КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАВІДОМО НЕЗАКОННИХ ЗАТРИМАННЯ, ПРИВОДУ, АРЕШТУ ТА ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ (СТ. 371 КК УКРАЇНИ)

Короткий опис

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. Соціальна обумовленість кримінально-правової заборони завідомо незаконних затримання, приводу, арешту та тримання під вартою

14
1.1. Історико-правовий аспект становлення та розвитку інституту кримінальної відповідальності за завідомо незаконні затримання, привід, арешт та тримання під вартою
14
1.2. Відповідність кримінально-правової заборони завідомо неза-конних затримання, приводу, арешту та тримання під вартою принципам криміналізації діянь на сучасному етапі 26
Висновки до першого розділу 33
РОЗДІЛ 2. Об’єктивні ознаки завідомо незаконних затримання, приводу, арешту та тримання під вартою 35
2.1. Об’єкт завідомо незаконних затримання, приводу, арешту та тримання під вартою 35
2.2. Об’єктивна сторона завідомо незаконних затримання, приводу, арешту та тримання під вартою 56
2.2.1. Об’єктивна сторона завідомо незаконного затримання 58
2.2.2. Об’єктивна сторона завідомо незаконного приводу 78
2.2.3. Об’єктивна сторона завідомо незаконного арешту
2.2.4. Об’єктивна сторона завідомо незаконного тримання під вартою 83

95
2.2.5 Суспільно небезпечні наслідки злочинів, передбачених ст. 371 КК України
Висновки до другого розділу
108
114
РОЗДІЛ 3. Суб’єктивні ознаки завідомо незаконних затримання, приводу, арешту та тримання під вартою 120
3.1. Суб’єкт завідомо незаконних затримання, приводу, арешту та тримання під вартою 120
3.2. Суб’єктивна сторона завідомо незаконних затримання, приводу, арешту та тримання під вартою 136
Висновки до третього розділу 153
РОЗДІЛ 4. Відмежування завідомо незаконних затримання, арешту та тримання під вартою від суміжних складів злочинів та дисциплінарних проступків

157
4.1. Відмежування завідомо незаконних затримання, арешту та тримання під вартою від суміжних складів злочинів і питання сукупності цих злочинів з іншими злочинами

157
4.2. Відмежування завідомо незаконних затримання, арешту та тримання під вартою від дисциплінарних проступків
168
Висновки до четвертого розділу 171
ВИСНОВКИ 173
ДОДАТКИ 180
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 190

В С Т У П

Актуальність теми. Прийнята 28 червня 1996 року Конституція України [1], будучи політико-юридичним та ідеологічним фундаментом реформи правової системи України, у ст.ст. 3 і 29 заклала підґрунтя створення в галузевому законодавстві дієвих правозахисних механізмів, які б ґарантували захист такого невід’ємного та невідчужуваного права людини, як право на свободу та особисту недоторканність. Забезпечення зазначених ґарантій покладено на органи дізнання, досудового слідства, прокуратуру й суд. Саме правозастосовна діяльність цих органів у сфері кримінального судочинства, здійснювана в режимі неухильного і якісного виконання вимог законів та інших нормативних актів, повинна створити необхідні умови для вирішення завдань правосуддя, основною метою якого є реальне утвердження в суспільстві верховенства права, сутність якого полягає в тому, що права людини та основоположні свободи є тими цінностями, що формують зміст і спрямованість діяльності держави [2].
Разом із тим, зрозуміло, що для успішного виконання такої ролі повинні існувати відповідні фактори, які покликані забезпечити ефективність діяльності органів правосуддя та запобігти вчиненню проти нього протиправних дій, що перетворюють правосуддя із засобу захисту суспільних інтересів у об’єкт злочинних посягань, який, зазнаючи аґресивного впливу діянь антисоціальної спрямованості, сам потребує охорони, а отже, об’єктивно втрачає правозахисні властивості. При цьому вчинення таких дій службовими особами, безпосереднім призначенням яких є охорона законності та забезпечення реалізації конституційних принципів, дискредитує всю правозахисну систему держави, обертаючи правосуддя в його антипод, що породжує конфлікти та зневажає права людини.
Тому поряд із низкою процесуальних норм, якими закріплено формальні вимоги щодо порядку застосування правообмежувальних процедур, окреме місце в системі правових ґарантій посідають кримінально-правові норми, зокрема ст. 371 КК України [3], як адекватний засіб запобігання та протидії спробам блокувати дієвість правозахисних механізмів і привнести безладдя у сформований правопорядок.
Слід зазначити, що вказані ґарантії не тільки прямо випливають із Конституції України, але й узгоджуються з низкою міжнародно-правових актів, спрямованих на всебічне утвердження примату прав людини як на державному, так і на міждержавному рівні. Ця узгодженість є результатом гармонізації національного законодавства з нормами міжнародного права, що забезпечує можливість інтеграції України в європейське співтовариство.
Натомість суттєвою перешкодою на шляху інтеґраційних ініціатив є ті численні порушення вимог закону з боку органів розслідування під час провадження в кримінальних справах, зокрема в ході затримання й арешту осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину, що спричиняють безпідставні порушення їхніх конституційних прав. Підсилювачем злочинного ефекту такого свавілля є невжиття з боку відповідних контролюючих інстанцій адекватних заходів, спрямованих на поновлення порушених прав і притягнення винних до відповідальності. Це не тільки викликає обурення та занепокоєння як громадськості в цілому, так і кожного окремого громадянина, який відчуває себе незахищеним від незаконних дій правоохоронних органів, а й підриває імідж України в міжнародній спільноті, характеризуючи її як країну, що не здатна забезпечити законні права громадян від незаконних затримань, арештів і кримінального переслідування.
Аналіз статистичних даних про діяльність відповідних правоохоронних органів, практики Європейського суду з прав людини [4, с. 229], щорічних доповідей Уповноваженого Верховної Ради з прав людини [5, с. 148; 6, с. 216] свідчить про те, що хоча випадки порушення права громадян на свободу й особисту недоторканність непоодинокі, кількість порушених за даними фактами кримінальних справ незрівнянно мала відносно загальної чисельності подібних порушень, а кількість осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності за їх вчинення, – мізерна. Так, за даними МВС України, загальна кількість злочинів, зареєстрованих за ст. 371 КК України в період з 2001 до 2008 року, становить лише 68 випадків (2001 – 4; 2002 – 3; 2003 – 12; 2004 – 9; 2005 – 6; 2006 – 21; 2007 – 8; 2008 (перше півріччя) – 5) (Додаток А). Водночас, за даними відділу статистичної інформації та аналітичної роботи Генеральної прокуратури України, за відповідний період звільнено з-під варти за відсутністю події або складу злочину чи у зв’язку з недоведеністю участі в скоєнні злочину 208 осіб. Крім того, за ініціативою прокурора зі слідчих ізоляторів та ізоляторів тимчасового тримання звільнено 1063 незаконно утримувані особи (Додаток Б).
Певним аспектам дослідження проблеми кримінальної відповідальності за вчинення розглядуваних злочинів у різні історичні періоди було присвячено роботи таких криміналістів, як А.Я. Асніс, М.І. Бажанов, О.Ф. Бантишев, І.С. Власов, В.К. Глістін, С.А. Денисов, Б.В. Здравомислов, В.Ф. Кириченко, Ю.І. Кулєшов, Я.М. Кульберг, Л.В. Лобанова, Ю.А. Мерзлов, В.О. Навроцький, А.А. Піонтковський, Ю.П. Попова, Ш.С. Рашковська, О.Б. Сахаров, О.Я. Свєтлов, В.І. Суботіна, П.Л. Суріхін, С.І. Тіхенко, І.М. Тяжкова, І.М. Черних, Н.Р. Фасхутдінова та ін. Але на сучасному етапі системне дослідження цих питань набуває особливої значущості з урахуванням тих докорінних перетворень, що відбулися внаслідок реформування вітчизняного законодавства відповідно до панівної ідеї розбудови України як правової та демократичної держави. Водночас відсутність належної уваги з боку науковців до зазначених питань створює певний інформаційний вакуум, який позбавляє правозастосовців можливості практичного впровадження теоретично обґрунтованих засобів викриття винних у вчиненні злочинів, передбачених ст. 371 КК України. Тому актуалізується необхідність досліджень, спрямованих на виявлення й подолання причин, які перешкоджають нормальному відправленню правосуддя у сфері кримінального судочинства, з метою забезпечення невідворотності настання кримінальної відповідальності за навмисне порушення конституційного права громадян на свободу та особисту недоторканність.
З огляду на концептуальний, а не казуальний характер зазначених проблем, їх усебічне дослідження вимагає саме дисертаційного рівня, який дозволить синтезувати конкретні пропозиції щодо поліпшення стану прав людини в сучасному кримінальному судочинстві.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідних робіт кафедри кримінального права Луганського державного університету внутрішніх справ, відповідає тематиці пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, визначених Наказом МВС України № 755 від 5 липня 2004 року „Про затвердження Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004 – 2009 років”, а також узгоджується з Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки, затвердженою указом Президента України № 1376/2000 від 25 грудня 2000 року.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексне розроблення найбільш важливих теоретичних і практичних питань кримінальної відповідальності за завідомо незаконні затримання, привід, арешт і тримання під вартою, а також формулювання на цій основі пропозицій щодо вдосконалення відповідних кримінально-правових норм, кримінально-процесуальних інститутів та оптимізації правозастосовної практики.
Відповідно до сформульованої мети були поставлені такі завдання:
– провести ретроспективний аналіз розвитку національного криміна-льного та кримінально-процесуального законодавства з питань, що регулюють процедуру забезпечення права особи на свободу та особисту недоторканність у сфері кримінального судочинства та відповідальність за порушення відповідних нормативних приписів;
– визначити відповідність кримінального законодавства, що встанов-лює відповідальність за незаконне вчинення зазначених дій, принципам криміналізації;
– дослідити ознаки протиправності затримання, приводу, арешту та тримання під вартою в їх кримінально-процесуальному та кримінально-правовому аспектах через дослідження їх об’єктивних і суб’єктивних ознак;
– установити й проаналізувати юридично значущі ознаки досліджуваних діянь, що дозволяють відмежувати їх від суміжних складів злочинів;
– сформулювати теоретичні та практичні рекомендації, спрямовані на вдосконалення норм кримінального законодавства, а також кримінально-процесуальних процедур обмеження права особи на свободу та особисту недоторканність, з метою створення оптимальних умов для ефективного здійснення правосуддя.
Об'єктом дослідження є правовідносини, що виникають у зв’язку із затриманням, приводом, арештом і триманням під вартою.
Предметом дослідження є кримінально-правова характеристика завідомо незаконних затримання, приводу, арешту та тримання під вартою.
Методи дослідження. Мета й завдання дисертаційної роботи зумо-вили вибір відповідних загальнотеоретичних і спеціально-наукових методів: порівняльно-правового, історико-правового, логіко-правового, системного аналізу, статистичного та інших. Завдяки порівняльно-правовому методу встановлено відповідність вітчизняних норм, що реґламентують порядок застосування запобіжних заходів, пов’язаних з обмеженням права на свободу та особисту недоторканність, міжнародно-правовим стандартам щодо дотримання прав особи у сфері кримінального судочинства. Історико-правовий метод дав можливість проаналізувати етапи становлення та розвитку як кримінально-процесуальних норм, що встановлювали порядок затримання та арешту, так і кримінально-правових норм, що передбачали відповідальність за їх незаконне застосування. За допомогою логіко-правового методу й методу системного аналізу вдалося дослідити об’єктивні та суб’єктивні ознаки злочинів, передбачених ст. 371 КК України, та виявити недоліки в конструкції зазначеної норми. З використанням конкретно-соціологічного методу було проведено інтерв’ювання співробітників слідчих підрозділів прокуратури та ОВС з питань застосування заходів процесуального примусу, яке сприяло з’ясуванню позиції правозастосовних органів щодо розуміння ознак аналізованих злочинів. Статистичний метод забезпечив обґрунтування теоретичних положень роботи статистичною інформацією.
Нормативну базу дослідження склали Конституція України, чинне кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України та країн СНД, нормативно-правові акти міжнародного права, прецедентні рішення Європейського суду з прав людини, інші нормативні акти, які реґулюють питання, пов’язані із застосуванням запобіжних заходів, що обмежують право особи на свободу та особисту недоторканність.
Теоретичною основою дисертації стали наукові праці провідних українських і зарубіжних учених у галузі загальної теорії права, філософії, соціології, кримінального, кримінально-процесуального права, кримінології та в інших галузях знань.
Емпірична база дослідження включає результати вивчення й уза-гальнення слідчої, прокурорської та судової практики, а також статистичних даних ГІЦ МВС України, відділу статистичної інформації та аналітичної роботи Генеральної прокуратури України, управління узагальнення судової практики Верховного Суду України про кількісні показники застосування запобіжних заходів, пов’язаних з попереднім ув’язненням особи, та наслідків порушення при цьому вимог закону; підсумки анкетного опитування 145 працівників слідчих підрозділів ОВС і прокуратури Луганської області щодо юридичних ознак злочинів, передбачених ст. 371 КК України; дані, отримані за результатами вивчення 150 архівних кримінальних справ у яких провадилися затримання, приводи та арешти, а також п’яти кримінальних справ, порушених за ст. 371 КК України, що розслідувалися слідчими підрозділами прокуратур Рівненської, Миколаївської, Дніпропетровської та Донецької областей. Також ураховувався особистий досвід роботи дисертанта слідчим.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за змістом розглянутих питань дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням ознак завідомо незаконних затримання, приводу, арешту та тримання під вартою як кримінально караних діянь.
Найбільш важливими з числа теоретичних положень, висновків і практичних пропозицій, що сформульовані в дисертації, є такі:
вперше:
– комплексно та системно розглянуті питання, пов’язанні зі з’ясуванням соціальної обумовленості криміналізації завідомо незаконних затримання, приводу, арешту та тримання під вартою;
– з урахуванням принципів криміналізації діянь висловлюється пропозиція щодо декриміналізації завідомо незаконного приводу як діяння, з яким можна успішно боротися заходами дисциплінарного впливу;
– викладено авторську позицію щодо розуміння безпосереднього об’єкта досліджуваних злочинів як правовідносин, що забезпечують процесуальну діяльність органів досудового розслідування, прокурорського нагляду та судового контролю, спрямовану на досягнення завдань правосуддя через реалізацію конституційного права особи на свободу та особисту недоторканність, при застосуванні запобіжних заходів у вигляді затримання та арешту під час досудового розслідування кримінальної справи;
– основним критерієм істотності заподіяної шкоди при незаконному застосуванні до особи затримання, арешту або тримання під вартою, ви-знається порушення кримінально-процесуальних засад, зокрема принципів недоторканності особи, презумпції невинуватості та змагальності;
– згідно з загальноприйнятими правилами юридичної техніки наво-дяться аргументи на користь конкретизації юридичної природи правовідносин, що поставлені під охорону ст. 371 КК України, шляхом використання в тексті закону терміна „кримінально-процесуальне затримання”. Також доводиться необхідність збереження терміна „арешт”;
– обґрунтовується, що de lege lata до числа суб’єктів злочинів, передбачених ст. 371 КК України, повинні бути віднесені професійні судді всіх судових ланок, які законодавчо наділені контрольними повноваженнями щодо забезпечення законності обмеження права особи на свободу та особисту недоторканність на стадії досудового розслідування. Разом із тим, зважаючи на пропозицію розробників проекту КПК України йменувати відповідного суддю „слідчим суддею”, що недвозначно вказує на особливий статус цього учасника кримінально-процесуальних правовідносин, у розумінні ¬¬de lege ferenda обґрунтовується доцільність включення до розділу XVIII „Злочини проти правосуддя” КК України окремої норми про відповідальність слідчого судді за постановлення завідомо незаконного рішення про затримання, арешт та тримання під вартою особи.¬;
– у ході дослідження завідомості як ознаки суб’єктивної сторони розгляданих діянь дістало обґрунтування твердження про помилковість ототожнення презумпції обізнаності в процедурних питаннях, що випливає з процесуального статусу суб’єктів цих злочинів, із презумпцією здійснення кожного незаконного затримання, арешту й тримання під вартою умисно, оскільки процедура, в основу якої закладено суб’єктивну оцінку достатності підстав за внутрішнім переконанням і яка має лише ймовірний характер, містить у собі природу помилок;
удосконалено:
– визначення родового об’єкта злочинів проти правосуддя як системи правовідносин, якими забезпечується реалізація судової влади в цивільному, господарському, адміністративному, кримінальному та конституційному судочинстві, а також процесуальна та післяпроцесуальна діяльність компетентних державних органів, що сприяють судовій діяльності та втілюють у життя її результати;
– сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинної редакції ст. 371 КК України;
набуло подальшого розвитку:
– наукова позиція про те, що об’єктом будь-якого злочину є правовідносини;
– теоретичне положення згідно з яким діяльність суду, яка дозволяє ще на досудових стадіях кримінального процесу оперативно реаґувати на факти порушення законності з боку органів досудового розслідування, допущені при застосуванні до особи заходів процесуального примусу, розглядається як самостійна судово-контрольна функція.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що автор сформулював пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства, яке встановлює відповідальність за завідомо незаконні затримання, привід, арешт, тримання під вартою. Рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності застосування ст. 371 КК України та оптимізацію процедур, пов’язаних з обмеженням конституційного права особи на свободу та особисту недоторканність, можуть бути використані:
– у правотворчості – для подальшого вдосконалення чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства України;
– у правозастосовній діяльності органів досудового розслідування, прокурорського нагляду й судового контролю;
– у навчальному процесі – при підготовці навчальних і методичних посібників та викладанні курсів „Кримінальне право України” та спецкурсів з окремих кримінально-правових або кримінально-процесуальних питань (Акт впровадження у навчальний процес Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка від 15.05.2008 р.);
– у науково-дослідній роботі – для подальших теоретичних розробок проблем кримінальної відповідальності за вчинення завідомо незаконних затримання, приводу, арешту та тримання під вартою.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на спільному засіданні кафедр кримінального права та кримінального процесу і правосуддя Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. Про окремі теоретичні положення та практичні рекомендації доповідалося на конференції молодих учених „Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті” (Харків, 2002 р.); всеукраїнських науково-практичних конференціях „Актуальні проблеми кримінального судочинства України” (Донецьк, 2003 р.) та „Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” (Острог, 2005 р.), а також на всеукраїнському науково-практичному семінарі „Актуальні проблеми вдосконалення кримінально-процесуального законодавства” (Дніпропетровськ, 2004 р.) і на науково-методичному семінарі „Проблеми застосування кримінального права України” (Луганськ, 2005 р.).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено в тринадцяти публікаціях, сім з яких опубліковані у наукових фахових виданнях ВАК України.
Структура дисертації. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, що об’єднують вісім підрозділів і п’ять пунктів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 221 сторінку, з них основний текст – 179 сторінок, додатки (4) – 10 сторінок, список використаних джерел (280 найменувань) – 32 сторінки.

Список літератури

В И С Н О В К И

Виходячи зі змісту проведеного дослідження, вважаємо за необхідне сформулювати найбільш важливі як для теорії кримінального права та процесу, так і для судово-слідчої практики висновки й пропозиції, які б могли бути використані вченими-юристами і законодавцем.
1. На сучасному етапі склади злочинів, передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 371 КК України, а саме: завідомо незаконні затримання, арешт і тримання під вартою – відповідають основним принципам криміналізації, тому, безу-мовно, повинні зберігатися в кримінальному законодавстві України. Разом із тим, завідомо незаконний привід як діяння, з яким можна успішно боротися заходами дисциплінарного впливу, потребує декриміналізації.
2. Родовим об’єктом злочинів проти правосуддя виступає система правовідносин, якими забезпечується реалізація судової влади у цивільному, господарському, адміністративному, кримінальному та конституційному судочинстві, а також процесуальна та післяпроцесуальна діяльність компетентних державних органів, які сприяють судовій діяльності та втілюють у життя її результати.
3. Правовідносини, які виникають у зв’язку з реалізацією самостійної судово-контрольної функції щодо забезпечення законності затримань, арештів і тримання особи під вартою на стадії досудового розслідування як у формі прийняття такого рішення безпосередньо судом на підставі матеріалів, поданих органами розслідування, так і у формі розгляду місцевим судом скарги особи на незаконне затримання, будучи невід’ємною частиною правовідносин, що виникають при застосуванні до особи зазначених заходів примусу, утворюють з ними єдиний об’єкт кримінально-правової охорони, а отже, єдиний безпосередній об’єкт злочинів, передбачених ст. 371 КК України.
4. Основним безпосереднім об’єктом злочинів, передбачених ст. 371 КК України, виступають правовідносини, що забезпечують процесуальну діяльність органів досудового розслідування, прокурорського нагляду та судового контролю, спрямовану на досягнення завдань правосуддя через реалізацію конституційного права особи на свободу та особисту недоторканність, при застосуванні запобіжних заходів у вигляді затримання й арешту під час досудового розслідування кримінальної справи.
5. Встановлення відповідальності за завідомо незаконний привід саме в диспозиції ч. 1 ст. 371 КК України суперечить принципу формування кримінально-правової норми через відмінність основного безпосереднього об’єкта цього злочину від основного безпосереднього об’єкта завідомо незаконних затримання, арешту та тримання під вартою, специфічною ознакою якого є особливий характер тих правовідносин, що поставлені під охорону кримінального закону.
6. Виходячи з того, що внаслідок неправомірного застосування до особи затримання або арешту завжди обмежується її особиста свобода, саме її слід визнати додатковим обов’язковим об’єктом злочинів, передбачених ст. 371 КК України.
7. За своїми об’єктивними ознаками склади злочинів, передбачені ст. 371 КК України, містять пряму вказівку на їхню протиправність – неза-конність їх здійснення, що є ознакою бланкетної диспозиції кримінально-правової норми, а відповідно, потребує звернення до інших нормативних приписів, які містяться в правових актах інших галузей. При цьому всі ознаки складу злочину наводяться в статті Кримінального кодексу, а одержання правової інформації з інших нормативних джерел є лише їх певною деталізацією.
8. Основним критерієм заподіяння істотної шкоди при незаконному застосуванні до особи затримання, арешту або тримання під вартою визнається порушення кримінально-процесуальних засад, зокрема принципів недоторканності особи, презумпції невинуватості та змагальності.
9. Діяння у вигляді незаконного затримання може бути вчинене у формах: 1) затримання всупереч умовам щодо правомірності застосування цього примусового заходу; 2) затримання за відсутності до того правових підстав. При цьому до умов правомірності застосування кримінально-процесуального затримання віднесено: порушення кримінальної справи; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні злочину, що карається позбавленням волі; відсутність правових перешкод, пов’язаних зі статусом підо-зрюваної особи (наявність імунітету від затримань).
10. З урахуванням загальноприйнятих правил юридичної техніки ви-знано доцільним конкретизувати юридичну природу правовідносин, що поставлені під охорону ч. 1 ст. 371 КК України, шляхом використання в тексті закону терміну „кримінально-процесуальне затримання”.
11. Можливими формами вчинення завідомо незаконного приводу визначено: 1) застосування примусового доставлення до осіб, котрі на за яких умов не можуть бути піддані приводові; 2) привід за наявності поважних причин неявки або можливості добровільної явки; 3) привід за відсутності про це відповідної постанови.
12. Використання в ч. 2 ст. 371 КК України терміна „арешт” забезпечує стабільність кримінального законодавства, залишаючи незмінним формулювання відповідної статті Кримінального кодексу навіть за умови суттєвих змін у нормативному матеріалі іншої галузевої належності, а також дозволяє охопити коло тих процесуальних процедур, що становлять зміст правовідносин, якими забезпечується реалізація права особи на свободу та особисту недоторканність.
13. З огляду на суттєво оновлену процедуру взяття особи під варту як можливі форми вчинення незаконного арешту виступають: 1) порушення процесуальних вимог щодо порядку ініціювання та розгляду питання про обрання зазначеного запобіжного заходу; 2) відсутність відповідних процесуальних і матеріальних підстав, зокрема притягнення особи як обвинуваченого або визнання її підозрюваним у вчиненні злочину, що карається позбавленням волі строком більше ніж на три роки.
14. Тримання під вартою в кримінально-правовому аспекті вживається в значенні процесу застосування не тільки арешту, а будь-якої процедури обмеження особи свободи та особистої недоторканості за судовим рішенням, зокрема затримання. Незаконне тримання особи під вартою, навіть спричинене завідомо незаконним утриманням затриманої особи, повинне кваліфікуватися за ч. 2 ст. 371 КК України, оскільки підвищена суспільна небезпечність таких дій зумовлюється їх тривалістю. Тримання під вартою може бути вчинено шляхом двох альтернативних діянь: дії – незаконного продовження строків тримання під вартою та бездіяльності – незаконного тримання під вартою особи, стосовно якої відпали підстави для застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або затримання, зокрема тоді, коли спливли встановлені законом терміни перебування під вартою.
15. Склади злочинів, передбачених ч. 1 та 2 ст. 371 КК України, за конструкцією об’єктивної сторони є формальними й повинні визнаватися закінченими з моменту позбавлення потерпілого особистої свободи внаслідок протиправного застосування щодо нього затримання, арешту або тримання під вартою.
16. До числа суб’єктів злочинів, передбачених ст. 371 КК України, можуть бути віднесені лише службові особи органів розслідування, судового контролю, прокуратури та органів попереднього ув’язнення, що мають право затримувати особу за підозрою в скоєнні злочину, обирати стосовно неї запобіжний захід у вигляді взяття під варту або утримувати її під вартою.
17. Використання в диспозиції ч. 1 та ч. 2 ст. 371 КК України ознаки „завідомость” свідчить про усвідомлення особою об’єктивно існуючих якостей, властивостей вчиненого нею діяння, його фактичних ознак і вказує на можливість вчинення завідомо незаконних затримання, арешту чи тримання під вартою виключно з прямим умислом.
18. Доведено помилковість ототожнення презумпції обізнаності в процедурних питаннях з презумпцією вчинення кожного незаконного затримання, арешту й тримання під вартою умисно, оскільки сама процедура, в основі якої лежить суб’єктивна оцінка достатності підстав за внутрішнім переконанням особи і яка має лише ймовірний характер, а отже, містить у собі природу помилок, ставить під сумнів однозначність висновку про завідомість будь-яких її порушень.
19. З урахуванням того, що при конструюванні диспозиції ч. 3 ст. 371 КК України використано прийом законодавчої техніки опису ознак кримінально караного діяння, що полягає в можливості кваліфікувати діяння за ч. 1 або 2 зазначеної статті тільки за наявності інших, ніж у частині третій, мотивів, таким слід визнати мотив хибно зрозумілих інтересів служби. Детермінантами подібних спонукань найчастіше виступають прагнення розкрити злочин і будь-що покарати „злочинця”.
20. Заподіяння тяжких наслідків при завідомо незаконному затриманні, арешті чи триманні під вартою характеризується лише необережною формою вини, що виключає завідомість такого заподіяння. При цьому наголошено на помилковості наведених у юридичній літературі точок зору щодо можливості віднесення до тяжких наслідків самогубства близьких родичів потерпілого або їх тяжкого соматичного чи психічного захворювання, оскільки настання цих наслідків не може охоплюватися жодним із видів необережності, бо особа в цих випадках не має об’єктивної змоги їх передбачити, а отже, відсутня така ознака злочину, як вина.
З урахуванням сформульованих пропозицій щодо вдосконалення кримінального законодавства, яке реґламентує питання відповідальності за завідомо незаконні затримання, привід, арешт та тримання під вартою, запропоновано нову редакцію ст. 371 КК України:
„Стаття 371. Завідомо незаконні кримінально-процесуальне затри-мання або тримання під вартою затриманої або заарештованої особи
1. Завідомо незаконне кримінально-процесуальне затримання, – …
2. Завідомо незаконне тримання під вартою затриманої або заареш¬тованої особи, – …
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки або були вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, – …”.
Крім того, визнавши, що діяльність суду, яка завідомо не забезпечує захисту та поновлення порушеного права особи на свободу та особисту недоторканність незалежно від того, чи зазнала особа внаслідок таких дій реального обмеження особистої свободи, набуває суспільної небезпечності в момент постановлення судом завідомо незаконного рішення про затримання, арешт або тримання під вартою, адже невжиття з боку відповідних контролюючих інстанцій адекватних заходів, спрямованих на поновлення порушених прав і притягнення винних до відповідальності, значно підсилює злочинний ефект службового свавілля та породжує в громадян відчуття повної незахищеності від незаконних дій правоохоронних органів, а з ним і зневіру в правосуддя, було визнано доцільним передбачити відповідаль-ність судді за вчинення таких дій в окремій статті КК України. При цьому було враховано, що через специфічність розгляданої судової діяльності, здійснюваної з метою забезпечення додержання конституційних прав і свобод громадян ще на досудових стадіях кримінального процесу, розробники проекту Кримінально-процесуального кодексу України запропонували йменувати такого суддю „слідчим суддею”, що недвозначно вказує на особливий статус цього учасника кримінально-процесуальних правовідносин і має бути використано як спеціальна ознака такого суб’єкта. У зв’язку з цим запропоновано редакцію нової кримінально-правової норми:
„Стаття 371-1. Постановлення слідчим суддею завідомо незаконного рішення про кримінально-процесуальне затримання, арешт або тримання під вартою особи
1. Постановлення слідчим суддею завідомо незаконного рішення про кримінально-процесуальне затримання, арешт або тримання під вартою особи – …
2. Ті самі дії, що спричинили тяжкі наслідки або вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, – … ”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституції України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30 – ст. 141.
2. Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів: схвалено Указом Президента України від 10 травня 2006 року № 361/2006. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/.
3. Кримінальний кодекс України : прийнятий 5.04.2001 р., набрав чинності з 01.09.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25–26. – ст. 131.
4. Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. – 2003. – № 1. – С. 227–232.
5. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні : Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. – К., 2000. – 378 с.
6. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні : Доповідь Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. – К., 2002. – 412 с.
7. Марцев А. И. Некоторые вопросы методологии уголовно-правовых исследований / А. И. Марцев // Актуальные проблемы теории уголовного права и правоприменительной практики : межвуз. сб. научн. тр. – Красноярск, 1997. – С. 5–9.
8. Загальна декларація прав людини : прийнята на Генеральній Асамблеї Організації Об’єднаних Націй 10.12.1948 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http: //www.ombudsman.kiev.ua/vis1_01.htm.
9. Лазарева В. А. Судебная власть и ее реализация в уголовном процессе / Лазарева В. А. – Самара : Самарский университет, 1999. – 136 с.
10. Графский В. Г. Соотношение истории права и современности как методологическая проблема / В. Г. Графский // Методология историко-правовых исследований. – М., 1980. – С. 48–56.
11. Історія держави і права України : підручник для юридичних вузів і факультетів / за ред. А. Й. Рогожина. – Х. : Основа, 1993 – Ч.1. – 1993. – 432 с.
12. Атоян О. Н. История государства и права Украины (с древнейших времен до середины XVII века) : курс лекцій / Атоян О. Н. – Луганск : РИО ЛИВД, 2001. – 472 с.
13. Владимирский-Буданов М. Ф. Обзор истории русского права / Владимирский-Буданов М. Ф. – Ростов-на-Дону : Феникс, 1995. – 640 с.
14. Кистяковский А. О пресечении обвиняемому способов уклоняться от следствия и суда / Александр Кистяковский. – СПб., 1868. – 194 с.
15. Фойницкий И. Я. Курс уголовного судопроизводства : в 2 т. / И. Я. Фойницкий. – [3-е изд.]. – СПб., 1910 – Т. 2. – 1910. – 572 с.
16. Таганцев Н. С. Русское уголовное право : в 2 т. / Н. С. Таганцев. – Тула : Автограф, 2001 – Т. 1. – 2001. – 800 с.
17. Юридична енциклопедія : у 6 т. / [редкол. : Шемшученко Ю. С. (голова) та ін.]. – К. : „Укр. енцикл”., 2002 – Т. 4: Н-П. – 2002. – 720 с.
18. Российское Законодательство Х–ХХ вв. : в 9 т. – М. : Юридическая литература, 1984 – Т. 6: Законодательство первой половины XIX века. – 1988. – 432 с.
19. Духовской М. В. Русский уголовный процесс. Посмертное издание / Духовской М. В. – М., 1905. – 472 с.
20. Гернет М. Н. История царской тюрьмы, : в 5 т. / М. Н. Гернет – [2-е изд., доп. и пересм.]. – М. : Юрид. лит., 1951 – Т. 3: 1870–1900 гг. – 1952. – 400 с.
21. Устав уголовного судопроизводства (с позднейшими узаконениями, законодательными мотивами, разъяснениями правительствующего сената и циркулярами министерства юстиции) / [сост. Шрамченко М. П., Ширков В. П.]. – [8-е изд., исправл. и доп.]. – Рига, 1923. – 1500 с.
22. Уложение о наказаниях уголовных и исправительных. – СПб., 1885. – 591 с.
23. Уголовное уложение (Высочайше утвержденное 22 марта 1903 г.) – СПб. : Государственная канцелярия, 1903. – 192 с.
24. Новоселов Г. П. Учение об объекте преступления. Методологичес-кие аспекты / Новоселов Г. П. – М. : НОРМА, 2001. – 208 с.
25. Мироненко О. М. Суд і судочинство в УНР (березень 1917 – квітень 1918) / О. М. Мироненко // Вісник Академії правових наук України. – 1994. – № 2. – С. 66–71.
26. История Советского уголовного права / [Герцензон А. А., Грингауз Ш. С., Дурманов Н. Д. и др.]. – М. : Юриздат, 1948. – 465 с.
27. История государства и права СССР. Ч. 2 / под ред. О. И. Чистякова, Ю. С. Кукушкина. – М. : Моск. ун-т, 1986. – 320 с.
28. Тимофеев В. Г. Уголовно-исполнительная система России (цифры, факты и события) : учебное пособие / Тимофеев В. Г. – Чебоксары, 1999. – 206 с.
29. Землянский П. Т. Уголовно-процессуальное законодательство в первые годы советской власти (на материалах УССР) / Землянский П. Т. – К., 1972. – 307 с.
30. Уголовный Кодекс У.С.С.Р. – Х. : Наркомпрос У.С.С.Р., 1923. – 106 с.
31. Кримінальний кодекс УСРР. – Х. : Наркомюст УСРР, 1927. – 109 с.
32. О состоянии и деятельности милиции луганского округа. Державний архів Луганської області. – Ф. Р. – 435 , оп. 3, спр. № 29 арк.12–13.
33. Эстрин А. Я. Должностные преступления / Эстрин А. Я. – М., 1928. – 108 с.
34. Пионтковский A. A. Курс советского уголовного права : Особенная часть : в 5 т. / Пионтковский A. A., Mеньшагин В. Д., Чхиквадзе В. М. – М. : Госюриздат, 1959 – Т. 2. – 1959. – 811 с.
35. Власов И. С. Ответственность за преступления против правосудия / И. С. Власов, И. М. Тяжкова. – М. : Юрид. лит., 1968. – 136 с.
36. Конституция (основной закон) Союза советских социалистических республик. – М. : Партиздат, ф-ка книги „Кр. Пролетарій”, 1936. – 29 с.
37. Стецовский Ю. И. Право на свободу и личную неприкосновенность: нормы и действительность / Стецовский Ю. И. – М. : Дело, 2000. – 720 с.
38. Кульберг Я. М. Преступления против правосудия / Кульберг Я. М. – М. : Госюриздат, 1962. – 62 с.
39. Бажанов М. И. Уголовно-правовая охрана советского правосудия : учебное пособие / Бажанов М. И. – Х. : Юрид. Ин-т, 1986. – 43 с.
40. Кримінальний кодекс Української РСР : затверджений Законом від 28.12.1960 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – ст. 14.
41. Голоднюк М. Н. Вопросы развития законодательства о преступле-ниях против правосудия / М. Н. Голоднюк // Вестник Московского университета. – Сер.11, Право. – 1996. – № 6. – С.16–25.
42. Дагель П. С. Условия установления уголовной наказуемости / П. С. Дагель // Правоведение. – 1975. – № 4. – С. 67–74.
43. Злобин Г. А. Основания и принципы уголовно-правового запрета / Г. А. Злобин, В. Н. Кудрявцев, П. С. Дагель и др. // Сов. государство и право. – 1980. – №1. – С. 70–76
44. Коробеев А. И. Советская уголовно-правовая политика : Проблемы декриминализации и пенализации / Коробеев А. И. – Владивосток : Дальневосточ. ун-т, 1987. – 268 с.
45. Павлов В. Г. Субъект преступления / Павлов В. Г. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2001. – 318 с.
46. Основания уголовно-правового запрета : Криминализация и декриминализация / [Кудрявцев В. Н., Дагель П. С., Злобин Г. А. и др.] ; под ред. В. Н. Кудрявцева, А. М. Яковлева. – М. : Наука, 1982. – 304 с. – (Академия Наук СССР. Институт государства и права).
47. Ємельянов В. П. Терористичні злочини : кримінально-правова характеристика та питання вдосконалення антитерористичногозаконодавства: монографія / Ємельянов В. П., Новікова Л. В., Семикін М. В. ; за заг. ред. докт. юрид. наук, проф. В. П. Ємельянова. – Х. : Кроссроуд, 2007. – 216 с.
48. Сахаров А. Преступления против правосудия / Анатолий Сахаров, Наталья Носкова // Соц. законность. – 1987. – № 11. – С. 46–48.
49. Лобанова Л. В. Проблемы правовой защищенности личности в уголов¬ном судопроизводстве / Лобанова Л. В. – Ярославль, 1991. – 84 с.
50. Кулешов Ю. И. Правосудие как объект уголовно-правовой охраны : История и современность / Ю. И. Кулешов // Правоведение. – 1999. – № 4. – С. 82–91.
51. Новаков О. С. Кримінологічна характеристика та профілактика злочинів, які вчиняються працівниками міліції у сфері службової діяльності: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Новаков Олександр Сергійович. – К., 2003. – 209 с.
52. Модельный Уголовный кодекс для государств-участников СНГ // Правоведение. – 1996. – № 1. – С. 91–150.
53. Уголовный кодекс Латвийской Республики. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2001. – 313 с.
54. Уголовный кодекс Эстонской Республики. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2001. – 262 с.
55. Дамдаев Х.М. Ответственность за незаконные задержание, заключение под стражу или содержавние под стражей в современном зарубежном законодательстве / Х. М. Дамдаев // История государства и права. – 2006. – № 8. – С. 40–42.
56. Никифоров Б. С. Объект преступления / Никифоров Б. С. – М. : Юрид. лит., 1960. – 228 с.
57. Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации пре ступлений / Кудрявцев В. Н. – М. : Юрид. лит., 1972. – 352 с.
58. Коржанский Н. И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны / Коржанский Н. И. – М., 1980. – 248 с.
59. Тацій В. Я. Об’єкт і предмет злочину в кримінальному праві України: навч. посібник / Тацій В. Я. – Х. : УкрЮА, 1994. – 76 с.
60. Российское уголовное право : Общая часть : учебник / [ Бородин С. В., Кудрявцев В. Н., Кузнецова Н. Ф. и др.] ; под ред. В. Н. Кудрявцева, А.В. Наумова. – М. : Спарк, 1997. – 455 с.
61. Фесенко Є. В. Кримінально-правовий захист здоров’я населення (коментар законодавства та судової практики) / Фесенко Є. В. – К. : Істина, 2001. – 192 с.
62. Коржанський М. Й. Нариси уголовного права / Коржанський М. Й. – К. : ТОВ Генеза. – 1999. – 208 с.
63. Денисов С. А. Актуальные проблемы уголовной ответственности за преступления против правосудия: дис. … доктора юрид. наук : 12.00.08 / Денисов Сергей Анатольевич. – СПб., 2002. – 310 с.
64. Готін О. М. Випуск або реалізація недоброякісної продукції в умовах ринкової економіки: проблеми кримінальної відповідальності : монографія / Готін О. М. ; наук. ред. А. А. Музика. – Луганськ : РВВ ЛАВС, 2004. – 288 с.
65. Лысов М. Д. Ответственность должностных лиц по советскому уголовному праву / Лысов М. Д. – Казань : Казанский ун-т, 1972. – 176 с.
66. Черных И. М. Преступления против социалистического правосудия : автореф. дис. на соиск. уч. степени канд. юрид. наук : спец 12.00.08. “Уголовное право и криминол.; уголовно-исполн. право.” / И. М. Черных. – М., 1962. – 24 с.
67. Курс советского уголовного права : Часть особенная : в 6 т. / [ред. кол.: заслуж. деяк. науки РСФСР, чл.-кор. АН СССР А. А. Пионтковский и др.]. – М. : Наука, 1971 – Т. 6. – 1971. – 560 с.
68. Навроцький В. О. Кримінальне право України : Особлива частина : Курс лекцій. / Навроцький В. О. – К. : Т-во Знання, КОО, 2000. – 771 с.
69. Рашковская Ш. С. Преступления против социалистического правосудия / Ш. С. Рашковская // Советское уголовное право. Часть особенная; под общ. ред. доц. А.Н. Васильева. – М., 1959. – Вып. 8. – 39 с.
70. Кулешов Ю. И. Уголовная ответственность должностных лиц ОВД за преступления против правосудия / Кулешов Ю. И. – Хабаровск, 1988. – 76 с.
71. Бурдін В. М. Окремі проблеми злочинів проти правосуддя за КК України / В. М. Бурдін // Життя і право. – 2004. – № 2. – С. 74–78.
72. Кириченко В. Ф. Виды должностных преступлений по советскому уголовному праву / Кириченко В. Ф. – М. : Акад. наук СССР, 1959. – 184 с.
73. Светлов А. Я. Ответственность за должностные преступления / Светлов А. Я. – К. : Наукова думка, 1978. – 303 с.
74. Кудрявцев В. Н. Теоретические основы квалификации пре ступле-ний / Кудрявцев В. Н. – М. : Госюриздат, 1963. – 324 с.
75. Осадчий В. Зміст правосуддя у злочинах проти правоохоронної діяльності / Володимир Осадчий // Право України. – 2000. – № 11. – С. 110–112.
76. Михеєнко М. М. Кримінальний процес України : підручник / Михеєнко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. – [2-е вид., перероб. і доп.]. – К. : Либідь, 1999. – 536 с.
77. Лобанова Л. В. Преступления против правосудия: теоретические проблемы классификации и законодательной реламентации / Лобанова Л. В. – Волгоград : Волгоградский гос. ун-т, 1999. – 268 с.
78. Власов И. С. Преступления против советского социалистического правосудия : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец 12.00.08. “Уголовное право и криминол.; уголовно-исполн. право” / И. С. Власов. – М., 1964. – 15 с.
79. Фасхутдинова Н. Р. Уголовно-правовая охрана личной неприкосновенности от заведомо незаконных задержаний, заключения под стражу и содержания под стражей: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Фасхутдинова Наталия Робертовна. – Ростов-на-Дону, 1999. – 203 с.
80. Уголовный кодекс Украины. Комментарий / под ред. Ю. А. Кармазина, Е. Л. Стрельцова. – Х. : ООО “Одиссей”, 2001. – 960 с.
81. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / відп. Ред. С. С. Яценко. – [2-ге вид., переробл. та доповн.]. –К. : А.С.К., 2002. – 968 с.
82. Кримінальний кодекс України : наук.-практичний коментар / за заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – К. : Ін Юре, 2003. – 1196 с.
83. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – [3-є вид., переробл. та доповн.]. – К. : Атіка, 2004. – 1056 с.
84. Кримінальне право України. Особлива частина : підруч. для студентів юрид. вузів і факультетів / за ред. П. С. Матишевського, С. С. Яценка, П. П. Андрушка – К. : Юрінком Інтер, 1999. – 896 с.
85. Попова Ю. П. Уголовно-правовая характеристика заведомо нзаконного задержания, заключения под стражу и содержания под стражей: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Попова Юлия Павловна. – Тюмень, 2004. – 221 с.
86. Клочков В. Г. Судовий контроль законності та обґрунтованості застосування запобіжного заходу – взяття під варту : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 “Кримін. процес та криміналістика; судова експерт.” / В. Г. Клочков. – К., 1998. – 20 с.
87. Туманянц А. Р. Судовий контроль за законністю і обґрунтованістю процесуальних рішень органів досудового слідства : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 “Кримін. процес та криміналістика; судова експерт.” / А. Р. Туманянц. – Х., 1998. – 16 с.
88. Кримінальний процес України : підруч. для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / за ред. Ю. М. Грошевого та В. М. Хотенця. – Х. : Право, 2000. – 496 с.
89. Філін Д. Функції суду в досудових стадіях кримінального процесу / Дмитро Філін // Право України. – 2005. – № 1. – С. 63–65.
90. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 р. № 4 “Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства” // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 3. – С. 6–10.
91. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) № 3-рп / 2003 від 30 січня 2003 року // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 2. – С. 56–59.
92. Півненко В. Судовий контроль. Чи може він бути самостійною функцією органів судової влади у кримінальному судочинстві? / Валентин Півненко // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – № 3. – С. 104–108.
93. Черечукина Л. В. Судебный контроль за досудебным производством : монография / Черечукина Л. В. – Луганск : РИО ЛИВД, 1998. – 124 с.
94. Мельник Р. І. Контрольна діяльність суду за дотриманням права особи на свободу та особисту недоторканність як об’єкт кримінально-правової охорони / Р. І. Мельник // Науковий вісник Юридичної академії МВС : Збірник наукових праць. – 2005. – № 2 (21). – С. 344–348.
95. Аснис А. Я. Проблемы квалификации преступлений, совершенных должностными лицами путем использования служебного положення : автореф. дис. на соиск. учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Угол. право и криминолог.; угол.-исполн. право” / А. Я. Аснис. – М., 1982. – 16 с.
96. Кримінальне право України. Особлива частина: підручник / за ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. – К. : Юридична думка, 2004. – 656 с.
97. Тихенко С. И. Преступления против правосудия / С. И. Тихенко // Советское уголовное право (часть Особенная). – К., 1970. – Вып. 4. – 106 с.
98. Глистин В. К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений : (Объект и квалификация преступлений) / Глистин В. К. – Л. : ЛГУ, 1979. – 127 с.
99. Бантышев А. Ф. Проблемные вопросы уголовно-правовой охраны правосудия /А. Ф. Бантышев // Судова реформа в Україні. Проблеми і перспективи : матеріали науково-практичної конференції, (Харків, 18–19 квіт. 2002 р.). – Київ–Харків : Юрінком-Інтер, 2002. – С. 67–69.
100. Основи демократії : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / [ Бессонова М., Бірюков О., Бондарук С. та ін.]; за заг. ред. А. Колодій. – К. : АйБі, 2002. – 684 с.
101. Корнуков В. М. Меры процессуального принуждения в уголовном судопроизводстве / Корнуков В. М. – Саратов : Сарат. ун-т, 1978. – 137 с.
102. Петрухин И. Л. Свобода личности и уголовно-процессуальное принуждение / Петрухин И. Л. – М. : Наука, 1985. – 237 с.
103. Маринів В. І. Принцип особистої недоторканності в кримінальному процесі України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 “Кримін. процес та криміналістика; судова експерт.” / В. І. Маринів. – Харків, 1999. – 19 с.
104. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. : ратиф. Законом України № 475 / 97-ВР від 17.07.97 р. // Голос України – 10. 01. 2001. – № 3 (2503).
105. Міжнародний пакт про громадські та політичні права (Резолюція 2200 А (XXI) Генеральної Асамблеї ООН від 16.12.1966 р.) : ратиф. Указом Президії ВР УРСР № 2148–VIII від 19.10.73 р. [Електронний ресурс]. – К. : CD-вид-во „Инфодиск”, 2008. – 1 електрон. опт. диск (CD-ROM) : кольор. ; 12 см. – (Законодательство Украины, апрель 2008). – Системні вимоги : Pentium-233 ; 32Mb RAM ; CD-ROM Windows 95 OSR2/98/NT SP6/2000/XP/Vista/. – Назва з титул. екрану.
106. Юридична енциклопедія : в 6 т. / [редкол. : Шемшученко Ю. С. (голова) та ін.]. – К. : „Укр. енцикл”., 2003 – Т. 5: П-С. – 2003. – 736 с.
107. Мельник Р. І. Визначення безпосереднього об’єкту завідомо незаконних затримання, приводу, арешту і тримання під вартою в контексті законодавчої регламентації права особи на свободу та особисту недоторканність / Р. І. Мельник // Наукові записки : серія „право”. – Острог : Націо¬нальний університет „Острозька академія”. – 2005. – № 6. – С. 368–374.
108. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [ уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел ]. – К. :, Ірпінь : ВТФ Перун, 2003. – 1440 с.
109. Шейфер С. А. Следственные действия. Основания, процессуальный порядок и доказательственное значение / Шейфер С. А. – Самара : Самарский ун-т, 2004. – 228 с.
110. Хавронюк М. І. Довідник з Особливої частини Кримінального кодексу України / Хавронюк М. І. – К. : Істина, 2004. – 504 с.
111. Кудрявцев В. Н. Объективная сторона преступления / Кудрявцев В. Н. – М. : Госюриздат, 1960. – 245 с.
112. Яценко С. С. Ніякого покарання без закону (стаття 7 Конвенції про захист прав людини і основних свобод) : аспекти реалізації / С. С. Яценко // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – № 5. – С. 79–88.
113. Пикуров Н. И. Квалификация следователем преступлений со сме-шанной противоправностью : учеб. пособие / Пикуров Н. И. – Волгоград : ВСШ МВД СССР, 1988. – 54 с.
114. Иванов В. Н. Уголовноправовая охрана основных прав граждан / Иванов В. Н. – М. : Юрид. лит., 1967. – 136 с.
115. Сурихин П. Л. Уголовная ответственность за заведомо незаконное задержание: дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Сурихин Петр Леонидович. – Омск, 2001. – 199 с.
116. Кулешов Ю. И. Уголовная ответственность должностных лиц органов дознания и следствия за преступления против правосудия: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Кулешов Юрий Иванович – М., 1986. – 212 с.
117. Григорьев В. Н. Задержание подозреваемого / Григорьев В. Н. – М., 1999. – 542 с.
118. Петрухин И. Л. Неприкосновенность личности и принуждение в уголовном процессе / Петрухин И. Л. – М., 1989. – 256 с.
119. Люшненко М. Незаконне адміністративне затримання : причини та наслідки / Микола Люшненко // Прокуратура. Людина. Держава – 2004. – № 6. – С. 22–27.
120. Денисов С. А. Заведомо незаконный арест или задержание (уголовно-правовые вопросы) : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Угол. право и криминолог.; угол.-исполн. право” / С. А. Денисов. – М., 1992. – 23 с.
121. Закон України „Про судоустрій України” від 07.02.2002 р., № 3018-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 27-28 – ст. 180.
122. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р., № 2747-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35-37 – ст. 446.
123. Парамонов М., Кулешов Ю. Уголовная ответственность за заведомо незаконное задержание / Максим Парамонов, Юрий Кулешов // Советская юстиция. – 1986. – № 9. – С. 16–20.
124. Комментарий к Уголовному кодексу РФ : (Особенная часть) / [под ред. Ю. И. Скуратова, В. М. Лебедева]. – М., 1996. – 592 с.
125. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 15 „Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень” // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 2.
126. Кримінальна справа № 70/88-05 від 18.10.05 р.
127. Кримінальна справа № 70/89-05 від 20.10.05 р.
128. Лобойко Л. М. Кримінально-процесуальне право : [курс лекцій] : навч. посіб. / Лобойко Л. М. – К. : Істина, 2005. – 456 с.
129. Синельщиков Ю. Незаконное задержание / Юрий Синельщиков // Законность. – 1999. – № 2. – С. 7–8.
130. За даними узагальнення судової практики застосування запобіж-ного заходу у вигляді взяття під варту Управління узагальнення судової практики Верховного Суду України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf.
131. Кримінально-процесуальний кодекс України. Затверджений Законом від 28.12.1960 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – ст. 15.
132. Рішення Конституційного Суду України по справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України „Про інформацію” та статті 12 Закону України „Про прокуратуру” (справа К. Г. Устименка) № 5-рп від 30.10.1997 р. // Вісник Конституційного Суду України. – 1997. – № 2.
133. Мельник Р. І. Кримінально-процесуальний інститут затримання особи у світлі вимог Конституції України / Р. І. Мельник // Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті : тези наук. доп. та повідомлень учасників наук. конф. молодих учених / за ред. М. І. Панова. – Х. : Нац. юрид. акад. України. – 2003. – С. 176–178.
134. Права людини в Україні-2004. Доповідь правозахисних організацій / [за ред. Є. Захарова, І. Рапп, В. Яворського] / Українська Гельсінська спілка з прав людини. – Х. : Фоліо, 2005. – 312 с.
135. Ефименко В. Актуальные проблемы задержания и взятия под стражу на Украине / Владимир Ефименко // Юридическая практика. – 2005. – № 20 (386). – С. 20–21.
136. Проблеми затримання та взяття під варту на досудовому прова-дженні по кримінальній справі / [Борисов В. І., Глинська Н. В., Зеле-нецький В. С., Шило О. Г.]. – Х. : Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2005. – 352 с.
137. Рожнова В. Щодо поняття „затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину” / Вікторія Рожнова // Право України. – 2001. – № 8. – С. 86–89.
138. Беккариа Ч. О преступлении и наказании / Чезаре Беккариа // О свободе : Антология западноевропейской либеральной мысли. – М. : Наука, 1995. – С. 112–173.
139. Клочков В. Додержання законності при затриманні підозрюваного / Володимир Клочков // Вісник прокуратури. – 2000. – № 1. – С. 17–19.
140. Гуляев А. П. Задержание лиц, подозреваемых в совершении преступления : учеб. пособ. / Гуляев А. П., Данилюк С. А., Забарин С. Н. – М. : ВНИИ МВД СССР, 1988. – 44 с.
141. Короткий Н. Н. Задержание лица, подозреваемого в совершении преступления / Короткий Н. Н. – К. : РИО МВД УССР, 1977. – 48 с.
142. Лившиц Ю. Д. Меры пресечения в советском уголовном процессе / Лившиц Ю. Д. – М. : Юрид. лит., 1964. – 138 с.
143. Рыжаков А. П. Следственные действия и иные способы собирания доказательств : учеб. пособ. / Рыжаков А. П. – М. : Филин, 1997. – 336 с.
144. Провадження дізнання в Україні : навч.-практ. посіб. / [ Джига М. В., Баулін О. В., Лук’янець С. І., Стахівський С. М. ]. – К., 1999. – 156 с.
145. Курочка М. Й. Законність в ОРД та прокурорський нагляд за її дотриманням : монографія / Курочка М. Й. – Луганськ : РВВ ЛІВС, 2001. – 424 с.
146. Закон України „Про оперативно-розшукову діяльність” № 2135-ХІІ від 18.02.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 2. – ст. 303.
147. Гуляев А. П. Процессуальные сроки в стадиях возбуждения уголовного дела и предварительного расследования / Гуляев А. П. – М. : Юрид. лит., 1976. – 144 с.
148. Положення „Про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину” : затверджено Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13.12.1976 за № 4203-ІХ // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1978. – № 9. – ст. 163.
149. Прокурорский надзор и судебный контроль в стадии досудебного следствия за законностью применения мер процессуального принуждения : учеб. пособие / [сост. А. В. Кондратьев, Л. М. Давыденко, П. М. Каркач]. – Донецк, 2003. – 101 с.
150. Зразки бланків процесуальних та інших документів у кримінальній справі : практичний посібник / [відп. ред. нач. ГСУ МВС України П. В. Коляда]. – К., 2002. – 179 с.
151. Коврига З. Ф. Уголовно-процессуальное принуждение / Коврига З. Ф. – Воронеж : Воронеж. ун-т, 1975. – 174 с.
152. Курочка М. Й. Прокурорський нагляд в Україні : підруч. для студ. вищ. навч. закл. / М. Й. Курочка., П. М. Каркач ; за ред. проф. Е.О. Дідоренка. – К. : Центр навчальної літератури, 2005. – 424 с.
153. Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо посилення правового захисту громадян та запрова-дження механізмів реалізації конституційних прав громадян на підприємницьку діяльність, особисту недоторканність, безпеку, повагу до гідності особи, правову допомогу, захист)” № 2322-IV від 12.01.2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 10. – ст. 187.
154. Уголовное право. Особенная часть : учебник / [под ред. Л. Д. Гаухмана, С. В. Максимова]. – М. : Инфра – М, 2003. – 400 с.
155. Дуванський О. Затримання особи та обрання їй запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у чинному кримінально-процесуальному кодексі та у його проекті / Олег Дуванський // Юридичний вісник України. – 12-18 лютого 2005 р. – № 6. – С. 8–9.
156. Проект