Крівцова Валентина Максимівна. Юридичний конфлікт як феномен правової дійсності

Короткий опис

Крівцова Валентина Максимівна. Юридичний конфлікт як феномен правової дійсності : дис... канд. юрид. наук: 12.00.12 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. - Х., 2005

Крівцова В.М.Юридичний конфлікт як феномен правової дійсності. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.12 філософія права. Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. Харків, 2005.
У дисертації на теоретичному і праксеологічному рівнях здійснено філософсько-правове дослідження природи, особливостей розвитку й форм юридичних конфліктів у галузі правореалізації та правозастосування з урахуванням сукупності їх спільних рис і специфічних проявів. Проблема взаємозалежності права й соціальної конфліктності аналізується у парадигмі філософсько-правової онтології на підставі цивілізаційного, антропологічного й соціокультурного підходів. Досліджено природу феномену юридичного конфлікту як виду й форми правового конфлікту, визначені його атрибутивні риси, охарактеризовані найважливіші компоненти, стадії розвитку, суб’єкти та специфічні функції, проаналізовані засоби розв’язання. За допомогою багатьох наукових підходів систематизовано різні типології соціально-правових конфліктів і запропоновано авторську класифікацію юридичних конфліктів згідно з критеріями праксеології, аксіології та біхевіорізму. У праксеологічному вимірі автор кваліфікує низку юридичних конфліктів правової сфери через специфіку джерел і чинників їх виникнення, механізмів розвитку, структури учасників, форм протікання та розв’язання. Уперше отримали філософсько-правову й конфліктологічну оцінку адміністративно-правовий, адміністративно-управлінський, корпоративно-правовий і процесуальнийконфлікти.

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання з подальшого розвитку філософсько-правової концепції юридичного конфлікту, обґрунтування його особливої природи, структурних компонентів і специфічних функцій, системного впорядкування різних видів соціально-правових конфліктів та характеристики специфічних форм їх виявлення у сфері правореалізації та правозастосування. Підсумки результатів дослідження можна звести до наступних головних висновків:
1. Природний зв’язок історико-генетичного походження права та його соціокультурної природи, функціональне призначення юридичних норм певним чином визначають міру й напрямки правового впливу на суспільство, його стабільність чи конфліктність. Діалектика об’єктивного й суб’єктивного у правієсуперечливою, що породжує можливості формування різноманітних соціальних полів конфлікту”. Суспільні відносини з їх проблемами з’ясування стосунків між суб’єктами права, спір чи юридичний конфлікт неодмінно вимагають правового окреслення, втручання чи належної юридичної регламентації. Це аргументує провідну ідею роботи: соціальна суперечливість і конфліктність складає онтологічне підґрунтя виникнення та існування права.
2. Природаюридичногоконфлікту пов’язана зі ставленням суб’єктів до принципів і норм права, а предмет походить з протилежного їх тлумачення, застосування чи використання. Юридичний конфлікт за структурою і функціями відбиває більшість правових зв’язків будь-якого масштабу, зокрема, викриває деформації правової дійсності та юридичні колізії, вказує на дефекти правової системи, недосконалість законодавства й судової практики, виявляє дисбаланс у функціонуванні державно-правових інститутів тощо. Отже, з одного боку, він свідчить про порушення справедливих позицій суб’єктів права, а з другого сприяє (цілком або частково) відновленню справедливого правового порядку. Завершення протиборства в юридичних конфліктах повинно здійснюватись у правовий спосіб на підставі норм закону і застосування правових механізмів.
Гносеологічна ситуація щодо типологій і класифікації соціально-правових конфліктів показує, що найдоцільніше здійснювати це на тих методологічних підставах, які демонструють як загальне, так і специфічне у природі юридичного конфлікту. Такі критеріальні засади надають, зокрема, системний, онтологічний, діяльнісний, структурно-функціональний, аксіологічний, соціо-психологічний, мотиваційний, організаційний та інші наукові підходи.
3. Державно-правовій сферіУкраїни та її інститутам притаманна конфліктність не тільки внаслідок юридико-колізійних чинників, а й через наявність визначальних рис перехідного суспільства: зростання конфліктності політичних процесів, дисфункції низки політико-правових інститутів вимагають удосконалення юридичних механізмів управління державою на новому консенсуальному підгрунті. Збільшення можливостей ефективного розв’язання виникаючих конфліктів мирним, правовим шляхом пов’язано з дією таких чинників, як інституціоналізація, нормативізація, консенсуальність, прецедентність, посередництво, кумуляція конфлікту й надання йому юридичної формалізації.
4. Усі юридичні конфліктивиробничої сфери на підприємствах, в установах, організаціях (трудові, корпоративні й адміністративно-правові) пов’язані не тільки з соціально-професійними відносинами, а й з відповідними правовідносинами, порушення яких викликає дисфункції, напруження, кризи, зіткнення та інші конфліктні ситуації.
5. Праксеологічна оцінка процесуальної конфліктності в праві доводить її закономірність, об’єктивовану призначенням і змістом самого юридичного процесу й суб’єктивовану особистісними якостями учасників процесуальних відносин. Характер імітованої конфліктної змагальності притаманий усім видам юридичного процесу. Реальну ж конфліктність серед суб’єктів процесуальних дій можливо зменшити через оптимізацію ділових і морально-етичних відносин, завдяки насамперед нормативному закріпленню правил професійної поведінки (етики) працівників правозастосовчих органів і державних службовців.