КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ НЕПОВНОЛІТНІХ

Короткий опис

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1
Теоретичні засади проблеми девіантної поведінки неповнолітніх.

21
ПІДРОЗДІЛ 1.1. Нормативні системи, як еталон соціально виправданої поведінки
21
ПІДРОЗДІЛ 1.2. Основні положення теорії девіантної поведінки неповнолітніх.
49
ПІДРОЗДІЛ 1.3. Типологізація девіантної поведінки. Співвідношення девіантної та злочинної поведінки.

83
РОЗДІЛ 2
Методологія та методика індивідуального кримінологічного прогнозування поведінки неповнолітніх.

107
ПІДРОЗДІЛ 2.1. Методологічні засади формування методик індивідуального кримінологічного прогнозування.

107
ПІДРОЗДІЛ 2.2. Основні інститути соціалізації. Дисфункції інститутів соціалізації.

128
ПІДРОЗДІЛ 2.3. Методика формування прогностичної моделі.

148
ВИСНОВКИ 160
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ 166
184

ВСТУП

Суспільство, як і будь-яка складна система, має свої закони розвитку та функціонування. За умови накопичення певної критичної маси дисфункцій законів життєдіяльності відбувається руйнація системи в цілому. Тому кожне суспільство приділяє значну увагу збереженню і захисту цих законів. Очевидно, що до їх числа належать встановлені в суспільстві зразки поведінки та нормативні системи в цілому. При цьому необхідно зауважити, що нормативні системи формуються у відповідності з існуючою в суспільстві системою цінностей. Як зазначає Н.Смелзер, “суспільна цілісність – почуття того, що суспільство є міцною єдиною структурою, зітканою з різноманітних елементів – формується за умови погодження більшості членів суспільства з прийнятою в даному суспільстві системою цінностей.” .[1, с 130] При цьому система цінностей, забезпечуючи стабільність суспільства, сама є одним із найстабільніших за визначенням Е. Дюркгейма елементів цього суспільства. Очевидно, що Дюркгейм мав на увазі базову систему цінностей (“термінальну” за Рокачем).
Наявність процесу зміни поколінь обумовлює необхідність налагодження ретрансляції основних цінностей і відповідних їм нормативних систем від покоління до покоління. Ще в роботі “Держава” Платон пояснював поступову деградацію державного устрою втратою певної частини системи цінностей при передачі її від покоління до покоління.[2, С.67]
Однак треба враховувати, що суспільні відносини постійно змінюються, змінюються і відповідні їм цінності та норми поведінки. Тому відхилення від встановлених норм поведінки в значній мірі виправдані і об'єктивно обумовлені. Теоретики девіантної поведінки цілком справедливо стверджують, що існує соціально позитивна та соціально негативна девіантна поведінка.[3 c. 74] Отже перед кожним наступним поколінням суб'єктів соціалізації постає питання про необхідність свідомої ревізії системи цінностей та взірців поведінки, що будуть передаватись об'єкту в процесі соціалізації.
Дослідники проблем девiацiї вказують, що в момент виникнення будь-якої девiацiї дуже складно визначити, позитивна вона чи негативна. Тільки через певний час нащадки визначають, позитивний чи негативний вплив здійснює на систему суспільних відносин в цілому конкретний тип девiацiї. У випадку, коли визнається, що певний тип девіантної поведінки позитивно впливає на суспільні відносини, відбувається її інституалізація, тобто ця девiацiя стає нормою. Ми згідні з твердженням, що чи не основною ознакою направленості конкретної девiацiї стає її співвідношення з термінальною системою цінностей. Існує набір цінностей, які, на наш погляд, будуть залишатись недоторканими протягом часу, поки існує людина. Ця теза підтверджується практичною тотожністю основних постулатів щодо поведінки віруючих всіх всесвітніх релігій. В християнстві ці постулати викладені у Біблії (Исход 20:12-17)[4, с.79]. Отже ці норми поведінки стали цінностями людської цивілізації і їх порушення в будь-якому вигляді веде до девiацiй негативного спрямування.
В межах даного дослідження ми розглядатимемо девiацiї виключно негативного спрямування. Аналіз існуючих теорій девіантної поведінки свідчить, що саме ці теорії дають відповідь на два з чотирьох основних питань, що складають предмет кримінології – “причини та умови злочинності”, “особа злочинця”. Тобто теорії девіантної поведінки дають пояснення, яким чином соціальне оточення індивіда формує мотиваційну сферу особи, а також як константи конкретної мотиваційної сфери, сформованої на певному етапі життя, реагують на зовнішні подразники (соціальні умови).
Проблеми особистісних деформацій, що обумовлюють девіантну поведінку особи, з моменту відродження кримінології як науки на території СРСР активно розробляли провідні кримінологи (Г.А. Аванесов[5, 6], Ю.М. Антонян[7-12], А.І. Алєксєєв[13,14], Р.М.Абизов[15, 16], М.М. Бабаєв[17, 18], Ю.Д. Блувштейн[19,20,21], Т.С.Барило[22], Н.І. Ветров[23,24], Я.І. Гілінський[25, 26], О.М. Джужа[27, 28], А.І. Долгова[29-34], А.П. Закалюк[35, 36], А.П. Зелінський[37-41], К.Є. Ігошев[42-44], А.М. Костенко[45-47], В.М. Кудрявцев [48-50], І.П. Лановенко[51,52] Ф.А. Лопушанський,[53] Г.М. Міньковський,[54-58] та інші)
Поступальний розвиток суспільства обумовлений і обумовлює постійну зміну суспільних відносин. При цьому необхідно зауважити, що, як правило, зміни відбуваються поступово і в незначній частині всього масиву суспільних відносин, інакше настане хаос. Тому ми можемо стверджувати, що будь-які із нині існуючих суспільних відносин колись були відхиленням по відношенню до усталеної форми, яку вони замінили. Але якщо замінюються форми і структура відносин, то будуть мінятися і відхилення від них. Тому проблема вивчення девіантної поведінки завжди буде актуальною.
Актуальність тем, подібних обраній, також полягає в об'єкті дослідження. Особливість молоді як соціально-демографічної групи визначається не лише тим, що вона є однією з самих масових груп суспільства, але й тим, що майбутнє суспільства з високим ступенем вірогідності можна прогнозувати, виходячи із стану справ у процесі соціалізації молодого покоління.
Враховуючи нестійку ціннісну орієнтацію молодої людини, більшість дослідників девіантної поведінки констатують, що питома вага девіантних дій молоді об'єктивно вища, ніж у інших груп населення. В той же час, враховуючи ряд об’єктивних причин, в тому числі і фізіологічні особливості цього періоду розвитку людини, девіантні прояви молоді в цілому і неповнолітніх зокрема, як правило, носять значно менший суспільно небезпечний характер ніж у девіантів середнього віку. Тобто питома вага деліктів та злочинів в девіантній поведінці неповнолітніх значно менша, ніж у дорослого населення. Але необхідно пам'ятати, що кожний делікт, а тим більше злочин неповнолітнього, враховуючи перспективу розвитку особи, несе потенційно значно вищу суспільну небезпеку, ніж у дорослої людини. За умови відсутності адекватного стимулювання поведінки неповнолітнього девіантні прояви можуть інституалізуватися як норми і будуть засвоєні як цінності в межах інструментальної системи цінностей. Саме тому у всі часи і у всіх народів проблема соціалізації молодого покоління розглядалась як першочергове завдання суспільства. При цьому дисфункції соціалізації кримінологами досліджуються саме в контексті детермінуючого фактора девіантної поведінки неповнолітніх.
Практично з моменту виникнення і до цього часу проблематика, пов'язана з поведінкою неповнолітніх, що порушують нормативну систему права, була і залишається пріоритетним напрямком досліджень вітчизняних і зарубіжних кримінологів.
Необхідно зауважити, що тривалий час становлення та розвиток української кримінологічної школи відбувався в межах кримінологічних шкіл російського царату та Радянського Союзу. Природно й сучасна українська кримінологічна школа є спадкоємицею всіх здобутків і, нажаль, недоліків вказаних шкіл. Практично всі сучасні провідні кримінологи України не тільки виховувались на традиціях радянської кримінологічної школи, але і вагомо впливали на їх формування. Враховуючи сказане, надалі по тексту під вітчизняною кримінологічною школою ми будемо розуміти українську і радянську кримінологічні школи.
Більшість провідних представників вітчизняної кримінологічної школи так чи інакше займались проблемами, пов’язаними з противоправною поведінкою неповнолітніх та молоді. Особливо плідно в цьому напрямку працювали: Ю.М. Антонян, Ю.Д. Блувштейн, Т.С.Барило Н.І. Ветров, А.І. Долгова, А.П. Закалюк, А.П. Зелінський, К.Є. Ігошев, І.П. Лановенко, Ф.А. Лопушанський, С.Я.Лихова, А.Й. Міллер Г.М. Міньковський, М.М.Міхеєнко, П.П. Михайленко О.Я Светлов, А.П.Тузов, М.П.Чередніченко, Я.М.Шевченко, та інші
Тільки за останнє десятиліття було опубліковано ряд монографічних досліджень провідних українських кримінологів, присвячених проблемі протиправноїої поведінки неповнолітніх та молоді. Авторами цих досліджень стали: Г.С.Барило, А.М.Костенко, І.І.Лановенко, Ф.А.Лопушанський, П.П. Михайленко, А.Й.Міллєр, В.К.Негоденко, О.Я.Светлов, А.І.Селецький, С.А. Тарарухін, А.П.Тузов. та інші. Суспільствознавці стверджують, що в нинішній історичний період процес соціалізації в Україні зіштовхується з рядом проблем як глобального, так і регіонального характеру.
Об'єктивно процес соціалізації має певну ваду. Як правило, кожне наступне покоління в межах сім'ї – основного інституту соціалізації - отримує систему цінностей своїх батьків. Протягом тривалого часу розвитку людства самі темпи розвитку забезпечували збіг культурного та соціального циклу протягом декількох поколінь. Існує значна кількість робіт дослідників цивілізаційних процесів, в яких стверджується, що починаючи з ХХ ст. ці цикли почали не співпадати на рівні “батьки-діти”, а вже з середини ХХ ст. протягом одного покоління змінювалось декілька культурних циклів. [59-69], Тобто доводиться констатувати, що людство зіштовхнулось з проблемою, коли безпосередні суб'єкти соціалізації – батьки знаходяться в дезадаптивному стані. Засвоєна ними на адаптивному етапі соціалізації система цінностей та норм поведінки відстає від реально існуючого рівня суспільних відносин, при цьому з кожним роком збільшується неадекватність засвоєних на індивідуальному рівні та реально існуючих, обумовлених певним рівнем розвитку суспільних відносин системи цінностей та норм поведінки. Розбіжність культурного та соціального циклів безумовно є глобальною проблемою. В той же час на території України спостерігається низка детермінант дисфункції процесу соціалізації, притаманних пострадянським державам.
Докорінна зміна суспільних відносин при відсутності чіткої програми реорганізації суспільства привела до затяжної економічної, політичної та соціальної кризи. Довготривала криза в усіх сферах суспільного життя стала детермінантою дисфункцій основних інститутів соціалізації, що за умов стабілізації загальних показників злочинності у 1999 та 2000 роках привело до збільшення питомої ваги злочинів, скоєних неповнолітніми та молоддю. До того ж викликають значне занепокоєння зміни, що відбуваються в структурі злочинності неповнолітніх,
За даними Державного Комітету статистики України, протягом десяти років - з 1990р. до 2000р. - кількість неповнолітніх, засуджених за окремі види корисливої злочинності, зросла: за крадіжки приватного майна у 1.7 рази, за розкрадання колективного та державного майна у 2.2 рази. Дані тенденції можна пояснити довготривалою економічною кризою.[Див. табл. 1]

ТАБЛИЦЯ 1
КІЛЬКІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ, ЗАСУДЖЕНИХ ЗА ОКРЕМІ ВИДИ ЗЛОЧИНІВ
1990 1995 1998 1999 2000
Всього засуджено 12659 16745 18165 17652 20016
За розкрадання колективного та державного майна
2712
5011
5009
4972
6006
Крадіжки приватного майна 4623 6151 7004 6931 7987
Грабежі приватного майна громадян і розбої
1782
2387
2194
2055
2196
Навмисні вбивства і замахи на вбивство
93
147
206
183
257
Навмисні тяжкі тілесні ушкодження
156
155
225
171
233
Зґвалтування і спроби зґвалтування 671 276 187 149 106
Хуліганство 1068 1302 1681 1546 1475
Порушення правил безпеки та експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами

252

63

59

53

--

Неповнолітніми та за їх співучастю скоєно 37,2 тис. злочинів (із кількості закінчених розслідуванням у 1999 р.) Майже кожний другий злочин неповнолітніх – тяжкий.
Дані наведені за статистичним збірником Державного комітету статистики[69 c.231]

При цьому неможливо пояснити економічними умовами зростання абсолютних показників таких насильницьких злочинів, як навмисні тяжкі тілесні ушкодження, навмисні вбивства та замахи на вбивство. В даному випадку ми можемо зробити припущення, що насильницькі злочини обумовлені значною деградацією систем цінностей суспільства, молоді і особи.
Тому виникає потреба детального аналізу місця системи цінностей в процесі формування мотиву злочинної дії і особливо мотивації злочинної діяльності. Згідно висунотої нами гіпотези система цінностей виступає еталонним сигналом в процесі мотивування. Одже виявлення загальної структури системи цінностей може дозволити досліднику прогнозувати поведінку особи взагалі і особи неповнолітнього зокрема.
Важливо пам'ятати, що вікова категорія - неповнолітні - через кожні два роки повністю змінюється. Тому більш наглядно демонструє стан процесу соціалізації молоді таблиця, наведена нижче. В цій таблиці показано, який відсоток серед злочинів окремого виду скоїли особи у віці від 14 до 30 років [Див. табл. 2]
Констатація суспільствознавцями факту довготривалої кризи в усіх галузях суспільного життя та її наслідків ставить перед науковцями в галузі суспільних наук, в тому числі і перед кримінологами, завдання створення програм, направлених на подолання даної кризи та її наслідків. До того ж сама криза висунула вимоги що до цих програм. За наявності дуже обмежених економічних ресурсів програми повинні при мінімальних затратах в найкоротший термін давати максимальний ефект.

ТАБЛИЦЯ 2

Питома вага молоді у віці до 30 років, засудженої за окремі види злочинів(у відсотках до загальної кількості засуджених за відповідні злочини)[63, c.230]
1990 1995 1998 1999 2000
Всього засуджено 57,6 51,1 52,3 53,9 55,0
За розкрадання колективного та державного майна
53,9
45,9
52,7
54,7
56,6
Крадіжки приватного майна 74,3 61,3 60,8 62,5 64,2
Грабежі приватного майна громадян і розбої
82,1
79,0
76,0
77,3
77,8
Навмисні вбивства і замахи на вбивство 40,9 39,4 44,7 45,5 46,4
Навмисні тяжкі тілесні ушкодження 39,0 33,8 41,0 41,0 41,4
Зґвалтування і спроби зґвалтування 84,5 79,2 77,1 73,2 73,1
Хуліганство 75,3 56,2 61,7 65,5 67,.0

Згідно УКАЗА ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ від 25 грудня 2000 року №1376/2000 “Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки” виділено окремий напрямок діяльності державних установ та громадських організацій – “мінімізація злочинного впливу на неповнолітніх та молодіжне середовище” [70, c.24]
Як видно з конкретних пунктів даної програми та переліку державних інститутів, що відповідають за реалізацію цих пунктів, Програма спрямована на реалізацію комплексного підходу до організації профілактики правопорушень серед неповнолітніх і молоді, який активно впроваджується і в теорії, і на практиці. Тільки за останні роки в різних галузях наукових знань були захищені ряд кандидатських та докторських дисертацій, присвячених вирішенню проблеми девіантної поведінки неповнолітніх та молоді
В галузі кримінології: Мороз В.Ф. “Делінквентність дітей до чотирнадцятирічного віку (кримінологічні проблеми)”; Лановенко И.И. “Концепция ранней профилактики половых преступлений”; Быргеу М.М. “Предупреждение вовлечения несовершеннолетних в преступное и антиобщественное поведение.”; Клименко А.П. “Криминологические последствия саморазрушающегося поведения молодёжи”; Колб О.Г. “Профілактика правопорушень серед неповнолітніх в слідчих ізоляторах МВС України”;
В галузі педагогіки, соціології та психології: Перепилиця Т.Г. “Соціокультурні чинники злочинної поведінки підлітків”; Пономаренко Г. О. “Профілактика девіантної поведінки учнівської молоді у системі діяльності правоохоронних органів”; Козубовська І.В. “Рання профілактика протиправноїої поведінки неповнолітніх”; Терещенко В.И. “Система профилактики правонарушений среди детей и подростков средствами гуманизации современной школы”; та інші.
Наведений вище далеко не повний перелік тематики наукових досліджень вчених різних галузей знань, спрямованих на розв'язання проблеми девіантної поведінки неповнолітніх та молоді, підтверджує тезу про необхідність вирішувати дану проблему як міжгалузеву.
Забезпечити максимальний ефект будь-якого процесу можливо лише при наявності науково обґрунтованого прогнозу. Практика діяльності правоохоронних органів, в тому числі і в галузі профілактики, засвідчує, що максимальний профілактичний ефект досягається за умови комплексності заходів, направлених на покращення ситуації взагалі та заходів, направлених на індивідуальну профілактику діяльності осіб, чия мотиваційна сфера з високою вірогідністю вказує на можливість девіантних дій, в тому числі й злочинних. Саме тому практично з кінця 60-х - початку 70-х років, тобто з моменту відродження радянської кримінології, цілий ряд вітчизняних авторів плідно працювали в галузі індивідуального кримінологічного прогнозування: Ю.М. Антонян, Ю.Д. Блувштейн,[71] А.П. Закалюк,[36] А.Ф. Зелінський,[72] А.П.Іващенко,[73] Г.М. Міньковський,[74] А.А. Новіков,[75] Ю.В. Солопанов. [76,77]
Методологічним базисом створення методик індивідуального кримінологічного прогнозування стали діяльнісний підхід в психології та неофункціональний підхід в соціології. Згідно діяльнісного підходу дослідник, вивчивши вчинки об'єкту дослідження, може встановити певні константи психічної структури і відповідно прогнозувати наступні вчинки в залежності від ситуації. З точки зору неофункціонального підходу людина є об’єктом соціалізації конкретного соціального середовища і в значній мірі психічні константи є продуктом цього середовища. Ця теза не суперечить психології, оскільки самі психологи вказують на наявність певних здібностей та задатків, які в залежності від умов соціалізації можуть або розвиватись, або деградувати.
Значна частина створених методик індивідуального кримінологічного прогнозування була присвячена кримінологічному прогнозуванню поведінки неповнолітніх. Це не дивно, зважаючи на описану вище актуальність дослідження соціально-демографічної групи неповнолітніх та молоді.
Найбільш вдалою, на наш погляд, виявилась методика, запропонована А.П.Закалюком. Йому в цій методиці вдалось позбутися вад, притаманних методикам того періоду. Зокрема методика А.П.Закалюка була максимально адаптована до суб'єкту збору та інтерпретації прогностично значимих факторів. І до цього часу, на наш погляд, дана методика за умови адаптації до нових соціальних умов може використовуватись стосовно неповнолітніх, що знаходяться на обліку в КМСН. Відповідно необхідно буде також змінити суб'єкт прогнозування з дільничного інспектора міліції на оперуповноваженого КМСН.
А.П. Закалюк створював свою методику на замовлення і в інтересах МВС СРСР, тому можна стверджувати, що вказана методика є методикою індивідуального прогнозування рецидиву делінквентної і злочинної поведінки неповнолітнього.
В процесі даного дисертаційного дослідження автор поставив перед собою мету: на підставі існуючих теорій девіантної поведінки молоді створити методику індивідуального кримінологічного прогнозування поведінки неповнолітніх.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження спрямоване на вирішення окремих завдань, передбачених національними програмами та Указами Президента: “Діти України” - програма, затверджена Указом Президента України від 18.01.1996 р. №63/96; Указ Президента від 18.03.98 р. №200/98 “Про комплексні заходи щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації”. Крім того, в Указі Президента України від 25 грудня 2000 року “Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки” окремий розділ присвячено профілактиці протиправної та злочинної поведінки неповнолітніх та молоді – “Мінімізація злочинного впливу на неповнолітніх та молодіжне середовище”.
Тема дисертаційного дослідження обговорена й схвалена на засіданні Вченої ради Національної Академії внутрішніх справ України і передбачена планами наукових досліджень Академії й кафедри кримінології та юридичної соціології.

Мета і задачі. Кінцевою метою даного дослідження є створення методики індивідуального кримінологічного прогнозування поведінки неповнолітнього, яка б дозволила охопити процесом прогнозування весь масив неповнолітніх а не тільки тих, хто вже потрапив в коло зору міліції (як в методиці А.П.Закалюка).Поставлена мета досягається послідовним вирішенням наступних задач:
1. Аналіз та адаптація до українських умов існуючих теорій девіантної поведінки неповнолітніх та молоді з метою виявлення детермінант такої поведінки.
2. Відбір та аналіз функціонування основних інститутів соціалізації, їх дисфункцій та наслідків цих дисфункцій.
3. Вибір суб'єкту збору прогностично значимої інформації.
4. Вибір прогностично значимих факторів за двома ознаками:
а)достовірність інформації, наявної у суб'єктів її збору щодо прогностично значимих факторів;
б)питома вага прогностично значимих факторів в процесі формування девіантної поведінки.
Об'єкт дослідження: Причини та умови формування особи неповнолітнього девіанта в сучасній Україні.
Предмет дослідження: Прогностично значимі фактори та їх питома вага у процесі формування особи неповнолітнього девіанта.

Методологія та методика. Методологія даного кримінологічного дослідження ґрунтується на теоретичних засадах діяльнісного підходу в психології та неофункціоналізму в соціології. Методологічною основою даної роботи став структурно-функціональний аналіз процесу соціалізації особи та процесу формування окремої дії та діяльності взагалі. Окремий підрозділ роботи був присвячений типології кримінальної зараженості особи.
В процесі проведення і написання емпіричної частини роботи методологічною базою було обрано типологічний підхід створення методики індивідуального кримінологічного прогнозування поведінки особи. Питома вага окремих прогностично значимих показників виявлялась методами: вивчення документів (наглядових справ КМСН) анкетування, опитування, експертних оцінок.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що зроблено спробу комплексного монографічного дослідження теорій девіантної поведінки молоді з точки зору виявлення детермінант протиправної й злочинної поведінки неповнолітніх. У процесі теоретичних досліджень було:
• обґрунтовано необхідність розмежування понять девiант, делінквент, злочинець, запропонована нова інтерпретація та емпірична верифікація термінів “девiант”, “делінквент”;
• створені циклічні моделі формування мотиву окремого поведінкового акту та мотивації життєдіяльності;
• запропоновано нове місце системи цінностей особи в моделі процесів формування мотиву дії та мотивації життєдіяльності;
• дана нова типологія кримінальної зараженості особи виходячи із двох системовизначаючих ознак:
а) нормативні системи, відносно норм яких відбувається відхилення поведінки особи;
б) стійкість установок на порушення нормативних приписів;
• внаслідок проведених емпіричних досліджень отримана нова методика індивідуального кримінологічного прогнозування поведінки неповнолітніх.

Практичне значення. Отримана модель індивідуального кримінологічного прогнозування дозволяє регулярно проводити прогнозування поведінки всього масиву неповнолітніх, що навчаються. Отримана інформація може стати фактором, що консолідує зусилля всіх передбачених Законом України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” суб'єктів профілактики правопорушень неповнолітніх.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень були оприлюднені на:
• “Міжнародній науковій конференції, присвяченій 50-річчю створення Ради Європи”, на засіданні секції №7 “Проблеми дитинства і молоді в сучасній Європі”.[78, с.261-266]
• Науково-практичних семінарах з питань профілактики дитячої безпритульності та бездоглядності і правопорушень серед неповнолітніх в обласних центрах Чернігів, Суми, Харків, та районних центрах Прилуки, Ахтирка.
• Дванадцятій Всеукраїнській науково-практичній конференції-форумі “Проблеми боротьби з корупцією, організованою злочинністю та контрабандою” [9, с 636-640]

Публікації. Матеріали дисертаційного дослідженея були опубліковані в наступних виданнях:
1. Джужа О.М., Корецький С.М. Проблеми девіантної поведінки (кримінологічний аспект) // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – Київ, 1999. – №1. - С. 179-184
2. Корецький С.М. Девіантна поведінка неповнолітніх: вплив факторів культури в її подоланні // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – Київ, 1999. – №3. - С. 81-87
3. Корецький С.М. Індивідуальне прогнозування девіантної поведінки неповнолітніх.// Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – Київ, 2000. – №3. - С. 81-87
4. Джужа О.М., Корецький С.М. Запобігання поширення СНІДу серед неповнолітніх та молоді// Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – Київ, 2000. – №4. - С. 179-184
5. Корецький С.М. Окремі аспекти загальносоціальної та спеціальної профілактики наркоманії та ВІЛ/СНІДу // Бюлетень з обміну досвідом роботи / МВС України. - Київ, 2001. - №131. - С.34-37

Список літератури

ВИСНОВКИ

1.Суспільству, як і будь-якій складній системі, притаманні закони функціонування та розвитку. Одним з провідних законів функціонування суспільства є нормативне регулювання поведінки особи.
2.Нормативні системи діють сукупно, захищаючи наявну в суспільстві систему цінностей, яка, в свою чергу, відповідає певному історично сформованому рівню суспільних відносин. Тому на індивідуальному рівні система цінностей виступає еталонним сигналом мотивації поведінки людини.
3.Сукупна дія нормативних систем забезпечує максимально можливу ефективність нормативного регулювання поведінки особи за рахунок:
а)перекриття інформації, що забезпечує відсутність “ білих плям” в поінформованості особи про бажані взірці поведінки;
б)інваріантності форм реалізації, притаманних різноманітним нормативним системам.
4.Суспільству притаманна не тільки нормативно врегульована поведінка, а й відхилення від встановлених норм.
5.Збільшення питомої ваги девіантних дій в усьому масиві поведінкових актів - характерна ознака різкої і кардинальної зміни суспільних відносин і відповідно руйнації системи цінностей, що існувала.
6.З моменту виникнення теорій девiацiї їх стали розглядати не тільки як соціологічні, але й як кримінологічні, що відповідають на два з чотирьох основних питань, які складають предмет кримінології - причини та умови злочинності та особа злочинця.
7.Більшість теорій девіантної поведінки створювались в процесі дослідження причин девіантних дій молоді.
8.Основоположником теорії девiацiї став Е. Дюркгейм. Саме теорія аномії Е. Дюркгейма та теорія дисбалансу соціально схвалених цілей і шляхів їх досягнення Р. Мертона стали методологічним базисом більшості теорій девіантної поведінки.
9.Подальшим розвитком теорії аномії став цілий ряд теорій девiацiї, об’єднаних в напрямок, що отримав назву соціальної дезорганізації, яскравими представниками якого були Шоу та Маккей. Цінність для кримінології цього напрямку теорії девiацiї полягає в тому, що він дає пояснення, яким чином виникає стан безнормності в суспільствах, що зазнають значних соціальних трансформацій.
10.Представники культурологічного напрямку теорій девiацiї Селлін, Міллєр, Сатерленд, Коен та інші акцентують увагу на культурних традиціях субкультур та їх впливі в процесі формування девіанта. Даний напрямок теорії девіантної поведінки озброює кримінолога наступними теоретичними положеннями:
а) “Традиції” злочинності розвиваються, зберігаються та передаються в певному соціальному середовищі.
б) Злочинний світ стає могутнім конкурентом для школи і сім’ї в процесі соціалізації підлітків.
в) Обмеження, що існують на шляху вертикальної мобільності, стають впливовим фактором девіацій.
г) Значним чинником злочинності стає соціальна структура міста, особливо такі елементи: зміна складу населення, низький рівень соціальної інтеграції в мікрорайонах, конкретні побутові умови.
д) Існує диспропорція як у можливостях скоєння злочинів, так і в досягненні особистого успіху між окремими районами та суспільством в цілому.
11.Представники напрямку радикальної кримінології (таврування) Беккер, Лемерт підкреслюють важливість такого явища, як вторинна девіація. Актуальність для кримінології положень про вторинну девiацiю полягає в тому, що вони пояснюють механізм формування девіанта у випадку дисфункцій інститутів соціалізації, а також необхідність диференційованого підходу в процесі формування спецконтингенту в місцях позбавлення волі заради вищої ефективності ресоціалізації особи ув’язненого.
12.Практично всі автори розглянутих теорій стверджують, що наведені ними чинники девiацiй є необхідними, але недостатніми умовами поведінки, що відхиляється від встановлених норм. Усунення окремих чинників дозволяє значно знизити вірогідність девіантних дій, але лише комплексний підхід в усуненні детермінант девіантної поведінки дозволяє говорити про високу вірогідність значного зниження девiацiй.
13.Більшість теорій девіантної поведінки належить до теорій “середнього рівня”, тому вони дають пояснення причин та умов конкретних типів девiацiй.
14.Типологія належить до загальнонаукового інструментарію. Тому розробка типології злочинців визнана одним з найважливіших питань кримінології.
15.В процесі теоретичного дослідження ми запропонували провести типологію девiацiї за нормативними системами, що їх порушує девiант. Подальша типологізація проводилась за ознакою стійкості установок особи на вчинення девіантних дій.
16.Проведення типології за системовизначаючою ознакою відхилення від конкретних нормативних систем дозволяє внести уточнення і розмежування у застосуванні термінів: девiант, делінквент, злочинець.
17.Відповідно до наведеної типології:
а) девiант - це особа, чия поведінка відхиляється від нормативних систем, не санкціонованих державою;
б) делінквент – це особа, чия поведінка відхиляється від нормативної системи права, за виключенням галузі кримінального права;
в) злочинець – це особа, чия поведінка відхиляється від норм, передбачених кримінальним кодексом.
18.Запропонована типологія одночасно може бути розглянута як модель поетапного формування особи злочинця, де кожний наступний тип є етапом в процесі формування злочинця.
19.Дана типологія стала методологічною основою створення методики індивідуального кримінологічного прогнозування поведінки неповнолітнього.
20.При створені методики індивідуального кримінологічного прогнозування ми відмовились від клінічного, детермініського та еталонного методологічних підходів, оскільки вони обумовлюють стандартний набір недоліків :
а)низький рівень достовірності прогнозу;
б)громіздкий інструментарій прогнозу;
в)складні для інтерпретації результати прогнозу.
21.Обрана нами типологічна методологія створення методики індивідуального кримінологічного прогнозування поведінки неповнолітніх передбачає:
а)створення типології кримінальної зараженості особи;
б)емпіричне виявлення питомої ваги прогностично значимих факторів;
в)емпіричне виявлення суми питомої ваги прогностично значимих факторів, що відповідають певному типу кримінальної зараженості.
22.Суб'єктом збору прогностично значимої інформації ми обрали класних керівників, оскільки із всіх посадових осіб державних інститутів соціалізації тільки вони володіють самою об’ємною, достовірною та регулярною інформацією про неповнолітніх.
23.Теоретично обрані нами п'ятдесят дві прогностично значимі ознаки умовно склали дві групи, де перша група безпосередньо характеризує внутрішній світ особи, а друга характеризує функціонування основних інститутів соціалізації конкретного неповнолітнього.
24.З п'ятдесяти двох прогностично значимих ознак методом експертних оцінок було відібрано двадцять п'ять за двома критеріями:
а)Питома вага фактору в процесі формування девіанта;
б)Обізнаність суб'єкта збору прогностичної інформації щодо прогностично значимих факторів.
25.Емпіричне виявлення суми питомої ваги прогностично значимих факторів, що відповідають певному типу кримінальної зараженості, було здійснено шляхом обрахування середнього арифметичного суми показників осіб двох контрольних груп:
а)перша група – неповнолітні, що знаходяться на обліку в КМСН;
б)друга група – неповнолітні, визнані класними керівниками як взірець поведінки.
26.Автор вважає, що дана методика індивідуального кримінологічного прогнозування поведінки неповнолітніх може стати консолідуючим фактором в процесі діяльності інститутів профілактики правопорушень та злочинів серед неповнолітніх.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Смелзер Н. Социология: Пер. с англ. / Науч. ред. В.А.Ядов – М.: Феникс, 1998. – 688с.
2. История политических и правовых учений: Домарксистский период: Учебник / Под ред. О.Э.Лейста. – М.: Юрид. лит., 1991. – 587с.
3. Гилинський Я.І. Социология девиантного поведения как специальная социологическая теория // Соц. Исслед. -1991. – №4. – С.72-78.
4. Библия: Книги священного писания ветхого и нового завета: Канонические. – SGP, Чикаго, 1990. – 952 с.; 296 c.
5. Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика : Учеб. для Акад. МВД СССР. – М., 1980. – 526 с.
6. Аванесов Г. А. Основы криминологии: – М.: Прогресс, 1985. – 336 с.
7. Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступность и психические аномалии. / Отв. ред. В.Н.Кудрявцев. – М.: Наука, 1987. – 208 с.
8. Антонян Ю. М. Изучение личности преступника: Учеб. пособие – М.: ВНИИ МВД СССР, 1982. – 79 с.
9. Антонян Ю. М., Гульдан В. В. Криминальная патопсихология. – М.: Наука, 1991. – 243 с.
10. Антонян Ю. М. и др. Личность корыстного преступника / Ю. М. Антонян, В. П. Голубев, Ю. Н. Кудряков. – Томск: Изд-во Том. ун-та, 1999. – 160 с.
11. Антонян Ю.М. Причины преступного поведения . – М.: Акад. МВД РФ, 1992. – 205.
12. Антонян Ю. М., Позднякова С. П. Сексуальные преступления лиц с психическими аномалиями и их предупреждение: Учеб. пособие. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1991. – 103 с.
13. Алексеев А.И., Сахаров А.Б. Причины преступлений и их устранение органами внутренних дел: – М.: МВШМ, 1982. – 47 с.
14. Алексеев А. И. Искание правды. – М.: Юрид. лит., 1980. – 136 с.
15. Абызов Р.М. Типология личностных деформаций несовершеннолетних преступников. – Ижевск: УдГУ, 1998. – 263с.
16. Абызов Р.М. Профилактика – главное направление в борьбе с преступностью. – Ташкент: О-во "Знание" УзССР, 1982. – 28 с.
17. Бабаев М.М., Королева М.В. Преступность приезжих в столичном городе: Учеб. пособие. – М.: Акад. МВД СССР, 1990. – 78 с.
18. Бабаев М.М., Крутер М.С. Роль трудовых коллективов в профилактике правонарушений среди молодежи. – М.: О-во "Знание" РСФСР, 1981. – 40 с.
19. Блувштейн Ю.Д., Добрынин А.В. Основания криминологии: Опыт логико-филос. исслед. – Минск: Университетское, 1990. – 206 с.
20. Блувштейн Ю.Д. Профилактика преступлений: Учеб. пособие для юрид. вузов и фак. – Минск: Университетское, 1986. – 286 с.
21. Блувштейн Ю.Д. Уголовное право и социальная справедливость. – Минск: Университетское, 1987. – 61 с.
22. Профилактика правонарушений среди учащихся / Т.С. Барило, И.С. Демина, З.Г. Зайцева и др.; Отв. ред. Я.Н. Шевченко. – К.: Наук. думка, 1983. – 100 с.
23. Ветров Н.И. Охрана интересов семьи уголовно-правовыми средствами: Пособие для слушателей нар. ун-тов. – М.: Знание, 1990. – 77 с.
24. Ветров Н.И. Профилактика правонарушений среди молодежи. – М.: Юрид. лит., 1980. – 182 с.
25. Гилинский Я.И. Проблема причинности в криминологической науке // Сов. государство и право. – 1986. – N 8. – С. 67-71.
26. Актуальные проблемы социологии девиантного поведения и социального контроля: Сб. ст. / Отв. ред. Я. И. Гилинский. – М.: ИС, 1992. – 182 с.
27. Джужа О.М. Кримінологія спеціалізований курс лекцій зі схемами (Загальна та особлива частина): Навч. Посібник. – К.: Атіка. 2001. – 336 с.
28. Джужа А. Н., Миллер А.И. Мир капитала - мир преступности – К.: Об-во “Знание” УССР, 1988. – 47 с.
29. Долгова А. И. Знать и исполнять закон – М.: Юрид. лит., 1987. – 222 с.
30. Безопасность и здоровье нации в аспекте преступности: Сб. ст. / Криминол. ассоц., Науч.-исслед. ин-т проблем укрепления законности и правопорядка; Редкол.: А. И. Долгова (отв. ред.) и др. – М.: Криминол. ассоц., 1996. – 192 с.
31. Основы криминологии для практических работников: Метод. пособие / А.И. Долгова, В.А. Серебрякова, Е.Г. Горбатовская, В.И. Кригер; Отв. ред. И. И. Карпец. – М.: ВНИИ пробл. укрепления законности и правопорядка, 1988. – 134с.
32. Правосознание и правовое воспитание осужденных: Сб. науч. тр.; Редкол.: А.И. Долгова (отв. ред.) и др. – М., 1982. – 106 с.
33. Причины отдельных видов преступности и проблемы борьбы с ними: Сб. науч. тр. / Редкол.: А.И. Долгова (отв. ред.) и др. – М.: ВНИИ пробл. укрепления законности и правопорядка, 1989. – 187 с.
34. Территориальные различия преступности и их причины: Сб. науч. тр. / Редкол.: А.И. Долгова (отв. ред.) и др. – М.: ВНИИ пробл. укрепления законности и правопорядка, 1988. – 104 с.
35. Закалюк А.П. Прогнозирование индивидуального преступного поведения // Вопросы планирования борьбы с преступностью. – М., 1979.
36. Проблемы изучения личности правонарушителя: Сб. науч. тр. / Редкол.: Закалюк А. П. (отв. ред.) и др. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1984. – 157 с.
37. Зелинский А.Ф. Криминальная мотивация хищений и иной корыстной преступной деятельности: Учеб. пособие для спец. "Правоведение". – К.: Умкво, 1991. – 69 с.
38. Зелинский А.Ф. Криминология: Курс лекций. – Х.: Прапор, 1996. – 260с.
39. Зелинский А.Ф. Методика криминологических исследований. – К.: Укр. юрид. академия, 1982. – 45 с.
40. Зелинский А.Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении – Х.: Вища шк., 1986. – 165 с.
41. Зелінський А.Ф., Оніка Л.П. Детермінація злочину. – Х.: Юрид. академія, 1994. – 50 с.
42. Игошев К. Е., Ломтев С. П. Научные основы борьбы с преступностью в СССР : VII конгр. ООН по предупреждению преступности и обращению с правонарушителями (Милан, авг.-сент. 1985 г.). – М.: Акад. МВД СССР, 1985. — 56 с.
43. Криминология и профилактика преступлений : Учеб. для вузов МВД СССР / Алексеев А. И., Аванесов Г. А., Игошев К. Е. и др.; Под ред. А. И. Алексеева; – М.: МВШМ, 1989. — 430 с.
44. Правовые проблемы профилактики правонарушений : Тр. Акад. МВД СССР / Редкол.: К. Е. Игошев (отв. ред.) и др.– М., 1985. – 142 с.
45. Костенко А.Н. Принцип отражения в криминологии: Психологический механизмкриминального поведения. – К.: Наук. думка, 1986. – 126 с.
46. Костенко А.Н. Криминальный произвол (социопсихология воли и сознания преступника) / АН УССР. Ин-т государства и права; Отв. ред. И.П. Лановенко. – К.: Наук. думка, 1990. – 148 с.
47. Костенко А.Н. Конкурентно-репресивна модель противодії злочинності / Правова держава: Щорічник наук. праць Вип.8 / НАН України. Ін-т держави і права; Відп. Ред. Ю.С. Шемшученко – К., 1997. – С. 212–216.
48. Дубинин Н.П., Карпец И.И., Кудрявцев В.Н. Генетика, поведение, ответственность : О природе антиобществ. поступков и путях их предупреждения – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Политиздат, 1989. – 350 с.
49. Кудрявцев В.Н. Закон, поступок, ответственность – М.: Наука, 1986. – 448 с.
50. Кудрявцев В.Н. Социальные деформации : (Причины, механизмы и пути преодоления) / Рос. акад. наук, Ин-т государства и права. – М., 1992. – 133 с.
51. Борьба с вовлечением несовершеннолетних в преступную деятельность / И.П. Лановенко, Т.С. Барило, Ф.Г. Бурчак и др.; АН УССР, Ин-т государства и права – К.: Наук. думка, 1986. – 253 с.
52. Пьянство и преступность: история, проблемы / И.П. Лановенко, А.Я. Светлов, В.В. Скибицкий и др.; Отв. ред. И.П. Лановенко. – К.: Наук. думка, 1989. – 528 с.
53. Справочник дружинника / И. П. Лановенко, Ф. А. Лопушанский, А. Я. Светлов и др.– К.: Наук. думка, 1984. – 158 с.
54. Миньковский Г.М., Мирзжанов К.И. Проблемы охраны правопорядка и борьбы с правонарушениями – Ташкент, 1984. – 176с.
55. Миньковский Г.М. Уголовно-правовые средства борьбы с пьянством, алкоголизмом, наркоманией и токсикоманией : Учеб. пособие / Г. М. Миньковский, Э. Ф. Побегайло, В. П. Ревин. – М.: Акад. МВД СССР, 1990. – 86с.
56. Миньковский Г.М. Уголовно-правовые средства борьбы с наркотизмом / Г.М. Миньковский, Э.Ф. Побегайло, В. П. Ревин; Акад. МВД СССР. – М., 1991. — 51с.
57. Соколов Я.В. Миньковский Г.М. Ответственность за правонарушения. – М.: Науч.-внедренч. центр "Гражданин", 1995. – 96 с.
58. Особенности развития уголовной политики в современных условиях: Тр. Акад. МВД России / Редкол.: Г. М. Миньковский (отв. ред.) и др. – М.: Акад. МВД РФ, 1996. – 181с.
59. Колин К.К. Динамический вызов будущего // Вестник БАЕ. – 2000. – №2. – С.72-79.
60. Колин К.К. Информационные проблемы социально-экономического развития общества. – М.: Союз, 1995. – 102 с.
61. Урсул А.Д. Путь в ноосферу. Концепция выживания и устойчивого развития цивилизации – М.: Луч,. 1993. – 207 с.
62. Урсул А.Д. Становление информационного общества и модель опережающего образования. // НТИ. Сер .1. – 1997. – №2. – С.3-11
63. Гуревич П.С. Культурология: Учебное пособие. – М.: Знание, 1996. – 288 с.
64. Ахизер А.С. Социокультурный раскол и динамика нравственных идеалов // Цивилизационные исследования. – М., 1996, – С.223-232
65. Українське суспільство: моніторинг соціальних змін (1994 – 1999р.р.): Інформаційно-аналітичні матеріали / В.М. Ворона, А.О. Ручка (ред.); НАН України, Інститут соціології. – К., 1999. – 233 с.
66. Українське суспільство на порозі третього тисячоліття / М.О. Шульга (ред.); НАН України, Інститут соціології. – К.; 1999. – 688 с.
67. Українське суспільство: моніторинг 2000 р. Інформаційно-аналітичні матеріали / В.М. Ворона, А.О. Ручка (ред.); НАН України, Інститут соціології. – К., 2000. – 389 с.
68. Українське суспільство: Десять років незалежності (Соцологічний моніторинг та коментар науковців) / В.М. Ворона, А.О. Ручка (ред.); НАН України, Інститут соціології. – К., 2001. – 662 с.
69. Україна у цифрах у 2000 році: Короткий статистичний довідник / Державний комітет статистики України. – К., 2001. – 253 с. – Р. ХVІІІ Правопорушення. – С.227-231.
70. Проблеми боротьби з корупцією, організованою злочинністю та контрабандою. Міжвід. наук. зб. – К., 2001. – Том 22. – 730 с.
71. Антонян Ю.М., Блувштейн Ю.Д., Чикоидзе Г.Б. Прогнозирование преступного поведения и предупреждение преступлений // Сов. государство и право. – 1977. – №4. – С.66-71.
72. Зелинский А.Ф. Взаимосвязь преступлений при рецидиве. / МВД СССР; Высшая следственная школа. – Волгоград, 1974. – 55с.
73. Иващенко А.П. Индивидуальное криминологическое прогнозирование и профилактика рецидива преступлений. – М., 1980. –116с.
74. Миньковский Г.М, Тузов А.П. Профилактика правонарушений среди несовершеннолетних.– К.: Политиздат Украины, 1987. – 215 с.
75. Солопанов Ю.В., Игнатьев Л.А., Новиков А.А Индивидуальное прогнозирование рецидива преступлений среди лиц, освобождённых из исправительно-трудовых учреждений. // Труды ВНИИ МВД СССР. – 1974. – №29. – С.119–131.
76. Солопанов Ю.В. Криминологическое прогнозирование и планирование борьбы с преступностью. – М.: Моск. Высшая школа миилиции, 1983. – 36с.
77. Солопанов Ю.В. Криминологическая характеристика и профилактика рецедивной преступности: Лекция. – М.: Высшая школа миилиции, 1979. – 31 с.
78. Європа на порозі нового тисячоліття: Зб. Наук. ст. міжнар. наук. конф., присвяченої 50-річчю створення Ради Європи. – К.– 1999. – 316 с.
79. Пеньков Е.М. Социальные нормы – регуляторы поведения личности. Некоторые вопросы методологии и теории. – М.: 1972, – 198 с.
80. Пеньков Е.М. Социальные нормы: управление, воспитание, поведение. – М.: Высш. шк., 1990. – 176с.
81. Основания уголовно-правового запрета: криминализация и демократизация. – М.: Наука, 1982. – 303с.
82. Афанасьев В.Г. Социальная информация и управление обществом. – М.: Политиздат, 1975. – 408с.
83. Социальные отклонения. Введение в общую теорию. – М.: Юрид. лит., 1984. – 320с.
84. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии. / Изд. подгот. А.Б.Гофман. – М.: Наука, 1991. – 574с.
85. Основи держави і права: Навч посібник / С.Д. Гусарєв, Р.А. Калюжний, А.М. Колодій та ін.; За ред. А.М. Колодія і А.Ю. Олійника. – К.: Либідь, 1997. – 208 с.
86. Чаша мудрости: Афоризмы, изречения, высказывания отечественных и зарубежных авторов/ Композиция Вл. Воронцова. – М., 1978. – 511 с.
87. Явич С.Л. Об исследованиях механизма действия права // Сов. государство и право. – 1973. – № 8. – С. 26-32.
88. Социология / Г.В. Осипов (руководитель авт. кол.), Ю.П.Коваленко, Н.И. Щипанов, Р.Г.Яновский. – М.: Мысль, 1990. – 446c.
89. Юнг К.Г. Сознание и бессознательное. – СПб.: Университетская книга: М.: АСТ, 1997. – 544с.
90. Гумелёв Л.Н., Иванов К.П. Этнические процесы: два подхода к изучению // Соц. исслед. – 1992. – №1.– С. 50–57.
91. Победа Н.А. Социология культуры. – Одесса: Астропринт, 1997. – 224 с.
92. Тугаринов В.П. Теория ценностей в марксизме. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1968. – 124с.
93. Зелинский А.Ф. Криминальная психология. Научно-практическое издание. – К.: Юринком Интер, 1999. – 240 с.
94. Зелинский А.Ф. Криминология: Курс лекций. – Х.: Прапор, 1996. - 260 с.
95. Кудрявцев В.Н. Генезис преступления. Опыт криминологического моделирования: Учеб. пособие. – М.: ФОРУМ – ИНФРА – М, 1998. – 216с.
96. Бурова-Илиева М. Ценностные ориентации и их роль в формировании личности несовершеннолетних правонарушителей: Автореф. дис. канд. пед. наук: 13.00.01 / Моск. Гос. пед. ин-т. – М., 1982. – 18 с.
97. Платонов К.К. О системе психологии. – М.: Мысль, 1972. – 216 с.
98. Фрейд З. Введение в психоанализ: Лекции – М.: Наука, 1989. – 456 с.
99. Бернштейн Н.А. Очерки по физиологии движений и физиологии активности. М.: Медицина, 1966. – 349с.
100. Бернштейн Н.А. Биомеханика и физиология движений: Избранные психофизиологические труды. – М.: Воронеж, 1977. – 608 с.
101. Анохин К.П. Философские аспекты теории функциональной системы: Избраные труды. М., 1978. – 208с
102. Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию: Курс лекций. – М.: ЧеРо, 1996. – 336 с.
103. Энгельс Ф. Роль труда в процессе превращения обезьяны в человека // Маркс К., Энгельс Ф. 2-е изд., Соч., Т. 20 – С. 486–499
104. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 1999. – 720с.
105. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Политиздат, 1975. – 304 с.
106. Леонтьев А.Н. Избранные психологические произведения: В 2-х т. Т.2. – М.: Педагогика, 1983. – 320 с.
107. Леонтьев А.Н. Потребности, мотивы и эмоции. – М., 1971. – 140 с.
108. Кикнадзе Д.А. Система факторов действия и развития личности. –Тбилиси, 1982. – 146 с
109. Кикнадзе Д.А. Потребности. Поведение. Воспитание. / Под ред. и при участии проф. В.Г. Афанасьева. – М.: Мысль, 1968. – 148 с.
110. Ильин Е.П. Сущность и структура мотива // Психологический журнал. – 1995. – Т.16. – №2. – С.24 – 41
111. Игошев К.Е. Типология личности преступника и мотивация преступного поведения. – Горький: Горьковская школа МВД, 1974. – 167 с.
112. Кузнецова Н.Ф. Мотивация преступлений и тенденции её изменения // Вопросы советской криминологии. Ч.ІІ. М., 1975. – С.1–13
113. Демин М.В. Проблемы теории личности: (Социально-философский аспект). – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1977. –240 с.
114. Морозов В.С. Социальный интерес и поведение личности. – М.: Знание, 1977. – 64 с.
115. UNICEF digest: Правосудие в отношении несовершеннолетних. – М.: “Интердиалект+”, 1998. – 24с.
116. Платонов К.К. Структура и развитие личности. – М.: Наука, 1986. – 255 с.
117. Бобнева М.И. Психологические механизмы регуляции социального поведения. – М.: Наука,. 1979. – 337 с.
118. Бобнева М.И. Социальные нормы как объект психологического исследования. // Методологические проблемы социальной психологии. – М.: Наука, 1972. – 295 с.
119. Титаренко А.И. Структура нравственного сознания. – М.: Изд-во МГУ 1974. – 88 с.
120. Кудрявцев В.Н. Исследовательская проблема – социальные отклонения //Соц. исслед. – 1983. – №2. – С.111-116
121. Основи практичної психології / В.Г. Панок, Т.М. Титаренко, Н.В. Чепелєва та ін. – К.: Либідь, 1999. – 533 с.
122. Выготский Л.С. Собрание сочинений: В 6 т. – М.: Педагогика, 1984. – Т.4: Детская психология. – 432 с.
123. Словарь иностранных слов. – 17-е изд., испр. – М.: Рус. яз., 1988. – 608 с.
124. Парыгин Б.Д. Основы социально-психологической теории. – М.: Мысль, 1971. – 351с.
125. Казьмирчук В.П., Кудрявцев В.Н. Современная социология права: Учебник для вузов. – М.: Юристъ, 1995. – 297 с.
126. Бобнева М.И. Социальные нормы и регуляция поведения. – М.: Наука, 1978. – 311 с.
127. Ионин Л.Г. Идентификация и инсценировка: к теории социокультурных изменений // Соц. исслед. – 1995 – №4 – С.3-14.
128. Ионин Л.Г. Основания социокультурного анализа: Учеб. Пособие. – М.: Рос. гос. гуманит. ун-т, 1995. – 151с.
129. Смелзер Н. Девиация и социальный контроль // Социол. исслед. №1 1992 с128-142
130. Ручка А.А., Танчер В.В. Очерки истории социологической мысли. – К.: Наук. думка, – 1992. – 263 с.
131. Ручка А.А., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології: Навчальний посібник. – К.: Наук. думка, 1995 – 223 с.
132. Дюркгейм Э. Самоубийство: Социологический этюд. – Спб.: Союз, 1998. – 496 с.
133. Дюркгейм Э. Норма и патология: Социология преступности. (Соврем. буржуазные теории): Сб. статей. – М.: Прогресс, 1966.– С. 39-44
134. Головаха Е.И., Панина Н.В. Социальное безумие: история, теория и современная практика. – К.: Абрис, 1994. – 168 с.
135. Шакун В.І. Урбанізація і злочинність: Дис… д-ра юр. наук 12. 00. 08 УАВС – К., – 1996. – 351с.
136. Мертон Р.К. Социальная теория и социальная структура (фрагменты). / В Танчер (ред.); НАН України, Ин-т социологии. – К.: Абрис, 1996. – 109с.
137. Американская социологическая мысль / Р.Мертон, Д.Мид, Т.Парсонс, А.Шюц. – М.: Международный ун-т Бизнеса и Управления, 1996. – 560 с.
138. Merton. R. Social Theory Social Structur. – New York, 1957.
139. Смелзер Н. Типы девиаций // Соц. исслед. – 1992. – №2. – С. 98-112
140. Дональд Р. Крэсси Развитие теории. Теория дифференцированной связи // Социология преступности. (Современные буржуазные теории) / Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1966. – С.88-105.
141. Кистяковский А.Ф. Молодые преступники и учреждения для их исправления с обозрением русских учреждений. – Киев., 1878. - 178 с.
142. Miller. W. Lower Class Culture as a Generating Milieu of Gang Delinquency. // Journal of Social Issues. – 1958. – №14, , Summer. Р. 5-19.
143. Шур Э. М. Наше преступное общество. – М.: Прогресс, 1977. – 326 с.
144. Гуров А.И. Профессиональная преступность. Прошлое и современность. – М.: Юрид. лит., 1990. – 303 с.
145. Ермаков В.Д. Роль специальных воспитательных учереждений в судьбах несовершеннолетних правонарушителей // Трудные судьбы подростков – кто виноват? – М.: Юрид. лит., 1991. – С. 316-327.
146. Н.В.Кофырин Криминогенные группы по месту жительства // Трудные судьбы подростков – кто виноват? – М.: Юрид. лит., 1991. – С. 125-133.
147. Cohen A. Delinquent Boys The Culturae of the Gang. – New York, 1955
148. Глонти Г.Ш. Груповая преступность несовершеннолетних // Трудные судьбы подростков – кто виноват? – М.: Юрид.лит., 1991. – С. 120-125
149. Becker Н. Outsiders. – New York, 1963.
150. Becker Н. Outsiders. Studies in Sociology in Deviance. – New York, 1963
151. Lemert Е. Social Pathology. – New York, 1951.
152. Becker Н.Deviance and the Responses of Others. Perception in Criminology. – London, 1975. – P. 392-396.
153. Криминология: Учебник для юридических вузов. / Под общей редакцией професора А.И. Долговой. – М.: НОРМА-ИНФРА М, 1999 -784 с.
154. Хохряков Г.Ф. Криминология: Учебник / Отв. Ред. В.Н.Кудрявцев. – М.: Юристъ, 1999. – 511 с.
155. Питерцев С.К. О понятии, содержании и структуре типологиии преступников // Теоретические проблемы учения о личности преступника. –М., 1979. – С.161-182.
156. Фурсов В.Т. К вопросу о типологии (классификации) преступников // Теоретические проблемы учения о личности преступника. – М., 1979. – С.112-131
157. Психология и психоанализ характера.: Хрестоматия. / Под ред. Райгородского Д.Я. – Самара: Бахрах, 1997. – 567 с.
158. Антонян Ю.М., Голубев В.П., Кудряков Ю.П., Личность корыстного преступника. – Томск, 1989. – 121с.
159. Закалюк А.П. Проблемы социальной типологии личности правонарушителя и преступника // Проблемы изучения личности правонарушителя. – М., 1984. – С.7-16.
160. Ефремова Г.Х. Изучение ценностно-нормативной сферы преступников. // Личность преступника как объект психологического исследования. – М., 1972. – С.9-15.
161. Ядов В.А. Социологическое исследование: Методология, программа, методы. – Самара: изд-во Самарского ун-та, 1995. – 331с.
162. Игошев К.Е. Личность преступника и мотивация преступного поведения. Автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12. 00. 07. – Свердловск, 1975. – 44 с.
163. Джужа О.М., Корецький С.М. Проблеми девіантної поведінки (кримінологічний аспект). // Науковий вісник. Національної академії внутрішніх справ України. – 1999. – №1. – С.179-183
164. Міллєр А. Суть ранньої профілактики злочинів неповнолітніх // Рад. право. – 1986. – №4. – С.68-69.
165. Коэн А.К. Подход с позиции множественного фактора // Социология преступности. – М., 1966. – С.82-91
166. Sutherlend Е. White-Collar Crime. – New-York, 1961. – р.113
167. Лунеев В.В. Преступность ХХ века. Мировые, региональные и российские тенденции. / Предисл. акад. РАН В.Н. Кудрявцева. – М.: НОРМА, 1997. – 525 с.
168. Курс советской криминологии. Предупреждение преступности. / Авт. кол. В.К. Звирбуль и др. – М.: Юрид. лит., 1986. – 351 с.
169. Паніна Н.В., Головаха Є.І. Тенденції розвитку українського суспільства (1994-1998 рр.). Соціологічні показники (Таблиці, ілюстрації, коментар). / НАН України, Інститут соціології. – К.: 1999. – 152 с.
170. Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. Виправно-трудовий кодекс України. – К.: Істина. – 2001. – 416 с.
171. Кримінологія. Особлива частина: Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / І.М.Даньшин, В.В. Голіна, О.Г.Кальман; За редакцією І.М.Даньшина. – Х.: Право, 1999. – 232 с.
172. Миньковский Г.М. Методологические и методические аспекты изучения личности в криминологии. // Вопросы борьбы с преступностью. Вып. 27. – М.: Юрид. лит., 1977 – С. 18-35.
173. Аванесов Г.А. Теория и методология криминологического прогнозирования. – М.: Юрид. лит., 1972. – 334 с.
174. Антонян Ю.М., Блувштейн Ю.Д., Чикоидзе Г.Б. Методы моделирования в изучении преступника и преступного поведения. / Академии МВД СССР. – М., 1974. – 39 с.
175. Закалюк А.П. Прогнозирование и предупреждение индивидуального преступного поведения. – М.: Юрид. лит., 1979 – 191 с.
176. Зелинский А.Ф. Рецидив преступлений. Структура. Связи. Прогнозирование. – Х.: Вища школа, 1980. – 151 с.
177. Игнатьев Л.А., Новиков А.А., Солопанов Ю.В. О возможности применения математического моделирования для прогнозирования рецидива преступлений со стороны освобождённых из исправительно-трудовых колоний. // Труды ВНИИ МВД СССР. – 1973. – №26,
178. Миньковский Г.М. Методологические и методические аспекты изучения личности в криминологии. // Вопросы борьбы с преступностью. Вып.27. – М.: Юрид. лит., 1977. – С.18-35
179. Солопанов Ю.В. Проблемы прогнозирования индивидуального преступного поведения. // Вопросы советской криминологии. Ч. 1. – М., 1976.
180. Горшенков Г.Н. Криминология: введение в учебный курс: Учебное пособие. Сыктывкар: Изд-во Сыктывкарского ун-та, 1995. – 237 с.
181. Sheldon and Eleonor Glueck . Family environment and delinquency. – Boston. 1962.
182. Леоненко В.В. Преступность среди молодёжи в капиталистических странах. – К.: Наук. думка, – 1976. – 115с.
183. Лунеев В.В. Системный подход к изучению мотивации преступного поведения // Вопросы борьбы с преступностью Вып. 33. – М.: Юрид. лит., 1980. – С.3-12.
184. Лозбяков В.П., Эриашвили Н.Д. Криминология и административная юрисдикция милиции: Учеб. пособие для вузов / Под ред. проф. В.П. Лозбякова. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. – 150 с.
185. Гоян І. Вплив сучасних інститутів соціалізації на процес становлення підлітків // Філософія, соціологія, психологія: Зб. наук. праць. Вип. 1. – Івано-Франківськ: Плай, 1996. – С.41-48.
186. Долгова А.И., Ермаков В.Д., Беляев Н.В. Проблемы типологии несовершеннолетних преступников // Вопросы борьбы с преступностью. Вып. 24. – М., 1976. – С 12-26.
187. Ермаков В.Д. Всё начинается с трудной семьи, её проблем и болезней. // Трудные судьбы подростков - кто виноват? – М.: Юрид. лит., 1991. – С. 316-327.
188. Кормщиков В.М. Влияние семейного неблагополучия на противоправное поведение несовершеннолетних // Вопросы борьбы с преступностью. Вып. 35. – М.: Юрид. лит., 1981. – С.51-54.
189. Миньковский Г.М. Роль семьи в предупреждении правонарушений несовершеннолетних // Семья в системе нравственного воспитания. Актуальные проблемы воспитания подростков. – М.: Педагогика, 1979. - С.187-197.
190. Оржеховська В.М. Психолого-педагогічна профілактика девіантної поведінки неповнолітніх : Спецкурс для студентів. – К., 1996. - 78 с.
191. Борьба с групповыми правонарушениями несовершеннолетних. / И.П. Лановенко, А.Я. Светлов, А.И. Рощин и др.; Отв. ред. И.П. Лановенко. – К.: Наук. думка, 1982. 201 с.
192. Ружже В.Л., Елисеева И.И., Кадибур Т.С. Структура и функции семейных групп. – М.: Финансы и статистика, 1983. – 160 с.
193. Эйдлер Э.Г. Семейная психотерапия. – Л.: Медицина, 1990. – 101 с.
194. Антонян Ю.М. Психология убийства. – М.: Юристъ, 1997. – 303 с.
195. Горькоская И.А. Влияние семьи на формирование делинквентности у подростков // Психологический журнал. – 1994. – №2 – Т.15 – С.57-65.
196. Долгова А.И. Социально-психологические аспекты преступности несовершеннолетних. – М.: Юрид. лит., 1981. – 159 с.
197. Елизаров А.Н. Ценностные ориентации неблагополучных семей // Соц. исслед. – 1995. – №7. – С.93-99.
198. Миньковский Г., Мельниченко О. Жестокое обращение // Советская милиция. 1981. – №5 – С. 23-25.
199. Эйдемиллер Э.Г., Кулаков С.А., Черемисин О.В. Саморазрушающееся поведение: Пути исследования, проблемы и разработка методов психотерапии. // Саморазрушающееся поведение у подростков. – Л.; 1991. – С. 112-118.
200. Шостром Э. Анти-Карнеги или Человек-манипулятор. М.: Дубль В: Дельта-92, 1994. – 128 с.
201. Попов Ю.В. Границы и типы саморазрушающего поведения у детей и подростков // Саморазрушающее поведение у подростков. – Л., 1991. – С.5-15.
202. Сидоров П.И. Саморазрушающее поведение у подростков как интегральное качество девиантного образа жизни // Саморазрушающее поведение у подростков. – Л., 1991 – С.15-21.
203. К.А.Тарасов От насилия в кино к насилию “как в кино”? // Соц. исслед. – 1996. – №1 – С35-41.
204. Blumer H., Hauser P.M. Movies. Delinquency and Crime. – New York: Macmillan, 1983.
205. Comstock G.A. New Research on Media Content and Control.(Owerview) / Comstock G.A., Rubinstein E.A. (eds.) Television and Social Behavior. Media Content and Control Wash., D.C.: U.S. Govt. Printing Office, 1972
206. Bandura A. What TV Violence Can Do to Your Child? – New York: Harper and Row, 1972.
207. Seeing Ourselves. Media Power and Policy in Canada. Holmes H. Taras D.(eds.).– Toronto: Harcourt Brace Jovanovich. 1992.
208. The Impact of Television a Natural Experiment in Three Communities / Williams T.M. (ed.). – New York: Academic Press. 1986.
209. Tronton W., Voight L. Television and delinquency // Youth and Society. – 1984. – V.15. – №4.
210. Eron L.D., Hesmann L.R., Lefkovitz M.M., Walder L.O. Does Television Violence Cause Aggression // American Psychologist. – 1972. – V.27. – №4.
211. Huesmann L.R., Eron L.D. The Development of Aggression in Children of Different Cultures Psychological Processes and Exposure to Violence / Huesmann L.R., Eron L.D. (eds.) Television Aggressive Child a Cross-national Comparison. Hillsdale, N.J. Laurence Elbraum Associates,1986.
212. Campbell S. Media Violence a New Report on Television Violence // FWATO Newsletter. – 1992. –V.11. – №2.
213. Ленк Ханс Трудовая этика: неизбежность перемен? // Человек.– 1998.– №5. – С. 35-41.
214. Тощенко Ж.Т. Социология. Общий курс. – М.: Прометей, 1994.- 384 с.
215. Ермаков В.Д. Учёба и работа в судьбах “трудных” и правонарушителей. // Трудные судьбы подростков - кто виноват? - М.: Юрид.лит., 1991. – С. 253-266.
216. Тимчасове положення про класного керівника середнього закладу освіти / Затверджено наказом Міністерства освіти України від 01. 07. 97 р. №239
217. Бешелев С.Д., Гуревич Ф.Г. Экспертные оценки в принятии плановых решений. – М.: Экономика, 1976. – 79 с.
218. Закон України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх / Голос України, – 1995. – 23 л