ЛЕКСИКА ТРАДИЦІЙНОГО ГОСПОДАРЮВАННЯ В ГОВОРАХ ЦЕНТРАЛЬНОЇ СЛОБОЖАНЩИНИ (ХАРКІВЩИНИ)

Короткий опис

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.Н.КАРАЗІНА

На правах рукопису

Сердега Руслан Леонідович

УДК 811.161.228

ЛЕКСИКА ТРАДИЦІЙНОГО ГОСПОДАРЮВАННЯ В ГОВОРАХ ЦЕНТРАЛЬНОЇ СЛОБОЖАНЩИНИ (ХАРКІВЩИНИ)

Спеціальність 10.02.01. українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник—
кандидат філологічних наук,
доцент Сагаровський А.А.

Харків-2004

ЗМІСТ
Вступ ................................................................................................................... 3

Розділ І Аспекти вивчення лексики традиційного господарювання ... 10
1.1.Стан дослідження говорів Слобожанщини ......................................... 10
1.2.Лексика традиційного господарювання як об’єкт вивчення .......... 13
1.3.Чинники формування й функціонування тематичної групи
лексики в досліджуваному регіоні ............................................................... 20
1.4.Методичні засади дослідження лексики традиційного
господарювання ............................................................................................... 26
Висновки до розділу ........................................................................................ 39

Розділ ІІ Лексико-семантичні групи найменувань традиційного
господарювання в говорах Центральної Слобожанщини ....................... 41
2.1.Назви сільськогосподарських культур ................................................. 41
2.2.Назви сортів сільськогосподарських рослин ....................................... 76
2.3.Назви хвороб і шкідників сільськогосподарських культур .............. 84
2.4.ЛСГ на позначення різних періодів росту і достигання
сільськогосподарських культур ................................................................... 93
2.5.Найменування сільськогосподарських робіт ..................................... 110
2.6.ЛСГ „агентивів” ...................................................................................... 120
2.7.Назви сільськогосподарських знарядь ................................................ 123
2.8.Назви господарських приміщень .......................................................... 141
Висновки до розділу ....................................................................................... 154

Розділ ІІІ Ареально-словотвірна характеристика елементів системи сільськогосподарської лексики у говорах Харківщини ......................... 162
3.1.Суфіксальний словотвір центральнослобожанської
сільськогосподарської лексики в ареальному аспекті ........................... 162
3.2.Ареальне виявлення елементів системи сільськогосподарської
лексики у говорах Харківщини ................................................................... 175
Висновки до розділу ....................................................................................... 186
Додатки до розділу .......................................................................................... 189
Висновки .......................................................................................................... 196

Література ........................................................................................................ 205

Додаток 1. Список обстежених пунктів ...................................................... 234
Додаток 2. Алфавітний покажчик слів-об’єктів дослідження ............... 241

ВСТУП

Свідчення діалектної лексики мають велику евристичну цінність для багатьох галузей науки, як власне лінгвістичних, зокрема історії мови, так і тих, що пов’язані з вивченням історії та сучасного стану матеріальної й духовної культури українського етносу, оскільки вона безпосередньо відбиває процеси, що відбуваються у мові і в політичному, соціально-економічному та культурному житті народу.Крім того, багатство лексики народних говорів, різноманітність мотивів номінації, збереження у словниковому складі народної мови одиниць, відмінних генетичною й часовою віднесеністю,—усе це актуалізує дослідження складу, закономірностей системної організації, особливостей функціонування лексики територіально-мовленнєвих утворень.
Зростає увага до діалектного мовлення не лише в українському мовознавстві, а й загалом у слов’янському, що зумовлено, на думку відомого діалектолога П.Ю.Гриценка, як розв’язанням завдань у межах національних наукових шкіл (передусім підготовкою національних атласів), так і потребою реалізації таких міжнародних наукових програм, як підготовка Загальнослов’янського лінгвістичного атласу (ЗЛА), Лінгвістичного атласу Європи (ЛАЄ), Карпатського і Загальнокарпатського діалектологічних атласів (КДА і ЗКДА), Атласу східнослов’янських ізоглос [68, с.4].
Уже опубліковано кілька регіональних атласів, наприклад, побачив світ „Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області України” Й.О.Дзендзелівського (1958-1993) [336], „Лексичний атлас правобережного Полісся” М.В.Никончука (1994) [344] та ін. З’явився також і „Атлас української мови” (АУМ) (1984-2001), який засвідчив діалектну даність і певною мірою відбив взаємозв’язки літературної мови з місцевим мовленням [329]. Опубліковано й цілий ряд діалектологічних словників, лексикографічних матеріалів, монографій, наприклад: „Матеріяли до української діялектології та фольклористики” О.Курило [338], „Словник діалектизмів українських говірок Одеської області” А.Москаленка [343], „Словник полтавських говорів” В.Ващенка [330], „Словник діалектної лексики говірок сіл південно-східної Полтавщини” А.Сизька [355],”Словник бойківських говірок” М.Онишкевича [347], шість випусків фактажу буковинських говірок [342], „Матеріали до Лексичного атласу української мови” М.Никончука [346], „Сільськогосподарська лексика правобережного Полісся” М.Никончука [213], праці М. і О.Никончуків „Ендемічна лексика Житомирщини” [216], „Транспортна лексика правобережного Полісся в системі східнослов’янських мов” [217], „Будівельна лексика правобережного Полісся в лексико-семантичній системі східнослов’янських мов” [215], монографія М.Никончука, О.Никончука і В.Мойсієнка „Поліська лексика народної медицини та лікувальної магії” [218], „Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини” В.Чабаненка [363], „Словник назв одягу та взуття середньополіських і суміжних говірок” Г.Гримашевич [334], „Словник діалектної лексики Луганщини” [358], „Словник українських східнослобожанських говірок” [360] та ін. Однак цього замало, і дослідження діалектної лексики й на сьогодні є надзвичайно актуальним.
У сучасній лінгвістиці набуває поширення ідея системного вивчення лексики, що йде від загальноприйнятого розуміння мови як системи взаємопов’язаних частин та одиниць. Ця настанова сягає ще праць О.Потебні. Сьогодні ж вимога системного вивчення лексики стала майже аксіомою, бо дослідження словникового складу української мови, та й узагалі будь-якої [Р.С.], справді, як слушно зауважує дослідник історії мови І.Муромцев, „неможливе на сучасному етапі без належної уваги до особливостей внутрісистемної організації як самої лексики, так і мови в цілому” [207,с.45]. І тому, як справедливо відзначав відомий російський учений Д.Шмельов, найактуальнішим завданням сучасної лексикології є встановлення різноманітних системних відношень, що існують усередині будь-яких лексичних груп, а також виявлення тих об’єктивних показників, які об’єднують слова одне з одним [322, с.14].
Найпоширенішим способом об’єднування слів є тематичне групування, в основу якого покладено екстралінгвістичні, зовнішні зв’язки між предметами і явищами матеріальної дійсності. Таке поєднування слів відбувається на основі логіко-понятійної спільності. Описувати ж діалектну лексику за тематичними групами, відповідно до згаданих вище постулатів про системність її вивчення, слід з урахуванням багатопланових системних зв’язків кожного окремого слова, бо „кожна лексема як окремий елемент діалектного мовлення становить собою, умовно кажучи, точку перетину різноякісних явищ — фонетичних, граматичних, лексичних” [68,с.16].
Об’єктом вивчення здебільшого була, є і буде лексика тих сфер, які є найактуальнішими для людини і в яких найповніше збереглися мовні одиниці різних хронологічних зрізів. До таких, безперечно, належить і досліджувана нами лексика (сільськогосподарські ботанічні номени, назви аграрних виробничих процесів і їх виконавців, найменування різних сільськогосподарських знарядь і деяких засобів транспортування, назви господарських приміщень), оскільки вона довго зберігається у мові, стійка, і досить повно відображає зміни в житті суспільства, особливо в такій його частині, як селянство, тобто в ній є й архаїка, сучасний стан і динаміка розвитку.
Лексика традиційного господарювання є одним із найдавніших і найстійкіших шарів словникового складу української мови. Цю лексику в межах окремих териториторіально-мовленнєвих утворень досліджували О.Бабичева (Сеймське межиріччя) [4], З.Бичко (Наддністрянщина) [21], П.Гриценко (Одещина) [70, 71], Я.Вакалюк (Прикарпаття) [32], В.Ващенко (Наддніпрянщина) [36], Т.Вороніна (українські говірки Воронежчини) [49], Й.Дзендзелівський (Закарпаття) [90, 92], Т.Заворотна (наддунайські говірки) [116, 117], Г.Козачук (волинсько-поліський ареал) [155], Ф.Непийвода (Черкащина) [208, 209], М.Никончук (правобережне Полісся) [213] й ін.
Однак українська діалектологія й досі не має системного наукового опису та загальнонаціонального словника лексики традиційного господарювання, оскільки матеріали аналізованої тематичної групи українського діалектного континууму, що стосується й центральнослобожанського ареалу, зібрані нерівномірно.
Саме наше дисертаційне дослідження присвячено лексикологічному описові й виявленню особливостей складу лексики традиційного господарювання у центральнослобожанських говорах.
Актуальність обраної теми зумовлена необхідністю фіксації діалектного матеріалу з Центральної Слобожанщини і введення його до наукового обігу, відсутністю монографічного опису лексики центральнослоброжанських говорів.
Зв’язок із науковими програмами і планами. Дослідження виконано в руслі Загальнодержавної комплексної програми широкомасштабного вивчення лексики різних тематичних груп народної термінології, створення „Словника українських народних говорів” та „Лексичного атласу української мови”. Воно входить як органічна частина до плану науково-дослідної роботи кафедри української мови Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна над укладанням „Діалектного словника Центральної Слобожанщини”.
Метою дослідження є опис складу, семантичної структури та просторової поведінки названої лексики в говорах Харківщини. Для реалізації цього у роботі розв’язано такі завдання:
1) уведено до наукового обігу новий фактичний матеріал;
2) з’ясовано склад аналізованої тематичної групи і частково семантичну структуру елементів системи лексики традиційного господарювання в межах окресленого ареалу;
3) закартографовано елементи системи лексики традиційного господарювання та подано характеристику їх просторової поведінки;
4) розглянуто суфіксальне словотворення сільськогосподарських найменувань.
 Об’єкт дослідження — лексика  центральнослобожанських говорів. Предметом є найменування традиційного сільського господарювання.
Матеріалом роботи слугували записи говіркової лексики Центральної Слобожанщини (Харківщини), виконані викладачами і студентами філологічного факультету Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Значну частину фактажу здобув сам автор. Матеріал збирався за власним, спеціально розробленим питальником (545 позицій). Використовуються в дисертації і відповіді на питання „Програми для збирання матеріалів до Лексичного атласу української мови” Й.О.Дзендзелівського.Усього обстежено 185 населених пунктів.
Інформаторами добиралися типові носії говірки, тобто люди, які довго не перебували поза своїм говірковим оточенням. У кожному селі досліджувалися, як правило, акти мовлення 6-9 інформаторів різних вікових груп (не менше ніж по двоє від кожної). Розподіл за групами такий: 1) мовці до 25 років (школярі, молодь із середньою та професійно-технічною освітою); 2) діалектоносії від 25-ти до 60 років (із неповною середньою та середньою освітою); 3) мовці старші за 60 років (як правило, з початковою освітою або неповною середньою освітою). Для забезпечення повноти, правильності відповідей на окремі питання залучалися для консультацій-корекцій місцеві фахівці (агрономи, механізатори, будівельники й ін.).
Здобуті матеріали відображають динаміку змін лексико-семантичних систем на сучасному етапі розвитку говорів. Дослідження проведено з урахуванням різноманітної здиференційованості діалектоносіїв (залежно від віку, освіченості, професії, соціальної і мовленнєвої активності тощо). Такий підхід є об’єктивним і перспективним, бо дає можливість простежити розвиток системи.
Крім того, для зіставлення і порівняння використовуються дані „Словника діалектної лексики Луганщини” (2002 р.), „Словника українських східнослобожанських говірок” (2002 р.) та монографій М.Никончука „Сільськогосподарська лексика правобережного Полісся” (1985) і Я.Закревської „Нариси з діалектного словотвору в ареальному аспекті” (1976).
Принцип подачі лексичного матеріалу семасіологічний. Після кожного слова у роботі відзначається його територіальне поширення індексами населених пунктів.У міру потреби до більшості з них є ілюстрації. Матеріал подано спрощеною транскрипцією, оскільки ми не ставили перед собою завдання детально дослідити фонетичні особливості центральнослобожанських говорів (різноманітні асимілятивні зміни, наближення ненаголошеного е до и, оглушення).
Для опрацювання зібраного матеріалу використано описовий, порівняльно-зіставний і лінгвогеографічний методи.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в дисертації вперше на основі значного матеріалу здійснено опис тематичної групи лексики центральнослослобожанських говорів. Це сприяє створенню вичерпної характеристики діалектної системи української мови, дає матеріал для з’ясування закономірностей формування й розвитку південно-східного наріччя на лексичному рівні.
Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що воно доповнює характеристику українських діалектів, дає матеріал для з’ясування закономірностей функціонування і розвитку лексики південно-східного наріччя.
Практичне значення роботи визначається тим, що до наукового обігу вводиться значний за обсягом лексичний матеріал, який може бути використаний в укладанні обласного та загальноукраїнського діалектних словників, Лексичного атласу української мови, у синтетичних працях з української діалектології.
Апробація результатів дисертації. Матеріали дослідження, теоретичні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри української мови філологічного факультету Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна (2003 р., 2004 р.). Основні висновки і положення роботи викладено в доповідях і виступах на міжнародних наукових конференціях „Теоретичні та методологічні засади сучасної діалектології” (Житомир, 4-6 жовтня 2002 р.), „Традиції Харківської лінгвістичної школи в світлі актуальних проблем сучасної філології” (Харків, 5-7 жовтня 2004 р.).
Результати дослідження відбито в 4 публікаціях:
1. Назви сільськогосподарських культур у центральнослобожанських говорах // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Серія „Філологія”. 2002. № 538.Вип. 34. С. 151-156.
2. Особливості творення назв стебел і листя сільськогосподарських культур у говорах Харківщини // Вісник Житомирського педагогічного університету.2004. Вип. 14. С.145-146.
3. Номінація сортів городніх рослин у говорах Харківщини // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Серія „Філологія”. 2004.№ 627.Вип. 40. С. 67-70.
4. Ареальне виявлення елементів сільськогосподарської лексики у говорах Харківщини // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Серія „Філологія”. 2004.№ 631. Вип. 41.—С. 10-13.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списку літератури (363 позиції) і додатків, які містять список обстежених населених пунктів (185), алфавітний покажчик слів-об’єктів дослідження. До третього розділу подано 9 карт (7 лексичних і 2 семантичних). Повний обсяг роботи— 266 сторінок), текстова частина викладена на 197 сторінках.

Список літератури

ВИСНОВКИ

1) Лексику українських народних говорів слід збирати і досліджувати, оскільки саме діалектний матеріал дає найчіткіше уявлення про живі процеси сучасної української мови. Основу зібраного фактажу (понад 500 лексичних одиниць) становлять номени, які з тим же значенням уживаються і в інших українських діалектах, багато з них є загальнонародними і нормативними, проте значна їх кількість має фонетичні і морфологічні відмінності. Очевидно, лексика традиційного господарювання центральнослобожанських говорів утворена на основі середньонаддніпрянських говорів при частковій узаємодії їх із поліськими і південно-західними діалектами. Зіставлення репертуару лексем більшості семем із їх лексичним вираженням у правобережнополіських, східнослобожанських і південно-західних говорах свідчить, що більшість номенів є спільними для цих діалектів. Проте, відзначимо, що правобережнополіські і південно-західні найменування характеризуються, як правило, значною фонетичною варіативністю і розгалуженою системою лексем на позначення тих або інших предметів, пов’язаних із сферою традиційного господарювання. Центральнослобожанські ж назви сільськогосподарських реалій мають меншу кількість фонетичних варіантів і незначну, порівняно з правобережним Поліссям, групу репрезентантів семем для їх називання.
Наявність же у центральнослобожанських говорах загальних репрезентантів семем, характерних і для середньонаддніпрянських і для центральнослобожанських лексико-семантичних систем, збереження давніх лексем свідчить про спільність складу і семантичної структури сільськогосподарських назв для побуту середньонаддніпрянського і центральнослобожанського континуумів.
Зібраний матеріал становить велику наукову цінність і для вивчення процесів міжмовного (міждіалектного) контактування, тому що явище інтерференції на теренах Центральної Слобожанщини відіграє помітну роль, оскільки вплив російської мови тією чи іншою мірою позначився на всіх слобожанських говорах через територіальну близькість Слобожанщини з Росією. Проте наявність російськомовних украплень аж ніяк не применшує ступеня оригінальності лексичного складу цього мовленнєвого ареалу;
2) Діалектну лексику, як і будь-який інший рівень мовної системи, треба досліджувати як складне гетерогенне явище, яке можна вивчити тільки шляхом виявлення й усвідомлення його структурних зв’язків і відношень. Центральнослобожанська лексика традиційного господарювання є цілісним утворенням, що складається з великої кількості взаємопов’язаних елементів. Вона становить багату і складну систему. Вивчення ж словникового складу говорів виявляється найефективнішим, якщо останній аналізувати за тематичними і лексико-семантичними групами.
У межах названої тематичної групи виділяються такі лексико-семантичні групи: ЛСГ найменувань зернових, технічних і городніх культур, ЛСГ назв хвороб та шкідників сільськогосподарських рослин, ЛСГ найменувань сортів городніх культур, ЛСГ назв сільськогосподарських робіт і процесів, пов’язаних з обробкою землі, доглядом, збиранням і збереженням урожаю, ЛСГ найменувань виконавців процесів, ЛСГ найменувань етапів росту і достигання врожаю, ЛСГ назв cільськогосподарських знарядь і їх частин, ЛСГ найменувань господарських приміщень, ЛСГ „назви поля з-під сільськогосподарських рослин”. Узагалі ж виділення якихось тематичних чи лексико-семантичних груп до певної міри є умовним явищем, проте і таким, яке надає чіткої організації досліджуваному матеріалу. Отже зупинимося на кожній із досліджуваних груп лексики.
Сільськогосподарські ботанічні номени — це дуже давня група слів. Її коріння сягає глибокої давнини — часів індоєвропейської та праслов’янської етнічної й мовної єдностей. Найменування культурних рослин — це досить стійке об’єднання слів. Вони майже не виявляють тенденцій до зникання. Замін у цій лексичній групі, як правило, не буває, хоч вона і дуже стара. Це тому, що назви культурних рослин позначають звичні й істотні для життя народу реалії, які не еволюціонували протягом тривалого часу.
Основні назви сільськогосподарських рослин є загальновідомими і загальновживаними, проте, звичайно, є й певні відмінності, що виявляються на всіх рівнях говірного мовлення Центральної Слобожанщини. Ці найменування, як правило, мають незначну кількість варіантів (горóх-орóх; базил′íк-базилúк; гарбýз-тúква-кабáк; цибýл′а-лук й ін.) або й зовсім безваріантні. Наприклад, лексеми пéрец′, мак, дúн′я, бобú, капýста єдині форми на позначення відповідних культивованих рослини в усіх обстежених пунктах досліджуваного регіону. Однак деякі з цих елементів мають значну кількість варіантів, зокрема назви соняшника, огірка. Семема „соняшник” репрезентована на Харківщині 11 номенами, значення „огірок”— 9. Назви ж частин сільськогосподарських культур та інших найменувань, пов’язаних із цією групою лексики, відзначаються більшою різноманітністю форм.
Говіркові назви культивованих рослин збігаються в основному з відповідною лексикою, уживаною в сучасній українській літературній мові, проте літературномовні лексичні елементи, потрапляючи в ту або іншу говірку Харківщини, нерідко піддаються фонетичному чи морфологічному переоформленню. У складі цього лексичного об’єднання функціонують і лексеми, запозичені з російської мови, які, переважно, є дублетами українських назв. Однак, в окремих випадках, російськомовні форми домінують над українськими. Наприклад, лексема „табак” поширеніша у центральнослобожанських за слово „тютюн”, яке є нормативним у сучасній українській літературній мові. Так само і лексема „сельдерей” (фонетичні варіанти — сел′д′ерéй, сел′д′ер′éй, сел′дер′éй, с′ел′д′ірéй) уживаніша на Харківщині за українську основну назву селера. Очевидним є і фонетичний уплив російської мови: р′éпа, стр′éлка й ін.
Найменування сортів сільськогосподарських рослин не привертають до себе уваги щодо географічного поширення чи диференціації за ознаками розвитку. Ці номени цікаві з іншого погляду — з погляду загальних питань номінації. Вони фіксують спосіб думання людини й шляхи формування назв. Як показують матеріали, номінація йшла за різними ознаками рослин: колір, географічна територія, розмір і форма, смак, час висіву або садіння, час достигання і збирання, ароматичні властивості, спосіб розмноження рослини, генетичні ознаки, якийсь антропонім (як правило, імена чи назви відомих біблійних, міфічних і легендарних героїв чи істот) та ін. Найпродуктивнішими з них є мотиви кольору і географічної території.
Найменування хвороб і шкідників сільськогосподарських рослин у дослідженнях аналогічних ТГЛ, як правило, не виділялися в окрему лексико-семантичну групу, розглядалися в основному деякі назви хвороб зернових культур, зокрема репрезентанти семем „грибковий паразит на колосках жита у вигляді чорного ріжка” і „грибковий паразит у вигляді чорного пилу на колосках пшениці, жита, стеблах проса, качанах кукурудзи”. Зауважимо, що такі найменування відомі далеко не всім носіям тієї або іншої сучасної говірки Харківщини. Крім того, дуже часто мовці не усвідомлюють різниці між шкідниками і хворобами сільськогосподарських рослин. Відсутність же чіткої диференціації між цими поняттями у мовленні діалектоносіїв приводить до виникнення різноманітних метонімічних перенесень. Назви шкідників можуть зараховуватися до хвороб і навпаки — хвороби до шкідників.
ЛСГ на позначення росту і дозрівання культивованих рослин характеризується неоднаковою деталізацією семантичного простору. Вона засвідчує наявність різної кількості елементів і має відмінності відповідно до особливостей достигання тієї або іншої культури, проте для кожної сільськогосподарської рослини можна виділити чотири основні стадії, що є спільними для всіх культур і відповідно є своєрідним об’єднувальним чинником у складі цієї групи лексики: 1) поява сходів; 2) стадія росту (розвиток сходів, поява стебла і — для зернових культур — колоса); 3) період цвітіння; 4) етап формування плодів і їх достигання.
Лексика на позначення дій, пов’язаних з обробітком, вирощуванням сільськогосподарських рослин, збиранням і збереженням урожаю, має досить складну структуру й об’єднує значну кількість лексико-семантичних мікрогруп („орання”, „посівні роботи”, „жнива”, „молотіння”, „городництво” й ін.) із різнорідною структурною організацією. Дослідження цих мовленнєвих елементів має не тільки лінгвістичний характер, а й відповідає також на питання про наявність тих чи інших реалій у житті й побуті слобожан. На позначення сільськогосподарських робіт використовуються як іменники, так і дієслова. Їх семантика, як правило, має прямий стосунок до хліборобства і супровідних процесів. Назви сільськогосподарських трудових процесів і дій усталені й загальновживані. У досить значній кількості випадків процес позначається в говірковому мовленні одним дієсловом: скородúт′, поливáт′ й ін. Дієслова з тотожним значенням можуть утворюватися за допомогою різних суфіксів: боронувáти, боронúти, проте, зауважимо, і префіксів також: обгортáти, п’ідгортáти, нагортáти. Значний інтерес для розгляду становлять також віддієслівні іменники. У говірному мовленні Харківщини існує цілий ряд абстрактних іменників із вербальним значенням: копáн′:а, скород′íн′:а, поливáн′:а й ін. Відзначимо, що деякі з цих найменувань можуть використовуватися і для називання трудового процесу і часу дії, наприклад, пóлка, молод′бá, перевéзен′:а й ін.
На позначення основного набору сільськогосподарського реманенту у досліджуваних говорах використовують переважно спільнослов’янські загальновживані найменування: плуг, боронá, косá, ц′іп, вúла й ін., які вживаються у мовленні людей усіх поколінь і професій. До складу цієї ЛСГ входить велика кількість лексико-семантичних мікрогруп (примітивні землеробські знаряддя для орання, плуг та його частини, ручні знаряддя обробітку ґрунту, знаряддя для збирання врожаю, засоби транспортування, знаряддя обмолоту й інші сільськогосподарські знаряддя), для яких спільною є єдність ідеографічної сфери. Зауважимо, що кількість назв сільськогосподарського реманенту у ценральнослобожанських говорах більша від кількості самих реалій. Така природна невідповідність породжена тривалим збереженням у мовленнєвій практиці номенів зниклих реалій, які належали цьому ж колу речей. Тому до опозиції лексем на позначення синхронно співвідносних реалій додається опозиція часово маркованих елементів. Так, наприклад, плуг, який є невід’ємним складником господарського реманенту хлібороба, починаючи з примітивних його аналогів (сохи, рала) до сучасних форм, зазнав протягом життя кількох поколінь значних змін, що відбилося в наборі диференційних ознак для називання цієї реалії і спричинило появу різних способів номінації. У говорах Центральної Слобожанщини лексично виражена детальна сегментація переважної більшості знарядь праці, зокрема частин плуга, коси та ін., на семантичній структурі багатьох назв деталей відбилися динаміка реалій, зміна зв’язків між ними. У складі ЛСГ „агентивів” наявні як традиційні елементи (орáч, с′ійáч, молотáр′), так і новіші назви (тракторúст, комбайнéр), поява яких зумовлена змінами, що відбулися у системі сільського господарства у зв’язку з його механізацією. У сучасній українській літературній мові найменування виконавців дії характеризуються в першу чергу з огляду на словотвірний формант. Це ж стосується і ЛСГ „назви полів з-під сільськогосподарських культур”, яку ми, йдучи за традицією, аналізуємо з погляду словотвірних явищ.
Найменування господарських будівель у центральнослобожанському ареалі є досить стійкими. Вони численні й різноманітні, відзначаються малою варіантністю. Більшість із цих назв є загальновживаними.
За призначенням реалій ці номени можна поділити на дві групи назв —універсальні і спеціалізовані. Універсальні найменування вживаються для називання таких споруд, які можуть задовольняти різні господарські потреби і використовуються як для утримування худоби, так і для зберігання знарядь, різноманітних матеріалів, палива тощо.
Спеціалізовані ж назви вживаються для номінування таких реалій, які мають конкретне призначення і відповідно пристосовані для вужчих потреб.
Зміни в складі номінацій господарських приміщень тісно пов’язані зі зміною самих реалій — появою побудов нового типу і зникненням старих. За стійкістю найменувань господарських будівель, за особливостями цих слів у діахронічному плані їх можна поділити на дві групи — стійкі і змінні назви. До стійких належать загальновідомі в широкому мовленні номени, які мають високу активність уживання і навіть, незважаючи на деякі видозміни самих реалій, позначуваних ними, не змінюють назв.
Змінні найменування — це номени з послабленою активністю, що, як правило, мають рівноправні й нерівноправні паралелі. Процес занепаду назви може пов’язуватись із зниканням реалії або й без цього.
У центральнослобожанському діалекті, лексико-семантична система назв сільськогосподарських споруд зазнала протягом існування (у зв’язку з соціально-економічними явищами, розвитком техніки, лінгвоетнічними контактами) певних змін. Є тут і давні найменування спільнослов’янського походження, як обóра, óв’ін, які виходять з активного ужитку, так і відносно нові для села номени —гарáж, п’ідвáл.
За поширеністю того або іншого номена у досліджуваних говорах назви сільськогосподарських приміщень можна поділити на загальновідомі і маловживані.Загальновідомі найменування поширені на всій території ареалу або у значній його частині. Малопоширені ж назви функціонують лише в окремих говірках.
Зіставлення репертуару аналізованих сем виявило лексеми, що виступають у центральнослобожанських говорах репрезентантами кількох сем. Узагалі наявність розгалуженої мережі дублетних назв, неоднорідність складників денотативного плану, дериваційні зв’язки суміжних, а іноді й несуміжних, мікрогруп лексики, наявність семантичного синкретизму є основними рисами сільськогосподарської лексики центральнослобожанських говорів. Отже центральнослобожанська лексика традиційного господарювання має переважно розгалужену мережу дублетних найменувань, вона відзначається неоднорідністю складників денотативного плану, проте основні елементи різних ЛСГ є загальновживаними і майже безваріантними.Дублетні ж одиниці, утворені внаслідок інтерференції, знаходяться у відношеннях вільного варіювання, при цьому мовці у більшості випадків диференціюють ці лексеми як такі, що належать до різних мовних структур.
Досліджувана тематична група лексики відбиває побут і культуру носіїв діалекту, важливі компоненти лінгво-етнографічного контактування, міграційні процеси українського народу на території центральнослобожанських говорів протягом тривалого часу.
На фоні відносної стійкості фонетико-граматичної системи досліджуваних говорів звертає на себе увагу динамічність трансформації їх лексичного складу, що виявляється у виникненні паралелей, збагаченні словникового запасу за рахунок новотворів, зміні функціональної активності номенів.
Зміни складу лексики традиційного господарювання, динамізм семантичної структури зумовлений поєднанням екстралінгвістичних чинників (зміни в соціально-економічному і культурному житті регіону) і внутрімовних процесів, серед яких особлива роль відводиться міжмовним і міждіалектним контактам й інтенсивності нівеляційних процесів.
Компоненти досліджуваних говорів неоднорідні за походженням.Основу лексичного складу становлять: а)спільнослов’янські слова: п’іч, вúла, обóра, стáйн'а й ін.; б) спільносхіднослов’янські: кошáра, пóле, урожáй, озúмина й ін.; в) власне українські: корóўник, пов’íтка, саж, жнивá, жнивáрка, молотáрка, óранка, горúшче й ін.; д) лексеми запозичені з російської мови: сел′дерéй, ч’ердáк, забóр тощо; г) слова, запозичені з інших мов: клýн'а (господарське приміщення для полови, соломи) з литовської мови; кавýн, баштáн, бахчá, баклажáн, табáк й ін. з тюркських мов; трáктор, комбáйн із англійської; картóпл'а з німецької тощо.;
3) Лінгвістичні карти свідчать, що центральнослобожанські говори є слабко диференційованими. Найбільша кількість відмінностей пов’язана з неоднаковим репертуаром лексем окремих семем у різних мікроареалах регіону, різною функціональною активністю репрезентантів сем, існуванням лексичних паралелізмів в одному говорі. Картографування лексики традиційного господарювання показало, що для досліджуваних говорів характерними є кілька типів ареальної поведінки лексем. Це, по-перше, мінімальна диференціація, яка спостерігається переважно в тих ситуаціях, коли кількість синонімічних утворень є незначною, а репрезентанти семем у більшості говірок є лексеми, спільні з літературною мовою, а тому і функціонально підтримувані нею. Мінімальна диференціація харківських говорів може бути зумовлена і функціонуванням майже в усіх говірках досліджуваного континууму однієї назви як лексичного маніфестанта певної семеми. По-друге, Харківщині властивий і мозаїчний характер просторової поведінки лексичних елементів, що зумовлено, перш за все, однією з найхарактерніших особливостей словникового складу центральнослобожанських говорів — розгалуженими синонімічними рядами найменувань у межах говірки та наявністю значної кількості ареальних опозитів на позначення тієї ж семи. Очевидно, що подальше картографування словесного діалектного матеріалу дозволить виділити мікроареали за власне лексичними даними;
4) Досліджуючи діалектний матеріал, не можна обминути словотворення, яке є найважливішим і найактивнішим процесом збагачування словникового складу як мови в цілому, так і окремих її говорів. Для творення нових слів у центральнослобожанському ареалі, як, до речі, і в будь-якому іншому, активно використовуються суфікси. Звичайно, що активність різних суфіксальних морфем в утворенні нових слів неоднакова. Найпродуктивнішими для творення аналізованих центральнослобожанських номенів (збірних найменувань на позначення листя і стебел сільськогосподарських культур, сингулятивних назв, найменувань поля і соломи, агентивних номенів) є: а) для назв стебел і листя культивованих рослин суфікс -ин′(н′)-а; б) для центральнослобожанських одиничних найменувань афікс -ин-а; в) для назв поля з-під сільськогосподарських рослин суфікс -ишч-е; г) найменувань соломи -анк-а, проте, зауважимо, що на Харківщині описові форми поширеніші за назви соломи, утворені суфіксальним способом; ґ) для найменувань агентивів чоловічої статті суфікс -ник та похідні від нього -л′ник, -(а) л′ник, -іл′ник; д) назв агентивів жіночої статті суфіксальні морфеми -ниц′-а і -к-а.

ЛІТЕРАТУРА
1.Аванесов Р.И. Очерки по русской диалектологии.—М.: Просвещение, 1949.—355с.
2.Аркушин Г.Л. Охотничья лексика западнополесских говоров: Автореф. дис. канд. филол. наук.—Ужгород, 1986.—20 с.
3.Бабий Ф.И. Бытовая лексика говоров среднего бассейна Горыни: Названия одежды, обуви и головных уборов: Автореф. дис. канд. филол. наук.— Ужгород, 1985.— 24 с.
4.Бабичева Е.А. Ареальная характеристика Деснянско-Сеймского междуречья: На материале земледельческой лексики // Проблеми укр. діалектолог. на сучасн. етапі: Тези доп. і повід. XVI Респ. діалектолог. нар. — Житомир, 1990.— С.40-42.
5.Бабичева О.Л. Назви земельних ділянок Деснянсько-Сеймського межиріччя і їх відображення в мікротопонімії // Питання історичної ономастики України.—К.: Наук. думка, 1994.—С.151-157.
6.Багалій Д.І. Історія Слобідської України.—Х.: Дельта, 1993.—256 с.
7.Баденкова В.М. Лексика традиційної народної медицини в українських говірках Інгульсько-Бузького межиріччя: Автореф. дис. канд. філол. наук.—Запоріжжя, 1999.—20 с.
8.Бандрівський Д.Г. Говірки Підбузького району Львівської області.—К., 1960.—104 с.
9.Баханькоў А.Я. Словы про землю і земляробство // Народная лексіка.—Мінск: Навука і тэхніка, 1977.—С.135-147.
10.Бевзенко С.П. Актуальність вивчення української діалектної лексики і фразеології // Мовознавство.—1974.—№2.— С.15-19.
11.Бевзенко С.П. До питання про семантичні лексичні діалектизми // Міжвуз. наук. конф. з питань укладання обл. діалектолог. словників: Тези доп. — Чернівці, 1960.— С.35-37.
12.Бевзенко С.П. До характеристики відмінностей у словотворі української діалектної мови // Мовознавство.— 1975.— № 3.— С.68-73.
13.Бевзенко С.П. Українська діалектологія.—К.: Вища шк., 1980.— 246 с.
14.Бежкович О.С. Еволюція рільничого знаряддя на Кубані // Наук. збірн. Ленінград. товариства дослідників укр.історії, письменства та мови.—К., 1931.—Вип.ІІІ.—С.94.
15.Безкишкіна М.Т., Денисовець Г.П. Взаємодія коноплярської діалектної лексики з лексикою української літературної мови // Лексика української мови в її зв’язках з сусідн. слов’ян. і неслов’ян. мовами: Тези доп.—Ужгород, 1982.—С.74-75.
16.Безкишкіна М.Т. Зміни в лексиці коноплярства за радянської доби: На матеріалі українських говірок північно-східних районів Сумщини // Праці Х Респ. діалектолог. нар.—К.: Вид‑во АН УРСР, 1961.—С.80-88.
17.Безкишкіна М.Т. Фразеологія коноплярства, прядіння і ткацтва: На матеріалі говірок північно-східних районів Сумщини // Територіальні діалекти і власні назви.—К.: Наук.думка, 1965.—С.9-103.
18.Безпояско О.К., Городенська К.Г. Морфеміка української мови.—К. : Наук. думка, 1987.—211 с.
19.Бескровный А.М. Из истории образования переходного украинско-русского диалекта в Воронежской области // Материалы и исслед. по рус. диалектологии.—М., 1949.—Т.2.—С.312-319.
20.Бичко З. Тематична група „флора” в наддністрянському діалекті // Вісн. Луг. держ. педун-ту ім. Т.Шевченка: Філолог. науки.—2001.—№ 4 (36).—С.107-113.
21.Бичко З.М. Діалектна лексика Опілля.—Львів: Фенікс, 1997.—160 с.
22.Бичко З.М. Лексика для обозначения путей сообщения в украинском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук.—К., 1983.—24 с.
23.Бичко З.М. Лексика наддністрянського говору: Структурна організація та ареалогія: Автореф. дис. док. філол. наук.—Х., 2002.—39 с.
24.Босаківська Н.Л. Деякі особливості словотвору усного мовлення: Назви жінок за фахом чи родом занять // Мовознавство.—1976.—№ 3.—С.40-44.
25.Братчиков А.Б. Материалы для исследования Волынской губернии в статистическом, этнографическом, сельскохозяйственном и других отношениях.—Житомир, 1868.—Вип.I.—С.92-94.
26.Брахнов В.М. Про хід збирання і методику записування матеріалів до діалектологічного атласу української мови // Праці Х Респ. діалектолог. нар.— К.: Вид‑во АН УРСР.—С.224—231.
27.Буднікова Л.Т. Творення жіночих назв з формантом -k-а у словацькій та українській мовах // Вісн. Житомир. педун-ту ім. І.Франка.—Вип..14.—2004.—С.180-182.
28.Бузник Л.Ф. Говор русских сёл Дергачёвского района Харьковской области: Фонетико-морфологическая характеристика: Автореф. дис. канд. филол. наук.—Х., 1965.—22 с.
29.Булаховський Л.А. Питання походження української мови.—К., 1956.—219с.
30.Булаховський Л.А. Славянские наименования птиц // Вибр. праці: В 5-ти томах.—К., 1978.—Т.3.—С.189-299.
31.Бурячок А.А. Назви спорідненості і свояцтва в українській мові.—К.: Вид‑во АН УРСР, 1961.—150 с.
32.Вакалюк Я.В.Взаємодія діалектної сільськогосподарської лексики з лексикою української мови (На матеріалі українських говірок Прикарпаття) // Лексика української мови в її зв’язках з сусідн. слов’ян. і неслов’ян. мовами: Тези доп.—Ужгород, 1982.—С.75-76.
33.Варченко І.О. Лубенські говірки і діалектна суміжність.—К., 1963.—251 с.
34.Ващенко В.С. До вивчення семантики діалектних слів // Праці Х Респ. діалектолог. нар.—К.: Вид-во АН УРСР, 1961.—С.69-79.
35.Ващенко В.С. З історії та географії діалектних слів: Матеріали до вивчення лексики говорів Середньої та Нижньої Наддніпрянщини.—Х., 1962.—175 с.
36.Ващенко В.С. Лінгвістична географія Наддніпрянщини: Лексичні матеріали.—Дніпропетровськ, 1968.—158 с.
37.Ващенко В.С. Переселенські говори як джерело вивчення активних міжмовних контактів // Територіальні діалекти і власні назви.—К.: Наук. думка, 1965.— С.З-9.
38.Ващенко В.С. Полтавські говори.—Х.: Харк. ун-т, 1957.— 539 с.
39.Ващенко В.С. Про зникнення старого в лексиці говорів Наддніпрянщини // Праці ХІІ Респ. діалектолог. нар.—К.: Наук. думка, 1971.—С.291-298.
40.Выгонная Л.Т. Полесская земледельческая терминология // Лексика Полесья.—М.: Наука, 1968.—С.93-130.
41.Выгонная Л.Ц. Земляробчая тэрминологія // Лексика Палесся ў прасторы і часе.—Мінськ: Навука і тэхніка, 1971.—С.36-88.
42.Визначник шкідників польових культур / за ред. Бруннера Ю.М.—К.: Урожай, 1987.—128 с.
43.Владимирская Е.А. Бытовая лексика переселенческого русского говора юго-восточной части Харьковской области: К проблеме взаимодействия русского и украинского языков: Автореф. дис. канд. филол. наук.—К., 1977.—23 с.
44.Владимирская Е.А. Фонетико-морфологическое описание русских говоров Балаклейского района Харьковской области // Вестн. Киев. ун-та.—1975.— № 17.— С.94-102.
45.Владимирська О.О. Про деякі особливості взаємодії російських переселенських говорів з українською мовою // Мовознавство.—1976.—№3.—С.45-50.
46.Войтила-Световска М. Терминология аграрной обрядности как источник изучения древней славянской духовной культуры(на польском материале) // Славянский и балканский фольклор (Реконструкция древней славянской духовной культуры): Источники и методы.—М., 1989.—С.207-214.
47.Вовк П. Сільськогосподарське машинознавство: Підручник для с.-г. шкіл інтегральн. типу.—Х.: Книгоспілка, 1928.—260 с.
48.Воронина Т.Е. Некоторые особенности предметно-бытовой лексики украинских говоров Воронежской области // Материалы по рус.-славян. языкознанию.—Воронеж, 1966.— С.13-16.
49.Воронина Т.Е. Сельскохозяйственная лексика украинских говоров Воронежской области: Автореф. дис. канд. филол. наук.— Воронеж, 1970.— 16с.
50.Врублевська Г. Поліські назви вареної товченої картоплі // Східнослов’янські мови в їх історичному розвитку: Збірн. наук. праць, присв. пам’яті проф. С.П. Cамійленка.— Запоріжжя: ЗДУ, 1996.—ч.ІІ.—С.41—43.
51.Гавришко О.Т. Структура бойківських іменникових утворень мутаційного типу // Праці ХІІІ Респ. діалектолог. нар.— К.: Наук. думка, 1970.— С.325-335.
52.Галай Ю.П. Лексика українських говорів району Карпат, пов’язана з піччю // Проблеми дослідження діалектної лексики і фразеології української мови: Тези.—Ужгород, 1978.—С.13-14.
53.Галай Ю.П. Строительная терминология закарпатских украинских говоров: названия, связанные с крышей дома и её окружением // Совещание по Общеславянскому лингв. атласу: Тезисы.—М.: Наука, 1977.—С.226-229.
54.Герман К.Ф. Взаємодія української літературної мови з територіальними діалектами: Навч. посібник.—Чернівці, 1983.—74 с.
55.Динаміка складу К. Глуховцева назв господарських приміщень у східнослобожанських говірках // Укр. діалектолог. збірн.—К.: Довіра, 1997.—С.177—194.
56.Лексика народного Е.Д. Глуховцева быта украинских восточнослобожанских говоров: Автореф. дис. канд. филол. наук.—Днепропетровск, 1992.—19 с.
57.Глуховцева К. Лексичні особливості західного мікроареалу в системі українських східнослобожанських говірок // Вісн. Луган. держ. педун-ту ім. Т. Шевченка.—2001.—№ 12 (44).—С.7-17.
58.Глуховцева К. Слобожанські говірки як об’єкт досліджень // Вісн. Луган. держ. педун-ту ім. Т. Шевченка.—1999.—№ 10 (20).—С.80-84.
59.Глушко М. Оглобля: слово і реалія // Діалектологічні студії. 2.: Мова і культура.—Львів: Ін-т українознавства ім.. І.Крип’якевича НАНУ, 2003.— С.103-111.
60.Горбачевич К.С. Вариантность слова и языковая норма: На материале современного русского языка.—Л.: Наука, 1978.—238 с.
61.Горленко В.Ф., Бойко І.Д., Куницький О.С. Народна землеробська техніка українців: Історико-етнографічна монографія.—К.: Наук. думка, 1971.—164 с.
62.Грещук В.В. Деякі теоретичні питання словотвірного значення // Мовознавство.—1991.—№ 3.—С.34-41.
63.Гримашевич Г.І. Номінація одягу та взуття в середньополіському діалекті: Автореф. дис. ... канд. філол. наук.—К., 2003.—23 с.
64.Гринкова Н.П. Воронежские диалекты // Учен. зап. Ленингр. пед. ин-та, 1947.—Т.55.—С.1-300.
65.Гринкова Н.П. К вопросу о влиянии великорусских говоров на пограничные украинские // Изв. по рус. яз. и словесн. АН СССР.—1930.—Т.3.—Кн.1.— С.205-224.
66.Гринкова Н.П. О русских говорах б. Коротоякского уезда Воронежской губернии // Изв. по рус. яз. и словесн. АН СССР.— 1930.—Т.3.— Кн.2.— С.557-580.
67.Гринько Р.О. Спостереження над будівельною лексикою іншомовного походження у пам’ятках української мови ХVI-першої половини XVII ст. // Лексика української мови в її зв’язках з сусідн. слов’ян. і неслов’ян. мовами: Тези доп.— Ужгород, 1982.— С.9-10.
68.Гриценко П.Ю. Ареальне варіювання лексики.—К.: Наук. думка, 1990.—272с.
69.Гриценко П.Ю. Лексична система говорів і картографування // Українська діалектна лексика.—К.: Наук. думка, 1987.—С.10-20.
70.Гриценко П.Ю. Моделювання системи діалектної лексики.—К.: Наук. думка, 1984.—227 с.
71.Гриценко П.Ю. Назви сільськогосподарських знарядь у говірках південної Одещини // Тези доп. ХIV Респ. діалектолог. нар.—К., 1977.—С.115-117.
72.Гриценко П.Ю. Структурна організація назв свійських тварин: На матеріалі західностепових говірок.—Мовознавство.—1980.—№ 2.—С.45-58.
73.Гриценко П.Ю. Тваринницька лексика українських західностепових говірок: Питання організації тематичної групи // Структура українських говорів.—К.: Наук. думка, 1982.—С.142-170.
74.Громко Т.В. Семантичні особливості народної географічної термінології Центральної України: На матеріалі Кіровоградщини.—Кіровоград, 2000.—172с.
75.Гук Д.Т. Сельское хозяйство Харьковской области // Харьковская обл. природа и хозяйство: Материалы Харьковск. отдела географического общества Украины.—Х.: Харьк. ун-т, 1971.— Вип. VIII.— С.163-172.
76.Данилюк А.Г. Особливості розвитку традиційного житла волинського Полісся.—Народна творчість і етнографія.—1971.—№ 1.— С.50-56.
77.Данилюк А.Г. Українська хата.—К.: Наук. думка, 1991.—109 с.
78.Данилюк О.К. Назви на позначення семами „поле” в системі народної географічної термінології Волині // Мовознавство.—1999.—№ 4-5.—С.41-47.
79.Дэже Л. Лексика сельского хозяйства и промышленности в закарпатской деловой письменности XVII-XVIII вв. // Studia Slavica