Мирвода Світлана Іванівна. Удосконалення державного управління соціально-культурною сферою в умовах розвитку корпоративної відповідальності

Короткий опис

Мирвода Світлана Іванівна. Удосконалення державного управління соціально-культурною сферою в умовах розвитку корпоративної відповідальності.- Дисертація канд. наук з держ. упр.: 25.00.02, Акад. муніцип. упр. - Київ, 2015.- 202 с.

Міністерство освіти і науки України
АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

На правах рукопису

Мирвода Світлана Іванівна

УДК 354.2

Удосконалення державного управління
соціально-культурною сферою
в умовах розвитку корпоративної відповідальності

25.00.02 – механізми державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник
Доктор наук з державного управління, професор
Іванова Т.В.

Київ 2015

ЗМІСТ

ВСТУП 4
РОЗДІЛ I ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНО – КУЛЬТУРНОЮ СФЕРОЮ 12
1.1. Сучасний соціальний розвиток: сутність, макроекономічні
передумови здійснення, особливості реалізації, цілі та завдання
в умовах трансформаційних перетворень 12
1.2 Принципи і методи державного регулювання соціально-культурного розвитку, адекватні трансформаційним змінам в державі 25
1.3. Оцінка діючих механізмів і практики забезпечення державного управління соціально-культурною сферою 41
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ І 63
РОЗДІЛ ІІ. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КОРПОРАТИВНОЇ
СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ 68
2.1. Зміст, особливості та структурно-функціональний аналіз
корпоративної соціальної відповідальності 68
2.2 Проблеми і перспективи впровадження в Україні корпоративної соціальної відповідальності 88
2.3 Методичні підходи до оцінювання ефективності управління
соціально-культурною сферою і його особливості 112
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІ 120
РОЗДІЛ ІІІ. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНО- КУЛЬТУРНОЮ
СФЕРОЮ 122
3.1 Пріоритети та стратегічні напрями забезпечення державного управління соціально - культурною сферою 122
3.2. Концептуальні підходи до формування інформаційно-аналітичної діяльності регіональних центрів соціально-культурної сфери 137
3.3. Шляхи вдосконалення державного управління
соціально-культурною сферою 155
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІІ 165
ВИСНОВКИ 170
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 175
ДОДАТКИ 192

ВСТУП

Актуальність теми. Розвиток соціальної сфери України безпосередньо залежить від соціально-економічного розвитку держави. В умовах обмеженості бюджетних та інших фінансових ресурсів сьогодення
кадровий потенціал соціальної сфери слід вважати однією із головних складових у пошуку нових шляхів її функціонування та розвитку. Саме
він є основою ресурсного потенціалу, необхідного для забезпечення соціально-економічного розвитку держави. В той же час, одним із
слабких місць у сучасних стратегіях економічного і соціального розвитку є те, що недостатньо уваги приділяється формуванню та використанню ресурсного потенціалу та управлінню ним з урахуванням потреб соціальної сфери.
Пріоритетні напрями розвитку України, які в умовах євроінтеграції дедалі більше визначають місце країни на міжнародному ринку і виступають важливим чинником трансформації економіки, значною мірою пов’язані з соціальною сферою. Розвиток культурних та освітніх послуг забезпечує зростання ВВП, зайнятість населення і нарощування бюджету країни, водночас визначає культурний і освітній рівень, формуючи людський ресурс держави.
Виходячи з зазначеного, вибір теми дисертаційної роботи у напряму вдосконалення державного управління соціально-культурною сферою України є актуальною.
Теоретичні і практичні питання функціонування та розвитку соціальної сфери ґрунтовно розглядаються у працях багатьох відомих зарубіжних науковців, серед яких: В. Баумоль, Г. Беккер, Л. Ерхард, Дж.М. Кейнс, В. Ойкен, В. Парето, Т. Стюарт, Ф. Хайєк та інші.
Основні положення стосовно різних складових механізмів системи державного управління закладені в розробках таких українських фахівців як В. Авер’янов, В. Бакуменко, О. Васильєва, О. Іваницька, Т. Іванова, В. Князєв, В. Луговий, В. Маліновський, Н. Нижник, М. Поплавський, І. Розпутенко, С. Домбровська, В. Цвєтков, О. Якименко та ін. Відносно висвітлення проблематики загальної теорії та методології державного управління у роботах сучасних науковців та практиків слід відзначити науковий доробок таких зарубіжних вчених: Г. Атаманчук, В. Афанасьєв, Д. Белл, М. Вебер, В. Граждан, Д. Зеркін, М. Кастельс, Г. Моска, Т. Парсонс, Ю. Тихомиров, Е. Тоффлер, В. Чіркін.
Сучасний стан та тенденції суспільного розвитку культури досліджували Г. Балихін, Н. Багаутдінова, В. Гамаюнов, В. Дорофієнко, Г. Кологрєєв, В. Пілюшенко, С. Поважний, О. Поважний та ін. Аспекти формування системи управління якістю культурних послуг розглядали Ю. Вишняков, В. Кальней, В. Лобас, Д. Матрос, С. Шишов та ін.
Питання теорії і практики соціально-культурної сфери в умовах трансформаційних перетворень в Україні змістовно вивчали О. Бутнік, С. Вершловського, С. Крисюка, Л. Мітіної, А. Нікуліної та ін.
В той же час, залишаються недостатньо дослідженими питання інституціональних перебудов соціальної сфери на рівні регіону,
впливу державного регулювання на розвиток соціальної сфери. Незавершеність наукових розробок організаційно-економічних
механізмів державного регулювання соціально-культурної сфери, з
одного боку, та істотна практична значущість цієї проблеми для держави – з іншого, підтверджують об’єктивний характер актуальності теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках тематики двох науково-дослідних робіт. По-перше, за тематикою Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» «Інноваційно-інвестиційні пріоритети сталого розвитку економіки України» (номер державної реєстрації 0113U007066), де автором проведено теоретичний аналіз та оцінка ефективності державного регулювання соціально-економічного розвитку України та її регіонів. Окрім цього, дослідження автора є складовою частиною фундаментальних
науково-дослідницьких робіт, що виконуються у Академії муніципального управління Міністерства освіти і науки України за темою «Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування”
(номер державної реєстрації 0108U008164). У межах зазначеної
теми дисертантом проведено дослідження необхідності та можливості впровадження соціально-культурного комплексу й розроблено
основні напрями вдосконалення механізму державного управління сфери культури.
Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є
теоретико - методичне обґрунтування та розроблення практичних рекомендацій щодо вдосконалення системи державного управління соціально-культурною сферою в умовах розвитку корпоративної відповідальності в Україні.
Для реалізації визначеної мети було поставлено і вирішено такі взаємопов’язані завдання теоретичного, концептуального і практичного характеру:
­ проаналізувати сучасний стан розвитку соціальних сфер та державного управління ними в Україні та в передових країнах світу;
­ запропонувати визначення соціально-культурної сфери;
­ виявити недоліки централізованої системи управління соціально-культурною сферою в Україні;
­ обґрунтувати теоретико-методологічні засади вдосконалення системи державного управління соціально-культурною сферою в Україні;
­ розглянути можливості використання передового зарубіжного досвіду з метою вдосконалення державного управління соціально-культурною сферою та розробити відповідні пропозиції;
­ з’ясувати можливості застосування корпоративної відповідальності в системі державного управління соціально-культурною сферою;
­ розробити науково-практичні рекомендації щодо вдосконалення системи державного управління соціально-культурною сферою в умовах економічної кризи.
Послідовне вирішення вказаних завдань визначило зміст і логіку дисертаційної роботи.
Об’єктом дослідження є державне управління соціально-культурною сферою України.
Предметом дослідження є вдосконалення державного управління соціально-культурною сферою в умовах розвитку корпоративної відповідальності в Україні.
Методи дослідження. Методологічною базою дисертаційного дослідження є фундаментальні положення теорії державного управління (напрацьовані зарубіжними та вітчизняними ученими) стосовно трансформаційних процесів у соціально-культурній сфері.
Для вирішення поставлених у дисертації завдань застосовано такі методи:
а) метод наукового аналізу і синтезу – при уточненні і систематизації та авторському формулюванні наукової дефініції «соціально-культурна сфера»;
б) метод сходження від абстрактного до конкретного – для визначення впливу державних регуляторних механізмів на соціально-культурну сферу;
в) метод диференційованих підходів – при вивченні сегментних різновидів культурних заходів та визначенні цивілізаційних державних пріоритетів;
г) метод комплексного підходу – для обґрунтування інституціональних механізмів можливості адаптації позитивного міжнародного досвіду корпоративної відповідальності в умовах сучасного розвитку соціальної
сфери;
д) графічний метод – для наочного подання теоретичного і практичного матеріалу.
Інформаційною базою дослідження є наукова література з питань теорії і практики державного управління, нормативно-правові акти України та Верховної Ради України, укази Президента України, офіційні матеріали Державної служби статистики України та Міністерства культури України, монографії, статті вітчизняних і зарубіжних учених та практиків з проблем державного управління сферою культури, наукова література та експертні оцінки вітчизняних і зарубіжних фахівців а також дані Інтернет ресурсів та результати власних досліджень автора.
Наукова новизна одержаних результатів визначається новим вирішенням наукового завдання в галузі науки державного управління,
що полягає в обґрунтуванні теоретико-методичних засад та
практичних рекомендацій щодо державного управління соціально-культурною сферою в умовах розвитку корпоративної відповідальності в Україні. Результати дисертаційного дослідження, що містять наукову новизну, полягають у такому:
вперше: обґрунтовано теоретико-методологічні засади вдосконалення системи державного управління соціально-культурною сферою в Україні шляхом:
­ виявлення та чіткого розуміння її сутності як системи організації, координації та спрямування на державному та регіональному
рівнях співпраці підприємств і культурних закладів в межах цієї сфери;
­ визначення принципів її становлення, функціонування та вдосконалення (комплексності, скомбінованості, цілісності, стабільності і оптимальності);
­ підвищення ефективності через посилення функцій аналізу та своєчасного коригування на запити суспільства;
­ встановлення чітких цільових орієнтирів щодо забезпечення її актуальності та корисності;
­ застосування міжнародного стандарту SA 8000 (корпоративна соціальна відповідальність);
удосконалено:
- підхід до мотиваційного механізму розвитку соціально-культурної сфери в умовах розвитку корпоративної відповідальності через залучення і використання ресурсного потенціалу бізнес-структур у взаємозв’язку з регіональними, територіальними, кадровими, матеріально-технічними, інформаційними та маркетинговими механізмами, що підвищує ефективність соціального партнерства у цій сфері;
- підхід до розвитку державного управління соціально-культурною сферою шляхом урахування європейського досвіду, в першу чергу, з питань демократизації, забезпечення свобод, міжнародної стандартизації, реалізація яких сприятиме ефективному функціонуванню та розвитку соціально-культурної сфери;
дістали подальшого розвитку:
- напрями розширення можливостей інституційного механізму розвитку корпоративної соціальної відповідальності шляхом створення мережі регіональних інформаційних центрів у соціально-культурній сфері з максимально-можливим залученням до їх роботи як закладів культури, так і регіоно та містоутворюючих підприємств;
- концепт збереження національних традицій і культурного розвитку на засадах самореалізації через урахування можливостей отримання освіти в умовах розвитку корпоративної відповідальності та виправлення недоліків самостійного розвитку;
- наукова дефініція «соціально-культурна сфера», що на відміну від класичного уявлення передбачає об’єднання (інтеграцію) складових культури, освіти, науки та економіки шляхом інституційних і правових відносин. Регулювання соціально-культурної сфери має бути зорієнтовано на її розвиток, здійснюватися відповідно запитам суспільства, бути адекватним трансформаційним змінам в суспільстві та його економічним можливостям.
Практичне значення одержаних результатів полягає в розробленні практичних рекомендацій щодо вдосконалення державного управління соціально-культурною сферою в умовах розвитку корпоративної відповідальності в Україні.
Наукові висновки та рекомендації були використані при
підготовці мистецьких заходів в аспекті гуманітарного співробітництва міждержавних культурних проектів, а також використовуватимуться
при підготовці Концепції подальшого розвитку співпраці в гуманітарній
сфері Національного культурного Центру Державного управління
справами Президента України (довідка від 24.12.2015 р. № 01-134); проведено аналіз стану територіальних особливостей розвитку соціально-культурної сфери м. Славутич та запропоновано пріоритетні
напрями її розвитку на основі впровадження корпоративної соціальної відповідальності (довідка від 30.03.2015 р. № 07-04-04); використано у навчальному процесі Східноєвропейського національного університету
імені Лесі Українки (довідка № 03-29/01/154 від 22.01.2015 р.) при написанні курсових, дипломних робіт і читанні лекційних курсів «Соціокультурні процеси в Сучасній Україні», «Культурно - дозвіллєва діяльність», «Стратегії управління культурою», «Соціокультурне проектування», «Соціологія і психологія управління»; методологія формування
і розвитку соціально-культурного комплексу України використано у навчальному процесі Луцького національного технічного університету (довідка № 025-48/ 218 від 20.01.2015 р.) при викладанні дисциплін «Системний аналіз» та «Інновації у наукових дослідженнях», а також у навчальному процесі Міжнародного університету розвитку людини «Україна» (довідка від 28.02.2015 р. № 316/12) при розробленні навчальних модулів з дисциплін «Менеджмент організацій», «Інформаційні системи в менеджменті», «Соціально-економічні аспекти розвитку культури», «Корпоративне управління» та «Корпоративна культура».
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною науковою працею, в якій викладено авторські розробки щодо вдосконалення механізму державного управління соціально-культурною сферою в умовах розвитку корпоративної відповідальності в Україні. В ній не використовувалися ідеї та матеріали співавторів.
Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки й рекомендації проведених досліджень були представлені й обговорювалися на науково-практичних конференціях, зокрема на: ІІІ міжнародній науково-практичній конференції «Політичні, правові та фінансово-економічні пріоритети розвитку економіки України : стратегія і перспективи» (м. Умань, 2013); міжнародній науково-практичній конференції « Менеджмент і логістика: перспективні напрямки розвитку економіки» (м. Київ, 2013);
VІІI міжнародній науково-практичній конференції «Трансформаційні процеси в економіці держави та регіонів» (м. Запоріжжя, 2013); Міжнародній науково-практичній конференції «Соціально-економічні реформи в контексті глобалізації та євроінтеграції» (м. Львів, 2014).
Публікації. Основні наукові положення, висновки й пропозиції, сформовані за результатами дослідження, відображені у 14 наукових працях загальним обсягом 8,5 др. арк., у тому числі особисто автору належить 7,2 др. арк., з них 5 статей у наукових фахових виданнях з державного управління, 1 монографія у співавторстві, 1 стаття у зарубіжному науковому виданні.
Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації становить 195 сторінок комп’ютерного тексту, в тому числі основний текст становить 174 сторінки. Матеріали дисертації проілюстровані 17 рисунками на 17 стор., 5 таблицями на 5 стор. і містять 4 додатка на 4 стор. Список використаних літературних джерел включає 177 найменувань на 12 стор.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення науково-прикладного завдання, щодо вдосконалення механізму державного управління соціально-культурною сферою в умовах розвитку корпоративної відповідальності. На основі проведеного дослідження отримані такі основні результати.
1. Проаналізовано сучасний стан розвитку соціальних сфер в Україні та в передових країнах світу, а також державного управління ними. Встановлено, що призначенням цих сфер є вирішення соціальних проблем та досягнення високого рівня життя населення, що проявляється, насамперед, через упровадження домінант соціальної ринкової економіки. Оскільки ця складова національної економіки є однією із найважливіших у житті суспільства, то в сучасних ринкових умовах соціальні проблеми потребують першочергового вирішення. З’ясовано, що їх вирішення в соціально-культурній сфері потребує комплексного підходу. Саме такий шлях, як показує світовий досвід та вітчизняна практика, дозволить уникнути негативних соціальних явищ, згладити соціальну нерівність та створити соціально справедливе суспільство.
2. Запропоновано, виходячи з сутності соціальної сфери та відомих її визначень як вітчизняними, так і закордонними науковцями, авторське формулювання наукової дефініції «соціально-культурна сфера», що
на відміну від класичного уявлення передбачає об’єднання (інтеграцію) складових культури, освіти, науки та економіки шляхом інституційних і правових відносин. Таке формулювання також виходить з того, що регулювання соціально-культурної сфери має бути зорієнтовано на її
розвиток, здійснюватися відповідно запитам суспільства, бути
адекватним трансформаційним змінам в суспільстві та його економічним можливостям.
3. Виявлено недоліки сучасної державно-централізованої системи управління соціально-культурною сферою в Україні, з них найбільш типові такі:
­ низька ефективність діяльності провідних сфер (освіта, культура);
­ значні витрати на утримання управлінського апарату;
­ повільні темпи впровадження новітніх управлінських та інших соціальних технологій;
­ відсутність мобільності системи (повільна реакція на зміни зовнішніх умов та обставин), що призводить до значної затримки у прийняті кардинальних управлінських рішень.
4. Обґрунтовано теоретико-методологічні засади вдосконалення
системи державного управління соціально-культурною сферою в Україні шляхом:
­ виявлення та чіткого розуміння її сутності як системи організації, координації та спрямування на державному та регіональному рівнях співпраці підприємств і культурних закладів в межах цієї сфери;
­ визначення принципів її становлення, функціонування та вдосконалення (комплексності, скомбінованості, цілісності, стабільності і оптимальності);
­ підвищення ефективності через посилення функцій аналізу та своєчасного коригування на запити суспільства;
­ встановлення чітких цільових орієнтирів щодо забезпечення її актуальності та корисності;
­ застосування міжнародного стандарту SA 8000 (корпоративна соціальна відповідальність).
5. Розглянуто можливості використання передового зарубіжного
досвіду з метою вдосконалення державного управління соціально-культурною сферою. На підставі цього розроблено підхід до розвитку державного управління соціально-культурною сферою шляхом урахування
європейського досвіду, в першу чергу, з питань демократизації, забезпечення свобод, міжнародної стандартизації, реалізація яких сприятиме
ефективному функціонуванню та розвитку такої сфери.
Запропоновано для вдосконалення системи державного управління соціально-культурною сферою забезпечити: тісну взаємодію
культурних, освітніх і економічних процесів;створення єдиного інформаційного центру, що консолідує творчі сили та інтелектуальний потенціал населення.
6. Визначено способи поліпшення функціонування системи зв’язків з громадськістю в державному управлінні соціально-культурною сферою та напрями їх здійснення.
Таким чином, необхідно забезпечити умови для стабільної діяльності закладів, організацій та установ культури та мистецтва, належного збереження і примноження унікальних пам’яток культури і мистецтва, всебічного сприяння розвитку національного мистецтва, підтримки талановитої молоді, вільного доступу населення до культурно-мистецьких надбань та задоволення мистецьких потреб громадян, піднесення міжнародного іміджу України.
7. Запропоновано для вдосконалення системи державного управління соціально-культурною сферою забезпечити:
­ тісну взаємодію закладів культури і бізнес - структур;
­ формування інформаційного поля, що консолідує інтелектуальний потенціал населення;
­ створення єдиного інформаційного центру, що використання достатніх ресурсів держави для розвитку системи ефективної освіти;
­ на основі проектного підходу удосконалити систему оцінювання ефективності державно-управлінських рішень шляхом застосування досвіду впровадження міжнародного стандарту;
­ налагодити систему мотивації педагогічних працівників закладів освіти;
­ стимулювати на державному та регіональному рівнях інвестиції у сферу освіти.
8. З’ясовано можливості застосування корпоративної відповідальності в системі державного управління соціально-культурною сферою. На підставі цього:
­ вдосконалено підхід до мотиваційного механізму розвитку соціально-культурної сфери в умовах розвитку корпоративної відповідальності через залучення і використання ресурсного потенціалу бізнес-структур у взаємозв’язку з регіональними, територіальними, кадровими, матеріально-технічними, інформаційними та маркетинговими механізмами, що підвищує ефективність соціального партнерства у цій сфері;
­ визначено напрями розширення можливостей інституційного механізму розвитку корпоративної соціальної відповідальності шляхом створення мережі регіональних інформаційних центрів у соціально-культурній сфері з максимально-можливим залученням до їх роботи як закладів культури, так і регіоно та місто- утворюючих підприємств;
­ запропоновано дотримання концепту збереження національних традицій і культурного розвитку на засадах самореалізації через урахування можливостей отримання освіти в умовах розвитку корпоративної відповідальності та виправлення недоліків самостійного розвитку
9. Розроблено науково-практичні пропозиції щодо вдосконалення системи державного управління соціально-культурною сферою в умовах євроінтеграції України. Для цього нами вважається доцільним проведення низки заходів організаційного-економічного характеру як на державному, так і регіональному рівнях, зокрема такі:
­ проводити змістовну адаптацію міжнародного стандарту SА 8000 для державного управління соціально-культурною сферою в умовах трансформаційних перетворень України;
­ здійснювати поступове формування інтеграційної моделі вдосконалення державного управління соціально-культурною сферою шляхом реалізації чинних стратегій розвитку галузей культури та освіти;
­ здійснити інституційні та організаційні заходи для створення та функціонування мережі інформаційних регіональних центрів соціально-культурної сфери.
Сформульовано науково-практичні рекомендації щодо
вдосконалення системи державного управління соціально-культурною сферою в умовах економічної кризи, серед яких: планомірне
вдосконалення системи державного управління соціально-культурною сферою шляхом застосування комплексного підходу до подальшого її розвитку в Україні з урахуванням чинних стратегій розвитку галузей культури та освіти; адаптація міжнародного стандарту SА 8000 для державного управління соціально-культурною сферою в контексті євроінтеграції України.
Подальші дослідження у соціально-культурній сфері мають здійснюватись за напрямами розвитку й застосування одержаних результатів. Трансформація міжнародного стандарту являє собою складний нелінійний процес виникнення, розвитку та укріплення соціальних інститутів, адекватних само організаційних механізмів сучасного суспільства. Швидкість проведення організаційної адаптації стандарту у державному управління соціально-культурною сферою залежить від рівня складності і цілісності існуючих економічної, соціальної та інституціональної систем, від ефективності механізмів самоорганізації суспільства, ролі людини у сучасних соціально-економічних процесах. Для того щоб дійсно надати нової якості соціально-культурній сфері, потрібні потужні інституціональні зміни.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Адаманова З.О. Інноваційні фактори економічного розвитку в умовах глобалізації: автореф. дисертації на здобуття наукового ступеня д-ра екон. наук: 08.05.01 «Світове господарство і міжнародні економічні відносини» / З.О.Адаманова – К., 2006. – 32 с.
2. Адоньєв Є.О. Вдосконалення методів державного регулювання інвестиційної діяльності / Є.О.Адоньєв // Вісн. Полтав. держ. аграр. акад. – 2006. – № 3. – С. 127-130.
3. Амоша О. Інноваційний шлях розвитку України / О. Амоша // Економіст. – 2005. – №4. – С. 28-32.
4. Андрушків Й.С. Соціальна відповідальність та соціальна етика у менеджменті / Й.С. Андрушко, О.Є. Кузьмін / Основи менеджменту. – Львів: 2002. – 195 с.
5. Анісімов А.Є. Інтеграція України до світового ринку капіталу в умовах глобалізації: дисертація канд. екон. наук: 08.05.01 / А.Є. Анісімов – Донецьк, 2006. –210 с.
6. Антипин Е.Г. Построение инновационной базы знаний Украины / Е.Г. Антипин // Системні технології. – 2004. – № 1. – С. 149-154.
7. Антонюк В.П. Формування та використання людського капіталу в Україні: соціально-економічна оцінка та забезпечення розвитку: [монографія] / В.П. Антонюк. – Донецьк: Інститут економіки та промисловості НАН України, 2007. – 378 с.
8. Антонюк Л.Л. Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізації: моногр. / Л.Л. Антонюк, А.М. Поручник, В.С. Савчук. – К.: КНЕУ, 2003. – 394 с.
9. Антонюк Л.Л. Конкурентоспроможність національної економіки в умовах глобалізації: дисертація д-ра екон. наук: 08.05.01 / Антонюк Л. Л. – К., 2004. – 463 с.
10. Арапов М.В. Индикаторы индустрии знаний: Европа, Соединенные Штаты, Россия / М.В. Арапов // Энергия: Экономика. Техника. Экология. – 2004. – № 5. – С. 20-27.
11. Артеменко В. Методи інтегральної оцінки якості життя населення в управлінні регіональним розвитком / В. Артеменко // Регіональна економіка. – 2002. – №1. – С. 166-177.
12. Артеменко В. Основи вимірювання регіонального розвитку з використанням концепції якості життя / В. Артеменко // Регіональна економіка. – 2003. – №2. – С.133 –141.
13. Афонін Е.А. Соціальна сфера і проблеми державного управління: Євроінтеграційний досвід Естонії / Е.А. Афонін, О.В. Чмига // Економіка і держава. – 2007. – №2. – с. 110.
14. Бабенко Н.Б. Соціально-культурне прогнозування: [навч. посібник] / Н.Б. Бабенко. – К.: Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв., 2008. – 179 с.
15. Бандура А.І. Методичні та методологічні засади оцінки розвитку соціальної інфраструктури України / А.І. Бандура, І.П. Кінаш // Вісник Вінницького політехнічного інституту. – 2012.– № 6 (105). С. 76-82.