Максимова Тетяна Семенівна. Формування механізму діагностування та прогнозування економічного і соціального розвитку регіонів

Короткий опис

Максимова Тетяна Семенівна. Формування механізму діагностування та прогнозування економічного і соціального розвитку регіонів: дис... д-ра екон. наук: 08.10.01 / НАН України; Інститут економіко-правових досліджень. - Донецьк, 2004

Максимова Т.С. Формування механізму діагностування та прогнозування економічного і соціального розвитку регіонів. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.10.01 Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. Інститут економіко-правових досліджень НАН України, Донецьк, 2004.
Дисертація присвячена науковому обґрунтуванню вирішення однієї з сучасних науково-практичних проблем формування механізму діагностування та прогнозування економічного і соціального розвитку регіонів. Систематизовано типи економічного і соціального розвитку регіональних систем. Визначено методи й особливості проведення різних видів економічного аналізу розвитку регіональних систем, розроблена їх класифікація. Виконано аналіз методів виміру рівня розвитку регіонів і сформульовані основні напрямки їх удосконалення. Обґрунтовано нові підходи до оцінки впливу основних факторів на стійкість економічного і соціального розвитку регіонів. Запропоновано модель оцінки ефективності регіонального розвитку, що відбиває тенденції динаміки затребуваності ресурсного потенціалу регіонів і її відповідності динаміці регіонального розвитку. Визначено методологічні основи виміру стійкості процесів регіонального розвитку, що виступає сполучною ланкою між аналізом і діагностикою відповідності параметрів досягнутого та індикативно встановленого рівня розвитку. Знайшли подальше удосконалення методи аналізу стану процесів економічного і соціального розвитку регіонів на підставі системи моніторингу й експрес-діагностики, що дає можливість оперативно визначати стійкість розвитку, виконувати факторний аналіз і на цій підставі прогнозувати параметри розвитку.

У дисертації на основі проведених наукових досліджень наведено узагальнення і наукове обґрунтування вирішення однієї з важливих науково-практичних проблем сучасної економіки України визначення стійкості економічного і соціального розвитку регіонів на підставі формування і впровадження механізму діагностування і прогнозування відповідних процесів.
Результати проведених досліджень дозволили зробити висновки і пропозиції теоретичного, методичного і практичного характеру, основні з яких зводяться до наступного:
1. Постановка мети про необхідність підвищення стійкості розвитку регіонів на підставі формування і застосування механізму діагностування та прогнозування економічного і соціального розвитку зумовила необхідність узагальнення існуючих наукових підходів до визначення відповідних економічних категорій для здійснення цілеспрямованого впливу на процеси, які вони визначають. Доведено, що економічний і соціальний розвиток регіонів слід розглядати як закономірну зміну кількісних і якісних параметрів суб’єкт-об’єктних елементів продуктивних сил регіонів на підставі впливу регулятивно-управлінського механізму, який має визначене інституціональне середовище. Таке тлумачення сутності економічного і соціального розвитку регіонів дозволило розкрити основні форми його прояву та систематизувати його типи. Розгляд еволюції наукових підходів до визначення закономірностей розвитку регіонів дозволив зробити висновок про відсутність критеріального виміру його стійкості та реакційної здатності на корегуючі впливи. Саме такий, концептуально новий підхід до визначення стану розвитку регіонів покладено в основу формування механізму управління цим процесом на підставі діагностування досягнутого рівня та прогнозування його параметрів на перспективу.
2. Здійснення корегуючого впливу на розвиток регіонів зумовлює необхідність визначення об’єктивних причинно-наслідкових зв’язків між динамікою економічних, соціальних і демографічних процесів. У даному контексті обґрунтовано положення нового концептуального підходу та застосовано методологію загальної теорії систем до побудови комплексної багатофункціональної моделі механізму діагностування та прогнозування економічного і соціального розвитку регіонів. Обґрунтовано, що його варто розглядати як упорядковану сукупність методів і форм, інструментів та важелів впливу на економічний і соціальний розвиток регіону у визначених стратегічних напрямках, що забезпечує досягнення індикативно заданих чи прогнозованих результатів розвитку. Відповідно до схеми побудови механізму регуляційного характеру розглянуто його модельне представлення, що включає наступні елементи: суб’єкт, об’єкт, засоби, методи, індикатори. Це дозволило вирішити завдання регіонального економічного аналізу стосовно визначення типів розвитку регіонів за характером стабільності, реакційною здатністю, динамічністю. З метою поглиблення можливостей механізму і реалізації його діагностичної функції застосовано нові методи та інструменти, а саме: аналіз впливу схожості та еластичності територіальних структур виробництва і населення на рівень стійкості розвитку регіонів; експрес-діагностика ефективності розвитку на підставі аналізу рівня залучення до відтворювальних процесів ресурсних можливостей регіонів і діагностування на цій підставі екстенсивного, інтенсивного чи інноваційного типу розвитку.
3. Розширені можливості порівняльного міжрегіонального аналізу на підставі використання рейтингового та кластерного підходів. Це дозволило здійснити не тільки ранжирування регіонів за комплексним показником розвитку, але й діагностувати узгодженість просторової диференціації ресурсних можливостей регіонів з розвитком країни та її регіонів. Застосування такого аналітичного підходу дозволило визначити типи регіонів за динамічністю їхнього розвитку: регіони з стійким, прискореним чи уповільненим розвитком.
4. Визначено, що соціальна переорієнтація економічної політики як держави, так і її регіонів, на підставі соціально орієнтованої структурно-інноваційної моделі розвитку потребує розробки методів діагностування узгодженості динаміки економічних і соціальних процесів. Обґрунтовано, що між рівнем економічного зростання й ефективністю виробництва, з одного боку, та рівнем соціального розвитку з іншого, існує протиріччя, яке необхідно діагностувати і знаходити засоби для його своєчасного вирішення. Зазначене протиріччя проявляється у наступному: прагнучи до забезпечення соціального розвитку через перерозподіл доходів, суспільство скорочує можливості для розширеного відтворення, знижує стимули для продуктивної праці. Визначено, що система показників, яка традиційно використовується у дослідженнях соціальних процесів, потребує удосконалення з метою визначення відповідності динаміки підвищення рівня життя і коштів на реалізацію заходів соціальної політики. Подібне бачення напрямків діагностування впливу заходів соціальної політики на рівень життя населення регіонів дозволяє реалізувати запропонований у дисертації метод кількісної оцінки гнучкості соціальної політики, який засновано на поетапному розрахунку індексів рівня життя і витрат на реалізацію соціальних заходів, а потім аналізі співвідношення зазначених індексів.
5. На підставі системного підходу економічний і соціальний розвиток розглядається як результат багатоетапних перетворень у структурних підсистемах регіонів: відтворювальній, галузевій, соціальній, демографічній. Управлінський вплив на структурні трансформації, а через це на стан регіонального розвитку визначається діалектикою взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин. Аналіз наслідків цього впливу повинен здійснюватися у чотирьох вимірах: статичному, динамічному, індикативному і контрольному. Доведено, що окремі методи регіонального економічного аналізу дозволяють визначити трансформаційні перетворення у кожній з підсистем регіону. Обґрунтовано, що методи, які традиційно використовують у регіональному економічному аналізі, не досить вичерпно реалізують принцип взаємоузгодженості і адекватності динаміки процесів, які відбуваються в окремих підсистемах та розвитку регіону загалом. Це зумовило необхідність розробки аналітичної моделі динамічного індикатору розвитку, яка має індикативно-оціночний характер. Модель забезпечує взаємозв’язок різних аналітичних показників, що характеризують структурні підсистеми регіонів у динамічному вимірі і дозволяє діагностувати стійкість економічного і соціального розвитку регіонів залежно від трансформаційних процесів, які відбуваються у його підсистемах.
6. Доведено, що загальна спрямованість розвитку на стійкість його позитивної динаміки може бути описана формулюванням визначених цільових напрямків, які мають бути виражені шляхом упорядкування показників розвитку. Тоді основна мета аналізу полягатиме у діагностуванні фактичного дотримання цього порядку, і чим ближче фактичне упорядкування показників до індикативно встановленого, тим вище стійкість розвитку. Метою запропонованих у дисертації аналітичних моделей є створення інформаційно-аналітичної бази для прийняття економічно обґрунтованих, аргументованих управлінських рішень щодо вибору пріоритетів економічного і соціального розвитку регіонів. Моделі дозволяють проводити аналіз рівня розвитку регіонів на основі запропонованої сукупності показників і системи баз статистичних даних. Це дає можливість оцінити стан економічного і соціального розвитку регіонів у конкретні періоди і діагностувати зміни стійкості розвитку за допомогою упорядкування показників, використовуючи фактичні та індикативні параметри їх динаміки темпи зростання.
7. Визначення тенденцій стійкості економічного і соціального розвитку регіонів обумовлює необхідність дослідження факторів, які впливають на динаміку стійкості. Обґрунтовано значущість своєчасного факторного аналізу тенденцій розвитку регіонів та необхідність використання його результатів у виборі корегуючих стратегій, спрямованих на стабілізацію розвитку регіонів. У запропонованій моделі оцінки стійкості економічного і соціального розвитку регіонів передбачається, що динаміка показників-факторів або підтримує індикативний динамічний стан, або погіршує його. Тому інтегральна оцінка рівня стійкості ґрунтується на порівнянні не з фактичним станом, а з індикативно встановленим, тобто вона немов би оцінює не пройдений шлях, а той, який залишилося пройти до стану-еталону. У зв’язку з цим постає можливість оцінити вплив факторів по тому, наскільки вони знизили оцінку стійкості порівняно з індикативною. Інакше кажучи, за факторним впливом розглядається не сама фактична оцінка стійкості, а різниця між індикативною і фактичною оцінками.
8. Традиційний підхід до розробок прогнозних моделей заснований на припущенні про збереження у майбутньому основних причинно-наслідкових відносин між характеристиками досліджуваного процесу і факторами, які впливають на них протягом деякого періоду часу у минулому і сьогоденні. При такому підході прогнозні моделі використовуються у розробках прогнозів генетичного характеру шляхом екстраполяції тенденцій досліджуваних процесів. При цьому розрізняють формальну і прогнозну екстраполяцію. Формальна екстраполяція припускає повну незмінність тенденцій, що існували в минулому, прогнозна допускає сполучення наявних тенденцій з гіпотезами у відношенні напрямків розвитку. З огляду на викладене, побудовано модель впливу використання ресурсів на розвиток Луганської області. Моделювання дозволило співставити вплив різних видів ресурсів на результуючий показник розвитку, виявити їхню роль у загальному масштабі виробництва, оцінити еластичність цільової функції на зміну ресурсів і виділити пріоритетні напрямки їхнього застосування.
9. Розроблений у дисертації комплекс імітаційних моделей прогнозування економічного і соціального розвитку регіону призначений для одержання прогнозних значень показників, що характеризують загальний рівень економічного і соціального розвитку регіону, а також виявлення і дослідження залежності динаміки рівня життя населення регіону від зміни рівня суспільної продуктивності праці у регіоні, рівня зайнятості, відтворювальної структуризації валового внутрішнього продукту регіону і чисельності трудових ресурсів.
Одержані за результатом дослідження залежності, розроблені методи, сформульовані визначення, принципи і вимоги до методологічних основ формування механізму діагностування та прогнозування економічного і соціального розвитку регіонів визначають його теоретичну наукову новизну. Отримані результати оцінки, аналізу, діагностування видів розвитку та його стійкості, прогнозування тенденцій розвитку регіонів відносно стратегії соціально орієнтованого розвитку становлять практичний аспект наукової значущості проведеного дослідження.