Леоненко Петро Михайлович. Методологічні аспекти історії економічної теорії в контексті її розвитку

Короткий опис

Леоненко Петро Михайлович. Методологічні аспекти історії економічної теорії в контексті її розвитку: дис... д-ра екон. наук: 08.01.04 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2004

Леоненко П.М. Методологічні аспекти історії економічної теорії в контексті її розвитку. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.01.04 економічна історія та історія економічної думки. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2004.
Дисертація присвячена висвітленню методологічних засад історії світової та української економічної думки в їх поступальному розвитку протягом ХІХ ХХ ст. З’ясована визначальна роль методології дослідження у теоретичному пізнанні соціально-економічних явищ, історичного процесу становлення та розвитку економічної науки, прогресу наукового знання. У межах та поняттях проаналізованих основних моделей розвитку економічної науки протягом останніх двох століть визначені основні напрями інтерпретації історії політичної економії (економічної теорії). Досліджені питання розробки концептуальних основ економічної теорії (предмет і метод, функції, структура, понятійно-категоріальний апарат, періодизація розвитку, плюралізм шкіл і напрямів, класифікація економічних концепцій і наук) та їх відбиття в історії світової та вітчизняної економічної думки. Проаналізовані основні концепції ринкових перетворень в Україні 90-х рр. ХХ ст. Здійснено порівняльний аналіз системних економічних трансформацій, їх передумов і соціально-економічних наслідків в Україні та ряді інших країн.

У дисертації запропоноване нове вирішення наукової проблеми, що полягає у системному вивченні розвитку методології дослідження генезису і еволюції економічної теорії в історичному аспекті, розкритті основоположної ролі методології в прогресі наукового пізнання історії світової та вітчизняної економічної думки. Проведене дослідження дає можливість сформулювати рядтеоретичних узагальнень та висновків.
1. Існує тісний зв’язок теоретичних моделей розвитку економічної науки, що відзначаються множинністю, з вивченням її історії у світовому і національному розрізах. До останньої третини ХІХ ст. в методології дослідження панувала кумулятивна модель, згідно з якою розвиток економічної теорії та її історії розглядався як поступовий, послідовний процес нагромадження позитивного знання. Провідні українські економісти ХІХ початку ХХ ст. (М.Х. Бунге, М.І. Туган-Барановський, В.Ф. Левитський, О.Д. Білімович та ін.) збагатили зазначену модель оригінальними положеннями, особливо щодо обґрунтування плідності взаємозв’язку і взаємодії політичної економії та історії економічної думки.
У ХХ ст. панівними стали моделі: циклічного розвитку науки; фальсифікаційна; класичних ситуацій; наукових революцій; конкурентних програм дослідження; риторики економіки тощо. Їх розробка та висунення на перший план обумовлені глибокими змінами у економічній методології, зокрема, з останньої третини ХХ ст. у зв’язку з переходом від позитивізму до постпозитивізму та методологічного плюралізму.
Модель класичних ситуацій розглянуто як таку, що характеризується поєднанням еволюційних і революційних змін у поглядах учених на соціально-економічний розвиток і відповідно трактує історію економічної думки. Розвиток української економічної думки, розглянутий з позицій моделі класичних ситуацій як періодів і процесів консолідації поглядів економістів та наступних переломів в еволюції економічної теорії, проходить через чотири класичних стани. Вони охоплюють відповідно домінуючі ранньо- і пізньокласичну політичну економію, неокласичну економічну теорію разом з альтернативними науковими парадигмами, ортодоксальний марксизм радянського періоду і формування нової парадигми у 90-ті роки ХХ ст.
2. Перша класична ситуація в Україні склалась наприкінці XVIII ст. і характеризувалась подоланням економічних поглядів вітчизняних меркантилістів, утвердженням фізіократичних ідей, головним виразником яких став відомий український вчений, один із засновників Харківського університету В.Н. Каразін. Проте, як і в інших країнах Європи, фізіократія не знайшла широкого розповсюдження в Україні головним чином із-за панування кріпосництва.
Друга класична ситуація в українській економічній науці, як і в значній кількості інших країн Європи і США, характеризується переробкою та інтерпретацією різноманітних теорій класичної політекономії з поправкою на свої місцеві особливості. Зокрема, враховувалась менша розвиненість капіталістичних економічних відносин порівняно із західноєвропейськими країнами, особливо Англією. Досить своєчасно здійснювалися російськомовні переклади провідних західноєвропейських вчених-економістів, що, звичайно, значно полегшувало знайомство з класичною політекономією та її опонентами з перших рук”, тобто за першоджерелами.
Становлення третьої класичної ситуації в Україні відзначалося своїми особливостями. Основні серед них: більш пізнє її настання порівняно із Заходом; більш тривалий період виходу з кризи класичної політекономії; більша широта розкидання” теоретичних концепцій; необхідність подолання впливу суто специфічних концепцій (легального марксизму”, народництва” тощо) на розвиток економічної науки; розриви у розвитку економічної думки у зв’язку з революційними подіями; незавершеність у формуванні окремих шкіл та напрямів в країні (наприклад, інституціоналізму, соціальної школи).
На шляху до третьої класичної ситуації українські вчені (В.Ф. Левитський, М.І. Туган-Барановський та ін.) сформулювали методологіч-не положення про рівноправність, взаємодію і взаємозбагачення економічних теорій. Проголошення М.І. Туганом-Барановським побудови політичної економії на основі загальнолюдської моральності, рівноцінності кожної людської особистості знайшло свій вираз у спробі синтезу теорії трудової вартості та теорії граничної корисності, у теорії розподілу поєднання ідей теорії граничної продуктивності та соціальної теорії розподілу.
3. Переважна більшість українських економістів визначали предмет політичної економії як науку про народне господарство. Для них були характерні особливі підходи до розгляду економічних явищ та процесів. Насамперед йдеться про надання переваги макроекономічному підходу, яке принесло значні, високо оцінені світовою економічною наукою результати. Становлять інтерес самі напрямки макроаналізу господарська кон’юнктура, цикли і кризи, прогнозування економічного розвитку; макроекономічні дослідження ринку; економіко-математичне моделювання. Значний доробок представників національної економічної науки у цих сферах дослідження був творчо використаний у 20-рр. минулого століття при розробці теорії економічного зростання, балансового методу планування, концепцій прогнозування та планування, математичних методів.
4. Формування і розвиток київської політекономічної школи, започаткованої М.Х. Бунге і продовженої його учнями та прибічниками (Д.І. Піхном, О.Д. Білімовичем та ін.), відіграло, по суті, вирішальну роль у подоланні кризових явищ у розвитку економічної теорії другої половини ХІХ ст., утвердженні та поширенні маржиналізму в Україні. Випускник Київського університету (1872) відомий вчений Л.З. Слонімський акцентував увагу на плідності та перспективності застосування математичних методів у економічних дослідженнях. Своєю критикою економічної теорії К. Маркса вчений торував шлях для новітніх економічних теорій неокласичного напряму. В радянських умовах ідеї цієї школи стосовно планової економіки розвивали випускник Київського університету (1915) видатний економіст В.В. Новожилов, погляди якого сформувалися під безсумнівним впливом професора політичної економії О.Д.Білімовича та математика М.О. Столярова, і його послідовники.
5. В цілому в останній третині ХІХ початку ХХ ст. відбувалося хоч і повільне, але впевнене подолання відставання української економічної науки від західноєвропейської, що історично склалося на попередніх етапах соціально-економічного та внутрінаукового розвитку, і вихід на передові рубежі світової економічної науки. Це відбулося насамперед завдяки працям М.І. Тугана-Барановського, Р.М. Орженцького, О.Д. Білімовича, Є.Є. Слуць-кого, В.Я. Желєзнова та ін. Вершиною розвитку неокласики в Україні стала наукова діяльність випускника Київського університету, згодом професора Є.Є. Слуцького (1880-1948). Наприкінці ХІХ початку ХХ ст. національна економічна наука стала достатньо зрілою з точки зору ринкових уявлень, формування теорії ринкової економіки, розробки і використання економічного інструментарію.
6. Проте поступальний розвиток української економічної науки в загальноєвропейському річищі неокласики був перерваний вольовими методами у 20-і роки ХХ ст. Розпочалося формування принципово інших концепцій, побудованих на запереченні необхідності товарного виробництва, ринкових відносин, закону вартості тощо.
7. У тісному зв’язку з розвитком методологічних засад економічної теорії відбувалося формування історії політичної економії як науки. В Україні воно розпочалося у перші десятиліття ХІХ ст. (праці М.А. Балудянського, Т.Ф. Степанова, І.В. Вернадського та ін.). Інтенсивний розвиток історії економічної думки відбувався у другій половині ХІХ на початку ХХ ст. завдяки творчій та педагогічній діяльності великої групи відомих українських науковців М.Х. Бунге, Г.М. Цехановецького, А.Я. Антоновича, М.І. Зібера, М.М. Вольського, Л.В. Федоровича, М.І. Тугана-Барановського, В.Ф. Левит-ського, М.М. Цитовича, О.Д. Білімовича, К.Г. Воблого та ін. Українські вчені розглядали історію економічної думки як органічну складову частину економічної науки в нерозривному зв’язку з іншими її складовими. Становлення і розвиток історії економічної думки в Україні відбувались під значним впливом історико-економічної науки Заходу, з позицій тих чи інших панівних напрямів економічної теорії, включаючи і альтернативні у вигляді ортодоксального і критичного марксизму. В свою чергу, мав місце зворотний вплив вітчизняних здобутків на розвиток західних історико-економічних досліджень. Вивчення та виклад проблем історії економічної думки відзначалися обґрунтованою критичністю і, як правило, велися поряд з позитивною розробкою ключових теоретико-методологічних питань політичної економії (економічної теорії). У царині розробок проблем власне історії економічної думки українськими вченими привертають увагу насамперед обґрунтування класифікації економічних теорій і наук, з’ясування причин плюралізму теорій, його ролі у збагаченні економічної науки, виявленні специфіки методів дослідження тощо.
8. Процес інтенсивної інтеграції вітчизняної економічної науки у світову, що розгорнувся у 90-ті рр. ХХ ст. у зв’язку з подоланням штучної ізоляції вітчизняних науковців від Заходу, відбувається за трьома основними напрямами.Перший творче осмислення і переосмислення, освоєння вітчизняними вченими матеріалу, накопиченого світовою наукою, доведення його на належному рівні через навчальні курси до майбутніх фахівців.Другий критичне осмислення проблем минулого розвитку економіки й економічних наук, своєрідна інвентаризація здобутків, прорахунків тощо. В умовах перегляду традиційних теоретико-методологічних засад ортодоксального марксизму на основі світових досягнень економічної науки набуває виняткового значення зважене опанування науковою спадщиною провідних українських економістів останньої третини ХІХ початку ХХ ст.Третій оригінальні дослідження складних проблем системної трансформації. В дійсності має місце переплетення і взаємодія всіх трьох зазначених напрямів, у межах кожного з яких здійснюються дослідження на нових парадигмах і конкуруючих наукових програмах світової економічної науки.
Проведений науковий аналіз методологічних аспектів історії економічної теорії в контексті її розвитку дає можливість сформулювати рекомендації щодо подальшого їх дослідження, використання одержаних теоретичних результатів у викладанні економічних дисциплін та їхпрактичного застосування.
1. Розробити комплексну програму наукових досліджень у галузі історико-економічних наук з метою забезпечення їх координації та підвищення ефективності, яка буде охоплювати розробку у першу чергу наступних проблем:
світова економічна думка: сучасний стан та тенденції розвитку;
наукові новаторства українських економісті та їх вплив на світову економічну науку останньої третини ХІХ 20-х рр. ХХ ст.;
діяльність наукових осередків, аналіз окремих шкіл вітчизняної економічної думки;
методологічні аспекти у висвітленні ретроспективи економічної думки;
методологічне оновлення вітчизняної економічної теорії в контексті розвитку світової економічної думки;
перехід на нові конкуруючі науково-дослідні програми в умовах системних трансформацій;
вдосконалення структури та змісту курсів з історії економічних учень.
2. Сформувати плани видань основних творів видатних українських економістів, особливо тих, що ніколи раніше не були опубліковані і зберігаються у архівах. Доцільно передбачити гранти під переклади та дослідження у галузі історії вітчизняної економічної думки, інші форми державної підтримки.
3. Організувати роботу з перекладу та видання українською мовою першоджерел праць класиків світової економічної думки минулого і сучасності, зокрема лауреатів Нобелівської премії з економіки.
4. Здійснити всебічний аналіз досліджень представниками української діаспори, іншими зарубіжними науковцями розвитку історико-економічних наук в Україні протягом 60-90-х років ХХ ст.
5. Сприяти подальшому насиченню матеріалами з історії української економічної думки та економічної історії сучасної вітчизняної навчальної та навчально-методичної літератури. Забезпечити збільшення бюджету навчального часу на вивчення циклу історико-економічних навчальних дисциплін у вищій школі України.
6. Стимулювати створення у найкрупніших вузах країни кафедр історико-економічних наук, покращити роботу по добору аспірантів та докторантів у галузі економічної історії та історії економічної думки.