КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ПОПЕРЕДЖЕННЯ РОЗБОЇВ, ПОЄДНАНИХ З ПРОНИКНЕННЯМ У ЖИТЛО

Короткий опис

ЗМІСТ

Вступ........................................................................................................………….4 4
Розділ 1
Кримінально-правова і кримінологічна характеристика розбою,
поєднаного з проникненням у житло…..……..………………………………..14
1.1. Аналіз кримінально-правових ознак розбою як різновиду корисливо-насильницьких злочинів…………………………………….………………...….14
1.2. Рівень, структура, динаміка і латентність розбоїв, поєднаних з проникненням у житло……………….…...……………………..………..…….…….39
Розділ 2
Особистість злочинця-розбійника……………….……………………………..63
2.1. Поняття і основні кримінологічні риси особистості злочинця……...63
2.2. Кримінологічна характеристика особистості злочин-ця-розбійника….……………………………………………………………………...79
2.2.1. Соціально-демографічні ознаки особистості розбійника…………79
2.2.2. Кримінально – правові ознаки особистості розбійника……………90
2.2.3. Морально-психологічні риси і властивості особистості розбійни-ка…………………………………………………………………………..………98
2.3. Типологія злочинців, які вчинили розбій, поєднаний з проникненням у житло……………………………………………………………………………116
Розділ 3
Детермінація розбоїв, поєднаних з проникненням у житло…………..…….133
3.1. Причини і умови розбоїв, поєднаних з проникненням у житло…...133
3.2. Потерпілі від розбою, поєднаного з проникненням у житло.……..149
Розділ 4
Основні напрями попередження розбоїв, поєднаних з проникненням у жит-ло………………………………………………………….……………………….163
4.1. Поняття і загальна характеристика попередження злочинності…...163
4.2. Загальносоціальне попередження розбоїв, поєднаних з проникненням у житло…........................................................................…………………………172
4.3. Спеціально-кримінологічне попередження розбоїв, поєднаних з проникненням у житло….….........................................……………………………..183
Висновки..................................................................................................………208
Список використаної літератури............................................................……...216
Додаток 1.………………………………………………………………………236
Додаток 2…………………………………………………………….…………266

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Згідно з теорією природного права природними і невідчужуваними правами людини є такі, як право на свободу, рівність, власність. Українська держава йде шляхом сприйняття кращих традицій світової філософської та правової думки. Ст.3 Конституції України говорить про те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Дані права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Крім того, втручання в сферу відносин власності людини, за винятком деяких випадків, є правопорушенням або навіть злочином. Ст.41 Конституції з цього приводу проголошує, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Особливу увагу Основний Закон приділяє дотриманню і такого найважливішого права людини, як недоторканість її житла (ст.30 Конституції України).
Розбій, поєднаний з проникненням у житло, посягає як на відносини власності, так і на відносини з охорони життя й здоров'я громадянина, недоторканості його житла. Таким чином, даний злочин є прямим порушенням цілої низки конституційних прав і свобод людини.
Людина, її життя, здоров'я, свобода, приватна власність охороняються нормами різних галузей права. Кримінально-правова охорона вказаних об'єктів, відновлення порушеного статусу особи набуває особливого значення при вчиненні розбійних нападів, поєднаних з проникненням у житло.
Хоча лідируючу позицію і в структурі усій злочинності, і серед злочинів проти приватної власності займають крадіжки (понад 30% в структурі злочинності), але й питома вага розбоїв не знижується. У 2000 і 2001 рр. органами офіційної статистики зареєстрована рекордна кількість розбоїв, будь-коли вчинених на території Україні (5636 і 5674 злочини відповідно).
Розбій, поєднаний з проникненням у житло, за класифікацією Криміналь-ного кодексу1) 2001 р. є особливо тяжким злочином, який відрізняється від інших корисливих і корисливо-насильницьких злочинних діянь підвищеною суспільною небезпекою. До багатьох потерпілих злочинці застосовують фізичне насильство, тортури, кожного четвертого потерпілого під час розбійного нападу, поєднаного з проникненням у житло, вбивають. У ряді випадків винні використовують вогнепальну і холодну зброю. Громадяни під час розбою позбавляються багатьох своїх матеріальних цінностей. Розбій також може супроводжуватися псуванням або знищенням майна. Усі ці обставини викликають, природно, підвищений резонанс, сприяють загостренню соціальної напруженості у суспільстві, підривають віру людей у спроможність правоохоронних органів вести ефективну боротьбу з даним видом злочину.
Над теоретичними та практичними проблемами боротьби з корисли-во-насильницькою злочинністю, складовою частиною якої є й розбої, працювало багато українських і російських вчених. Особливо слід підкреслити внесок у розробку цієї проблеми таких провідних кримінологів і криміналістів, як
Ю.М. Антоняна, В.І. Борисова, В.В. Голіни, І.М. Даньшина, А.І. Долгової,
В.М. Дрьоміна, В.Є. Емінова, А.П. Закалюка, В.С. Зеленецького,
А.Ф. Зелінського, М.Й. Коржанського, О.М. Костенка, Н.Ф. Кузнецової, І.П. Лановенка, В.Г. Лихолоба, В.В. Лунеєва, Е.Ф. Побегайла, І.К. Туркевич та інших, які значною мірою сприяли становленню та розвитку теорії та практики протидії цим дуже небезпечним проявам злочинної поведінки.
У спеціальній літературі проблеми кримінально-правової боротьби з розбоями, у тому числі поєднаними з проникненням у житло, знайшли відображення в наукових роботах багатьох вчених-криміналістів, як-то: М.І. Бажанова, Г.М. Борзенкова, В.В. Владимирова, М.С. Гагаріна, Л.Д. Гаухмана, М.А. Гельфера,
М.Б. Гугучія, А.Н. Кардави, Г.Л. Кригер, Ю.І. Ляпунова, Б.С. Нікіфорова,
П.С. Матишевського, М.П. Михайлова, А.О. Пінаєва, Д.Н. Розенберга, В.В. Сташиса, Г.О. Чорного, А.Х. Юнусова та інших.
Що ж стосується окремої розробки проблеми розбоїв, поєднаних з проникненням у житло, на кримінологічному рівні, слід відмітити, що на сьогоднішній день комплексних досліджень даного різновиду злочинів в Україні проведено не було, хоча певні зусилля в цьому напрямі здійснили російські вчені:
С.О. Єлісеєв, Ю.М. Каракетов, М.Г. Миненок, О.В. Побризгаєва,
Л.М. Прозументов. Але в роботах вказаних авторів досліджувалися лише окремі аспекти кримінологічної характеристики цієї категорії злочинів (кількісно-якісні показники, особистість злочинця, причинність тощо). Практично залишилися не розробленими питання попередження розбоїв загальносоціальними та спеціально-кримінологічними заходами, також не знайшла свого висвітлення проблематика особистості потерпілого; умов вчинення розбоїв. Вважаємо, що тільки комплексний розгляд усіх цих питань може вивести на якісно новий теоретичний і практичний рівень вирішення такої актуальної для сьогодення проблеми. Вищевикладене й обумовило вибір теми.
Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Вибраний напрямок дисертаційного дослідження передбачений планом наукових досліджень Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і кафедрою кримінології і кримінально-виконавчого права та спрямований на виконання Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000.
Об’єктом наукового дослідження є розбій, поєднаний з проникненням у житло (ч.3 ст.187 КК України 2001 р.), як один із різновидів корисли-во-насильницької злочинності. Предмет дослідження складають: кримінологічна характеристика діяння, передбаченого ч.3 ст.187 КК України; його кількісно-якісні показники в Україні; причини й умови, що детермінують даний різновид розбою; особистість злочинця-розбійника, зокрема його типологія, і особистість потерпілого від розбою, поєднаного з проникненням у житло; заходи загальносоціального та спеціально-кримінологічного попередження цього негативного явища соціальної дійсності.
Метою дисертаційного дослідження є комплексне кримінологічне вивчення розбою, поєднаного з проникненням у житло, за слідчо-судовими матеріалами Харківської області та Автономної Республіки Крим, яке включає аналіз кількісних і якісних параметрів даного різновиду корисливо-насильницької злочинності, детермінант, що її зумовлюють, особистості розбійника і особистості потерпілого, розробку науково обґрунтованих рекомендацій по вдосконаленню практики боротьби з розбоями, поєднаними з проникненням у житло громадян.
Вибір даних територіальних районів не є випадковим. Хоча Харківська область належить до Східної України, а Автономна Республіка Крим – до південної її частини, однак між ними є багато спільного. По-перше, ці регіони протягом останніх років відносяться до областей з досить високим рівнем злочинності в Україні. По-друге, рівень злочинності і в Харківській області і в Автономній Республіці Крим приблизно однаковий (у 2000 р. ця цифра по Харківській області становила 141,5 на 10 тис. жителів, а в АРК – 139,1). По-третє, територія Харківської області і Автономної Республіки Крим, приблизно, рівна (площа першої становить 31,4 тис. км2, другої – 25,5 тис. км2). По-четверте, дані області належать до густонаселених районів України. По-п'яте, є багато спільного й в інфраструктурі вказаних областей. Так, на їх території розташовані найбільші транспортні вузли з великим пасажиро-і вантажообігом. Крім того, регіони, що розглядаються, є прикордонними районами України, з дуже високим рівнем міграції населення. Харків виступає своєрідними транспортними “воротами”, через які в Автономну Республіку Крим попадає основна маса злочинних елементів. Звідси виникає особлива актуальність проблеми злочинності “гастролерів” для обох областей. По-шосте, етнічний склад населення цих регіонів дещо відрізняється від більшості інших областей України (порівняно великий відсоток осілості росіян і представників інших національностей). По-сьоме, Харківська область і Автономна Республіка Крим є схожими і в культурно-політичному плані. Крім вказаних причин, вибір даних областей був зумовлений необхідністю вивчення достатнього числа кримінальних справ, які б свідчили про репрезентативність проведеного наукового дослідження.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань, що становлять зміст дисертаційного дослідження: 1) визначити сучасний стан наукової розробки даної проблеми в кримінології; 2) проаналізувати, з політико-історичної та соціально-економічної точки зору, появу в ст.142 КК України
1960 р. “Розбій” обставини “проникнення у житло”; 3) дати кримінологічну характеристику розбою, поєднаному з проникненням у житло, включаючи його рівень, структуру, динаміку й латентність; 4) вивчити особистість розбійника, створити узагальнений кримінологічний портрет сучасного розбійника, злочини якого поєднані з проникненням у житло; 5) провести типологію розбійників, яка становить інтерес для потреб практики боротьби з даним видом злочинів; 6) на підставі вивчення і узагальнення матеріалів кримінальних справ виявити причини, що породжують розбій, і обставини, які сприяють його вчиненню; 7) виділити найбільш важливі аспекти проблеми потерпілих з урахуванням особливостей розбою, поєднаного з проникненням у житло; 8) проаналізувати кримінологічні, правові та інші риси потерпілого від розбою, поєднаного з проникненням у житло; 9) визначити загальносоціальні і спеціально-кримінологічні заходи, спрямовані на попередження зазначених злочинів.
Методологія та методика дослідження. Методологічною основою дослідження є положення теорії пізнання, як-то: закони діалектичного матеріалізму, філософські категорії й наукові принципи пізнання соціально-правової дійсності. У процесі дослідження були використані загальнонаукові методи пізнання: формально-логічний, історико-правовий, порівняльно-правовий, системно-структурний, типологізація, статистичні, а також конкретно-соціологічні методи збору, узагальнення та аналізу інформації (вивчення матеріалів архівних кримінальних справ, опитування працівників органів внутрішніх справ, прокуратури і суду) та інші, які дали можливість отримати найбільш повну інформацію про явище, що вивчається, для обґрунтування нових положень, теоретичних висновків, пропозицій і практичних рекомендацій у сфері боротьби із злочинністю. Так, завдяки формально-логічному і системно-структурному методам дослідження була здійснена обробка отриманого емпіричного матеріалу. За допомогою порівняльно-історичного методу розглянуто кримінально-правові норми в їх історичному розвитку та зроблена наукова оцінка сучасного стану деяких правових актів. Конкретно-соціологічні методи дали можливість розробити узагальнений кримінологічний портрет особистості злочинця-розбійника, злочини якого поєднані з проникненням у житло; типологія сприяла дослідженню різних типів цих злочинців та ін.
Вірогідність отриманих результатів, обґрунтованість висновків і рекомендацій правозастосовчої практики підтверджується вивченням досить репрезентативного числа первинних документів, що становлять інформаційну базу для виявлення статистичних закономірностей, наукового осмислення дос-ліджуваної проблеми і моделювання найбільш оптимальних шляхів її вирішення. Крім того, в якості контрольної групи використані дані раніш проведених вітчизняними вченими кримінологічних досліджень щодо розбоїв, у тому числі й розбоїв, поєднаних з проникненням у житло.
Нормативну базу дослідження складають Конституція України, закони України, укази Президента України, нормативні акти Кабінету Міністрів України, чинне кримінальне й кримінально-процесуальне законодавство України, постанови Пленуму Верховного Суду України. Аналіз отриманого емпіричного матеріалу та законодавства здійснений за станом на 1 квітня 2001 р. Слід зазначити, що прийнятий Кримінальний кодекс України 2001 р. у ч.3 ст.187 повністю відтворює ч.3 ст.142 КК України 1960 р. відносно такої кваліфікуючої ознаки розбою, як проникнення у житло, в зв’язку з чим у результаті дослідження було прийнято рішення про те, що додаткового аналізу діючого кримінального законодавства не потрібно.
Під час роботи над дисертацією використовувалася загальнотеоретична й спеціальна юридична література з кримінології, кримінального права і кримінального процесу. Зміст роботи обумовив й необхідність вивчення філософської, соціологічної, психологічної, художньої та публіцистичної літератури, праць з психіатрії та загальної медицини, які стосуються проблематики дисертаційного дослідження.
Емпіричну базу дисертаційного дослідження склали вивчення та аналіз з використанням спеціалізованого питальника 434 архівних кримінальних справ (556 епізодів), які були розглянуті судами Харкова, Харківської області та Автономної Республіки Крим у 1995-1999 рр. за ч.3 ст.142 КК України 1960 р. (ч.3 ст.187 КК України 2001 р.); опитування (інтерв'ювання) 50 працівників правоохоронних органів в Харківській області і Автономній Республіці Крим; анкетування 91 та інтерв'ювання 35 засуджених за ч.3 ст.142 КК України 1960 р.; контент-аналіз офіційної та комерційної преси; статистичні звіти МВС України, Міністерства юстиції України, Державного комітету статистики України, а також судові огляди та інші матеріали, що стосуються тематики дослідження. У 165 кримінальних справах (211 епізодів) дії винного (винних) були кваліфіковані лише за ч.3 ст.187 КК України, а в 143 кримінальних справах (183 епізодів) вчинене отримало правову оцінку за сукупністю злочинів, передбачених ч.3 ст.187 і ст.115 КК України. Крім того, у 302 кримінальних справах одночасно з ч.3 ст.187 (і ст.115) КК України дії винного (винних) отримали додаткову кваліфікацію за низкою інших статей КК.
Наукова новизна отриманих результатів визначається тим, що вперше в Україні на базі основних положень теорії кримінології проведене комплексне кримінологічне дослідження розбоїв, поєднаних з проникненням у житло, оскільки на науковому рівні дана проблема в кримінології спеціально не вивчалася. Крім того, до теперішнього часу в літературі не було робіт, в яких би з позиції загальносоціального та спеціально-кримінологічного аспекту розглядалися питання боротьби з розбоями даного виду.
До найбільш істотних результатів, що відбивають новизну дисертаційної роботи, віднесені наступні теоретичні положення і практичні пропозиції, які виносяться на захист:
- обґрунтована, з політико-історичної та соціально-економічної точки зору, поява в ст.142 КК України 1960 р. “Розбій” нової особливо обтяжуючої відповідальність обставини – “проникнення у житло”;
- вперше зроблена поглиблена кримінологічна характеристика розбою, поєднаного з проникненням у житло. Зокрема, проаналізований рівень, структура, динаміка даних злочинних проявів; висловлена думка про види латентних розбоїв. Також приділена увага дискусійній в кримінальному праві проблемі співвідношення понять “напад” і “насильство” при вчиненні розбою;
- досліджені характерні способи підготовки, здійснення та приховування злочинцями фактів вчинення розбоїв, поєднаних з проникненням у житло;
- вивчена особистість розбійника, злочини якого поєднані з проникненням у житло, створений узагальнений кримінологічний портрет розбійника кінця 90-х років;
- запропонована нова типологія особистості розбійника, що базується на комплексному критерії та має вихід на практичне застосування в діяльності правоохоронних органів;
- вперше в Україні зроблена спроба кримінологічного аналізу різних видів агресивної поведінки злочинців, які вчинили розбій, поєднаний з проникненням у житло;
- узагальнені досягнення кримінологічної теорії про поняття та сутність причин й умов конкретного злочину, у зв’язку з чим дисертант сформулював своє бачення класифікації чинників, що детермінують злочинну поведінку, у тому числі стосовно розглянутого виду злочину;
- ґрунтовно вивчені соціально-демографічні, правові, кримінологічні, віктимологічні якості та риси потерпілих від розбоїв, поєднаних з проникненням у житло, і уперше комплексно досліджена роль потерпілого в генезисі злочинної поведінки винних, які вчинили ці розбої;
- обґрунтована необхідність доповнення ст. 49 КПК України поняттям психічної шкоди;
- встановлено, що трьома найважливішими складовими, що продукують саме даний вид антисоціальної поведінки, є економічна, соціальна та моральна. Звідси – три сфери, в яких необхідно передусім здійснювати попереджувальну роботу на загальносоціальному рівні: економічна, соціальна та мораль-но-психологічна;
- розроблена система заходів по підвищенню ефективності профілактики, запобігання та припинення розбоїв, поєднаних з проникненням у житло;
- внесені пропозиції, спрямовані на вдосконалення організації інформаційного обміну між суб'єктами попереджувальної діяльності в практиці боротьби з розбоями, а також рекомендації щодо підвищення ефективності роботи правоохоронних органів у подоланні даного різновиду злочинності.
Теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що отримані результати сприяють розробці та значному поглибленню кримінологічних знань проблеми розбоїв, поєднаних з проникненням у житло, – їх кримінологічній характеристиці, особистості розбійника та особистості потерпілого, детермінації, боротьбі з даними злочинними діяннями. Отримані висновки можуть використовуватися у процесі викладання дисципліни “Кримінологія” – при підготовці курсу лекцій, методичних посібників та підручників для студентів вищих юридичних навчальних закладів; для підвищення кваліфікації практичних працівників правоохоронних органів; при вдосконаленні норм КК і КПК України; у подальших наукових дослідженнях проблеми корисливо-насильницької зло-чинності. Положення дисертації також можуть сприяти вдосконаленню практики боротьби з розбоями з боку різних суб'єктів попереджувальної діяльності.
Особистий внесок здобувача. Дисертація являє собою самостійне наукове дослідження, проведене особисто автором. Сформульовані в роботі положення, рекомендації, пропозиції та висновки отримані автором у результаті обробки та аналізу значного масиву матеріалів слідчо-судової практики, 250 спеціальних наукових та нормативно-правових джерел. При цьому деякі сторони проблеми корисливо-насильницької злочинності і, зокрема розбоїв, поєднаних з проникненням у житло, освітлені вперше або по-новому, творчо. Наприклад, в статті “Класифікація потерпілих від розбоїв з проникненням у житло” вказується, що найважливішою детермінантою в механізмі злочинної поведінки винного є, зокрема, необережність, якої припускається потерпілий по відношенню до охорони свого майна, а також життя й здоров'я. В залежності від характеру та міри необережності потерпілого, автор робить спробу класифікувати усіх жертв даного різновиду розбоїв на певні групи.
Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана на кафедрі кримінології і кримінально-виконавчого права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Результати дисертаційної роботи знайшли відображення в опублікованих статтях та тезах, були повідомлені автором на міжвузівській науково-практичної конференції “Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності” (м. Донецьк, 27 квітня 2001 р.), а також на науковій конференції молодих вчених “Конституція – основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України” (м. Харків, 30 червня 2001 р.) і науковому семінарі молодих вчених “Право власності: проблеми забезпечення, реалізації та захисту” (м. Харків, 14 вересня 2001 р.).
Публікації. Основні положення проведеного дослідження знайшли відо-браження в 4 статтях і 3 тезах наукових повідомлень.
Структура дисертації обумовлена її цілями, завданнями та предметом дослідження і складається зі вступу, 4-х розділів, які містять 10 підрозділів, висновку, списку використаних літературних джерел в кількості 251 і двох додатків. Загальний обсяг праці – 266 сторінок, текст дисертації – 215 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Комплексне кримінологічне вивчення розбоїв, поєднаних з проникненням у житло, проведене в Харківській області та Автономній Республіці Крим, дозволило зробити ряд висновків, внести деякі пропозиції і рекомендації по подальшому вдосконаленню практики боротьби з даним видом злочинності, а також визначити перспективи подальших досліджень з обраної проблематики.
1. Розбій, віднесений кримінальним законом до числа тяжких злочинів, є одним із найдревніших видів протиправних дій у людському суспільстві, які суворо каралися у всіх народів і у всі часи. На жаль, результати боротьби з цим різновидом корисливо-насильницької злочинності на сьогоднішній день є більш ніж скромними.
Така особливо кваліфікуюча ознака складу розбою, як “проникнення у житло”, була введена в ч.3 ст.142 КК України в 1983 році. Введення до кримінального закону цієї особливо обтяжуючої відповідальність обставини було зумовлене рядом політико-історичних та соціально-економічних причин. Зокрема, на початок 80-х років, незважаючи на ситуацію тотального дефіциту товарів народного споживання, все ж таки відбувалося помітне зростання матеріального добробуту основної маси населення. Подібне становище стало приводити до того, що у громадян у будинках, квартирах скупчувалася значна грошова маса, яку вони прагнули вкласти в придбання тих або інших цінних речей. Це не могло не привернути уваги злочинців, і як наслідок – збільшення випадків вчинення крадіжок, грабежів і розбоїв, поєднаних з проникненням у житло, коли винні отримували можливість заволодіти найбільш цінним майном або майном у великій кількості. При цьому злочинці виявляли особливу зухвалість: знищували або ушкоджували перешкоди, могли приводити в стан непридатності певні конструкції будівлі (дверні, віконні рами тощо). Нерідко до вчинення розбою винними проводилася розвідка щодо об’єкту нападу, здійснювався збір інформації, орієнтація злочинців про розташування приміщень, з яких складається житло, вивчався розпорядок дня мешканців, маршрути їхнього руху тощо; розподілялися ролі між учасниками злочинних груп, підшукувалися або виготовлялися знаряддя вчинення злочину і т. ін. Як правило, все це було можливо у складі організованих злочинних груп. У пресі все частіше і частіше стали з'являтися публікації про зухвалі розбійні напади, поєднані з проникненням у житло. Крім того, введення до кримінального закону вказаної кваліфікуючої ознаки було спрямоване на забезпечення більш диференційованого підходу до оцінки суспільної небезпеки діяння. У політико-історичному аспекті початок
80-х років ознаменувався загалом активізацією боротьби з посяганнями на відносини власності. Ці та інші обставини обумовили необхідність введення до кримінального закону розглянутої вище кваліфікуючої обставини.
2. Не дивлячись на те, що питома вага розбійних нападів у структурі всієї зареєстрованої злочинності сьогодні складає приблизно 1%, але кожний четвертий розбій, поєднаний з проникненням у житло, супроводжується вбивством одного або більше потерпілих. Таким чином, зростання кількості розбійних нападів спричиняє збільшення числа вбивств з корисливих мотивів.
Хоча у період з 1994 по 2000 рр. у динаміці розбоїв спостерігалося уповільнення зростання їх числа, що повинно було б свідчити про стабілізацію кримінальної обстановки в країні загалом і тяжкої корисливо-насильницької злочинності, зокрема, однак у 2000 р. правоохоронними органами України була зафіксована максимальна кількість розбоїв (статті 86, 142 КК України), коли-небудь вчинених на території України, включаючи і радянський період історії нашої держави (приріст до попереднього 1999 р. становив +9%). Така тенденція є відображенням загальної тенденції збільшення кількості всіх зареєстрованих злочинних діянь в Україні. При цьому потрібно зазначити, що розбій – мінімально латентний злочин. Це пояснюється тим, що під час розбійного нападу жертвам можуть завдаватися тяжкі тілесні ушкодження, заподіюватися смерть. Самостійно вилікувати багато з отриманих травм без звертання до медичних установ або поховати труп без дозволу відповідних органів неможливо. Крім того, громадяни втрачають свої матеріальні цінності, часто розбої супроводжуються псуванням і знищенням їх майна – підпалом квартир, будинків потерпілих, поломкою меблів, інших предметів побуту тощо. Багатьом потерпілим досягти того рівня матеріального достатку, який був у них до пограбування, дуже важко. Передусім саме внаслідок вищеперелічених причин розбої майже завжди потрапляють у поле зору правоохоронних органів.
За своєю природою латентні розбої можуть бути лише штучно латентними, оскільки завжди є потерпілі від злочину (значить, про факт вчинення злочину відомо не лише одному винному), і помилитися в небезпечності дій, що учиняються, так само неможливо (а, значить, виключені й “суміжні” ситуації).
Велика питома вага розбоїв, поєднаних з проникненням у житло (3/4), були вчинені в групі. З них організовані групи склали 10%, а злочинні угруповання (банди) – 19%. Таким чином, приблизно, кожний п’ятий розбій, поєднаний з проникненням у житло, вчинявся злочинними групами, яким притаманні ознаки організованості, консолідації, а отже, й більший ступінь суспільної небезпеки, тому що вчинення злочину в цих випадках, як правило, ретельно планувалося: обиралися будинки (квартири) матеріально благополучних людей; вивчався їхній склад родини, розпорядок дня, маршрут; розподілялися ролі у вчиненні нападу; підшукувалася зброя тощо. В наслідок цього вчинення злочину ставало, зі слів винних, “технічно ідеальним”, спланований напад “ефективним”.
3. Проведене нами дослідження дозволяє створити узагальнений кримінологічний портрет розбійника, злочини якого пов'язані з проникненням у житло. У переважній більшості це молоді люди 22-27 років, неодружені, не зайняті суспільно-корисною працею, іноді намагаються займатися дрібним бізнесом, причому не завжди легальним. Вихідці з неблагополучних сімей, але в побуті характеризуються частіше за все позитивно або задовільно. Мають середню освіту. Систематично вживають спиртні напої, у зв'язку з чим у них виникає залежність від алкоголю. Можуть мати судимість, як правило, за злочини корисливої або насильницької спрямованості, які були вчинені в неповнолітньому або дуже молодому віці, прагнуть дотримуватися кола спілкування собі подібних. Внаслідок звичок, потреб, що склалися, орієнтовані на швидке отримання прибутку. Відрізняються емоційною нестійкістю, психопатичними рисами характеру. Від своєї сім'ї факт вчинення злочину розбійники приховують, про це рідні дізнаються від навколишніх осіб або правоохоронних органів. Прибуток, що отримується від злочину, невеликий, оскільки у вчиненні злочинного діяння звичайно беруть участь декілька чоловік. Беруть з житла потерпілих все, що попадає в поле зору, останнім часом – все частіше продукти харчування та алкогольні напої. Найбільш поширений засіб фізичного або психічного впливу на потерпілого – кухонний або складаний ніж чи удавка. При вчиненні злочину розбійники, в основному, обмежуються психічним насильством або легкими тілесними ушкодженнями, коли у них суб'єктивно відсутній намір на спричинення потерпілим більш тяжких тілесних наслідків. Але якщо такий намір у розбійників все ж є, то з самого спочатку ними планується спричинення потерпілому саме смерті. У приміщення розбійників впускають самі потерпілі. Для цього винними вигадуються різні мотиви. За часом доби розбої вчиняються і вранці, і вдень, і у вечірні та нічні години. Розбійниками обираються, як правило, ізольовані квартири або приватні будинки громадян.
Невід'ємний атрибут розбою – насильство – є не що інше, як прояв людської агресивності. Слід зазначити, що в останні роки проблема людської агресивності стала чи не найпоширенішою в світовій психології. У дисертаційній роботі зазначено, що агресивна поведінка розбійників має різні джерела, зокрема: елементарне боягузтво, самоствердження в своїх власних очах і в очах навколишніх, агресія як модель поведінки – іншими словами, агресія заради агресії, страх викриття, афект. Однак вважаємо, що феномен агресивної поведінки, який має місце при вчиненні багатьох різновидів злочинів, вимагає подальшого вивчення.
4. У дисертаційному дослідженні запропонована типологія особистості розбійника, в основі якої лежить комплексний критерій поділу всіх розбійників на окремі групи. Таким чином, виділення типологічних груп досліджених нами розбійників зроблене на підставі ступеня відбиття настанови особистості на вчинення корисливо-насильницького злочину, що обумовлює домінуючий стереотип поведінки. Цей комплексний критерій містить п’ять елементів у взаємозв’язку: а) система ціннісних орієнтацій, представлених моральними і правовими поглядами; б) колишня поведінка та її співвідношення зі вчиненим злочином; в) особливості умов формування особистості та умов її проживання до часу вчинення розбою; г) особливості вчинення злочину та його маскування; д) зв'язок між винним і потерпілим. Згідно із запропонованою нами типологією ми виділяє такі типи розбійників, злочини яких поєднані з проникненням у житло: деградований, “обачний”, “завзятий”, “внутрішньо готовий” тип розбійника, “скритний”, “напружений”, “ідейний”. Така типологія особистості розбійника дозволила нам сконструювати досить виразні образи злочинців з урахуванням динаміки їх формування й розвитку, що охоплює як дозлочинну поведінку, поведінку під час вчинення злочину і навіть після нього, так і обрання ними певної особи, в одному випадку – як жертви розбійного нападу, а в іншому – як можливого співучасника злочину. Наша типологія має теоретичне і практичне значення. Так, вона дозволяє з великою імовірністю відповісти на питання, хто міг щодо даного потерпілого вчинити розбій, встановити взаємозв'язок між злочинцем і жертвою злочину, висунути слідчі версії відносно кола підозрюваних. Іншими словами, в своїй роботі ми проводимо думку про те, що тому або іншому типу злочинця-розбійника відповідає певна група жертв. Так само можна “вирахувати” тип розбійника, виходячи з інформації про потерпілого. Крім того, наша типологія дозволяє зробити більш ефективною і спрямованою попереджувальну роботу відносно розбійних нападів, поєднаних з проникненням у житло.
5. Потерпілим від розбою, поєднаного з проникненням у житло, може стати практично будь-яка людина, незалежно від її матеріального добробуту. Але насамперед злочинці обирають житло благополучних у матеріальному плані людей і членів їх сімей, а також маргінальних елементів – п'яниць, хронічних алкоголіків, наркоманів, інших осіб, які ведуть аморальний спосіб життя. У першому випадку розбійників привертає сума можливої злочинної “виручки”, а в другому – відносна легкість доступу в житло потенційної жертви. Але майже завжди проникнення в житло даних категорій осіб розбійники вважають за краще здійснювати тоді, коли в квартирі (будинку) залишаються в фізичному плані менш сильні люди. Тому найбільш “переважними” жертвами розбоїв, поєднаних з проникненням в житло, є діти, жінки, немолоді люди, а також особи, що страждають на алкоголізм і наркоманію.
6. У ході нашого дослідження ми не виявили будь-яких “особливих” причин й умов розбоїв, поєднаних з проникненням у житло. Розбої зумовлюються в основному тими ж криміногенними чинниками, що й інші види корисливих і корисливо-насильницьких злочинів – крадіжки, грабежі, шахрайство, вимагання. У зв'язку з цим безпосередні причини розбійних нападів можуть бути представлені декількома групами: морально-психологічними, культурно-виховними, правовими, економічними прорахунками і недоліками морального формування особистості розбійника та його індивідуального буття. Але серед усього причинного комплексу, що зумовлює даний вид злочинів, найбільш характерним чинником, що є наявним у всіх без винятку фактах вчинення розбоїв, виступає соціальний паразитизм, що доповнюється в ряді випадків спонуками, пов'язаними із заздрістю, помстою, почуттям помилкового розуміння товариства, прагненням до самоствердження тощо. При цьому необхідно зазначити, що матеріальна потреба, яка, із слів самих винних, ніби стає причиною їхньої злочинної поведінки, має відносний характер і аж ніяк не є головною в етіології розбоїв, оскільки, по-перше, “потреба” виникає з вини самих розбійників – внаслідок зловживання спиртними напоями, відсутності робочої кваліфікації, ведення паразитичного способу життя тощо, а, по-друге, винні, не зайняті суспільно корисною працею, показали, що на будь-яку роботу вони не погодилися б – лише на цікаву і (або в крайньому разі) на високооплачувану.
Зовнішнє середовище впливає на особистість розбійника не лише як один з елементів причини злочинної поведінки, але й у формі умов вчинення злочину. Всі умови ми пропонуємо розглядати у вигляді окремих груп, що діють у хронологічній послідовності на певному проміжку життєдіяльності людини. У зв'язку з таким підходом виділяємо: 1) об'єктивні обставини спадковості, 2) умови розвитку особистості, 3) умови, що сприяють вчиненню злочинного діяння, або, іншими словами, умови, що провокують злочинну поведінку, і 4) умови, що сприяють досягненню злочинного результату або умови, що полегшують вчинення злочину.
7. Попередження розбоїв, поєднаних з проникненням у житло, повинно базуватися на здійсненні широкого комплексу заходів загальносоціального і спеціально-кримінологічного характеру. Головна мета проведення заходів загальносоціального попередження злочинності повинна полягати передусім у максимальному скороченні процесу подальшої стратифікації населення України, що веде, з одного боку, до соціальної незахищеності громадян, а, з іншого боку, до кримінального свавілля в суспільстві. Досягнення якісно іншого стану нашого суспільства, в якому людина буде мати високий життєвий статус, – обов'язкова передумова успішності реалізації заходів, безпосередньо спрямованих на попередження всієї злочинності загалом і розбійних нападів, поєднаних з проникненням у житло, зокрема. Трьома найважливішими складовими, що продукують саме розглянутий нами в дисертаційному дослідженні вид антисоціальної поведінки, виступають економічна, соціальна і моральна. Звідси – три сфери, в яких необхідно передусім здійснювати попереджувальну роботу на загальносоціальному рівні: економічна, соціальна і морально-психологічна.
Серед заходів спеціально-кримінологічної спрямованості в проведеному дослідженні особлива увага приділяється кримінологічній профілактиці, яка представлена заходами організаційно-технічного, інформаційно-виховного, соціально-психологічного, лікувально-профілактичного, соціально-адаптаційного, організаційно-управлінського і правового характеру. Така пильна увага даному напрямку попереджувальної діяльності є невипадковою. Такий підхід пояснюється тим, що саме на цей напрямок попереджувальної роботи припадає основне навантаження, оскільки покласти край розбою набагато важче, ніж його завчасно попередити. Крім того, попередження розбоїв повинно здійснюватися багатьма різними суб'єктами – державними органами, громадськими організаціями і формуваннями, іншими структурами, самими громадянами. Однак, на нашу думку, головними суб'єктами попереджувальної діяльності розбоїв, поєднаних з проникненням у житло, є самі громадяни – власники житла. Насамперед вони самі повинні потурбуватися про збереження свого майна, про свою особисту безпеку і безпеку своїх близьких: технічно обладнати житло, скромно поводити себе в побуті, проводити виховну роботу з дітьми відносно того, як не стати жертвою злочину, в даному випадку – розбою; своєчасно звертатися до відповідних органів з приводу антисуспільного способу життя окремих осіб тощо. Крім того, ключовий елемент будь-якої політики в сфері попередження – інформаційні кампанії. Так, останнім часом, завдяки засобам інформації громадяни стають обізнаними про елементарні правила обережності. Велику роль у попередженні цього різновиду корисливо-насильницької злочинності на всіх її етапах відіграють і правоохоронні органи. Особливо велике їх значення на стадіях запобігання і припинення розбійних нападів, коли втручання правоохоронних органів стає єдиною можливістю покласти край подальшому розвиткові злочинної діяльності розбійників і захистити життя і здоров'я потерпілих.
8. Вимагає удосконалення статистична звітність за ст.187 КК України, оскільки поки всі розбої, в тому числі й з особливо обтяжуючими ознаками, в звітності не градуються, а об’єднуються в одній графі, “знеособлюються”. Тому важко виділити окремо кількість розбоїв, поєднаних з проникненням у житло, та інших розбоїв, що отримали кваліфікацію за іншими частинами ст.187 КК України. У зв'язку з цим вважаємо більш правильним підхід, що мав місце при відображенні в офіційній статистиці випадків вчинення крадіжок індивідуального майна громадян: окремою графою наводилися дані про так звані квартирні крадіжки, що дістали правову оцінку за ч.3 ст.140 КК України 1960 р.
9. Розбої, поєднані з проникненням у житло, – складна соціально-правова проблема, яка на кримінологічному рівні ще мало досліджена. Так, вимагає наукової перевірки гіпотеза про те, що вуличні розбійники ніколи не вчиняють розбоїв, поєднаних з проникненням у житло, і навпаки – квартирні розбійники ніколи не займаються вуличними розбоями (в нашому дослідженні не зустрілося винних, які вчинили б як вуличні розбої, так і розбої, поєднані з проникненням у житло). Крім того, багато корисної інформації для інтенсифікації попереджувальної роботи дало б порівняльне дослідження крадіжок, грабежів і розбоїв, поєднаних з проникненням у житло, а також комплексне дослідження особистості розбійника з позицій юридичної науки, медицини, генетики, психології, соціології та інших наук.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика: Учебник. М.: Акад. МВД СССР, 1980. – 526 с.
2. Акутаев Р.М. К вопросу о методах измерения латентной преступности // Государство и право. 1998. №7. С. 57-60.
3. Акутаев Р.М. Латентная преступность: актуальность проблемы и понятие // Государство и право. 1997. №12. С. 79-87.
4. Акутаев Р.М. Некоторые аспекты борьбы с искусственно-латентной преступностью // Государство и право. 1999. №3. С. 44-52.
5. Александровский Ю.А. Состояние психической дезадаптации и их компенсация: Пограничные нервно-психические расстройства. М.: Наука, 1976. – 272 с.
6. Александровский Ю.А., Лобастов О.С., Спивак Л.И. Психогении в экстремальных условиях. М.: Медицина, 1991. – 96 с.
7. Алексеев А.И. Криминология (курс лекций). М.: Щит-М, 1998. – 340 с.
8. Антонян Ю.М. О понятии профилактики преступлений // Вопр. борьбы с преступностью. Вып.26. М.: Юрид.лит., 1977. С. 25-34.
9. Антонян Ю.М. Роль конкретной жизненной ситуации в совершении преступления. М.: Акад. МВД СССР, 1973. – 71 с.
10. Антонян Ю.М. Системный подход к изучению личности преступника // Сов. государство и право. 1974. №4. С. 88-93.
11. Антонян Ю.М. Социальная среда и формирование личности преступника (неблагоприятные влияния на личность в микросреде): Учеб. пособие. М.: Акад. МВД СССР, 1975. – 159 с.
12. Антонян Ю.М., Гульдан В.В. Криминальная патопсихология. М.: Наука, 1991. – 243 с.
13. Атоян Ю. Бедность, конечно, не порок, но… // Городская газета. 2000. №51. 21 дек.
14. Бажанов М.И. Ответственность за кражу личного имущества и за разбой по советскому уголовному законодательству. Харьков: Изд-во Харьк. ун-та, 1957. – 40 с.
15. Бажанов М.И. Уголовное право Украины: Общая часть. Днепропетровск: Пороги, 1992. – 167 с.
16. Балабанова Л.М. Судебная патопсихология (вопросы определения нормы и отклонений). Донецк: Сталкер, 1998. – 432 с.
17. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях. М.: Стелс, 1995. – 303 с.
18. Большой юридический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева, В.Д. Зорькина, В.Е. Крутских. М.: ИНФРА-М, 1997. – 790 с.
19. Борзенков Г.Н. Личная собственность под охраной закона. М.: Знание, 1985. – 64 с.
20. Бородин С.В. Борьба с преступностью: теоретическая модель комплексной программы. М.: Юрид.лит., 1985. – 396 с.
21. Булатов Г., Майоров Н. Показательность данных уголовной статистики // Вестник Моск. ун-та. Сер. Право, 1969. Вып.3. С. 59-65.
22. Бутенко Л.І. Попередження розкрадань та інших корисливих зловживань, що скоюються суб’єктами господарювання при розрахунках за експортно-імпортні операції: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / НАВС України. К., 1998. – 17 с.
23. Бухгольц Э., Лекшас Дж., Хартман Р. Социалистическая криминология: Пер. с нем. М.: Прогресс, 1975. – 272 с.
24. Бышевский Ю.В., Конев А.А. Латентная преступность и правосознание. Учеб. пособие. Омск: Омск. ВШМ МВД СССР, 1986. – 74 с.
25. Ведерников Н.Т. Изучение личности преступника в процессе расследования. Томск: Изд. Томск. ун-та, 1968. – 84 с.
26. Вермеш М. Основные проблемы криминологии. Пер. с венг. М.: Прогресс, 1978. – 272 с.
27. Виттенберг Г.Б., Панченко П.Н. Предупредить преступление. Иркутск: Восточно-Сибирское книжное издание, 1978. – 136 с.
28. Владимиров В.А., Ляпунов Ю.И. Ответственность за корыстные посягательства на социалистическую собственность. М.: Юрид. лит., 1986. – 222 с.
29. Владимиров В.А. Уголовная ответственность за грабеж // Сов. юстиция. 1962. №15-16. С. 5-8.
30. Волженкин Б.В. Уголовное право и криминология // Изв. вузов. Правоведение. Л., 1976. №2. – С. 79-89.
31. Гагарин Н.С. Квалификация некоторых преступлений против социалистической и личной собственности. Алма-Ата: Казахстан, 1973. – 248 с.
32. Ганнушкин П.Б. Избранные труды. М.: Медицина, 1964. – 496 с.
33. Гаухман Л.Д. Борьба с насильственными посягательствами. М.: Юрид. лит., 1969. – 120 с.
34. Гаухман Л.Д. Насилие как средство совершения преступления. М.: Юрид. лит., 1974. – 167 с.
35. Гаухман Л.Г. Уголовно-правовая борьба с разбойными нападениями, совершаемыми с целью завладения личным имуществом граждан: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / Изд-во Моск. ун-та. М., 1964. – 20 с.
36. Гельфанд И.А. и др. Предупреждение преступлений – основа борьбы за искоренение преступности. М.: Юрид. лит., 1964. – 203 с.
37. Генкин Д.М. Советское гражданское право: В 2т. М.: Гос.изд. юрид. лит., 1950. Т.1. – 495с.
38. Герцензон А.А. Введение в советскую криминологию. М.: Юрид. лит., 1965. – 227с.
39. Герцензон А.А. Основные положения и задачи советской науки уголовной статистики // Проблемы искоренения преступности. М.: Юрид лит., 1965.
С. 51.
40. Герцензон А.А. Уголовное право и социология. М.: Юрид. лит., 1970. – 285с.
41. Герцензон А.А. Уголовное право: Часть общая: Учеб. пособие. М.: РИО ВЮА, 1948. – 496 с.
42. Глазырин Ф.В. Изучение личности обвиняемого и тактика следственных действий. Свердловск: Свердл. юрид. ин-т, 1973. – 156 с.
43. Голіна В.В. Злочинності – організовану протидію. Харків: Рубікон, 1998. –
125 с.
44. Голина В.В. Криминологическая профилактика, предотвращение и пресечение преступлений. Учеб. пособие. К.: УМК ВО, 1989. – 70 с.
45. Голіна В.В. Попередження тяжких насильницьких злочинів проти життя й здоров’я особи. Харків: Рубікон, 1997. – 52 с.
46. Голина В.В. Работа органов внутренних дел, суда и прокуратуры по предупреждению преступности. Учеб. пособие. Х.: Юрид. ин-т, 1981. – 77 с.
47. Голина В.В. Специально-криминологическое предупреждение преступлений (теория и практика): Дис… д-ра юрид. наук: 12.00.08 / Нац. юрид. акад. Украины имени Ярослава Мудрого. Харьков, 1994. – 569 с.
48. Гравина А., Яни С. Правовая характеристика нападения как элемента объективной стороны разбоя // Соц. законность. 1981. №7. С. 19.
49. Григор’єва О. Передумови кримінальної агресії // Право України. 2001. №7.
С. 80-82.
50. Гришаев П.И. Советская криминология: Курс лекций для студентов ВЮЗИ (1–3 лекции). М.: ВЮЗИ, 1975. – 95 с.
51. Гугучия М.Б. Ответственность за разбой по советскому уголовному праву. Сухуми: Абгосиздат, 1958. – 151 с.
52. Дагель П.С. Учение о личности преступника в советском уголовном праве. Владивосток, 1970. 132 с.
53. Даньшин И.Н. Введение в криминологическую науку. Харьков: Прапор, 1998. – 142 с.
54. Даньшин И.Н. Криминологическое значение состава преступления // Роль правовой науки в совершенствовании практической деятельности государственных органов, хозяйственных и общественных организаций: Сб. тез. докл. и науч. сообщ. Львов, 1967. С. 220-221.
55. Даньшин И.Н. К вопросу о личности преступника // Проблемы соц. законности. Харьков, 1980. Вып.6. С. 117-126.
56. Даньшин И.Н. Преступность: понятие и общая характеристика, причины и условия: Учеб. пособие. К.: УМК ВО, 1988. – 88 с.
57. Даньшин І.М. Рання профілактика правопорушень // Радянське право. 1976. №3. С. 73-78.
58. Джекебаев У.С. О социально-психологических аспектах преступного поведения (На материалах криминологического изучения хищений социалистического имущества). Алма-Ата: Наука, 1971. – 201 с.
59. Довідка про стан злочинності на території України за 12 місяців 1994 року / Інформаційне бюро МВС Україні. К., 1995. – 32 с.
60. Довідка про стан злочинності на території України за 12 місяців 1995 року / Інформаційне бюро МВС Україні. К., 1996. – 42 с.
61. Довідка про стан злочинності на території України за 12 місяців 1996 року / Інформаційне бюро МВС України. К., 1997. – 34 с.
62. Долгова А.И. Криминология: Учебник для вузов. М.: НОРМА–ИНФРА-М, 1999. – 268 с.
63. Долгова А.И. Социально-психологические аспекты преступности несовершеннолетних. М.: Юрид. лит., 1981. – 160 с.
64. Долинин В.Н. Криминалистическая характеристика и особенности расследования грабежей и разбойных нападений, совершаемых в жилище: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.09 / Свердл. юрид. ин-т. Свердловск, 1989. –
19 c.
65. Дубовец П.А. Ответственность за телесные повреждения по советскому уголовному праву. М.: Юрид. лит., 1964. – 159 с.
66. Дубривный В.А. Потерпевший на предварительном следствии. Саратов: Приволж. кн. изд-во, 1966. – 100 с.
67. Дулов А.В. Судебная психология: Учеб. пособие. Мн.: Вышэйшая школа, 1970. – 391 с.
68. Елисеев С.А. Вопросы теории и практики предупреждения корыстных преступлений. Томск: изд-во Томск. ун-та, 1989. – 110 с.
69. Елисеев С.А., Прозументов Л.М. Общеуголовные корыстные преступления: криминологическая характеристика, уголовная ответственность. Томск: Изд-во Томского ун-та, 1991. – 122 с.
70. Емельянов В.П. Защита права собственности уголовным законодательством. Харьков: Рубикон, 1996. – 127 с.
71. Еникеев М.И. Основы общей и юридической психологии: Учебник. М.: Юристъ, 1996. – 631 с.
72. Жалинский А.Э. Специальное предупреждение преступлений в СССР (вопросы теории). Львов: Выща школа, Изд-во при Львов. гос. ун-те, 1976. –
194 с.
73. Жалинский А.Э., Герасун А.А. Криминологические аспекты непредумышленных убийств // Вопр. борьбы с преступностью. Вып.15. М.: Юрид. лит., 1972. С. 3-10.
74. Зависимость между уровнем безработицы и системой уголовного наказания в США // Борьба с преступностью за рубежом. 1993. №4. С. 60-61.
75. Задыхайло Д.В. Криминологическое исследования хищений государственного и общественного имущества, совершаемых на предсприятиях молочной промышленности: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / Харьк. юрид. ин-т. Харьков, 1990. – 22 с.
76. Закалюк А.П. Общественное воздействие и предупреждение правонарушений. К.: Наук. думка, 1975. – 263 с.
77. Закалюк А.П. Прогнозирование и предупреждение индивидуального преступного поведения. М.: Юрид. лит., 1986. – 191 с.
78. Зелинский А.Ф. Криминология: Курс лекций. Харьков: Прапор, 1996. – 260 с.
79. Зелинський А.Ф., Коржанський М.Й. Корислива злочинна діяльність. К.: Генеза, 1998. – 144 с.
80. Зудин В.Ф. Социальная профилактика преступлений. (Криминологические и криминалистические проблеиы). Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1983. – 188 с.
81. Зуйков Г.Г. К вопросу о понятии причин преступления и условий, способствующих его совершению // Вопр. предупреждения преступности, 1965. Вып.2. С. 3-18.
82. Іванов Ю. Профілактика злочинності і архітектурне планування міського будівництва: їх взаємозв’язок // Право України. 2000. №7. С. 96-98.
83. Игошев К.Е. Типология личности преступника и мотивация преступного поведения. Горький: Горьк. ВШ МВД СССР, 1974. – 168 с.
84. Игошев К.Е., Устинов В.С. Введение в курс профилактики правонарушений. Горький: Горьк. ВШ МВД СССР, 1977. – 93 с.
85. Ильичев А. Кто стучится в дверь ко мне? (Наиболее распространенные способы проникновения в вашу квартиру и методы борьбы с ними) // Очная ставка. 2000. №8.
86. Исаев М.М. Уголовное право. Особенная часть. Имущественные преступления: Учебник. М.: НКЮ СССР, 1938. – 88 с.
87. Исмаилов И.А. Проблемы предупреждения преступлений. Баку, 1990. – 40 с.
88. Кабулов Р. Уголовная ответственность за преступления против социалистической собственности и личной собственности граждан, совершенные путем проникновения в помещение, иное хранилище или жилище: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08: Моск. высш. шк. милиции МВД СССР. М., 1986. – 25 с.
89. Каиржанов Е.И. Понятие, структура и виды профилактики преступлений: Лекция. Караганда: Караганд. ВШ МВД СССР, 1986. – 72 с.
90. Кальман А.Г. Криминологическая характеристика, детерминация и предупреждение изнасилований: Автореф. дис… канд. юрид. наук / 12.00.08: Харьк. юрид. ин-т. Харьков, 1986. – 23 с.
91. Кальман А.Г., Христич И.А. Правовая статистика: Учеб. пособие. Харьков: НИИ ИПП АПрН Украины, 1998. – 180 с.
92. Кальман О.Г., Христич І.О., Бойко Ю.Г. Проблеми боротьби зі злочинністю у сфері господарської діяльності // Питання боротьби зі злочинністю. Вип.3. Харків: Право, 1999. С. 3-34.
93. Каплан Е. Возможен ли разбой без нападения? (спорный вопрос квалификации) // Соц. законность. 1990. №12. С. 55-56.
94. Каракетов Ю.М. Уголовно-правовые и криминологические проблемы борьбы с разбоем: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / Институт философии и права им. И.М. Муминова. Ташкент, 1980. – 28 с.
95. Кардава А.Н. Ответственность за разбой по советскому уголовному праву: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / Моск. ун-т. М., 1972. – 22с.
96. Карпец И.И. Индивидуализация наказания в советском уголовном праве. М.: Госюриздат, 1961. – 152 с.
97. Карпец И.И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблемы. М.: Юрид. лит., 1973. – 287 с.
98. Карпец И.И. Проблема преступности. М.: Юрид. лит., 1969. – 168 с.
99. Ковалев А.Г. Психологические основы исправления правонарушителя. М.: Юрид. лит., 1968. – 136 с.
100. Ковалкин А.А. Латентная преступность и ее выявление органами внутренних дел: Учебн. пособие. К.: КВШ МВД СССР, 1985. – 96 с.
101. Ковалкин А.А. Понятие латентной преступности и направления ее исследования // Криминологические проблемы борьбы с преступностью: Сб. науч. тр. К.: КВШ МВД СССР, 1985. С. 3-12.
102. Комплексное изучение системы воздействия на преступность (методологические и теоретические основы) / Под ред. П.П.Осипова. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1978. – 150 с.
103. Кон И.С. Личность // БСЭ. 3-е изд. М., 1973. Т.14. – 624 с.
104. Кон И.С. Социология личности. М.: Изд. полит. лит., 1967. – 383 с.
105. Кондратьєва Я.Ю., Римаренко Ю.І., Олефір В.І. Основи міграцієзнавства: Навч.-методич. посібник. К.: Ін-т держави і права НАН України, 2000. – 424 с.
106. Конев А.А. Основные криминологические характеристики латентной преступности. Омск: Омск. высш. шк. милиции МВД СССР, 1980. – 47 с.
107. Кони А.Ф. Избранное. М.: Советская Россия, 1989. – 496 с.
108. Крестовский В.В. Петербургские трущобы. Харьков: Лианда, 1994. Т.І. – 624 с.
109. Кригер Г.Л. Ответственность за разбой. М.: Юрид. лит., 1968. – 90 с.
110. Кримінологія: Особлива частина: Навч. посібник / За ред І.М.Даньшина. Харків: Право, 1999. – 232 с.
111. Криминология / Под общ. ред. А.И. Долговой. М.: Издат. группа ИНФРА* М – НОРМА, 1997. – 740 с.
112. Криминология: Учебник: Общая часть / Под ред. В.В.Орехова. СПб.: Изд-во С.-Петербург. ун-та, 1992. – 216 с.
113. Криминология: Учебник / Под ред. И.И. Карпеца, В.Н. Кудрявцева, Н.Ф.Кузнецовой, А.Б.Сахарова. М.: Юрид. лит., 1976. – 440 с.
114. Криминология: Учебник / Под ред. Б.В.Коробейникова, Н.Ф.Кузнецовой, Г.М. Миньковского. М.: Юрид. лит., 1988. – 384 с.
115. Криминология: Учебник / Под ред. В.Н. Кудрявцева, В.Е. Эминова. М.: Юристъ, 1995. – 512 с.
116. Криминология: Учебник / Под ред. Н.Ф.Кузнецовой, Г.М.Миньковского. М.: Изд-во МГУ, 1994. – 415 с.
117. Криминология: Учеб. пособие / Под общ. ред. В.Е. Эминова. М.: ИНФРА-М – НОРМА, 1997. – 158 с.
118. Кудрявцев С.В. Изучение преступного насилия: социально-психологические аспекты // Психологический журнал. 1988. №2. С.55-62.
119. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и патология. М.: Наука, 1982. – 287 с.
120. Кудрявцев В.Н. Причинность в криминологии (О структуре индивидуального преступного поведения). М.: Юрид. лит., 1968. – 176 с.
121. Кудрявцев В.Н. Причины правонарушений. М.: Изд-во “Наука”, 1976. –
286 с.
122. Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1969. – 232 с.
123. Кузнецова Н.Ф. Проблемы криминологической детерминации. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. – 208 с.
124. Курский Д.И. Избранные статьи и речи. М.: Юрид. изд., 1948. – 196 с.
125. Курс совесткой криминологии: Предупреждение преступности / Под ред. В.Н. Кудрявцева, И.И. Карпеца, Б.В. Коробейникова. М.: Юрид. лит., 1986. – 351 с.
126. Ларин А.М. Повышение эффективности расследования // Сов. государство и право. 1972. №3. С. 106-113.
127. Левертова Р.А. Ответственность за психическое насилие по советскому уголовному праву. Омск: Омская высш. шк. милиции, 1978. – 103 с.
128. Лекарь А.Г. Профилактика преступлений. М.: Юрид. лит., 1972. – 102 с.
129. Личность преступника / Под ред. Кудрявцева В.Н., Лейкиной Н.С., Миньковского Г.М. и др. М.: Юрид. лит., 1975. – 270 с.
130. Личность преступника. (Уголовноправовое и криминологическое исследование). Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1972.– 187 с.
131. Лопушанский Ф.А. Следственная профилактика преступлений. К.: Наук. думка, 1980. – 212 с.
132. Лунеев В.В. Мотивация преступного поведения. М.: Наука, 1991. – 383 с.
133. Лунеев В.В. Преступность ХХ века: Мировые, региональные и российские тенденции. М.: НОРМА. 1997. – 497 с.
134. Лысодед А.В. Криминологические проблемы мошенничества: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. / Нац. юрид. акад. Украины имени Ярослава Мудрого. Харьков, 1999. – 237 с.
135. Люблинский П.И. Борьба с преступностью в детском и юношеском возрасте: Социально-правовые очерки. М.: Типография М.К.Х., 1923. – 300 с.
136. Макашвили В.Г. Волевой и интеллектуальный элементы умысла // Сов. государство и право. 1966. №7. С.104-111.
137. Мальцев Г.В. Проблема личности в советской юридической науке // Сов. государство и право. 1968. №4. 31-39.
138. Маркс К. Дебаты по поводу закона о краже леса // Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения: В 30-ти т. Изд. 2-е. Т.1. М.: Госполитиздат, 1955. – 699 с.
139. Марксистско-ленинская философия: Учеб. пособие. М.: Мысль, 1975. –
235 с.
140. Матышевский П.С. Преступления против собственности и смежные с ними преступления. К.: Юринком, 1996. – 240 с.
141. Мельникова Ю.Б. Личность преступника и индивидуализация уголовного наказания // Сов. государство и право. 1972. №8. С.104-109.
142. Міллер А. Що таке причини та умови злочинів ? // Право України. 2001. №5. С. 89-92.
143. Мерлин В.С. Очерк психологии личности. Пермь: Кн. изд., 1959. – 173 с.
144. Миненок М.Г. Типология корыстных преступников // Правоведение. 1991. №1. С.90-93.
145. Миньковский Г.М. Предмет криминологической профилактики преступлений и некоторые проблемы ее эффективности // Вопр. борьбы с преступностью. Вып.17. М.: Юрид. лит., 1972. – С.11-20.
146. Миньковский Г.М., Мирзажанов К.М. Проблемы охраны правопорядка и борьбы с правонарушениями. Ташкент: Узбекистан, 1984. – 175с.
147. Михайлов М.П. Уголовная ответственность за кражу личного имущества и разбой (по советскому праву). М.: Госюриздат, 1958. – 155 с.
148. Монтескье Ш. О духе законов или об отношениях, в которых законы должны находиться к устройству каждого правления к нравам, климату, религии, торговли и т.д. / Под ред. Горнфельд А.Г. СПБ: Издание Л.Ф.Пантелеева, 1900. – 685 с.
149. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. В.Ф. Бойка, Я.Ю. Кондратьєва, С.С. Яценка. К.: Юрінком. 1996. – 960 с.
150. Научно-практический комментарий Уголовного кодекса Украинской ССР / Под ред. Н.Ф. Антонова, М.И. Бажанова, Ф.Г. Бурчака и др. К.: Политиздат Украины, 1987. – 880 с.
151. Никифоров Б.С. Объект преступления по советскому уголовному праву. М.: Госюриздат, 1960. – 229 с.
152. Никифоров Б.С. Уголовно-правовая охрана личной собственности в СССР. М.: Изд-во АН СССР, 1954. – 158 с.
153. Оболенцев В.Ф. Актуальные проблемы латентной преступности // Проблеми законності: Республ. міжвід. наук. зб. Вип.34. Х.: Нац. юрид. академія України, 1998. – С.181-185.
154. Оболенцев В.Ф. Исследование латентной преступности методом анкетирования населения // Проблеми законності: Республ. міжвід. наук. зб. Вип.43. Х.: Нац. юрид. академія України, 2000. – С.162-165.
155. Оболенцев В.Ф. Последствия латентной преступности // Проблеми законності: Республ. міжвід. наук. зб. Вип.37. Х.: Нац. юрид. академія України, 1999. – С. 226-230.
156. Ожегов С.И. Словарь русского языка / Под ред. чл.-кор. Н.Ю.Шведовой. 23-е изд., испр. М.: Рус. яз., 1991. – 917 с.
157. Панкратов В.В. Косвенные методы изучения преступности // Вопр. борьбы с преступностью. Вып.5. М., 1967. – С. 3-17.
158. Панов Н.И. Квалификация насильственных преступлений: Учеб. пособие. Харьков: Харьк. юрид. ин-т, 1986. – 52 с.
159. Петров В.В. Насильственно-корыстная преступность организованных гр