ЛЕГІТИМІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ НЕРІВНОСТІ ЯК ЧИННИК КОНСТИТУЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ПОРЯДКУ

Короткий опис

Київський національний університет
імені Тараса Шевченка

Середа Олена Олегівна

На правах рукопису
УДК 316.34

ЛЕГІТИМІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ НЕРІВНОСТІ ЯК ЧИННИК КОНСТИТУЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ПОРЯДКУ

22.00.03 - соціальна структура та соціальні відносини
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
соціологічних наук

Науковий керівник
Яковенко Юрій Іванович
проф., доктор соціологічних наук

Київ - 2004

ЗМІСТ

Вступ.................................................................................................... 5-14
Розділ 1. Легітимізація як процес та поняття................................... 15-51
1.1. Теоретичні засади щодо розробки понятійного апарату вчення про легітимізацію....................................................... 15-28
1.1.1. Поняття легітимності. Соціологічний підхід Макса Вебера............................................................................... 15-24
1.1.2. Легітимація за П.Бергером та Т.Лукманом.................... 24-28
1.2. Поняття, структура, види та форми прояву легітимізації.... 29-49
1.2.1. Структура або загальний механізм здійснення легітимізаційного процесу............................................... 29-37
1.2.2. Види та форми прояву легітимізації............................... 37-49
Висновки до першого розділу...................................................... 49-51

Розділ 2. Соціальна нерівність: поняття, еволюція поглядів.......... 52-90
2.1. Генеза та зміна уявлень щодо змісту поняття соціальної нерівності........................................................... 52-73
2.2. Поняття та форми соціальної нерівності.............................. 73-88
Висновки до другого розділу........................................................ 88-90

Розділ 3. Процес та механізми легітимізації соціальної нерівності.... 91-130
3.1. Легітимізація соціальної нерівності як фактор підтримання соціального порядку в контексті узгодженості стратегічної взаємодії соціальних груп............................ 91-122
3.1.1. Процес легітимізації соціальної нерівності, мета та ролі учасників легітимізаційного процесу............................. 91-98
3.1.2. Механізми впровадження легітимізації соціальної нерівності..................................................... 99-117
3.1.3. Механізм часткового здійснення легітимізації соціальної нерівності прикладний конструкт............................ 117-122
3.2. Поняття емпіричного індикатору легітимації соціальної нерівності....................................................... 123-128
Висновки до третього розділу.................................................. 129-130

Розділ 4. Легітимація соціальної нерівності: світова практика легітимізації та особливості легітимізаційної ситуації в Україні. 131-195
4.1. Огляд світових легітимізаційних практик........................ 131-145
4.1.1. Країни Західної Європи, Північної Америки (США) 131-134
4.1.2. Мусульманські країни................................................. 134-137
4.1.3. Індія та індуїстські суспільства................................... 137-138
4.1.4. Країни Далекого Сходу............................................... 138-142
4.1.5. Дореволюційна Росія. Легітимізаційні практики СРСР... 142-144

4.2. Особливості здійснення процесу легітимізації соціальної нерівності в Україні, емпіричні показники здійснення процесу легітимізації в українському суспільстві......... 145-193
4.2.1. Історичний поступ легітимізації нерівності в Україні 145-153
4.2.2. Легітимізаційна ситуація в сучасному українському суспільстві: характер учасників соціальної взаємодії 154-164
4.2.3. Емпіричні індикатори легітимації соціальної нерівності в українському суспільстві......................................... 165-193
Висновки до четвертого розділу............................................... 193-195

Висновки........................................................................................ 196-198
Список використаної літератури.................................................. 199-215
Додатки.......................................................................................... 216-220

ВСТУП
Актуальність теми. Сучасний стан соціологічної науки є відображенням процесів, що відбуваються в суспільстві. Мультипарадигмальність, теоретична неоднозначність, багатоманітність напрямків, наукових підходів і концепцій є не тільки результатом вільного наукового вибору, але й ознакою фахової самоорганізації щодо пошуку шляхів вирішення актуальних завдань, що є ключовими для суспільного життя. Згідно результатам такої самоорганізації, сучасне українське суспільство це суспільство, що трансформується або, за іншим існуючим у наукових джерелах визначенням, це суспільство перехідного типу. Отже, слід вважати, що воно переживає один із чергових етапів власного розвитку етап становлення національної самосвідомості, в контексті чого неминуче виникають, стають актуальними чергові завдання щодо формування, встановлення, а згодом і подальшого підтримання соціального порядку в суспільстві.
Представники окремих соціологічних течій по-різному підходять до розгляду соціального порядку як щодо фундаментальних засад його встановлення, так і соціальних механізмів підтримання. Одним з ключових напрямків сучасного наукового дискурсу є виявлення сутності явища соціальної нерівності, яке, очевидно, містить протиріччя, бо виступаючи джерелом соціальної напруги в суспільстві, водночас виступає й могутнім фактором суспільного розвитку.
Перехід від царини наукових розробок у руслі високої теорії” до конкретних соцієтальних практик дозволяє на межі тисячоліть здійснити розгляд стану українського сучасного суспільства, якому притаманна велика кількість перетворень у різноманітних сферах людської діяльності. Класичні стрижневі теорії функціонування суспільства вичерпують свій когнітивний потенціал, а формування нових відбувається повільним чином. Це, перш за все, викликано появою незнайомих громадськості орієнтирів суспільного розвитку, які на поточний момент є лише проголошеними. Для їх втілення на практиці вони мають бути сприйнятими, усвідомленими соціумом як такі, що є невід’ємним аспектом більш ефективного функціонування суспільства.
Українське суспільство є складною соціальною системою, якому притаманне розташування окремих соціальних суб’єктів (соціальних верств, класів, груп, індивідів) у межах соціального простору. А ця обставина має неабиякий вплив на процес усвідомлення суб’єктами загальних рис певного шляху розвитку цього суспільства. Реакції окремих соціальних суб’єктів на ті чи інші соціальні явища або процеси відрізняють в залежності від їх позицій у соціальному просторі, які впливають як на міжгрупову соціальну взаємодію учасників соціотворчих процесів, так і на загальносуспільний вектор розвитку.
Усвідомлення індивідуальної та групової ідентичності; пошук місця в ще несталій соціальній ієрархії; утворення, ствердження та слідування системі цінностей з боку соціальних суб’єктів за умови трансформації українського суспільства та його соціальної структури стали вельми актуальними. Питання щодо існування соціального порядку в суспільстві, що має структуру з полюсами, які представляють людей з різними соціальними позиціями та, відповідно, інтересами та схемами соціальної дії, приводить до теоретичної невизначеності щодо згаданих процесів.
Таким чином, постає наукова проблема: наявні соціологічні знання виявляються недостатніми для адекватної наукової рефлексії щодо стану суспільства, яке перейшло на принципово нові засади існування, й соціальна взаємодія в ньому має тепер відбуватися за відмінними до попередньо визнаних зразками. Очевидно, що трансформаційному суспільству притаманна рухливість соціальної структури та невизначеність соціальних суб’єктів щодо загального сприйняття утворюваної структури та оцінки власного місця в ній. Суперечлива сутність соціальної нерівності впливає на функціонування соціальної системи. Кожному суспільству, на думку здобувача, притаманна специфічна версія способу легітимізації соціальної нерівності, яка за певних умов може бути гарантом тривалого соціального порядку в суспільстві, залишаючи йому (суспільству) широкі можливості для подальшого розвитку.
Ступінь наукового опрацювання теми. Тематику даної роботи можна поділити на дві частини: тема соціальної нерівності, яка є об’єктом дослідження, та тема легітимізації певного соціального процесу або явища, яка є, своєю чергою, предметом дисертації. Перша тема є ключовою темою соціологічної науки, а тому вона є більш широко та глибоко розробленою на відміну від другої теми.
Можна зазначити, що більшість визначень соціальної нерівності, які запропоновані вченими, є досить схожими між собою, оскільки так чи інакше, вони включають один для всіх головний момент нерівний доступ соціальних суб’єктів до певних обмежених ресурсів. За розгляду стратифікаційного моменту визначення соціальної структури суспільства, завжди роблять наголос на тому, що з такої позиції соціальна структура є не просто сукупністю статусів, груп, шарів та класів, а має ієрархічний порядок, тобто фіксує нерівність у тому, що стосується доступу до ресурсів, які притаманні соціальній системі[1].
Соціальна нерівність постійно у фокусі уваги науковців, проте розглядали й тлумачили її по-різному в залежності від тієї ідеологічно узгодженої наукової концепції, якої притримується той чи інший соціолог. Так, структурний функціоналізм як теорія розгорнута навколо поняття соціальної рівноваги”, таким чином дещо згладжує” ієрархічність. Згідно цього підходу розподіл ресурсів відбувається заради задоволення широкої різноманітності бажань суб’єктів, які мають місце в суспільстві. Прибічники теорії конфлікту звертають увагу на те, що розподіл ресурсів в принципі не може відбуватися рівномірно (в результаті чого виникають конфлікти між інтересами різних частин системи). Так чи інакше, але жоден з підходів не ігнорує існування соціальної нерівності як невід’ємного атрибуту соціальної структури.
Ситуація навколо розробленості тематики легітимізації неоднозначна. Раніше здобуті знання є результатом теоретичних досліджень невеликої кількості науковців. Визначення, які свого часу дали М.Вебер, П.Бергер та Т.Лукман, є ключовими й фігурують у наукових роботах сучасних науковців, котрі займаються суміжними до даної тематики дослідженнями. М.Вебер є першозасновником соціологічного підходу до вивчення легітимності. Він, займаючись проблематикою соціології права та соціології політики, вперше підійшов й до визначення поняття легітимного порядку, а також, вивчаючи типи панування, й до поняття легітимного панування. М.Вебер звертався до цих понять з позиції соціології, а не юриспруденції, тим самим поклавши основу до вивчення проблем легітимізації в соціології. Після М.Вебера найбільше відрізняються у справі вивчення легітимізації праці П.Бергера та Т.Лукмана. Вони зосередили свою увагу безпосередньо на процесі легітимізації, здійснили аналітичний поділ легітимізації на рівні. Подальше вивчення легітимізації велося в основному на підставі робіт М.Вебера, П.Бергера та Т.Лукмана. Наприклад, до цієї теми зверталися І.М.Попова, А.В.Катасонов та інші, чиї праці були зосереджені навколо аналізу, інтерпретації та застосування згаданих теоретичних розробок процесів легітимізації.
Оскільки сучасному етапу соціологічної рефлексії притаманна інтенція пошуку інтеграційних за змістом концепцій, то є спокуса у фокус уваги соціолога ввести водночас дві вищезазначені теми. Опрацювання існуючих матеріалів надає авторові даної дисертаційної роботи надію здійснити пошук такого нового знання, яке, наприклад, утворить науково обгрунтовану картину соціальних механізмів здійснення легітимізації, її диференціації згідно різновидам тощо.
Теоретико-методологічні засади. Теоретичну й методологічну базу дисертаційної роботи становлять принципи й категорії ряду концепцій соціологічної науки:
структуралістський конструктивізм (П.Бурд’є, В.Ільїн, Дж.Лалл), провідні положення якого здобувач використовує для підкреслення активної ролі соціальних суб’єктів у перетворенні соціальної реальності, зокрема у соціоструктурних трансформаційних процесах;
теорія структурації (Е.Гіденс), яка надає теоретичне підгрунтя до теоретизування щодо двосторонньої системної взаємодії індивід - суспільство;
на основі засад структурно-функціонального аналізу (Т.Парсонс, Р.Мертон) здобувач розглядає питання побудови суспільства, соціального порядку, водночас звертаючи увагу на те, як аналогічні питання аналізують і в термінах конфліктологічного підходу (Р.Дарендорф, Л.Козер, Дж.Рекс);
завдяки зверненню до розуміючої соціології” М.Вебера має місце використання поняття легітимність”, а поняття процес легітимації” запозичене з робіт класиків феноменологічного напрямку, до якого належать П.Бергер, Т.Лукман, А.Шюц;
аналіз діяльності соціальних суб’єктів здійснено на рівні теорії соціальної дії (М.Вебер, Т.Парсонс);
класичні теорії К.Маркса, К.Мангейма залучено для поглибленого вивчення ідеологічних підвалин побудови суспільств. Оскільки здобувача цікавить специфіка побудови саме українського суспільства як суспільства перехідного типу, то залучені роботи сучасних соціологів (І.Бекешкіної, Є.Головахи, А.Катасонова, О.Куценко, С.Макеєва, Н.Паніної, І.Попової та ін.);
важливе значення для даної роботи складають принципи історичного акціоналізму як теорії дослідження історичного розвитку, що викладені в працях А.Турена та І.Гавриленка.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в концептуалізації явища легітимації соціальної нерівності в контексті підтримання соціального порядку в суспільстві та виявлення соціальних механізмів легітимізації, емпіричних індикаторів легітимації соціальної нерівності.
Для досягнення мети необхідно вирішити такі завдання:
- Розглянути соціологічні засади щодо розробки понятійного апарату вчення про легітимізацію. Розкрити та уточнити сутність понять легітимації та легітимізації, зокрема процесу легітимізації в контексті соціо-групової системної взаємодії.
- Окреслити як загальний соціальний механізм здійснення легітимізаційного процесу, так і його структуру, а також різновиди легітимізаційних процесів та їх форми прояву.
- Розглянути матеріали соціологічних досліджень соціальної нерівності, здійснити порівняльний аналіз мікро- та макросоціологічних підходів до вивчення явища соціальної нерівності. Проаналізувати сучасні соціологічні теорії синтезу мікро- та макросоціологічних підходів до визначення понять та методів розкриття структури соціальної взаємодії з приводу соціальної нерівності.
- Здійснити теоретичний огляд форм соціальної нерівності як форм репрезентації структурованого соціального простору.
- Розкрити соціальні механізми легітимізації соціальної нерівності в контексті здійснення узгодженої стратегічної взаємодії соціальних груп з урахуванням їх ролей.
- Описати специфіку легітимізаційної ситуації в Україні у порівнянні з легітимізаційними практиками інших країн.
- Визначити емпіричні індикатори легітимації соціальної нерівності за умов сучасної соціо-структурної взаємодії.
Об’єктом дослідження є соціальна нерівність.
Предметом дослідження є легітимізація соціальної нерівності.
Методи дослідження. Основними методами дослідження є загальнонаукові методи: аналіз та синтез, індукція, дедукція, теоретичного моделювання, критичного та міждисциплінарного підходів до досліджуваної проблеми, порівняльного аналізу та соціологічні методи спостереження, аналізу документів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в отриманні концептуальної моделі легітимізаційного процесу як синтезуючої ланки між мікро- та макросоціологічними площинами соціального порядку. Отримане таким чином знання дозволяє узгодити різні підходи щодо теоретизування з приводу соціальної взаємодії індивід - суспільство. Перенесення розроблених концептуальних засад до вивчення соціо-структурних перетворень у суспільствах перехідного типу дозволило обгрунтувати виокремлення суб’єктивної індивідуальної свідомості, яка здобувачем інтерпретована як соціо-перетворюючий фактор ствердження та існування соціального порядку на макрорівні функціонування та розвитку суспільства. За наслідками дисертаційного дослідження було отримано такі результати:
- уточнено висхідні засади розгляду легітимізаційного процесу з позицій теорії соціальної дії, завдяки чому вперше розроблено теоретичне положення щодо легітимізації як взаємопов’язуючої ланки між дією окремого соціального актора та соціально нормованим соціальним простором; а тому легітимація здобувачем витлумачена як результуюча соціальної дії суб’єкта відносно соціального порядку в суспільстві завдяки тому, що вперше у вітчизняній соціології здійснено відхід від вузькосоціологічного тлумачення легітимності у межах соціології політики (с. 36);
- в дисертації, на відміну від юридичного підходу, за яким легітимація є механічним співвіднесенням феноменів соціальної дійсності з описаними у нормативних документах моделями, дістало подальшого розвитку соціологічне тлумачення поняття легітимізації”, що характеризує свідому діяльність соціального суб’єкта по виробництву індивідуальних значень, визначальних для соціальної дії суб’єкта відносно макропроцесів та явищ у соціальному просторі. Розроблено термінологічну базу концепції легітимації, за якою розведено терміни легітимація”, що є результатом діяльності свідомості соціального суб’єкта щодо феноменів соціальної дійсності, та легітимізація”, що розуміється як процес діяльності соціального суб’єкта з приводу соціальних явищ, процесів тощо (с. 50);
- вперше окреслено структуру загального механізму легітимізаційної діяльності (с. 32-36), здійснено поділ легітимізації на різновиди (с. 38-42) та форми прояву в залежності від ступеня залученості та ролі соціальних суб’єктів як учасників легітимізаційного процесу та суб’єктів соціальної взаємодії (с. 48-49);
- вперше шляхом теоретичного синтезу декількох соціологічних підходів до розгляду взаємодії індивід - суспільство (розуміючої соціології, феноменології, історичного акціоналізму, структуралістського конструктивізму тощо) доведено, що легітимізація соціальної нерівності є засадничим фактором ствердження соціального порядку (с. 91-98);
- вперше розкрито механізм легітимізацій соціальної нерівності у різноманітних типах суспільств з обгрунтуванням ролей учасників легітимізаційного процесу, мети та способів впровадження легітимізації у випадку використання легітимізаційного процесу як інструменту по перетворенню інтересу окремих соціальних груп на інтерес загальний (легітимізація як інструмент у структурній взаємодії елементів соціальної структури) (с. 91-122);
- вперше специфіку легітимізаційної ситуації в Україні описано у порівнянні з легітимізаційними практиками інших країн, внаслідок чого специфіку пояснено технологічністю комбінування легітимізаційних механізмів (адаптація світових легітимізаційних практик у поєднанні з вітчизняною легітимізаційною практикою) (с. 131-145, 193-194);
- вперше виявлено соціальні індикатори легітимації соціальної нерівності: мова (вокеб’юлярний апарат) суб’єктів легітимізаційного процесу; поведінкова рефлексія у вигляді реакції на соціальну нерівність як предмет легітимізаційної діяльності; просторова організація суспільства; інформативна інфраструктура суспільства та індикатори макропобудови комунікативного простору (розгалуженість та динаміка розвитку освітньої інфраструктури, розгалуженість та динаміка розвитку медійної інфраструктури, кількісна зміна та якісна трансформація аудиторії ЗМК тощо); легалізація легітимації соціальної нерівності; емпірично зафіксоване уявлення соціальних суб’єктів про існування соціальної вертикалі в суспільстві та відповідне демонстративне позиціонування себе у даній вертикалі тощо (с. 127-128, 165-195).
Практичне значення результатів обумовлене роллю легітимізаційних процесів у сучасному українському транзитивному суспільстві. Визначення логіки, механізмів легітимізації соціальних процесів та явищ може бути використано в соціально-управлінських практиках суспільного та правового регулювання, відслідковуванні перебігу соціотрансформаційних подій, уточненні засад функціонування новоутворюваних соціальних інститутів, а також при викладанні спецкурсів.
Апробація результатів дисертації. Головні положення дисертації були виголошені та обговорені на таких наукових конференціях: Наукова конференція аспірантів факультету соціології та психології, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2000; ІІ Міжнародна конференція Розвиток демократії та демократична освіта в Україні”, Канадське Агентство Міжнародного Розвитку (CIDA) в рамках діяльності українсько-канадського проекту Демократична освіта”, Одеса, 2002; Наукова конференція аспірантів факультету соціології та психології, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2003; Х Міжнародна наукова конференція "Харківські соціологічні читання", Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, Харків, 2004; Науково-теоретичний семінар аспірантів факультету соціології та психології, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2004 та на засіданнях кафедри галузевої соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації за темою дисертації здійснені у фахових виданнях (4 публікації) та в інших наукових збірках (1 публікація).
Структура та обсяг дисертації. Дисертація містить вступ, чотири розділи, висновки, список використаних джерел, 2 додатки. Обсяг дисертації 198 сторінок. Список джерел (191 найменування), додатки займають 5 сторінок.

[1] Див. Ионин Л.Г. Культура и социальная структура [66; 67].

Список літератури

ВИСНОВКИ

Соціальне конструювання й структурування розпочинаються зі встановлення початку вимірювання та точок екстремумів у віртуальній соціальній площині свідомими соціальними агентами, роль та міра залученості у даний процес яких залежить від місця соціальних суб’єктів у соціальній площині координат.
Оскільки соціальна нерівність не виникає поки не є усвідомленою та проінтерпретованою як така, засади явища соціальної нерівності автор пропонує шукати у винесенні світоглядного бачення як відправної точки порівняльного аналізу. Тому ключовим у теоретизуванні виступає внутрішнє відношення соціальних суб’єктів до оточуючої їх об’єктивної реальності, суб’єктивна індивідуальна свідомість визначається соціо-перетворюючим фактором ствердження та існування соціального порядку на макрорівні функціонування та розвитку суспільства як соціальної системи.
Позаяк окремі частини соціальної системи беруть різну участь у задоволенні потреб системи як цілого соціальні верстви (соціальні класи, групи тощо) діють за різними поведінковими стратегіями, автором наголошується на важливості впровадження легітимізації (соціальної нерівності зокрема), яка дозволяє вирішити завдання врахування специфічних особливостей функціонування соціальної системи через взаємодію її елементів, бо розглядається як така, що дозволяє виробити загальну поведінкову стратегію для різних частин (елементів) соціальної системи.
При цьому, легітимізація розглядається як взаємопов’язуюча ланка між дією окремого соціального актора та соціально нормованим соціальним простором, вона (легітимація) виступає результуючою соціальної дії суб’єкта відносно соціального порядку у суспільстві.
Легітимізація є свідомою діяльністю соціального суб’єкта по виробництву індивідуальних значень, загальний механізм якої охоплює усі стадії соціальної дії, починаючи з формування ціннісної системи соціального агента й завершуючись переходом інтелектуальної діяльності у соціальну дію.
Значення спродукованої соціальної дії в дисертації представлене як результат процесу легітимізації, що має прямий вплив на функціонування соціальної системи, оскільки позитивне визнання об’єкту, на який було спрямовано легітимізаційний процес, є запорукою встановлення та подальшого збереження соціального порядку, в той час як негативна оцінка породжує його заперечення, що веде до пошуку альтернатив суспільного впорядкування та розвитку.
Авторський підхід базується на уявленні соціального суб’єкта, свідома творчість якого природнім чином переростає у конкретно-практичну соціальну діяльність, що має справляти вплив на перетворення та розвиток соціальної системи, у межах якої даний соціальний суб’єкт діє. За означеного підходу соціальний суб’єкт це актор, діяльність якого виступає рушійною силою розвитку суспільства і є великою мірою зумовленою його внутрішньою свідомою діяльністю.
Так, легітимізація соціальної нерівності не виникає сама собою, маючи засади існування, що їх закладено дієвим агентом, зацікавленим у результаті легітимізаційного процесу. Процес запровадження ідеологічно-навантаженої легітимізації лежить у комунікативній площині. Мета групи-ініціатора легітимізаційного процесу трансформується в комунікативне повідомлення, що має бути трансльовано цільовій аудиторії соціальним групам, які будуть безпосередньо здійснювати легітимізацію. Таким чином, гнучкість легітимізаційної традиції зумовлена: історичною ситуацією, соціокультурною ситуацією суспільства, а також владним інтересом панівної соціальної групи, яка формує політичну ситуацію в країні.
Світова легітимізаційна традиція демонструє зміну легітимізаційних практик протягом історії існування, специфіка ж легітимізаційної ситуації в Україні полягає в тому, що являє собою політику комбінування легітимізаційних механізмів (адаптацію світових легітимізаційних практик у поєднанні з вітчизняним легітимізаційним досвідом). Поєднання різноманітних легітимізаційних механізмів є засадою релегітимізації існуючої соціальної структури українського суспільства, особливо у випадку комбінування застосування символічних систем.
Сучасна трансформація структури українського суспільства є наслідком такої релегітимізації структури, що відбувається на суб’єктивному рівні осмислення, також на рівні об’єктивних соціоструктурних процесів.
У дисертації представлено можливість моделювання емпіричної взаємодії стратегій різних соціальних груп у межах одного соціального простору через застосування концептів легітимізаційної теорії. Зокрема, легітимізація соціальної нерівності слугує організатором трансферу емпіричних індикаторів стратифікаційних схем у когнітивну сферу: засвоюючи й переосмислюючи існуючі соціальні зразки, соціальні суб’єкти надають їм значущості та здійснюють відповідну рефлексію, базуючись на власних уявленнях про ідеальний соціальний порядок та існуючі суспільні практики.
Дослідження дозволяє виокремлювати причини та наслідки соціальних потрясінь та перетворень, що виникають через спонтанну нерегульовану реакцію-наслідок легітимації соціальної нерівності в еклектичному баченні стратифікаційної макроструктури різними соціальними суб’єктами - учасниками соціальної взаємодії.
Описану концептуальну модель легітимізаційного процесу представлено як синтезуючу ланку між мікро- та макросоціологічними підходами щодо теоретизування з приводу соціальної взаємодії індивід - суспільство.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Аржанухин В.В. Социально-коммуникативная природа религиозного образа. Автореф. дис... канд. филос. наук: 09.00.06. Ленинград, 1977. 21 с.
2. Балакірєва О.М. Трансформація ціннісних орієнтацій в українському суспільстві // Український соціум. 2002. № 1. С.21 32.
3. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания. М.: Academia-Центр”, МЕДИУМ”, 1995. 334 с.
4. Білий О. Воля до ідентичності (штрихи до історії реальної української держави після 1945 року) // Політична думка. 2000. № 4. С.31 40.
5. Білий О. Машини спрощення (Соціальна уява і політична поведінка у пострадянській Україні) // Політична думка. 2000. № 2. С.50 59.
6. Богомолова Н.Н. Массовая коммуникация и общение. М. "Знание", 1988. 80 с.
7. Богомолова Т.Ю., Тапилина В.С. Экономическая стратификация: объективное и субъективное измерения // Социс. 1997. № 9. С.28 40.
8. Борзунова Е.А. Социологические концепции легитимности власти Т. Парсонса и М. Вебера: сравнительный анализ // Социс. 1997. № 9. С.98 102.
9. Бугров В.А. Мова та символ в контексті проблеми розуміння. Автореф. дис... канд. філос. наук: 09.00.01. К., 1996. 17 с.
10. Бурдьё П. Гегемония мужчин // Социальные и гуманитарные науки. Отечественная и зарубежная литература. Сер.11, Социология: РЖ /РАН. ИНИОН, Центр социал. науч.-информ. исслед. Отд. социологии и социал. психологии. М. 2002. №1. С.8 23.
11. Бурдье П. Начала. Choses dites // ulr: http://bourdieu.narod.ru/table1.htm#choses від 30.11.2004 р.
12. Бурдье П. Практический смысл (главы из книги) // ulr: http://bourdieu.narod.ru/table1.htm#sens від 30.11.2004 р.
13. Бурдье П. Социология политики // ulr: http://bourdieu.narod.ru/table1.htm#socpol від 30.11.2004 р.
14. Бурлачук В. Символ и власть: Роль символических структур в построении картины социального мира. К.: НАН Украины, Институт социологии, 2002. 266 с.
15. Вебер М. Избранные произведения: пер. с нем., общ. ред. Давыдова Ю.Н. М.: "Прогресс", 1990. 808 с.
16. Вебер М. Мотивы социального действия // Избранные произведения. М.: "Прогресс", 1990. С.628 630.
17. Вебер М. О некоторых категориях понимающей социологии // Избранные произведения. М.: "Прогресс", 1990. С.495 546.
18. Вебер М. Основные понятия стратификации // Человек и общество. Хрестоматия / Под ред. Макеева С.А. К.: Ин-т социологии НАН Украины, 1999. С.85 106.
19. Вебер М. Понятие легитимного порядка // Избранные произведения. М.: "Прогресс", 1990. С.636 639.
20. Вебер М. Социальное отношение // Избранные произведения. М.: "Прогресс", 1990. С.630 633.
21. Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика: пер. з нім. Погорілий О. К.: "Основи", 1998. 534 с.
22. Вебер М. Типы легитимного порядка // Избранные произведения. М.: "Прогресс", 1990. С.639 643.
23. Вебер М. Типы социального поведения // Избранные произведения. М.: "Прогресс", 1990. С.633 636.
24. Ветров Г.Ю. Индикаторы социально-экономического развития муниципальных образований / Фонд "Институт экономики города". М., 2001. 68 с.
25. Виноградский В.Г. Пространство социальное // Энциклопедический социологический словарь / Под общ. ред. Осипова Г.В. М.: Российская Академия наук, Институт социально-политических исследований, 1995. С.607 609.
26. Всемирное писание: сравнительная антология священных текстов / Под общ. ред. проф. Гуревича П.С. / Пер. с англ. М., "Республика", 1995. 591 с.
27. Гавриленко І.М. Історичний акціоналізм як методологія дослідження історичного процесу // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 1999. № 3. С.101 118.
28. Гавриленко І.М. Соціологія. Кн. 1. Соціальна статика: Навч. посібник. К.: КНУ ім. Тараса Шевченка, 2000. 336 с.
29. Гавриленко І.М. Соціологія. Кн. 2. Соціальна динаміка: Навчальний посібник. К.: ВЦ Київський університет”, 2000. 464 с.
30. Гайденко П.П., Давыдов Ю.Н. История и рациональность: Социология М.Вебера и веберовский ренессанс. М.: "Политиздат", 1991. 367 с.
31. Гайденко П.П., Давыдов Ю.Н. История и рациональность: Социология М.Вебера и веберовский ренессанс. М.: "Политиздат", 1991. 367с.
32. Галабурда Ю. Ярмарок жіночого підприємництва та гендерних проектів // Соціальна політика і соціальна робота. 2001. № 4. С.115 116.
33. Галкин А.А. Тенденции изменения социальной структуры // Социологические исследования. 1998. № 10. С.85 91.
34. Гибсон Дж.Л., Иванцевич Д.М., Донелли Д.Х.-мл. Организации: поведение, структура, процессы. Пер. с англ., 8-е издание. М., "ИНФРА-М", 2000. 662 с.
35. Гидденс Э. Структура как правила и ресурсы // Человек и общество. Хрестоматия / Под ред. Макеева С.А. К.: Ин-т социологии НАН Украины, 1999. С.77 83.
36. Гоббс Т. Сочинения: В 2.Т. М.: "Мысль" / Философское наследие, 1991. Т.1. 622 с.
37. Гоббс Т. Сочинения: В 2.Т. М.: "Мысль" / Философское наследие, 1991. Т.1. 731с.
38. Гогрен Л. Размышления о роде: примирение феминизма и равенства // Социальные и гуманитарные науки. Отечественная и зарубежная литература. Сер.11, Социология: РЖ /РАН. ИНИОН, Центр социал. науч.-информ. исслед. Отд. социологии и социал. психологии. М. 2000. № 1. С.70 73.
39. Голенкова З.Т. Динамика социоструктурной трансформации в России // Социологические исследования. 1998. № 10. С.77 84.
40. Голенкова З.Т., Витюк В.В., Гридчин Ю.В., Черных А.И., Романенко Л.М. Становление гражданского общества и социальная стратификация // Социологические исследования. 1995. № 6. С.14 24.
41. Голеусова Г.З. Пільги: соціальне благо чи соціальна нерівність? // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. 2002. № 5. С.60 65.
42. Головатий М.Ф. Державна молодіжна політика як феномен суспільного розвитку і нова парадигма державотворення у країнах перехідного стану // Український соціум. 2002. № 1. С.54 62.
43. Головачев Б.В., Косова Л.Б. Ценностные ориентации советских и постсоветских элит // Куда идет Россия? Альтернативы общественного развития / Под общ. ред. Заславской Т.И. М.: "Аспект Пресс", 1995. С.183 187.
44. Головенько В.А. Проблеми розвитку українського молодіжного руху на сучасному етапі // Український соціум. 2002. № 1. С.71 80.
45. Громов И.А., Мацкевич А.Ю., Семенов В.А. Западная социология. СПб.: "Ольга", 1997. 372 с.
46. Грязневич П. Предисловие к изданию 1986 г. // Коран / Пер. с араб. акад. Крачковского И.Ю. М., "СП ИКПА", 1990. С.7 15.
47. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности: пер. с фр. Туманова В.А. М., "Международные отношения", 1998. 400 с.
48. Давыдов Ю.Н. Легитимность // Энциклопедический социологический словарь / Под общ. ред. Осипова Г.В. М.: Российская Академия наук, Институт социально-политических исследований, 1995. С.354 355.
49. Данилко В., Данилко С. Релігійність в Україні: проблеми статистики // Статистика України. 2000. № 1. С.36 38.
50. Дарендорф Р. Современный социальный конфликт // Человек и общество. Хрестоматия / Под ред. Макеева С.А. К.: Ин-т социологии НАН Украины, 1999. С.118 134.
51. Дармограй Н.М. Культура державотворення в Україні: гендерний аспект // Статистика України. 2002. № 1. С.29 34.
52. Дулуман Є.К. Релігія як соціально-історичний феномен. К.: "Наукова думка", 1974. 264 с.
53. Дэвис К. Функционалистское обоснование стратификации // Человек и общество. Хрестоматия / Под ред. Макеева С.А. К.: Ин-т социологии НАН Украины, 1999. С.107 117.
54. Енгельс Ф. Принципи комунізму // Маркс К. і Енгельс Ф. Твори. K.: "Держполітвидав", 1958. Том 4. С.311 327.
55. Євтух В. Національні меншини між державною етнополітикою та самовизначенням // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 1998. № 1-2. С.93 104.
56. Журавльов А. Український центр дистанціного навчання навчальної мережі глобального розвитку // Командор. 2001. № 1. С.40 41.
57. Забелло В.І. Людина і мода. К., "Знання", 1979. 48 с.
58. Заєць А.П. Біосоціальні передумови правової регуляції у суспільстві та формальні соціальні атрибути права (історико-гносеологічний аспект) // Вісник Академії правових наук України. Х., 1997. № 1(8). С.47 8.
59. Заславская Т. Бизнес-слой российского общества: сущность, структура, статус // Общественные науки и современность. 1995. № 1. С.17 32.
60. Заславская Т.И. Социальная структура современного российского общества // Общественные науки и современность. 1997. № 2. С.5 23.
61. Зуб А.Т. Невербальные коммуникации в управленческой деятельности: эволюционно-биологический аспект // Вестник Московского университета, Сер.18 Социология и политология. 2000. №2. С.109 122.
62. Зубова Л.Г., Ковалева Н.В. Потребительский рынок и благосостояние (по результатам массовых опросов) // Куда идет Россия? Альтернативы общественного развития / Под общ. ред. Заславской Т.И. М.: "Аспект Пресс", 1995. С.158 165.
63. Ильин В.И. Социальное неравенство. М., ЦСО, ИС РАН., 2000. 280 с.
64. Индикатор // Словарь русского языка: в 4-х томах. Под ред. Евгеньевой А.П. 3-е изд. М.: "Русский язык", 1985. Том І. С.666.
65. Индикаторы / Ред. Бишоп Э.: пер. с англ. Матвеевой И.В. В 2-х томах. Том І. М.: "Мир", 1976. 496 с.
66. Ионин Л.Г. Культура и социальная структура // Социологические исследования. 1996. № 2. С.3 12.
67. Ионин Л.Г. Культура и социальная структура // Социологические исследования. 1996. № 3. С.31 42.
68. История буржуазной социологии ХIХ начала ХХ века / Отв. ред. Кон И.С. М.: "Наука", 1979. 344 с.
69. Іващенко О. Гендерна наукова перспектива: від сітогляду до політики // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 1998. № 6. С.78 91.
70. Кампанелла Т. Город Солнца // ulr: http://lib.ru/INOOLD/KAMPANELLA/suntown.txt від 20.11.2004 р.
71. Катасонов А.В. Методологические аспекты проблемы легитимности политического господства в социологической модели Макса Вебера // Вестник Московского университета. 1998. № 1. С.34 48.
72. Керимова Л.М., Керимов Т.Х. Теория структурации Э. Гидденса: методологические аспекты // Социологические исследования. 1997. №3. С. 37 48.
73. Клепач А.Н. Экономика неравновесия. Адаптация российской экономики к денежным регуляторам (1992-1994 гг.) // Куда идет Россия? Альтернативы общественного развития / Под общ. ред. Заславской Т.И. М.: "Аспект Пресс", 1995. С.62 75.
74. Клюенко Э.А. Диагностика социальной напряженности: Дис... канд. социол. наук: 22.00.03 / НАН Украины; Институт социологии. К., 1998. 199 л.
75. Коваль А.В. Категорія "стиль життя" та її соціокультурна експлікація. Автореф. дис... канд. філос. наук: 09.00.03. К., 2002. 19 с.
76. Колодний А.М. Специфіка релігії як форми суспільної свідомості. Чернівці, 1968. 33 с.
77. Коломиец В.П. Легитимизация социальной стратификации средствами рекламы // Вестник Московского университета, Сер.18 Социология и политология. 1998. №1. С.61 70.
78. Коновалов С.В. Проблемы развития регионального рынка телевизионной рекламы // Маркетинг и реклама. 2002. № 4. С.42 45.
79. Конституція // Юридичний словник-довідник / За ред. акад. Шемшученка Ю.С. К.: "Феміна", 1996. С.295 296.
80. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Офіційне видання Верховної Ради України. Ужгород: "ІВА", 1996. 120 с.
81. Коран / Пер. с араб. акад. Крачковского И.Ю. М., "СП ИКПА", 1990. 512 с.
82. Королько В., Танчер В. Новые повороты в социологической теории: неофункционализм, теория конфликта, неомарксизм, постмодернизм // Социологическая теория сегодня. Сборник статей амер. и укр. теоретиков / Под ред. Танчера В. К.: НАН Украины. Ин-т социологии, 1994. С.117 123.
83. Королько В., Танчер В. Основні напрями сучасного соціологічного теоретизування // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 1999. № 1. С.138 159.
84. Королько В.Г. Паблик рілейшнз // Соціологія: короткий енциклопедичний словник / Під заг. ред. Воловича В.І. К.: Український Центр духовної культури, 1998. С.379 381.
85. Королько В.Г. Паблик рілейшнз. Наукові основи, методика, практика: Підручник, 2-е вид. доп. К.: "Скарби", 2001. 400 с.
86. Королько В.Г., Некрасова О.В. Інституціоналізація системи зв’язків з громадськістю (PR) в Україні: аналіз моделей // Проблеми розвитку соціологічної теорії. Трансформація соціальних інститутів та інституціональної структури су-спільства: Наукові доповіді і повідомлення III Всеукраїнської соціологічної конференції / САУ, ІС НАНУ; За ред. М.О.Шульги, В.М.Ворони. К.: САУ, ІС НАНУ, 2003. С.184188.
87. Кравченко А.И. Основы социологии: Учебное пособие для студентов средних специальных учебных заведений. М.: "Академический Проект", 2000. 384 с.
88. Кретов П.В. Пізнавальне значення символу в контексті філософського дискурсу культури // Знак. Символ. Образ. Матеріали Міжвузівського науково-практичного семінару з проблем сучасної семіотики. Вип. 5. Черкаси: Черкаський держ. ун-т ім. Богдана Хмельницького, 2000. С.34 41.
89. Ксенз Л. Рекламные гонки // Деловая столица // ulr: http://www.dsnews.com.ua/archive/index.php?action=article&r_id=10&article_id=12177&arc_num=137 від 19.12.04 р.
90. Куценко О. Становлення соціальних класів як вияв самоорганізаційних процесів у суспільстві // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2002. № 4. С.122 133.
91. Куценко О.Д. Діяльнісно-структурний потенціал трансформаційного процесу: до розробки концепції класоутворення. Автореф. дис... д-ра соціол. наук: 22.00.01. Х., 2001. 36 с.
92. Куценко О.Д. Класс как концепт для анализа современных социальных процессов // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. Х.: Видавничий центр Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна, 1999. С.15 20.
93. Куценко О.Д. Суспільство нерівних. Класовий аналіз нерівностей в сучасному суспільстві: Спроби західної соціології. Х.: Видавничий центр Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна, 2000. 316 с.
94. Лалл Д. Медіа, комунікації, культура. Глобальний підхід. Пер. з англ. К.: "КІС", 2002. 264 с.
95. Лапкін В. Ціннісна диференціація елітотворних і масових груп з урахуваннямполітичної динаміки російського суспільства // Політична думка. 2000. № 2. С.32 39.
96. Левыкин И.Т., Андреев Э.П., Рейзема Я.В. Показатели образа жизни в управлении социальными процессами развитого социалистического общества (Методические рекомендации). Раздел ІІ Оценка и критика западных разработок систем социальных показателей. М.: "ИСИ", 1985. С.19 36.
97. Легалізація // Юридичний словник / За ред. Бабія Б.М., Бурчака Ф.Г., Корецького В.М., Цвєткова В.В. Видання друге, перероблене і доповнене. К.: Головна редакція української радянської енциклопедії, 1983. С.385.
98. Лисенков С.Л. Основи держави і права у запитаннях та відповідях: Навч. посібник К.: Ред. журн. Сигнал”, 1997. 80 с.
99. Лібанова Е. Проблеми нерівності у контексті людського розвитку // Людина і політика. 1999. № 3. С.57 65.
100. Лібанова Е. Соціальна стратифікація в Україні: проблеми статистичного вимірювання // Статистика України. 2000. № 1. С.30 36.
101. Людський розвиток в Україні: 2003 рік (колектив авторів). Щорічна науково-аналітична доповідь / За ред. Лібанової Е.М. К.: Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, Держкомстат України, 2004. 290 с.
102. Макеев С.А., Куценко О.Д. Народ, элита, поли­тический класс // Классовое общество. Теория и эмпирические реалии / Под ред. С.Макеева. К.: ИС НАНУ, 2003. С.164 177.
103. Макеев С.А., Оксамитная С.Н., Швачко Е.В. Социальные идентификации и идентичности. К.: Инт социологии НАН Украины, 1996. 185 с.
104. Макеев С.А., Прибыткова И.М., Смончук Е.В. Подвижность структуры. Современные процессы социальной мобильности. К.: Ин-т социологии НАН Украины, 1999. 204 с.
105. Макеєв С. Процеси соціальної структурації в сучасній Україні // Політична думка. 1998. № 2. С.70 87.
106. Макеєв С. Сучасна Україна: громадянська свідомість і політична участь населення // Політична думка. 2000. № 2. С.10 16.
107. Малес Л.В. Організація простору суспільства як політична діяльність. Автореф. дис... канд. соціол. наук: 22.00.04. К., 2003. 16 с.
108. Мамут Л.С. Власть // Энциклопедический социологический словарь / Под общ. ред. Осипова Г.В. М.: Российская Академия наук, Институт социально-политических исследований, 1995. С.98 100.
109. Манхейм К. Человек и общество в век преобразования. М.: ИНИОН, 1991. 220 с.
110. Маркс К. і Енгельс Ф. Маніфест комуністичної партії // Твори. K.: "Держполітвидав", 1958. Том 4. С.405 441.
111. Масова комунікація: Підручник / Москаленко А.З., Губерський Л.В., Іванов В.Ф., Вергун В.А. К., "Либідь", 1997. 216 с.
112. Массовая информация и коммуникация в современном мире / Отв. ред. Федякин И. А. Сборник обзоров. Часть 1. М.: ИНИОН, 1989. 184 с.
113. Матусевич В. Громадська думка: критерії ідентифікації // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2002. № 2. С.5 19.
114. Мертон Р. Социальная теория и социальная структура. К.: "Абрис", 1996. 110 с.
115. Мертон Р. Явные и латентные функции // Американская социологическая мысль. М.: Издание Международного Университета Бизнеса и Управления, 1996. С.393 461.
116. Миллс Ч. Социологическое воображение: пер. с англ. Оберемко О.А. М.: "Стратегия", 1998. 264 с.
117. Міщенко М.Д. Щодо чинників виникнення націоналістичної ідеології // Український соціум: Соціологічні дослідження та моніторинг соціальної політики. 2002. № 1. С.63 70.
118. Можина М.А. Уровень жизни: дифференциация и бедность // Куда идет Россия? Альтернативы общественного развития / Под общ. ред. Заславской Т.И. М.: "Аспект Пресс", 1995. С.152 158.
119. Мор Т. Утопия // ulr: http://lib.ru/INOOLD/MOR/utopia.txt від 20.11.2004 р.
120. Мотузенко Б.І. Соціокультурні аспекти маніпулятивного впливу. Автореф. дис... канд. соціол. наук: 22.00.04. К., 2003. 17 с.
121. Оксамитна С.М. Динаміка соціальної структури та соціальної мобільності, 19932003 рр. // Українське суспільство 2003. Соціологічний моніторинг. К.: ІС НАНУ, 2003. С.303 313.
122. Оксамитна С.М. Уявлення про належність до середнього класу та його роль в українському суспільстві // Розвиток демократії та демократична освіта в Україні: Матеріали ІІ міжнародної наукової конференції (Одеса, 24-26 травня 2002 р.). К.: Ай Бі, 2003. С.378 387.
123. Оксамитная С.Н. Тенденции межпоколенной мобильности в Украине // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. Х.: Втдавничий центр Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна, 1999. С.29 34.
124. Онищенко М. Форматы радиостанций с точки зрения рекламодателя // Маркетинг и реклама. 2002. № 10. С.19 21.
125. Осипов Г.В., Колбановский В.В., Денисовский Г.М., Козырева П.М. Теоретико-методологические проблемы построения системы показателей социального развития // Показатели социального развития советского общества / Отв. ред. Осипов Г.В. М.: АН СССР, Ин-т социолог. исслед., Советская социолог. ассоциация, 1985. С.5 29.
126. Панкратов В.Н. Психотехнология управления людьми: Практическое руководство. М.: Изд-во Института Психотерапии, 2001. 336 с.
127. Парсонс Т. Понятие общества: компоненты и их взаимоотношения // Американская социологическая мысль. М.: Издание Международного Университета Бизнеса и Управления, 1996. С.494 525.
128. Парсонс Т. Пролегомены к теории социальных институтов // Человек и общество. Хрестоматия / Под ред. Макеева С.А. К.: Ин-т социологии НАН Украины, 1999. С.136 147.
129. Парсонс Т. Система координат действия и общая теория систем действия: культура, личность и место социальных систем // Американская социологическая мысль. М.: Издание Международного Университета Бизнеса и Управления, 1996. С.462 478.
130. Парсонс Т. Функциональная теория изменения // Американская социологическая мысль. М.: Издание Международного Университета Бизнеса и Управления, 1996. С.478 493.
131. Патракова А.Л. Динаміка показників соціаль­ної самоідентифікації // Українське суспільство 2003. Соціологічний моніторинг. К.: ІС НАНУ, 2003. С.419425.
132. Петров Л.В. Мода как общественное явление. Л., "Знание", 1974. 32 с.
133. Погорілий О.І. Соціологічна думка ХХ ст.: Навч. посібник. К.: "Либідь", 1996. 224 с.
134. Показатели социального развития и планирования / Отв. ред. Осипов Г.В. М.: "Наука", 1980. 280 с.
135. Попова И.М. Повседневные идеологии. Как они живут, меняются и исчезают. К.: Ин-т соц