КВАЛІФІКАЦІЯ І КЛАСИФІКАЦІЯ УМИСНИХ ВБИВСТВ ПРИ ОБТЯЖУЮЧИХ ОБСТАВИНАХ

Короткий опис

З М І С Т

Вступ.............................................…...............................................................................4
Розділ 1. Історичний та порівняльно-правовий аспекти
кримінально-правової характеристики умисного вбивства
при обтяжуючих обставинах як особливого різновиду
злочинів проти життя людини .......…………………............................................11
1.1. Історія розвитку кримінального законодавства про
відповідальність за умисні вбивства при обтяжуючих обставинах на теренах
України...........................................................................................................................11
1.2. Відповідальність за умисні вбивства при обтяжуючих обставинах
за кримінальним правом окремих зарубіжних держав..............................................21
Розділ 2. Проблеми класифікації та кримінально-правової
кваліфікації умисних вбивств при обтяжуючих обставинах
за КК України ..................……………………….......................................................29
2.1. Особливості (юридичного) складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 115 КК України…….. ....………………………….. .................................................................29
2.2. Визначення підстав класифікації умисних вбивств при
обтяжуючих обставинах........………...........................................................................49
2.3. Загальні правила кваліфікації злочинів та їх використання при кваліфікації умисного вбивства при обтяжуючих обставинах......................................................55
2.4. Класифікація та кримінально-правова кваліфікація умисних вбивств при
обтяжуючих обставинах за об'єктивними підставами...............................................64
2.5. Класифікація та кримінально-правова кваліфікація умисних вбивств при
обтяжуючих обставинах за суб'єктивними підставами.............................................83
Розділ 3. Деякі питання кваліфікації умисних вбивств
при обтяжуючих обставинах…………………........ …..........................................135
3.1. Кваліфікація умисних вбивств при обтяжуючих
обставинах при конкуренції кримінально-правових норм ..……….......................135
3.2 Кваліфікація умисних вбивств при обтяжуючих обставинах, вчинених у
співучасті.....................................................................................................................144
Висновки.....................................................................................................................180
Список використаних джерел ................................................................................190

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Відповідно до ст.ст. 3 і 27 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має невід'ємне (абсолютне) право на життя. Обов'язок держави захищати життя людини. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Ці положення Конституції України відповідають загальновизнаним принципам міжнародного права, сформульованим у Загальній Декларації прав людини, Європейській Конвенції з прав людини, Міжнародному Пакті про громадянські та політичні права та ін. і закріплюють пріоритет загальнолюдських цінностей та положення про заборону свавільного позбавлення життя. Сучасна криміногенна ситуація в Україні характеризується зростанням злочинності, в тому числі умисних посягань на життя людини. Про це свідчать статистичні дані про зростання кількості умисних вбивств, як на терені СРСР, так і України. В 1956 році в СРСР було зареєстровано 9 649 вбивств, а в 1991р. – 25 437, в Росії за 1986-1995 р.р. кількість вбивств збільшилась в 3,4 разів.
В Україні в 1972 р. було зареєстровано 1 577 вбивств, в 1992 р. – 3 679, а в 2000 р. – 4 034 вбивства, при цьому значна частина цих злочинів залишилась нерозкритою, що засвідчує зростання латентності цих особливо тяжких злочинів.
Аналіз структури і динаміки вбивств дає підстави стверджувати, що в даний час умисні вбивства вчиняються з більшою жорстокістю і зухвалістю, та набувають надзвичайно високого рівня організованості при підготовці до їх вчинення та укриття їх наслідків, що призводить до суттєвого спотворення розуміння фактичних обставин і подальшої хибної юридичної оцінки діяння, негативно впливаючи на призначення справедливого покарання.
Правова охорона людини від злочинних посягань, як на найбільш важливу соціальну цінність, забезпечується нормами Кримінального кодексу України 2001 р., яким встановлена найбільш сувора відповідальність за їх найтяжчий різновид – умисне вбивство при обтяжуючих обставинах (ч. 2 ст. 115 КК).
Кримінальне законодавство всіх країн світу започатковує Особливу частину нормами, що містять положення про відповідальність за умисне вбивство, тим самим на правовому рівні стверджуючи пріоритет загальнолюдських цінностей.
Проблема умисного вбивства взагалі і вбивства при обтяжуючих обставинах потребує подальшого уточнення поняття вбивства та деталізацію ознак юридичних складів кваліфікованих вбивств; вироблення більш повних роз'яснень змісту обтяжуючих обставин, які суттєво впливають на кваліфікацію дій суб'єкта вбивства і , природно, на призначення законного та справедливого покарання; проведення більш точної класифікації обтяжуючих обставин умисного вбивства, для уникнення можливих помилок в правозастосовчій діяльності, а в деяких випадках – можливих зловживань з боку працівників правоохоронних та правозастосовчих органів.
Зумовлено це тим, що постановлення судом законного вироку по факту кваліфікованого вбивства, вимагає проведення довгострокових та затратних оперативних і слідчих дій.
Іншою проблемою є те, що структура Особливої частини КК України, архітектоніка її норм при кваліфікації цих різновидів вбивств створюють ускладнення, пов'язані з конкуренцією кримінально-правових норм, кваліфікацією вбивств при співучасті тощо.
Названі проблеми постійно досліджувались відомими як вітчизняними, так і зарубіжними вченими-криміналістами. На Україні цією проблематикою займались: Ю.В.Александров, П.П.Андрушко, М.І.Бажанов, В.О.Бурко, В.І.Борисов, В.О.Глушков, В.Т.Дзюба, П.В.Кобзаренко, М.Й.Коржанський, П.С.Матишевський, М.І.Мельник, В.О.Навроцький, В.Т.Нор, В.В.Скибицький, В.М.Смітієнко, В.В.Сташис, С.А.Тарарухін, Є.В.Фесенко, С.Д.Шапченко, С.С.Яценко, а в Російській Федерації: М.К.Аніянц, Ю.М.Антонян, С.В. Бородін, М.І.Загородніков, Н.Ф.Кузнєцова, Є.Ф.Побєгайло, М.Д.Шаргородський.
Проте слід зазначити, що ці дослідження проводилися в іншій політико-правовій ситуації за умов соціалістичної системи права. Нове кримінальне законодавство України, яке має іншу філософську та концептуальну природу, вимагає дослідження проблем класифікації та кваліфікації умисних вбивств при обтяжуючих обставинах на нових правових та наукових засадах.
Це в першу чергу стосується визначення поняття вбивства, об'єкту злочинів проти життя, з'ясування тих фактичних даних, які враховані при визначенні нових обтяжуючих обставин, та які, в подальшому, повинні бути враховані законодавцем при вдосконаленні кримінального законодавства. Подальша розробка цієї проблеми позитивно впливатиме на правотворчу та правозастосовчу діяльність, сприятиме кращому розумінню механізму вчинення вбивства, в тому числі і кваліфікованого. Проблема полягає і в тому, що в Україні не проводилось монографічного дослідження, яке в комплексі охоплювало б проблему кримінальної відповідальності за умисне вбивство та його різновиди. Також відсутні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України з питань кваліфікації вбивств при обтяжуючих обставинах щодо нового законодавства. Окрім цього, навіть саме нове законодавство України про кримінальну відповідальність за посягання на життя людини має бути приведено у відповідність до норм міжнародного права щодо прав людини, а в силу цього, відповідно, вдосконалено архітектоніку відповідних кримінально-правових норм тощо. Цим і пояснюється вибір теми дисертації.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження узгоджується з цільовою комплексною програмою “Внутрідержавна та міжнародна охорона особистості і економічних відносин засобами кримінально-правового напрямку” № 207 від 29.01.2001р. економіко-правового факультету Одеського національного університету ім.І.І.Мечникова. Обраний напрямок дослідження базується також на основних положеннях Концепції розвитку законодавства України за період 1996-2005 р.р., затвердженої Указом Президента України від 17.09.1996р. № 837/96.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення юридичної природи умисних вбивств при обтяжуючих обставинах; розробка критеріїв (підстав) класифікації обтяжуючих обставин цього різновиду вбивства; більш чітке визначення та вдосконалення правил кваліфікації умисних вбивств; розробка пропозицій з поліпшення практики застосування законодавства (ст. 115 КК) та вдосконалення чинного законодавства.
Враховуючи наведене, об'єктом дослідження є кримінально-правова категорія – вбивство, тобто діяння (дія або бездіяльність), під час вчинення якого потерпілий (фізична особа) протиправно і свавільно позбавляється життя, в тому числі й такий різновид цього злочину вбивства як вбивство при обтяжуючих обставинах.
Предметом дослідження є норми кримінального законодавства, якими передбачена відповідальність за вбивство; слідча та судова практика застосування норм КК України про відповідальність за вбивства при обтяжуючих обставинах; доктринальне тлумачення та розуміння слідчими, прокурорами, адвокатами, суддями юридичної природи та змісту норм КК України за кваліфіковане вбивство.
Методи дослідження. Дисертаційне дослідження виконане за допомогою прийнятих в юридичній науці методів наукового дослідження, а також окремих методів і прийомів наукового пізнання, з яких основними є: історичний – вивчення нормативних матеріалів, літературних та інших джерел з питань правової природи умисних вбивств; порівняльно-правовий – аналіз та співставлення нормативних матеріалів національного та зарубіжного права, зокрема, англо-саксонської та романо - германських систем (сімей) права тощо; діалектичний – як загальний науковий метод пізнання соціально-правових явищ в їх протиріччях, розвитку та змінах; інші методи – формально-логічний, системно-структурний, статистичний та інші.
У роботі використовувались довідкова література та словники.
Нормативно-правовою базою дисертаційного дослідження є Конституція України, Кримінальний кодекс України 2001 року, міжнародно-правові акти.
Достовірність теоретичних висновків і рекомендацій. Дисертантом проаналізовані матеріали 212 найбільш характерних з точки зору судової практики та теорії правозастосування з досліджуваних питань кримінальних справ судів України, узагальнення Верховного Суду України по цій категорії справ та врахував власний досвід розгляду кримінальних справ про вбивства. Отримані результати цього аналізу враховуються у діяльності судів України, та направлені до Верховного Суду України для врахування при прийнятті Пленумом постанови щодо кваліфікації вбивств.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що вона є першим монографічним дослідженням в Україні питань кримінальної відповідальності за умисні вбивства при обтяжуючих обставинах, їх кваліфікації та класифікації. На основі комплексного дослідження історичних, нормативних та доктринальних аспектів проблеми кваліфікації вбивства при обтяжуючих обставинах, автор сформулював нове бачення основного змісту кримінальної відповідальності за ці злочини.
У дисертації виноситься на захист ряд нових у теоретичному плані та важливих у правозастосовчій діяльності положень, зокрема:
1. Сформульовано власне визначення поняття вбивства, під яким розуміється “протиправне умисне позбавлення життя іншої особи, народженої людиною (вбивство)”.
2. Вперше обґрунтовано необхідність доповнити коло обтяжуючих обставин, що визначені ч. 2 ст. 115 КК України, наступними видами, зокрема вбивства: поєднане із викраденням людини; з метою вилучення органів або тканин потерпілого; що вчинене злочинною організацією; при розбої, вимаганні та бандитизмі; родичів, близьких, рідних з ганебних мотивів або нешанобливого ставлення до них; особою, яка переховувалась від слідства та суду з метою уникнення відповідальності; із залученням жінки, неповнолітнього а також особи, яка не підлягає кримінальній відповідальності. Пропонується також доповнити п. 4 ч. 2 ст. 115 такою обставиною як “вбивство особи, яка перебувала у безпорадному стані (похилий вік, тяжка хвороба)”.
3. Вперше сформульовано доповнення переліку обтяжуючих обставин такою ознакою: “вбивство, вчинене спеціальним суб'єктом (особою, яка використовує свою службову діяльність для схилення осіб, що від нього залежать по службі, до вчинення вбивства)”.
4. В роботі обґрунтовується поділ обтяжуючих обставин умисного вбивства на два види за об'єктивними та суб'єктивними підставами.
5. Запропоновано доповнити ст. 27 КК видами співучасників “замовник”, “функціонер”, “посередник” з визначенням їх юридичних ознак.
6. Вперше аргументується виключити з числа вбивств “вбивство через необережність” та визначити це діяння як “необережне заподіяння смерті”, передбачивши різновиди цього злочину.
7. Сформульовано пропозицію роз'єднати на нормативному рівні “злочини проти життя” від “злочинів проти здоров'я”.
Практичне значення отриманих результатів полягає насамперед у тому, що теоретичні висновки і практичні рекомендації, сформульовані у дисертації, можуть бути використані при розробці та удосконалені законодавства щодо кримінальної відповідальності за кваліфіковані вбивства, вбивства у співучасті, відмежування злочинів проти життя від злочинів проти здоров'я, у навчальному процесі Одеського національного університету імені І.І. Мечникова, в юридичних вузах при підготовці підручників, навчальних та методичних посібників, при проведенні занять по темі: “Злочини проти життя та здоров’я людини”; а також при проведенні занять з підвищення кваліфікації та професійної майстерності слідчих, прокурорів, адвокатів, суддів.
Висновки і пропозиції, викладені в дисертації, можуть стати теоретичним і практичним матеріалом для подальших досліджень в науці кримінального права, цьому сприяють: великий масив нормативних актів, матеріалів слідчо-судової практики та літературних джерел, проблемний та дискусійний характер сформульованих автором положень.
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного обговорювалися на засіданнях кафедри кримінального права, кримінального процесу та криміналістики економіко-правового Одеського національного університету ім. І.І.Мечнікова, а також на семінарах – нарадах колегій в кримінальних справах обласних судів України.
Результати роботи доповідалися на науково-теоретичних та науково-практичних конференціях, які відбувалися в Одеському університеті ім. І.І. Мечникова та на Міжнародній конференції, яка відбулася в Європейському університеті фінансів, інформаційних систем, менеджменту та бізнесу (16-17 травня 2001р.).
Дисертантом підготовлені Методичні рекомендації регіональним судам України щодо розгляду справ про вбивства та направлені до обласних судів та Верховного Суду України.
Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації знайшли відображення у статтях чотирьох журналів, трьох фахових, у чотирьох брошурах, а також – одних тезах доповіді.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У висновках викладені основні теоретичні підсумкові положення та практичні рекомендації, що випливають із результатів проведеного дослідження, пропозиції щодо удосконалення кримінального законодавства , зокрема: 1) з метою конкретизації різного рівня суспільної небезпеки осіб, що вчиняють умисні вбивства, необхідно дати повну і об’єктивну юридичну оцінку ознакам, які зазначені в більшості статей, що передбачають відповідальність за злочини проти життя, шляхом класифікації їх за рівнем тяжкості скоєних злочинів і обов’язковим врахуванням ступеня суспільної небезпеки.
Проведене комплексне дослідження кримінально – правової відповідальності за умисні вбивства при обтяжуючих обставинах дозволило зробити важливі теоретичні і практичні висновки та висловити ряд рекомендацій з удосконалення і практичного застосування чинного законодавства. Найбільш значущими з них є такі:
1. Враховуючи те, що кримінальне законодавство передбачає відповідальність за ряд інших злочинів, що також супроводжуються умисними або необережним позбавленням життя іншої людини, необхідно визнати , що існуючі у юридичній літературі визначення, хоча і відображають певну суть цього поняття, але є не цілком точними, тому з урахуванням цих понять слід зазначити, що підставою кримінальної відповідальності може бути тільки вчинення суспільно небезпечного винного діяння, яке потягло за собою насильницьку смерть іншої людини, що передбачена особливою частиною Кримінального Кодексу.
2. Стійке і послідовне зростання насильницьких злочинів проти особи, що завершуються вбивствами, відбувається на фоні поглиблення в державі і суспільстві соціально-економічної кризи та дальшого зростання криміногенної обстановки. Умисні вбивства вчиняються, як правило, на ґрунті пияцтва і наркоманії, особами, які раніше мали судимість за насильницькі злочини і з агресивними рисами характеру.
3. Злочини, які входять у розділ II КК, штучно об’єднані в ній, і тому говорити про те, що їх родовий об’єкт об’єднує в собі охоронні функції саме суспільних відносин, які забезпечують сукупність фізичних і моральних інтересів людини недоцільно, так як їх скоріше всього можна об’єднати між собою як насильницькі злочини. Оскільки насильницькі злочини завжди посягають на фізичні блага людини, об’єктом злочину цієї групи діянь, незалежно від того, що вони розміщені в різних главах кримінального законодавства завжди будуть суспільні відносини, які забезпечують зазначені блага.
4. Безпосередній об’єкт і груповий об’єкт злочинів проти життя людини знаходяться у взаємовідношеннях категорій окремого і загального: безпосередній об’єкт входить в груповий як частина і ціле.
Суспільні відносини як об’єкт злочину - саме те, що стоїть за безпосереднім об’єктом і що необхідно з’ясувати, щоб більш ґрунтовно визначити, як суспільно небезпечне явище розглядаємого злочину. Ось чому безпосередній об’єкт злочину тісно зв’язаний з видовим (груповим) об’єктом як суспільним явищем.
Таким чином, суспільні відносини, які забезпечують життя іншої людини є безпосереднім об’єктом насильницького злочину в тих випадках, коли в диспозиції статті указано на вбивство або посягання на життя: відносини, що забезпечують життя, а саме тоді, коли в диспозиції статті названі дії, які можуть бути визначені як посягання на життя людини.
5. Безпосередній об’єкт є сутністю, що проявляється в предметі злочину. Вона (сутність) розкривається опосередковано через пізнання, а не сприйняття. Тому, встановлення відмінності об’єкта від предмета злочину є необхідним не тільки з теоретичної, а й практичної точки зору, так як ці обставини надають можливість визначити конкретні суспільні відносини, що порушуються злочином і дати вірну юридичну оцінку злочину.
6. “Безперервність” злочинної діяльності при вбивстві двох або більше осіб, якщо вона свідчить про зміну злочинного наміру вбити замість однієї особи іще декілька осіб, коли у винної особи виникає навіть випадкова перешкода, і вона приймає рішення іншого характеру, яке не відповідає задуманому або наміченому плану, це свідчить про підвищену небезпечність вчиненого злочину. Який характеризується як «безперервний» тому, що після того, як він розпочався –не призупиняючись отримує своє продовження у наступальних з великою імпульсивністю і інтенсивністю діях. Продовжуючись може вирости як снігова куля все новими і новими епізодами, за якими будуть стояти все нові і нові жертви злочину.
Тому законодавцеві слід врахувати такі ситуації, які можуть граничити з терористичними актами. Сукупність таких дій, які можуть відповідати кваліфікації за ч. 2 ст. 115 КК п. п. 1, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 12 ч. 1 ст. 263 КК України, що повинно нести за собою, наприклад позбавлення волі , яке повинно бути не меншим ніж три довічних ув’язнення і відповідати такому степеню вбивства, як вбивство першої категорії-розташувавши їх при цьому на категорії.
7. Поряд з загально визнаними вимогами, такими як завідома поінформованість або підтвердження про вагітність жінки, яку винний позбавив життя, слід враховувати і випадки, коли інформація про вагітність не мала під собою підстав, достатнім повинен бути факт того, що винний усвідомлював те що потерпіла вагітна, навіть коли інші особи, які повідомили про це ввели його в оману для того щоб уникнути розправи. А також враховувати випадки, коли винний не знав про вагітність потерпілої, яку позбавив життя, вчинене належить кваліфікувати за сукупністю ст. 119 КК, та (п. 1 ч. 2 ст. 115 КК ) або п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України.
8. Проблема відповідальності за умисні вбивства пов’язана з невирішеністю питання сукупності злочинних дій, які інколи можуть набирати не декілька пунктів ст.93 КК , а більше трьох 4. 6, 12, 13, а іноді і більше семи 1, 2, 4, 6, 9, 11, 12, 13, і до того іще й групою осіб, що перевищує кількість чотирьох. Із проведених досліджень видно, що чим більша кількість осіб фігурує у вчиненні умисного вбивства, тим воно жорстокіше і приносить жертві злочину особливий жах, страждання, навіть від безвихідного її стану. Дана обставина дає підставу збільшити термін покарання шляхом визначення ступеню (категорії) вчинення вбивства і складання всіх злочинних дій, вчинених групою осіб, як обтяжуючу вину обставини з обов’язковим врахуванням підвищеного ступеню їх небезпечності і ще й від кількості осіб, що перевищувала кількість чотирьох.
9. З метою попередження умисних вбивств, скоєних групою осіб за попередньою змовою, і визначення всебічної юридичної оцінки їх дій, доцільно було б поряд з додатком переліку пунктів, видів умисних вбивств врахувати і такі, як вбивства з використанням зброї, їдких, отруйних або сильно діючих речовин. Тому що саме використання зброї, якщо вбивства вчиняються у людних місцях, не є способом, небезпечним для багатьох осіб (тому, що це не вибухівка, не бойові припаси і т. ін.), а також вбивство з залученням до нього жінок, неповнолітніх, осіб, які не підлягають кримінальній відповідальності за будь-яких причин і зазначити відповідні санкції.
10. Виключити з формулювання п. 12 ч. 2 ст. 115 КК посилання на попередню змову групи осіб, тому що вона не впливає на кінцевий результат, а саме на позбавлення життя потерпілого, оскільки воно незалежно від попередньої змови або змови під час вчинення злочину, все ж вчиняється групою осіб. Ця обставина, і саме тільки вона, полегшує вбивства: паралізуючи опір потерпілої особи; або заважає їй чинити опір – із-за кількості нападаючих; інтенсивності їх дій; фізичної переваги тощо. При цьому необхідно враховувати сприйняття жертви злочину, а саме те, що група залишається групою, навіть і тоді, коли не було попередньої змови між ними, а самій жертві байдуже, була у них попередня змова чи ні, вона не зможе чинити належний опір і протистояти вбивству саме тому, що нападаючих була група, а не одна особа, якій би вона могла надати відповідний опір.
11. В ч. 2 ст. 115 КК передбачити відповідальність за повторний замах з метою вбивства. Врахувавши тим самим випадки, коли суспільно небезпечні наслідки (при першому замаху на вбивство) не настали поза волею винного, який зробив все для того щоб вони настали.
12. З метою посилення боротьби з особливо небезпечними злочинами, у тому числі й вбивствами, доцільно було б внести доповнення в статті 106 і 108 КК, передбачивши відповідно, що зняття або погашення судимості, витікання терміну давнини кримінального переслідування за раніше вчинений особливо небезпечний злочин, при вчиненні нового аналогічного злочину не виключає визнання цього злочину повторним.
13. З метою врахування складних питань, які виникали під час кваліфікації дій замовника і виконавця вбивства на замовлення до Верховного Суду України внесені пропозиції, в яких запропоновано висвітлювати питання щодо кваліфікації дій замовника, який при вчиненні вбивства виконує роль посібника чи співвиконавця злочину, а також щодо кваліфікації дій особи, що виступає в ролі посередника. Загострено увагу на такій проблемі, яка виникає в слідчо-судовій практиці, як з’ясування мотивів дій замовника, а також його дійсної ролі у вчиненні злочину на замовлення, а саме, коли його роль межує з діями організатора і підмовника; дати роз’яснення, згідно яким мотив дій замовника, якщо він передбачений одним із пунктів ч. 2 ст. 115 КК, повинен впливати на кваліфікацію, а якщо він усвідомлювався виконавцем і на кваліфікацію дій останнього.
14. У постанові Пленуму Верховного Суду України, яка буде розглядати питання: “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини” доцільно було б більш чітко зазначити, що обставини, які можуть свідчити про особливу жорстокість, не вичерпні і не враховують усіх випадків прояву особливої жорстокості під час вбивства і після нього. Наприклад, при визначених умовах до особливої жорстокості слід відносити вбивства декількох осіб – одного за іншим; вбивство групою осіб, вбивство шляхом повішення, вбивство особи з використанням її безпорадного стану, яка усвідомлювала факт позбавлення її життя, але через фізичні властивості (малолітній вік, пристарілий вік, хворобу) не могла чинити опір, тощо.
15. У постанові Пленуму Верховного Суду України, що буде розглядати зазначені питання для конкретизації випадків, коли смерть заподіюється не з метою позбавлення життя певної особи, а завдяки незаконним діям зі зброєю, вибуховими речовинами чи бойовими припасами, що призвели до настання тяжких наслідків, поряд з ними необхідно ввести текст такого змісту: “Умисні дії, що свідчать про закінчення приготування до позбавлення життя певної особи способом небезпечним для життя багатьох осіб і призвели до загибелі багатьох осіб, або, а також умисні дії, що призвели до тяжких наслідків, а саме до позбавлення життя двох і більше осіб”.
16. У відповідному пункті зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, доцільно буде ввести роз’яснення про те, що “кваліфікація вбивства з хуліганських мотивів тільки по одній статті, що передбачає відповідальність за вбивство вірна лише для таких випадків, коли мова йде не про хуліганство сполучене з вбивством, а про вбивство з хуліганських мотивів”.
17. Слід звернути увагу на те, що дії винного іноді містять ознаки складу злочину з пом’якшуючими і обтяжуючими обставинами одночасно. Такими є вбивство в стані сильного душевного хвилювання або при перевищенні меж необхідної оборони, які іноді супроводжуються заподіянням великої кількості тілесних ушкоджень, що при інших обставинах розцінюється як одна з ознак особливої жорстокості (в таких випадках перевага повинна бути віддана тій нормі, що охоплює вчинене з найбільшою повнотою).
18. Принципи кваліфікації при конкуренції загальної, спеціальної, а також двох спеціальних норм, визначаються шляхом їх співвідношення за обсягом, а іноді і за змістом. І тому у будь-якому випадку повинні застосуватися спеціальні норми, що у більшій мірі конкретизують вчинене, охоплюючи специфіку передбачених ними склади злочинів. Такого роду конкуренція виникає між ч. 1 ст. 115 (умисне вбивство) і ст. 119 (вбивство через необережність). На відміну від конкуренції частини і цілого норми знаходяться між собою у відношенні і підпорядкуванні не по обсягу, а по змісту.
19. З’ясування основного мотиву, що виступав збудником настання суспільно небезпечних наслідків, має важливе значення для вірної кваліфікації вчиненого, яка суттєво ускладнюється тим, що у випадку зміни мотивів, у момент реалізації прийнятого рішення, коли злочинець чинить інший злочин, обумовлений іншим спонуканням (що викликає необхідність кваліфікувати його дії по сукупності, в той час, коли старий мотив може залишатися поряд із новим), ускладнюючи таким чином оцінку вчиненого ним злочину. Тому при переростанні одного злочину в інший саме ціль надає злочинному акту конкретного змісту і значення. При прямому намірі... ціль і результат збігається. При непрямому такий збіг відсутній, хоча саме по собі цілеспрямування дій не виключається.
20. Класифікаційний склад злочину фіксує злочини певного виду, в диспозиції якого зазначені чисельні кваліфікуючі ознаки. Сукупність цих ознак у визначених співвідношеннях свідчить про ступінь небезпеки вчиненого злочину, що є критерієм юридичної оцінки діяння.
21. З метою конкретизації різного рівня суспільної небезпеки осіб, що вчиняють умисні вбивства, необхідно дати повну і об’єктивну юридичну оцінку ознакам, які зазначені в більшості статей, що передбачають відповідальність за злочини проти життя шляхом кваліфікації їх за рівнем тяжкості вчинених злочинів і обов’язковим врахуванням ступеня суспільної небезпеки, розподіливши їх на 8 самостійних груп (з урахуванням сукупності з різними злочинами), де це буде мати місце.
До першої групи можна віднести (в різному співвідношенні) умисне вбивство з обтяжуючими ознаками, що підкреслюють підвищену небезпечність осіб, що їх вчиняють; наприклад, передбачені пп. 1, 11. 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК; п.п.4, 6, 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК і т. ін., тобто всі вони повинні містити в собі не менше чотирьох ознак.
До другої - не менше трьох , в різному співвідношенні, наприклад: п.п. 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК і т. ін.
До третьої - не менше двох, в різному співвідношенні, наприклад: п.п. 7, 13 ч. 2 ст. 115 КК.
До четвертої – вбивства з однією кваліфікуючою обставиною: п. 2 ч. 2 ст. 115 КК.
Такий розподіл умисних вбивств буде сприяти об’єктивному застосуванню заходів кримінального покарання і умов його відбуття для осіб, які будуть вчиняти їх в саме такому співвідношенні (особливо це стосується 1,2,3,4 класифікаційних груп), яке зазначене у класифікаційних групах за ступенем тяжкості скоюваних злочинів. Це, в свою чергу, заставить не тільки розмежовувати їх між собою і відображати в статистичних даних ( що покращить планування боротьби з ними), а й призначати покарання у відповідності до їх суспільної небезпеки, наприклад: за першим ступенем (чи категорією) - три довічних ув’язнення ( а якщо іще й в сукупності з іншими злочинами то з урахування призначення за них покарання окремо, складаючи повністю або частково призначені покарання, виключивши можливість поглинання покарань, а також межу максимального терміну позбавлення волі.
22. Аналіз проблем відповідальності спеціального суб’єкта злочину, а також слідчої і судової практики свідчить про те, що при вбивствах на замовлення фігурують нові види співучасників, які умовно названі нами “функціонерами і посередниками”.
У зв’язку з тим, що спеціальний суб’єкт на даний час, не повністю врахований у ч. 2 ст. 115 КК, тому поряд з існуючими суб’єктами, що зазначені у ст. 27 КК (види співучасників), необхідно ввести нові види співучасників і зазначити їх поняття у ст. 27 нового КК України у наступній редакції: “Співучасниками злочину, поряд з виконавцями, визнаються організатори, підмовники, пособники, замовники, функціонери і посередники”. Далі після переліку загальних понять існуючих видів викласти запропоновані нами види і дати їм поняття.
“Функціонером визнається особа, яка використовує свої службові повноваження керівництва або нагляду, і схилила до вчинення злочину осіб, що від неї залежали.
Посередником визнається особа, яка сприяла замовнику або іншій особі знайти виконавця злочину, і не приймала більше ніякої участі у вчиненні будь-якого злочину.
Замовником визначається особа, яка замовила вбивство іншої особи і зробила для цього все, що від неї залежало, щоб замовлення, яке виходило від неї, було виконано”.
23. Складності кваліфікації злочинів, які вчиняються у завуальованій співучасті, полягають в тому, що в ч. 2 ст. 115 КК не передбачена така кваліфікуюча ознака як відповідальність осіб, що вчинили злочини «опосередковано» через неосудну особу, особу що не досягла 14-річного віку, а також осіб, що не підлягають кримінальній відповідальності в силу умов або якостей, що характеризують їх особливість тощо. При притягненні їх до кримінальної відповідальності необхідно врахувати ступінь впливу дій зазначених осіб на досягнення злочинного результату, характер їх діяльності і інші конкретні обставини злочину, що вчиняється.
24. Для визначення наявності внутрішньої єдності дій при насильницькому посяганні на різноманітні об’єкти важливо установити роль насильства і момент формування умислу. Зокрема, коли вчинене вбивство викликане заволодінням майна, не у всіх випадках можлива сукупність вбивства, яке вчинено з корисливих мотивів і розбою. Така сукупність наявна тоді, коли вбивство було засобом заволодіння майном і ціль заволодіти майном виникла лише після вчинення вбивства (наяву сукупність вбивства з некорисливих спонукань) і крадіжки.
25. З метою перешкоджання уникнення законного покарання особами, які будуть використовувати недосконалість нового КК України, виключити з нього ст. 119 “Вбивства через необережність” як зайву і шкідливу для розвитку правової держави.
У зв’язку з наведеним, вважаємо за необхідне більш ґрунтовно конкретизувати деякі напрями удосконалення законодавства:
1. Поряд з відповідальністю за вбивство вчинене з метою полегшення або укриття іншого злочину враховувати, як кваліфікуючі обставини, бажання винного добитися або забезпечити собі або іншим особам прибуток, цінності або виключення покарання за інший злочин (позбавлення життя конкурента, партнера по бізнесу, його родичів тощо ).
2. Ввести відповідальність за вбивство вчинене при кваліфікуючих обставинах, а саме, якщо воно вчинене проти близького родича і особливо в тих випадках, якщо воно було вчинено умисно.
3. Вбивство, вчинене членом злочинного угрупування.
4. Вбивство, вчинене з метою запобігання вчинення арешту, затримання, ув’язнення.
5. Вбивство з використанням отрути або іншої речовини, яка під час заподіяння смерті викликала особливі страждання або від якої тяжко себе захистити.
6. Вбивство особою, яка вчиняє втечу із-під варти або з місць позбавлення волі, а також особою, яка відбуває покарання.
7. Вбивство, вчинене особою, яка ухиляється від правосуддя або з метою отримання засобів (коштів) для існування на час ухилення від явки до суду.
8. Вважати як кваліфікуючу ознаку ч. 2 ст. 115 - співучасть у вбивстві новонародженої дитини.
9. Вважати як кваліфікуючу ознаку ч. 2 ст. 115 - підбурювання до вбивства дитини.
10. Вважати як кваліфікуючу ознаку ч. 2 ст. 115 факт підбурювання до самогубства неповнолітніх яким не виповнилося 14 років, а також осіб, які не спроможні усвідомлювати і бажати здійснення своїх дій (таке самогубство слід розглядати як вбивство і в залежності від обставин справи, як умисне), тобто розцінювати його як опосередковане заподіяння смерті.
11. Вбивство, пов’язане з викраденням людини.
12. Вбивство, вчинене з метою використання органів або тканин потерпілого.
Таким чином, на нашу думку, ми достатньо повно деталізуємо ознаки, які повинні впливати на відповідальність як кваліфікуючі ознаки.