ЛИСЕЙКО ЛАРИСА ВОЛОДИМИРІВНА НОРМИ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ ПИСЕМНИХ ПАМ’ЯТОК СЕРЕДНЬОВЕРХНЬОНІМЕЦЬКОГО ПЕРІОДУ

Короткий опис

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено ступінь її
вивченості в лінгвістиці, сформульовано мету й завдання, об’єкт і предмет
дослідження, розкрито наукову новизну, викладено методологічну основу
роботи, визначено теоретичне й практичне значення роботи, подано
інформацію стосовно апробації результатів дослідження та публікаціях, а
також основні положення, що виносяться на захист.
Перший розділ “Нормування німецької мови, функціональний стиль
та стилістика” присвячено питанням норми, стилю і стилістики та методам
дослідження. Він розкриває рівень досліджуваності зазначених питань
українськими і зарубіжними лінгвістами. Мовна норма диференціюється в
писемній та усній літературній мові, різних сферах спілкування й формах
існування мови, функціональних стилях. Тому в дисертаційній роботі
досліджуються різні функціональні стилі, види кодифікаційної норми,
становлення лексичного складу німецької мови періоду середньовіччя.
Значну роль при визначенні норми відіграє вживання мови, яке охоплює
сукупність мовно-комунікативної діяльності, включаючи всі її прояви, а також
різні види текстів. Зростання функції і значення норми свідчать про суспільні
потреби значного оволодіння мовними можливостями впливу, які приводять
до утворення цілої низки нових термінів і розширюють лінгвістичні терміни.
Ця функція була властива представникам містичного напряму, які активно
працювали над створенням нових лексичних одиниць.
Типи мовно-комунікативних норм можуть означати обмеження
лексичних одиниць та їх значень. Внаслідок цього отримується перший
розподіл на норми урегулювання рамкових умов, з одного боку, а з іншого, –
на норми властивостей продукту діяльності. Сукупності таких норм
називається граматично-семантичними (Х. Габермас). Норма стала
посередником між загальними умовами мовно-комунікативної діяльності та її
суб’єктивного зламу.
Отже, норма – це мова, яка визнана колективом. Такі дослідники, як:
Кияк Т.Р., Кодухов В.І., Е. Косеріу, Леонтьєв А.А., Пилипинський М.М.,
Семенюк Н.Н., Щварцкопф В.С. досліджували мову стосовно норми і
структурної схеми. Норма може прописувати певні конкретні реалізації,
допускати або виключати їх. Реалізації, в свою чергу, можуть відповідати
нормі або відхилятися від неї, можуть діяти як взірець, встановлений нею, але
не бути нормою. Отже, норма виступає водночас і як мовна, і як соціально-
історична категорія (Кодухов В.І., Семенюк Н.Н, Шварцкопф B.С., E. Coseriu,
W. Hartung).
Відомо, що поряд з мовною компетенцією утворюється комунікативна
компетенція, яка робить можливим сприйняття і вирішення різноманітних
мовно-комунікативних завдань у різних сферах. У середньовіччі через
8
утворення різних соціальних прошарків з поширенням різного виду
діяльності, контактів між людьми створюється нова система знань. Цей процес
призводить, з одного боку, до збільшення інвентаря мовних знаків, з яких
потім, відповідно до існуючих правил, утворюються речення, листи, рецепти і
тексти. Розширення лексичного складу і вдосконалення оволодіння
граматично-семантичними нормами є, за нашим припущенням,
відображенням пізнавального процесу, який засвоюється при вивченні
суспільно нормованих практичних і духовних дій.
Кажучи про правильність мови, слід пригадати поняття генеративної
трансформаційної граматики, яке впливає на правильність мови, тобто
демонструє відношення існуючих лексичних одиниць до предмета, яке
суттєво сприяє застосуванню суспільно кодифікованих окремих значень. У
поєднанні з граматикою часто мова йде про акцептабельність, тому що це
поняття стосується процесу комунікації. Для Н. Хомського саме поняття
акцептабельності переносилось на вживання мови в той час, коли
граматичність підпорядковується компетенції мовця (Н. Хомський). J. Lions
вказує на те, що поняття акцептабельності суттєво торкається інших проблем,
питань, таких як оцінювання висловлювань реципієнтом у певних ситуаціях
або предметах комунікації.
Діалект і літературна мова утворюють велику просторову мову
спілкування без сильної норми: розмовна мова не має чітко визначеної мови,
але напевно може далі розвиватися через встановлені межові норми.
Граматично-семантичні норми розмовної мови встановлюються, а згодом по-
різному беруть участь в аналізі окремих мовних рівнів. Для визначення норми
велику роль відіграє мовна комунікація, яка є не просто реалізацією мовної
системи, а й суспільною діяльністю. У такому підпорядкуванні пізнаються
різноманітні суспільні детермінації, що відіграють значну роль у застосуванні
існуючих мовних форм. Зміни відбувалися не тільки з усною мовою, писемна
також неодноразово переживала їх в минулому. За взірець бралися письмові
джерела, шкільні підручники, проповіді, поетичні твори. Багато речей
запозичувались з інших суспільних станів, зі шкільної системи, з розвитку
книгодрукування, зі становлення канцелярій і поширень грамот
середньовічною німецькою мовою (J. Lions).
Достатньо відомо й про мовно-комунікативні навички представників
різних класів у середньовічні часи, про ступінь оволодіння існуючими
мовними формами, про спосіб, частоту їх застосування та оцінювання. Але все
ж існують висловлювання з минулих століть щодо мовно-комунікативної
поведінки з позиції усного вживання мовних форм, які дають можливість
зазирнути в минуле. І виявляється, що оволодіння та застосування окремих
форм визначається необхідністю комунікації, яка підтримувалась соціальним
оцінюванням з позиції часу (O. Boelke).
Лінгвістика має у своєму розпорядженні суспільний або індивідуальний
варіанти, які ще називаються мовними. Окремі конкретні мовні засоби та
елементи визначаються як мовні варіанти й існують для означення однакового
об’єкта, однакової діяльності, відповідного однакового стану речей і
міжособистісної комунікації. Мовні варіанти, під якими розуміють мовні
9
засоби, належать до різних мовних рівнів: лексичних, граматичних,
фонетичних.
Mовні норми формуються у мовно-комунікативній практиці у свідомості
кожного мовця. Всебічний досвід окремих мовців закріплюється в різних
мовних і мовно-комунікативних навичках та включає в себе певне знання
норми. Від індивідуальної мовної й мовно-комунікативної компетенції
залежить, якою мірою визначені мовні засоби відповідають комунікативним
умовам та меті.
Під поняттям функціонального стилю розуміють теорію, яка все ж таки
спирається на стиль літературних текстів. В основних положеннях теорії про
виникнення функціональних стилів виходять з того, що система мови – не
єдина гомогенна картина, а, навпаки, підпорядкована галузям її вживання.
Писемна мова також не єдина, а скоріше – багатофункціональна система з
декількома пластами стилів (М.М. Кожина).
Таким чином, під стилем розуміють характерний спосіб, за допомогою
якого використовуються виразні засоби мови. Ситуація, що визначає стиль,
включає в себе три важливі фактори, а саме: мовний матеріал, особистість
мовця та мету, яку він переслідує.
Розглядаючи питання про зв’язок стилю і норми, слід зазначити, що
стилістичні норми мови – це кодифіковані сукупності мовних засобів, які
характеризуються певною частотністю щодо різних стилів і мають потенційне
стилістичне значення, відповідне функціональному стилю. За Л.І. Мацько – це
стилістичний арсенал словника. Вона ж вважає, що стилістичні норми, засоби
і прийоми їх організації формують мовленнєву системність стилю і
встановлюють її межі; ширше стилістичні норми можна визначити як
історично сформовані загальноприйняті реалізації стилістичних можливостей
мови, зумовлені сферою, умовами і завданнями спілкування.
Взагалі, лінгвістична теорія стилю змінилася через зміну інтересів
лінгвістичної дискусії при висвітленні проблеми граматичної версії. Сюди
належать питання граматичності та прийнятності мовних висловлювань
(H. Langner).
У мовознавстві виділяють стилістику мови і мовлення, тобто стилістику
одиниць і стилістику послідовностей. Стилістика мови досліджує специфіку
мовних підсистем, які називаються мовними стилями та підмовами, а також
конотативні якості різних мовних засобів (Ю.М. Скребньов). Стилістика
мовлення вивчає окремі реальні тексти, виходячи із значущих відхилень від
норм мови. Розмежування цих типів стилістики постійно співвідносились зі
зворотним процесом – пошуками шляхів інтеграції. У лінгвістичній традиції
прийнято розрізняти чотири напрями стилістики: стилістику мови (описову),
функціональну стилістику, яка базується на узагальненому понятті стилю
повідомлення та вивчає великі класи текстів, об’єднаних за функціональною,
жанровою та рольовою ознаками; стилістику індивідуального мовлення і
зіставну, – відзначаючи при цьому існування ще двох напрямів: практична
стилістика і стилістика тексту, які знаходяться на перехресті сфер
функціональної стилістики і стилістики індивідуального мовлення
(О.О. Селіванова).
10
Лінгвісти розрізняють директивну (прескриптивну) або нормативну
стилістику, яка використовується для розуміння мовних засобів, мовленнєвої
ситуації таких текстів, як, наприклад, збірка порад, правил або розпоряджень.
Термін “стилістика” використовується також у значенні дескриптивної
(описової) стилістики, яка намагається описати мову та її стилістичні засоби
(D. Faulseit, J. Lions). При цьому вона підпорядковується певним мовним
одиницям: прикметникам, основним реченням і таким прийомам, як
повторення та сполучення речень, і досягає подібним чином необхідних
ефектів. Необхідно виходити з того, що всі процеси мови – потенційні ознаки
стилю. Описова стилістика розширює граматику та, відповідно, лексикон
найчастіше завдяки риторичним фігурам, на які впливають граматичні
одиниці.
Отже, розглянувши в першому розділі нормування мови, поняття
функціонального стилю і функціональної стилістики, зв’язок між стилем і
нормою мови доходимо наступних висновків: у динамічному суспільстві, яке
зазнає постійних змін у суспільних відносинах, відбуваються зміни мовних
засобів і норм. Стиль – це певний різновид правильної мови, який найточніше
відповідає предмету мовлення й учасникам комунікації. Стилістика та стиль
досліджують тексти, висловлювання, комунікативні процеси. Стиль допомагає
аналізувати тексти з позиції літературознавства, стилістика вивчає їх мовне
наповнення та засоби вираження. Функціональний стиль залежить від функцій
повідомлень, які відповідають за використання певних засобів мови.
Для досягнення поставленої мети використовувалися наступні методи:
семантико-стилістичний полягає у виявленні співвідношення мовних засобів,
якими експресивно виражається інтелектуальний, емоційний чи естетичний
зміст мовлення або тексту до змісту інформації. У дисертаційному
дослідженні семантико-стилістичний метод залучається з метою виділення та
опису стилістичних можливостей на всіх рівнях німецької мови.
У роботі застосовується метод зіставлення. Поєднання методів
зіставлення і семантико-стилістичного аналізу дає можливість не тільки
побачити найвиразніші стилістичні одиниці – стилістеми, а й зрозуміти, чому
саме ця мовна одиниця з низки однорідних чи суміжних набула стилістичного
значення або чому саме цей варіант з декількох можливих став стилістично
маркованим. Метод зіставлення використовується для відбору мовних
одиниць з однорідного або суміжного ряду.
Експлікація тексту, часто застосований метод, полягає в тлумаченні та
інтерпретації текстів з позиції історичного стану на момент створення твору.
Характерною рисою цього методу є апріорні прийоми моралі тексту, єдність
автора й персонажів, ідентичність форми та змісту (У. Гендрикс). Метод
експлікації тексту використовувався для тлумачення та інтерпретації тексту
певної історичної епохи.
Герменевтичний: до методу експлікації тексту приєднується процес
мовностилістичної інтерпретації та герменевтичне пояснення тексту.
Герменевтичний метод застосовувався для індивідуального тлумачення того
чи іншого тексту з позиції мовлення.
11
Метод візуалізації синтаксичних структур: його сутність полягає в тому,
що стуктури речення, на противагу до семантичних опозицій, неможливо
відстежити, перш за все, в довгих реченнях. Цей метод застосовується у
творах зі складними реченнями як у лінгвістичному аналізі тексту, так і в
літературному. Побудова речень у прозаїчних творах відрізняється своєю
складністю, а графічний аналіз сприяє поясненню синтаксичного вибору
автора (R. Sandig).
Реконструкція – наступний метод факультативних альтернатив мовної
системи. При застосуванні вказаного методу, наприклад, для аналізу давніх
текстів, слід враховувати систему мови на момент виникнення тексту. В його
основі конструюються та створюються схожі передумови для стилістичного
порівняння різних варіантів текстів (H. Glück). Mетод реконструкції
застосовувався для відтворення системи мови на момент створення тексту.
Другий розділ “Мовна картина світу середньовічної Німеччини”
розглядає мовну картину середньовічної Німеччини, до якої входять
представлення предметів, явищ, фактів ситуацій дійсності, ціннісних
орієнтирів, життєвих стратегій і сценаріїв поведінки в мовних знаках,
категоріях, явищах мовлення, що є семіотичним результатом концептуальної
репрезентації дійсності в етносвідомості. Мовна картина є підсистемою
концептуальної категоризації світу, яка, на думку Селіванової О.О. довільно
фіксує деякі когнітивні структури. Загалом картина світу визначається як
глобальний образ світу, який лежить в основі світогляду людини, виражає
сутнісні властивості світу в розумінні людини і є результатом її духовної
діяльності (О.О. Селіванова).
Учені розмежовують мовну і концептуальну картини світу, хоча межа
між ними доволі нечітка. Сучасна лінгвістика розглядає проблему зв’язку
мовної картини світу із концептуальною під кутом зору опозиції принципів
модуляризму й голізму. Модулярні теорії постулюють наявність у
когнітивному механізмі людини ряду незалежних й автономно працюючих
систем оброблення вихідної інформації – модулів. Голістичний принцип
навпаки розглядає людську свідомість як цілісну функціональну систему, в
якій мова є однією з підсистем, підкореною спільним когнітивним законам,
виходячи із принципу одночасності перероблення інформації, отриманої із
різних джерел, і її взаємодії. Переробка інформації на одному рівні
відбувається з урахуванням інформації інших рівнів (О.О. Селіванова).
Підгрунтям мовної картини світу є концепція внутрішньої форми мови
В. фон Гумбольдта. Вона співвідноситься з поняттями наукової і наївної
картин світу: перша опосередкована науковим знанням про світ, друга –
національно-культурним й емпіричним досвідом етносу. Мовна картина є
відображенням у знаковому вигляді природної мови як наукових так і
наївних знань, які проектуються на концептуальну картину світу.
Представлена дисертація розглядає мовну картину світу в рамках зародження
й ствердження загальновживаної та професійно спрямованої лексики.
Розвиток лексичного складу відбувається на тлі становлення німецької
ментальності й національної ідентичності (В. фон Гумбольдт).
12
Для відображення мовної картини світу періоду німецького
середньовіччя велику роль відіграють соціально-історичні умови розвитку
німецької мови (W. Henzen, R. Windisch, L. Drozd).
Соціальні, політичні та культурні зміни призвели до багатопрошаркової
літературної мови. Утворювалися територіальні діалекти, професійні фахові
мови, виникала надрегіональна писемна мова (Задорожний Б.М., Зіндер Л.Р.,
Левицький В.В., Максимчук Б.В., Москальська О.І., Огуй О.Д., H. Brinkmann,
M. Durrell, A. Gardt, F. Hermanns, M. Fischler).
Розвиток мови відображався в лицарському епосі та мінезанзі. Мові цього
прошарку, яка ввійшла до лицарського епосу, властиве уникнення всіх
можливих діалектних особливостей, застарілих слів і формул минулого
епічного стилю, французьких запозичень для позначення незрозумілих,
чужих речей і понять, які надавали словниковому складу наступний вигляд:
garzêûæn – ‘озброєння’, harnas – ‘броня’, hurten –‘розганятися’, paulûn –
‘військовий.
В лицарському епосі вживались слова, характерні для інших стилів:
meisterschaft – ‘майстерність’, tumber man – ‘слабкий чоловік’, hoher prîs –
‘висока нагорода’, wât – ‘одяг’, got – ‘Бог’, fröude – ‘радість’.
Словниковий склад мови вимагає нових лексичних одиниць, які могли б
описати та охарактеризувати зміни, які відбуваються в суспільстві. Збагачення
лексичного складу середньоверхньонімецької мови відбувалося через
лицарський епос, навіть якщо він позначав дійсність з придворно-лицарського
світу: lanze –‘ланце’, gabilôt – ‘куртка’, hârsenier – ‘захист голови під
шоломом’; з лицарського життя: hurt – ‘початок руху’ (під час верхової їзди),
poinder – ‘початок верхової їзди’; з опису прошарку: scheneschlant – ‘лицар
Граалю’, ribbalt – ‘волоцюга’; з назв одягу, взуття: stival – ‘чоботи’; з
домашнього господарства: phlûmît – ‘подушка з пір’ям’; з продуктів
харчування: agraz – ‘яблучний бульйон’. Знаходимо й поодинокі вирази: mat –
‘мат’, passâsche – ‘перехід’, conterfeit – ‘фальшивий’, alûnen – ‘бити’.
Добре володіння поетами мовою дало можливість з’являтися новим
виразам, входження яких до літературної мови виконувало мовотворчу
функцію. У поетичнах творах запобігали вживанню вульгаризмів,
ненормативної, непристойної лексики, а також прикметників з абстрактним
значенням із суфіксами – ede: свн. lengede – ‘довгий’, wermede – ‘теплий’, які
були в давньоверхньонімецькій мові і не припинили свого існування в
діалектах сучасної мови.
Середньоверхньонімецька придворна мова була стилістично елітарним
соціолектом, відповідно літературним функціолектом з вишуканим
лексиконом (P. Polenz). Багато старих виразів, що продовжували своє
існування в героїчному епосі, виходили зі вжитку високої придворної поезії:
recke, degen, wigant – ‘герой’, balt – ‘мужній’, ellentrîch – ‘сміливий’, mære –
‘відомий’. Характерним було вживання стилістичних місцевих поетичних
традицій, наприклад, використання атрибутивного прикметника після
іменника: свн. der helt guot – ‘добрий герой’. Середньовічні автори
демонстрували схильність до словотворення, перш за все створювали нові
композити, які не належали до повсякденної середньовічної лексики:
13
herzenmoere – ‘відомий серцю’, minnenkraft – ‘сила кохання’, minnenmuot –
‘сміливість кохання’, trûgevreude – ‘затьмарена радість’. Лексичне поле
етичних цінностей було заповнене диференційними абстрактними
новоутвореннями: sоlden – ‘платити’, triewe – ‘вірність’, stæte – ‘міцний,
сильний’. Словосполучення edelez herze – ‘благородне серце’ в Тристані
Готфрида дозволяють провести мовно-літературно забарвлену паралель з der
schônen Seele – ‘красивою душею’
Уточнюючо-ефимістична тенденція стилю демонструється наданням
переваги безособовим виразам, реченням з man, пасивним конструкціям та
зменшувальним літотичним формам: dâ was lûtzel trûren - da herrschte wenig
Trauern, що в тексті означає – ‘велика радість’. В таких характерних
придворних формах відчувається виплеканий стиль спілкування та звертання
в придворному суспільстві. Зі слів представниці містичного напряму
Метхільди фон Магдебург, це була придворна мова, яку ніколи не чує
кухарка – ‘hovessprâche, die man in dirre kûchin nit vernimet’.
Отже, мовна картина середньовічної Німеччини проявляється в
репрезентації дійсності в свідомості німців, яке відбувається на тлі
становлення національної ідентичності та німецької ментальності. Вона є
результатом уявлень німців про релігію, суспільні процеси, ціннісні
орієнтири та норми поведінки, певні предмети та явища.
Третій розділ “Типологія норми німецької мови періоду
середньовіччя” розглядає нормування лексичного складу німецької мови
протягом середньовіччя. Лексичні одиниці відбирались із досліджуваних
текстів німецького середньовіччя. У першу чергу йдеться про вживання
іменників, прикметників та дієслів, які належали як до певних лексико-
семантичних полів, так і до загальновживаної лексики, наприклад: sicher –
frei von Schuld und Strafe – ohne Sorge – ‘впевнений’ – ‘вільний від покарання
і штрафу’ – ‘без турбот’. Нормування лексичного складу німецької мови
середньовіччя відбувається у таких тематичних напрямах:
1). Рослинництво: поняття “сад” для народностей, які проживали на
території сучасної Німеччини, походило від римлян. Через кліматичні умови
німці не могли вирощувати певні фрукти і спеції, такі як: pfersich – ‘персик’,
lôrberi – ‘лавровий лист’. Вони навчилися обробляти фруктові дерева.
Лексема pflanza – ‘рослина’ мала значення “саджанець”; в галузі садівництва
вживалися наступні дієслова impfen – ‘підрізати дерева’, pfropfen – ‘саджати’,
ernten – ‘збирати врожай’ (J. Dhondt). Велике значення мали не фрукти, а
овочі, які збагачували споживчий раціон німців у середньовіччі: chôlo –
‘капуста’, bieza – ‘буряк’, râtih – ‘редька’, eptich – ‘селера’ (або рослина для
бджіл).
2) Побут: а) будівництво: в німецькій мові середньовіччя вживалися
слова, які належали до сфери будівництва: kalk – ‘вапно’, ziagala – ‘цегла’;
для укріплення підлоги існувало поняття astrih – ‘безшовна цементна
підлога’, відомі були назви приміщень в житлі: chamara – ‘кімната з
рельєфною стелею’, spȋhhari – ‘комора’, яка спочатку використовувалася
для зберігання колосків пшениці, а згодом інших продуктів та напоїв.
Будівники працювали з такими будівельними матеріалами: morter –
14
‘будівельний розчин’, gips – ‘гіпс’, могли зводити не тільки будинки а й
kemin – ‘камін’.
б) Домашнє господарство: в середньовіччі відбувалося вдосконалення
домашнього господарства німців, у зв’язку з цим виникала необхідність у
нових позначеннях. Так, наприклад, для сидіння вирізалися scamil – ‘ослін’,
які прийнято було оздоблювати chussin – ‘подушка’, для сну
використовувалася pfuliwi – ‘перина’. Речі зберігали в скринях, для
позначення якої в середні віки використовувалася лексична одиниця kista –
‘скриня’. Для освітлення приміщень застосовувалися факели – ‘faccala’ і
kerza, charza – ‘свічка’.
в) Кухонний устрій і приготування їжі знаходилися під впливом
римлян, які збагачували німецьку культуру давніх часів. Про це свідчать
іменник chuhhina – ‘кухня’, дієслово chohhon – ‘готувати їжу’, позначення
кухонного посуду: kezzil – ‘казанок’, phanna – ‘пательня’; назви продуктів:
rahm – ‘вершки’. На той час вже була відома назва becko – ‘пекар’, який під
час посту випікав brezita – ‘крендель’ тобто випічка у вигляді переплетених
рук.
3) Медицина: для лікування хвороб лікар застосовував засоби, які він
зберігав у спеціальних слоїках і коробках: buhsa – ‘банка, яка зроблена зі
самшитової деревини’, fliedima – ‘пристрій для кровопускання’. Догляд за
хворими в монастирях сприяв появі слів у німецькій мові середньовіччя:
mixture – ‘мікстура’ (змішаний напій), diaet – ‘дієта’(спосіб життя), elixir –
‘елексир’ (камінь мудреця).
4) Ремесло: виробництво тканин пов’язане з винаходом прядки:
chonachla – ‘прядка’, підбивали хутра: stopfôn – ‘набивати’, мотузки вили
strupfe – ‘мотузка’, взуття виготовляли зі зміцненою підошвою: sola, soc –
‘підошва’.
5) Військо: до слів військової тематики належали такі: champf –
‘боротьба’, pfâl – ‘кіл’, strazza – ‘викладена каменем дорога для війська’, mila
– ‘миля’(тисяча подвійних кроків), trahho – ‘когорта’.
6) Юриспруденція: в середні віки стрімко розвивалося
правознавство та управління. Лексичний склад німецької мови середньовіччя
налічував лексичні одиниці: munizza – ‘монета’, pfahta – ‘договір’, kosa –
‘судова справа’. До сфери юридичної лексики належали слова, які позначали
діяльність поліцейських, суду, судових виконавців: hantvest gefangen – ‘міцно
зв’язаний (пійманий)’, vogelfrȋ – ‘вільний птах’ (у розмовній мові слово мало
значення “стояти поза законом”). Лексична одиниця recht – ‘право’ пов’язана
з наступними однокореневими словами, які описували процес правосуддя:
rehtvertigen – ‘виправдовувати; захищати’, rechtschaffen – ‘чесний, порядний,
правдивий’.
7) Релігія: до християнських та церковних понять належали лексичні
одиниці: gewizzen – ‘совість’, яке походить від давньонімецького
дієприкметника giwizzan і в середньоверхньонімецьку мову ввійшов у формі
субстантивованого інфінітиву; bigiht – ‘сповідь’, німецький еквівалент
einsidilo – ‘самітник’, (замість munih – ‘чернець’).
15
Німецька мова потребувала багато століть для того, щоб пристосувати
власний лексичний склад до християнської віри і богослужіння, до нових
форм життя та управління. Але не всі новотворення, перетворення,
запозичення і переклади закріпилися в німецькій мові. Так, лексема prister –
‘священник’ витіснила зі вжитку давньонімецьке слово gotman –
‘священник’, це явище спостерігається в лексемах gotlich – ‘божественний’,
gotkund – ‘божественний’ (зникло зі вжитку), evangelio – ‘Євангеліє’, gotspel
– ‘Євангеліє’ (зникло зі вжитку), forasago або wizzago (зникло зі вжитку)–
‘пророк’. Нові поняття виникли в середньоверхньонімецькій мові: prediga –
‘проповідь’, giloubo – ‘віра’(належала як до жіночого, так і до чоловічого
родів), паралельно використовувалася форма giloubnissa, ôtmuoti –
‘упокорення’, прикметник opphorôn – ‘жертовний’. Значного розвитку
набули іменники, меншою мірою дієслова. До вжитку ввійшли: predigan –
‘проповідувати’, lâbon – ‘освіжатися’, tihten – ‘віршувати’; прикметники
nuohturu – ‘тверезий’. Нами були відзначені наступні приклади утворення
різних частин мови lȇren – ‘навчати’ – lȇrari – ‘вчитель’; rȋten – ‘скакати
верхи’ – rȋtter – ‘вершник’ (лицар); scrȋban – ‘писати’ – scrȋbâri – ‘писар’,
einer leie – ‘однаковий’, vier leie – ‘різноманітний’.
8) Дорогоцінне каміння було предметом зацікавленності лицарів. На той
час відомі були такі назви: cristalle – ‘кришталь’, diemant – ‘діамант’,
carbunkel – ‘карбункул’, ametiste – ‘аметист’ (цей камінь вважався захистом
від пияцтва), iaspes – ‘яшма’, coralle – ‘кораль’ (від латинського слова:
морська лялечка), berille – ‘берил’ (назва каменю споріднена з лексемою
brille – ‘окуляри’, які були винайдені в 1300 році), garât – ‘карат’
(спроріднене зі словом kôrnhen – ‘зернятка’, вага яких використовувалася для
визначення рівня коштовності дорогоцінного каміння).
9) Ріст і збагачення лексичного складу німецької мови періоду
середньовіччя відбувався за рахунок запозичень, перекладів, зміни значень
давніх слів. Так, іменник heit, який згодом перетворився на суфікс, мав
самостійне значення Art und Weise – “образ дій ”, Art und Weise der Gottheit –
‘образ дій Божества’, christinheit – ‘християнство’. Суфікс -lich походить від
іменника lih – ‘образ’ (Körper, Gestalt) – Gottes Gestalt – ‘образ Бога’.
Лексема bȋlôsen – ‘рятувати, визволяти’, де lôsen як основний компонент
складного слова, вживалася в значенні “рятувати, визволяти” без префікса -
bȋ. Збагачення лексичного складу за рахунок запозичень відбувалося в першу
чергу в землеробстві: sihhil – ‘серп’, seh – ‘різати’, couter – ‘ніж’, причому
для позначення одного й того ж поняття використовувалися як іменники, так
і дієслова. У виноградарстві та виробництві вина: wȋn – ‘вино’, most –
‘молоде вино’, winzur – ‘виробник вина’, kelketra – ‘виноградний прес’,
pressa – ‘прес’, trahtaere – ‘лійка’ та дієслова pflücken – ‘рвати, збирати’,
miskan – ‘змішувати’. До рослин належать такі запозичення як: senef –
‘гірчиця’, latohha – ‘молочний салат’, mespila – ‘мушмула’. Трави та квіти
відігравали значну роль у побуті німців середньовіччя. На той час були
відомі такі назви квітів як rôsa – ‘троянда’, lilja – ‘лілія’, viola – ‘фіалка’,
agaleia – ‘орлик’, lubestecco – ‘любисток’. Після введення римського права і
судових органів німецька мова середньовіччя переживала посилений вплив
16
латинських юридичних фахових виразів: justiz – ‘юстиція’, termin – ‘строк,
дата; слухання справи; виклик до суду’ (в двн. zahltag – ‘день платежу’),
process – ‘процес’ (рішення суду), arrest – ‘арешт’, advokat – ‘адвокат’
(походить від слова vogt – ‘інспектор’).
Бюргерська доба позначилася розвитком лексичного складу
християнської віри, церкви, права, торгівлі, ремісників, учених і поетів.
Збагачення словника відбувалося за допомогою власної мови та запозичень.
Нормування відбувається у наступних галузях:
1) Релігія: до них належали: absolution – ‘відпущення гріхів’, absolvieren
– ‘відпускати гріхи’, sagkermente – ‘таїнство’, paternoster – ‘Отче наш’
(молитва володарю), breviere – ‘молитовник’, habit – ‘уніформа’(убранство
ордену), letanȋe – ‘літанія’, novize – ‘послушник’ (новачок).
2) Освіта: до лексичного складу належали: lectie – ‘лекція’ (читання
вголос Євангелія), exempel – ‘взірець’, disputiren – ‘дискутувати’, schütze –
‘початківець’, zühtegen – ‘виховувати’. Винайдення книгодрукарства, розвиток
університетів у середньовіччі потребувало необхідних позначень, які б
пояснювали дії та процеси, що відбувалися. Таким чином у німецьку мову
ввійшли слова: drucken – ‘друкувати’, drücken – ‘нажимати’, verlegen –
‘видавати’ (спочатку gelt auslegen – ‘викладати гроші’), lôyk – ‘логіка’.
3) Канцелярство: ділове листування органів влади і торгових контор
дуже повільно відходило від латинської мови і використовувало німецьку
мову. Деякі слова залишились у вжитку навіть у сучасній мові: inventur –
‘склад майна’, сlausel – ‘обмовка; пункт; стаття’, opponieren – ‘опонувати’,
protokollieren – ‘протоколювати’.
Всі сфери життя вказували на необхідність у німецьких еквівалентах.
Розвиток цього напряму сприяв появі таких слів: beherzt – ‘мужній;
хоробрий’, згодом значення beherzigen – ‘приймати до серця; приймати до
уваги’ змінилося і належало до канцелярської мови, наступне слово
bemüezegen – ‘спонукати’, якого торкнувся процес зміни значення, походить
від давньонімецького muzz – ‘обов’язок’. Канцелярська німецька мова
поширювала, вкорінювала схильність до титулів та їх дотримування. Завдяки
цьому до вжитку ввійшли такі титули: Eminenz – ‘Ваша превелебність’ (Ваше
високопреосвященство), Majestât – ‘Ваша величність’, Direktor – ‘начальник;
управляючий’, Professor – ‘публічно доповідаючий вчитель’.
4) Торгівля: розвиток торгівлі і ганзи, які володіли європейськими
ринками середньовіччя мали вплив на розвиток німецької торгівельної мови.
До неї належали слова: fracht – ‘вантаж, що перевозиться’, krâm – ‘речі’,
makeln, mäkeln – ‘мати невелику справу’, stapel – ‘купа’, ware – ‘товар’.
5) Жаргон: різні соціальні групи прагнули до створення своєї власної,
особливої мови. Безхатченки, волоцюги, непристойні жінки, мандруючі
студенти та учні ремісників спілкувалися на вулицях мовою, яка була тільки
їм зрозуміла. Солдати, школярі, студенти і ремісники зробили
загальнонімецькими багато слів цієї таємної мови: acheln – ‘жерти’, dallȗth –
‘бідність; злидні’, dibbern – ‘роздумувати’, dufte – ‘добрий’, geseire –
‘порожні балачки’, nobiskrug – ‘трактир, що під наглядом поліції’, stibitzen –
‘поцупити; вкрасти’. Громадськість середньовічних міст отримала багато
17
слів давньої німецької юридичної мови, які частково вживалися в
переносному значенні: butil – ‘страж порядку’ (несхвально), scario – ‘судовий
виконавець; кат’ (військовий командир; з XIII століття в Баварії – чиновник
суду). В середні віки вдавалися до завуальованих визначень, які все ж
повністю передавали жорстокість цього заняття: nâchrichter – ‘шкуродер’,
scarperichter – ‘шкуродер; кат’.
6) Словотвір: взагалі, для ділового стилю середньовічної мови властиве
використання дієслів зі суфіксом -igen: berechtigen – ‘давати право;
уповноважувати’, beeinträchtigen – ‘шкодити; мати негативний вплив’;
вживалися також наступні лексичні одиниці: spildec – ‘який дорого коштує’,
gedeihlich – ‘корисний’, errungenschaft – ‘придбання майна в шлюбі’. Правова
і канцелярська мови пізнього середньовіччя сприяли розвитку німецької
мови за рахунок словотвору. Нові іменники походили від відповідних
дієслів: interesse – ‘обов’язкове відшкодування збитків’, verbrechen –
‘злочин’, bedenken – ‘роздуми’. Німецькі позначення торгівлі утворювалися
шляхом складення декількох слів: ge-sell-schaft – ‘торгівельне товариство’,
ge-welbe – ‘крамниця’, kouf-lad – ‘лавка’, kouf-herr – ‘знатний торговець’. З
розвитком суспільства, ремісництва, торгівлі, права все більше виникала
необхідність у нових дефініціях. Для середньовічної німецької мови властиво
розширювати лексичний склад мови за рахунок складення основ: brustflech –
‘жилет’, wȋzbrôt – ‘білий хліб’, lohmül – ‘дубний млин’, segemül – ‘лісопилка’.
Схильність до утворення композитів іноді призводила до того, що обидві
частини складеного слова виражали одне й те саме: schuochsȗtare – ‘чоботар’
(Schuster; Schuhmacher), bierbriuwer – ‘броварник; пивовар’ (Bierbrauer),
hantgrif – ‘хватання рукою’ (Griff mit der Hand).
Механічний спосіб словотворення неповністю задовольняв потреби
розширення лексичного складу, тому для позначення різних інструментів чи
пристроїв додатково використовували назви тварин: bock – ‘козел’
(підставка), bär – ‘ведмідь’ (так називалася трамбовка), biber – ‘бобер’
(використовувалася для позначення шерстяних виробів), ente – ‘качка’
(позначала неправдиву інформацію вже з XV ст.), kragstȋn – ‘кронштейн’
(виступаючі балки), swanhals – ‘лебедина шия’ (так називався вузький серп).
7) Кількість запозичень у мові канцелярій є незначною, але все ж таки
вони були у вжитку. Серед них сама лексема “канцелярія” та похідні від неї:
kanzelȋe – ‘канцелярія’, kanzelist – ‘працівник канцелярії’, kanzelȋeteutsch –
‘канцелярська німецька’, kanzelȋestil – ‘канцелярський стиль’. З латинської
ділової (торгівельної) мови ввійшли наступні лексеми: privilȇgjum –
‘привілей’(особливий закон), rente – ‘доходи’, summе – ‘сума’, register –
‘реєстр’, facit – ‘висновок’, quittieren – ‘розписуватися’.
Торгові відносини не були односторонні, німецькі купці також
поставляли товари на схід. Це сприяло появі запозичень зі слов’янських мов.
Наступні слова зі слов’янських мов увійшли в німецьку: zobel – ‘соболь’,
zülle – ‘баржа’, позначення кордону grenize – ‘кордон; рубіж’, яке витіснило
зі вжитку давнє німецьке слово mark – ‘кордон; межа’; назви риб і птахів:
karutzchen – ‘карась’, gibitz – ‘чайка звичайна’.
18
Німецька мова моряків перебувала спочатку під південним впливом, але
в пізньому середньовіччі завдяки розвитку торгівлі через атлантику,
зростаючому політичному значенні Нідерландів та середньонижньонімецькій
мові Ганзи, опиняється під впливом нижньонімецької і нідерландської: cabin
– ‘кабіна’ (походить від слова louphütte –‘курінь’), kaiȗte – ‘каюта’(походить
від слова hütte –‘хижа’), regeling – ‘бортове відгороджування’, werf – ‘місце
для розвороту’, schôwerliȗte – ‘портові вантажники’.
Особливість літературної мовної норми полягає у сукупності реалізацій
системи мови, які властиві їй на певному етапі її розвитку. До неї належать
діалекти або територіально зумовлені варіанти мови. Вона розповсюджується
на значні території та виконує багато функцій. Сталість і мінливість залежить
від потреб комунікації людей, які живуть на визначеній території (Normen der
deutschen Literatursprache). На лексичному рівні це може проявлятися при
вживанні синонімів, коли постає вибір між функціонально однаковими
лексемами. Для лексичної норми важливе значення мають морфологія,
словотвір. На синтаксичному рівні – взаємозамінні засоби, однакові за
функцією, але різні за формою та вираженням.
‘In des selbin jâris jage bî sente Georgen tage’ – ‘У тому ж році я полював
до дня святого Георга’; ‘Ȏ sûzir got, nim in gemerc, waz er hât getân’ – ‘О,
солодкий Боже, візьми до уваги, що він зробив ’– наведені приклади з позиції
кодифікованої точної норми свідчать про наступні особливості німецької
мови середньовіччя: написання іменників з малої літери: herzenmoere –
‘відомий серцю’, minnenkraft – ‘сила кохання’. Зазначені ситуації належать
різним авторам, які походять з різних мовних регіонів, та, не зважаючи на це,
написання іменників однакове.
Порядок слів у простому поширеному реченні відповідає нормуванню
порядку слів у сучасній мові, тобто як в середньовічній німецькій, так і в
сучасній мові дієслово стоїть на другому місці, хоча порядок слів був
вільним: Allso ward der handel zu recht gesetzt und von richter zu recht erkennt –
‘отже, торгівля вважалася законною і була визнана суддею’. Порядок слів
можна віднести до приблизної норми, тому що спостерігаються речення, в
яких дієслівний комплекс відображає норму сучасної мови, а також речення,
які за своєю структурою повністю відповідають нормі щодо порядку слів
середньоверхньонімецької мови, який, як відомо, був у той час рухомим:
wûpfele, die ûf den husern stundent – ‘верхівки, які стояли на
будинках’(відповідність нормі сучасної мови); do man zalt jor, do kame ein
ertbideme – ‘тоді рахували рік, коли прийшов землетрус’(відповідність нормі
німецької мови середньовіччя).
Відзначені випадки виключної норми, яка вир