МЕХАНІЗМИ ЕФЕКТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ І ГРОМАДСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ

На правах рукопису

СТОЙКА АНДРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ
УДК 061.1:342.5

МЕХАНІЗМИ ЕФЕКТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ
ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ І ГРОМАДСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

Спеціальність 25.00.02 Механізми державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління

Науковий керівник
Заблоцький Віталій Петрович доктор філософських наук, доцент

Донецьк -2006

ЗМІСТ

ВСТУП............................................................................................................. 4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ УПРАВЛІНСЬКИХ АСПЕКТІВ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ВЛАДИ ТА ГРОМАДСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ.................................................................................................. 16

1.1. Формування структур громадянського суспільства в контексті державних управлінських стратегій перехідного періоду..................................... 16
1.2. Політико-правові засади міжсекторальної взаємодії: сучасний стан, проблеми і можливі напрямки їх вирішення........................................................... 50
1.3. Висновки до розділу ............................................................................. 68

РОЗДІЛ 2. ГОЛОВНІ НАПРЯМКИ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ З ОБ’ЄДНАНЯМИ ГРОМАДЯН В КОНТЕКСТІ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ПЕРЕХІДНОГО ТИПУ................................................................................. 71

2.1. Роль державної влади у становленні суб’єктності громадських організацій на регіональному рівні ............................... 71
2.2. Громадські організації у процесі розробки місцевих стратегій розвитку (управлінські аспекти)........................................... 88
2.3. Соціальна робота як поле консолідуючої взаємодії органів влади і громадських об’єднань............................................... 99
2.4. Висновки до розділу ........................................................................... 107

РОЗДІЛ 3. МОДЕЛЬ ЕФЕКТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ І ГРОМАДСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ................................................................... 110
3.1. Управлінські моделі як основа стратегічного планування на регіональному рівні ................................................... 110
3.2. Основні складові моделі ефективної взаємодії органів державної влади і громадських об’єднань в регіоні............................................ 123
3.3. Практика реалізації стратегії взаємодії органів державної влади і об’єднань громадян: досвід і перспективи вдосконалення ................................ 146
3.4. Висновки до розділу .......................................................................... 165

ВИСНОВКИ................................................................................................ 169

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................... 173

ДОДАТКИ................................................................................................... 191

ВСТУП

Актуальність теми. Участь громадськості в управлінні державою це реальна потреба сучасної держави. Згідно з Орхуською конвенцією [73] полегшення доступу до інформації та участь громадськості в процесі прийняття рішень «підвищує якість прийнятих рішень і процес їх реалізації, сприяє поліпшенню інформованості громадськості про проблеми, дозволяє громадськості артикулювати свої інтереси, а державним органам забезпечувати належне врахування таких інтересів...».
Останнім часом в Україні відбувається бурхливий процес активізації громадянського життя. Багато в чому ця активізація була спричинена подіями президентської виборчої кампанії 2004-го року, але на глибинному рівні ці процеси відображують досить тривалі тенденції становлення і інституціалізації вітчизняного громадянського суспільства. Адже за роки незалежності йшло різнобічне становлення усього плідного розмаїття утворень, що складають так званий «третій сектор», а саме неурядових (неприбуткових, недержавних, непідприємницьких далі в тексті ці визначення вживатимуться як синоніми) організацій. Вони покликані усвідомлювати, артикулювати, відтворювати, дієво репрезентувати і захищати весь спектр багатоманітних інтересів різних верств населення. Не менш важливим аспектом місії «третього сектору» є сприяння залученню громадян до формування і здійснення політики, виявлення та втілення різноманітних громадянських ініціатив, здійснення функцій громадського контролю тощо. Від розвиненості організацій «третього» сектору вирішальною мірою залежить те, наскільки повноцінно відбуватиметься процес формування засад громадянського суспільства, наскільки успішним і незворотним буде процес демократизації, наскільки динамічно буде проходити процес інтеграції України у європейські та світові структури тощо. З одного боку, виникнення і розвиток недержавних організацій це справа самих громадян, прояв їхньої спроможності до самоорганізації та належної репрезентації своїх інтересів. З іншого ж боку треба враховувати, що після багатьох років тоталітарного і авторитарного минулого значна кількість громадян просто не має необхідних навичок роботи на терені незалежної громадянської активності, не усвідомлює і не може артикулювати своїх інтересів, гідно репрезентувати їх в структурах влади та ін.
Це зумовлює відповідну необхідність вироблення і впровадження адекватної державної політики щодо громадських організацій, зокрема, з точки зору сприяння їх повноцінному становленню, розвитку і функціонуванню, налагодженню повноцінного діалогу між існуючими та новоствореними організаціями, партнерства між «третім сектором» і державними структурами в сфері вироблення і реалізації важливих рішень. Усі ці форми соціальної комунікації охоплюються поняттям «міжсекторальна взаємодія», яке позначає відносно усталену систему взаємодії між основними секторами суспільства державою, економічними структурами і «третім сектором».
Особливо важливою є така політика на регіональному рівні, де головним чином формуються засади економічної і соціальної політики, де соціально-економічна система демонструє свою спроможність гнучко реагувати на потреби і виклики доби. З іншого боку, саме на рівні регіону існує реальна можливість здійснювати ті чи інші політичні (адміністративні) інновації, шукати і втілювати (впроваджувати) нові підходи в галузі громадсько-політичного руху, використання його потенціалу для вирішення нагальних завдань регіональної політики. Такі завдання є особливо актуальними для України як держави регіональної, де розмаїття регіонів визначається досить значними розбіжностями і специфікою і в той же час складає плідну основу для широкого вибору альтернативних сценаріїв розвитку, апробації різних регіональних стратегій і соціально-економічних експериментів. Адже ті чи інші інновації в галузі державного управління можуть бути початково апробовані в межах окремого регіону (чи групи регіонів) і тільки згодом, після відповідного аналізу, бути поширеними на загальнонаціональний масштаб.
Треба зважати також на ту важливу обставину, що так званий «третій сектор» за умов належної уваги до нього і за достатньої розвиненості є потужною сферою зайнятості громадян, які здійснюють не тільки функції моніторингу дій влади або об’єднання за інтересами, в цьому секторі на рівні регіону можуть здійснюватися масштабні соціальні програми, зокрема, благодійного або виховального спрямування, програми стимулювання місцевої економіки та дрібного (середнього) підприємництва тощо. Управлінські стратегії взаємодії структур влади із громадськими організаціями повинні будуватись саме з урахуванням того, що розвинена мережа таких організацій важливий чинник соціально-економічної стабілізації і подальшого стійкого розвитку як регіонів, так і України в цілому.
Проблемам формування і належного розвитку організацій «третього сектору» приділена досить велика увага науковців у пострадянських країнах і, зокрема, в Україні. Це пов’язано, у першу чергу, з тим, що весь процес постсоціалістичної трансформації (незалежно від того, як саме його визначати чи то як «демократичний транзит», чи то як «модернізацію» тощо) великою мірою залежить від розбудови і активізації мережі громадянських організацій, які утворюють у своїй цілісності так званий «третій сектор». Саме в цьому секторі об’ємному і багатовимірному виробляється, концентрується і знаходить свою багатоканальну реалізацію (втілення) енергія та ініціатива громадян, незалежно від того, де саме ці громадяни мешкають, наскільки вони політизовані (партизовані), формально організовані і входять до якихось зареєстрованих організацій і структур. Саме «третій сектор» є структурною основою громадянського суспільства у його якісному розумінні. Останнім часом значно зросла кількість публікацій про основи і цінності громадянського суспільства, хоча варто констатувати, що переважають здебільшого публіцистичні статті, автори яких в основному не ставлять на меті прискіпливий розгляд якихось істотних закономірностей становлення організацій, вироблення адекватної політики щодо них.
Проблеми формування структурно-організаційних засад «третього сектору» тією чи іншою мірою розглядаються у працях вчених, зайнятих проблемами демократії, загальної теорії громадян­ського суспільства. Класичними у цій галузі вважаються роботи таких авторів, як А. де Токівль, Р. Міхельс, Р. Патнем, М. Дюверже, К. Поппер, Д. Сорос та ін. Останнім часом з’явилося чимало робіт, присвячених соціальному менеджменту, теорії соціальної взаємодії, менеджменту організацій, менеджменту територіального рівня тощо. Ці роботи дають змогу створити відповідний «формат» розуміння багатоманітного матеріалу з проблематики «третього сектору», вони дають багато корисного з точки зору вироблення адекватної сучасної моделі політики щодо громадських організацій. Це, зокрема, роботи П. Друкера, П. Мінцберга, Дж. Хоманса, Р. Мертона, П. Бурд’є, Б.В. Сазонова, В.І. Тищенка, В.М. Іванова, В.І. Патрушева, Г. Щедровицького, В.М. Якимця та ін.
Українські суспільствознавці багато уваги приділяють аналізу передумов формування громадянського суспільства Серед них перш за все треба згадати прізвища таких науковців, як В.П. Андрущенко, О.Гарань, А.Ф. Колодій, Є.І. Бистрицький, М.В. Попович, А.Карась, В.П. Заблоцький, В.Полохало, І.Т. Пасько, М.І. Михальченко, С.Г. Рябов, В.Сидоренко, В.Ткаченко, М.Томенко та інші. Важливі аспекти управлінської практики у зв’язку із завданнями трансформації українського суспільства ставляться і розглядаються в роботах таких вітчизняних вчених, як Г.К. Губерна, С.Ф. Поважний, В.В. Дорофієнко, В.В. Бурега, М.Л. Братковський та ін.
У плані методологічному дослідники здебільшого дотримуються розширеного тлумачення «третього сектору» (і громадянського суспільства в цілому). На підставі розгляду найбільш поширених підходів можна зробити висновок, що існує усталена тенденція вважати «третій сектор» фактично тотожним сфері позадержавного суспільного життя і ледь не «автоматично» громадянському суспільству. Безумовно, існування таких площинно-одномірних стереотипів істотно заважає об’єктивному розумінню існуючих реалій і, відповідно, реалізації якихось практичних заходів (соціальних технологій) щодо розвитку цього ж «третього сектору», розбудові структур громадянського суспільства. На наш погляд, немає підстав вважати повністю обґрунтованим підхід, згідно з яким громадянське суспільство просто репрезентує сукупність незалежних від держави громадсько-політичних організацій. Важливо враховувати різноманітні організаційні, управлінські, ідеологічні, ціннісні і навіть особистісні, психологічні чинники, які сприяють (або ж стають на заваді) становленню «третього сектору», тому громадянське суспільство не вичерпується тільки організаційною мережею власне організацій.
На наш погляд, є підстави вважати державні органи одним з чинників становлення «третього сектору», а також фактором його стійкого існування. Саме ж громадянське суспільство, на наш погляд, слід тлумачити як наслідок і уособлення повноцінної і багатовимірної міжсекторальної взаємодії, зокрема, взаємодії органів державної влади із різноманітними громадськими об’єднаннями.
Щодо проблематики нашого дослідження, то ми якраз перш за все концентруємо нашу увагу на управлінських питаннях взаємодії органів державної влади і громадських організацій, на принципах і засадах державної політики щодо виникнення громадянських організацій, їх підтримки у здійсненні ними різноманітних статутних завдань. Ми вважаємо принципово важливим розгляд такої взаємодії на регіональному рівні, тому що саме цей рівень (який іноді визначають як «проміжний» між державним і місцевим) є визначально значимим у виробленні загальнонаціональної політики, у пошуку найбільш адекватних гнучких, враховуючих обстановку заходах, які сприяли залученню компетентної громадськості до вироблення і реалізації державної політики на усіх її рівнях, в усій її складності.
Цей аспект знаходиться на періферії уваги (якщо взагалі розглядається) у вказаних роботах і не виступає предметом спеціального дослідження. Це пояснюється здебільшого тим, що переважна кількість фахівців вважає цю тематику ледь не «другорядною» щодо «головних проблем», які стоять сьогодні на порядку денному перед політичними елітами пострадянських суспільств. Навіть якщо мету муніципального менеджменту визначають як «налагодження партнерських відносин між органами місцевого самоврядування, населенням і приватним капіталом», то така мета здебільшого тлумачиться в аспекті залучення громадян до фінансування програм розвитку території, використання місцевих ресурсів тощо [156, c. 153]. Місцева громадськість як спільнота усе ще не сприймається як важливий суб’єкт формування і реалізації стратегії регіонального розвитку, як компетентний і зацікавлений учасник соціально-економічної трансформації. Через усе це вивчення механізмів взаємодії державних органів із громадським сектором не завжди є достатньо теоретично обґрунтованим, і найперше це стосується проблем сутності і основних напрямків взаємодії державних органів із громадськими організаціями. Здебільшого узагальнюючі роботи, присвячені теорії і практиці державного управління, аспекти взаємодії органів державної влади із громадськістю залишають осторонь [47, с. 368] або ж розглядають вочевидь стисло як, наприклад, у невеликому розділі «Зв’язки з громадськістю в системі управлінської діяльності органу державної влади» популярного посібника з державного управління [36, с. 320-324]. Усе сказане ще раз доводить актуальність і необхідність дослідження механізмів взаємодії органів державної влади із громадськими об’єднаннями на рівні регіону.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідної роботи Донецького державного університету управління Міністерства освіти і науки України, в рамках теми «Регіональні аспекти інноваційної та інвестиційної діяльності та їх роль у розв’язанні соціально-економічних проблем регіону» (номер державної реєстрації 0199U003653). Матеріали дисертаційної роботи є частиною розробок теоретичних і методичних положень комплексного підходу до формування механізмів державного управління у сфері взаємодії з громадськими об’єднаннями.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є пошук і обґрунтування механізмів ефективної взаємодії органів державної влади та громадських об’єднань на регіональному рівні.
Для досягнення поставленої мети в роботі визначений такий комплекс задач:
визначення поняття «міжсекторальна взаємодія (партнерство)» стосовно сфери взаємодії органів влади і громадських організацій, зокрема, на регіональному рівні;
розгляд основних пріоритетів і визначення мети взаємодії органів влади та громадських організацій на регіональному рівні;
виявлення і обґрунтування основних принципів і засад державної (також на регіональному рівні) політики щодо громадських організацій;
оцінка наявного стану взаємодії органів влади і громадськості на регіональному рівні;
здійснення системного аналізу досвіду (в тому числі закордонного), накопиченого органами влади в сфері міжсекторальної взаємодії у регіонах;
визначення основних напрямків, на яких могла б здійснюватись взаємодія органів державної влади і громадських організацій в регіоні;
запропонування моделі оптимальної взаємодії органів державної влади і громадських організацій на регіональному рівні.
Об’єкт дослідження взаємодія органів державної влади та громадських об’єднань (міжсекторальна взаємодія) на регіональному рівні.
Предмет дослідження закономірності, механізми і форми ефективної міжсекторальної взаємодії (перш за все по лінії «влада-громадськість») на регіональному рівні.
Методи дослідження. У дисертації використані загальнонаукові і спеціальні методи, що дозволяють сформулювати принципи і розробити механізми ефективної взаємодії органів державної влади і громадських об’єднань на регіональному рівні.
У методологічному плані для завдань дослідження цінними є принципи і процедури так званого «рефлексивного управління» (за В.А. Лефевром) та «соціально-організованого мислення», що передбачає особливе значення полісуб’єктності соціально значущих рішень, у формуванні і реалізації яких беруть участь представники різних верств і різних соціальних секторів. Зокрема, в дисертації розглянуті у методологічній площині різні засадничі і мотиваційні підстави, що спонукають представників різних секторів підтримувати міжсекторальну взаємодію та створювати соціально-мережеве поле постійного партнерства як підсумкову величину взаємодії вказаних різних потенціалів.
Із загальнонаукових методів було застосовано методи системного аналізу (постановка завдань дослідження та дослідження цілісного контексту управлінського впливу на відносини взаємодії суспільних секторів), синтезу (узагальнення окремих технологій і апробованих механізмів у цілісну практично орієнтовану модель), моделювання (відтворення найістотніших елементів досліджуваного об’єкта на рівні концепцій та конкретних рекомендацій), експерименту (апробація результатів у практичній діяльності органів влади, громадських організацій) тощо. Широко застосовувалися методи аналізу соціальних явищ (процесів), а також інструментарій методів соціальної інженерії стосовно становища і завдань суспільства, яке динамічно трансформується. Зокрема, докладно розглянуті соціо-інженерні алгоритми формування територіальних спільнот, механізми залучення громадськості до формування та реалізації місцевих (регіональних) стратегій розвитку тощо. Були використані методи порівняння (методи соціальної компаративістики), які дали змогу зіставити і проаналізувати аспекти взаємодії влади і громадських організацій на рівні регіонів у різних країнах, особливо країнах транзиту.
Інформаційною базою дослідження є вітчизняні і закордонні публікації; документи поточних архівів органів державної влади і місцевого самоврядування; документи громадських організацій, ресурсних центрів, а також центрів соціальних технологій; аналітичні звіти (поточні, щорічні, звіти про підсумки виконання проектів тощо); збірники матеріалів конференцій і «круглих столів», присвячених досліджуваній проблематиці; результати досліджень, проведених науковими організаціями України. Зокрема, під час роботи над темою нами залучалися матеріали наступних центрів і громадських організацій: Центру соціальних і політичних досліджень ім. О.В. Разумкова, Центру підтримки творчих ініціатив, Дніпровського центру соціальних досліджень, Інституту громадянського суспільства, Представництва Європейської комісії в Україні, Молдові та Білорусі, Агентства США з міжнародного розвитку (USID), Канадського агентства з міжнародного розвитку (CIDA), Інституту регіональних та євро- інтеграційних досліджень «ЄвроРегіо Україна», Інституту «Схід Захід», Міжнародного Центру перспективних досліджень, Центру дослідження соціальних перспектив Донбасу, Агентства моделювання ситуацій, Українського незалежного центру політичних досліджень, Буковинської партнерської агенції, Агентства регіонального розвитку «Донбас» (Донецьк), Центру дослідження соціально-економічних перспектив Північного Причорномор’я (Миколаїв) та багатьох інших.
Наукова новизна одержаних результатів. Унаслідок виконання дослідження було отримано низку результатів, які мають характер наукової новизни. Це стосується таких положень дисертації:
уперше:
запропоновано модель оптимальної взаємодії органів державної влади і громадських організацій на регіональному рівні, яка містить системно-структурну та спонтанно-пошукову складові;
удосконалені:
принципи взаємодії органів державної влади і громадських організацій на рівні регіону, які повинні здійснюватися на умовах партнерської рівності, адекватного представництва, громадської участі, зосередженості на проблемах локального розвитку, на нагальних потребах громад (у тому числі органів громадської самоорганізації), субсидіарності, відкритості (перш за все поінформованості громадян у ключових справах, що стосуються життя територіальної громади) та ін.;
напрямки розбудови полісуб’єктного партнерства (взаємодії), зокрема, між органами влади і громадянського суспільства на рівні регіону, що є необхідним чинником створення системи стійкої (консолідованої) демократії учасницького типу, за якого долається відчудження людини від влади і забезпечується постійне представництво всіх значущих соціальних інтересів;
підхід до формування цілей взаємодії органів влади і громадських організацій на рівні регіону в процесуальному аспекті, який передбачає постійне взаємоузгодження інтересів, підтримання загального стану соціально-політичної стабільності;
одержали подальший розвиток:
умови міжсекторальної взаємодії, що ґрунтуються на глибинних відмінностях, які відрізняють і водночас інтегрують різні сектори у суспільстві, органи державної влади мають особливі ініціюючі можливості у формуванні системи міжсекторальної взаємодії;
механізми формування моделі взаємодії органів регіональної влади із громадськістю, яка на першому етапі впровадження може передбачати природну і виправдану асиметрію (більш вагома і відповідальна участь саме структур влади, яка активно і зацікавлено сприяє формуванню (відтворенню) мережі організацій «третього сектору»);
механізми взаємодії органів державної влади і громадських організацій (широких кіл громадськості) у формуванні стратегій місцевого (регіонального) розвитку, які є надзвичайно плідною і перспективною формою сприяння залученню громадян до осмислення існуючого становища, пошуку і реалізації тих чи інших форм зацікавленої і відповідальної участі людей у формах організованої громадянської ініціативи;
механізми розповсюдження (імплементації) накопиченого в Україні і за кордоном досвіду сприяння місцевим громадам, органам самоорганізації, залучення громадян до розбудови мережі соціальної роботи, інших форм налагодження і розвитку сфери міжсекторальної взаємодії.
Практичне значення одержаних результатів. Головні висновки дослідження мають значення для осмислення теорії і практики постсоціалістичного переходу, формування сучасних засад демократичної транзитології. Матеріал дисертаційного дослідження і отримані результати можуть бути використані у викладанні курсів адміністративного менеджменту, соціального менеджменту, менеджменту організацій, соціології організацій, інноваційного менеджменту, менеджменту проектів тощо. Ідеї і висновки дисертації можуть бути використані у розробці стратегії міжсекторальної взаємодії на регіональному рівні, а також з метою підготовки практичних працівників-організаторів, що будуть задіяні у сфері формування і розвитку громадянських організацій (місцевих громад, спілок, фондів).
Практичне значення результатів дисертаційного дослідження підтверджено відповідними довідками про їх впровадження: Донецької міської ради (довідка № 01/23-2791 від 08.06.2005 р.), Управління у справах сім’ї та молоді Донецької обласної державної адміністрації (довідка № 133/1-09 від 20.05.2005 р.), Управління по зв’язках з громадськістю Донецької міської ради (довідка № 51 від 07.06.2005 р.), Донецького обласного комітету профспілки працівників освіти і науки України (довідка № 01/15-116 від 09.06.2005 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є завершеним дослідженням. У ній автору належать теоретичні положення щодо розробки та практичного втілення ефективних механізмів взаємодії органів державної влади на регіональному рівні та громадських формувань (об’єднань) різного спрямування. Особливе значення має визначення транзиційної специфіки українського суспільства, в якому триває процес імплементації усталених у розвинених країнах форм взаємодії влади і громадськості.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертації доповідалися і обговорювалися на засіданнях кафедри соціології управління і кафедри загального та адміністративного менеджменту Донецького державного університету управління, на університетських наукових конференціях, а також під час роботи наукових конференцій: Друга міжнародна науково-практична конференція «Молодь і держава» (Святогірськ, 2003), Міжнародна науково-практична конференція «Інноваційний менеджмент в системі модернізації управління освітою» (Донецьк, 2004).

Публікації. Основні положення і результати дослідження опубліковані у 9 роботах, з них 7 статей у фахових виданнях (2 статті у наукових журналах, 5 статей у збірниках наукових праць), а також 2 публікації в збірниках матеріалів конференцій. Загальний обсяг публікацій 3,1 друк. арк., з них автору належить 3,0 друк. арк.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У процесі дослідження обґрунтовані наступні висновки, що дозволяють сформулювати принципи і розробити механізми ефективної взаємодії органів державної влади і громадських об’єднань на регіональному рівні.
1. Взаємодія органів державної влади та громадських організацій є визначально важливим елементом загальної системи міжсекторальної взаємодії, яка у своєму розвиненому вигляді набуває характеру партнерства. Міжсекторальна взаємодія (партнерство) особливий вид взаємин між соціальними агентами (організаціями, компаніями, фірмами, громадськими асоціаціями і об’єднаннями), в які вони зацікавлено і рівноправно вступають для ефективного досягнення власних цілей. На регіональному рівні системна ефективна взаємодія органів влади і громадських організацій є однією із засадничих умов соціально-політичної стабільності та стійкого розвитку. Саме через різноманітні канали такої взаємодії інтереси мешканців регіону можуть найповнішим чином виявлятися, артикулюватися (тобто чітко формулюватися), репрезентуватися у систематизованому і впорядкованому вигляді, бути дієвими і результативними. Через посередництво інституціоналізованих структур взаємодії інтереси людей, як правило, набувають конструктивного характеру, причому навіть такі інтереси, які в інших випадках могли б набути руйнівного характеру.
2. Встановлено, що взаємодія органів влади і громадських організацій на рівні регіону має на меті кілька головних цілей. На рівні процесуальному (поточної повсякденності) визначально важливою метою взаємодії є постійне взаємне узгодження інтересів, підтримання стану соціально-політичної стабільності. Якщо ж брати за мірило стратегічні перспективи розвитку регіону як територіальної соціально-економічної цілісності, то головною спільною метою учасників взаємодії буде забезпечення нової якості людського життя, створення умов для життя і праці у безпечних і екологічно здорових умовах. Усі вказані цілі охополюються словосполученням «стійкий людський розвиток». Підхід до завдань регіонального розвитку в рамках парадигми стійкого розвитку створює підстави для істотно нового підходу до питань ефективного забезпечення процесів стратегічного розвитку як на місцевому, регіональному, так і на національному рівнях. В умовах перехідного періоду для України розбудова такого полісуб’єктного партнерства (взаємодії) є абсолютно необхідним чинником для створення системи стійкої демократії учасницького типу, за якого долається відчуження людини від влади і забезпечується постійне представництво всіх значущих соціальних інтересів.
3. Основними принципами взаємодії органів державної влади і громадських організацій на рівні регіону повинні бути партнерська рівність, адекватне представництво, громадська участь, сфокусованість на проблемах локального розвитку, на нагальних потребах громад (у тому числі органів громадської самоорганізації), субсидіарність, відкритість (перш за все поінформованість громадян у ключових справах, що стосуються життя територіальної громади) та ін. Взаємодія органів державної влади і громадських організацій може бути ефективною за умов, якщо вона побудована на засадах системності і постійності, що має бути належним чином зафіксовано у відповідних програмах взаємодії.
4. Здебільшого наявні приклади налагодження взаємодії між органами державної влади та громадськістю носять спорадичний і спонтанний характер, що показує їх початковий, нестійкий, нестабільний характер. Наразі взаємодія органів влади і громадськості носить здебільшого демонстраційний (з боку органів влади), орієнтований на ефект створення позитивного іміджу влади як відкритої, демократичної, налаштованої на діалог із громадянами. Громадські організації не є рівноправними партнерами влади навіть у тих сферах, де їхня участь вже зараз може бути корисною і плідною.
5. Здійснений у дослідженні аналіз наявного вітчизняного та зарубіжного досвіду, накопиченого в сфері міжсекторальної взаємодії у регіонах, заслуговує на безумовну увагу і розповсюдження (імплементацію). Особливо в умовах України є корисним досвід сприяння місцевим громадам, органам самоорганізації, залучення громадян до розбудови мережі соціальної роботи, інших плідних форм налагодження і розвитку сфери міжсекторальної взаємодії. Важко переоцінити значення цілеспрямованої методичної та організаційної допомоги, яку можуть надавати органи влади в процесі становлення організацій «третього сектору». Все це допомагає актуалізувати і надалі задіяти наявні механізми інновативно-соціального, а також кадрового, соціально-технологічного та інших порядків, враховуючи також освоєння населенням принципів, технологій і навичок, які ще не стали надбанням пересічного громадянина (і пересічної громади).
6. Основними напрямками, за якими найбільш плідно і перспективно може здійснюватись взаємодія органів державної влади і громадських організацій в регіоні є наступні: взаємодія органів державної влади і громадських організацій (широких кіл громадськості) у формуванні стратегій місцевого (регіонального) розвитку; розбудова на локальному рівні мережі комітетів громадської територіальної самоорганізації; створення громадських рад (дорадчого або експертного характеру); систематичний обмін інформацією між органами державної влади та громадськими організаціями тощо.
7. Серед указаних вище форм особливе значення має злагоджена робота влади і громадськості з реалізації потенціалу міжсекторальної взаємодії (по лінії «влада громадськість») у формуванні стратегій місцевого розвитку. Саме ця форма сприяє залученню громадян до осмислення існуючого становища, пошуку і реалізації тих чи інших форм зацікавленої і відповідальної участі людей у формах організованої громадянської ініціативи.
8. Модель оптимальної взаємодії органів державної влади і громадських організацій на регіональному рівні мусить обов’язково містити системно-структурну складову (цілеспрямоване сприяння державних органів становленню широкої мережі громадських організацій, привертання уваги громадян до проблем регіону і перспектив власної участі у вирішенні цих проблем в межах громадянської компетенції) та спонтанно-пошукову складову (діяльність громадянських організацій, які акумулюють настрої і інтереси людей, а також впливають на формування цих настроїв і інтересів).
На першому етапі впровадження модель взаємодії органів регіональної влади із громадськістю може передбачати природню і виправдану асиметрію (більш вагома і відповідальна участь саме структур влади, яка активно і зацікавлено сприяє формуванню (відтворенню) мережі організацій «третього сектору»).
Після зміцнення мережі репрезентативних організацій (тобто таких, що відносно адекватно відображують нагальні інтереси значної кількості громадян) модель взаємодії органів регіональної влади із громадськістю мусить будуватися на засадах рівності (симетрії) і партнерства, незалежно від того, наскільки чисельною є та чи інша організація, наскільки великим є її вплив на громадян тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Антонюк Д., Степанова В. Бюджет: Пособие по работе с местным и региональным бюджетом для некоммерческих организаций. - Псков, 2000. 44 с.
2. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень: Проблеми теорії, методології, практики: Моногр. К.: Вид-во.УАДУ, 2000. 328 с.
3. Балабанова Н.В., Жуков В.И., Пилипенко В.Е. Социальный диалог. Социальное партнерство. Социальное государство /Академия труда и социальных отношений Федерации Профсоюзов Украины. К., 2002. 189 с.
4. Белокурова Е.В. Концепции гражданского обществ в российском прочтении: обзор публикаций последних лет // Граждане и власть: проблемы и подходы / Под ред. Г.М. Михалевой, С.И. Рыженкова (при участии Е.В. Белокуровой). М; СПб.: Летний сад, 2001. С.28-49.
5. Білик Я. Формування соціально-психологічної культури студентської молоді у вищому навчальному закладі // Вища освіта України. 2004. № 3. С. 105-109.
6. Бойко-Бойчук О. Влада, бізнес і громада: шлях до конструктивного діалогу. Міжсекторне співробітництво в системі місцевого самоврядування // Розвиток громад і регіонів України: [Проект Київського Інституту Схід-Захід]/ В. Гудак, Г. Ліневич, О. Бойко-Бойчук та інші; За ред. С. Максименка. К.: Логос, 1999. С.40-66.
7. Бородін Є.І. Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні»: історія змін та доповнень (1994 2004 рр.) // Грані. 2005. № 1. С. 3-13.
8. Братковський М.Л. Проблеми регіонального управління // Актуальні проблеми і досвід місцевого самоврядування у східноукраїнському регіоні. Донецьк: УЕЄПД НАН України, 2001. С.117-121.
9. Бувальцева В.И., Сурнин В.С. Теория и методология исследования устойчивого роста экономики региона. Кемерово: Кузбасс вузиздат, 1998. 224с.
10. Будущее старых промышленных регионов. Специальный выпуск для жителей шахтерских поселков // Информационный бюллетень Агентства регионального развития «Донбасс». 1998. Сентябрь. 49 с.
11. Бурега В.В. Социально-адекватний менеджмент. В поисках новой парадигмы. К.: Академия, 2001. 272 с.
12. Бурега В.В., Заблоцький В.П. Суспільство в період транзиції: український контекст. Донецьк: ДонДУУ, 2001. 170 с.
13. Буртник Л. Партнерство як перспектива на шляху до розв’язання соціально-економічних проблем // Україна: аспекти праці. 2002. № 1. С.47-49.
14. Бутко М., Мурашко М. Регіональні складові соціального партнерства // Економіка України. 2001. № 4. С.4-9.
15. Вейцман Б., Маслич Б. Влада та громадські організації: досвід співпраці у Польщі та в Україні. К.: Центр підтримки громадських ініціатив Борис»; Ресурсний центр розвитку громадських організацій Гурт», 2001. 88 с.
16. Виховання духовності і толерантності молоді є основою розвитку сучасної освіти // Освіта України. 2005. 15 квітня.
17. Від тоталітаризму до участі громадськості у виробленні політики. К.: Міжнародний центр перспективних досліджень, 1997-1999. 37 с.
18. Геец В.М. Социально-экономические трансформации при переходе к экономике знаний // Социально-экономические проблемы информационного общества; Под ред. Л.Г. Мельника. Сумы: Университетская книга, 2005. С.16-33.
19. Герасимчук З.В. Регіональна політика сталого розвитку: методологія формування, механізми реалізації. Луцьк: Надстир’я, 2001. 528 с.
20. Гогвуд Б., Ган Л. Аналіз політики для реального світу: Пер. з англ. А. Олійник. К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2004. 396 с.
21. Головатий М.Ф., Лукашевич М.П., Дмитренко Г.А., Петрова І.Л., Панасик М.Б. Управлінські аспекти соціальної роботи: Курс лекцій. К.: МАУП, 2002. 375 с.
22. Головаха Е. Отношение к власти и политический выбор молодежи Украины // Социология: теория, методы, маркетинг. 2002. № 1. С. 117-127.
23. Гошко А.А., Дмитренко Т.А. Формирование украинской модели менеджмента // Персонал. 1997. № 5. С. 3-17.
24. Гостенина В.И. Социальное партнерство в различных моделях общества. М.: Айна, 2001. 96 с.
25. Гражданское общество. Мировой опыт и проблемы России / Ин-т мировой экономики и международных отношений РАН; А.Г. Володин, Т.Е. Ворожейкина, А.В. Загорский и др. М.: Эдиториал УРСС, 1998. 312 с.
26. Гранберг А.Г. Основы региональной экономики: Учебник для вузов. М.: ГУ ВШЭ, 2000. 495 с.
27. Громади України на шляху відродження. К.: Вид-во Ай Бі», 2002. 280 с.
28. Громадою ми сильніші! // Віче. 1999. № 11. С. 60-71.
29. Громадські об’єднання у Львівській області. Інформаційно-статистичний довідник. Львів: «Діло», 1998. 147 с.
30. Громадські ради в Україні: Довідник / Український незалежний центр політичних досліджень; Уклад. Максим Лациба. К.: 2003. 232 с.
31. Гузіна Д. Проблеми демократизації: порівняльний аналіз політичних змін у Східній Європі // У пошуках правильної парадигми: Концептуальні перспективи посткомуністичного переходу у країнах Східної Європи: Пер. з англ.; За ред. Д. Гузіни К.: Вид-во Ай Бі», 2003. С.8-46.
32. Гуляєв В. Інформація в системі соціального партнерства // Україна: аспекти праці. 2000. № 7. С.28-30.
33. Данилов А.К. К новой парадигме управления мировыми процессами // Проблемы теории и практики управления. 2001. № 1. С.41-46.
34. Дементьєв В.В. Влада в системі економічних відносин: Автореф. дис. д-ра екон. наук: 08.01.01 /Донецький національний університет. Донецьк, 2004. 32 с.
35. Демченко Н.Т. Политические ориентации студенческой молодежи // Менеджер. 2002. № 5. С. 62-65.
36. Державне управління: Навч. посібник/ А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенський, А.Ю. Васіна, Л.Ю. Гордієнко; За ред. А.Ф. Мельник. 2-ге вид, випр. і доп. К.: Знання, 2004. 342 с. (Вища освіта ХХІ ст.).
37. Довідник неурядових організацій України. К.: Академія, 1997. 98 с.
38. Довідник організацій громадянського суспільства Донецької та Луганської областей. Донецьк: Донеччина, 2001. 46 с.
39. Долішний М.І., Бєлєнький П.Ю., Бідак В.Я., Вовканич С.Й., Бойко Є.І. Регіональна політика: методологія, методи, практика. Львів: НАН України, Інститут регіональних досліджень, 2001. 719 с.
40. Дополнительное образование муниципальных служащих: Учеб.-метод. пособие / Рос. центр местн. самоуправления. М.: Ред-изд. центр Муниципальная власть, 2000. Вып. 6.: Муниципальное управление / Под ред. Л.Е. Лаптевой. 232 с.
41. Дорофиенко В.В. Проблемы регионального управления социально-экономическим развитием и процессы регионализации. Харьков: Основа, 1997. 187 с.
42. Дружинин П.В. Структурные модели региональной экономики. Петрозаводск: КарНУ РАН, 2000. 96 с.
43. Друкер П.Ф. Задачи менеджмента в XXI веке: Пер. с анг.: Учеб. пособие. М.: Вильямс, 2001. 200 с.
44. Дубровський І.М. Соціальне партнерство: Навчально-методичні матеріали до навчального курсу / Харківський соціально-економічний інститут. Х., 1999. 119 с.
45. Єріна А.М. Статистичне моделювання та прогнозування. К.: КНЕУ, 2001. 170 с.
46. Жданенко С.Б. Партнерское взаимодействие в процессе становлення гражданского общества (социально-философский аналіз) /Национальная юридическая академия им. Ярослава Мудрого. Автореф. дис. канд. филос. наук: 09.00.03. Харьков, 2003. 20 с.
47. Желюк Т.Л. Державна служба: Навч. посібник. К.: Професіонал, 2005. 576 с.
48. Жилин Ю. К эволюции понятия гражданское общество // Политический процесс и его противоречия. М.: Изд-во «Весь мир», 1997. С.88-98.
49. Жуков В., Скуратівський В. Соціальне партнерство в Україні: Навч. посібник. К.: Українська академія державного управління при Президентові України, 2000. 200 с.
50. Заблоцький В.П. Глобалізація: теоретичний концепт, ідеологема, практика трансформації // Схід. 2000. № 2. С. 49-53.
51. Задорожний Г.В., Коврига О.В., Смоловик В.В. Соціальне партнерство реальний шлях до відкритого суспільства. Харків: Харківський інститут бізнесу і менеджменту, 2000. 192 с.
52. Зайцева К.В. Менеджмент в общественных организациях. Донецк: ДонГАУ, 2003. 192 с.
53. Закон України «О повышении социальных гарантий для граждан» // ВВРУ. 1991. № 42 С. 549
54. Закон України «О политических партиях Украины» // ВВРУ. 2001. № 23. С. 118.
55. Закон Украины «О содействии социальному становлению и развитию молодежи в Украине» // ВВРУ. 2000. № 27. С. 211.
56. Закон Украины «Об объединениях граждан» // ВВРУ. 1992. № 34. С. 504.
57. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» // Урядовий кур’єр. 1997. 14 червня. С.11-20.
58. Закон України «Про місцеві державні адміністрації» // Офіційний вісник України. 1999. № 18. С. 47
59. Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» // Офіційний вісник України. 1999. № 38.
60. Занадворов В.С., Занадворова А.В. Экономика города: Учеб. пособие. М.,: Магистр. 268 с.
61. Застосування механізмів ефективності менеджменту в діяльності державних органів: теорія і практика: Пер. з англ. та фр. / Ресурс. центр розвитку громад. орг. Гурт». К.: Вид. дім КМ Академія», 2001. 178 с.
62. Збірник матеріалів МЦНП «Порівняльні дослідження і закони з питань соціального партнерства», Донецьк: Астропринт, 2003. 264 c.
63. Зеленько Г. Навздогінна модернізація» досвід Польщі та України. К.: Критика, 2003. 216 с.
64. Іванов І. Важкі кроки консолідації // Віче. 1999. № 8. С.90-95.
65. Иноземцев В.Л. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы. М.:Логос, 2000. 306 с.
66. Карданская Н.Л. Принятие управленческого решения: Учебник для вузов. М.: ЮНИТИ, 1999. 407 с.
67. Кін Дж. Громадянське суспільство. Старі образи, нове бачення: Пер. з англ. К.: «К.І.С.»; «АНОД», 2000. 257 c.
68. Кічельт Г., Мансфельдова З., Марковський Р., Тока Г. Історична спадщина та стратегії демократизації: шляхи до посткомуністичних державних устроїв// У пошуках правильної парадигми: Концептуальні перспективи посткомуністичного переходу у країнах Східної Європи: Пер. з англ.; За ред. Д. Гузіни К.: Вид-во Ай Бі», 2003. С.143194.
69. Коаліції НДО в країнах Центрально-Східної Європи: досвід співпраці з місцевою владою: Матеріали міжнародної конференції «Створення механізмів для посилення залучення коаліцій НДО до процесу розробки та прийняття рішень на місцевому рівні в країнах ЦСЄ» 20-22 червня. Яремча, 2000. С.8-12.
70. Колбеч Г.К. Політика: Основні концепції в суспільних науках / Пер. з англ. О. Дем’янчука. К.: Вид. дім «КМ Академія», 2004. 127 с.
71. Колпаков В.М. Теория и практика принятия управленческих решений: Учеб. пособие. К.: МАУП, 2000. 256 с.
72. Комаров М.П. Инфраструктура регионов мира: Учебник. СПб.: Изд-во В.А. Михайлова, 2000. 347 с.
73. Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень і доступ до правосуддя з питань щодо навколишнього середовища, Орхус, Данія. 23-25 червня. 1998.
74. Конох М.С. Поняття соціум» і його філософське осмислення // Вісник Харківського національного університету. Наука. Культура. Постмодерн. 579-1/2003. С.105112.
75. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. С.141.
76. Корені трави 2: Участь громадськості у формуванні політики: У 2 ч. / І. Підлуська (наук.ред.), Г. Усатенко (упоряд.), О. Боронь (упоряд.). К.: Фонд «Європа ХХІ», 2004. Ч.І. 196 с.
77. Котельникова В.Н. Модель государственного служащего XXI века: подходы и пути формирования / Человек XXI века: индивидуальные и социальные аспекты // Сборник докладов Республиканской научно‑практической конференции. Сыктывкар, 2000.
78. Кочерга В. Студентське самоврядування ознака демократії у ВНЗ // Освіта України. 2005. 17 травня.
79. Кравченко В.В., Лісовик В.С., Матвієнко А.С., Підмогильний М.В., Пітник М.В. Участь громадян у здійсненні місцевого самоврядування: Навч. посібник / Асоціація міст України та громад; Товариство науковців по сприянню муніципальній реформі. К.: Атіка, 2004. 264 с.
80. Лавров А.М. Мифы и рифы российского бюджетного федерализма. М.: Из-во Магистр, 1997. 48 с.
81. Лазор О.Д., Лазор О.Я. Державна служба в Україні: Навч. посібник. К.: Дакор; КНТ,2005. 472 с.
82. Лазор О.Д., Лазор О.Я. Служба в місцевих органах самоврядування: Науково-практичний коментар: Навч. посібник. К.: Дакор; КНТ,2005. 368 с.
83. Лапшова Е.М. Кто и как пытается защитить права людей труда? // Граждане и власть: проблемы и подходы / Под ред. Г.М. Михалевой, С.И. Рыженкова (при участии Е.В. Белокуровой). М; СПб.: Летний сад, 2001. С.120-124.
84. Ле Дюк. Учасницька демократія: Пер. з англ. Харьков: Центр освітніх ініціатив, 2002. 160 с.
85. Ліневич Г. Підстави для довіри і підтримки. Їх в Україні має лише місцева влада, у чому переконують черкаські самоврядні ініціативи // Розвиток громад і регіонів України: [Проект Київського Інституту Схід-Захід.] / В. Гудак, Г. Ліневич, О. Бойко-Бойчук та ін.; За ред. С. Максименка. К.: Логос, 1999. С.14-39.
86. Луканина М.В. Связи с общественностью в системе государственного управления // Вестник Московського университета. Сер. 21 Управление (государство и общество). 2005. № 2. С. 107-115.
87. Максимець Б. Політичні партії і партійні системи в суспільно-політичному процесі // Вісник НАДУ при Президентові України. 2004. № 4. С. 378-384.
88. Мандибура В. Соціальна політика держави та її структурні складові // Україна: аспекти праці. 2000. № 7. С.21-23.
89. Мандрик В., Ляпіна К., Ламах Е. Громадські слухання як елемент лобіювання: Посібник для громадських організацій, які працюють для розвитку малого та середнього бізнесу. К.: А.П.Н., 2002. 60 с.
90. Марача В.Г. Рефлексивное управление общественными изменениями и социокультурные институты // Социальное мышление и деятельность: влияние новых интеллектуальных технологий; Тр. Института системного анализа Российской академии наук. М. Едиториал УРСС, 2004. С. 226-237.
91. Матвеев С.А., Буланенко Л.С., Михеев С.А. Политология. Харьков: Одиссей, 2000. 336 с.
92. Мельниченко В. Політична відповідальність у державному управлінні // Віче. 2003. №1. С.19-24.
93. Местное самоуправление в зарубежных странах: информационный обзор / Под ред. Н.П. Медведева, А.И. Ракитова, А.Ю. Федорова, В.А. Бенкевича, С.И. Жуланова. М.: Юрид. лит., 1994. 80 с.
94. Местное самоуправление. Межсекторное партнерство: государственные структуры, гражданское общество, бизнес / Сост.: Е. Крылова, Р. Куртсеитов, Р. Хаяли, Т.Дагджи, Л. Камишова. К.: Изд-во «РВК». 2003. 136 с.
95. Местные финансы и местные сообщества: Справочное пособие. Нижний Новгород: Волго-Вятский потенциал, 2001 198 с.
96. Минцберг Г. Структура в кулаке. СПб.: Питер, 2002. 512 с.
97. Мірошниченко О.В. Розвиток соціально-трудового партнерства в Україні: методика, методологія аналізу, напрямки вдосконалення: Монографія. К.: УІСД; Вид-во «ПРИНТ-ЕКСПРЕС», 2003. 187 с.
98. Михеїв В.А. Основы социального партнерства: теория и політика: Учебник для вузов. М.: Екзамен, 2001. 448 с.
99. Моделирование социо-эколого-экономической системы региона / Под ред. В.И. Гурмана, Е.В. Рюминой. М.: Наука, 2001. 175 с.
100. Мороз О. Моделювання // Філософський енциклопедичний словник. К.: Абрис, 2002. 392 с.
101. Мостовий Г.І., Амосов О.Ю., Мартиненко В.М., Черепанова В.О. Механізми підвищення ефективності діяльності органів державного управління на регіональному рівні / Національна Академія державного управління при Президентові України; Харківський регіональний інститут. Харків: Вид-во Харківського РІ НАДУ «Магістр», 2004. 207 с.
102. Муниципальный менеджмент в Российской Федерации. Выводы и рекомендации. М., 2001. 237 с.
103. Мэннинг Н., Парисон Н. Реформа государственного управления. Международный опыт. Пер. с англ. М.: Изд-во «Весь мир», 2003. 496 с.
104. Нагребецька І. Українськи профспілки з ознаками євроінтеграції // Урядовий кур`єр. 2005. 26 квітня.
105. Настольная книга консультанта по проблемам местного самоуправления / Под ред. С. Юрковой, Х. Пюндта, Э. Маркварта. М.; Спб., 2000. 199 с.
106. Наумкіна С.М. Соціально-політичні аспекти ефективності управлінської діяльності. Автореф. дис. д-ра. політ. наук: 23.00.02. / ІПЕНД НАН України. К., 1996. 42 с.
107. Нємцов В.Д., Довгань Л.Є., Синіок Г.Ф. Менеджмент організацій. К.: ЕксОБ, 2002. 400 с.
108. Нестеров Д. Громадянські журі як інноваційний інструмент залучення громадян до процесу вироблення управлінських рішень / Актуальні проблеми державного управління. Зб. наук. пр. Вип. 4 (18). Дніпропетровськ: ДРІДУ НАДУ, 2004. С.98-102.
109. Новіков В. Соціальне партнерство: шляхи становлення і розвитку // Економіка України. 2001. № 4. С.85-88.
110. Общегосударственная программа поддержки молодежи на 2004 2008 годы // Голос Украины. 2003. 16 декабря
111. Общественное участие в бюджетном процессе на Северо-западе России / Под ред. М.Б. Горного. - СПб.: Норма, 2002. 320 с.
112. Ордешук П. Уроки для громадян нових демократій: Пер. з англ. Харків: Центр освітніх ініціатив, 2005. 188 с.
113. Осадчая Г.И. Стиль жизни молодых граждан: трансформация и реальная дифференциация // СОЦИС. 2002. № 10. С. 88-94.
114. Осовий Г.В. Соціальне управління і профспілковий рух // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. 2002. № 1. С.17-18.
115. Основи демократії / Бессонова М., Бірюков О., Бондарук С. та ін. За заг. ред. Колодій А. К. Вид-во Ай Бі», 2002. 684 с.
116. Павловський М.А. Стратегыя розвитку суспільства: Україна і світ (економіка, політологія, соціологія) . К.:Техніка, 2001. 312 с.
117. Патнем Р.Д. Творення демократії: традиції громадської активності в сучасній Італії: Пер. з англ.. В. Ющенко. К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2001. 302 с.
118. Пато-, де-, пост индустриализация старых промышленных регионов: алгоритмы социальной трансформации/ В.М. Коваль, В.П. Заблоцкий, А.В. Лях и др. Донецк: Агентство регионального развития «Донбасс» 2002. 130 с.
119. Пауел Д.Б. Сучасні демократичні країни. Участь у політичному житті, стабільність і насильство: Пер. з англ.. Харьков: Каравела, 2004. 288 с.
120. Первая ярмарка общественных организаций Донецкой области. Сборник материалов. Искандер. Донецк, 2001. 34 с.
121. Переход к демократии стран Центральной и Восточной Европ