Кримінально-правова характеристика викрадення.

Короткий опис

ЗМІСТ

Вступ.................................................................................................................
3

Розділ 1. «Викрадення» як категорія кримінального права........................
10
1.1. «Викрадення» в історії кримінального права України......................... 10
1.2. Загальне поняття та класифікація викрадення згідно з Кримінальним кодексом України.................................................................
37

Розділ 2. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки викрадення ............................
55
2.1. Об’єктивні ознаки викрадення................................................................ 55
2.2. Суб’єктивні ознаки викрадення.............................................................. 92

Розділ 3. Категорії «викрадення» і «розкрадання» у кримінальному праві..................................................................................................................

120
3.1. Категорія «розкрадання» в науці кримінального права ....................... 120
3.2. Співвідношення категорій «викрадення» і «розкрадання.................... 142

Висновки..........................................................................................................
171

Список використаних джерел.....................................................................
176

ВСТУП

Актуальність теми. Норми про викрадення були властиві вітчизняному кримінальному законодавству вже з часів його зародження і становлення, тобто ще за часів Руської правди, але лише наприкінці XIX сторіччя категорія «викрадення» отримала увагу в наукових дослідженнях вітчизняних криміналістів. Проте загальновизнаного поняття «викрадення» вироблено не було, а з 1917 року у зв’язку зі зміною соціально-економічного й політичного устрою в державі в кримінальному законодавстві та в науці кримінального права з’являється та набуває розвитку нова кримінально-правова категорія – «розкрадання».
Кримінальний кодекс України 2001 р. (далі – КК України), відмовившись від поняття «розкрадання», використовує в багатьох статтях, розміщених у різних розділах Особливої частини КК України, тільки поняття «викрадення», тим самим поставивши завдання цілісного вчення про «викрадення» як кримінально-правової категорії, якій властиві свої особливості, ознаки, структура й системна єдність її складових. Це потребує комплексного вивчення категорії «викрадення» на рівні як конкретних складів, так і на рівні родового складу, й вироблення загального поняття викрадення, оскільки КК України поняття «викрадення» не містить.
Разом з тим, хоча в новому КК України немає поняття «розкрадання», проте це не може бути приводом для відмови від цього поняття в наукових дослідженнях. Ця кримінально-правова категорія всебічно розроблена в наукових працях багатьох видатних науковців; більше того, в нещодавно прийнятих кримінальних кодексах більшості країн ближнього зарубіжжя категорія «розкрадання» закріплена на законодавчому рівні. У зв’язку з цим постає необхідність проведення порівняльного дослідження загальних кримінально-правових категорій з метою встановлення співвідношення між ними, побудови відповідних класифікацій і вдосконалення чинного кримінального законодавства.
Тому перед ученими-юристами постають завдання обміркувати всі нові аспекти проблеми, провести їх дослідження у світлі нового законодавства України та інших країн з метою розроблення кримінально-правових характеристик викрадення, розкрадання й конкретних складів злочинів, що охоплюються цими поняттями. Незважаючи на очевидну наукову і практичну значущість, ця проблема ще не була об’єктом самостійного комплексного кримінально-правового дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницької роботи кафедри кримінального права і кримінології Національного університету внутрішніх справ МВС України у межах державної Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000, а також у межах Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002–2005 роки, затвердженої наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є комплексна кримінально-правова розробка категорії «викрадення» й вироблення її загального поняття.
Для досягнення зазначеної мети перед дослідником були поставлені такі завдання: 1) проаналізувати розвиток законодавства про кримінальну відповідальність за викрадення; 2) виявити підходи до розглядуваної проблематики, що мають місце в науковій літературі й кримінальному законодавстві України й інших держав; 3) проаналізувати склади злочинів, що передбачають відповідальність за викрадення, і здійснити класифікацію його видів; 4) дослідити об’єктивні та суб’єктивні ознаки конкретних складів злочинів та визначити зміст «викрадення» як родового складу злочину; 5) визначити зміст категорії «розкрадання» і встановити співвідношення між категоріями «розкрадання» й «викрадення»; 6) розробити пропозиції й рекомендації щодо вдосконалення кримінального законодавства України.
Об'єктом дослідження є «викрадення» як системна кримінально-правова категорія.
Предметом дослідження виступають положення чинного кримінального законодавства України й законодавства, що діяло раніше, а також кримінального законодавства зарубіжних країн, система наукових поглядів і розробок стосовно цієї проблеми.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять положення теорії пізнання й загальної теорії кримінального права. У процесі дослідження були використані наступні наукові методи: діалектичний – при розгляді категорії «викрадення» у відносно статичному стані й водночас у розвитку з позиції єдності й боротьби протилежностей, а також співвідношення одиничного, особливого й загального; історико-правовий – у дослідженні етапів розвитку законодавства про кримінальну відповідальність за викрадення; догматичний – при аналізі норм, що встановлюють відповідальність за викрадення; порівняльно-правовий – у порівнянні норм, які передбачають відповідальність за викрадення, між собою, а також з відповідними нормами кримінального законодавства інших країн; системно-структурний – при класифікації видів викрадення й визначення співвідношення між категоріями «викрадення» й «розкрадання»; статистичний – при використанні статистичних даних.
Науково-теоретичне підґрунтя у виконанні дисертації складають наукові праці вітчизняних і зарубіжних криміналістів, присвячені як загальним проблемам кримінального права, так і проблемам викрадення й розкрадання, зокрема, П.П. Андрушко, М.І. Бажанова, О.І. Бойцова, Г.М. Борзенкова, В.О. Владимирова, З.А. Вишинської, А.В. Гайдашова, Л.Д. Гаухмана, М.А. Гельфера, В.П. Ємельянова, М.Й. Коржанського, Л.М. Кривоченко, Г.А. Крігера, П.С. Матишевського, М.І. Мельника, А.А. Музики, В.О. Навроцького, М.І. Панова, А.О. Пінаєва, В.В. Сташиса, Є.Л. Стрельцова, М.С. Таганцева, Д.М. Тальберга, С.А. Тарарухіна, В.Я. Тація, В.П. Тихого, І.Я. Фойницького, М.І. Хавронюка, Н.М. Ярмиш.
Правову базу дисертаційного дослідження становлять Конституція України, Кримінальний кодекс України, закони України, постанови Пленуму Верховного Суду України. У роботі також використані кримінальні кодекси зарубіжних країн: Азербайджанської Республіки, Аргентинської Республіки, Республіки Бєларусь, Республіки Болгарія, Республіки Грузія, Естонської Республіки, Іспанії, Республіки Казахстан, Китайської Народної Республіки, Республіки Киргизстан, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Республіки Молдова, Республіки Польща, Російської Федерації, Республіки Сан-Марино, Республіки Таджикистан, Республіки Туркменистан, Республіки Узбекистан, Федеративної Республіки Німеччина, Швейцарської Конфедерації, Королівства Швеція, Японії.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним науковим дослідженням кримінально-правової категорії «викрадення» у світлі нового кримінального законодавства. На підставі всебічного аналізу положень, що містяться у складах злочинів, які встановлюють відповідальність за викрадення, порівняння їх з колишнім законодавством і чинним законодавством інших країн, у ній висунуто низку нових у концептуальному плані положень. Елементи новизни полягають у наступному:
1. Уперше наведено аргументи, що з прийняттям нового Кримінального кодексу України в науці кримінального права постало завдання створення цілісного вчення про викрадення як кримінально-правову категорію, якій властиві свої особливості, ознаки, структура й системна єдність її складових.
2. Уперше обґрунтоване й проведене наукове дослідження викрадення на трьох рівнях: 1) на рівні конкретних складів злочинів; 2) на рівні видової категорії; 3) на рівні родової категорії (родовий склад злочину), що охоплює собою загальні ознаки складів злочинів, що входять у систему родової категорії «викрадення».
3. Уперше здійснено класифікацію складів злочинів, що передбачають відповідальність за викрадення, за двома підставами: 1) за місцем, яке посідають ознаки викрадення у складі злочину, й 2) за предметом посягання. Встановлено, що залежно від місця ознак викрадення склади злочинів поділяються на ті, у яких викрадення передбачено як основне діяння, й ті, у яких воно передбачено як додаткова ознака основного діяння; і проведено детальну класифікацію за обома групами складів злочинів. При розгляді викрадення як основного діяння залежно від предмета посягань вирізнено наступні його види: 1) викрадення людини (ст.ст. 146, 444 КК України); 2) викрадення майна (ст.ст. 185, 186, 187, 188 КК України); 3) викрадення предметів матеріального світу з особливим режимом обігу (ст.ст. 262, 297, 308, 312, 313, 357, 362, 410, 432 КК України), які представляють собою видові категорії викрадення.
4. Уперше на базі розгляду об’єктивних та суб’єктивних ознак конкретних складів злочинів встановлено ознаки родового складу викрадення і зроблена спроба дати загальне визначення «викрадення» як родової категорії. Отже, пропонується таке визначення викрадення як родової категорії (родового складу злочину): «Викрадення – це умисне протиправне заволодіння шляхом фізичного вилучення предметами матеріального світу, яким властивий рухомий стан, з будь-яких спонукань усупереч або поза волею потерпілої сторони».
5. Наведено додаткові аргументи на користь доцільності існування в кримінальному праві не тільки поняття «викрадення», а також поняття «розкрадання», та запропоновано авторський варіант визначення розкрадання, а саме: «Розкрадання – це умисне протиправне обернення винною особою чужого майна чи права на майно на свою або інших осіб користь із корисливих спонукань способом, зазначеним у законі».
6. Обґрунтовано висновок, що історично категорія «викрадення» виникла значно раніше категорії «розкрадання».
7. Наведено додаткові аргументи стосовно характерних ознак викрадення і розкрадання. Встановлено, що викрадення здійснюється шляхом фізичного вилучення людини, рухомого майна чи будь-яких інших речей із будь-яких мотивів, а розкрадання – шляхом обернення майна чи права на майно із корисливих спонукань на свою або інших осіб користь. На цій підставі вперше робиться висновок, що категорією «розкрадання» можуть охоплюватися тільки певні корисливі злочини проти власності. Посягання ж на предмети матеріального світу з особливим режимом обігу не можуть вважатися розкраданням, оскільки вони вчинюються з будь-яких мотивів і тільки відносно рухомих речей.
8. Уперше зроблено спробу встановити співвідношення категорій «викрадення» і «розкрадання» у світлі нового кримінального законодавства України. Встановлено, що ці родові категорії не тотожні, але й протиставляти їх неможливо. Вони знаходяться у взаємозв’язку і такий взаємозв’язок можна уявити у вигляді системи з двох кіл, що перетинаються. Кожне з цих понять тією чи іншою мірою ширше іншого, але в якійсь мірі вони можуть і збігатися за обсягом.
9. Уперше обґрунтовано, що збіг за обсягом категорій «викрадення» і «розкрадання» відбувається при вчиненні викрадення майна (ст.ст. 185, 186, 187, 188 КК України), оскільки викрадення майна водночас виступає і як видова категорія викрадення, і як видова категорія розкрадання. Ознаками викрадення є заволодіння шляхом фізичного вилучення рухомим майном, а ознаками розкрадання – обернення майна на свою або інших осіб користь із корисливих спонукань. В інших випадках існує викрадення без розкрадання (наприклад, викрадення людини) і розкрадання без викрадення (наприклад, шахрайське заволодіння правом на майно).
10. Запропоновано відповідні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства, які викладено у висновках.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки й рекомендації стосовно теоретичних розробок категорії «викрадення» можуть бути використані: у правотворчості – при подальшому вдосконаленні кримінального законодавства; у правозастосуванні – для вирішення питань кваліфікації викрадення; у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників, та при викладанні курсу Загальної й Особливої частин кримінального права, у науково-дослідницькій роботі викладачів, ад'юнктів, курсантів і слухачів.
Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, включені до дисертації, оприлюднено на науково-практичній конференції «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених» (Харків, Національний університет внутрішніх справ, 20 червня 2003 р.).
Основні положення дисертації обговорено на засіданнях кафедри кримінального права і кримінології Національного університету внутрішніх справ, використовуються у навчальному процесі Національного університету внутрішніх справ при викладанні курсу «Кримінальне право України. Особлива частина».
Публікації. За темою дисертації автором опубліковано чотири наукових статті у фахових наукових виданнях України, та тези доповіді на зазначеній конференції.

Список літератури

ВИСНОВКИ

1. З прийняттям нового КК України 2001 р., який відмовився від вживання поняття «розкрадання» і використовує у багатьох статтях тільки поняття «викрадення», в науці кримінального права виникло завдання створити цілісне вчення про «викрадення» як кримінально-правову категорію.
2. «Викрадення» як кримінально-правова категорія існує на трьох рівнях:
1) на рівні конкретних складів злочинів, які передбачають відповідальність за викрадення; 2) на рівні видової категорії, що об’єднує склади злочинів, які мають ознаки однорідного предмета викрадення; 3) на рівні родової категорії (родовий склад злочину), що охоплює собою загальні ознаки складів злочинів, які входять у систему родової категорії «викрадення».
3. У статтях КК України викрадення виражено неоднозначно, і залежно від місця, яке займають ознаки викрадення у складі злочину, ці склади злочинів можна поділити на дві групи: 1) склади злочинів, в яких викрадення передбачене як основне діяння і 2) склади злочинів, в яких викрадення передбачене як додаткова ознака основного діяння.
4. Група складів, в яких викрадення передбачене як основне діяння, підрозділяється на дві підгрупи: 1) склади злочинів, в яких «викрадення» вичерпує собою обов’язкові ознаки складу злочину (ст.ст. 185, 186, 187, 188, 432 КК України) і 2) склади злочинів, в яких «викрадення» не вичерпує собою обов’язкові ознаки, а передбачене як альтернативного діяння (ст.ст. 146, 262, 297, 308, 312, 313, 357, 362, 410, 444 КК України).
5. Група складів, в яких викрадення передбачене як ознака основного діяння, також може бути поділена на дві підгрупи, в якій «викрадення» виступає наступним чином: а) викрадення – як зміст погрози (ст.ст. 266, 346 КК України); б) викрадення – як наслідок вчинення злочину (ч. 2 ст. 320, ст. 363 КК України).
6. При розгляді викрадення як основного діяння видається можливим залежно від предмета посягання виділити такі види викрадення: 1) викрадення людини (ст.ст. 146, 444 КК України); 2) викрадення майна (ст.ст. 185, 186, 187, 188 КК України); 3) викрадення предметів матеріального світу з особливим режимом обігу (ст.ст. 262, 297, 308, 312, 313, 357, 362, 410, 432 КК України), які представляють відповідні категорії викрадення.
7. Викрадення людини як видова категорія виражається в умисному протиправному заволодінні людиною шляхом її фізичного вилучення із постійного або тимчасового місця знаходження (місця проживання, роботи, відпочинку, лікування і т.д.) будь-яким способом із будь-яких спонукань, проти або поза її волею.
8. Викрадення предметів матеріального світу з особливим режимом обігу виражаються в умисному протиправному заволодінні цими предметами шляхом їх фізичного вилучення з будь-яких спонукань всупереч або поза волею власника чи іншого володільця.
9. Викрадення майна як видова категорія «викрадення» виражається в умисному протиправному заволодінні шляхом фізичного вилучення рухомим майном із корисливих спонукань всупереч або поза волею власника чи іншого володільця.
10. Викрадення як родова категорія (родовий склад) – умисне протиправне заволодіння шляхом фізичного вилучення предметами матеріального світу, яким властивий рухомий стан, із будь-яких спонукань всупереч або поза волею потерпілої сторони.
11. Не тільки ознаки родового складу викрадення повинні виводитися із ознак конкретних складів, але й ознаки конкретних складів повинні відповідати ознакам родового складу і при вживанні в диспозиції статті терміна «викрадення» відтворювати його точний зміст.
12. Відсутність у КК України поняття «розкрадання» не означає, що від нього слід відмовлятися і у наукових дослідженнях, тим більш, що у багатьох державах близького зарубіжжя цей термін має місце у ново прийнятих кримінальних кодексах. Тому потрібно виробити загальне поняття «викрадення» як родової категорії кримінального права, встановити співвідношення між такими родовими категоріями як «викрадення» і «розкрадання», встановити їх загальні і відмітні ознаки.
13. «Розкрадання» як родова категорія (родовий склад) – це умисне протиправне обернення винною особою чужого майна чи права на майно на свою або інших осіб користь із корисливих спонукань способом, зазначеним у кримінальному законі.
14. Відмітними ознаками викрадення є те, що діяння здійснюється шляхом фізичного вилучення людини, рухомого майна та будь-яких інших рухомих речей із будь-яких мотивів, а розкрадання – шляхом обернення майна (рухомого чи нерухомого) чи права на майно із корисливих спонукань на свою або інших осіб користь. Тому категорією «розкрадання» можуть охоплюватися тільки конкретні злочини проти власності. Посягання на предмети матеріального світу з особливим режимом обігу не можуть називатися розкраданнями, оскільки вони вчиняються із будь-яких мотивів і відносно рухомих речей.
15. Категорії «викрадення» і «розкрадання» не тотожні, але і протиставляти їх не слід. Ці окремі родові категорії кримінального права знаходяться у взаємозв’язку і цей взаємозв’язок можна представити у вигляді двох кіл, що перетинаються, кожне з цих понять у тій чи іншій мірі ширше за інше, але певною мірою вони можуть збігатися за обсягом.
16. Збігання за обсягом категорій «викрадення» і «розкрадання» відбувається при вчиненні викрадення майна (ст.ст. 185, 186, 187, 188 КК України), оскільки викрадення майна водночас як видова категорія «викрадення», так і видова категорія «розкрадання». Ознаками викрадення тут є незаконне заволодіння рухомим майном шляхом його фізичного вилучення, а ознаками розкрадання – обернення майна на свою або користь інших осіб із корисливих спонукань. Характерними ознаками «викрадення» як видової категорії розкрадання є:
а) незаконне заволодіння шляхом фізичного вилучення і обернення;
б) рухоме майно;
в) відсутність у особи повноважень до майна, що викрадається;
г) винна особа вчиняє фізичне вилучення майна проти чи поза волею власника або іншого володільця.
17. Водночас може бути розкрадання без викрадення (ст.ст. 190, 191 КК України) і викрадення без розкрадання (ст.ст. 146, 262, 297, 308, 312, 313, 357, 362, 410, 432, 444 КК України).
З урахуванням викладеного пропонується внести наступні зміни і доповнення до Кримінального кодексу України:
1. Доповнити статтю 33 КК України частиною третьою наступного змісту:
«3. Якщо злочин передбачено загальною і спеціальною нормою, сукупність злочинів відсутня і кримінальна відповідальність настає за спеціальною нормою».
2. Доповнити частину першу статті 67 КК України пунктом 14 наступного змісту:
«14) вчинення злочину з корисливих мотивів».
3. Статтю 188 КК України – виключити з КК України.
4. Викласти назву і диспозицію статті 362 КК України у наступній редакції:
«Стаття 362. Незаконне заволодіння інформацією, що знаходиться в автоматизованій системі
1. Умисне незаконне заволодіння інформацією, що знаходиться в автоматизованій системі».
5. У статті 363 КК України слова «якщо це спричинило викрадення» замінити на слова «якщо це спричинило незаконне заволодіння», слова «комп’ютерної інформації» змінити на слова «інформації, що знаходиться в автоматизованій системі».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навч. посіб. – 3-тє вид., стер. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2001. – 429 с.
2. Хрестоматия по истории русского права / Сост. М.Ф. Владимирский-Буданов. – Изд. 4-е. – Вып. 1. – СПб-Киев: Изд. Н.Я. Оглоблина, 1899. – 266 с.
3. Российское законодательство X–XX веков: В 9 т. – М.: Юрид. лит., 1984. – Т.I: Законодательство Древней Руси. – 432 с.
4. Отечественное законодательство XI – XX веков: Пособие для семинаров. часть I (XI–XIX вв.) / Под ред. проф. О.И. Чистикова. – М.: Юристъ, 1999. – 464 с.
5. Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории руського права. – Изд-е 5-е с доп-ми. – СПб-Киев: Изд-во Н.Я. Оглоблина, 1907. – 696 с.
6. Статут Великого княжества Литовского 1529 года. Под ред. акад. К.И. Яблонскиса. – Минск: Изд-во Акад. наук. БССР, 1960. – 253 с.
7. Малиновскій І. Ученіє о преступленіи по Литовскому Статуту. – Кієвъ: Тіпографія Императорскаго Университета св. Владимира, 1894. – 171 с.
8. Российское законодательство X–XX веков. В 9 т. – М.: Юрид. лит., 1985. – Т.2: Законодательство периода образования и укрепления Русского централизованного государства. – 520 с.
9. Российское законодательство X–XX веков. В 9 т. – М.: Юрид. лит., 1985. – Т.3: Акты Земских соборов. – 512 с.
10. Права за якими судиться малоросійський народ. 1743.: Законодавство / Ред. кол. О.М. Мироненко, К.А. Вислобоков, І.Б. Усенко, В.В. Цвєтков, Ю.С. Шемшученко. – К.: Книга, 1997. – 547 с.
11. Российское законодательство X–XX веков. В 9 т. – М.: Юрид. лит., 1986. – Т.4: Законодательство периода становления абсолютизма. – 512 с.
12. Субтельний Орест. Україна: історія / Пер. з англ.. Ю. І. Шевчука; Вст. ст. С. В. Кульчицького. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1993. – 720 с.
13. Российское законодательство X–XX веков. В 9 т. – М.: Юрид. лит., 1988. – Т.6: Законодательство первой половины XIX века. – 432 с.
14. Фойницкий И.Я. Курс уголовного права. Часть особенная. Посягательства личные и имущественные. Учебник. – изд. 5-е. – СПб., Типография М.М. Стасюкевича. 1907. – 441 с.
15. Российское законодательство X–XX веков. В 9 т. – М.: Юрид. лит., 1989. – Т.8: Судебная реформа. – 495 с.
16. Российское законодательство X–XX веков. В 9 т. – М.: Юрид. лит., 1994. – Т.9: Законодательство эпохи буржуазно-демократических революций. – 496 с.
17. Невский С. Ответственность за незаконный оборот оружия по уголовному законодательству второй половины XIX – начала XX века // Уголовное право. – 2003. – № 2. – С. 52–54.
18. Таганцев Н.С. Уголовное уложение 22 марта 1903 г. – СПб., 1904. – 1126 с.
19. Курс уголовного права. Особенная часть. Том 3. Учебник для вузов. Под ред. доктора юридических наук, профессора Г.Н. Борзенкова и доктора юридических наук, профессора В.С. Комиссарова. – М.: ИКД Зерцало-М, 2002. – 500 с.
20. Копиленко О.Л., Копиленко М.Л. Держава і право України. 1917–1920: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1997. – 208 с.
21. О суде: Декрет СНК от 22.11.17 (05.12.17) № 1 // Декреты Советской власти. Том 1. – М.: Госполитиздат, 1957. – 626 с.
22. Альошин Д.П. Кримінальна відповідальність за розкрадання, вчинені у співучасті: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.08. – Х., 2003. – 220 с.
23. Об изъятие из общей подсудности в местностях, объявленных на воинском положении: Декрет ВЦИК от 20 июня 1919 г. № 41. // Декреты Советской власти. Том 5. – М.: Госполитиздат, 1971. – 702 с.
24. О борьбе со спекуляцией, хищениями в государственных складах, подлогами и другими злоупотреблениями по должности в хозяйственных и распределительных органах: Декрет ВЦИК и СНК от 21 октября 1919 г. // Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства. – М.: Изд-во Нар. Комиссара Юстиции, 1919. – № 53. – Ст. 504.
25. О мерах борьбы с хищением из государственных складов и должностными преступлениями, способствующими хищениям: Декрет ВЦИК и СНК от 01 июня 1921 г. // Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства. – М.: Изд-во Нар. Комиссара Юстиции, 1921. – № 49. – Ст. 262.
26. Об установлении усиленной ответственности для лиц, виновных в хищении грузов во время перевозки их: Декрет ВЦИК и СНК от 01 сентября 1921 г. // Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства. М.: Изд-во Нар. Комиссара Юстиции, 1921. – № 62. – Ст. 450.
27. Жижиленко А.А. Имущественные преступления. – Ленинград: Наука и школа, 1925. – 226 с.
28. Курс советского уголовного права. Том IV (Особенная часть). Под ред. А.А. Пионтковского, В.Д. Меньшагина. – М.: Изд-во «Наука», 1970. – 432 с.
29. Жижиленко А.А. Преступления против имущественных и исключительных прав. – Ленинград: Производственно-кооперативная артель «Печатня», 1928. – 208 с.
30. Об охране имущества государственных предприятий, колхозов и кооперативов и укреплении общественной (социалистической) собственности: Постановление ВЦИК и СНК от 07 августа 1932г. // Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства. – М.: Изд-во Нар. Комиссара Юстиции, 1932. – № 62. – Ст. 360.
31. Загородников Н. Ответственность должна быть единой // Социалистическая законность. – 1988. – № 2. – С. 49–51.
32. Гринберг М.С. Природа и суть агрессивного равнодушия (уголовно-политический аспект) // Государство и право. – 1999. – № 2. – С. 63–67.
33. Про кримінальну відповідальність за крадіжку: Указ Президії Верховної Ради СРСР від 04 червня 1947 р. // Відомості Верховної Ради СРСР. – 1947. – № 19 (473).
34. Про посилення охорони індивідуальної власності громадян: Указ Президії Верховної Ради СРСР від 04 червня 1947 р. // Відомості Верховної Ради СРСР. – 1947. – № 19 (473).
35. Уголовный кодекс Украины: Научно-практ. коммент. / Отв. ред.: В.И. Шакун, С.С. Яценко: 5-е изд., доп. – К.: А.С.К., 1999. – 1088 с.
36. Кримінальне право. Особлива частина. Підручник. (Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та інші); відповід. редактор Шакун В.І.. – К.: НАВСУ – Правові джерела, 1999. – 896 с.
37. Тихий В.П. Хищение государственного и общественного имущества и хищение огнестрельного оружия, боеприпасов, взрывчатых веществ и наркотических веществ (Разграничение составов) // Проблемы социалистической законности. – 1984. – № 14. – С. 39–43.
38. Фролов Е.А. Спорные вопросы общего учения об объекте преступления. - Сб. уч. тр. / Свердл. Юридич. инс-т., 1969. Вып. 10. – С. 204–208.
39. Тихий В.П. Ответственность за хищение огнестрельного оружия, боеприпасов и взрывчатых веществ по советскому уголовному праву. – Х.: Вища школа. Изд-во при Харьк. ун-те, 1976. – 129 с.
40. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. – Х.: Одіссей, 2000. – 448 с.
41. Панов Н.И, Тихий В.П. Способ совершения преступления и его значение для квалификации хищений государственного или общественного имущества, огнестрельного оружия, боеприпасов, взрывчатых веществ и наркотических средств. // Проблемы социалистической законности. –1984. – № 14. – С. 25–33.
42. Новий тлумачний словник української мови. У трьох томах. Том.1. Укладачі: професор В.В. Яременко, кандидат філологічних наук О.М. Сліпушко. – К.: Аконіт, 2001. – 928 с.
43. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2002. – 1440 с.
44. Воробйова С., Зайцев Ю., Соломащенко Н. Російсько-українсько-англійський словник правничої термінології: труднощі терміновживання / Заг. ред. Ю. Зайцев. – К.: УКРАЇНСЬКА ПРАВНИЧА ФУНДАЦІЯ, 1994. – 555 с.
45. Новий російсько-український словник-довідник: Близько 100 тис. слів / Уклад. С. Я. Єрмоленко та ін. – Вид. 2-е, доп. і випр. – К.: Довіра: УНВЦ «Рідна мова», 1999. – 878 с.
46. Ожегов С.И. Словарь русского языка. – М.: Русский язык, 1984. – 816 с.
47. Черных П.Я. Историко-этимологический словарь современного русского языка: В 2 т. – 4-е изд., стереотип. – М.: Рус. яз., 2001. Т. 2: Панцирь – Ящур. – 560 с.
48. Кримінальний кодекс України: Закон України від 05 квітня 2001 р. № 2341–14. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25–26. – Ст. 131.
49. Смаглюк О. Визначення місця розкрадання чужого майна в кримінальному законодавстві та встановлення його об’єкта // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 10. – С. 71–73.
50. Борзенков Г.Н. Личная собственность под охраной закона. – М.: Знание, 1985. – 64 с.
51. Советское уголовное право. Часть Особенная. Под ред. Е.А. Смирнова, А.Ш. Якупова. – Киев: НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1975. – 344 с.
52. Меньшагин В.Д. Усиление охраны личной собственности граждан. – М., Юрид. изд-во, 1948. – 50 с.
53. Владимиров В.А. Квалификация похищений личного имущества. – М.: Юрид. лит., 1974. – 208 с.
54. Тальберг Д.М. Насильственное похищение имущества по русскому праву (разбой, грабеж). Историко-догматическое исследование. – СПб., 1880. – 200 с.
55. Уголовный кодекс Литовской Республики / Науч. ред. докт. юрид. наук, проф. В. Павилониса; предисл. канд. юрид. наук, доц. Н.И. Мацнева; вступ. статья докт. юрид. наук, проф. В. Павилониса, докт. юрид. наук, доц. А. Абрамавичуса, докт. юрид. наук, доц. А. Дракшене, пер. с лит. канд. филол. наук, доц. В.П. Казанскене. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 470 с.
56. Уголовный кодекс Латвийской Республики / Науч. ред. и вступ. статья А.И. Лукашова и Э.А. Саркисовой. Пер. с лат. канд. юрид. наук А.И. Лукашова. – СПб: Юридический центр Пресс, 2001. – 313 с.
57. Иногамова-Хегай Л.В. Конкуренция уголовно-правовых норм при квалификации преступлений. – М.: ИНФРА-М, 2002. – 169 с.
58. Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. – Х.: Право, 2000. – 128 с.
59. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, 2001. – 1104 с.
60. Советское уголовное право. Общая часть / Под ред. Н.А. Беляева, П.И. Ковалева. – М.: Юрид. лит., 1977. – 544 с.
61. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник / Под редакцией заслуженного деятеля науки и техники Украины, доктора юридических наук, профессора Е.Л. Стрельцова. – Х.: ООО «Одиссей», 2002. – 672 с.
62. Кундеус В.Г. Поняття викрадення в кримінальному праві // Право України. – 2002. – № 8. – С.106–108.
63. Иванова В.В. Преступное насилие: Учебное пособие для ВУЗов. – М.: ЮИ МВД РФ, Книжный мир, 2002. – 83 с.
64. Бойцов А.И. Понятие насильственного преступления // Криминологические и уголовно-правовые проблемы борьбы с насильственной преступностью. – Л., 1988. – С. 138–140.
65. Закон України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» від 15 лютого 1995 р. № 60/95–ВР // Відомості Верховної Ради України – 1995. – № 10. – Ст. 60.
66. Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними: Закон України від 15 лютого 1995 р. № 62/95–ВР // Відомості Верховної Ради. – 1995. – № 10. – Ст. 62.
67. Про інформацію: Закон України від 02 жовтня 1992 р. № 2657–12 // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.
68. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основание в советском уголовном праве. – М: Юрид. лит., 1963. – 276 с.
69. Уголовное право Украины. Общая часть: Учебник для студентов юрид. вузов и фак. / М.И. Бажанов, Ю.В. Баулин, В.И. Борисов и др. – 2-е изд., перераб. и доп. – Х.: Право, 1999. – 400 с.
70. Ковалев М.И. Понятие и признаки преступления и их значение для квалификации: Учеб. пособие. – Свердловск: Свердл. юридич. ин-т, 1974. – 80 с.
71. Чхиквадзе В.М. Военно-уголовное право. Часть I – Общая. – М.: РИО ВЮА КА, 1946. – 284 с.
72. Емельянов В.П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования (уголовно-правовое исследование). – М.: NOTA BENE, 2000. – 320 с.
73. Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак. – К.: А.С.К., 2001. – 352 с.
74. Загальна декларація прав людини: Від 10 грудня 1948 р. Ратифіковано ВР СРСР 10 грудня 1948 р. № 995_0115 // http:// zakon.rada.gov.ua/
75. Міжнародний пакт про громадські та політичні права: Від 19 жовтня 1973 р. Ратифіковано Указом Президії ВР УРСР 19 жовтня 1973 р. № 2148– VIII. // http:// zakon.rada.gov.ua/
76. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96–ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
77. Уголовный кодекс ФРГ / Пер. с нем. – М.: Зерцало, 2000. – 208 с.
78. Уголовный кодекс Испании / Под ред. и с предисл. докт. юрид. наук, проф. Н.Ф. Кузнецовой и докт. юрид. наук, проф. Ф.М. Решетникова. – М.: Изд-во Зерцало, 1998. – 218 с.
79. Уголовный кодекс Швейцарии / Науч. ред., предисл. и пер. с нем. канд. юрид. наук А.В. Серебренниковой – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 350 с.
80. Уголовный кодекс Республики Болгария / Науч. ред. канд. юрид. наук, проф. А.И. Лукашова. Пер. с болг. Д.В. Милушева, А.И. Лукашова; вступ. статья Й.И Айдарова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 298 с.
81. Уголовный кодекс Японии / Науч. ред. и предисл. докт. юрид наук, проф. А.И. Коробеева. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 226 с.
82. Уголовный кодекс Китайской Народной Республики / Под ред. докт. юрид. наук, проф. А.И. Коробеева. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 303 с.
83. Уголовный кодекс Швеции / Науч. ред. проф. Н.Ф. Кузнецова и канд. юрид. наук С.С. Беляев. Пер. на рус. яз. С.С. Беляева. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 320 с.
84. Уголовный кодекс Российской Федерации. – М.: ТК Велби, изд-во Проспект, 2003. – 160 с.
85. Уголовный кодекс Республики Беларусь / Вступ. ст. А.И. Лукашова, Э.А.Саркисовой. – 2-е изд., испр. и доп. – Мн: Тесей, 2001. – 312 с.
86. Уголовный кодекс Республики Казахстан / Предисл. министра юстиции Республики Казахстан, докт. юрид. наук, проф. И.И. Рогова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 466 с.
87. Уголовный кодекс Республики Узбекистан / Вступ. статья М.Х. Рустамбаева, А.С. Якубова, З.Х. Гулямова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 338 с.
88. Уголовный кодекс Республики Таджикистан / Предисл. А.В. Федорова. –СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 410 с.
89. Уголовный кодекс Туркменистана. – Ашхабад: Туркменистан, 1997. – 352 с.
90. Уголовный кодекс Кыргызской Республики / Предисл. канд. юрид. наук, зам. прокурора Санкт-Петербурга А.П. Стуканова, канд. юрид. наук, зам. начальника управления прокуратуры С.-Петербурга П.Ю. Константинова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 352 с.
91. Уголовный кодекс Азербайджанской Республики / Науч. ред., предисл. докт. юрид. наук, проф. И.М. Рагимова. Пер. с азерб. Б.Э. Аббасова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 325 с.
92. Уголовный кодекс Республики Молдова / Вступ. статья канд. юрид. наук А.И. Лукашова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 408 с.
93. Уголовный кодекс Эстонской Республики / Науч. ред. и пер. с эст. В.В. Запевалова; вступ. статья канд. юрид. наук, доц. Н.И. Мацнева. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 262 с
94. Сташис В.В., Бажанов М.И. Личность – под охраной уголовного закона (Глава III Уголовного кодекса Украины с научно-практическим комментарием). – Симферополь: Таврида, 1996. – 235 с.
95. Лысов М. Ответственность за незаконное лишение свободы, похищение человека и захват заложников // Российская юстиция. – 1994. – № 5. – С.40–41.
96. Лавров В.П. Расследование похищения и подмены ребенка / Под ред. И.М. Лузгина. – М.: ВШ МООП СССР, 1966. – 16 с.
97. Гуторова Н. А. Уголовное право Украины. Особенная часть. Конспект лекций. – Х.: Одиссей, 2003. – 320 c.
98. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Під загальною редакцією Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. у 2-х ч. Особлива частина. – К.: Форум, 2001. – 942 с.
99. Володіна О.О. Кримінальна відповідальність за викрадення людини (аналіз складу злочину). Дис... канд. юрид. наук. 12.00.08. – Х., 2003. – 229 с.
100. Бълогрицъ-Котляревский Л.С. Учебникъ Русского уголовного права. Общая и Особенная части. – К.: Тип. И.И. Чоколова, 1903. – 620 с.
101. Бауськов Д. Отграничение похищение человека от захвата заложников // Уголовное право. – 2003. – № 2. – С. 11–14.
102. Юридична енциклопедія: в шести томах. Т.1: А–Г. / Редкол.: Ю.С. Шемшушенко (від. ред.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 1998. – 672 с.
103. Уголовное право Российской Федерации. Особенная часть: Учебник / Б.В. Здравомыслов, В.Ф. Караулов, А.В. Гладков и др. / Под ред. Б.В. Здравомыслова. – 2-е изд., перераб. и дополн. – М.: Юристъ, 2000. – 552 c.
104. Харченко В.Б., Перекрестов Б.Ф. Уголовное право Украины. Особенная часть в вопросах и ответах. Конспект лекций. – К.: Атика, 2002. – 256 с.
105. Расследование похищения человека: Методическое пособие / Авт. кол.: А.И. Дворкин, Ю.М. Самойлов, В.Н. Исаенко и др. / Научн. ред. А.И. Дворкин. – М.: Приоритет, 2000. – 112 с.
106. Уголовное право. Особенная часть. Учебник для вузов / Отв. ред. доктор юридических наук, профессор И.Я. Козаченко, доктор юридических наук, профессор З.А. Незнамова, кандидат юридических наук, доцент Г.П. Новоселов. – М.: Издательская группа ИНФРА М – НОРМА, 1998. – 768 с.
107. Словарь по уголовному праву / Отв. ред. проф. А.В. Наумов. – М.: Изд-во БЕК, 1997. – 702 с.
108. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации. Изд. 3-е, изм. и доп. / Под общей редакцией Генерального прокурора Российской Федерации, профессора Ю.И. Скуратова и председателя Верховного Суда Российской Федерации В.М. Лебедева. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА . М., 2000. – 896 с.
109. Володина О.А. Понятие похищение ребенка и проблемы его отграничения от некоторых смежных составов преступлений // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2003. – Вип. 58. – С. 168–173.
110. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка. В четырех томах. Т.3. – М.: Русский язык, 1982. – 555 с.
111. Новий тлумачний словник української мови / Укл. В.В. Яременко, О.М. Сліпушко. У чотирьох томах. – Т.2.Ж-ОБД. – Київ: Аконіт, 2000. – 912 с.
112. Сташис В.В., Бажанов М.И. Преступления против личности в УК УССР и судебной практике. – Изд. 2-е, испр. и дополн. – Х.: Вища школа, 1987. – 216 с.
113. Шаргородский М.Д. Уголовный закон. – М.: Юрид. изд-во Министерства юстиции СССР, 1948. – 312 с.
114. Дурманов Н.Д. Советский уголовный закон. – М.: Изд-во Московск. ун-та, 1966. – 320 с.
115. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – 2-е изд., перераб. и дополн. – М.: Юрист, 1999. – 304 с.
116. Брайнин Я.М. Уголовный закон и его применение. – М.: Юрид. лит., 1967. – 276 с.
117. Марксистско-ленинская философия. – 2-е изд., переработ. и доп. – М.: Политиздат, 1988. – 431 с.
118. Зубкова В.И, Тяжкова И.М. Ответственность за похищение человека по уголовному законодательству России // Вестник Московского университета. Серия 11, Право. – 1996. – № 2. – С. 54–60.
119. Уголовное право России. Учебник для вузов. В 2-х томах. Т. 2. Особенная часть / Х.М. Ахметшин, Б.В. Волженкин, Р.Р. Галиакбаров и др. / Под. ред. А.Н. Игнатова и А.Ю. Красикова. – М.: Издат. группа НОРМА-ИМФРА М, 1998. – 808 с.
120. Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность. – Х.: Вища школа, 1982. – 160 с.
121. Кудрявцев В.Н. Причинность в криминологии. – М. : Юрид. лит., 1968. – 175 с.
122. Никифоров Б.С. Объект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1960. – 229 с.
123. Вышинская З.А. Преступления против личности. – М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1939. – 252 с.
124. Бриллиантов В. Похищение человека или захват заложника? // Российская юстиция. – 1999. – № 9. – С. 43.
125. Кундеус В.Г. Поняття викрадення людини // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2003. – Вип. 24. – С. 72–76.
126. Уголовное право. Особенная часть: Учебник / Н.Н. Афанасьев, Н.И. Ветров, Р.Л. Габдрахманов и др. / Под ред. Н.И. Ветрова и Ю.И. Ляпунова. – М.: Новый Юрист, 1998. – 768 с.
127. Уголовное право России. Особенная часть: Учебник / С.В. Бородин, О.Л. Дубовик, С.Г. Келина и др. / Под ред. В.Н. Кудрявцева, А.В. Наумова. – 2-е изд., перераб. и дополн. – М.: Юристъ, 1999. – 492 с.
128. Курс советского уголовного права. Часть общая. Т. 2. Преступление / А.А. Пионтковский / Ред. кол.: А.А. Пионтковский, П.С. Ромашкин, В.М. Чхиквадзе. – М.: Наука, 1970. – 516 с.
129. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. Учебное пособие. – Днепропетровск: Пороги, 1992. – 168 с.
130. Щербаков Е.П. Функциональная структура воли. – Омск: Спринт, 1990. – 256 с.
131. Віденська Конвенція про дипломатичні зносини: Конвенція від 18 квітня 1961 р. № 995_048. Ратифіковано Указом Президії ВР СРСР 11 лютого 1964 р. // http:// zakon.rada.gov.ua/
132. Про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів: Конвенція від 14 грудня 1973 р. № 995_389. Ратифіковано Указом Президії ВР СРСР 26 грудня 1975 р. // http:// zakon.rada.gov.ua/
133. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник для студ. вищ. навч. закл. освіти / М.І. Бажанов, В.Я. Тацій, В.В. Сташис, І.О. Зінченко та ін. / За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Юрінком Інтер; – Х.: Право, 2002. – 496 с.
134. Навроцький В.О. Наступність кримінального законодавства України (порівняльний аналіз КК України 1960 р. та 2001 р.). – К.: Атіка, 2001. – 272 с.
135. Фесенко Є.В. Злочини проти здоров’я населення та система заходів з його охорони. – К.: Атіка, 2004. – 280 с.
136. Голубєв В.О. Правові аспекти захисту інформації // Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в автоматизованих системах України. – К., 1998. – С. 44–45.
137. Розенфельд Н. Загальна характеристика умисних комп’ютерних злочинів // Право України. – 2002. – № 10. – С. 88–92.
138. Орлов П.І. Інформація та інформатизація: Нормативно-правове забезпечення: Науково-практичний посібник. – Х.: Вид-во ун-ту внутр. справ, 2000. – 576 с.
139. Біленчук П.Д., Романюк Б.В., Цимбалюк В.С. та ін. Комп’ютерна злочинність. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2002. – 240 с.
140. Про захист осіб стосовно автоматизованої обробки даних особистого характеру: Конвенція Ради Європи, підписана в Страсбурзі 28 січня.1981 р. № 994–326, в редакції від 08 листопада 2001 р. // http://zakon.rada.go.ua/
141. Мазуров В.А. Компьютерные преступления: классификация и способы противодействия: Учебно-практическое пособие. – М.: Палеотип, Логос, 2002. – 148 с.
142. Розенфельд Н.А. Кримінально-правова характеристика незаконного втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.08. – К.: 2003. – 222 с.
143. Музика А., Азаров Д. Про поняття злочинів у сфері комп’ютерної інформації // Право України, – 2003. – № 4. – С. 86–89.
144. Про захист інформації в автоматизованих системах: Закон України від 05 липня 1994 р. № 80/94–ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 31. – Ст. 286.
145. Хавронюк М.І та ін. Військові злочини: Комент. законодавства / М.І. Хавронюк, С.І. Дячук, М.І Мельник; Відп. ред.: М.Д. Дрига, В.І. Кравченко. – К.: А.С.К., 2003. – 272 с.
146. Матышевский П.С. Преступления против собственности и смежные с ними преступления. – К.: Юринком, 1996. – 240 с.
147. Курс советского уголовного права. Том 3 (Особенная часть) Под ред. Н.А. Беляева, М.Д Шаргородского. – Ленинград: Изд. Лен. университета, 1973. – 836 с.
148. Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972–2002: Офіц. Вид / За заг. ред В.Т. Маляренка. – К.: А.С.К., 2003. – 560 с.
149. Шарапов Р.Д. Физическое насилие в уголовном праве. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 298 с.
150. Научно-практический комментарий Уголовного кодекса РСФСР / Отв. ред. проф. Б.С. Никифоров. – М.: Юрид. лит., 1963. – 528 с.
151. Уголовный кодекс Украинской ССР: Научно-практический комментарий – К.: Политиздат Украины, 1978. – 684 с.
152. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 р. № 435–ІV. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356.
153. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Концерн «видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 1196 с.
154. Магарин Н.С., Баранеко Д.В. Субъект преступления по новому уголовному законодательству Украины / Под ред. Е.Л. Стрельцова. – Одесса: Астропринт, 2001. – 104 с.
155. Павлов В.Г. Субъект преступления и уголовная ответственность. – СПб: Изд-во «Лань», Санкт-Петербургс. ун-т МВД России, 2000. – 192 с.
156. Орлов В.С. Субъект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Юрид. лит.: 1958. – 260 с.
157. Владимиров В.А., Левицкий Г.А. Субъект преступления по советскому уголовному праву: Лекция. – М.: ВШ МООП РСФСР, 1964. – 59 с.
158. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін. / За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер _ Право, 2002. – 416 с.
159. Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть. Курс лекций. – М.: БЕК, 1997. – 590 с.
160. Егоров В.С. Понятие состава преступления в уголовном праве: Учебное пособие. – М.: Московский психолого-социальный инст.; Воронеж: Изд-во НПО «МОДЭК», 2001. – 80 с.
161. Концепція розвитку законодавства України на 1997–2005 роки. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1997. – 124 с.
162. Лазарев А.М. Субъект преступления: Учебное пособие. – М.: ВЮЗИ,1981. – 63 с.
163. Звіт про осіб, які вчинили злочини на території України за 12 місяців 2003 року. – Київ. МВС України, 2003 рік. Рукопис.
164. Уголовный кодекс Украинской ССР: Науч.-практ. коммент. / Н.Ф. Антонов, М.И. Бажанов, Ф.Г. Бурчак и др. – К.: Политиздат Украины, 1987. – 880 с.
165. Уголовное право. Часть Особенная: Учебник / В.А. Владимиров, П.Ф. Гришанин, Н.И. Загородников и др. / Под ред. Н.И. Загородникова, В.Ф. Кириченко. – М.: Юрид. лит., 1969. – 584 c.
166. Игнатов А.Н. Уголовный закон охраняет права несовершеннолетних. – М.: Юрид. лит., 1971. – 88 с.
167. Кузнецов А.В. Уголовное право и личность. – М.: Юрид. лит., 1977. – 168 с.
168. Пионтковский А.А. Уголовное право. Особенная часть. Преступления против личности: Учебник. – М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1938. – 136 с.
169. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М.: Госюриздат, 1960. – 244 с.
170. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. – М.: Госюриздат., 1957. – 364 с.
171. Рарог А.И. Вина в советском уголовном праве / Науч. ред. Б.В. Здравомыслов. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1987. – 186 с.
172. Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и ее установление. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1974. – 244 с.
173. Кригер Г.А. Квалификация хищений социалистического имущества. – М.: Юрид. лит., 1974. – 336 с.
174. Преступления: вопросы и ответы (по Уголовному кодексу Российской Федерации): Научно-практ. пособие / Отв. ред. Н.Ф. Мурашов. 2-е изд., испр. и доп. – М.: Изд-ль Шумилова И.И., 2001. – 188 с.
175. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 416 с.
176. Волков Б.С. Проблема воли и уголовная ответственность. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1965. – 136 с.
177. Рарог А.И. Общая теория вины в уголовном праве: Учебное пособие. – М.: ВЮЗИ, 1980. – 92 с.
178. Рарог А.И. Субъективная сторона и квалификация преступлений. – М.: Профобразование, 2001. – 112 с.
179. Литвак О. Злочинність, її причини та профілактика. – К.: Україна, 1997. – 167 с.
180. Волков Б.С. Мотив и квалификация преступлений. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1968. – 166 с.
181. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии – СПб: Питер, 2001. – 720 с.
182. Зелінський А.Ф. Кримінологія. Навчальний посібник. – Х.: Рубікон, 2000. – 240 с.
183. Сборник постановлений Пленума Верховного Суда СССР (1924 – 1973гг.). – М.: Известия, 1974. – 760 с.
184. Тарарухин С.А. Установление мотива и квалификация преступлений. – К.: Вища школа, 1977. – 152 с.
185. Немов Р.С. Психология: Учеб. для студентов высш. пед. учеб. заведений: В 3 кн. Кн. 1. Общие основы психологии. – 3-е изд. – М.: Гуманит. изд-во Центр ВЛАДОС, 1997. – 688 с.
186. Пинаев А.А. Курс лекций по общей части уголовного права. Книга первая – «О преступлении». – Х.: Харьков юридический. 2001. – 290 с.
187. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции. Часть общая. В двух томах. Т.1 – М.: Наука, 1994. – 380 с.
188. Савченко А.В. Мотив і мотивація злочину. – К.: Атіка, 2002. – 144 с.
189. Кузнецова Н.Ф. Мотивация преступления и тенденции её изменения // Вопросы советской криминологии (Материалы научной конференции). – 1976. – № 2. – С. 3–19.
190. Зелінський А.Ф., Коржанський М.Й. Корислива злочинна діяльність. – К.: Генеза, 1998. – 144 с.
191. Зелинский А.Ф. Криминальная мотивация хищений и иной корыстной преступной деятельности. Учебное пособие. – К.: УНК ВО,1990. – 72 с.
192. Советское уголовное право. Общая часть. Под ред. М.Д. Шаргородского, Н.А. Беляев. – Л.: 1960.– 588 с.
193. Практикум по уголовному праву. Учебное пособие / Под. ред. проф. Л.Л. Кругликова. – М.: Изд-во БЕК, 1997. – 501 с.
194. Кримінальне право України. Загал. частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Банківський та ін.; За ред. П.С. Матишевського та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 512 с.
195. Уголовное право. Общая часть. Учебник для вузов. Отв. ред. И.Я. Козаченко, З.А. Незнамова – М.: Издательская группа ИНФРА М – НОРМА, 1998. – 516 с.
196. Лунеев В.В. Преступное поведение: мотивация, прогнозирование, профилактика. – М., 1980. – 263 с.
197. Кримінально-процесуальний кодекс України: Затверджений Законом УРСР від 28 грудня 1960 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – Ст. 15.
198. Криминалистика: Учебник / Под ред. И.Ф. Пантелеева, Н.А. Селиванова. – М.: Юрид. лит., 1984. – 544 с.
199. Кримінальне право України. Особлива частина. Підручник для студентів юрид. вузів і фак. / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, С.Я. Ляхова та ін.; За ред. П.С. Матишевського та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 896 с.
200. Пинаев А.А. Некоторые вопросы дальнейшего совершенствования советского уголовного законодательства об ответственности за хищения // Проблемы социалистической законности. – 1984. – № 14. – С. 95–103.
201. Фролов Е.А. Объект уголовно-правовой охраны и общее понятие хищения социалистического имущества. – Сб. уч. тр. / Свердл. юридич. инс-т, 1969. Вып. 9. – С. 66 –117.
202. Матышевский П.С. Ответственность за преступления против социалистической собственности. – К.: Изд-во Киев. ун-та, 1968. – 130 с.
203. Уголовный Кодекс Грузии / Науч. ред. З.К. Бигвава. Вступ. статья канд. юрид. наук, проф. О. Гамкрелидзе. Пер. с грузинск. И. Мериджанашвили. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 409 с.
204. Науковий коментар Кримінального кодексу України / Проф. Коржанський М.Й. – К.: Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001. – 656 с.
205. Кундеус В.Г. Проблеми встановлення місця розкрадання в сучасному кримінальному праві України // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених: Матер. наук.-практ. конф. – Харків, 20 червня 2003 р. / Відп. ред. Венидиктов В.С. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. – С. 71–73.
206. Мирошниченко Н.А. Уголовная ответственность за незаконные действия с наркотическими средствами, психотропными веществами, их аналогами и прекурсорами по новому уголовному законодательству Украины // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. [Харків] 25–26 жовтня 2001 р. / Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. – К. – Х.: Юрінком Інтер, 2002. – 272 с.
207. Советское уголовное право. Часть особенная. Под ред. Н.И. Загородников