Мельник Микола Іванович. Кримінологічні та кримінально-правові проблеми протидії корупції

Короткий опис

Мельник Микола Іванович. Кримінологічні та кримінально-правові проблеми протидії корупції: Дис... д- ра юрид. наук: 12.00.08 / Національна академія внутрішніх справ України. - К., 2002. - 506арк. - Бібліогр.: арк. 397-422

Мельник М.І. Кримінологічні та кримінально-правові проблеми протидії корупції. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2002.
У дисертації проведено комплексне наукове дослідження кримінологічних та кримінально-правових проблем протидії корупції. З’ясовано соціальну сутність, правову природу, причинну обумовленість та негативні наслідки корупції. На підставі визначення сутнісних ознак сформульовано поняття корупції та корупційних правопорушень. Проведено диференціацію корупційних правопорушень, охарактеризовано їх види, визначено правові ознаки та систему корупційних злочинів, дано визначення поняття корупційної злочинності. Розкрито механізм корупційних відносин. Охарактеризовано рівень, структуру, тенденції розвитку корупції. Визначено зміст, мету, завдання, основні напрями, суб’єкти, принципи, засоби протидії корупції. Досліджено теоретичні і прикладні проблеми запобігання корупції як стратегічного напряму протидії їй. Визначено недоліки антикорупційного законодавства та антикорупційної діяльності і сформульовано низку пропозицій кримінологічного та кримінально-правового характеру щодо їх вдосконалення.

У Висновках підбито підсумки проведеного дослідження, викладено основні його результати, сформульовано висновки та рекомендації щодо їх наукового та практичного використання.
Зокрема, констатовано, що для антикорупційної діяльності принципово важливим є правильне розуміння соціальної та правової сутності корупції, на якому ґрунтується розробка і реалізація стратегії протидії їй. Воно дозволяє не обмежувати протидію корупції примусовим впливом, переважно у формі юридичної відповідальності за конкретні корупційні правопорушення, у тому числі корупційні злочини, а з урахуванням усіх важливих аспектів корупції як соціального явища розробити і застосувати в такій протидії комплекс економічних, політичних, організаційних, правових, ідеологічних, виховних та інших заходів. На ньому базуються визначення стратегічних підходів криміналізації корупційних діянь та встановлення за них юридичної відповідальності інших видів, вибір правових засобів реагування на такого роду діяння, розробка засад правоохоронної діяльності в цій сфері.
Прагнення підвищити ефективність протидії корупції шляхом посилення кримінально-правових репресій є помилковим підходом у здійсненні антикорупційної діяльності. Підвищення ролі кримінального закону у протидії корупції може бути досягнуто шляхом визначення доцільності криміналізації (декриміналізації) певних діянь, удосконалення законодавчого описання їх ознак, визначення покарання, адекватного суспільній небезпеці певного виду діянь, визначення можливості компромісу з певними учасниками корупційного акту (зокрема, давання-одержання хабара), підстав та умов його застосування.
Ефективна протидія корупції потребує системного підходу, поєднання профілактичних, правоохоронних та репресивних заходів, чітко визначених пріоритетів та її належного забезпечення (кадрово-професійного, інформаційно-аналітичного, науково-методичного, матеріально-технічного тощо). Ігнорування хоча б однієї з цих складових суттєвим чином знижує ефективність антикорупційної діяльності в державі.
Оскільки корупція є соціальним явищем, притаманним будь-якій державі, то протидія їй є постійною функцією держави. Ця функція повинна реалізовуватися не лише в спеціально-кримінологічних, кримінально-правових заходах, а й знаходити своє втілення при реалізації інших функцій держави. Визначення змісту антикорупційної функції як постійної функції держави і її впровадження в життя — нагальне завдання для України. Здійснюватися така функція має на підставі науково обґрунтованої Концепції протидії корупції, а також довгострокових та короткострокових програм.
Згідно з концептуальним підходом до розуміння правової сутності корупції: 1) корупція можлива лише у сфері реалізації публічної влади; 2) корупційні відносини складаються з приводу виконання (реалізації) особою, офіційно наділеною владою чи службовими повноваженнями, владних (службових) повноважень; 3) корупція полягає у неправомірному використанні особою, уповноваженою на виконання функцій держави, наданої їй влади або свого службового становища; 4) суб’єктом корупції є особа, уповноважена на виконання функцій держави (суб’єктом корупційних відносин у певних випадках може бути й інша особа); 5) корупційними визнаються лише такі неправомірні діяння, вчинені особою, наділеною владою чи відповідними службовими повноваженнями, які вчиняються з прямим умислом і спрямовані на задоволення корисливого або іншого особистого інтересу такої особи або інтересу третіх осіб.
Фундаментальними для антикорупційної діяльності є взаємопов’язані між собою положення про те, що: а) корупція є породженням не однієї чи кількох, а цілої системи різних за характером, силою детермінуючого впливу та сфер прояву соціальних передумов, причин та умов; б) протидія корупції не може бути зведена до безпосередньої правоохоронної діяльності (виявлення, припинення, розслідування фактів корупції, притягнення винних осіб до відповідальності), а являє собою реалізацію постійної функції держави по застосуванню комплексу економічних, політичних, правових, ідеологічних, організаційно-управлінських, психологічних, освітніх та інших заходів; в) протидія корупції може привести до відчутних позитивних результатів за умови надання пріоритету запобіганню корупції, передусім профілактичному впливу на фактори корупції. А це у свою чергу є головним для визначення мети протидії корупції, основних її напрямів, вибору антикорупційних засобів.
Здійснювана в Україні антикорупційна діяльність потребує істотного коригування. Визначені в дисертації зміст протидії корупції та антикорупційної політики, мета, основні завдання, напрями, об’єкт, суб’єкти, принципи та засоби протидії корупції дозволяють забезпечити системний підхід в її здійсненні, визначенні пріоритетним її напрямом запобігання корупції. Ці положення повинні бути покладені в основу всіх антикорупційних заходів, здійснюваних у державі — починаючи з визначення концептуальних засад антикорупційної політики, формування антикорупційної нормативно-правової бази і закінчуючи проведенням конкретних спеціально-кримінологічних заходів антикорупційного спрямування, визначенням виду та міри відповідальності за вчинення діянь корупційного характеру.
Запобігання корупції охоплює як цілеспрямоване включення осіб, уповноважених на виконання функцій держави, та інших суб’єктів у систему соціально позитивних відносин, так і перешкоджання вступу їх у корупційні відносини чи припинення їх здійснення.
Заходи загальносоціального та спеціально-кримінологічного запобігання корупції мають розроблятися і здійснюватися в рамках єдиної системи запобігання корупції. При цьому загальносоціальне запобігання за характером і масштабом профілактичного впливу є головним у системі запобігання корупції. Характер профілактичних заходів обумовлюється рівнем їх наукового обґрунтування, глибиною з’ясування факторів, що породжують злочинність на сучасному етапі розвитку нашої держави. Застосування визначених у дисертації заходів загальносоціального та спеціально-кримінологічного запобігання корупції дозволить: ослабити дію існуючих корупційних факторів; зменшити корупційні ризики; знизити рівень корумпованості владних структур; зменшити вплив корупції на економічні, політичні, соціальні та інші процеси.
Одне з головних завдань антикорупційної діяльності в Україні на сьогодні полягає у тому, щоб зробити корупцію справою ризикованою і невигідною.Збільшення ризику вчинення корупційного діяння, збільшення соціальної ціни державної служби (престиж, соціальна забезпеченість) і зменшення передумов корупції — це ті складові, які повинні складати основу антикорупційної політики. Що стосується конкретних антикорупційних заходів, основне їх завдання полягає в усуненні (нейтралізації) чинників, які виступають причинами та умовами корупційних діянь.
Характеризуючи на підставі системного аналізу існуючу в Україні законодавчу базу як цілком достатню для ефективної протидії корупції, зроблено висновок, що вітчизняному антикорупційному законодавству бракує цілісності, повноти, завершеності. З метою підвищення ефективності антикорупційної діяльності запропоновано внести низку змін до Закону України Про боротьбу з корупцією”, а також до КК, які, зокрема, стосуються законодавчого описання суб’єкта, об’єктивної сторони корупційних злочинів, їх кваліфікуючих ознак, криміналізації та декриміналізації діянь корупційного характеру.