Суб’єктивна сторона провокації хабара”, підготовленій у співавторстві, автору належить 50 % змісту, а саме: визначено, в чому полягає викриття, як мета провокації хабара; аргументовано, що інші цілі, які переслідує провокатор, є похідними і можуть досягатися лише після викриття того, хто дав чи одержав хабар.
Апробація результатів дослідження. Основні пропозиції та висновки дисертації обговорювались на засіданнях кафедри кримінального права Національної академії внутрішніх справ. Результати дослідження доповідалися на наукових, науково-практичних та науково-теоретичних конференціях: 1) всеукраїнській студентській науковій конференції “Правова держава в дослідженнях правників-початківців” (м. Одеса, 16–17 травня 2008 року); 2) міжнародній науково-практичній конференції “Адміністративна реформа та проблеми вдосконалення діяльності правоохоронних органів” (м. Сімферополь, 11–12 грудня 2008 року); 3) міжнародній науково-практичній конференції “Современные направления теоретических и практических исследований 2009” (м. Одеса, 16–17 березня 2009 року); 4) всеукраїнській науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Закарпатські правові читання” (м. Ужгород, 28–30 квітня 2009 року); 5) науковій конференції “Теоретичні основи забезпечення якості кримінального законодавства та правозастосовної діяльності у сфері боротьби зі злочинністю в Україні” (м. Харків, 15 травня 2009 року); 6) науково-теоретичній конференції “Проблеми кримінально-правових наук: історія, сучасність, міжнародний досвід (пам’яті професора П.П. Михайленка)” (м. Київ, 10 грудня 2009 року); 7) всеукраїнському науково-теоретичному семінарі “Політика української держави у сфері боротьби зі злочинністю” (м. Івано-Франківськ, 17 грудня 2009 року); 8) міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих учених “Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих учених” (м. Київ, 23 квітня 2010 року); 9) міжнародній науковій конференції “Проблеми юридичної кваліфікації (теорія і практика)” (м. Київ, 20 травня 2010 року); 10) всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених та здобувачів “Юридична осінь 2010 року” (м. Харків, 23–24 листопада 2010 року); 11) міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні питання сучасної юридичної науки” (м. Харків, 11–12 червня 2011 року).
Публікації. Основні положення та матеріали дослідження опубліковані у двадцяти наукових публікаціях (восьми статтях у фахових виданнях, внесених до переліку ВАК України, одинадцяти матеріалах і тезах конференцій та одній статті у фаховому виданні, внесеному до переліку ВАК Російської Федерації).
Структура дисертації відповідає меті, завданням, об’єктові та предметові дослідження, логіці наукового пошуку й вимогам ВАК України та складається зі вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків, додатків (21 сторінка) та списку використаних джерел на 19 сторінках, що включає 193 найменування. Повний обсяг дисертації становить 229 сторінок, із них загальний текст – 189 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У висновках наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, яке полягало у дослідженні питань кримінально-правової характеристики провокації хабара та формуванні теоретичних положень і рекомендацій, що відповідають вимогам наукової новизни, мають значення для науки та практики. Основними науковими і практичними результатами є такі висновки:
1. Історія розвитку норм про кримінальну відповідальність за провокацію хабара розглядається у нерозривному зв’язку з історією розвитку норм про кримінальну відповідальність за інші злочини, пов’язані з хабарництвом. З’ясовано, що такий розвиток відбувався у три етапи: 1) етап становлення норм про кримінальну відповідальність за хабарництво (XV–XVIII століття); 2) етап подальшого формування змісту норм, що передбачали відповідальність за злочини, пов’язані з хабарництвом (XIX століття – 1921 р.); 3) сучасний етап історичного розвитку вітчизняного законодавства про кримінальну відповідальність за злочини, пов’язані з хабарництвом (1922–2001 рр.).
Встановлено, що вперше спеціальна норма про кримінальну відповідальність за провокацію хабара з’явилася у вітчизняному законодавстві із прийняттям КК УРСР 1922 р. (ст. 115), але цією нормою передбачалась відповідальність тільки за провокацію давання хабара (відповідальність за провокацію одержання хабара була встановлена вже КК УРСР 1960 р.).
2. Визначено, що серед 34 проаналізованих кримінальних законів зарубіжних країн, спеціальна норма, яка передбачає відповідальність за провокацію хабара, існує в законодавстві тільки восьми країн (КК Киргизької Республіки, КК Республіки Білорусь, КК Республіки Болгарія, КК Республіки Вірменія, КК Республіки Казахстан, КК Республіки Таджикистан, КК Російської Федерації та КК Туркменістану). Розташовуються ці норми або у главах про відповідальність за злочини проти правосуддя, або у главах про відповідальність за злочини у сфері службової діяльності. У свою чергу предметом провокації хабара за законодавством зарубіжних країн можуть бути: 1) гроші, цінні папери, інше майно та послуги майнового характеру; 2) дар чи інші майнові блага.
Автор виділяє два види формулювання об’єктивної сторони провокації хабара в законодавстві зарубіжних країн: 1) провокація хабара – це створення обстановки та умов, які зумовлюють пропонування, давання та одержання хабара (КК Республіки Болгарія); 2) провокація хабара – це спроба передачі або передача грошей, цінних паперів, майна або надання послуг майнового характеру посадовій особі без її згоди (Кримінальні кодекси інших зарубіжних країн, в яких передбачається спеціальна норма про відповідальність за провокацію хабара). З’ясовано, що суб’єктом провокації хабара за законодавством зарубіжних країн є загальний суб’єкт злочину; метою провокації є або заподіяння шкоди тому, хто дав чи одержав хабар, або штучне створення доказів вчинення злочину (одержання хабара), або шантаж.
3. Аргументовано, що основним об’єктом провокації хабара, як і об’єктом злочинів у сфері службової діяльності, є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з реалізацією службовою особою функцій представника влади чи місцевого самоврядування або у зв’язку з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, які делегуються (покладаються) відповідним апаратом управління. Додатковим об’єктом цього злочину є суспільні відносини у сфері діяльності органів дізнання, досудового слідства чи прокуратури. При цьому потерпілим від провокації хабара є не тільки особа, спровокована на вчинення давання чи одержання хабара, а й апарат управління, якому підпорядкована службова особа, що одержує хабар під впливом провокації.
4. Додатково аргументовано, що провокація хабара може вчинятися як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності. Достатнім для цього є створення хоча б однієї обставини, яка зумовлює давання чи одержання хабара.
Дисертант дійшов висновку, що пропозиція хабара (неправомірної вигоди), залежно від конкретних діянь хабародавця, повинна розцінюватися або як виявлення наміру, або як готування, або як замах на давання хабара (неправомірної вигоди). Тому створення обставини, яка зумовлює давання хабара чи неправомірної вигоди, охоплює випадки створення обставини, що зумовлює їх пропонування.
Науково обґрунтовано авторське визначення понять “давання хабара” та “одержання хабара”. Під даванням хабара слід розуміти відкриті або завуальовані діяння хабародавця, спрямовані на безпосередню чи опосередковану передачу матеріальних цінностей або на надання службовій особі послуг (результати, яких є предметом хабара) за виконання або невиконання нею обумовлених дій в інтересах хабародавця чи третіх осіб. Під одержанням хабара – діяння, спрямовані на відкрите або завуальоване, безпідставне встановлення прямого чи опосередкованого володіння, користування або розпорядження предметом хабара з боку службової особи, яке здійснюється безоплатно чи без еквівалентного відшкодування дійсної вартості матеріальних цінностей або результатів послуг матеріального характеру. При цьому наведені визначення набувають фактично того ж змісту і у контексті комерційного підкупу. Відмінним у цьому випадку є тільки предмет давання чи одержання, яким виступає будь-яка неправомірна вигода, а також суб’єкт одержання неправомірної вигоди, яким є службова особа юридичної особи приватного права.
Доведено, що хабар та неправомірна вигода не є предметом провокації, а можуть виступати знаряддям вчинення злочину, у випадках, коли вони використовуються провокатором для спонукання іншої службової особи одержати хабар чи неправомірну вигоду. У свою чергу під хабарем розуміються матеріальні цінності, які здатні сприйматися органами чуття людини чи фіксуватися спеціальними технічними засобами, мають певну цінність у відносинах між людьми та даються (одержуються) за виконання чи невиконання службовою особою обумовлених дій. До них належать: гроші, майно, результати послуг матеріального характеру та документи, що надають чи посвідчують право на майно. Водночас до нематеріальних активів, як ознаки неправомірної вигоди, необхідно відносити не самі права (право власності на результати інтелектуальної діяльності, промислової власності, інші аналогічні права), а документи, що надають чи посвідчують їх.
Встановлено, що назва ст. 370 КК України “Провокація хабара або комерційного підкупу” не повною мірою відображає зміст кримінально-правової заборони, оскільки суть цього злочину полягає не в провокації хабара (провокації матеріальних цінностей), а в провокації його давання чи одержання. У зв’язку з чим виникає необхідність уточнити назву вказаної статті.
5. Визначено, що провокація хабара в дійсності може бути вчинена не тільки службовою, а й будь-якою особою – загальним суб’єктом злочину. При цьому дисертантом доведена необхідність заміни поняття “службова особа правоохоронних органів” у ч. 2 ст. 370 КК України поняттям “працівник правоохоронного органу”. Під працівником правоохоронного органу автор розуміє працівника органів державної влади, на якого прямо покладається здійснення правоохоронних функцій, у зв’язку з чим, він наділяється повноваженнями представника влади.
Суб’єктивна сторона провокації хабара характеризується виною у формі прямого умислу та спеціальною метою – викриття того, хто дав чи одержав хабар. Обґрунтовано думку, що таке викриття не є процесуальним і зводиться до виявлення факту давання чи одержання хабара спровокованими особами. Досягнення іншої мети, яку переслідує провокатор (шантаж, заподіяння матеріальної чи нематеріальної шкоди тощо), можливе лише після викриття того, хто дав чи одержав хабар.
6. Доведено, що провокація хабара відмежовується від правомірної діяльності, спрямованої на виявлення і документування фактів давання чи одержання хабара за моментом формування в особи умислу на вчинення цих злочинів. Обґрунтовано необхідність доповнення ст. 370 КК України частиною третьою, яка виключала б злочинність провокації за умов наявності підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності, що свідчать про умисел особи дати чи одержати хабар.
Злочини, суміжні з провокацією хабара, автор поділяє на дві групи: 1) злочини, які не завжди чітко відмежовуються від провокації хабара (організація або підбурювання до давання чи одержання хабара, зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади чи службових повноважень); 2) злочини, які однозначно відмежовуються від провокації хабара (пособництво в одержанні або даванні хабара, вимагання хабара, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину). Аргументовано, що у випадках, коли створення обставини, яка зумовлює давання чи одержання хабара з метою викриття того, хто дав чи одержав хабар, одночасно містить ознаки злочинів, віднесених до першої групи, то наявною є конкуренція статей, які передбачають загальну та спеціальну норми. Тому кваліфікація цих діянь повинна здійснюватися тільки за ч. 1 або ч. 2 ст. 370 КК України.
7. На основі проведеного дослідження запропоновано:
1) викласти ст. 370 КК України у такій редакції:
“Стаття 370 Провокація давання чи одержання хабара або комерційного підкупу
1. Провокація давання чи одержання хабара або комерційного підкупу, тобто свідоме створення обставини, що зумовлює давання або одержання хабара чи неправомірної вигоди з метою викриття того, хто дав чи одержав хабар або неправомірну вигоду, –
карається …
2. Те саме діяння, вчинене працівником правоохоронного органу, –
карається …
3. Не є злочином діяння, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені працівником оперативного підрозділу, який відповідно до закону уповноважений на проведення оперативно-розшукової діяльності або за дорученням такого працівника іншою особою, що залучається, відповідно із законом, до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності, якщо вчинення цих діянь відбувалося за наявності підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності і в порядку визначеному законодавством».
2) включити до майбутньої постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ, яка стосуватиметься судової практики у справах про злочини, пов’язані з хабарництвом наступне положення: «Якщо з метою викриття того, хто дав чи одержав хабар або неправомірну вигоду особа організувала давання чи одержання хабара або неправомірної вигоди, або підбурила до цього, шляхом створення обставин, що зумовлюють давання або одержання хабара чи неправомірної вигоди, то такі дії додаткової кваліфікації за ч. 3 або ч. 4 ст. 27 та відповідною частиною ст. 368, 368-3 або ст. 369 КК України не потребують. На противагу цьому у випадках, коли після створення обставин, що зумовлюють давання чи одержання хабара або неправомірної вигоди, з метою викриття того, хто дав чи одержав хабар або неправомірну вигоду, особа сприяла вчиненню цих злочинів, її дії слід розцінювати ще й як пособництво в даванні або одержанні хабара чи неправомірної вигоди і додатково кваліфікувати за ч. 5 ст. 27 та відповідною частиною ст. 368, 368-3 або ст. 369 КК України».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Альошина О. І. Провокація злочину (кримінально-правове дослідження): дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Альошина Ольга Іванівна. – Харків, 2007. – 204 с.
2. Альошина О. І. Суб’єктивна сторона провокації злочину / О. І. Альошина // Наше право. – 2006. – № 3 (ч. 1). – С. 63–66.
3. Альошина О. І. До питання щодо визначення об’єкту провокації хабара / О. І. Альошина // Наше право. – 2007. – № 3. –С. 87–89
4. Альошина О. І. Мета провокації злочину / О. І. Альошина // Актуальні проблеми протидії злочинності в Україні : Матер. наук.-практ. семінару 21 березня 2008 р., Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ). – Д : Дніпроп. деррж. Ун-т внутр. Справ, 2008. – С. 55.
5. Альошина О.І. Провокація злочину (кримінально-правове дослідження) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / О.І. Альошина. – Дніпропетровськ, 2007. – 18 с.
6. Андрушко П. П. Провокація хабара : кримінально-правова характеристика та відмежування від вимагання [Електронний ресурс] / П. П. Андрушко, А. А. Стрижевська // Судова апеляція. – 2006. –№ 1. – Режим доступу до журн. :
http://www.apcourtkiev.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=36852&cat_id=36656.
7. Аслаханов А. А. Проблемы уголовно-правовой борьбы со взяточничеством / А. А. Аслаханов // Государство и право. – 1993. – № 4. – С. 81–88.
8. Бантишев О. Ф. Щодо питання про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень [Електронний ресурс] / О. Ф. Бантишев, С. А. Кузьмін // Юридичний радник. – 2009. – № 6. – Режим доступу до дурн. :
http://www.yurradnik.com.ua/stride/ur/index.php?m=archive&y=2009&mag=39&art=790.
9. Бантишев О. Ф. Хабарництво : кваліфікація та документування : практ. посіб. / О. Ф. Бантишев, С. А. Кузьмін. – К. : Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2009. – 120 с.
10. Бантышев А. Ф. Должностные преступления (вопросы квалификации) : учебное пособие / Бантышев А. Ф. – К., 1996. – 45 с.
11. Баулін Ю. В. Звільнення від кримінальної відповідальності : Монографія / Баулін Ю. В. – К. : Атіка, 2004. – 296 с.
12. Белогриц-Котляревский Л. С. Учебник русского уголовного права. Общая и особенная части / Белогриц-Котляревский Л. С. – Киев – Петербург – Харьков, 1903. – 618 с.
13. Борьба с преступностью в Украинской ССР в 2 т. / [автор очерка и составитель сборника Михайленнко П. П.]. – К.; 1966. 1967. –
Т. 1: 1917 – 1925 гг. – 1966. – 831 с.
14. Борьба с преступностью в Украинской ССР в 2 т. / [автор очерка и составитель сборника Михайленнко П. П.]. – К.; 1966. 1967. –
Т. 2: 1926 – 1967 гг. – 1967. – 952 с.
15. Бурдін В. М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні : автореф. дис. на здобуття наук ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / В. М. Бурдін. – К., 2002. – 16 с.
16. Бурчак Ф. Г. Квалификация преступлений. [2-е изд., доп.] / Бурчак Ф. Г. – К. : Политиздат Украины, 1985. – 120 с.
17. Вереша Р. В. Поняття вини як елемент змісту кримінального права України : автореф. дис. на здобуття наук ступеня канд. юрид. наук : спец 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / Р. В. Вереша. – Львів. – 2004. – 18 с.
18. Волженкин Б. В. Допустима ли провокация как метод борьбы с коррупцией / Б. В. Волженкин // Российская юстиция – 2001. – № 5. – С.43–45.
19. Волженкин Б. В. Квалификация взяточничества : Учебное пособие / Волженкин Б. В. – Л., 1984. – 100 с.
20. Гавриш С. Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. Проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства / Гавриш С. Б. – К. : Ін – т законодавства Верховної Ради України, 2002. – 634 с.
21. Гельфанд И. А. Уголовная ответственность за взяточничество / Гельфанд И. А. – К., 1963. – 26 с.
22. Глистин В. К. Проблеми уголовно-правовой охраны общественных отношений (объект и квалификация преступлений) / Глистин В. К. – Л. : Изд.-во Ленингр. ун-та, 1979. – 127 с.
23. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 18, № 19-20, № 21-22. – Ст. 144.
24. Грудзур О. М. Визначення змісту поняття «давання» у злочинах, пов’язаних із хабарництвом / О. М. Грудзур // Теоретичні основи забезпечення якості кримінального законодавства та правозастосовної діяльності у сфері боротьби зі злочинністю в Україні : матеріали наук. конф., 15 травня 2009 р. / ред. кол. В.І. Борисов (голов. ред.) та ін. – Х. : Право : 2009. – С. 118–121.
25. Грудзур О. М. Історичний розвиток кримінальної відповідальності за хабарництво в окремих країнах Європи (кінець ХІХ ст. - початок ХХ ст.) / О. М. Грудзур // Іменем закону науковий вісник. – 2008. – № 2. – С. 61―64.
26. Грудзур О. М. Історія кримінальної відповідальності за хабарництво у праві України та Російської Імперії (XVI – початок ХХ ст.) / О. М. Грудзур // Підприємництво господарство і право. – 2008. - № 2. – С. 21―24.
27. Грудзур О. М. Перспективи визнання суб’єктом провокації хабара загального суб’єкта злочину / О. М. Грудзур // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2010. – № 83. – С. 60–61.
28. Грудзур О. М. Предмет злочинів, пов’язаних із хабарництвом / О. М. Грудзур // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 8. –
С. 116–118.
29. Грудзур О. М. Кримінально-правове розуміння поняття «одержання» в контексті одержання хабара / О. М. Грудзур // Правова держава в дослідженнях правників-початківців : Тези доповідей Всеукраїнської студентської наукової конференції «Правова держава в дослідженнях правників-початківців» / Відп. ред. Ю. М. Оборотов // Одеська національна юридична академія. – О. : Фенікс, 2008. – С. 273–275.
30. Грудзур О. М. Об’єкт злочинів у сфері службової діяльності / О. М. Грудзур // Підприємництво господарство і право. – 2009. – № 12. – С. 121–125.
31. Гуторова Н. О. Проблеми кримінально-правової охорони державних фінансів України : автореф. дис. на здобуття наук ступеня доктор юрид. наук : спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / Н. О. Гуторова. – Харків, 2002. – С. 38 с.
32. Дудоров О. О. Проблемні питання кримінальної відповідальності за одержання хабара : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Дудоров Олександр Олексійович. – Київ, 1994. – 196 с.
33. Егорова Н. Провокация взятки либо коммерческого подкупа / Н. Егорова // Российская юстиция. – 1997. – № 8. – С. 26–28.
34. Здравомыслов Б. В. Должностные преступления. Понятие и квалификация / Здравомыслов Б. В.. – М. : Юридлит, 1975. – 168 с.
35. Истомин А. Провокация или изобличение преступника? / А. Истомин, Д. Лопаткин // Законность. – 2005. – № 3. – С. 47–49.
36. Калмыков П. Д. Учебник уголовного права. Часть общая / Калмыков П. Д. – СПб., 1866. – 728 с.
37. Капканов В. Разграничение пресечения преступлений и провокации их совершения / В. Капканов // Уголовное право. – 2007. – № 6 – С. 116–120.
38. Квициния А.К. Должностные преступления / Квициния А. К. – М. : Российское право, 1992. – 222 с.
39. Кісілюк Е. М. Кримінальне законодавство в період українського державотворення (1917-1921 рр.) : дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 / Кісілюк Едуард Миколайович. – Київ, 2003. – 208 с.
40. Кистяковский А. Ф. Элементарный учебник общего уголовного права с подробным изложением начал русского уголовного законодательства. Часть общая / Кистяковский А. Ф. – К., 1230 с.
41. Коваленко В. П. Кримінальна відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, вчинене працівником правоохоронного органу : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / В. П. Коваленко. – Львів, 2009. – С. 20 с.
42. Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції // Відомості Верховної ради України – 2007. – № 49.
43. Конституція України : чинне законодавство зі змінами та допов. Станом на 4 квітня 2011 р. : (ВІДПОВІДАЄ ОФІЦ. ТЕКСТОВІ). – К. : Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2011. – 48 с.
44. Коржанский Н. И. Квалификация следователем должностных преступлений : Учебное пособие / Коржанский Н. И. – Волгоград : ВСШ МВД СССР, 1986. – 72 с.
45. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів : [навч. посіб.] / М. Й. Коржанський. – вид. 2-ге. – К. : Атіка, 2002. – 640 с.
46. Коржанський М. Й. Об’єкт і предмет злочину : лекція / Коржанський М. Й. – К. : Національна академія внутрішніх справ України, 1997. – С. 112 с.
47. Котин В. П. Провокация взятки (к проблеме совершенствования законодательства) / В. П, Котин // Государство и право. – 1996. – № 2. –С. 82–88.
48. Красиков А. Н. Сущность и значение согласия потерпевшего в советском уголовном праве / Красиков А. Н. – Саратов : Издательство саратовского университета, 1976. – 120 с.
49. Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією // Відомості Верховної ради України. – 2007. – № 47–48.
50. Кримінальне право України. Загальна частина : Підручник / [Ю. В. Александров, В. І. Антипов, О. О. Дудоров та ін.] ; за ред.. М. І. Мельника, В. А. Клименка.– [вид. 5-те, преробл. та допов.]. – К. : Атіка, 2009. – 408 с.
51. Кримінальне право України: Особлива частина : [підручник] / [Баулін Ю. В., Борисов В. І.,. Гавриш С. Б та ін.] ; за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – 3-є вид., перероб. і допов. – К. : Юрінком Інтер, 2007. – 624 с.
52. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року № 2341-ІІІ із змінами та доповненнями станом на 4 липня 2011 року. [Електронний ресурс] // Режим доступу :
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2341-7&p=131136.
53. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар. Видання п’яте перероблене та доповнене / Відп. ред. Є.Л. Стрельцов. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2008. – 800 с.
54. Кримінально-процесуальний кодекс України : чинне законодавство зі змінами та доповненнями станом на 21 березня 2009 р. : (ОФІЦ. ТЕКСТ). К : Паливода А. В., 2009. – 194 с.
55. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. / [Бояров В. І., Варфоломеєва Т. В. Вернидубов І. В. та ін.] ; за ред. В. Т. Маляренка, В. Г. Гончаренка. – [5-тє вид., переробл. та доповн.]. – К. : «Юристконсульт», КНТ, 2008. – 896 с.
56. Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений / Кудрявцев В. Н. – М. : Юридическая литература, 1972. – 352 с.
57. Кузнецов В. В. Теорія кваліфікації злочинів : Підручник / В. В. Кузнецов, А.В. Савченко; За заг. ред.. Є. М. Моісеєва та О. М. Джужи, наук. ред. І. А. Варитлецька. – К. : Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2006. – 300 с.
58. Кузьмічов Я. В. Принципи розкриття злочинів : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 “Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза” / Я.В. Кузьмічов. – Київ, 2008. – 20 с.
59. Курченко В. Отграничение провокации от действий при пресечении преступлений / В. Курченко // Законность. – 2004. – № 1. – С. 10–12.
60. Кучерявый Н. П. Ответственность за взяточничество по советскому уголовному праву / Кучерявый Н. П. – М. : Госюриздат, 1957. – 186 с.
61. Лащук Є. В. Предмет злочину у кримінальному праві України : автореф. дис. на здобуття наук ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / Є. В. Лащук. – Київ, 2005. – 20 с.
62. Лащук Є. В. Предмет злочину у кримінальному праві України: дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Лащук Єфрем Вікторович. – К., 2005. – 262 с.
63. Лащук Є. В.Правила розмежування предмета злочину і знарядь та засобів його вчинення / Є. В. Лащук // Проблеми кримінально-правових наук : історія, сучасність, міжнародний досвід (пам’яті професора П. П. Михайленка) : Тези доп. наук.-теор. конф. – К. : Київський національний університет внутрішніх справ, 2009. – С. 75–77.
64. Лихова С. Про визначення поняття «правоохоронні органи» / С. Лихова // Радянське право. – 1984. – № 11. – С. 74–76.
65. Лихова С. Я. Злочини у сфері реалізації громадянських, політичних та соціальних прав і свобод людини і громадянина (розділ V Особливої частини КК України) : [монографія] / Софія Яківна Лихова. – К. : Видавничо – поліграфічний центр “Київський університет”, 2006. – 573 с.
66. Лукомский В. С. Уголовная ответственность за дачу взятки и посредничество во взяточничестве : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Лукомский Валерий Станиславович. – Киев, 1996. – 182 с.
67. Ляпунов Ю. И. Ответственность за взятку / Ляпунов Ю. И. – М. : Знание, 1987. – 64 с. – (Новое в жизни, науке, технике. Сер. «Право в нашей жизни» ; № 2).
68. Максимович Р. Л. «Вікова» ознака службової особи / Р. Л. Максимович // Вісник Львівського університету. Серія юридична – 2006. – Вип. 42. – С. 308–314.
69. Максимович Р. Л. Поняття службової особи у кримінальному праві України : [монографія] / Максимович Р Л. – Львів : Львівський державний університет внутрішніх справ, 2008. – 304 с.
70. Максимович Р. Л. Поняття службової особи у кримінальному праві України : автореф. дис. на здобуття наук ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / Р. Л. Максимович. – Львів, 2007. – 16 с.
71. Марін О. К. Конкуренція кримінально-правових норм : автореф. дис. на здобуття наук ступеня канд. юрид. наук : 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / О. К. Марін – Львів, 2002. – 16 с.
72. Матишевський П. С. Кримінальне право України : Загальна частина : Підручник для студ. юрид. вузів і фак. / Матишевський П. С. – К : А.С.К., 2001. – 352 с.
73. Медіна Л. П. Кримінально-правова характеристика злочинів проти виборчих прав громадян України (ст. ст. 157, 158, 159 КК України): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Кримінальне право і кримінологія ; кримінально-виконавче право” / Лариса Павлівна Медіна. – К. , 2004. – 20 с.
74. Мельник М. І. Провокація хабара як «підводний камінь» підприємництва / М. І. Мельник // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 3 –
С. 47–53.
75. Мельник М. І. Хабарництво: загальна характеристика, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства / Мельник М. І. – К. : Парламентське вид., 2000. – 256 с.
76. Мельникова В. Е. Ответственность за взяточничество : учебное пособие / Мельникова В. Е. – М. : ВЮЗИ, 1982. – 57 с.
77. Митрофанов І. І. Проблеми визнання юридичної особи суб’єктом кримінальної відповідальності / І. І. Митрофанов // Право і суспільство. – 2010. – № 1. С. 88–93.
78. Михайленко Д. Г. Підстави відповідальності за хабарництво (давання та одержання хабара) : автореф. дис. на здобуття наук ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / Д. Г. Михайленко. – Одеса, 2009. – С. 21 с.
79. Михайлов О. О. Юридична особа як суб’єкт злочину: іноземний досвід та перспективи його застосування в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / О. О. Михайлов. – К., 2008. – 18 с.
80. Музика А. А. Відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних засобів / Музика А. А. – К. : Логос, 1998. – 324 с.
81. Навроцький В. О. Провокація хабара як можливий спосіб боротьби з корупцією / В. О. Навроцький // Вісник академії правових наук України. – 1998. –№ 4 (15) – С.157–162.
82. Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації : навч. посібник. / В. О. Навроцький. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.
83. Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації : навч. посібник. – 2-ге вид. / В. О. Навроцький. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – 512 с.
84. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України : в 2 т. / За заг. ред. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є. В. Фесенка. – 3-тє вид., перероб. та доп. – К. : Алера; КНТ; Центр учбової літератури, 2009– .– 2009.
Т. 2. – 2009. – 624 с.
85. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / [Бойко А. М., Брич Л. П., Грищук В. К. та ін.] ; за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – [5-тє вид., переробл. та доповн.]. – К. : Юридична думка, 2008. – 1216 с.
86. Наумов А. В Российское уголовное право : Общая часть: курс лекцій / Наумов А. В. – М. : БЕК, 1996. – 560 с.
87. Никифоров Б. С. Объект преступления по советскому уголовному праву / Никифоров Б. C. – М., 1960. – 228 с.
88. Новоселов Г. П. Учение об объекте преступления. Методологические аспекты / Новоселов Г. П. – М. : Изд-во НОРМА, 2001. – 208 с.
89. Ожегов С. И. Словарь руского язика / Ожегов С. И. ; под. ред. Н. Ю. Шведовой. – [10-е изд.]. – М. : "Советская Энциклопедия", 1973. – 846 с.
90. Осадчий В. І. Поняття «представник влади» / В. І. Осадчий // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2004. - №4. – С. 24–29.
91. Осадчий В. І. Проблеми кримінально-правого захисту правоохоронної діяльності : дис. доктора юрид. наук : 12.00.08 / Осадчий Володимир Іванович. – К., 2004. – 468 с.
92. Панов М. Поняття злочину (коментар до Кримінального кодексу України) / М. Панов, В. Тихий // Вісник Конституційного Суду України. – 2004. – № 1. – С. 88–95.
93. Пасєка О. Ф. До питання про доцільність визнання юридичної особи суб’єктом злочину / О. Ф. Пасєка // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. – 2007. – Вип. 2. – С. 240–248.
94. Пионтковский А. А. Курс советского уголовного права. Особенная часть в 2 т. [А. А. Пионтковский, В. Д. Меньшагин, В. М. Чхиквадзе ] – М. : Госюриздат, 1959. – 1959.
Т. 2. – 1959. – 811 с.
95. Пионтковский А. А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву / Пионтковский А. А. – М. Государственное издательство юридической литературы, 1961. – 366 с.
96. Побрызгаева Е. Вопросы квалификации провокации взятки либо коммерческого подкупа / Е. Побрызгаева, С. Бабыч // Уголовное право. – 2006. – № 5. – С. 70–74.
97. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI // Відомості Верховної Вади України. – 2011. – №№13–17. – Ст. 112.
98. Постышев С. В. Учебник уголовного права. Общая часть / Постышев С.В. – М., 1923. – 278 с.
99. Попов І. М. Оперативно-розшукова діяльність чи провокація хабара? / І. М. Попов // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. – 2003. – № 4. – С. 219–224.
100. Попов І. М. Провокація хабара або крайня (службова) необхідність?! / І. М. Попов // Право і безпека. – 2002. – № 4. – С. 134–137.
101. Присяжнюк Т. І. Інститут потерпілого у кримінальному праві України : автореф. дис. на здобуття наук ступеня канд. юрид. наук : спец 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / Т. І. Присяжнюк. – Київ, 2006. – 20 с.
102. Про боротьбу з корупцією : Закон України № 356/95 – ВР від 5 жовтня 1995 р. із змінами та доповненнями станом на 1 грудня 2006 р. [Електронний ресурс] // Режим доступу :
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=356%2F95-%E2%F0.
103. Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень : Закон України № 1507–VI від 11 червня 2009 р. [Електронний ресурс] // Режим доступу :
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1507-17.
104. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення : Закон України № 1508–VI від 11 червня 2009 р. [Електронний ресурс] // Режим доступу :
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1508-17.
105. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення : Закон України від 7 квітня 2011 року № 3207-VI. [Електронний ресурс] // Режим доступу :
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3207-17.
106. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо декриміналізації провокації хабара) : Проект Закону України від 10 липня 2008 року № 2754. [Електронний ресурс] // Режим доступу :
http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=33006.
107. Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави : Закон України № 975–IV від 19 червня 2003 р. // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 46. – Ст. 366.
108. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів : Закон України № 3781–XII від 23 грудня 1993 р. із змінами та доповненнями станом на 15 грудня 2005 р. // Відомості Верховної Ради. – 1994. – № 11. – Ст. 50
109. Про засади запобігання корупції : Закон України № 1506–VI від 11 червня 2009 р. [Електронний ресурс] // Режим доступу :
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1506-17.
110. Про засади запобігання та протидії корупції : Закон України від 7 квітня 2011 року № 3206-VI [Електронний ресурс] // Режим доступу :
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3206-17&p=1311366296207962.
111. Про затвердження Положення про основи організації розкриття органами внутрішніх справ України злочинів загальнокримінальної спрямованості : Наказ МВС України №458 від 30 квітня 2004 р. [Електронний ресурс] // Режим доступу :
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0814-04.
112. Про затвердження Правил відбору та прийому до вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України : Наказ Міністерства внутрішніх справ України № 568 від 4 листопада 2008 р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 грудня 2008 р. за № 1174/15865.
113. Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України № 280/97-ВР від 21 травня 1997 року // Відомості Верховної Ради. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
114. Про молодіжні та дитячі громадські організації : Закон України № 281-ХІV від 1 грудня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №1. – Ст. 2.
115. Про оперативно-розшукову діяльність : Закон України № 2135–XII від 18 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303.
116. Про правові основи національної безпеки України : Закон України № 964–IV від 19 червня 2003 р. із змінами та доповненнями станом на 15 грудня 2005 р. // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 39. – Ст. 351.
117. Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень: постанова Пленуму Верховного Суду України № 15 від 26.12.2003. // Вісник Верховного Суду України. – 2004. -№ 2. – С. 7–9.
118. Про судову практику у справах про хабарництво: постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 26 квітня 2002 р. // Юридичний вісник. – 2002. – № 28 (368).
119. Про управління об’єктами державної власності : Закон України N 185-V від 21 вересня 2006 року // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 46. – Ст. 456.
120. Проект КК України № 1029 від 12.05.1998 р. порівняльна таблиця другого читання 04.07.2000 р. [Електронний ресурс] // Режим доступу :
http://www.rada.gov.ua/osmir/tables/06_2000/TABL10290O02.html.
121. Проект КК України № 1029 від 12.05.1998 р. порівняльна таблиця третього читання 04.04.2001 р. [Електронний ресурс] // Режим доступу :
http://www.rada.kiev.ua/osmir/tables/04_2001/TABL10290O03.html.
122. Проект Кримінального кодексу України № 1029-1 від 15 травня 1998 року [Електронний ресурс] // Режим доступу :
http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc34?id=&pf3511=3885&pf35401=3917.
123. Проект Кримінального кодексу України підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України № 1029 від 12.05.1998 року [Електронний ресурс] // Режим доступу :
http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc34?id=&pf3511=3865&pf35401=3898.
124. Рарог А. И. Вина и квалификация преступлений : Учебное пособие / А. И. Рарог. – М. : РИО ВЮИЗ, 1982. – 63 с.
125. Рашковская Ш. С. Преступление против правосудия / Рашковская Ш. С. – М., 1978. – 104 с.
126. Российское законодательство X–XX веков : в 9 т. / [под общей ред. О. И. Чистякова]. – М. : Юрид. лит., 1984. – 1994. –
Т. 1: Законодательство Древней Руси. – 1984. – 432 с.
127. Российское законодательство X–XX веков : в 9 т. / [под общей ред. О. И. Чистякова]. – М. : Юрид. лит., 1984. – 1994. –
Т. 2: Законодательство периода образования и укрепления Русского централизованного государства. – 1985. – 520 с.
128. Российское законодательство X—XX веков : в 9 т. / [под общей ред. О. И. Чистякова]. – М.: Юрид. лит., 1984. – 1994. –
Т. 3: Акты Земских соборов. – 1985. – 512 с.
129. Рыжова О. А. Совершенствование уголовного законодательства, предусматривающего ответственность за провокацию взятки либо коммерческого подкупа / О. А. Рыжова // Российский следователь. – 2004. – № 8. – С. 18–22.
130. Савченко А. В. Кримінальне законодавство України та федеральне кримінальне законодавство Сполучених Штатів Америки: комплексне порівняльно-правове дослідження : [монографія] / А. В. Савченко. – К. : КНТ, 2007. – 596 с.
131. Светлов А. Я. Ответственность за должностные преступления / Светлов А. Я. – К. : Наукова думка, 1978. – 303 с.
132. Свидлов Н. М. Виды норм и квалификация преступлений следователем : Лекция / Свидлов Н. М. – Волгоград : ВСШ МВД СССР, 1986. – 24 с.
133. Свидлов Н. М. Специальные нормы и квалификация преступлений следователем : Учеб. Пособие / Свидлов Н.М.; Под ред. А. В. Наумова. – Волгоград : ВСШ МВД СССР, 1981. – 47 с.
134. Свод законов уголовных. [составитель А. Л. Саатчианъ]. – СПб. : Издательство юридического книжного магазина И. И. Зубкова, 1911. – 634 с.
135. Селезнев М. Эксперимент или провокация? (К вопросу о борьбе с коррупцией) / М. Селезнев // Российская юстиция. – 1996. – № 5. – С. 50–51.
136. Семченков И. П. Объект преступления : социально-философские и методологические аспекты проблемы : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Семченков Игорь Павлович. – М., 2003. – 192 с.
137. Сенаторов М. В. Потерпілий від злочину в кримінальному праві : автореф. дис. на здобуття наук ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / М. В. Сенаторов. – Харків, 2005. – 20 с.
138. Сергиевский Н. Д. Русское уголовное право. Часть общая : пособие к лекциям / Сергиевский Н. Д. – СПб., 1908. – 385 с.
139. Сийплокі М. В. Кримінально-правова характеристика притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності: дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Сийплокі Микола Васильович. – Київ, 2009. – 278 с.
140. Словник української мови : в 10 т. – К. : Наук. думка, 1971. – 1979. –
Т. 1 : А – В. – 1971. – 799 с.
141. Словник української мови : в 10 т. – К. : Наукова думка, 1970–1979. –
Т. ІІ : Г–Ж. – 1971. – 550 с.
142. Словник української мови : в 10 т. – К. : Наук. думка, 1970. – 1979. –
Т. 3 : З. – 1972. – 744 с.
143. Словник української мови : в 10 т. – К. : Наук. думка, 1970. – 1979. –
Т. 5 : Н – О. – 1974. – 840 с.
144. Словник української мови : в 10 т. – К. : Наук. думка, 1970. – 1979. –
Т. 8 : Природа – Ряхтливий. – 1975. – 927 с.
145. Словник української мови : в 10 т. – К. : Наук. думка, 1970. – 1979. –
Т. 9 : С. – 1978. – 916 с.
146. Словник української мови : в 10 т. – К. : Наук. думка, 1970. – 1979. –
Т. 10 : Т – Ф. – 1979. – 659 с.
147. Слулька Т. І. Кримінальна відповідальність за перевищення влади або службових повноважень : автореф. дис. на здобуття наук ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / Т. І. Слуцька. – Київ, 2010. – 20 с.
148. Созанський Т. І. Кваліфікація сукупності злочинів : автореф. дис. на здобуття наук ступеня канд. юрид. наук : 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Т. І. Созанський. – Львів, 2009. – 18 с.
149