МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ВЛАСНІСТЮ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ
Одеський регіональний інститут державного управління

На правах рукопису

ЧЕБИКІН Дмитро Олексійович

УДК 65.9 (2) 26

МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ВЛАСНІСТЮ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

25.00.02 механізми державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник:
Саханенко Сергій Єгорович,
д.держ.упр., доцент

Одеса-2007

ЗМІСТ

ВСТУП

4

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ІНСТИТУТУ ВЛАСНОСТІ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ ТА МЕХАНІЗМІВ УПРАВЛІННЯ НЕЮ......................................

12

1.1

Основні концепції і підходи науки державного управління до економічного розвитку регіонів та джерельна база дослідження (аналітичний огляд) ............................................................................

12

1.2.

Інституціональна основа розвитку різноманіття форм власності на регіональному рівні в демократичній управлінській системі ...

29

1.3.

Спільна власність територіальних громад як економічна основа публічної влади на регіональному рівні ...........................................

46

Висновки до розділу............................................................................

71

РОЗДІЛ 2.

ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ВЛАСНІСТЮ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ .................................................................................................

73

2.1.

Місцева державна адміністрація в системі управління власністю на регіональному рівні........................................................................

73

2.2.

Територіальні підрозділи центральних органів влади в організаційному механізмі управління власністю на регіональному рівні.............................................................................

100

2.3.

Механізми узгодження повноважень та перебудови організаційного механізму держави з управління власністю на регіональному рівні.............................................................................

117

Висновки до розділу............................................................................

125

РОЗДІЛ 3.

ТЕХНОЛОГІЗАЦІЯ МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ВЛАСНІСТЮ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ ................................................................................................

127

3.1.

Облік об’єктів власності на регіональному рівні ............................

127

3.2.

Оцінка кадрового потенціалу в механізмі управління власністю

145

3.3.

Технології оцінки власності на регіональному рівні .......................

161

Висновки до розділу............................................................................

192

ВИСНОВКИ

194

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

206

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Одним з основних напрямків реформування українського суспільства наприкінці ХХ початку ХХІ сторіччя стала трансформація відносин власності, спрямована як на перетворення колишніх форм власності, так і на створення нових. Для становлення ринкової економіки було потрібно не тільки створення, багато в чому на базі державної власності, інституту приватної власності, але і перебудова єдиного масиву державної власності шляхом її розмежування між державою і територіальними громадами, формування рівня спільної діяльності територіальних громад регіонального і субрегіонального і відповідної цьому рівню форми власності спільної власності територіальних громад.
Власність на територіальному рівні є одним з найважливіших елементів регіональної економічної системи. Вона містить широку мережу об’єктів як господарського, так і соціально-побутового призначення, локалізовану в межах області і району і котра є основою територіальної відтворювальної системи. Від рівня розвитку власності на регіональному рівні, а також ефективності управління нею багато в чому залежить якість життя населення регіону. Державна власність на регіональному рівні та спільна власність територіальних громад, що є одним з різновидів комунальної власності, власність АРК є інструментами соціального захисту і підтримки населення території, основою незалежності і самостійності публічної влади на регіональному рівні. В сучасних умовах проведення всебічних реформ у нашій країні виконання власністю на територіальному рівні своїх економічних і соціальних функцій має особливо важливе значення. Ця важливість посилюється завдяки орієнтирам державної податкової політики, внаслідок чого спостерігається зниження частки податкових надходжень у прибутковій частині обласних і районних бюджетів. Таким чином, відбувається поступове збільшення навантаження на власність на регіональному рівні у частині вирішення питань регіонального значення і задоволення потреб місцевого населення.
Актуальність дослідження проблем управління власністю на регіональному рівні у нашій країні обумовлюється також й тим фактом, що процес її формування та реформування в Україні ще не завершений. Правові й територіальні особливості власності на регіональному рівні, проблема управління нею на основі єдиних методичних підходів, що забезпечують досягнення необхідного і достатнього соціально-економічного ефекту і стійкого розвитку областей і районів залишаються невирішеними, вимагають теоретичного вивчення і практичної оптимізації. Головними причинами подібного становища варто вважати наступні.
1. Сформовану систему пріоритетів державної влади і управління, відповідно до якої першорядна і переважна увага приділяється тим елементам системи власності, що є предметом відання і входять до сфери повноважень центральних органів державної влади і управління, а також базовим самоврядним територіям селам, селищам, містам. Внаслідок цього, державна власність, що знаходиться в сфері управління місцевих органів державної влади та спільна власність територіальних громад, що також здебільше знаходиться у віданні місцевих державних адміністрацій випадають з „полю зору” органів публічної влади.
2. Менший внесок об’єктів власності на регіональному рівні у загальний обсяг валового внутрішнього продукту і валового регіонального продукту порівняно з об’єктами, що перебувають у віданні центральних органів виконавчої влади, приватній власності, а також власності окремих територіальних громад. Це знайшло своє відображення в процесах великомасштабної приватизації, у ході якої зміна форм та механізмів управління власністю трактується майже винятково як передавання майна в приватну власність.
3. Відсутність комплексних науково-методичних розробок, що визначають сутність, зміст і факторні характеристики власності на регіональному рівні як об’єкта управління без чого неможливе формування цілісного механізму, в однаковій мірі відповідного загальним принципам і методології управління, й такого, що віддзеркалює всі істотні аспекти специфіки власності на регіональному рівні.
З урахуванням викладеного, актуальність теми дослідження обумовлена:
роллю і значенням власності на регіональному рівні як невід’ємного елемента економічної системи держави і її регіонів;
специфічними особливостями власності на регіональному рівні як об’єкта управління;
ключовою роллю державного управління в забезпеченні ефективного використання і відтворення власністю на регіональному рівні;
особливою роллю власності на регіональному рівні у забезпеченні всіх процесів життєдіяльності людей на регіональному і субрегіональном рівні;
істотною розмаїтістю конкретних характеристик функціонування власності на регіональному рівні, що виражається в розходженні природних умов, рівня економічного і соціального розвитку, демографічної ситуації й інших факторах, що діють на території окремих регіонів України.
Нарешті, актуальність проблеми дослідження власності на регіональному рівні посилюється розробкою й імплементацією другого етапу політичної і конституційної реформи в Україні, пов’язаної з перенесенням акцентів у системі публічного управління на регіональному і субрегиональном рівні з органів державної влади до місцевого самоврядування, зокрема до органів спільної компетенції територіальних громад.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалась протягом 2003-2007 рр. у межах кількох наукових проектів:
наукового проекту Одеського регіонального інституту державного управління НАДУ при Президентові України „Механізми адаптації системи публічного управління в Україні до європейських стандартів (регіональний рівень)” (номер державної реєстрації 0107U004692)
наукового проекту Одеського регіонального інституту державного управління НАДУ при Президентові України „Механізми реалізації державної регіональної політики в контексті проведення політичної та адміністративної реформ” (номер державної реєстрації 0107U004695)
Дослідження відповідає пріоритетним напрямкам розвитку науки, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №1716 від 24.12.2001; програмі проведення досліджень з проблем державного управління та місцевого самоврядування, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України №492 від 07.04.2003.
Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-практичне обґрунтування принципів, функцій та організаційних форм управління власністю на регіональному рівні та визначення на цій основі методики та технологій управління нею з урахуванням специфічних особливостей конкретного регіону. Відповідно до зазначеної мети в дисертації поставлені і розв’язуються наступні наукові завдання:
дослідити теоретико-методологічні підходи до аналізу феномену власності в контексті державного управління, визначити сутнісні характеристики власності на регіональному рівні і здійснити на цій основі її класифікацію;
розкрити основні функції власності на регіональному рівні в економічній системі регіону, а також форми її реалізації;
визначити сутність і зміст організаційного механізму управління власністю на регіональному рівні як цілеспрямованої єдності структурних компонентів, у якості котрих виступають органи державного управління;
проаналізувати форми та зміст державного управління в залежності від видів власності на регіональному рівні;
розкрити змістовні характеристики обліку та оцінки власності як технології державного управління, їхні основні взаємозв’язки, а також обґрунтувати якісні і кількісні показники ефективності їх функціонування;
розробити конкретні методики формування компонентів механізму управління власністю на регіональному рівні та здійснити їх впровадження в практику діяльності органів регіонального управління.
Об’єкт дослідження система державного управління власністю.
Предмет дослідження формування і функціонування механізму державного управління та регулювання власністю на регіональному рівні..
Гіпотеза дослідження базується на сукупності теоретичних положень, відповідно до яких власність на регіональному рівні, будучи економічним інститутом регіональних та субрегіональних (область та район) соціально-економічних утворень, має бінарну економічну природу, що визначає єдність і сполучення її загальних функцій з відтворення суспільних (соціальних) благ і ринково орієнтованих прибуткоутворюючих функцій, які забезпечують еволюційну динаміку локальних господарсько-економічних структур. Якщо так, то припускаємо, що власність на регіональному рівні виступає інтегруючим фактором розвитку державної влади та місцевого самоврядування на обласному і районному рівні.
Припускаємо, що особливому характеру розвитку відносин власності на регіональному рівні має відповідати особливий механізм управління нею заснований на сполученні інтересів держави та територіальних громад, а зміст управління нею має будуватися на узгодженні інтересів центральних та місцевих органів державної влади, органів спільної компетенції територіальних громад та окремих територіальних громад в межах області (району).
Припускаємо, що зміст сучасного етапу розвитку власності на регіональному рівні в Україні полягає в переході від системи управління, для якої характерне домінування „економіки витрат” до управління, де пріоритетом є „економіка доходів” і відповідно еволюція від тотального панування в управлінні нею адміністративних методів до механізмів ринкового регулювання при збереженні базових соціально орієнтованих функцій.
Теоретична, методологічна та емпірична основа дослідження. Теоретичною і методологічною основою дисертаційної роботи є об’єктивні закономірності функціонування регіональних соціально-економічних і управлінських систем, базові положення теорії управління, загальної теорії організацій, праці відомих вітчизняних і зарубіжних учених із проблем ефективного використання різних видів власності, державної і муніципальної економіки. В роботі використовувалися:
метод системного підходу, який дозволив визначити мережу управлінський взаємозв’язків в процесі впливу держави на власність на регіональному рівні;
метод функціонально-структурного аналізу, що дозволив дослідити складові структури державного управління власністю на регіональному рівні;
метод моделювання, що дозволив проаналізувати недоліки існуючої системи державного управління власністю на регіональному рівні та запропонувати шляхи їх подолання;
ситуативний метод, що дав змогу врахувати характерні особливості системи державного управління власністю в умовах конкретного регіону.
Емпіричною основою дослідження стали нормативно-правові акти центральних та місцевих органів державної влади з різних аспектів статусу, формування і управління власністю на регіональному рівні; статистична звітність та ін.
Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні теоретичних і розробці методичних положень, сукупність яких забезпечує формування й ефективне функціонування механізму управління власністю на регіональному рівні. В результаті проведеного дослідження отримані нові наукові і практичні результати:
вперше
розкрита сутність, правовий статус та класифікація власності як матеріальної основи публічної влади на регіональному рівні, що дозволило обґрунтувати модель державного управління власністю на регіональному рівні як складову механізму формування і реалізації державної регіональної політики.
дано розгорнуту змістовну характеристику механізму обліку та оцінки власності на регіональному рівні, що дозволило обґрунтувати механізм технологізації управління власністю в системі державного управління на регіональному рівні;
проведено системний аналіз специфічних особливостей спільної власності територіальних грома, механізму її формування, що дозволило визначити її як фактор сполучення державного та самоврядного управлінського процесу.
удосконалено
понятійний апарат науки державного управління, зокрема уточнено і представлено авторське визначення понять „організаційний механізм управління” стосовно власності на регіональному рівні, обґрунтована і розкрита його структура (склад обов’язкових компонентів); запропонована категорія „публічна власність”, що системно поєднує державну, комунальну власність, та власність АРК;
існуючі теоретико-методологічні підходи до визначення механізму державного управління власністю, завдяки чому виявлена його еволюція від адміністративних до регулюючих впливів;
зміст технологій управління власністю на регіональному рівні.
набули подальшого розвитку
обґрунтування концептуальних та методичних підходів до аналізу ролі кадрового потенціалу в оцінці та управлінні власністю на регіональному рівні;
практичні методики створення реєстру об’єктів власності на регіональному рівні як спосіб її державного регулювання.
Практична значимість дослідження полягає в тому, що розроблені методичні положення й алгоритми дозволяють підвищити ефективність управління власністю на регіональному рівні, а системний характер дослідження дозволяє сформувати дієві технології державного управління об’єктами власності в залежності від її форми, призначення, розміщення тощо. Впровадження результатів дисертаційного дослідження в практику діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування підтверджено відповідними актами та довідками: Одеської обласної державної адміністрації, Одеської обласної ради, Одеського регіонального інституту державного управління НАДУ при Президентові України.
Апробація роботи. Дисертація виконана на кафедрі державного управління і місцевого самоврядування Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України та обговорена на розширеному засіданні кафедри (протокол № 21 від 07.06.2007 р.). Основні положення дослідження висвітлені в доповідях на науково-практичних конференціях і семінарах, проведених на базі НАДУ при Президентові України, Одеського регіонального інституту державного управління НАДУ при Президентові України, а саме: „Актуальні проблеми державного управління і місцевого самоврядування: сучасний стан та перспективи регіонального розвитку” (Одеса, 2005), „Регіональна політика на сучасному етапі державотворення: проблеми децентралізації, ризики та перспективи впровадження” (Одеса, 2006), Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в України (Київ, 2007), „Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування” (Київ, 2007), „Стратегія регіонального розвитку” (Одеса, 2007).
Публікації. За темою дослідження опубліковано 8 наукових публікацій, у тому числі 4 у наукових спеціалізованих виданнях.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Вона викладена на 205 сторінках і містить 9 рисунків, 3 таблиці, 34 формули.

Список літератури

ВИСНОВКИ
В сучасній соціально-економічній ситуації назріла необхідність перегляду принципів і пріоритетів в галузі управління, використання і розпорядження майном, що належать різним суб’єктам власності. Особлива роль у цьому процесі реформування, безумовно, приділяється формуванню міцної економічної основи і створенню досконалого механізму управління власністю на регіональному рівні та її різновидам державної власності, спільної власності територіальних громад, власності АРК. Саме вміле, грамотне управління власністю на регіональному рівні у межах конкретних областей і районів, а також АРК дозволить забезпечити стійкий, успішний розвиток усього регіонального соціально-економічного комплексу.
Сформульовані цілі і завдання в нашому дисертаційному дослідженні досягнуті й розв’язані шляхом виявлення економічної сутності і специфіки власності на регіональному рівні, а також шляхом пошуку підходів і методів ефективного управління нею в системі формування і функціонування регіональної економіки. На підставі такого дослідницького підходу представлена спроба розробки концепції управління власністю на регіональному рівні. У цьому зв’язку важливим аспектом у дослідженні є обґрунтування ролі спільної власності територіальних громад як конституціонального і системоутворюючого елемента місцевого самоврядування на регіональному і субрегіональному рівні і визначення шляхів розумного володіння, оптимального використання й ефективного розпорядження цією власністю.
Логіка вивчення державницького аспекту у формуванні і управлінні власністю на регіональному рівні у територіально локалізованій соціально-економічній системі економіки визначила послідовність завдань, вирішення яких складає результат дослідження і свідчить про досягнення поставлених цілей.
У нашій дисертації представлені і вивчені підходи до розв’язання теоретико-прикладних проблем управління власністю на регіональному рівні, тобто узагальнено і систематизовано вітчизняний досвід економіко-правового управління власністю на регіональному рівні. Проведено дослідження спільної власності територіальних громад на основі аналізу інституціалізації відносин цієї форми суспільної власності в процесі роздержавлення і формування різноманіття економіко-правових форм її реалізації і прояву.
Економічне різноманіття форм власності, подане в роботі як інституціональна основа сучасного ринкового господарства, дозволило в межах дисертаційного дослідження повніше розкрити сутність, принципи й організацію ринкової економіки, сформулювати фактори інтенсивного розвитку різних форм господарювання, і, узагальнивши їх, розробити й описати методи управління власністю на регіональному рівні. Розвиток різноманіття форм власності має на меті побудову цілісної системи господарювання, де кожна з цих форм повинна мати свою нішу. Тому проведене дослідження з визначення місця і ролі власності на регіональному рівні при правовій рівності усіх форм власності особливо значиме для становлення і демократизації управління власністю, регіонами в цілому. Створюючи економіко-правові і фінансово-організаційні механізми реалізації концепції управління власністю на регіональному рівні, необхідно орієнтуватися на перспективні стратегічні економічні інтереси регіону, яким повинні служити результати процесу перетворення регіону як економічного суб’єкта на ефективного власника.
У визначенні і виявленні сутності і специфіки управління власністю на регіональному рівні застосований комплексний підхід в дослідженні проблеми суспільних відносин як фундаментальної проблеми економічного розвитку сучасної регіоналістики. Паралельно з цим у ході дослідження представлено спробу формування і вирішення завдань державної влади в частині впливу на власність на регіональному рівні, при цьому важлива частина дослідження приділена перебудові і реформуванню технологій управління власністю на регіональному рівні в економічній системі регіонів.
Важливим моментом даного дисертаційного дослідження стало визначення і розробка основних напрямків розвитку прогресивних форм управління власністю на регіональному рівні, шляхів удосконалювання методів управління нею, а також дослідження сучасних інституціональних проблем регулювання й інституціональних аспектів розвитку відносин управління власністю на регіональному рівні. Розроблено пропозиції і запропоновано новий підхід до вдосконалювання механізму ефективного регулювання і використання власністю на регіональному рівні з метою збільшення самостійності і забезпечення підвищення власних доходів регіонів.
Одним з головних теоретико-прикладних напрямків дослідження стало вивчення й опис місця, завдань і ролі спільної власності територіальних громад у системі регіональної економіки; при цьому важливо відзначити, що основний акцент зроблений на підходах до управління такою власністю. Але цей етап дослідження в роботі базувався на вивченні основ управлінського структурування, на аналізі принципів ефективного управління спільною власністю територіальних громад як об’єкта і суб’єкта управління в системі регіональної економіки в цілому.
Будучи основою зміцнення місцевого самоврядування і фундаментом становлення специфічного типу економіки спільна власність територіальних громад своїм становленням обумовила процес інституціональних і структурних перетворень у вітчизняній економіці; новітні проблеми й етапи цих перетворень знайшли відображення в даному дослідженні.
Місцеве самоврядування на рівні області, району є важливою складовою частиною територіально локалізованої соціально-економічної системи, при цьому економічною основою управління є спільна власність територіальних громад, що виконує функцію головного важеля в реалізації місцевої економічної політики і є механізмом впливу органів влади і управління на структуру і взаємодію регіонального господарства. Область і район мають правову основу, що дозволяє їм існувати як незалежним господарюючим суб’єктам, здатним розв’язувати завдання регіонального і субрегіонального значення, але без знаходження економічної і фінансової самостійності право демократичного управління регіонами не може бути цілком реалізовано. Таким чином, створення ефективного механізму економічного і фінансового управління областями і районами, а також спільною власністю територіальних громад на цьому рівні дозволяє розширити межі самостійності цих систем. Саме наявність і ефективне використання спільної власності територіальних громад покликано забезпечити стабільність регіонів.
В ході дослідження визначені основні соціально-економічні функції, які має власність на регіональному рівні, і реалізація яких зміцнює і розширює можливості регіонів. Найважливішими функціями є функції соціального забезпечення і захисту населення, і, звичайно ж, функції ефективного використання власності і відповідне забезпечення доходів. Перед регіонами стоїть постійне завдання нарощувати доходи, знаходити кошти в держави й окремих поселень, розвивати фінансову діяльність, сприяти розвитку бізнесу на території регіону.
Збільшення доходів за рахунок ефективного використання майна й оптимізація витрат на управління ним в інтересах здійснення розвиваючої функції управління власністю на регіональному рівні дадуть можливість використання значної частини цих доходів знову на підтримку, удосконалювання і розвиток власності на регіональному рівні, тобто на забезпечення середньо- і довгострокової перспективи розвитку регіону.
При цьому основним джерелом доходу регіону є господарське розміщення об’єктів майнового комплексу регіону, і це твердження віддзеркалене й обґрунтоване в дисертаційному дослідженні. Ефективне управління об’єктами майнового комплексу регіону може бути забезпечено тільки на основі використання сучасних методів господарювання, застосування ж неринкових підходів управління власністю на регіональному рівні повинне мати соціально обґрунтований характер тому що це призводить до зниження надходжень у бюджет, стримування ефективного використання об’єктів власністю на регіональному рівні, неефективної витрати коштів бюджету, низької привабливості майнового комплексу як об’єкта інвестицій.
В ході дослідження були окремо розглянуті принципи управління власністю на регіональному рівні, тому що в сформованій соціально-економічній ситуації назріла необхідність перегляду принципів і пріоритетів у галузі управління і розпорядження власністю на регіональному рівні, посилення місцевого контролю і регулювання в публічному секторі економіки. В ході дослідження обґрунтована необхідність посилення ролі регіонів у регулюванні економіки, але при цьому доведено, що таке посилення не слід розуміти як політику масивного нарощування об’єктів власності у рамках регіону. Мова йде про те, що назріла необхідність створення стрункої, економічно і логічно вивіреної системи критеріїв, відповідно до яких здійснюється публічна влада на регіональному рівні на базі твердого, детально регламентованого механізму управління і контролю за управлінням і використанням власності на регіональному рівні.
В роботі обґрунтовано необхідність створення системи ринкової оцінки об’єктів власністю на регіональному рівні на всіх етапах володіння, розпорядження і використання, а також чітке визначення прав і правил користування майновим комплексом регіонів тому що відсутність системи (і це доведено в ході дослідження) веде до постійного заниження вартості майнового комплексу регіону, отже, недоодержання рентних платежів, породжує корупцію, тому що, будучи великим власником, регіон часто здає майно в оренду по ставках нижче ринкових ставок.
Для проведення заходів щодо ефективного використання власності на регіональному рівні у роботі запропонована система обліку, розміщення і реалізації власності на регіональному рівні шляхом повної економічної інвентаризації її об’єктів. Запропоновано систему заходів і фінансових інструментів, що впливають на підвищення ефективності управління власністю на регіональному рівні, і детально пророблена правова регламентація процесів регіонального управління. Показано необхідність додаткового обліку і класифікації об’єктів власності на регіональному рівні за ознаками, що визначають специфіку економічного управління. На підставі цього нами запропонована оптимізація кількості об’єктів власністю на регіональному рівні з переходом до пооб’єктного управління.
Таким чином, наша робота є спробою дослідження і створення підходів державного управління до збільшення доходів регіонального бюджету на основі ефективного управління власністю на регіональному рівні, а також оптимізації структури власності, з погляду співвідношення соціальної й економічної ефективності, в інтересах забезпечення економічного росту регіону. Створено організаційний і фінансово-економічний механізм управління спільною власністю територіальних громад із залученням максимальної кількості об’єктів до процесу вдосконалювання управління і використання місцевих активів як інструменту для спрямування інвестицій у реальний сектор регіональної економіки.
Крім визначення цілей і завдань управління власністю на регіональному рівні, у нашій роботі на базі теоретико-економічного аналізу були розглянуті форми, шляхи і результативність використання власності на регіональному рівні, нарешті були запропоновані заходи для удосконалювання структури економічного управління і підвищення ефективності використання майнового комплексу, що знаходиться у власності на регіональному рівні.
Слід зазначити, що процес управління, розпорядження власністю на регіональному рівні розглянутий у цьому дослідженні майже всебічно, проведене узагальнення розрізненого досвіду управління власністю на регіональному рівні у сучасній практиці України. Представлено спробу створення стратегії та механізмів економізації процесу управління власністю на регіональному рівні у територіально локалізованій (регіональній) соціально-економічній системі. На основі проведеного дослідження сформовано модель управління власністю на регіональному рівні, також можливе створення моделі управління, оскільки в більшості регіонів України з правових, економічних, фінансових і соціальних позицій система управління власністю на регіональному рівні проходить тільки стадію становлення.
Результати проведеного дослідження дозволяють сформулювати наступні висновки.
1. В сучасних умовах істотно зростають роль і значення регіональних і субрегіональних утворень (областей і районів), що являють собою соціальну й економічну основу держави. Ринкові перетворення формують цільові орієнтири і передумови повноцінного використання власності на регіональному рівні, що формується на даних рівнях і які можуть бути ефективно реалізовані тільки при наявності відповідних механізмів, серед яких провідне місце належить удосконалюванню механізмів державного управління.
2. Ключовим елементом розвитку власності на регіональному рівні є спільна власність територіальних громад. Спільна власність територіальних громад, так само як і інші форми власності, являє собою сукупність відносин між людьми з приводу присвоєння і відчуження засобів виробництва і створюваних з їхньою допомогою матеріальних благ у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання. Сутність спільної власності територіальних громад полягає в тому, що функціонування даного інституту спрямоване на забезпечення життєдіяльності населення окремих територіальних громад, а не на одержання прибутку. Така форма власності має соціальну природу і її направлено на вирішення питань регіонального значення з метою підвищення рівня і якості життя регіонального співтовариства. Розгляд спільної власності територіальних громад в Україні як економічної основи публічної влади на регіональному і субрегіональному рівні обумовлений низьким рівнем фіскальної самостійності на регіональному рівні. Розрізнення сутності (природи) і змісту спільної власності територіальних громад надзвичайно важливе при визначенні стратегії розвитку регіону.
3. Сучасний рівень розвитку інституту спільної власності територіальних громад в Україні обумовив наступні її основні змістовні характеристики:
· спільна власність територіальних громад має недержавний характер, що означає наступне: володіння, користування і розпорядження спільною власністю територіальних громад, так само як фінансування і відтворення останньої, здійснюють органи місцевого самоврядування окремих поселень, органи спільної компетенції територіальних громад, а також органи державної влади в особі місцевих державних адміністрацій;
· спільна власність територіальних громад являє собою не просто економічну основу публічної влади на регіональному рівні, а є основою задоволення соціальних потреб населення регіону, що обумовлює її найважливішу сутнісну характеристику: використання спільної власності територіальних громад не може мати як головну мету одержання прибутку, у структурі спільної власності територіальних громад повинні бути збалансовані об’єкти соціального й економічного призначення;
· відносини спільної власності територіальних громад являють собою засіб реалізації загальних соціально-економічних інтересів населення регіону через механізм колективного споживання;
· об’єктами спільної власності територіальних громад є специфічні суспільні блага, відтворення яких можливо і необхідно ефективно здійснювати в регіоні;
· суб’єктами спільної власності територіальних громад є населення окремих поселень (громад), що змістовно відрізняє спільну власність територіальних громад як від державної, де основним суб’єктом власності є органи влади, так і від комунальної власності окремих поселень;
· спільна власність територіальних громад покликана бути економічною базою регіону, служити джерелом доходів бюджетів регіонального рівня і, в кінцевому рахунку, є джерелом задоволення соціально-економічних потреб населення регіону, що обумовлено низьким рівнем фіскальної самостійності місцевих органів влади в нашій країні.
4. Найбільший вплив на формування власності на регіональному рівні у нашій країні і характеристики її сучасного стану справили наступні явища і процеси:
· поняття „публічна власність” та її різновиди державна, комунальна, власність АРК і зв’язані з нею економічні і правові категорії не визнавалися і не вивчалися в радянській науковій літературі і були відсутні в законодавстві до початку 90-х років XX сторіччя;
· основним елементом власності на регіональному рівні є спільна власність територіальних громад джерелом якої стала у нашій країні є державна власність, в той час як у класичному варіанті вона створювалася, у першу чергу, у результаті муніципалізації усуспільнення підприємств, що належать приватному капіталу;
· формування власності на регіональному рівні здійснювалося стихійно, в умовах відсутності єдиної науково обґрунтованої методології виділення комунальної власності з усього масиву державної власності і послідовної програми реалізації даного процесу (відсутність механізму „зняття” з комунальної власності статусу державної; змішання процесів приватизації і муніципалізації; відсутність чітких цілей і критеріїв формування комунальної власності);
· відсутність „повноцінної” нормативно-правової бази, що регулює процес розвитку власності на регіональному рівні: прийняті з метою організації і регулювання процесу формування власності на регіональному рівні нормативно-правові акти не мали під собою ні гідної, адаптованої до особливостей розвитку України того періоду теоретичної бази, ні реальних механізмів практичної реалізації, що зрештою обумовило їхню нежиттєздатність.
5. Процес формування власності на регіональному рівні в Україні мав хаотичний характер. Хаотичність обумовила наявність ряду проблем функціонування власності на регіональному рівні у теперешній час. Проведений у дисертації аналіз таких аспектів власності на регіональному рівні, як організаційний механізм та технології управління власності на регіональному рівні дозволив виділити наступні характеристики сучасного стану власності на регіональному рівні:
· обсяг і функції майнового комплексу території вказують на об’єктивний характер існування цієї форми власності.
· структуру власності на регіональному рівні складають переважно збиткові підприємства і неефективні організації, а також об’єкти соціальної інфраструктури, що залишилися у віданні місцевих державних адміністрацій після приватизації ряду промислових підприємств. Це обумовлює ресурсопоглинаючий характер власності на регіональному рівні і перешкоджає виконанню власностю на регіональному рівні своєї сутнісної функції забезпечення життєдіяльності регіонального співтовариства.
· надто великий масштаб об’єктів власності на регіональному рівні, найчастіше „не підйомний” для областей і районів, що негативно відбивається на ефективності.
· наявність значних елементів відчуження громадян від власності на регіональному рівні. Основною причиною цього є економічна неспроможність переважної більшості органів спільної компетенції територіальних громад і залежність місцевого самоврядування від державної влади, що в сукупності веде до фактичної інтеграції спільної власності територіальних громад та державної власності. Все це викликає часткову втрату державною власністю своєї державної природи, а спільної власністію територіальних громад своєї недержавної природи, ототожнення кількох видів публічної власності.
· високий ступінь зношеності основних фондів власності на регіональному рівні, що зв’язано зі збитковістю державних та комунальних підприємств на основі власності на регіональному рівні і відсутністю в регіонів коштів, необхідних для відновлення фонду основних коштів.
· обсяг власності на регіональному рівні, закріпленої за певним регіоном, і ефективність її реалізації не корелюють з рівнем економічного розвитку даної території і рівнем соціального добробуту місцевого населення, хоча основними функціями власності на регіональному рівні є економічна і соціальна.
6. Управління власністю на регіональному рівні основний механізм її реалізації. Формування реальних схем управління власністю на регіональному рівні варто здійснювати виходячи із сучасних принципів ефективного менеджменту, використовуючи базові положення цивільного і господарського законодавства. Практична реалізація цих завдань здійснюється в межах єдиного двоступінчастого процесу управління. Цикл управління власністю на регіональному рівні передбачають два основних етапи:
· етап власності на регіональному рівні ідентифікація, оцінка й облік об’єктів власності на регіональному рівні;
· етап оперативного управління планування й організація заходів щодо використання об’єктів власності на регіональному рівні, оцінка ефективності цього використання і розробка заходів щодо підвищення ефективності.
Застосування двоетапного підходу до управління власністю на регіональному рівні дозволяє зробити цей процес більш структурованим, сприяє формуванню чіткішої і прозорішої системи повноважень і відповідальності в сфері прийняття рішень з використання власності на регіональному рівні.
7. Шляхи підвищення ефективності управління власністю на регіональному рівні і являють собою основні форми її реалізації, тобто є конкретними способами й інструментами втілення сутності і природи власності на регіональному рівні у реальне життя. По-перше, сутність власності на регіональному рівні полягає в безпосередньому забезпеченні життєдіяльності населення регіону. Тобто різні форми власності на регіональному рівні повинні реалізовуватися за допомогою форм, що дозволяють забезпечувати життєдіяльність населення регіону найбільш ефективно. По-друге, основним суб’єктом управління власності на регіональному рівні є місцеві державні адміністрації, тобто форми реалізації власності на регіональному рівні повинні являти собою сукупність механізмів, організаційно-правових інститутів та інструментів, за допомогою яких місцевим державним адміністраціям забезпечується доступ до використання і управління її об’єктами. Однак слід зазначити, що форми реалізації власності на регіональному рівні визначаються не тільки її природою і сутністю, але залежать так само від сучасного стану даного виду власності і рівня соціально-економічного розвитку країни в цілому й окремих регіонів зокрема.
8. Сутність процесу державного управління власністю на регіональному рівні визначається формою власності:
· безпосереднє управління (розпорядження, планування використання, організація використання, контроль за використанням) відносно державної власності;
· регулювання (створення правових, організаційних, інформаційних тощо умов діяльності) та контроль стосовно спільної власності територіальних громад, а також безпосереднє управлінні у випадку делегування відповідних повноважень місцевим державним адміністраціям з боку обласних рад;
регулювання та контроль стосовно приватної власності у випадках виконання нею соціально значущих функцій.
9. Сукупність основних положень дисертаційного дослідження являє собою закінчену методику формування технологій управління власністю на регіональному рівні, зокрема її обліку, оцінки, у тому числі оцінки кадрового потенціалу, і може бути рекомендована для практичного впровадження на регіональному рівні в Україні.
10. Перспективними напрямками подальших досліджень варто вважати функціонально-вартісний аналіз потенціалу розвитку регіональних і субрегіональних утворень, створення комплексу нормативів використання усіх видів об’єктів власності на регіональному рівні, розробку моделей визначення оптимальних пропорцій простого і розширеного відтворення власності на регіональному рівні, а також підготовку рекомендацій з бізнес-планування діяльності підприємств, заснованих на різних формах власності, що розвивається на регіональному рівні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
(нормативно-правові акти надані за базою www.rada.gov.ua)

1. Абалкин Л. И. Политическая экономия. М.: Политиздат, 1990. - 735 с.
2. Авер’янов В. Центральні органи виконавчої влади в Україні: концептуальний підхід до класифікації в контексті адміністративної реформи// Вісник Академії правових наук України. 1999. №1. С. 48-59
3. Актуальні проблеми виконання Законів України „Про місцеве самоврядування в Україні” та „Про місцеві державні адміністрації”. К.: Атіка, 2002. 430 с.
4. Алексєєв В.М. Удосконалення управління комунальною власністю в Україні: теоретичні засади. Дис... к.н.держ.упр.: 25.00.01/ НАДУ при Президентові України. К., 2005. 206 с.
5. Алексєєв В.М. Удосконалення управління комунальною власністю в Україні: організаційно- теоретичні засади. Чернівці: Технодрук, 2005. 178 с.
6. Ансофф И. Стратегическое управление/ Пер. с англ. М.: Экономика, 1989. 456 с.
7. Антология экономической классики. В. Петти, А. Смит, Д. Рикардо [Перевод]. М.: Экономика, 1989. 474 с.
8. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. М.: МГУ, 1997. 498 с.
9. Аткинсон Э.Б., Стиглиц Дж. Э. Лекции по экономической теории государственного сектора. М.: Экономика, 1995. 610 с.
10. Бабенков Є.П. Організаційно-економічний механізм розвитку місцевого самоврядування. Дис... к.н.держ.упр.: 25.00.04/ Харріду НАДУ при Президентові України. 2005, Харків. 192 с.
11. Беляев А.А., Короткое Э.М. Систематология организации. М.: Инфра-М, 2000. 287 с.
12. Берг А.И. Информация и управление. М.: Сов. радио, 1967. 386 с.
13. Бинкин Б.А., Черняк В.И. Эффективность управления: наука и практика. М.: Наука, 1982. 341 с.
14. Бир С. Мозг фирмы/ Пер. с англ. М.: Радио, 1998. 482 с.
15. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. М.: Дело, 1994. 241 с.
16. Блаумерг И.В., Юдин Э.Г. Становление и сущность системного метода. М.: Наука, 1973. 264 с.
17. Бойко А.Н. Общенародная собственность на средства производства: генезис, структура, развитие. К: Наукова думка, 1985. 352 с.
18. Бойко А.Н. Собственность на средства производства: возникновение и экономическое содержание// Экономические науки. 1976. №11. С. 8-21
19. Бор М.З. Управление как процесс. Процедуры и методы реализации управленческих решений. М.: МФИ, 1986. 461 с.
20. Бутко М.П. Регіональні особливості економічних трансформацій в перехідній економіці/ НАН України; Рада по вивченню продуктивних сил України; Університет сучасних знань. К.: Знання України, 2005. 476с.
21. Вакуленко В. Проблеми управління комунальною власністю великих міст у сучасних умовах// Вісник УАДУ. 1996. №1. С. 154-161
22. Ванберг В. «Теория порядка» и конституционная экономика// Вопросы экономики. 1995. № 12. С. 85-97
23. Веблен Т. Теория праздного класса. М.: Экономика, 1984. 360 с.
24. Велихов Л.О. Основы городского хозяйства. М.: Наука, 1996 (репринт 1928). 480 с.
25. Величко В.А. О понятии классификации функций местных государственных администраций// Проблеми законности. 1999. В. 37. С. 29-41
26. Величко В.О. Організаційно-правові питання діяльності місцевої державної адміністрації. Автор. дис. к.ю.н. Національна юридична академія України ім. Я. Мудрого. Харків, 2001. 186 с.
27. Виконавча влада і адміністративне право/ За заг. ред. В.Б.Аверянова. К.: Видавничий Дім „Ін-Юре”, 2002. 248 с.
28. Власенкова О. Деякі аспекти розвитку законодавства про місцеві державні адміністрації в Україні// Збірник наукових праць УАДУ. В. 1. К.: Видавництво УАДУ, 1999. C. 140-151
29. Власенкова О. Правове регулювання діяльності місцевих державних адміністрацій// Вісник УАДУ. 1999. №3. С. 96-107
30. Воропаев В.И., Гальперина З.М., Разу М.Л., Секлетова Г.И., Якутин Ю.В. и др. Управление программами и проектами /Под ред. Разу М.Л. М: Инфра-М, 1999. 521 с.
31. Гладій М.В., Давимука С.А., Сірків М.М., Опацький В.Г. Реформування комунальної власності м. Львова/ Регіональне відділення Фонду держ. майна України по Львівській області / С.А. Давимука (відп.ред.). Л., 1998. 583 с.
32. Господарський кодекс України №436-IV
33. Гринюк Р. Конституційні засади визначення природи і правового режиму комунальної власності в Україні// Правничий часопис Донецького університету. 1999. №1(3). С. 51-59
34. Гринюк Р.Ф. Правовий статус комунальних підприємств в Україні. Дис... к.ю.н.: 12.00.04/ НАН України, Інститут економіко-правових досліджень. Донецьк, 2001. 175 с.
35. Гринюк Р.Ф. Правовой статус коммунальных предприятий в Украине: Монографія. Донецк: Дельта, 2002. 183 с.
36. Давтян С.Г., Пойченко А.М., Саханенко С.Є. Організаційно-правовий механізм державного управління на місцевом