ЛІНГВОСТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ ІДІОЛЕКТУ З. ЛЕНЦА В МАЛИХ ЕПІЧНИХ ЖАНРАХ

Короткий опис

ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Волошук Вікторія Іванівна

УДК 811.112.2’42.Л-32.08

ЛІНГВОСТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ ІДІОЛЕКТУ
З. ЛЕНЦА В МАЛИХ ЕПІЧНИХ ЖАНРАХ

Спеціальність 10.02.04 Германські мови

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Науменко А. М.
доктор філологічних наук,
професор

Запоріжжя 2004

ЗМІСТ
ВСТУП..........................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. КАТЕГОРІЯ ІДІОЛЕКТУ В ЛІНГВІСТИЦІ ТЕКСТУ..........................8
1.1 Ідіолект З. Ленца як об´єкт дослідження.......................................................8
1.2. Від стилю до ідіолекту..............................................................................14
1.3. Еволюція ідіолекту З. Ленца в малих епічних жанрах...............................34
Висновки з Розділу 1..................................................................................................55
РОЗДІЛ 2. ЛЕКСИЧНІ ЗАСОБИ ІДІОЛЕКТУ З. ЛЕНЦА В МАЛИХ
ЕПІЧНИХ ЖАНРАХ..................................................................................................57
2.1. Засоби символіки у як одна з домінант ідіолекту Ленца...........57
2.2. Терміни як важливі складові ідіолекту Ленца............................................78
2.3. Топоніми як засіб створення мовної картини світу З. Ленцем.................81
Висновки з Розділу 2..................................................................................................86
РОЗДІЛ 3. СИНТАКСИЧНІ ЗАСОБИ ІДІОЛЕКТУ З. ЛЕНЦА В
МАЛИХ ЕПІЧНИХ ЖАНРАХ...................................................................................88
3.1. Прагматика парентези в З. Ленца....................................................................92
3.2. Функції пара- та гіпотаксису...........................................................................96
Висновки з Розділу 3..................................................................................................111
РОЗДІЛ 4. БАГАТОРІВНЕВІ ЗАСОБИ ІДІОЛЕКТУ З. ЛЕНЦА ....................113
4.1. Семантика засобів комічного.........................................................................113
4.1.1. Іронія і парадокс..............................................................................116
4.1.2. Гумористичні комплекси................................................................131
4.2. Стильові особливості повторів в малих епічних жанрах Ленца..................143
4.3. Функції прямої та непрямої мови....................................................................150
4.3.1. Монолог-звернення”......................................................................150
4.3.2. Поліоповідальність .........................................................................161
Висновки з Розділу 4...................................................................................................172
ВИСНОВКИ.................................................................................................................175
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.............................................................180
Додаток А.209

ВСТУП
Німецький письменник З. Ленц ( нар. 1926 ) вважається одним з найкращих стилістів німецької прози 1960 - 1980х років. Це стосується його художніх текстів будь-якого жанру, отже й малих епічних творів, які, на жаль, ще не стали об´єктом аналізу вітчизняних філологів. Як правило, наявні українські та російські дослідження творчості Ленца (І. Г. Виноградова [50-52], А. В. Карельського [121], І. В. Млечіної [172 ], М. М. Слуцкіса [251], Г. А. Хотинської [285-286] та інших, а також німецьких критиків Х. Петцольда [350-351], К. Русса [358], М. Райх - Раніцкі [354] та інших) присвячено літературознавчим аспектам його романів, так що поза увагою вчених залишається не лише багатство його мовлення взагалі, а й індивідуальність стилю в малому епічному жанрі. Іноді в цих працях робляться спроби лінгвістичного аналізу, як, наприклад, у Ю. І. Архипова [д-4], К. Батта [310], I. Виноградова [52], Н. Мекленбурга [344], К. Менка [345], П. М. Топера [д-2], Т. Ребер [353] та інших, але вони не становлять собою комплексного лінгвостильового аналізу текстів, а звертають увагу лише на той чи інший мовленнєвий прийом, використаний письменником.
Метою цієї роботи є дослідження лінгвостильових особливостей ідіолекту Ленца. При цьому під час аналізу характерних рис художнього мовлення Ленца в малих епічних жанрах зроблено спробу системного їх вивчення як складових сучасної німецької літературної мови взагалі і як компонентів індивідуальної системи стильових засобів для розкриття мовної картини авторського світу та конкретної прагматики. Це означає, що мовлення малих епічних жанрів З. Ленца схарактеризовано когнітивно та прагматично з огляду на функцію, яку той чи інший мовленнєвий засіб виконує у тексті.
АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ зумовлено тим, що на сучасному етапі розвитку лінгвістики антропоцентричні проблеми мовлення взагалі та індивідуального зокрема викликають особливу увагу дослідників. Адже мова існує не в абстракції, а в конкретних індивідуальних проявах, і щоб повніше дослідити будь-яку національну мову, потрібно розглянути типове в ідіолектах її носіїв. Аналіз ідіолекту конкретного адресанта дозволяє побачити в його мовленнєвій творчості не лише специфічні, неповторні особливості складові його індивідуальної манери та їх еволюцію, не тільки відтворити мовну картину світу письменника і осмислити, яким чином відбивається дійсність у певній художньо-мовленнєвій системі, а й констатувати деякі загальні мовні риси окремого націолекту.
ОБ¢ЄКТОМ ДОСЛІДЖЕННЯ в даній дисертації є індивідуальний стиль (ідіолект) малих епічних жанрів З. Ленца.
ПРЕДМЕТОМ ДОСЛІДЖЕННЯ постають лінгвостильові особливості малих епічних жанрів З. Ленца.
МЕТОЮ ДОСЛІДЖЕННЯ є виявлення домінант ідіолекту З. Ленца, що формують світобачення та естетичний потенціал його художнього мовлення.
Досягнення поставленої мети потребує вирішення наступних головних завдань:
- обґрунтувати наукову вагомість поняття „ідіолект” та його лінгвістичної сутності;
- виявити домінанти індивідуальної мовної картини світу Зігфрида Ленца;
- встановити її стильові функції, які виконуються лексичними та граматичними засобами у малих епічних жанрах Ленца;
- встановити лінгвостильову роль різноманітних видів мовлення у Ленца.
МАТЕРІАЛОМ ДОСЛІДЖЕННЯ слугували насамперед тексти 108 малих оповідних творів З. Ленца (1542 сторінки), а також критичні праці, присвячені як теоретичним питанням ідіолекту, так і його практичному вивченню у конкретного письменника, зокрема у З. Ленца.
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНОЮ БАЗОЮ дисертації є когнітивний підхід до мовлення як вербального втілення індивідуального задуму, та реалізації системи мовленнєвих засобів, відібраних із загальної скарбниці національної мови, з іншого. Основи такого підходу до художнього тексту закладено в роботах відомих вітчизняних і зарубіжних філологів (І. В. Арнольд [7], С. Бассманна [309], І. К. Білодіда [24], М. П. Брандес [34], Л. Булаховського [39], В. В. Виноградова [50-52], Г. О. Винокура [54-55], Г. Міхеля [321], А. М. Науменка [186-189], Х. Петцольда [350-351], Г. М. Поспєлова [211], О. О. Потебні [213], П. Г. Пустовойта [227], Е. Г. Різель [355], К. Русса [358-359], О. Чичеріна [292], В. Шварца [368] та інших). Необхідність комплексного вивчення ідіолекту З. Ленца зумовлена специфікою об’єкту аналізу, який репрезентує типове в індивідуальному.
МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ. Для досягнення поставленої мети були використані наступні методи опрацювання матеріалу: зіставний (у синхронії та діахронії) для виявлення особливостей та відмінностей стилю Ленца від творчих манер інших письменників; системно-функціональний при вивченні функціональних мовленнєвих засобів у текстах малих епічних жанрів З. Ленца; прийоми статистичних оцінок та інші.
НАУКОВА НОВИЗНА дослідження полягає у тому, що вперше у германістиці робиться спроба оцінити тексти оповідань Зігфріда Ленца як різновид сучасного німецькомовного ідіолекту.
Наукова новизна одержаних результатів може бути узагальнена в наступних ПОЛОЖЕННЯХ, що виносяться на захист:
1. Ідіолект, що є основним знаряддям мовної картини світу мовця, характеризується у З. Ленца синкретичним комплексом лексичних, синтаксичних та аналітичних особливостей.
2. Стильові риси малої прози раннього З. Ленца, які за літературними джерелами виникнення та своєю мовленнєвою природою мають певні ознаки схожості з творчою манерою його світово відомих попередників (американця Е. Хемінгуея, німця В. Борхерта, австрійця Ф. Кафки, француза А. Камю та ін.) суттєво відрізняються від неї своїми мовно-змістовними та прагматико-комунікативними функціями як зародок його ідіостилю.
3. Лексичні компоненти ідіолекту Ленца постають в прагматично та естетично ефективному комбінуванні нейтральної лексики із засобами символізації і концептуалізації, із топонімами та професіоналізмами, створюючи панорамний і, водночас, глибинний, часово колоритний і притчовий опис.
4. На рівні синтаксису для втілення складної і багаторівневої думки виступають макроречення (періоди), які інколи розростаються до декількох сторінок, а велика кількість повторів різних типів (анафори, епіфори, паралелізми, анадиплозіс тощо) створюють оригінальний ритм ленцівської прози.
5. Мовна філософія Ленца характеризується максимою про те, що художнє мовлення не може бути спрямованим лише в один бік: від автора до читача. Письменник наполегливо шукає засоби провокування зворотного напрямку: від адресата до адресанта. Такими засобами стають монолог-звернення та поліоповідальність як експериментальні види функціонального діалогу в монологічній формі.
ТЕОРЕТИЧНА ЗНАЧУЩІСТЬ РОБОТИ полягає у розширенні та поглибленні принципів лінгвостильового аналізу художнього тексту, у виявленні та аргументуванні мовленнєвих компонентів ідіолекту Ленца, в обґрунтуванні залежності лінгвістичного наповнення оповідань від прагматичного задуму автора. Результати дослідження становлять певний внесок у розвиток стилістики художнього мовлення в цілому й стилістики малих епічних жанрів Ленца зокрема.
ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ одержаних результатів зумовлено тим, що вони можуть бути використані у фундаментальних курсах (Стилістика німецької мови”, Зарубіжна література 20-го століття”, Література Німеччини”, „Теорія та практика перекладу”), у практичному курсі німецької мови (аспект Інтерпретація тексту”), у спецкурсах з художньої стилістики та перекладу, а також для написання курсових і дипломних робіт.
АПРОБАЦІЮ РЕЗУЛЬТАТІВ ДИСЕРТАЦІЇ здійснено на 11 конференціях різного рівня: Всеукраїнській науковій конференції «Культурологічні аспекти вивчення мов», (Херсонський державний педагогічний університет, 26 - 28 квітня 2000 року), на X Міжнародній науковій конференції з актуальних проблем семантичних досліджень, (Харківський державний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди 25 26 квітня 2001 року), на X Ювілейній Міжнародній науковій конференції ім. проф. С. Бураго «Мова і культура» (Інститут міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка з 26 по 29 червня 2001 року), на Міжнародній науковій конференції «Форма, значение и функции единиц языка и речи», організованій Мінським державним лінгвістичним університетом 16 - 17 травня 2002 року, V Всеукраїнській конференції Нові підходи до філології у вищій школі”, (м. Запоріжжя, 9 - 13 вересня 2002-го року), на Міжнародній науково-методичній конференції „Треті Каразінські читання: методика і лінгвістика на шляху до інтеграції” (28 жовтня 2003 р., м. Харків) та конференціях Запорізького державного університету (20-22 квітня 2000, 25-27 квітня 2001, 23-25 квітня 2002, 19-21 квітня 2003 років), Запорізького національного технічного університету (12-14 травня 2004 року).
ПУБЛІКАЦІЇ: Результати дослідження знайшли своє відображення в наступних публікаціях (5 статтях та 1 тезах) у фахових виданнях наукових праць, затверджених ВАК України:
1. Стилістика новел З. Ленца (Збірка ”Запах мірабелі”) // Південний архів: Філологічні науки. Випуск 10 11. Херсон, 2000. С. 113122.
2. Стильова своєрідність новели З. Ленца Ейнштейн перетинає Ельбу коло Гамбурга” // Вісник Запорізького університету. - Вип. 10. - Листопад 2001. С. 34-39.
3. Стилістика ранніх новел З. Ленца // Гуманітарний вісник. Серія іноземна філологія. Число 5. Черкаси, 2001. С. 2731.
4. Стильова своєрідність новели З. Ленца Вісімнадцять діапозитивів” // Мова і культура”. - Випуск 4. - Том 4. - Частина 1. - Київ, 2002. С. 42-49.
5. Константні та еволюційні риси стилістики Ленца-новеліста // Нова філологія. Запоріжжя: ЗДУ, 2002. - №1. - С. 263-264.
6. Стилістика, текст, слово: нове у філології сьогодення // Нова філологія. Запоріжжя: ЗДУ, 2003. - № 2. С. 301-309.

ОБСЯГ І СТРУКТУРА ДИСЕРТАЦІЇ. Робота складається із Вступу, чотирьох Розділів, Висновків та Списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації становить 214 сторінок, із них 179 сторінок основного тексту. Список використаної літератури нараховує 412 позицій, із них 385 теоретико-критичні праці, 27 літературні джерела.

Список літератури

ВИСНОВКИ

1. У сучасній лінгвістиці активно зростає інтерес до вивчення індивідуально стилю як одиниці варіативності національної мови. Крім того, до художніх текстів зараз застосовують загальнофілологічний підхід, який включає когнітивні, прагматичні, лінгвальні та позамовні методи дослідження. Проблема індивідуального мовлення особливо вагома в лінгвістиці тексту, адже кожний автор відбирає мовні засоби відповідно до змісту своєї прагматики, згідно зі своїми мовними уподобаннями і стильовими смаками. Тому в письменника є своя мовна картина світу, яка і втілюється в індивідуальному стилі, як особливому способу висловлення думки.
2. Мовні засоби в художньому тексті, на відміну від інших видів тексту, активно виконують естетичну функцію. Саме вона є тут домінуючою і реалізується у З. Ленца в таких мовних одиницях, які мають здатність впливати на ступінь сприйняття тексту адресатом. Елементи всіх рівнів мови стають для Ленца джерелом виразності, але одним одиницям вона властива як невід’ємна частина їх семантики, інші набувають її в контексті в процесі своєї актуалізації.
3. В даному дослідженні було обрано для дефініції індивідуальної манери адресанта термін ідіолект”, під яким розуміється та система мовних засобів автора, що формується на основі прагматики мовлення. Не заперечуючи правомірності найменування цього поняття синонімічними термінами ідіостиль” та індивідуальна мовна система", перевага все ж віддається терміну ідіолект” не лише за його лаконізм, а й тому що його звукове, морфемне та семантичне оформлення дозволяє вибудувати асоціативний ланцюжок - від мови як націолекту через соціолект до конкретного, індивідуального лекту”.
4. Ранній період З. Ленца в створенні малих епічних жанрів багато в чому є навчальним. У манері й тематиці Ленц наслідує багатьох відомих авторів (Камю, Гессе, Брехта), а особливо В. Борхерта, Ф. Кафку та Е. Хемінгуея. Від останнього до стилю Ленца приходять полісемія (пов’язана з „принципом айсберга”) та анафоричні повтори; від В. Борхерта мовна економія; від Ф. Кафки символізація. Але це не означає, що письменник не продукує вже на першому етапі нічого свого. Він майстерно будує текст на парадоксі, коли від назви до пуанту зростає градація комічного і семантика предмета опису змінюється до протилежного значення. Парадокс допомагає письменнику показати алогічність світу за суттю, а художній твір як його відображення - алогічним за когезією та когерентністю. Саме Ленц використовує в оповіданнях різні засоби комічного, залучаючи до втілення своєї світоглядної прагматики всі рівні мови - від лексичного до синтаксичного, демонструючи від твору до твору не тільки легкий гумор, а й їдку сатиру. Оповідання Ленца з циклів „Запах мірабелі” і „Такою ніжною була Зуляйкен” вирізняються розмовним вокабуляром, використанням діалектизмів, вставними зворотами, алегорією; все це перетворює зазначені історії на тип шванку, близький до народних німецьких розповідей у дусі шільдбюргерства.
5. Взагалі мова Ленца не рясніє різноманітними тропами, але в нього є кілька улюблених стильових засобів, які він раз за разом використовує: оксюморони (30%), епітети (30%), символи (20%), метафоричні переноси (8%), порівняння (12%). Поодинокі порівняння в оповіданнях, як правило, не несуть окремо особливого змістового навантаження, а слугують кращому розкриттю емоційного стану дійових осіб. Велику роль у ранніх оповіданнях Ленца відіграють символи, що, переходячи з одного твору в інший, стають лейтмотивними. Концепти „вогонь”, „вода” та інші оживають у нього і діють як реальні персонажі завдяки яскравим метафорам, порівнянням, уособленням тощо. Зображення природних явищ часто символізує духовний світ людей.
6. Герої Ленца завжди залежать від місця народження та проживання і від соціального статусу, про що свідчить насиченість оповідань топонімами, термінами та діалектними висловлюваннями. Але автор уводить надрегіональне значення в опис регіональних особливостей. І тим самим піднімає провінцію з її локальним колоритом до загальнолюдського рівня. Топоніми в центрі багатьох оповідань письменника протистоять стилю тієї безгрунтовної літератури”, яка превалювала в 70-ті роки в західнонімецькій літературі.
7. Найяскравіше відмінності ідіолекту Ленца проявляються на рівні синтаксису: за рахунок численних повторів, речень-періодів, парентез, ізоляцій створюється детальний, скрупульозний опис вчинків та станів людини. Повтори в текстах Ленца, як лексичні так і синтаксичні, не лише сприяють полісемантичному зображенню фактів, не тільки підвищують напругу дії за рахунок глобальної деталізації, але й створюють ритм через лейтмотивні ізотопні ланцюжки. Парентези є одним з улюблених синтаксичних компонентів в ідіолекті Ленца, які він використовує для затягування часу і деталізації опису. За допомогою вставних речень створюються рівнобіжні значеннєві потоки, що дозволяють автору миттєво змінювати кут зору, вдаватися до узагальнення і конкретизації. Будучи відносно незалежними від контексту, вставки забезпечують дистантні зв'язки в тексті.
8. Ленц багато експериментує перш за все на рівні синтаксису та за рахунок форм оповіді. Стиль його оповідань можна назвати документальним, майже науковим, настільки великим є нагромадження деталей, настільки рівним та нейтральним опис. Макроречення в ньому служать засобом ущільнення художнього часу, дозволяючи авторові в межах однієї синтаксичної одиниці показати події, що займають роки в житті персонажів. Речення-періоди надають єдності ланцюжку різнорідних явищ, об’єктів, вражень. Тому часто довгі та наддовгі речення складаються у перелічувальні ряди і представлений у безперервному розвитку потік свідомості. У цих макрореченнях письменник використовує парентези, перелічувальні ряди, складні сурядні та підрядні складні речення, розгортаючи структуру не лише за рахунок довжини речення, але й ущільнюючи його углиб. Такі надто поширені речення потребують особливо пильної уваги з боку читача. Макроречення в текстах оповідань складають 75% від усього синтаксичного матеріалу.
9. Можна стверджувати, що саме синтаксис відіграє чи не найголовнішу роль у створенні своєрідності ідіолекту Ленца. Завдяки стягуванню в одне речення багатьох деталей, нагромадженню дієслівних перелічень письменник зображує декількома реченнями іноді завершений сюжет, акцентуючи лише його найважливіші семи. Саме тому стиль окремих пізніх оповідань Ленца можна назвати мовною "еквілібристикою" як на рівні лексики (елементи, що зазвичай семантично не поєднуються), так і на рівні синтаксису з надзвичайно поширеними конструкціями. Такі оповідання Ленца є насамперед експериментами думки і - як наслідок цього експерименту маніпулюванням мовою.
10. Працюючи над пошуком власного стилю, Ленц звертається до різних типів прямої та непрямої мови: монологу, діалогу тощо. Найбільш вдалою його знахідкою можна вважати монолог-звернення (щось середнє між монологом та діалогом), де наявність співрозмовника відчутна лише з реплік мовця. Оповідь від першої особи викликає особливу довіру читача і має свій набір стильових засобів: використання особових займенників, модальних часток, розмовних зворотів, еліптичних речень тощо. Цей вид експериментального діалогу відіграє свою функцію в філософії висловлювання Ленца, згідно з якою мовлення не може бути однобічно скерованим. Поліоповідальність творів Ленца, яка свідчить про талант письменника перевтілюватися в будь-яку особу і дивитися на світ її очима завдяки підвищеній емоційності, справляє більший вплив на адресата, змушує його співчувати комусь із діючих осіб, визначитися зі своєю позицією. Така форма вимагає віртуозного варіювання мовленням, бо, щоб відрізнити висловлювання однієї особи від іншої, треба застосовувати різні мовні засоби і способи їх поєднання, адже кожний мовець у З. Ленца має свої власні мовленнєві особливості: один говорить коротко і чітко, а інший полюбляє поширені описи, один володіє літературною мовою, а інший користується її діалектними відмінностями. Все це різноманіття вдається показати Ленцу завдяки названій формі оповіді.
11. Свої кращі стильові риси Ленц виявив у малих епічних жанрах не меншою або мабуть і більшою мірою, ніж у романах. Не дарма провідний німецький критик М. Райх-Раніцкі кепкував з його потягу до романів. Уважний аналіз романів "Урок німецької", "Хліба та видовищ", "Міські плітки" показує, що в них відсутня чітка когезія та когерентність між окремими частинами, натомість кожен розділ є самодостатнім і має закінчену прагматику. Отже, ці романи можна сприйняти як збірки оповідань, пов’язаних однією тематикою та спільними героями. Деякі з великих за обсягом прозових творів Ленца немовби складаються з уривків, які при уважному розгляді є нічим іншим, як закінченими оповіданнями. Наведені аргументи говорять про те, як важливо досліджувати не лише романи Зігфрида Ленца, але й оповідання, мовлення яких є також текстотвірним матеріалом для його більш великих епічних творів, адже саме за самобутній стиль оповідань Ленца називають "природженим оповідачем". Все це свідчить про те, що сучасна німецька літературна мова переживає період відходу від розмаїття типів текстів до акцентування малих текстових жанрів. Але це вже тема зовсім іншої розвідки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. НАУКОВО-КРИТИЧНІ ПРАЦІ

1. Александрова О. В. Проблемы экспрессивного синтаксиса. - М.: Высш. шк., 1984. 211 с.
2. Альберт І. Ядейно-смисловий лейтмотив як стильотворчий фактор (в аспекті вчення О. В. Чичеріна про стилістику) // Сервантес і проблеми розвитку європейської прози. Львів: Видавничий центр ЛНУ імен. І. Франка, 2000. С. 123-128.
3. Андриенко Т. П. Иронические речевые акты в сатирическом романе // Вiсник Харків. держ. ун-ту: Ром.-герм.-філологія. Харків: ХДУ, 1999. - № 435. С. 3-8.
4. Андрієнко Т. П. Мовленнєвий акт іронії в англійській мові (на матеріалі художньої літератури XVI та XX століття): Автореф. дис. ...к. філол. наук. Харків: ХНУ, 2002. 18 с.
5. Аникин А. И. Употребление однокоренных слов в предложении. М.: Просвещение, 1965. 100 с.
6. Аристотель. Риторика. - Кн. 3 / Перевод С. С. Аверинцева // Аристотель и античная литература. М.: Наука, 1978. 231 с.
7. Арнольд И. В. Импликация как прием построения текста и предмет филологического изучения // Вопросы языкознания. 1982. - № 4. С. 8392.
8. Арнольд И. В. Стилистика современного английского языка. - М.: Просвещение, 1990. - 300 с.
9. Артемова А. Ф. Оксюморон в английском языке // Иностранные языки в школе. 1996. - № 6. С. 5557.
10. Аскольдов С. А. Концепт и слово // Русская словесность: От теории словесности к структуре текста. - М., 1997. - С. 267-280.
11. Аспекты общей и частной лингвистической теории текста. - М.: Наука, 1982. 191 с.
12. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов. - М.: Советская энциклопедия, 1966. - 608 с.
13. Балли Ш. Французская стилистика. - M.: Издательство иностранная литература, 1961. 394 с.
14. Баранов А. Н., Димитрова С. Текст и подтекст: Наблюдения над прессупозицией в ракурсе дискурса // Филологические науки. - 1986. - № 2. С. 8587.
15. Барлас Л. Г. Русский язик: Стилистика. - М.: Просвещение, 1978. - 254 с.
16. Барт Р. Лингвистика текста // Новое в заруб. лингв. - Вып. 8: Лингвистика текста. - М.: Прогресс, 1978. С. 442449.
17. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. - М.: Прогресс, 1989. 615 с.
18. Басималиева М. К. О понятиях «текст» и «дискурс» // Филологические науки. 1994. - № 2. С. 7886.
19. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. - М.: Искусство, 1979. 328 с.
20. Безуглая Л. Р. К прагматической ориентации современной компаративистики // Вісник Харківського університету. 1999. - № 435. С. 9-14.
21. Бекетова О. В. Структурно-семантичні та функціональні особливості фігур повтору в аргументативних текстах (на матеріалі німецької мови): Автореф. дис. канд. філол. наук. Київ, 1998. 18 с.
22. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. 445 с.
23. Білитюк Л. А. Поетика змісту літературно-художнього твору: Дис.... канд. філол. наук. - Луцьк: Волинський держ. ун-тет. ім. Лесі Українки, 1999. 150 с.
24. Білодід І. К. Лингвостилистика / Сост. И. Р. Гальперина. М.: Прогресс, 1980. 431 с.
25. Білодід І. К. Сучасна українська літературна мова: Стилістика. К.: Наукова думка, 1973. 588 с.
26. Бобух Н. М. Оксиморон у мові художньої літератури // Культура слова. 1988. - № 35. С. 6-8.
27. Богданов В. В. Текст и текстовое общение. - СПб: СПб. у-тет, 1993. 68 с.
28. Болотнова Н. С. Филологический анализ текста. - Ч.1. - Томск: Изд-во Томского гос. пед. ун-та, 2001. 129 с.
29. Болотнова Н. С., Бабенко И. И., Васильева А. А. и др. Коммуникативная стилистика художественного текста: лексическая структура и идиостиль / Под ред. Болотновой Н. С. Томск: Изд-во Томского гос. педагог. ун-та, 2001. 331 с.
30. Большой энциклопедический словарь: Языкознание. М.: Большая российская энциклопедия, 1988. 1456 с.
31. Бондарко А. В. Грамматическое значение и смысл. Л.: Наука, 1978. 175 с.
32. Борев Ю. Б. О комическом. М.: Искусство, 1957. 232 с.
33. Брандес М. П. Языковой стиль художественного повествования (на материале немецкой художественной прозы): Дисс. ...док. филол. наук. Киев, 1989. - 361 с.
34. Брандес М. П. Стилистика немецкого языка. - М.: Высшая школа, 1983. - 272 с.
35. Бублейник Л. В. Особливості художнього мовлення. Луцьк: Видавництво відділу „Вежа” Волинського держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000. 177 с.
36. Будагов Р. А. Писатели о языке и язык писателей. - М.: Изд-во Моск. университета, 1984. - 280 с.
37. Будагов Р. А. Филология и культура. М.: Изд-во МГУ, 1980. 303 с.
38. Булыгина Т. В., Шмелев А. Д. Языковая концептуализация мира (на материале русской грамматики). М.: Школа «Языки русской культуры», 1997. 567с.
39. Булаховський Л. Значення мовознавства. К.: Радянська школа, 1962. 39 с.
40. Булаховский Л. и современное языкознание /Редкол. Лукинова и др. - Киев: Наукова думка, 1987. 287 с.
41. Бурдина З. Г. Грамматика и коммуникативно-когнитивные стратегии интерпретации текста // Филологические науки. 1995. - № 4. С. 8491.
42. Бурдина З. Г. Синтаксические фреймы и их интерпретация в художественном тексте современного немецкого языка // Филологические науки. 1994. - № 3. С. 8288.
43. Бикова Г. П. Індивідуальний стиль Володимира Cамійленка (мовний аспект): Автореф. дис. ... канд. філол. наук. - Київ, 1988. 15 с.
44. Быстрова Л. В., Капатрук Н. Д., Левицкий В. В. К вопросу о принципах и методах выделения лексико-семантических групп слов // Филологические науки, 1980. - № 6. С. 7578.
45. Вартанова О. А. Топоним в поэтическом контексте // Текстовый и сентенциальный уровень стилистического анализа. Л.: Ленинград. пед. ин-т. им. А. И. Герцена, 1989. С. 2233.
46. Василенко В. Ф. Стилістика прози Ю. Казакова: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К, 2002. 18 с.
47. Васильева А. Н. Художественная речь. М.: Русский язык, 1983. 256 с.
48. Вейзе А. А. Подтекст в художественном произведении // Методика преподавания иностранных языков в школе и ВУЗе. Вып.1. Ульяновск, 1976. С. 45-53.
49. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание. - М: Русские словари, 1996. 411 с.
50. Виноградов В. В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. - М.: Наука, 1963. - 255 с.
51. Виноградов В. В. О языке художественной прозы. - М.: Высшая школа, 1980. - 340 с.
52. Виноградов В. В. Проблемы русской стилистики. - М.: Высшая школа, 1981- 320 с.
53. Виноградов И. Послесловие // З. Ленц. Урок немецкого. М.: Прогресс, 1971. С. 401 477.
54. Винокур Г. О. Филологические исследования. - М.: Наука, 1990. 452 с.
55. Винокур Г. О. О языке художественной литературы. - М.: Высшая школа, 1991. 467 с.
56. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наукова думка, 1992. 222 с.
57. Вовк В. Н. Языковая метафора в художественной речи. К.: Наукова думка, 1986. 143 с.
58. Волошук В. І. Стилістика новел З. Ленца (Збірка ”Запах мірабелі”) // Південний архів: Філологічні науки. Випуск 10 11. Херсон. 2000. С.113122.
59. Волошук В. І. Стильова своєрідність новели З. Ленца Ейнштейн перетинає Ельбу коло Гамбурга” // Вісник Запорізького університету. - Вип. 10. - Листопад 2001. С. 3439.
60. Волошук В. І. Стилістика ранніх новел З. Ленца // Гуманітарний вісник. -Серія „Іноземна філологія”: Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики. Число 5. Черкаси, 2001. С. 2731.
61. Волошук В. І. Стильова своєрідність новели З. Ленца Вісімнадцять діапозитивів” // Мова і культура”. Київ. - Випуск 4. Том 4. Частина 1. С. 42-49.
62. Волошук В. І. Константні та еволюційні риси стилістики Ленца-новеліста // Нова філологія. - №1. Запоріжжя, 2002. С. 263264.
63. Волошук В. І. Стилістика, текст, слово: нове у філології сьогодення // Нова філологія. - № 2. Запоріжжя, 2003. С. 301309.
64. Воробьева О. П. Текстовые категории и фактор адреса­та. - К.: Вища школа, 1993. 199 с.
65. Воробьева О. П. О трояком подходе к статусу текста // Художній текст в культурному, філологічному та лінгвістичному аспектах.- Київ, 1991. - С. 1517.
66. Гаврилова Г. Ф. Предложение-высказывание в когнитивном аспекте // Филологические науки. 2001. - № 6. С. 7278.
67. Галас А. М. Про стилістичне значення періоду // Культура слова. 1990. - № 38. С. 37-42.
68. Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования. - М.: Наука, 1981. 139 с.
69. Гаспаров Л. М. Художественный мир писателя: тезаурус формальный и тезаурус функциональный // Проблемы структурной лингвистики. М.: Наука, 1988. - С. 125137.
70. Гаузенблаз К. О характеристике классификации речевых произведений // Новое в заруб. лингв. - Вып. 8: Лингвистика текста. - М.: Прогресс, 1978. - С. 57-78.
71. Гиро П. Разделы и направления в стилистике и их проблематика // Новое в заруб. лингв. - Вып. 9: Лингвостилистика. - М.: Прогресс, 1980. С. 35-69.
72. Гладкова Р. Я. Виражальні можливості різнорівневих мовних одиниць у художніх творах К. Т. Паустовського: Автореф. дис. ...канд. філол. наук. - Дніпропетровськ, 2001. 20 с.
73. Говердовский В. И. Коннотемная структура слова. Харьков: Выща школа, 1989. 95 с.
74. Головкина Н. Г. Повтор как стилистическое средство в различных видах и жанрах речи: Автореф. дисс. ... канд. филол. наук. М, 1964. 16 с.
75. Гончарова Е. А. Пути лингвистического выражения автор персонаж в художественном тексте. Томск: Изд-во Томского ун-та, 1984. 149 с.
76. Гончарова Е. А. Топонимическая структура художественного текста // Методы изучения системы и эволюции языка. Свердловск: Свердловский пед. ин-т, 1988. 111 с.
77. Гревцов М. С. Концепт в аспекте теории переходности (на материале поэтических текстов Вяч. Иванова): Автореф. дисс. ... канд. филол. наук // http://www.conf.stavsu.ru/YOUTH_SCI/SEC7/grevtsov.htm
78. Григорьев В. П. Грамматика идиостиля: В. Хлебников. М.: Наука, 1983. 224 с.
79. Григорьев В. П. Из прошлого лингвистической поэтики и интерлингвистики. - М.: Наука, 1993. 175 с.
80. Гринев С. В. Введение в лингвистику текста. М.: МПУ, 1999. 60 с.
81. Грицютенко І. Є. Естетична функція художнього слова (в українській прозі 30 60-тих років XIX століття). Львів: ЛДУ, 1972. 179 с.
82. Гумбольдт В. Язык и философия культуры. М.: Прогресс, 1985. 452 с.
83. Девкин В. Д. Парадоксы в немецком языке // Иностранные языки в школе. 1988. - № 2. С. 1521.
84. Дейк Т. А. ван. Язык. Познание. Коммуникация. М.: Прогресс, 1989. 312 с.
85. Дейк Т.А. ван, Кинч В. Стратегии понимания связного текста // Новое в зарубежной лингвистике. - Вып.23. - М., 1988. - С. 153-208.
86. Демьянков В. В. Доминирующие лингвистические теории в конце 20 ст. // Язык и наука конца XX века. - М.: Рос. гум. ун-т, 1995. 432 с.
87. Демьянков В. В. Когнитивная лингвистика как разновидность интерпретирующего подхода // Вопросы языкознания. - 1994. - № 4. - С. 17-23.
88. Демьянков В. В. Интерпретация как инструмент и как объект лингвистики // Вопросы филологии. 1999. - № 2. С. 514.
89. Дземидок Б. О комическом. М.: Прогресс, 1974. 224 с.
90. Дискурс іноземномовної комунікації. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2002. 495 с.
91. Дмитриева Л. М. Топонимическая картина мира: отражение бытийных ценностей // Язык. Человек. Картина мира. - Омск, 2000. - С. 3741.
92. Долинин К. А. Имплицитное содержание высказывания // Вопросы языкознания. 1983. - № 6. С. 37-48.
93. Долинин К. А. Стилистика французского языка. - М.: Просвещение, 1987. - 303 с.
94. Домашнев А. И. Интерпретация художественного текста. - М.: Просвещение, 1989. - 208 с.
95. Дорожкина Т. Н. Термин в художественном тексте // Русская речь. 1988. - № 1. С. 3842.
96. Дресслер В. Синтаксис текста // Новое в заруб. лингв. - Вып. 8: Лингвистика текста. - М.: Прогресс, 1978. - С. 111-137.
97. Д׳яков А. С., Кияк Т. Р., Куделько З. Б. Основи термінотворення. К.: КМ Academia, 2000. 218 c.
98. Еременко С. С. Образные средства морфологии. К.: Наукова думка, 1987. 132 с.
99. Ермакова О. П. Ирония и проблемы лексической семантики // Известия АН: Серия литературы и языка. 2002. Том 61. - № 4. С. 3036.
100. Єрмоленко С. Я. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови). К.: Довіра, 1999. 304 с.
101. Єрмоленко С. Я. Синтаксис та стилістична семантика. К.: Наукова думка, 1982. 210 с.
102. Єрмоленко С. Я., Бибик С. П., Тодор О. Г. Українська мова: Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. К.: Либідь, 2001. 224 с.
103. Ефимов А. И. Стилистика художественного произведения. - М.: МГУ, 1954. 262 с.
104. Жеребков В. А. Стилистическая грамматика немецкого языка. М.: Высшая школа, 1988. 222 с.
105. Жирмунский В. М. Теория литературы. Поэтика. Стилистика., Л.: Наука, 1977. - 428 с.
106. Жовтобрюх М. А. Українська літературна мова. - К.: Наукова думка. 1984. - 354 с.
107. Жолковский А. К., Щеглов Ю. К. Работы по поэтике выразительности : Инварианты Тема Приемы - Текст. М.: АО Издат. группа «Прогресс», 1996. 344 с.
108. Залевская А. А. Некоторые проблемы теории понимания текста // Вопросы языкознания. 2002. № 3. С. 62-73.
109. Золян С. Т. К