МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В РЕГІОНІ

Короткий опис

ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Запорізький інститут державного та муніципального управління”

На правах рукопису

Ізюмська Вікторія Анатоліївна

УДК 351:658.82

МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В РЕГІОНІ

Спеціальність 25.00.02 механізми державного управління

ДИСЕРТАЦІЯ на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник
Василевський А.К.,
доктор економічних наук,
професор

Запоріжжя 2007

ЗМІСТ

ВСТУП

3

РОЗДІЛ1.ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

8

1.1.Інноваційна діяльність як об’єкт державного управління

8

1.2.Інноваційна політика як складова сучасної соціально-економічної політики держави

29

1.3.Державна політика стимулювання інноваційної діяльності

46

Висновки до першого розділу

61

РОЗДІЛ2.АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ІННОВАЦІЙНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ РЕГІОНУ

66

2.1.Формування національної інноваційної системи

66

2.2.Оцінка інноваційно-інвестиційного клімату в регіоні

88

2.3. Методологія і практика регулювання інноваційних процесів в регіоні

101

Висновки до другого розділу

114

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В РЕГІОНІ

118

3.1.Стратегія регіональної інноваційної політики

118

3.2.Обґрунтування механізму активізації регіональної інноваційної політики

138

3.3.Економічні та організаційні механізми забезпечення інноваційно-інвестиційної спрямованості регіонального розвитку

146

Висновки до третього розділу

158

ВИСНОВКИ

164

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

171

ВСТУП

Актуальність теми. Інноваційна діяльність як одна з форм управлінської діяльності (управління інноваціями щодо їх подальшого впровадження у виробництво, ефективного використання для отримання та збільшення прибутку) відіграє значну роль у здійсненні державою своїх функцій. Найважливішим питанням здійснення такої діяльності є теоретичне розроблення та наступне нормативне закріплення найбільш ефективних форм державного управління й державного регулювання цією діяльністю. Для кожної держави важливим питанням її стабільності та зростання економічного потенціалу є наявність необхідних ресурсів, завдяки яким вона може здійснювати свою економічну політику. Інновації є передумовою і водночас наслідком успішного проведення економічних реформ. Питання здійснення інноваційної діяльності є одним із головних чинників для динамічного розвитку економіки, підвищення життєвого рівня, збільшення кількості робочих місць. Держава повинна навчитися ефективно використовувати ці ресурси, а найважливіше навчитися співпрацювати з інвесторами шляхом створення привабливого правового поля та гарантування інвесторам їх прав. Знайти ефективну модель інноваційної діяльності, яка стимулює інвесторів щодо капіталізації держави без глибокого історичного аналізу теоретичного та практичного досвіду, неможливо.
Існує досить значний за обсягом та спектром пласт сучасних досліджень регулювання інвестиційно-інвестиційних процесів в економіці України. Не зменшуючи значущість внеску інших дослідників, можна відзначити праці О.Алимова, С.Білої, В.Бабича, В.Бесєдіна, В.Воротіна, А.Гальчинського, В.Гейця, М.Герасимчука, М.Долішнього, В.Дорофієнка, І.Лукінова, В.Лушкіна, В.Мартиненка, А.Мерзляк, І.Павлова, П.Перерви, Д.Черваньова, М.Чумаченка та багатьох інших учених, які торкалися проблем інвестиційно-інноваційної діяльності як на рівні держави, так і на рівні окремих регіонів, підприємств.
Відсутність концептуально цілісної теоретико-методологічної бази, недосконалість науково обґрунтованих рекомендацій і висновків з питань активізації державної інноваційної політики за умов становлення й розвитку в нашій державі ринкового середовища визначили актуальність і своєчасність дослідження, його науково-практичне значення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення й висновки дослідження були здійснені в межах наукової теми «Планування, прогнозування та державне регулювання мікро- та макроекономічних процесів» Гуманітарного університету «Запорізький інститут державного та муніципального управління» (номер державної реєстрації 0102U003195). У межах теми автором було запропоновано стратегію регіональної інноваційної політики. При виконанні наукової теми Дніпропетровського національного університету «» автором запропоновано методичні та практичні рекомендації щодо активізації державної інноваційної політики на регіональному рівні.
Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексне вивчення теорії і практики реалізації державної інноваційної політики в регіоні, розроблення теоретичних положень, методологічних підходів і практичних рекомендацій щодо його вдосконалення.
Для досягнення мети дослідження було поставлено такі завдання:
-дослідити теоретичні та методологічні аспекти інноваційної діяльності як об’єкта державного управління, а саме: актуальність та необхідність здійснення державної інноваційної політики; методологічний інструментарій організації державної інноваційної політики в регіоні;
-запропонувати методичні та практичні рекомендації щодо активізації державної інноваційної політики на регіональному рівні;
-запропонувати стратегію регіональної інноваційної політики;
-провести аналіз стану науково-технічного та інноваційного потенціалу регіону та оцінити його інноваційно-інвестиційний потенціал;
-розвинути механізм державної підтримки інноваційної діяльності.
Об’єктом дослідження є процес формування державної інноваційної політики в регіоні.
Предметом дослідження є механізм реалізації державної інноваційної політики в регіоні.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що використання нових підходів до реалізації державної інноваційної політики, сприяння розвитку підприємництва, розробка стратегії регіональної інноваційної політики її активізація, формування системи правових, фінансово-економічних і організаційно-технічних заходів підтримки суб'єктів інноваційної діяльності дасть можливість забезпечити ефективну державну інноваційну політику в регіоні.
Методи дослідження. У роботі застосовано сукупність загальних та спеціальних методів і підходів. За допомогою загальних методів проаналізовано теоретичні аспекти інноваційної політики як складової сучасної соціально-економічної політики держави. Дослідження становлення та розвитку інноваційної політики базувалось на єдності історичного й логічного підходів. Для розкриття сутності державної інноваційної політики використано системний і структурний підходи; проведено аналогії та порівняльний аналіз під час вивчення досвіду економічно розвинених країн. Методи наукової абстракції, системного підходу, групування і класифікації використано для розробки пропозицій щодо вдосконалення державної інноваційної політики на регіональному рівні.
Інформаційну базу дослідження становлять законодавчі та нормативно-правові акти з питань державної інноваційної політики в Україні, Конституція України, закони України, фінансово-економічні бюлетені. Інформаційним забезпеченням дисертаційної роботи стали також монографічні дослідження та наукові праці вітчизняних і зарубіжних авторів.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що:
вперше:
-запропоновано методику градації регіонів за рівнем інноваційного розвитку, що включає розробку індикаторів соціально-економічного розвитку регіонів: індикатор економічного стану, фінансового стану та індикатор рівня життя населення;
удосконалено:
- механізм державної підтримки інноваційної діяльності виділенням системи правових, фінансово-економічних і організаційно-технічних заходів підтримки суб'єктів інноваційної діяльності та забезпечення сприятливих умов для перебігу і відтворення інноваційних процесів;
- складові державної інноваційної політики виділенням двох додаткових рівнів державно-регіонального й міжрегіонального, завданням яких є узгодження дій по вертикалі і горизонталі управління;
набули подальшого розвитку:
-визначення поняття «інновації» з позиції практичної застосовності, комерційної реалізованості і позитивної соціальної спрямованості, що є новим продуктом, результатом практичного застосування наукових або науково-технічних знань і становить економічну й соціальну цінність;
-уточнено та доповнено сутність категорії «інноваційні можливості», яка є не просто комплексом заходів підвищення інноваційного потенціалу, а являє собою сукупність оцінки потреби регіону в інноваційному оновленні, наявних у регіоні організаційно-правових, фінансово-економічних, інституційних, виробничо-технологічних, соціально-психологічних умов для розгортання інноваційної діяльності.
Практичне значення одержаних результатів полягає в підготовці пропозицій щодо стратегії вдосконалення державної інноваційної політики в регіоні з метою розвитку держави і забезпечення інноваційного розвитку регіонів та територіальних громад середньостроковій перспективі.
Рекомендації та пропозиції, сформульовані автором на основі аналізу стану та можливостей використання ресурсного потенціалу регіонів, використані в роботі Дніпропетровської обласної державної адміністрації. Рекомендації та пропозиції, сформульовані автором на основі аналізу стану та можливостей використання інноваційного потенціалу регіонів, можуть використовуватися державними та місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування при розробці програм соціально-економічного розвитку регіонів та окремих територій. Методика супроводу інноваційних проектів застосовується в діяльності компанії СП «Технології та інвестиційний консалтинг» і його регіональним представником «Інвестиційний центр» (довідка № 11-19/02 від 17.09.2007 р.)
Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Дніпропетровського національного університету та Гуманітарного університету Запорізький інститут державного та муніципального управління” при викладанні таких дисциплін: Теорія інвестування”, Державне управління інвестиційними процесами”, Інвестиційний менеджмент”, Державне регулювання економіки” (довідка №197-005/2 від 11.04.2006 р. № 356 від 20.11.2007 р.).
Особистий внесок здобувача. Наукові положення, розробки, висновки та рекомендації, які виносяться на захист, одержано здобувачем самостійно.
Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційної роботи доповідались на міжнародних науково-практичних конференціях, конгресах, теоретичних семінарах, а саме: «Підвищення ролі фінансових відносин у комплексному соціально-економічному розвитку регіону» (м.Дніпропетровськ, 2001р.), «Проблеми формування та реалізації інвестиційної стратегії господарюючого суб’єкта» (м.Дніпропетровськ, 2002 р.), «Фінансово-економічні проблеми розвитку регіонів України» (м.Дніпропетровськ, 2004 р.), «Актуальні проблеми реформування державного управління в Україні» (м.Львів, 2006 р.), «Проблемы прогнозирования и государственного регулирования социально-экономического развития» (м.Мінськ, 2007 р.), «Стан та проблеми інноваційної розбудови України 2007» (м.Дніпропетровськ,2007р.), (м.Запоріжжя, 2007 р.).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 наукових праць (загальний обсяг − 3,9 авт. арк.), 4 з яких (загальний обсяг 2,9 авт. арк.) у фахових виданнях.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків. Повний обсяг дисертації становить 183 сторінки, у тому числі 11 рисунків, 16 таблиць, список використаних джерел містить 167 найменувань.

Список літератури

ВИСНОВКИ

1.Інноваційну систему країни можна розглядати як сукупність її регіональних складових регіональних інноваційних систем. При цьому національна інноваційна система як системне ціле має задаватися єдністю законодавчої бази країни та її бюджетною політикою, а гнучкість і реактивність цієї системи, необхідні для своєчасної адаптації до динамічних внутрішніх та зовнішніх умов і викликів, мають забезпечуватися шляхом децентралізації управління, організації багатьох центрів аналізу й реагування. Стосовно України, з урахуванням системи політико-адміністративного пристрою і потреби управління регіональним розвитком, у класифікацію інновацій пропонується додатково ввести групу інновацій на рівні регіону (тобто інновації, які є в країні, але нові для регіону).
2.Інноваційний потенціал є складовою соціально-економічного потенціалу регіону. Інноваційний потенціал регіону може бути визначений як сукупність науково-технічних, матеріально-фінансових, кадрових, інституційних і інших ресурсів регіону, які можуть бути використані для інноваційної діяльності. Він включає такі елементи, як технологічний прогрес, інституційні форми, пов’язані з механізмами науково-технічного розвитку, а також інноваційну культуру суспільства, його сприйнятливість до нововведень.
Для комплексної характеристики стану інноваційного розвитку регіонів, разом з поняттям «інноваційних потенціал» пропонується використовувати ширше поняття «інноваційні можливості». При цьому під інноваційними можливостями регіону слід розуміти сукупність оцінки потреби регіону в інноваційному оновленні (передусім виробничо-технологічної сфери), його інноваційного потенціалу, а також наявних у регіоні організаційно-правових, фінансово-економічних, інституційних, виробничо-технологічних, соціально-психологічних та інших умов для розгортання інноваційної діяльності.
3.З метою забезпечення випереджального технологічного розвитку визначено, що завдання державної інноваційної політики покликана вирішити такі основні завдання: створення ділового клімату, що сприяє діяльності приватного сектора у сфері інновацій і підвищення конкурентоспроможності; заохочення розробки й комерціалізації новітніх технологій; створення сучасної інфраструктури, необхідної для підтримки інноваційного процесу; інтеграція оборонних і цивільних виробництв, що забезпечує економічне й ефективне вирішення завдань, що стоять перед ними, у сфері розробки й упровадження нових технологій, модернізації виробництв; формування робочої сили, здатної брати участь у швидко змінній і заснованій на знаннях економіці.
4.Визначено основоположні принципи державної інноваційної політики, які полягають у такому: підхід до інноваційного потенціалу як до національного надбання, найважливішого політичного і стратегічного ресурсу країни; етапність у досягненні мети; пріоритетність підтримки інноваційної діяльності в базових галузях економіки; селективна підтримка найбільш перспективної для соціально-економічного розвитку, а також високо результативній частині вітчизняного інноваційного потенціалу; соціальна орієнтація політики, її спрямованість на задоволення запитів споживачів і підвищення якості життя; сприяння інтеграції науки, виробництва, освіти й інноваційної підприємницької діяльності; системний характер державної підтримки інноваційної діяльності і її суб'єктів; узгодження інтересів органів державної влади області та суб'єктів інноваційної діяльності; використання переважно економічних методів регулювання інноваційних процесів; надання прямої державної підтримки інноваційної діяльності на конкурсній основі.
5.Визначено основні критерії, які впливають на вибір пріоритетів інноваційної діяльності: науково-технологічний, економічний, соціальні й екологічні. Науково-технічний критерій це технологічний прорив і формування нових технологічних сукупностей на вищій технологічній базі. Економічний створення економічної бази для розширеного відтворення (стійке економічне зростання). Соціальний підвищення якості життя населення. Екологічний екологічно чисті виробництва й наближення до екологічно безпечного стану навколишнього середовища.
Рівень значущості кожного з критеріїв при виборі та розстановці пріоритетів визначається ситуацією й коливається залежно від наявних проблем технологічного розвитку, наявності в регіонах розробок високого ступеня готовності, структури економіки, ситуації, стану внутрішнього й зовнішнього ринку, досягнутого рівня добробуту суспільства, рівня забруднення навколишнього природного середовища.
6.Враховуючи особливість інноваційної діяльності як об'єкта управління, ядром механізму реалізації державної інноваційної політики є система правових, фінансово-економічних і організаційно-технічних заходів підтримки суб'єктів інноваційної діяльності й забезпечення сприятливих умов для перебігу та відтворення інноваційних процесів. У своїй сукупності ці заходи утворюють механізм державної підтримки інноваційної діяльності. У кризові періоди роль цього механізму особливо зростає, оскільки дефіцит власних інвестиційних ресурсів і нестабільність ситуації вимушують підприємців згортати інноваційну діяльність.
Механізм державної підтримки інноваційної діяльності будується на поєднанні економічних і адміністративних методів управління. При цьому найбільш ефективними виявляються ті форми регулювання, які не пригнічують ринкові сигнали, а запобігають їх зміні, знижуючи невизначеність пошуку нових напрямів вкладень ресурсів. Щодо інноваційної діяльності сьогодні склався більш-менш традиційний набір методів державної підтримки інноваційної діяльності, який включає пряму підтримку суб'єктів інноваційної діяльності через різні державні програми розвитку інноваційної діяльності, пільгові кредити й субсидії та методи непрямого регулювання інноваційної діяльності на основі податкових і кредитних пільг, таких як: прискорена амортизація, пільги по податках для підприємств, що здійснюють інноваційну діяльність, звільнення від оподаткування інвестицій, що спрямовуються в пріоритетні напрями інноваційній діяльності, тощо.
7.Регуляторна економічна й соціальна роль держави в сучасному суспільстві опосередковує функції державних органів щодо регулювання інновацій. До найважливіших з них належать: акумулювання коштів на наукові дослідження та інновації; координація інноваційної діяльності; стимулювання інновацій; створення правової бази для інноваційних процесів; кадрове забезпечення інновацій; формування науково-інноваційної інфраструктури; інституціональне забезпечення інноваційних процесів; регулювання соціальної та екологічної спрямованості інновацій; підвищення суспільного статусу інноваційної діяльності; регіональне регулювання інноваційних процесів; регулювання міжнародних аспектів інноваційних процесів.
8.Встановлено основні проблеми формування інноваційної економіки в Україні: розрив інноваційних процесів між стадіями наукових досліджень і впровадження інновацій у виробництво, зумовлений відсутністю ефективного механізму трансформування наукових знань в інноваційні ідеї, придатні до практичного використання. У подоланні цієї проблеми важливу роль відіграє інноваційне підприємництво, для розвитку якого, у свою чергу, мають бути створені сприятливі інституціональні умови. Проведений аналіз динаміки підприємств, які проводять інноваційну діяльність, дав змогу констатувати низький рівень інноваційної активності малого підприємництва в Україні, що зумовлений загостренням інституціональних і ресурсних проблем інноваційної діяльності, а саме: фінансових, організаційно-правових, інформаційних та ринкового характеру.
9.Державна політика формування інноваційної економіки повинна включати реалізацію таких заходів: сприяння заохоченню широкомасштабного використання світового знаннєвого здобутку в усіх сферах національної економіки шляхом розробки та запровадження економічних стимулів, а також формування ефективного інституціонального середовища; розширення обсягів внутрішнього ринку нереалізованих технологій і підвищення платоспроможного попиту на результати вітчизняних НДДКР; стимулювання всебічного розвитку інтелектуального потенціалу особистості, що передбачає активний вплив держави на всіх етапах формування людського капіталу; вдосконалення системи непрямих методів державного впливу на процес розбудови сектора високотехнологічного виробництва, на застосування на перших етапах необхідного арсеналу протекціоністських заходів з метою його підтримки на зовнішньому ринку; створення стабільно функціонуючого організаційно-правового середовища генерування високопродуктивного знаннєвого ресурсу, що означає розв'язання існуючих проблем у системі освіти і науки та завершення формування дієвих систем охорони і захисту прав інтелектуальної власності.
10.У межах дослідження запропоновано проводити ранжирування регіонів за співвідношенням "сприятливості" об'єктивних і суб'єктивних факторів інвестиційної привабливості, що дасть змогу актуалізувати напрями комплексної програми підвищення інвестиційної привабливості конкретного регіону, визначити її перспективну спрямованість і можливу ефективність, окреслити загальнодержавні пріоритети в регіональному розрізі.
11.Регіональна система фінансової підтримки інноваційної діяльності повинна формуватися на основі цільової акумуляції всіх можливих джерел у регіональному фонді інновацій. Моделі цього фонду різні: від державної некомерційної неприбуткової структури, що не має права юридичної особи і мобілізує лише кошти бюджетів різних рівнів, до комерційної прибуткової організації, що є юридичною особою, відповідальною за розробку і реалізацію інноваційної політики в регіоні. Формами фінансування за рахунок коштів фонду є субсидіювання, надання дотацій на покриття витрат з обслуговування інноваційної діяльності, пільгове кредитування і гарантування позик, фінансовий лізинг і фінансові інвестиції (операції з цінними паперами, випущеними підприємствами для здійснення інноваційної діяльності).
12.Методи фінансової підтримки підприємницьких структур у регіоні орієнтовані на вирішення таких завдань: формування максимально вигідних умов доступу малих підприємств до фінансових ресурсів; залучення до фінансування суб'єктів малого підприємництва максимально можливих коштів фінансово-кредитних установ; мінімізація ризиків неповернень кредитних ресурсів для державного інвестора і недержавних фінансово-кредитних установ; надання допомоги максимально великому числу ефективних малих підприємств, що сформує імпульс для розвитку всього господарства регіону.
13.У Запорізькій області запропоновано перелік заходів щодо розробки та реалізації інноваційного проекту залежно від їх специфіки. Блок № 1: Аналіз міри новизни інноваційного проекту та науково-технічних напрацювань по проекту. Блок № 2: розробка та аналіз проекту: збір вихідних даних щодо галузі та інноваційних проектів; збір даних щодо оточуючого середовища; розробка імітаційної фінансової комп’ютерної моделі інноваційного проекту відповідно до умов технопарку; аналіз бюджетної та регіональної ефективності проекту технопарку; підготовка проекту бізнес-плану. Блок № 3: Подання та реалізація проекту до технопарку: аналіз технопарків на відповідність інноваційного проекту; подання бізнес-плану проекту і необхідної документації в технопарку; підготовка Форми проекту технопарку; збір необхідної для реалізації документації по підприємству; подання проектів в Міністерство освіти і науки України; захист проекту під час проходження експертизи.
14.Подальший розвиток інноваційного бізнесу в області здійснюватиметься паралельно за двома напрямами: кредитно-інвестиційної підтримки на основі партнерських відносин державних фондів і регіонального рівнів і лізингових компаній з іноземними учасниками проектів ЄБРР і ТАСІС; створення стабільних умов ефективного розвитку процесів комерціалізації і трансферту наукоємних технологій. Перший напрям орієнтований на залучення на пріоритетних началах позабюджетних коштів вітчизняних і іноземних джерел фінансування інноваційного бізнесу при забезпеченні відповідних гарантій з боку державних фондів, що беруть участь на пайовій основі у вказаному процесі. Другий напрям інфраструктурної підтримки повинен забезпечити підвищення інвестиційної привабливості найбільш перспективних малих інноваційних підприємств за рахунок створення для них надійної виробничо-технологічної бази у вигляді регіональної мережі інноваційно-технологічних центрів як елементів науково-виробничих комплексів.
15.Розроблено концепцію розвитку інноваційної діяльності в Запорізькій області, в якій передбачено максимальне використання власного науково-технічного потенціалу регіону. Необхідність поєднання інвестиційної та інноваційної стадій конкурентного розвитку при проведенні заходів з інноваційного перетворення вітчизняної економіки, відсутність коштів для масштабних перетворень, а також висока невизначеність ходу науково-технічного прогресу передбачають вибір стратегії поетапного руху поставленої мети. Пропонується виділити два основні етапи: 1) стабілізаційний; 2) перехід до інноваційної стадії розвитку.
16.В цілому діяльність органів державної влади щодо впровадження запропонованих основних положень формування стратегії інноваційної політики на регіональному рівні й проведення організаційних заходів щодо становлення інноваційної сфери регіону сприятиме вирішенню таких важливих соціально-економічних проблем, як: формування основ інноваційної системи на рівні підприємства та регіону; модернізація виробничого комплексу, подолання структурних деформацій; підвищення частки продукції кінцевих переділів у загальному випуску продукції; підвищення конкурентоспроможності продукції підприємств регіону на світовому та вітчизняному ринках; створення в регіоні принципово нових високодоходних виробництв,що використовують новітнє технологічне обладнання; збереження та ефективне використання нагромадженого в регіоні науково-технічного та інноваційного потенціалу; формування ефективного механізму передачі результатів НДДКР у виробництво; прискорення адаптації оборонного комплексу області до ринкової економіки; залучення інвестицій в інноваційну сферу; створення нових робочих місць; підвищення екологічної безпеки; зниження ресурсної залежності й енергоємності виробництва.
17. Основними принципами державної інноваційної політики в регіоні мають бути визнані ієрархічність (регіони визнають пріоритет державних інтересів), компроміс між національними і регіональними рівнями розробки рішень щодо стимулювання інвестицій у регіоні, фінансова незалежність регіону, соціальна та екологічна нешкідливість заходів. Ключове завдання регулювання інноваційної складової регіонального розвитку полягає в тому, щоб за рахунок активних структурних змін в інвестиційній діяльності вишукувати, формувати і концентрувати на регіональному рівні інвестиційні ресурси різних джерел походження та направляти їх на рішення найбільш значущих, актуальних і невідкладних проблем регіону. Вирішення цього завдання можливо за рахунок узгодження системи заходів регіональної політики держави з тими, що мають розроблятися на рівні регіону як елементи стратегічної інноваційної ініціативи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Актуальні питання методології та практики науково-технологічної політики / Під ред. Б. Малицького. К.: УкрІНТЕІ, 2001. 204 с.
2. Александров В., Гусєв В. Державна підтримка сфери інноваційної діяльності в Україні: структура інститутів та послуг // Вісник УАДУ. 2003. № 1. С. 118-127.
3. Александрова В., Бажал Ю. Економічні проблеми державного прогнозування науково-технічного розвитку // Економіка України 1999. № 10. С. 29-37.
4. Андрощук Г. Інноваційна діяльність в Україні: економічний механізм стимулювання // Інтелектуальна власність. 2000. № 12. С. 23-30.
5. Антонюк Л.Л., Поручник А.М., Савчук В.С. Інновації: теорія, механізми розробки та комерціалізації.
6. Асаул А. Систематизация факторов, характеризующих инвестиционную привлекательность регионов // Регіональна економіка. 2004. №2. С. 53 62.
7. Бажал Ю.М. Економічна теорія технологічних змін: Навч. посібник. К.: Заповіт, 1996. 238 с.
8. Бажал Ю.М. Інноваційний розвиток економіки та напрямки його прискорення: Наук. доп. / Ю.М. Бажал, І.В. Одотюк, М.С. Данько та ін.; За ред. В.П. Александрової. К.: Ін-т економіч. прогнозування, 2002. 80 с.
9. Балабанов И.Т. Инновационный менеджмент. СПб.: Питер, 2001. 304 с.
10. Балацкий Е. Информационный фактор в управлении государственным сектором // Проблемы теории и практики управления. 1999. № 4. С. 36-41.
11. Бакушевич І.В. Державна політика підтримки інноваційної активності підприємств // Регіональна політика України: наукові основи, методи, механізми. Львів, 1998. Ч. 2. С. 368-373.
12. Батура О., Пікуліна Н. Інституціональні умови розвитку венчурного підприємництва в Україні // Економіка України. 2001. № 8. С. 34-38.
13. Бездудный Ф.Ф., Смирнов Г.А., Нечаева О.Д. Сущность понятия инновация” и его классификация // Инновации. 1998. № 2-3. С. 13-21.
14. Безчасний Л.К., Мельник В.П., Білоцерківський О.І. Інноваційна складова економічного розвитку / Ред. кол.: Л.К. Безчасний (відп. ред.) та ін. К., 2000. 262 с.
15. Безчасний Л.К. Наукові основи формування національної економічной системи, адаптованої до інноваційного розвитку // Наука та наукознавство. 2000. №4. С. 3-7.
16. Бень Т., Семенова Т. Методологічні основи оцінки нових технологій // Економіка України. 2000. № 6. С. 47-51.
17. Білорус О., Скаленко О., Ярова Н. Інформаційні та організаційні основи стратегії реалізації на світовому ринку науково-технологічних розробок та інших інтелектуальних продуктів // Стратегія економічного розвитку України: Наук. зб. КНЕУ. Вип.1(8) / Голов. ред. О.П.Степанов. К.: КНЕУ, 2002. С. 143-152.
18. Блейк Роберт Р., Моутон Дж. С. Научные методы управления. К.: Наукова думка, 1990. 250 с.
19. Богиня Д., Волинський Г. Державне регулювання перехідних процесів // Економіка України. 1999. № 5. С. 12.
20. Бондаренко А.Ф. Инновационный бизнес. Сумы: Слобожанщина, 1998. 168 с.
21. Бубенко П.Т. Регіональні аспекти інноваційного розвитку: Монографія. X.: Вид-во НТУ ХІІІ”, 2002. 316 с.
22. Бутко М. Інвестиційні аспекти підвищення конкурентоспроможності економіки // Фінанси України
23. Ванькович Д.В., Демчишак Н.Б. Аналіз фінансових джерел формування інвестиційних ресурсів в Україні // Фінанси України. 2007. №7. С. 72-85.
24. Ватаманюк З.Г., Кушнір Т.М. Розвиток інституційного інвестування в Україні // Фінанси України. 2007. №3. С. 124-132.
25. Варгатюк А.П. Трансфер технологій в Україні на основі ліцензійних угод // Матеріали міжнародного симпозіуму Наука і технології в умовах реформування економіки: проблеми комерціалізації, підприємництва і інноваційного менеджменту. К., 1997. С. 85-87.
26. Воротін В.Є. Макроекономічне регулювання в умовах глобальних трансформацій: Монографія. К.: Знання, 2002. С. 165.
27. Галиця І. Державне регулювання в умовах ринкових відносин // Економіка України. 2002. № 6. С. 52-58.
28. Гайдуцький А.П. Економічні відносини у процесі інвестування колективних трансфертів міграційного капіталу на цілі соціального розвитку // Фінанси України. 2007. №3. С. 50-67.
29. Гайдуцький А.П. Інвестиційний потенціал міжнародного капіталу // Фінанси України. 2006. №9. С. 117-119.
30. Гальчинський А., Геєць В., Семиноженко В. Україна: наука та інноваційний розвиток. К.: Основи, 1997. 66 с.
31. Гальчинський А.С.,Льовочкін С.В. Становлення інвестиційної моделі економічного зростання України. В кн.: Економіка знань: виклики глобалізації та Україна. К., 2004, С. 4 17.
32. Гаман М. Державна стратегія розбудови національної системи інноваційного бізнесу // Вісник УАДУ. 2004. № 3. С. 199-207.
33. Гаман М.В. Державне управління інноваціями: Україна та зарубіжний досвід: Монографія. К.: Вікторія, 2004. 312 с.
34. Гаман М. Особливості державного управління у сфері інноваційної діяльності // Вісник УАДУ. 2004. № 2. С.158-166.
35. Гаман М. Розвиток та сучасний стан інноваційної діяльності підприємств // Вісник УАДУ. 2004. № 4. С. 155-162.
36. Гаман М. Світовий досвід стимулювання інновацій та можливості його застосування в Україні // Вісник УАДУ. 2004. № 4. С.213-217.
37. Гапоненко Н. Инновации и инновационная политика на этапе перехода к новому технологическому порядку // Вопросы экономики. 1997. № 9. С.84-97.
38. ГарбарВ.А. Сутність і основні методи інноваційної політики держави//Науковий вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту КНТЕУ: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 15-16квітня2003року. Чернівці: АНТЛтд, 2003. С.227‑230. 472с.
39. Герасимчук В. Забезпечення інноваційно-технологічних зрушень в розвитку економіки і зайнятості. К.: Укр. ін-т соц. досліджень, 2001. 33 с.
40. Герасимова С.В. Роль фінансових посередників в організації інвестиційної діяльності акціонерних товариств // Фінанси України. 2007. №4. С. 103-112.
41. Глущенко С.В. Інвестиційні послуги банків: зарубіжна практика та українські перспективи // Фінанси України. 2007. №5. С. 96-105.
42. Гончаров В.Н., Захаров С.Е. Инновационное развитие как концепция государственного и регионального развития // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами. серія Державне управління”: Збірник наукових праць ДонДАУ. Т. ІІІ, вип. 17. Донецьк: ДонДАУ, 2002. С. 168-171.
43. Гончарова Н.П. Инновационный тип развития как фактор сбалансированности экономики. // Стратегія економічного розвитку України: Наук. зб. КНЕУ. Вип. 1(8) / Голов. ред. О.П. Степанов. К.: КНЕУ, 2002. С. 125-132.
44. Горник В. Концепція та система управління інноваційним розвитком промисловості України // Вісник УАДУ. 2004. № 4. С.168-173.
45. Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-ІУ.
46. Гусєв В. Державна інноваційна політика у форматі національної інноваційної системи // Вісник УАДУ. 2003. № 2. С. 102-108.
47. Гусєв В. Система державного управління у сфері інноваційної діяльності України // Вісник УАДУ. 2004. № 1. С. 181-191.
48. Гурджій А., Гусєв В., Гончаренко М. Перспективи розвитку системи технологічних парків в Україні // Вісник УАДУ. 2003. № 4. С. 139-149.
49. Гущин В.Н. и др. Управление инновациями: 17-модульная программа для менеджеров Управление развитием организацией”. Модуль 7. М.: Инфра-М, 2000. 272 с.
50. Гринев Б.В., Гусев В.А., Редько В.В. Инновационные перспективы Украины. Х., Институт монокристаллов, 2003, с. 63.
51. Дагаев А. Рычаги инновационного роста // Проблемы теории и практики управления. 2000. № 5. С. 70-77.
52. Данько М. Інноваційний потенціал у промисловості України // Економіст. 1999. № 3. С. 28-34.
53. Данько М. Проблеми прогнозування інноваційно-технологічного розвитку економіки // Економіка України. 2000. № 5. С. 35-40.
54. Дацій О. Адаптація функцій державного управління до інноваційного розвитку // Вісник УАДУ. 2004. № 3. С. 50-55.
55. Дацій О. Формування моделі інноваційно активних підприємств // Вісник УАДУ. 2004. № 4. С.174-179
56. Дворжак И., Кочишова Я., Прохазка П. Венчурный капитал в странах Центральной и Восточной Европы // Проблемы теории и практики управления. 1999. № 6. С. 59-66.
57. Деякі питання розвитку інноваційної інфраструктури в Україні та напрями діяльності Української державної інноваційної компанії у 2003 році: Постанова Кабінету Міністрів України від 5 травня 2003 р. № 655 // Збірник урядових нормативних актів України. 2003. № 21.
58. Довбня С.Б., Ковзель К.А. Новий підхід до оцінки економічної ефективності інвестиційних проектів // Фінанси України. 2007. №7 (140). С. 62 72.
59. Долішній М., Козоріз М. Моделі державного управління в ринковій економіці // Економіка України. 1999. № 6. C. 15-17.
60. Дорофиенко В.В. Управление научно-техническим потенциалом региона (организационно-информационные аспекты). К.: УкрИНТЭИ, 1995. 216 с.
61. Дорошенко В.В., Захаров С.Е. Теоретические основы инновационного развития в Украине // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами. серія Державне управління”: Збірник наукових праць ДонДАУ. Т. ІІІ, вип. 18. Донецьк: ДонДАУ, 2002. С. 219-223.
62. Єгоров І.Ю., Поржезінська Н.М. Деякі особливості Китайських реформ у науково-технічній сфері // Проблеми науки. 2002. №12. С. 12-24.
63. Забарная Э.Н., Харичков С.К. Инновационно-инвестиционная система: методология формирования и развития. Одесса: Институт проблем рынка и экономико-экологических исследований НАН Украины, 2002. 140 с.
64. Загородній А.Г. Система недержавного гарантування у сфері іноземного інвестування // Фінанси України. 2006. №11. С. 122-125.
65. Загородній А.Г., Чубай В.М. Оцінювання конкурентоспроможності інноваційної продукції в процесі вибору інноваційної стратегії підприємства // Фінанси України. 2007. №1. С. 99-111.
66. Заварухин В. Управление научно-технологическим развитием в США // Проблемы теории и практики управления. 2000. № 5. С. 78-82.
67. Завлин П.Н., Васильев А.В. Оценка эффективности инноваций. СПБ.: Бизнес-Пресса, 1998. 215 с.
68. Завлин П.Н., Казанцева А.К., Миндели Л.Э. Инновационный менеджмент: Справочное пособие. М: Центр исследований и статистики науки, 1998. 512 с.
69. Завлин П.Н. Обеспечение стимулирования инновационной деятельности // Проблемы науки. 1999. № 10. C. 15.
70. Завлин П.Н. Основы инновационного менеджмента: Теория и практика / Под ред. П.Н. Завлина и др. М.: ОАО НПО Изд-во Экономика”, 2000. 475 с.
71. Закон України «Про власність» від 07.02.1991 р. № 697-ХІІ.
72. Закон України „про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України” від 23 березня 2000 р. № 1602-ІII // Відомості Верховної Ради України. 2000. № 25. С. 195.
73. Закон України „про інноваційну діяльність” від 4.07.2002 р. № 40-IV.
74. Закон України «Про науково-технічну інформацію» від 25.06.1993 р. №3322-ХII.
75. Закон України «Про наукову і науково-технічну експертизу» від 10.02.1995 р. № 51/95-ВР.
76. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР.
77. Затонацька Т.Г. Економіко-правові аспекти бюджетного інвестування в інноваційній сфері // Фінанси України. 2007. №4. С.36‑44.
78. Затонацька Т.Г., Осецький В.Л. Стратегія нарощування інвестиційного потенціалу національної економіки // Фінанси України. 2006. - №7. С. 38-40.
79. Затонацька Т.Г., Ставицький А.В. Особливості бюджетного інвестування в Україні на сучасному етапі // Фінанси України. 2006. №4. С. 46-49.
80. Зятковська Л.І. Фінансування інвестицій екологічного спрямування // Фінанси України. 2006. №11. С. 98-100.
81. Захаров С.Е., Дорофиенко В.В. Инновационное развитие как система факторов и условий // Зборник межвузовских научных трудов студентов, магистров, аспирантов и соискателей. Вып. 2. Макеевка: ДонГАСА, 2003. С. 62-63.
82. Захаров С.Е. Условия обеспечения инновационного развития // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами. серія Державне управління”: Збірник наукових праць ДонДАУ. Т. ІV, вип. 21. Донецьк: ДонДАУ, 2003. С. 76-78.
83. Иванова Н. Инновационная сфера: Итоги столетия // Мировая экономика и международные отно