КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА РОЗБОЮ

Короткий опис

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

ГОРІШНІЙ ОЛЕГ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

УДК 343.3/7.341.

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА
РОЗБОЮ

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

ДИСЕРТАЦІЯ

на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Ємельянов В’ячеслав Павлович
доктор юридичних наук, професор

Харків – 2010

ЗМІСТ

Вступ................................................................................................................. 3
Розділ 1. Загальна характеристика розбою як категорії кримінального права

1.1. Історико-правовий нарис розвитку та сучасний стан законодавства про кримінальну відповідальність за розбій………………………………
12
1.2. Підстави та принципи криміналізації розбою………………………... 51
Висновки до розділу 1………………………………………………………. 61
Розділ 2. Об’єктивні ознаки розбою
2.1. Об’єкт та предмет злочинів……………………………………………. 65
2.2. Об’єктивна сторона злочинів………………………………………….. 80
Висновки до розділу 2………………………………………………………. 115
Розділ 3. Суб’єктивні ознаки розбою
3.1. Суб’єктивна сторона злочинів…………………………………………. 120
3.2. Суб’єкт злочинів………………………………………………………...
Висновки до розділу 3…………………………….………………………… 131
137
Розділ 4. Кваліфікуючі ознаки розбою та шляхи вдосконалення закону про кримінальну відповідальність за розбій
4.1. Кваліфікуючі ознаки розбою…………………………………………... 141
4.2. Шляхи вдосконалення закону про кримінальну відповідальність за розбій…………………………………………………………………………
157
Висновки до розділу 4………………………………………………………. 162
Висновки.......................................................................................................... 164
Додатки ……………………………………………………………………... 176
Список використаних джерел..................................................................... 186

ВСТУП
Актуальність теми. Серед різних форм злочинних посягань на охоронювані законом блага, цінності та інші сфери життєдіяльності людей розбій є одним із найнебезпечніших злочинів. Це зумовлено тим, що при розбої посягання на основний об’єкт здійснюється шляхом посягання на особу, тоді як, відповідно до ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави [1]. В реалізації цього обов’язку провідна роль належить правоохоронним органам взагалі та органам внутрішніх справ, зокрема. Тому вдосконалення правоохоронної діяльності як реальні кроки з гарантування прав і свобод людини передбачає застосування різнобічних заходів. Одним із пріоритетних заходів є вдосконалення кримінально-правового захисту людини від найбільш небезпечних злочинів, до яких, у першу чергу, слід віднести такий злочин, як розбій.
Питання кримінально-правової характеристики розбою розглядали в своїх роботах такі вітчизняні та зарубіжні вчені, як М.І. Бажанов, В.С. Батиргареєва, Г.М. Борзенков, В.О. Владимиров, Л.Д. Гаухман, М.А. Гельфер, В.О. Глушков, В.Г. Гончаренко, В.П. Ємельянов, М.М. Ісаєв, Л.М. Кривоченко, Г.Л. Крігер, В.Г. Кундеус, Ю.І. Ляпунов, П.С. Матишевський, М.І. Мельник, М.П. Михайлов, М.І. Панов, І.С. Тишкевич та ін. Проте їхні роботи зазвичай були присвячені питанням кримінальної відповідальності за розбій як злочин проти власності та замало уваги приділялося дослідженню питань визначення загального поняття розбою як кримінально-правової категорії та співвідношення його основного (базового) складу зі спеціальними складами розбою. Між тим Кримінальний кодекс України 2001 року встановлює кримінальну відповідальність за розбій не тільки у ст.187 КК, яка розміщена у Розділі VI Особливої частини КК «Злочини проти власності», а й також в інших статтях КК, що містяться у різних розділах. Це такі склади злочинів, як: розбій з метою викрадення вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або радіоактивних матеріалів (ч. 3 ст. 262 КК); розбій з метою викрадення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ч. 3 ст. 308 КК); розбій з метою викрадення прекурсорів (ч. 3 ст. 312 КК); розбій з метою викрадення обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ч. 3 ст. 313 КК); розбій з метою заволодіння зброєю, бойовими припасами, вибуховими чи іншими бойовими речовинами, засобами пересування, військовою та спеціальної технікою (ч.3 ст. 410 КК); розбій, вчинюваний щодо населення в районі воєнних дій (ч.2 ст. 433 КК). Водночас низка діянь, які в реальній дійсності можуть мати характер розбою, за чинним кримінальним законом повинні будуть кваліфікуватися за іншими спеціальними складами злочинів, які не містять терміна «розбій», але охоплюють такі дії своїми ознаками, а саме: незаконне заволодіння транспортним засобом, поєднане з насильством, небезпечним для життя або здоров’я потерпілого, або з погрозою такого насильства (ч. 3 ст. 289 КК); мародерство (ст. 432 КК); порушення законів та звичаїв війни (ст. 438 КК); піратство (ст. 446 КК).
Крім того, питання кримінально-правової характеристики розбою в сучасній літературі розглядаються переважно під кутом зору з’ясування об’єктивних та суб’єктивних ознак складу злочину. Характеристиці розбою не як сукупності ознак складу злочину, а як злочину, як явищу реальної дійсності приділялося уваги замало, хоча ознаки складу злочину, що передбачає відповідальність за розбій, і елементи злочину, що здійснюється в реальності, це досить близькі, але не тотожні категорії. Про це свідчать не тільки певні наукові розробки, але й правозастосовна практика.
Це потребує обміркування всіх нових аспектів проблематики, що розглядається, проведення досліджень з метою вироблення загальної характеристики розбою як кримінально-правової категорії, а також встановлення співвідношення між ознаками складів злочинів, які передбачають відповідальність за розбій, та елементами розбою як злочину, вчинюваного в реальній дійсності. Незважаючи на очевидну наукову і практичну значущість, ці питання ще не були об’єктом самостійного комплексного кримінально-правового дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри кримінального права та кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ і ґрунтується на положеннях Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 20 грудня 2006 року, Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років, затверджених наказом МВС України № 755 від 5 липня 2004 року, Пріоритетних напрямків розвитку правової науки України на 2005-2010 роки, затверджених загальними зборами Академії правових наук України від 9 квітня 2004 року.
Тема дисертації затверджена Вченою радою ХНУВС 28 березня 2008 року ( протокол № 3 ), уточнена Вченою радою ХНУВС 27 листопада 2009 року ( протокол № 10 ).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розв’язання наукового завдання щодо створення кримінально-правової характеристики розбою, визначення його загального поняття і формулювання пропозицій щодо вдосконалення положень Кримінального кодексу України.
Відповідно до поставленої мети сформульовано такі основні завдання:
- дослідити розвиток закону про кримінальну відповідальність за розбій;
- проаналізувати сучасний стан вітчизняного та зарубіжного законодавства щодо кримінальної відповідальності за розбій;
- охарактеризувати ступінь відповідності криміналізації в КК України розбійних дій підставам та принципам криміналізації;
- виявити підходи до досліджуваної проблематики, що мають місце в науковій літературі;
- дослідити об’єктивні та суб’єктивні ознаки конкретних складів злочинів, які передбачають відповідальність за розбій;
- встановити елементи розбою як злочину, що вчиняється в реальній дійсності;
- внести пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення закону про кримінальну відповідальність за розбій;
- визначити загальне поняття розбою як крізної кримінально-правової категорії, що передбачається кількома статтями Кримінального кодексу України.
Об’єктом дослідження є закономірності виникнення і дії кримінальної відповідальності за розбій як кримінально-правове явище.
Предметом дослідження є кримінально-правова характеристика розбою.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять положення теорії пізнання і загальної теорії права. У процесі дослідження були використані такі наукові методи: діалектичний – дозволив розглянути питання кримінальної відповідальності за розбій через поглиблене вивчення більш загальних категорій кримінального права, а також у відносно статичному плані й водночас у розвитку; історико-правовий – використаний при з’ясуванні історичних витоків і генезису кримінально-правових норм про відповідальність за розбій; системно-структурний – при встановленні місця відповідних складів злочинів у системі кримінально-правових норм та категорій; догматичний – при аналізі норм, що встановлюють відповідальність за розбій; порівняльно-правовий – при порівнянні досліджуваних норм КК України між собою та з відповідними нормами кримінального законодавства інших країн.
Науково-теоретичне підґрунтя дисертації складають наукові дослідження вітчизняних та зарубіжних криміналістів, присвячених як загальним проблемам кримінального права, так і розглядуваній проблематиці.
Правову базу дослідження становлять Конституція України, Кримінальний кодекс України, закони України, постанови Пленуму Верховного Суду України, кримінальні кодекси зарубіжних країн, а саме: Азербайджанської Республіки, Аргентини, Республіки Бєларусь. Республіки Болгарія, Республіки Вірменія, Грузії, Королівства Данії, Естонської Республіки, Іспанії, Республіки Казахстан, Китайської Народної Республіки, Республіки Киргизстан, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Республіки Молдова, Королівства Нідерланди, Республіки Польща, Російської Федерації, Республіки Сан-Марино, Республіки Таджикистан, Республіки Туркменистан, Республіки Узбекистан, Федеративної Республіки Німеччина, Швейцарії, Королівства Швеції, Японії.
Емпіричною базою дослідження є статистичні дані МВС України про зареєстровані в країні досліджувані злочини за період 2004-2008 рр. та судова статистика про кількість засуджених за вироками судів, що набрали чинність за період 1990-2008 рр., а також вивчення 100 кримінальних справ, розглянутих за період 2004-2008 рр. районними судами м. Херсона та по першій інстанції Апеляційним судом Херсонської області відносно 238 підсудних, визнаних винними у вчиненні 267 епізодів розбою.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним науковим дослідженням категорії «розбій» у світлі нового кримінального закону. На підставі всебічного аналізу положень, що містяться у складах злочинів, порівняння їх з колишнім законодавством України і чинним законодавством інших країн, вивчення судово-слідчої практики у справах даної категорії, в ній висунуто низку нових у концептуальному плані положень, висновків, пропозицій та рекомендацій, а саме:
вперше:
- з’ясовано суперечливий характер тенденцій розвитку кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за розбій, та встановлено, що, як в історії вітчизняного законодавства, так і в сучасному законодавстві зарубіжних країн існує три основних законодавчих концепції щодо визначення змісту розбою, яке пов’язане зі змістом таких споріднених категорій, як «крадіжка» і «грабіж». Відповідно до першої концепції в законодавстві має місце відома тріада – «крадіжка», «грабіж», «розбій»; відповідно до другої концепції законодавство містить лише дві категорії – «крадіжка» і «розбій»; відповідно до третьої концепції законодавство містить також дві категорії - «крадіжка» і «грабіж (пограбування)», зміст яких збігається зі змістом категорій другої концепції;
- категорія «розбій» представлена як загальна крізна кримінально-правова категорія, що передбачається кількома статтями Кримінального кодексу України;
- запропоновано загальне визначення розбою як кримінально-правової категорії, а саме: «Заволодіння, а також дії, спрямовані на заволодіння чужим рухомим майном або предметами з особливим режимом обігу шляхом їх відкритого або таємного вилучення, (викрадення), поєднані із відкритим або таємним насильством, що є небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка піддана насильству, або з погрозою негайного відкритого застосування такого насильства»;
- на основі порівняльного аналізу чинного закону про кримінальну відповідальність за розбій з вітчизняним законодавством минулих років, сучасним кримінальним законодавством зарубіжних країн та сучасною слідчо-судовою практикою України з’ясовано елементи злочинів як явищ реальної дійсності та ознаки складів злочинів, що передбачають відповідальність за розбій, встановлено певні неузгодженості та суперечливості кримінально-правових норм і запропоновано шляхи їх вдосконалення;
- запропоновано нову редакцію диспозиції основного (базового) складу розбою, передбаченого ст.187 КК України, яка виключає термін «напад», котрий не відповідає сучасному, значно більш широкому змісту категорії «розбій»;
- запропоновано зміни та доповнення до ст. 187 КК України щодо вдосконалення певних кваліфікуючих ознак, передбачених цією статтею;
удосконалено:
- поняття об’єкта та предмета розбою. З урахуванням того, що предметом розбою може бути чуже рухоме майно (рухомі речі) або предмети з особливим режимом обігу, що склад розбою сформульований у законі як усічений «склад небезпеки», висловлено думку, що об’єктом розбою є безпека у сфері обігу рухомого майна чи предметів спеціального призначення та безпека особистості;
- поняття розбою як особливого виду викрадення, котрий визначається через взаємозв’язок дії і предмета, де дія виражається у відкритому або таємному вилученні чужих рухомих речей, оскільки нерухомі субстанції вилучити неможливо, і переміщенні відразу в інше місце, при цьому розбій від інших видів викрадення відрізняється лише одночасним застосуванням небезпечного для життя чи здоров’я насильства або погрози таким;
дістало подальший розвиток:
- положення про співвідношення категорій злочину як явища реальної дійсності і складу злочину як законодавчої моделі, тобто наукової абстракції, елементів злочину та ознак складу злочину, де перша категорія є більш широкою та змістовною і потребує особливої уваги при наданні характеристики розбою;
- поняття об’єктивної сторони розбою як усіченого складу злочину і як складеного злочину, тобто явища реальної дійсності, що складається з двох взаємопов’язаних дій (основної та допоміжної), кожна з яких породжує в реальному житті наслідки у вигляді настання фактичних подій або створення реальної небезпеки їх настання;
- наукова позиція, відповідно до якої одночасне посилання у складі розбою на напад і насильство є результатом невдалої редакції статті закону, оскільки при вчиненні розбою не може бути нападу без насильства. У той же час може бути насильство без нападу, тому термін «напад» взагалі є зайвим у сучасній конструкції складу розбою;
- поняття вини та умислу при вчиненні розбою стосовно усіченого складу злочину і злочину як конкретного акту вольової поведінки людини, які слід розмежовувати між собою, оскільки у ст.ст. 23-24 КК України законодавець надав поняття вини та умислу не стосовно складу злочину, а стосовно злочину як явища реальної дійсності, тому стверджується, що при вчиненні розбійних дій в об’єктивній реальності винна особа має суб’єктивне ставлення не тільки до дії, але й до її наслідків;
- визначення зниженого віку суб’єкта (з чотирнадцяти років), з якого в ч. 2 ст. 22 КК України доцільно встановити відповідальність відносно всіх діянь, передбачених складами розбою із загальним суб’єктом, у тому числі і відносно дій, передбачених ч. 3 ст. 312 і ч. 3 ст. 313 КК України.
Провідною ідеєю дисертації є: визначення найбільш науково обґрунтованих і досконалих кримінально-правових засобів протидії розбійним посяганням і створення сучасної моделі загального поняття розбою як крізної кримінально-правової категорії.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки й рекомендації можуть бути використані у:
- науково-дослідній діяльності – для подальшої розробки теоретичних питань кримінальної відповідальності за розбій (акт впровадження Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 28 січня 2010 р.);
- правотворчості – при подальшому вдосконаленні кримінального законодавства;
- правозастосуванні – для вирішення питань кваліфікації розбійних нападів, відмежування їх від суміжних складів злочинів. Результати досліджень впроваджено у діяльність слідчого управління УМВС України в Херсонській області (акт впровадження від 21 грудня 2009 р.);
- навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників та при викладанні курсу Особливої частини кримінального права.
Результати проведених досліджень використовуються у навчальному процесі Харківського національного університету внутрішніх справ (акт впровадження від 25 листопада 2009 р.), Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (акт впровадження від 30 січня 2010 р.), Херсонського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ (акт впровадження від 15 грудня 2009 р.).
Апробація результатів дослідження. Викладені у дисертації результати дослідження доповідалися на Науково-практичній конференції та круглому столі «Слідча діяльність: проблеми теорії та практики» (м. Дніпропетровськ, 22 і 26 травня 2008р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Наука-2009: теоретичні та прикладні дослідження» (м. Черкаси, 23-24 квітня 2009р.), «Актуальні проблеми протидії правопорушенням та злочинам у сфері громадської безпеки» (м. Дніпропетровськ, 23-24 жовтня 2009р.).
Основні положення дисертації обговорено на засіданні кафедри кримінального права та кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ.
Публікації. За темою дисертації автором опубліковано чотири наукових статті у фахових наукових виданнях України та три тези доповідей на конференціях.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено узагальнення і нове вирішення конкретного наукового завдання, що полягає у дослідженні питань кримінально-правової характеристики розбою як злочину, як складу злочину і як крізної кримінально-правової категорії, передбаченої кількома статтями Кримінального кодексу України, в результаті чого сформульовано такі висновки.
1. Кримінальна відповідальність за розбій має тривалу історію розвитку, яка проявляє дещо суперечливий характер, оскільки в одні періоди категорія «розбій» мала один зміст, в інші – інший зміст, а в треті періоди в законодавстві взагалі не міститься категорії «розбій», оскільки вона охоплюється іншою кримінально-правовою категорією.
2. Таку ситуацію відбиває і стан сучасного кримінального законодавства різних країн світу.
3. Як показує вивчення історії розвитку та стану сучасного кримінального законодавства, зміст категорії «розбій» завжди був неоднаковим залежно від співвідношення за змістом таких споріднених категорій, як «грабіж» і «крадіжка». Щодо співвідношення змісту цих кримінально-правових категорій у світі існує три основних законодавчі концепції.
4. Згідно з першою концепцією в законодавстві мають місце всі три категорії, що визначаються в цілому таким чином:
крадіжка – це таємне викрадення (розкрадання, заволодіння, привласнення), вчинене щодо чужого майна;
грабіж – це відкрите викрадення (розкрадання, заволодіння, привласнення), вчинене щодо чужого майна без насильства або з насильством, що не є небезпечним для життя або здоров’я потерпілого, чи з погрозою застосування такого насильства;
розбій – це напад з метою заволодіння (викрадення, розкрадання, привласнення), вчинений щодо чужого майна, поєднаний з насильством, небезпечним для життя або здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.
5. Згідно з другою концепцією в законодавстві мають місце дві категорії – крадіжка та розбій, які визначаються в цілому таким чином:
крадіжка – це таємне або відкрите викрадення (заволодіння, привласнення), вчинене щодо чужого майна;
розбій – це викрадення (заволодіння, привласнення), вчинене щодо чужого майна, поєднане з насильством або з погрозою застосування насильства.
6. Згідно з третьою концепцією в законодавстві мають місце дві категорії – крадіжка та грабіж (пограбування), але їхній зміст співпадає зі змістом категорій «крадіжка» і «розбій», який існує в межах другої концепції. Тобто різниця між другою і третьою концепціями лише термінологічна, тому зміст поняття «розбій» другої концепції співпадає зі змістом поняття «грабіж (пограбування)» третьої концепції.
7. Український законодавець традиційно додержується першої концепції, що відбивається в усіх українських кримінальних кодексах – 1922, 1927, 1960, і 2001 р. Панування на теренах СРСР в 1947–1960 рр. згідно з Указами Президії Верховної Ради СРСР від 4 червня 1947 р. другої концепції було тимчасовим і здійснювалося в порядку прямої дії цих указів без внесення будь-яких змін та доповнень до кримінальних кодексів радянських республік.
8. Відома тріада категорій «крадіжка», «грабіж», «розбій» є складовою більш широкої кримінально-правової категорії – «викрадення».
9. Чинний Кримінальний кодекс України встановлює відповідальність за розбій як в основному (базовому) складі розбою (ст. 187 КК), так і в спеціальних складах, передбачених на рівні кваліфікуючої ознаки відповідних складів злочинів, а саме: розбій з метою викрадення вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або радіоактивних матеріалів (ч. 3 ст. 262 КК); розбій з метою викрадення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ч. 3 ст. 308 КК), розбій з метою викрадення прекурсорів (ч. 3 ст. 312 КК), розбій з метою викрадення обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ч. 3 ст. 313 КК); розбій з метою заволодіння зброєю, бойовими припасами, вибуховими або іншими бойовими речовинами, засобами пересування, військовою та спеціальною технікою (ч. 3 ст. 410 КК); розбій, вчинюваний щодо населення в районі воєнних дій (ч.2 ст. 433 КК).
Крім того, низка діянь, які в реальній дійсності можуть мати характер розбійного нападу, за чинним кримінальним законом повинні будуть кваліфікуватися за іншими спеціальними складами злочинів, що не містять терміна «розбій», але генетично пов’язані з цими діяннями, а саме: незаконне заволодіння транспортним засобом, поєднане з насильством, небезпечним для життя або здоров’я потерпілого, або з погрозою такого насильства (ч. 3 ст. 289 КК); мародерство (ст.432 КК); порушення законів та звичаїв війни (ст. 438 КК); піратство (ст.446 КК).
10. Здійснена в КК України 2001 р. криміналізація розбійних діянь в цілому відповідає загальновизнаним підставам та принципам криміналізації (декриміналізації). Наявність деяких неузгодженостей має епізодичний характер, стосується певних деталей і не впливає на загальну позитивну ситуацію в цьому плані.
11. Визначення об’єкта злочину є відправною точкою для з’ясування сутності будь-якого злочинного посягання, і це має прямо стосується розбою як складеного злочину та злочину, який традиційно визначається як двооб’єктний злочин та склад злочину з ознаками двох об’єктів.
12. Питання про об’єкти розбою як в історії розвитку кримінально-правової науки, так і в сучасній науковій літературі вирішується неоднаково. До 1960-х рр. радянські науковці у зв’язку з тим, що глава Особливої частини, в якій містився основний (базовий) склад розбою, мала назву «Майнові злочини», основним об’єктом розбою вважали майно чи майно у вигляді речі, а додатковим об’єктом – особу чи особистість потерпілого. Після того, як в кодексах радянських республік, а потім і в багатьох пострадянських кодексах нових держав відповідні глави (розділи) отримали назву «Злочини проти власності», в юридичній літературі як основний об’єкт розбою представляються або власність, або право власності, або відносини власності.
13. Остання позиція вважається неточною за такими обставинами:
по-перше, така позиція механічно виходить з назви розділу (глави), яка не є точною, оскільки тут передбачені не всі злочини проти інтересів власників, а лише ті, що посягають на майнові інтереси, тому назва «Майнові злочини» чи «Злочини проти майна» була б для цього розділу більш вдалою;
по-друге, при посяганні на майно шкода не може бути заподіяна праву власності чи відносинам власності, оскільки внаслідок вчинення злочину власник не втрачає право власності на викрадене у нього майно і може завжди зажадати своє майно з будь-якого незаконного володіння, а винна особа ніколи не зможе знайти право власності на майно, що знаходиться у незаконному користуванні, оскільки, відповідно до цивільного законодавства, право власності виникає лише на законних підставах, тобто реальне посягання при вчиненні розбою здійснюється не на власність, а на певну майнову категорію;
по-третє, будь-які згадки про власність як основний об’єкт розбою мають місце лише відносно базового складу, передбаченого ст. 187 КК України. Що ж стосується спеціальних складів розбою, то тут такий основний об’єкт зовсім зникає.
14. Визначення дійсного основного об'єкта розбою тісно пов’язано з визначенням предмета викрадення взагалі і розбою, зокрема. Предметом будь-якого викрадення, передбаченого загальними нормами (крадіжка, грабіж, розбій), може бути тільки рухоме майно (рухомі речі). Предметом викрадення, передбаченого спеціальними нормами, є також рухомі речі тільки спеціального призначення (предмети з особливим режимом обігу). Відносно викрадення останніх у літературі вже склалася позиція, що тут об’єктом є встановлений порядок обігу цих речей спеціального призначення. Тому цілком логічним вважається висновок, що і при викраденні звичайних рухомих речей (рухомого майна) порушується законний порядок їх обігу, а не право власності. При цьому з урахуванням особливостей складу розбою, який сформульований як усічений склад і який у науці нерідко називають «складом небезпеки», оскільки цим складом момент закінчення злочину встановлюється на момент створення небезпеки щодо об’єктів посягання, вважаємо, що основним об’єктом розбою є саме безпека у сфері обігу рухомого майна або предметів спеціального призначення.
15. Що стосується додаткового об’єкта розбою, як такий не може бути визнано життя потерпілого, оскільки позбавлення життя не охоплюється ознаками складу розбою, а охоплюється лише створення небезпеки для життя. Відносно ж такого об’єкта, як здоров’я потерпілого злочин вважається закінченим також не з моменту реального заподіяння шкоди, а з моменту створення небезпеки для здоров’я.
16. Таким чином, безпосередніми об’єктами розбою є безпека у сфері обігу певних рухомих речей та безпека особистості. Предметом розбою є певні чужі рухомі речі, відповідальність за дії з метою насильницького заволодіння якими встановлюється кримінальним законом.
17. Характеризуючи об'єктивну сторону розбою, слід чітко визначитися відносно того, що дослідники мають на увазі: об’єктивну сторону злочину як явища реальної дійсності чи об’єктивну сторону складу злочину як законодавчої конструкції, сформульованої в законі. Об’єктивна сторона злочину – це зовнішній вираз злочину, що характеризується суспільно небезпечними наслідками, причинним зв’язком між діяннями та наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом, засобами вчинення злочину. Вони мають місце завжди й у всіх випадках вчинення злочину, незалежно від того, яким чином сформульовані ознаки складу злочину. Невідповідність ознак складу злочину елементам реального злочину є підставою для вдосконалення складу злочину.
18. Склад розбою сформульовано у законі як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя або здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства. Однак одночасне посилання у складі розбою на напад і насильство є результатом невдалої редакції статті закону, в якій термін «напад» взагалі є зайвим, оскільки при вчиненні розбою не може бути нападу без насильства, тоді як може бути насильство, яке, відповідно до закону і правозастосовної практики, належить до розбою, але його неможливо охопити категорією «напад».
19. При вдосконаленні ознак складу розбою перш за все слід виходити з того, що розбій – це різновид викрадення. У свою чергу, викрадення як родова категорія характеризується в літературі взаємозв’язком дії і предмета. Дія полягає у заволодінні шляхом фізичного вилучення, а предметом є будь-які предмети матеріального світу, яким властивий рухомий стан, тобто які можуть бути вилучені і переміщені відразу в інше місце. Вилучення – це виведення певного рухомого предмета із законного володіння проти або поза волею законного володільця, при цьому винний не має жодних правомочностей щодо зберігання, розпорядження, керування або доставки предмета посягання. Специфіка вилучення при розбої полягає в тому, що дії, спрямовані на викрадення певних рухомих предметів, здійснюються за допомогою небезпечного для життя чи здоров’я насильства або погрози таким.
Таким чином, пропонуємо основний (базовий) склад розбою, передбачений ст. 187 КК України, викласти у такій редакції: «Дії, спрямовані на викрадення чужого рухомого майна, поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка піддана насильству, або з погрозою застосування такого насильства (розбій)»,-
20. При характеристиці розбою як злочину, що вчиняється в реальній дійсності, слід враховувати те, що частіше за все він не закінчується лише створенням небезпеки для об’єктів посягання. У більшості випадків розбій виражається у реальному заволодінні предметами посягання та реальному спричиненні шкоди особі, яка піддана насильству. При цьому в усіх випадках розбійних діянь настають наслідки від обох взаємопов’язаних дій у вигляді заподіяння фактичного збитку або у вигляді створення небезпеки, реальної можливості заподіяння фактичного збитку. Крім того, слід звернути увагу і на те, що обидві складові розбою – насильство та вилучення предметів посягання – можуть здійснюватися як відкрито, так і таємно.
З урахуванням викладеного вважаємо, що розбою як злочину, як конкретному акту вольової поведінки людини, вчиненому в реальній дійсності, може бути надане таке загальне наукове визначення: «Заволодіння, а також дії, спрямовані на заволодіння чужим рухомим майном або предметами з особливим режимом обігу шляхом їх відкритого або таємного вилучення (викрадення), поєднані з відкритим або таємним насильством, що є небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка піддана насильству, або з погрозою негайного відкритого застосування такого насильства».
21. У статтях 23 і 24 КК України законодавець надав визначення вини та умислу не стосовно складу злочину, а стосовно злочину як явища реальної дійсності. У цьому розумінні злочин як конкретний акт вольової поведінки людини, як будь-яке реальне посягання на об’єкт, неминуче призводить до виникнення тих чи інших наслідків, і у винної особи завжди присутнє якесь психічне ставлення не тільки до власних діянь, а й до їхніх наслідків, незалежно від передбачення ознак цих наслідків у відповідних складах злочинів.
22. При вчиненні розбійних дій в реальній дійсності особа усвідомлює суспільно небезпечний характер вчинюваного розбійного посягання, який складається з двох взаємопов’язаних дій (основний і допоміжний), передбачає настання наслідків від обох цих дій у вигляді реальних подій або створення небезпеки і бажає їх настання. Саме так підходить до встановлення вини у вчиненні розбою слідчо-судова практика.
23. Вина при вчиненні розбою характеризується прямим умислом, зміст якого утворюють два моменти – інтелектуальний і вольовий. Інтелектуальний момент містить у собі дві ознаки – усвідомлення суспільно небезпечного характеру вчиненого діяння і передбачення суспільно небезпечних наслідків. Вольовий момент містить одну ознаку – бажання настання суспільно небезпечних наслідків, що передбачаються винною особою.
24. Усвідомлення суспільно небезпечного характеру діяння при вчиненні розбою означає усвідомлення такого стосовно як основної, так і допоміжної дії.
25. Перш за все особа усвідомлює єдність предмета та основної дії. Усвідомлення предмета посягання означає усвідомлення особою того, що це або рухоме майно або предмети з особливим режимом обігу, тобто рухомі речі, відносно яких у винної особи немає ніяких повноважень.
При вчиненні розбою з метою викрадення предметів спеціального призначення (ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 312, ч. 3 ст. 313, ч. 3 ст. 410 КК) особа усвідомлює характер, властивості і призначення цих предметів, усвідомлює, що це предмети з особливим режимом обігу і що вона спрямовує свої дії на порушення правил поводження з ними, тобто на створення небезпеки у сфері їх обігу, усвідомлює, що вона заволодіває або прагне заволодіти ними шляхом їх відкритого чи таємного фізичного вилучення.
У випадках вчинення розбою суто майнового характеру (ст. 187, ч. 2 ст. 433 КК) особа усвідомлює, що вона заволодіває або прагне заволодіти чужим рухомим майном шляхом його таємного або відкритого вилучення, що вона не має ніякого права на це майно і порушує встановлені державою правила щодо законного обігу такого майна. Крім того, при вчиненні розбою, передбаченого ч. 2 ст. 433 КК, особа усвідомлює, що вона скоює свій злочин в районі воєнних дій, тобто усвідомлює також особливість місця вчинення злочину.
У всіх випадках розбійних дій особа усвідомлює, що вона вчинює свої дії поза волею або проти волі власника, потерпілої особи або особи, яка виявилася на місці вчинення злочину.
26. При цьому особа усвідомлює також єдність основної та допоміжної дії, тобто усвідомлює, що відкрите або таємне вилучення предметів посягання вона здійснює або прагне здійснити за допомогою фізичного насильства, що є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого або погрози негайного застосування такого насильства. Особа також, застосовуючи фізичне насильство, усвідомлює його відкритий або таємний характер, а, застосовуючи психічне насильство, усвідомлює, що потерпілий розцінює погрозу як реальну і як таку, що у випадку реалізації буде небезпечною для його життя або здоров’я.
27. При вчиненні розбою особа передбачає настання наслідків від обох взаємопов’язаних дій у вигляді реальної можливості або неминучості спричинення шкоди обом об’єктам посягання шляхом вилучення рухомого майна або предметів спеціального призначення, поєднаного з небезпечним для життя чи здоров’я особи насильством. При вчиненні фізичного насильства з неконкретизованим умислом винний передбачає суспільно небезпечний результат у загальних рисах. При вчиненні психічного насильства особа передбачає, що потерпілий сприйме застосовану погрозу як реальну і тому не вчинить опору в процесі заволодіння предметом посягання.
28. Вольовий момент прямого умислу при вчиненні розбою характеризується бажанням особи настання суспільно небезпечних наслідків. При цьому бажання як вольова ознака прямого умислу знаходить свій вираз у спрямуванні до певного результату, наслідку, оскільки у прямому умислі мета і наслідки нерозривно пов’язані.
29. Суб’єкт розбою у випадках, передбачених ст. 187, ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 312, ч. 3 ст. 313 КК – загальний, а у випадках, передбачених ч. 3 ст. 410 і ч. 2 ст. 433 КК – спеціальний. При цьому звертає на себе увагу та обставина, що вік кримінальної відповідальності відносно розбійних дій, передбачених ст. 187, ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 308 КК, встановлено з чотирнадцяти років, а відносно розбійних дій, передбачених ч. 3 ст. 312 і ч. 3 ст. 313 КК, – з шістнадцяти років.
Таке положення не можна вважати логічним і доцільним, оскільки суспільна небезпечність розбою залежить переважно не від того, яким предметом заволодіває або прагне заволодіти винна особа, а від того, у який спосіб вона це здійснює, а саме шляхом застосування насильства, що є небезпечним для життя або здоров’я потерпілого. Крім того, встановлення різного віку кримінальної відповідальності за вчинення практично тотожних дій суперечить такому принципу криміналізації, як принципу системно-правової несуперечливості. У зв’язку з цим пропонуємо внести зміни до ч. 2 ст. 22 КК, де слова і цифри «розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308)» змінити на слова і цифри «розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308, 312, 313)».
30. У складах злочинів, що встановлюють відповідальність за розбій, кваліфікуючі ознаки мають місце лише в ст. 187 КК. Спеціальні склади розбою передбачати кваліфікованих ознак не можуть, оскільки вони сконструйовані на рівні кваліфікованих складів злочинів.
31. Розглядаючи таку кваліфікуючу ознаку, як «розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб», слід звернути увагу на ту обставину, що попередню змову може бути досягнуто на будь-якій стадії до початку вчинення злочину. Тобто між співвиконавцями за попередньою змовою групою осіб, які домовилися попередньо незадовго до вчинення злочину, і співвиконавцями без попередньої змови, про який йдеться в ч. 1 ст. 28 КК, не має великої різниці, тим більше цю різницю, як правило, не усвідомлює і потерпілий. Тому як кваліфікуюча ознака в ч. 2 ст. 187 КК повинно передбачатися вчинення цього злочину не групою осіб за попередньою змовою, а будь-якою групою осіб – без попередньої змови між собою, а також за попередньою змовою. Така позиція має підґрунтя як в історичному досвіді, так і в сучасному вітчизняному та зарубіжному законодавстві.
32. Цілком зрозуміло, що в ч. 2 ст. 187 КК як кваліфікуюча ознака міститься вчинення розбою особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм, оскільки склад розбою за своїми основними ознаками не тільки має багато загальних рис зі складом бандитизму, але й генетично пов’язаний з цим складом злочину. Водночас слід звернути увагу і на такий злочин, генетичний зв’язок якого з розбоєм виник значно раніше, ніж у розбою з бандитизмом, як піратство, оскільки з давніх часів у суспільстві склалася думка, що піратство є різновидом розбою. Про генетичне походження складу піратства від складу розбою свідчить також історія розвитку кримінального законодавства. Тому не тільки бандитизм, але й піратство, вчинене раніше вчинення розбою, повинно визнаватися кваліфікуючою ознакою розбою.
33. Недосконалою є така, передбачена в ч. 4 ст. 187 КК, кваліфікуюча ознака, як «розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах», оскільки таких аналогів, коли в одній і тій самій частині статті вказується одночасно на зовсім різні види розмірів заподіяння шкоди, не існує ані в чинному КК України, ані в кримінальних кодексах зарубіжних країн. Вдосконалити формулювання цієї кваліфікуючої ознаки можна двома шляхами: або 1) передбачити вчинення розбою, спрямованого на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах як самостійні кваліфікуючі ознаки у різних частинах статті, тобто ч. 3 і 4 ст. 187 КК або 2) виключити з ч. 4 ст. 187 КК слова «чи особливо великих» і залишити як кваліфікуючу ознаку лише вчинення розбою, спрямованого на заволодіння майном у великих розмірах, але більш вдалим вважається перший варіант, оскільки він має місце у споріднених складах викрадення – складах крадіжки і грабежу.
34. Вдосконалення диспозиції ст. 187 КК України можливо шляхом виключення зі складу розбою терміна «напад» і формулювання цього складу як усіченого складу викрадення, поєднаного з небезпечним для життя чи здоров'я насильством або погрозою таким, з урахуванням при цьому єдності дії і предмета викрадення.
35. Кримінальний закон потребує вдосконалення також і в частині встановлення зниженого віку кримінальної відповідальності відносно всіх розбійних дій, передбачених складами розбою із загальним суб'єктом, а саме ст. 187, ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 312, ч. 3 ст. 313 КК.
На підставі викладеного вважається за необхідне внести до чинного Кримінального кодексу України такі зміни і доповнення:
1) в частині 2 статті 22 КК слова і цифри «розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308)» змінити на слова і цифри «розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308, 312, 313)»
2) статтю 187 КК викласти у такій редакції:
«Стаття 187. Розбій
1. Дії, спрямовані на викрадення чужого рухомого майна, поєднані із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка піддана насильству, або з погрозою застосування такого насильства (розбій),-
карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
2. Розбій, вчинений групою осіб, або особою яка раніше вчинила розбій або бандитизм, або піратство, -
карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років з конфіскацією майна.
3. Розбій, спрямований на викрадення майна у великих розмірах, або поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, -
карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.
4. Розбій, спрямований на викрадення майна в особливо великих розмірах, або вчинений організованою групою, або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, -
карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна».

Список використаних джерел

1. Конституція України : прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. –– К. : Юридична думка, 2006. –– 120 с.
2. Словарь иностранных слов. –– 10-е изд., стереотип. –– М. : Русский язык, 1983. –– 608 с.
3. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод., доп. та CD) [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. –– К ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2007. –– 1736 с.
4. Юридический словарь. –– М. : Госюриздат, 1953. –– 782с.
5. Советский энциклопедический словарь [гл. ред. А. М. Прохоров]. –– 3-е изд. –– М. : Сов. энциклопедия, 1985. –– 1600 с.
6. Музиченко П. П. Історія держави і права України : Навчальний посібник. –– 3-тє вид., стереотип. / Музиченко П. П. –– К. : Т-во «Знання», КОО, 2001. –– 429 с.
7. Российское законодательство X––XX веков : в 9 т. –– М. : Юрид. лит., 1984–– .–– Т. 1 : Законодательство Древней Руси. –– 1984. –– 432 с.
8. Гальперин С. И. Очерки первобытного права / Гальперин С. И. –– СПб., 1893. –– 299 с.
9. Российское законодательство X––XX веков : в 9 т. –– М. : Юрид. лит., 1984–– .–– Т. 2 : Законодательство периода образования и укрепления Русского централизованного государства. –– 1985. –– 520 с.
10. Малиновській І. Ученіє о преступленіи по Литовському Статуту / Малиновській І. –– К. : Тіпографія Императорского Университета св. Володимира, 1894. –– 171 с.
11. Российское законодательство X––XX веков : в 9 т. –– М. : Юрид. лит., 1984–– .–– Т. 3 : Акты земских соборов. –– 1985. –– 512 с.
12. Российское законодательство X––XX веков : в 9 т. –– М. : Юрид. лит., 1984–– .–– Т. 4 : Законодательство периода становления абсолютизма. –– 1986. –– 512 с.
13. Уложение о наказаниях уголовных и исправительных. Август 1845 // Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. –– Том XX. Отделение первое. 1845. –– СПб. : Типография II Отделениея собственной Е. И. В. Канцелярии, 1846. –– С. 600––1010.
14. Уложение о наказаниях уголовных и исправительных 1885 года [изд. Н. С. Таганцева]. –– 18-е изд., пересм. и доп. –– Петроград, 1915. –– 1285 с.
15. Уголовное Уложение 22 марта 1903 года [изд. Н. С. Таганцева]. –– СПб., 1904. –– 1124 с.
16. Кундеус В. Г. Кримінально-правова характеристика викрадення : дис. канд. юрид. наук : 12.00.08 / Кундеус Владислав Геннадійович. –– Х., 2004. –– 198 с.
17. Горішній О. О. Історичні витоки поняття розбою як кримінально-правової категорії / О. О. Горішній // Право і суспільство. –– 2009. –– № 6. –– С. 93––98.
18. Уголовный кодекс УССР. –– Х. : Наркомюст УССР, 1922. –– 100 с.
19. Уголовный кодекс УССР : в ред. 1927 г. –– 2-е изд. офиц. –– Х. : Юриздат НКЮ УССР, 1927. –– 135 с.
20. Кримінальний кодекс Української Радянської Соціалістичної Республіки : прийнятий Законом Української РСР від 28 груд. 1960 р. Набув чинності з 1 квіт. 1961 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. –– 1961. –– № 2. –– Ст. 14.
21. Кримінальний кодекс України : прийнятий 5 квіт. 2001 р. Набув чинності з 1 верес. 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. –– 2001. –– № 25––26. –– Ст. 131.
22. Сборник документов по истории уголовного законодательства СССР и РСФСР. 1917––1952 гг. / под ред. И. Т. Голякова. –– М. : Госюриздат, 1953. –– 464 с.
23. Жижиленко А. А. Имущественные преступления / Жижиленко А. А. –– Л. : Наука и школа, 1925. –– 226 с.
24. Уголовный кодекс. Научно-популярный практический комментарий. С дополнениями и изменениями по 15 августа 1927 г. / под ред. М. Н. Гернета и А. Н. Трайника. –– М. : Право и жизнь, 1927. –– 390 с.
25. Уголовный кодекс УССР. Комментарий / сост. И. И. Курицкий, Л. А. Гиммельфарб и Н. И. Шахмантер. –– Х. : Юриздат НКЮ УССР, 1927. –– 322 с.
26. Исаев М. М. Имущественные преступления / Исаев М. М. –– М. : Юриздат НКЮ СССР, 1938. –– 88 с.
27. Про зміну і доповнення Кримінального кодексу УСРР : Постанова ВУЦВК і РНК УСРР від 15 берез. 1930 р. // Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України. –– 1930. –– № 8. –– Ст. 91.
28. Про зміну і доповнення Кримінального кодексу УСРР : Постанова ВУЦВК і РНК УСРР від 5 жовт. 1930 р. // Збірник законів та розпоряджень робітнично-селянського уряду України. –– 1930. –– № 24. –– Ст. 227.
29. Уголовный кодекс Украинской ССР. Официальный текст с изменениями на 10 октября 1954 г. и с приложением постатейно-систематизированных материалов. –– М. : Госюриздат, 1954. –– 140 с.
30. Кримінальний кодекс УСРР. –– Х. : Юридичне видавництво НКЮ УСРР, 1930. –– 128 с.
31. Кримінальний кодекс УРСР. –– К. : Вид-во «Радянське будівництво і право, 1938. –– 320 с.
32. Кримінальний кодекс УСРР. –– Х. : Вид-во ВУЦВК «Радянське будівництво і право», 1934. –– 130 с.
33. Кримінальний кодекс УСРР. –– К. : Вид-во ЦВК УСРР, 1935. –– 128 с.
34. Кримінальний кодекс УРСР. –– К. : Юридичне видавництво НКЮ УРСР, 1940. –– 296 с.
35. Об усилении уголовной ответственности за хищение оружия и огнестрельных припасов : Постановление ЦИК и СНК СССР 6 февр. 1929 г. // Собрание законов и распоряжений Рабоче-Крестьянского Правительства Союза Советских Социалистических Республик. –– 1929. –– № 10. –– Ст. 91.
36. Про зміну і доповнення Кримінального кодексу УСРР : Постанова ВУЦВК і РНК УСРР від 19 черв. 1929 р. // Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України. –– 1929. –– № 17. –– Ст. 137.
37. Про зміну і доповнення Кримінального кодексу УСРР : Постанова ВУЦВК і РНК УСРР від 25 січня 1928 р. // Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України. –– 1928. –– № 11. –– Ст. 134.
38. Альошин Д. П. Кримінальна відповідальність за розкрадання, вчинені у співучасті : дис. канд. юрид. наук : 12.00.08 / Альошин Дмитро Петрович. –– Х., 2003. –– 220 с.
39. Об охране имущества государственных предприятий, колхозов и кооперативов и укреплении общественной (социаластической) собственности : Постановление ЦИК и СНК СССР 7 августа 1932 г. // Собрание законов и распоряжений Рабоче-Крестьянского Правительства Союза Советских Социалистических Республик. –– 1932. –– № 62. –– Ст. 360.
40. Загородников Н. Ответственность должна быть единой / Н. Загородников // Социалистическая законность. –– 1988. –– № 2. –– С. 49––51.
41. Гринберг М. С. Природа и суть агрессивного равнодушия (уголовно-политический аспект) / М. С. Гринберг // Государство и право. –– 1999. –– № 2. –– С. 63––67.
42. О мерах борьбы с преступностью среди несовершеннолетних : Постановление ЦИК и СНК СССР от 7 апреля 1935 г. // Собрание законов и распоряжений Рабоче-Крестьянского Правительства Союза Советских Социалистических Республик. –– 1935. –– № 19. –– Ст. 155.
43. Про заходи боротьби із злочинністю серед неповнолітніх : Постанова ЦВК і РНК УСРР від 9 квіт. 1935 р. // Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України. –– 1935. –– № 11––12. –– Ст. 49.
44. Уголовное право. Особенная часть / [ред. А. А. Герцензон, А. А. Пионтковский]. –– 2-е изд., перераб. –– М. : Юриздат НКЮ СССР, 1939. –– 528 с.
45. Кригер Г. А. Ответственность за хищение государственного и общественного имущества по советскому уголовному праву. –– М. : Изд-во Моск. ун-та, 1957. –– 208 с.
46. Голяков И. Т. Об усилении охраны государственной, общественной и личной собственности / И. Т. Голяков // Советское государство и право. –– 1947. –– № 7. –– С. 1––9.
47. Дурманов Н. Наказуемость хищения государственного и общественного имущества, кражи личного имущества и разбоя по указам от 4 июня 1947 г. / Н. Дурманов // Социалистическая законность. –– 1947. –– № 10. –– С. 3––8.
48. Голяков И. Против извращения смысла указов от 4 июня 1947 г. / И. Голяков // Социалистическая законность. –– 1947. –– № 11. –– С. 20––23.
49. Исаев М. М. Указы Президиума Верховного Совета СССР от 4 июня 1947 г. / Исаев М. М. –– М. : ВЮЗИ, 1948. –– 40 с.
50. Вышинская З. А. Об уголовной ответственности за хищение государственного и общественного имущества / Вышинская З. А. –– М. : Юрид. изд-во Минюста СССР, 1948. –– 36 с.
51. Сергеева Т. Л. Уголовно-правовая охрана социалистической собственности в СССР / Сергеева Т. Л. –– М. : АН СССР, 1954. –– 156 с.
52. Некипелов В. Т. Советское уголовное законодательство в борьбе с хищениями социалистической собственности / Некипелов В. Т. –– М. : Госюриздат, 1954. –– 136 с.
53. Советское уголовное право. Часть Особенная / [под общ. ред. В. Д. Меньшагина, П. С. Ромашкина, А. Н. Трайнина]. –– М. : Изд-во Московск. ун-та, 1957. –– 544 с.
54. Бажанов М. И. Ответственность за кражу личного имущества граждан и за разбой по советскому уголовному законодательству / Бажанов М. И. –– Х. : Изд-во Харковск. ун-та, 1957. –– 40 с.
55. Михайлов М. П. Уголовная ответственность за кражу личного имущества и за разбой / Михайлов М. П. –– М. : Госюриздат, 1958. –– 156 с.
56. Игнатов А. Уточнить понятие разбоя / А. Игнатов // Советская юстиция. –– 1958. –– № 11. –– С. 42––43.
57. Дурманов Н. Рецензия на кн. : Исаев М. И. Имущественные преступления. –– М. : Юриздат НКЮ СССР, 1938. –– 88 с. / Н. Дурманов // Советское государство и право. –– 1939. –– № 1. –– С. 133––138.
58. Про внесення змін і доповнень до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів Української РСР : Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 27 черв. 1961 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. –– 1961. –– № 28. –– Ст. 342.
59. Про внесення доповнень та змін до деяких законодавчих актів Української РСР : Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 17 черв. 1974 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. –– 1974. –– № 27. –– Ст. 222.
60. Про внесення змін і доповнень до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів Української РСР : Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 14 жовт. 1974 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. –– 1974. –– № 44. –– Ст. 445.
61. Про внесення змін і доповнень до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів Української РСР : Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квіт. 1988 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. –– 1988. –– № 17. –– Ст. 427.
62. Про внесення змін і доповнень до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів Української РСР, Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення та Митного кодексу України : Закон України № 2468-XII від 17 черв. 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. –– 1992. –– № 35. –– Ст. 511.
63. Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» та Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними» : Закон України № 64/95-ВР від 15 лютого 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. –– 1995. –– № 10. –– Ст. 64.
64. Про судову практику в справах про злочини, пов’язані з наркотичними засобами, психотропними речовинами та прекурсорами : Постанова Пленуму Верховного Суду України № 3 від 27 лютого 1998 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. –– Х. : Одіссей, 2000. –– С. 299––313.
65. Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини : Постанова Пленуму Верховного Суду України № 1 від 1 квіт. 1994 р. із змінами, внесеними Постановами Пленуму Верховного Суду України № 12 від 3 груд. 1997 р. і № 3 від 26 лютого 1999 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. –– Х. : Одіссей, 2000. –– С. 96––113.
66. Уголовный кодекс Украинской ССР : Научно-практический комментарий / [Н. Ф. Антонов, М. И. Бажанов, Ф. Г. Бурчак и др.]. –– К. : Политиздат Украины, 1987. –– 880 с.
67. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. Спеціальний випуск / відп. ред. Я. Ю. Кондратьєв, С. С. Яценко ; спец. ред. В. І. Антипов, В. А. Клименко. –– К., 1984. –– 800 с. –– (Бюлетень законодавства та юридичної практики України).
68. Уголовный кодекс Украины : Научно-практический комментарий / отв. ред. С. С. Яценко, В. М. Шакун. –– К. : Правові джерела, 1988. –– 1088 с.
69. Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності : Постанова Пленуму Верховного Суду України № 12 від 25 груд. 1992 р., із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України № 3 від 4 черв. 1993 р., № 3 від 13 січня 1995 р., № 12 від 3 грудня 1997 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. –– Х. : Одіссей, 2000. –– С. 131––147.
70. Коржанский Н. И. Объект посягательства и классификация преступлений : учеб. пособ. / Коржанский Н. И. –– Волгоград : Высш. следств. школа МВД СССР, 1976. –– 120 с.
71. Коржанский Н. И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны / Коржанский Н. И. –– М. : Академия МВД СССР, 1980. –– 248 с.
72. Ляпунов Ю. Охрана общественной собственности / Ю. Ляпунов // Социалистическая законность. –– 1988. –– № 2. –– С. 51––53.
73. Матышевский П. С. Преступления против собственности и смежные с ними преступления / Матышевский П. С. –– К. : Юринком, 1996. –– 240 с.
74. Емельянов В. П. Защита права собственности уголовным законодательством / Емельянов В. П. –– Х. : Рубикон, 1996. –– 128 с.
75. Ємельянов В. П. Кваліфікація злочинів проти власності : навч. посіб. / Ємельянов В. П. –– Х. : Рубікон, 1996. –– 112 с.
76. Дячкін О. П. Кримінально-правова охорона об’єктів електроенергетики та зв’язку : дис. канд. юрид. наук : 12.00.08 / Дячкін Олександр Петрович. –– Дніпропетровськ, 2009. –– 257 с.
77. Кримінальне право України. Особлива частина : підруч. / [Бажанов М. І., Баулін Ю. В., Борисов В. І. та ін.]; за ред. проф. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. –– [2-ге вид., перероб. і доп.]. –– К. : Юрінком Інтер, 2004. –– 544 с.
78. Быков В. Как разграничить бандитизм и разбой / В. Быков // Российская юстиция. –– 2001. –– № 3. –– С. 52––53.
79. Попова О. Сложности при разграничении бандитизма и вооруженного группового разбоя / О. Попова // Российская юстиция. –– 2001. –– № 5. –– С. 52––53.
80. Галиа