МАС-МЕДІА В ПРОЦЕСАХ ДЕМОКРАТИЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА (політико-культурологічний аспект)

Короткий опис

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Інститут журналістики

ГРИЦЕНКО Олена Миколаївна

На правах рукопису
УДК: 316.42/77 (477)+(470)+(438)

МАС-МЕДІА В ПРОЦЕСАХ ДЕМОКРАТИЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА (політико-культурологічний аспект)

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук
Спеціальність 23.00.03 – політична культура та ідеологія

Науковий консультант
доктор філологічних наук, професор
Шкляр В.І.

Київ
2003

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень

ВСТУП
4
5
РОЗДІЛ І
УКРАЇНСЬКІ ЗМІ В КОНТЕКСТІ
ГЛОБАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ НА ПОЧАТКУ ХХІ СТ.

1.1. Концептуально-методологічні засади дослідження 17
1.2. Відкритість інформаційних систем як чинник політичної та соціокультурної інтеграції українського соціуму 45
1.3. Вплив мас-медіа на формування політичної культури та політичного світогляду 71
1.4. Проблеми політичної консолідації та національно-культурної самобутності України у світовому та вітчизняному інформаційному просторі
Висновки 101

136

РОЗДІЛ ІІ
МАС-МЕДІА І ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

2.1. Політична теорія та практика в засобах масової інформації суверенної України 139
2.2 Журналістика як чинник політичного аналізу і фундаментальної основи ідеології державотворення в Україні 192
2.3. Сучасна українська політична портретистика в контексті політичної ментальності українства 215
Висновки
241
РОЗДІЛ ІІІ
МАС-МЕДІА І ЦІННОСТІ СОЦІАЛЬНОГО ГУМАНІЗМУ

3.1. Інтегративно-регулятивна функція політичної комунікації та її вплив на політичну культуру соціуму 245
3.2. Державна інформаційна політика і проблеми свободи слова в Україні 267
3.3. Проблеми гуманізму і демократії та глобальний інформаційний простір 313
Висновки
345
ВИСНОВКИ
351
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
364
ДОДАТОК
Поняттєво-категоріальний апарат дослідження

422

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Стрімкий розвиток інформаційних технологій в останні два десятиріччя ХХ ст. і на початку ХХІ ст. привів не тільки до появи та широкого розповсюдження нових електронних засобів масової комунікації (ЗМК), а й до суттєвого розширення функцій традиційних мас-медіа (друковані видання, аудіо- та відеопродукція, радіомовлення та традиційне телебачення) та їх здатності впливати на формування політичної культури та ідеології, а також трансформувати людську свідомість, спрямовуючи дію не лише на загальнолюдські ціннісні орієнтації, а й на специфічні прояви національних особливостей.
Сьогодні діяльність мас-медіа, як і характер масової комунікації, визначається глобалізаційними процесами, без наукового дослідження яких неможливе адекватне розуміння статичних і динамічних характеристик політичної культури та ідеології, так само як і закономірностей розвитку політичної культури в сучасних умовах, зіставлення різних ідеологічних систем сучасності та їх впливу на ментально-психологічні засади національного розвитку.
Можна спостерігати суттєве зростання ролі ЗМК у становленні нових форм демократії, в тому числі у демократичних трансформаціях українського суспільства, що потребує комплексного наукового дослідження, аналізу та осмислення цих змін у контексті політології та комунікативістики.
В Україні в останнє десятиріччя особливої гостроти набула проблема залежності політичної орієнтації багатьох ЗМК від їх фінансових зв’язків з політично-економічними угрупуваннями, і це значно зменшило довіру аудиторії до великої кількості видань, які вже не сприймаються як незалежні спостерігачі та джерела об’єктивної, неупередженої інформації. Внаслідок цього в Україні спостерігаються труднощі у перетворенні ЗМК на якісно новий соціально-політичний інститут, який має не тільки інформувати читацьку аудиторію, а й консолідувати суспільство.
Саме мас-медіа забезпечують у сучасному українському суспільстві комунікацію між політичними елітами та аудиторією, роблять інформацію про діяльність державних органів управління прозоро-публічною, створюючи можливість для комунікації між всіма учасниками політичного життя суспільства, а також сприяючи інтеграції різних верств населення.
Аналіз актуальних проблем політичної теорії та практики в їх відображенні в засобах масової інформації суверенної України вказує на те, що серед причин, які гальмують розвиток політичних ЗМІ в Україні слід назвати: 1) економічну залежність ЗМІ від держави та фінансово-політичних угруповань; 2) клановість української журналістики, що зумовлена її підпорядкованістю зазначеним політичним угрупуванням, а також низькою професійною згуртованістю журналістів; 3) недостатню цілісність українського інформаційного простору; 4) відсутність справді популярних загальноукраїнських видань, які своїм впливом могли б охоплювати всю державу; 5) недостатню сформованість інформаційного ринку, внаслідок чого інформація ще не набула статусу товару (з усіма пов’язаними з цим правами і обов’язками); 6) відсутність реальної фінансової підтримки читачів, більшість з яких матеріально не спроможні передплачувати газети або сплачувати абонентську плату за телевізійні канали; 7) відсутність на ринку українських ЗМК серйозних іноземних інвестицій, здатних підняти рівень мас-медіа, зберігаючи свободу слова.
Хоча взаємовідносини преси і влади вже досить тривалий час були предметом дослідження, нові умови політичного життя в українському суспільстві постійно вносять нову специфіку у взаємини ЗМІ та влади, і тому можна стверджувати, що механізми формування громадської думки, соціальної свідомості мас та роль мас-медіа у цих механізмах досліджені недостатньо.
Серед праць українських авторів останнього десятиріччя, в яких досліджуються проблеми мас-медійних процесів та роль ЗМК в сучасному світі і які мають більш загальний характер слід назвати О. Гриценка, Л. Губерського, В. Іванова, Н. Костенко, Є. Макаренко, А. Москаленка, А. Ручки та інших. Проблемам мас-медіа в контексті паблік рілейшнз присвятили свої дослідження В. Королько, В. Моісєєв, Г. Почепцов.
Висвітлення окремих аспектів теоретичних та практичних питань діяльності ЗМІ в сучасних умовах здійснюється в публікаціях таких українських авторів, як В. Бадрак, Г. Вартанов, В. Здоровега, В. Іваненко, С. Квіт, О. Копиленко, В. Кравченко, І. Крупський, О. Кузнєцова, В. Лизанчук, Й. Лось, Е. Мамонтова, І. Мащенко, О. Мелещенко, Л. Мукомела, І. Ненов, І. Паславський, Т. Петрів, В. Різун, О. Сибірякова, М. Скуленко, І. Слісаренко, А. Чічановський, О. Чекмишев, В. Шкляр та інші. Також заслуговують на увагу дослідження таких авторів, як С. Телешун, В. Журавський, С. Томенко, присвячені проблемам вдосконалення демократичного суспільства в Україні та Е. Мамонтової, що розглядає роль преси в процесах демократичних перетворень.
Проблеми глобалізаційних процесів та їх впливу на демократичні перетворення в Україні розглянуті, зокрема, в дисертаційному дослідженні та монографії О. Зернецької та В. Горбатенко.
В останні роки до означеної проблеми неодноразово зверталися й російські дослідники. Слід, зокрема, відзначити праці таких дослідників – В. Алексєєва, М. Вершиніна, М. Гуревич, Л. Землянової, Е. Каца, І. Мелюхіна та О. Шахтемірової.
Різні аспекти відкритості інформаційних систем та відкритості демократичного суспільства розглядаються в численних дослідженнях зарубіжних авторів (С. Белл-Рокич, Д. Блумлер, Клаппер, Б. Коген, П. Лазарсфельд, Дж. Лалл, Г. Лассвелл, У. Ліппманн, Э. Ноель-Нойман, Т. Петерсон, Е. Роджерс, Ф. Сіберт, В. Шрамм та ін.).
В останнє десятиріччя проблеми ролі мас-медіа в демократичних трансформаціях українського суспільства неодноразово привертали увагу різних авторів, однак і по сьогодні дослідження діяльності мас-медіа залишається актуальним. Перш за все це стосується: 1) аналізу діяльності сучасних українських мас-медіа в контексті найновіших теорій “мережного” інформаційного суспільства, що дозволить визначити можливі шляхи їх розвитку та їх трансформацію в умовах глобального інформаційного простору; 2) ролі ЗМК в забезпеченні інформаційної відкритості українського суспільства перехідного періоду, що стало особливо значущим в процесі формування нової державної інформаційної політики; 3) впливу мас-медіа на співвідношення глобального і локального в політичній культурі українського соціуму, що набуває особливої актуальності в контексті збереження суверенітету національного інформаційного простору та забезпечення ефективності державного управління; 4) ролі мас-медіа в демократичних трансформаціях в Україні та в процесі становлення громадянського суспільства. Інформаційні технології стають істотним елементом функціонування сучасного суспільства, і від них залежить не тільки науково-технічний прогрес, а й розвиток демократії. Цим зумовлене наше звертання до цих актуальних проблем у даному дисертаційному дослідженні.
Зв’язок роботи з планами, програмами, темами науково-дослідних робіт. Дисертаційне дослідження здійснене в рамках комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розбудова державності України” (№ 196 015204), Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка “Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір” (№ 01БФ045-01) та програми кафедри міжнародної журналістики інституту “Українська журналістика в контексті світової”.
Мета дослідження – дати обґрунтований концептуальний аналіз специфіки діяльності сучасних мас-медіа в процесах демократичних трансформацій українського суспільства, їх впливу на формування політичної культури та нових форм політичної комунікації, а також стану українського інформаційного простору в умовах впливу глобалізації.
Основні проблеми, які розглядаються у дослідженні, полягають у тому, що розвиток інформаційних технологій та інформаційного суспільства спричинив появу принципово нових можливостей одержання інформації про діяльність державно-владних інституцій, наслідком чого є: 1) формування якісно нового рівня політичної культури громадян; 2) зростання їх політичної активності; 3) виникнення нового типу соціальної комунікації – альтернативної політичної комунікації “знизу”, що є основною передумовою формування громадянського суспільства.
Перед дослідженням ставились такі завдання:
1) здійснення аналізу теоретичного доробку зарубіжних та українських авторів, присвяченого впливу мас-медіа на сучасні соціально-політичні процеси;
2) розгляд сучасних уявлень про природу політичної комунікації та визначенні місця українських мас-медіа в політичній комунікації;
3) аналіз проблеми інформаційної відкритості суспільства та її значення в політичній та соціокультурній інтеграції українського соціуму;
4) розгляд ролі мас-медіа у формуванні політичної культури, в тому числі в Україні;
5) вивчення проблеми збереження національної самобутності українського інформаційного простору;
6) дослідженні ролі журналістики в політичному аналізі, зокрема у політичній портретистиці;
7) дослідженні проблеми забезпечення свободи слова в Україні, а також виявленні ролі державної інформаційної політики у вирішенні цієї проблеми;
8) визначенні основних тенденцій глобалізаційних процесів (як основного чинника сучасної медіакультури) і феномену гібридних культур;
9) розгляді проблеми кризи гуманізму і пошуку шляхів оновлення гуманістичного змісту мас-медіа.
Об’єкт дослідження – особливості діяльності мас-медіа (насамперед друкованих ЗМІ) в сучасному українському суспільстві.
Предмет дослідження – вплив мас-медіа на процеси демократичних трансформацій і становлення громадянського суспільства в Україні.
Хронологічні рамки дослідження переважно охоплюють період, що починається з моменту проголошення незалежності України. Поряд із цим необхідність простеження загальних тенденцій розвитку мас-медіа потребує розгляду фактів, подій та суспільно-політичних процесів, які зародилися і розвиваються в другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.
Методологічна основа та методи дослідження. У вирішенні вказаних завдань дослідження було використано теоретичні методи загальнонаукового, філософського та політологічного аналізу.
1) поєднання дедуктивного та індуктивного методів наукового пізнання, сприяло виявленню загальних закономірностей в діяльності ЗМК на основі аналізу емпіричних даних та використанню узагальнених теоретичних положень дослідників мас-медіа при збиранні та аналізі статистичних та інших даних щодо діяльності ЗМК в Україні, а також здійсненню аналізу специфіки діяльності українських мас-медіа у формуванні політичної культури та нових форм політичної комунікації, що є важливою передумовою становлення громадянського суспільства;
2) поєднання системного та структурного підходів до аналізу об’єкта дослідження, який дозволив на основі аналізу структури українських ЗМК глибше зрозуміти їх місце та роль у загальній системі глобального медіапростору; виявити специфіку кореляції між процесами глобалізації та пошуками нових форм національної та локальної ідентичності; створити авторську концепцію механізму впливу мас-медіа на процеси державотворення та демократичні трансформації в сучасному українському суспільстві;
3) історичний метод дав можливість простежити історичні закономірності розвитку ЗМК і соціально-економічних трансформацій кінця ХХ – початку ХХІ ст. в цілому. Використання логіки наукового пізнання також дало можливість дослідити діяльність українських мас-медіа в контексті найновіших теорій “мережного суспільства”; здійснити порівняльний аналіз зарубіжного досвіду розв’язання проблем сучасних мас-медіа.
Використання вказаних методів дало змогу простежити основні етапи і тенденції розвитку мас-медіа, а від цих загальних особливостей сучасного глобалізованого медіапростору та медіакультури перейти до предметних висновків стосовно специфіки розвитку українських мас-медіа на сучасному етапі та їх впливу на процеси державотворення і демократичних трансформацій. Цьому також сприяло поєднання ретроспективного, ситуативного та перспективного підходів, що дало можливість простежити історично зумовлені тенденції розвитку ЗМК, виокремити елементи глобальної системи масових комунікацій і розглянути український медіапростір як частину цілісного глобального медіапростору.
Крім того, особливості методології даного дисертаційного дослідження визначалися специфікою об’єкта і предмета дослідження, а також особливостями авторських оцінок емпіричного матеріалу дослідження.
Наукова новизна даного дисертаційного дослідження полягає в тому, що, на основі критичного аналізу особливостей діяльності сучасних українських мас-медіа, автором запропоновано системний, концептуальний підхід їх дослідження та конкретні рекомендації щодо оптимізації в Україні інформаційно-політичного процесу в умовах соціополітичної та соціокультурної трансформації суспільства перехідного періоду.
Це загальне визначення конкретизується в таких наукових положеннях:
– виявлено зв’язок між процесами глобалізації та пошуками нових форм національної та локальної ідентичності, наслідком чого є утворення “гібридних” альтернативних форм культури (вони широко застосовуються, зокрема, в соціально-політичній рекламі), які на відміну від традиційних етнічних культур поєднують у собі елементи глобальної медіакультури з національною, регіональною і локальною самобутністю. У політологічних дослідженнях іноді використовується також гібридне поняття “глокалізація”;
– уперше у вітчизняній політологічній науці досліджено багатогранну роль сучасних мас-медіа у створенні альтернативних форм політичної комунікації (“традиційної” політичної комунікації “згори”, ініціатором якої виступає влада, що інформує громадян про свої рішення та “альтернативної” політичної комунікації, ініціатором якої виступає громадськість, у формі громадських об’єднань та організацій різного типу), а також з’ясовано роль політичної комунікації в становленні громадянського суспільства;
– створено авторську концепцію механізму впливу мас-медіа на процеси державотворення та демократичні трансформації в сучасному українському суспільстві. Процес розвитку відкритого інформаційного суспільства (що досягається завдяки розвитку інформаційних технологій) сприяє підвищенню рівня політичної культури громадян та їх політичної активності, і як наслідок, появі різноманітних громадських та політичних об’єднань, що є основною передумовою створення громадянського суспільства;
– дістало подальший розвиток питання функцій мас-медіа у формуванні політичної культури та ідеології сучасного українського суспільства, зокрема, автором пропонується розглянути журналістику як вид духовно-практичної діяльності аналітичного характеру, головним завданням якої є впровадження в масову свідомість світоглядно орієнтованих оцінок явищ і фактів, актуальних для масової свідомості;
– здійснено системно-порівняльний аналіз зарубіжного досвіду державного управління сучасних мас-медіа (зокрема, США, Польщі та Росії), на основі чого було розглянуто сучаний стан інформаційного простору України і запропоновані можливі напрямки його розвитку та проблеми інтеграції у світовий;
– у новому соціополітичному контексті проаналізовано специфіку політичної портретистики в українських мас-медіа, здійснено систематизацію політичних портретів, що дозволяє розрізняти їх типи та розглядати політичний портрет у двох аспектах – як жанр журналістської творчості і як спосіб політичної реклами, антиреклами і політичного аналізу.
Науково-практичне значення дослідження полягає у доцільності використання матеріалів даного дисертаційного дослідження у:
1) створенні й плануванні загальної стратегії розвитку українських мас-медіа;
2) процесі законотворчості та вдосконалення законодавчого забезпечення засобів масової комунікації;
3) узагальненні методик соціально-політичного планування діяльності українських мас-медіа та форм їхньої участі у демократичних трансформаціях українського суспільства;
4) подальшій розробці теоретичних засад та принципів наукових досліджень у галузі масових комунікацій та політологічних досліджень в цілому;
5) викладацько-педагогічній діяльності при створенні типових та робочих програм окремих курсів та спецкурсів.
Особистий внесок здобувача полягає в розвитку теорії щодо ролі сучасних мас-медіа у створенні альтернативних форм політичної комунікації (“Преса і політика: проблеми, концепції, досвід”), в дослідженні проблеми збереження національної самобутності українського інформаційного простору, аналізі основних тенденцій розвитку глобалізаційних процесів як основного чинника впливу сучасної медіакультури (“Основи теорії журналістської діяльності”), у створенні концепції механізму впливу мас-медіа на процеси державотворення в сучасному українському суспільстві, у виявленні специфіки кореляції між процесами глобалізації та пошуками нових форм національної ідентичності (“Основи теорії міжнародної журналістики”).
Апробація результатів дослідження. Теоретичні, практичні й методичні положення даного дисертаційного дослідження знайшли відображення у виступах автора на науково-теоретичних та науково-практичних конференціях: Всеукраїнська науково-практична конференція “Національна журналістика і європейський вибір України” (квітень 2000 р., м. Львів); Всеукраїнська науково-практична конференція “Національна журналістика і європейський вибір України” (квітень 2000 р., м. Львів); міжнародна наукова конференція “Засоби масової інформації та становлення державності в Україні” (жовтень 2000 р., м. Ужгород); міжнародна наукова конференція “Регіональні ЗМІ в процесі демократизації Центральної та Східної Європи”, Інститут журналістики Варшавського університету (грудень 2000 р., м. Варшава, Польща); науково-практична конференція “Тоталітарне минуле чи реальна загроза в сучасному світі”, Познанський університет імені Адама Міцкевича, Інститут журналістики і політичних наук (4 квітня 2001 р., м. Познань, Польща); міжнародна наукова конференція “Перспективи розвитку журналістської освіти на посттоталітарному просторі”, Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка (20-21 квітня 2001 р., м. Київ); науково-практична конференція “Засоби масової інформації в сучасному світі”, факультет журналістики Санкт-Петербурзького університету, (квітень 2001 р., м. Санкт-Петербург, Росія); міжнародна науково-практична конференція “Журналістика 2002: проблеми світового інформаційного простору”, Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка (травень 2002 р., м. Київ); міжнародна наукова конференція “Дилема європейської інтеграції. Центральна і Східна Європа на порозі розширення Європейського Союзу”, Познанський університет імені Адама Міцкевича, Інститут журналістики і політичних наук (13–14 лютого 2003 р., м. Познань, Польща).
Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях вченої ради Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка і на засіданнях кафедри міжнародної журналістики Інституту журналістики КНУ.
Публікації за темою дисертації: три монографії, одна з них у співавторстві, два підручники у співавторстві, 22 статті, що надруковані у фахових виданнях, та три статті в інших наукових збірниках. Загальний обсяг публікацій становить 40,5 д. а.
Структура дисертаційної роботи зумовлена логікою наукового дослідження та авторської думки. Відповідно, дисертаційне наукове дослідження складається з переліку скорочень, вступу, трьох розділів, десяти підрозділів, списку використаних джерел і літератури (що містить 581 найменування, в тому числі 221 праця зарубіжних авторів іноземними мовами), додатку. Загальний обсяг дисертаційного дослідження складає 425 сторінок, включаючи список використаних джерел і літератури на стор. 364–421.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Хоча перші дослідження мас-медіа розпочалися ще на початку ХХ ст., а спроби створення теоретичних концепцій з’являються в середині ХХ ст. в працях П. Лазарсфельда і Г. Ласвелла, в 60–70-ті роки ХХ ст. відбувається пошук нових загальнотеоретичних підходів до розуміння ролі мас-медіа в суспільстві, чим було зумовлене підвищення інтересу до праць теоретиків постструктуралізму і постмодернізму (Т. Адорно, Р. Барт, М. Горкгаймер, Ж. Дерріда, Ж. Дельоз та ін.). Важливий напрямок дослідження мас-медіа було започатковано працями М. Маклюена і продовжений у працях теоретиків постіндустріального інформаційного суспільства (Д. Белл, А. Тофлер та ін.), основна ідея яких полягала в переході від “вторинної” (по відношенню до “первинного” аграрного господарства) індустріальної економіки до “третинної” сервісної економіки, в якій основне місце посідає сфера послуг, опрацювання інформації та розвиток інформаційних технологій. Якщо соціально-економічна специфіка діяльності сучасних мас-медіа знайшла своє відображення в концепціях постіндустріального інформаційного суспільства, то для розуміння культурологічної специфіки необхідне звертання до теоретичних уявлень постмодернізму, зокрема до концепції комодифікації (перетворення продуктів культури на товар, що набуло особливого значення в добу постмодерну) та проблем змін в ідентичності соціальних груп. Оскільки за умов сервісної та інформаційної економіки постіндустріального суспільства суттєво змінюється роль мас-медіа і створюваної ними медіакультури, ЗМК починають значно більше впливати на політичну культуру та політичну комунікацію, призводячи до явища “медіатизації політики”. Усі ці явища проявляються, на наш погляд, досить виразно і в медіакультурі України та інших пострадянських держав.
Аналіз теоретичних поглядів зарубіжних та українських авторів щодо впливу сучасних мас-медіа на формування політичної культури та ідеології, а також здійснене нами дослідження відповідно до його мети і завдань дозволяє дійти наведених нижче висновків.
1. Без урахування теорії постіндустріального інформаційного суспільства неможливо зрозуміти специфіку ряду аспектів діяльності сучасних мас-медіа та їх роль у соціально-економічних трансформаціях.
2. Особливості діяльності мас-медіа в сучасних умовах значною мірою визначається глобалізаційними процесами, які виявляються у зростанні світових комунікаційних конгломератів, що утворюють глобальний інформаційний простір. Глобалізаційні процеси, незважаючи на свою історичну закономірність та невідворотність, породжують ряд проблем як в сфері економіки, так і в сфері масової комунікації. Перш за все це проблема поширення глобальної масової культури, яка веде до стандартизації масової свідомості на основі культурних зразків, створених на Заході і неприйнятних для багатьох регіональних етнічних спільнот зі своїми власними традиціями.
3. Одним з найосновніших напрямків глобалізаційних процесів є створення глобального інформаційного суспільства, серед ознак якого можна назвати: 1) розгалужену світову систему мас-медіа та їх інформаційних ресурсів, які стають домінуючою частиною планетарної економіки; 2) сформовану світову інформаційну індустрію; 3) наявність у громадян доступу до інформації про функціонування суспільних та державних інституцій. Таким чином інформаційні технології стають істотним елементом функціонування сучасного суспільства, і від них залежить не тільки технологічний прогрес, а і розвиток демократії.
4. Сьогодні інформаційний стан суспільства став визначальним фактором економічного і соціального розвитку, від того, як функціонують системи передачі інформації, залежать державне управління та взаємини влади і суспільства. Специфікою глобалізаційних процесів в умовах становлення інформаційного суспільства є те, що політичні інститути держави поступово втрачають контроль над змістом інформаційного простору. Внаслідок цього особливого значення набуває проблема регулювання ступеню відкритості інформаційних систем, оптимальної для збереження суверенітету національного інформаційного простору та забезпечення ефективності державного управління.
5. З розвитком комунікації у світовому суспільстві виникали різні соціокультурні моделі журналістики (американська, європейська, континентальна) та інші типи мас-медіа (друковані, ефірні -радіо і ТБ, електронні), при цьому зростав рівень їхньої відкритості – аудиторія друкованих ЗМІ чисельно стала принципово більшою, ніж аудиторія усних повідомлень; поява ефірних ЗМІ зробила здійснення контролю за поширенням інформації значно важчим, а поширення електронних медіа ще більше підвищило рівень їхньої відкритості. Новітні інформаційні технології надають можливість оперативного доступу до інформації про діяльність державно-владних структур, а переваги електронних мас-медіа, що вони значно дешевші від друкованих видань, доступні в будь-якому місці світу, здатні оперативно передавати інформацію, а їх діяльність значно менше обмежена законодавством. Усе це дає підставу вважати, що відкритість інформаційних систем втілена найбільшою мірою саме в електронних мас-медіа.
6. Особливе значення проблема відкритості інформаційного простору набуває в умовах побудови в Україні демократичного суспільства. Взаємодія влади і суспільства базується на механізмах зв’язку з громадськістю та надання інформаційних послуг населенню, а також на механізмі публічного вираження суспільної думки. Для становлення в Україні справді відкритого громадянського суспільства необхідний вільний доступ громадян і суспільних організацій до об’єктивної інформації, через мас-медіа завдяки чому відбувається формування громадської думки, соціальної свідомості і поведінки. Інформаційний простір суспільства доцільно розглядати як самостійний феномен, розвиток якого має свої еволюційні закономірності, але може бути керованим і за допомогою інформаційного законодавства.
7. Основна роль мас-медіа в суспiльствi полягає в тому, щоб виступати посередником мiж суспільством (в тому числі громадськими організаціями та окремими громадянами) i державно-владними інститутами. Інформаційна діяльність мас-медіа спрямована не тільки на інформування аудиторії, але й на формування або зміну політичної позиції та ціннісних орієнтацій, і тому саме мас-медіа стають одним з найважливіших чинників формування політичної культури. Поняття “політична культура” тісно пов’язане з поняттям “культура громадянськості” та концепцією громадянського суспільства, в основу якої покладено ідею соціально-політичної активності окремих громадян та громадських організацій на рівні локальних громад. Така активність виникає внаслідок достатнього підвищення рівня політичної культури, що породжує громадянську активність “знизу”, альтернативну традиційним формам політичної активності, ініційованим державою.
8. Особливості сучасної медіакультури (насамперед її мультимедійність та інтерактивність, реалізовані в електронних ЗМК) суттєво збільшили можливості впливу мас-медіа на вибір певної моделі реальності, і перш за все – реальності соціально-політичної. У процесі розвитку медіакультури можна простежити дві тенденції: одна сприяє креативному розвитку самобутньої особистості, а інша – вдосконаленню технологій маніпулювання свідомістю в інтересах політичних та економічних еліт.
9. У перехідному українському суспільстві зміст політичної культури визначається за допомогою мас-медіа правлячими елітами, які виступають у масовій свідомості уособленням соціальної влади, і саме тому контроль за діяльністю мас-медіа стає однією з основних передумов набуття політичної влади. Хоча на законодавчому рівні проголошено свободу слова і незалежність українських ЗМК від державної влади, вони не мають реальної економічної незалежності, і це дає можливість фінансово-промисловим та політичним елітам використовувати мас-медіа у своїх інтересах. Шляхом вирішення цих проблем може бути публічна політика, що передбачає можливість вільного отримання громадянами інформації про діяльність політичних інституцій, сприяючи діалогу влади з громадськістю.
10. У останнє десятиріччя українське суспільство стало зазнавати деструктивного впливу з боку західної масової культури, яка має здатність досить швидко поглинати створювані протягом сторіч національні традиції та системи цінностей, так само як і надбання національної культури. Проте, оскільки глобалізаційні процеси залучення національних суспільств до світового інформаційного простору є історично закономірними, вирішення зазначеної проблеми полягає не в поверненні до більшої інформаційної закритості, а в пошуку оптимального для українського суспільства співвідношення громадських ЗМК (в першу чергу – громадського телерадіомовлення) та комерційних, оскільки саме надмірна комерціалізація ЗМК (і насамперед – саме ефірних ЗМК) суттєво посилює деструктивний вплив західної масової культури на масову свідомість української аудиторії.
11. В умовах переходу від індустріальної до сервісної, інформаційної економіки суттєво змінюється характер професійної діяльності, зростає мобільність значної частини членів суспільства, внаслідок чого традиційна ідентичність (в т.ч. національна), значною мірою базована на прив’язаності до певного місця проживання, стає дифузною і фрагментарною. Проте паралельно з цим сучасні дослідження простежують тенденцію до ретериторіалізації ідентичності, яка до певної мірі протистоїть глобалістичним тенденціям і виявляється у прагненні індивідів знайти нові форми локально-етнічної ідентичності. Оскільки така тенденція виявляється в багатьох країнах світу, це дозволяє припускати, що процеси фрагментації та дефрагментації національної ідентичності мають циклічний характер, а пошук нових форм локально-національної ідентичності закономірно супроводжує процес глобалізації, і головним засобом формування цих нових форм національно-локальної ідентичності мають бути саме мас-медіа.
12. Сьогодні в українських мас-медіа спостерігається дефіцит журналістських матеріалів з якісною політичною аналітикою, внаслідок чого в кінці 1990-х рр. значного поширення набула масова бульварна преса, яка формує у людей примітивні і деструктивні за своїм спрямуванням уявлення про суспільні цінності, веде до розмивання гуманістичних традицій вітчизняної журналістики. Крім того, зростання економічних труднощів в діяльності мас-медіа, особливо преси, не сприяють розширенню поінформованості в умовах політичного плюралізму та становлення багатопартійної системи. Внаслідок цього після періоду політичної активності в кінці 1980-х – на початку 1990-х, настала смуга нового відчуження громадян від влади, зумовленого тим, що такі елементи демократії, як альтернативні вибори, політичний і ідеологічний плюралізм, відносна свобода слова і преси, сьогодні стали, по суті, засобами недемократичного розподілу і приватизації влади.
13. Типологія мас-медіа передбачає розрізнення громадської, комерційної, партійної преси. Незалежно від типу преси, провідна роль у забезпеченні суспільства політичною інформацією належить саме ЗМК, і серед них слід назвати: 1) забезпечення громадян інформацією для здійснення політичного вибору, 2) комунікація між політиками, політичними рухами та органами державної влади; 3) вплив на процес ухвалення політиками рішень; 4) організація дискусій між різними політичними силами.
14. Проголошення відмови українського суспільства від тоталітаризму радянського типу ще не означає його наближення до демократії з властивими їй принципами свободи слова та думки, свободи виявлення поглядів і переконань, а також правом громадян на отримання об’єктивної інформації. Наблизитися до вирішення цієї проблеми можна було б, на наш погляд, через визнання на законодавчому рівні за мас-медіа принципово нового статусу – незалежних ЗМІ. Проте ще однією невирішеною проблемою є неготовність і самих мас-медіа, і журналістів до такого статусу – серед перешкод можна назвати і “внутрішню цензуру”, і фінансову залежність, і відсутність солідарності в середовищі самих журналістів.
15. Серед причин, що гальмують розвиток політичних ЗМК в Україні слід назвати: 1) економічну залежність від держави та фінансово-політичних угруповань; 2) клановість української журналістики, що зумовлена її підпорядкованістю зазначеним політичним угрупуванням; 3) низьку професійну згуртованість журналістів; 4) недостатню цілісність українського інформаційного простору; відсутність справді популярних загальноукраїнських видань, які своїм впливом могли б охоплювати всю державу; 5) недостатню сформованість інформаційного ринку; 6) відсутність реальної фінансової підтримки читачів, більшість з яких матеріально не спроможні передплачувати газети або сплачувати абонентську плату за телевізійні канали; 7) відсутність на ринку українських ЗМК значних іноземних інвестицій, здатних підвищити професійний рівень мас-медіа, зберігаючи при цьому свободу слова.
16. Існує декілька типових точок зору на завдання та функції журналістики в контексті політичного аналізу, який є одним з найбільш поширених напрямків журналістської діяльності, хоча при цьому недостатньо чітко розрізняються поняття “функції журналістики” та “функціонування журналістики”, що веде до змішування цілей діяльності журналістики, як інструменту політичного аналізу, та форм її діяльності. Хоча політична журналістика як діяльність дійсно реалізується за допомогою ЗМІ, вона не охоплює всього обсягу їхньої діяльності і стосується лише окремих сторін цієї діяльності, будучи її частиною. Таким чином неможливо ототожнювати журналістику як цілеспрямовану діяльність і роботу ЗМІ як сукупність засобів, через які ця діяльність здійснюється. Така диференціація дозволяє запропонувати розширене визначення функції журналістики в контексті політичного аналізу: окрім інформаційної, журналістика є видом духовно-практичної діяльності аналітичного характеру, головним завданням якої є впровадження в масову свідомість світоглядно орієнтованих оцінок явищ і фактів, актуальних для масової свідомості. Критерії професійності журналістів і професійності методів журналістської роботи визначаються етичними та професійними кодексами журналістики, прийнятими у різних країнах, проте порівняння положень цих кодексів з діяльністю українських мас-медіа свідчить проте, що в реальних умовах діяльності журналіст політичної преси значно більше залежить від відносин і традицій, які існують в організації того чи іншого ЗМІ, ніж від вимог професійних кодексів. Таким чином, для діяльності журналіста в контексті політичного аналізу, однією з найважливіших засад є професійна відповідальність як постійна етична норма. Саме це дає йому можливість виконувати основну функцію політичної журналістики – доносити до масової свідомості світоглядно орієнтовану оцінку подій, що є важливою передумовою становлення справді відкритого громадянського суспільства.
17. За останнє десятиріччя українські мас-медіа стали реальним засобом політичної комунікації між владою і суспільством. Проте, оскільки ЗМК стали активними учасниками політичної боротьби між різними партіями та громадськими організаціями, у сучасному українському суспільстві політична комунікація, що реалізується саме за допомогою мас-медіа, має суперечливий характер, досить часто призводячи не до інтеграції суспільства, а до драматичного напруження у протистоянні різних сил. Аналіз теоретичних концепцій політичної комунікації (від класичних поглядів Ю. Хабермаса до досліджень сучасних українських авторів) свідчить про можливість виокремлення двох типів такої комунікації – “традиційної” політичної комунікації “згори”, ініціатором якої виступає влада, що інформує громадян про свої рішення (у більшості випадків не очікуючи на зворотний зв’язок з боку громадськості); та “альтернативної” політичної комунікації, ініціатором якої виступає громадськість у формі громадських об’єднань та організацій різного типу. Недостатня ефективність державного управління і, відповідно, політичної комунікації у її традиційній формі породжує проблему політичної відчуженості, втрати довіри до влади та ініційованої нею політичної комунікації – ця проблема властива не тільки Україні чи перехідним суспільствам, а й економічно розвиненим західним країнам, відображаючи загальну тенденцію кризи тоталітарних і авторитарних систем соціального устрою та водночас підвищення значення альтернативної політичної комунікації, яка невіддільна від орієнтації на становлення громадянського суспільства, головним принципом якого є політична активність локальних та регіональних об’єднань громадськості. Особлива роль у цих процесах належить ЗМК, які створюють у масовій свідомості модель політичної дійсності, сприяючи підвищенню загального рівня політичної культури. Проте аналіз діяльності українських політичних медіа свідчить про наявність серйозних невирішених питань у забезпеченні процесу політичної комунікації, зокрема матеріальну залежність українських ЗМК від своїх спонсорів чи власників, а також значний вплив російських політичних медіа на український інформаційний простір, що має несприятливі наслідки для збереження його національної самобутності й цілісності.
18. Усе це підвищує актуальність вдосконалення державної інформаційної політики, що може сприяти подоланню проблем відчуження суспільства від влади і втрата довіри до влади, і тому створення концепції такої політики є сьогодні не менш важливим завданням, ніж створення концепцій політики економічної чи соціальної. Ефективна інформаційна політика може суттєво допомогти у вирішенні таких актуальних для нинішнього етапу розвитку реформ проблем, як боротьба з корупцією, вдосконалення державного управління і зміцнення української державності, а також проблем місцевого самоврядування. Проте, оскільки послідовна державна інформаційна політика пов’язана з небезпекою обмежень свободи слова та політичної цензури, основною передумовою такої політики повинно бути збереження основоположних прав громадян на свободу поглядів і слова, на свободу доступу до інформації.
19. Розгляд стану сучасних українських ЗМК дозволив виокремити комплекс потреб, що потребують першочергового вирішення, і детально проаналізувати ці проблеми (падіння тиражів друкованих видань, фінансова залежність ЗМК, витіснення україномовних видань російськомовними, спроби запровадити обмеження електронних ЗМК тощо) та навести рекомендації щодо їх врегулювання, зокрема зорієнтовані на використання зарубіжного досвіду регулювання діяльності мас-медіа.
20. Аналіз забезпечення свободи слова у США, Польщі та РФ свідчить про суттєві відмінності в діяльності ЗМК цих країн. Особливістю діяльності американських мас-медіа є те, що головним законодавчим актом, який регулює їх діяльність, є Перша поправка до Конституції США, яка забороняє приймати будь-який закон, що обмежував би свободу слова. У РФ після розпаду системи радянських ЗМІ російські мас-медіа набули надмірної політичної заангажованості та корумпованості, що веде до втрати гуманістичних традицій журналістики. Досвід Польщі є, на наш погляд, найбільш цікавим для можливого використання в українських умовах не лише з причини географічної близькості та історичної спорідненості, а й з причини інтегрованості Польщі в поле загальноєвропейського права з його нормами забезпечення демократичних свобод, у тому числі – свободи слова та преси. Порівняльний аналіз зарубіжного досвіду дозволяє сформулювати перелік першочергових завдань державної інформаційної політики в України та рекомендацій по їх реалізації. Проте саме по собі забезпечення свободи слова ще не є гарантом позитивного, змістовного і конструктивного наповнення мас-медіа. Типовим прикладом цього є діяльність ЗМК у США, де мас-медіа, демонструючи високий рівень професіоналізму, є визнаними лідерами з пропаганди жорстокості, насильства, масової псевдокультури та системи цінностей, яка не є гуманістичною. Натомість ЗМІ в СРСР намагалися створити модель “соціалістичного гуманізму” в умовах відсутності свободи слова, що виявилося нежиттєздатним. Тому оптимальним напрямком розвитку ЗМК є збалансованість між принципами свободи слова і гуманістичного змісту, без чого їх діяльність втрачає перспективи в загальному історико-культурному контексті.
21. Розвиток технічних засобів масової комунікації та становлення постіндустріального інформаційного суспільства не вирішують проблеми кризи традиційних форм гуманізму, демократії та політичної комунікації. Розгляд основних етапів історії гуманізму в контексті демократії, так само як еволюції поняття “громадянськість”, свідчить про те, що основною причиною цих кризових явищ є наростання відчуженості особистості громадянина від функціонування соціальної структури. Це посилюється внаслідок виникнення глобального інформаційного простору та медіакультури, що призводить до зростання мобільності і руйнування традиційних форм локальної, національної та класової ідентичності.
22. Оскільки саме за допомогою ЗМК здійснюється політична комунікація, забезпечення свободи слова стає основною передумовою ефективності цієї комунікації, особливо якщо мова йде про альтернативні форми політичної комунікації “знизу”, ініційовані політичною активністю громадських об’єднань та організацій, без чого неможливе створення громадянського суспільства в Україні.
Таким чином, вищевикладене вказує на те, що розвиток інформаційних технологій та інформаційного суспільства має наслідком появу у громадян принципово нових можливостей одержувати інформацію про діяльність державно-владних інституцій, що призводить до формування якісно нового рівня політичної культури громадян, зростання їх політичної активності і, зрештою, поступового виникнення нового типу політичної комунікації (ініційованою активністю окремих громадян та їх об’єднань), що є найважливішою передумовою становлення в Україні громадянського суспільства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

Список використаних документів

1. Закон України “Про інформацію” № 2657-XII від 2 жовтня 1992 року.
2. Закон України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” № 2782-ХІІ від 16 листопада 1992 року.
3. Закон України “Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій. № 3188-ХІІ від 6 травня 1993 року.
4. Закон України “Про науково-технічну інформацію” № 3322-ХІІ від 25 червня 1993 року.
5. Закон України “Про телебачення і радіомовлення” № 3759-ХІІ від 21 грудня 1993 року.
6. Закон України “Про авторське право і суміжні права” №3792-ХІІ від 23 грудня 1993 року.
7. Закон України “Про державну таємницю” № 3855-ХІІ від 21 січня 1994 року.
8. Закон України “Про захист інформації в автоматизованих системах” № 80/94-В від 5 липня 1994 року.
9. Закон України “Про інформаційні агентства” № 74/95-ВР від 28 лютого 1995 року.
10. Закон України “Про рекламу” № 270/96 від 3 липня 1996 року”.
11. Закон України “Про видавничу справу” № 318/97-ВР від 5 червня 1997 року.
12. Закон України “Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України” від 18 липня 1997 року.
13. Закон України “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” № 539/97-ВР від 23 вересня 1997 року.
14. Закон України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” № 540/97-ВР від 23 вересня 1997 року.
15. Закон України “Про професійних творчих працівників та творчі спілки” №554/97-ВР від 07 жовтня 1997 р.
16. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про телебачення і радіомовлення” від 22 жовтня 1997 року.
17. Рішення конституційного суду України у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України “Про інформацію”. від 30 жовтня 1997 року.
18. Закон України “Про кінематографію” №9/98-ВР від 13 січня 1998 року.
19. Закон України “Про Концепцію Національної програми інформатизації” від 4 лютого 1998 року №75/98-ВР.
20. Конституція (Основний Закон) України: Прийнята на позачерговій сьомій сесії Верховної Ради УРСР дев’ятого скликання 20 квітня 1978 р. (із змінами і доп. внесеними за станом на 21 вересня 1994 р.). – К.: Преса України, 1994. – 28 с.
21. Постанова “Про Керівника Національної програми інформатизації” від 27 квітня 1998 р. №560.

Список використаної літератури

1. Авдеев В. О выборах, профессионализме журналиста и цене ошибок. – 1999 (www. democracy. ru/rus/media/book/smi_ch 7.html).
2. Аврамова Е. Формирование новой российской макроидентичности // Общественные науки и современность. – 1998. – № 4. – С. 19–24.
3. Андреев Н.С. Рекламная информация в Интернете // Средства массовой информации в современном мире: Материалы межвузовской научно-практической конференции / Под ред. В.И. Конькова. – СПб.: Изд-во С.-Петербургского ун-та, 2002. – С. 254–255.
4. Афанасьев М. Государство й номенклатура: попытка необходимых уточнений // Полис. – 1996. – №2. – С. 68–74.
5. Багиров Б.Б., М.М. Ковалева. Журналистика и политика // Социологические исследования. – 2001. – №2. – С. 68–69.
6. Бадрак В.В. Преса та сучасні технології впливу на електорат // Украинский медиа-бюллетень. – 1998. – №5–6 (www. inf.kiev.ua./ua/russian/win/umb/5–6r/20.rrr.html).
7. Бадрак В.В. Фактори ефективності впливу друкованих ЗМІ (преси) на електорат: Автореф. дис. … канд. філологічних наук. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2000. – 18 с.
8. Балмаева С.Д. Реальна ли власть массмедиа и в чем она? // Средства массовой информации в современном мире: Материалы межвузовской научно-практической конференции / Под ред. В.И. Конькова. – СПб.: Изд-во С.-Петербургского ун-та, 2002. – С. 132–134.
9. Барбер Б. Структура социальной стратификации и тенденции социальной мобильности // Американская социология: Перспективы, проблемы, методы / Сокр. пер. с англ. В.Е.Воронина и Е.В.Зиньковского: Редакция и вступ. ст. Г.В.Осипова. – М.: Прогресс, 1972. – С. 235–247.
10. Барбер Б. Радио и телевидение в условиях современного мира // Компас. – 1998. – № 31. – С. 67–84.
11. Барков В.Ю. Украина сегодня: политические, социальные и национальные детерминанты развития. – К.: Стилос, 1998. – 196 с.
12. Барков В.Ю. Национальные и социальные проблемы как предмет политики в современной Украине. – К.: Стилос, 1998. – 30 с.
13. Барков В.Ю. Соціально-політичне становлення громадянського суспільства в Україні: Автореф. дис... д-ра політ. наук: 23.00.02 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 1999. – 38 с.
14. Барков В.Ю. Социально-политический идеал в массовом сознании Украины. – К.: Стилос, 1999. – 30 с.
15. Бауман З. Индивидуализированное общество: Пер. с англ. под ред. В.Л. Иноземцева. – М.: Логос, 2002. – 390 с.
16. Бебик В.М. Як стати популярним, перемогти на виборах і утриматися на політичному Олімпі (соціопсихологія і технологія політичної боротьби) – К.: Абрис, 1993. – 147 с.
17. Бебик В.М. Політичний маркетинг і менеджмент. – К.: МАУП, 1996. – 284 с.
18. Бебик В.М., Сидоренко О.І. Засоби масової інформації посткомуністичної України. – К.: МАУП, 1996. – 163 с.
19. Бебик В.М. Політичний маркетинг і менеджмент у демократичному суспільстві: Автореф. дис... д-ра політ. наук: 23.00.02 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 1996. – 32 с.
20. Безверхий В.Б. Взаємовідносини між громадянським суспільством і державою в Україні: політологічний аналіз: Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.02 / НАН України; Інститут національних відносин і політології. – К., 1995. – 24 с.
21. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования. – М.: Academia, 1999. – 787 c.
22. Биккулов А.С. Численность, структура, интересы российской аудитории Интернета и динамика объема Рунета // Средства массовой информации в современном мире: Материалы межвузовской научно-практической конференции / Под ред. В.И. Конькова. – СПб.: Изд-во С.-Петербургского ун-та, 2002. – С.160–161.
23. Білий О. Машини спрощення (соціальна уява і політична поведінка у пострадянській Україні) // Політична думка. – 2000. – №2. – С.50–59.
24. Білоскурський О., Бураковський І., Макєєв С. Десять років соціально-економічних перетворень в Україні: спроба неупередженої оцінки / Київський центр Інституту Схід-Захід / І. Бураковський (ред.). – К.: К.І.С., 2002. – 120 с.
25. Бокщанин И., Губерский С., Кирилюк Ф. Политические системы стран Западной Европы / Варшавский ун-т. Факультет журналистики и политических наук; Киевский национальный ун-т им. Тараса Шевченко. Философский факультет. – К. : Общество "Знание" Украины, 2000. – 36с.
26. Булычев А. О некоторых аспектах использования средств массовой информации для ведения негативной кампании (http://www. democracy.ru/rus/media/book/smi_chl0.html).
27. Бурдье П. Политическое представление: элементы теории политического поля // Бурдье П. Социология политики. – М.: Sociologos, 1993. – С.17–34.
28. Быков И.А. Интернет-журналистика: специфика и перспективы развития // Средства массовой информации в современном мире: Материалы межвузовской научно-практической конференции / Под ред. В.И. Конькова. – СПб.: Изд-во С.-Петербургского ун-та, 2002. – С.207–208.
29. Вайт Е. Нові медіа, новий головний біль // Кур’єр ЮНЕСКО. – 2000. – Квітень-травень. – с. 24–26.
30. Варецкий Б. СМИ – четвертая власть: метафора или реальность // Журналист. – 2001. – №1. – С. 20–21.
31. Вартанов Г.І., Шкляр В.І. Основи журналістики. – К.: Ін-т журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка, 1997. – 54 с.
32. Вартанова Е.Л. Европейский Союз в поисках информационного общества // Вестник Московского университета, серия Журналистика 1998 № 2-3. – С. 76-85.
33. Вартанова Е.Л. К чему ведет конвергенция СМИ? // Информационное общество. – М., 1999, № 6. – С. 36-45.
34. Вартанова Е.Л. Финская модель на рубеже столетий // Информационное Общество и СМИ Финляндии в европейской перспективе (части I-II). – – M., 1999. – 205 с.
35. Варивода Я. Масова свідомість як об’єкт національної безпеки // Людина і політика. – 2001. – №2. (www.icai.org.ua/lip/n/201/8.html)
36. Вершинин М.С. Политическая коммуникация в информационном обществе – СПб.: Издательство Михайлова В.А., 2001. – 253 с.
37. Веселовський С.Г. Українські ЗМІ напередодні передвиборної кампанії–99: погляд крізь призму соціологічних досліджень // Людина і політика. – 1999. – №2. (www.cvu.kiev.ua/lp/02lp99u/1_3.html)/
38. Веселовський С.Г. Ідентифікації громадян України як чинник її зовнішньополітичного розвитку: Автореф. дис. … канд. політичних наук. – К.: НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 2000. – 19 с.
39. Вівчарик М.М., Падалка С.С. Україна в етнонаціональному вимірі / НАН України; Інститут історії України. – К., 1999. – 136 с.
40. Вівчарик М.М., Панченко П.П., Чмихова В.І. Українська нація: шлях до самовизначення. – К. : Вища школа, 2001. – 288 с.
41. Вільчинська І.Ю. Етнічна та національна ідентичність сучасної української молоді: Автореф. дис. …. канд. політичних наук. – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького, 2002. – 20 с.
42. Власть и СМИ. О законодательном регулировании взаимоотношений власти и СМИ в демократических странах. – 2001. (www.duma.gov.ru/infocom/inpiit7/input7_4/iks_art.htm).
43. Глобaлізaція тa безпекa розвиткy / Білорyс О.Г., Лук’яненко Д.Г., Мaцейко Ю.М., Зернецькa О.В., Зленко В.А. тa ін. – К.: КНЕУ, 2001. – 733 с.
44. Глобaльні трaнсформaції тa стрaтегії розвиткy / Білорyс О.Г., Лук’яненко Д.Г., Мaцейко Ю.М., Зернецькa О.В., Зленко В.А. тa ін. – К.: Віпол, 1998. – 441 с.
45. Головатий М.Ф. Політична психологія: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом. – К. : МАУП, 2001. – 136с
46. Головатий М.Ф. Мистецтво політичної діяльності. – К. : МАУП, 2002. – 176с. – с. 164–174.
47. Головаха C.I. Стратегія соціально-політичного розвитку України (досвід перших років незалежності та нові орієнтири). – К.: МАУП, 1994. – 217 с.
48. Голуб А. Вот и нет Интернета // Деловая неделя. – 1998. – 27 апреля – 3 мая. – С. 3.
49. Головченко В.І. Ідейне становлення української соціал-демократії та еволюція її поглядів на шляхи і перспективи визвольної боротьби (кінець XIX – початок XX ст.): Автореф. дис. ... д-ра політ. наук: 23.00.01 / НАН України; Ін-т національних відносин і політології. – К.: НАН України, 1997. – 383 с.
50. Гор Э. Земля на чаше весов: Экология и человеческий дух: Пер. с англ. – М. : ППП, 1993. – 429 с.
51. Горбачик А. Політичні орієнтації та соціальне самопочуття населення України // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1998.– №3. – С. 48–52.
52. Горбатенко В.П. Стратегія модернізації суспільства. – К.: Вид. центр “Академія”, 1999. – 237 с.
53. Горбатенко В.П. Модернізація українського суспільства у контексті сучасних цивілізаційних процесів: Автореф. дис. ... д-ра політ. наук: 23.00.02 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 1999. – 36 с.
54. Грамчук А.В. Особливості становлення громадянського суспільства в Україні: теорія і практика: Автореф. дис. ... канд. політ. наук. – Одеса: Одеська національна юридична академія. – 19 с.
55. Гриценко О.М. Формула міжнаціональної згоди. Деякі аспекти сучасного етнополітичного розвитку України в процесі державотворення // Політика і час. – 1999 (б). – №35–36 (www.mfa.gov.ua/org/0599/07.html).
56. Гриценко О. Проблеми розвитку вищої освіти в Україні // Публіцистика і тенденції розвитку світу: Зб. наук. статей. – Львів: Львівський державний університет, 1999. – С. 158-163.
57. Гриценко О. Проблеми збереження національного культурного суверенітету України в інформаційному просторі // Сучасне та майбутнє журналістики в плюралістичному суспільстві: Матеріали науково-практичного українсько-швейцарського семінару. – К.: Центр вільної преси, 1999. – С. 222-225.
58. Гриценко О. На порозі золотого віку інформації? // Українська періодика: історія і сучасність. – Доповіді та повідомлення шостої Всеукр. наук.-теорет. конф. 11-13 трав. 2000. – Львів, 2000. – С. 320-324.
59. Гриценко О. Публіцистичний виступ: конфлікт, проблема, концепція // Публіцистика і політика: Зб. наук. праць /За заг. ред. проф. В.І.Шкляра/. – К.: Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка, 2000. – Вип. 1. – С. 24-28.
60. Гриценко О. Держава та інформаційне суспільство // Українська журналістика в контексті світової: Зб. наук. праць. – К.: Центр вільної преси, 2000. – Вип. 4. – С. 58-73.
61. Гриценко О. Правові проблеми інформаційного суспільства // Актуальні питання масової комунікації. – К.: Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка, 2000. – Вип. 1. – С.41-43.
62. Гриценко О.М., Шкляр В.І. Преса і політика: проблеми, концепції, досвід. – Київ: вид. ”Нора-друк”, 2000. – 70 с.
63. Гриценко О. Політика в дзеркалі мас-медійних процесів // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. – Львів, 2000. – Вип. 8. – С. 304-307.
64. Гриценко О. Влада інформації, її місце і роль в інформаційному суспільстві // Наукові записки Ін-ту журналістики. – К.: Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка, 2000. – Том 1. – С. 76-82.
65. Гриценко О.М., Кривошея Г.П., Шкляр В.І. Основи теорії журналістської діяльності // Навчальний посібник. – К.: Інститут лінгвістики і права, 2000. – 203 с.
66. Гриценко О. Політика і преса: два вектори взаємодії // Вісник Львівського університету. Серія: Журналістика. – 2001. – Вип. 21. – С. 137-140.
67. Гриценко О.М. Суспільство, держава, інформація. – К.: Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка, 2001. – 165 с.
68. Гриценко О. ЗМІ та проблеми етнополітичного розвитку України в процесі державотворення // Актуальні питання журналістики: Зб. наук. праць. – Ужгород: МП “Ліра”. – 2001. – С. 60-64.
69. Гриценко О. Інформаційне суспільство і цілі державної політики // Вісник Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка. Серія: Журналістика. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2001. – Вип. 9. – С. 56–59.
70. Гриценко О. Мас-медійні кампанії та проблеми їх застосування в ЗМІ // Публіцистика і політика: Зб. наук. праць. – К.: Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка, 2001. – Вип. 2. – С. 61-65.
71. Гриценко О. Деякі аспекти інтеграції України у світовий освітній простір // Українство в системі вищої освіти: стан і перспективи: Зб. наук. праць. – Військовий гуманітарний ін-т НАОУ, 2001. – С. 29-33.
72. Гриценко О. Информационная политика как фактор демократизации украинского общества // Роль местных и региональных СМИ в процессе демократизации Центральной и Восточной Европы. – Варшава: Ин-т журн. Варшавского ун-та, 2001. – С. 65-69.
73. Гриценко О. Основні принципи взаємодії ЗМІ і громадської думки // Українська журналістика в контексті світової: Зб. наук. праць. – К.: Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка, 2001. – Вип. 5. – С. 49-56.
74. Гриценко О. Державна політика і засоби масової комунікації //