МІСЦЕ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ В ПРАВОЗНАВСТВІ Диссертация

Короткий опис:
ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. Об’єкт та предмет теорії управління 19
1.1. Еволюція доктринальних підходів до розуміння теорії
управління та її місця в правознавстві 19
1.2. Об’єкт теорії управління 43
1.3. Предмет теорії управління 61
1.4. Висновки до розділу 87

РОЗДІЛ 2. Методологія та категорійно-понятійний апарат
теорії управління 92
2.1. Методологія теорії управління 92
2.2. Категорійно-понятійний апарат теорії управління 114
2.3. Висновки до розділу 129

РОЗДІЛ 3. Співвідношення теорії управління з іншими
блоками знань про право.................................................................135
3.1. Співвідношення теорії управління із
загальнотеоретичними юридичними науками 135
3.1.1. Теорія управління і теорія держави і права 136
3.1.2. Теорія управління та філософія права 145
3.1.3. Теорія управління та соціологія права 151
3.2. Теорія управління та галузеві юридичні науки 154
3.2.1. Теорія управління та галузеві науки
публічно-правового циклу 154
3.2.2. Теорія управління та галузеві науки
приватно-правового циклу 164
3.3. Висновки до розділу 169

ВИСНОВКИ 173

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 186

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження. В умовах реформування всіх сторін суспільного життя, яке має мсце в Україні, виникає необхідність нового розуміння права, яке б характеризувало його не тільки як засіб фіксації існуючих суспільних відносин, але й як засіб оптимального розв’язання суспільних протиріч. Постає питання про більш глибоке дослідження ролі права як регулятора суспільних відносин. Об’єктивне вивчення регулятивної природи права неможливе без пізнання його управлінських функцій та можливостей, оскільки управління є проявом регулятивної функції права та постає як один із аспектів правового регулювання. Про необхідність дослідження управлінських функцій права також свідчать численні факти недосягнення нормативними актами мети, визначеної законодавцем, оскільки прийняття таких нормативних актів відбувалось без врахування державно-правових закономірностей управлінської дії права.
При очевидній актуальності проведення досліджень подібного напрямку, на сьогоднішній день спостерігається неоднозначність поглядів на сутність та призначення теорії управління та її основні предметно-методологічні характеристики [225; 221; 89] ), що ускладнюється відсутністю у вітчизняному правознавстві монографічних праць з наукознавчих питань теорії управління. Крім того, більшість праць по теорії управління торкається проблем застосування правових норм в системі державного (соціального) управління, де акцент робиться на дослідженнях закономірностей дії системи державного (соціального) управління [21; 244;144] ). Результатом подібних досліджень є розкриття сутності і закономірностей управління, а не права, що не відповідає статусу теорії управління як юридичної галузі знань. Отже, постає питання про необхідність дослідження управлінської ролі права в межах об’єкта юридичної науки.
В актуальності теми кандидатської дисертації переконує також ступінь наукової розробки проблеми. Спеціальне дослідження регулятивних властивостей та функцій права почалось із праць Л.Дюгі [319] ), Л.Петражицького [153] ), М.Коркунова [102] ) та ін. і пов’язується із соціологічним доктринальним підходом до розуміння права. Право, на думку М.М. Коркунова, постає важливою умовою суспільного прогресу, оскільки, розмежовуючи інтереси, що складають зміст суспільного життя, воно створює необхідні умови нормального розвитку суспільства [102] ). Л.Й.Петражицький, продовжуючи ідеї М.М.Коркунова, визначив розподільчу та організаційну функції права, які є властивими праву, спеціальними напрями нормування та координації соціальної поведінки [158] ).
Підходи до розуміння функцій права, започатковані російськими юристами, були розвинуті західними вченими. З цього приводу слід відмітити школу функціоналістів (Т.Парсонс [552] )), які, використовуючи структурно-функціональний метод, основною функцією права називали підтримку встановлених моделей поведінки, яка полягає в попередженні можливого відхилення кого-небудь із учасників соціальної системи від встановленого порядку, що мають ознаки як консервативного фактору, так і фактору змін (Фіхнер, Шельський, Майхофер, Лакамбра, Кравітц) [548] ). Сучасна західна наука також чітко виділяє статичний (стабілізуючий) та динамічний (суспільноформую-чий) аспекти основних функцій права (Р.Циппеліус [334] )) та характеризує право як знаряддя цілеспрямованого керування поведінкою, особливо соціальними змінами в суспільстві.
Розуміння права як способу впливу на суспільні відносини, як їх регулятора стало одним із висхідних положень, з яких почав формуватися підхід до розуміння сутності та функцій права в доперебудовний період. Ще на початку 60-х років в радянській юридичній науці виділились два підходи до розкриття поняття „функції радянського права”. Перший підхід ототожнював функції права із завдан-нями права (І.Є.Фарбер [407] )), другий – з методами правового регулювання суспільних відносин (С.С.Алєксєєв [13] )). Домінуючим в радянській юридичній науці став підхід до розуміння та класифікації функцій права, запропонований С.С.Алєксєєвим, який поділяв функції права на регулятивні (статичну і динамічну) та охоронну. Серед радянських дослідників, які працювали в цьому напрямку, можна виділити також Т.М.Радька [171] ), В.Г.Смірнова [189] ), Ф.Н.Фаткулліна [208] ) та ін.
Не дивлячись на фактичну відсутність в радянській юридичній науці спеціальних досліджень управлінської підфункції права, радянські дослідники, тим не менш, обґрунтовували сутність права як засобу управлінського впливу в спеціальних дослідженнях з теорії управління та дослідженнях, присвячених проблемам науки адміністративного права, серед яких слід виділити праці І.Л.Бачило [36] ), А.А.Годунова [64] ), Б.П.Курашвілі [108] ), Б.М.Лазарєва [112] ), А.Е.Лунєва [121] ), Г.Х.Попова [165] ), Ю.О.Тихомирова [198] ), Л.П.Юзькова [232] ), В.А.Юсупова [233] ), Ц.А.Ямпольської [502] ) та інших вчених.
Значний вплив на розвиток радянської теорії управління здійснили дослідження таких зарубіжних вчених, як Б. Гурне [316] ) та Є. Старосцяк [329] ), які в своїх працях намагалися визначити суть науки управління та її місце в системі наук. Предмет теорії управління, на думку цих вчених, повинні становити закономірності структури та діяльності органів, що складають державний апарат, проте аспект досліджень державного апарату, запропонований в згаданих працях, наближував теорію управління не до юридичних, а до комплексних міждисциплінарних наук.
Одним із визначних досягнень радянських вчених можна назвати дослідження державно-правових закономірностей управлінської дії права. До них можна віднести, зокрема, праці Г.В.Атаманчука [19] ), А.П.Герасімова [434] ), В.І.Нікітінського та В.В.Глазиріна [461] ), в яких були сформульовані основні управлінські закономірності права (наприклад, закономірності сумісності, комбінування, концентрації управлінського впливу права та ін.).
Найближче до нинішнього сприйняття проблематики управлінських функцій та властивостей права в радянській юридичній науці підійшли І.Я.Дюрягін [74] ) та Р.О.Халфіна [215] ), яка вперше запропонувала дослідження управлінських властивостей права шляхом звернення до вивчення „організаційної функції права з позиції загальної теорії права в комплексі проблем правового регулювання”. І.Я.Дюрягін в праці „Право и управление” вперше сформулював поняття „юридичний механізм управління” та охарактеризував дію права в межах управлінського циклу. Розробкою сучасних проблем теорії управління займаються відомі російські вчені, зокрема: Г.В.Атаманчук, який в своїх працях продовжує досліджувати особливості структури і взаємодії суб’єктів та об’єктів державного управління [21] ), І.А.Василенко, дослідження якого присвячені історії і розвитку західних доктрин управління [46] ), В.В. Глущенко [63] ), Д.І.Зеркін, В.Г.Ігнатов [80] ), В.Є.Чіркін [225] ), білоруський дослідник В.В.Русакевич [247] ) та ін.
В Україні у пострадінський період дослідження управлінських властивостей права набувають особливої актуальності. Різні аспекти теорії управління тією чи іншою мірою знайшли свій вираз в роботах українських вчених.
Першим із українських дослідників, хто запропонував розглядати зв’язок права і управління через дослідження регулятивних властивостей права є В.В.Цвєтков, на думку якого, управлінську оцінку дії права можна проводити тільки в загальнорегулятивному аспекті, де „притаманна праву соціально-організаційна спрямованість дозволяє говорити про принципову єдність цільового призначення управління і права та на цій основі – про управлінський потенціал самого права” [219] ).
Про необхідність по’язувати управління з регулятивною природою права стверджує В.Б.Авер’янов, який пропонує розглядати право як інструмент державно-управлінського впливу на суспільні відносини за умови, що зв’язок права та управління проявляється в регулятивних властивостях права як прояв його управлінської функції [249] ).
Про функціональну подібність понять „управління” та „правове регулювання” стверджує Н.М.Мироненко, пояснюючи це тим, що метою права, як і управління, є впорядкування суспільних відносин, їх організація. Право та управління пов’язані з функцією влади, виконуючи яку вони взаємодіють та доповнюють одне одного. Управління, як і право, пов’язане з проявом державної влади, з певними організаційними засобами і методами реалізації влади де в якості форми виразу таких методів постає правова форма [136] ).
Так, про наявність у права управлінської функції стверджує П.М.Рабінович, на думку якого управлінська функція права належить до групи загальносоціальних функцій права (поряд із гуманістичною, ідеологічно-виховною, комунікативною та ін.) [169] ).
В працях Є.Б.Кубка, з точки зору системного підходу та загальної теорії управління був проведений аналіз теоретичних основ організації соціальної системи сучасного суспільства із визнанням, що саме закон постає в якості головного соціального регулятора цієї системи та показника рівня взаємодії та організованості всіх соціальних систем [244] ). Окремі питання, що входять до проблематики теорії управління розглядалися в межах проблем методології юридичної науки. Значну увагу питанням наукового обґрунтування управлінських рішень на вищому державному рівні, які повинні базуватись на нових методологічних засадах сучасної юридичної науки, приділяє В.М.Селіванов [180] ). Проблемам розв’язання протиріч між змістом правових норм та реальним розвитком суспільних відносин, а також питанням прогностичної ролі права приділяє М.І.Козюбра. Так, на думку М.І.Козюбри, прогностичні риси права в найбільш повній мірі знаходять вираз в нормах конституції, а прогнозування в праві є проявом регулятивно-творчої функції права, завдяки якій право постає фактором розвитку та становлення нових суспільних відносин [99] ).
Цінними для розвитку теорії управління стали праці М.К.Якимчука, який, досліджуючи проблеми управління в органах прокуратури, розробив методологічні принципи системно-управлінського аналізу діяльності державного органу та обґрунтував сутність функцій управління як основного прояву управління системою [236] ).
Серед сучасних вітчизняних досліджень з проблематики теорії управління слід відмітити праці Б.А.Гаєвського[55] ), яким було вперше запропоновано розглядати в якості управлінського акту держави Конституцію України, а до суб’єктів управління включити органи не тільки виконавчої, а й законодавчої влади, Н.Р.Нижник [144] ), В.Ф.Сіренка [181] ), І.А.Маpкіної [125] ).
Різні аспекти проблематики, що входить до предмета теорії управління, висвітлювались у кандидатських дисертаціях В.І.Рябошапка [513] ) (спроба управлінського аналізу норм податкового права) та А.Й.Француза [514] ) (обґрунтування ролі права як безпосереднього регулятора організації та функціонування складних адміністративних систем).
Однак, за період незалежності в Україні не з’явилось жодного моногра-фічного дослідження, яке б давало загальну картину теорії управління як частини юриспруденції та визначало її місце в системі юридичних наук, а не зводило її предмет до проблематики теорії державного управління чи науки адміністративного права. Всі зазначені нами вище, а також чимало інших праць вчених минулого та сучасних розробок науковців з проблем теорії управління послужили, водночас, науково-теоретичною основою даного дисерта-ційного дослідження. Центральною проблемою сьогодні і найближчим часом є і залишатиметься проблема комплексного дослідження управлінської підфункції права та державно-правових закономірностей її реалізації. Вважаємо, що успішне розв’язання даної проблеми можливе лише при чіткій взаємодії та плідній співпраці юристів-науковців - представників різних юридичних наук – теорії управління, загальної теорії держави і права, юридичної соціології, адміністра-тивного права, конституційного права та інших юридичних наук.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний дисертантом напрямок наукового дослідження належить до пріоритетних галузей правознавства. Ця тема входить у науково-дослідницьку проблематику ряду кафедр юридичних вузів та факультетів України, в тому числі кафедри конституційного, адміністративного і фінансового права юридичного факультету ЧНУ ім. Ю.Федьковича „Конституційне, адміністративне і фінансове право України в умовах переходу до ринкової економіки: проблеми теорії і практики”, державний реєстраційний № 0102U005305.
Об'єктом дисертаційного дослідження є регулятивні правовідносини, в яких реалізуються форми регулятивного впливу права та які виникають у відповідності з приписами правових норм, на основі правомірних юридичних фактів і спрямовані на регулювання суспільних відносин шляхом реалізації встановленої компетенції, правового статусу, суб’єктивних прав та обов’язків.
Предметом дисертаційного дослідження є регулятивні правові норми та нормативно-правові акти всіх галузей права та законодавства, в яких найбільш яскраво проявляється управлінський аспект регулятивної функції права. Більшість регулятивних норм, що складають об’єкт даного дисертаційного дослідження, мають публічно-правовий характер, зокрема, це: норми-цілі, компетенційні норми, імперативні норми, норми-розрахунки, які містяться в Конституції України, законах України, а також підзаконних нормативно-правових актах. Зазначені документи стали водночас основним нормативно-інформатив-ним джерелом дисертаційного дослідження.
Фактологічна база дисертації базується на матеріалах юридичної практики, узагальненої в науково-практичних, методичних та інформаційних виданнях, що висвітлює практику реалізації регулятивних норм.
Основною метою дисертаційного дослідження є те, щоб на основі врахування досягнень теорії управління, узагальнення правотворчої та правозастосовчої практики, аналізу вітчизняних та зарубіжних доктринальних підходів до розуміння теорії управління та її місця в правознавстві, з’ясувати її дійсний об’єкт, предмет та метод та на основі цтого уточнити місце теорії управління в правознавстві.
Відповідно до мети дисертаційного дослідження автором зроблена спроба вирішити наступні завдання: дослідити існуючі доктринальні підходи до розуміння теорії управління та її місця в науці; визначити коло явищ правової дійсності, що складають об’єкт теорії управління; виділити сторони та аспекти об’єкта теорії управління, їх істотні закономірні зв’язки і відносини, які складають її предмет; визначити систему методів, які складають методологію теорії управління, а також особливості їх застосування при пізнанні управлінських властивостей права; визначити систему основних понять і категорій теорії управління; визначити місце теорії управління в правзнавстві, а також напрямки і особливості її співвідношення з конкретними юридичними науками;
Методологічною основою даного дисертаційного дослідження стали класичні наукові принципи об’єктивності та історизму і дослідницькі методи пізнання, що базуються на них, а також конкретно-наукові методи. Особливо позитивнк роль у продукуванні нових узагальнень, оцінок та висновків зіграло послідовне використання принципу соціального натуралізму, який дозволив побачити і зрозуміти право як спільне творення природи і людей, з’ясувати у ньому першопричини та наслідки, обгрунтувати деякі перспективні прогнози. Основним серед сукупності конкретнонаукових методів став інтегративний метод, який складається із взаємодоповнюючих комплексних методологічних засобів пізнання правової дійсності – формально-юридичного та соціологічного, кожен з яких інтегрує набір пізнавальних засобів, що відображає відповідну своєрідність властивостей права (його статику та динаміку). Так, догматичний метод, як елемент інтегративного підходу, дозволяє розкрити властивості управлінської статичної підфункції права, а соціологічний – управлінської динамічної його підфункції. В даному дисертаційному дослідженні широко використовувався також системний метод, застосування якого дозволило розкрити управлінський аспект дії права через розуміння сутності управління як системного явища, а управлінських закономір-ностей – як закономірностей функціонування певної системи управління. В ході написання дисертації використовувався метод порівняльно-правового дослідження. З його допомогою з’ясовувалось закономірне і випадкове, загальне і специфічне у змісті регулятивних норм. Позитивну роль відіграли історико-правовий метод, а також методи звернення до інших юридичних наук, статистичної обробки емпіричного матеріалу, реального пізнання, особистого спостереження. Кожен з цих методів, підходів у конкретному випадку використо-вувався не окремо, а в поєднанні з іншими. Дисертантом була зроблена спроба комплексного дослідження специфіки реалізації регулятивної функції права, яке базується на застосуванні багатьох методологічних підходів, що у своїй єдності відображають різноаспектне бачення предмета теорії управління та її місця в системі юридичних наук.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше у вітчизняній юридичній науці проведено монографічне дослідження проблеми. в результаті якого сформульовано визначення об’єкта та предмета теорії управління, подано детальний теоретичний огляд особливостей методології теорії управління та її місця в правознавстві, обгрунтовано висновнк про те, що на даний період розвитку правопізнання теорія управлінн є якісно відокремленим напрямком загальної теорії держави і права. Дане дослідження виконане на основі новітніх методологічних позицій, узагальнює сучасні теоретичні положення щодо розуміння предмета теорії управління та її місця правознавстві.
В результаті проведеного дослідження сформульовано нові положення, запропоновані дисертантом особисто. Основні з них наступніі:
- уперше: визначено, що теорія управління за своєю сутністю і змістом на даний час може розглядатися як якісно відокремлений напрямок теорії держави і права, з реальною перспективою перерости з часом, після нагромадження критичної маси знань, в самостійну юридичну науку загальнотеоретичного циклу (с.147):
- запропоновано в якості об’єкта теорії управління розглядати регулятивну функцію права (с.44-47), яка складається з ряду взаємопов’язаних і взаємозумовлених елементів: регулятивних правових норм та нормативно-правових актів; суб’єктивних прав та юридичних обов’язків суб’єктів регулятивних правовідносин; юридичних фактів регулятивного характеру; юридичної практики розробки і застосування регулятивних норм; правосвідомості та науки; регулятивних правовідносин (с.48).
- встановлено, що предмет теорії управління становить управлінська підфункція права, яка є проявом його регулятивної функції, що знаходить вираз в її поділі на статичну та динамічну підфункції (с.65). Управлінська підфункція права конкретизується через окремі функції управління (організація, планування, координування і контроль), кожна з яких володіє власною формою і змістом та фактично являє собою певний етап управлінського циклу, причому функції управління не виступають в якості окремих самостійних елементів управлінської підфункції права, а лише сприяють реалізації управлінської підфункції права, слугують її забезпеченню і проявляються в процесі реалізації управлінської статичної та управлінської динамічної підфункцій права (с.75).
- доведено, що управлінська статична підфункція права реалізується у нормативному визначенні структури та управлінських функцій суб’єктів управління (державних органів та органів місцевого самоврядування) і проявляється в реалізації таких функцій управління, як організація та координування (с.79). Динамічна управлінська підфункція права полягає у характеристиці права як одного із засобів впливу суб’єкта управління на об’єкт і проявляється в реалізації таких функцій управління як планування та контроль (с.80-81).
- запропоновано уточнити чинну класифікацію юридичних наук, що застосовується ВАК України, і зі спеціальності 12.00.07 теорію управління вилучити, залишивши за цією спеціальністю тільки адміністративне право і процес, фінансове право, інформаційне право. На даному етапі розвитку вітчизняної і світової юриспруденції в цілому та теорії управління зокрема останню доцільно перейменувати в юридичну теорію управління та включити до переліку наукових спеціальностей групи 12.00.01, а дослідження проблематики теорії управління проводити в межах предмета теорії держави і права (с.171).
- дістали подальшого розвитку питання закономірностей, що входять до предмета теорії управління, а також питання її методології та понятійного апарату;
- визначено, що закономірностями, що входять до предмета теорії управління, є закономірності реалізації управлінської підфункції права, які характеризують право як засіб здійснення управлінського впливу та розкривають його управлінські властивості (с.86). Закономірностями, які характеризують процес реалізації управлінської статичної підфункції права, є: закономірність взаємозалежності всіх елементів системи управління та закономірність ефективного удосконалення управлінського впливу права (с.87).
- встановлено, що закономірностями, які характеризують процес реалізації управлінської динамічної підфункції права, є: закономірність сумісності різноманітних управлінських впливів права; закономірність концентрації управлінських впливів права; закономір-ність достатньої різноманітності управлінських впливів права; закономірність відповідності управлінських впливів права характеру та потребам учасників регулятивних правовідносин (с.88).
- визначено, що методологія теорії управління являє собою систему особливих прийомів, принципів та способів вивчення закономірностей реалізації управлінської підфункції права.
- встановлено, що основними методами, які найбільш повно розкривають сутність досліджуваного правового явища (управлінської підфункції права) є системний, догматичний (спеціально-юридичний) та соціологічний методи (с.95). Дані методи становлять ядро методології теорії управління. Вони використовуються в комплексі, оскільки кожен з них розкриває лише один із зазначених аспектів управлінської підфункції права: системний метод – управлінський аспект дії права (с.98-103), догматичний – статичні властивості управлінської підфункції права (с.104-105), соціологічний – її динамічні властивості (с.106-109). В якості допоміжних методів дослідження управлінських властивостей права постають порівняльно-правовий, історико-правовий та кібернетичний методи (с.110-115).
- встановлено, що теорія управління використовує велику кількість понять і категорій, які розрізняються за місцем і роллю в її понятійному апараті. До таких категорій, зокрема, належать загальнофілософські, загальнонаукові, загальноправові, поняття та категорії окремих галузевих юридичних наук, а також окремонаукові категорії власне теорії управління, які характеризують її як самостійний напрямок в межах предмета теорії держави і права (с.133). Окремонауковими категоріями та поняттями теорії управління є категорії „управлінська підфункція права”(с.136), „механізм реалізації управлінської підфункції права” (с.140) та поняття „управлінська статична підфункція права”, „управлінська динамічна підфункція права”, „управлінські закономірності права”. Зазначені поняття є похідними від категорій „управлінська підфункція права” та „механізм реалізації управлінської підфункції права”, отже, мають дещо вужчий зміст та характеризуються основними ознаками, притаманними даним категоріям (с.141). Окремонаукові поняття та категорії теорії управління на сьогоднішній день слід розглядати як складову частину понятійного апарату теорії держави і права, проте, згодом, вони можуть скласти основу власного понятійного апарату теорії управління як самостійної юридичної науки теоретико-правового циклу (с.127-128).
- уточнено місце теорії управління в правознавстві. Найбільш тісний зв’язок теорія управління має із загальною теорією держави і права, оскільки її основні предметно-методололгічні характеристики дають підставу вважати теорію управління якісно відокремленим напрямком теорії держави і права. (с.149). Предметна відмінність теорії управління від філософії права зумовлена методологічною роллю філософії права: вона формулює визначальні методологічні засади дослідження управлінського аспекту регулятивної функції права (с.140). Відмінність теорії управління та соціології права полягає в тому, що теорія управління вивчає управлінську підфункцію права, тоді як соціологія права вивчає його соціальну функцію та соціальну обумовленість (с.151).
- встановлена відмінність теорії управління від галузевих юридичних наук. Предметно-методологічна сутність та особливості теорії управління як самостійного напрямку теорії держави і права (специфіка предмета – управлінської підфункції права, наявність в складі об’єкта теорії управління норм та відносин, не обмежених певною галуззю права та ін.) роблять неможливим ставити теорію управління в один ряд з галузевими публічно-правовими та приватно-правовими юридичними науками (с.155-160, 166).
- обгрунтовано, що категорія „державне управління” не може вважатися базовою категорією теорії управління, оскільки вона не відображає предметну специфіку теорії управління (с.135).
- обгрунтовано існування двох основних доктринальних підходів до розуміння теорії управління: юридичного позитивізму та соціологічного позитивізму. Юридичний позитивізм виходить з того, що право є атрибутом держави та ототожнюється з її волею, а основною функцією права є охорона її інтересів (с. 18). На принципах юридичного позитивізму базуються радянський, а також німецький та, частково, французький (до середини ХХ ст.) підходи до розуміння теорії управління та її місця в науці. Соціологічний позитивізм з середини ХХ ст. домінує в США та західній Європі, та визначає управлінські функції права як властиві праву спеціальні напрями нормування та координації соціальної поведінки (с.34). Ознак соціологічного позитивізму набуває і сучасна вітчизняна юридична наука, яка пропонує розглядати зв’язок права і управління через дослідження регулятивної функції права (с.38-41).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою. Сформульовані в ній положення, узагальнення, оцінки, висновки, рекомендації і пропозиції одержані автором в результаті опрацювання і ґрунтовного аналізу більш як 500 наукових і нормативно-правових джерел та юридичної практики, осмислення власного досвіду.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки дисертанта можуть бути використані для: 1) вдосконалення нормативних правових актів; 2) коректування суті, змісту, форм і методів правотворчої та правозастосовчої діяльності органів державної влади; 3) подальших наукових досліджень проблем, що входять до предмета теорії управління; 4) навчально-методичних цілей у процесі викладання дисципліни “Теорія управління”.
Апробація та реалізація результатів дисертаційного дослідження. Дисертація виконана і обговорена на кафедрі конституційного, адміністративного і фінансового права Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича. Результати дисертаційного дослідження доповідались на засіданнях кафедри конституційного, адміністративного і фінансового права Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича, а також на теоретичному семінарі юридичного факультету Чернівецького національного університету. Положення дисертанта доповідались на всеукраїнській науковій конференції “Сутність, цілі та засоби права”, м.Чернівці, 3-5.05.2001.; міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених”, м.Хмельницький, 29-30.05.2002р.; науково-теоретичній конференції “Українське адміністративне право: стан і перспективи рефор-мування”, м.Одеса, 23-25 травня 2003р.; VI науковій конференції „Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи”, м.Тернопіль, 16 квітня 2004р.; міжнародній науково-практичній конференції „Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів”, м.Київ, 28-29 квітня 2004р.; науково-теоретичній конференції „Ерліхівські читання”, м.Чернівці, 11-12 травня 2005р.; ХІІІ історико-првавовій конференції „Право в системі соціальних норм: історико-юридичні аспекти”, м.Чернівці, 20-22 травня, 2005р; науково-теоретичній конференції „ІІ Ерліхівські читання”, м.Чернівці, 21-23 вересня 2005р..
Основні теоретичні положення та висновки дисертації знайшли відображення у навчально-методичному посібнику до спецкурсу „Теорія управління”, 10 статтях у виданнях, що визнані ВАК України фаховими для спеціальності “Правознавство” загальним обсягом 5 друкованих аркушів.
Структура дисертаційного дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, десяти підрозділів, два з яких містять 5 субпідрозділів, висновків, списку використаної літератури та нормативних актів – 556 найменувань, загальний обсяг праці – 221 сторінка, з яких 185 сторінок – основного тексту.

Список літератури:
ВИСНОВКИ

1. Аналіз визначень сутності права та його функцій, які висувалися в юридичній науці, дають підстави стверджувати про існування в юриспруденції двох основних доктринальних підходів до вивчення права як засобу управлінського впливу: юридичного позитивізму та соціологічного позитивізму. Юридичний позитивізм виходить з того, що право є атрибутом держави та ототожнюється з її волею, а основною функцією права є охорона інтересів. На принципах позитивізму базувалися радянський, а також німецький та французький (до середини ХХ ст.) підходи до розуміння теорії управління та її місця в науці. Соціологічний позитивізм визначає правову норму похідною з фактів соціального життя. Згідно цього підходу функції права визначались як властиві праву спеціальні напрями нормування та координації соціальної поведінки (зокрема, виділялись такі функції, як розподільча, з’єднувальна, організаційна та ін.). В сучасній західній соціологічній юриспруденції умовно можна виділити два напрями дослідження функцій права: європейський та американський.
З точки зору американської школи соціологічного позитивізму право розглядається як функція соціальної системи, „соціального контролю”, а в дослідженнях використовується переважно структурно-функціональний метод (Т.Парсонс). Завданням американської теорії управління є пошук за допомогою можливостей юридичного інструментарію ідеальної моделі ефективності права для забезпечення регульованого соціального розвитку. Однак, такий пошук пропонується проводити в межах не правових, а прикладних соціолого-правових досліджень.
Європейська школа соціологічного позитивізму базується на романо-германській юридичній традиції та характеризується більшою нормативністю, тобто прив’язкою до норм позитивного права. Проте, застосування соціологічного підходу призвело до того, що теорію управління стали визнавати комплексною соціологічною наукою, яка в своїх дослідженнях використовує поняття, категорії та методи не тільки юридичних, а й соціологічних, політологічних та психологічних наук.
Сучасна світова юриспруденція характеризується поєднанням традиційних доктринальних підходів до розуміння права та його функцій на основі інтегративного підходу до його розуміння. Наслідком цього стало визначення стабілізуючої та суспільноформуючої функцій права, які характеризують його і як сталу модель поведінки, і як спосіб вирішення соціальних конфліктів та досягнення соціальних цілей, що, на нашу думку, найбільш повно характеризує управлінську природу права. Ознак соціологічного позитивізму набуває і сучасна вітчизняна юридична наука, яка пропонує розглядати зв’язок права і управління через дослідження регулятивної функції права.
2. Частиною правової дійсності, на яку спрямоване наукове пізнання суб’єкта та яка становить об’єкт теорії управління як якісно відокремленого напрямку в межах предмета загальної теорії держави і права, є регулятивна функція права, оскільки через неї розкриваються властивості права як регулятора суспільних відносин, де норми права виступають як один із необхідних засобів, що використовуються державою для впорядкування діяльності всіх ланок соціальної системи. Управління не є самостійною функцією права, а проявом його регулятивної функції, як один з аспектів правового регулювання, тому можна стверджувати про існування управлінського аспекту регулятивної функції права (або управлінської підфункції права), який і становитиме предмет теорії управління.
3. Об’єкт теорії управління - регулятивна функція права - не є однорідним, а має певну системну характеристику, тобто складається з ряду взаємопов’язаних і взаємообумовлених елементів. Елементами об’єкта теорії управління є: регулятивні правові норми та нормативно-правові акти. Дослідження регулятивних норм та нормативних актів спрямовується на те, щоб пізнати їх регулятивний потенціал, причому коло досліджуваних норм та нормативних актів не обмежується певною галуззю права чи законодавства. До норм, що складають об’єкт теорії управління можна віднести такі види норм як: норми-цілі, компетенційні норми, імперативні норми, норми-розрахунки та ін.; суб’єктивні права та юридичні обов’язки суб’єктів регулятивних правовідносин, які включають в себе праводієздатність та правовий статус фізичних осіб, правовий статус юридичних осіб та громадських організацій, а також компетенцію державних органів; юридичні факти регулятивного характеру, які є одним із засобів трансплантації засобів регулятивного впливу в сферу конкретних регулятивних відносин. З юридичними фактами пов’язується настання тих чи інших правових наслідків для учасників суспільних відносин, тому визначення юридичних фактів нормах права є необхідною передумовою успішного регулятивного впливу права на суспільні відносини; юридична практика розробки і застосування регулятивних норм, а саме: правотворча практика, яка полягає у виробленні регулятивних правових норм, а також правозастосовча практика (такі її види як виконавчо-розпорядча, та інтерпретаційна); правосвідомість (зокрема, правосвідомість суб’єктів правотворчості, суб’єктів, на яких спрямований регулятивний вплив норми, а також суспільна правосвідомість) та наука (як система знань про регулятивну природу права, які існували в минулому та існують зараз); регулятивні правовідносини (загальнорегулятивні та конкретні), які виникають у відповідності з приписами правових норм, на основі правомірних юридичних фактів та спрямовані на регулювання суспільних відносин шляхом реалізації встановленої компетенції, правового статусу, суб’єктивних прав та обов’язків.
4. Виходячи з того, що об’єктом теорії управління є регулятивна функція права, яка розкриває властивості права як регулятора суспільних відносин, предмет теорії управління можна визначити як її певний аспект, окрему її сутнісну властивість, якою є управлінська підфункція права. Управлінська підфункція права конкретизується через окремі функції управління (організація, планування, координування і контроль), кожна з яких володіє власною формою і змістом та фактично являє собою певний етап управлінського циклу, причому функції управління не виступають в якості окремих самостійних елементів управлінської функції права, а лише сприяють реалізації регулятивної функції права, слугують її забезпеченню і проявляються в процесі реалізації управлінської статичної та управлінської динамічної підфункцій права. Управлінська статична підфункція права реалізується у нормативному визначенні структури та управлінських функцій суб’єктів управління (державних органів та органів місцевого самоврядування) і проявляється в реалізації таких функцій управління, як організація та координування.Динамічна управлінська підфункція права полягає у розумінні права як одного із засобів впливу суб’єкта управління на об’єкт і проявляється в реалізації таких функцій управління, як планування та контроль.
Предмет дослідження теорії управління також складають виділені суб’єктом пізнання закономірні відносини, зв’язки визначених аспектів об’єкта теорії управління. Закономірностями, які входять до предмета теорії управління, є закономірності реалізації управлінської підфункції права, які характеризують право як засіб здійснення управлінського впливу та розкривають його управлінські властивості. Специфіка класифікації цих закономірностей зумовлена поділом управлінської підфункції права на управлінську статичну та управлінську динамічну, наслідком чого є розмежуванні закономірностей реалізації управлінської підфункції права в залежності від того, процес реалізації якого виду управлінської підфункції права вони характеризують. Закономірностями, які характеризують процес реалізації управлінської статичної підфункції права є: закономірність взаємозалежності всіх елементів системи управління та закономірність ефективного удосконалення управлінського впливу права. Закономірностями, які характеризують процес реалізації управлінської динамічної підфункції права є: закономірність сумісності різноманітних управлінських впливів права; закономірність концентрації управлінських впливів права; закономірність достатньої різноманітності управлінських впливів права; закономірність відповідності управлінських впливів права характеру та потребам учасників регулятивних правовідносин.
5. Методологія теорії управління являє собою систему особливих прийомів, принципів та способів вивчення закономірностей реалізації управлінської підфункції права. Сутність управлінської підфункції права можна розкрити лише при застосуванні комплексу (системи) методів, які використовуються в дослідженнях теорією держави і права. Використання комплексу методів пізнання управлінських властивостей права вимагає наявності єдиної філософської основи їх використання. Такою світоглядно-філософською основою постає діалектичний метод. Зміст діалектичного методу складають загальні діалектичні принципи пізнання, на яких будується дослідження управлінської підфункції права. Зокрема, це вимоги об’єктивності та всебічності пізнання, історизму, пізнання окремого явища через виділення його суперечливих рис та ін.
Методи вивчення управлінської підфункції права визначаються такими її сутнісними властивостями, як поєднання статичних та динамічних рис, які проявляються в процесі реалізації конкретних управлінських функцій. Основними методами, які найбільш повно розкриватимуть зазначені аспекти досліджуваного правового явища, є системний, догматичний (спеціально-юридичний) та соціологічний методи. Дані методи становлять ядро методології теорії управління та використовуються в комплексі, оскільки кожен з них розкриває лише один із зазначених аспектів управлінської підфункції права: системний метод – управлінський аспект дії права, догматичний – статичні властивості управлінської підфункції права, соціологічний – її динамічні властивості.
6. Системний метод теорії управління дозволяє розкрити управлінський аспект дії права. Базовий принцип системного дослідження полягає у поділі системного методу на структурний та функціональний підходи. Дані підходи відображають не тільки різні напрямки, а і різні етапи системного пізнання. Структурний підхід являє собою фіксацію та описання елементів досліджуваної системи управління, а також канали взаємодії цих елементів (це, зокрема, визначення об’єктів, суб’єктів управління та зв’язків між ними). Даний підхід звертається до статичних характеристик системи управління, тобто, за його допомогою досліджуються закономірності реалізації управлінської статичної підфункції права, і, зокрема, таких її елементів, як управлінські функції організації та координування. Функціональна характеристика системи управління дозволяє дослідити її динаміку, яка полягає у вивченні закономірностей реалізації управлінської динамічної підфункції права і, зокрема, таких її елементів, як управлінські функції планування та прогнозування. Реалізація даних функцій управління пов’язана з встановленням цілей та напрямків дії нормативного акту за умов гарантії ефективності його управлінської дії та пов’язана з проблемою управлінського цілепокладання.
7. Формально-юридичний (догматичний) метод пізнання управлінських властивостей права дозволяє розкрити властивості управлінської статичної підфункції права та застосовується для пізнання права як нормативного явища, для пізнання змісту права як норми чи як системи нормативно-юридичних приписів (так звана „статика права”). Статичним аспектом правової дійсності, який вивчає теорія управління, є управлінська статична підфункція права, яка реалізується у нормативному визначенні структури та управлінських функцій суб’єктів управління. Формально-юридичне дослідження внутрішнього змісту та логічної структури правової норми необхідно для виведення закономірностей співвідношення структури та управлінських функцій державних органів, виявленні відсутності дублюючих та взаємовиключних положень регулятивних норм, розробки ефективного юридичного оформлення управлінських функцій державних органів шляхом закріплення їх в компетенції, розроблення закономірностей оптимальних форм організаційно-правового рішення певних управлінських питань, а також розробка положень про органи та їх структурні підрозділи, оскільки при даній розробці необхідно враховувати та аналізувати зміст вже існуючих норм.
8. Соціологічний підхід досліджує управлінську динамічну підфункцію права, механізм юридичного впливу („динаміку права”). Динамічним аспектом правової дійсності, який вивчає теорія управління, є управлінська динамічна підфункція права, яка полягає у розумінні права як форми управлінського впливу на суспільні відносини. Для теорії управління найбільшу цінність становить такий напрямок соціологічних досліджень в праві, яким з’ясовується функціональна повноцінність права, а також дійсний вплив права на характер суспільних відносин та їх зміни. Застосування соціологічних методів при дослідженні управлінської динамічної підфункції права передбачає не тільки вивчення внутрішніх механізмів її реалізації, а й знання конкретних соціальних результатів, до яких призвела управлінська дія права. Важливе значення має застосування статистичних соціологічних методик, які слугують важливою емпіричною базою при дослідженні закономірностей та особливостей управлінського впливу права, а також при визначенні показників ефективності реалізації управлінської підфункції права, оскільки статистичні дані часто застосовуються як при розробці нормативних актів, так і при узагальненні результатів їх дії.
9. У складі інтегративного підходу, крім соціологічного та догматичного методів, виділяються інші взаємодоповнюючі один одного методологічні способи пізнання правової дійсності. В якості допоміжних методів, що допомагають розкрити управлінські властивості права, постають порівняльно-правовий, історико-правовий та кібернетичний методи.
Порівняльно-правовий метод застосовується для порівняння таких елементів правової системи, які в той же час є елементами регулятивної функції права та складають частину об’єкта теорії управління (регулятивних правових норм та нормативно-правових актів; суб’єктивних прав та юридичних обов’язків суб’єктів регулятивних правовідносин; юридичних фактів регулятивного характеру; юридичної практик розробки і застосування регулятивних норм; правосвідомості та наука; регулятивних правовідносин), а також при порівнянні особливостей реалізації правом управлінської підфункції в різних правових системах.
Об’єктом історико-правового дослідження теорії управління є не просто право чи просто держава, які змінюються в часі. Досліджується процес управління, яке здійснюється за допомогою права та яке перебуває в тісному зв’язку із історичною зміною форм та сутності держави, зокрема, для виведення закономірностей взаємозв’язку історичного розвитку формальних ознак держави та пов’язану з ним зміну особливостей реалізації управлінської функції права. Особливістю застосування історико-правового методу теорією управління є те, що він не обмежується формально-логічним дослідженням норм права, що існували в минулому, а звертає увагу на змінювані в часі особливості реалізації управлінської підфункції права.
Застосування кібернетичного методу при пізнанні управлінської підфункції права полягає у погляді на управління за допомогою права як на інформаційну взаємодію між елементами системи управління, що допоможе розкрити сутність його функціонального механізму. З позицій кібернетики отримання та переробку інформації можна розглядати як ядро процесу управління, яке складається з етапів збору необхідної інформації для встановлення якісної та кількісної характеристики об'єкта управління, вибору оптимального рішення та здійснення прийнятого рішення і контроль за його виконанням. За допомогою кібернетичних методів можна досліджувати такі питання, як: визначення мети для прийняття управлінського рішення, встановлення критеріїв вибору інформації, що надходить до суб’єкта управління, та рішення, яке приймається на її основі, встановлення найбільш ефективних засобів реалізації та контролю за виконанням управлінського рішення та ін.
10. Теорія управління використовує велику кількість понять і категорій, які розрізняються за місцем і роллю в її понятійному апараті. До таких категорій, зокрема, належать, загальнофілософські, загальнонаукові, загальноправові, поняття та категорії окремих галузевих юридичних наук та окремонаукові категорії власне теорії управління. Всі перераховані види категорій, крім окремонаукових категорій теорії управління, не входять до понятійного апарату теорії управління, а відіграють методологічну роль, тобто постають в якості методологічної основи для побудови власного понятійного апарату теорії управління як якісно відокремленого напрямку в межах предмета теорії держави і права. Поняття та категорії теорії управління виконують гносеологічну та методологічну функції. Гносеологічна функція понять і категорій полягає у відображенні та фіксуванні найбільш важливих зв’язків та відносин досліджуваних явищ. Методологічна функція понять полягає в систематизації знань, тобто створенні системоутворюючих логічних вузлів, за допомогою яких знання піднімається на нові рівні дослідження, оскільки чітка категоріальна система науки становить фундамент, на якому можливі подальші дослідження та пошуки.
11. Загальнофілософські категорії розкривають загальну методологію пізнання та мають універсальне методологічне значення, яке проявляється в тому, що вони розкривають загальну методологію пізнання та відіграють роль інструмента, який забезпечує всебічне та глибоке вивчення об’єкта теорії управління. До загальнофілософських категорій, якими в процесі пізнання об’єкта користується теорія управління, відносять такі категорії, як сутність, зміст, форма, загальне і особливе, історичне та логічне та ін.
Загальнонаукові категорії, які використовує теорія управління, також відображають найбільш загальні властивості реальних явищ, але, на відміну від загальнофілософських, загальнонаукові категорії не досягли необхідного рівня абстракції, щоб використати їх як філософські. До загальнонаукових категорій, які використовуються в теорії управління, зокрема відносяться такі категорії як „система”, „функція”, „управління”.
В теорії управління загальнонаукові та загальнофілософські категорії не використовуються в „чистому” вигляді і не відображають сутнісні властивості предмета теорії управління. Вони постають лише в якості основи для формування окремонаукових правових категорій, тобто в тому випадку, коли їх зміст пов’язується із дослідженням явищ правової дійсності.
Загальноправовими категоріями, які входять до категорійно-понятійного апарату теорії управління, є такі категорії, які відображають через ряди своїх абстрактних визначень необхідні зв'язки, діалектику внутрішніх взаємодій, форми прояву та різні властивості права, в яких знаходить вираз сутність, якість та структура права. Теорія управління оперує такими загальноправовими категоріями, як “держава”, “право”, “функція права”, “правова норма”, „юридичний факт”, „регулятивні правовідношення”, „державне управління” та ін. Категорія „державне управління” не може вважатися базовою категорією теорії управління. Вона є загальноправовою категорією, оскільки вона використовується багатьма юридичними науками та не відображає предметну специфіку теорії управління.
Теорія управління може використовувати також поняття та категорії галузевих юридичних наук, які не входять у понятійний апарат теорії управління, а використовуються лише для відображення галузевої специфіки досліджуваних норм (наприклад, такі поняття, як „управлінські відносини”, „акти управління”, які є похідними від загальноправової категорії „державне управління” та є окремонауковими категоріями науки адміністративного права).
12. Окремонауковими категоріями теорії управління є загальні фундаментальні поняття та категорії, які відображають найбільш суттєві властивості та закономірності реалізації управлінської підфункції права та складають постійну частину, основу теорії управління як напрямку в межах предмета теорії держави і права. Такими категоріями є: управлінська підфункція права” та „механізм реалізації управлінської підфункції права”. Крім того, поняттями, які відображають предметну специфіку теорії управління та визначають основу для проведення подальших досліджень управлінської підфункції права, також є „управлінська статична підфункція права”, „управлінська динамічна підфункція права”, „управлінські закономірності права”. Зазначені категорії є похідними від категорій „управлінська підфункція права” та „механізм реалізації управлінської підфункції права”, отже, мають дещо вужчий зміст та характеризуються основними ознаками, притаманними даним категоріям. Система понять та категорій, які використовуються теорією управління в процесі пізнання управлінської підфункції права, утворює наступний категорійно-понятійний логічний ряд: функція – функція права – регулятивна функція права – управлінська підфункція права – механізм реалізації управлінської підфункції права - управлінська статична, управлінська динамічна підфункції права та управлінські закономірності права.
13. Теорія управління не є галузевою юридичною наукою, оскільки її об’єкт не обмежується якоюсь окремою галуззю права чи сферою правового регулювання. Предмет теорії управління – управлінська підфункція права – характеризує її в якості самостійного якісно відокремленого напрямку в межах предмета теорії держави і права, дослідження яким управлінської підфункції права, входить до проблематики теорії держави і права в межах вчення про функції права.
14. Найбільш тісний зв’язок теорія управління має із загальною теорією держави і права, оскільки зазначені вище її основні предметно-методололгічні характеристики дають підставу вважати її якісно відокремленим напрямком в межах предмета теорії держави і права. Основним аргументом на користь необхідності виділення теорії управління як самостійного напрямку теорії держави і права стало те, що вона вивчає не всі функції права, а тільки управлінську підфункцію, яка є специфічним способом прояву регулятивної функції права. До того ж, для теорії держави і права управлінська підфункція права не тільки не є спеціальним предметом дослідження, а взагалі не виділяється в якості елемента регулятивної функції права. Зазначені особливості теорії управління дозволяють припускати, що в майбутньому, після нагормадження критичної маси знань, теорія управаління може оформитись в самостійну юридичну науку теоретико-правового циклу.
15. Існує тісний взаємозв’язок між теорією управління та філософією права. Він зумовлений методологічною роллю філософії права по відношенню до теорії управління. Це полягає в тому, що філософія права формулює визначальні методологічні засади дослідження управлінського аспекту регулятивної функції права. Цьому сприяє також філософське дослідження права з точки зору його онтології, гносеології та аксіології, що допомагає більш чітко охарактеризувати регулятивну природу права та визначити подальші напрями дослідження управлінського аспекту регулятивної функції права.
16. Суттєві відмінності існують між теорією управління та соціологією права. Вони полягають в тому, що теорія управління вивчає управлінські властивості права, а соціологія права вивчає його соціальні властивості; теорія управління вивчає управлінську підфункцію права, тоді як соціологія права вивчає його соціальну обумовленість та ефективність (при цьому використовуючи не управлінські, а інші, соціологічні критерії і показники ефективності). Крім предмета, суттєво відрізняються особливості методології теорії управління та соціології права. Базовим методом соціології права є соціолого-юридичний підхід. В методології теорії управління соціологічний метод також відіграє важливу роль, але він використовується разом з догматичним методом в межах інтегративного підходу.
17. Основна відмінність між наукою адміністративного права та теорією управління полягає в тому, що вони належать до різних груп юридичних наук: теорія управління є напрямком теорії держави і права, а наука адміністративного права - до галузевою юридичною наукою. Важливим елементом об’єкта науки адміністративного права є певне коло норм, що регулюють суспільні відносини в сфері державного управління (виконавчо-розпорядчої діяльності держави). До об’єкта теорії управління входять всі регулятивні норми та правовідносини, незалежно від сфери правового регулювання та галузевої належності. На цьому базується і предметна різниця між ними: в науці адміністративного права закономірності та особливості реалізації функцій права, тим більше однієї із них, ніколи не входили в склад її предмету. Не є тотожними і базові категорії теорії управління і науки адміністративного права. Базовою категорією теорії управління є „управлінська підфункція права” та інші, похідні від неї категорії, які складають її понятійний ряд., тоді як категорія „управлінська підфункція права” в науці адміністративного права не використовується взагалі. Суттєво відрізняється і методологія теорії управління та науки адміністративного права: на перший погляд вони оперують однаковою сукупністю методів (діалектичний, системний, догматичний, порівняльно-правовий та ін.). Однак суттєво відрізняється процес їх застосування. За допомогою згадуваних методів наука адміністративного права досліджує явища правової дійсності, пов’язані з галуззю адміністративного права, тоді як теорія управління застосовує дані методи для дослідження управлінського, статичного та динамічного аспектів управлінської підфункції права.
18. Наука конституційного права України хоча і є фундаментальною юридичною наукою, предмет якої охоплює величезне коло державно-правових проблем, на відміну від теорії управління, є галузевою наукою. Основним завданням конституційного права як галузевої юридичної науки є розкриття закономірностей і тенденцій конституційного регулювання суспільних відносин в державі, становлення конституціоналізму, конституційної законності, формулювання понятійного апарату та категорій, які аналізує та застосовує чинне конституційне законодавство та ін. Теорія управління, як напрямок загальної теорії держави і права, основним своїм завданням має управлінську оцінку дії правових норм, в тому числі і норм конституційного права. Наука конституційного права, як і теорія управління, використовує всю різноманітність методів юридичних наук (діалектичний, системний, історико-правовий, метод конкретно-соціологічних досліджень, статистичний та ін.). Проте, в методології науки конституційного права дані методи спрямовані на дослідження конкретної галузі права, тоді як теорія управління досліджує не галузь права, а одну із його підфункцій – управлінську.
19. Співвідношення теорії управління з галузевими науками приватноправового циклу визначається їх основними предметними характеристиками та місцем у системі юридичних наук. Як галузеві юридичні науки, приватноправові науки не обмежуються вивченням регулятивних норм та відносин (як це робить теорія управління), проте обмежуються вивченням явищ правової дійсності приватноправового характеру. Теорія управління як напрямок теорії держави і права розробляє загальні для всіх галузевих приватноправових наук проблеми, тобто розв’язання проблем реалізації управлінської підфункції права може стати теоретичною базою для дослідження проблем правового регулювання приватноправових відносин в межах предметів наук приватноправового циклу.
20. Теорія управління за своєю суттю не є галузевою юридичною наукою, навіть зі спеціальним статусом. Тому необхідно уточнити чинну класифікацію юридичних наук, що застосовується ВАК України, і зі спеціальності 12.00.07 теорію управління виключити, залишивши за цією спеціальністю тільки адміністративне право і процес, фінансове право, інформаційне право. На даному етапі розвитку вітчизняної і світової юриспруденції в цілому та теорії управління зокрема, останню доцільно перейменувати в юридичну теорію управління та включити до переліку наукових спеціальностей групи 12.00.01,.досліджуючи її проблематику в межах предмета теорії держави і права.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Характеристика джерела Найменування джерела
Монографії
(один, два або три автори)
1. Аверьянов А.Н. Категория «система» в диалектическом материализме. – М.: Мысль, 1974. – 70с.
2. Аверьянов А.Н. Система: философская категория и реальность. – М.: Мысль, 1976. – 188с.
3. Аверьянов А.Н. Системное познание мира: Методологические проблемы. – М.: Политиздат, 1985. – 263с.
4. Аверьянов В.Б. Аппарат государственного управления: содержание деятельности и организации структуры // АН УССР Институт гос. и права. – К.: Наукова думка, 1990. – 45с.
5. Аверьянов В.Б. Организация государственного управления (структурно-функциональный аспект). – К., 1985. – 146с.
6. Аверьянов В.Б. Функции и организационная структура органа государственного управления. – К.: Наук. думка, 1979. – 150с.
7. Аверьянов В.Б., Крупчан А.Д. XXVI Съезд КПСС и развитие научных основ государственного управления. – К.: Знание, 1981. – 15с.
8. Аверьянов В.Б., Крупчан А.Д. Аппарат государственного управления. – К.: Политиздат, 1985. – 57с.
9. Аверьянов В.Б., Цветков В.В. Государственное управление и право. - К.,1979.
10. Агаев А.А. Управленческая деятельность: практика и резервы. – М.: Экономика, 1988. – 451с.
11. Азовкин И.А. Управление и контроль в деятельности высших органов власти в СССР. – М.: Знание, 1986. – 63с.
12. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712с.
13. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. – М.: Юридическая литература. – 1966. – 188с.
14. Алексеев С.С. Теория права. – М.: БЕК, 1995. – 320с.
15. Андреева Г.М. Буржуазная социология в поисках теории. – М.: Знание, 1966. – 32с.
16. Андрусяк Т.Г. Теорія держави і права – Львів, 1997. – 165с.
17. Анисимов А.А. Государственное управление в странах капитала. – М.: Юрид. Лит., 1970. – 192с.
18. Асеев В.Г. Нормативное управление социальным развитием. – М.: Профиздат, 1988. – 127с.
19. Атаманчук Г.В. Государственное управление: проблемы методологии правового исследования. - М., 1975. – 239с.
20. Атаманчук Г.В. Сущность советского государственного управления. - М.: Юридическая литература, 1980. – 256с.
21. Атаманчук Г.В. Государственное управление – организационно-функциональные вопросы: Учеб. пособие. – М.: Экономика, 2000. – 302с.
22. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. Курс лекций.- М., Юрид.литература, 1997.- 399с.
23. Афанасьев В.Г. Человек в системах управления. - М.: Знание, 1975.– 64с.
24. Афанасьев В.Г. Актуальные проблемы научного управления обществом. - М.: Знание, 1975. – 64с.
25. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом. - М., 1973. – 392с.
26. Афанасьев В.Г. Общество: система, познание, управление. - М., 1981. – 432с.
27. Афанасьев В.Г. Системность и общество. – М.: Политиздат, 1980. – 368с.
28. Афанасьев В.Г. Социальная информация и управление обществом. - М.: Политиздат, 1975. – 408с.
29. Афанасьев В.Г. Человек в системах управления обществом. - М.: Прогресс, 1980. – 606с.
30. Бабаев В.К. Советское право как логическая система. – М., 1978.- 211с.
31. Бабаев С.Ф. Механизм совершенствования государственного управления: административно-правовой аспект. – Рига, 1986. – 230с.
32. Байтин М.И. Сущность права (Современное правопонимание на грани двух веков). – Саратов: СГАП, 2001. – 416с.
33. Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ: теорія, досвід, шляхи вдосконалення. – Х., 1996. – 398с.
34. Бахрах Д.Н. Административное право. Учебник. Часть общая. – М.: БЕК, 1993. – 301с.
35. Бачило И.Л. Организация советского государственного управления. - М.: Наука, 1984.
36. Бачило И.Л. Функции органов управления (правовые проблемы оформления и реализации). – М.: Юридическая литература, 1975.- 198с.
37. Бачило И.Л., Шорина Е.В. Ответственность в управлении. – М.: Знание, 1983. – 64с.
38. Бельский К.С.Финансовое право. - М.: Юристъ, 1994.- 208с.
39. Блауберг И.В. Системный подход: предпосылки, проблемы, трудности. – М., 1969. – 48с.
40. Блауберг И.В., Юдин Э.Г. Становление и сущность системного подхода. – М., 1973. – 270с.
41. Богданова Н.А. Система науки конституционного права. – М.: Юристъ, 2001. – 256с.
42. Булыгин Ю.Е. Организация социального управления: основные понятия и категории (словарь-справочник). – М.: Контур, 1999. – 254с.
43. Бурдяк В.І. Становлення і розвиток соціологічних концепцій права: Навч. посібник. – Чернівці: Рута, 2001. – 84с.
44. Быков А.Г. Социалистическое планирование и право. – М.: Знание, 1980. – 48с.
45. Василенко И.А. Административно-государственное управление в странах запада: США, Великобритания, Франция, Германия - М.: Логос, 1998. - 168с.
46. Василенко И.А. Административно-государственное управление в странах запада: США, Великобритания, Франция, Германия - М.: Логос, 2000. – 200с.
47. Васильев А.М. Правовые категории: Методологические аспекты разработки системы категорий права. - М., Юрид. лит., 1976.
48. Васильев А.С. Управленческие решения в производственных организациях (правовой аспект). – К., 1986. – 198с.
49. Васильев Р.Ф. Акты управления (значение, проблема исследований, понятие). – М., 1987. – 197с.
50. Вишневский С.С. Научное управление обществом. - М.: Мысль, 1967.
51. Вишневский С.С. О совершенствовании управления общественными прцессами. – М.: Знание, 1971. – 32с.
52. Вольфсон Ф.И. Учебник гражданского права РСФСР. Ч.1. – М., 1925.
53. Вышинский А.Я. Вопросы теории государства и права. – М., 1949. – 423с.
54. Гаєвський Б.А. . Основи науки управління. - К.: МАУп, 1997. - 108с.
55. Гаєвський Б.А. Основи науки управління: Навч. Посібник. – К.: МАУП, 1998. – 112с.
56. Гансова Э.А. Социально-экономическое планирование. – К.: Вища школа, 1988. – 156с.
57. Гвишиани Д.М. Актуальные проблемы управления. - М., 1972.
58. Гвишиани Д.М. Организация и управление. - М., Наука, 1972. – 536с.
59. Гвишиани Д.М. Организация и управление. Социологический анализ буржуазных теорий. - М., 1970.- 382с.
60. Гвишиани Д.М.Организация и управление. – 3-е изд., перераб. – М.: Изд-во МГТУ им. Н.Э. Баумана, 1998. – 332с.
61. Гладун З.С. Державне управління в галузі охорони здоров’я. – Тернопіль, 1999. – 212с.
62. Гладун З. Поняття і зміст державного управління: адміністративно-правовий аналіз. – Львів, 1996. – 21с.
63. Глущенко В.В., Глущенко И.И. Исследование систем управления: социологические, экономические, прогнозные, плановые, экспериментальные исследования. – Железнодорожный Моск.обл.: Крылья, 2000. – 416с.
64. Годунов А.А. Введение в теорию управления. - М., 1967. – 280с.
65. Голосніченко І.П. Адміністратвине право України: основні категорії і поняття. – Ірпінь, 1998. – 108с.
66. Горбатенко В., Цвєтков В. Демократія, управління, бюрократія. – К., 2001. – 344с.
67. Горовцев А.М. Некоторые основные вопросы учения о праве. – Пг., 1916. – 318с.
68. Готт В.С., Землянский Ф.М. Диалектика развития понятийной формы мышления. – М.: Высшая школа, 1981. – 319с.
69. Готт В.С., Семенюк Е.П., Урсул А.Д. Категории современной науки (становление и развитие). – М.: Мысль, 1984. – 268с.
70. Готт В.С., Урсул А.Д. Общенаучные понятия и их роль в познании. – М.: Знание, 1975. – 64с.
71. Дегтяр А.О. Державно-управлінські рішення: інформаційно-аналітичне та організаційне забезпечення. – Х.: Магістр, 2004. – 224с.
72. Дрейшев Б.В. Правотворчество в советском государственном управлении. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1978. – 175с.
73. Дутченко Н.В. Проблеми об’єкта в марксистсько-ленінській теорії пізнання. – К., 1970, - 162с.
74. Дюрягин И.Я. Право и управление. - М.: Юрид.лит., 1981. – 168с.
75. Ерманский О.А. Научная организация труда и производства и система Тейлора. – М., 1924.
76. Жеребкин В.Е. Логический анализ понятий права. – К., 1976. – 263с.
77. Жеребкін В.Є Логіка. – Харків, основа, 1995. – 256с.
78. Забигайло В.К. Право и общество. Новые проблемы и методы буржуазного правоведения. – К.: Наукова думка, 1981. – 268с.
79. Забігайло В.К. Криза буржуазної правової ідеології. – К.: Політвидав, 1981. – 4