Макогін Ганна Василівна. Український традиційний одяг як феномен національної культури (за матеріалами вбрання західних областей України XIX - початку XXI століть)

Короткий опис

Макогін Ганна Василівна. Український традиційний одяг як феномен національної культури (за матеріалами вбрання західних областей України XIX - початку XXI століть).- Дис. канд. мистецтвознавства: 26.00.01, Держ. ВНЗ "Прикарпат. нац. ун-т ім. Василя Стефаника". - Івано-Франківськ, 2014.- 199 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА»

На правах рукопису

Макогін Ганна Василівна

УДК 7.041.6;391(477.8) 4: 391: 168.522

УКРАЇНСЬКИЙ ТРАДИЦІЙНИЙ ОДЯГ ЯК ФЕНОМЕН НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ ВБРАННЯ ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ ХІХ — ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТЬ)
Спеціальність 26.00.01 теорія та історія культури
(мистецтвознавство)

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник:
доктор мистецтвознавства, професор
Никорак Олена Іванівна
професор кафедри історії і теорії мистецтва
Львівської національної академії мистецтв

Івано-Франківськ 2014
ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………….……………………...…………4

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛА І МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ…………………………………...…………………………….10
1.1. Огляд літератури і джерел за темою………………………………..10
1.2. Методологія дослідження……………………………………………37

РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДНОГО ВБРАННЯ В СИСТЕМІ ТРАДИЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ……………………………………….42
2.1. Практичні функції одягу…………………………………………….43
2.1.1. Утилітарність традиційного вбрання……………………………………43
2.1.2. Оберегово-магічна функція одягу……………………………………...47
2.2. Репрезентативні функції народного вбрання в системі етнічної культури…………………………………………………………………………54
2.2.1. Інформування про регіонально-територіальну приналежність………..54
2.2.2. Відображення майнового й соціального становища в одязі…………...58
2.2.3. Функція означення статі, віку та сімейного стану…………………….61
2.2.4. Вираження емоцій та позначення ролей в обрядах засобами вбрання..68
2.2.5 Естетика одягу як засіб представлення особи в суспільстві……………72

РОЗДІЛ 3. ТРАНСФОРМАЦІЇ ФОРМИ І ЗМІСТУ НАРОДНОГО ОДЯГУ……………………………………………………………………………85
3.1. Взаємодія стереотипів і новацій у мистецтві традиційного вбрання………………………………………………………………………….86
3.2. Історико-культурна зумовленість народного одягу як національного символу..………………………………………………………..……………….96

РОЗДІЛ 4. ХУДОЖНЯ ОБРАЗНІСТЬ КОСТЮМІВ З ЕЛЕМЕНТАМИ ТРАДИЦІЙ НАРОДНОГО ВБРАННЯ. ………………………………………112
4.1. Український автентичний одяг або реконструкція традиційного народного вбрання в сценічному костюмі……………………………………114
4.2. Стилізація народного вбрання…………………………………...125
4.3. Еклектика і кітч у святковому та сценічному костюмі, створеному за народними мотивами…………………………………….……………....….146

ВИСНОВКИ….…………………………………………………………..158
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………….165
ДОДАТКИ

ВСТУП

Українське традиційне вбрання — явище матеріальної та духовної культури. Як сукупність артефактів, що склалася в процесі життєдіяльності етносу, ансамбль народного одягу відображає комплекс цінностей, які визначаються духовно-естетичними переконаннями народу, розвитком технологій, економічними й політичними чинниками. На початку ХХІ століття в Україні значно зросла зацікавленість традиційним убранням не тільки серед науковців. Інтерес до нього виявляється у сфері дизайну одягу, в широкому використанні народного вбрання та костюмів з елементами традицій під час проведення різноманітних свят, фестивалів етнічної культури, у різних видах сценічного мистецтва. Традиції в сучасному костюмі є своєрідним відродженням культури, яке лише частково можна пояснити захопленням високими художніми якостями народного одягу. Цікавість українців до власної кореневої традиції зростає як реакція на процеси глобалізації в сучасному суспільстві і через прагнення виразити свою національну ідентичність.
Актуальність дослідження. Потреба теоретичного осмислення й всебічного аналізу українського традиційного вбрання як історико-культурного явища продиктована сучасною регенерацією народного одягу й актуальністю фольклоризму в дизайні святкових і сценічних костюмів, прототипами яких стали комплекси регіонального святкового вбрання селян кінця ХІХ — початку ХХ століття. Важливо також з’ясувати як саме святковий одяг селян отримав високий статус «народного», «національного».
Однією з ключових обставин, яка визначила інтерес до цієї теми, є особливості художньої традиції у нових культурних реаліях: відмирання старих і поява нових знакових функцій народного вбрання, трансформація семантики й зовнішніх рис традиційного одягу та різноманіття способів застосування мистецької традиції в сучасному костюмі — від копіювання автентичної ноші до новаторських інтерпретацій форм, крою, кольорових і фактурних вирішень та орнаментування. Культурологічний аспект аналізу традицій в одязі відкриває перспективу нового погляду на проблеми естетики сучасного фольклорного костюма. Це має не тільки теоретичне, а й практичне значення у зв'язку із зростаючою роллю костюма в театральних, телевізійних, спортивних та інших видовищних постановках, а також з поширенням таких декоративно-прикладних галузей художньої практики, як організація вернісажів, показів мод.
Культурологічне дослідження українського народного одягу передбачає подання його як поліфункціональної цілісної системи, еволюція форм і змісту якої відображає історико-соціальні події, зміни етичних норм та естетичних ідеалів. Таким чином, первинні функції та естетичні засади народної ноші, причинно-наслідкові зв'язки їх метаморфоз, а також принципи трансформації традицій в одежі сформували проблематику дослідження українського традиційного вбрання як явища національної культури.
Виходячи з характеристики сучасного стану досліджень українського народного вбрання, мету дослідження визначено як з’ясування культурно-мистецького феномену традицій в українському одязі, його структури та механізмів адаптації народного досвіду до нових культурних реалій.
Для реалізації мети були поставлені такі завдання:
̶ дослідити джерельну базу з окресленої проблематики;
̶ проаналізувати основні функції одягу в українській традиційній культурі ХІХ — початку ХХ століть;
̶ визначити критерії вимог до одягу, сформовані носіями традиційної культури;
̶ з’ясувати причини стійкості стереотипів у народному вбранні та встановити фактори, які спричинили трансформації традицій;
̶ дослідити історико-культурну зумовленість народного вбрання як символу національної свідомості;
̶ виявити принципи та художньо-композиційні засади застосування традицій народного вбрання у святкових і сценічних костюмах;
̶ визначити взаємозв’язки та взаємовпливи форм, функцій і сенсів традиційного одягу.
Об’єкт дослідження — український традиційний одяг як структурний елемент національної культури.
Предметом дослідження є культурологічний аспект традицій в українському вбранні західних областей України ХІХ — початку ХХІ століть.
Територіальні межі дослідження окреслюють західну частину України: Львівську, Івано-Франківську, Тернопільську, Волинську, Рівненську, Чернівецьку та Закарпатську області.
Хронологічні межі дослідження охоплюють ХІХ — початок ХХІ століть. Для глибшого аналізу функцій народного одягу залучено етнографічні праці які містять описи вбрання русинів-українців кінця ХVІІІ століття.
Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертація виконана відповідно до плану підготовки кадрів вищої кваліфікації та планів науково-дослідницької роботи у ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника».
Наукова новизна роботи полягає в тому, що у дисертації вперше:
̶ здійснено комплексний аналіз українського традиційного одягу як структурного елементу національної культури;
̶ висвітлено значення вбрання в українській традиційній культурі як системи взаємопов’язаних і взаємозалежних функцій;
̶ з’ясовано критерії вимог до традиційного одягу, сформовані в доіндустріальному суспільстві;
̶ виявлено історико-культурні передумови появи нової репрезентативної функції народного одягу як засобу демонстрації національної свідомості.
̶ Крім цього в дослідженні:
̶ уточнено характер факторів впливу на тривалість одягових традицій;
̶ деталізовано принципи відтворення традицій народного вбрання у святкових та сценічних костюмах;
̶ поглиблено характеристику художньо-образних особливостей костюмів з традиційними елементами українського народного одягу.
̶ Практичне значення дисертації.
̶ Теоретичні положення дисертації можуть бути використані в науковій та педагогічній діяльності:
̶ при написанні узагальнюючих праць з культурології, історії та теорії світового й вітчизняного мистецтва;
̶ при підготовці лекційних курсів з дисциплін «Історія дизайну», «Художнє проектування костюма», «Проектування сценічного костюма»;
̶ як основа для розробки методичних рекомендацій по застосуванню народного досвіду в проектуванні костюма.
̶ Результати досліджень можуть знайти застосування у практичній роботі дизайнерів, організаторів виробництва сценічних костюмів, іміджмейкерів, фахівців у галузі реклами, організаторів масових фольклорних заходів і педагогів:
̶ у проектуванні сучасного костюма;
̶ у формуванні візуального іміджу засобами костюма;
̶ для розробки сучасної моделі сценічної зовнішності етносу, відповідної традиційному змістуукраїнського народного одягу.
Апробація результатів роботи відбулася на засіданні кафедри дизайну і теорії мистецтв ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» (протокол № 9 від 11 лютого 2014 р).
Основні положення дисертації висвітлювались у виступах на наукових конференціях, зокрема:
на Міжнародних науково-практичній конференціях:
«Становлення і розвиток етнодизайну: український та європейський досвід» (Полтава, 2010), тема доповіді: «Соціальні функції українського народного вбрання. Аксіологічний аспект» та «Актуальные проблемы мировой художественной культуры. Памяти профессора У. Д. Розенфельда» (Гродно, 2011), тема доповіді: «Роль функций в формировании художественно-эстетических особенностей современных сценических костюмов»;
на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Художня творчість Григорія Крука в контексті світового мистецтва» (Івано-Франківськ, 2011), тема доповіді: «Костюм як засіб творення художнього образу в творах образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва»;
на щорічних звітних конференціях ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» (Івано-Франківськ, 2008 2013) — теми доповідей: «Особливості проектування стилізованих сценічних костюмів» (2008); «Образно-емоційні аспекти сценічного костюма» (2009); «Атрибути-символи традиційного українського вбрання і сучасна інтерпретація» (2011); «Еклектика і кітч у сценічному костюмі (на прикладі ансамблів концертного одягу з елементами традицій народного вбрання)» (2013).
Основні положення дисертації викладені в публікаціях:
1. Макогін Г. В. Особливості концертних костюмів для народно-сценічної хореографії / Г. В. Макогін // Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. — Івано-Франківськ, 2010. — Вип. 19−20. — С. 72−78.
2. Макогін Г. В. Одягові комплекси пер. пол. ХХ ст. (за матеріалами збірки Івано-Франківського обласного краєзнавчого музею) / Г. В. Макогін // Мистецтвознавствоʼ11. — Львів, 2011. — С. 245–254.
3. Макогін Г. В. Уявлення українців про естетику вбрання (на матеріалах фольклору) / Г. В. Макогін // Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. — Івано-Франківськ, 2011. — Вип. 21−22. — С. 27−32.
4. Макогін Г. В. Народне вбрання як національний символ / Г В. Макогін // Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. — Івано-Франківськ, 2012. — Вип. 23. — С. 59−64.
5. Макогін Г. В. Український народний одяг у дослідженнях польських етнографів ХІХ ст. / Г. В. Макогін // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. — Харків, 2012. — №1. — С. 59−64.
6. Макогін Г. В. Творення сценічного образу художнього колективу засобами костюма (За матеріалами сценічного костюма з елементами традицій українського народного одягу) / Г. В. Макогін // Science — od teorii do praktyky. — Sopot, 2013. — С. 67−75.
7. Макогін Г. В. Знакові функції українського народного вбрання / Г. В. Макогін // Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. — Івано-Франківськ, 2013. — Вип. 24 25. — С. 111 115.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Результати, отримані в процесі комплексного культурологічного вивчення феномена українського народного одягу сприяли досягненню мети та вирішенню його завдань, що дало змогу сформулювати наступні висновки:
1. Аналіз літератури, яка стосується народного вбрання, показав, що етнографічні та мистецтвознавчі дослідження здійснені чисельною групою українських та зарубіжних науковців протягом століття, але вони не розкривають сутність феномену одягу, як цілісної та гармонійної художньої системи, проблеми традиції та її трансформації згідно нових культурних реалій — цим стверджується актуальність нашої праці.
2. Культурна цінність традиційного вбрання не обмежується сукупністю його практичних функцій та високими художніми якостями. Встановлено, що базисом для структури функцій народного вбрання є система цінностей етнокультури. Функції народного одягу зведені в логічну систему, згідно з якою виділено дві складові: практична і репрезентативна.
Практична функція українського народного одягу складається з ергономічної і захисної. Ергономічність — це міцність, зручність одягу в процесі носіння, досягалася завдяки доцільності матеріалів, раціональності крою і технологій, традиційності оздоблення. Захисна функція одягу виражалася через фізичну охорону від некомфортних умов навколишнього середовища. Доцільно підібрані матеріали та особливості крою народного вбрання створювали необхідну теплоізоляцію, вітронепроникність чи вологонепроникність.
Функцію психологічного захисту виконували обереги — речі, які створювали в особливих умовах або ті, яким надавали «магічної сили» в ритуалах. Одяг-оберіг навіював впевненість у захищеності, що сприяло психологічному комфорту.
Доведено, що комплекс народного вбрання — один із засобів соціалізації індивіда в традиційному суспільстві. Через систему знаків одяг виражав територіальну приналежність, вікову категорію, стать, соціальне становище, сімейний стан особи, окремі емоції носія чи роль в обряді.
Через набір певних стилістичних ознак: силует, крій, деталі, колористику та декоративно-художні елементи оздоблення вбрання вказувало на регіональну чи вузько-територіальну приналежність людини. Кількість компонентів одягу, колір матеріалів, а особливо, художнє вирішення одягу залежали від вікової категорії. Одежа українців з різними статками відрізнялася здебільшого якістю і ціною матеріалів, проте приналежність до різних соціальних станів проявлялася у крої, кольорових поєднаннях і декорі. Сімейний стан особи чи тимчасова роль в обряді маркували головні убори, доповнення і декор.
Доведено, що вбрання надає чітку інформацію як про самого власника, так і про його природне та соціальне оточення. Одяг є феноменом соціальної природи, результатом різних форм людської діяльності, віддзеркаленням культурних процесів: єдності праці, дозвілля, ритуалу. Він супроводжує людину на всіх етапах життя від народження до смерті та виражає життєву парадигму групи людей.
3. Обґрунтовано, що мистецькі якості одягу та небайдуже ставлення українців до свого зовнішнього вигляду виражають прагнення до краси, як до всебічної досконалості. Естетика українського вбрання вимагає завершеності, гармонійної впорядкованості і виваженості всіх елементів ансамблю. Краса є загальною сукупністю фізичних властивостей (утилітарності, технологічності, майстерності виконання) та художніх якостей речей, які відповідають певному ідеалу. Естетичні критерії українського традиційного одягу залежали від знакових функцій: вираження суспільної ролі носія, його віку, статі, сімейного стану тощо. Встановлено, що естетичність виступає як відповідність одягу суспільно встановленим нормам.
4. Аналіз показав, що як елемент матеріальної та духовної культури, народний одяг утворює технологічні й естетичні послідовності, які відображають суспільно-політичні, економічні, культурно-мистецькі зрушення, зміну ціннісних парадигм.
Тривалий процес колективної творчості сприяв формуванню та закріпленню найцінніших конструкторсько-технологічних і художніх надбань в одязі. Зовнішні прояви традиції в одязі виражалися через:
― раціональний крій, визначений розміром матеріалу та призначенням вбрання,
― узгодженість та функціональність деталей,
― вибір кольорової гами і конструктивних ліній з розподілом оздоблення,
― спрямованість до завершення цілого,
― єдність стилістики за умови варіативності форм і декору.
Інновації в українському традиційному вбранні спричинені об’єктивними обставинами: історичними подіями, зміною способів виробництва одягу та матеріалів для нього, зовнішніми впливами; суб’єктивними: творчим мисленням окремого автора або смаками авторитетного члена суспільства, запозиченням ідей.
5. З’ясовано, що зацікавлення народним одягом на західних теренах України з’явилося в другій половині ХІХ століття як реакція на загрозу поглинання чужою культурою. Історичні й фольклорні мотиви в міському вбранні стали зовнішнім проявом ідеології носіїв. Відмова від модного на той час французького костюма на користь одягу селян і ремісників виражала ототожнення своїх прагнень з інтересами народу, готовність боротися за права народу та виражала мрію про незалежну державу. Історично-фольклорна стилістика міського костюма в другій половині ХІХ століття завдяки новій символіці стала також одним із засобів виховання патріотичних почуттів.
У першій половині ХХ століття запровадження в моду елементів народного одягу також зберігало виразний ідеологічний зміст, стало демонстративним проявом національної приналежності, вірності національним цінностям, традиціям, ідеалам, а пропаганда та запровадження його елементів у міський костюм — одним із важелів формування національної свідомості.
У першій половині ХХ століття пропаганда і запровадження в моду міського костюма елементів селянського вбрання мали виразний ідеологічний зміст, стали демонстративними проявами приналежності до української нації, вірності її цінностям, традиціям та ідеалам.
Встановлено, що в другій половині ХХ — на початку ХХІ століття склався сучасний «народний костюм», який іноді далекий від етнографічних зразків і не має безпосереднього зв’язку з українським традиційним одягом, проте позиціонується творцями як «народний» або створений у «народному стилі». Процес вторинного творення народного одягу можна назвати «конструюванням образу», який демонструє певні соціокультурні процеси в Україні та у світі.
6. Традиційні та нові соціально-значущі функції українського народного вбрання реалізуються також в образній мові святкового і сценічного костюма. Прототипами для створення костюмів фольклорної стилістики найчастіше стають комплекси святкового народного одягу початку ХХ століття. Тоді комплекси традиційного вбрання набули піку декоративності та ще зберігали локальні особливості. Сценічний костюм з елементами традицій, відносно першоджерела, можна поділити на три великі групи:
― автентичне вбрання або його копії,
― костюм-стилізація,
― еклектичне поєднання різностилістичних елементів.
Встановлено, що практика використання народного одягу як сценічного костюма з’явилася на території західних областей України зі становленням аматорського народного виконавства в кінці ХІХ — на початку ХХ століття. Святковий комплекс вбрання завдяки мистецьким якостям формував естетичний візуальний образ артиста й художнього колективу, сприяв створенню урочистої атмосфери.
У сценічних постановках традиційних обрядів знакова функція традиційного вбрання — вказування віку, статі, сімейного стану та соціального статусу, зберігає первісне значення, допомагаючи моделювати художній образ дійової особи. Відзначено, що атрибути-символи, які відображають тимчасовий стан або емоції — весільні букети, вінки, рушники, перемітки в сценічних дійствах також зберігають автентичний зміст.
Стилізація народного вбрання означає розширення психологічних інтенцій сценічного костюма: виражені через трансформацію форм чи кольорову гаму, романтичність, агресивність, неохайність, еротичність стають додатковими знаками художнього образу його носія. У костюмах-стилізаціях святкового призначення знакові функції народного одягу майже не беруться до уваги. Сама гра семіотичними елементами вбрання свідчить про трансформацію мовної функції костюма. Залучаючись до інформаційних каналів комунікативної культури, костюм не тільки сповіщає про що-небудь, але й завдяки певним композиційним, колористичним, пластичним і ритмічним сполученням, порядку та ритму їх розміщення здатен викликати певні емоційні переживання.
Доведено, що концертні костюми з елементами традицій підпадають під вплив модних тенденцій у побутовому вбранні. Такий одяг створює з сучасним музичним чи хореографічним твором органічне ціле. Надмірне копіювання народного вбрання, як і схематичне збіднення костюма є крайнощами, які, проте, можуть бути виправдані в окремих випадках змістом і сюжетом того чи іншого концертного номера. Це призводить до пізнання та переживання теми сценічного дійства.
Встановлено, що еклектика в сценічному костюмі з елементами традицій має різні прояви:
— застосування окремих елементів автентичного народного вбрання у поєднанні з сучасними елементами одягу;
— сукупність у сценічному костюмі різностилістичних елементів, які побутували в окремих частинах регіону або в неодночасно;
— організація ансамблів з елементів народного вбрання й стилізованого;
— сполучення у сценічному костюмі елементів чоловічого й жіночого комплексів традиційного одягу.
Відзначено, що еклектика в костюмах часто спричинена незнанням традицій в народному одязі, відсутністю художнього смаку або економічним фактором. Проте еклектичне змішування різностилістичних елементів у сценічному костюмі використовується його творцями також і для моделювання епатажного чи комічного образу.
7. Дослідження показало, принципи застосування традицій у костюмі відповідають певним естетичним ідеалам часу, мають властивість еволюціонувати й існувати одночасно. Різноманіття форм використання традицій у репрезентаційному костюмі свідчать про прагнення до переосмислення й актуалізації народного досвіду в сучасній культурі.
Комплекс народного одягу є одним із джерел розповсюдження культурної комунікації, трансляції системи етнічних цінностей. Відзначено, що в сучасній культурі динаміка розвитку ініціює інноваційне поле й стимулює розвиток нових знакових систем костюма. На початку ХХІ століття домінантними функціями костюма з традиційними елементами є естетична та комунікативна: проглядаються особисті пріоритети носія та статусно-рольові характеристики особистості. Костюм справляє враження, формує імідж, демонструє національну приналежність, знання традиції та художній смак. Виявлено, що масові акції, учасники яких одягають вбрання з традиційними елементами — паради, етнофестивалі, флеш-моби — надають учасникам відчуття «причетності» до колективного дійства, а спільні ознаки в одязі набувають нового символічного значення: на рівні асоціацій та культурного досвіду встановлюється психологічний контакт.
Результати дослідження вже частково реалізовані у фаховій освіті та практичній роботі художників-модельєрів, допоможуть краще зрозуміти народне вбрання як актуальний феномен національної культури, а стійкість його традицій дозволить вибудувати аксіологічні вектори для адекватного застосування народного досвіду в дизайні костюма.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Авраменко В. К. Українські національні танки, музика і стрій / В. К. Авраменко. — Голівуд — Нью-Йорк — Винніпег — Київ — Львів, 1947. — 80 с.
2. Аксаков И. С. Записка о бессарабских раскольниках / И. С. Аксаков // Русский Архив — М., 1888. — Кн. 3. — С. 434–451.
3. Альманах краєвого конкурсу хорів / [Матеріали зібрав др. Е. Цегельський. — Львів−Краків, 1943. — 63 с.
4. Антологія лемківської пісні / [Упорядник М. Байко]. — Львів : Афіша, 2005. — 496 с.
5. Баженов В. И. Материалы для швейных изделий : Учебник для сред, спец. учеб. заведений. 3-е изд., испр. и доп. / В. И. Баженов. — М. : Легкая и пищевая промышленность, 1982. — 312 с.
6. Байбурин А. К. Ритуал в традиционной культуре / А. К. Байбурин. — СПб, 1993. — 185 с.
7. Байбурин А. К. Семиотические аспекты функционирования вещей / А. К. Байбурин // Этнографическое изучение знакових средств культуры. — Ленинград : Наука, 1989. — С. 63–88.
8. Базыма Б. А. Психология цвета: теория и практика / Б. А. Базыма. — М. : Речь, 2005. — 205 с.
9. Барвінський О. Г. Спомини з мого житя. Друга часть. (Образки з громадяньского і письменьского розвитку Русинів від 1871–1888 р., з додатком споминів про М. Лисенка) / О. Г. Барвінський. — Львів, 1913. — С. 56.
10. Бачинський М. Городенщина. Історико-мемуарний збірник / М. Бачинський; [ред. Михайло Марунчак]. — Ню Йорк Торонто Вініпег, 1978. — 264 с.
11. Берґ Л. С. Бессарабия. Страна-люди-хозяйство / Л. С. Берґъ. — Петроградъ : Огни, 1918. — 242 с.