Михайлик Олександр Григорович Насильство в установах виконання покарань: кримінально-правова та кримінологічна характеристики

Короткий опис

Михайлик Олександр Григорович, доцент кафедри історії та теорії держави і права ПрАТ «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом». Назва дисертації: «Насильство в установах виконання покарань: кримінально-правова та кримінологічна характеристики». Шифр та назва спеціальності 12.00.08 кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. Спецрада Д27.855.03 Університету державної фіскальної служби України

ПрАТ «ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ»
УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ФІСКАЛЬНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
МИХАЙЛИК ОЛЕКСАНДР ГРИГОРОВИЧ
УДК 343.8:343.9
ДИСЕРТАЦІЯ
НАСИЛЬСТВО В УСТАНОВАХ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ УКРАЇНИ:
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ТА КРИМІНОЛОГІЧНА
ХАРАКТЕРИСТИКА
12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право»
Подається на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
О. Г. Михайлик
Науковий консультант: БОГАТИРЬОВ Іван Григорович,
доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України
Київ - 2020

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 4
ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ НАСИЛЬСТВА В УСТАНОВАХ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ УКРАЇНИ
1.1 Стан розроблення проблеми дослідження насильства в
установах виконання покарань 18
1.2 Методологія дослідження насильства в установах виконання
покарань 36
1.3 Поняття та зміст насильства в установах виконання покарань 50
1.4 Експериментальна методика дослідження насильства в
установах виконання покарань 73
Висновки до розділу 1 89
РОЗДІЛ 2. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА НАСИЛЬСТВА В УСТАНОВАХ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ УКРАЇНИ
2.1 Соціально-правова обумовленість кримінальної
відповідальності за насильство в установах виконання покарань 95
2.2 Об’єктивні ознаки насильницьких злочинів в установах виконання покарань
2.2.1 Об’єкт насильницьких злочинів в установах виконання
покарань 108
2.2.2 Об’єктивна сторона насильницьких злочинів в установах
виконання покарань 129
2.3 Суб’єктивні ознаки насильницьких злочинів в установах виконання покарань
2.3.1 Суб’єкт насильницьких злочинів в установах виконання
покарань 156
2.3.2 Суб’єктивна сторона насильницьких злочинів в установах
виконання покарань 169
Висновки до розділу 2 185
РОЗДІЛ 3. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАСИЛЬСТВА В УСТАНОВАХ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ УКРАЇНИ
3.1 Стан і тенденції насильства в установах виконання покарань 191
3.2 Детермінанти насильства в установах виконання покарань 210
3.3 Кримінологічна характеристика особи, яка вчиняє насильство
в установах виконання покарань 243 
3.4 Віктимологічна характеристика потерпілого від насильства в установах виконання покарань 255
Висновки до розділу 3 282
РОЗДІЛ 4. ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ЗАПОБІГАННЯ НАСИЛЬСТВУ В УСТАНОВАХ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ УКРАЇНИ
4.1 Загальносоціальні заходи запобігання насильству в установах
виконання покарань 291
4.2 Спеціально-кримінологічні заходи запобігання насильству в
установах виконання покарань 304
4.3 Індивідуально-профілактичні заходи запобігання насильству в
установах виконання покарань 325
4.4 Зарубіжний досвід запобігання насильству в установах
виконання покарань 345
4.5 Кримінологічне моделювання запобігання насильству в
установах виконання покарань 370
Висновки до розділу 4 383
ВИСНОВКИ 395
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 404
ДОДАТКИ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
відділ нагляду і безпеки Державна кримінально-виконавча служба Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод
Кримінально-виконавчий кодекс Кримінально-виконавча установа відкритого типу Кримінально-виконавча установа закритого типу Кримінальний кодекс Кримінальний процесуальний кодекс Організація Об’єднаних Націй
Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань Рада Європи
соціально-психологічна служба Сполучені Штати Америки установа виконання покарань Федеративна Республіка Німеччина черговий помічник начальника установи
ВСТУП
Обгрунтування вибору теми дослідження. Інтеграція України у європейський правовий простір вимагає проведення реформ на всіх рівнях державного устрою. Не винятком є і реформа у сфері виконання та відбування покарань. Учинення засудженими насильства під час відбування покарання свідчить про наявність серйозних прогалин та суперечностей в діяльності установ виконання покарань (далі - УВП) Міністерства юстиції України, що ставить під сумнів можливість досягнення мети кримінального та кримінально- виконавчого законодавства: захист інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення й ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так й іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Насильство в УВП України, яке збільшується, за останні десять років становить серйозну і складну проблему не тільки для Міністерства юстиції України, а й для національної безпеки суспільства. Поряд із тим, проведення нашою державою широкомасштабної реформи кримінально-виконавчої системи, фундаментальні засади якої закріплено у Концепції реформування (розвитку) пенітенціарної системи України (схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2017 р. № 654-р), дозволить наблизити діяльність Державної кримінально-виконавчої служби (далі - ДКВС) України до міжнародних стандартів і потреб суспільного розвитку, у зв’язку з чим в органах і УВП Міністерства юстиції України відбуваються кількісні та якісні зміни не тільки складу засуджених, а і формується нова генерація персоналу.
Проведена за останні п’ять років гуманізація кримінального законодавства в державі сприяла тому, як засвідчить державна статистика, що менш небезпечна для суспільства частина осіб, які вчинили злочини, засуджується до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі. До УВП 
Міністерства юстиції України направляються особи, які вчинили переважно тяжкі й особливо тяжкі злочини (для відбування покарання до виправних колоній середнього та максимального рівнів безпеки).
Саме ці два рівні безпеки розглядаються нами, як найбільш актуальні для проведення кримінологічного дослідження. Концентрація в УВП саме такої категорії осіб вимагає від персоналу більш професійно виконувати свої обов’язки, постійно звертати увагу на засуджених, які неодноразово проявляли вирази насильства, схильних до вчинення нового злочину, проводити заходи групового, індивідуально-профілактичного та віктимологічного характеру.
Станом на 1 грудня 2019 року у сфері управління ДКВС України перебуває 148 установ виконання покарань. У 17 установах виконання покарань засуджені не утримуються у зв’язку із здійсненням оптимізації їх діяльності. В установах виконання покарань та слідчих ізоляторах утримується загалом 55 078 осіб. Із них: 5 600 осіб засуджені на строк понад 10 років; 7 022 особи - за умисне вбивство; 3 080 осіб - за завдання умисного тяжкого тілесного ушкодження; 8 311 осіб - за розбій, грабіж та вимагання; 12 282 особи - за крадіжку; 712 осіб - за зґвалтування; 18 осіб - за злочини проти основ національної безпеки .
Підтвердженням цьому служать статистичні дані Державної судової адміністрації, аналітичні довідки Державного департаменту України з питань виконання покарань, Державної пенітенціарної служби України та Міністерства юстиції України за період 2010-2019 рр. Так, за даними офіційної статистики характерною особливістю злочинів, вчинених засудженими в УВП за останні 10 років (2010-2019 рр.), є тенденція до суттєвого зменшення їх кількості з деякими динамічними коливаннями. Зокрема, якщо протягом 2010-2011 рр. спостерігалося зменшення кількості злочинів з 422 (2010 р.) до 404 (2011 р.), то з 2012 р. по 2013 р. включно абсолютний показник рівня злочинності серед засуджених збільшився відповідно з 465 (2012 р.) до 576 (2013 р.). 
Поряд з цим, у подальші роки в динамічності коливання настало незначне зменшення абсолютної кількості злочинів, вчинених засудженими в УВП з 515 в 2014 р. до 298 в 2015 р. Протягом наступних років динамічність коливання була пов’язана з незначним збільшенням абсолютної кількості злочинів, вчинених засудженими в УВП з 302 в 2016 р. до 314 в 2019 р. Зокрема, період 2015-2019 рр. характеризувався незначним збільшенням абсолютної кількості злочинів, вчинених засудженими в УВП з 298 в 2015 р. (таке різке зменшення кількості пенітенціарних злочинів з 515 в 2014 р. до 298 в 2015 р. пояснюється «виключенням» з обліку злочинів, учинених в УВП Донецької, Луганської областей, АР Крим) до 314 в 2019 р. зі збереженням «відносно стабільної» частки насильницьких злочинів у структурі пенітенціарної злочинності; що стосується рівня вчинення нових злочинів в УВП, то рівень злочинності на 1 тис. засуджених та осіб, взятих під варту, становив: у 2010 р. - 4,87; 2011 р. - 3,85; 2012 р. - 3,52; 2013 р. - 3,02; 2014 р. - 3,92; 2015 р. - 4,06; 2016 р. - 4,15; 2017 р. - 4,25; 2018 р. - 4,14; 2019 р. - 4,26.
Таким чином, обліковані дані свідчать як про зниження чисельності засуджених, так і про «відносну стабільність» рівня злочинності в УВП. Однак криміногенний склад засуджених призводить до вчинення з їх боку насильства не тільки до самих засуджених, а і персоналу УВП, збільшення кількості засуджених негативної спрямованості, які приховано або відкрито протидіють персоналу УВП, що в результаті негативно позначається на кримінологічному стані функціонування кримінально-виконавчої системи України. Водночас, подібні дії засуджених ускладнюють сам процес виконання та відбування ними покарання, порушуються принципи невідворотності виконання і відбування покарань, законності, справедливості, не досягається мета покарання та кримінально-виконавчого законодавства. Зазначені обставини зумовили провести ґрунтовне дослідження вчинення насильства в УВП з одного боку, а з іншого - запропонувати застосовувати на практиці ефективні заходи його запобігання шляхом удосконалення кримінально-правових, кримінально- виконавчих та кримінологічних засад.
Проведені вітчизняними вченими О. М. Гуміним (2011 р.), Б. М. Головкіним (2011 р.), К. В. Катеринчук (2019 р.) та М. С. Пузирьовим (2019 р.) останніми роками дослідження злочинності серед засуджених в УВП показали, що вжиті заходи та профілактичні дії з боку ДКВС України не повною мірою відповідають криміногенній та кримінальній ситуації, що виникла у зазначених установах, тому не можуть привести до суттєвого зменшення вчинення серед засуджених до позбавлення волі насильницьких злочинів.
Ураховуючи, що проблема насильства в УВП, як цілісний комплексний феномен, розкрита недостатньо на доктринальному кримінально-правовому та кримінологічному рівні, не повною мірою розроблена методика запобігання насильству серед засуджених і персоналу УВП, це призводить до труднощів і суперечностей у формуванні окремих заходів запобігання цьому суспільно небезпечному явищу. Це, у свою чергу, знижує не тільки наукову, а і практичну цінність удосконалення вітчизняного законодавства у цій сфері, ускладнює розроблення та впровадження у практичну діяльність УВП Міністерства юстиції України методичних рекомендацій щодо запобігання насильству у виправних колоніях середнього та максимального рівнів безпеки.
Теоретичною базою дослідження насильства в УВП є наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених, які представляють різні галузі наукового знання: Ю. М. Антоняна, Л. В. Багрія-Шахматова, О. М. Бандурки,
М. П. Барабанова, В. С. Батиргареєвої, І. Г. Богатирьова, О. І. Богатирьової, В. В. Василевича, М. Г. Вербенського, П. А. Вороб’я, В. О. Глушкова,
B. В. Голіни, Б. М. Головкіна, В. К. Грищука, О. М. Гуміна, І. М. Даньшина,
C. Ф. Денисова, Т. А. Денисової, О. М. Джужі, А. І. Долгової, В. М. Дрьоміна,
О. О. Дудорова, В. П. Ємельянова, А. П. Закалюка, А. Ф. Зелінського, О. М. Ігнатова, О. Г. Кальмана, І. І. Карпеця, К. В. Катеринчук, В. В. Коваленка, О. Г. Колба, Т. В. Корнякової, І. М. Копотуна, О. М. Костенка,
В. М. Кудрявцева, І. П. Лановенка, Я. Ю. Ліховицького, О. М. Литвака,
О. М. Литвинова, В. В. Лунєєва, Лоренс Дж, О. А. Мартиненка, П. П. Матишевського, М. І. Мельника, В. А. Мисливого, П. П. Михайленка,
С. С. Мірошниченка, A. А. Музики, Ю. В. Нікітіна, Д. Й. Никифорчука, Ю. В. Орла, В. І. Осадчого, М. С. Пузирьова, Г. О. Радова, А. В. Савченка, О. В. Старкова, В. В. Сташиса, А. Х. Степанюка, В. Я. Тація, B. М. Трубникова, В. О. Тулякова, Г. А. Туманова, П. Л. Фріса, Ю. О. Фролова, М. І. Хавронюка, Г. Ф. Хохрякова, В. Б. Шабанова, В. І. Шакуна, С. А. Шалгунової, О. О. Шкути, В. Є. Южаніна, Н. М. Ярмиш, О. Н. Ярмиша, С. С. Яценка, М. М. Яцишина та інших дослідників.
Незважаючи на значну кількість праць із названої проблематики, маємо повне право констатувати, що вивчення насильства в УВП залишається актуальним завданням у силу зростаючої тенденції вчинення кримінально - караних діянь засудженими, теоретико-прикладною доцільністю виділення групи складів злочинів, що вчиняються в УВП із використанням насильницького способу, та оптимізації заходів щодо їх запобігання. Окрім того, з позиції зміни пріоритетів державної політики у сфері реформування ДКВС України, її подальшої демократизації, гуманізації та наближення до європейських стандартів потребують удосконалення правова база, організаційно-управлінські та суто кримінологічні аспекти запобігання насильству в УВП.
Безумовна важливість, актуальність та складність теоретичних і прикладних проблем запобігання насильству в установах виконання покарань, а також необхідність розроблення практично спрямованих пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення науково-прикладних засад його запобігання у зазначених установах зумовили необхідність наукового дослідження цих проблем на рівні докторської дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, грантами. Обрана тема відповідає плану дій з реалізації стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року (затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 р. № 1393-р), Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки (схваленої Указом Президента України від 20 травня 2015 р. № 276/2015),
Концепції реформування (розвитку) пенітенціарної системи України (схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2017 р. № 654-р), Пріоритетним напрямам розвитку правової науки на 2016-2020 рр., (затвердженим постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 3 березня 2016 р.), плану науково-дослідницьких та дослідно- конструкторських робіт ПрАТ «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» на 2014-2019 рр. «Теоретико-методологічні засади становлення української державності і соціальна практика: політичні, юридичні, економічні та психологічні проблеми» (номер державної реєстрації: 0113U007698).
Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради ПрАТ «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» (протокол № 6 від 2 липня 2014 р) та уточнена тією ж Вченою радою (протокол № 5 від 30 травня 2018 р.).
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є розв’язання комплексної наукової проблеми на основі комплексного аналізу кримінально-правової та кримінологічної характеристик, законодавства, наукових джерел, результатів узагальнення практики діяльності УВП Міністерства юстиції України та зарубіжного досвіду теоретико-прикладних засад запобігання насильству в установах виконання покарань України.
Для досягнення зазначеної мети наукового дослідження було поставлено такі завдання:
- з’ясувати стан розроблення проблеми дослідження насильства в УВП;
- сформулювати методологію дослідження насильства в УВП;
- визначити поняття та зміст насильства в УВП;
- розробити експериментальну методику дослідження насильства в УВП;
- обґрунтувати соціально-правову обумовленість кримінальної відповідальності за насильство в УВП;
- установити об’єкт насильницьких злочинів в УВП;
- розкрити об’єктивну сторону насильницьких злочинів в УВП;
- визначити суб’єкта насильницьких злочинів в УВП;
- вивчити суб’єктивну сторону насильницьких злочинів в УВП;
- проаналізувати стан і тенденції насильства в УВП на найближчі п’ять
років;
- визначити детермінанти насильства в УВП в сучасних умовах;
- дослідити кримінологічну характеристику особи, яка вчиняє насильство в УВП;
- вивчити віктимологічну характеристику потерпілого від насильства в УВП із числа засуджених;
- здійснити кримінологічну характеристику насильства проти персоналу
УВП;
- сформулювати загальносоціальні заходи запобігання насильству в УВП;
- запропонувати спеціально-кримінологічні заходи запобігання насильству в УВП;
- розробити індивідуально-профілактичні заходи запобігання насильству в УВП;
- проаналізувати зарубіжний досвід запобігання насильству в УВП;
- визначити кримінологічне моделювання запобігання насильству в УВП;
- розробити науково обґрунтовані заходи щодо підвищення рівня запобігання насильству в установах виконання покарань.
Об ’єкт дослідження - суспільні відносини у сфері вчинення насильства в установах виконання покарань та його запобігання.
Предмет дослідження - насильство в установах виконання покарань України: кримінально-правова та кримінологічна характеристики.
Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети, задач дослідження, його об’єкта і предмета. Під час виконання дослідження використані сучасні методи наукового пізнання, а саме: діалектичний метод, за допомогою якого розглянуто концептуальні засади запобігання насильству в установах виконання покарань в їх динаміці та взаємозв’язку з іншими соціальними й правовими явищами (розділи 1-4); порівняльно-правовий метод застосовано для виявлення особливостей доктринального розуміння специфіки насильства в установах виконання покарань, а також можливостей запровадження зарубіжного досвіду у вітчизняне законодавство (підрозділи 1.2, 4.2); логіко-семантичний метод - для проведення поглибленого вивчення стану і тенденцій, а також детермінантів насильства в установах виконання покарань (підрозділи 3.1, 3.2); метод системного аналізу надав можливість охарактеризувати особу, яка вчиняє насильство в установах виконання покарань (підрозділ 3.3); формально-логічний метод дозволив розкрити віктимологічну характеристику потерпілого від насильства в установах виконання покарань (підрозділ 3.4); структурно-функціональний метод - для забезпечення комплексного дослідження правової основи запобігання насильству в установах виконання покарань (підрозділ 4.1); соціологічні методи (анкетування, інтерв’ювання, спостереження, експеримент) використано в усіх розділах дисертації з метою вивчення думок різних категорій респондентів з проблемних питань дисертаційної роботи та з’ясування соціальної результативності відповідних правових норм й організаційних заходів; статистичний метод дав змогу проаналізувати зібрані емпіричні дані, а також офіційну статистичну звітність про насильство в установах виконання покарань (розділи 1-4).
Емпіричну базу дослідження становлять: статистичні дані за десять років (2010-2019 рр.) щодо рівня насильства в установах виконання покарань в Україні; дані статистичної звітності Державної судової адміністрації України (2010-2019 рр.), Державної пенітенціарної служби України (2010-2016 рр.) та Міністерства юстиції України у сфері виконання кримінальних покарань та пробації (2016-2019 рр.) щодо осіб, засуджених за ст. 389, 390, 391, 392, 393 Кримінального кодексу України; результати анкетування 750 працівників установ виконання покарань; узагальнені результати опитування 1250 засуджених на базі установ усіх 24 областей України (за винятком Автономної Республіки Крим). У роботі також була використана інформація, яка висвітлена в оглядах, бюлетенях, інформаційних листах, наказах Міністерства юстиції України у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за своїм змістом дисертація є першою в Україні комплексною, міждисциплінарною, кваліфікаційною науковою працею, яка розв’язує важливу науково-прикладну проблему дослідження насильства в установах виконання покарань та її запобігання. У роботі обґрунтовано низку нових концептуальних наукових положень, висновків і рекомендацій.
вперше:
- сформульовано авторське визначення насильства в установах виконання покарань - це кримінально-карана форма фізичного та психологічного впливу на життя, здоров’я особи, статеву свободу й недоторканність в умовах закритого середовища під впливом комплексу факторів місць позбавлення волі;
- на рівні наукового пошуку розкрито соціально-правову обумовленість насильницьких злочинів, через призму історичних, загальносоціальних, соціально-економічних, медичних, міжнародно-правових, кримінально- правових та кримінологічних факторів, що відрізняється від попередніх вітчизняних розробок у цій сфері;
- запропоновано введення до наукового обігу три категорії насильства в установах виконання покарань: насильство до засуджених з боку засуджених; насильство до персоналу з боку засуджених; насильство персоналу до засуджених;
- виокремлено дві форми насильства в установах виконання покарань: відкриту та приховану (латентну), що дозволило ґрунтовно розкрити їх основні ознаки та довести їх вплив на оперативну обстановку в цих установах та рівень пенітенціарного насильства;
- доведено, що злочини в установах виконання покарань є в більшості випадків латентними. Водночас окремі факти латентної злочинності стають відомими за результатами моніторингових візитів у межах Національного превентивного механізму;
- створена модель класифікації психічного насильства як складової насильницьких злочинів в установі виконання покарань;
- розроблено пропозиції удосконалення кримінальної відповідальності за насильство в установах виконання покарань та методичні рекомендації щодо запобігання насильству в установах виконання покарань залежно від рівня безпеки кримінально-виконавчої установи;
удосконалено:
- наукові погляди та теоретичні положення щодо кримінологічно значущих ознак насильства в установах виконання покарань, запропоновано регулярний моніторинг такого насильства з метою своєчасного проведення заходів його запобігання;
- аргументи про можливості і межі застосування спеціальних засобів і методів, які мають у своєму розпорядженні оперативні підрозділи для вирішення оперативно-тактичних завдань, виявлення причин та умов насильства в установах виконання покарань та його запобігання;
- поняття «персонал установи виконання покарань», згідно з яким це особовий склад працівників установи виконання покарань, який відповідно до функціональних обов’язків виконує конкретно поставлені завдання, спрямовані на реалізацію цілей виконання покарання, та забезпечує нормальну діяльність установи виконання покарань.
дістали подальшого розвитку:
- обґрунтування проблем криміногенної віктимізації соціальних груп (у тому числі і в установах виконання покарання), які не знайшли широкого висвітлення в кримінологічній літературі, що позначилося на створенні науково-прикладної парадигми віктимологічного запобігання;
- опрацювання досягнень кримінологічної теорії про поняття та сутність причин і умов насильства в установах виконання покарань, що дозволило сформулювати сучасну класифікацію причин і умов насильства в цих установах;
- тлумачення терміна «фізичне насильство» та надано авторське
розуміння даного поняття, відповідно до якого це умисне протиправне безпосереднє застосування фізичної сили або за допомогою зброї (предметів, які можуть використовуватися як зброя), речовин, спрямоване на порушення тілесної недоторканності людини або позбавлення її життя.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в роботі висновки та пропозиції використані у:
- законодавчій діяльності - отримані під час дослідження результати знайшли своє втілення у пропозиціях щодо внесення змін до кримінального законодавства (лист Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності від 20.01.2020 р. № 04-27/12-178);
- практичній діяльності - для використання в оперативно-службовій діяльності установ виконання покарань і слідчих ізоляторів ДПтС України щодо запобігання злочинності серед засуджених в місцях несвободи (акт впровадження у Південно-Східне міжрегіональне управління № 8238 від 05.12.2019 р.);
- науково-дослідній сфері - для подальших наукових розробок у теорії запобігання злочинності серед засуджених у місцях несвободи (акт впровадження у наукову діяльність Академії Державної пенітенціарної служби № 15/22-а від 05.11.2019 р. та Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара від 04.10.2019 р.);
- освітньому процесі - під час викладання навчальних дисциплін «Кримінальне право», «Кримінологія», «Кримінально-виконавче право» (акт впровадження ПрАТ «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» від 10.09. 2019 р. та довідка впровадження Національного університету «Львівська політехніка» від 18.12.2019 р. № 67-01¬2485).
Особистий внесок. Дисертація є самостійною, завершеною науковою працею. Сформульовані в ній положення, узагальнення, висновки, рекомендації та пропозиції обґрунтовано на підставі самостійно проведених досліджень.
В науковій статті «Взаємозв’язок кримінальної субкультури та насильства в місцях несвободи», підготовленій спільно з О. І. Богатирьовою, автором особисто з’ясовано залежність рівня і структури насильства в місцях позбавлення волі від наявної кримінальної субкультури серед засуджених. Доведено, що кримінальна субкультура має власну кримінальну ідеологію серед засуджених. Виокремлено основні ознаки взаємозв’язку кримінальної субкультури та насильства в місцях несвободи.
В опублікованих тезах доповіді «Концепція інтегрального перетворення кримінально-виконавчої системи України у пенітенціарну», підготовлених спільно з І. Г. Богатирьовим, автором особисто розкрито шляхи запровадження доктринальних та стратегічних програм у законотворчий процес та практичну діяльність установ виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України через трансформацію кримінально-виконавчої системи України у пенітенціарну.
Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам, разом з якими були опубліковані наукові статті, у дисертації не використовувалися. Для аргументації окремих положень дисертації використовувалися наукові праці інших учених, на які обов’язково зроблено посилання.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки, що сформульовані в роботі, доповідалися на засіданні кафедри управління безпеки, правоохоронної та антикорупційної діяльності ПрАТ «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом». Результати дослідження оприлюднено на 9 міжнародних, всеукраїнських та міжвузівських науково-практичних конференціях, симпозіумах, круглих столах, зокрема: «Проблеми протидії злочинності у ХХІ столітті: вітчизняний та міжнародний досвід» (м. Чернігів, 23-24 квітня 2015 р.); «Актуальні проблеми кримінального права, кримінології та кримінально-виконавчого права» (м. Дніпро, 25 травня 2018 р.); «Проблеми боротьби зі злочинністю в умовах трансформації сучасного суспільства» (м. Ірпінь, 12 грудня 2018 р.);
«Кримінологічна теорія і практика: досвід, проблеми сьогодення та шляхи їх вирішення» (м. Київ, 22 березня 2019 р.); «Актуальні проблеми кримінального права, процесу, криміналістики та оперативно-розшукової діяльності» (м. Хмельницький, 1 березня 2019 р); «Перші наукові читання керівника наукової школи «Інтелект» доктора юридичних наук, професора, заслуженого діяча науки і техніки України Богатирьова Івана Григоровича» (м. Ірпінь, 17 травня 2019 р.); «Проблеми реформування кримінальної юстиції України» (м. Чернівці, 23-24 травня 2019 р.); «Реалії та перспективи розбудови правової держави в Україні» (м. Чернігів, 8 жовтня 2019 р.); «Пріоритетні напрямки розвитку та реформування правоохоронних органів України»» (м. Херсон, 31 жовтня 2019 р.).
Публікації. Основні положення та висновки дисертації відображено у 30 наукових працях, серед яких одна монографія, 16 статей у виданнях, включених МОН України до переліку наукових фахових видань з юридичних наук; 4 статті у наукових періодичних виданнях інших держав, 9 тез доповідей, опублікованих у збірниках матеріалів міжнародних, всеукраїнських науково- практичних конференцій, симпозіумів та круглих столів.
Структура і обсяг дисертації. Робота складається з анотації, вступу, 4 розділів, що включають 14 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 477 сторінок, з них основний текст - 406 сторінок, список використаних джерел - 50 сторінок (511 найменувань) та 4 додатків на 21 сторінці.

Список літератури

ВИСНОВКИ
У висновках дисертації наведено вирішення важливої наукової проблеми щодо запобігання насильству в УВП України, обґрунтування теоретичних і методологічних засад, розроблення науково-практичних рекомендацій. Найбільш важливими є такі висновки і пропозиції:
1. З’ясування стану розроблення проблеми надало можливість установити, що комплексного кримінально-правового та кримінологічного дослідження насильства в УВП за роки незалежності України вітчизняними вченими не проводилося. Хоча дана проблема має свою видову специфіку, тому що насильство вчиняється у КВУЗТ, де засуджений щохвилинно перебуває під наглядом персоналу УВП, своєрідну ґенезу розвитку, соціальні, кримінологічні та психологічні закономірності відтворення. Тому насильство в УВП, як цілісний комплексний феномен, має свої власні закономірності існування, розвитку і відтворення, а тому його вивчення лежить у протиріччі між реальним насильством у зазначених місцях несвободи, його прихованістю (латентністю) та відсутністю істинних кримінологічних знань про нього.
2. Сформульовано методологію дослідження насильства в УВП як
систему загальнонаукових та спеціально-наукових методів із визначеним алгоритмом їх застосування, а саме: діалектичного, аналізу та синтезу, порівняльного (компаративного), історичного, психологічних,
герменевтичного, лінгвістичних, статистичного. За допомогою зазначеної методології було опрацьовано значну емпіричну базу, яку становили:
1) дослідження в УВП України за підсумками анкетування (опитування) засуджених із проблем застосування до них насильства під час відбування покарання (період дослідження 2014-2018 рр.). Щорічно було проанкетовано та опитано 250 респондентів (усього 1250 осіб); 2) дослідження за підсумками анкетування (опитування) персоналу УВП із проблем виникнення й поширення насильства (період дослідження 2014-2018 рр.). Щорічно було проанкетовано та опитано 150 респондентів (усього 750 осіб); 3) аналіз та узагальнення особових справ засуджених у виправних колоніях Міністерства юстиції України середнього і максимального рівнів безпеки за насильницькі злочини (період дослідження 2014-2018 рр.). Щорічно було вивчено 120 особових справ засуджених (усього 600 справ); 4) аналіз та узагальнення друкованих засобів масової комунікації на предмет висвітлення випадків насильства у виправних колоніях Міністерства юстиції України (період дослідження 2009-2018 рр.). Усього було проаналізовано 500 публікацій).
3. Визначення поняття та змісту насильства в УВП надало можливість ввести до наукового обігу такі поняття, як «кримінально-правове насильство в УВП» і «структура кримінально-правового насильства в УВП» та здійснити дефінування відповідних термінів. З’ясовано, що насильницька злочинність в УВП складається із сукупності насильницьких злочинів, вчинених в УВП протягом певного часу на певній території (місто, область, держава), а також злочинців, які їх вчинили. При цьому зазначеному явищу властивий дуалізм кримінально-виконавчих правовідносин, що проектується на кримінологічну сферу - можливість перебування як у ролі особи злочинця, так і жертви злочину обидвох суб’єктів - засуджених та персоналу УВП. Сформульовано авторське визначення насильства в установах виконання покарань.
4. Розроблено експериментальну методику дослідження насильства в УВП, теоретичною основою якої стали праці сучасних українських і зарубіжних кримінологів, а також аналіз спостережень за явищами і процесами, які досліджуються у сфері кримінально-виконавчої діяльності, їх взаємозв’язок і причинова залежність між окремими факторами і цілісним становленням цієї системи або її складових. Обґрунтовано, що експериментальна методика дослідження насильства в УВП передбачає такі складові: 1) завдання, які поставив перед собою дослідник; 2) об’єкт дослідження; 3) предмети дослідження; 4) основні етапи проведення дослідження; 5) методи проведення дослідження; 6) відомості про учасників дослідження; 7) результати апробації дослідження; 8) основні дані про респондентів дослідження та його соціологічну базу.
5. У дослідженні розкрито соціально-правову обумовленість кримінальної відповідальності за насильство в УВП шляхом виокремлення таких факторів: історичні, загальносоціальні, соціально-економічні, медичні, міжнародно - правові, кримінально-правові та кримінологічні. Доведено, що підвищення суспільної небезпечності насильницьких злочинів в УВП пов’язано з надходженням до засуджених заборонених предметів (зброї, наркотичних засобів, алкогольних напоїв тощо), ускладненням оперативної обстановки в зазначених установах, виникненням надзвичайних подій кримінального характеру тощо. Зазначено, що існування пенітенціарної злочинності (незважаючи на зусилля адміністрації) в УВП є наслідком підвищеної небезпеки злісних правопорушників у середовищі установи й осіб із неминучим соціально-психологічним явищем - кримінальної субкультури. Цей аспект найбільш притаманний застосуванню насильства щодо співробітника УВП та примусу засуджених до підпорядкування злочинним традиціям і звичаям, кримінальним угрупованням й «авторитетам».
6. Виокремлено об’єкт насильницьких злочинів в УВП. Обґрунтовано, що у всіх випадках він характеризується спрямованістю на заподіяння шкоди як мінімум двом групам суспільних відносин: 1) у сфері особистої безпеки людини; 2) що забезпечують нормальне функціонування УВП та здійснення правосуддя. У зв’язку з цим насильницькі злочини в УВП мають певну специфіку, яка виявляється у змісті об’єкта й особливостях кваліфікації за його ознаками. У насильницьких злочинах, вчинених в УВП, необхідно завжди виділяти два і більше безпосередніх об’єкта, один із яких є основним, а решта - додатковими або факультативними. Визнання об’єкта злочину основним або додатковим залежить від належності конкретного складу насильницького злочину до певного розділу Особливої частини КК України.
7. Специфіка насильницьких пенітенціарних злочинів передбачає встановлення таких обов’язкових ознак об’єктивної сторони: 1) діяння;
2) характер суспільно небезпечних наслідків і ступінь їх тяжкості;
3) причинний зв’язок; 4) місце вчинення злочину. У деяких випадках кримінально-кваліфікаційного значення набуває така ознака, як знаряддя злочину (застосування зброї або предметів, які можуть використовуватись як зброя). Першою обов’язковою ознакою, що характеризує об’єктивну сторону насильницьких злочинів, насамперед, є діяння, а саме - дія, оскільки насильство в УВП шляхом бездіяльності апріорі вчинятися не може. Особливість зазначених злочинів полягає в тому, що така дія втілюється у способі її вчинення - насильстві або погрозі його застосування, на що вказується в диспозиції кримінально-правової норми. За характером і ступенем суспільної небезпеки насильницькі діяння можна класифікувати таким чином:
1) погроза застосування насильства; 2) побої; 3) заподіяння шкоди здоров’ю;
4) заподіяння смерті. Перша форма являє собою психічне, а решта - фізичне насильство. Другим наслідком насильницьких злочинів в УВП є пенітенціарна шкода, яка завдається суспільним відносинам у сфері нормальної роботи УВП та безпосередньо процесу виконання покарання. Окрім того, завдається шкода і правосуддю, оскільки порушується регламентований законом процес виправного впливу на засудженого на підставі вироку суду. Пенітенціарна шкода може полягати в дискредитації органів державної влади, якщо насильницькі злочини вчиняються персоналом УВП. До місць, у яких можуть вчинятися пенітенціарні насильницькі злочини, належать: арештні доми, КВУВТ (виправні центри) і КВУЗТ (виправні колонії), спеціальні виховні установи (виховні колонії), слідчі ізолятори в окремих випадках, а також територія підприємств, майстерень колоній та державних або інших форм власності підприємств за умови забезпечення належної охорони та ізоляції засуджених.
8. Дослідження суб’єкта насильницьких злочинів в УВП дало підстави, поряд із загальними ознаками (вік, осудність), пов’язувати настання кримінальної відповідальності з наявністю у суб’єкта злочину однієї або декількох факультативних ознак. У контексті нашого дослідження йдеться про таку обов’язкову юридичну ознаку, як правовий статус і спеціальні повноваження. Дві категорії осіб, які можуть вчинити насильницькі злочини в УВП, мають зазначені ознаки: 1) засуджений, який відбуває покарання в УВП;
2) працівник УВП. Залежно від наявності в особи, яка вчиняє насильницький злочин в УВП, додаткових ознак, можна виділити дві групи суб’єктів таких злочинів: 1) загальний (ст. 115, 117, 118, 121, 122, 123, 124, 125, 126, 127, 129, 142, 143, 262, 296, 345, 318 КК України та ін.); 2) спеціальний (ч. 2 ст. 365, ст. 392, ч. 2 ст. 393 КК України). Таким чином, кваліфікація насильницьких злочинів в УВП за суб’єктом має здійснюватися з урахуванням як його загальних (вік, осудність), так і спеціальних (спеціальні повноваження, правовий статус) ознак.
9. Обґрунтовано, що за своєю природою насильницькі злочини в УВП вчиняються тільки з умисною формою вини. Оскільки такі посягання є багатооб’єктними, для правильної кваліфікації має бути встановлено умисел винного щодо усіх об’єктів кримінально-правової охорони, на які він посягає. Доведено, що правильне встановлення спрямованості умислу в насильницьких злочинах дозволяє відмежувати один від одного діяння, повністю схожі за об’єктивними і частково суб’єктивними ознаками. Виокремлено основні мотиви насильницьких злочинів в УВП: потреба у захисті свого «я» і свого тіла від зовнішньої загрози, якої насправді може і не бути, але вона відчувається як реальність; прагнення отримати матеріальні блага; залишити будь-якими способами межі УВП; потреба в самоствердженні шляхом повного домінування над потерпілим; потреба у ствердженні в очах найближчого оточення; актуальна сексуальна потреба тощо. Наголошено на наявних у КК України мотивах як кваліфікуючій ознаці, які нерідко лежать в основі вчинення насильницьких злочинів в УВП і впливають на кваліфікацію: виконанням особою службового, професійного чи громадського обов’язку; корисливі мотиви чи замовлення; хуліганські мотиви; мотиви расової, національної чи релігійної нетерпимості; помста засудженому за виконання громадських обов’язків зі зміцнення дисципліни і порядку в УВП.
10. Проведений аналіз стану й тенденцій насильства в УВП надав можливість виявити такі закономірності: 1) так само, як і в умовах свободи, насильницька злочинність у структурі пенітенціарної злочинності також має низьку питому вагу, проте суспільно небезпечний характер відповідних злочинних посягань дає підстави виявляти пильність як засудженим, так і персоналу в умовах життєдіяльності замкнутого мікросередовища;
2) особливості пенітенціарної насильницької злочинності полягають у наступному: а) вона становить близько третини (і це без урахування втеч із застосуванням насильства) всієї пенітенціарної злочинності; б) її перевищення приблизно утричі насильницьку злочинність в умовах свободи, що пояснюється, з-поміж інших криміногенних чинників, таким явищем, як «інституціоналізація» місць несвободи Міністерства юстиції України;
3) виходячи з теорії кримінологічної науки, некорисливі насильницькі пенітенціарні злочини в багатьох випадках мають побутовий, ситуативний характер, що виникають із конфліктної ситуації як у середовищі засуджених, так і між окремими особами. Водночас, зважаючи на прогресуючий характер організованих форм протидії адміністрації УВП, є підстави говорити і про можливість збільшення кількості організованих, заздалегідь підготовлених злочинів, які часто відзначаються особливою жорстокістю і зухвалістю;
4) незважаючи на різке зниження кількості засуджених зі 149 тис. у 2009 р. до 60 тис. у 2018 р., кількість зареєстрованих злочинів, вчинених в УВП, має невтішну тенденцію. Доведено, що структура пенітенціарного насильства в Україні за роками має сталу тенденцію зі збереженням насильницьких злочинів, передбачених ст. 115, 121, 122, 125, 129, 152, 186, 187, ч. 4 ст. 296, 342, 345, 377, 391, ст. 392, ч. 2 ст. 393 КК України; 5) підвищений (порівняно з іншими видами УВП) рівень насильства у виправних колоніях середнього та максимального рівнів безпеки.
11. З урахуванням предметного підходу диференційовано детермінанти насильства в УВП на внутрішні та зовнішні причини і умови. Доведено, що внутрішньою причиною насильства в УВП є агресивна криміногенна мотивація; внутрішньою умовою є суперечності виконання/відбування позбавлення волі, а також одностатевий характер ізоляції криміногенно зараженої маси засуджених. Зазначено, що зовнішніми причинами насильства в УВП є конфліктна криміногенна ситуація (вона, порівняно з іншими типами ситуацій, має місце в механізмі детермінації насильства в УВП найчастіше) та кримінальна субкультура (котра є необхідним елементом структури всіх передкримінальних насильницьких ситуацій, у які розвинулися конфліктні криміногенні ситуації). Зовнішніми умовами насильства в УВП є низка наявних на практиці недоліків організаційно-управлінського, кадрового, оперативно- службового, матеріально-технічного та іншого характеру. Зовнішні умови - це блок мікрорівневих (на рівні конкретно взятої УВП) та макрорівневих (рівень кримінально-виконавчої системи Міністерства юстиції України) недоліків в організації кримінально-виконавчих, психолого-педагогічних, управлінських, фінансових, ресурсних, матеріально-технічних та інших засад функціонування УВП Міністерства юстиції України.
12. Сформульовано кримінологічний портрет особи, яка вчиняє насильство в УВП, - це засуджена особа чоловічої статі віком 18-30 років, із низьким освітнім рівнем, яка відбуває покарання у виправній колонії середнього або максимального рівня безпеки за вчинення злочинів насильницької або корисливо-насильницької спрямованості, є представником неформальної групи негативної спрямованості та порушником установленого порядку відбування покарання.
13. Наведено віктимологічну характеристику потерпілого від насильства із числа засуджених - це засуджена особа чоловічої статі віком 18-30 років, із низьким освітнім рівнем, яка відбуває покарання в тій саме УВП, де і злочинець (у виправній колонії середнього або максимального рівня безпеки), за вчинення злочинів проти життя або проти статевої свободи та статевої недоторканності особи, знайома зі злочинцем, у системі стратифікації належить до категорії так званих «скривджених», «відвернутих», у своїй більшості не є порушником установленого порядку відбування покарання.
14. Сформульовано віктимологічний портрет потерпілого від насильства в УВП із числа пенітенціарного персоналу - це особа чоловічої статі віком до 30 років із сукупною вислугою в ДКВС України до 5 років, яка перебуває на атестованій посаді (начальника відділення СПС, ЧПНУ, заступника ЧПНУ, молодшого інспектора ВНіБ, молодшого інспектора відділу охорони, інспектора (старшого інспектора) ВНіБ, оперативного працівника - часом до 3 років) у виправній колонії середнього або максимального рівня безпеки, через що має високий рівень віктимності в силу безпосередньої реалізації кримінально-виконавчих правообмежень, що випливають зі змісту покарання у виді позбавлення волі.
15. Доведено, що загальносоціальні заходи запобігання насильству в УВП пов’язані з усуненням та нейтралізацією кримінологічних факторів такого насильства, належною організацією та вмінням адміністрації зазначених установ реалізовувати організаційно-управлінські заходи запобігання насильству, відомчим контролем з боку Міністерства юстиції України за діяльністю УВП в частині запобігання насильницьким проявам серед засуджених та персоналу цих установ. Формами реалізації таких заходів є:
1) підвищення ролі режиму і засобів його забезпечення у сприянні формуванню у правосвідомості засуджених установки не вчиняти насильство в УВП;
2) наближення соціально-правового захисту й матеріально-технічного забезпечення пенітенціарного персоналу до міжнародних стандартів;
3) наближення умов відбування засудженими покарань до міжнародних
стандартів; 4) усунення прогалин у кримінально-виконавчому законодавстві;
5) придушення впливу лідерів негативної спрямованості; 6) створення належних побутових умов; 7) належне проведення соціально-виховної та психологічної роботи, забезпечення працею; 8) розвиток духовно-
просвітницької роботи серед засуджених, залучення громадськості до процесу виправлення і ресоціалізації засуджених.
16. Сформульовано авторське визначення поняття «спеціально -
кримінологічні заходи запобігання насильству в УВП» - це кримінально-
виконавчі, кримінологічні, оперативно-розшукові та психологічні заходи, що здійснюються персоналом УВП із метою виявлення та запобігання причин і умов вчинення засудженими насильства. Проведене дослідження спеціально - кримінологічних заходів запобігання насильству в УВП дозволило визначити такі заходи: інформаційного (аналітична робота, облік осіб, схильних до вчинення насильства), організаційного (підвищення кваліфікації працівників оперативних підрозділів УВП) та психологічного (обстеження засуджених, психологічне консультування, виявлення негативних процесів у
міжособистісних відносинах, розв’язання конфліктів) забезпечення. Доведено, що оперативні підрозділи УВП не тільки відіграють важливу роль у виявлені, нейтралізації та запобіганні насильству серед засуджених, а найголовніше, те, що використовуючи весь свій інструментарій гласних і негласних способів, вони здатні здійснювати раннє запобігання насильству в УВП шляхом виявлення злочинних авторитетів і угруповань засуджених негативної спрямованості.
17. Обґрунтовано, що індивідуально-профілактичний рівень запобігання насильству в УВП полягає у формуванні у засуджених позитивних настанов щодо відбування покарання, стимулюванні процесу ресоціалізації,
індивідуально-психологічній роботі, недопущенні вчинення нових злочинів стосовно того чи іншого конкретного засудженого. Аргументовано можливість застосування до засуджених, схильних до насильства або з високим ступенем ризику його вчинити, поліграфа. Оскільки застосування поліграфа до засуджених, схильних до насильства, взагалі в УВП не проводиться. Більше того, і сама правова база проведення поліграфних досліджень серед засуджених відсутня. Запропоновано два напрями індивідуально-профілактичної роботи із запобігання насильству серед засуджених до персоналу УВП: 1) вплив на конкретного засудженого з метою схилити його до відмови від протиправних намірів. Проведене дослідження показало, що такий вплив на засудженого може бути здійснено безпосередньо начальником відділення СПС, психологом або оперативним працівником, родичами засудженого; 2) застосування низки тактичних прийомів, пов’язаних із примусом, метою яких є створення умов, що виключають можливість або зменшують імовірність вчинення насильства, і серед найпоширеніших такі: профілактична бесіда; роз’яснення законодавства; усне попередження про неприпустимість протиправних дій; офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки; профілактичний облік. Другий напрям використовується, коли, незважаючи на застосовуваний індивідуально-профілактичний вплив, засуджений не відмовляється від намірів вчинити насильство до іншого засудженого, а іноді і працівника УВП.
18. Компаративний аналіз проблеми запобігання насильству в УВП надав можливість обґрунтувати комплексний характер зарубіжних підходів до: 1) розуміння базових цінностей, на які посягають насильницькі діяння, що мають місце в пенітенціарних установах (загальноправова складова); 2) власне процесу організації та виконання покарання у виді позбавлення волі (кримінально-виконавча складова); 3) організації запобіжної діяльності як ключового елемента кримінологічної теорії і практики (кримінологічна складова). Наведені складові в своїй сукупності утворюють комплексний механізм запобігання насильству в УВП як на міжнародно-правовому рівні, так і прикладі конкретних зарубіжних країн. Загальноправова складова виявилася в узагальненні міжнародних підходів до проблеми запобігання насильству в УВП, а саме: по-перше, проблема насильства в закритих інституціях (якими є УВП) властива для всіх країн світу та їх пенітенціарних систем; по-друге, історично й на сучасному етапі розвинені держави прагнуть об’єднати зусилля до вироблення оптимальних підходів щодо запобігання насильству в УВП; по- третє, на сьогодні у світі розроблена міжнародно-правова база, що складається як із загальнообов’язкових (Міжнародний пакт про громадянські і політичні права; Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання; Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню; ЄКПЛ та ін.), так і рекомендаційних (Мінімальні стандартні правила ООН стосовно поводження з ув’язненими (Правила Нельсона Мандели), Європейські пенітенціарні правила, Кодекс поведінки посадових осіб із підтримання правопорядку та ін.) актів, що містять норми, спрямовані на запобігання насильству як на рівні тієї або іншої держави загалом, так і на рівні УВП зокрема. Кримінологічна складова в межах проведеного аналізу зарубіжного досвіду запобігання насильству в УВП характеризується власне особливостями організації запобіжної діяльності як ключового елемента кримінологічної теорії і практики в зарубіжних країнах.
19. Визначено, що кримінологічне моделювання запобігання насильству в УВП має включати: акти спілкування та взаємодії між засудженими з різним ступенем «кримінальної зараженості» та між засудженими та представниками персоналу УВП; різні процедури регуляції такої взаємодії з боку адміністрації УВП з метою ресоціалізації засуджених; ретельне планування заходів з оцінкою можливих ризиків окремих запобіжних заходів; обов’язкове урахування (включення в модель) соціально-психологічних факторів, у тому числі викликаних перебуванням частини засуджених у тривалій психотравмуючій ситуації карально-виправного впливу. Доведено, що запобігання насильству в УВП має низку важливих для процесу моделювання характеристик, а саме: 1) спрямованість на досягнення конкретних цілей, зокрема мети зниження рівня насильства в УВП до соціально толерантного;
2) необхідність координування взаємопов’язаних дій - наявність чіткого плану та системи запобіжного впливу (виправлення засуджених) в УВП;
3) обмеженість взаємодії у часі й унікальність характеру та історії кожного засудженого (об’єкта впливу).
20. Розроблені науково обґрунтовані заходи щодо підвищення рівня запобігання насильству в установах виконання покарань. Зокрема, запропоновано:
- ч. 2 ст. 22 КК України доповнити словосполученням «посягання на нормальну роботу установи виконання покарань (ст. 392, ч. 2 ст. 392)»;
- ч. 2 ст. 365 КК України після слів «супроводжувалися насильством» доповнити словосполученням «що не є небезпечним для життя чи здоров ’я»;
- статтю 392 КК України викласти у такій редакції:
«1. Погроза застосування насильства або застосування насильства, що не є небезпечним для життя чи здоров ’я засудженого або членів його сім ’ї, з метою перешкодити виправленню засудженого або з помсти за сприяння адміністрації установи або органу кримінально-виконавчої системи у запобіганні вчинення нового злочину -
караються позбавленням волі на строк до п’яти років.
2. Діяння, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо працівника установи виконання покарань або членів його сім’ї у зв’язку зі здійсненням ним службової діяльності або його близьких, -
караються позбавленням волі на строк до семи років.
3. Діяння, передбачені частинами першою та другою цієї статті, вчинені організованою групою або із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров ’я, -
караються позбавленням волі на строк до десяти років»;
- у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 26.03.1993 р. «Про судову практику в справах про злочини, пов’язані з порушеннями режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі» після словосполучення «нанесення побоїв або тілесних ушкоджень» виключити слово «вбивство».