МАЛОЗНАЧНІСТЬ ДІЯННЯ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Короткий опис

Зміст

Вступ _______________________________________________________3

Розділ 1. Поняття малозначності діяння за кримінальним правом та законодавством України.___________________________________________11

1.1. Малозначність діяння в історії кримінального права та законодавства України.___________________________________11

1.2. Ознаки малозначності діяння._____________________________30

1.3. Відмінність малозначного діяння від злочину невеликої
тяжкості. ___________________________________________________117

Розділ 2. Практика визначення діяння малозначним. ______________128

2.1. Законодавче визначення діяння малозначності діяння. _________128

2.2. Практика визначення діяння малозначним.___________________136

Висновки.__________________________________________________177

Джерела. ___________________________________________________185

Додатки____________________________________________________202.
ВСТУП
Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена потребою удосконалення законодавства, яке б забезпечувало становлення України як правової держави. Це свідчить про те, що будь-яка діяльність правового характеру повинна бути відповідною Конституції України, яка, в свою чергу, гарантує реальне забезпечення прав і свобод громадян. Ці гарантії стосуються і захисту особи від правового свавілля, яке пов’язується, перш за все, з незаконним притягненням особи до кримінальної відповідальності.
Кримінальна відповідальність та покарання можуть бути застосовані лише відносно осіб, що вчиняють злочин, тобто, діяння суспільно небезпечне, протиправне, винне, каране.
Вчення про злочин займає значне місце в науці кримінального права. Проблемою його визначення займались А.А.Герцензон, М.Д. Дурманов, М.І. Ковальов, М.Й. Коржанський, Н.Ф.Кузнєцова, П.С. Матишевський, П.П. Михайленко т.і.
Злочин – це, перш за все діяння, яке наділене ознаками, які можуть визнати характер та зміст такого діяння, як злочинного або ні. Але, між поняттям злочину та діянням, яке не має ознак злочину, можуть існувати виключення, коли формально діяння містить склад будь-якого злочину але не має суспільної небезпечності. В таких випадках, особа, яка вчинила це діяння, не може бути притягнена до кримінальної відповідальності. Таке виключення має назву малозначного діяння.
У кримінальному праві та законодавстві визначення малозначності діяння тотожне. Враховуючи те, що вчення про малозначне діяння є складовою частиною загального вчення про злочин, у науковій літературі воно займало “чемне” місце, де автори вказували лише на те, що така норма існує, а також давали загальне поняття вказаної норми не звертаючи увагу на питаннях, які в повній мірі могли розкрити зміст проблеми.
У Кримінальному кодексі 2001 року розмежування злочину та малозначного діяння залишилося без змін. Але, не можна сказати, що нове кримінальне законодавство не привертало уваги до визначення поняття малозначності. У роботах з кримінального права, до визначення поняття малозначності діяння за Кримінальним кодексом 2001 року звернулися М.Й. Коржанський, Л.М. Кривоченко, П.С. Матишевський, А.О. Пінаєв, І.К. Туркевич, М.І. Хавронюк на рівні науково-практичного коментування ч. 2 ст. 11 КК чи в підручниках із Загальної частини Кримінального права України. Але зміст малозначності названими вченими був розкритий недостатньо повно, без конкретного визначення ознак чи особливостей пов’язаних з поняттям малозначності діяння.
Недостатня наукова розробка поняття малозначного діяння у теорії кримінального права призводить до проблеми застосування ч. 2 ст. 11 КК України на практиці. Більшість працівників правоохоронних органів стикається, перш за все, з проблемою визначення ознак малозначного діяння, що призводить до помилок при кваліфікації злочинів. Відсутність чітких визначень малозначності діяння призводить до притягнення до кримінальної відповідальності особи, що цього не заслуговує, або до помилкового виправдання злочинця. Тому, додаткового розгляду потребують питання визначення ознак малозначності діяння. Крім того, уваги заслуговують питання розмежування малозначного діяння та злочину невеликої тяжкості. Це питання має практичне значення для визначення межі між злочинною та формально злочинною поведінкою.
Отже, вибір теми дисертаційного дослідження зумовлений проблемами, пов’язаними з визначенням малозначності діяння та відсутності їх достатнього висвітлення у науці кримінального права України.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри кримінального права та правосуддя юридичного факультету Запорізького державного університету та „Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки”, затвердженої Указом Президента України від 25.12.2000р. № 1376/2000.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення поняття малозначності діяння в науці кримінального права та в кримінальному законодавстві України.
1. Завданнями, необхідними для вирішення поставленої мети є:
2. Аналіз визначення малозначного діяння в історії кримінального права та законодавства України.
3. Визначення ознак малозначного діяння за ознаками злочину взагалі та ознаками складу злочину.
4. Висвітлення значимості об’єктивних ознак складу при кваліфікації малозначних діянь.
5. Проведення порівняльної характеристики малозначного діяння та злочину невеликої тяжкості.
6. Виділення особливостей малозначного діяння в законодавчому визначенні.
7. Характеристика та аналіз застосування ч. 2 ст. 11 КК України в практиці судових та правоохоронних органів.
8. Визначення можливостей попередження малозначних діянь.
9. Внесення пропозицій щодо вдосконалення практики визначення малозначності діяння.
Об’єктом дослідження є вчення про злочин та місце в ньому поняття малозначності діяння.
Предметом дослідження є визначення малозначності діяння в науковій літературі, законодавстві, слідчо-судовій практиці.
Для досягнення поставленої мети в дисертаційному дослідженні використовувались наступні методи:
1. Загальнонаукові методи :
А) Системний, що полягає в комплексному розгляді елементів предмету дослідження, як єдиного цілого.
Б) Функціональний, полягає в з’ясуванні змісту та значення об’єктивних та суб’єктивних ознак малозначного діяння та їх взаємного впливу на визначення діяння малозначним.
В) Аналіз і синтез, де метод аналізу – полягає в поділі ознак малозначності діяння на складові частини з метою вивчення елементів норми, що аналізується, а метод синтезу з’єднує частини предмета в єдине ціле визначення малозначності діяння.
Г) Індукція та дедукція, де метод індукції використовувався при характеристиці ознак малозначного діяння для загального визначення поняття малозначності, а дедукції – навпаки, при характеристиці поняття малозначного діяння для вивчення ознак малозначності.
Д) Аксіоматичний метод – метод, за яким деякі твердження відносно поняття злочину, складу злочину, елементів складу приймалися без доведень, а питання щодо визначення малозначності діяння виводились з них відповідно певних логічних правил.
2. Спеціально-юридичні методи:
А) Історико-юридичний застосовувався при дослідженні на аналізі розвитку норми про малозначність діяння в хронологічній послідовності за кримінальним законодавством та правом України.
Б) Порівняльно-правовий використовувався при встановленні загальних та відмінних ознак малозначного діяння та злочину невеликої тяжкості.
Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у комплексному та поглибленому аналізі поняття малозначності діяння за кримінальним правом та законодавством України, а також у використанні його на практиці.
Проведене дослідження надало можливість сформулювати наступні положення та висновки :
1. Аргументується положення про те, що малозначне діяння, хоч і входить в загальне вчення про злочин, але має власні ознаки, що надає можливість відокремити малозначність діяння від злочину. Малозначне діяння можна проаналізувати як за ознаками складу злочину, так і за загальними ознаками злочину. У дисертації зроблений висновок, що поняття “склад злочину” відноситься тільки до поняття “злочину”, бо не може бути “складу” малозначного діяння. Склад злочину – це сукупність усіх об’єктивних та суб’єктивних ознак ( елементів), які, відповідно кримінальному закону України, визначають конкретне суспільно-небезпечне діяння, як злочин. Таким чином, малозначне діяння не може мати складу злочину, а склад злочину, в свою чергу, не може бути наділений ознаками малозначності.
2. Доведено, що при визначенні діяння малозначним, головне значення мають об’єктивні ознаки діяння, також, що при визначенні малозначного діяння, головним чином, оцінюються : значимість об’єкта посягання в системі охоронюваних законом суспільних відносин, способ дії або бездіяльності, шкода, що заподіяна об’єкту, яка може носити матеріальний або нематеріальний характер.
3. Доопрацьовано визначення суспільної цінності об’єкту посягання при малозначності діяння та доведено, що об’єкт діяння не може носити характер малозначності, тобто, об’єкт малозначним бути не може. Відносно об’єкта посягання можна використовувати термін “значимість об’єкту посягання», або «порівняльна цінність об’єкту».
4. Вперше проведений аналіз охоронюваних суспільних відносин за шкалою порівняльної цінності при вирішенні питання застосування ч. 2 ст. 11 КК України.
5. Вперше проведений аналіз Особливої частини Кримінального кодексу України за розподілом злочинних наслідків на матеріальні, фізичні, моральні та політичні та зроблені висновки щодо вирішення питання віднесення таких наслідків до значних або малозначних.
6. Переглянуто раніше висунуте поняття ознак малозначного діяння, та доопрацьовано зміст цього поняття, де ознаки малозначності діяння – це кількісні та якісні характеристики об’єктивних та суб’єктивних ознак, що формально містять склад злочину але знижують ступінь суспільної небезпеки діяння до незначного правопорушення.
7. Доведено те, що при визначенні малозначного діяння ніякого практичного значення не мають особливості суб’єкта або особливості особи злочинця.
8. Визначається співвідношення понять малозначності діяння та злочину невеликої тяжкості. Якщо охарактеризувати ці поняття в загальних рисах, можна сказати, що малозначне діяння та злочин невеликої тяжкості розмежовується, перш за все, за характером і ступенем суспільної небезпечності. Злочин невеликої тяжкості має більш небезпечний характер : більш важливий об’єкт посягання, тяжкість заподіяної йому шкоди, спосіб вчинення діяння. До того ж, злочин невеликої тяжкості – це діяння, яке завдає або може завдати суспільним відносинам істотну шкоду. При вчиненні малозначного діяння, шкода не завдається взагалі. Малозначне діяння за будь-яких умов залишається малозначним, а злочин невеликої тяжкості, незалежно від кримінально-правових наслідків для винного, завжди залишається злочином.
9. Обгрунтовується необхідність розробки та прийняття постанови Пленуму Верховного суду України, у якій доцільно визначити випадки застосування ч. 2 ст. 11 з повною характеристикою та роз’ясненням ознак малозначного діяння. Головна увага, при цьому, повинна приділятися саме об’єктивним ознакам тому, що проблеми при кваліфікації виникають саме відносно визначення значності того чи іншого об’єкта, визначення межі між значними та малозначними матеріальними та нематеріальними наслідками.
10. Проведено аналіз помилок при застосуванні ч. 2 ст. 11 КК України, що мають місце в судовій та слідчій практиці, а також характеристика випадків, коли малозначність діяння не відрізняється від інших підстав звільнення від кримінальної відповідальності та покарання.
11. Аргументується необхідність розроблення профілактичних заходів щодо попередження малозначних діянь. Як відомо, мале явище завжди переростає в велике, особливо, коли для цього є сприятливі умови. У нашому випадку, такою умовою може бути саме ігнорування вчинення малозначних діянь, як не злочинних. Результатом такого неуважного ставлення до проблеми може бути вчинення злочину, яким буде завдано велику шкоду особі, суспільству, державі. Тому, для попередження малозначних діянь повинна бути розроблена особлива програма, яка буде передбачати особливості вчинення малозначних діянь.
Теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження. Теоретичне значення роботи полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані в подальшій розробці поняття малозначності діяння та його ознак. Практична значимість полягає в тому, що на підставі проведеного дослідження дисертантом були подані конкретні пропозиції до судових та правоохоронних органів щодо виправлення помилок на практиці при застосуванні ч. 2 ст. 11КК України за аналізом проведеного дослідження практики визначення діяння малозначним.
Апробація та впровадження результатів дослідження. Дисертація обговорена на засіданнях кафедри кримінального права та правосуддя Запорізького державного університету та на кафедрі кримінального права Національної академії внутрішніх справ України. Результати проведеного дослідження використовувались у навчальному процесі під час читання лекцій та проведення практичних занять з курсу «Кримінальне право».
Тези дослідження були обговорені на:
1. Науково-практичній конференції Національного університету «Дні науки НаУКМА» (Київ, 24-28 січня 2000р).
2. Міжнародній конференції пам’яті П.І. Новгородцева «Ідея правової держави:історія і сучасність» ( Луганськ, 23-24 листопада 2000р ).
3. Міжнародній науково-практичній конференції «Адміністративно-правові та кримінологічні аспекти діяльності органів внутрішніх справ прикордонних районів» ( Луганськ, 25-26 травня 2000 р ).
4. Міжнародному «Круглому столі» присвяченого пам’яті К.Г. Федорова ( Запоріжжя, 12 травня 2000 р).
5. Міжнародній науково-практичній конференції присвяченій пам’яті К.Г. Федорова ( Запоріжжя, 2-4 червня 2001 р).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою, першим в Україні спеціальним дослідженням визначення малозначності діяння в кримінальному праві та законодавстві України.
Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження і складається з вступу, двох розділів, що включають п’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (194 найменування), семи додатків загальною кількістю 11 сторінок та трьох таблиць загальною кількістю 4 сторінки.
Повний обсяг рукопису 183 сторінки.

Список літератури

ВИСНОВКИ
На підставі аналізу, проведеного у попередніх розділах, нами були зроблені висновки стосовно поняття малозначності діяння в науці кримінального права та практиці застосування ч. 2 ст. 11 КК України; визначення ознак, які характеризують малозначне діяння; розглянуті питання, пов’язані з декриміналізацією протиправних посягань, а також, взаємозв’язку поняття малозначності діяння та декриміналізації; питання попередження малозначних діянь; значення норми про малозначність в кримінальному праві та законодавстві, а також, ряд інших питань, які мають безпосереднє відношення до питання малозначності діяння, до яких, наприклад, відносяться характеристика малозначності діяння за кримінальним законодавством США, Франції та Росії, відмежування малозначного діяння від злочину невеликої тяжкості, визначення малозначності діяння в історії кримінального законодавства України, а також, власні пропозиції щодо удосконалення законодавчого визначення малозначності діяння ч. 2 ст. 11 КК України.
Головним моментом, який може розкрити зміст малозначності діяння, є з’ясування його ознак, тобто як ознак самого малозначного діяння, так і ознак його складу.
1. Поняття “склад злочину” можна віднести тільки до поняття “злочину”, бо не може бути “складу” малозначного діяння. Склад злочину – це сукупність усіх об’єктивних та суб’єктивних ознак ( елементів), які, відповідно кримінальному закону України, визначають конкретне суспільно-небезпечне діяння як злочин.
Таким чином, малозначне діяння повинно формально містити ознаки складу злочину, але коли вони встановлюються і ми робимо висновок про малозначність діяння, цей склад “скасовується”, бо малозначне діяння не може мати складу злочину, а склад злочину, в свою чергу, не може бути наділений ознаками малозначності.
2. Малозначне діяння може мати лише формальний склад, який міститься в сукупності об’єктивних та суб’єктивних ознак, які характеризують діяння як малозначне.
А ) Об’єкт злочину в значній мірі характеризує соціально-політичний зміст злочину, ступінь його суспільної небезпеки, тому сам по собі об’єкт посягання малозначним бути не може. Об’єкт малозначного діяння визначається не малозначністю, а порівняльною цінністю, яка і враховується при застосуванні ч. 2 ст. 11 КК.
При визначенні малозначного діяння, головним чином, оцінюється шкода, що заподіяна об’єкту, але у випадках, коли предмету діяння також заподіяна шкода в вигляді пошкодження або знищення, до уваги також приймаються кількісні та якісні властивості предмета.
Враховуючи те, що об’єкт злочину – це суспільні відносини, можна зробити висновок, що там, де немає посягання на суспільні відносини або таке посягання носить малозначний характер, в результаті чого суспільним відносинам не завдається шкода, немає злочину. Розрізнення злочину і не злочину – дуже важлива мета, бо від її правильного чи неправильного вирішення залежить, перш за все, доля людини, її права та законні інтереси, а також рівень та стан законності в суспільстві.
Б) Діяння може визнаватися малозначним не лише за властивостями об’єкту, а й за характером способу дії або бездіяльності.
Основною ознакою, що відрізняє кримінально-правову дію або бездіяльність, яка не носить протиправного характеру, є суспільна небезпечність.
Суспільна небезпечність, як ознака кримінально-правового діяння, значить, що дія або бездіяльність завдає або може завдати значну шкоду суспільним відносинам, тому відсутність суспільної небезпечності дії або бездіяльності або її мізерний характер може призвести лише до настання незначної шкоди, яка заподіюється не будь-якими діями, а тільки тими, характер яких визначає властивість самого об’єкту.
Спосіб дії – це певний порядок, метод, послідовність рухів, що застосовує особа. Спосіб – об’єктивна характеристика дії, що не залежить від того, з якою формою вини вона вчинена. Від способу дії залежить характер і тяжкість наслідків, тому він надає дії або бездіяльності якісну визначеність. Це значить, що якщо спосіб дії за змістом не являє великої суспільної небезпеки або , взагалі, є мізерним, може носити незначний характер, та в сукупності з іншими ознаками діяння може бути визначене як малозначне.
В) Малозначність діяння та відсутність шкідливих наслідків – ознаки, нерозривно пов’язані між собою. Без малозначності не можуть бути відсутні шкідливі наслідки, а при наявності тяжких наслідків не можна говорити про малозначність діяння.
Під злочинними наслідками треба розуміти передбачені кримінальним законом зміни, які мають місце під впливом дії або бездіяльності. Такі наслідки можуть носити матеріальний або нематеріальний характер, де до нематеріальних відносяться : моральні, фізичні та політичні наслідки.
Значність матеріальних наслідків визначається в грошовому еквіваленті за діючим законодавством, а нематеріальних - в кожному конкретному випадку, залежно від багатьох факторів, які можуть виражатися, наприклад, в ступені та тяжкості заподіяних тілесних пошкоджень, в визначенні розміру моральної шкоди, в наслідках тієї чи іншої злочинної діяльності службових осіб тощо.
Г) Суб’єктивна сторона злочину характеризує психічне ставлення особи до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння. Тому, в будь-якому випадку, при аналізі об’єктивних ознак діяння, які мають вирішальне значення при малозначності діяння, треба враховувати і особливості суб’єктивної сторони.
Малозначне діяння може бути таким лише тоді, коли і за умислом особа бажала вчинити незначні дії, які тягнуть малозначні наслідки. Якщо умисел та характер дій не збігаються, не можна говорити про малозначність діяння.
2. Якщо зупинитися на характеристиці ознак малозначного діяння за змістом ознак злочину, можна зробити висновок, що і за цими ознаками малозначність як схожа зі злочином, так і відрізняється від нього, перш за все, тим, що не має тієї суспільної небезпечності, яка притаманна злочинові; по –друге, протиправність малозначного діяння носить явний характер. Тому, що коли особа посягає на відносини, що охороняються законом, незалежно від ступеня суспільної небезпеки, вона порушує встановлені кримінальним законом заборони, хоча і не в значному ступені.
Щодо ознаки караності, то злочин тягне кримінальну відповідальність, а малозначне діяння – ні.
У виключних випадках до особи, що вчинила малозначне діяння може бути застосоване адміністративне стягнення. Це значить, що загальною ознакою «караність» не можна характеризувати одночасно злочин та малозначне діяння.
За сукупністю ознак можна зробити висновок, що ознаки малозначності діяння – це кількісні та якісні характеристики об’єктивних та суб’єктивних ознак, що формально містять склад злочину, але не мають суспільної небезпеки.
Таким чином, малозначне діяння не є злочином при наявності наступних умов : воно формально підпадає під ознаки статті Особливої частини Кримінального кодексу України та не має суспільної небезпеки, як правило, внаслідок відсутності взагалі чи малозначної шкоди.
4. Якщо говорити про співвідношення поняття малозначності діяння та декриміналізації протиправних посягань, треба відмітити, що найбільш важливою підставою декриміналізації є втрата діянням суспільно небезпечного характеру, а загальною ознакою декриміналізації або визнання діяння малозначним може бути визнане незастосування норми на практиці.
Виключення малозначних діянь з числа злочинних робить більш чіткою межу між злочинною та незлочинною поведінкою, що повинно позитивно позначитись на роботі правоохоронних органів, призвести до більш послідовної реалізації на практиці принципу невідворотності відповідальності.
Закріплення норми про малозначність діяння не є прийомом або методом декриміналізації, введення її є прерогативою законодавця. При цьому застосування її на практиці не декриміналізує протиправне посягання, тому що малозначне діяння об’єктивно не є злочином, а є девіантною поведінкою, яка не досягла такого ступеню суспільної небезпеки, щоб до особи, що його вчинила, застосовувати кримінально-правові заходи. Ця норма дозволяє забезпечити повноту та гнучкість кримінально-правового регулювання, а також забезпечує уникнення помилок на практиці.
5. Важливим питанням є аналіз взаємозв’язку малозначного діяння та злочину невеликої тяжкості. Якщо охарактеризувати ці поняття в сукупності, можна сказати, що малозначне діяння та злочин невеликої тяжкості розмежовується, перш за все, за характером і ступенем суспільної небезпечності.
Злочин невеликої тяжкості має більш небезпечний характер : більш важливий об’єкт посягання, тяжкість заподіяної йому шкоди, спосіб вчинення діяння. До того ж, злочин невеликої тяжкості – це діяння, яке завдає або може завдати суспільним відносинам істотну шкоду. При вчиненні малозначного діяння шкода не завдається взагалі або є мізерною. Також малозначне діяння за будь-яких умов залишається малозначним, а злочин невеликої тяжкості, незалежно від кримінально-правових наслідків для винного, завжди залишається злочином.
При визначенні малозначного діяння перевага надається об’єктивним ознакам, а при вирішенні питання щодо винного за вчинення злочину невеликої тяжкості враховуються як об’єктивні, так і суб’єктивні ознаки.
6. При написанні роботи, значну увагу ми приділили визначенню малозначності діяння в історії кримінального права України.
Треба відмітити, що поняття малозначності набуває значення з часів Київської Русі. Подальший розвиток норми про малозначність ми розглянули вже починаючи з її закріплення в радянському кримінальному праві до КК 2001 року. За проведеним аналізом можна зробити висновок, що проблема визначення малозначності діяння мала місце вже тоді, коли вперше на законодавчому рівні виникло питання про прийняття даної норми. Також треба відмітити, що з моменту законодавчого закріплення, зміст поняття малозначності мав загальні риси, неоднаковим було лише питання її застосування на практиці, а також визначення ознак.
7. За змістом ч. 2 ст. 11 КК дає лише загальне визначення малозначності діяння з посиланням лише на відсутність наслідків. Такий варіант ч. 2 ст. 11 КК є вичерпним тому, що, якби законодавець надав поняття малозначності діяння в цілому за ознаками, таке визначення було б громіздким та викликало б ряд нових проблем, пов’язаних вже з розумінням та тлумаченням ч. 2 ст. 11 КК.
Тому, на нашу думку, для підвищення ефективності затосування ч. 2 ст. 11 КК доцільно :
• У тексті ч. 2 ст. 11 КК або у постанові Пленуму Верховного суду України встановити перелік злочинів, які не можуть бути визнані малозначними.
• Узагальнити практику визначення діяння малозначним.
• Посилити контроль з боку органів прокуратури за обгрунтуванням при відмові в порушенні кримінальних справ або закритті кримінальних справ за малозначністю діяння.
• У межах статей Особливої частини КК зазначити, чи може таке діяння бути малозначним.
8. Проаналізувавши матеріали практики правоохоронних та судових органів, ми з’ясували, що поняття малозначності діяння плутається з іншими юридичними підставами незастосування кримінально-правових норм до винної особи, також при відмові в порушенні кримінальних справ, а також, при закритті кримінальних справ слідчі, посилаючись на ч. 2 ст. 11 , в мотивованій частині обґрунтовують відмову за іншими підставами, наприклад, відмовляючи за малозначністю, вказують : «… так як винний позитивно характеризується за місцем роботи, до відповідальності притягається вперше…» тощо. Всі помилки нами проаналізовані та прокоментовані. Тому, як висновок до коментарю слідчої та судової практики, треба відмітити, що помилки при кваліфікації малозначних діянь виникають саме з причин нерозуміння змісту малозначного діяння.
При кваліфікації малозначних діянь, слідчі орієнтуються саме в визначенні ч. 2 ст. 11 КК на відсутність шкідливих наслідків, не враховуючи інші ознаки складу. Тому саме помилки на практиці викликають потребу перегляду норми про малозначність в плані її законодавчого тлумачення.
9. У дисертаційному дослідженні, ми звернули також увагу на те, що в науковій літературі взагалі не розглядається питання про попередження малозначних діянь. Зрозуміло, вчення про малозначне діяння є складовою частиною загального вчення про злочин і, тому, на нього можуть розповсюджуватися профілактичні заходи щодо попередження злочинів в цілому, але, в силу того, що малозначне діяння все ж таки не злочин, йому не надається належна увага і, тому, питанню попередження малозначних діянь не приділяється належна увага. Попередження малозначних діянь може бути великим кроком у загальній системі попередження злочинності.
Як відомо, мале явище завжди переростає в велике, особливо коли для цього є сприятливі умови. В даному випадку такою умовою може бути саме ігнорування вчинення малозначних діянь як незлочинних. Результатом такого неуважного ставлення до проблеми може бути вчинення злочину, яким буде завдано велику шкоду особі, суспільству, державі.
Тому для попередження малозначних діянь повинна бути розроблена особлива програма, яка передбачатиме особливості вчинення малозначних діянь. Повинні бути застосовані всі можливі профілактичні засоби : економічні, демографічні, політичні, ідеологічні, організаційні, технічні та, зрозуміло, правові.
Таким чином, малозначність діяння, яка, на перший погляд, не викликає труднощів розуміння та застосування на практиці, насправді, є складним питанням. В дослідженні ми спробували вирішити лише деякі з практичних та теоретичних питань пов’язаних з малозначністю діяння.
ПЕРЕЛІК ДЖЕРЕЛ
1. Бочарников Д. М. Грушевський про історію створення та кримінальне право “Руської правди” // Право України. – 1996. - № 11. – С. 65, 95 с.
2. Там само. – С. 66.
3. Білецький Л. Руська правда й історія її тексту. Вінніпег. : Українська Вільна Академія Наук в Канаді., 1993. – С. 26, 166 с.
4. Там само. – С. 26.
5. Юшков С.В. Русская правда. Происхождение, источники, ее значение. – М. : Гос.издат.юрид.лит., 1950. – С. 75, 378 с.
6. Хрестоматія з історії держави і права України / укладачі Гончаренко В.Д., Рогожин А.Й., Святоцький О.Д. – К. : Ін Юре, 2000. – С. 58-83, 471 с.
7. Слабченко М. Як судився малоросійський народ // Київська старовина. – 1994. - № 1. – С. 44, 127 с.
8. Хрестоматія з історії держави і права України / укладачі Гончаренко В.Д., Рогожин А.Й., Святоцький О.Д. – К. : Ін Юре, 2000. – С. 58, 471 с.
9. Хрестоматія з правознавства / укладачі Козинцев І.П., Козаченко Л.М. – К. : Юрінком Інтер, 1998. – С. 45- 46, 697 с.
10. Там само. – С. 44.
11. Сборник документов по истории уголовного законодательства СССР : 1917 – 1952 гг. – М. : Госюриздательство, 1953. – С. 22-23.
12. Історія держави і права УРСР в 3 т. : 1917 – 1967 рр. / під ред. Бабій Б.М. – К. : “Наукова думка”, 1967. – Т.1 : 1917 –1937 рр. – С. 202, 668 с.
13. Там само. – С. 204.
14. Там само. – С. 321.
15. Исаев М. Общая часть уголовного права РСФСР. – Л. : Госиздат-во, 1925. – С. 177.
16. Історія держави і права УРСР в 3 т. : 1917 – 1967 рр. / під ред. Бабій Б.М. – К. : “Наукова думка”, 1967. – Т.1 : 1917 – 1937 рр. - С. 465.
17. Истрин А.Я. Развитие советской уголовной политики. – М. : Гос. издат-во, 1993. – С. 155.
18. Ленин В.И. Полное собрание сочинений. Т. 45. – М. : Политиздат. Інститут Марксизма-Ленинизма при ЦК КПСС, 1964. – С. 199, 729 с.
19. Циркуляр Наркомюста РСФСР № 83 от 23 сентября 1922 р. Приказ по Народному Комиссариату Рабоче-Крестьянской Инспекции № 91 “О рассмотрении дел в отношении мелких должностных правонарушений в административном порядке”// Еженедельник советской юстиции. – 1922. - № 37-38. – С. 49.
20. Верховный суд РСФСР.Определение касационной коллегии по уголовным делам № 212026 // Еженедельник советской юстиции. – 1925. - № 8. – С. 199.
21. Резолюція пятого Всероссийского съезда деятелей советской юстиции в докладе т. Брандербургского // Еженедельник советской юстиции. – 1924. - № 12-13. – С. 304-307.
22. Постановление второй сессии РСФСР второго созыва. Вторая сессия. Бюлетень № 9. Москва-Кремль. : Издат-во ВЦИК, 1924. – С. 439.
23. Постановление ВЦИК и РНК РСФСР от 9 февраля 1925 г. “О дополнении ПК ст..ст.. 4-а, 203-а, 222-а”// Собрание НПА. - 1925. - № 9. – ст. 68.
24. Директивний лист Верховного суда РСФСР от 14.01.25.// Еженедельник советской юстиции. – 1925. - № 5. – С. 124-125.
25. Гродзинський М. Начала целесообразности в обвинении// Вестник советской юстиции. – 1926. - № 12. – С. 361.
26. Постановление Пленума Верховного Суда РСФСР от 17.05.26. «О праве отказа обвиняемого от применения ст. 4-а УПК и требовании рассмотрения дела по существу» // Еженедельник советской юстиции. – 1925. - № 20. – С. 566.
27. Совещание членов Уголовного отдела Мосгубсуда //Пролетарський суд. – 1925. - № 7. – С. 202.
28. Кронберг Я. Вперед или назад // Еженедельник советской юстиции. – 1926. - № 7. – С. 202.
29. Иодковский А. Прекращение уголовных дел по мотивам целесообразности // Еженедельник советской юстиции. – 1925. - № 10. – С. 242-243.
30. Громов В. Целесообразность как социально-правовой принцип советского законодательства ( О пределах применения ст.4-а УПК) // Еженедельник советской юстиции. – 1925. - № 18. – С. 483.
31. Невельский Л. Соответствие репрессий преступления в Уголовном кодексе РСФСР // Еженедельник советской юстиции . – 1929. - № 4. – С. 80.
32. Разъяснения Пленума Верховного суда РСФСР от 15 июня 1925 года “О возможности применения ст. 4-а УПК в делах, которые возбуждаются в порядке частого обвинения” // Еженедельник советской юстиции. – 1925. - № 25. – С. 904.
33. Циркуляр НКЮ РСФСР № 121 от 22 июня 1925 г. “О мерах борьбы с растратами” // Еженедельник советской юстиции. – 1925. - № 5. – С. 902.
34. Тарасенко М. Пределы применеия ст. 4-а УПК // Еженедельник советской юстиции. – 1926. - № 12. – С. 24. ; Кронберг Я. Вперд или назад // Еженедельник советской юстиции. – 1925. - № 7. – С. 202.
35. Крыленко М. Пределы применеия ст. 4-а УПК // Еженедельник советской юстиции. – 1927. – № 2. – С. 44.
36. Історія держави і права УРСР в 3 т. : 1917 – 1967 рр. / під ред. Бабій Б.М. – К. : “Наукова думка”, 1967. – Т.1 : 1917 –1937 рр. – С. 535, 668 с. ; Уголовное право. Учебник для юридических школ / под ред. Голякова И.Т. – М. : Юрид. издат-во НКЮ СССР, 1948. – С. 59, 327 с.
37. Крыленко М. Пределы применения ст. 4-а // Еженедельник советской юстиции. – 1927. - № 2. – С. 44.
38. Дурманов Н.Д. Понятие преступления. – М. – Л. : Издат. Академии наук СССР в Москве ( Институт права ), 1948. – С. 270.
39. Постановление Пленума Верховного суда РСФСР от 28 июня 1926 г. // Еженедельник советской юстиции. - № 29. – С. 909.
40. Кимненс А. Результаты применеия окружными судами и нарсудами примечания к ст. 6 и ст. 8 УК по Уральской области // Еженедельник советской юстиции. – 1927. № 45. – С. 1419.
41. Кимненс А. Результаты применеия окружными судами и нарсудами примечания к ст. 6 и ст. 8 УК по Уральской области // Еженедельник советской юстиции. – 1926. - № 50. – С. 1414.
42. Разъяснения Пленума Верховного суда РСФСР. Из протокола № 11 заседания ВС от 20 июня 1927 г. Раздел 5, п. 19 // Еженедельник советской юстиции. – 1928. - № 33. – С. 919.
43. Історія держави і права УРСР в 3 т. : 1917 – 1967 рр. / під ред. Бабій Б.М. – К. : “Наукова думка”, 1967. – Т.1 : 1917 –1937 рр. – С. 537, 668 с.
44. Уголовное право. Учебник для юридических школ / под ред. Голякова И.Т. – М. : Юрид. издат-во НКЮ СССР, 1948. – С. 59, 327 с.
45. Исаев М. Понятие общественной опасности в основних началах уголовного законодательства Союза и союзных республик // Советское право. – 1925. - № 4. – С. 58.
46. Уголовное право. Учебник для юридических школ / под ред. Голякова И.Т. – М. : Юрид. издат-во НКЮ СССР, 1948. – С. 58, 327 с.
47. Проект Уголовного кодекса СССР 1935 ст. 6.
48. Основы уголовного законодательства СССР и союзных республик . ч. 2 ст. 7. – М. : Юридическая лит-ра, 1969, 53 с.
49. Коржанский Н.И. Объект посягательства и квалификация пре ступлений. – Волгоград. : Высшая следственная школа МВД, 1976. – С. 7, 117 с.
50. Марченко В.Б. Уголовное право Украины. – К. : Атика. – 2000. – С. 25, 271 с.
51. Воробей П.А., Коржанський М.Й., Щупаковський В.М. Завдання і дія кримінального закону. – К. : Генеза, 1997. – С. 3, 156 с.
52. Коржанський М.Й. Нариси уголовного права. – К. : Генеза, 1999. – С. 52, 207 с.
53. Снетков К. Понятие преступления по уголовному праву штата Нью-Йорк // Вестник Московского университета. Серия 11. Право.- 1978. - № 4. – С. 84.
54. Шахунянс Е. Понятие преступления и проступка в Англии и США // Социалистическая законность. – 1976. - № 6. – С. 17-20.
55. Примерный уголовный кодекс США. Официальный проект Института Американского права. – М. : Прогресс, 1969. – С. 30-40.
56. Квигли Дж. Презумпция невиновности и американское право // Советское государство и право. – 1990. - № 9. – С. 160.
57. Уголовное право США : Сборник нормативных актов. – М. : Изд-во УДН, 1986, 159 с.
58. Боботов С.В., Сухов Н.С. Реформа уголовного права Франции // Сов. гос. и право. – 1990. - № 8. – С. 118 – 127.
59. Сервецький І., Заросило В. Розслідування малозначних злочинів : елементи світового досвіду // Іменем закону. – 2000. - № 5. – С. 12.
60. Уголовное право России. Учебник для ВУЗов. В 2 т. / ответств. редакторы Игнатов А.Н., Красиков Ю.А. – М. : Издат. группа НОРМА – ИНФРА М, 1999. – Т. 1. – С. 67, 623 с.
61. Ковалев М.И. Понятие преступления в советском уголовном праве. – Свердловск. : Изд-во Уральского унив-та, 1987. – С. 135, 203 с.
62. Ляпунов Ю.И. Советское уголовное право. Часть Общая. Советский уголовный закон. Понятие преступления по советскому уголовному праву. – М, 1968. – С. 52, 55 с.
63. Там само. – С. 47.
64. Коржанський М.Й. Нариси уголовного права. – К. : Генеза, 1999. – С. 55, 207 с.
65. Там само. – С. 54.
66. Дурманов Н.Д. Понятие преступления. – М. : АН СССР, 1948. – С. 260.
67. Якименко Н.М. Малозначительность деяния в советском уголовном праве. Автореферат диссертации на соискание ученой степени к.ю.н. – М., 1982.
68. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. – К. : Атіка. Академія. Ельга – Н, 2001. – С. 87 – 103, 654 с.
69. Дурманов Н.Д. Советское уголовное право. Часть Общая. Выпуск 9. – М. : Мин-во высшего и среднего специального образования РСФСР. Всесоюзный юридический заочный институт, 1961. – С. 3, 44 с.
70. Там само. – С. 6.
71. Дурманов Н.Д. Понятие преступления. – М. : АН СССР, 1948. – С. 75.
72. Церетели Т.В., Макашвили В.Г. Состав преступления как основание уголовной ответственности // Сов. гос. и право. – 1954. - № 5. – С. 76.
73. Кузнецова Н.Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности. – М. : Госюриздат, 1989. – С. 76, 217 с.
74. Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. – Х. : Выща школа, 1988. – С. 16, 196 с.
75. Там само.
76. Гельфер М.А. Советское уголовное право. Часть Общая. Выпуск 4 : Состав преступления. – М. : Мин-во высшего и среднего образования РСФСР. Всесоюзный юридический заочный институт, 1960. – С. 6, 16 с.
77. Пионтковский А.А. Учение о преступлении. – М. : Гос. издат-во юрид. лит-ры, 1961. – С. 146 – 147, 665 с.
78. Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. – Х. : Выща школа, 1988. – С. 78, 196 с. ; Гельфер М.А. Советское уголовное право. Часть Общая. Выпуск 4 : Состав преступления. – М. : Мин-во высшего и среднего образования РСФСР. Всесоюзный юридический заочный институт, 1960. – С. 9 – 10, 19 с.
79. Харченко В.Б. Уголовное право Украины. – К. : «Атика», 2000. – С. 31, 271 с.
80. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М. : Академия МВД СССР, 1980. – С. 73 – 74, 246 с.
81. Там само. – С. 79 ; Михлин А.С. Последствия преступления. – М. : Юрид. лит-ра, 1969. – С. 14, 104 с.
82. Уголовное право России. Учебник для ВУЗов. В 2 т. / ответств. редакторы Игнатов А.Н., Красиков Ю.А. – М. : Издат. группа НОРМА – ИНФРА М, 1999. – Т. 1. – С. 57, 623 с.
83. Ковалев М.И. Понятие преступления в советском уголовном праве. – Свердловск. : Издат-во Уральского унив-та, 1987. – С. 114, 203 с.
84. Там само. – 114.
85. Там само. – С. 63.
86. Там само.
87. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М. : Академия МВД СССР, 1980. – С. 16, 246 с.
88. Дурманов Н.Д. Понятие преступления. – М, 1977. – С. 268.
89. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М. : Академия МВД СССР, 1980. – С. 87, 246 с.
90. Там само.
91. Ляпунов Ю.М. Уголовно-правовая охрана природы органами внутренних дел. – М. : Академія МВД СССР, 1974. – С. 93-94.
92. Коржанский Н.И. Предмет преступления. – Волгоград. : Научно-исследовательский и редакционно-издательский отдел, 1976. – С.16, 54 с.
93. Там само.
94. Дурманов Н.Д. Понятие преступления. – М, 1977. – С. 266.
95. Церетели Н.Д., Макашвили В.Т. Состав преступления как основание для уголовной ответственности // Сов. госуд и право. – 1954. - № 5. – С. 76.
96. Кузнецова Н.Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности. – М. : Госюриздат, 1958. – С. 177, 217 с.
97. Конституція України. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – ст. 27
98. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. – К. : Атіка. Академія. Ельга – Н, 2001. – С. 239, 654 с.
99. Звіт Комітету Виборців України по Запорізькій області за проведеними виборами претендентів в народні депутати України // www.sogorin@reis.zp.ua
100. Конституція України. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – ст. 41
101. “Про власність” Закон України від 7 лютого 1991 р. Ч. 2 ст. 2 // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 20 від 14.04.1991р.
102. Харченко В.Б. Уголовное право Украины. – К. : «Атика», 2000. – С. 144, 271 с.
103. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. – К. : Атіка. Академія. Ельга – Н, 2001. – С. 287, 654 с.
104. “Про грошову реформу в Україні” Указ Президента України ( 762/96 ) від 25.08.96. // Урядовий кур’єр . – 1996р. - № 161-162 від 29.08.1996р.
105. “Про внесення змін та доповнень до ст. 1 Закону України “Про підприємництво”. Закон України від 20 лютого 2000р. // ВВРУ. – 2000р. - № 13. – С. 110.
106. Воробей П.А., Коржанський М.Й., Щупаковський В.М. Завдання і дія кримінального закону. – К. : Генеза, 1997. – С. 139, 156 с.
107. Пояснювальна записка до проекту КК, підготовленого робочою групою КМУ. – С. 30.
108. “Про захист інформації в автоматизованих системах” Закон України від 5 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України.- 1994р. - № 31; Науково-практичний коментар до КК України: за станом законодавства і Постанов Пленуму Верховного Суду на 01.12.2001р./ за редакцією С.С. Яценка. – К. : А.С.К., 2002. – С. 783, 936 с.
109. Надольний І.Ф. Філософія. Навчальний посібник. – К. : “Вікар”, 1998. – С. 503, 622 с.
110. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. – К. : Атіка. Академія. Ельга – Н, 2001. – С. 538, 654 с.
111. “Про загальний військовий обов’язок і військову службу” Закон України від 25 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992р. № 27.
112. Гаухман Л. Нужен новый УК РФ // Законность. – 1998. - № 7. – С. 22 – 25.
113. Дуюнов В.К. Наказание в уголовном праве России – принуждение или кара ? // Государство и право. – 1997. - № 11. – С. 61 – 68.
114. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М. : Госюриздат, 1960. – С. 9, 243 с.
115. Кузнецова Н.Ф. Цель и механизм реформы УК // Государство и право. – 1992. - № 6. – С. 78.
116. Философия свободы. 1965. С. 65.
117. Волков Б.С. Детерминистическая природа преступного поведения. – Казань. : Издат-во Казанського унив-та, 1975. – С. 39 – 40, 108 с.
118. Тимейко Г.В. Общее учение об объективной стороне преступления. – Ростов-на-Дону. : Издат-во унив-та, 1977. – С. 29.
119. Кузнєцова Н.Ф. Основне черты Особенной части УК РФ // Вестник Московського унив-та. Серия 11 : Право. – 1996. - № 5. – С. 14-31.
120. Волков Б.С. Детерминистическая природа преступного поведения. – Казань. : Издат-во Казанського унив-та, 1975. – С. 45, 108 с.
121. Там само. – С. 48.
122. Никулин С.И., Чугаев А.П. О проекте УК РФ // Государство и право. – 1992. - № 7. – С. 94.
123. Владимиров В.А., Кириченко В.Ф., Ляпунов Ю.И. Советское уголовное право. Общая часть. Состав преступления. – М. : Мин-во охраны общественного порядка СССР, 1968. – С. 23, 116 с.
124. Харченко В.Б. Уголовное право Украины. – К. : «Атика», 2000. – С. 34, 271 с.
125. Там само. – С. 33 – 34.
126. Гришаев П.И. Советское уголовное право. Объективная сторона. Часть Общая. Выпуск 7. – М. : Мин-во высшего и среднего образования РСФСР. Всесоюзный юридический заочный інститут, 1961. – С. 12, 20 с.
127. Никифоров Б.С. Объект преступления. – М. : Гос. издат-во юрид. лит-ры, 1960. – С. 137, 227 с.
128. Пионтковский А.А. Курс советского уголовного права в 6 т. . – М. : “Наука”, 1970. – Т. 2. – С. 195, 515 с.
129. Уголовное право России. Учебник для ВУЗов. В 2 т. / ответств. редакторы Игнатов А.Н., Красиков Ю.А. – М. : Издат. группа НОРМА – ИНФРА М, 1999. – Т. 1. – С. 122, 623 с.
130. Никифоров Б.С. Объект преступления. – М. : Гос. издат-во юрид. лит-ры, 1960. – С. 138, 227 с.
131. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М. : Гос.издат. юрид. лит., 1960. – С. 71, 243 с.
132. Мальцев В.В. Категорія “общественно опасное поведение” и ее уголовно-правовое значение //Государство и право. – 1995. – 9. – С. 59, 160 с.
133. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М. : Гос.издат. юрид. лит., 1960. – С. 117, 243 с.
134. Там само. – С. 120.
135. Там само. – С. 75.
136. Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность. – Харьков. : Издательство при Харьковском гос. университете издательского объединения «Вища школа», 1982. – С. 85,160 с.
137. Там само. – С. 123.
138. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. – К. : Атіка. Академія. Ельга – Н, 2001. – С. 33, 654 с.
139. Там само. – С. 35.
140. Малинин В.Б. Причинная связь в уголовном праве. – С-П. : Юрид. центр Пресс, 2000. – С. 25, 315 с.
141. Владимиров В.А., Кириченко В.Ф., Ляпунов Ю.И. Советское уголовное право. Общая часть. Состав преступления. – М. : Мин-во охраны общественного порядка СССР. Управление учебных заведений, 1968. – С. 29, 117 с.
142. Гельфер М.А. Советское уголовное право. Часть Общая. Выпуск 4 : Состав преступления. – М. : Мин-во высшего и среднего образования РСФСР. Всесоюзный юридический заочный институт, 1960. – С. 9, 16 с.
143. Коржанський М.Й. Кримінальне право та законодавство України. – К. : “Атика”, 2001. – С. 194, 431 с.
144. Уголовное право России. Учебник для ВУЗов. В 2 т. / ответств. редакторы Игнатов А.Н., Красиков Ю.А. – М. : Издат. группа НОРМА – ИНФРА М, 1999. – Т. 1. – С. 130, 623 с.
145. “Про грошову реформу в Україні” Указ Президента (1082/95 ) від 25.08.1996р. //www.nau.kiev.ua
146. Церетели Т.В., Макашвили В.Г. Состав преступления как основание уголовной ответственности // Советское государство и право. – 1954. - №5. – С. 76.
147. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина. – К. : Юрінком Інтер, 2001. – С. 83, 271 с.
148. Конституція України. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – ст. 27.
149. Кузнецова Н.Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности.- М. : Госюриздат, 1958. – С. 178, 217 с.
150. Якименко Н.М. Малозначительность деяния в истории советского уголовного права // Правоведение. – 1983. - № 1. – С. 35.
151. Там само. – С. 179.
152. Харченко В.Б. Уголовное право Украины. – К. : «Атика», 2000. – С. 43, 271 с.
153. Дагель П.С. Неосторожность. Уголовно-правовые и криминологические проблемы. – М. : Юридическая література, 1977. – С. 32, 141 с.
154. Кузнецова Н.Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности.- М. : Госюриздат, 1958. – С. 174, 217 с.
155. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. – К. : Атіка. Академія. Ельга – Н, 2001. – С. 52, 654 с.
156. Владимиров В.А., Кириченко В.Ф., Ляпунов Ю.И. Советское уголовное право. Общая часть. Состав преступления. – М. : Мин-во охраны общественного порядка СССР. Управление учебных заведений, 1968. – С. 63, 117 с.
157. Кузнецова Н.Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности.- М. : Госюриздат, 1958. – С. 174, 217 с.
158. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина. – К. : Юрінком Інтер, 2000. – С. 130, 271 с.
159. Рарог А.И. Общая теория вины в уголовном праве. – М., 1980. – С. 24-25.
160. Мельникова Ю.Б. Дифференциация ответственности и индивидуализация наказания. – Красноярск. : Издат. КГУ, 1989. – С. 82, 115 с.
161. Нерсесян А.А. Личность преступника // Соц. законность. – 1990. - № 13. – С. 15-19.
162. Дурманов Н.Д. Понятие преступления. – М. : АН СССР, 1948. – С. 265.
163. Ковалев М.И. Понятие преступления в советском уголовном праве. – Свердловск. : Издат-во Уральского университета, 1987. – С. 136, 203 с.
164. Кузнецова Н.Ф. Уголовное право и мораль. – М. : Издат-во МГУ, 1967. – С. 51.
165. Лейкина Н.С. Личность преступника и уголовная ответственность. – Л. : Издат-во ЛГУ, 1968. – С. 63 ; Волженкин Б.В. Общественная опасность преступника и основания уголовной ответственности // Правознавство. – 1963. - № 3. – С. 92.
166. Фефелов П.О. Общественная опасность преступного деяния // Советское государство и право. – 1977. - № 5. – С. 137.
167. Кривоченко Л.Н. Классификация преступлений.-Харьков: Изд-во при ХГУ издательского объединения «Вища школа», 1983.- С.36, 129 с.
168. Там само. - С.15.
169. Там само. – С. 64.
170. Уголовное право Украины на современном этапе: часть Общая. / под ред. Ф.Г. Бурчак. -К.: Радянська школа, 1985.-С.167, 447 с.
171. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник для студентів юрид. вузів і факультетів. / Під ред. Матишевського П.С.-К.: Юрінком Інтер, 1998.-С.70-73, 512 с.
172. Постанова Пленуму Верховного Суду України №22 від 22.12.95 “Про практику призначення судами кримінального покарання”, пункт 2 // Право України.-1996.-№4.-С.66.
173. Там само. – п. 6. – С. 67.
174. Уголовное право. Часть Общая. - М.: Наука, 1966.-С.107-108.
175. Курс советского уголовного права. Часть общая: в 5-ти т.-Л.: Изд-во Ленингр. ун-та. Т.1, 1968.-С.175-176.
176. Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность.-М.: Изд-во Моск. ун-та, 1969.-С.149-150.
177. Курляндский В.И. Уголовная политика, дифференциация и индивидуализация уголовной ответственности. В кн.: Основные направления борьбы с преступностью.-М.: Изд-во Юрид. лит., 1975.-С.200.
178. Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность.-М.: Изд-во Моск. ун-та, 1969.-С.96.
179. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. – К. : Атіка. Академія. Ельга – Н, 2001. – С. 29, 654 с.
180. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина. – К. : Юрінком Інтер, 2000. – С. 82, 271 с.
181. Уголовное право России. Учебник для ВУЗов. В 2 т. / ответств. редакторы Игнатов А.Н., Красиков Ю.А. – М. : Издат. группа НОРМА – ИНФРА М, 1999. – Т. 1. – С. 67, 623 с.
182. “Про міліцію” Закон України від 20 грудня 1990 р. – Ст. 10.- п. 3 // Відомості Верховної Ради України. – 1991р. - № 4.
183. Там само. – п. 4.
184. “Про прокуратуру” Закон України від 05 листопада 1991 р. – Ст. 5. – п. 3 // Відомості Верховної Ради України. – 1991р. - № 53.
185. “Про грошову реформу в Україні” Указ Президента (1082/95 ) від 25 серпня 1996 р. //www.nau.kiev.ua
186. «Про прожитковий мінімум на 2002 рік» Закон України від 15 грудня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002р. - № 6.
187. “Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік” Закон України від 13 грудня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002р. - № 6.
188. «Про встановлення розміру мінімальної заробітної платні на 2003 рік» Закон України від 26 грудня 2002 р // Урядовий кур’єр. – 2003.- 9 січня.
189. «Про грошову реформу в Україні» Указ Президента України від 25 серпня 1996 р. // www.nau.kiev.ua
190. « Про підвищення розміру пенсій та інших соціальних виплат пенсіонерам», Постанова Кабінету Міністрів України № 1681 від 10 листопада 2000 року. // Офіційний вісник України. - № 46, від 01.12.2000.
191. “Про внесення змін до Указу Президента України від 13 вересня 1994 року” Указ Президента № 519 від 03.02.1995р. //www.nau.kiev.ua
192. “Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян” Указ Президента України № 519 від 13.09.94. // Вісник податкової служби України. – 2002р.- № 1-2.
193. “Про зміни до Указу Президента України від 13 вересня 1994 року” Указ Президента України № 519 від 31.10.94. //www.nau.kiev.ua
194. «Про перелік відомостей, які не становлять комерційної таємниці» Постанова КМ України № 611 від 9 серпня 1993 року //www.nau.kiev.ua