МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ У СФЕРІ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ

Короткий опис

ЗМІСТ

ВСТУП______________________________________________________________ 4
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА
ЗЛОЧИНІВ У СФЕРІ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ______ 16
1.1. Поняття та система економічних злочинів_______________________ 16
1.2. Характеристика кредитно-банківської діяльності
та класифікація злочинів у сфері банківського кредитування_______ 28
1.3. Способи вчинення злочинів___________________________________ 50
1.4. Характеристика особи злочинця, предмету злочинного
посягання та слідової картини________________________________ 82

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ І ТАКТИКИ РОЗСЛІДУВАННЯ
ЗЛОЧИНІВ У СФЕРІ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ______ 100
2.1. Особливості виявлення злочинів, попередньої перевірки
та початкового етапу розслідування___________________________ 100
2.2. Особливості організації і тактики проведення
окремих слідчих дій________________________________________ 123
2.2.1. Обшук та виїмка_____________________________________ 130
2.2.2. Слідчий огляд_______________________________________ 138
2.2.3. Допит______________________________________________ 147
2.3. Особливості використання спеціальних знань у розслідуванні ____ 159
2.4. Проблеми взаємодії та оперативно-розшукового забезпечення____ 178

ВИСНОВКИ________________________________________________________ 196
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ________________________________ 207
ДОДАТКИ_________________________________________________________ 241

ВСТУП

Економічна злочинність останнім часом набуває загрозливих розмірів. Статистичні дані свідчать про щорічне зростання кількості зареєстрованих злочинів у сфері економіки. Якщо у 1996 р. їх було виявлено близько 61048 (тобто близько 10% від загального числа злочинів, що майже на 40% більше ніж було зареєстровано у 1992 р.), то у 1998 р. цей показник сягнув до 65322, в 1999 р. – 65724, а в 2000 р. – 65757 злочинів. Економічні злочини сьогодні складають широке коло різних за своїми кримінально-правовими ознаками діянь, боротьба з якими вимагає відповідного широкого, фронтального наступу. Дані щорічних статистичних звітів дозволяють упевнитися, що економіка держави продовжує зазнавати великих втрат від злочинних посягань, а її подальша криміналізація не лише заважає подоланню кризових явищ, а й поглиблює їх.
Загальновизнаним і безперечним фактом є те, що таке соціально-негативне явище як “економічна злочинність” у сучасних умовах в Україні, зберігаючи свою колишню назву, безсумнівно наповнюється новим змістом. В умовах трансформації економічного буття стає очевидним процес формування нових груп суспільно-небезпечних діянь, складних кримінальних механізмів та схем їх здійснення. Криміногенну ситуацію у сфері економіки дедалі погіршують суттєві суперечності між системою законодавства, яке певною мірою зберігає архаїчні правові положення та диспозиції, науковими концепціями, які взагалі не надають стосовно конкретного визначення поняття “економічні злочини”, та потребами правоохоронної практики у вдосконаленні наявного арсеналу правових засобів протидії злочинним діянням такого спрямування. Сьогоденні потреби поставили перед наукою невідкладне завдання – всебічно вивчити нові кримінальні процеси та явища, трансформувати існуючі та створити нові криміналістичні методики розкриття й розслідування окремих видів (груп) економічних злочинів.
В умовах економічних перетворень, з'явилися нові види економічних діянь, незаконних механізмів, технологій, способів злочинного планування, організаційного вчинення й корупційного прикриття у різних галузях господарської та фінансової діяльності. Найбільше зростання злочинних проявів зареєстровано у кредитно-банківській сфері. У сучасних умовах вона розглядається як масштабно криміналізована ланка економіки, зона особливої складності стосовно контролю з боку правоохоронних органів.
Виконуючи функцію “кровоносної системи” ринкової економіки, система банківських установ перетворюється на провідний механізм регулювання всіх сторін економічного життя держави. Маючи об’єктивно величезні можливості позитивного впливу на розвиток економіки, банківська сфера водночас відчуває на собі суперечності внаслідок недосконалості економічних концепцій та незавершеності економічних реформ, неврегульованості низки правових положень, недоліків банківських технологій, недостатнього рівня професійної майстерності та “охайності” працівників банків, що зумовлює численні зловживання як з боку банківського персоналу, так і клієнтів банків. З іншого боку, зосередження у цих структурах значних грошових ресурсів надає можливість одержання швидкого та високого прибутку, а низький рівень контролю за банківськими операціями з боку держави залишає банківську систему найуразливішою для протиправних посягань.
Ця тенденція підтверджується станом та динамікою злочинності у банківській сфері. Кількість злочинів тут за останні три роки збільшилась майже втричі і на сьогодні складає близько 9 тис., з яких 4,1 тис. – у сфері діяльності комерційних банків. Для порівняння, у 1995 році у банківській сфері виявлено 362 злочини; у 1996 році – 533; у 1997 році – 5,4 тис.; у 1998 році – 7,8 тис.; у 1999 році – 8,2 тис. У 2000 р. закінчене розслідування близько 6,2 тис. злочинів у сфері банківської діяльності. До кримінальної відповідальності за цей період притягнуто близько 1,5 тис. осіб. Щорічне зростання кількості кредитно-банківських злочинів збільшує розміри заподіяної ними шкоди. Дані за 1997-2000 рр. свідчать про те, що більш ніж 75% від всіх збитків, заподіяних економічною злочинністю, припадає на сферу діяльності лише комерційних банків.
Особливу роль у кредитно-банківській системі відіграє одна з головних функцій банку – кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян. Підвищена суспільна небезпека злочинів у сфері БК визначається насамперед тим, що одержані злочинцями кошти у багатьох випадках переводяться за межі України з метою незаконної конвертації і зберігаються на незаконно відкритих рахунках. Таким чином, крім прямих збитків, спричинених неповерненням до банків кредитних ресурсів, державним інтересам також завдається величезна шкода у вигляді прискорення інфляційних процесів, знецінення національної валюти, що, зрештою, може призвести до “знекровлення” кредитно-фінансової системи.
Злочинна діяльність у сфері БК характеризується різноманітністю, високоінтелектуальним характером, швидкою адаптацією злочинців до нових форм та методів підприємницької діяльності, нових технологій здійснення господарських операцій. Правоохоронна практика розкриття та розслідування злочинів у сфері БК свідчить, що в кримінальному середовищі утворюються складні схеми злочинної діяльності, неоднорідні за своєю кримінально-правовою характеристикою, але спільні за своїми криміналістичними ознаками. Розслідування таких діянь у багатьох випадках надто ускладнюється тим, що його повноцінному проведенню одночасно протидіють як злочинці, так і недобросовісні банкіри. Перші в переважній більшості переховуються “під вивісками” легальних підприємницьких структур, використовують у злочинних цілях ім’я господарюючого суб’єкта – юридичної особи, різноманітні цивільно-правові відносини, що дозволяє легко маскувати злочин під легальну фінансово-господарську діяльність, за якою іноді дуже важко розпізнати злочинну комбінацію. Інші, здебільшого в особі керівництва банківських установ, насамперед посадових осіб, які за хабарі видали неповернуті кредити, усіляко “гальмують” слідство, використовуючи численні корупційні “важелі” та значні фінансові можливості.
Об’єктивні труднощі, що сьогодні нерідко виникають в ході розслідування злочинів у сфері БК, зумовлені відсутністю потрібного слідчого досвіду та узагальненої слідчо-судової практики, недосконалістю кримінального законодавства, браком основних положень методики розслідування. Як свідчать дані проведеного нами опитування, 77,3% слідчих та 62,3% оперативних працівників пов’язують труднощі у розслідуванні саме із відсутністю науково-обґрунтованих методик розслідування злочинів цієї групи, застарілістю існуючих рекомендацій у науковій та спеціальній літературі.
З початком процесу економічних перетворень в Україні, названі вище криміногенні прояви у банківській сфері зумовили активне проведення правових досліджень, раніше невідомих процесів та явищ. Теоретичну базу для цього створили наукові праці криміналістів, які досліджували проблеми методики розслідування, зокрема корисливих злочинів проти власності та посадових розкрадань. Значний внесок у вивчення цієї проблеми зробили відомі криміналісти – В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, О.М. Васильєв, С.П. Голубятников, О.В. Горбачов, Г.А. Густов, Л.Я. Драпкін, М.К. Каминський, Н.І. Клименко, О.Н. Колесніченко, В.О. Коновалова, В.К. Лисиченко, Г.А. Матусовський, В.О. Образцов, І.В. Постіка, В.Г. Танасевич, М.С. Уткін, В.Ю. Шепітько, М.П. Яблоков та інші.
Проблемам розслідування розкрадань грошових коштів у банківській сфері за умов колишнього СРСР протягом 1950-1960 рр. присвятили свої дослідження В.Я. Осенін, О.Н. Поздняков, В.І. Теребілов. Пізніше, – у 70 – 80 х рр. деяких аспектів цієї проблеми торкалися С.І. Анненков, Н.С. Євдокімова, С.С. Куклянскіс, Ю.В. Цвєтков.
В окремих статтях, що з’явилися останнім часом, у ряді монографій та дисертацій (В.Ю. Абрамов, А.І. Долгова, Б.В. Волженкін, Л.Д. Гаухман, С.Е. Каіржанова, В.Д. Ларічев, О.М. Литвак, С.В. Максимова, А.І. Ольшаний, В.М. Попович, В.П. Ревін, Л.М. Стрельбицька, Г.А. Тосунян, П.С. Яні та інші) аналізуються кримінально-правові, кримінологічні, процесуальні, оперативно-розшукові аспекти проблем злочинності у банківській сфері.
В теперішній час, паралельно із структурними та функціональними змінами у банківських системах України та країн СНД, особливо актуальною для науки стало вдосконалення існуючих та розробка нових методик розслідування окремих видів (груп) банківських злочинів, зокрема злочинів у сфері БК, на основі узагальнення слідчо-судової практики та сучасних досягнень науки. Хоча окремі криміналістичні питання методики розслідування злочинів у сфері БК висвітлювались частково у працях вчених криміналістів, проте їх дослідження не мають спеціального та комплексного характеру. Окремі науковці розглядають криміналістичні проблеми злочинів у цій сфері в рамках усього класу економічних злочинів або широкої групи банківських злочинів (В.З. Багинський, В.Д. Ларічев, Г.А. Матусовський, Р.С. Сатуєв). Інші дослідники, звертаючись безпосередньо до злочинів у сфері БК, того ж часу, не охоплюють усього спектру важливих проблем методики їх розслідування (О.П. Бущан, О.Ф. Волобуєв, Л.М. Стрельбицька, М.П. Яблоков).
Таким чином, спеціальних наукових розробок, у яких би комплексно досліджувались проблеми криміналістичної методики розслідування злочинів у сфері БК, дотепер немає. Враховуючи сказане вище, криміналістичний аналіз таких злочинів та створення на його підставі ефективних рекомендацій щодо розкриття, розслідування та попередження вбачається досить актуальним.
Актуальність теми дослідження зумовлена потребами криміналістичної науки у комплексному викладенні проблем криміналістичної характеристики та методики розслідування злочинів у сфері БК. Важливість наукової розробки цієї теми викликана ще й тим, що комплексне її дослідження на підставі вивчення даних слідчо-судової практики у поєднанні із досягненнями вітчизняних та зарубіжних наук правового та економічного циклу, дозволить запропонувати практиці нові прийоми боротьби з цією групою злочинів економічного спрямування, що відповідатимуть сучасному рівню розвитку науки та повинні стати практичним інструментарієм для слідчих та оперативних працівників.
Аналіз слідчої практики свідчить, що у практичній діяльності працівники правоохоронних органів відчувають істотні труднощі. Більшість опитаних скаржаться на дефіцит інформації про умови та порядок використання спеціальних економічних знань у розслідуванні (66% слідчих та 66,6% оперативних працівників); про способи вчинення злочинів, окремі кримінальні механізми та схеми злочинної діяльності із властивими їм ознаками (54% та 71,2%); про характеристику технологічного процесу кредитування, особливості бухгалтерського обліку, документообігу, нормативної бази (53,3% та 56,3%); про джерела та процесуальні механізми одержання потрібної для встановлення істини інформації (26% та 29,8%) тощо.
Відповідно, 76,6% та 91,3% опитаних вважають за потрібне формування окремої методики розслідування злочинів у сфері БК. В основі цієї методики, на думку правоохоронців, мають розкриватися особливості, що виходять за межі конкретного виду злочину (наприклад, шахрайства з фінансовими ресурсами), які дозволятимуть виявляти та використовувати у розслідуванні додаткові фактори, властиві для групи різних злочинів.
Узагальнення практики та аналіз стану наукових криміналістичних досліджень свідчить, що актуальність наукової розробки проблем методики розслідування злочинів у сфері БК викликана потребами практики. Саме ці обставини, на думку автора, свідчать про актуальність обраної ним теми дослідження, про її науково-теоретичну та практичну значимість.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок дисертаційного дослідження відповідає Державній програмі боротьби зі злочинністю, що затверджена Постановою Верховної Ради України від 25.06.1993р.; пов’язаний із Комплексною цільовою програмою боротьби зі злочинністю на 1996-2000рр., затвердженою Указом Президента України від 17.09.1996р. за № 837/96. Про актуальність теми свідчить також її зв’язок з пріоритетними напрямками наукових досліджень у галузі криміналістики. Ця тема зареєстрована в Управлінні координації та планування наукових досліджень Академії правових наук України. Проведення цього дослідження передбачене планом науково-дослідної роботи Національної академії внутрішніх справ України.
Мета дослідження полягає у формулюванні теоретичної системи знань про злочини у сфері БК на основі їх комплексного криміналістичного аналізу та розробці науково обґрунтованих пропозицій щодо їх розкриття, розслідування та попередження у рамках спеціальної методики розслідування. Основу дослідження складає вивчення відповідної нормативної бази, матеріалів емпіричних досліджень правоохоронної та банківської практики України і країн зарубіжжя, а також теоретичних положень наук правового та економічного циклу.
У якості засобів досягнення поставлених цілей сформульовано такий комплекс завдань:
- на основі положень кримінального права, кримінології, криміналістики, із врахуванням сучасного стану наукової думки та практичних потреб сьогодення, визначити концептуальне поняття “економічні злочини”, привести їх у систему, виявити спільні ознаки, достатні для об’єднання усього класу економічних злочинів до криміналістично однорідної групи, що надасть можливість предметніше та цілеспрямованіше проводити наукові дослідження, конкретизувати об’єкт вивчення, виробити єдині критерії оцінки цього явища та результатів боротьби з ним наукою і практикою;
- на підставі аналізу діючих нормативних джерел, правоохоронної та банківської практики вивчити криміналістично значимі особливості функціонування сучасної кредитно-банківської сфери, зокрема сфери БК, як її ланки, виявити специфіку криміногенних проявів у цій сфері, провести класифікацію злочинів у сфері БК за кримінально-правовими та криміналістичними ознаками;
- на базі сучасних уявлень про поняття криміналістичної характеристики та дослідження слідчо-судової практики виявити та розкрити зміст основних елементів криміналістичної характеристики злочинів у сфері БК, описати їх;
- визначити зміст та види способів підготовки, вчинення та приховання злочинів як “ключового” структурного елементу їх криміналістичної характеристики, особливості використання окремих кримінальних механізмів, специфіку схем злочинної діяльності;
- встановити особливості та типологію злочинців та злочинних груп, показати особливості їх дій, що зумовлюють запропоновану класифікацію, визначити типові сліди та ознаки злочинів відповідно до кримінальних механізмів, що використовуються злочинцями;
- дослідити особливості виявлення злочинів, проведення попередньої перевірки та порушення кримінальної справи, виділити типові слідчі ситуації та версії, розробити відповідні програми дій слідчого на початковому етапі розслідування;
- розкрити особливості організації й тактики проведення окремих слідчих дій, окреслити специфіку одержання інформації з матеріальних та ідеальних джерел, визначити характер та причини слідчих помилок, виділити основні форми протидії розслідуванню;
- визначити порядок та умови використання спеціальних знань у розслідуванні, характер та форми використання допомоги спеціалістів, проблеми контрольно-ревізійної та експертної діяльності стосовно вирішення оперативно-слідчих завдань;
- дослідити особливості взаємодії слідчих та оперативних апаратів, встановити фактори, що ускладнюють використання оперативно-розшукової допомоги в розслідуванні, а також вивчити проблеми взаємодії правоохоронної і банківської систем на сучасному етапі.
Об’єктом дослідження є злочини у сфері БК, а також слідча, судова, оперативно-розшукова та банківська практика за період 1996 – 2001 рр.
Предметом дослідження є істотні, сталі та закономірні зв’язки між соціальною діяльністю у сфері БК та кримінальними проявами у цій сфері; закономірності злочинної діяльності; позитивна практика використання органами розслідування окремих засобів протидії злочинам у сфері БК; напрями підвищення ефективності цих засобів у розкритті, розслідуванні та попередженні кримінальних зазіхань на розглянуту сферу.
Методи дослідження. В процесі дослідження були використані сучасні положення теорії пізнання та загальнотеоретичні положення криміналістики, кримінального права, кримінального процесу, кримінології та інших правових наук, філософії, блоку економічних наук, які визначають комплексний характер цього дослідження. Вирішення поставлених перед дисертантом завдань відбувалось із врахуванням сучасної наукової думки, а також діючого законодавства. При написанні роботи використовувались апробовані наукою спеціальні методи теоретичного та емпіричного дослідження: порівняльного правознавства; статистичний; конкретно-соціологічних досліджень; контент-аналізу.
Використані в роботі результати емпіричних досліджень правоохоронної та банківської практики були одержані в результаті:
- узагальнення статистичного матеріалу Управління оперативної інформації МВС України про злочини у сфері економічної діяльності;
- аналізу за розробленими анкетами понад 100 архівних та таких, що знаходяться у провадженні, кримінальних справ (225 епізодів злочинної діяльності) про злочини у сфері БК за період 1996-2000 рр. (див. Додаток Х);
- опитування у якості експертів з цієї проблеми за розробленими анкетами у період 1999-2001 рр. 152 слідчих, 148 оперативних працівників, які здійснюють безпосереднє обслуговування об’єктів банківського бізнесу, та 50 банківських службовців (див. Додаток Ц);
- аналізу оглядів слідчо-судової практики, офіційних звітів та довідок, а також іншого практичного матеріалу у підрозділах системи МВС, апараті Генеральної прокуратури України, судових органах міської та районної ланок, Національному банку України.
- особистих спостережень та використання власного досвіду слідчої роботи дисертанта, який працював у відділі з розслідування злочинів в сфері економіки СУ ГУМВС України в місті Києві.
Інформація вбачається достовірною, оскільки, по-перше, емпірична база аналізувалась тривалий час, по-друге, охопила репрезентативну кількість джерел. Це дозволило простежити за усіма вивченими процесами, забезпечити переконливість одержаних результатів та сформульованих на їх основі висновків.
Здійснені в ході роботи над дисертацією узагальнення та аналіз емпіричного матеріалу широко використані у дослідженні, а їх результати лягли в основу висновків та пропозицій, сформульованих по його закінченні.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером та змістом розглянутих питань дисертація є першою в Україні спробою на монографічному рівні закласти основи методики розслідування злочинів у сфері БК. Дослідження виконано шляхом використання суміжних галузей знання на стику юридичних та економічних наук, внаслідок чого носить комплексний характер. На основі системного підходу розглянуті теоретичні та практичні питання сучасної структури сфери БК, основні компоненти криміналістичної характеристики та методики розслідування злочинів цієї групи.
Теоретична цінність дослідження, висновків та пропозицій полягає в тому, що вони вносять істотний доробок до загальної теорії методики розслідування злочинів у якості її окремого розділу. В дисертації запропонований загальний методологічний підхід до класифікації злочинів у сфері БК, як підгрупи банківських злочинів, які, в свою чергу, є елементом класу економічних злочинів, що відображає одержані теоретичні висновки та спирається на криміналістичні ознаки; окреслений комплекс факторів, що сприятимуть криміналізації сфери БК, виявлена залежність між особливостями окремих видів та способів злочинів у цій сфері та специфікою банківської діяльності; описані основні елементи криміналістичної характеристики цих злочинів; визначена розгорнута структура способу вчинення злочинів, виділені та типізовані відомості про особу злочинця, сліди та ознаки злочинів; визначені напрями та засоби вдосконалення діяльності органів розслідування щодо виявлення, розкриття та розслідування злочинів; висунуті рекомендації стосовно покращання координації і взаємодії правоохоронних, контролюючих органів, інших суб’єктів взаємодії та попередження злочинів; висвітлений позитивний та негативний досвід такої діяльності на сучасному етапі.
Обґрунтованість наукових висновків та рекомендацій зумовлена глибокою та досконалою розробкою теми. Використання значного масиву наукових джерел, емпіричних даних забезпечило репрезентативність одержаних результатів дослідження, переконливість сформульованих на їх основі висновків.
Практична значимість одержаних результатів полягає у тому, що в дисертації сформульовані та обґрунтовані висновки і пропозиції, які сприятимуть підвищенню ефективності правоохоронних та інших органів щодо виявлення, розкриття, розслідування та попередження злочинів у сфері БК. Проведене дослідження визначається чітко вираженим прикладним аспектом, який відображає, оскільки містить сукупність методичних рекомендацій, що мають стати зручним інструментом розслідування злочинів у сфері БК, а також інших економічних злочинів.
Сформульовані висновки та пропозиції дозволяють виявити такі джерела оптимізації зусиль правоохоронних органів, які до цього використовувались не повною мірою, забезпечити усунення “вузьких місць” у їх діяльності, знайти позитивні фактори та на їх основі розробити заходи, що мають сприяти поступовому підвищенню ефективності діяльності з розкриття, розслідування та попередження злочинів у сфері БК.
Одержані в дисертації висновки та висунуті пропозиції використані в ході законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності стосовно внесення змін та доповнень до проекту Закону України “Про профілактику злочинів” в частині попередження економічної злочинності. (див. Додаток Ш).
Розроблені методичні рекомендації позитивно оцінені практичними працівниками органів внутрішніх справ, прокуратури та впроваджені у їх діяльність протягом дослідження (див. Додаток Щ).
Матеріали дослідження використовуються у навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ України при викладанні курсу “Криміналістика” та спецкурсу “Актуальні проблеми розслідування банківських злочинів”, а також на базі криміналістичного музею НАВСУ (див. Додаток Ю).
Результати дослідження можуть бути в подальшому використані для законопроектного, організаційного, методичного, інформаційного забезпечення діяльності органів державної законодавчої та виконавчої влади, правоохоронних органів, органів державного контролю та нагляду, судових органів, банківських структур та інших недержавних організацій, зацікавлених у протидії злочинності у сфері БК, в процесі викладання курсу криміналістики у вищих навчальних закладах та у рамках професійної підготовки практичних працівників правоохоронних відомств.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорена на засіданні кафедри криміналістики Національної академії внутрішніх справ України і дістала позитивний відзив. Основні теоретичні положення дисертації доповідалися на міжнародних науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми криміналістики” (Донецьк, 2-3 березня 2001 р.); “Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах” (Київ, 22-23 березня 2001 р.). Матеріали дисертації обговорювались на практичних семінарах, що проходили на базі НАВСУ, інших навчальних закладів, практичних підрозділів системи МВС України.
Публікації. Наукові результати проведеного дисертантом дослідження опубліковані у шести наукових статтях (дві з яких у співавторстві, де участь дисертанта складає 50%), з яких п’ять у фахових виданнях.
Структура дисертації визначається метою та завданнями дослідження, відповідає логіці наукового пошуку та вимогам ВАК і композиційно складається зі вступу, двох розділів, що поєднують вісім підрозділів, висновку, списку використаних джерел (365 найменувань) та 23 додатків, що вміщені на 69 сторінках. Повний обсяг дисертації становить 309 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Результати проведеного дослідження дозволяють обґрунтувати ряд загальних теоретичних висновків та науково-практичних рекомендацій щодо оптимізації заходів протидії злочинам у сфері БК.
1. Перехід України від адміністративно-командної системи господарювання до ринкових відносин сприяє розвиткові якісно нових форм економічного буття та породив системну кризу в усіх сферах життєдіяльності. Процес докорінних змін в економіці супроводжується якісними змінами у структурі та динаміці економічної злочинності і вимагає перегляду існуючих правових засобів захисту економічної системи від злочинних посягань. У криміналістичному розумінні йдеться насамперед про формулювання єдиного за обсягом та змістом правового поняття економічних злочинів, проведення їх класифікації, вдосконалення існуючих та розробку нових методик розслідування окремих видів (груп) таких діянь.
2. Економічні злочини визначені нами як сукупність передбачених кримінальним законом, однорідних за механізмом слідоутворення, умисних або необережних діянь, що посягають на економічні відносини, реґламентовані відповідними правилами нормативного характеру, вчинені особами, які безпосередньо включені до системи економічних зв’язків та відносин, реалізують свої професійні функції у процесі здійснення економічної діяльності. Класифікація економічних злочинів, виходячи з криміналістичних критеріїв, важливих з точки зору механізму утворення інформації про злочин, вбачається перспективною для подальшої розробки спеціальних методик на внутрішньовидовому та позавидовому рівнях. В основу кожної такої методики мають бути покладені особливості, що виходять за рамки окремого складу злочину, передбаченого Особливою частиною КК.
3. За сучасних умов банківська система перетворилась у зону підвищеної кримінальної активності із специфічним набором кримінальних способів, механізмів, технологій злочинної діяльності і являє собою особливу складність для правоохоронних органів щодо виявлення, розслідування та попередження банківських злочинів. У теперішній час кримінальну ситуацію у банківській сфері визначають такі чинники: 1) інтелектуальний характер банківської злочинності проявляється насамперед у використанні злочинцями нових форм та методів економічної діяльності; 2) щорічно зростає кількість злочинів у банківській сфері та розміри заподіяної ними шкоди; 3) поступово концентруються кримінальні інтереси у банківському секторі з метою використання цих установ для організації каналів переведення незаконно здобутих капіталів за кордон з їх подальшою легалізацією; 4) високий ступінь латентності банківських злочинів; 5) наявна тенденція до поступового зростання корупції, організованої злочинної діяльності із банківською злочинністю; 6) численні труднощі та перешкоди, що постають перед правоохоронними органами на шляху протидії вказаним злочинам.
4. В основу криміналістичної класифікації банківських злочинів ми кладемо галузевий принцип, тобто розглядаємо усе різноманіття кримінально-правових проявів стосовно сфери здійснення відповідних банківських операцій (валютних, кредитних, розрахункових тощо). Такий підхід вбачається перспективнішим напрямом формування спеціальних криміналістичних методик, ніж видовий принцип. Визначення поняття злочинів у сфері БК пов'язане із включенням цієї групи злочинів як самостійної ланки до певної системи кримінальних явищ різного порядку, зокрема – банківських злочинів – родового поняття, що, у свою чергу, є елементом загальнішого рівня, що охоплює економічні злочини в цілому. Таким чином, маємо певну ієрархію понять (своєрідну тріаду), починаючи від економічних злочинів, далі – банківських та, власне, – злочинів у сфері БК. Адже виділяючи злочини у сфері БК як окрему класифікаційну підгрупу банківських злочинів, маємо стверджувати про потребу формування об’єднуючої (позавидової) методики, в основу якої покладаємо особливості, що виходять за межі специфіки конкретного виду злочину. Вказані особливості дозволятимуть виявляти та використовувати у розслідуванні додаткові фактори, що визначаються не видом злочину, а криміналістичними ознаками, характерними для групи різних злочинів. Врахування цих ознак у їх сукупності сприятиме підвищенню ефективності розслідування злочинів цієї категорії та інших класифікаційних груп.
5. Проведена у дослідженні класифікація злочинів у сфері БК, зберігаючи кримінально-правовий зміст, у той же час, відображає криміналістичний підхід до проблеми. Враховуючи сучасний стан кримінального законодавства, вбачаємо доцільним виділити чотири основні групи злочинів у сфері БК, що визначатимуть відповідні напрями пріоритетного впливу на кримінальну ситуацію у цій сфері, і зокрема: 1) злочини, безпосередньо спрямовані на незаконне одержання банківських кредитів (“основні”) – (ст. ст. 190, 191, 192, 222 КК України); 2) злочини економічного спрямування, що передбачають відповідальність за заподіяння непрямої шкоди кредиторам або виступають способами підготовки, вчинення та приховування перших (ст. ст. 202, 205, 207 – 209, 218 – 221 КК України); 3) Інші злочини, які сприяють досягненню основного злочинного результату (ст. ст. 200, 357, 358, 361, 363 КК України); 4) Злочини, пов’язані із протиправною діяльністю службових осіб (ст. ст. 365-370 КК України).
6. З усіх елементів криміналістичної характеристики ми особливо виділяємо спосіб вчинення злочину, що виступає своєрідним “ключем” до описання інших криміналістично значимих її елементів. Правоохоронна практика свідчить, що основними способами вчинення злочинів у сфері БК є: 1) незаконне одержання банківського кредиту, пов’язане із шахрайством; 2) заволодіння кредитними ресурсами із використанням змови представників банку-кредитору та позичальника; 3) посягання працівників банків на кредити, що зберігаються в цих установах на рахунках позичальників. Запропонований напрямок систематизації способів вчинення злочинів у сфері БК вбачається орієнтиром для відповідної класифікації злочинів, а також для подальшого формування спеціальних методик розслідування на конкретнішому рівні.
Проведене дослідження дає підстави стверджувати про суттєві зміни у механізмі вчинення розкрадань та корисних зазіхань на кредитні ресурси банків. Адже сьогодні в структурі злочинних зазіхань у сфері БК переважає економічне шахрайство, що якісно відрізняється від раніше відомих способів заволодіння чужим майном. Головні його відмінності полягають у тому, що економічне шахрайство: 1) сформовано та подано у формі злочинного бізнесу під прикриттям різноманітних форм та інституцій легальної фінансово-господарської діяльності комерційних підприємств; 2) передбачає наявність потрібного алгоритму заздалегідь підготовлених, чітко структурованих та вміло керованих злочинних дій (операцій, схем); 3) дозволяє злочинцям використовувати формальний збіг підготовчої стадії шахрайства із законною економічною діяльністю для маскування злочину під цивільно-правові відносини, що значно ускладнює виявлення ознак злочинної події.
7. Злочинна діяльність у сфері БК являє собою складний процес, що включає три основних його етапи: підготовку до злочину, реалізацію злочинного наміру та приховання злочину із використанням його результатів. Вивчення слідчої практики свідчить, що злочинці тут найчастіше застосовують кримінальні механізмами, характерні для багатьох інших економічних злочинів, зокрема: використовують підроблені документи для введення в оману представників банку-кредитору; неправомірно використовують комп’ютерну техніку та втручаються в автоматизовані інформаційні системи банку; створюють та використовують фіктивні підприємницькі структури; вдаються до змови представників підприємства-позичальника та банку-кредитору; використовують механізми кримінального банкрутства.
На етапі використання незаконно здобутих кредитних коштів, злочинці, окрім того, вдаються до застосування складних схем конвертації та перетворення у готівку безготівкових кредитних сум, а також їх подальшої легалізації (“відмивання”).
8. Вивчення правоохоронної практики свідчить, що злочинна діяльність у сфері БК передусім явище групове. Найчастіше злочинні групи являють собою добровільні тимчасові об’єднання на період вчинення конкретного злочину (серії злочинів), чисельністю 2-4 особи, створені на підставі формально існуючих виробничих зв’язків. Організатори таких груп, як правило, працюють у легальних комерційних структурах, обіймаючи керівні посади, мають престижний соціальний статус та значне матеріальне становище, високо освічені, адже реалізація такої діяльності вимагає наявності глибоких професійних знань у господарській, банківській та інших сферах, спеціальних вмінь та навичок, що дозволяють із знанням справи готувати та маскувати злочини. Ролі у злочинних групах поділені із урахуванням посадового становища та злочинного досвіду, що завжди має враховуватися слідчими. Отже, питання про структуру злочинних груп, розподіл ролей між співучасниками, методи їх втягування у злочинну діяльність, способи зв’язку, прийоми конспірації, форми та напрями протидії правоохоронним органам мають велике значення для розкриття та розслідування таких злочинів. Вони є важливою складовою криміналістичної характеристики банківських злочинів і повинні обов’язково враховуватися при формуванні методик розслідування окремих їх видів (груп) та потребують подальшої розробки.
9. Спектр об’єктів слідоутворення стосовно до злочинів у сфері БК досить широкий. Нами він поданий у вигляді шести великих груп. Особливу значимість для всіх видів злочинів набувають сліди в документах. Адже в ході розслідування важливо визначити, до якої сфери відноситься документ, яким видом обліку передбачений, у скількох екземплярах складається, які існують можливості перевірки в ході розслідування викладених у документах відомостей. З цієї точки зору важливо визначити зв’язок ланок у системі “документ – відображений у ньому факт – виконавець документу”.
10. Виявлення злочинів у сфері БК, що є самостійним початковим етапом правоохоронної діяльності, характеризується застосуванням комплексу специфічних, різних за своєю природою та можливостями методів: криміналістичних, економічних, технічних, оперативно-розшукових та передбачає широку аналітичну роботу. Характер початкової інформації про злочини та відсутність “потерпілої сторони”, у звичному розумінні, зумовлюють пріоритет оперативно-розшукових заходів, що є найефективнішим способом виявлення ознак таких діянь. Варто враховувати, що з розвитком підприємництва, змінами у кримінальному законодавстві істотно розширюється та видозмінюється коло завдань при розгляді матеріалів про злочини економічного спрямування, зокрема у сфері БК. За сучасних умов, першочерговим завданням попередньої перевірки є розмежування правомірного й неправомірного підприємництва, відмежування комерційного ризику та шахрайства, визначення потенційного характеру відповідальності (кримінальної, адміністративної, цивільно-правової), що вимагає від слідчого не лише ґрунтовних юридичних знань, але й глибокої економічної підготовки.
11. Кримінальні справи про злочини у сфері БК слід відносити до підвищеної категорії складності, що переважно визначається їх багатоепізодним характером, великим обсягом матеріалів та потребою розв’язання широкого спектру слідчих, оперативно-розшукових та експертних завдань, особливо на початковому етапі розслідування. Названі чинники зумовлюють потребу у комплексному використанні під час розслідування криміналістичних та інших суміжних знань (з бухгалтерського обліку, банківської справи тощо), часових, людських та інших ресурсів. Важливим кроком на цьому шляху є теоретичне переосмислення та практичне вивчення ролі СОГ у розслідуванні. Одним із можливих напрямів вдосконалення такої організації розслідування може виступати позитивний досвід слідчих органів Швейцарії у вигляді так званої “Базельської моделі”, тобто спеціалізованої установи прокуратури, де під єдиним керівництвом працюють спеціалісти різних галузей знань  юристи, поліцейські, спеціалісти у сфері комерційної, банківської справи, комп’ютерних технологій, ревізори тощо.
12. Основні прорахунки у розслідуванні кримінальних справ про злочини у сфері БК зумовлені як суб’єктивними факторами, так і об’єктивними умовами роботи слідчих. Типові недоліки, що мають місце на стадії досудового слідства, пов’язані, здебільшого, із суттєвою неповнотою у зборі доказової інформації та стратегічними помилками в організації розслідування, ніж із порушенням кримінально-процесуальної форми. Негативні наслідки значною мірою обумовлюються протидією розслідуванню, суб’єктами якої виступають не лише злочинці, а в багатьох випадках – представники банківських установ, які використовують для цього численні корупційні та фінансові можливості.
13. Для повного та всебічного дослідження матеріальних слідів злочинів у ході розслідування кримінальних справ, слідчому потрібно сконцентрувати основну увагу на роботі із документами, що формують основний обсяг доказів у справі. З цього приводу нами виділені особливості проведення обшуку, виїмки, слідчого огляду документів та комп’ютерної техніки, які складають своєрідний ланцюг послідовно проведених процесуальних дій та оперативно-розшукових заходів у рамках криміналістичної операції “документи”, “переплітаючись”, в окремих випадках, із вилученням зразків для порівняльного дослідження, призначенням ревізій, експертиз та інших спеціальних досліджень, залученням спеціалістів різного профілю знань.
14. Особливістю допитів у справах про злочини досліджуваної групи є передусім високий рівень спеціальної економічної підготовки допитуваних, а також тих розумових завдань, що їх доводиться розв’язувати в ході цієї слідчої дії. У більшості випадків, слідчі не повною мірою орієнтуються у спеціальних економічних питаннях, що вимагає обов’язкової попередньої підготовки, яка має включати: ознайомлення із спеціальною літературою; використання допомоги спеціалістів економічного профілю шляхом одержання від них різних довідкових даних, спільного аналізу документації, або безпосередньої участі спеціаліста у допиті; поповнення знань за результатами інших допитів тощо.
15. Проблема розслідування злочинів у сфері БК вимагає свого комплексного вивчення у межах суміжної галузі знань, “на стику” юридичних та економічних наук. З криміналістичної точки зору, спеціальні економічні знання слід вважати засобом виявлення та розпізнавання ознак взаємодії події злочину з економічною системою та її окремими ланками. Адаптація окремих положень конкретних економічних галузей знань, таких як бухгалтерський облік, банківська справа, ревізія, аудит до потреб розслідування злочинів, а також інтеграція економічних та криміналістичних знань є обов’язковою передумовою підвищення ефективності боротьби з економічною злочинністю. Подальші криміналістичні рекомендації щодо використання спеціальних економічних знань у розслідуванні злочинів досліджуваної категорії доцільно ділити на дві групи: 1) рекомендації щодо застосування методів економічних наук для виявлення ознак злочинів та розпізнавання правової сутності події; 2) рекомендації щодо призначення та проведення документальних ревізій, судово-бухгалтерських експертиз, залучення спеціалістів-економістів до участі у розв’язанні окремих завдань розслідування тощо.
16. Підвищення ефективності використання спеціальних знань спеціаліста в ході розслідування має відбуватися у кількох напрямках: правовому – вдосконалення процесуального законодавства з метою ширшого використання спеціальних знань на різних стадіях кримінального судочинства, а також чіткішого визначення статусу свідуючої особи; організаційному – включення до штату оперативно-технічних служб спеціаліста-консультанта з різних економічних питань, розробка механізму використання правоохоронними органами допомоги спеціалістів підприємств, установ та організацій державного і недержавного секторів економіки; методичному – створення та вдосконалення методичних рекомендацій щодо порядку і форм залучення спеціалістів до участі в розслідуванні, розробка типових питань, що можуть бути розв’язані різними категоріями свідуючих осіб.
17. Розгляд нами проблем ревізійної діяльності дозволяє по новому поглянути на ревізію з тим, щоб розширити її можливості стосовно розслідування злочинів, додати їй універсальнішого характеру. Для цього, на наш погляд, треба: розширити процесуальну реґламентацію вимоги про проведення ревізії на стадіях порушення кримінальної справи та досудового слідства; кожну конкретну справу розглядати із врахуванням потенційної потреби проведення ревізії, а з цією метою – розробити і впровадити у слідчу практику типові переліки питань по кожній категорії справ; передбачити додаткові процесуальні права слідчого при взаємодії з ревізійними апаратами, а також внести відповідні зміни до відомчих нормативних актів, що реґламентують проведення ревізій на вимогу правоохоронних органів.
18. У дисертації розглянуті проблеми використання оперативно-розшукової допомоги в розслідуванні. Своє соціальне призначення ОРД правоохоронних органів може успішно виконувати лише тоді, коли у розкритті та розслідуванні злочинів, зібранні доказів у кримінальних справах буде активно використовуватись весь “арсенал” оперативно-розшукових заходів, засобів і методів. Основним напрямом підвищення ефективності оперативно-розшукового супроводження розслідування справ про злочини у сфері БК вбачається перегляд існуючих сьогодні критеріїв оцінки роботи оперативних та слідчих підрозділів. Такий підхід, коли всі органи, що беруть участь у розкритті злочинів за принципом “загальні цілі системи кримінального судочинства забезпечуються засобами, що в свою чергу є цілями її підсистем”, будуть орієнтовані на кінцеві результати розслідування, дозволить значно підвищити ефективність взаємодії між ними. У цьому зв’язку вбачається негайним удосконалити вкрай застарілу систему збору, нагромадження, обробки та аналізу даних кримінальної статистики.
19. Аналіз практики взаємодії державних і недержавних структур у протидії банківським злочинам, дозволяє стверджувати: по-перше, ринкові відносини, що базуються на конкуренції суб'єктів підприємництва і невтручанні держави у комерційні процеси, надто ускладнюють взаємний обмін інформацією; по-друге, права та обов'язки правоохоронних органів в одержанні та використанні різної інформації з обмеженим доступом, а також відповідних власників такої інформації щодо створення режиму її збереження, в існуючих нормативних актах розглядаються ізольовано. Це створює додаткові проблеми для обох сторін. По-третє, подолання існуючих протиріч можливе лише шляхом комплексного підходу до розробки відповідної нормативної бази, а також формування загальної системи економічної безпеки для всіх суб'єктів підприємницької діяльності.
20. Важливим завданням розслідування є з’ясування причин та умов, що сприяють суспільно-небезпечним діянням. Встановлення обставин вчинення конкретного злочину та досить глибоке їх дослідження слідчим дозволяє обрати ефективніші заходи превентивного характеру, а також визначити доцільнішу для конкретної ситуації форму їх реалізації.
Загальнопрофілактичні заходи у сфері БК на державному рівні мають бути спрямовані насамперед на відповідне удосконалення чинного законодавства за різними напрямками. На наш погляд, потребує істотних змін банківське законодавство (передусім в частини стосунків із правоохоронними органами та протидії “відмиванню” грошових коштів). Якомога швидше треба прийняти Закон України “Про профілактику злочинів та інших правопорушень”. Потрібні також зміни у відомчих підзаконних актах, насамперед у тих, які реґламентують порядок створення та реєстрації комерційних підприємств.
Заходи спеціального кримінологічного попередження повинні в першу чергу включати питання удосконалення координації та взаємодії правоохоронних, контролюючих органів, банків та інших недержавних структур, що здійснюють функції безпеки у сфері банківської діяльності як усередині країни, так і на міжнародному рівні. Для банківських установ такий механізм дозволив би уникнути підозрілих фінансових операцій, що дестабілізують банківську систему, завдають збитків та створюють передумови для вчинення різноманітних злочинів у майбутньому. Правоохоронним органам взаємодія надає можливість своєчасно попереджувати, ефективно виявляти та безперешкодно розслідувати банківські злочини. Основними напрямками такої взаємодії мають стати: інформаційно-аналітична діяльність (організація взаємного обміну інформацією, створення єдиних банків даних тощо); консультаційна та технічна допомога банківським структурам та іншим суб’єктам підприємництва (підвищення загальноюридичної та професійної кваліфікації банківських працівників, сприяння у використанні сучасних засобів захисту банківської інформації та ін.); спільне проведення конкретних попереджувальних заходів тощо.
У кожному комерційному банку мусить бути забезпечений спеціальний порядок, що дозволить подолати (щонайменше мінімізувати) випадки незаконного одержання та нецільового використання кредитів. Такий порядок включає ряд важливих умов, а саме: 1) рішення про надання кредитів повинні прийматися лише колегіально на засіданні кредитного комітету або аналогічного органу; 2) у кожному випадку слід перевіряти інформацію про позичальника, який звертається до банку за позикою, на предмет можливості виконання ним кредитних зобов’язань; 3) потрібне чітке розмежування повноважень керівників різної ланки щодо надання кредиту, встановлення пільгових умов кредитування та вирішення інших кредитних питань; 4) всі видані кредити мають бути забезпечені ліквідною заставою, що фактично та юридично має знаходитись у розпорядженні банку, або надійними поручительствами (гарантіями); 5) потрібне проведення регулярних внутрібанківських перевірок правомірності видачі кредитів та вирішення інших питань кредитування; 6) у будь-якому випадку треба ретельно перевіряти цільове використання кредитних коштів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абашина Д.П. Методы и приемы экономического анализа, используемые при выявлении преступлений: Лекция. МВД СССР. Горьковская высшая школа. – Горький, 1983. – 60 с.
2. Аленин Ю.П. О структуре методики расследования преступлений // Юридична освіта і правова держава: Збірник наукових праць. – Одеса, 1997. – С. 244-249.
3. Аминов Д.И., Ревин В.П. Преступность в кредитно-банковской сфере в вопросах и ответах. – М.: Изд. “Брандес”, 1997. – 120 с.
4. Арзуманян Т.М., Танасевич В.Г. Бухгалтерская экспертиза при расследовании и судебном разбирательстве уголовных дел. – М.: Юрид. лит., 1975. – 119 с.
5. Ароцкер Л.Е. Оценка и использование следователем и судом заключений эксперта – почерковеда // Судебно-почерковедческая экспертиза. – М., 1971. – С. 313-332.
6. Артамонов И.И. Методологические аспекты криминалистической характеристики. – Криминалистическая характеристика преступлений. – М., 1984. – С. 63-69.
7. Астапкина С.В. Тактика обыска и выемки / Акад. МВД СССР. – М., 1989. – 21 с.
8. Астапкина С.М., Максимов С.В. Криминальные расчеты: уголовно-правовая охрана инвестиций: Научно-практическое пособие. – М.: Учебно-консультационный центр ЮрИнфор, 1995. – 128 с.
9. Атанесян Г.А., Гольдман А.М. Формы применения специальных познаний и их развитие в советском уголовном процессе // Вестн. Моск. ун-та. Серия 11, Право. – 1990. – №3. – С. 35-44.
10. Атанесян Г., Гумашвили Г. Машинные носители информации: доказательственные и криминалистические аспекты // Вестн. Моск. ун-та. Серия 11, Право, 1979. – №2. – С. 19-26.
11. Атанесян Г.А., Поташник Д.П. Криминалистическое и судебно-бухгалтерское исследование документов при расследовании хищений социалистического имущества: Учебное пособие. – М.: МГУ, 1986. – 98 с.
12. Багинський В.З. Основні питання розслідування розкрадань (ст.ст. 84, 86-1 КК України), які відбуваються в умовах економічних перетворень: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Харків, 1999. – 20 с.
13. Баев О.Я. Конфликтные ситуации на предварительном следствии: Основы предупреждения и разрешения. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1984. – 132 с.
14. Баев О.Я. Конфликты в деятельности следователя (вопросы теории). – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1981. – 160с.
15. Баев О.Я. Криминалистическая тактика: понятие и система // Актуальные вопросы правоведения (информационные материалы).  Екатеринбург, 1992. – С. 80-85.
16. Баев О.Я. Тактика следственных действий: Учебное пособие. – Воронеж, 1995. – 224 с.
17. Балашов А.Н. Взаимодействие следователей и органов дознания при расследовании преступлений (уголовно-процессуальное и криминалистическое исследование): Автореф. дис. … канд. юрид. наук.: 12.00.09. – М., 1973. – 18 с.
18. Банківське право: українське та європейське: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 1999. – 398 с.
19. Банковское дело / Белостоцкая Н.Д., Валенцева Н.И., Ершова Т.А. и др. Под ред. О.И. Лаврушина. – М.: Банковский и биржевой научно-консультативный центр, 1992. – 428 с.
20. Баранова З.Т., Братковская В.В., Танасевич В.Г. Расследование хищений денежных средств в учреждениях и организациях, состоящих на государственном бюджете. – М., 1964. – 190 с.
21. Барановський О.І. Сучасний банк і загрози його фінансовому благополуччю // Вісник Національного банку України. – 1996. – №5. – С. 60-66.
22. Бахін В.П., Весельський В.К. Поліцейський допит у США (поради допитуючому): Навчальний посібник. – К.: НВТ “Правник”. Національна академія внутрішніх справ України, 1997. – 32 с.
23. Бахін В.П., Весельский В.К. Тактика допиту.  К.: НВТ «Правник», 1997. – 64 с.
24. Бахин В.П. Допрос: Лекция. – Киев, 1999. – 40 с.
25. Бахин В.П. Криминалистическая методика. Лекция.– Киев, 1999. – 27с.
26. Бахин В.П. Понятие, сущность и содержание криминалистической тактики: Лекция. – Киев, 1999. – 34 с.
27. Бахин В.П. Следственные ситуации как основа разработки конкретных методик расследования преступлений // Вопросы криминалистической методологии, тактики и методики расследования. Материалы Минской научной конференции (сентябрь 1973 г.). – М., 1973. – С. 22-28.
28. Бедняков Д.И. Непроцессуальная информация и расследование преступлений.  М.: Юрид. лит., 1991. – 205 с.
29. Безруких Р.К., Лекарь А.Г. Организационно-тактические основы раскрытия преступлений. – М., 1977. – 205 с.
30. Белкин А.Р. Криминалистические классификации. – М.: Мегатрон ХХІ, 2000. – 93 с.
31. Белкин А.Р. Теория доказывания: Научно-методическое пособие. – М.: НОРМА, 1999. – 418 с.
32. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня. Злободневные вопросы российской криминалистики.  М.: ИНФРА – М., 2001.  240 с.
33. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы, тенденции, перспективы. От теории – к практике. – М.: Юрид. лит., 1988. – 302 с.
34. Белкин Р.С. Криминалистическая энциклопедия.  М.: Мегатрон XXI, 2000.  334 с.
35. Белкин Р.С. Курс криминалистики в 3 т. – Т.1: Общая теория криминалистики. – М.: Юрист, 1997. – 404 с.
36. Белкин Р.С. Курс советской криминалистики: Т. 3. Криминалистические средства, приемы и рекомендации / Акад. МВД СССР. – М., 1979. – 408 с.
37. Белкин Р.С. и др. Модное увлечение или новое слово в науке // Социалистическая законность. – 1988. – № 9. – С. 56-58.
38. Бентам И. Избранные сочинения. Т. 1.  Санкт-Петербург, 1867. – 745 с.
39. Береский Я.О. Признание обвиняемым своей вины в совершении преступления (процессуальные, тактические и психологические вопросы): Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Львовский госуд. ун-т. – Львов, 1991. – 24 с.
40. Бирюков В.В., Коваленко В.В. Криминалистическое исследование документов: Монография.  Луганск: РИО ЛИВД, 1999.  164 с.
41. Брайчевская Е.Ю., Зюськин Н.М. Осмотр документов: Методическое пособие. – К.: Киевский НИИ судебных экспертиз, 1967. – 32 с.
42. Бурданова В.С. Следственные (криминалистические) ошибки // Вопросы совершенствования прокурорско-следственной деятельно¬сти. – Санкт-Петербург, 1996. – С. 117-122.
43. Бущан О.П. Криміналістична характеристика та основні положення розслідування злочинів, вчинених шляхом використання кредитно-банківських операцій: Автореферат дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національна юридична академія України. – Харків, 1995. – 24 с.
44. Быков В.М. Некоторые аспекты организации первоначального этапа расследования групповых преступлений // Проблемы первоначального этапа расследования. – Ташкент, 1986. – С. 52-59.
45. Василинчук В. Типові способи необґрунтованого одержання кредитів при вчиненні шахрайств з фінансовими ресурсами та шляхи їх розслідування // Право України. – 2000. – №10. – С. 28-31.
46. Васильев А.Н., Мудьюгин Г.Н., Якубович Н.А. Планирование расследования преступлений. – М., 1967. – С. 154-171.
47. Васильев А.Н. О криминалистической классификации преступлений. Методика расследования преступлений (общие положения). – М., 1976. – С. 25-26.
48. Васильев А.Н. Проблемы методики расследования отдельных видов преступлений. – М, 1976. – 71 с.
49. Васильев А.Н. Следственные версии // Советское государство и право. – 1960. – №8. – С. 54-63.
50. Вдовиченко В.В. Сучасні схеми “відмивання” коштів через фіктивні фірми і кореспондентські рахунки комерційних банків // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. Збірник наукових статей / Донецький інститут внутрішніх справ. – Донецьк, 2000. – №1. – С. 64-75.
51. Великородный П.Т. Криминалистическая классификация способов совершения преступлений и способов уклонения от ответственности // Криминалистическая характеристика преступлений. – М., 1984. – С. 89-91.
52. Вєртузаєв М.С., Попов А.Ф. Використання економіко–математичних методів розслідування економічних злочинів // Використання досягнень науки і техніки у боротьбі із злочинністю. – Харків: Право, 1998.
53. Вехов В.Б. Компьютерные преступления: способы совершения, методики расследования. Ассоциация российских работников правоохранительных органов. – М.: Право и закон, 1996. – 180 с.
54. Викторов И., Миронов В. Законность в кредитно-банковской сфере // Законность. – 1997. – № 11. – С. 10-16.
55. Власенко В.Г. Вопросы теории и практики возмещения материального ущерба при расследовании хищений государственного и общественного имущества: Автореф. дис. … канд. юрид. наук / Саратов, 1969. – 19с.
56. Власов В.П. Следственный осмотр и предварительное исследование документов. – М.: Госюриздат, 1961. – 147 с.
57. Возгрин И.А. Общие положения методики расследования отдельных видов преступлений. – Ленинград, 1976. – 43 с.
58. Волженкин Б.В. Экономические преступления – Санкт-Петербург: Издательство “Юридический центр пресс”, 1999. – 312 с.
59. Волобуєв А.Ф. Аналіз первинного матеріалу про розкрадання майна в сфері підприємництва при порушення кримінальної справи // Право України. – 1999. – №4. – С. 79-83.
60. Волобуєв А.Ф. Подолання протидії організованих злочинних груп розслідуванню економічних злочинів // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ України. – 1999. – №3. – С. 201-213.
61. Волобуєв А.Ф. Предмет розкрадання майна у сфері підприємництва як елемент криміналістичної характеристики злочинів даного виду // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – Одеса, 1998. – Вип. 3. – С. 39-43.
62. Волобуєв А.Ф. Проблеми розслідування “комп’ютерних” злочинів // Вісник Університету внутрішніх справ. – Х., 1996. – Вип. 1. – С. 63-70.
63. Воронин Ю.А. Типология личности преступника: Автореф. дис. … канд. юрид. наук / Свердловский юридический институт. – Свердловск, 1974. – 34 с.
64. Гаенко В.И. Расследование хищений государственного или общественного имущества, совершенное путем мошенничества: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Харьковская юридическая академия. – Харьков, 1983. – 16 с.
65. Галаган В.И. Использование следователем информации на первоначальном этапе расследования: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Украинская академия внутренних дел. – К, 1992. – 24с.
66. Гамолин И.Д. Документы учета как средство доказывания при расследовании хищений государственного и общественного имущества: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – М., 1970 – 20 с.
67. Гаритовская Э.В., Прохорова Е.В. Организация судебно-бухгалтерской экспертизы следователем / МВД СССР, ВНИИ. – М., 1981. – 62 с.
68. Гаухман Л.Д., Максимов С.В. Уголовная ответственность за преступления в сфере экономики. – М.: Учебно-консультационный центр «ЮрИнфор», 1996. – 290 с.
69. Гевко В.В. Використання непроцесуальної інформації під час доказування: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Українська академія внутрішніх справ. – К., 1996. – 20 с.
70. Герасимов И.Ф. К вопросу о следственной ситуации // Следственная ситуация. – М., 1985. – С. 6-11.
71. Герасимов И.Ф. Некоторые проблемы раскрытия преступлений. – Свердловск: Средне –Уральское книжное изд-во, 1975. – 184 с.
72. Герасимов И.Ф. Этапы раскрытия преступлений // Научные труды Свердловского юрид. ин-та. – Свердловск, 1975. – Вып. 41. – С. 5-25.
73. Глибко В.Н. Организационные и тактические основы возмещения ущерба при расследовании хищений государственного и общественного имущества: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – Харьков, 1972. – 21 с.
74. Глотов О.М. Осмотр документов следователем: Учебное пособие / Прокуратура СССР. Ин-т усоверш. следств. работников. – Л., 1983. – 41 с.
75. Головлев Ю.В. Хозяйственные преступления: понятие и система // Государство и право. – 1993. – № 4. – С. 78-81.
76. Гончаренко В.И. Использование данных естественных и технических наук в уголовном судопроизводстве. – К., 1980. – С. 119 - 125.
77. Горбачев А.В. Криминалистическая характеристика хищений: Лекция. – Горький: Горьковская высшая школа МВД СССР, 1981. – 39 с.
78. Горбачев А.В. Раскрытие преступлений и доказывание // Проблемы законности. Республиканский межведомственный научный сборник. – Харьков. – 1996. - Выпуск 31. – С. – 157-165.
79. Гордеев В.Е. Характеристика хищений в системе бытового обслуживания населения // Вопросы уголовного права, процесса и криминалистики. – Пермь, 1969. – С. 158-171.
80. Городиський О.М. Криміналістична характеристика та основні положення розслідування злочинів, пов’язаних із прихованням валютних цінностей: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національна юридична академія України. – Харків., 1998. – 18 с.
81. Горшенков Г.Н. Криминология: введение в учебный курс: Учебное пособие. Сыктывкарский университет. – Сыктывкар, 1995. – 237 с.
82. Грамович Г.И. Тактика использования специальных знаний в раскрытии и расследовании преступлений: Учебное пособие. – Минск: Минская высшая школа МВД СССР, 1987. – 66 с.
83. Гранат Н.Л. Следственные ошибки: понятие, виды и причи¬ны // Научная информация по вопросам борьбы с преступнос¬тью. – М., 1983. – №76. – С. 55-63.
84. Гришкин И.И. Понятие информации.  М.: Наука, 1973.  732с.
85. Гроші та кредит. – К.: Либідь., 1992. – 331 с.
86. Густов Г.А. Обнаружение способа должностного хищения в сложной ситуации. Факторный анализ.: Учебное пособие. – Ленинград: Прокуратура СССР. Институт усовершенствования следственных работников, 1985. – 78 с.
87. Густов Г.А., Скворцов К.Ф. О способах хищений (к научным основам расследования хищений) // Вопросы борьбы с преступностью. – М., 1971. – Вып. 14. – С. 99-105.
88. Густов Г.А., Танасевич В.Г. Признаки хищений социалистической собственности // Вопросы совершенствования предварительного следствия. – Ленинград, 1971. – С. 87-102.
89. Гутерман М.П. Организационные мероприятия следователя в процессе расследования преступлений (уголовно-процессуальное и криминалистическое исследование): Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Академия МВД СССР. – М., 1980. – 18 с.
90. Дементьева Е.Е. Проблемы борьбы с экономической преступностью в зарубежных странах: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. – М., 1996. – 225 с.
91. Денисюк Г.П. Оценка и использование криминалистической экспертизы документов при расследовании хищений государственного и общественного имущества // Криминалистика и судебная экспертиза. – К., 1989. – Выпуск 38. – С. 42-45.
92. Денисюк С.Ф., Шепитько В.Ю. Обыск в системе следственных действий. – Харьков.: Консум, 1999.  160 с.
93. Джумамуратов Ш.Я. Основания назначения судебно-бухгалтерской экспертизы // Советская юстиция. – 1990. – №22. – С. 8-10.
94. Джумамуратов Ш.Я. Применение специальных экономических познаний на предварительном следствии: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.09. – Ташкент, 1991. – 45 с.
95. Дидоренко Е.О., Кириченко С.О., Розовський Б.Г. Процесуальний статус ОРД в кримінальному судочинстві: Монографія / Дидоренко Е.О.,