Микитюк Олександр Миколайович. Теорія і практика організації науково-дослідної роботи у вищих закладах освіти України в XIXст.

Короткий опис

Микитюк Олександр Миколайович. Теорія і практика організації науково-дослідної роботи у вищих закладах освіти України в XIXст.: дис... д-ра пед. наук: 13.00.01 / Інститут педагогіки АПН України. - К., 2004

Микитюк О.М. Теорія і практика організації науково-дослідної роботи у вищих закладах освіти України в ХІХ ст. —Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 — загальна педагогіка та історія педагогіки. —Інститут педагогіки АПН України, Київ, 2004.
Дисертацію присвячено актуальній історико-педагогічній проблемі: теорія і практика організації науково-дослідної роботи у вищих закладах освіти України в ХІХ ст.
У дисертації вперше здійснено системний аналіз теорії та практики організації науково-дослідної роботи у вищих закладах освіти України; відтворено її генезу в XIX ст.: визначено і науково обґрунтовано етапи і тенденції її розвитку на основі детермінованого аналізу конкретно-історичних умов; схарактеризовано особливості організації науково-дослідної роботи у XV—XVIII ст.; розкрито діяльність університетів як центрів науково-дослідної роботи в XIX ст. та їх функції.
Визначено і розкрито зміст і напрями здійснення науково-дослідної роботи викладачів і студентів у вищих закладах освіти України в досліджуваний період, їх особливості; поглиблено положення про сутність різних освітніх реформ та їх взаємозв’язок зі змістом науково-дослідної роботи викладачів.
Узагальнено і схарактеризовано умови успішної організації науково-дослідної роботи у вищих навчальних закладах України в ХІХ ст. (організація науково-дослідної роботи на засадах самоуправління і автономії навчальних закладів, створення умов для творчої діяльності вчених, атмосфери загального співробітництва між вченими, викладачами і студентами; моральне і матеріальне стимулювання праці вченого).

У роботі здійснено цілісний аналіз становлення і розвитку організації науково-дослідної роботи у вищих навчальних закладах України в ХІХ столітті.
1. У ході наукового пошуку обґрунтовано такі етапи становлення і розвитку організації науково-дослідної діяльності:
Перший етап (1804—1834 рр.) характеризувався зародженням системи науково-дослідної роботи у вищих навчальних закладах і організацією її на основі самоуправління. Для цього періоду були характерні чітка постановка мети, завдань, визначення норм науково-дослідної роботи, встановлення наукових зв’язків з іноземними вищими навчальними закладами, а також надання університетам відносної автономії з питань внутрішнього управління.
На другому етапі (1835—1862рр.) засвідчено пожвавлення наукових пошуків, проведення офіційною владою «охоронної» політики в галузі науки та освіти, що зумовило непослідовність здійснення науково-дослідної діяльності університетів.
Третій етап (1863—1883рр.) — етап створення системи науково-дослідної роботи. Цей етап характеризувався піднесенням громадської і педагогічної думки та реформуванням усієї системи народної освіти. Завдяки активній участі передової педагогічної громадськості в 1863 р. було прийнято новий університетський статут, який сприяв не тільки поверненню вищим навчальним закладам наданих їм раніше прав, а й розширенню самостійності у вирішенні питань внутрішнього управління, внесенню низки положень щодо активізації наукової діяльності, зміцненню матеріально-технічної бази університетів.
Четвертому етапові (1884—1900рр.) було притаманне, з одного боку, піднесення рівня науки у вищих навчальних закладах, посилення змістовності наукових досліджень, з іншого, — глибокі протиріччя між реакційними заходами офіційних кіл у галузі вищої освіти і конкретними діями педагогічної громадськості та викладачів, учених університетів. У цей період відбувається інтенсивний розвиток наукових товариств, продовжується розробка фундаментальних досліджень у різних галузях науки та науково-методичних комплексів.
2. Виявлено напрями організації науково-дослідної роботи у вищих навчальних закладах України у досліджуваний період:
— проведення фундаментальних досліджень з природничо-математичних дисциплін (математики, фізики, природознавства), географії й гуманітарних наук (історії, філології тощо);
— організація і стимулювання науково-дослідної роботи студентів;
— підготовка наукових праць на здобуття наукового ступеня;
— створення науково-методичного комплексу;
— організація і проведення загальноуніверситетських наукових зборів, публічних лекцій;
— організація й проведення наукових екскурсій та експедицій тощо.
3. Доведено, що змістом науково-дослідної роботи вчених України (М.Архангельського, І.Багалія, А.Валицького, М.Лавровського, О.Потебні, О.Рославського-Петровського, І.Ризького, X.Роммеля, І.Срезневського, М.Сумцова, Л.Якоба та ін.) було:
— конструювання змісту дисциплін, зокрема педагогічних, що викладалися у вищих навчальних закладах, і вимоги до них;
— наукове обґрунтування принципів навчання (активність, наочність «позитивне ставлення до навчальної праці», доступність, науковість, зв’язок теорії з практикою) та методів навчання (диспути, бесіди, твори, екскурсії, лекції);
— дослідження історії зарубіжної школи і педагогіки від стародавніх часів і до 50-х років ХІХ століття;
— пошук шляхів розв’язання педагогічних проблем (навчання українською мовою, розвиток мислення, формування самостійних поглядів і переконань у студентів та ін.).
4. З’ясовано, що в науково-дослідній роботі вчених України значне місце мала підготовка і написання праць з педагогіки, методики викладання основ наук. Внесок учених у розвиток педагогічних дисциплін полягав у розробці нових для того часу конкретних рекомендацій щодо:
— вивчення античної літератури (запропоновано видавати спеціальні хрестоматії, в яких кожен уривок твору повинен бути закінченим цілим);
— вивчення предметів математичного циклу, яке пов’язувалося зі змінами у викладанні геометрії, що пропонували вчені Г.Грузинцев, П.Горбатий, а також математики з введенням поняття про функціональну залежність у загальноосвітній курс середньої школи (С.Бернштейн);
— підготовки методичних рекомендацій стосовно викладання технічних дисциплін та вивчення хірургії у вищих медичних навчальних закладах (В.Грубе).
5. Встановлено, що науково-дослідна робота професорсько-викладацького складу здійснювалась у наукових товариствах при університетах з метою:
— поширення і розвитку передових педагогічних ідей, зокрема нових прийомів, методів навчання і виховання. Вчені брали участь у роботі педагогічних курсів, читали лекції для вчителів (з ініціативи Педагогічного відділу Харківського історико-філологічного товариства був створений Лекційний комітет) та видавали літературу дидактико-методичного характеру;
— використання передового зарубіжного досвіду як одного із шляхів удосконалення навчально-виховного процесу. Члени наукових товариств перекладали книги зарубіжних авторів (переклад К.Андреєва книги Ю.Петерсона «Методи й теорії розв’язання геометричних задач на побудову»);
— поєднання наукової і педагогічної діяльності. Вчені одночасно працювали в комітетах і комісіях «Товариств поширення в народі грамотності», співробітничали з викладачами недільних шкіл;
— підвищення освітнього та життєвого рівня населення. Вчені брали активну участь в організації різних навчальних, культурно-освітніх закладів (середня спеціальна технічна школа, Жіночий медичний інститут, Педагогічна бібліотека ХІФТа), науково-дослідних, навчально-допоміжних установ (бактеріологічний інститут, хіміко-мікроскопічний та Пастерівський інститути, лікарні);
— вирішення проблеми підготовки кадрів. Для подолання труднощів, викликаних воєнним часом (1877) та епідеміями (1875, 1893, 1894), організовували курси сестер милосердя, були ініціаторами підготовки фахівців-бактеріологів для роботи в науково-дослідних закладах товариств.
6. Аналіз історико-педагогічної літератури, нормативних документів, періодичних видань, зокрема й видання «Університетські вісті» (Харків), свідчить, що вже на початку ХІХ століття в навчально-виховний процес університетів впроваджувались різні форми науково-дослідної роботи студентів, які сприяли розвитку інтелектуального творчого мислення: бесіди, короткі диспути, діалоги, що вводились у лекцію, «екскурсії на лекціях», «повторення з розмірковуванням», читання наукових книжок, «репетиції», співбесіди, практичні заняття, наукові письмові роботи (курсові, дисертації), наукові бесіди, письмові відповіді на задані теми (реферати), з’ясування першоджерел та їх критичний розбір (колоквіуми), короткі розміркування студентів у письмовій формі на конкретну тему в присутності викладача та ін.
Впровадження прогресивних на той час зазначених форм значною мірою сприяло встановленню демократичних відносин між студентами й викладачами, дозволяло поєднувати традиційну схему викладання основного програмового матеріалу та творчу співпрацю із студентами, спрямовану на оволодіння ними новими знаннями та навичками, а також формувати науково-дослідницькі вміння.
7. З’ясовано, що організація студентських гуртків як важливої складової їхньої науково-дослідної роботи, пов’язана з університетами і детермінована прагненням активної частини інтелігенції до створення різних наукових об’єднань.
Зміст і характер діяльності студентських гуртків поступово змінювався, ускладнювався: від видання творів студентської літературної і поетичної творчості, вивчення культурної спадщини України, перекладу з іноземних мов, створення домашніх театрів, організації спектаклів до створення власних бібліотек, ознайомлення членів гуртків з науковими дослідженнями, вивчення міжнародної мови «есперанто» тощо.
Важливими чинниками дієвості названих форм в організації науково-дослідної роботи студентів університетів у досліджуваний період були такі:
— орієнтація викладачів у виборі нових форм і методів на піднесення пізнавальної активності студентів, на розвиток у них інтелектуального мислення, на творчу співдружність між викладачами і студентами у розв’язанні науково-дослідних завдань;
— систематичне й послідовне використання «репетицій» та «співбесід», що забезпечувало кожному студенту умови для вільного викладу думок, коментарів, а також сприяло зростанню наукового знання і стимулювало самостійний науковий пошук;
— активне використання навчально-допоміжної бази університетів, чітка регламентація їх функцій, конкретність вимог до наукових занять студентів у допоміжних лабораторіях, кабінетах тощо.
8. Узагальнено і схарактеризовано умови успішної організації науково-дослідної роботи у вищих навчальних закладах України в ХІХ столітті, на які вказували вчені у своїх працях і виступах:
— організація науково-дослідної роботи на засадах самоуправління і автономії навчальних закладів;
— створення умов для творчої діяльності вчених: забезпечення атмосфери загального співробітництва; уникнення різних інтриг, взаємних суперечок, наклепів, конфліктів, переслідування особистих інтересів, а також розподілу професорів на ворожі партії, що «знищувало їх гідність і робило зброєю дрібних інтриг»;
— моральне і матеріальне стимулювання праці вченого, його творчої активності.
9. Визначено тенденції становлення та розвитку організації науково-дослідної роботи у вищих навчальних закладах України на науково — обґрунтованих етапах її розвитку:
— взаємозв’язок науково-дослідної роботи у вищих навчальних закладах України ХІХ століття та соціально-економічних перетворень в країні;
— створення наукових, науково-педагогічних шкіл;
— постійне розширення завдань науково-дослідної роботи викладачів і студентів, удосконалення форм, здійснення ними наукового пошуку;
— залучення громадськості до використання наукових наробок;
— укладення вимог до організації науково-дослідної роботи викладачів і студентів вищих навчальних закладів, рівня їхнього професіоналізму і фахової підготовки;
— побудова навчально-методичного комплексу і розширення його функціональних можливостей для вирішення науково-дослідних завдань;
— створення у вищих навчальних закладах наукового («інтелектуального») середовища, яке сприяло формуванню критичного мислення як у викладачів, так і у студентів.
10. Вивчення вітчизняного досвіду організації науково-дослідної роботи у вищих навчальних закладах України в ХІХ ст. дозволяє стверджувати, що розвитку вищої школи в сучасних умовах національного відродження можуть сприяти:
— розширення міжнародних наукових зв’язків, проведення спільних наукових досліджень викладачів і студентів;
— матеріальне та інформаційне забезпечення науково-дослідної роботи вищих навчальних закладів;
— залучення викладачів вищих навчальних закладів до активної участі у роботі конференцій, симпозіумів, нарад, до підготовки і створення підручників і навчальних посібників як для вищої, так і для середньої школи;
— відродження діяльності наукових товариств, робота в яких тісно пов’язана з розробкою і розв’язанням дидактичних та методичних проблем вищої школи;
— зменшення навчального навантаження вченим-викладачам вищої кваліфікації
— психолого-педагогічного забезпечення готовності викладачів вищих навчальних закладів до науково-дослідної роботи із аспірантами і студентами, розробка концептуальних засад організації науково-дослідної роботи викладачів і студентів із урахуванням факторів ринкового впливу.
Подальшого дослідження потребують питання стимулювання викладачів і студентів до здійснення науково-дослідної роботи; питання взаємозв’язку роботи наукових установ і вищих навчальних закладів у досліджуваний період; визначення умов ефективної організації науково-дослідної роботи кафедр і тенденцій її розвитку у ХХ столітті.