МАЗУРЕЦЬ Юрій Олександрович ЕНЕРГЕТИЧНИЙ ВИМІР НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ УКРАЇНИ У СУЧАСНИХ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ

Короткий опис

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, показано зв’язок з
науковими програмами та темами, сформульовано мету і завдання дослідження,
визначено об’єкт і предмет, методологію та методи дослідження, обґрунтовано
наукову новизну, практичне значення одержаних результатів і подано інформацію
про апробацію та публікацію результатів дослідження.
У першому розділі – «Теоретичні і методологічні засади дослідження» –
визначено концептуальні підходи до енергетичного виміру національних інтересів у
науковому дискурсі, що дозволило з’ясувати суперечності і перспективи
забезпечення енергетичних інтересів держави у сучасних міжнародних відносинах.
З середини ХХ і до початку ХХІ ст. відбулась модифікація концептуальних
підходів до енергетичного виміру міжнародних відносин, що пов’язано з політико–
економічними трансформаціями світової системи. Для наукового представлення
проблематики дослідження у роботі використано термінологію, яка відображена у
фахових роботах щодо впливу енергетики на сучасну систему міжнародних
відносин, місця та ролі міжнародних акторів у межах здійснення взаємодії в
енергетичній сфері, зокрема такі терміни, як енергетична дипломатія, зовнішня
енергетична політика, внутрішня/національна енергетична політика, енергетична
безпека, енергетична незалежність, енергетичний суверенітет і національні інтереси
будуть тлумачитись у дисертації таким чином:
6
- енергетична дипломатія розуміється як практична діяльність
зовнішньополітичних, зовнішньоекономічних та енергетичних відомств щодо
здійснення цілей і завдань зовнішньої енергетичної політики;
- зовнішня енергетична політика розглядається як сфера діяльності держави у
міжнародних відносинах щодо захисту і відстоювання національних інтересів,
зумовлених виробництвом, транспортуванням і споживанням енергоресурсів, при
цьому цілі, завдання, пріоритети та напрямки зовнішньої енергетичної політики
тісно пов’язані з нагальним національним зовнішньополітичним курсом;
- внутрішня/національна енергетична політика тлумачиться як комплекс
урядових заходів, спрямованих на довгострокову стабілізацію внутрішнього
енергетичного ринку та забезпечення ефективного функціонування національної
економіки в умовах нестабільності світових цін на природні та поновлювані
енергоносії;
- енергетична безпека розглядається як стан захищеності економіки держави і
суспільства від зовнішніх політичних, макроекономічних, кон’юнктурних загроз для
ефективного забезпечення суспільних енергетичних потреб економічно доступними
енергетичними ресурсами стандартної якості, що визначаються станом
функціонування енергетичного сектору;
- енергетична незалежність трактується як рівень самостійності керівництва
держави у формуванні та здійсненні незалежної енергетичної політики, що
визначається станом готовності національного паливно–енергетичного комплексу
протистояти дестабілізуючій дії внутрішніх і зовнішніх чинників, які створюють
загрозу незалежній політиці держави у сфері енергозабезпечення національного
господарства;
- енергетичний суверенітет розглядається у системі координат геополітичного
суперництва, при цьому держави, що володіють мінімальним конфліктогенним
потенціалом, здатні у своїй зовнішній і внутрішній енергетичній політиці будувати
відносини на глибокій інтеграції національних паливно–енергетичних комплексів,
що створює економічні гарантії спільності і деполітизує економічні відносини у
сфері енергетики;
- енергетичний суверенітет держав–імпортерів розуміється як забезпечення
стабільності енергопостачання незалежно від політичної ситуації в окремих
державах–експортерах або регіоні у цілому, що досягається за рахунок
урізноманітнення ринків споживання, чесної конкуренції і стабільних політичних
відносин з постачальниками;
- енергетичний суверенітет держав–експортерів тлумачиться як їх незалежне
право на видобуток і розпорядження власними енергетичними ресурсами, що
забезпечується національним контролем над методами видобутку енергоресурсів,
володінням передовими технологіями видобутку, конкурентоспроможністю на
світових ринках, транзитною незалежністю або диверсифікацією транзитних шляхів;
- енергетичний суверенітет держав–транзитерів розглядається як доступ
держави–транзитера до енергопоставок і наявність їх різноманітності, суверенне
7
право держави на володіння транзитними магістралями і прибутком від їх
експлуатації, а також право на прокладку і демонтаж транзитних мереж або надання
їх в експлуатацію самостійно обраним партнерам енергетичних ринків;
- національні інтереси трактуються як життєво важливі матеріальні,
інтелектуальні і духовні цінності народу як носія суверенітету і єдиного джерела
влади в державі, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких
гарантує державний суверенітет та прогресивний розвиток.
На рівні міжнародно–політологічного дискурсу сформувалось декілька
концептуальних підходів до окреслення енергетичного виміру і взаємодії
політичних акторів у сфері захисту національних інтересів. Зокрема
виокремлюються неореалістський, неоліберальний, конструктивістський,
міжнародний політекономічний, неомарксистський та міждисциплінарний підходи,
у межах яких розглядається вплив енергетичної політики на міжнародну взаємодію.
Аналіз концептуальних підходів уможливив авторський висновок про те, що
енергетичний концепт сучасних міжнародних відносин має зовнішній та внутрішній
виміри забезпечення національних інтересів держави: зовнішній вимір виявляється у
здійсненні державою такого зовнішньополітичного курсу, що дозволяє
забезпечувати належний рівень енергетичної безпеки, підтримувати енергетичний
суверенітет і незалежність на міжнародному та регіональному рівнях, а внутрішній
вимір відображає політику створення державно–приватної системи управління,
розподілу та організації національних енергетичних ресурсів для підтримання
життєво важливих інфраструктурних об’єктів, а також запровадження інноваційних
енергоефективних технологій. Енергетичний концепт національних інтересів
України у сучасних міжнародних відносинах реалізується через забезпечення
енергетичної незалежності держави, політику диверсифікації та пошуку
альтернативних джерел енергоресурсів. Відзначимо, що нині відбувається перегляд
механізмів функціонування міждержавної взаємодії в енергетичній сфері внаслідок
трансформації засад міжнародної енергетичної політико–безпекової системи та
функціонування багатоваріантних регіональних енергетичних мереж.
Зауважимо, що переважну більшість сучасних зарубіжних і вітчизняних
досліджень енергетичного виміру міжнародних відносин можна вважати
міждисциплінарними, оскільки вони ґрунтуються на поєднанні декількох
концептуальних підходів, зокрема серед зарубіжних дослідників виділимо роботи
П. Александроса, А. Алексєєва, В. Анненкова, У. Бальцера, Р. Бембергера,
Дж. Білецького, M. Бредшоу, Ф. Веррастра, Х. де Вріса, Д. ван Вуурена, Дж. Гаулта,
Х. Гроененберга, Й. Гюндча, Е. Ігішевої, І. Ездамара, Д. Ергіна, А. Єлібаєвої,
Н. Лахтовського, М. Пека, С. Жизніна, В. Женжебіра, С. Жукова, А. Корін, Л.–
М. Кремера, Б. Круyта, С. Ладіслава, E. Лашапеля, Г. Луфта, М. Миронова,
С. Морій, Дж. Найман, І. Новицького, А. Пестова, Т. Пшави, Н.–Л. Сабо, Н. Симонії,
Е. Стоддарда, К. Трачук, Д. Феррараб Л. Честера та інших. Серед вітчизняних
дослідників виокремлюються наукові розробки С. Андрущенко, В. Баранніка,
С. Бевза, Є. Боброва, Т. Богданової, Д. Волошина, С. Галаки, В. Головченка,
8
М. Гончарука, В. Грудза, Л. Губерського, М. Дорошка, І. Діяка, Є. Єнько,
О. Закревського, М. Земляного, Є. Камінського, Є. Крижанівського, М. Ковалика,
В. Копійки, О. Коппель, В. Крушинського, В. Лойко, В. Манжоли, В. Матвієнка,
В. Микитенка, О. Михайлюка, Б. Парахонського, О. Пархомчук, І. Піляєва,
І. Погорської, Г. Перепелиці, М. Рижкова, Н. Ржевської, Ю. Скорохода, Є. Сухіна,
О. Суходолі, Т. Темнюк, С. Федуняка, А. Чубика, А. Шевцова, С. Шергіна,
Т. Шинкаренко, Л. Чекаленко, Н. Яковенко та інших. У наукових розвідках фахівців
досліджено вплив державних і недержавних акторів на процеси формування
міжнародної енергетичної політики, безпеки та економіки, конфліктогенний
потенціал взаємодії міжнародних учасників при забезпеченні доступу до видобутку,
переробки та транспортування енергетичних ресурсів, роль міжнародних і
регіональних політико–економічних інституцій в енергетичній сфері тощо.
Джерельно–документальну базу дисертаційної роботи складають наукові
праці зарубіжних і вітчизняних науковців, монографічні дослідження, статистичні та
аналітичні звіти міжнародних організацій, урядових інституцій та енергетичних
компаній України, ЄС, США і РФ, в яких проблеми трансформації світової
енергетичної сфери розглядаються за пріоритетними національними напрямами.
Зокрема встановлено, що значну частину фахової зарубіжної та вітчизняної
літератури становлять тематичні дослідження щодо забезпечення міжнародної,
регіональної та національної енергетичної безпеки держави, подолання енергетичної
залежності від постачання російських ресурсів і транспортування енергоносіїв
українськими трубопровідними магістралями. При цьому політична та економічна
дестабілізація держав–транзитерів вуглеводнів може призводити до
розбалансування не лише регіонального, але й світового енергетичного ринку з
одночасним зниженням національних темпів економічного розвитку різних країн.
Підсумовуючи аналіз джерельно–документальної бази дослідження
зазначимо, що проблема енергетичного виміру національних інтересів України
відображає об’єктивну тенденцію посилення міжнародної взаємодії політичних
акторів щодо подолання та запобігання енергетичної конфронтаційності. Аналіз
дослідженого масиву джерел уможливив вироблення комплексного підходу до
розв’язання завдань, що ґрунтуються на творчому синтезі застосованих концепцій і
тлумачень з урахуванням специфіки проблематики і нагальних потреб здійснення
енергетичної політики в міжнародному середовищі.
У другому розділі – «Чинники формування національних інтересів
України в енергетичній сфері» – досліджено політико–економічний та безпеково–
інформаційний чинники забезпечення національних інтересів України в
енергетичній сфері.
У цілому можна виділити позитивні, негативні та перспективні тенденції
забезпечення національних інтересів України в енергетичній сфері на політико–
економічному рівні. До позитивних тенденцій можна віднести активізацію
зовнішньої енергетичної політики України у форматі взаємодії з країнами–сусідами
ЄС, скорочення частки російського газового імпорту через нарощування
9
європейських поставок та підвищення енергонезалежності України, формування
організаційно–інституціональної основи для постачання енергетичних ресурсів з
ЄС, поглиблення технологічної інтеграції України до спільного європейського
енергетичного ринку. До негативних тенденцій відносимо низьку модернізацію та
реструктуризацію енергетичного сектору України, формування несприятливого
інвестиційного клімату, збереження залежності від РФ щодо поставок
енергоресурсів, зміну внутрішньої політики щодо підвищення тарифів на житлово–
комунальні послуги. До перспективних тенденцій належить здійснення політики
демонополізації національного енергетичного сектору, прийняття законів про ринок
електричної енергії, відокремлення окремих видів діяльності в електроенергетиці,
державна підтримка вугільної промисловості, активізація діяльності Національної
комісії з питань державного регулювання сфери енергетики та комунальних послуг,
запровадження національного плану скорочення викидів від великих спалювальних
установок, забезпечення належного нормативно–правового регулювання
інвестиційної сфери України, формування стратегічного резерву енергетичних
ресурсів, продовження процесів диверсифікації джерел та шляхів постачання
енергоресурсів через співробітництво з Іраном, Норвегією та Австралією, зниження
рівня споживання традиційних видів палива, ініціювання переходу на
енергозберігаючі технології.
Для з’ясування перспектив розвитку енергетичної незалежності України було
проаналізовано комплексні показники в енергетичній сфері, розроблені фахівцями
Світової енергетичної ради, що досліджує глобальні, державні і регіональні стратегії
для стимулювання міжурядового діалогу, спрямованого на формування
збалансованої міжнародної енергетичної політики. Фахівці організації
запропонували концепцію «енергетичної трілемми» для розвитку світової
енергетичної сфери. Суть концепції полягає у розробці зовнішньої енергетичної
політики, що полягає у формуванні рекомендацій для різних країн світу за трьома
показниками: енергетична безпека, що включає ефективну організацію постачання
первинної енергії з внутрішніх і зовнішніх джерел для забезпечення національних
інтересів, надійність енергетичної інфраструктури і здатність постачальників енергії
задовольнити поточний і перспективний попит міжнародних акторів; енергетична
рівність, що проявляється через наявність і доступність енергії для населення;
екологічна стійкість, що визначає ефективність пропозицій і попиту на енергію,
зокрема з поновлюваних та інших маловуглецевих джерел.
Встановлено, що впродовж 2011–2015 рр. Україна погрішила національні
показники в енергетичній сфері внаслідок погіршення загальної політичної,
економічної та соціальної ситуації, а також через зниження загального рівня
національної енергетичної безпеки, хоча фахівці відзначають покращення якості
надання послуг на електроенергію та зниження викидів в атмосферу. Водночас
поліпшення екологічної ситуації в країні, на нашу думку, пов’язане насамперед зі
зниженням темпів промислово–економічного розвитку, а не з запровадженням
енергозберігаючих технологій.
10
Дослідження політико–правових та практичних інструментів забезпечення
енергетичної безпеки України в контексті національних інтересів дозволило
виокремити стратегічні пріоритети держави в даній сфері, серед яких удосконалення
зовнішньої енергетичної політики держави, розробка правових засад міжнародної
взаємодії в енергетичній сфері, посилення енергоефективності та
енергозаощадження паливно–енергетичного комплексу України, розвиток
видобутку внутрішніх енергетичних ресурсів за рахунок залучення міжнародної
фінансової допомоги для модернізації енергетичної галузі.
Окремим аспектом забезпечення національних інтересів України у сфері
енергетичної безпеки вважається членство держави у міжнародних організаціях, що
дозволяє брати участь в обговоренні і прийнятті рішень щодо розвитку світового
енергетичного сектору, зокрема на міжнародному рівні українська держава є членом
таких установ, як Європейська економічна комісія ООН, група Світового банку,
МАГАТЕ, Група ядерних постачальників, Підготовча Комісія Організації Договору
про всеосяжну заборону ядерних випробувань; заплановано приєднання України до
Статуту Міжнародного агентства з відновлюваних джерел енергії, тоді як
перспективним, на наш погляд, є вступ до Міжнародного енергетичного агентства.
На регіональному рівні Україна приєдналась до Енергетичного співтовариства,
ГУАМ, ОЧЕС і ЦЄІ.
Додатково у роботі розглянуто сучасні напрями співробітництва України з
країнами Каспійського регіону, оскільки їх можна вважати потенційними і
перспективними постачальниками енергетичних ресурсів: йдеться про формування
двосторонньої та багатосторонньої взаємодії України з Азербайджаном,
Туркменістаном і Казахстаном. У цьому контексті зауважимо, що вагомий вплив на
можливості співпраці з названими країнами здійснює РФ як країна, територією якої
прокладено магістралі, що можуть з’єднувати Азербайджан, Туркменістан і
Казахстан як з Україною, так і країнами Європи, а також США як країна, що бере
участь у видобутку вуглеводнів у цьому регіоні та впливає на формування обхідних
шляхів їх постачання як на захід, так і на схід.
Особливу увагу експерти звертають на кіберуразливість енергетичної
інфраструктури України, що може призвести до захоплення об’єктів енергетики з
метою їх подальшого використання; руйнування енергетичних об’єктів, систем
енерго– та водопостачання; захоплення об’єктів з метою їх демонтажу та вивезення
обладнання; перешкоджання відновленню пошкодженої інфраструктури та
відновленню життєдіяльності громадян; кібератаки, що порушують
енергопостачання окремих районів держави. Виявлено, що кіберуразливість
енергетичної інфраструктури однієї держави може призвести до зростання
міждержавної або регіональної кіберчутливості енергетичних систем, протистояти
чому можна лише через активізацію міжнародної взаємодії у сфері енергетичної
безпеки, посилення боротьби з тероризмом, забезпечення захисту громадян країни
або регіону, проведення контррозвідувального захисту національних інтересів
держави.
11
Авторські узагальнення щодо перспектив забезпечення енергетичної безпеки
України проведено з урахуванням даних міжнародного індексу оцінки ризиків у
сфері енергетичної безпеки упродовж 1992–2014 рр., що дозволило з’ясувати як
безпекові перспективи української держави, так і встановити зовнішні впливи на
умови формування альтернативних постачальників енергетичних ресурсів, оскільки
зростання ризиків для енергетичної безпеки в одній з країн може призвести до
зниження рівня енергетичної безпеки України. З огляду на оцінку ризиків
енергетичної безпеки України, Польщі, Словаччини, Угорщини, США та Норвегії
можна стверджувати, що обрання європейського напряму диверсифікації
енергетичних джерел, шляхів та технологій наразі дозволить стабілізувати
енергетичний сектор України та забезпечити національні інтереси держави. При
цьому серед обраної групи країн–експортерів енергоресурсів до України найбільш
нестабільною є Словаччина, проте її показники приблизно на 50 % нижчі, ніж в
самої України. Тому коливання стабільності енергетичної безпеки Польщі,
Словаччини, Угорщини, більшою мірою, а також США або Норвегії, меншою
мірою, майже не впливають на стан енергетичної безпеки України. Водночас
взаємодія України з потенційними постачальниками енергетичних ресурсів
Азербайджаном, Туркменістаном та Іраном позначається меншою стабільністю,
особливо це стосується Ірану та Туркменістану, причинами чого є низький рівень
політичної стабільності в даних країнах, а також відсутність прямого транзитного
коридору для постачання вуглеводнів. При цьому взаємодія по лінії Україна–РФ–
Казахстан та Туреччина наразі є малоймовірною внаслідок загострення українсько–
російських відносин, значну політико–економічну залежність Казахстану і частково
Туреччини від РФ. Постачання енергоресурсів з Республіки Білорусь, в якій
трубопровідні магістралі повністю належать ПАТ «Газпром», також
характеризуються низькою стабільністю. У цілому сучасна стратегія енергетичної
безпеки держави спрямована на посилення позиції України в європейській системі
енергетичної безпеки та покращення рівня енергетичної незалежності через
оновлення двосторонньої і багатосторонньої взаємодії на міжнародній арені.
Третій розділ – «Двостороння міжнародна взаємодія України в
енергетичній сфері» – присвячено порівняльному аналізу прикладних аспектів
енергетичного співробітництва України з ЄС, США та РФ.
Тенденції енергетичного співробітництва України та ЄС ґрунтуються на
потребі забезпечення власної енергетичної безпеки та подолання російської
монозалежності у сфері постачання енергетичних ресурсів. Тому перспективними
напрямами співпраці можуть стати формування спільного ринку електроенергії та
газу, забезпечення можливостей приєднання України до європейської енергомережі,
створення за європейським зразком органів регулювання енергетичного ринку
України, стимулювання інвестицій в паливно–енергетичний сектор держави.
Встановлено, що сучасна взаємодії України та ЄС пов’язана також з політикою
стабілізації та диверсифікації енергопостачання, що зумовлює закріплення правових
норм формування та управління стратегічними запасами вуглеводневих ресурсів за
12
європейськими стандартами. Задекларовано, що Україна та ЄС й надалі будуть
здійснювати політику, спрямовану на підвищення відкритості даних щодо
енергозабезпечення та запасів енергоресурсів, створення системи моніторингу
енергопостачання, підвищення безпеки енергетичної транспортної інфраструктури,
а також оновлення структури енергетичного балансу з урахуванням розвитку
ядерної енергетики.
Напрямами поглиблення енергетичної взаємодії Україна–ЄС упродовж 2014–
2016 рр. вважаються:
- інтеграція і зміцнення енергетичних ринків та безпеки через реверсне
постачання природного газу з Польщі, Словаччини, Угорщини до України;
запровадження стандартів європейського ринку транспортування газу, а саме
застосування оперативного балансового рахунку (OBA) з операторами суміжних
газотранспортних систем і використання віртуального реверсу (backhaul), що
діятимуть на пунктах з’єднання Будінце (Словаччина), Германовичі (Польща) і
Берегдароц (Угорщина) (2016 р.); запровадження «механізму раннього
попередження» через потенційні ризики та проблеми, пов’язані з попитом і
пропозицією на природний газ, нафту або електроенергію та попередження і швидку
реакцію у випадку надзвичайної ситуації чи загрози надзвичайної ситуації; надання
Світовим банком 378,4 млн дол на фінансування проекту підвищення надійності
системи передачі електроенергії та підтримку запровадження оптового ринку
електроенергії в Україні; виділення 65 млн євро для підвищення надійності
постачання електроенергії, покращення енергоефективності та задоволення попиту
на електроенергію в Україні.
Відзначимо, що застосування оперативного балансового рахунку дозволить
фіксувати різницю між обсягами газу, замовленими постачальником, і технологічно
переміщеними обсягами міждержавними магістральними газопроводами суміжних
держав, що дозволить уникнути політизації постачання енергоресурсів через
територію України. Як держава–транзитер Україна буде убезпечена від
технологічних дисбалансів постачання газу, що сприятиме підвищенню
ефективності використання потужностей на міжнародних пунктах з’єднання,
покращенню умов диверсифікації і створенню конкурентного українського газового
ринку;
- виконання Україною зобов’язань у сфері енергозбереження за умови
приєднання до статуту Міжнародного агентства з відновлюваних джерел енергії
(IRENA) для отримання пільгових кредитів на проекти та налагодження
співробітництва з розвиненими державами в енергетичній сфері (2016 р.);
формування оперативної підгрупи робочої групи для взаємодії із секретаріатом
Енергетичного Співтовариства для оперативного експертного узгодження і
доопрацювання положень законопроекту про енергоефективність; формування
резервів нафти та нафтопродуктів; запровадження політики щодо скорочення
викидів забруднюючих речовин та розвитку внутрішнього ринку виробництва та
споживання біопалива для заміщення природного газу;
13
- забезпечення ядерної безпеки України через спорудження централізованого
сховища відпрацьованого ядерного палива та постачання систем сухого зберігання
відпрацьованого ядерного палива; залучення до єдиного балтійського енергетичного
ринку (BEMIP), який було започатковано ініціативою Європейської ради у 2008 р.,
що дозволить забезпечити експорт електроенергії до ЄС за умов профіциту та
провести підготовку атомних станцій для об’єднання української енергосистеми з
європейською; набуття повноцінного членства у Західноєвропейській асоціації
ядерних регуляторів (WENRA); ініціювання проекту створення Державної цільової
економічної програми розвитку атомно–промислового комплексу України на 2016–
2020 рр., спрямованої на організацію виробництва ядерного палива та його
компонентів на базі національних ресурсів природного урану та цирконію для
стабільного забезпечення атомних електростанцій України.
Енергетичну складову міжнародної взаємодії України та США можна вважати
більш вузько профільною, проте не менш важливою для відновлення Україною
власної енергетичної незалежності. Відзначимо, що сучасний американський
політикум розглядає двосторонню політичну, енергетичну та економічну взаємодію
з Україною переважно у контексті американсько–російських або американсько–
європейських відносин, а тому американська підтримка при вирішенні як
української кризи, так і її похідної – енергетичної безпеки буде залежати не лише від
американської фінансової допомоги, виділеної на модернізацію України, але і від
здатності українського уряду забезпечити національні інтереси.
Пріоритетами взаємодії трансатлантичної спільноти (ЄС, США, МВФ,
Світового банку) з Україною дослідники називають формування таких умов, за яких
Україна зможе протидіяти недоброчесній енергетичній політиці РФ, а також
реформувати енергетичний сектор. Зокрема, трансатлантична спільнота може
сприяти закупівлі газу Україною від різних виробників, щоб ліквідувати
геополітичну монополію РФ у цій сфері; надати Україні підтримку у разі
політичного тиску РФ у зв’язку з транзитом газу через її територію; не допустити
послаблення енергетичної безпеки ЄС та втрати Україною транзитних можливостей;
протистояти корупційній діяльності ПАТ «Газпром» в Європі; забезпечити
реалізацію третього пакету ЄС з питань енергетики в Україні для реформування
національної енергетичної галузі; підтримати національні інтереси України в
Арбітражному інституті Торгової палати Стокгольма, Світовій організації торгівлі
та інших міжнародних інституціях під час розгляду українсько–російських газових
відносин.
Перспективи розвитку українсько–російських відносин в енергетичній сфері
залежать від формування політико–економічної ситуації, за якої можна забезпечити
рівноправність підходів до реалізації двостороннього співробітництва та зменшити
енергетичну залежність української держави. Тому зовнішня енергетична політика
України має ґрунтуватись на встановленні енергетичної безпеки, що передбачає
зменшення з подальшою ліквідацією залежності від постачання енергоресурсів з
РФ, а на рівні українсько–російських відносин передбачається реалізувати політику
14
щодо скорочення споживання російського газу через диверсифікацію постачання та
запровадження енергозберігаючої діяльності.
Серед практичних заходів щодо здійснення двосторонньої взаємодії Україна–
РФ з огляду на національні інтереси держави, на думку дисертанта, можна
виокремити такі: у нафтогазовій сфері продовжити транскордонне реверсне
постачання газу з ЄС через Польщу, Словаччину та Угорщину; сприяти
використанню плавучої установки для зберігання і регазифікації природного газу
для постачання скрапленого газу до України з чорноморського регіону, інтегрувати
українську газотранспортну систему до європейської енергетичної мережі, залучити
європейських та американських інвесторів до управління українською
газотранспортною системою та укласти договори з державами–членами ЄС щодо
транзиту російського газу територією України з перенесенням точки прийому газу
на український східний кордон; у вугільній сфері організувати постачання
імпортного вугілля; у сфері атомної енергетики посилити співпрацю з США для
диверсифікації джерел ядерного палива; у сфері енергоефективності провести
незалежний аудит сектору видобутку вуглеводнів; запровадити національні проекти
щодо скорочення споживання природного газу за допомогою використання
альтернативних джерел енергії та підвищення рівня загального національного
енергозаощадження.
Встановлено, що у короткостроковій перспективі можна очікувати збереження
за РФ майже монопольного становища щодо постачання енергоресурсів на
європейський та опосередковано український ринок, а тому трубопровідна
інфраструктура може використовуватись для здійснення політичного впливу як на
Україну, так і на ЄС, а також для деcтaбілізації нафтогазових потоків зі сходу на
захід. У довгостроковій перспективі ймовірна економічна стагнація РФ, що не
дозволить розвивати фінансово затратні проекти оновлення російського
енергетичного сектору, при цьому Україна та ЄС мають можливість
диверсифікувати постачання енергетичних ресурсів через розвиток ядерної
енергетики, використання альтернативних джерел енергії, технологічну
модернізацію енергетичного сектору та оновлення транспортної інфраструктури.