КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ ТА КРИМІНОЛОГІЧНІ ЗАХОДИ ЗАПОБІГАННЯ КАТУВАННЮ

Короткий опис

АКАДЕМІЯ ПРАЦІ І СОЦІАЛЬНИХ ВІДНОСИН
ФЕДЕРАЦІЇ ПРОФЕСІЙНИХ СПІЛОК УКРАЇНИ

На правах рукопису

КАТЕРИНЧУК КАТЕРИНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 343.255

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ ТА КРИМІНОЛОГІЧНІ
ЗАХОДИ ЗАПОБІГАННЯ КАТУВАННЮ

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Коваленко Валентин Васильович
член - кореспондент АПрН України,
доктор юридичних наук, професор

Київ – 2009

ЗМІСТ
ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3-13
РОЗДІЛ 1
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ КАТУВАННЯ . . . . . . . . . 14-81
1.1. Соціальна обумовленість криміналізації катування . . . . . . . . . . 14-35
1.2. Кримінально-правове поняття катування. Види та способи катування . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
35-59
1.3. Катування та суміжні склади злочинів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 59-73
Висновки до розділу 1 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
РОЗДІЛ 2
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ ТА КРИМІНОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ КАТУВАННЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 74-81

82-122
2.1. Характеристика особи злочинця у справах про катування . . . . 82-103
2.2. Характеристика осіб, потерпілих у справах про катування, їх класифікація та норми їх правового захисту . . . . . . . . . . . . . . . .
103-119
Висновки до розділу 2 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
РОЗДІЛ 3
ЗАПОБІГАННЯ КАТУВАННЯМ: ПРАВОВІ ЗАСАДИ ТА СУБ‘ЄКТИ ЗАПОБІЖНОГО ВПЛИВУ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 120-122

123-185
3.1. Правові засади профілактики катування . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 123-148
3.2. Суб‘єкти, що здійснюють запобігання катуванням . . . . . . . . . . . 148-166
3.3. Проблеми та шляхи реалізації організаційно-правових засад запобігання катуванню в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Висновки до розділу 3 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
166-180
180-185
ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
ДОДАТКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 186-196
197-209
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . 210-239

ВСТУП
Актуальність теми. Одним із прерогативних завдань держави у галузі кримінально-правової охорони прав людини є захист її життя і здоров’я. Конституція України (ст. 3) проголошує життя і здоров’я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпеку як найвищу соціальну цінність [1]. У ст. 27 Конституції України обов’язком держави визначено захист життя людини, а ст. 28 передбачає захист її гідності, наголошуючи, що «ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню».
Конституційна норма про заборону катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання відповідає положенням, які містяться у ст. 5 Загальної декларації прав людини 1948 року [2], ст. 7 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року [3], ст. 3 Конвенції про захист всіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарання 1975 року [4], Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарання 1984 року [5], Європейській конвенції про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню 1987 року [6] та в інших міжнародно-правових актах.
Враховуючи згадані вище конституційні положення та вимоги міжнародно-правових актів, що захищають права людини, зважаючи на виявлені в Україні непоодинокі факти порушення прав людини, пов’язані із посяганнями на життя, здоров’я та гідність особи у вигляді заподіяння сильного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій, що є ознаками катування, вітчизняний законодавець змушений був ввести до кримінального законодавства України новий склад злочину – катування (ст. 127 Кримінального кодексу України 2001 року), якого не знало попереднє українське кримінальне законодавство (ні Кримінальний кодекс УРСР 1924 року, ні Кримінальний кодекс УРСР 1927 року, ні Кримінальний кодекс УРСР 1960 року).
Наскільки важливого значення надає законодавець захисту права людини від протиправного посягання у формі катування свідчить те, що цей склад злочину поміщено у розділ ІІ «Злочини проти життя та здоров’я особи» Особливої частини чинного КК України, а не до розділу ІІІ «Злочини проти волі, честі та гідності особи», хоча за ст. 28 Конституції катування віднесено до таких дій, що принижують гідність особи.
Застосування катування визнається неприпустимим за будь-яких обставин, навіть у період війни або іншого надзвичайного стану, про що прямо вказано в ч. 2 ст. 64 Конституції України.
Включення до Кримінального кодексу України окремої статті зі складом злочину – катування – викликано тим, що, як засвідчили судова практика та дані вітчизняних правозахисників, в Україні у період, що передував прийняттю Кримінального кодексу 2001 року, систематично, особливо працівниками правоохоронних органів, допускалися факти застосовування до особи побоїв, мучення або інших насильницьких дій, що завдавали сильний біль або фізичне чи моральне страждання і становили собою посягання на життя, здоров’я та гідність особи, тобто катування. Так, за даними Уповноваженого Верховної Ради України Н. Карпачової, за перевищення службових повноважень із застосуванням насильства у 1998–1999 рр. засуджено 285 працівників міліції. У 2000 році до Уповноваженого з прав людини зі скаргами на дії працівників міліції звернулося понад 200 чоловік [7], а у 2006 і 2007 рр. – по 1300. Правозахисна організація «Міжнародна амністія» включила Україну до списку 149 країн, де систематично порушуються права людини. У щорічному звіті цієї організації зазначалось, що в Україні поширеним явищем є погане ставлення правоохоронців до затриманих. Правозахисники звинувачують правоохоронні органи України у катуваннях людей, що перебувають під слідством. [8]
Як засвідчує судова практика і дані вітчизняних правозахисних організацій, в Україні й після включення до нового Кримінального кодексу норми, що передбачає покарання за катування, фіксуються непоодинокі факти вчинення цього злочину [9; 10].
Зазначений вид злочинів криє в собі підвищену суспільну небезпеку, яка проявляється у тому, що вони спрямовані проти життя і здоров’я особи, її фізичної та психологічної цілісності, являють собою найгірше з усіх принижень особистості. Застосування до людини побоїв, мучення або інших насильницьких дій залишає не тільки видимі (фізичні), а й психологічні травми, спричинює тяжкі наслідки для людей, що їх пережили, та викликає негативний соціальний резонанс. Адаптація особи, яка перенесла катування, відбувається дуже повільно, сам факт катування надовго залишає відбиток на психіці людини, на її родині. Як у самої постраждалої особи, так і серед її близького оточення, а коли факт катування через засоби масової інформації стає відомим широкій громадськості, то й у широких верств населення, виникають неприязне ставлення до працівників правоохоронних органів зокрема та до самих цих органів взагалі, почуття зневіри у верховенство закону в державі та сумнів у тому, чи є така держава правовою, тобто факти застосування катування негативно впливають на суспільство.
Виходячи зі сказаного, вивчення кримінально-правових та кримінологічних проблем, пов’язаних з боротьбою із досліджуваним видом злочинів, є сьогодні актуальним. Перш за все слід зазначити, що далеко не всі випадки катувань стають відомими правосуддю, тобто цей злочин має певний ступінь латентності. Причиною цього є те, що потерпілі часто не звертаються до правоохоронних органів за захистом свого порушеного права, не маючи віри в те, що винні, часто із числа самих правоохоронців понесуть покарання, а заподіяна фізична і моральна шкода буде відшкодована. Можливі випадки, коли постраждала особа навіть не усвідомлює, що відносно неї вчинено злочин, оскільки виконавцями насильницьких дій були працівники правоохоронних чи інших державних органів і діяли вони начебто в ім’я досягнення правомірних цілей і захисту правомірних інтересів. Немаловажним чинником є також фактор страху, викликаний побоюванням помсти, заподіяння шкоди щодо себе і своїх близьких з боку осіб, дії яких оскаржені. Отже актуальною є проблема своєчасного і повного виявлення фактів вчинення такого злочину та забезпечення невідворотності покарання за нього, що сприятиме утвердженню законності, створенню в суспільстві атмосфери довіри до закону і правоохоронних структур.
З огляду на те, що досліджуваний склад злочину є новим в українському кримінальному законодавстві, актуальність теми дослідження полягає і в тому, що в правоохоронній практиці виникають проблеми, пов’язані з правовою оцінкою катування, з відмежуванням його від суміжних злочинів, зокрема від побоїв і мордувань, умисного заподіяння тілесних ушкоджень різної тяжкості, перевищення влади або службових повноважень, примушування давати показання. Це обумовлює значимість дослідження прикладного правозастосовного аспекту боротьби з катуванням, важливого для правоохоронних органів, і особливо органів внутрішніх справ.
Сукупність згаданих вище обставин визначає актуальність теми даного дослідження, важливість і значимість її наукової розробки на дисертаційному рівні. Такі обставини обумовили проведення цього дослідження на комплексному теоретико-прикладному рівні, що знайшло своє відображення у змісті роботи. Зокрема, у дисертації в теоретичному плані розглянуто питання, що стосуються кримінально-правового і кримінологічного поняття катування, соціальної та юридичної характеристики цього протиправного діяння, об’єктивні, суб’єктивні та кваліфікуючі ознаки катування; у прикладному плані висвітлено питання, що стосуються кваліфікації катування, відмежування цього діяння від суміжних складів злочинів, заходи запобігання цьому злочинові.
Актуальність теми зумовлюється також тим, що комплексного наукового її розгляду в Україні досі здійснено не було. Досить стисло ст. 127 (катування) КК України коментувалась у Науково-практичних коментарях Кримінального кодексу України за ред. С.С. Яценка, М.І. Мельника, М.І.Хавронюка. Окремі аспекти теми висвітлювались у працях А. Бущенка «Захист від катувань, нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження в практиці Європейського суду з прав людини», А. Павличенка «Практика попередження катувань в Українї, О.А. Мартиненка «Детермінація і попередження злочинності серед персоналу органів внутрішніх справ України» та О.М.Ігнатова «Насильницькі злочини, що вчиняються працівниками органів внутрішніх справ України: кримінологічна характеристика, детермінація та попередження». Також висвітлена проблема катування у правоохоронній системі у колективній праці «Протизаконне насильство в органах внутрішніх справ: Соціологічний та історико-правовий аналіз» за загальною редакцією О.Н. Ярмиша. Загальних питань, що стосуються злочинів проти особи, до яких належить і катування, торкалися у своїх працях М.І. Бажанова, О.Ф. Бантишева, В.І. Борисова, В.В. Голіна, Б.О. Кістяківського, О.Ф. Кістяківського, В.В. Коваленка, В.Н. Куца, Л.В. Левицької, О.А. Мартиненка, В.Т. Маляренка, В.К. Матвійчука, А.А. Музики, В.О. Навроцького, О.С. Новакова, В.П. Пєткова, В.М. Поповича, А.В. Савченка, В.В. Сташиса, В.О. Шамрая, Л.М. Шестопалової та ін. На законодавстві Російської Федерації побудована дисертація Р.С. Чобаняна «Катування: кримінально-правове і кримінологічне дослідження». Окремих аспектів проблеми катування торкалися російські дослідники Н.В. Борисенкова, М.А. Граніна, Г.Ю. Гладких, Л.К. Лисицький, Л.В. Лобанова та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках Концепції Комплексної програми профілактики правопорушень на 2006–2008 рр., схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 березня 2006 р. № 116-р, Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007–2009 рр., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1767.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у визначенні місця кримінально-правової норми про катування в системі норм КК України, які передбачають відповідальність за злочини проти життя та здоров’я особи, з’ясування ознак складу цього злочину, та розроблені на підставі результатів дослідження рекомендацій щодо правильної правової кваліфікації катування, запобігання йому та підвищення ефективності боротьби правоохоронних органів із цим протиправним діянням.
Для реалізації цієї мети були визначені такі основні наукові завдання:
– дати соціальну та юридичну характеристику катування, проаналізувати основний і кваліфікований склади катування за КК України;
– розглянути кримінально-правове поняття катування, види, методи і способи катування;
– дати наукове визначення поняття «катування» та передбаченого Конституцією України суміжного поняття «жорстоке поводження»;
– визначити критерії відмежування складу катування від суміжних складів злочинів за КК України;
– розглянути кримінально-правову і кримінологічну характеристику особи злочинця і потерпілого у справах про катування;
– проаналізувати міжнародні нормативно-правові акти, спрямовані на захист прав людини і запобігання катуванням та іншим жорстоким, нелюдським або таким, що принижують гідність, видам поводження чи покарання;
– проаналізувати українське національне законодавство з погляду на його відповідності нормам міжнародного права в галузі захисту особи від посягання на її життя, здоров’я, честь і гідність, яким є катування;
– напрацювати рекомендації щодо застосування норми про відповідальність за катування у слідчій та судовій практиці;
– вивчити, проаналізувати й узагальнити міжнародні і національні механізми боротьби з катуванням;
– розробити пропозиції щодо запобігання катування.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані із запобіганням катуванню, а також правові аспекти охорони суспільних відносин від цього виду злочинних посягань.
Предмет дослідження - кримінально-правові та кримінологічні заходи запобігання катуванню.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження постає сукупність методів та прийомів наукового пізнання, як загальнонаукових, так і спеціальних: історичний, функціонального аналізу, системно-структурний, формально-логічний, порівняльно-правовий, формально-юридичний, статистичний та інші.
За допомогою історичного методу досліджувалися процеси становлення і розвитку в українському законодавстві кримінально-правової норми, що передбачає відповідальність за катування (підрозділ 1.1). Системно-структурний, формально-логічний методи, метод функціонального аналізу було застосовано при аналізі основного та кваліфікованого складів катування, розгляді питання щодо відмежування катування від суміжних складів злочинів, розробці рекомендацій щодо правильної правової кваліфікації катування та пропозицій щодо заходів боротьби з цим явищем і подолання його негативних соціальних наслідків, визначенні ролі правоохоронних органів у цій боротьбі (підрозділи 1.2 – 1.3). Метод герменевтики дозволив здійснити ідентичне тлумачення та інтерпретацію вітчизняних і міжнародних нормативно-правових документів, що стосуються боротьби з катуванням, критично, всебічно та об’єктивно проаналізувати й роз’яснити їх зміст, оцінити правові наслідки їх застосування (підрозділ 3.1). Порівняльно-правовий і формально-юридичний методи застосовувались при вивченні норм міжнародно-правових актів, що регулюють загальні питання захисту прав людини і запобігання катувань та іншим жорстоким, нелюдським або таким, що принижують гідність, видам поводження чи покарання, та співвіднесення з ними відповідних норм вітчизняного законодавства, аналізі спільних та відмінних ознак катування та інших видів злочинів проти життя і здоров’я особи, її честі і гідності (підрозділ 3.1). Застосування статистичного методу дозволило з’ясувати рівень та динаміку вчинення досліджуваного злочину, охарактеризувати судову практику із призначення покарань за нього (підрозділи 1.2; 3.3).
Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, міжнародних, законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, які становлять правову базу запобігання катуванням. Інформаційну та емпіричну основу дослідження становлять політико – правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали та опитування.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертантом вперше в українській кримінально-правовій науці після прийняття КК України 2001 р. зроблено спробу комплексно розкрити зміст основного і кваліфікованого складів катування, передбачених ст. 127 КК України, проаналізувати рівень відповідності даної норми нормам міжнародно-правових актів, визначити основні відмінності між нормами про катування та іншими злочинами проти життя та здоров’я особи.
Зокрема, наукова новизна визначається такими основними положеннями, висновками і рекомендаціями:
вперше:
– запропоновано комплексну кримінально-правову і кримінологічну характеристику катування як діяння, спрямованого проти життя і здоров’я особи;
– визначено типові ситуації, які виникають при кваліфікації катування і відмежування їх від суміжних складів злочинів;
– запропоновано перелік обтяжуючих вину обставин, які необхідно включити до кваліфікованих складів катування;
удосконалено:
– визначення поняття «катування» та «жорстоке поводження» на підставі аналізу змісту таких протиправних діянь (категорій) як «нелюдське поводження», «принижуюче гідність поводження»;
– коло критеріїв відмежування складу злочину «катування» від суміжних складів злочинів;
дістали подальшого розвитку:
– аргументи необхідності вдосконалення ст. 127 КК України;
– характеристика кримінологічних особливостей злочинця та потерпілого при катуванні з урахуванням статистичних та емпіричних даних;
– класифікація суб’єктів злочину та потерпілих від катування за групами, за їх соціальним та службовим станом;
– кримінально-правові та кримінологічні заходи запобігання катуванню та шляхи їх вдосконалення.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони становлять як науково – теоретичний, так і практичний інтерес:
– у науково-дослідній сфері – для подальшої розробки теоретичних проблем кримінального права України, організації діяльності правоохоронних органів, кримінологічних проблем протидії посяганням на особу;
– у правотворчості – висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, можуть бути використані для підготовки та уточнення низки законодавчих та підзаконних актів, що стосуються боротьби з посяганнями на життя і здоров’я особи, однією з форм яких є катування; при розробці комплексних програм і заходів, спрямованих на підвищення ефективності боротьби з посяганнями на життя і здоров’я особи;
– у правозастосовчій діяльності – використання одержаних у дисертації результатів дозволить підвищити ефективність боротьби з катуваннями, а отже, і сприятиме забезпеченню прав і свобод людини та громадянина на рівні світових стандартів; у діяльності правозахисних та громадських організацій з надання допомоги потерпілим від досліджуваного виду злочинів (акт впровадження УМДПЛ Апарату Міністра МВС України від 11 січня 2010 року);
– у навчальному процесі – матеріали дисертації доцільно використовувати при підготовці підручників та навчальних посібників з дисциплін «Кримінальне право України», «Кримінологія» та окремих спецкурсів (акт впровадження Академії праці і соціальних відносин Федерації професійних спілок України від 6 квітня 2009 року).
Апробація результатів дисертації. Дисертаційна робота обговорювалися на засіданнях кафедри криміналістики, кримінального права та кримінального процесу Академії праці і соціальних відносин Федерації професійних спілок України. Основні положення дисертації, теоретичні та практичні висновки і рекомендації оприлюднені в доповідях і повідомленнях на: Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених» (м. Хмельницький, 29–30 квітня 2002р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Правові проблеми сучасності в умовах розвитку юридичної науки» (м. Чернігів, 26–27 квітня 2005р.); Других юридичних читаннях до 170-річчя НПУ ім. М. Драгоманова (м. Київ, 18 травня 2005 р.); Четвертих осінніх юридичних читаннях Хмельницького університету управління та права (м. Хмельницький, 21-22 жовтня 2005р.).
Публікації. Основні теоретичні положення та наукові висновки дисертаційного дослідження викладені у десяти наукових працях, з яких: п’ять публікацій у фахових виданнях з юридичних наук, затверджених ВАК України, та п’яти публікаціях у збірниках матеріалів наукових і науково-практичних конференцій.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Однією з актуальних кримінально-правових і кримінологічних проблем у вітчизняному законодавстві є проблема захисту життя і здоров’я, честі й гідності, недоторканності й безпеки особи від протиправних посягань, серед яких одним із найнебезпечніших є катування. Розв’язання цієї проблеми є необхідною умовою успішної розбудови української правової держави. Аналіз вітчизняного і зарубіжного законодавства, узагальнення судової і слідчої практики та результатів статистичних даних дозволили зробити певний внесок у розв’язання зазначеної проблеми. У ході дослідження відповідно до поставлених завдань сформульовано такі основні висновки і пропозиції.
1. Світове співтовариство, об’єднане устремлінням розбудувати сучасне демократичне суспільство, вкрай негативно ставиться до посягань на права і основні свободи людини, зокрема такого фізичного і психологічного методу примусового впливу на людину, як катування. Міжнародне співтовариство суворо засуджує застосування катування, ухваливши низку міжнародних нормативно-правових актів, у яких містяться норми про заборону катування.
У дисертації дано аналіз і здійснено класифікацію усієї сукупності міжнародних нормативно-правових актів, спрямованих на захист прав людини і запобігання катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарання. Із проведеного аналізу можна зробити висновок, що вони повною мірою відповідають інтересам захисту особи від жорстокого поводження у виді катування і мають бути впроваджені у національних законодавствах усіх держав світу.
2. Проголосивши в 1991 році незалежність, Україна стала на шлях розвитку демократичного суспільства, заснованого на принципах верховенства права та поваги до прав людини. Україна ратифікувала майже всі міжнародно-правові документи, в яких викладені принципи захисту прав та основних свобод людини, її захисту від нелюдського, жорстокого поводження і катування. Ці принципи відображені в Конституції України, яка проголосила людину, її життя, честь та гідність, недоторканність і безпеку як найвищу соціальну цінність. Захист цієї цінності від протиправних посягань забезпечується за рахунок імплементації норм міжнародного права у законодавство України та їх реалізації у правоохоронній діяльності держави.
Аналіз українського національного законодавства з погляду його відповідності нормам міжнародного права в галузі захисту особи від посягання на її життя, здоров’я, честь і гідність, яким є катування, дає підстави зробити висновок, що рівень імплементації та відповідності міжнародно-правовим актам в основному відповідає вимогам щодо захисту особи від катувань. Проте певної невідповідності та неузгодженості окремих правових норм українському законодавцеві уникнути не вдалося.
Такі Закони України, як «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», «Про Службу безпеки України», «Про Збройні Сили України», «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» та інші, проголошуючи принцип забезпечення прав і свобод людини у діяльності правоохоронних структур, не містять беззастережної заборони застосування катування та інших нелюдських, жорстоких видів поводження і покарання.
Закон України «Про міліцію», зокрема, має певні розбіжності зі ст. 127 (катування) КК України. Із цієї статті випливає, що катування можуть застосовуватися у виді як фізичного, так і психологічного впливу, а в згаданому законі йдеться лише про заборону застосування незаконного фізичного насильства.
Така невідповідність та неузгодженість норм КК України та інших законодавчих актів призводить до негативних наслідків, а тому, щоб не було розбіжностей у теорії, а також на практиці, доцільно вдосконалити чинні закони з тим, щоб ввести рівнозначне фізичному психологічне поняття катування.
3. Констатувавши, що у нашій демократичній правовій державі все ще має місце застосування катувань, підкресливши соціальну шкоду цього злочину, давши соціальну і правову характеристику катування, автор зазначає, що його соціальна небезпечність зумовлює необхідність покласти край цьому особливо серйозному порушенню прав людини. Кардинальний крок у цьому напрямі зроблений введенням до КК України ст. 127 (катування). Із аналізу складу цього злочину можна зробить висновок, що об’єктивні і суб’єктивні ознаки катування мають певні особливості, що дають змогу відмежовувати його від інших складів злочинів та посилити боротьбу з цим видом злочину. Зміни, внесені до ст. 127 у 2005 році, уточнили суб’єктивну сторону злочину, включивши до неї спеціальну мету катування – спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, в тому числі отримати від нього або від іншої особи інформацію, свідчення або визнання, покарати його за дії, які він вчинив або у вчиненні яких підозрюється, або залякати його чи інших осіб. Це дозволило наблизити норму національного законодавства до норм міжнародного законодавства.
Первісна редакція ст. 127 КК України 2001 року мала лише дві частини, де суб’єкт вчинення злочину – загальний. У 2005 році статтю було доповнено ще двома частинами: ч. 3, яка передбачила спеціального суб’єкта злочину – працівника правоохоронного органу, і ч. 4, яка передбачила обтяжуючу обставину – загибель людини. Однак у 2008 році до статті були внесені зміни, якими спеціальний суб’єкт – працівник правоохоронного органу – було замінено на невизначено широке коло службових осіб.
Проте результати дослідження слідчої та судової практики у справах про катування дає підстави зробити висновок, що коло спеціальних суб’єктів катування має бути конкретизовано. Узагальнення даних правозахисних організацій, публікацій у засобах масової інформації, Інтернеті засвідчують, що катування застосовуються не невизначеним колом службових осіб, а працівниками правоохоронних органів (міліції та Служби безпеки України), персоналом установ та органів виконання покарань, військовослужбовцями, медичними працівниками, а також працівниками приватних охоронних структур. З цього зроблено висновок, що ст. 127 КК України має відображати саме це коло спеціальних суб’єктів.
4. На підставі розгляду соціальної та юридичної характеристик катування доведено, що це соціальне явище становить велику суспільну небезпеку. Воно пов’язано із приниженням людської особистості, залишає не лише видимі – фізичні, а й невидимі – психологічні – наслідки, а крім того, можуть виникнути і соціальні наслідки для людей, що їх пережили. Наслідки і ознаки катування перебувають у певному взаємозв’язку і мають важливе значення для встановлення фактів цього злочину.
Вивчивши наслідки та ознаки катування, автор викладає рекомендації службовим особам, які розглядають справи про катування, медичним працівникам та особам, які здійснюють моніторинг прав людини щодо розпізнання фактів катування. Відмінною особливістю катування є наявність такої ознаки, як фізичні ушкодження. У разі підозри у вчиненні катування особлива увага має приділятися проведенню повного зовнішнього огляду тіла людини і детальному документуванню таких ознак. Оскільки більшість ушкоджень на тілі людини, навіть тяжких, можна вилікувати за шість тижнів після катування, і за цей час сліди у виді специфічних рубців або шрамів зникають, то треба якомога швидше робити фотографії фізичних ознак катувань.
5. При розгляді кримінально-правового поняття катування зокрема з’ясовано співвідношення понять жорстокого поводження, нелюдського поводження і катування.
Порівняння гносеологічного визначення терміна «жорстоке поводження» з визначенням «катування» дає можливість виділити одну принципову особливість. Катування здійснюються для досягнення певної мети. Жорстоке поводження не несе в собі такої трансцендентності. Сенс жорстокого поводження – у самому жорстокому поводженні або в тих, хто його здійснює.
Автор дає своє визначення жорстокого поводження, під яким розуміє умисні дії фізичної особи, що характеризуються відхиленням від звичайної норми людської поведінки в бік суворості, немилосердності, лютості, безсердечності, вчинені у виді фізичного або психологічного впливу на тіло і психіку об’єкта таких дій безмотивно або з мотивів заздрощів, ревнощів, помсти, неприязного ставлення, змушення вчинити якісь дії або відмовитися від їх вчинення.
Щодо нелюдського поводження зроблено висновок, що воно охоплює більш широкий спектр можливих порушень, ніж катування. Поводження вважається нелюдським, якщо воно має умисний характер, застосовується протягом тривалого часу поспіль і спричиняє або реальні тілесні ушкодження, або сильні фізичні та душевні страждання. Катування – це нелюдське поводження, що має на меті отримати будь-яку інформацію або зізнання для подальшого покарання. Мета – це одна із ознак, що дозволяє відмежовувати склад катування від складів суміжних злочинів.
На підставі аналізу визначень поняття «катування», наведених у міжнародно-правових актах та наукових публікаціях вітчизняних і зарубіжних юристів, дисертант пропонує власне наукове визначення цього поняття, а саме:
«Катування – передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння, вчинене фізичною особою (групою осіб) або представником (представниками) влади чи органу, який представляють, у формі дії, яка проявляється у відхиленні від встановленої в суспільстві норми людської поведінки в бік жорстокості, немилосердності, безсердечності з умисним заподіянням особі сильного фізичного болю чи морального страждання шляхом тривалого нанесення сильних побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою отримати від неї або від третьої особи будь-які відомості, зізнання у вчиненні злочину, визнання будь-яких фактів, примусити її чи третю особу вчинити будь-які дії або утриматися від будь-яких дій, залякати її, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється».
6. У процесі дослідження з’ясовано, що при розслідуванні справ про катування працівники дізнання та слідства не завжди правильно визначають характер насильницьких дій, пов’язаних із посяганням на особу, допускають неправильну кваліфікацію таких дій. Крім того, встановлено, що працівники правоохоронних органів, будучи зацікавленими у результатах справи, вважають за потрібне кваліфікувати протизаконні дії винної особи не за статтею, що передбачає катування, а за іншою статтею, що передбачає відповідальність за суміжні злочини з більш м’якою санкцією, зокрема за перевищення влади або службових повноважень (ст. 365) та за примушування давати показання (ст. 373).
7. За результатами розгляду питання про критерії відмежування складу катування від суміжних складів злочинів, автором напрацьовані рекомендації щодо правильного застосування у слідчій та судовій практиці норми про відповідальність за катування та внесені пропозиції щодо законодавчого удосконалення норм про відповідальність за суміжні злочини.
Аналізуючи практику відмежування ст. 127 (катування) від суміжних складів злочину, автор дійшов висновку, що склад злочину, передбачений ст. 373 (примушування давати показання), повністю охоплює склад злочину, передбачений ст. 127, а тому ст. 373 доцільно вилучити з КК України. На думку автора, ст. 434 (погане поводження з військовополоненими) теж має склад злочину, схожий зі ст. 127 КК України, а тому доцільно було б її виключити, а статтю «катування» доповнити новою частиною. Те саме можна сказати і про ст. 434 (погане поводження з військовополоненими), тому доцільно було б її ліквідувати, а ст. 127 доповнити новою частиною.
8. Встановлено, що у значній кількості досліджених випадків суди призначали за ст. 127 КК України мінімальні строки покарання, а потім, відповідно до ст. 75 КК, звільняли обвинувачених від відбування покарання, призначаючи випробувальний строк. Доводиться констатувати, що особа, яка своїми злочинними діями порушує закон, посягаючи на здоров’я, волю, честь і гідність людини, які в ст. 3 Конституції України визначаються як найвища соціальна цінність, залишається не покараною відповідно до норм кримінального закону. Тому, зважаючи на особливу суспільну небезпеку катування і щоб запобігти можливості звільнення від відбування покарання, потрібно збільшити кримінальну відповідальність за катування, а саме: в ч. 1 ст. 127 КК України встановити строк покарання від трьох до п’яти років. У ч. 2 передбачити повторність та попередню змову групи осіб із строком покарання від п’яти до семи років позбавлення волі. У ч. 3 передбачити відповідальність спеціального суб’єкта від семи до десяти років позбавлення волі. Крім того, слід відновити обтяжуючі обставини катування, встановивши покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років.
9. Розгляд кримінально-правової і кримінологічної характеристики особи злочинця дав змогу дійти висновку, що поняття «особа злочинця», «особа винного» та «суб’єкт злочину» є взаємодоповнюючими. Особа злочинця – поняття більш широке на відміну від понять винної особи та суб’єкта злочину. Вони не можуть існувати поодинці, оскільки особа, яка вчинила злочин, це – злочинець, і лише в сукупності певних ознак її визначають як суб’єкта злочину. Тільки після того, як буде встановлено ступінь відповідальності, особа вважається винною. Вивчаючи з різних джерел інформацію про факти катування, у тому числі такі, що не потрапили у сферу слідчого і судового розгляду, автор розглядає як особу злочинця всіх, хто згадується як виконавець дій, пов’язаних з вчиненням насильства і жорстокого поводження, що можуть бути розцінені як катування.
Із розгляду питання щодо суб’єкта злочину за ст. 127 (катування) КК України, автор доходить висновку, що коло спеціальних суб’єктів має бути конкретизоване. З позицій кримінології та кримінального права проведено класифікацію спеціальних суб’єктів злочину на групи, а саме: перша група – співробітники правоохоронних органів; друга – співробітники пенітенціарних органів; третя – військовослужбовці (солдати); четверта група – медичні працівники; п’ята – працівники приватних охоронних структур. Загальний суб’єкт віднесений у цій класифікації до шостої групи.
10. Виходячи з висловленого вище щодо удосконалення ст. 127 КК України можна запропонувати таку редакцію цієї статті:
«1. Катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі з метою покарати його або іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, а також з метою залякування чи дискримінації його або інших осіб, –
карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.
2. Ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони спричинили настання інвалідності потерпілого, або щодо військовополоненого, –
караються позбавленням волі на строк від п’яти до семи років.
3. Дії, передбачені частинами першою і другою цієї статті, вчинені працівником правоохоронного органу, установи виконання покарань, військовослужбовцем, медичним працівником, працівником приватної охоронної структури, –
караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років.
4. Дії, передбачені частинами першою, другою і третьою цієї статті, якщо вони призвели до загибелі людини, –
караються позбавленням волі на строк від до десяти до п’ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років».
11. При розгляді кримінально-правової і кримінологічної характеристики особи потерпілого у справах про катування встановлено, що щодо осіб, які зазнали насильницьких дій, у тому числі катування, міжнародно-правові документи і національні кримінальні закони зарубіжних держав застосовують термін «жертви». Чинне українське національне кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство не оперує поняттям «жертва», визначаючи це поняття термінами «потерпілий», «потерпіла особа», а в правовій літературі вживається термін «особа, яка потерпіла від злочину». Поняття «потерпілий» нерозривно пов’язане з поняттям шкоди, яка щодо потерпілого від катування виступає у таких видах: 1) фізична – тобто шкода, завдана людині як живій істоті, її життю, здоров’ю чи фізичній свободі; 2) моральна шкода – приниження людини її честі, гідності, що заподіяло моральні страждання; 3) соціальна – тобто шкода, пов’язана з порушенням соціального стану особи: втратою роботи, провідного становища в соціальній групі, переходом на інвалідність; 4) майнова (матеріальна) – шкода, яка знищує або пошкоджує матеріальні блага людини (втрата заробітної плати, передача проти її волі власного майна в чуже володіння тощо).
12. Запропоновано класифікацію осіб, що потерпіли від катування, з урахуванням класифікації особи злочинця у справах про катування: перша група – особи, затримані правоохоронними органами; друга – особи, які відбувають покарання в пенітенціарних установах; третя – військовослужбовці; четверта – пацієнти лікарняних закладів; п’ята група – інші особи. Права потерпілих від катувань осіб, які належать до всіх груп, захищаються нормами міжнародно-правових актів, які імплементовані у вітчизняне законодавство.
13. Існування як у світі, так і в Україні систематичних і численних порушень прав людини і громадянина, серед яких значне місце посідають катування, зумовило необхідність вироблення і застосування на рівні світової спільноти і рівнях цивілізованих правових держав системи нормативно-правових актів, спрямованих на запобігання цього ганебного для сучасного високорозвиненого суспільства явища. Виходячи з цієї необхідності, як на міжнародному, так і на державних національних рівнях, у тому числі й в Україні, прийнято відповідні акти, норми яких мають запобіжну спрямованість проти катувань.
Порівняльний аналіз і узагальнення міжнародних і національних нормативно-правових актів, спрямованих на боротьбу з катуванням, засвідчує, що норми вітчизняного законодавства у цій галузі в основному відповідають нормам міжнародно-правових актів, прийнятих Організацією Об’єднаних Націй, органами Європейського Співтовариства, а також документам міждержавних і недержавних організацій, товариств, асоціацій, що займаються на міжнародному, міждержавному і національному рівнях моніторингом стану охорони прав і свобод людини, захистом від катувань та інших нелюдських, жорстоких і таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання. Реалізація цих норм у практичній діяльності державних і громадських організацій створює правові гарантії для запобігання катувань.
14. Світове співтовариство веде активну боротьбу з катуваннями. На рівні ООН, ЄС, а також, на міждержавному і недержавних рівнях створено організації, товариства, асоціації, що займаються на міжнародному, міждержавному і національному рівнях моніторингом стану охорони прав і свобод людини, захистом від катувань та інших нелюдських, жорстоких і таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання.
На національному рівні в Україні існує низка організацій, діяльність яких спрямована на захист прав і основних свобод людини, на припинення та викорінення катувань та іншого нелюдського, принижуючого гідність поводження чи покарання. На державному рівні діє інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (омбудсмена). На недержавному рівні згідно із Законом України «Про об’єднання громадян» створено мережі правових центрів, які займаються правовою допомогою особам, що пережили катування – правозахисні групи, спілки, центри документування катувань.
Для забезпечення ефективності дії в Україні норм міжнародного та українського законодавства організації з протидії катуванням мають частіше проводити семінари, бесіди серед населення із залученням досвідчених фахівців в області прав людини. Не менш важливим у цьому плані є відкриття центрів документування катувань у всіх великих містах України.
15. На підставі розгляду організаційно-правових засад запобігання катування, аналізу правових засад запобігання, з’ясування напрямів і завдань міжнародних та вітчизняних організацій, що здійснюють запобігання катування, відповідні відомства мають розробити пропозиції щодо запобігання катування та інших жорстоких видів поводження і покарання в діяльності правоохоронних органів, пенітенціарних установ, військових формувань, медичних установ, приватних охоронних структур, серед населення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України [текст]. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141 (з наступними змінами); введена в дію Законом України від 28 черв. 1996 р. № 254/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 142.
2. Загальна декларація прав людини: ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. (Док. ООН/PES/217А) // [Електронний ресурс]. Законодательство Украины. – 2007. – № 8 : (Правова серія «Інфодиск»). – К.: CD-вид-во «Інфодиск», 2007. – Систем. вимоги: Pentium-233 ; 32 Mb RAM ; CD-ROM Windovs 98/2000/NT/XP. – Назва з контейнера.
3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права: ухвалений Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р.: док. ООН А/RES/2200А(XXI): ратиф. Указом Президії Верх. Ради УРСР № 2148–VIII від 19 жовт. 1973 р. // [Електронний ресурс]. Там само.
4. Декларация о защите всех лиц от пыток и других жестоких, бесчеловечных или унижающих достоинство видов обращения и наказания. Ухвалена Генеральною Ассамблеєю ООН 9 груд. 1975 р. : резолюція 3452(XXX) // [Електронний ресурс]. Там само.
5. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання: ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН 10 груд. 1984 р.; Ратифікована Указом Президії Верховної Ради УРСР № 3484–XI від 26 січ. 1987 р. [Електронний ресурс]. Там само.
6. Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. Страсбург, 26 лист. 1987 р.; Ратиф. Законом України № 33/97-ВР від 24 січ. 1997 р. // [Електронний ресурс] Там само.
7. Знову Україна у «чорному списку» [текст]// Юрид. вісник України. – 2001. – № 23. – 9–15 черв.
8. Финальный отчет по результатам социологического исследования, проведенного в рамках проекта «Кампания против пыток и жестокого обращения в Украине» под эгидой Европейской Комиссии Совета Европы [текст]/ Харьк. ин-т социал. исслед. – Х., 2004. – 62 с.
9. Проти катувань. Огляд повідомлень про жорстоке поводження і застосування катувань [текст]. 2003; № 30 (71) / Харківська правозахисна група. – Х.: Фоліо, 2004. – 368 с.
10. Протизаконне насильство в органах внутрішніх справ: Соціологічний та історико-правовий аналіз [текст]/ за заг. ред. О.Н. Ярмиша; передм. Ю.В. Луценка, Г.Й. Удовенка. – Х.: Вид-во нац. ун-ту внутр. справ, Харківська правозахисна група, 2005. – 212 с.
11. Конвенція про захист цивільного населення під час війни: Ухвалена Дипломат. конф. Женеві 12 серп. 1949 р. // [Електронний ресурс]. Законодательство Украины. – 2007. – № 8 : (Правова серія «Інфодиск»). – К.: CD-вид-во «Інфодиск», 2007. – Систем. вимоги: Pentium-233 ; 32 Mb RAM ; CD-ROM Windovs 98/2000/NT/XP. – Назва з контейнера.
12. Конвенція про поводження з військовополоненими: ухвалена Дипломатичною конференцією Женеві 12 серп. 1949 р. //[Електронний ресурс]. Там само.
13. Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях: ухвалена Дипломатичною конференцією Женеві 12 серп. 1949 р. // [Електронний ресурс]. Там само.
14. Конвенція про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, із складу збройних сил на воді: ухвалена Дипломат. конф. Женеві 12 серп. 1949 р. // [Електронний ресурс]. Там само.
15. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод [текс]: ухвалена у Римі 4 лист. 1950 р. Ратифікована Законом України № 33/97-ВР від 24 січ. 1997 р. // Голос України. – 2001. – № 3 (2503). – С. 6–8.
16. Конвенція про права дитини від 27.02.91) Дата підписання Україною: 21 лютого 1990 р. Набуття чинності для України: 27 вересня 1991 р. ( Додатково див. Резолюцію ( 995_b10 ) від 21.12.1995 ) // [Електронний ресурс]. Законодательство Украины. – 2007. – № 8 : (Правова серія «Інфодиск»). – К.: CD-вид-во «Інфодиск», 2007. – Систем. вимоги: Pentium-233 ; 32 Mb RAM ; CD-ROM Windovs 98/2000/NT/XP. – Назва з контейнера.
17. Фуко, М. Наглядати й карати: Народження в’язниці [текст]: / М. Фуко; пер. з фр. П. Таращука К.: Основи, 1998. – 392 с.
18. Левицький, О. Інститут допустимості доказів і прояви незаконного фізичного насильства в кримінальному судочинстві [текст]/ О. Левицький // Право України. – 2000. – № 10. – С. 48–56.
19. Михеєнко, М.М. Кримінальний процес України : підруч. для юрид. вищ. закл. овіти і фак. – 2-е вид., перероб. і доп. / М. М.Михеєнко, В. Т. Нор, В. П.Шибіко. – К.: Либідь, 1999. – 534 с.
20. Транквилл, Г.С. Жизнь двенадцати цезарей / Г. С. Транквилл / АН СССР. – М.: Наука, 1966. –376 с.
21. Эклога. Византийский законодательный свод VIII века. Византийская книга Эпарха [текст]/ ред. А.И. Цепков. – Рязань: Александрия, 2006. –592 с.
22. [Електронний ресурс]: http: //observer.sd.org.ua.
23. Шпренгер, Я. Молот ведьм [текст] / Я. Шпренгер, Г. Инститорис; пер. с лат. Н. Цветкова; предисл. С. Лозинского – СПб: Амфора, 2001. – 523 с.
24. Гитин, В.Г. Это жестокое животное мужчина [текст]/ В.Г. Гитин. – Х. : Торсинг, 1997. – 560 с.
25. Соловьев, С.М. Сочинения [текст]: в 18 кн. /С.М. Соловьев; отв.ред. Н.А. Иванов. – М. : Голос, 1993.
Кн. 4, т. 7–8 : История России с древнейших времен. – 768 с.
26. Скрынников, Р.Г. Великий государь Иоан Васильевич Грозный [текст]: в 2 т. / – М.: Наука, 1975. Т. 2 – 428 с.
27. Штаден, Г. О Москве Ивана Грозного. Записки немца-опричника [текст]/ Г. Штаден. – Л., 1925. – 360 с.
28. Даль, В.И. Толковый словарь живого великорусского языка. Современное написание [текст]: в 4 т. / Владимир Иванович Даль. – М. : ООО «Изд-во Астрель», 2003. Т. 3 : П. - М. : ООО "Издательство Астрель", 2003 - 921с.
29. Памятники русского права [текст]/ под ред. С.В. Юшкова. – М. : Госюриздат–Юрид. лит., 1952–1963.
Вып. 1 : Памятники права Киевского государства, X–XII вв. / сост. А.А. Зимин. – 1952. – 288 с.
30. Рогов, А.В. История уголовного права, террора и репрессий в Русском государстве XV–XVII вв. [текст]/ А.В. Рогов. – М.: Юристъ, 1995. – 288 с.
31. Курбський, А.М. История о великом князе Московском [текст]/А. М. Курбский;Ун. рос. акад. образования;. – М.: УРАО, 2001. – 163 с.
32. Маргарет, Я. Состояние Российской державы [текст]/ Я. Маржарет // Устрялов Н. Сказания иностранцев о Дмитрии Самозванце. – СПб., 1859. – 582 с.
33. Полное собрание русских летописей [текст]: [репр. воспроизв. изд. 1926–1928]. – М. : Языки русской культуры, 1997.
Т. 14 : Летописный сборник, именуемый Патриаршей или Никоновской летописью: Прилож. Избр. гл. из кн. Б.М. Клосса «Никоновский свод и русские летописи XVI–XVII веков». – 468 с.
34. Гейденштейн Р. Записки о Московской войне (1578–1582) / Рейнгольд Гейденштейн ; Шлихтинг А. Новое известие о России времени Ивана Грозного / Альберт Шлихтинг ; Штаден Г.О Москве Ивана Грозного / Генрих Штаден – Рязань : Александрия, 2005. – 606 с.
35. Буссов, К. Московская хроника. 1584–1613. [текст] / К. Буссов.– М.;Л.: Изд-во АН СССР, 1961. – 448 с.
36. Даль, В.И. Толковый словарь живого великорусского языка [текст]: в 4 т. – Воспроизв. с изд. 1955 г. / В. И.Даль. – М. : Рус. яз., 1999. – Т. 4 /В.И. Даль.-: Р–Я. – 688 с.
37. Великий тлумачний словник сучасної української мови [текст]/ Укл. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2004. – 1440 с.
38. Герберштейн, С. Записки о московитских делах / С. Герберштейн. – СПб: А.С. Суворин, 1908. – 383 с.
39. Советский энциклопедический словарь [текст]. – М.: Сов. энцикл., 1981. – 1600 с.
40. Курс кримінально-виконавчого права України. Загальна та особлива частини [текст]: навч. посіб. / О.М. Джужа, В.О. Корчинський, С.Я. Фаренюк, В.Б. Василець; Нац. акад. внутр. справ України]. – К. : Юрінком Інтер, 2000. – 302 с.
41. Каролина [текст]: Извлеч. из Углов.-судеб. уложения Карла V : учеб. пособ. / М-во внутр. дел Рос. Федерации ; Моск. акад. – М. : Моск. акад. МВД России, 2002. – 59 с.
42. Судебник царя Федора Иоанновича 1589 г. [текст]: По списку собр. Ф.Ф. Мазурина. – М. : Комис. печатания гос. грамот и договоров при Моск. гл. арх. М-ва иностр. дел, 1900. – 57 с.
43. Черниловский, З.М. Всеобщая история государства и права (история государства и права зарубежных стран) [текст]: / З.М. Черниловский. учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Высш. шк., 1983. – 656 с.
44. Вольтер, Ф.М. Избранные произведения по уголовному праву и процессу [текст]/ Ф. М. Вольтер. – М. : Госюриздат, 1956. – 340 с.
45. Беккариа, Ч. О преступлениях и наказаних [текст]/ Ч. Беккариа. – М. : Стелс, 1995. – 303 с.
46. Пушкин, А.С. Стихотворения. Поэмы. «Евгений Онегин». Драматические произведения. Проза [текст]/ А.С. Пушкин. – М., 2004. – 960 с.
47. Толстой, Л.Н. Повести и рассказы [текст]/ Л.Н. Толстой. – М., 1986. – 840 с.
48. Мельгунов, С.П. Красный террор в России 1918–1923 ; Чекисткий Олимп. [текст] / С. П. Мельгунов. – М. : Айрис-пресс, 2006. – 352 с.
49. Бантишев, О.Ф. Пастка для еліти [текст]/ О.Ф. Бантишев, А.В. Селюк. – К.: Нора-Друк, 2004. – 290 с.
50. Солженицын, А. Архипелаг Гулаг 1918 – 1956., опит художественного исследования [текст]/ А. Солженицын // Новый мир. – 1989. – 637с.
51. Сувениров, О.Ф. Наркомат оборны и НКВД в предвоенные годы [текст] / О.Ф. Сувениров // Вопросы истории. – 1991. – № 6. – С. 26–35.
52. Права людини в Україні: стан, проблеми, перспективи [текст]/ (гол. ред.) Ю.І. Сватко, (упоряд.) Ю.Є. Зайцев. – К. : Вид. дім «КМ Академія», 2003. – 175с. – (Сер. «Б-ка Між нар. кафедри ЮНЕСКО в НаУКМА»).
53. Ярошенко, О. Вбивця в погонах сидітиме вічно [текст]/ О. Ярошенко // Україна молода. – 2001. – № 52.
54. Проти катувань. Огляд повідомлень про жорстоке поводження і застосування катувань [текст]; № 23 / Харків. правозахисна група. – Х.: Фоліо, 2001. –– 271 с.
55. 5 декабря 1998 г. Председателю Комитета Верховной Рады Украины по вопросам законодательного обеспечения правоохранительной деятельности и борьбы с организованной преступностью и коррупцией Кармазину Ю.А. Относительно проекта Закона Украины о внесении изменений и дополнений в Уголовный кодекс Украины, которыми предлагается новое название и редакция статьи 107 Уголовного кодекса Украины [текст]// Киевские Ведомости. – 1999. – 28 січ.
56. Про міжнародні договори України : Закон України від 29 черв. 2004 р. № 1906–ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 50. – Ст. 540.
57. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо посилення правового захисту громадян та запровадження механізмів реалізації конституційних прав громадян на підприємницьку діяльність, особисту недоторканність, безпеку, повагу до гідності особи, правову допомогу, захист) [текст]: Закон України від 12 січ. 2005 р. № 2322–IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 10. – Ст. 187.
58. Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України : Закон України від 15 квітня 2008 р. № 270–VI //[Електронне видання] Законодательство Украины. – 2008. – № 12 : (Правова серія «Інфодиск»). – К.: CD-вид-во «Інфодиск», 2008. – Систем. вимоги: Pentium-233 ; 32 Mb RAM ; CD-ROM Windovs 98/2000/NT/XP. – Назва з контейнера.
59. Попередження тортур в Україні. Виконання національних та міжнародних стандартів поводження з людьми, що їх позбавили волі [текст]: посібник для персоналу правоохоронних органів та осіб, що проводять моніторинг прав людини / Між нар. рада реабілітації жертв тортур. – Копенгаген, 2003. – 205 с.
60. Мартиненко, О.А. Детерминация и предупреждение преступности среди персонала органов внутренних дел Украины [текст]/ О.А. Мартыненко [Харьк. нац. ун-т. внутр. дел]. – Х. : ХНУВД, 2005. – 468 с.
61. Якобсон, Л. Люди, які пережили катування – нова група пацієнтів [текст]/ Л. Якобсон, П. Весті; [Асоціація психіатрів України]. – К., 1994. – 80 с.
62. Стецовский, Ю.И. Право на свободу и личную неприкосновенность: нормы и действительность[текст] / Ю.И. Стецовский; [отв. ред. С.А. Пашин] ; Акад. нар. хоз-ва при Правительстве Рос. Федерации. – М.: Дело, 2000. – 717 с.
63. Бущенко, А. Захист від катувань, нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження в практиці Європейського суду з прав людини [текст]/ Аркадій Бущенко // Проти катувань. Європейські механізми запобігання катуванням та жорстокому поводженню / Харківська правозахисна група. – Х.: Фоліо, 2003. – № 27 (68). – С. 42–59.
64. Аксой проти Туреччини: рішення Європ. суду з прав людини від 18 груд. 1999 р. // Reports of European court of human rights, 1996–VI, § 63, 64.
65. Айдін проти Туреччини: рішення Європ. суду з прав людини від 18 верес. 1997 р. // Reports of European court of human rights, 1997–V, § 83.
66. Ілхан проти Туреччини: рішення Європ. суду з прав людини від 27 черв. 2000 р. // Reports of European court of human rights, 2000–III.
67. Кримінальний кодекс України [текст]: прийнятий сьомою сесією Верховної Ради України 5 квіт. 2001 р. // Відомості Верх. Ради України. – 2001. – № 25–26. – Ст. 131.
68. Матеріали для обговорення : посібник для викладача з теми «Поліція і права людини» : 15 способів зацікавити поліцейських питаннями прав людини [текст]/ пер. з фр. Аннеке Оссе. – Страсбург, 2002. – 84 с.
69. Справа «Науменко проти України» : Європейський суд з прав людини[текст]. Друга секція: рішення від 29 квітня 2003 р. // Рішення Європ. суду з прав людини щодо України : / Харківська правозахисна група. – Х., Фоліо. – 2004. – Вип. 2.-С. 247–286.
70. Справа «Полторацький проти України» : Європ. суд з прав людини [текст]. Четверта секція: рішення від 29 квіт. 2003 р. // Там само. – С. 6–43.
71. Справа «Кузнєцов проти України» . Європ. суд з прав людини [текст]. Четверта секція: рішення від 29 квіт. 2003 р. // Там само. – С. 43–79.
72. Заборона катування. Практика Європейського суду з прав людини. – К. : Український центр правничих студій, 2001. – 194 с.
73. Дулас проти Туреччини: рішення Європейського суду з прав людини від 30 січ. 2001 р. // Reports of European court of human rights, 2001–I, § 54.
74. Юридична енциклопедія [текст]: в 6 т. / редкол. Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К. : Укр. енцикл. – Т. 6 : Т–Я. – 2004. – 768 с.
75. Злочини проти особистої волі людини [текст]. Міжнар. наук.-практ. семінар : зб. матеріалів / В.В. Сташис (гол. ред.); Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого та ін. – Х., 2002. – 240 с.
76. Бортник, В.А. Кримінально-правова охорона честі та гідності особи [текст]: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук. : спец. 12.00.08 / В.А. Бортник [НАВСУ]. – К., 2004. – 17 с.
77. Навроцький, В.О. Злочини проти особи [текст]: лекції для студ. юрид. фак. / В.О. Навроцький. – Львів, 1997. – 48 с.
78. Тайрер проти Сполученого Королівства: рішення Європ. суду з прав людини від 25 квіт. 1978 р. // Reports of European court of human rights, 1978, сер. А, № 26, § 21.
79. Аертс проти Бельгії: рішення Європ. суду з прав людини від 30 лип. 1998 р. // Reports of European court of human rights, 1998–V, § 44.
80. Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи [текст]: матер. наук.-практ. конф. 22–23 квіт. 2004 р., м. Харків / В.В. Сташис (гол. ред.); Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого, Ін-т вивч. проблем законності Акад. правових наук України. – К.; Х. : Юрінком Інтер, 2004. – 258 с.
81. Борисов, В.И. Преступления против жизни и здоровья: вопросы квалификации [текст]/ В.И. Борисов, В.Н. Куц. – Х. : Консум, 1995. – 104 с.
82. Голіна, В.В. Попередження тяжких насильницьких злочинів проти життя і здоров’я особи [текст]: навч. посіб. / В.В. Голіна; [Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого]. – Х. :Рубікон, 1997. – 50 с.
83. Литвин, О.П. Кримінально-правовий захист життя і здоров’я громадян України [текст]/ О.П. Литвин; [Європ. ун-т. фінансів, інформ. систем, маркетингу і бізнесу]. – К. : Наук. світ, 2001. – 200 с.
84. Сафронов, С.О. Методика розслідування умисного заподіяння тяжкого і середньої тяжкості тілесних ушкоджень [текст]: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 / С.О. Сафронов [НАВСУ]. – К., 1999. – 19 с.
85. Сташис, В.В. Особа – під охороною кримінального закону [текст]/ В.В. Сташис, М.І. Бажанов. – К. : Право, 1996. – 224 с.
86. Предупреждение пыток : справочник для персонала ОБСЕ на местах / Офис демократических институтов и прав человека (ODIHR). – Варшава, 1999.– 44 с.
87. Конституційні гарантії захисту людини в сфері правоохоронної діяльності [текст]: матеріали наук.-практ. конф. (24–25 верес. 1999 р.) / О.В. Негодченко (голова редкол.); [Дніпропетр. юрид. ін-т]. – Дніпропетровськ : Поліграфіст, 1999. – 420 с.
88. Права людини в Україні: стан, проблеми, перспективи / Упоряд Ю.Є. Зайцев та ін.; гол. ред.Ю.І. Сватко . – К. : Вид. дім «КМ Академія», 2003. – 175 с.
89. Положення Конвенції проти катувань, жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність людини видів поводження та покарання щодо захисту прав і свобод громадян у сфері правосуддя [текст]. – Одеса : Астропринт, 1998. – 160 с.
90. Работа полиции и права человека в европейском к