КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ПРОФІЛАКТИКА ЗЛОЧИНІВ, ЯКІ ВЧИНЯЮТЬСЯ ПРАЦІВНИКАМИ МІЛІЦІЇ У СФЕРІ СЛУЖБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Короткий опис

ЗМІСТ
ВСТУП ………………………………………………………………… 3
Розділ 1. Поняття і кримінологічна характеристика злочинів, що вчиняються працівниками міліції у сфері службової діяльності .......
12
1.1. Історичні витоки службової злочинності в органах внутрішніх справ …....................................................................... 12
1.2. Рівень, структура і динаміка службової злочинності працівників міліції ........................................……………………
44
1.3. Латентність службових злочинів у міліції .....………………… 66
Розділ 2. Специфіка детермінант службових злочинів працівників міліції .....................................................................................…………..
84
2.1. Причини та умови злочинності у сфері службової діяльності міліції ........................................................……………………….
84
2.2. Мотивація злочинної поведінки міліціонерів ............………… 115
Розділ 3. Профілактика злочинів, скоюванних працівниками міліції у сфері службової діяльності ……….……..…………………………..
133
3.1. Методологічні аспекти профілактики службових злочинів в органах внутрішніх справ ...................…………………………..
133
3.2. Засоби запобігання службовим злочинам працівників міліції 147
ВИСНОВКИ …………………………………………………………… 169
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………….. 177
ДОДАТКИ …………………………………………………………….. 201

ВСТУП

Актуальність теми. Проблема неухильного виконання законів працівниками міліції при виконанні своїх службових обов’язків набуває нині великого значення. "Викорінення злочинності великою мірою залежатиме від того, чи зможемо ми сформувати в суспільстві повагу до закону, – наголосив Президент України Л. Кучма на розширеному засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю. – І починати треба з органів влади. Люди б’ють тривогу у зв’язку з численними фактами прийняття ними незаконних рішень, вчинення протиправних дій, перевищення посадових повноважень. Зростає число скарг на застосування співробітниками правоохоронних органів недозволених методів слідства, в тому числі й насильницьких. Небезпідставно нарікають громадяни на побори, хамство з боку окремих правоохоронців…"[1, с. 6].
Неправомірна поведінка працівників міліції не тільки викликає неґативний суспільний резонанс, але й підриває засади правової держави, перешкоджає побудові громадянського суспільства, реалізації принципу рівності всіх перед законом, заінтересованості населення у підтриманні правопорядку, мотивації поваги до закону. Правопорушення міліціонерів торкаються інтересів багатьох громадян, тому що вони сприяють формуванню моральних деформацій, які мають істотний криміногенний потенціал.
На жаль, рівень злочинності серед працівників міліції ще залишається досить високим, хоча останніми роками його і вдалося дещо стабілізувати. Факти зловживань, перевищення влади або посадових повноважень, недбалості, хабарництва, тобто злочинів у сфері службової діяльності співробітників міліції, псують імідж усієї системи МВС України, сприяють зростанню недовіри громадян до здатності органів міліції забезпечити належний правопорядок у країні.
Крім того, не можна не враховувати того, що службова злочинність у силових структурах через її гостроту й політичну спрямованість часто стає темою різних спекуляцій, у тому числі із залученням засобів масової інформації. Тому вивчення злочинів, що вчиняються працівниками міліції у сфері службової діяльності, покликано дати інформацію, яка формувала б об’єктивну картину про їх поширеність і форми прояву, а отже – сприяла підвищенню авторитету міліції в очах громадськості.
Слід зазначити, що проблема злочинності у сфері службової діяльності співробітників міліції раніше спеціально не досліджувалася. Аналіз наукових праць М.І. Ануфрієва, О.М. Бандурки, Б.В. Волженкіна, І.А. Гельфанда, А.А. Герцензона, О.Ф. Гіди, І.П. Голосніченка, Е.О. Дідоренка, Є.В. Додіна, М.М. Дорогих, Б.В. Здравомислова, А.Ф. Зелінського, В.Ф. Кириченка, Я.Ю. Кондратьєва, М.І. Мельника, П.П. Михайленка, Г.О. Омельченка, О.Я. Свєтлова, М.І. Хавронюка та інших говорить про те, що вивчалися лише окремі аспекти правопорушень в органах внутрішніх справ. В останні роки були проведені дисертаційні дослідження С.А. Алтуховим, О.О. Купленським, В.І. Динекою, Ю.А. Мерзловим, С.А. Шалгуновою, які присвячені питанням, пов’язаним із профілактикою злочинів, що скоюють співробітники окремих служб та підрозділів міліції. Однак предметом цих робіт не є власне злочинність у сфері службової діяльності. До того ж їх дослідження, крім С.А. Шалгунової, значною мірою стосуються російської міліції.
Вищевикладене і обумовлює актуальність обраної нами теми дисертації. Вона сприятиме забезпеченню протидії злочинам працівників міліції та подоланню негативних факторів, які підривають авторитет органів МВС України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження спрямоване на вирішення окремих завдань, визначених Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженою Указом Президента України від 25 грудня 2000 р., Національною програмою боротьби з корупцією, затвердженою Указом Президента України від 10 квітня 1997 р., Концепцією боротьби з корупцією на 1998-2005 рр., затвердженою Указом Президента України від 24 квітня 1998 р., Комплексною програмою вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції на 1999-2005 рр., Програмою формування позитивного іміджу міліції України на 2003-2007 рр., а також планом наукових досліджень та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України.
Мета і задачі дослідження полягає у з’ясуванні кримінологічної характеристики злочинності працівників міліції у сфері службової діяльності, її детермінант, а також у розробленні наукових рекомендацій щодо профілактики цих злочинів. Поставлена мета досягається послідовним вирішенням таких основних завдань:
1) уточнити категоріально-понятійний апарат, проаналізувати історію становлення поняття “службові злочини”, що вчиняються працівниками міліції;
2) отримати наукові дані про сучасний рівень, динаміку і структуру злочинності у сфері службової діяльності працівників міліції, визначити фактори, які її обумовлюють;
3) встановити рівень латентності зазначених діянь для визначення більш точних параметрів кримінологічної ситуації;
4) з’ясувати комплекс детермінант, які зумовлюють вчинення злочинів працівниками міліції;
5) дослідити специфіку формування мотивів злочинної поведінки міліціонерів;
6) проаналізувати методологічні аспекти профілактики злочинів, які вчиняються працівниками міліції у сфері службової діяльності, та визначити заходи запобігання цим злочинам, сформулювати пропозиції щодо вдосконалення протидії злочинним посяганням;
7) запропонувати власну програму створення позитивного іміджу українського міліціонера;
8) розробити “План профілактики посадових злочинів серед працівників Управління адміністративної служби міліції УМВС України в Луганській області на 2002-2003 роки”.
Об’єктом дослідження є злочинність працівників міліції у сфері службової діяльності та боротьба з нею.
Предмет дослідження складає кримінологічна характеристика службової злочинності працівників міліції, процес її детермінації, а також теоретичні і практичні засади профілактики злочинів, скоюваних працівниками міліції у сфері службової діяльності.
Методи дослідження. Методологія даного дисертаційного дослідження ґрунтується на діалектичному підході до пізнання соціальної дійсності. На емпіричному та теоретичному рівнях дослідження широко застосовувався метод сходження від абстрактного до конкретного. Він дав змогу відійти від несуттєвих властивостей і зв’язків феномену службової злочинності в діяльності працівників міліції й одночасно відокремити ті сторони предмету пізнання, які були важливі для нашого дослідження.
Метод системно-структурного аналізу дозволив розглянути службову злочинність працівників міліції як явище, для якого властиві певні зв’язки між складовими елементами, з одного боку, а з другого – між злочинністю та іншими соціальними явищами і процесами, які впливають на неї, а також показати системний характер державної політики боротьби з нею.
З урахуванням об’єкта і предмета дослідження, виходячи з його мети та завдань, були застосовані й спеціальні методи. Так, історико-порівняльний метод дав можливість показати тенденції розвитку злочинності у сфері службової діяльності працівників міліції залежно від змін соціальних умов, законодавства та практики його застосування.
Соціологічні методи (анкетування, інтерв’ювання, вивчення документів, експертні оцінки) використовувалися для підтвердження висунутих гіпотез, дослідження тих чи інших аспектів даного виду злочинності та процесу його детермінації, а також визначення конкретних заходів протидії цьому антисуспільному явищу.
Статистичні методи дозволили з’ясувати рівень, динаміку і структуру злочинності працівників міліції у сфері службової діяльності та встановити певні закономірності її розвитку і якісні ознаки цього явища.
Формально-юридичний метод забезпечив аналіз норм кримінального й адміністративного права, співставлення з ними кримінологічних реалій та пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері боротьби зі службовою злочинністю працівників міліції.
У дисертації також знайшов своє застосування порівняльно-правовий метод, зокрема при вивченні відповідного законодавства зарубіжних країн чи міжнародно-правових норм.
Теоретичною основою дослідження є праці з філософії, теорії держави та права, кримінології, кримінального права, соціології, психології, управління, статистики. Крім того, використано вітчизняне дореволюційне й радянське кримінальне законодавство, постанови пленуму Верховного Суду України та інші нормативні акти, що стосуються теми дисертації.
Емпіричну базу дослідження становлять узагальнені дані, отримані в ході опитування в 2001-2002 роках понад 167 працівників міліції – керівників середньої ланки, а також анкетування 228 жителів Миколаївської області щодо поширеності злочинних проявів серед працівників міліції. За спеціально розробленою програмою вивчено 137 кримінальних справ про службові злочини колишніх працівників міліції, розглянутих судами Луганської, Миколаївської та Харківської областей за 1995-2002 роки (наявний масив), що містили ознаки складів злочинів, передбачених статтями 164, 165, 166, 167, 169, 167, 170, 171, 172 Кримінального кодексу України в редакції 1960 року. Проаналізовано 214 матеріалів службових розслідувань з питань порушень законності та надзвичайних подій за участю міліціонерів, а також статистичні дані з питань боротьби зі службовою злочинністю, отримані в МВС України. Крім того, вивчені матеріали, зібрані під час індивідуальних бесід із співробітниками прокуратури і УМВС України в Луганській, Миколаївській та Харківській областях.
Таким чином забезпечувалася багатоканальність інформації та її ґрунтовна перевірка, що дало змогу підтвердити висунуті гіпотези й сформулювати конкретні пропозиції, спрямовані на поліпшення профілактики злочинів, які вчиняються працівниками міліції при виконанні службових обов’язків. Обсяг узагальнених статистичних даних дозволяє говорити про репрезентативність і наукову обґрунтованість проведеного дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів визначається оригінальністю постановки теми дослідження, аналізом недостатньо вивчених дискусійних питань, висвітленням сучасної проблематики боротьби зі злочинністю у сфері службової діяльності працівників міліції та внесенням у зв’язку з цим наукових пропозицій. У дисертації міститься низка нових у теоретичному й практичному планах положень, у тому числі:
1) Визначено поняття службової злочинності працівників міліції як сукупності злочинів, що вчиняються її посадовими особами з використанням наданих їм законом прав і повноважень на шкоду інтересам служби, або невиконання чи неналежне виконання ними своїх службових обов’язків, що мали місце за певний проміжок часу в системі органів Міністерства внутрішніх справ України в цілому або в окремих її підрозділах.
2) Обґрунтовано, що службова злочинність – це об’єктивне явище, яке виникає разом із зародженням держави й “супроводжує” діяльність державного апарату. Об’єктивний характер службової злочинності зовсім не означає марність боротьби з нею. Навпаки, історія свідчить, що вона може бути поставлена під контроль завдяки продуманій державній політиці, яка нейтралізує чинники, що обумовлюють дані злочини.
3) Зроблено спробу дати повну та ґрунтовну наукову оцінку рівня, структури та динаміки злочинності працівників міліції в Україні, яка дозволяє стверджувати, що на загальному фоні скорочення злочинності службові злочини мають тенденцію до менших темпів зниження, а за окремими видами відбувається навіть їх зростання. Спостерігається тенденція до постійного збільшення корисливих посадових злочинів, які вчиняються співробітниками основних служб міліції за умови їх професійної консолідації.
4) Зроблено висновок про те, що латентність цього різновиду злочинності залишається ще досить високою. Серед посадових злочинів працівників міліції найбільший рівень латентності мають хабарництво, перевищення посадових повноважень, використання службового становища з корисливою метою.
5) З’ясовано, що детермінанти, які обумовлюють злочинність співробітників міліції, можна звести в цілому до чотирьох основних груп: а) ті, що мають характер негативного соціально-економічного та політичного впливу на особу ззовні; б) організаційно-управлінські прорахунки; в) професійні деформації та міліцейська субкультура; г) незадоволеність особи своїми умовами життя.
6) Запропоновано нову класифікацію мотивів злочинної поведінки працівників міліції, яка базується на характері та глибині антисоціальної спрямованості особи.
7) Обґрунтовано, що профілактика злочинів працівників міліції у сфері службової діяльності охоплює всю сукупність заходів щодо виявлення та усунення детермінантів цих злочинів, а також пов’язаних із ними правопорушень некримінального характеру та різноманітних проявів соціальної патології.
8) Внесено конкретні пропозиції, спрямовані на подальшу профілактику злочинів серед працівників міліції, а саме порядку добору та навчання кадрів, контролю за їх діяльністю, зміцнення соціальних гарантій, підвищення престижу міліцейської професії. Розроблено та впроваджено план заходів профілактики службових злочинів та зміцнення законності серед працівників Управління адміністративної служби міліції УМВС України в Луганській області в 2001-2002 роках. Запропоновані проекти програми позитивного іміджу працівників міліції та програми культурологічної освіти працівників міліції.
Практичне значення одержаних результатів полягає в доцільності використання сформульованих у дисертації висновків, обґрунтувань та рекомендацій для поглибленого вивчення проблем боротьби з даним видом злочинності. Результати аналізу злочинів, що вчиняються співробітниками міліції, можуть бути використані при доборі кандидатів до підрозділів міліції, здійсненні виховних заходів з метою запобігання злочинам цієї категорії. Положення дисертації можуть бути корисними працівникам служби внутрішньої безпеки при проведенні аналітичної роботи з оцінки поширеності негативних проявів у правоохоронних органах.
Матеріали дисертаційного дослідження, крім того, можуть бути використані у навчальному процесі в юридичних вищих навчальних закладах, у ході підготування методичної літератури, а також у системі професійної підготовки та підвищення кваліфікації працівників органів внутрішніх справ.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та висновки дослідження були використані при проведенні семінарських і практичних занять з курсу кримінології в Луганській академії внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України, а також оприлюднено дисертантом на міжнародній науково-практичній конференції “Нове кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство та завдання юридичної підготовки кадрів ОВС України” (30-31 травня 2002 р., м. Луганськ), міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми підготовки кадрів і роботи з персоналом оперативних служб міліції” (27-28 березня 2003 р., м. Київ), міжнародній науковій конференції пам’яті П.І. Новгородцева “Ідея правової держави: історія і сучасність” (22-23 квітня 2003 р., м. Луганськ).
Окремі результати дослідження впроваджено в практику роботи підрозділів Управління адміністративної служби міліції УМВС України в Луганській області та використано під час проведення комплексної науково-дослідної роботи за темою: “Соціально-гуманітарні фактори та умови формування майбутнього працівника органів внутрішніх справ як суб’єкта правоохоронної діяльності” і наукового дослідження “Вплив соціально-психологічних факторів на ефективність професійної діяльності співробітників ОВС, дотримання ними службової дисципліни та законності”, які здійснювалися згідно з планом науково-дослідницької роботи Луганської академії внутрішніх справ, що засвідчується відповідними довідками.
Публікації. За темою дисертації опубліковано шість наукових статей, чотири з яких у фахових виданнях.
Структура дисертації визначається метою, задачами і загальною логікою дослідження. Вона складається із вступу, трьох розділів, до яких входить сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Міліція України як державний орган виконавчої влади є органічною частиною нашого суспільства. В умовах різкого загострення соціальних суперечностей, постійного поглиблення дезінтеґраційних процесів відбувається різке падіння престижу міліцейської служби, зростає кількість правопорушень, які вчиняють працівники міліції. Це вкрай неґативно впливає на авторитет держави, оскільки стан справ у міліції є одним із важливих індикаторів, по якому суспільство оцінює стан соціальної безпеки.
Особливу стурбованість викликають факти перевищення влади або службових повноважень, недбалості, хабарництва та інших злочинів у сфері службової діяльності, рівень яких протягом останніх років меншає досить повільно. До найбільш поширених злочинів, що вчиняють співробітники міліції, відносяться перевищення влади або службових повноважень, які супроводжуються насильством, застосуванням зброї або спричинили тяжкі наслідки. Саме вони сприяють зростанню недовіри громадян до міліції, її здатності забезпечити належний правопорядок в країні.
Варто зазначити, що дослідженнями злочинності міліції у сфері службової діяльності до останнього часу ніхто серйозно не займався. Більш того, ця проблема приховувалася від дослідників, а її масштаби применшувалися. Це неґативно позначалося на ефективності боротьби із даними злочинами.
Проведене нами дисертаційне дослідження дозволяє зробити низку важливих висновків щодо кримінологічної характеристики та профілактики злочинів працівників міліції у сфері службової діяльності.
По-перше, службова злочинність працівників міліції є однією з гострих проблем функціонування української держави й розвитку нашого суспільства на новітньому етапі. Злочини, що вчиняються працівниками міліції у сфері службової діяльності в багатьох випадках співпадають за ознаками з корупційними і в сучасних умовах перетворюються на чинник, який реально загрожує національній безпеці України. Як явище, службова злочинність неґативно впливає на різні сторони суспільного життя (економіку, політику, управління, соціальну і правову сфери, громадську свідомість), створює сприятливі умови для розвитку організованої злочинності.
По-друге, історичні корені самого поняття посадових злочинів виникають разом з появою держави. Саме тоді, коли починають формуватися державні органи та утворюватися категорія осіб, уповноважених виступати від імені й за дорученням її правителів. Тобто, посадова злочинність з’являється, коли управлінський апарат відчужується від держави.
Історичні документи однієї з могутніших держав середньовічної Європи – Київської Русі засвідчують, що в же в ті часи для боярської аристократії, яка служила князю в "справах ратних" та виконувала поліцейські функції, відкрився широкий простір для зловживання владою, вимаганням, розтратам та утиску населення різноманітними поборами й повинностями. Монгольська навала і встановлення татарського панування над Київською Руссю сприяли ще більшому загостренню ситуації, в якої населення ще більше стало потерпати від свавілля знаті, якими рушила непомірна жадоба до володарювання та користь. Можливо, саме ці часи і закріпили "азіатський почин" і його наслідки – мздоімство та безмежне свавілля представників влади. Починаючи з XV століття, коли російський експансіонізм став головним чинником історії Східної Європи і зокрема України, надмірний розвиток урядових установ живив ріст зловживань посадових осіб. Незважаючи на активну законотворчу діяльність, спрямовану проти посадових зловживань, безкарність та свавілля поліцейських чиновників розквітають.
Службова злочинність стає об’єктивним явищем в умовах відсутності дієвого контролю, коли основні прибутки забезпечуються не жалуванням, а посадою, при волаючий неосвіченості та безправності основної маси населення країни.
По-третє, перші роки становлення радянської влади показали, що навіть проведення масових “чисток” в умовах економічного розладу не могло зупинити зростання зловживань владою, хабарництва, халатного відношення до служби, розтрат, підлогів, грубощів, насильства, пияцтва, розбещення апарату міліції, який набирався за класовим принципом з осіб, що не мали навіть морального права здійснювати завдання охорони правопорядку.
Тільки наприкінці двадцятих років цілеспрямована боротьба за покращання діяльності апарату міліції, утвердження міцної службової дисципліни почала приносити відчутні результати, що не в останню чергу було пов’язане з поліпшенням матеріального забезпеченням, проведенням політико-виховної роботи з особовим складом, розвитком кримінального права та підвищенням його ролі в регулюванні службових відносин.
Не зважаючи на те, що робота по боротьбі зі злочинами своїх працівників в міліції велась в СРСР постійно, не можна не помітити, яку тяжку шкоду всієї системі органів внутрішніх справ нанесла надмірна ідеологізація всіх сторін буття. Радянська політична система проголосила окремі явища суспільного життя злочинними, несумісними із соціалістичним способом життя. У це коло потрапили не тільки загальноприйняті у всіх цивілізованих країнах діяння, але й такі явища, що не піддаються кримінально-правовому або адміністративному регулюванню, більш того, кримінально-правові та адміністративні заборони порушують їх нормальний природний порядок життєдіяльності. Прояв цього феномена в поєднанні з неефективним контролем боротьби зі службовими злочинами веде до ескалації правових норм та пошуку причин їхньої неефективності. Особлива небезпечність криється в підміні профілактичних заходів політичними гаслами комуністичного типу (повної, безповоротної ліквідації злочинності або її ліквідації в історично короткі терміни). Сумнівні наслідки таких підходів у діяльності вітчизняної міліції відбилися в політичних критеріях оцінки ефективності діяльності міліції, пошуку конкретних посадових осіб органів міліції, винних у невиконанні директив людей. Наслідком процентоманії стало не тільки зростання посадових злочинів – укриття злочинів від обліку, застосування недозволених прийомів слідства, перевищення влади, фальсифікацій, хабарництва, але й професійна деформація значної частини особового складу. Все це нанесло певну шкоду організації та діяльності органів внутрішніх справ.
По-четверте, поняття службового злочину характеризується низкою спеціальних ознак, які дозволяють вирізнити його зі всього масиву злочинних посягань. Серед цих ознак особливу увагу звертає на себе родовий об’єкт злочину, спеціальний суб’єкт посягань і особливості злочинної поведінки останнього. Саме ці ознаки покладені в основу виокремлення групи службових злочинів у кримінальному законі. Проте кримінальне право не дає визначення поняття злочинів, які вчинюють співробітники міліції у сфері службової діяльності, позаяк у законі є загальні ознаки посадових злочинів. Крім того, тільки кримінально-правове поняття не може бути покладено в основу кримінологічної дефініції посадової злочинності працівників міліції. При кримінологічному підході злочинність має розглядатися в контексті зовнішнього середовища, з’ясування причин та умов злочину, соціальних наслідків злочинної поведінки як динамічний процес, що розгортається у часі і просторі. Специфічною ознакою злочинних посягань співробітників міліції у сфері службової діяльності є те, що ці злочини вчиняються як би зсередини системи органів внутрішніх справ тими, хто наділений повноваженнями щодо виявлення, відвернення, припинення та розкриття злочинів, однак використовує ці повноваження у своїх корисливих інтересах.
По-п’яте, певні ознаки правового статусу співробітника міліції дозволяють виокремити його серед інших категорій посадових осіб. До найважливіших із цих ознак належать: а) наявність владних повноважень; б) право здійснювати юридично значимі дії, обов’язкові для виконання іншими посадовими особами та громадянами; в) право забезпечувати захист прав людини, інтересів суспільства й держави; г) право припинювати правопорушення, затримувати причетних до цього осіб та обмежувати їх свободу; ґ) посадові повноваження не обмежуються рамками одного відомства; д) перебування працівника міліції під посиленим правовим і соціальним захистом держави. Таким чином, співробітником міліції може бути визнана особа, яка на добровільній основі після досягнення встановленого законом віку прийнята на службу в міліцію, прийняла Присягу, призначена на певну посаду із присвоєнням спеціального звання і допущена до виконання обов’язків, покладених законом на міліцію.
Враховуючи це, уявляється за можливе дати визначення службової злочинності міліції як сукупності злочинів, що вчиняються працівниками міліції з використанням наданих їм законом прав і повноважень на шкоду інтересам служби або невиконанням чи неналежним виконанням ними своїх службових обов’язків, що мають місце за певний проміжок часу в системі Міністерства внутрішніх справ України у цілому або в окремих його підрозділах.
По-шосте, Міністерство внутрішніх справ України постійно веде пошук шляхів оздоровлення соціально-психологічної атмосфери, зосереджуючи основну увагу на посиленні роботи з виконання вимог законодавчих актів, а також відомчих наказів, спрямованих на зміцнення правопорядку, запобігання надзвичайним подіям та злочинам серед особового складу. Реалізація цього стратегічного напрямку дозволила не тільки призупинити зріст порушень законності серед особового складу, а й започаткувати низку позитивних тенденцій до оздоровлення морально-психологічного клімату в міліцейських колективах.
За підрахунками дисертанта, в 2002 р., у порівнянні з 1995 р., на 461 особу скоротилася кількість засуджених працівників міліції та майже на 86 % фактів порушення кримінальних справ стосовно особового складу. Разом з тим, незважаючи на певні позитивні тенденції, докорінних змін на краще в зміцненні правопорядку і законності в діяльності міліції ще не сталося. У 2002 році до МВС України майже через кожний тиждень надходили повідомлення про порушення кримінальних справ стосовно працівників міліції за перевищення влади або посадових повноважень, побиття громадян та порушення їх конституційних прав і свобод. За нашими підрахунками, у загальній масі вивчених кримінальних справ у 2000-2002 роках більш ніж у 74 % випадків злочини були вчинені під час виконання службових обов’язків, що на 9,4% перевищує показник 1996 року.
Службова злочинність в Україні за своєю питомою вагою посідає одне з останніх місць серед інших видів злочинів. За останні десять років (1992 – 2002 рр.) частка службової злочинності взагалі складала 0,6-2 %, а працівників міліції – 0,02-0,04 % в структурі зареєстрованих злочинів в Україні. За період з 1995 до 2002 року простежується чітка тенденція неухильного зниження службових злочинів серед працівників міліції, про що свідчить скорочення за цей час кількість засуджених майже в чотири рази.
З розрахунку коефіцієнта злочинності на 1000 чоловік особового складу найбільшою є питома вага засуджених в УМВС України на Львівській – 5,87, Донецькій залізницях – 2,88, Тернопільській – 2,22, м. Севастополі – 1,99, Вінницькій – 1,41, Черкаській областях – 1,40 і Криму – 1,36. Продовжує залишатися значною кількість засуджених в Одеській, Дніпропетровській та Львівській областях. Службові злочини переважно скоюються співробітниками основних служб міліції – слідства, карного розшуку, дільничних інспекторів, служби охорони громадського порядку, державної автомобільної інспекції, державної служби охорони, підрозділів боротьби з організованою злочинністю (77 %).
По-сьоме, статистичний портрет посадового злочинця в підрозділах міліції визначали в основному три злочини: перевищення влади або службового становища, зловживання владою або службовим становищем та хабарництво, на частку яких у сукупності доводилося 93 відсотки від усіх посадових злочинів. Інші посадові злочини дають статистичний масив, який не перевищував 6,8 відсотків на рік від усіх посадових злочинів. З них 73% припадає на службову недбалість, решта – на службове підроблення. У відповідності до стажу роботи в міліції п’ять відсотків засуджених мали стаж служби до одного року; 18,7% – від 1 до 3-х років; 29,6% – від 3-х до 5-ти років; 25,1% – від 5 до 10 років; 24,1% – понад 10 років. Отже, значна частка припадає на співробітників зі стажем служби в підрозділах міліції понад шість років (49,2%), з яких половина пропрацювала більше 10-ти років. Той факт, що злочинцями переважно стають молоді співробітники, пояснюється не тільки постійним поповненням міліції молодими фахівцями, які в силу своєї недосвідченості можуть допустити незаконні дії, але й тим, що їхні знання, моральні переконання до кінця не сформовані й легше вступають у колізію з практичною діяльністю. Звертає на себе також увагу вкрай низький рівень юридичної підготовки кадрів, що при відсутності належного контролю за виконанням ними службових обов’язків стає причиною значного збільшення кількості необґрунтованих затримань громадян, застосування до них незаконних методів і засобів впливу. Низький професіоналізм, а часом і особиста неохайність призводять до незаконних методів ведення слідства, фальсифікації матеріалів та інших зловживань.
По-восьме, неповний облік злочинів об’єктивно притаманно будь-яким протизаконним проявам. Проте можна стверджувати, що латентність є характерною властивістю посадових злочинів взагалі. Це пояснюється насамперед тим, що їх учасники не зацікавлені у розкритті даних злочинів. Стосовно службової злочинності в органах міліції ця обставина набуває особливої ваги ще й тому, що існує перспектива застосування небажаних санкцій проти тих осіб, що спробують викрити злочинця і звернуться за допомогою в ту ж саму міліцію.
Експертні оцінки латентності злочинів у сфері службової діяльності міліції вказують на те, що реальний рівень цієї злочинності залишається ще надто високим і перевищує офіційно визнаний у 10-12 разів. За результатами одержаних даних найбільш прихованим є хабарництво, друге місце посідає перевищення посадових повноважень, а третє – зловживання владою або службовим становищем. Приховуванню зазначених злочинів багато в чому сприяють самі потерпілі, які не звертаються за захистом своїх прав. Мотиви цього найрізноманітніші – небажання бути втягненим у кримінальний процес, побоювання переслідування, колишня судимість, незнання своїх можливостей із захисту порушених прав тощо.
По-дев’яте, у сучасній кримінології наукові концепції щодо причин злочинності загалом, окремих її видів і конкретного злочину мають вигляд взаємодії декількох неґативних об’єктивних та суб’єктивних факторів, що відносяться до соціального середовища і психічної сфери особи. Виходячи з визнання загального об’єктивного універсального зв’язку і взаємодії всіх явищ природи і суспільства, доречно розглядати ці фактори не як просту механічну суму соціально-психологічного впливу або конгломерат різнопорядкових явищ і процесів, але як внутрішньо впорядковане, ієрархічне, системне утворення. Тобто, причинні зв’язки у суспільстві становлять складну взаємодію об’єктивної дійсності і суб’єктивного її сприйняття індивідом, певними соціальними групами та суспільством в цілому. Взаємозв’язок загальних причин із причинами, які безпосередньо детермінують дану категорію злочинів, носить складний характер, оскільки загальне переломлюється в окремому стохастично. Причини службової злочинності співробітників міліції мають свої особливості як за формою, так і за змістом. До формальної сторони можна віднести наявність декількох криміногенних джерел, одне з яких знаходиться в самих підрозділах міліції, а інше – поза межами відомчої структури. При цьому, на наш погляд, визначальними є чинники, які криються у суперечностях економіко-політичних відносин, незбалансованості господарського механізму та розподільчих взаємин, недоліках реформування української держави й суспільства, відсутності належної політичної волі до протидії злочинності тощо. До основних причин, які безпосередньо детермінують злочини у сфері службової діяльності серед співробітників міліції слід віднести: 1) криміналізацію економіки та політики – руйнування та зубожіння виробничого сектору економіки, заохочення спекулятивного ринку, фактичне панування “сірої” та “чорної” економіки, активними функціонерами якої стали представники криміналітету, чиї інтереси лобуються на різних рівнях та гілках влади, зубожіння представників влади, грошове утримання яких не дозволяє пристойно існувати ні їм, ані їх родинам, тиск кримінальних структур на правоохоронців – підкуп, компрометація, погрози, фізичне знищення; 2) організаційно-управлінські прорахунки в системі органів внутрішніх справ, до яких в першу чергу відносяться чисельні реорганізації, що неґативно вплинули на якісні характеристики нових співробітників, певна частина яких не відповідає професійним і морально-психологічним вимогам, а також відсутність стабільності та впевненості в особистій захищеності, погіршення соціально-культурного забезпечення на тлі зростаючого перевантаження всієї системи правоохоронних органів та загального падіння престижу професії; 3) прогалини в правовому регулюванні суспільних відносин, яке здійснюється лише в загальному порядку. Це дає простір для особистого розсуду й свавілля. Завчасно й точно не визначені вимоги представників влади породжують бажання в багатьох громадян просто відкупитися від них. З іншого боку, багатозначні вимоги, які ще й до того постійно змінюються оцінюються, як вимагання й провокація хабара.
По-десяте, потреби та інтереси у значній мірі залежать від системи ціннісних орієнтацій особи та її соціального середовища. Вони формуються і проявляються в конкретній діяльності у вигляді мотиву. В мотиві відбиваються особливості особи злочинця, умови її формування та ситуацій, в яких виникла злочинна поведінка. З огляду на те, що типологізація мотивів злочинної поведінки працівників міліції повинна враховувати специфіку осіб прийнятих на службу в органи внутрішніх справ, вдавалося не дуже вдалим використовувати загальноприйняті класифікації. Саме тому в основу видів мотивів було покладено особливості антисоціальної спрямованості особи злочинця та співвідношення об’єктивного і суб’єктивного в детермінації злочинної поведінки міліціонерів. Всі мотиви злочинів зведена до чотирьох класів: 1) відомчо-корпоративних; 2) корисливо-злочинних; 3) морально-деформованих; 4) ситуативних. Уявляється, що така класифікація, незважаючи на певну її умовність, дозволяє виявити джерела мотивації, відповісти на питання, яким чином криміногенний вплив включається в механізм конкретної злочинної поведінки, та визначити першочергові заходи для проведення цілеспрямованої профілактичної роботи.
По-одинадцяте, виявлення об’єктивних та суб’єктивних детермінант службових злочинів не було самоціллю дослідження, а необхідно передувало розробці концептуальних засад профілактики злочинних проявів, що дозволяє у меншій мірі вдаватися до кримінально-правових репресій та робить чистішою моральну атмосферу суспільства. Розглядаючи кримінологічну профілактику службових злочинів працівників міліції в методологічному аспекті, як сукупність різноманітних заходів щодо виявлення, теоретичного осмислення і практичного усунення детермінант злочинів, а також пов’язаних з ними правопорушень некримінального характеру та інших проявів соціальної патології, особливий наголос треба зробити на тому, що профілактика злочинів повинна діяти відповідно до об’єктивних реалій і не змінювати своїх функцій залежно від кон’юнктурних впливів чи інтересів окремих політичних сил. Вона може бути ефективною тільки в системі суспільних відносин, що розвиваються проґресивно. Тому боротьба зі злочинністю працівників міліції в першу чергу вимагає проведення комплексу заходів, спрямованих на вихід України з важкої економічної, політичної, соціальної й духовно-моральної кризи, у якій вона знаходиться на даному історичному етапі. Ці заходи не спрямовані прямо на подолання службових злочинів, але через оздоровлення всіх сфер життєдіяльності вирішують головну задачу, що під силу тільки суспільству і державі в цілому. Саме збалансований розвиток економіки, зміцнення інститутів влади, вирішення назрілих соціальних проблем, підвищення духовного рівня громадян є головними шляхами боротьби зі злочинністю.
По-дванадцяте, серед всього різноманіття заходів кримінологічної профілактики першочергове місце займає розробка економічних та організаційно-управлінських мір щодо заохочення державою сумлінної, чесної праці як основного джерела життєвих благ разом з установлення режиму максимального протистояння одержанню надприбутків протиправними способами. У цьому зв’язку пріоритетними у запобіганні службовим злочинам співробітників міліції мають бути заходи із покращання їх добробуту, створення сприятливих умов для відпочинку, службового росту, реального забезпечення соціального захисту тощо. Грошове утримання особового складу міліції має бути доведене до рівня, що забезпечує надійний антикорупційний імунітет. Ефективними в цьому плані можуть бути такі заходи, як: 1) забезпечення реального контролю за доходами і витратами працівників міліції, який передбачає обов’язкове декларування фінансових джерел при придбанні майна, земельних ділянок, посилення відповідальності за ненадання декларацій, ухилення від оподатковування та будь-яких інших способів приховування фактично одержаних прибутків; 2) обмеження наявного грошового обігу, що створює сприятливі умови для численних зловживань; 3) проведення всіх великих платежів через банки.
По-тринадцяте, складовою частиною профілактики злочинів у сфері службової діяльності працівників міліції є заходи, спрямовані на чітке законодавче закріплення прав, обов’язків, функцій та повноважень кожного працівника, а також процедур їх реалізації. Створення чіткого механізму правового захисту міліціонерів, під яким розуміється встановлення ґарантій охорони їхнього життя, здоров’я, честі, гідності, майна та членів їх сімей. Такий захист має здійснюватися кримінальним, адміністративним, трудовим та цивільним законодавством.
По-чотирнадцяте, найважливішим напрямком профілактики службових злочинів є кардинальний перегляд існуючої системи контролю та оцінки ефективності роботи міліції. Криміногенне значення має сам підхід до оцінки роботи міліції з використанням багатьох показників державної та відомчої статистичної звітності. Такий підхід явно неефективний, не тільки тому, що кримінально-правова статистика ніколи не може бути точним інструментом виміру реального стану законності й неминуче призводить до помилок в оцінках і прогнозах але, головне тому, що рівень злочинності в суспільстві залежить від стану самого суспільства. Пов’язувати з динамікою злочинності оцінку роботи міліції означає свідомо породжувати феномени пов’язані з протидією спробам вимірювання своєї роботи, відсоткоманією, приховуванням злочинів від обліку, професійною деформацією значної частини особового складу.
По-п’ятнадцяте, важливим засобом профілактики злочинів у сфері службової діяльності працівників міліції є продумана виховна робота в органах внутрішніх справ, яка перш за все має бути спрямована на реалізацію ціннісно-орієнтаційних функцій, до яких належать формування в персоналу високої професійної свідомості, підвищення рівня його професійної культури, правової вихованості й культури, правосвідомості, відповідального ставлення до виконання службових обов’язків, поєднання висо¬кого професійного рівня з моральністю і культурою, прагнення до істини, до торжества справедливості, професійної гордості та етики. Забезпечення високого рівня виховного процесу в органах внутрішніх справ повинно здійснюватися на основі принципів системності, систе¬матичності і послідовності, індивідуального підходу, єдності діагностики процесу виховання і корекції виховних заходів. Вкрай важливо усунути з виховної роботи серед працівників міліції елементи надмірної ідеологізованості, спрощенства, педагогічної безграмотності, а часом і відвертого примітивізму. Цю роботу повинні проводити професіонали: дипломовані психологи і педагоги. Актуальним завданням є підвищення якості цієї роботи, підготовка кваліфікованих кадрів для її проведення, забезпечення активної участі в ній учених-юристів, працівників прокуратури та суду.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Кучма Л. Життя вимагає рішучих кроків у протидії злочинності // Право України. – 1999. - № 4 . – С. 3-6.
2. Алтухов С.А. Криминологическая характеристика преступлений, совершенных сотрудниками милиции: Автореф.дис…канд.юрид. наук: 12.00.08 / Ростовский юрид. ин-т МВД России. – Ростов – н/Д, 2000. – 31 с.
3. Купленский А.А. Криминологическая характеристика преступлений, совершаемых сотрудниками уголовного розыска в связи со служебной деятельностью: Автореф.дис...канд. юрид.наук: 12.00.08 / Омская высш. шк. милиции МВД России. – Омск, 1991. – 19 с.
4. Динека В.И. Уголовная ответственность за превышение власти или служебных полномочий сотрудников органов внутренних дел: Автореф.дис…канд.юрид. наук: 12.00.08 / Высш. юрид. заочная шк. МВД России. – М., 1992. – 15 с.
5. Мерзлов Ю.А. Криминологическая характеристика и предупреждение преступлений, совершаемых сотрудниками службы криминальной милиции: Автореф.дис...канд. юрид.наук: 12.00.08 / Омская высш. шк. милиции МВД России. – Омск, 1998. – 17 с.
6. Шалгунова С.А. Кримінально-правові та кримінологічні заходи попередження хабарництва серед співробітників органів внутрішніх справ: Автореф.дис...канд. юрид. наук: 12.00.08 / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 1999. – 16 с.
7. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30.
8. Джига М.В., Подшибякін О.С., Ухаль А.М. Розслідування посадових злочинів і вимагательства. – К.: МВС України та Ужгородський Державний інститут інформатики, економіки і права, 1998. – 112 с.
9. Волженкин Б.В. Служебные преступления. – М.: Юрист, 2000. – 368 с.
10. Здравомыслов Б.В. Должностные преступления. Понятие и квалификация. – М.: Юрид. лит., 1975. – 168 с.
11. Кириченко В.Ф. Виды должностных преступлений по советскому уголовному праву. – М.: Изд-во АН СССР, 1959. – 183 с.
12. Уголовная ответственность за должностные преступления / В.А. Клименко, Н.И. Мельник, Н.И. Хавронюк. Комментарий к Закону Украины "О борьбе с коррупцией" / Н.И.Мельник, Г.Е.Омельченко, Н.И.Хавронюк. – Киев: "Блиц-Информ", 1996. – 512 с.
13. Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления. – К.: Наукова думка, 1978. – 303 с.
14. Галахова А.В. Превышение власти или служебных полномочий. Вопросы уголовно-правовой квалификации. – М.: Юрид. лит., 1978. – 96 с.
15. Ляпунов Ю.И. Ответственность за взятку. – М.: Знание, 1987. – 63 с.
16. Сахаров А.Б. Ответственность за должностные злоупотребления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1956. – 167 с.
17. Соловьев В.И. Борьба с должностными злоупотреблениями, обманом государства и приписками. – М.: Юрид. лит., 1963. – 144 с.
18. Алтухов С.А. Преступления сотрудников милиции (понятие, виды и особенности профилактики). – СПб.: Изд-во "Юридический центр Пресс", 2001. – 271 с.
19. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України від 30 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – Ст. 358.
20. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 5 жовтня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 34. – Ст. 266.
21. Про невідкладні заходи щодо боротьби з організованою злочинністю і корупцією: Постанова Верховної Ради України від 7 травня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 27. – Ст. 285.
22. Державна програма боротьби із злочинністю: Затверджена постановою Верховної Ради України від 25 червня 1993 р. // Голос України. – 1993. – 30 липня.
23. Комплексна програма профілактики злочинності на 2001-2005 рр.: Затверджена Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 52. – Ст. 2258.
24. Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією: Указ Президента України від 6 лютого 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 6. – Ст. 228.
25. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. – Т.1. – Тула: Автограф, 2001. – 800 с.
26. Петрушевский Д.М. Общество и государство у Гомера: (Опыт исторической характеристики). – М.: Задруга, 1913. – 112 с.
27. Карамзин Н.М. Предание веков. – М.: Правда, 1988. – 768 с.
28. Субтельний О. Україна: історія. – К.: Либідь, 1992. – 512 с.
29. Российское законодательство X – XX веков. В 9-ти томах. – Т.1. – Законодательство Древней Руси. – М.: Юрид.лит., 1984. – 432 с.
30. Российское законодательство X – XX веков. В 9-ти томах. – Т.2. – Законодательство периода образования и укрепления Русского централизованого государства. – М.: Юрид.лит., 1985. – 519 с.
31. Российское законодательство X – XX веков. В 9-ти томах. – Т.3. – Акты Земских соборов. – М.: Юрид.лит., 1985. – 512 с.
32. Российское законодательство X – XX веков. В 9-ти томах. – Т.4. – Законодательство периода становления абсолютизма. – М.: Юрид.лит., 1986. – 512 с.
33. Российское законодательство X – XX веков. В 9-ти томах. – Т.5. – Законодательство периода расцвета абсолютизма. – М.: Юрид.лит., 1987. – 528 с.
34. Российское законодательство X – XX веков. В 9-ти томах. – Т.6. – Законодательство первой половины XIX века. – М.: Юрид.лит., 1988. – 519 с.
35. Новаков О.С. Історико-соціальні витоки злочинності працівників правоохоронних органів у сфері службової діяльності. – Вісник ЛАВС МВС України ім. 10-річчя незалежності України. Випуск 1. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2003. – С. 91-101.
36. Новое Уголовное Уложение. – СПб.: Изд-во Я.А. Канторовича, 1903. – 485 с.
37. Сборник документов по истории уголовного законодательства СССР и РСФСР. 1917-1952. – М.: Госюриздат, 1953. – 464 с.
38. Мартиненко О.А. Корупція в органах внутрішніх справ: кримінологічний аналіз явища // Проблеми боротьби з корупцією, організованою злочинністю та контрабандою. – К.: НДУ “Проблеми людини”, 1999. – Т.18. – С.101-108.
39. Відомості про порушення службових обов’язків працівниками міліції ЦСРР (1920). – ЦДАВОВ України. – Ф.6, оп.43, спр. №220.
40. Михайленко П.П., Кондратьєв Я.Ю. Історія міліції України у документах і матеріалах: У 3-х т. – Т.1: 1917-1925. – К.: Генеза, 1997. – 504 с.
41. Об искоренении преступности в аппарате милиции. – Державний архів Луганської області. – Ф.Р-1168, оп.4, спр.№79, арк. 8.
42. История донецкой милиции / Малышев В.С., Бесчастный В.Н., Кириченко Л.Д. и др. – Донецк: Юрпресс, 2000. – 472 с.
43. История государства и права Украинской ССР (1917-1973) / Отв. ред. Б.М. Бабий. – К.: Наукова думка, 1976. – 759 с.
44. О состоянии и деятельности милиции Луганского округа. – Державний архів Луганської області. – Ф.Р-435, оп.3, спр. №29.
45. Кравченко И.Е. История луганской милиции. – Державний архів Луганської області. – Ф.П-2, оп.1, спр. №320.
46. Эстрин А. Должностное преступление. – М.: Юриздат НКЮ РСФСР, 1928. – 108 с.
47. Сталин И.В. Вопросы и ответы. – М.: Госиздат, 1925. – 216 с.
48. Жижиленко А.А. Должностные (служебные) преступления. – М.: Право и жизнь, 1927. – 108 с.
49. Трайнин А.Н. Должностные и хозяйственные преступления. – М.: Юриздат НКЮ СССР, 1938. – 136 с.
50. Уголовное право, особенная часть. – М.: Юриздат НКЮ СССР, 1939. – 536 с.
51. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах // Бюллетень законодавства і юридичної практики України. – 1995. – № 1. – 256 с.
52. Новаков О.С. Поняття і сутність злочинів, що скоюються у сфері службової діяльності // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – Випуск 21. – Частина 1. – Харків: Вид-во “Доля”, 2003. – С.16-22.
53. Уголовное право УССР. Особенная часть. – К.: Наукова Думка, 1989. – 719 с.
54. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року /За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. – К.: Каннон, 2001. – 1104 с.
55. Механизм преступного поведения /Ю.М.Антонян, П.С.Дагель, О.Л. Дубовик и др.; Отв. ред. В.Н. Кудрявцев. – М.: Наука, 1981. – 248 с.
56. Гегель Г. Конституция Германии // Политические произведения. – М.: Мысль, 1978. – С. 104-193.
57. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
58. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 4. – Ст. 20; Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 36. – Ст. 526; 1993. – № 11. – Ст. 83; 1995. – № 15. – Ст. 102.
59. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. – К.: Атика, 2002. – 640 с.
60. Про судову практику в справах про хабарницт¬во: Постанова Пленуму Верховного Суду України №12 від 7 жовтня 1994 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997 роки). – Сімферополь: Таврія, 1998. – 712 с.
61. Омигов В.И. Закономерности развития преступности в Российской Федерации на рубеже веков // Государство и право. – 2000. – № 3. – С. 51-54.
62. Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удосконалення. – Харків: Основа, 1996. – 398 с.
63. Комплексна програма удосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції на 1999-2005 рр.: Затверджена наказом МВС України від 29 січня 1999р. №61.
64. Про вчинення працівниками органів і підрозділів внутрішніх справ перевищення влади або посадових повноважень: МВС України. Доповідна записка від 17 грудня 2002 р.
65. Джужа О.М., Моісеєв Є.М., Василевич В.В. Кримінологія. Спеціалізований курс лекцій зі схемами (Загальна та Особлива частини): Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2001. – 368 с.
66. Кримінологія: Підручник для студентів вищих навч. закладів / О.М. Джужа, Я.Ю. Кондратьєв, О.Г. Кулик, П.П. Михайленко та ін.; За заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 416 с.
67. Інструкція про порядок обліку порушень законності (правопорушень) та надзвичайних подій за участю особового складу органів внутрішніх справ України: Затверджена наказом МВС України від 6 грудня 1991 р. № 552.
68. Дані про правопорушення та події серед особового складу органів внутрішніх справ України за 12 місяців 1994 р. – К.: МВС України, 1995.
69. Дані про правопорушення та події серед особового складу органів внутрішніх справ України за 12 місяців 1995 р. – К.: МВС України, 1996.
70. Дані про правопорушення та події серед особового складу органів внутрішніх справ України за 12 місяців 1998 р. – К.: МВС України, 1999.
71. Про стан дотримання законності в діяльності органів внутрішніх справ України за 1997 р.: Доповідна записка ГУРОС МВС України від 19 січня 1998 р.
72. Про стан законності серед особового складу органів внутрішніх справ у 1996 р.: Доповідна записка ГУК МВС України від 31 січня 1997 р.
73. Про стан законності в діяльності органів внутрішніх справ України за 1997 р.: Доповідна записка ГУРОС МВС України від 19 січня 1998 р.
74. Про стан дисципліни та законності в діяльності органів внутрішніх справ України за 1998 р.: Доповідна записка ГУРОС МВС України від 22 січня 1999 р.
75. Про стан дисципліни та законності в органах внутрішніх справ України за 1999 р.: Доповідна записка ГУРОС МВС України від 28 січня 2000 р.
76. Про стан кадрового забезпечення оперативно-службової діяльності органів внутрішніх справ України за 2000 р.: Інформаційно-аналітичний збірник / ГУРОС МВС України. – К., 2001. – 174 с.
77. Про стан дисципліни та законності в органах внутрішніх справ України за 2001 р.: Доповідна записка ГУРОС МВС України від 6 лютого 2002 р.
78. Про стан дисципліни та законності в діяльності органів і подрозділів внутрішніх справ України за 2002 р.: Доповідна записка УВБР МВС України від 18 лютого 2003 р.
79. Ануфрієв М.І. Управлінські шляхи зміцнення дисципліни в органах внутрішніх справ (соціолого-правові аспекти): Дис... канд. Юрид. наук: 12.00.07. – Харків, 1998. – 178 с.
80. Криміногенна ситуація в Україні: Оцінка, тенденції, прогноз /Головний штаб МВС України. – К., 2002. – 97 с.
81. Архів Ленінського районного суду м. Луганська. Справа 400 – 2000 р.
82. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. – Харків: Консум, 2001. – 464 с.
83. Аналітична довідка про стан скоєння злочинів працівниками органів внутрішніх справ України в групах. – Реєстраційний № 2215 від 14 квітня 1999 р.
84. Архів Кам’янобрідского районного суду м. Луганська. Справа № 1 – 1999 р.
85. Коган В.М. Значение социально-демографических факторов для изучения причин преступности // Вопросы борьбы с преступностью. – Вып. 22. – М.: Юрид. лит., 1975. – С. 88-94.
86. Сокол