ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРНОЇ ПОЕЗІЇ 60 – 80-ТИХ РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМ. М.П.ДРАГОМАНОВА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

БІРЮКОВА ОЛЕНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 811.162.2.81’42:82-1

ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРНОЇ ПОЕЗІЇ 60 80-ТИХ РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

10.02.01 українська мова

Д и с е р т а ц і я
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук, професор, академік АПН України
МАЦЬКО Любов Іванівна

Київ 2004

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ.....................................................

4

ВСТУП...........................................................................................................

5

Розділ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЛІНГВОСТИЛІСТИКИ І ПРАКТИКА ВИВЧЕННЯ МОВИ ПОЕЗІЇ

1.1. Мова поезії як об’єкт лінгвостилістики...............................................

14

1.2. Мова поезії 60 80-х років ХХ ст. в аспекті теорії і практики української лінгвостилістики...

29

1.3. Лінгвостилістичне дослідження мовотворчості поетів української діаспори..

37

Розділ ІІ. СЕМАНТИЗАЦІЯ ЗВУКОВОЇ ФОРМИ ПОЕТИЧНИХ ТЕКСТІВ АВТОРІВ НЬЮ-ЙОРКСЬКОЇ ГРУПИ

2.1. Явище паронімічної атракції (ПА): еволюція та історія дослідження....................................................................................................

44

2.1.1. Формування та мовно-естетична еволюція ПА в українській поезії................................................................................................................

45

2.1.2. Лінгвостилістичні особливості ПА: історія вивчення.....................

48

2.2. Типологія паронімічних структур........................................................

54

2.2.1. Вокалiчний тип ПА.............................................................................

56

2.2.2. Консонантний тип ПА.........................................................................

60

2.2.3. Метатетичний тип ПА.........................................................................

71

2.3. Динамічні процеси у сфері розширення паронімічного фонду.........

2.3.1. Лексична сполучуванiсть паронiмiв..................................................

74

2.3.2. Власні назви як об’єкт поетичної паронімізації...............................

79

2.3.3. Лексико-граматична характеристика паронімів...............................

82

2.4. Семантика і функції ПА у тропеїчних структурах.............................

84

Розділ 3. ФУНКЦІОНАЛЬНО-ЕСТЕТИЧНІ МОДИФІКАЦІЇ ТРАДИЦІЙНОЇ ПОЕТИЧНОЇ ЛЕКСИКИ У МОВІ ПОЕЗІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ 60 80-ТИХ РР. ХХ СТ..........................

91

3.1. ЛТГ назви природних стихій”.............................................................

93

3.2. ЛТГ назви рослин”................................................................................

100

3.3. ЛТГ назви птахів”.................................................................................

105

3.4. Назви словесного зображення звука.....................................................

106

3.5. Темпоральна лексика.............................................................................

111

3.6. Сакральна лексика..................................................................................

118

3.7. ЛТГ назви кольорів”.............................................................................

121

3.8. ЛСП Україна”........................................................................................

130

3.9. ЛСП слово мова”................................................................................

138

3.10. ЛСП людина”......................................................................................

142

ВИСНОВКИ..................................................................................................

160

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................

169

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.........................................

171

ВСТУП

Мова української діаспорної поезії 60 80-х років ХХ ст. становить значний науковий інтерес для сучасної лінгвостилістики з кількох причин. Насамперед тому, що вона є живим і різнобічним відтворенням динамічних процесів і подій, які відбувалися у сферах матеріальної та духовної культури українського зарубіжжя зазначеного періоду. Особистісне та творче утвердження українських авторів у чужомовному та чужокультурному середовищі зумовило духовну потребу збереження і ширше утвердження виразних ознак національної самобутності, передусім національного мовомислення, етнічно конотованих словесно-образних кодів, специфічних мовно-естетичних знаків національної культури тощо.
У кінці 50-тих років ХХ ст. (за окремими джерелами 20 грудня 1958 року) у західній діаспорі було створене літературно-мистецьке об’єднання нью-йоркська група, до якої увійшли свідомі своєї етнічної належності та творчої розкутості митці, сформовані поза питомим етнокультурним та лінгвальним середовищем. В.Русанівський відзначав: Поети нью-йоркської групи емігрували до Америки разом із батьками в дитинстві. Виросли вони в Новому світі і саме тут сформувалися як поети” [159, 371].
Первісну основу цього літературного об’єднання склали семеро поетів так звана первісна сімка”: Емма Андієвська, Богдан Бойчук, Богдан Рубчак, Віра Вовк, Юрій Тарнавський, Женя Васильківська, Патриція Килина (трохи згодом до них приєднався також Юрій Коломиєць). Його засновником офіційно визнано Ю.Тарнавського, тоді як членство інших представників залишається питанням дискусійним. Об’єднавшись на основі належності до однієї етнокультури та певної інтелектуальної співзвучності, вони у 60 80-тих роках ХХ ст. стали найяскравішими виразниками і найпослідовнішими популяризаторами української словесності за кордоном.
Специфіка соціально-політичних і креативних умов визначила особливості ідіостилів названих авторів. І сьогодні українська лінгвостилістика одним із найбільш нагальних завдань має дослідження мовностилістичних особливостей цієї поезії, яка становить органічний синтез виразного національного струменя із формою модерної західної поезії.
Відомо, що з ідеологічних міркувань діаспорна поезія більш як півстоліття в Україні була штучно вилуена з інтелектуального обігу, недоступна широкому читацькому загалові. На сьогодні масив українськомовної поезії, твореної у зарубіжжі, здебільшого долучений до цілісного національного мовно-культурного простору. Однак лінгвістичні проблеми, пов’язані з осмисленням цього феномена національної словесності, з’ясуванням інтра- та екстралінгвальних рушіїв йогоо розвитку, поки що залишаються не вирішеними. Отже, незаперечною є потреба мовознавчого вивчення цих творів.
Досі спроби досліджень поезії західної діаспори у вітчизняній лінгвістиці були несистематичними (принагідними або тільки частковими), спрямованими на розгляд окремих аспектів мовотворчості: архітектоніка поетичних творів Е.Андієвської (А.Мойсієнко); еволюція стильових систем у ліриці української еміграції (О.Астаф’єв); мовний портрет автора (Н.Сологуб), порівняльно-зіставний аспект інноваційних мовностильових явищ у поезії шістдесятників та членів нью-йоркської групи (Г.Сюта); базові та інтродуктивні образи як експлікатори індивідуального мовомислення Є.Маланюка (О.Тищенко) тощо. Проте спеціального монографічного огляду мовностилістичних особливостей поезії авторів Нью-Йоркської групи в українському мовознавчому доробку поки що немає, а її мовний матеріал на сьогодні не введений в активний науковий обіг на належному рівні. Це визначає актуальність запропонованого дослідження для сучасної української лінгвостилістики, історії української літературної мови другої половини ХХ ст.
Зв’язок теми з науковими планами, темами, проблемами. Тема дисертаційної роботи безпосередньо пов’язана з плановою проблематикою комплексних теоретичних та теоретико-практичних досліджень кафедри стилістики української мови Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова Проблеми формування і розвитку функціональних стилів сучасної української мови, підстилів і жанрів, текстології і текстотворення, мовних жанрів, тропіки і риторики, культури української мови та методики викладання української мови”. Тема дисертації затверджена вченою радою Національного педагогічного університету М.П.Драгоманова 28 лютого 2002 року, протокол № 7.
Мета роботи здійснити комплексне дослідження лінгвостилістичних особливостей українськомовної діаспорної поезії періоду 60 80-тих років ХХ ст., передусім фоностилістичні механізми семантизації та естетизації поетичного тексту та основні типи функціонально-естетичних модифікацій традиційно-поетичної лексики.
Поставлена мета роботи передбачає розв’язання ряду завдань:
§ увести в науковий обіг поетичні тексти авторів нью-йоркської групи;
§ здійснити аналіз теоретичних праць із проблем семантики звука та звукокомплексу, лексико-семантичного поля (ЛСП) та лексико-тематичних груп (ЛТГ) як категоріальних ознак поетичної мови;
§ обґрунтувати підхід і методи лінгвостилістичного опису виявлених у поезії нью-йоркської групи фоностилістичних явищ та функціонально-естетичних модифікацій;
§ довести, що актуалізація глибинної семантика звука чи звукокомплексу у структурах паронімічної атракції (ПА) є дієвим засобом органзації поетичного тексту;
§ простежити інтралінгвальні механізми утворення та текстової реалізації структур ПА;
§ охарактеризувати динамічні процеси у сфері розширення паронімічного фонду;
§ визначити загальні тенденції та індивідуально-авторські особливості освоєння та трансформації показових для національної поетики лексико-семантичних полів (ЛСП);
§ розглянути вектори лексичного розгалуження та семантичного наповнення стрижневих для стилістики Нью-Йоркської групи лексико-тематичних груп (ЛТГ).
Методологічну основу здійсненого у роботі аналізу становить теоретичне положення про те, що ідіолект є системою лінгвальних засобів, яка відбиває трансформовану в мовомисленні письменника позамовну дійсність. У кожному ідіолекті вирізняються стилістично марковані та домінантні засоби форманти його мовної картини світу. З цього погляду виокремлені в текстах Е.Андієвської, Б.Бойчука, Б.Рубчака, Ю.Тарнавського, В.Вовк, Ю.Коломийця, П.Килини фонетичні та лексико-семантичні стилеми описано із застосуванням ряду загальних і часткових наукових методів дослідження:
· метод естетичного спостереження над словом у художньому (в цьому випадку поетичному) тексті, що забезпечує розуміння смислової доречності й естетичної ефективності художнього слова-образу;
· метод інтерпретування, за допомогою якого декодуються факти поетичної мови та визначається їх рецепція з погляду естетичної доцільності;
· метод описовий, який дає змогу докладно інтерпретувати виявлені стилістичні явища;
· метод моделювання лексико-семантичного поля уможливлює проектування лексичних одиниць на індивідуальні мовні картини поетів;
· метод асоціативно-семантичного та компонентного аналізу застосовується з метою вивчення фоностилістичних і лексико-семантичних явищ;
· метод функціонально-стилістичного аналізу з’ясовує місце аналізованого діаспорного дискурсу у розвитку української літературної мови.
За матеріал дослідження обрано українськомовні поетичні тексти авторів, які стали найяскравішими мовними особистостями мовотворчого процесу в діаспорі періоду 60 80-х років ХХ ст.
Джерельну базу дослідження складають 23 збірки творів Емми Андієвської (Каварня: Поезії. Сучасність, 1983; Наука про землю. Сучасність, 1975; Кути: Опостінь. Вид-во Нью-Йоркської групи, 1962; Атракціон з орбітами. Львів, 2000; Вілли над морем. Львів, 2000; Хвилі. Київ: Видавничий дім Всесвіт”, 2002 ), Богдана Бойчука (Земля була пустошня: Поема. Нью-Йорк, 1959; Мандрівка тіл: Поезії. б.м., 1967; Третя осінь: Поезії. Київ, 1991), Віри Вовк (Зелене вино. Нью-Йорк, 1964; Іконостас України. Містерія. Нью-Йорк, 1988; Меандри: Поезії. Ріо-де-Жанейро, 1979; Чорні акації. Мюнхен, 1961; Поезії. Київ, 2000), Юрія Коломийця (Гранчасте сонце. Нью-Йорк Чикаґо, 1965), Патриції Килини (Легенди і сни: Поезії. Нью-Йорк, 1964), Богдана Рубчака (Крило Ікарове: Поезії. Київ, 1991), Юрія Тарнавського (Без нічого: Поезії. Київ, 1991; Життя в місті: Поезії. Перт Амбой Нью-Джерси, б.р.; Ідеалізована біографія: Поезії. Мюнхен, 1964; УРАНА (Тисяча років самоти): Поема. Харків Нью-Йорк, 1992).
Опрацювання названих джерел дало змогу укласти картотеку ілюстрацій, яка налічує понад 3 000 лексичних одиниць, 1 200 прикладів паронімічної атракції.
Об’єктом дисертаційної роботи обрано поезію членів Нью-Йоркської групи періоду 1960 1980-х років, а предметом визначено структури паронімічної атракції, лексико-семантичні поля та лексико-тематичні групи, що є визначальними стильотвірними чинниками мовної картини світу залучених до аналізу творів.
Наукова новизна дослідження визначається тим, що вперше в українському мовознавстві об’єктом спеціального комплексного лінгво-стилістичного аналізу стала українськомовна поезія діаспори, а саме мовотворчість членів Нью-Йоркської групи, виявлено основні засоби текстотворення за рахунок звукосмислових ресурсів мови, з’ясовано функціонально-естетичні трансформації традиційних поетичних елементів. Застосування у роботі методу функціонально-стилістичного аналізу частково вирішує проблему взаємодетермінованості стилю і світоглядних орієнтацій авторів, віддалених від питомого етнокультурного середовища.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що у ній обґрунтовано стилістичні тенденції у мові української поезії діаспори 60 80-тих років ХХст. Застосування поряд із традиційними новаторських методів відкриває нові перспективи лінгвопоетичного аналізу. Запропонований у роботі комплексний підхід сприятиме розвиткові теорії семантизації звукової форми та лексико-семантичної сполучуваності як характерних ознак ідіостилю, як підстави для розрізнення загальностилістичних та індивідуально-авторських явищ.
З’ясування лінгвостилістичних домінант аналізованої поезії слугуватиме підґрунтям для подальших теоретичних висновків і узагальнень у галузі етнолінгвістики, стилістики та історії української літературної мови.
Практичне значення роботи пов’язане з потребою подальшого опрацювання поетичного матеріалу та окреслення якомога повнішої картини традиційних й індивідуально-авторських образів, ресурсів національної художньої мови. Опрацьований і систематизований у роботі матеріал може бути використаний:
1. При побудові лекційних та спеціалізованих курсів із стилістики, поетики, лінгвоаналізу художнього тексту, психології творчості; при підготовці спеціалізованих курсів та семінарів на факультетах філології, культурології, мистецтвознавства і психології у вищих навчальних закладах ІІІ ІV рівня акредитації.
2. У лексикографічній практиці укладання словників поетичної мови.
Особистий внесок автора полягає в збиранні фактичного матеріалу, аналізі звукосмислової та функціонально-стилістичної організації мови поезії української діаспори 60 80-х років ХХ ст. Наукових праць, написаних у співавторстві, немає. Її результати одержано самостійно.
Апробація і впровадження результатів дослідження. Окремі аспекти дисертаційної роботи були апробовані у доповідях та під час дискусій на таких наукових заходах: Міжнародна наукова конференція Проблеми загальномовної та ареальної семантики” (м.Луганськ, Луганський державний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, 28 29 березня 2003 р.); Міжнародна науково-технічна конференція Гуманізація технічної освіти в Україні. Авіа 2003” (м. Київ, Національний авіаційний університет, 23 24 квітня 2003 р.); Міжнародна наукова конференція Актуальні проблеми сучасної лексикології і граматики слов’янських мов” (м.Вінниця, Вінницький педагогічний університет ім. МКоцюбинського, 5 6 листопада 2003 р.).
Матеріали та результати дисертаційного дослідження були використані в процесі викладання курсу стилістики студентам Інституту філології та журналістики Вінницького державного педагогічного університету імені М. Коцюбинського (довідка про впровадження № 8-16 від 14.11.2002 р.) та Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (довідка про впровадження №118 від 12.11.2003 р.).
Основні положення та результати дисертації були обговорені на засіданні кафедри стилістики української мови Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (протокол № 11 від 14 квітня 2004р.).
Публікації. Основний зміст дисертації висвітлено у 4 наукових статтях, опублікованих у фахових мовознавчих виданнях:
1. ... Слово поетичне, не патетичне...” (про семантизацію звукової форми слів у поезії Е.Андієвської та Б.Бойчука) // Культура слова. К., 2002. Вип.61. С. 30 34.
2. Фольклоризми як елемент мовно-образної системи поезії української діаспори // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. 2003. № 3 (59). С. 132 136.
3. Сакральна лексика у поезії авторів української діаспори // Культура слова. Київ, 2003. Вип. 62. С. 22 25.
4. Мовні засоби національної самоідентифікації у поемі Ю.Тарнавського У РА НА” // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах України: Зб. наук. пр. Вип. 7. К., 2003. С. 112 117.
Структура дослідження. Дисертація складається із переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 188с. У списку використаної літератури 219 позицій, у списку використаних джерел 23 позиції.

Список літератури

ВИСНОВКИ

1. Вивчення художнього тексту, зокрема поетичного, здебільшого пов’язане із вирішенням численних завдань, одним із яких є осмислення взаємодії різних рівнів словесно-виразових засобів у конкретному макро- чи мікроконтексті , зв’язку їх із позамовними чинниками.
Для лінгвостилістики поетичної мови стрижневим є визначення естетико-стилістичної вартості поетичного вислову в проекції на структуру національної мови, особливості функціонування загальномовних і стильових норм.
Дослідження сутнісних (якісних) властивостей поетичної мови як одного з функціональних виявів національної мови дає вихід в історію. Це пояснюється тим, що синхронний розгляд мовних ресурсів з погляду чинних літературних норм, передусім стилістичних, дає матеріал для подальших історичних студій, зокрема, з погляду виявлення динаміки емоційно-експресивного змісту виразових засобів мови. Саме таку цінність має представлений у дисертації матеріал, оскільки він репрезентує українськомовну поезію діаспори як складник єдиного національного мовно-культурного простору.
2. Узагальнення теоретичних та практичних здобутків української та зарубіжної (головним чином російської) лінгвостилістики 40-90 років ХХ ст., з’ясування сутнісних властивостей мови поезії дало змогу зробити висновки про вироблення власного терміноапарату, специфічної метамови, про сформованість теорії мови поезії в кількох напрямках: а) визначення статусу естетичної номінації та мінімальної одиниці поетичного слововживання; б)осмислення механізмів зв’язку поетичного слова та одиниць денотативно-сигніфікативного плану; в) вивчення тропеїчності та образності мови поезії; г) доведення рефлективної суті поетичного слова; ґ) визначення моделей лексико-семантичної сполучуваності, формування асоціативно-образних рядів, що демонструють динаміку асоціативних зв’язків між словами-поняттями; д) виокремлення характерних для емоційно-експресивної мови словотвірних моделей; е) реалізація звукосмислового потеціалу поетичного слова; є) погляд на поетичний макротекст як відображення ідеографічної мовної картини світу, основу якого становить традиційний поетичний словник тощо.
Таким чином, численність підходів до вивчення мови поезії пов’язана з розв’язанням проблем індивідуальне і загальне в мові поезії; естетичне і стилістичне значення текстової одиниці; мовно-естетичні знаки національної культури; поетична семантика (слова, словосполучення, морфеми, синтагми, звука і т. ін.) і текст; внутрішня форма поетичного слова; поетична валентність як відображення узуального та оказіонального; поетична норма і под
Протягом окресленого періоду помітно еволюціонували також методики функціонально-стилістичного аналізу тексту та структуруванням лексико-семантичних полів, образних парадигм, асоціативно-образних рядів, які дотичні до визначення ключових, наскрізних, домінантних, концептуальних одиниць як окремого тексту, ідіостилю, так і цілого періоду, напрямку в історії української літературної мови. Йдеться, отже, про вироблення системно-функціонального підходу. Застосовуються методики аперцепційного вивчення поетичного тексту, окреслення мовної картини світу в аспекті індивідуальних особливостей мовотворчості, знаходить послідовників також когнітивний підхід до інтерпретації явищ віршової мови.
3. Період 60-80-х років ХХ ст. був часом інтенсивного розвитку української лінгвостилістики в галузі вивчення сучасної мови. При цьому пріоритетними виявилися такі напрямки: а) лексико-фразеологічне наповнення поетичного словника, зокрема з погляду його розширення за рахунок суспільно-політичної лексики, якісних змін компонентів мови, що зазнавали детермінологізації, входження типових слів-образів, генетично закорінених у системі фольклору; б) оновлення й деавтоматизація контекстної дистрибуції; в) акцентування та максимальне розширення звуко-смислових потенцій мовних одиниць та використання їх для семантико-експресивної активізації поетичного тексту; г) стилістика індивідуальної мовотворчості; ґ) лексикографічний опис поетичних словосполучень.
4. На тлі численних лінгвостилістичних досліджень мови поетів України протягом довгого часу недостатньо охопленими були поетичні тексти авторів української діаспори, емігрантів різних поколінь, що передусім було зумовлено екстралінгвальними чинниками.
5. Мовотворчість поетів української діаспори 60-80-х років ХХ ст. має непересічну наукову цінність з погляду осмислення загального та специфічного в контексті лінгвостилістики материкової поезії, репрезентується наступними висновковими положеннями.
6. Фоностилістичний аспект актуалізації звука як форманти віршової мови передбачає простеження шляхів семантизації та естетизації поетичного тексту за рахунок мінімальних фонетичних трансформацій єдиного звукокомплексу первинної квазіморфеми.
7. У мовотворчості авторів названого угруповання послідовно, хоч і не зовсім рівномірно, розвиваються усі відомі структурні типи атрактантів: вокалічні, консонантні (до них зараховуємо епентетичні звукові зближення та паронімію «включення»), метатетичні. Домінантною моделлю творення звукових метафор є консонантний тип.
8. Динамічні процеси у сфері розширення паронімічного фонду репрезентують такі напрямки, як: а) розширення меж лексичної та лексико-граматичної сполучуваності, включення до ареалу фоносемантичної дії службових частин мови; б) накреслення виразних тенденцій до оформлення певних звукоасоціативних полів та моделювання рядів частотних звукосмислових зближень (білий біль), виникнення й функціонування сталих паронімічних пар і тричленів; в)активізація лінгвопоетичного інтересу до фоносемантичного потенціалу власних назв (дедалі далі крила Дедала” (Е.Андієвська)); г) фонетично мотивований зв’язок узуальних та оказіональних лексичних елементів (пал пил); ґ) паронімізація прикладкових конструкцій (лялька-лідер злодій-ледар, молюски-ромби розтин румби); д) атракція за рахунок акцентного розподібнення, що здебільшого є вторинним, додатковим дистинктивним чинником при певному типологічному різновиді ПА: (ріка недоріка; ненависний навісний) і т. ін.
9. Семантика і функції ПА як моделі утворення тропів простежується у рамках: епітетних сполук (Прийдем безкрикими кроками” (Б.Рубчак)); метафоричних образів (бороди, що носять / сліди переслідувань”) (Ю.Тарнавський); Навколо ходять пуми пітьми” (Е.Андієвська)); порівняльних структур: (море омаром ворушиться” (Е.Андієвська)); антитези (Він бог чи мох? Ріка чи недоріка?” (Б.Рубчак)).
10. Дослідження паронімічного фонду, актуалізованого у дискурсі поетів Нью-Йоркської групи, підтверджує загальну тенденцію авторів до семантизації та естетизації поетичної мови за рахунок уже експлікованих та потеційно можливих фоностилем.
11. Основу системи мовно-виразових засобів поезії українського зарубіжжя аналізованого періоду становить традиційна поетична лексика, об’єднана в кілька лексико-тематичних груп : назви природних стихій; назви рослин; назви птахів; словесні позначення звука; темпоральна лексика; сакральна лексика; назви синонімічного ряду «мова слово»; колоративи. Поетизми-топоніми, мовно-естетичні знаки національної етнокультури, національно марковані слова-символи, фольклоризми із статусом підгруп об’єднані в лексико-тематичну групу «Україна». Назви осіб, прономінанти, соматична лексика, назви емоційних станів, що утворюють бінарні опозиції (любов ненависть, життя смерть, страждання радість) із відповідним наповненням рядів синонімів репрезентовано у рамках лексико-тематичної групи «людина».
12. Лінгвостилістика поезії української діаспори це тропеїчна система, компонентами якої є епітет, метафора. перифраз, порівняння. Так, епітетна тропеїчна підсистема нечисленна порівняно з метафоричною група поетичних субстантивно-атрибутивних сполук, образну семантику яких формують ад’єктиви (якісні, відносно-якісні) та дієприкметники, що перейшли у клас прикметників. Найбільш епітетизованими є групи назв природних стихій, рослин, темпоральна лексика.
Показово, що поети Нью-Йоркської групи віддають перевагу такому структурному типові поетичного означення, як простий епітет у дво- і тричленних художньо-тропеїчних синтагмах. Композитні ад’єктивні утворення є рідковживаними і, репрезентуючи особливості індивідуально-авторського вживання (В.Вовк, Е.Андієвська, Б.Бойчук, Б.Рубчак, Ю.Тарнавський, Ю.Коломиєць), межують між узуальним та оказіональним типами структур (ранок блакитнолоний, слово квітневоп’яне, золотоуста мова, клени зеленогилі, тонкостання скрипка).
Колірні епітети виявляють найвищий дериваційно-смисловий потенціал. Найчастотнішими в досліджуваних поетичних текстах є позначення чорного, білого, синього, зеленого, сірого колоративів. Назви червоного кольору та його відтінків (багровий, рожевий), а також жовтого (золотий) засвідчують виразну денотативну співвідносність, є атрибутами зовнішніх ознак національно-культурних та природніх реалій. У межах тричленної синтагми поетичне означення колоратив метонімічно підпорядковується ключовому слову (неба блакитне тіло, голубі парасольки вечора).
Традиційна сполучуваність характерна для поетичних означень, послідовно уживаних щодо назв рослин (висока сосна, струнка тополя).
Здійснене дослідження свідчить, зокрема, про те, що епітети одоративної семантики належать до рідковживаних поетизмів у мові творів авторів Нью-Йоркської групи.
Метафоричні епітети атрибути із семою страждання”, незахищеність”, гнів”, мовчання”, непорочність”, втомленість”, нещирість”, мінливість” зорієнтовані на антропоморфізацію, психологізацію зображуваного.
Метафорична тропеїстична парадигма у мові аналізованої поезії представлена шороким колом контекстів, серед яких найбільш активними виявляються ті, що змодельовані за типом генітивної та дієслівної метафори.
Слід відзначити, що генітивні метафоричні сполуки здебільшого орієнтовані на: а) оречевлення реалій, позначених абстрактними назвами (життя, мовчання, час, вічність, день); б) актуалізацію зовнішньо-просторової асоціативності (колір, форма) у назвах явищ природи (небо, сонце, місяць, дощ), що призводить до побутовізації реалій. У першому випадку асоціативом виступають, як правило, назви архітектурних споруд, синоніми лексеми дорога, назви внутрішніх органів людини. У другому випадку смислотвірними елементами є лексеми-побутовізми (долівка, яма, колодязь, лопата, стріха і под.). Асоціативний ореол слів на позначення внутрішніх переживань ліричного героя (душа) назви, що імпліфікують латентні семи крихкість, нетривалість” (скло, пісок), те, що приховує, затуляє” (гори, гілля).
Дієслівні метафоричні сполуки дво-, три- та багаточленні художньо-тропеїчні синтагми, що пов’язані з наданням навколишнім реаліям загалом невластивих їм динамічних ознак, рис, властивостей тощо. Це спричиняється до утворення асоціативно-образних рядів із стрижневими семами рух” психічний стан”, зміна розміру”. Акцентованою в таких динамічних мікрообразах є також сема говорити”, видавати звуки”, фізична дія”, емоційне переживання”, що зумовлюють появу антропоморфізованих структур.
Багаточленні описові дієслівні метафоричні структури це, як правило, синестетичні конструкції, в яких дієслово не є семантично самостійним, а вимагає розгортання синтагми для конкретизації його найзагальнішого змісту (дощ садить води розсаду; день закрив утомлені повіки). Такі утворення стають належною базою для появи метафор-загадок (напр., у поезії В.Вовк, Е.Андієвської), стереотипізації асоціативних комплексів, зокрема, у назвах темпорального змісту (настання сутінків одягання, світанку роздягання).
Стерті загальномовні метафори посідають незначне місце серед узвичаєних образних структур у сюжетних композиціях віршів авторів Нью-Йоркської групи.
Перифрастичні звороти (як засоби вторинної образної номінації) активно поповнюють словник мови поезії української діаспори аналізованого періоду. Вони пов’язані з лірико-романтичною, мінорною тональністю створення мікрообразів неба, місяця тощо (В.Вовк, Б.Рубчак, Ю.Тарнавський). Інколи перифраз актуалізується як дефінітивна структура або компонент семантичного повтору.
Поети українського зарубіжжя зазначеного періоду активно послуговуються також тропеїчними структурами порівняння здебільшого у формах порівняльного поширеного і непоширеного зворотів зі сполучниками як, мов, немов, наче, неначе та орудного порівняльного. Аналізована мовотворчість засвідчує перевагу першого типу конструкцій. При цьому художні порівняння часто є індивідуально-авторськими утвореннями, у яких суб’ктом виступають лексеми із тематичних груп «назви природних стихій» (небо, місяць, зорі вітер), номінації звука”, слова ЛТГ слово мова”, людина” та деякі інші. Об’єктом порівняння є, як правило, також традиційна поетична лексика назви птахів, рослин та їх плодів, музичних інструментів, явищ природи, слова з виразною етнокультурною конотацією (коралі, плахта, кобза, коноплі) тощо. Слід відзначити, що в порівняльних структурах, виявлених у досліджуваній поезії, практично зовсім відсутній компонент побутовізації реалій, опредметнення того, що не дає дотикових відчуттів у пізнанні світу (небо (як) льох, піджак, веретенище).
13. У мові аналізованої поезії деякі номінації кущів та їх плодів (калина, терен), рослин (соняшник, мальва, рута, барвінок, рожа, папороть), птахів (голуб, гайвороння, ворон) у складі метафор (генітивних, синестетичних), алегоричних висловів актуалізують певне національно-мовне значення слова-символу, визначаючи ставлення поетів до української етнокультури.
14. За моделлю метонімічного виокремлення денотативних компонентів прагматично-епічної реальності функціонують номінації рослин, квітів, етнонаціональних побутовізмів (переважно західного регіону України) як мовно-естетичних знаків національної культури.
15. Наскрізними макрообразами у мові поетів української діаспори 60 80-х років ХХ ст. є Україна” та людина”, що сформовані за рахунок лексики різного семантичного спрямування. Так, ЛТГ Україна” об’єднує підгрупи власних назв, співвіднесених з просторово-географічним образом України; етнонімів; побутовізмів; обрядової лексики, язичницької культури. Мікрообраз України, національні етнокультурні компоненти ще чіткіше вирізняються на тлі нечисленних, однак помітних екзотизмів. Останні європеїзують” усталені моделі сполучуваності, реалізуючи зовнішні асоціативні зв’язки за кольором, формою та ін. видимими ознаками тих чи інших реалій.
ЛТГ людина” охоплює групу абстрактних назв, що утворюють бінарні парадигми образного вживання (любов ненависть, життя смерть, щастя страждання); денотативне мікрополе портрет”; мовообразні вживання лексем на позначення емоційних станів ліричного героя (серце, душа, сльози). У комплексі вони репрезентують медитативно-філософський, психологічний струмінь аналізованої поезії.
16. Окреме місце у мовотворчості авторів Нью-Йоркської групи посідає сакральна лексика, яка виконує номінативні, образно-асоціативні, характеристичні функції, вводиться як компонент метафор, перифрастичних зворотів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андієвська Е. Атракціон з орбітами. Львів: НВФ Українські технології”, 2000. - 136 с.
2. Андієвська Е. Вілли над морем: Сонети. Львів: НВФ Українські технології”, 2000. 120c.
3. Андієвська Е. Каварня: Поезії. [Б.м.] : Сучасність, 1983. 126с.
4. Андієвська Е. Кути: Опостінь. [Б.м.]: Видавництво Нью-Йоркської групи, 1962. 69с.
5. Андієвська Е. Наука про землю. Мюнхен: Сучасність, 1975. 126с.
6. Андієвська Е. Хвилі: Поезії. К.: Видавничий дім Всесвіт”, 2002. 160с.
7. Бойчук Б. Земля була пустошня: Поема. Нью-Йорк, 1959. 88с.
8. Бойчук Б. Мандрівка тіл: Поезії. Б.м., 1967. 78с.
9. Бойчук Б. Третя осінь: Поезії. К.: Дніпро, 1991. 286с.
10. Вовк В. Зелене вино. Нью-Йорк: Пролог, 1964. 79с.
11. Вовк. В. Іконостас України: містерія. Нью-Йорк, 1988. 49с.
12. Вовк В. Меандри: Поезії. Ріо-де-Женейро, 1979. 71с.
13. Вовк В. Поезії. К.: родовід, 2000. 421с.
14. Вовк В. Триптих до циліндрованих картин Юрія Соловія. Ріо-де-Жанейро, 1982. 72с.
15. Вовк В. Чорні акації: Поезії. Мюнхен, 1961. 64с.
16. Килина П. Легенди і сни: Поезії. Нью-Йорк, 1964. 63с.
17. Коломиєць Ю. Гранчасте сонце: Поезії. Нью-Йорк Чикаго, 1965. 79с.
18. Коломиєць Ю. Коловорот ока // Сучасність. 1989. Червень.
19. Рубчак Б. Крило Ікарове: Поезії. К.: Дніпро, 1991. 208с.
20. Тарнавський Ю. Без нічого: Поезії. К.: Дніпро, 1991. 285с.
21. Тарнавський Ю. Життя в місті: Поезії. Нью-Джерси, б.р. 64с.
22. Тарнавський Ю. Ідеалізована біографія: Поезії. Мюнхен: Сучасність, 1964. 54с.
23. Тарнавський Ю. У РА НА (Тисяча років самоти): Поема. Х. Нью-Йорк, 1992. 168с.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Анісімова Н.П. Лірика Оксани Лятуринської як явище естетики часу і міфотворення: Автореф. дис... канд. філол. наук. К., 1999. — 21 с.
2. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка. Ленинград: Просвещение, 1973. 304 с.
3. Аспекты общей и частной лингвистической теории текста. М.: Просвещение, 1990. 301 с.
4. Астаф’єв О. Г. Лірика української еміграції: еволюція стильових систем. К.: Смолоскип, 1998. 313 с.
5. Бандура О.М. Мова художнього твору. К.: Дніпро, 1964. 121 с.
6. Бахтин М.М. Проблема текста: Опыт философского анализа // Вопросы литературы. 1976. № 10. С. 122 151.
7. Бахтин М.М. Слово в поэзии и в прозе // Вопросы литературы. 1972. № 6. С. 54 85.
8. Белей Л.О. Функціонально-стильові можливості української літературно-художньої антропоніміки ХІХ ХХ ст. Ужгород, 1995. 120 с.
9. Берест Т.М. Семантика художнього слова в поезії 80 90-х років ХХ ст. (на матеріалі творів молодих українських авторів): Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Х., 1999. 20 с.
10. Беценко Т.П. Структура і поетичні функції атрибутивних словосполучень у поезіях шістдесятників: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Х., 1999. 20 с.
11. Бірюкова О. Мовні знаки національної самоідентифікації у поемі Ю.Тарнавського У РА НА” // Гуманітарна освіта у вищих технічних навчальних закладах України: Зб. наук. пр. К., Національний авіаційний ун-т., 2003. С. 112 117.
12. Бірюкова О. ...слово поетичне, не патетичне...” (про семантизацію звукової форми слів у поезії Е.Андієвської та Б.Бойчука) // Культура слова. К., 2002. Вип. 61. С. 30 34.
13. Бірюкова О. Сакральні образи у поезії авторів Нью-Йоркської групи // Культура слова. К., 2003. Вип. 62. С. 22 25.
14. Бірюкова О.О. Фольклоризми як елемент мовно-образної системи поезії української діаспори // Вісник Луганського держ. пед. ун-ту ім. Тараса Шевченка: Філологічні науки. 2003. № 3 (59). С.132 136.
15. Благой Д.Д. Мысль и звук в поэзии // Славянские литературы. М., 1973. Вып VІІ. С. 31 33.
16. Богин Г.И. Фоносемантика как одно из средств пробуждения рефлексии// Фоносемантические исследования. Пенза, 1900. С. 25 36.
17. Бондаренко А., Бондаренко Ю. А в серці, насподі, в осерді душі...” (поетизми душа і серце у віршових творах В.Стуса) // Культура слова К.: Наук. думка, 1996. Вип. 48 49. С. 82 91.
18. Бондаренко А. Поетична мова В.Стуса (Експресеми емотивного змісту): Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 1996. 21 с.
19. Бондаренко Л. Релігійно-християнська лексика і фразеологія в поезії Дмитра Загула // Християнство й українська мова: Матер. наук. конф. Київ, 5 6 жовтня 2000 р. Львів, 2000. С. 289 292.
20. Брик О. Звуковые повторы (анализ звуковой структуры стиха) // Поэтика. Сб. по теории поэтического языка. Петроград, 1919. Вып. 1 2. С.58 98.
21. Бураго С.Б. Музыка поэтической речи. К.: Дніпро, 1986. 184 с.
22. Ващенко В.С. Стилістичні явища в українській мові. Х.: ХДУ імені О.Горького, 1958. 228 с.
23. Введенская Л.А., Колесников Н.П. Этимология и ее виды. Ростов, 1986. 193 c.
24. Виноградов В.В. Основные типы лексических значений слова // Вопросы языкознания. 1953. № 5. С. 3 29.
25. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.: Издательство АН СССР, 1963. 255 с.
26. Винокур Г.О. О языке художественной литературы. М.: Высш. Школа, 1991. 448 с.
27. Вишнякова О.В. Паронимы в русском языке. М.: Высш школа, 1974. 168 с.
28. Вовк В.Н. Языковая метафора в художественной речи. К.: Наук. думка, 1986. 142 с.
29. Выготский Л.С. Психология искусства. М.: Искусство, 1986. 573 с.
30. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 139 с.
31. Герман В.В. Індивідуально-авторські неологізми (оказіоналізми) в сучасній поезії (60 90-і роки): Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Суми, 1998. 20 с.
32. Голянич М.І. Внутрішня форма слова в художньому тексті: Автореф. дис. ... док. філол. наук. К., 1998. 32 с.
33. Голянич М.І. Внутрішня форма слова і художній текст. Івано-Франківськ: Плай, 1997. 178 с.
34. Гончаров Б.П. Звуковая организация стиха и проблема рифмы. М., 1973. 275 с.
35. Григорьев В.П. Звуковая организация стиха. Паронимическая аттракция// Очерки истории языка русской поэзии ХХ века. Поэтический язык и идиостиль. М.: Наука, 1990. С. 167 131.
36. Григорьев В.П. Паронимическая аттракция в русской поэзии ХХ века // Сб. докл. и сообщ. лингв. об-ва [Калининского гос. ун-та]. Калинин, 1975. Вып. V. С. 68 84.
37. Григорьев В.П. Паронимия // Языковые процессы современной русской художественной литературы: Поэзия. М.: Наука, 1977. С. 186 239.
38. Григорьев В.П. Поэтика слова. М.: Наука, 1979. 343 с.
39. Григорьев В.П. Словарь языка русской советской поэзии. М.: Наука, 1965. 224 с.
40. Григорьев В.П. Словотворчество и смежные проблемы языка поэта. М.: Наука, 1986. 256 с.
41. Грицик Г. Семантичне оновлення фольклорних символів назв рослин у поезії шістдесятників та членів Нью-Йоркської групи // Нар. творчість та етнографія. 1995. № 4 6. С. 78 84.
42. Грицик Н.І. Стилістичний колорит тавтологічних сполучень у поезії шістдесятників // Ономастика і апелятиви: Зб. наук. пр. / За ред. В.О.Горпинича. Дніпропетровськ: ДНУ, 2001. С. 31 34.
43. Грицик Н.І. Стилістичні маркери релігійності у поезії Віри Вовк // Культура слова. К., 2002. Вип. 61. С. 44 48.
44. Грицютенко І.Є. Естетична функція художнього слова (В українській прозі 30 60-х років ХІХ ст.) Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1972. 180 с.
45. Губарева Г. Семантика білого кольору в поетичній мові Ліни Костенко // Вісник Харківського національного університету. Вип. 491. Сер.: Філологія. Х.: 2000. С. 620 623.
46. Данилюк Н.А. Развитие семантической структуры народнопесенного слова в языке украинской советской поэзии: Автореф. дис. ... канд. филол. наук. К., 1984. 23 с.
47. Данилюк Н.О. Дівчина як намальована” // Культура слова: К., 1984. Вип. 26. С. 32 38.
48. Данилюк Н.О. Лексико-семантичне поле Дівчина” в українській народній пісні та сучасній поезії // Українське мовознавство: Респ. міжвід. наук. зб. К., 1984. Вип. 12. С. 111 117.
49. Данилюк Н.О. Традиційне і новаторське в мовній структурі сучасної метафори // Мовознавство. 1984. № 4. С. 64 67.
50. Данилюк Н. Українська народна пісня і сучасна поезія // Українська мова і література: історія, сучасний стан, перспективи розвитку: Зб. наук. пр. Тернопіль: Збруч, 1999. С. 285 289.
51. Дащенко Н.Л. Елемент звукової подібності у структурі метафори // Наук. зап. Тернопільського держ. пед. ун-ту ім. В.Гнатюка. Сер.: Мовознавство. Тернопіль, 1999. Вип. 2. С. 221 227.
52. Дащенко Н.Л. Паронімічна атракція в українській поезії 60 80-х років ХХ ст.: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 1996. 20 с.
53. Дащенко Н. Семантичні відношення між близькозвучними словами (на матеріалі української поезії) // Слово. Стиль. Норма: Зб. наук. пр. К., 2002. С. 76 81.
54. Дишлюк І.М. Лексико-семантичне вираження концепту природа” у поетичній мові Ліни Костенко: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Х., 2003. 16 с.
55. Дужик Н. Порівняння концептуальний елемент стилю Олега Ольжича // Культура слова. К., 1996. Вип. 51. С. 14 19.
56. Дука Л.І. Прагматичний потенціал онімів та способи його актуалізації в тексті: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Дніпропетровськ, 2002. 18 с.
57. Дятчук В.В., Пустовіт Л.О. Семантика, структура і функціонування лексики української літературної мови. К.: Наук. думка, 1983. 156 с.
58. Евграфова А.А. Паронимия в современном русском языке: Автореф. дисс. ... канд. филол. наук. К., 1975. 20 с.
59. Евграфова А.А. Стилистическое использование паронимии разных типов// Исследования по русскому и украинскому языкам... Днепропетровск, 1973.
60. Ємець О.В. Крилаті метафори в українській поезії // ІІ междунар. конф. Язык и культура: Тезисы. Ч. ІІ. К., 1993. С. 27 28.
61. Єрмоленко С.Я. Літературна норма в часовому і просторовому вимірі // Культура слова. К., 2001. Вип. 57 58. С. 3 9.
62. Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови). К.: Довіра, 1999. 431 с.
63. Єрмоленко С.Я. Народнопісенний паралелізм і слова-символи // Українська мова і література в школі. 1983. № 11. С. 41 48.
64. Єрмоленко С.Я., Пустовіт Л.О. У дзеркалі поетичного слова // Мовознавство. 1985. № 5. С. 37 44.
65. Єрмоленко С.Я. Синтаксис і стилістична семантика. К.: Наук. думка, 1982. 210 с.
66. Єрмоленко С.Я. Фольклор і літературна мова. К.: Наук. думка, 1987. 248 с.
67. Жирмунский В.Л. Теория литературы. Поэтика. Стилистика. Л.: Наука, 1977. 423 с.
68. Жирмунский В.М. Теория стиха. Л.: Советский писатель, 1975. 664 с.
69. Жовтобрюх М.А. Деякі особливості вокалізму поетичної мови Т.Г.Шевченка // Праці Одеського ун-ту. Т. 152. Серія: Філол. науки. Вип. 15. 1962. С.44 60.
70. Жовтобрюх М.А. Деякі особливості консонантизму поетичної мови Т.Г.Шевченка // Мовознавство: Наук. зап. Ін-ту мовознавства ім.О.О.Потебні. Т. 17. К., 1962. С.53 67.
71. Загнітко А.П. Особливості сучасної української синтаксичної поетики // Восточноукраинский лингвистический сборник. Донецк, 1999. Вып.5. С.284 297.
72. Залеська-Онишкевич Л. Різні світи Віри Вовк // Українське слово. К., 1994. Ч. 3. С. 98.
73. Запорізький збірник. До 80-річчя Я.Славутича. К.: Дніпро, 1998. 224с.
74. Звонок Н. Орієнтація на релігійні цінності серед духовних устремлінь людини (на матеріалах української та російської художньої літератури 60-80-х років) // Ук