КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ЗЕМЕЛЬ ВІД ЗАБРУДНЕННЯ АБО ПСУВАННЯ

Короткий опис

ЗМІСТ

Вступ.........................................................................................................................3
Розділ I. Кримінально-правове забезпечення охорони земель від забруднення або псування..................................................................13
1.1. Кримінальна відповідальність за забруднення або псування земель як основний засіб забезпечення їх кримінально-правової охорони....................................................................................................13
1.2. Форми реалізації кримінальної відповідальності за забруднення або псування земель......................................................................................43
1.3. Кримінально – правова охорона земель від забруднення або псування засобами, що не становлять кримінальної відповідальності.....................................................................................59
Розділ ІІ. Кримінально-правова характеристика об’єктивних ознак забруднення або псування земель.....................................................69
2.1. Об’єкт та предмет забруднення або псування земель........................69
2.2. Об’єктивна сторона забруднення або псування земель.....................99
Розділ ІІІ. Кримінально-правова характеристика суб’єктивних ознак забруднення або псування земель...................................................137
3.1. Суб’єкт забруднення або псування земель........................................137
3.2. Суб’єктивна сторона забруднення або псування земель.................155
Висновки.............................................................................................................178 Список використаних джерел.........................................................................182

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Проблема охорони навколишнього природного середовища формувалась на протязі багатьох десятиріч. Вона обумовлена нестримним розвитком науково-технічного прогресу, а також загальним зростанням кількості населення планети Земля. На всіх етапах свого розвитку людина була тісно пов’язана із оточуючим її світом – довкіллям. Останнім часом у зв’язку з формуванням високоіндустріального суспільства різко посилився негативний вплив людини на навколишнє природне середовище, значно зріс обсяг такого втручання. Воно стало більш різноманітним за формами і вже зараз загрожує стати глобальною небезпекою для самої людини.
Конституція України закріплює обов’язок держави щодо забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків планетарної Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду українського народу. Але успішна реалізація зазначених конституційних положень можлива лише за умови адекватних зусиль як окремої людини, так і всього суспільства в цілому.
Неабияку роль у забезпеченні безпечного для людини довкілля відіграє його правова охорона. Проблема охорони довкілля від погіршення його якісного стану, в тому числі і юридичної відповідальності за забруднення або псування землі як найважливішої складової довкілля, значно загострилася та почала набувати загального характеру в середині ХХ століття. Саме в цей час на основі науково-технічного прогресу незмірно зросла інтенсивність використання землі і почали проявлятися негативні екологічні наслідки техногенного впливу.
Земля згідно зі статтею 14 Конституції України віднесена до основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави. Основний закон, зважаючи на виключно важливе значення землі у всіх сферах життєдіяльності людини, виділяє землю серед інших об’єктів довкілля. З огляду на це земля, як основне національне багатство, потребує збереження її якості, належної охорони, зокрема за допомогою державно-правових засобів, обмеження спонтанної і шкідливої людської діяльності, яка здатна змінити її якісні характеристики. Охорона цього об’єкту спрямована на захист земельних ресурсів від негативного суспільно небезпечного антропогенного та техногенного впливу, збереження родючості ґрунтів, підвищення їх продуктивності, використання земельних ресурсів у відповідності з їх цільовим призначенням, недопущення забруднення та псування земель шкідливими для життя та здоров‘я людей або довкілля елементами тощо.
Актуалізація дослідження проблем кримінально-правової охорони земель, в тому числі і від погіршення їх якісного стану, пов’язана з виключною цінністю землі як соціоприродного екологічного феномену. Земля використовується для задоволення матеріальних, духовних, естетичних, пізнавальних, оздоровчо-лікувальних, рекреаційних, історико-культурних та інших потреб. Вона виступає основою формування природних та природно-антропогенних ландшафтів, базою розвитку національної економіки, сфери послуг тощо.
Земля, виконуючи різносторонні функції (політичну, економічну та ін.), залишається об’єктивним фактором безпечного існування людей та інших об’єктів різноманітних екологічних систем. Від її стану багато в чому залежить і якісний стан довкілля, як сукупність його природних та набутих під впливом антропогенної діяльності властивостей, які повинні відповідати встановленим екологічним, санітарно-гігієнічним нормативам, оскільки вони забезпечують нормальні умови для розвитку і відтворення живих організмів, у тому числі життєдіяльності людини.
Разом з тим, на землю як елемент довкілля посилюється негативний антропогенний вплив, особливо небезпечний у випадках її забруднення шкідливими засобами та іншого псування землі. Ці обставини і зумовили необхідність встановлення кримінальної відповідальності за суспільно небезпечні винні посягання, які завдають шкоду нормальному якісному стану землі та в кінцевому рахунку негативно впливають на стан довкілля в цілому, створюючи екологічну небезпеку.
Треба зазначити, що раніше діюче кримінальне законодавство України не містило спеціальної норми щодо кримінально-правової охорони якісного стану землі як елемента довкілля. За протиправне посягання на землю, її якісний стан передбачалася лише адміністративна відповідальність (ст. 52 КУпАП), але цього виявилося недостатньо. Вказаний недолік було усунуто з прийняттям 5 квітня 2001 року нового Кримінального кодексу України (далі – КК України). Законодавець встановив кримінальну відповідальність за злочинні посягання проти навколишнього природного середовища, об’єднавши відповідні правові приписи в розділі VIII Особливої частини КК України “Злочини проти довкілля”. Зберігаючи адміністративну відповідальність за псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель, законодавець передбачив і кримінальну відповідальність за такі діяння за більш небезпечних умов їх вчинення, реалізуючи багатий науково-практичний матеріал щодо правової охорони як довкілля в цілому, так і окремих його елементів (в тому числі і землі), що накопичився за останні роки. До розділу VIII Особливої частини КК України було включено статтю 239 – “Забруднення або псування земель”, якою регламентується кримінальна відповідальність за злочинне погіршення якісного стану земель. Вказана кримінально-правова норма виявилась дещо складною та суперечливою для її сприйняття та практичного застосування, тому її зміст потребує відповідного теоретичного осмислення, розробки рекомендацій щодо його вдосконалення з метою більш ефективного застосування у слідчо-судовій практиці.
Незважаючи на актуальність проблеми охорони земель від негативного антропогенного впливу, в тому числі від їх забруднення або псування, вона не була об’єктом спеціального дослідження на дисертаційному рівні. Окремі аспекти кримінально-правової охорони природних ресурсів, серед них і землі в загальному плані розглядалися В.І. Андрейцевим, Ю.С. Богомяковим, М.М. Бринчуком, Т.Д. Бушуєвою, В.П. Владимировим, С.Б. Гавришем, П.С. Дагелем, О.В. Дубовик, Є.Н. Жевлаковим, О.С.Кол¬басовим, С.М. Кравченко, У.Я. Крастиньшем, Н.О. Лопашенко, Ю.М. Ляпуновим, В.Л. Мунтяном, П.С. Матишевським, В.О. Навроцьким, В.В. Петровою, Л.Ф. Повеліціною, Б.Г. Розовським, Н.І. Тітовою, Ю.С. Шемшученком, Н.Г. Шимбаревою та іншими фахівцями з кримінального права, екологічного права та кримінології.
Слід зазначити, що дослідження більшості вказаних авторів проводилось до введення в дію нового КК України, а також те, що до цього часу поза увагою кримінально-правової доктрини залишаються такі важливі аспекти проблеми, як соціальна обумовленість криміналізації суспільно-небезпечних діянь, пов’язаних із забрудненням або псуванням земель, форми реалізації кримінальної відповідальності за цей злочин, кримінально-правова характеристика об’єктивних та суб’єктивних ознак складу зазначеного злочину, інші, окрім кримінальної відповідальності, засоби кримінально-правової охорони земель від забруднення або псування тощо.
Недосконалість законодавчої регламентації кримінальної відповідальності за забруднення або псування земель, відсутність спеціального дисертаційного дослідження кримінально-правових засобів охорони земель від забруднення або псування, суперечливість висновків різних авторів з приводу окремих питань даної тематики породжує певні труднощі при застосуванні відповідної кримінально-правової норми на практиці і заважає ефективній протидії таким діянням. Викладені обставини і зумовили обрання теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження базується на основних положеннях Концепції (Основ державної політики) національної безпеки України, Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 –2005 роки, затвердженої Указом Президента України № 1376 від 25 грудня 2000 року. Цей напрямок також відповідає пункту 5.3 Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002-2005 роки, затвердженої наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 року, Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001 – 2005 роки (п. 1.4), пункту 4.97 Плану проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національного університету внутрішніх справ на 2002 рік, а також відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри кримінального права та кримінології Національного університету внутрішніх справ.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у з’ясуванні доцільності та належної обґрунтованості встановлення кримінально-правової заборони забруднення або псування земель, розробці науково обґрунтованих положень та рекомендацій щодо подальшого вдосконалення чинного законодавства, яке встановлює кримінально-правові засоби охорони земель від забруднення або псування земель та з’ясування шляхів підвищення його ефективності. Вона конкретизується у наступних основних завданнях:
– з’ясувати історичні, правові, екологічні, економічні та соціальні чинники, якими зумовлюється введення в чинне кримінальне законодавство норми про кримінальну відповідальність за забруднення або псування земель;
– обґрунтувати необхідність та можливість встановлення кримінально-правової заборони забруднення або псування земель, перевірити оптимальність меж криміналізації цього явища та дотримання принципів її проведення;
– визначити об’єкт та предмет цього злочину;
– здійснити системне дослідження змісту об’єктивних і суб’єктивних ознак злочинного забруднення або псування земель;
– виявити недоліки кримінально-правової норми щодо відповідальності за забруднення або псування земель;
– розглянути кримінально-правові засоби охорони земель, що не є кримінальною відповідальністю;
– розробити науково обґрунтовані рекомендації, спрямовані на вдосконалення приписів чинного кримінального законодавства, що регламентує відповідальність та інші кримінально-правові засоби охорони земель від забруднення або псування..
Об’єктом дослідження є кримінально-правові засоби охорони земель від забруднення або псування земель в сучасних умовах.
Предметом дослідження є національне та міжнародне законодавство, яким встановлюються ці засоби та порядок їх застосування, зокрема норм про відповідальність за забруднення або псування земель, особливості формування принципів кримінальної відповідальності за забруднення або псування земель, шляхи удосконалення законодавства, система наукових поглядів та розробок щодо цієї проблеми.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є традиційні положення теорії пізнання як загальнонаукового фундаментального засобу пізнання дійсності. Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети й завдань, об’єкта, предмета та методології дослідження. Зокрема, використано системний програмно-цільовий метод. З числа спеціальних методів пізнання використано наступні: історико-правовий, порівняльно-правовий, логіко-нормативний, системно-структурний, конкретно-соціологічний та метод синтезу. Розробка пропозицій щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства, яке передбачає відповідальність за забруднення або псування земель, проводилась на підставі вивчення кримінального, адміністративного та земельного законодавства України та інших держав, нормативних документів Державного комітету України по земельних ресурсах, публікацій у періодичній пресі тощо.
За допомогою історико-правового методу простежено еволюцію правових норм щодо юридичної відповідальності за погіршення якісного стану землі та формування поняття цього явища. Метод порівняльно-правового аналізу було використано у першому розділі для з’ясування співвідношення кримінально-правової норми, якою встановлено відповідальність за забруднення або псування земель, з іншими суміжними кримінально-правовими нормами. Крім того, цей метод використано під час розробки пропозицій щодо вдосконалення норми, яка забороняє суспільно небезпечне забруднення або псування земель, як елементу довкілля. Догматичний метод дослідження дозволив провести правовий аналіз кримінально-правової норми, якою передбачається відповідальність за погіршення якісного стану земель з точки зору додержання правил законодавчої техніки конструювання диспозиції і санкції. За допомогою системно-структурного методу вдалося показати внутрішню побудову складу забруднення або псування земель, а також зміст, недоліки та місце норми, яка передбачає кримінальну відповідальність за вказаний злочин, у структурі Особливої частини КК. Конкретно-соціологічний метод було застосовано при дослідженні стану земельних ресурсів в Україні. Логіко-нормативний метод використано при розробці рекомендацій щодо вдосконалення відповідної статті КК.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертант уперше в Україні всебічно дослідив склад злочинного забруднення або псування земель у структурі екологічних злочинів, відповідно до якого проведено критичний аналіз обґрунтованості та доцільності закріплення кримінально-правової заборони цього явища. Доведено, що охорона земель від забруднення або псування може здійснюватися різними кримінально-правовими засобами. На підставі результатів аналізу обґрунтовано пропозиції щодо вдосконалення відповідних приписів чинного КК України.
Крім того, елементи новизни містяться у наступних положеннях:
– визначено історично сформовані витоки кримінально-правової охорони земель та обґрунтовано необхідність такої охорони від забруднення або псування;
– уперше детально простежено еволюцію визначення забруднення або псування земель, формування правового поняття цього явища та накопичений досвід встановлення кримінальної відповідальності за вказані діяння;
– обґрунтовано достатню наявність соціально-правових умов та підстав для введення до національного кримінального права окремої норми про кримінальну відповідальність за забруднення або псування земель та доведено, що ефективна протидія цьому негативному явищу неможлива без встановлення кримінальної відповідальності за вказані діяння;
– обґрунтовано висновок щодо безпосереднього об’єкта злочинного забруднення або псування земель, в якості якого пропонується визнати нормальний природний якісний стан ґрунтового покриву земель;
– уперше пропонується визнавати предметом зазначеного злочину не землі взагалі, а ґрунтовий покрив землі;
– запропоновано визначення поняття “забруднення земель” та “псування земель”, як самостійних форм злочинного ставлення до земель та обґрунтовано необхідність розмежування в диспозиції статті 239 КК цих понять, що дозволить застосовувати цю норму до більш широкого кола посягань на цей об’єкт природи;
– доведено, що склад обох форм злочинного ставлення до землі, передбачених статтею 239 КК України, є матеріальним з так званими похідними наслідками, а об’єктивну сторону основного складу утворюють наступні ознаки:
1) суспільно небезпечне діяння у вигляді порушення спеціальних правил;
2) первинні суспільно небезпечні наслідки у вигляді забруднення або псування земель;
3) похідні від первинних наслідки у вигляді небезпеки для життя, здоров’я людей або довкілля;
4) причинний зв’язок між суспільно небезпечним діянням і його наслідками;
5) засоби вчинення цього злочину у вигляді речовин, відходів чи інших матеріалів, шкідливих для людини або довкілля;
– уперше запропоновано розмежувати кримінальну відповідальність за забруднення або псування земель загального та спеціального суб’єктів злочину;
– доведена необхідність законодавчого уточнення форми вини у складі злочинного забруднення або псування земель;
– запропоновано вважати необережне забруднення або псування земель не злочином, а іншим правопорушенням;
– доведено необхідність перегляду виду та розміру покарань у санкції статті 239 КК України;
– розроблено і запропоновано авторський варіант проекту статті КК, що встановлює відповідальність за погіршення якісного стану ґрунтового покриву земель.
Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що висновки і пропозиції дисертації було використано в навчальному процесі при вивченні навчальної дисципліни “Кримінальне право” в Національному університеті внутрішніх справ.
Крім того, основні положення дисертації можуть бути використані:
– в науково-дослідницькій сфері при подальшому дослідженні кримінально-правових та кримінологічних проблем протидії злочинному забрудненню або псуванню земель;
– у законодавчій, правотворчій та правозастосовчій діяльності;
– при розробці постанов Пленуму Верховного суду України з питань кваліфікації злочинного забруднення або псування земель та суміжних злочинів;
– для підвищення рівня правових знань населення.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації було заслухано та обговорено на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології Національного університету внутрішніх справ; у виступах на міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми вдосконалення законодавства та практика його застосування з урахуванням прогнозу злочинності”, що була проведена в Луганську 20 – 21 травня 1999 р., четвертій міжрегіональній науково-практичній конференції “Концепція формування законодавства України” (листопад, 1999 р., м. Запоріжжя), міжнародній науково-практичній конференції “Власнісний статус і проблеми раціонального використання земель”, що проводилась у Києві 29 – 31 травня 2000 р., науково-практичній конференції “Проблеми сучасної юридичної науки в дослідженнях молодих учених”, що відбулась у Харкові 14 квітня 2000 р., науково-практичній конференції “Проблеми сучасної юридичної науки в дослідженнях молодих учених”, що відбулась у Харкові 13 квітня 2001 р., науково-практичній конференції “Проблемы борьбы с преступностью в центральном федеральном округе Российской Федерации”, що проводилась у Брянську (РФ) 28 – 29 листопада 2001 р. Результати дослідження використовуються при проведенні практичних та семінарських занять з кримінального права.
Публікації. За темою дисертації автором опубліковано дев’ять наукових робіт, шість з яких у фахових наукових виданнях.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження та аналіз кримінального законодавства, що регламентує засоби кримінально-правової охорони земель в Україні, свідчить про необхідність його подальшого вдосконалення. Належне вирішення питання про кримінальну відповідальність за злочинне забруднення або псування земель та інші засоби кримінально-правової охорони земель має важливе практичне значення для правотворчої та правозастосовчої діяльності, а також для подальшого теоретичних розвідок у цьому напрямку.
Слід акцентувати увагу на наступних положеннях, які мають принциповий характер. Перш за все, слід підкреслити, що необхідність встановлення такого заходу впливу на осіб, винних у злочинному забруднені або псуванні земель, яким є кримінальна відповідальність, обумовлена насамперед конституційним приписом про те, що земля є основним національним багатством, яке знаходиться під особливою охороною держави (ст. 14 Конституції України). Основним законом закріплено також обов’язок держави забезпечувати екологічну безпеку та підтримання екологічної рівноваги та території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу. Отже, потреба у встановленні кримінальної відповідальності за забруднення або псування земель достатньою мірою відповідає вимогам сьогодення і характеризується соціальною обумовленістю. Новостворювана модель охорони земель від негативного суспільно небезпечного впливу повинна стати органічною складовою юридичної системи сучасного суспільства.
В процесі дослідження проблеми кримінально-правової охорони земель від забруднення або псування були зроблені наступні висновки:
1) зміст об’єкта забруднення або псування земель визначається характером предмета та особливостями механізму завдання шкоди об’єкту кримінально-правової охорони. Предметом злочину, передбаченого статтею 239 КК України, потрібно вважати не землі взагалі, а невід’ємну їх складову – ґрунтовий покрив. Родовим об’єктом, зазначеного злочину, слід визнавати екологічну безпеку – як особливий стан довкілля, який відповідає встановленим у законодавстві критеріям, стандартам, лімітам і нормативам, що стосуються його чистоти, ресурсомісткості (невиснаженності), екологічної стійкості, санітарних вимог, видового різноманіття, безпечності для людини та здатності задовольняти її інтереси, а основним безпосереднім об’єктом – нормальний природний якісний стан ґрунтового покриву земель, який є необхідною умовою екологічної безпеки;
2) об’єктивна сторона забруднення або псування земель характеризується своєю складністю, яка полягає в існуванні декількох видів наслідків: первинного – забруднення або псування ґрунтового покриву земель та дворівневого похідного – створення небезпеки для життя, здоров‘я людей або довкілля та реальне заподіяння такої шкоди. Визначені суттєві ознаки поняття “забруднення земель” та “псування земель”. Це дозволило стверджувати, що більш широким за своїм значенням та змістом слід вважати псування земель. Їх забруднення за своїм логічним змістом входить до поняття псування земель. Законодавцем вказані положення, на жаль, не були враховані, тому дисертант пропонує відокремити забруднення від псування, що, в свою чергу, викликає необхідність уточнення диспозиції кримінально-правової норми. Доцільно встановити, що забруднення – це окремий випадок псування, яке може вчинюватися речовинами, відходами чи іншими матеріалами шкідливими для життя, здоров‘я людей або довкілля внаслідок порушення спеціальних правил. Будь-який інший вплив на якісний стан земель, не пов’язаний з порушенням спеціальних правил, відноситься до іншого псування ґрунтового покриву земель.
3) особливості об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого статтею 239 КК України, обумовлюють необхідність стверджувати, що особу, яка вчинила злочинне забруднення ґрунтового покриву земель, слід вважати спеціальним суб’єктом, а особу, винну в іншому псуванні – загальним суб’єктом;
4) суб’єктивна сторона забруднення або псування земель визначається складністю об’єктивної сторони цього злочину і зазвичай характеризується складною формою вини, тобто різним психічним ставленням суб’єкта до діяння та його наслідків. При цьому встановлено, що проста вина у формі необережності перетворює злочинне забруднення або псування земель у незлочинне, а проста вина у формі умислу утворює ідеальну сукупність злочину проти довкілля з іншим злочином, наприклад, проти особи, власності, національної безпеки України та ін. Пропонується закріпити в диспозиції статті 239 КК України конкретну форму вини – умисел по відношенню до забруднення або псування ґрунтового покриву земель;
5) аналіз змісту статті 239 КК та основних положень кримінального закону України, свідчить, що ця норма потребує вдосконалення. Зокрема, було б доцільним передбачити застосування штрафу в якості не основного, а додаткового покарання та громадських робіт як альтернативного основного покарання за інше псування ґрунтового покриву земель. Вбачається за необхідне у санкції за кваліфіковане забруднення або псування земель збільшити строк позбавлення волі до восьми років. В основу обґрунтування цієї пропозиції покладено те, що найбільш тяжкий похідний наслідок забруднення або псування земель пов’язаний із загибеллю людей. Разом з тим слід мати на увазі, що цей наслідок може наставати лише з необережності. Дана обставина ототожнює його із наслідком, передбаченим у частині 2 статті 119 КК України;
6) запропонована нова редакція статті 239 КК України:
1. Умисне забруднення ґрунтового покриву земель речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров’я людей або довкілля внаслідок порушення спеціальних правил, а також інше його псування, якщо це створило небезпеку для життя, здоров’я людей чи довкілля, –
карається позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або громадськими роботами зі штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або без такого.
2. Ті самі діяння, що спричинили загибель людей, їх масове захворювання або інші тяжкі наслідки, –
караються обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на строк від двох до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агангебян А.Г. Экологические аспекты программы биосферных и экологических исследований // Вестник АН СССР. – 1988. – № 11. – С. 64 – 69.
2. Альтернативний Кримінальний кодекс: злочин і покарання: (Інтерв’ю з О. Матковським) // Голос України. – 1996. – 5 червня.
3. Анашкин Г.З. Уголовно-правовые проблемы охраны природной среды в СССР // В сб.: Вопросы борьбы с преступностью. – Вып. 30. – М.: Юр. лит., 1979. – 150 c.
4. Анашкин Г.З. Уголовно-правовые проблемы охраны природной среды в СССР. – М., 1985. – 187 с.
5. Андрейцев В. І. Екологічне право та проблеми екологічної безпеки // Рад. право. – 1990. – № 4. – С. 31 – 36.
6. Андрейцев В.І. Право громадян на екологічну безпеку: проблеми конституційно-правового забезпечення // Право України. – 2001. – № 4. – С. 8 – 11.
7. Антонов А.Д. Принципы криминализации общественно-опасных деяний в уголовно-правовой науке // Вестн. МГУ: Сер. 11: Право. – 2000. – № 4. – С. 79 – 90.
8. Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступность и психические аномалии. – М.: Наука, 1987. – 208 с.
9. Багіров С. Подвійна форма вини і реформа кримінального законодавства України // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України: Збірник наукових праць. – 2000. - № 2. – С. 106 – 111.
10. Багрий-Шахматов Л.В. Социальные проблемы уголовной ответственности и формы ее реализации. – Одесса.: АО БАХВА, 1998. – 192 с.
11. Бажанов М. И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. – К.: Вища школа, 1980. – 216 с.
12. Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. – Харьков: Право, 2000. – 128 с.
13. Бандурка О. Радченко В. Методологічні засади визначення вартості злочину щодо пересічної особи // Право України. – 2001. – № 4. – С. 93 – 97.
14. Бантишев О.Ф. Відмовитися від бланкетних диспозицій кримінально-правових норм // Рад. право. – 1990. – № 6. – С. 57 – 61.
15. Барбашова Н. Правове забезпечення екологічної безпеки: роль масштабного фактора // Право України. – 1999. – № 3. – С. 47 – 50.
16. Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. – Х., 1991. – 285 с.
17. Беккариа Ц. О преступлениях и наказаниях. – М., 1939. – 463 с.
18. Беляев Н.А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. – Л., 1986. – 176 с.
19. Бикеев И. Актуальные проблемы учения о субъективной стороне преступления // Уголовное право. – 2002. – № 3. – С. 9 – 11.
20. Білас І. Яким бути Кримінальному кодексу України // Урядовий кур’єр. – 1994. – 14 липня.
21. Благов Е.В. Механизм причинения вреда объекту преступления // Совершенствование уголовного законодательства и практика его применения. – Красноярск, 1989. – 314 с.
22. Борисов В.І. Необережність та її види. Текст лекцій. – Харків, 1991. – 23 с.
23. Борисов В.И., Гизимчук С.В. Уголовная ответственность за нарушение правил, норм и стандартов, обеспечивающих безопасность дорожного движения. – Харьков, 2001. – 160 с.
24. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и её основание в советском уголовном праве. – М., 1963. – 275 с.
25. Брайнин Я.М. Уголовный закон и его применение. – М., 1967. – 296 с.
26. Брич Л.П., Навроцький В.О. Ознаки посадової особи та кваліфікація господарських злочинів, вчинених нею // Підприємство, господарство, право. – 2001. - № 1. – С. 60 – 63.
27. Булгаков М.Б., Ямбулганов А.А. Природоохранительные акты: от “Русской Правды” до петровского времени // Гос. и право. – 1996. – № 8. – C. 137 – 145.
28. Бушуева Т.А., Дагель П.С. Объект уголовно-правовой охраны природы. // Сов. гос. и право. – 1977. – № 8. – С. 81 – 85.
29. Вернадский В.И. Биосфера. – М.: Мысль, 1967. – 250 с.
30. Владимиров В.А., Левицкий Г.А. Субъект преступления по советскому уголовному праву. – М.: НИиРИО Высшей школы МООП РСФСР, 1964. – 59 с.
31. Вовк Ю.А. Советское природоресурсовое право и правовая охрана окружающей среды. Общая часть. – Х.: Вища шк., 1986. – 159 с.
32. Ворошилин В.В., Кригер Г.А. Субъективная сторона преступления. Учебное пособие. – М.: Изд-во МГУ, 1987. – 70 с.
33. Волков Б.С. Проблема воли и уголовная ответственность. – Казань: Изд-во Казан. Ун-та, 1965. – 136 с.
34. Волков Б.С. Мотив и квалификация преступлений. – Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1968. – 165 с.
35. Гавриш Н.С. Відповідальність за забруднення та засмічення ґрунтів в Україні: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.06 / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України. – К., 2001. – 20 с.
36. Гавриш С.Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины. Проблемы теории и развитие законодательства. Харьков, 1994. – 639 с.
37. Гавриш С.Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. Проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства. – Київ. – 2002. – 634 с.
38. Гальперин И.М. Уголовная политика и уголовное законодательство // В кн.: Основные направления борьбы с преступностью. – М.: Юрид. лит-ра, 1975. – 176 с.
39. Гилязев Ф. Г. Проблемы субъективной стороны преступления. – Уфа, 1986. – 120 с.
40. Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений: Объект и квалификация преступлений. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1979. – 128 с.
41. Голуб С. Об’єктивна сторона складу незаконного полювання і питання його кваліфікації // Право України. – 1998. – № 3. – С. 55 – 57.
42. Горбуза А.Д. Смешанная форма вины по советскому уголовному законодательству: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. М., 1972. – 20 с.
43. Гринберг М.С. Преступления против общественной безопасности. – Свердловск, 1974. – 133 с.
44. Гринберг М.С. Место преступной небрежности в ряду возмущающих явлений (помех) // Проблемы борьбы с преступной неосторожностью. – Вып. 2. – Владивосток, 1978. – С. 33 – 37.
45. Гринберг М.С. Специальная вменяемость // Вопр. совершенствования уголовно-правовых норм на современном этапе. – Свердловск, 1986. – С. 34 – 37.
46. Гуторова Н.О. Кримінально-правова охорона державних фінансів. – Х.: Вид. НацУВС, 2001. – 383 с.
47. Дагель П.С. Проблема вины в советском уголовном праве // Ученые записки Даль. Ун-та. – Вып. 21. – Ч. 1. – Владивосток, 1968. – С.74 – 80.
48. Дагель П.С. Неосторожность: Уголовно-правовые и криминологические проблемы. – М.: Юрид. лит-ра, 1977. – 143 с.
49. Дагель П.С. Условия установления уголовной наказуемости // Правоведение, 1975. – № 4. – С. 67 – 74.
50. Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и ее установление. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1974. – 243 с.
51. Дагель П.С., Михеев Р. М. Установление субъективной стороны преступления. – Владивосток, 1972. – 34 с.
52. Декрет ІІ Всероссийского съезда советов рабочих, солдатских и селянских депутатов от 26 октября 1917 года “Про землю” // СУ РСФСР. – 1917. – № 1. – Ст. 3.
53. Демидов Ю.А. Социальная ценность и оценка в уголовном праве. – М.: Юрид. лит-ра, 1975. – 182 с.
54. Дубовик О.Л. Экологическое правонарушение: понятие и виды // Окружающая среда под охраной закона: Сб. статей. – М., 1982. – 146 с.
55. Дубовик О.Л. Эффективность юридической ответственности в охране окружающей среды: Сб статей / Отв. ред. О.С. Колбасов, Н.И. Краснов. – М.: Наука, 1985. – 226 с.
56. Дубовик О.Л. Жалинский А.Э. Структура детерминации экологических преступлений // Правовая охрана окружающей среды: Сб. статей / АН СССР – М., 1988. –145 с.
57. Дудоров О. Проблема юридичної особи як суб’єкта злочину та її вирішення у проектах КК України // Вісник Академії правових наук України. – 1999. – № 2. – С. 133-139.
58. Дурманов Н.Д. Общие основания учения о причинной связи в уголовном праве // Вопросы уголовного права. – Л., 1945. – С. 51 – 55.
59. Дурманов Н.Д. Понятие преступления. – М. – Л., 1948. – 311 с.
60. Егоров Н.Д. Причинная связь как условие юридической ответственности // Сов. гос. и право. – 1981. – № 9. – С. 123 – 127.
61. Екологічне право України: Підручник для студентів юрид. вищ. навч. закладів / За ред. В.К. Попова та А.П. Гетьмана. – Харків: Право, 2001. – 249 с.
62. Емельянов В.П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования: уголовно-правовое исследование. – СПб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2002. – 291 с.
63. Емельянов В.П. Понятие объекта преступлений в уголовно-правовой науке // Право і безпека. – 2002. – № 4. – С. 7 – 11.
64. Жевлаков Э.Н. К вопросу об ответственности юридических лиц за совершение экологических преступлений // Уголовное право. – 2002. – № 1. – С. 10 – 13.
65. Жевлаков Э.Н. Экологические преступления: понятия, виды, проблемы ответственности: Дисс. … д-ра юрид. наук. – М., 1991. – 380 с.
66. Жевлаков Э.Н. Экологические преступления: понятия, виды, проблемы ответственности: Автореф. дисс. … д-ра юрид. наук. – М., 1991. – 40 с.
67. Жевлаков Э.Н. Экологические преступления и экологическая преступность: Учебное пособие. – М.: Белые альвы, 1996. – 92 с.
68. Жордания И.Ш. Структура и правовое значение способа совершения преступления. – Тбилиси: Сабчота Сакартвело, 1977. – 231 с.
69. Загородников Н.И. Понятие объекта преступления в советском уголовном праве // Тр. ВЮА, 1951. – Вып. 13. – 347 с.
70. Заржицький О. Щодо правових засад екологічної безпеки // Право України, 1999, № 4. – С. 74 – 76.
71. Земельний кодекс України: Коментар / За ред. А.П. Гетьмана і М.В. Шульги. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2002. – 600 с.
72. Зелінський А.Ф. Кримінологія. Навчальний посібник. – Х.: Рубікон, 2000. – 240 с. – Мова рос.
73. Зелінський А.Ф. Визначення форм вини у вчинені деяких злочинів // Рад. право. – 1977. – № 8. – С. 75 –77.
74. Зелинский А.Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении. – Х., 1984. – 165 с.
75. Зелинский А.Ф. Повторение преступлений как преступная деятельность // Гос-во и право. – 1995. – № 12. – С. 55 – 59.
76. Зелінський А.Ф., Куц В.М. Об’єкт злочину і структура Особливої частини Кримінального кодексу // Вісник Університету внутрішніх справ. – Випуск 2. – Харків. – 1997. – С. 148 – 154.
77. Зельдов С.И. Освобождение от наказания и от его отбывания. – М.: Юрид. лит., 1982. – 136 с.
78. Земельний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. В.І. Семчика. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 676 с.
79. Земельне право: Підруч. для студ. юр. спец. ВНЗ / За ред. В.І. Семчика і П.Ф. Кулініча. – К., 2001. – 424 с.
80. Земельні ресурси України. / За ред. академіка УААН В.В.Медведєва та к.с.н. Т.В. Лактіонової. – К.: “Аграрна наука”, 1998. – 148 с.
81. Землюков С.В. Возможность причинения вреда – признак преступления // Правовые вопросы борьбы с преступностью на современном этапе. – Томск, 1989. – С. 18 – 19.
82. Зинченко Э.Н. Уголовная ответственность за нарушение правил безопасности горных работ: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – М., 1978. – 20 с.
83. Зинченко Э.Н. Уголовная ответственность за нарушение правил безопасности горных работ. – Киев – Донецк, 1979. – 146 с.
84. Злобин Г.А. Основания и принципы уголовно-правового запрета // Сов. гос -во. и право. – 1980. – № 1. – С. 70 – 76.
85. Злобин Г.А., Келина С.Г. Некоторые теоретические вопросы криминализации общественно опасных деяний. – В кн.: Проблемы правосудия и уголовного права. – М.: Институт государства и права АН СССР, 1978. – 187 с.
86. Зуйков Г.Г. Криминалистическое учение о способе совершения преступления. Автореф. дис. …д-ра. юрид. наук. – М., 1977. – 40 с.
87. Історія держави і права України. Частина 1 / За ред. А. Й. Рогожина. – Харків: “Основа”, 1993. – 432 с.
88. Капусник І.В. Про стан земельних ресурсів та основні екологічні проблеми з їх охорони // Стан земельних ресурсів в Україні: проблеми, шляхи вирішення: Зб. доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції., вересень 2001 р. – Харків, 2001. – 419 с.
89. Карпец И.И. Наказание: социальные, правовые и криминологические проблемы. – М.: Юрид. лит., 1973. – 228 с.
90. Карпец И.И. Современные проблемы уголовного права и криминологии. – М., 1976. – 223 с.
91. Карпов А. Кримінальний кодекс у стилі ... ретро // Голос України. – 1995. – 16 травня.
92. Качинський А. Про екологічну безпеку України: в пошуках нової концепції // Розбудова держави. – 1994. – № 5. – С. 7 – 13.
93. Квашис В.Е. Преступная неосторожность: социально-правовые и криминологические проблемы. – Владивосток, 1986. – 192 с.
94. Келина С.Г. Некоторые теоретические вопросы криминализации общественно опасных деяний // В кн. Проблемы правосудия и уголовного права. – М.: Институт государства и права АН СССР. – 1978. – 187 с.
95. Келина С.Г. Ответственность юридических лиц в проекте нового УК Российской Федерации // Уголовное право: новые идеи / Под ред. С.Г. Калиной и А.В. Наумова. – М., 1994. – С. 50 – 60.
96. Кириченко В. Смешанные формы вины // Сов. юстиция. – 1966. – № 19. – С. 18 – 21.
97. Кистяковский А.Ф. Элементарный учебник общего уголовного права: Начало русского уголовного законодательства. Часть общая. – Киев, 1891. – 850 с.
98. Кленова Т.В. Структура уголовно-правовой нормы и выражение ее предписания в законодательстве // Сов. гос. и право. – 1988. – № 11. – С. 81 – 83.
99. Ковалев М.И. Общественно опасные последствия преступления и диспозиция уголовного закона // Сов. гос. и право. – 1990. - № 10. – С. 38 – 44.
100. Ковалев М.И., Васьков П.Т. Причинная связь в уголовном праве. – М.: Госюриздат, 1958. – 72 с.
101. Коган В.М. Социальный механизм уголовно-правового воздействия. – М.: Наука, 1983. – 184 с.
102. Козаченко И.Я. Санкции за преступления против жизни и здоровья: обусловленность, структура, функции, виды. – Томск: Изд-во Томского ун та, 1987. – 232 с.
103. Колбасов О.С. Конституционные основы охраны окружающей среды. – М.: Знание, 1979. – 230 с.
104. Колбасов О.С. Концепция экологической безопасности (юридический аспект) // Сов. гос и право. – 1988. – № 12. – С. 43 – 49.
105. Комментарий к Земельному кодексу Белорусской ССР. / Под ред. Н.И. Краснова. – Минск, 1978. – 223 с.
106. Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996. – № 30. – ст. 141.
107. Коржанский Н.И. Понятие непосредственного объекта преступления. // Сов. гос-во. и право. – 1978. – № 1. – С. 84 – 88.
108. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М.: Академия МВД СССР, 1980. – 243 с.
109. Коржанский М.І. Проект недоробок // Юридичний вісник України. – 1995. - № 9. – С. 5 – 8.
110. Коробеев А.И. Советская уголовно-правовая политика: проблемы криминализации и пенализации: Монография. – Владивосток: Изд во Дальневосточного университета, 1987. – 267 с.
111. Коробеев А.И. Уголовная наказуемость общественно опасных деяний (основания установления, характер и реализация в деятельности органов внутренних дел): Учебное пособие. – Хабаровск: Хабаровская высшая школа МВД СССР, 1986. – 80 с.
112. Корчагин А.Г. Особенности субъективной стороны неосторожных преступлений, связанных с использованием техники // Актуальные проблемы борьбы с преступностью. – Владивосток, 1983. – С. 58 – 62.
113. Корчева З.Г. Сложная форма вины в преступлениях связанных с нарушением специальных правил / Проблемы социалистической законности на современном этапе коммунистического строительства. Краткие тезисы докладов и научных сообщений республиканской научной конференции 21 –23 ноября 1978 г. – Харьков: Юрвуз, 1978. – С. 203 – 204.
114. Корчева З.Г. Уголовно-правовая охрана природы в УССР: Учебное пособие. – Харьков, 1975. – 84 с.
115. Кравченко С.Н. Имущественная ответственность за нарушение природоохранительного законодательства. – Львов, 1979. – 183 с.
116. Крастыньш У.Я. Уголовно-правовая охрана природы в Латвийской ССР: Дисс. … канд. юр. наук. – Рига, 1978. – 192 с.
117. Кривоченко Л.Н. Классификация преступлений. – Х.: Вища школа, 1983. – 129 с.
118. Кривоченко Л.Н. Освобождение от уголовной ответственности с применением мер общественного или административного воздействия: Уч. пособие. – Х.: Изд-во юрид. института, 1981. – 50 с.
119. Кривуля О.М., Куц В.М. Чи можуть бути суспільні відносини об’єктом злочину? // Вісник Університету внутрішніх справ. – Випуск 2. – Харків. – 1997. – С. 70 – 75.
120. Кригер Г. Еще раз о смешанной вине // Сов. юстиция. – 1967. – № 3. – С. 5 – 10.
121. Кригер Г.А. Преступные последствия в структуре состава преступления // Соц. законность. – 1980. – С. 47 – 50.
122. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 25 – 26. – Ст. 131.
123. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Концерн “Видавничий дім “Ін Юре”, 2003. – 1196 с.
124. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / За ред. П.С. Матишевського та ін. – К., 1997. – 512 с.
125. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Відп. ред. Я.Ю. Кондратьєв. – К.: Правові джерела, 2002. – 432 с.
126. Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Харків: “Право”, 1997. – 368 с.
127. Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком – Право, 2002. – 416 с.
128. Кримінальне право України. Особлива частина / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком – Право, 2001. – 494 с.
129. Кримінальний Кодекс України: Проект / Внесено нар. деп. України Пилипчиком І.М. 12 травня 1998 р. № 1029 – 1. – К.: Верховна Рада України, 1998.
130. Кримінальний Кодекс України: Проект КМ України, 12 травня 1998 р. № 39 – 1304 / 4. – К.: Верхов. Рада України, 1998.
131. Кудрявцев В.Н. О соотношении объекта и предмета преступления по советскому уголовному праву // Тр. ВЮА. – 1951. – Вып. 13. – 318 с.
132. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М.: Госюриздат, 1960. – 244 с.
133. Кудрявцев В.Н. Теоретические основы квалификации преступлений. – М.: Госюриздат, 1963. – 324 с.
134. Кудрявцев В.Н., Малеин Н.С. Правовое поведение, его субъекты и пределы // Правоведение. – 1980. – № 3. – С. 31 – 36.
135. Кузнецова Н.Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности. – М.: Госюриздат, 1958. – 220 с.
136. Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1969. – 232 с.
137. Кузнецова Н.Ф. Цели и механизм реформы Уголовного кодекса // Сов. гос. и право, 1992. – № 6. – С. 80 – 86.
138. Кузнецова Н.Ф., Злобин Г.А. Социальная обусловленность уголовного законодательства и научное обеспечение нормотворчества // Сов. гос-во и право. – 1976. – № 8. – С. 76 – 83.
139. Курляндский В.И. Некоторые вопросы ответственности в связи с научно-техническим прогрессом // Научн.-техн. прогресс и проблемы уголовного права. – М., 1975. – С. 19 – 23.
140. Курс советского уголовного права: В 6-ти т. – Т. 1. / Под ред. А.А. Пионтковского и др. – М.: Наука, 1970. – 312 с.
141. Курс уголовного права: Общая часть. – Т. 1: Учение о преступлении: Учебник / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой и И.М. Тяжковой. – М.: ЗЕРЦАЛО, 1999. – 624 с.
142. Курс уголовного права. В 5-ти томах. Т 1: Общая часть: Учение о преступлении / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой и И.М. Тяжковой. – М.: ЗЕРЦАЛО, 2002. – 624 с.
143. Куц В.М. Заохочення та пом’якшення примусу як засоби кримінально-правового регулювання // Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства. – Ч. 1. – Запоріжжя. – 2002. – С. 5 – 9.
144. Куц В.М. Теоретико-прикладні аспекти проблеми суб’єкта злочину // Вісник Університету внутрішніх справ. – Випуск 1. – Харків. – 1996. – С. 17 – 23.
145. Кучерявий В.П. Екологія. – Львів: Світ, 2001. – 480 с.
146. Лазарев А.М. Субъект преступления. – М.: ВЗЮИ, 1981. – 63 с.
147. Леонтьев Б.М. Ответственность за хозяйственные преступления. – М.: Госюриздат, 1969. – 192 с.
148. Литвин О. П. Вина в складах злочинів проти громадської безпеки і народного здоровя. – К., 1998. – 180 с.
149. Ломако В.А. Зміст умислу і його види: Текст лекцій. – Х., 1991. – 16 с.
150. Ломако В.А., Пинаев А.А. Применение дополнительных наказаний при различных видах уголовного осуждения по делам о хищениях // Проблемы социалистической законности. – Харьков. –1984. – Вып. 14. – С. 36 – 41.
151. Лопашенко Н.А. Экологические преступления: Комментарий к главе 26 УК РФ. – СПб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2002. – 802 с.
152. Лукьянов В.В. “Двойная” вина – свидетельство отставания юридической науки от требований технического прогресса // Гос-во и право. – 1994. – № 12. – С. 53 – 64.
153. Лунеев В.В. Предпосылки объективного вменения и принцип виновной ответственности // Сов. гос-во и право. – 1972. – № 9. – С. 50 – 56.
154. Лунеев В.В. Преступность ХХ века. Мировые, региональные и российские тенденции / Предисл. В.Н. Кудрявцева. – М.: НОРМА, 1997. – 525 с.
155. Ляпунов Ю.И. Природа преступных последствий в деликтах создания опасности // В кн.: Сибирские юридические записки. – Вып. 4: Проблемы борьбы с преступностью. – Иркутск-Омск, 1974. – 250 с.
156. Ляпунов Ю.И. Уголовно-правовая охрана природы органами внутренних дел. – М., 1974. – 150 с.
157. Макашвили В.Г. Уголовная ответственность за неосторожность, М., 1957. – 211 с.
158. Маленин Б.В. Причинная связь в уголовном праве: вопросы теории и практики: Дисс. … д-ра юрид. наук. – СПб., 1999. – С. 360 с.
159. Маленин Б.В. Причинная связь в уголовном праве. – СПб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2000. – 316 с.
160. Матковський О. Кримінальному кодексу бути, тільки якому? // Голос України. – 1995. – 14 грудня.
161. Матишевський П.С. Кримінальне право України / Загальна частина: Підручник. – К.: А.С.К., 2001. – 352 с.
162. Матышевский И.С. Преступления против общественной безопасности, общественного порядка и здоровья населения. М.: Юрид. лит-ра, 1964. – 158 с.
163. Методика грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів: Постанова Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 р. № 213.
164. Методика грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів): Постанова Кабінету Міністрів України від 30 травня 1997 р. № 525.
165. Методика експертної грошової оцінки земельних ділянок несільськогосподарського призначення: Постанова Кабінету Міністрів України від 16 червня 1999 р. № 1050.
166. Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства: Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України. Від 27 жовтня 1997 р. № 171
167. Методичні рекомендації з експертної грошової оцінки земельних ділянок: Наказ Державного комітету України по земельних ресурсах від 12 листопада 1998 р. № 118.
168. Михеев Р.И. Проблемы вменяемости и невменяемости в советском уголовном праве. – Владивосток, 1983. – 300 с.
169. Михеев Р.И. Уголовная ответственность лиц с психофизиологическими особенностями и психогенными аномалиями (спорные вопросы правовой теории и трудности практической деятельности органов правоприменения): Учеб. пособие. – Хабаровск, 1989. – 96 с.
170. Михлин А.С. Последствия преступления. – М., 1969. – 104 с.
171. Мороз О. Порушувати закон буде не тільки страшно, а й невигідно // Голос України. – 1993. – 19 жовтня.
172. Музика А.А., Горбата О.І. Про класифікацію злочинів // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: щорічний бюлетень Київського інституту внутрішніх справ. / Редкол.: В.М. Синьов (голов. ред.) та ін. – К: КІВС, “МП Леся”, 2002. – С. 42 – 49.
173. Навроцький В.О. Наступність кримінального законодавства України (порівняльний аналіз КК України 1960 р. та 2001 р.). – К., 2001. – 272 с.
174. Навроцький В.О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. – К.: Атіка, 1999. – 464 с.
175. Навроцкий В.А. Уголовная ответственность за загрязнение водоемов: Дисс. ... канд. юрид. Наук: 12.00.08. – Харьков, 1982. – 194 с.
176. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1104 с.
177. Наумов А.В. Предприятия на скамье подсудимых // Сов. юстиция. – 1992. – №№ 17, 18.
178. Наумов А.В. Российское уголовное право: Общая часть. Курс лекций. – М.: Изд-во БЕК, 1996. – 560 с.
179. Наумов А.В. Уголовный закон в условиях перехода к рыночной экономике // Сов. гос-во и право. – 1991. – № 2. – С. 31 – 37.
180. Національна доповідь України про збереження біологічного різноманіття / В.П. Давидок, Я.І. Мовчан та ін. – Київ: “Проспект ЛТД”, 1997. – 178 с.
181. Некипелов П.Т. Уголовно-правовая охрана природы // Сов. гос-во и право. – 1973. – № 1. – С. 75 – 80.
182. Нерсесян В.А. Неосторожная вина: проблемы и решения // Гос-во и право. – 2000. - № 4. – С. 59 – 70.
183. Нерсесян В.А. О концепции вины в уголовном праве // Криминологические и уголовно-правовые идеи борьбы с преступностью. – М., 1996. – С. 63 – 67.
184. Нерсесян В.А. Ответственность за неосторожные преступления. – СПб: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2002. – 223 с.
185. Никифоров А.С. Об уголовной ответственности юридических лиц // Уголовное право: новые идеи. – 1994. – С. 43 – 49.
186. Никифоров А.С. Юридическое лицо как субъект преступления // Гос-во и право. – 2000. – № 8. – С. 18 – 27.
187. Никифоров Б.С. Объект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1960. – 229 с.
188. Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах / Уклад. Яременко В.В., Сліпушко О.М. – К.: Аконіт, 1998. – Т. 3. – 927 с.
189. Новоселов Г.П. Учение об объекте преступления: Методологические аспекты. – М.: НОРМА, 2001. – 160 с.
190. Новоселов Г.П. Без преступных последствий нет преступлений // Российськая юстиция. – 2001. - № 3. – С. 56.
191. Общая теория советского земельного права. М.: Изд-во “Наука”, 1983. – 353 с.
192. Овчинский С.С. Проблемы борьбы с тяжкими преступлениями против личности. – М., 1971. – 187 с.
193. Осипов П.П. Теоретические основы построения и применения уголовно-правовых санкций (аксиологические аспекты). – Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1976. – 135 с.
194. Основания уголовно-правового запрета: криминализация и декриминализация / Под ред. В.Н. Кудрявцева и А.М. Яковлева – М.: Наука, 1982. – 304 с.
195. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки: Затверджені постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. № 188/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 38 – 39. – Ст. 248.
196. Орлов В.С. Субъект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1958. – 260 с.
197. Орымбаев Р. Специальный субъект преступления. – Алма-Ата, 1977. – 155 с.
198. Охрана природы. Земля. Термины и определения: ГОСТ 17.5.1.05 – 80.– М., 1980.
199. Павлов В.Г. Субъект преступления и уголовная ответственность. – СПб: “Лань”, Санкт-Петербургский университет МВД Рссии, 2000. – 192 с.
200. Пакутин В.Д. Уголовно-правовая охрана внешней природной среды: Объект и система преступлений: Учебное пособие. – Уфа: Башкирский гос. ун-т, 1977. – 79 с.
201. Памятники Русского права: Выпуск 2. – М., 1953. – 446 с.
202. Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность. – Х., 1982. – 160 с.
203. Панов Н.И. Уголовно-правовое значение способа совершения преступления: Автореф. дис. …д-ра. юрид. наук: 12.00.08. – Харьков, 1984. – 40 с.
204. Панов М.І., Тихий В.П. Право людини на безпеку // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. – Х., 2000. – 245 с.
205. Пинаев А.А. Курс лекций по Общей части уголовного права. Книга первая. – “О преступлении”. – Харьков, 2001. – 284 с.
206. Пинаев А.А. Курс лекций по Общей части уголовного права Украины. – Харьков: Юридический Харьков, 2002. – 568 с.
207. Пинаев А.А. Особенности составов преступлений с двойной и смешанной формами вины: Учебное пособие. – Х., 1984. – 51 с.
208. Пионтковкий А.А. Уголовное право РСФСР: Часть Общая. – М.: ГИЗ, 1925. – 478 с.
209. Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1961. – 655 с.
210. Повелицына П.Ф. Уголовно-правовая охрана природы в СССР: Автореф. дисс. … докт. юрид. – Наук. – М., 1991. – 40 с.
211. Повелицына П.Ф. Уголовно-правовая охрана природы в СССР: Учебное пособие. – М., 1991. – 88 с.
212. Познышев С.В. Учебник уголовного права: Общая часть. – М., 1923. – 296 с.
213. Положенні про моніторинг земель: Постанова Кабінету Міністрів України від 20 серпня 1993 р. № 661 // ЗП Уряду України. – 1994. - № 1.
214. Порядок грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів: Наказ Держкомзему України, Держкоммістобудування України, Мінсільгосппроду України та Української академії аграрних наук від 27 листопада 1995 р. № 76/230/325/150.
215. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 січня 1990 р. зі змін. і доп. від 4 червня 1993 р., 13 січня 1995 р., 1 листопада 1996 р., 3 грудня 1997 р. “Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи” // Уголовный кодекс Украины с постатейными материалами (с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 июня 1998 года). – Харьков. : ООО “Одиссей”, 1998. – 448 с.
216. Правила судебно-медицинского определения степени тяжести телесных повреждений: Утверждены приказом Министерством здравоохранения Украины от 17 января 1995 г. № 6 // Юрид. вісник України. – 1995. - № 18. – С. 5 – 9.
217. Правовая охрана природы. – М., 1980. – 312 с.
218. Правовые проблемы экологии: (Сборник обзоров) / Под ред. В.В. Петрова. – М., 1980. – 268 с.
219. Про відходи: Закон України від 5 березня 1998 р. № 187/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 36 – 37. – Ст. 242.
220. Про державний контроль за використанням та охороною земель: Закон України від 19 червня 2003 р. – Офіційний вісник України. – 2003. – № 29. – Ст. 1432.
221. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення: Закон України від 24 лютого 1994 р. № 4004 - ХІІ // ВВР. – 1994. – № 27. – Ст. 218.
222. Про основи національної безпеки України: Закон України від 19 червня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 29. – Ст. 1433.
223. Про основні напрямки державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки: Постанова Верховної Ради України // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 38 – 39. – Ст. 248.
224. Про охорону земель: Закон України від 19 червня 2003 р. № 962-IV. – Офіційний вісник України. – 2003. – № 29. – Ст. 1431.
225. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25 червня 1991 р // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1991. – № 41. – Ст. 546.
226. Про порядок ведення державного земельного кадастру: Постанова Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993 р. № 15.
227. Рарог А.И. Вина в советском уголовном праве. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1987. – 186 с.
228. Рарог А.И. Общая теория вины в уголовном праве. – М., 1980. – 91 с.
229. Рарог А.И. Квалификация преступлений по субъективным признакам. – СПб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2002. – 304 с.
230. Рарог А.И. Субъективная сторона и квалификация преступлений. – М., 2001. – 136 с.
231. Расторопов С. Понятие объекта преступления: история, состояние, перспектива // Уголовное право. – 2002. – № 1. – 37 – 40.
232. Розовский Б.Г. Правовое стимулирование рационального природопользования. – Киев: “Наукова думка”, 1981. – 238 с.
233. Российское законодательство X – XX вв.: В 6 т. – Т. 2. – М., 1984. – 519 с.
234. Российское законодательство X – XX вв.: В 6 т. – Т. 3. – М., 1984. – 511 с.
235. Российское уголовное право. Общая часть. – М.: Спарк, 1997. – 495 с.
236. Рябов А.А. Ответственность за нарушение земельного законодательства. – М.: Юрид. лит-ра, 1981. – 88 с.
237. Самощенко И.В. Ответственность за угрозу по уголовному праву Украины (понятие, виды, спорные проблемы): Дисс … канд. юрид. наук: 12.00.08. – Харьков, 1999. – 222 с.
238. Сахаров А.Б. Уголовно-правовая охрана безопасных условий труда в СССР. – М., 1958. – 187 с.
239. Светлов А.Я. Ответствен