КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА УМИСНИХ ВБИВСТВ ПРИ ПОМ’ЯКШУЮЧИХ ОБСТАВИНАХ (статті 116, 117, 118 КК УКРАЇНИ)

Короткий опис

ЗМІСТ

Вступ 3
Розділ 1. Вбивство: проблемні питання визначення поняття вбивства та змісту його ознак
1.1. Проблемні питання нормативного та доктринального визначення поняття вбивства......... . . . . . .11
1.2. Нормативні та доктринальні ознаки вбивства за Кримінальним кодексом України
а) Об’єктивні ознаки вбивства 18
б) Суб’єктивні ознаки вбивства. 34

Розділ 2. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК України)
2.1. Об’єктивні ознаки юридичного складу злочину умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання 47
2.2. Суб’єктивні ознаки юридичного складу злочину умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання. 80

Розділ 3. Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини. 96
3.1. Об’єктивні ознаки юридичного складу злочину умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини 98
3.2. Суб’єктивні ознаки юридичного складу злочину умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини 115

Розділ 4. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця
4.1. Об’єктивні ознаки юридичного складу злочину умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця 133
4.2. Суб'єктивні ознаки юридичного складу злочину умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. 174

Висновки 192
Список використаних джерел. 198

В С Т У П

Актуальність теми дослідження. Конституція України (ст. 27) закріпила головне природне право кожної людини – право на життя: «Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань»[65]. Життя є найбільш цінним із благ не лише для людини, а й для українського суспільства у цілому, тому захист життя людини гарантується Конституцією України, а за посягання на життя встановлена найбільш сувора відповідальність – кримінальна.
За даними офіційної статистики, у цілому кількість посягань на життя людини, а також посягань на людину, які ставлять під загрозу її життя, невпинно зростає. Слід підкреслити, що зареєстровані вбивства не відображають реальної кількості цих злочинів, оскільки вбивства нерідко маскують під самогубства, а кількість потерпілих у справах про вбивства, як правило, статистикою не враховується: одна справа – одиничне вбивство, інша, - коли вбитими є кілька осіб.
Поряд з відповідальністю за умисні вбивства без обтяжуючих і пом’якшуючих обставин (ч.1 ст. 115 КК) та при обтяжуючих обставинах (ч. 2 ст. 115 КК), чинне кримінальне законодавство передбачає відповідальність за умисні вбивства при пом’якшуючих обставинах: умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК), умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК), умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК).
Актуальності дисертаційне дослідження набуває у зв’язку з необхідністю осмисленням відповідних положень нового КК України – перш за все з метою найбільш точного розуміння (тлумачення) кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за посягання на життя, їх правильного застосування та подальшого вдосконалення.
Очевидним є те, що кримінально-правова характеристика умисних вбивств при пом’якшуючих обставинах, як інститут кримінального права, є не новим і містить достатню кількість теоретично-наукових напрацювань. Водночас окремі питання залишаються недостатньо дослідженими або до цього часу є дискусійними, внаслідок чого спостерігається неоднозначне тлумачення тих чи інших правових норм, і тому виникає необхідність їх поглибленого дослідження.
У теорії кримінального права на сьогодні, наприклад, не вирішені однозначно проблеми визначення таких понять, як “раптовість виникнення стану сильного душевного хвилювання”, “систематичне знущання”, “новонароджена дитина”, “під час пологів”, “відразу після пологів”, кримінально-правовий зміст поняття “фізіологічні пологи”, а також розв’язання питань, які стосуються кваліфікації умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.
Актуальність теми дослідження зумовлюється також потребами судової практики, оскільки у процесі вирішення кримінальних справ виникають певні труднощі щодо застосування кримінально-правових норм, загальних правил кваліфікації злочинів та спеціальних правил кваліфікації умисних вбивств при конкуренції норм. З прийняттям нового Кримінального кодексу України деякі питання залишились малодослідженими та дискусійними.
Викладене вище визначило актуальність та обумовило тему дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження спрямоване на вирішення окремих завдань передбачених: програмою “Діти України” (затверджена Указом Президента України від 18 січня 1996 р. № 63/96), “Комплексними заходами щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації” (затверджена Указом Президента України від 18 березня 1998 р. № 200/98), “Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки” (затверджена Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000). Дисертація виконана відповідно до плану наукової роботи кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка в межах наукової програми БФ 042-01 “Формування механізму реалізації та захисту прав та свобод громадян України”, затвердженої 28 листопада 2000 р.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексна кримінально-правова характеристика складів злочинів, передбачених статтями 116, 117, 118 КК та формулювання на її основі науково обгрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення кримінального законодавства України і правозастосовчої діяльності.
Поставлена мета зумовила необхідність розв’язання таких головних завдань:
- дослідити об’єктивні та суб’єктивні ознаки умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання, умисного вбивства матір’ю своєї новонародженої дитини, умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця;
- проаналізувати спеціальну літературу з проблем кваліфікації умисних вбивств при пом'якшуючих обставинах;
- провести узагальнення судової практики з питань застосування законодавства про кримінальну відповідальність за умисні вбивства, вчинені при пом’якшуючих обставинах;
- на підставі проведеного аналізу сформулювати конкретні пропозиції щодо подальшого розвитку та вдосконалення чинного кримінального законодавства, яке передбачає відповідальність за умисні вбивства при пом’якшуючих обставинах;
- сформулювати рекомендації по вдосконаленню положень постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7 лютого 2003 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи”.
Об’єктом дослідження є умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини, умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, як самостійні кримінально-правові інститути.
Предметом дослідження є кримінально-правові норми, що передбачають відповідальність за вказані види умисних вбивств, їх доктринальне розуміння та практика застосування. При цьому основна увага приділялася дослідженню відповідних ознак юридичних складів злочинів, передбачених статтями 116, 117, 118 КК. Проблеми покарання та інших заходів кримінально-правового впливу не розглядалися.
Методологічну основу дисертаційного дослідження складають сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Застосовано дві групи методів наукового пізнання: загальнонаукові (системний, діалектичний, функціональний, аксіоматичний, історично-правовий) та спеціальні (порівняльно-правовий, логічний).
Теоретичною основою дослідження стали праці таких видатних вчених дореволюційного періоду, як М.С.Таганцев, М.Н.Гернет, В.Набоков, А.А.Жижиленко. Наукові позиції щодо цих питань викладені відомими вченими радянського періоду: Ш.С.Рашковською, М.Д.Шаргородським, А.Н.Трайніним, А.А.Піонтковським, М.І.Загородніковим, В.І.Ткаченко, Т.Г.Шавгулідзе. Значний внесок у дослідження цих питань зробили у своїх працях вітчизняні вчені, зокрема Ю.В.Александров, М.І.Бажанов, Ю.В.Баулін, В.І.Борисов, В.К.Грищук, М.Й.Коржанський, М.П.Короленко, В.М.Куц, О.П.Литвин, В.Н.Мамчур, М.І.Мельник, В.О.Навроцький, В.В.Сташис, В.Я.Тацій, С.Д.Шапченко, С.С.Яценко та інші науковці. На сучасному етапі суттєвий внесок у вирішення проблем кримінально-правової кваліфікації умисних вбивств при пом’якшуючих обставинах зробили у своїх працях російські вчені Л.А.Андрєєва, С.В.Бородін, Т.В.Кондрашова, А.М.Красиков, О.М.Попов, Л.А.Рогачевський, Б.В.Сидоров, Р.Шарапов.
У роботі використовувалась енциклопедично-довідкова література та словники.
Нормативну базу дисертаційного дослідження склали Конституція України, КК України 1960 року, КК України 2001 року, КК Російської Федерації, інші закона та підзаконні нормативно-правові акти України та РФ.
Емпіричну базу дослідження становлять дані, одержані упродовж 1999 – 2002 років внаслідок ознайомлення автора з матеріалами 120-ти найбільш характерних з точки зору правозастосування кримінальних справ по звинуваченню осіб у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 93, 94, 95, 96, 97, 98 КК України 1960 р. та ст.ст. 115, 116, 117, 118, 119 КК України 2001 року. У дослідженні використовувалась опублікована судова практика, роз’яснення Пленуму Верховного Суду України.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше у кримінальному праві України предметом комплексного наукового дослідження на дисертаційному рівні стали проблеми кримінально-правової характеристики умисних вбивств при пом’якшуючих обставинах з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду. На основі проведеного дослідження автором винесено на захист такі основні положення, пов’язані з науковою новизною:
1. Зроблено висновок, що законодавче визначення поняття вбивства не охоплює випадків необережного позбавлення життя іншої людини (ст. 119 КК), тому цей злочин можна назвати заподіянням або спричиненням смерті через необережність. Запропоновано виключити із назв та диспозицій статей 116, 117, 118 КК слово “умисне”, оскільки законодавець чітко визначив, що вбивством може бути лише умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
2. Вперше обгрунтовується висновок про те, що стан сильного душевного хвилювання за своїм змістом значно ширше поняття “афект” і включає фізіологічний афект, який характеризує медичний (психологічний) критерій цього стану.
3. Дістала подальшого розвитку пропозиція про уніфікацію термінології у межах розділу “Злочини проти життя та здоровя особи” Особливої частини КК. Зокрема, пропонується ст. 116 КК доповнити приміткою такого змісту: “Примітка. Протизаконне насильство це заподіяння фізичної шкоди або погроза заподіяти таку шкоду. Під погрозою завдати фізичної шкоди слід розуміти погрозу вбивством, заподіянням шкоди здоров’ю, викрадення, позбавлення волі винної особи, а також близьких їй осіб. Під погрозою спричинити моральну шкоду слід розуміти погрозу розголосити відомості, які винна особа бажає зберегти в таємниці, а так само стосовно близьких їй осіб. Під погрозою завдати майнової шкоди слід розуміти погрозу знищити майно винної особи, а так само знищити майно близьких їй осіб у будь-який спосіб. Систематичне знущання - це повторюваність фізичного або психічного впливу не менше трьох разів, які викликають накопичення негативних емоцій у винного і викликають стан сильного душевного хвилювання. Тяжка образа – це умисне приниження честі і гідності особи, яке характеризується винятковим цинізмом, або за змістом для особи є особливо образливим”.
4. Пропонується диспозицію ст. 116 КК доповнити ч. 2 і викласти її у такій редакції: “2. Вбивство двох чи більше осіб, вчинене в стані сильного душевного хвилювання ...”, передбачивши у її санкції покарання у виді позбавлення волі на строк до 5 років. Ця норма підлягала б застосуванню у тих випадках, коли причиною виникнення стану сильного душевного хвилювання була протиправна поведінка двох чи більше осіб. Одночасно пропонується зменшити розмір покарання у виді позбавлення волі у санкції ч. 1 ст. 116 КК до 3 років.
5. Обґрунтовується авторське розуміння моменту, з якого починається кримінально-правова охорона життя людини. Ним визнається початок фізіологічних пологів – тобто перший період пологового процесу.
6. Пропонується власне визначення понять “під час пологів”, як певного проміжку часу, який триває з початку пологових перейм (перший період пологового процесу) до констатації народження дитини ( другий період пологового процесу).
7. Обґрунтовується необхідність викладення диспозиції ст. 117 КК у такій редакції: “Вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів, якщо мати перебувала в обумовленому пологами стані ...”. Виходячи з цієї пропозиції дається власне тлумачення поняття “відразу після пологів”, як певного проміжку часу після констатації народження дитини (другий період пологового процесу) та відшарування плаценти (третій період пологового процесу), протягом якого жінка ще може знаходитися в обумовленому пологами особливому психоемоційному стані. Стверджується, що формалізація часового критерію, тобто проміжку часу між народженням дитини та її вбивством, є недоцільною і вирішувати питання про наявність ознаки “відразу після пологів” необхідно у кожному конкретному випадку окремо, враховуючи всі обставини справи.
8. Обґрунтовується необхідність доповнення ст. 117 КК ч. 2, яка передбачала б відповідальність за вбивство матір’ю двох чи більше новонароджених дітей або повторне вбивство матір’ю новонароджених дітей. Це положення закону могло б застосовуватись на практиці у випадках вбивства матір’ю двох чи більше дітей (близнюків) або при повторності дій.
9.На підставі дослідження запропоновано нову редакцію першого речення ч. 3 ст. 36 КК такого змісту: “Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту, а так само і внаслідок несвоєчасної (передчасної чи запізнілої) оборони”.
10. Дістало подальшого розвитку положення про підставу необхідної оборони. Констатовано, що під суспільно небезпечним посяганням, як підставою виникнення необхідної оборони, слід розуміти активні дії особи, які дістають вияв у насильстві до потерпілого, інших осіб, протиправному заволодінні їх майном, заподіянні шкоди суспільним інтересам або інтересам держави, а також готування до таких дій чи замах на їх вчинення.
11. Вперше обґрунтовується пропозиція щодо необхідності “роз’єднання” відповідальності за діяння, передбачені ст. 118 КК.
Практичне значення одержаних результатів. Викладені в роботі положення можуть бути використані: у науково-дослідницькій діяльності для подальшого вивчення питань, пов’язаних із кримінально-правовою характеристикою умисних вбивств при пом'якшуючих обставинах; у законотворчості з метою удосконалення редакцій ст.ст. 116, 117, 118 КК; у практичній діяльності правоохоронних органів, які застосовують кримінальний закон; у навчальному процесі при викладенні студентам (курсантам) курсу Особливої частини кримінального права, а також при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, науково-практичних коментарів до КК України.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Результати дослідження оприлюднені на науково-практичній конференції “Проблеми кодифікації законодавства України” (Київ, 14 травня 2003р.) .
Публікації. Результати дослідження опубліковані автором у шести фахових наукових виданнях, рекомендованих ВАК України.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, що включають вісім підрозділів, і висновків, списку використаних джерел (228 найменування). Загальний обсяг роботи – 214 сторінок, з яких 197 - безпосередньо текст дисертації.

Список літератури

В И С Н О В К И

Виконане дисертаційне дослідження дозволяє зробити наступні висновки:
1. Термін „вбивство”, визначення якого дається у ч.1 ст.115 КК, не відповідає за змістом і значенням складу злочину, передбаченому у ст. 119 КК „Вбивство через необережність”. Юридична конструкція поняття вбивства припускає, що випадки необережного позбавлення життя іншої людини (ст. 119 КК) можна назвати заподіянням або спричиненням смерті через необережність. Саме тому, доцільно було б виключити із назв та диспозицій ст.ст. 116, 117, 118 КК слово “умисне”, оскільки законодавець чітко визначив, що вбивством може бути лише умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (ч. 1 ст. 115 КК).
2. Визнання можливості вчинення вбивства шляхом бездіяльності не дає критеріїв відмежування від залишення в небезпеці (ст. 135 КК), ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136 КК), ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 КК). Отже, гадається, вбивством, у кримінально-правовому розумінні, може визнаватися лише активна протиправна поведінка, спрямована на заподіяння смерті іншій людині.
3. Стан сильного душевного хвилювання за своїм змістом значно ширше змісту поняття “фізіологічний афект”, оскільки фізіологічний афект – медико-психологічний термін.
4. Протизаконне насильство не завжди може бути кримінально протиправним. Згідно з роз’ясненнями постанов Пленуму Верховного суду України від 7 лютого 2003 р., насильство може бути як фізичним, так і психічним. Однак, не будь-яке психічне насильство є кримінально караним.
5. Під психічним насильством слід розуміти дії, які виявляються у погрозі завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди.
6. Образа може бути визнана тяжкою за умови, якщо вона характеризується виключним цинізмом, приниженням честі і гідності людини чи виражена іншим способом, але фактично прирівнюється за своєю тяжкістю до психічного насильства. Визнання образи тяжкою у більшості випадків залежить від конкретної ситуації та індивідуальних (психологічних) особливостей винного у вбивстві.
7. Під систематичним знущанням слід розуміти такі дії, які можуть бути визнані і насильством (як фізичним, так і психічним), і образою (у частині образи дією чи словом), але відрізняються від одномоментних протизаконного насильства та тяжкої образи тривалістю (повторюваністю) самих дій. Систематичне знущання – це повторюваність фізичного або психічного впливу не менше трьох разів, які викликають накопичення негативних емоцій у винного і, як наслідок, стан сильного душевного хвилювання.
8. Систематичне знущання не завжди є кримінально-протиправною поведінкою. Якщо систематичне знущання утворювала повторюваність фізичного насильства, то у таких випадках може мати місце кримінально-протиправна поведінка; якщо це сукупність психічного насильства чи тяжкої образи, то мова може йти взагалі про протиправність, а не про конкретну кримінально-правову.
9. У випадку, коли мали місце дві, а не три дії, що визнаються фізичним чи психічним насильством, а так само образою, то застосування ст. 116 КК можливе лише у разі, коли ці дії мали ознаки насильства або тяжкої образи. Якщо ж такі дії потерпілого не мали таких ознак, то дії винної особи слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 115 КК, а стан сильного душевного хвилювання враховувати, як обставину, яка пом’якшує покарання ( п. 7 ч. 1 ст. 66 КК).
10. Статтю 116 слід доповнити ч. 2 у такій редакції: “Вбивство двох чи більше осіб, вчинене в стані сильного душевного хвилювання,- карається ...”. Ця норма підлягала б застосуванню у тих випадках, коли причиною виникнення стану сильного душевного хвилювання була протиправна поведінка двох чи більше осіб.
11. З метою коректного і повного вживання термінології пропонується абз.1 п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. доповнити роз’ясненням змісту понять: протизаконне насильство; погроза спричинити фізичну, моральну, майнову шкоду; систематичне знущання; тяжка образа.
12. У зв’язку з цим, ст. 116 КК також пропонується доповнити приміткою такого змісту: “Примітка. Протизаконне насильство – це протизаконне заподіяння фізичної шкоди особі або погроза завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди. Під погрозою спричинити фізичну шкоди слід розуміти погрозу вбивством, заподіянням шкоди здоров’ю, викраденням, позбавленням волі винної особи, а також близьких їй осіб. Під погрозою спричинити моральну шкоду слід розуміти погрозу розголосити відомості, які винна особа бажає зберегти в таємниці. Під погрозою спричинити майнову шкоду слід розуміти погрозу знищити майно винної особа, а так само знищити майно близьких їй осіб у будь-який спосіб. Систематичне знущання – це повторюваність фізичного або психічного насильства не менше трьох разів. Тяжка образа – це мисне грубе приниження честі і гідності особи, яке характеризується винятковим цинізмом, або за змістом для особи є особливо образливим.”
13. Пов’язування початку кримінально-правової охорони життя людини з ознаками живонародженості є недоцільним.
14. Початком фізіологічних пологів – момент з якого починається кримінально-правова охорона життя людини, - слід вважати перший період пологового процесу, який характеризується розкриттям шийки матки.
15. „Під час пологів”- це проміжок часу, який триває з початку пологових перейм (перший період пологового процесу) до констатації народження дитини (другий період – завершеність процесу народження).
16. Ст. 117 КК, пропонується доповнити частиною другою і викласти у такій редакції: “Вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини
1. Вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів, якщо мати перебувала в обумовленому пологами стані, - карається ... .
2. Вбивство двох чи більше дітей, - карається ...”. Вбивство матір’ю двох чи більше новонароджених дітей-близнят або повторне вбивство новонароджених дітей, - карається ...”.
17. Поняття “відразу після пологів” може охоплювати тривалий час (з моменту відокремлення плаценти), якщо вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини було вчинено після пологів, а мати перебувала в обумовленому пологами стані. У зв’язку з цим формалізація часового критерію – проміжку часу між народженням дитини і її вбивством - є недоцільною і вирішувати питання про зміст ознаки “відразу після пологів” необхідно у кожному конкретному випадку окремо, враховуючи всі обставини справи.
18. Пропонується друге речення п. 21 постанови Пленуму Верховного суду України від 7 лютого 2003 р. слід викласти у такій редакції: “Вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини, вчинене через деякий час після пологів, якщо мати не перебувала в обумовленому пологами стані, тягне відповідальність за п.2 ч. 2 ст. 115 КК”.
19. Завідоме залишення без допомоги матір’ю своєї новонародженої дитини відрізняється від умисного вбивства матір’ю своєї новонародженої дитини: за об’єктом посягання – у ст. 117 КК - це життя новонародженої дитини, а у ч.ч.2, 3 ст. 135 КК – основним безпосереднім об’єктом є здоров’я дитини, а додатковим обов’язковим безпосереднім – її життя; ознаками суб’єктивної сторони, а саме, злочин, передбачений ст. 117 КК, вчиняється лише умисно, а злочин, передбачений ч.ч.2, 3 ст. 135 КК, характеризується змішаною формою вини; ознаками суб’єкта, тобто у ч. 2 ст. 135 КК передбачено, що ці дії вчиняє мати, яка не перебувала в обумовленому пологами стані.
20. Під посяганням (ст. 118 КК) слід розуміти не лише спробу заподіяти шкоду, а й активні дії особи, які знаходять вияв в насильстві до потерпілого чи іншх осіб, протиправному заволодінні майном чи посяганні на майно, заподіянні шкоди іншим об’єктам кримінально-правової охорони.
21. Пропонується перше речення ч. 3 ст. 36 КК викласти у такій редакції: “Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту, а так само і внаслідок несвоєчасної (передчасної чи запізнілої) оборони”.
22. Співучасть при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних при затриманні особи, яка вчинила злочин, можлива у випадках, коли має місце підбурювання особи, яка знаходиться в стані необхідної оборони, до вчинення дій, які повинні розглядатися, як перевищення меж необхідної оборони. Співвиконавство при перевищенні меж необхідної оборони може мати місце у тих випадках, коли своїми діями кожна особа, яка відвертала суспільно небезпечне посягання, перевищила межі необхідної оборони.
23. Умисне вбивство особи, яка вчинила злочин, під час її затримання, незалежно від його тяжкості та інших обставин, завжди повинно кваліфікуватись, як перевищення меж, необхідних для затримання.
24. Оскільки необхідна оборона – це певні дії, зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання (ч. 2 ст. 36 КК), то необхідна оборона припустима лише проти активних дій і недопустима проти злочинного посягання, яке вчиняється шляхом бездіяльності, так як при застосуванні насильства з метою примусити іншу особу вчинити певні дії, які вона зобов’язана вчинити, мова йде про виконання професійних чи службових обов’язків або про здійснення свого права, а не про необхідну оборону.
25. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони слід відмежовувати від убивства, вчиненого внаслідок застосування запобіжних попереджувальних обладнань. Таке вбивство залежно від місця розташування пристроїв можна розглядати у двох варіантах: а) вбивство внаслідок застосування запобіжних попереджувальних пристроїв у загальнодоступних місцях; б) вбивство внаслідок застосування запобіжних попереджувальних пристроїв в місцях, які не є загальнодоступними, оскільки стан необхідної оборони, а так само перевищення її меж можуть мати місце лише проти конкретного посягання, то особи, які влаштовують небезпечні для життя інших людей пристрої, не знаходяться у стані необхідної оборони від посягань конкретних осіб і тому не можуть перевищити її меж. У таких випадках має місце умисне вбивство, передбачене відповідною частиною ст. 115 КК. Юридичну оцінку обладнання захисних споруд у місцях, які не є загальнодоступними, слід давати, враховуючи, наскільки застосовані обладнання, пристрої тощо були небезпечні для життя та здоров’я інших осіб; що саме планувала захистити особа, яка обладнала цей запобіжний засіб; як ставилася особа до наслідків, що настали; з якою метою діяла потерпіла особа. У таких випадках найчастіше може мати місце перевищення меж необхідної оборони через необережність, а, як відомо, такі дії не є кримінально караними.
26. Пропонується назву ст. 118 КК викласти у такій редакції: “Вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин”.
27. Юридична конструкція ст. 118 КК передбачає відповідальність за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин. Очевидно, що це різні інститути, передбачені різними нормами Загальної частини, мають різні ознаки. Зміст кримінально-правової норми повинен включати опис ознак конкретного злочинного діяння. Тому, враховуючи викладене в п.п. 19, 20 цих висновків, пропонуємо ст. 118 викласти в такій редакції:
“Стаття 118. Вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин
1. Вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, - карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Вбивство у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин, - карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на той же строк.”

Список використаних джерел

1. Авдеев М.И. Курс судебной медицины.- М.: «Биомедгиз», 1959. – 486 с.
2. Авдеев М.И. Судебная медицина.- М.: «Биомедгиз», 1953. – 520 с.
3. Андреева Л.А., Рогачевский Л.А. Расследование убийств и тяжких телесных повреждений, совершенных в состоянии сильного душевного волнения (вопросы квалификации и доказывания).- Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1988. – 210 с.
4. Аристотель. Поэтика. – К.: «Мистецтво» , 1967. - 134 с.
5. Бажанов М.И. Уголовная ответственность за преступления против личности. - К.: Головное изд-во издательского объединения «Вища школа», 1976. - 42 с.
6. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. Конспект лекций. - Днепропетровск: «Пороги», 1992. - 167 с.
7. Баулин Ю.В. Основания, исключающие преступность деяния. Учебное пособие.- Киев: УМК ВО, 1989. - 46 с.
8. Баулин Ю.В. Право граждан на задержание преступника. - Харьков: «Вища школа», 1986. - 158 с.
9. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях. (пер. Исаева М.М.). - М.: 1939. - 464 с.
10. Беляев В.Г., Свидлов Н.М. Вопросы квалификации убийств: Учеб. пособие. - Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1984. - 60 с.
11. Большая советская энциклопедия. Изд. 3-е, Т. 1.- М.: Советская энциклопедия, 1970. – 592 с.
12. Бородин С.В. Квалификация преступлений против жизни. - М.: Юридическая литература, 1977. - 240 с.
13. Бородин С.В. Квалификация убийства по действующему законодательству. - М.: Юридическая литература, 1966. - 252 с.
14. Бородин С.В. Правовые и иные проблемы безопасности личности в России: Криминологические и иные уголовно-правовые идеи борьбы с преступностью. - М.: 1996. – 158 с.
15. Бородин С.В. Преступления против жизни. - М.: Юристъ, 1999. – 356 с. - (Библиотека следователя).
16. Бородин С.В., Глушков В.А. Убийство из сострадания // «Общественные науки и современность». - 1992.- № 4. - С. 144-145.
17. Бурчак Ф.Г. Квалификация преступлений. – К.: Изд-во политической литературы Украины. - 1983. - 142 с. - (Б-ка нар. заседателя).
18. Вермель И.Г. Сложные вопросы судебной медицины. – Свердловск:: Изд-во Урал. Ун-та, 1989. - 320 с.
19. Владимиров В. Сильное душевное волнение как обстоятельство, смягчающее ответственность // «Социалистическая законность», 1957. - № 8.
20. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. редактор В.Т.Бусел.- К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2002. - 1440 с.
21. Волков Б.С. Проблема воли и уголовная ответственность. – Казань: Изд-во КГУ, 1965. – 52 с.
22. Врублевский Е. Бездействие и причинность // «Правоведение», 1971. - № 1.
23. Гернет М.Н. Библиографич. указатели по вопросам уголовного права. - СПб, 1913. – 20 с.
24. Герцензон А.А. Квалификация преступлений. - М.: 1947. – 96 с.
25. Герцензон А.А. Уголовное право. [Учебник для юрид. ин-тов и юрид. факультетов]. - М.: Красный пролетарий, 1948. – 576 с.
26. Грищук В. Юридичний аналіз основного складу вбивства за Кримінальним кодексом 2001 року // Юридичний вісник. - 2002.- № 4. - С. 104-106.
27. Грун А.Я. Назревшие вопросы необходимой обороны // Социалистическая законность, 1958, № 1.
28. Дагель П.С. Проблема вины в советском уголовном праве. - «Ученые записки Дальневосточного государственного университета», вып. 21, ч. 1. – Владивосток: 1968. – 140 с.
29. Демидов Ю.А. Социальная ценность и оценка в уголовном праве. - М.: «Юридическая литература», 1975. – 182 с.
30. Дзентис Я. Судебная практика по делам о необходимой обороне // «Советская юстиция», 1970, № 2.
31. Диденко В.П. Правомерность причинения вреда преступнику при задержании: Учебное пособие. - К.: НИ и РИО Киевской высшей школы МВД СССР им Ф.Э. Дзержинского, 1984. - 72 с.
32. Дмитриев Ю.А, Шленева Е.В. Право человека в Российской Федерации на осуществление эвтаназии // Государство и право. - 2000. - № 11. - С. 58-59.
33. Дмитриев Ю.А. Отклики // Государство и право - 2003. - № 1. - С. 126-127.
34. Дроздов А.В. Человек и общественные отношения. - Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1966. – 124 с.
35. Дубинина М.И. Уголовная ответственность за преступления, совершенные в состоянии сильного душевного волнения: Автореф.дис. …канд.юрид.наук. - М., 1971.
36. Дурманов Н.Д. Понятие преступления. - М.: Изд-во Академии наук СССР, 1948. – 316 с.
37. Дячук С.І. Виконання наказу чи розпорядження у кримінальному праві (основні поняття, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства). - К.: Атіка, 2001. - 176 с.
38. Жижиленко А.А. Преступления против личности. - Х.: 1927.
39. Загородников Н.И. Преступления против жизни. - М.: Госюриздат, 1961. - 278 с.
40. Загородников Н.И. Советское уголовное право. Общая и Особенная части. - М.: Юридическая литература, 1975. – 568 с.
41. Закон України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 р. // ВВР.- 2001.- № 930.- Ст. 142.
42. Закон України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 р. // ВВР.- 1991.- № 4. - Ст. 20; 1992. - № 36. - Ст. 526; 1999. - № 34. - Ст. 289.
43. Закон України “Про Прикордонні війська України” від 4 листопада 1991 р. // ВВР. - 1992. - № 2. - Ст.7; 1996. - № 37. - Ст. 167.
44. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 р. // ВВР. - 1992. - № 22. - Ст. 303; 2001. - № 14. - Ст. 72.
45. Закон України “Про Службу безпеки України” від 25 березня 1992 р. //ВВР. - 1992. - № 27. - Ст. 382; 2000. - № 10. - Ст. 79.
46. Закон України “Про контррозвідувальну діяльність” від 26 грудня 2002 р. // Урядовий кур’єр. Орієнтир. - 2003. - № 17 від 29 січня 2003 р. - С. 5- 8.
47. Закон України “Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України” від 7 березня 2002 р. // Офіційний вісник України. - 2002. - № 14. - Ст. 708.
48. Иванов В.Д. Практика применения законодательства Казахской ССР об ответственности за преступления против личности. Учебное пособие. - Караганда: Карагандинская высшая школа МВД СССР, 1975. – 90 с.
49. Иногамова-Хегай Л.В. Конкуренция уголовно-правовых норм при квалификации преступлений: Учеб. пособие. - М.: ИНФРА-М, 2002. - 83 с.
50. Иоффе О.С. Бездействие по советскому гражданскому праву. – М.: 1955. – 531 с.
51. Исаев М.М., Пионтковский А.А. Вопросы уголовного права и уголовного процесса в судебной практике Верховного Суда СССР. - М.: «Московский большевик», 1948. – 136 с..
52. Інструкція про визначення критеріїв живонародженості, мертвонародженості та перинатального періоду. // Затв. наказом МОЗ України від 19.02.1996, № 3 // Дитинство в Україні: Права, гарантії, захист. (Збірник документів). Частина 1.- К., 1998. - С. 115-117.
53. Інструкція про порядок проведення операцій штучного переривання вагітності методом вакуум-аспірації // Затв. наказом МОЗ від 28 червня 1994 р. № 211 // Юридичний вісник України, 1997, 11-17 грудня.
54. Інструкція про порядок штучного переривання вагітності від 12 до 28 тижнів. - Постанова Кабінету Міністрів від 12 листопада 1993 № 926.- ЗП України. - 1994. - № 4.- Ст. 75.
55. Інструкція про порядок проведення операції штучного переривання вагітності // Затв. наказом МОЗ України від 28 червня 1994 р. № 111. - ЮВУ. - 1997. - 11-17 грудня.
56. Інструкція щодо констатації смерті людини на підставі смерті мозку // Затв.наказом МОЗ України від 25 вересня 2000 р. № 226 // Офіційний вісник України. - 2000. - № 42. - Ст. 1804; 2001. -№ 30. - Ст. 1371
57. Киренко С. Захист життя неповнолітніх кримінальним законодавством України // Право України, № 9, 2000, С. 61-64.
58. Кириченко В.Ф. Основные вопросы учения о необходимой обороне в советском уголовном праве. - М. – Л.: изд. и 2-я тип. Изд-ва АН СССР в Мосве, 1948. – 108 с.
59. Кириченко В.Ф. Превышение пределов необходимой обороны. // Советское государство и право, 1947. - № 7.
60. Козак В.Н. Право граждан на необходимую оборону. – Саратов: 1972. – 164 с.
61. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Отв. Ред. В.И. Радченко; Науч.ред. А.С. Михлин. - М.: Спарк, 2000. - 862 с.
62. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под ред. В.И. Радченко, А.С. Михлина.- М.: Спарк, 2000. – 862 с.
63. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под ред. А.И.Бойко.- Ростов-на-Дону: Изд-во «Феникс», 1996. - 734
64. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под ред. Ю.И.Скуратова, В.М.Лебедева. - М.: Юрайт-М, 1999. – 630 с.
65. Комментарий к уголовному кодексу Российской Федерации. - А.В.Арендаренко, Н.Н.Афанасьев, В.Е.Батюков и др. - М.: «Проспект», 1997. – 760 с.
66. Конституція України. Офіц. видання. – К.: Вид-во “Право”: Україн. правнич. фундація, 1996. - 55 с.
67. Комментарий к Уголовному кодексу РСФСР / Отв. ред. Ю.Д.Северин. 2-е изд.., доп. и перер. - М.: Юрид. лит., 1985. – 528 с.
68. Кондрашова Т.В. Проблемы уголовной ответственности за преступления против жизни, здоровья, половой свободы и половой неприкосновенности. - Екатеринбург: 2000. – 248 с.
69. Кони А.Ф. О праве необходимой обороны // Приложения к Московским университетским известиям. – М., 1865. – Т. 1. – С. 195 – 296.
70. Коржанский М.Й. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. - М.: Академия МВД СССР, 1980. - 248 с.
71. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів проти особи і власності. - К.: “Юринком”, 1996. – 144 с.
72. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. - К.: Юрінком Інтер, 1998. – 416 с.
73. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. Навчальний посібник. Видання 2-ге.- К.: Атіка, 2002.- 640 с.
74. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України.- К.: Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001. – 656 с.
75. Коржанський М.Й. Популярний коментар Кримінального кодексу України. Науково-популярне видання.- К.: Наукова думка, 1997. – 696 с.
76. Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина Загальна: Курс лекцій. - К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996. – 592 с.
77. Кофанова Л.Л., Томсинова В.А. Памятники римского права.- М.: «Зерцало», 1998.
78. Красиков А.Н. Ответственность за убийство по российскому уголовному праву. - Саратов: Изд. Саратовского ун-та, 1999. - 135 с.
79. Красиков А.Н. Уголовно-правовая охрана прав и свобод человека в России. - Саратов: 1996. – 120 с.
80. Кригер Г.А. К вопросу о разграничении убийства в состоянии аффекта и убийства, совершенного при превышении пределов необходимой обороны. - Вестник МГУ, 1964, № 1.
81. Кримінальне право України. Загал. частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Беньківський та ін.; За ред. П.С. Матишевського та ін. - К.: Юрінком Інтер, 1997. – 512 с.
82. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ -Харків: Юрінком Інтер-Право, 2001.- 416 с.
83. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і фак./ М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Х.: Право, 1997. – 368 с.
84. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник для студенів юрид. вузів і фак./ Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, С.Я. Лихова та інші; За редакцією П.С. Матишевського та інших. - К.: Юрінком Інтер, 1999. – 896 с.
85. Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник / Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та ін. Відп. ред. Кондратьєв Я.Ю.; Наук. ред. Клименко В.А. та Мельник М.І. - К.: Правові джерела, 2002. – 432 с.
86. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник для студ. вищ. навч. закл. освіти / М.І. Бажанов, В.Я. Тацій, В.В. Сташис, І.О. Зінченко та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. -К.: Юрінком Інтер; Х.: Право, 2001. - 496 с.
87. Кримінальне право. Особлива частина. Підручник. (Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та інші) Відповід. редактор Шакун В.І. - К.: НАВСУ –“Правові джерела”, 1998. – 896 с.
88. Крусс В.И. Личностные («соматические») права человека в конституционном и философско-правовом измерении: к постановке проблемы // Государство и право. - 2000. - № 10. - С. 43-50.
89. Крусс В.И. Актуальные аспекты проблемы злоупотребления правами и свободами человека // Государство и право. - 2002. - № 7. - С. 50.
90. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений (2-е изд., перераб. и дополн.) - М.: «Юристъ», 1999. – 352 с.
91. Кудрявцев В.Н. Право и поведение. - М.: Юридическая литература, 1978. – 191с.
92. Кудрявцев В.Н. Уголовное право. История юридической науки.- М.: Изд-во «Наука», 1978. – 309 с.
93. Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений: Учебн. пособие. М.: Изд-во Московского ун-та. - 1984. – 182 с.
94. Курс советского уголовного права. Т. 2. / Под ред. А.А. Пионтковского. - М.: Изд-во “Наука”, 1970. – 516с.
95. Курс советского уголовного права. Т.5. / Под ред. А.А.Пионтковского. – М.: Изд-во «Наука», 1971. – 571с.
96. Курс советского уголовного права: в 5 т. Т. 3: Часть Особенная / Отв. ред. Н.А. Беляев, М.Д. Шаргородский. - Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1973. – 836 с.
97. Курс уголовного права. Общая часть. Том 1: Учение о преступлении. Учебник для вузов / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой и И.М. Тяжковой. - М.: Изд-во ЗЕРЦАЛО, 1999. – 592 с.
98. Курс уголовного права. Общая часть. Том 1: Учение о преступлении. Учебник для вузов / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой и И.М. Тяжковой. - М.: ИКД «ЗЕРЦАЛО-М», 2002. – 624 с.
99. Курс уголовного права. Особенная часть. Том 3. Учебник для вузов / Под ред. Г.Н. Борзенкова и В.С. Комиссарова. - М.: ИКД «Зерцало-М», 2002. – 468 с.
100. Курс уголовного права: в 6 т. Т.2 / Под ред. А.А. Пионтковского и др. - М.: 1971. – 516 с.
101. Лосев А.Ф., Асмус В.Ф., Тахо-Годи А.А. Классическая философская мысль. -Платон. Законы. - М.: «Мысль», 1999. – 831с.
102. Лукичев О.В. Детоубийство: уголовно-правовая и криминологическая характеристика. – СПб: Юридический центр Пресс, 2000. – 260 с.
103. Лысов М. Юридическая природа соучастия в преступлениях со специальным субъектом // Советская юстиция, 1971. - № 21.
104. Мамчур В. Проблема визначення поняття вбивства в кримінальному праві України. // Право України, 1999. - № 3.
105. Марін О.К. Кваліфікація злочинів при конкуренції кримінально-правових норм. Монографія. - К.: Атіка, 2003.- 224 с.
106. Мендельсон Г., Ткачевский Ю. О пределах необходимой обороны // Социалистическая законность, 1956, № 7.
107. Михайленко П.П. Кримінальне право, кримінальний процес і кримінологія: У 3-х т.- К.: Генеза, 1999. – 942 с.
108. Михеев Р.И., Дагель П.С. Установление субъективной стороны умышленных преступлений. Учебное пособие. – Владивосток, 1972. – 35 с.
109. Набоков В.Д. Элементарный учебник Особенной части русского уголовного права. Вып.1. - СПб: 1903.
110. Навроцький В. Злочини проти особи. Лекції. - Видання юридич. факультету Львівського державного університету імені Івана Франка, 1997. – 48 с.
111. Навроцький В.О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. - К.: Атіка,- 1999. – 418 с.
112. Навроцький В.О. Кримінальне право України. Особлива частина: Курс лекцій. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. – 771 с. (Вища освіта ХХI століття).
113. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: за станом законодавства та постанов Пленуму Верховного суду України на 1 січня 1997р. / за ред. В.Ф. Бойка, Я.Ю. Кондратьєва, С.С. Яценка. - К.: Юрінком, 1997. – 960 с.
114. Науковий коментар Кримінального кодексу України / Проф. Коржанський М.Й. - К.: Атіка, Академія Ельга-Н, 2001. – 656 с.
115. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Відп.ред.: В.Ф. Бойко та інші. - 6-те вид., допов. - К.: А.С.К., 2000. – 1120 с.
116. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Під заг. ред. Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. у 2-х томах - К.: Форум, 2001.
117. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: За станом законодавства і постанов Пленуму Верховного суду України на 1 грудня 2001 р. / за ред. С.С. Яценка. - К.: А.С.К., 2002. – 936 с. - (Економіка. Фінанси. Право).
118. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М.І. Мельника і М.І. Хавронюка. - К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1104 с.
119. Наумов А.В. Мотивы убийств. Учебн. пособие / Под ред. доц. Н.А. Огурцова.- Волгоград, 1969. – 135 с.
120. Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. Міжнар. наук.-практ. конф. (Харків) 25-26 жовтня 2001 р. / Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. - К. –Х.: «Юрінком Інтер», 2002. – 272 с.
121. Новый Уголовный кодекс Франции.- М.: «Юридический колледж МГУ», 1993. – 208 с.
122. Основи законодавства України про охорону здоров'я.- Затверджені Законом України від 19 листопада 1992 р. № 2801-12.- ВВР.- 1997.- № 15.- Ст. 115.
123. Ожегов С.И. и Шведова Н.Ю. Толковый словарь русского языка.- М.: Азбуковник, 1999. – 944 с.
124. Ожегов С.И. Словарь русского языка. - М.: «Русский язык», 1990. – 921 с.
125. Павлов В.Г. Субъект преступления и уголовная ответственность. Монография. Серия «Учебники для вузов. Специальная литература».- СПб.: Издательство «Лань», Санкт-Петербургский университет МВД России, 2000. – 192 с.
126.
127. Паше-Озерский Н.Н. Необходимая оборона и крайняя необходимость по советскому уголовному праву. - М., 1962. – 182 с.
128. Перминов В.Я. Проблема причинной связи в философии и естествознании.- М.: Издательство МГУ, 1979. – 223 с.
129. Петелин Б. Мотив и цель преступления, как обстоятельства, подлежащие доказыванию по делу // Советская юстиция, 1971, № 6.
130. Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. - М., 1961. – 667 с.
131. Побегайло Э.Ф. Борьба с тяжкими насильственными преступлениями и роль органов внутренних дел в её осуществлении: Автореф. дис. … д-ра юрид. Наук. - М.: 1988.
132. Погодин О., Тайбаков А. Убийство матерью новорожденного ребенка.// Законность, 1997. - № 5.
133. Подольный Н. Сильное душевное волнение и аффект // Законность, 2000, №3.
134. Познышев С.В. Основные начала науки уголовного права. Общая часть уголовного права. - М.: 1912.
135. Полячек Ф. Состав преступления по чехословацкому уголовному праву. Сокр. пер. со словацкого М.А. Гельфера. Под ред. и предисл. А.А. Пионтковского. - М.: Ищд. Ин. Лит., 1960. – 318 с.
136. Попов А.Н. Преступления против личности при смягчающих обстоятельства. - СПб: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. - 465 с.
137. Постанова Пленуму Верховного суду СРСР в справі К. Від 29.09.1988р.// Бюллетень Верховного Суда СССР. - 1989. - № 2. - С. 25.
138. Права человка. Сборник универсальных и региональных международных документов. - М.: 1990. – 202 с.
139. Про судову практику в справах про бандитизм. - Постанова Пленуму Верховного суду України від 7 липня 1995 р., № 9 // Постанови Пленуму Верховного суду України (1963 – 2000). Офіційне видання. У двох томах. - К., 2000.
140. Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини // Постанова Пленуму Верховного суду України від 01 квітня 1994 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України, 1995, № 1. - С. 93.
141. Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи // Постанова Пленуму Верховного суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 // Вісник Верховного Суду, 2003.- № 1 (35)
142. Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності // Постанова Пленуму Верховного суду України від 25 грудня 1992р. № 12 // Постанови Пленуму Верховного суду України (1963-2000). Офіційне видання у двох томах. Т.2. - С. 139.
143. Про судову практику у справах про необхідну оборону. - Постанова Пленуму Верховного суду України від 26 квітня 2002 р., № 1 // Вісник Верховного Суду, 2002.- № 3.
144. Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини // Закон України від 16 липня 1999 р. // ВВР.- 1999.- № 41. - Ст. 377.
145. Психологический словарь .- М.: Политиздат, 1983. – 447 с.
146. Рашковская Ш.С. Преступления против жизни, здоровья, свободы и достоинства личности / Советское уголовное право. Часть Особенная. В 13-ти вып.- Вып. 4. - М., 1959. – 39 с.
147. Рогачевский Л.А. Эмоции и преступления. - Л.: «Знание», 1984. - 35 с.
148. Российское уголовное право. В двух томах. Том 1. Общая часть / Под ред. проф. А.И. Рарога. - М.: Профобразование, 2001. - 600 с.
149. Российское уголовное право. Курс лекций / Под ред. А.И. Коробеева. – Владивосток:: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1999.
150. Российское уголовное право. Общая часть: Учебник / Под ред. В.Н. Кудрявцева, А.В. Наумова. - М.: Издательство «Спарк», 1997. - 454 с.
151. Российское уголовное право: В 2-х т. Т.2. Особенная часть / Под ред. проф. А.И. Рарога. - М.: Профобразование, 2001. – 872 с.
152. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. - М.: Учпедгиз, 1946. – 704 с.
153. Сборник постановлений Пленумов Верховных Судов СССР и РСФСР (Российской Федерации) по уголовным делам. - М.: Спарк, 1995. – 599 с.
154. Сердюков М.Г. Судебная гинекология и судебное акушерство. - М.: «Медицина», 1964. – 930 с.
155. Сидоров Б.В. Аффект. Его уголовно-правовое и криминологическое значение. – Казань: Изд-во Казанского университета, 1978. – 160 с.
156. Сидоров Б.В. Уголовно-правовые гарантии правомерного, социально полезного поведения. – Казань: Изд-во Казанского университета 1992. – 150 с.
157. Скробанский К.К. Учебник акушерства. - Л.: Ленинград. отд. Медгиз, 1946. - 386 с.
158. Слуцкий И.И. Необходимая оборона в советском уголовном праве. - Ученые записки ЛГУ, 1951. - № 129, вып.3.
159. Слуцкий И.И. Обстоятельства, исключающие угловную ответственность. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1956. – 118 с.
160. Советское уголовное право. Общая часть: Учебник / Под ред. Г.А. Кригера, Н.Ф. Кузнецовой, Ю.М. Ткачевского. - 2-е изд., доп. и перераб. - М.: Изд-во МГУ, 1988. – 368 с.
161. Советское уголовное право. Особенная часть / Под ред. В.Д. Меньшагина, Н.Д. Дурманова, Г.А. Кригера. – М.: Изд-во МГУ, 1975. – 471 с.
162. Советское уголовное право. Особенная часть. Под ред. Г.А. Кригера, Б.А. Куринова, Ю.М. Ткачевского.- М.: Изд-во МГУ, 1982. – 472 с.
163. Советское уголовное право. Часть Особенная. / Отв. ред. Н.И. Загородников. - М.: Юридическая литература, 1973. – 576 с.
164. Советское уголовное право. Часть Особенная: Учебное пособие. Вып. 1 / Под ред. Е.А. Смирнова, А.Ш. Якупова. – Киев: НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1975. – 343 с.
165. Советское уголовное право: Общая и Особенная части. Учебник / Под ред. Ю.В. Солопанова. - М.: Юрид. лит., 1981. – 464 с.
166. Советское уголовное право: Учебник. Часть Особенная / Под ред. В.А. Владимирова, Н.И. Загородникова, Б.В. Здравомыслова. - М.: Юрид. лит., 1979. – 584 с.
167. Советское уголовное право: Часть Общая. Учебник /Здравомыслов Б.В., Гельфер М.А., Гришаев П.И. и др. - М.: Юрид. лит., 1982. – 439 с.
168. Советское уголовное право: Часть Осоюенная. Учебник / Под ред. М.И. Ковалева. - М.: Юрид. лит., 1983. – 480 с.
169. Сташис В.В. Ответственность за умышленное убийство в состоянии сильного душевного волнения // Проблемы социалистической законности. - Х.: 1976. - Вып. 1. - С. 89-96.
170. Сташис В.В., Бажанов М.И. Личность – под охраной уголовного закона. Глава III Уголовного кодекса Украины с научно-практическим комментарием. – Симферополь: «Таврида», 1996. – 235 с.
171. Сташис В.В., Бажанов М.И. Преступления против личности в УК УССР и судебной практике. - Х.: «ВШ», 1987. – 214 с.
172. Сугачев Л.Н. Ответственность за преступления против жизни и здоровья по советскому уголовному праву. Конспект лекций. - Х.: 1965. – 36 с.
173. Савченко А.В. Мотив і мотивація злочину. Монографія. - К.: “Атіка”, 2002. – 144 с.
174. Таганцев Н.С. Лекции по уголовному праву: часть Общая. - М., 1888, вып. 2.
175. Таганцев Н.С. О преступлениях против жизни по русскому уголовному праву. - СПб, 1870.
176. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции. Часть Общая. В 2-х т. Т. 1. / Под ред. Н.И. Загородникова – С.-Петербург, 1994. – 380 с.
177. Тарарухин С.А. Квалификация преступлений в судебной и следственной практике. - К.: Юринком, 1995. - 208 с.
178. Тарарухин С.А. Теория и практика квалификации преступлений.- К.: Вища школа, 1978. – 140 с.
179. Тасаков С. Запрет эвтаназии унижает человеческое достоинство // Российская юстиция. - 2003. - № 2. - С. 40-42.
180. Таций В.Я. Объект и предмет в советском угловном праве. - Х.: Вища школа, 1988. – 198 с.
181. Тер-Акопов А.А. Бездействие как форма преступного поведения.- М.: Юридическая литература, 1980. – 152 с.
182. Тишкевич И.С. Условия и пределы необходимой обороны. - М.: Юридическая литература, 1969. – 191 с.
183. Ткаченко В. Для установления сильного душевного волнения необходимо проведение экспертизы. // Совесткая юстиция, 1971, № 5.
184. Ткаченко В.И. Необходимая оборона по уголовному праву.- М.: Юридическая литература, 1979. – 120 с.
185. Ткаченко В.И. Ответственность за умышленные преступления против жизни и здоровья, совершенные в состоянии аффекта. - М., 1979.
186. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. - М.: Госюриздат, 1957. – 364 с.
187. Трайнин А.Н. Состав преступления в советском уголовном праве.- М.: Госюриздат, 1951. – 387 с.
188. Уголовное законодательство Украинской ССР / Под ред. В.В. Сташиса, С.И. Тихенко. - М.: Юридическая литература, 1971. - 543 с.
189. Уголовное право на современном этапе. Проблемы преступления и наказания / под ред. Н.А. Беляева, В.К. Глистина, В.В. Орехова. – Спб: Изд-во С.-Пб. ун-та, 1992. – 608 с.
190. Уголовное право России. Общая часть: Учебник / Отв. ред. д.ю.н. Б.В.З дравомыслов. - М.: Юристъ, 1996. – 512 с.
191. Уголовное право России. Общая часть: Учебник под редакцией профессора А.И. Рарога. - М.: Институт международного права и экономики им. А.С.Грибоедова, 1998. – 320 с.
192. Уголовное право России. Особенная часть: Учебник / Отв. ред. д.ю.н. Б.В. Здравомыслов. - М.: Юристъ, 1996. – 480 с.
193. Уголовное право России. Особенная часть: Учебник под редакцией профессора А.И. Рарога. - М.: Институт международного права и экономики им. А.С. Грибоедова, 1998. – 480 с.
194. Уголовное право России. Учебник для вузов. В 2-х томах. Т. 1 Общая часть. Отв. редакторы д.ю.н., профессор А.Н. Игнатов и д.ю.н., профессор Ю.А. Красиков. - М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – 639 с.
195. Уголовное право России. Учебник для вузов. В 2-х томах. Т. 1 Особення часть. Под редакцией д.ю.н., профессора А.Н. Игнатова и д.ю.н., профессора Ю.А. Красикова. - М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1998. – 808 с.
196. Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть Общая / Отв.р