ЛІСОВЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ: історико-правове дослідження (1917–2011 рр.)

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Кіндюк Борис Володимирович

УДК 340.15:349.6

ЛІСОВЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ:
історико-правове дослідження
(1917–2011 рр.)

Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант:
Баймуратов Михайло Олександрович,
доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України

Маріуполь 2012

ЗМІСТ

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ 4
ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА
ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ 14
1.1. Стан наукового опрацювання проблеми 14
1.2. Теоретико-методологічні засади та понятійний апарат дослідження 35
1.3. Вплив економічних, соціальних, політичних, екологічних чинників на правове регулювання лісівництва в Україні 45
1.4. Джерельна база дослідження 58
Висновки до розділу 1 63

РОЗДІЛ 2. ЛІСОВЕ ЗАКОНОДАВСТВО В ЧАСИ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ ТА ПЕРШІ РОКИ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ 66
2.1. Правове регулювання лісівництва національних державних утворень
періоду Української революції (1917–1921 рр.) 66
2.2. Нормотворчість органів радянської влади у сфері лісівництва
під час Української революції 84
2.3. Історія створення, основні положення та особливості застосування закону «Про ліси УСРР» 1923 р. 107
Висновки до розділу 2 127

РОЗДІЛ 3. КОДИФІКАЦІЯ ТА РОЗВИТОК ЛІСОВОГО
ЗАКОНОДАВСТВА У ПЕРІОД ТОТАЛІТАРІЗМУ (1929–1953 рр.) 133
3.1. Правові засади проведення реформи управління лісовою
галуззю УРСР у 1929–1945 рр. 133
3.2. Організаційно-правові засади ведення лісівництва
у 1945–1953 рр. 150
3.3. Історія підготовки і основні положення постанови ЦК ВКП(б)
і РМ СРСР від 20 жовтня 1948 р. «сталінського плану перетворення
природи» 167
Висновки до розділу 3 197

РОЗДІЛ 4. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВЕДЕННЯ
ЛІСІВНИЦТВА У 1953–1990 рр. 202
4.1. Розвиток та кодифікація лісового законодавства у період
«десталінізації» (1953–1964 рр.) 202
4.2. Правове регулювання лісівництва у природоохоронному
законодавстві Української РСР 225
4.3. Розвиток та кодифікація лісового законодавства у 1964–1990 рр. 245
4.3.1. Правове регулювання лісівництва у період згортання
реформ (1964-1977 рр.)……………………………….……...…245
4.3.2. Історія підготовки та основні положення закону СРСР
«Основи лісового законодавства СРСР і союзних
республік» 1977 р. 257
4.3.3. Особливості застосування кодифікованого лісового
законодавства 1977-1990 рр. ………………………………..….276
Висновки до розділу 4 283

РОЗДІЛ 5. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЛІСІВНИЦТВА В УКРАЇНІ В ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД З 1991-го ПО 2011 рр. 294
5.1. Правове забезпечення функціонування лісової галузі на передкодифікаційному етапі (1991-1994 рр.) 294
5.2. Розвиток українського лісового законодавства на кодифікаційному
етапі (1994–2006 рр.) 303
5.3. Правове регулювання лісової галузі
на стабілізаційному етапі (2006–2011 рр.) 320
5.4. Основні етапи міжнародного
співробітництва України в сфері правової охорони лісів 342
5.5. Пропозиції з удосконалення чинного лісового законодавства 357
Висновки до розділу 5 362

ВИСНОВКИ 369
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 383
ДОДАТКИ 386

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ

ВКЛ – Велике князівство Литовське
ВРНГ – Вища Рада Народного Господарства
ВУПЛ – Всеукраїнське Управління лісами
ВУЦВК – Всеукраїнський центральний виконавчий комітет
ГУЛГЛ – Головне управління лісового господарства і лісозаготівель
ГУЛЛ – Головне управління лісоохорони і лісонасаджень
ДВОЛДП – Державне Всесоюзне Об'єднання лісової і деревообробної промисловості
Держагентство – Державне агентство лісових ресурсів
Держкомлісгосп – Державний комітет лісового господарства
Держлісфонд – Державний лісовий фонд
ДПУ – Державне політичне управління
КК – Кримінальний кодекс України
КМУ – Кабінет Міністрів України
КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення в редакції Закону України від 7 грудня 1984 р.
ЛК УРСР 1979 – Лісовий кодекс УРСР 1979 р.
ЛК України 1994 – Лісовий кодекс України 1994 р.
ЛК України 2006 – Лісовий кодекс України в редакції Закону України від 8 лютого 2006 р.
ЛПС – лісові пожежні станції
МНС – Міністерство надзвичайних ситуацій
МСГ – Міністерство сільського господарства
МТС – машинно-тракторна станція
НДІ – науково-дослідний інститут
НЕП – нова економічна політика
НКЗ – Народний Комісаріат земельних справ
ПЗФ – природно-заповідний фонд
ПХС – пожежно-хімічні станції
РМ – Рада Міністрів
РНГ – Рада народного господарства
РНК – Рада Народних Комісарів
РПО – Рада Праці і Оборони
УНР – Українська Народна Республіка
УСРР – Українська соціалістична радянська республіка
ЦВК – Центральний виконавчий комітет
ЦУЛ – Центральне управління лісами

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Ліс як природний ресурс, що знаходиться в межах території України, є об’єктом права власності українського народу, а також природним середовищем, необхідним для реалізації екологічних прав громадян. Тому правовий режим та охорона лісів перебувають у полі особливої уваги Української держави. З урахуванням цінності цього природного ресурсу, необхідності його збереження, відновлення та примноження, формується лісове законодавство незалежної України. Разом з тим, практика його застосування демонструє невисоку ефективність створених державою правових норм. Лісове законодавство і особливо його реалізація не стали перешкодою для масових незаконних рубок, самовільних захоплень земель лісового фонду, нераціонального використання лісів, крадіжок деревини, пожеж та інших порушень у лісовій сфері.
Необхідність кардинальних змін у сфері правового регулювання лісової галузі зумовлює пошук оптимальної моделі впорядкування лісових відносин. Одним з його напрямків може стати дослідження історичного досвіду регулювання відносин, пов’язаних з лісами. Тому інтерес до періоду Української революції, коли використовувалися моделі, побудовані на різних організаційних засадах ведення лісівництва, є невипадковим. Особливої уваги заслуговує радянський період розвитку українського лісового права. Саме тоді проходило становлення лісового законодавства та формування науки лісового права. При цьому радянський правовий досвід у лісовій сфері має неоднозначний характер. З одного боку, завдяки політиці насадження лісів, сьогодні половина лісових ресурсів України представлена штучними лісами, створення яких здійснювалося на виконання радянських законодавчих актів. З іншого – законодавство і особливо практика його застосування санкціонували хижацькі вирубки лісу в роки перших п’ятирічок, варварське знищення унікальних Карпатських лісів у післявоєнний період.
Правова спадщина радянського періоду досі впливає на розвиток сучасного лісового законодавства. У перше десятиліття незалежності України акти лісового законодавства були побудовані на радянських правових нормах або просто їх дублювали. Незалежна Україна успадкувала в цій сфері ряд не вирішених на законодавчому рівні питань, а саме: визначення кола суб’єктів експлуатації лісів, оптимальна модель державного управління лісовою галуззю, міжнародне співробітництво у сфері лісоохорони. Вважається, що вирішення цих питань неможливе без наукового осмислення радянської правової спадщини в лісовій галузі.
У сучасній історико-правовій науці ґрунтовні дослідження розвитку законодавства у цій сфері є епізодичними, хоча необхідність у них очевидна. Дослідження історії українського лісового законодавства дає змогу оцінити наявний правовий досвід і на цій основі, з урахуванням помилок і досягнень, що мали місце у минулому, сформулювати пропозиції щодо удосконалення чинного лісового законодавства.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано на кафедрі конституційного, адміністративного та міжнародного права Маріупольського державного університету відповідно до теми спільних наукових досліджень з Інститутом агроекології і природокористування Національної Академії аграрних наук «Методологічні засади інтегрованого управління лісовими ресурсами» на 2011–2015 рр. (державний реєстраційний номер 0111U003183).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення закономірностей та особливостей становлення і розвитку українського лісового законодавства у період з 1917 по 2011 рр. та практики його застосування.
Визначена мета зумовила постановку та вирішення таких задач:
виявити вплив економічних, соціальних, політичних та екологічних факторів на процес становлення українського лісового законодавства;
розкрити особливості історичних моделей правового регулювання у лісовій галузі, реалізованих Тимчасовим урядом, урядами УНР, Української держави П. Скоропадського, органами влади РРФСР та УСРР (УРСР);
виявити причини прийняття, мету, зміст актів лісового законодавства з часів Української революції до наших днів;
виділити основні етапи реформи управління лісовою галуззю 1929-1940 рр.;
простежити основні етапи правового регулювання ведення лісівництва у період з 1964 по 1990 рр.;
визначити характерні риси та етапи розвитку лісового законодавства незалежної України;
виявити особливості імплементації до чинного лісового законодавства ратифікованої Україною «Рамкової конвенції про сталий розвиток Карпат» та інших міжнародних договорів;
розробити рекомендації щодо вдосконалення чинного лісового законодавства України.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини щодо охорони, використання, розведення та відтворення лісів в їх історичному вимірі.
Предметом дослідження є лісове законодавство України у 1917-2011 рр.
Методологічну основу дисертації складає комплекс пізнавальних засобів, обраних з урахуванням об’єкта і предмета дослідження, яке здійснювалося з позиції цивілізаційного, потребового, аксіологічного і системного підходів та з урахуванням принципів історизму, наступності, об’єктивності.
Використання діалектичного методу дозволило простежити динаміку розвитку лісового законодавства, визначити його зв’язки з іншими соціальними явищами, зокрема, з управлінням лісовою галуззю, виявити переходи кількісних змін у якісні та ін.
За допомогою історичних методів розкриті передумови виникнення відповідних тенденцій, моделей та схем законодавчого регулювання лісових відносин протягом досліджуваного періоду.
Наявність великої кількості нормативно-правових актів, що видавалися в різні історичні періоди, потребувало застосування порівняльно-правового методу як в його діахронному, так і синхронному варіантах (методології дослідження присвячено підрозділ 1.2).
Джерельну базу дослідження становлять нормативно-правові акти у сфері лісівництва та їх проекти, матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (м. Київ), Державних архівів Одеської та Харківської областей, наративні джерела.
Теоретичною основою дослідження стали положення, які містяться в працях вітчизняних і зарубіжних представників історико-правової, лісівничої, екологічної науки, серед яких: В. І. Андрейцев, М. О. Баймуратов, Г. І. Балюк, С. А. Боголюбов, П. Г. Вакулюк, С. Б. Гавриш, С. А. Генсірук, А. П. Гетьман, В. Д. Гончаренко, О. М. Головко, Л. І. Дембо, В. М. Єрмолаєв, В. В. Костиць¬кий, О. І. Крассов, О. І. Логвиненко, В.І. Лозо, В. К. Матвійчук, Б. О. Молчанов, В. Л. Мунтян, В. В. Непийвода, М. В. Никифорак, Н. М. Пархоменко, Г. М. По¬лянська, Г. І. Редько, В. І. Семчик, О. Ф. Скакун, О. С. Тихонов, І. Б. Усенко, О. І. Фурдичко, Ю. С. Шемшученко, М. В. Шульга, О. Н. Ярмиш та ін.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняній історико-правовій науці дослідженням процесів формування, становлення та розвитку історії українського лісового законодавства у період з 1917 по 2011 рр. Наукову новизну дисертації складають такі концептуальні положення, узагальнення та висновки:
уперше:
охарактеризовано чотири концептуально різні моделі правового регулювання лісівництва доби Української революції, які використовувались Тимчасовим Урядом, органами державної влади УНР, УСРР, урядом Української держави П. Скоропадського;
доведено, що першим актом національного лісового законодавства став Закон «Про ліси УНР» 1919 р., що мав урегулювати правовідносини, пов’язані з лісами; досліджено історію підготовки, мету, зміст та наслідки його прийняття;
з’ясовано, що серед організаційно-правових моделей управління лісовою галуззю, які використовувались державними утвореннями часів Української революції, модель, запропонована М. Ю. Шаповалом, найбільш відповідала соціальним потребам та екологічним вимогам
встановлено, що особливістю радянської моделі правового регулювання лісівництва була наявність подвійних стандартів юридичного закріплення правових норм. Завдання по охороні та відновленню лісів закріплювалась у законах та підзаконних актах, тоді як правозастосовними актами дозволялись і приписувались надмірна експлуатація та хижацьке винищення лісів;
з’ясовано, що в період «десталінізації» (1953–1964 рр.) особливістю лісового законодавства була використання регіональної моделі організації управління лісовою галуззю у вигляді системи Раднаргоспів;
виявлено характерні риси радянського лісового законодавства: наступність щодо дореволюційного лісового законодавства; відсутність стратегії, а нерідко й планування у правовому регулюванні лісової справи; нелінійність та безсистемність розвитку; превалювання підзаконного регулювання над законами; дублювання приписів у різних нормативно-правових актах; декларативність нормативних положень;
доведено, що правовий статус органів управління лісовою галуззю був нестабільним у зв’язку з частою зміною відомчої підпорядкованості та перерозподілом повноважень республіканських та союзних органів управління. Ця тенденція збереглась і в незалежній Україні, зокрема, таким є перетворення Міністерства лісового господарства в Державний комітет лісового господарства (1997 р.), а потім в Державне агентство лісових ресурсів (2011 р.);
за критерієм моделі організаційно-правових засад лісової галузі запропоновано періодизацію історії лісового законодавства незалежної України, а саме – виокремлено передкодифікаційний, кодифікаційний, стабілізаційний її етапи;
сформульовано пропозиції з удосконалення чинного лісового законодавства щодо: державної підтримки заходів зі створення нових лісів, використання фінансових важелів з метою посилення боротьби з порушниками лісового законодавства, внесення грошової застави для гарантування заходів щодо очищення лісосік, прийняття Закону України щодо охорони лісів Карпатського регіону, проведення обов’язкового навчання основам лісівництва та лісового законодавства для власників лісових масивів, що знаходяться в приватній власності, удосконалення системи управління лісовим господарством шляхом суміщення посади начальника Державного агентства лісових ресурсів і заступника міністра аграрної політики і продовольства України.
уточнено:
авторство тексту декрету «Про ліси» 1918 р., яке належить групі дореволюційних фахівців на чолі з М. І. Фалєєвим, а назва «ленінський» використовувалась виключно в політичних та пропагандистських цілях;
удосконалено положення:
про правотворчу діяльність в сфері лісівництва Тимчасового Уряду, Лісового департаменту УНР, Лісового департаменту Української держави П. Скоропадського, Всеукраїнського управління лісами УРСР;
про історію підготовки ряду нормативно-правових актів, зокрема, Декрету РНК РРФСР «Про ліси» 1918 р., Лісового кодексу УРСР 1979 р. та Лісового кодексу України 1994 р.;
про напрями імплементації міжнародних договорів України, які використовують концепції збалансованого розвитку, заощадливого лісокористування, сертифікації лісів, до чинного лісового законодавства.
набули подальшого розвитку положення:
про поширення на територію України нормативно-правових актів РРФСР;
про рецепцію норм дореволюційного права у радянському лісовому законодавстві.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що поло¬ження та висновки дисертації збагатять вітчизняну історико-правову науку знан¬нями по історії українського лісового законодавства у період з 1917 р. по 2011 р.
Основні положення і висновки дисертації можуть бути використані у:
науково-дослідній сфері – як підґрунтя для подальших історико-правових, теоретико-правових досліджень;
нормотворчій та правозастосовній діяльності – шляхом внесення змін до чинного лісового законодавства на підставі сформульованих в роботі пропозицій щодо його удосконалення;
навчально-методичній роботі – при підготовці навчальних посібників та підручників з історії держави і права України, лісового законодавства, спецкурсів з лісоохорони та використання лісів;
навчальному процесі – для викладання дисциплін «Історія держави і права України», «Екологічне право», спецкурсів з лісового права та лісоохорони та використання лісів.
Результати дисертаційного дослідження впроваджено:
у нормотворчу діяльність – сформульовані окремі пропозиції щодо вдосконалення чинного лісового законодавства, що увійшли у підготовлені Інститутом агроекології Української академії аграрних наук «Методичні рекомендації щодо застосування в Україні еколого-економічних механізмів інтегрованого управління лісовими ресурсами агросфери» (акт впровадження № 57 від 17.11.2012);
у навчальний процес – Національного університету біоресурсів та природо¬користування при викладанні дисципліни «Історія держави і права України», спецкурсів з лісового законодавства (акт впровадження № 104 від 01.11.2012 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження апробовані під час виступів на: засіданнях кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права Маріупольського державного університету, всеукраїнських та міжнародних науково-практичних конференціях: «Теорія і практика застосування чинного вітчизняного та міжнародного законодавства в сучасних умовах» (Одеса, 12-13 лютого 2011 р.); «Проблеми історії держави і права Білорусії», присвячена 90-літтю з дня народження професора Й. О. Юхо, (Мінськ,18-19 березня 2011 р.); «Актуальні питання публічного права» (Запоріжжя, 19-20 травня 2011 р.); «Судова влада в Україні і світі: історія, сучасність, перспективи розвитку» (Саки, 16-18 вересня 2011 р.); «Актуальні питання сучасної юридичної науки» (Київ, 5-6 жовтня 2011 р.); «Тенденції розвитку юридичної науки: проблеми та досягнення» (Тернопіль, 11 жовтня 2011 р.); «Юридичні Могилянські читання» (Миколаїв, 27-28 жовтня 2011 р.); VII Прибузькі юридичні читання «Людина і закон: публічно – правовий вимір» (Миколаїв, 25-26 листопада 2011 р.); «Актуальні проблеми філософії права» (Одеса, 9 грудня 2011 р.); «Правова система в умовах розвитку сучасної державно-правової дійсності: генезис та напрями вдосконалення» (Київ, 15 грудня 2011 р.); «Правове регулювання суспільних відносин в умовах демократизації Української держави» (Київ, 14-15 березня 2012 р.); «Держава, право і юридична думка у Балточорноморському регіоні: історія та сучасність» (Одеса, 27-29 квітня 2012 р.); «Украинский и зарубежный опыт реформирования национальной правовой системы в контексте интеграционных процессов» (Львів, 7-8 вересня 2012 р.); «Історико-правова реальність у глобальному і регіональному вимірах» (Євпаторія, 20-23 вересня 2012 р.); «Актуальні проблеми публічного та приватного права» (Запоріжжя, 3 жовтня 2012 р.); «Національна правова система в умовах формування європейського правового простору» (Київ, 10 жовтня 2012 р.).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у двох монографіях, сорока одній науковій праці, у тому числі в двадцяти п’яти статтях у фахових наукових виданнях ВАК України з юридичних наук, та шістнадцяти тезах конференцій.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження зроблено теоретичні узагальнення й запропоновано нове вирішення наукової проблеми формування й розвитку історії українського лісового законодавства у період з 1917 р. по 2011 р. Виконане дослідження є відповідним внеском у вітчизняну історико-правову науку і дає змогу дійти таких висновків.
1. Доведено, що на спрямованість, зміст законодавчих актів у лісовій сфері, інтенсивність їх прийняття органами державної влади в часи Української революції, СРСР і УРСР уплинув комплекс економічних, політичних, соціальних і екологічних факторів. Основною тенденцією розвитку лісового законодавства в радянський період стало постійне збільшення впливу економічних факторів, апогей яких припав на 30-і, 40-і, 50-і роки минулого століття. Політичні фактори вплинули на матеріалізацію ідей В. І. Леніна про виключну державну власність на ліси, що відобразилися в нормах права, які регламентують їх націоналізацію та державне управління. У більш пізній історичний період політичні фактори стали визначальними у прийнятті «сталінського плану перетворення природи» 1948 р., який повинен був показати всьому світові реальні успіхи комуністичної системи в справі створення нових лісів. Соціальні фактори сприяли створенню нових підприємств, робочих місць промислової, господарської інфраструктури, нових населених пунктів, об'єктів культури та навчальних закладів. Вплив екологічних факторів на правотворчість у сфері лісових відносин почав відчутно виявлятися в 70-х роках минулого століття й знайшов своє закріплення в Лісовому кодексі УРСР 1979 р., побудованому на концепції визнання основними водоохоронних, захисних, рекреаційних властивостей лісу. На сучасному етапі розвитку законодавства посилився вплив екологічних факторів, що визначають зміст і спрямованість усіх законодавчих актів, пов'язаних із правовим регулюванням лісової галузі.
2. Показано, що діяльність Тимчасового Уряду Росії в сфері лісівництва відрізнялася відсутністю власної правової концепції, прийняті нормативно-правові документи не вирішували питань боротьби з незаконними рубками і носили настільки ліберальний характер, що провокували населення на незаконне використання лісів.
3. Вивчення історичних передумов і правових засад створення лісового законодавства УНР показало, що цей процес відбувався в межах організаційно-правової моделі регулювання лісівництва, запропонованої М. Ю. Шаповалом, яка була найбільш ефективною серед тих, які використовувалися в часи Української революції. Причиною цього була та обставина, що правова концепція, закладена в цій схемі, враховувала цілий ряд природних особливостей українських лісів, мала плюралістичний характер, зберігала державний контроль за станом лісів, а також передбачала «м'яку» націоналізацію цього природного ресурсу.
Розвиток лісового законодавства УНР пройшов два етапи. Перший, передко період, характеризувався накопиченням масиву нормативно-правових актів, рішень з'їздів громадських організацій, зборів фахівців, які підготували базу, з якої відбувався подальший розвиток лісового законодавства. Цей історичний період відрізняється активною нормотворчою роботою Лісового Департаменту УНР під керівництвом Б. Г. Іваницького, який прийняв 25 правових актів, що охоплювали сім різних напрямів: забезпечення дровами, припинення рубок, незадовільний стан лісів, охорону лісів, вирубку лісів, реквізицію дров, науково-дослідну справу.
Другий етап розвитку лісового законодавства УНР розпочався з прийняття Закону «Про ліси УНР» 13 січня 1919 р., який фактично став першим національним законом, що регулював правові відносини, пов’язані з лісами. Закон будувався на принципах збереження та розширення площ лісів, раціонального використання, застосування регіональних цін на лісоматеріали.
4. Організаційно-правова модель, застосована гетьманом П. Скоро-падським, базувалася на дореволюційному лісовому імперському законодавст¬ві, адаптованого до українських умов, а також відновленні інсти-туту приватної власності на цей природний ресурс. Розвиток лісового зако-нодавства проходив за чотирма напрямками: відновлення в новому складі Лісоохоронних Комітетів, створення лісової охорони, стимулювання її роботи за допомогою економічних важелів, розвиток науково-дослідної діяльності, проведення робіт в парках-пам'ятках. Енергійний стиль роботи гетьмана, використання багатовікових традицій щодо забезпечення земельними ділянками лісової охорони, виділення фінансових коштів, дозволило докорінно поліпшити охорону лісів і практично звести до мінімуму незаконні рубки.
5. Процес розвитку радянського лісового законодавства характе-ризується наявністю трьох особливостей. По-перше, правова концепція, закладена в радянських правових актах, будувалася на винятковій державній власності на цей природний ресурс і державному характері управління. Реалізація цих принципів призвела до прийняття законодавчих актів, що регламентували націоналізацію лісів та створення нових структур управління.
Другою особливістю радянського лісового права є наявність подвійних стандартів закріплення законодавчих норм. На практиці це означало існування декларативної і фактичної форми реалізації нормативно-правових докумен¬тів. Так, «ленінський декрет» «Про ліси» 1918 р. містив положення про охоро¬ну захисних лісів, необхідності щорічного розрахунку обсягів рубок, всіляко обмежував розкорчовування лісових площ. Позитивне право тих років, як у прихованій, так і в явній формі, містило законодавчі норми, спрямо¬вані на рубку лісів вздовж річок, водотоків, залізних доріг і транспортних магістралей, в заповідних лісах, об'єктах природно-заповідного фонду.
Третьою характерною рисою радянського лісового законодавства була властива йому «жорсткість» по відношенню до працівників галузі. Це введення трудової повинності, суворих покарань за невиконання норм, переведення галузі на військовий режим, відповідальність за законами воєнного часу за відмову лісничих проводити відведення лісосік у захисних зонах, уздовж річок і доріг. При цьому використання жорстких законодавчих актів абсолютно не означало наведення порядку в лісокористуванні. Згідно з дослідженням, виконаним в еміграції директором Лісового департаменту УНР, професором Б. Г. Іваницьким, в перші роки радянської влади на Україні незаконні рубки набули характеру масового явища, різко погіршився екологічний стан лісів і значно скоротилася їх площа.
6. Дослідження причин прийняття основних положень декрету «Про ліси» 1918 р. показує, що назва «ленінський» використовувалась в пропагандистських та політичних цілях. Насправді авторами документа була група дореволюційних фахівців з лісового права працювала під керівництвом М.І. Фалєєва. Цим фактом пояснюється та обставина, що в декрет увійшли у видозміненому вигляді норми, зафіксовані у Статутах Великого князівства Литовського, Соборному Уложенні 1649 р., російському дореволюційному лісовому законодавстві. Розвиток лісового законодавства, створюваного органами державної влади РРФСР пройшов три стадії: становлення, стабілізації, мілітаризації, що відрізняються спрямованістю нормативно-правових актів.
7. Розгляд трьох найважливіших законів, які регулювали лісові правовідносини в цей історичний період, – «Про ліси» 1918 р., «Про ліси УСРР» 1919 р., «Про ліси УСРР» 1923 р., дозволяє зробити висновок про властиву лісовому законодавству консервативність. Так, у всіх трьох актах наявні статті, що закріплюють: 1) правовий статус лісів – виключна державна власність на цей природний ресурс; 2) питання лісокористування; 3) поділ лісів на категорії; 4) виділення захисних лісів; 5) визначення обсягів рубок; 6) складання технічних планів, відпуск лісу; 7) регулювання цін; 8) організація лісоуправління. Про дію принципу наступності в лісовому законодавстві свідчить існування зв'язку між дореволюційним правом і цими трьома законодавчими актами, а також пояснити факт рецепції норм дореволюційного законодавства в цих документах.
Розвиток українського радянського лісового права проходив не самостійно, а шляхом копіювання нормативно-правових документів, що виходили від органів державної влади РРФСР. Аналогічним чином, за вказівкою правлячої в Москві комуністичної верхівки, відбувалась кодифікація лісового права радянських республік, результатом якої стало прийняття у 1923 р. Закону «Про ліси УСРР», Лісових Кодексів Білорусії та РСФСР. При цьому необхідно констатувати, що використання нормативно-правових актів російського «походження» мало здебільшого негативні наслідки для екологічного стану українських лісів.
8. Головною тенденцією розвитку лісового законодавства в історичний період з 1929-го по 1945 рр. став процес поступової акумуляції владних повноважень у всесоюзних органів. За допомогою прийняття законодавчих актів регламентувалося проведення п'ятисхідчастої реформи органів управління, метою якої було передання українських лісів від Всеукраїнського управління лісами до тресту «Укрдержліс», підпорядкованого «Союзліспрому», далі – до відання Вищої ради народного господарства СРСР, потім – Народного комісаріату лісової промисловості СРСР і на останньому етапі – до відання Головного управління лісоохорони і лісонасаджень СРСР. Наслідки прийняття законодавчих актів, спрямованих на реформування системи управління українськими лісами, виявилися негативними, позаяк зменшилася площа лісів, погіршився їхній породний і якісний склад. Прийняття законодавчих актів супроводжувалося проведенням репресій і чищень, спрямованих проти провідних фахівців галузі, інженерно-технічного персоналу, рядових співробітників, що негативно позначилося на якості роботи галузі та на професійному рівні її співробітників.
У цей історичний період відбулося формування централізованої командно-адміністративної системи управління українськими лісами. На території УРСР було створено вісім регіональних управлінь, що підпорядковувалися всесоюзним структурам і на дію яких республіканські органи державної влади практично не впливали.
За часів Великої Вітчизняної війни лісовому господарству України було завдано серйозної шкоди, вирублено кожний четвертий гектар лісу, а загальний збиток республіки склав 1,1 млрд. крб. у довоєнних цінах. Правове регулювання лісівництва у цей історичний період здійснювалось на підставі постанови РНК СРСР «О порядке отвода лесосек государственного лесного фонда СССР и о лесосечном фонде на 1943 г.» від 23 квітня 1943 р., згідно з якою усі ліси Радянського Союзу були розподілені на три групи, виходячи з їхніх географічних особливостей і народногосподарського призначення. Запроваджений даною постановою принцип поділу лісів на групи знайшов своє відображення у Лісовому кодексі 1979 року та в інших нормативно-правових актах, що діяли до 1994 року.
9. Характерною рисою розвитку лісового законодавства в період 1945 – 1953 рр. стала підготовка органами державної влади УРСР актів, спрямованих на посилення експлуатації лісів Карпатського регіону, вивезення деревини, механізації лісозаготівель. Паралельно з цим всесоюзні органи державної влади прийняли 1945 р. і 1950 р. основні документи з регламентації рубок, відпуску лісу, що не мали належного застосування, бо одночасно приймалися підзаконні акти, які переводили ліси з однієї категорії в іншу, чим погіршували їх екологічний стан і заподіювали значну шкоду цьому природному ресурсу. Найважливішим фактором, що вплинув на правотворчість у сфері лісівництва, стало створення 1947 р. Міністерства лісового господарства УРСР. Робота цього органу управління вплинула на систематизацію відомчих нормативно-правових актів, дозволила підготувати нові документи, за допомогою яких удалося зберегти й закріпити правові традиції дореволюційного й початкового радянського періоду з ведення лісового господарства, створення нових лісів, лісовідтворення.
Особливу роль у процесі розвитку українського лісового права відіграв «сталінський план перетворення природи», або постанова Ради Міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) «О плане полезащитных лесонасаждений, внедрения травопольных севооборотов, строительства прудов и водоемов для обеспечения высоких и стойких урожаев в степных и лесостепных районах европейской части СССР» від 20 жовтня 1948 р. Всесоюзний документ готувався на основі раніше прийнятої постанови РМ УРСР та ЦК КП(б) України «Про заходи щодо полезахисного лісонасадження в колгоспах Української РСР» від 10 квітня 1948 р. Доказом цього є наявність у двох документах однакової концептуальної спрямованості, спільних положень, рекомендацій, переліку організаційних заходів, системи заохочень працівників, проведення науково-дослідних робіт. Таким чином, у всесоюзних документах були закріплені гуманістичні тенденції українського лісового права, пов'язані зі створенням, розширенням, зберіганням площ цього природного ресурсу. З метою керівництва роботами в цій сфері всесоюзний документ передбачав створення нової організаційної структури – Головного управління полезахисного лісорозведення, безпосередньо підпорядкованого РМ СРСР, що мало великий обсяг повноважень з координації діяльності всіх відомств, які займалися лісами. На обласному рівні створювалися спеціальні сектори, а на районному – вводилися посади агролісомеліораторів. Паралельно з цим, законодавчий акт регламентував порядок підготовки нових кадрів за допомогою навчання фахівців середньої і молодшої ланки при технікумах, професійно-технічних училищах, школах. Зафіксовані в законодавчому акті норми з преміювання працівників за перевиконання планів провадження робіт шляхом грошових виплат, премій, додаткової натуральної оплати були винятком для тодішньої радянської колгоспної системи й доводять розуміння комуністичною владою її марності й малоефективності.
На основі «сталінського плану перетворення природи» органи державної влади УРСР прийняли чималу кількість законодавчих актів, спрямованих на створення нових лісів, укладення договорів на провадження робіт, охорону нових лісових масивів від незаконних рубок, пожеж, інших протиправних дій, регламентацію форм звітності, постійне корегування заходів із створення нових лісів, постачання технічних засобів українським машинно-тракторним станціям і колгоспам.

В умовах перебування України у складі СРСР відсутність можливості проведення самостійної політики призвела до негативних наслідків для екологічного стану українських лісів. Так, прийняття всесоюзними органами законодавчих актів з припинення реалізації «сталінського плану перетворення природи» 1948 р., дублювання цих документів органами державної влади УРСР спричинило загибель майже половини створених в УРСР на той історичний період штучних лісів, скорочення організаційних структур, що займалися лісонасадженням, ліквідацію мережі станцій, розплідників, великі втрати у сільському господарстві.
10. Розвиток українського лісового законодавства в період проведення «хрущовських реформ» мав три особливості: 1) відбувався процес зменшення владних повноважень всесоюзних органів; 2) існувала багатовекторність правового регулювання; 3) реалізація регіональної моделі управління лісовою галуззю шляхом створення Станіславського адміністративно-економічного району, до якого увійшли ліси Закарпатської, Чернівецької, Станіславської (Івано-Франківської) областей. Правова регламентація процесу реформування органів управління лісовою галуззю відбувалася в кілька етапів. На першому з них (1953–1954 рр.) було ліквідовано Міністерство лісового господарства УРСР і створено Головне управління лісового господарства, підпорядковане Міністерству сільського господарства УРСР, що не мало власних технічних засобів і фінансових коштів, механізованих підрозділів, чим показало свою повну неспроможність. Другим етапом, у період 1954–1959 рр., стало створення Головного управління лісового господарства і полезахисного лісорозведення, внаслідок чого повернули частину раніше відібраних повноважень у лісовій сфері, але воно залишилося в системі Міністерства сільського господарства УРСР. Третій етап (1959–1964 рр.) відрізнявся за своєю спрямованістю від перших двох, бо відбулося створення Головного управління лісового господарства і лісозаготівель, підпорядкованого безпосередньо РМ УРСР. Згідно з прийнятими законодавчими актами, новому відомству повернули більшість повноважень, що раніше були в Міністерства лісового господарства УРСР. Загальне керівництво Держлісгоспзагом здійснював начальник, якого призначувала РМ УРСР, при ньому була колегія, науково-технічна рада, арбітраж, обласні управління лісового господарства. Практичною реалізацією регіональної моделі управління лісовою галуззю стало створення Станіславського адміністративно-економічного району, у віданні якого знаходилися ліси Закарпатської, Чернівецької, Станіславської (Івано-Франківської) областей. Продовженням історичних традицій, що існували в лісовому праві, стало створення обласної державної інспекції лісів, яка контролювала дотримання вимог лісового законодавства в лісах Карпатського регіону. Функції цього органу збігаються з повноваженнями, закріпленими за лісовою інспекцією, яка діяла в царській Росії, що доводить наявність факту рецепції норм дореволюційного права в радянському лісовому законодавстві.
Несприятливі кліматичні умови, що склалися в УРСР на початку 60-х років у вигляді посух, курних бур, могутніх ерозійних процесів, смерчів, змусили владу УРСР повернутися до прийняття нормативно-правових актів, що передбачають створення захисних лісонасаджень. У нових законодавчих актах використано чимало правових форм регламентації створення лісів, що зафіксовані в «сталінському плані перетворення природи» 1948 р., хоча офіційно будь-яка наступність між цими законодавчими актами заперечувалася. На цьому історичному етапі чіткого поділу владних повноважень між всесоюзними й республіканськими органами державної влади здійснено не було. З цієї причини всесоюзні органи видавали законодавчі акти, що регламентують правила відпуску лісу на корені, закріплювали загальні правила рубок, використання й експлуатації лісів. При цьому частину закріплених за всесоюзними органами функцій і завдань дублювали республіканські нормативно-правові акти. Особливістю розвитку лісового права цього історичного періоду стало включення питань, пов'язаних із лісами, у законодавчі акти, присвячені природоохоронній діяльності, – у Закон «Про охорону природи Української РСР» 1960 р., а також закріплення правової регламентації створення зелених лісових зон навколо українських міст і населених пунктів.
11. Характерною рисою розвитку лісового права в історичний період з 1964 по 1982 рр. стало проведення кодифікації лісового законодавства, відновлення у 1966 р. діяльності Міністерства лісового господарства УРСР, що стало оперативним уповноваженим органом комплексного й наукового управління українськими лісами. Керівництво відомством здійснював міністр, що призначався Верховною Радою УРСР, при якому створювалися науково-технічна рада, колегія та арбітраж. Міністерство мало трирівневу структуру (головні управління, обласні управління, низові підрозділи), чітко сформульоване коло повноважень, прав і завдань, серед яких основну роль відігравали питання, пов'язані з регламентацією лісівництва.
Особливе значення в розвитку українського лісового законодавства мали «Основы лесного законодательства Союза ССР и союзных республик», які прийняла Верховна Рада СРСР 1977 р. Досліджена історія підготовки, зміст різних проектів цього документа, виділені основні напрями правотворчості, зафіксовані в ньому. Доведена наявність значного збільшення переліку екологічних вимог до охорони цього природного ресурсу, що зафіксовані в законі, а також відсутність у ньому врахування специфічних особливостей українських лісів. У зміст закону ввійшли положення, що відображають традиції українського лісництва, пов'язані зі створенням нових і відновленням площ існуючих лісів. Показана наявність рецепції норм дореволюційного права, що регламентує охорону лісів від пожеж, знищення межових знаків, заохочення лісорозведення.
Досліджено зміст Лісового кодексу УРСР 1979 р., причини прийняття документа, його структуру, виявлено основні напрями правотворчості, показано наявність концепції, заснованої на визнанні головними водоохоронних, захисних, курортних, рекреаційних функцій українських лісів. Документ зберігав виключну державну власність на цей природний ресурс, що означало надання лісу виключно у користування. Кодекс категорично забороняв будь-які дії, що у прихованій або прямій формі порушували це право. У документі було відсутнє поняття «ліс», що замінялося поняттям «державний лісовий фонд». Лісовий кодекс 1979 р. регулював розподіл компетенції в лісовій сфері між Союзу РСР та РМ УРСР, місцевими Радами народних депутатів та державними органами управління лісовим господарством. Показана наявність достатньо великого обсягу повноважень, закріплених за обласними Радами народних депутатів. Іншою особливістю документа була відсутність реальних важелів впливу на державну політику в лісовій сфері громадських організацій і громадян. У документі використовувалася радянська класифікація лісів, яка передбачає їх поділ на три групи, що мало відповідало українським реаліям через відсутність експлуатаційних лісів. Кодекс зберігав традиції з правового регулювання відновлення лісів, лісорозведення, поліпшення їх продуктивності.
12. Дослідження розвитку лісового законодавства на початку 1980-х – наприкінці 1990-х років показало наявність тенденції розвитку лісового права, пов'язаної з посиленням повноважень всесоюзних органів державної влади. Це прийняття всесоюзних нормативних актів, що регламентують роботу лісової інспекції, правила відпуску деревини на корені, порядок віднесення лісів до цінних лісових масивів, поділ лісів на категорії, переведення з однієї групи в іншу, оцінка таксової вартості деревини, введення штрафних санкцій за несвоєчасний вивіз деревини. У період перебудови приймалися законодавчі акти, спрямовані на ліквідацію відомчої роз'єднаності лісів і передачу їх у відання Державного комітету лісового господарства СРСР, що через розпад СРСР не були виконані.
Підбиваючи підсумки радянського періоду розвитку лісового права, необхідно констатувати, що його формування проходило ситуативно, як правило, в залежності від оперативних завдань, обумовлених станом радянської економіки. Моделі управління лісовою галуззю змінювалось в залежності від політичної кон’юнктури, а не від екологічного стану лісів та потреби забезпечення екологічних прав громадян. З іншою сторони, безперечним фактом є наявність суттєвого прогресу в розробці теоретичних основ лісового законодавства, значних успіхів у боротьбі з лісопорушеннями, організації доволі ефективної служби охорони лісів, створення мережі пожежно-хімічних станцій, авіаційних служб, що дозволило посилити боротьбу з лісовими пожежами й мінімізувати спричинювані ними втрати
13. На основі вивчення нормативно-правових актів, практики їх застосування, організаційної побудови лісівництва в сучасній Україні виділено перехідний період, що почався 1991 р. і триває дотепер, протягом якого розвиток лісового законодавства відбувався протягом: 1) перед кодифікацій¬ного етапу, що тривав з 1991-го по 1994 р.; 2) кодифікаційного – з 1994-го по 2006 р.; 3) стабілізаційного, що розпочався 2006 р.
Протягом передкодифікаційного етапу джерелами лісового права були радянські нормативно-правові акти, а також закони, що стосуються охорони навколишнього природного середовища (1991 р.) і природно-заповідного фонду (1992 р.). Перший із них став основою кодифікації і подальшого розвитку лісового законодавства. Інший закон, про природно-заповідний фонд, дав можливість віднести до цієї категорії об'єктів багато лісових масивів, які мають природну, історичну й культурну цінність, що сприяло збереженню природної інфраструктури й лісових екосистем.
Особливістю кодифікаційного періоду розвитку лісового законодавства стало здійснення процесу заміни радянських законодавчих актів на нові, що регламентують експлуатацію, лісокористування на основі принципів «м'якого» та раціонального ведення лісівництва.
Досліджено історію, причини прийняття й основні положення Лісового кодексу України 1994 р. За допомогою методу порівняльного аналізу показана наявність чималої кількості спільних рис документа з Лісовим кодексом УРСР 1979 р.: 1) трирівнева структура; 2) збереження концепції наявності державної власності на ліси; 3) зосередження великої кількості повноважень у місцевих Рад різних рівнів, особливо обласних; 4) обмежений обсяг повноважень органів державного управління лісами та їхньої допоміжної ролі. Одним із недоліків документа є закріплення в кодексі поняття «тимчасова оренда», що негативно позначається на екологічному стані лісів, відсутності в громадських об'єднань, громадян реальних важелів впливу на збереження лісів і їх раціональне використання.
Характерною рисою стабілізаційного періоду стала наявність програмних документів, які визначили напрям розвитку лісового законодавства. На підставі аналізу динаміки його розвитку виділено чотири групи актів: відтворення й користування лісами, лісовпорядкування, управління, охорона цього природного ресурсу. Іншою особливістю цього історичного етапу стало прийняття Верховною Радою України 8 лютого 2006 р. нової редакції Лісового кодексу, що закріпив перебування лісів у державній, комунальній і приватній власності, обмеженої розміром лісового масиву в 5 га. Кодекс будувався на концепції сталого розвитку лісівництва, поєднаної зі стратегією екологічно-орієнтованого управління галуззю.
Сучасний період розвитку національного лісового права характеризується негативною тенденцією, пов’язаною зі зміною правового статусу лісового відомства, зменшення рівня ієрархії цієї структури, скорочення обсягу прав і повноважень. Ця тенденція відбилася в прийнятті 1997 р. Указу Президента України «Про ліквідацію Міністерства лісового господарства і створення на його базі Державного комітету лісового господарства». Іншим Указом Президента, 2010 р., на базі Державного комітету лісового господарства було створено Державне агентство лісових ресурсів, що увійшло до складу Міністерства аграрної політики України.
14. Показано поступове зростання ролі такого джерела права, як міжнародні договори, які суттєво вплинули на лісове законодавство. Документи, які ратифікувала Україна, стосувалися збереження лісів у складі водно-болотних угідь, ландшафтів, охорони об'єктів культурної і природної спадщини, основних положень Конференції з питань довкілля, що відбулася в Ріо-де-Жанейро, а також Рамкової конвенції з охорони і сталого розвитку Карпат. Наявність цих міжнародних договорів дозволила внести в національне лісове законодавство принципи сталого лісокористування, збереження природного біорізноманіття, регламентувати проведення сертифікації лісів. Основними здобутками використання цих конвенцій, які повинні знайти своє закріплення в лісовому законодавстві, є: 1) використання комплексного підходу, який забезпечує максимальну охорону навколишнього середовища, зважаючи на економічні можливості та соціальні вимоги; 2) надання переваги територіальному, а не секторальному підходу на користь довкілля, керуючись принципом екосистемності;
3) створення окремих правових норм та стандартів для специфічних гірських регіонів, які є іншими, ніж для оточуючих рівнинних територій.
15. Дослідження історії лісового законодавства в період тоталітаризму й незалежної України дозволило сформулювати десять авторських пропозицій, спрямованих на вдосконалення чинного лісового законодавства. Їхній зміст пов'язаний з державною підтримкою заходів щодо створення нових лісів, звільнення від податків, передачі саджанців, надання безкоштовної науково-технічної допомоги в лісорозведенні, прийняття Закону України щодо охорони лісів Карпатського регіону, використання фінансових важелів з метою посилення боротьби з порушниками лісового законодавства, внесення грошової застави для гарантування заходів стосовно очищення лісосік, проведення обов'язкового навчання основам лісівництва й лісового законодавства для власників лісових масивів, що перебувають у приватній власності, суміщення посади начальника Державного агентства лісових ресурсів і заступника міністра аграрної політики і продовольства України. Реалізація цих пропозицій не вимагає великих фінансових витрат, значного обсягу праць з вивчення наслідків прийняття нормативного акта й може бути внесена як доповнення в чинне лісове законодавство.
Підбиваючи підсумок розгляду історії українського лісового законодавства дисертант акцентує увагу на тому, що при всіх проблемах сучасного суспільства настає час, про який мріяв відомий український лісівник, міністр земельних справ УНР М. Ю. Шаповал: «Керівництво лісовою галуззю перестане бути справою чиновників, які мають слабке уявлення про лісівництво та українські ліси, і сам народ, беручи участь у роботі Крайового Лісового Комітету, отримає законне право на свій розсуд, визначити долю лісу».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абанина Е. М. О правовой охране лесов в РФ : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.06 / Е. М. Абанина ; Ин-т гос. и права. – М., 2004. – 16 с.
2. Амчиславский Я. Л. Лесное законодательство Украины / Я. Л. Амчиславский, С. С. Баталин. – X. : Изд-во Наркомюста УССР, 1926. – 531 с.
3. Барский С. И. Основной закон о лесопромышленном хозяйстве / С. И. Барский // Лесопромышленное дело. – 1931. – № 3. – С. 206-207.
4. Барский С. И. О лесах местного значения / С. И. Барский // Лесопромышленное дело. – 1932. – № 7-8. – С. 521-522.
5. Бегека А. Д. Охорона природи в Україні з найдавніших часів до кінця XVIII ст. : навч. посіб. / А. Д. Бегека. – К., 1997. – 110 с.
6. Березовская Э. Б. Правовой режим лесов : автореф. дис. … канд. юрид. наук / Э. Б. Березовская. – Л., 1951. – 18 с.
7. Бизова М. Б. Проблемы государственного управления лесным хозяйством [Електронний ресурс] / М. Б. Бизова // Теоретические и прикладные вопросы создания государства : сб. науч. тр. – 2007. – Вып. 1. – С. 55-63. – Режим доступу: http://www.nbuv.dov.ua/e-journals/tppd/index.html.х
8. Бизова М. Б. Пути совершенствования организационного механизма государственного управления лесным хозяйством Украины / М. Б. Бизова // Актуальные проблемы государственного управления: сб. науч. тр. ОРИГУ НАГУ при Президенте Украины. – О. : ОРИГУ НАГУ, 2007. – Вып. 3 (31). – С. 235-241.
9. Білобан О. Карпатська дорога : з історії підготовки Карпатської конвенції / О. Білобан // Вісник екологічної адвокатури. – Л. : БФ «Екоправо-Львів», 2003. – № 22. – С. 11-13.
10. Благов А. Обсуждаем проект Основ лесного законодательства / А. Благов // Хоз-во и право. – 1997. – № 5. – С. 58-60.
11. Бобров Р. В. Об управлении лесами Отечества (исторический обзор) / Р. В. Бобров. – М. : ВНИИЦлесресурс Госкомлеса СССР, 1990. – Вып. 6. – 52 с.
12. Бобров Р. В. Исторические аспекты лесной политики / Р. В. Бобров. – М. : ВНИПИЭИлеспром, 1990. – Вып. 29-30. – С. 52.
13. Бобров Р. В. Управляющий советским лесным департаментом Н. А. Кузнецов / Р. В. Бобров // Лесн. хоз-во. – 1998. – № 1 – С. 12-13.
14. Бовин А. И. Преобразование природы степей и лесостепей СССР / А. И. Бовин. – М. : Правда, 1951. – 30 с.
15. Боголюбов С. С. О новых направлениях в лесном законодательстве России / С. С. Боголюбов // Право и экономика. – 1998. – № 2. – С. 81-82.
16. Боголюбов С. С. О совершенствовании лесного законодательства России / С. С. Боголюбов // Законодательство и экономика. – 2004. – № 5. – С. 37-40.
17. Богословский С. А. Как устраивается правильное лесное хозяйство : попул. очерк лесоустройства применительно к север. лесам / С. А. Богословский. – Петроград : Тип. кооп. товарищества Начатки знаний, 1919 . – 103 c.
18. Богословский С. А. Новые течения в лесоустройстве / С. А. Богословский. – М. ; Л. : Гос. с.-х. изд-во, 1931. – 231 с.
19. Борейко В. Е. Экологические преступления военных в Украине и сопредельных территориях / В. Е. Борейко. – К. : Киев. экол.-культ. центр, 2000. – 152 с.
20. Борейко В. Е. История охраны природы Украины. Х век – 1980 г. / В. Е. Борейко. – К. : Киев. экол.-культ. центр, 2001. – 544 с.
21. Борейко В. Е. Белые пятна природоохраны / В. Е. Борейко. – 2-е изд., доп. – К. : Киев. экол.-культ. центр, 2003. – 292 с.
22. Борейко В. Е. Лесной фольклор. Древа жизни и священные рощи / В. Е. Борейко. – К. : Киев. экол.-культ. центр, 2003. – 224 с.
23. Вакулюк П. Г. Роль лісничого у створені лісів майбутнього : лекція для слухачів «Укрцентркадрилісу» Мінлісгоспу України / П. Г. Вакулюк. – К. : Укрцентркадриліс, 1994. – 30 с.
24. Вакулюк П. Г. Нариси з історії лісів України / П. Г. Вакулюк. – Фастів : Поліфаст, 2000. – 624 с.
25. Васильев П. В. Экономика лесного хозяйства / П. В. Васильев, И. В. Воронин, Г. П. Мотовилов, Е. Я Судачков. – М.-Л. : Гослесбумиздат, 1959. – 203 с.
26. Васильев П. В. В. И. Ленин о лесах и лесном хозяйстве / П. В. Васильев // Лесохозяйственная и лесомелиоративная наука в СССР (1947–1967 гг.). – М. : Лесн. пром-сть, 1967. – С. 4-27.
27. Вергунов В. А. Професор Колесніков Олександр Іванович (1880–1972 рр.) : біобібліогр. покажч. наук. пр. / уклад. : В. А. Вергунов, О. П. Басун, Н. П. Тріпутіна ; Нац. акад. аграр. наук [та ін.]. – Х. : ХНАМГ, 2010. – 124 с.
28. Владимирский-Буданов М.Ф. Отношения между Литовским статутом и Уложением царя Алексея Михайловича / М.Ф. Владимирский-Буданов // Сборник государственных знаний под ред. В.П.Безобразова. СПб., 1877. – 38 с.
29. Вовк Ю. А. Советское природоресурсное право и правовая охрана окружающей среды / Ю. А. Вовк. – Х. : Высш. шк., 1986. – 160 с.
30. Войшицький С. В. Про селянські ліси / С. В. Войшицький. – Х. : Рад. селянин, 1927. – 52 с.
31. Ворон В. П. Антропогенна трансформація лісів зеленої зони м. Рів¬ного і підвищення їх стійкості та екологічних функцій / В. П. Ворон, С. В. Івашинюта, І. М. Коваль, О. А. Лемон // Лісівництво України в контексті світових тенденцій розвитку лісового господарства : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. до 150-річчя кафедри лісівництва НЛТУ України (м. Львів, 21-23 вересня 2006 р.). – Л. : НЛТУ України, 2006. – С. 70-73.
32. Гвоздик П. О. Трансформаційні процеси в екологічному законодавстві: від Закону «Про охорону природи в Українській РСР» (1960 р.) до майбутнього Екологічного кодексу України / П. О. Гвоздик // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vlduvs/2009_4/09_4_4_3.pdf
33. Генсірук С. А. Ліси українських Карпат та їх використання / С. А. Генсірук. – К. : Урожай, 1964. – 288 с.
34. Генсірук С. А. Лісові ресурси України, їх охорона і використання / С. А. Генсірук, В. С. Бондар. – К. : Наук. думка, 1973. – 510 с.
35. Генсірук С. А. Історія лісівництва в Україні / С. А. Генсірук, О. І. Фурдичко, В. С. Бондар. – Л. : Світ, 1995. – 422 с.
36. Генсірук C. А. Ліси України / С. А. Генсірук. – Л. : Наук. т-во
імені Т. Г. Шевченка, 2002. – 469 с.
37. Гетьман А. П. Методологічні засади становлення правових основ охорони довкілля / А. П. Гетьман // Право України. – 2011. – № 2. – С. 11-19.
38. Глазунов Г. О. Микита Шаповал як громадсько-політичний діяч і науковець у галузі лісознавства / Геннадій Глазунов // Схід. – 2008. – № 6(90). – С. 69-72.
39. Горбовой В. Ф. Лесное право : конспект лекций / В. Ф. Горбовой. – Свердловск : Свердл. юрид. ин-т, 1977. – 48 с.
40. Горбовой В. Ф. Предмет и система советского лесного права /
В. Ф. Горбовой. – Красноярск : Изд-во Краснояр. гос. ун-та, 1984. – 144 с.
41. Граве Н. П. Рождение декрета о лесах / Н. П. Граве // Лесное хозяйство. – 1968. – №6. – С. 6-7.
42. Греков Б. Д. Правда Русская : учеб. пособие / Б. Д. Греков. – М. : Изд-во АН СССР, 1940. – 112 с.
43. Григоров О. Юридична еволюція концесійної діяльності: від стародавнього Риму до початку ХХ століття / О. Григоров // Економіка, фінанси, право. – 1999. – № 11. – С. 35-37.
44. Грицайничук В. П. Оцінка інвестицій у лісогосподарське виробництво / В. П. Грицайничук // Вісник Харків. нац. ун-ту імені В. Н. Каразіна. Серія: Економічна. – 2007. – № 786. – С. 49-52.
45. Грозовський І. М. Право Нової Січі (1734–1775 рр.) : навч. посіб. / І. М. Грозовський. – Х. : Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. – 108 с.
46. Грушевський М. С. Історія України-Русі : в 11 т., 12 кн. / М. С. Грушевський. – К. : Наук. думка, 1994. – Т. 2 : XI–XIII в. – 640 с.
47. Гусев Р. К. Правовые проблемы управления государственным лесным фондом СССР : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 714 – земельное и колхозное право / Р. К. Гусев. – М., 1971. – 18 с.
48. Гусев Р. К. Правовая охрана лесов в СССР / Р. К. Гусев. – М. :