МІСЦЕВІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ ОМБУДСМАНИ: СВІТОВИЙ ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇ І ДІЯЛЬНОСТІ

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

ГОВОРОВ ВАЛЕРИЙ СТАНИСЛАВОВИЧ

УДК 342.7 (477) + 342.72/73 (438) (043.5)

МІСЦЕВІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ ОМБУДСМАНИ: СВІТОВИЙ ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇ І ДІЯЛЬНОСТІ

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право; муніципальне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Марцеляк Олег Володимирович,
доктор юридичних наук, професор,
Заслужений юрист України

Харків – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………..3
РОЗДІЛ 1. Правова природа місцевих та регіональних омбудсманів…12
1.1. Поняття та основні ознаки місцевих і регіональних омбудсманів…...12
1.2. Моделі регіональних та місцевих омбудсманів у світі………………..42
1.3. Місце регіональних та місцевих омбудсманів в системі органів публічної влади………………………………………………………………………..83
Висновки до розділу 1………………………………………………………..109

РОЗДІЛ 2. Конституційно-правова характеристика статусу регіональних та місцевих омбудсманів………………………………………………………..…….113
2.1. Порядок призначення та звільнення з посади регіональних й місцевих омбудсманів………………………………………………………………………….113
2.2. Мета, завдання та повноваження регіональних й місцевих омбудсманів………………………………………………………………………….127
2.3. Зарубіжний досвід організації роботи та гарантії діяльності місцевих і регіональних омбудсманів…………………………………………………………..154
Висновки до розділу 2…………………………………..……………………168
ВИСНОВКИ………………………………………………………………….173
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………….178
ДОДАТКИ………………………………………………………………….....198

ВСТУП

Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що одним із пріоритетних напрямків правової політики сучасної Української держави є утвердження людини, її життя і здоров’я, честі й гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю. Втілення в життя цього конституційного принципу потребує створення ефективної системи гарантій прав та свобод людини і громадянина, яка б відповідала міжнародним стандартам та підкріплювалася наявністю в державі відповідних правозахисних інститутів, невід’ємною частиною яких є омбудсман.
Цей інститут спеціалізується на захисті прав та свобод людини і в багатьох країнах світу він зарекомендував себе як один з ключових факторів зміцнення законності в роботі органів державної влади та місцевого самоврядування, гарантування демократичного розвитку суспільства і держави, інструмент посередництва та порозуміння державних органів та громадянського суспільства, ефективний механізм, що заповнює прогалини у відносинах між державою та населенням, а також сприяє побудові правової держави і розвиткові правосвідомості громадян і посадових осіб.
Сьогодні очевидно, що запровадивши в Україні інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини вітчизняне суспільство і громадяни отримали нові можливості професійного державного захисту своїх прав і законних інтересів у випадках неправомірних дій чи бездіяльності органів влади та їх посадових осіб. В той же час практика діяльності національного омбудсмана і наукові розробки вітчизняних вчених О.М. Бандурки, Л.В. Голяк, К.О. Закоморної, Н.І. Карпачової, О.В. Марцеляка, Н.С. Наулік, В.Ф. Погорілка, П.М. Рабіновича, В.О. Серьогіна, Ю.М. Тодики, В.М. Шаповала, Ю.С. Шемшученка, О.Н. Ярмиша та ін. засвідчують про потребу удосконалення його статусу і про модернізацію його моделі шляхом інституціоналізації спеціальних, а також регіональних та місцевих омбудсманів.

У зв'язку з цим нагальною стає потреба дослідження правового статусу регіональних та місцевих омбудсманів, досвіду їх становлення та діяльності в зарубіжних країнах, оскільки, по-перше, ці питання у вітчизняній науці конституційного права не виступали предметом комплексного наукового дослідження, а самі моделі регіональних та місцевих омбудсманів майже не відомі широкому колу громадськості, по-друге, вивчення зарубіжного досвіду функціонування регіональних та місцевих омбудсманів і порівняння існуючих їх моделей у контексті використання світового досвіду в національній практиці має безперечне прикладне значення. Це і зумовлює актуальність теми цієї роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася в межах та відповідно до Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011-2015 рр., затверджених постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24 вересня 2010 р. № 14-10 та Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2011-2014 роки, затверджених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 27 грудня 2010 р., протокол № 10.
Мета і задачі дослідження. Мета даного дослідження полягає у тому, щоб на основі вивчення та узагальнення зарубіжного законодавства і практики, наукових розробок вітчизняних та зарубіжних вчених-правників, визначити юридичну природу місцевих та регіональних омбудсманів, проаналізувати їх правовий статус і на цій основі виробити пропозиції щодо впровадження певних моделей місцевих та регіональних омбудсманів в Україні.
Досягнення зазначеної мети зумовлює вирішення таких задач:
- встановити основні ознаки місцевих і регіональних омбудсманів та на основі цього виробити авторські визначення цих інституцій;
- надати наукову характеристику функціонуючих в зарубіжних країнах моделей місцевих і регіональних омбудсманів;
- з'ясувати місце регіональних та місцевих омбудсманів в системі органів публічної влади;
- охарактеризувати порядок призначення та звільнення з посади регіональних та місцевих омбудсманів;
- виявити роль регіональних й місцевих омбудсманів у забезпеченні прав людини та визначити мету і завдання їх діяльності;
- дослідити повноваження регіональних та місцевих омбудсманів;
- розкрити особливості організації роботи та гарантії діяльності місцевих і регіональних омбудсманів в зарубіжних країнах;
- у контексті використання світового досвіду в національній практиці сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства і запровадження в Україні окремих моделей місцевих і регіональних омбудсманів.
Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що складаються в сфері охорони і захисту прав людини інститутом омбудсмана в зарубіжних країнах.
Предметом дослідження є світовий досвід організації і діяльності місцевих та регіональних омбудсманів.
Методи дослідження. Методологічна основа дисертації зумовлена характером та змістом мети і задач дисертаційної роботи, а також складністю та багатоаспектністю об’єкта і предмета дослідження. В основу дисертації покладено систему філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально наукових методів, органічне поєднання яких забезпечило достовірність теоретичних висновків та цілісне сприйняття предмета дослідження.
Завдяки використанню методів аналізу та синтезу, індукції та дедукції встановлені ознаки та вироблено поняття регіональних і місцевих омбудсманів, що дозволило усвідомити сутність цих інституцій, їх правову природу (підрозділ 1.1). При вивченні правового статусу місцевих та регіональних омбудсманів знайшов своє застосування формаль¬но-юридичний метод (підрозділи 1.1 - 1.3 та розділ 2); історичний метод використаний при дослідженні становлення спеціалізованих регіональних і місцевих омбудсманів (підрозділ 1.2); порівняльно-правовий метод дозволив розкрити особливості порядку призначення, функціонування та звільнення регіональних і місцевих омбудсманів у різних країнах світу (підрозділи 2.1, 2.2 та 2.3): структурно-функціональний метод застосований при дослідженні мети завдань та функцій місцевих й регіональних омбудсманів (під¬розділ 2.2); методи правового моделювання та прогнозування використані при обґрунтуванні пропозицій щодо запровадження в Україні окремих моделей регіональних і місцевих омбудсманів (підрозділ 1.2, розділ 2); системно-структурний метод дав змогу розглянути статус місцевих й регіональних омбудсманів як цілісне явище, що складається з окремих елементів, які взаємопов’язані між собою й зовнішнім середовищем (розділ 2) та ін.
Зазначені методи застосовувалися відповідно до широко використовуваних для пізнання та пояснення основних закономірностей державно-правових явищ вимог об’єктивності, всебічності, історизму та принципу конкретності, що дало змогу сформувати цілісну методологічну систему дослідження правової природи місцевих й регіональних омбудсманів.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першою спробою комплексного монографічного дослідження правової природи і статусу місцевих та регіональних омбудсманів.
Наукова новизна одержаних результатів виражається у таких теоретичних положеннях і висновках, що виносяться на захист:
уперше:
• обґрунтовано, що правова природа місцевих та регіональних омбудсманів свідчить про феномен їх «інституційної гнучкості» – здатності вбудовуватися в державно-правову систему будь-якої демократичної країни, не змінюючи її і при цьому зберігаючи базові характеристики інституту омбудсмана;
• досліджено особливості правового статусу і сформульовано визначення регіонального омбудсмана, під яким розуміється призначуваний вищими регіональними органами державної влади контрольно-наглядовий, правозахисний, незалежний, політично нейтральний, одноособовий чи колегіальний орган державної влади (посадова особа), уповноважений конституцією (статутом) чи законом за власною ініціативою або зверненням громадян контролювати діяльність органів і посадових осіб (насамперед виконавчої гілки влади) з точки зору дотримання ними прав і свобод людини та громадянина, який зазвичай, діє неформально на власний розсуд та рекомендує корегуючі дії, спрямовані на належне забезпечення цих прав і свобод;
• запропоновано авторське поняття місцевого омбудсмана, під яким розуміється призначуваний органами місцевого самоврядування незалежний, політично нейтральний, одноосібний, правозахисний орган публічної влади (у формі посадової особи), який покликаний здійснювати на постійній основі контрольно-наглядову діяльність за дотриманням прав і свобод людини й громадянина в межах певної адміністративно-територіальної одиниці, рішення якого носять рекомендаційний характер;
• проведено аналіз в аспекті типологізації правового статусу регіональних та місцевих омбудсманів різних країн і виділено такі їх види (моделі) за такими критеріями: 1) за сферою компетенції: а) загальної компетенції, спеціалізовані, «змішані»; б) з «широкою» та «обмеженою» компетенцією; в) імперативними повноваженнями та повноваженнями рекомендуючого характеру; 2) за структурою – одноособові та колегіальні омбудсманівські служби; 3) за способом діяльності: а) ініціативні («реактивні») та пасивні; б) працюють на громадських засадах чи являють собою посадову особу та ін.;
• визначено особливості розвитку інституту омбудсмана у федеративних державах і виділено такі його моделі: 1) інститут омбудсмана функціонує як на федеральному, так і на рівні суб’єктів федерації (Австралія, Пакистан); 2) омбудсман запроваджений тільки на рівні суб’єктів федерації (США, Індія); 3) на федеральному рівні діють спеціалізовані омбудсмани, а на рівні суб’єктів федерації – омбудсмани загальної компетенції (Канада, ФРН); 4) інститут омбудсмана створений тільки на рівні місцевого самоврядування (Швейцарія); 5) інститут омбудсмана функціонує на федеральному, регіональному і місцевому рівнях (Російська Федерація);
• теоретично обґрунтовано, що, на відміну від національних омбудсманів, які часто являють собою модифікацію принципу поділу державної влади і займають в структурі органів державної влади самостійне місце, не належачи до жодної з класичних гілок влади і функціонуючи в режимі їх стримування і противаги, регіональні омбудсмани належать або до законодавчої, або до виконавчої гілок влади, а місцеві омбудсмани виступають інституціями органів місцевого самоврядування. При цьому у більшості випадків вони наділені достатніми гарантіями незалежності і виступають автономними правозахисними інституціями, що мають специфічну сферу контролю – дотримання прав людини на регіональному та місцевому рівні.
удосконалено:
• позицію, що діяльність омбудсмана дозволяє усунути існуючі суперечності між державою і громадянським суспільством, легітимізувати владу, гарантувати громадянам право на належне управління з боку державо-владних структур. Особливо ця специфіка проявляється в роботі місцевих та регіональних омбудсманів, що дозволяє зробити висновок, що інститут омбудсмана «виростає» із держави і громадянського суспільства, логічно вписується в існуючу систему органів та установ, виконуючи по суті роль індикатора щодо ситуації з правами людини і роль правозахисної інституції;
• науковий підхід, що цінність регіональних та місцевих омбудсманів полягає в тому, що вони доступні проживаючим в регіоні (адміністративно-територіальній одиниці) громадянам, не пов’язані відомчими інтересами, незалежні в системі органів публічної влади, відкриті у своїй діяльності, що визначає їх визнання не тільки з боку громадян, суспільства, а й держави;
• підхід до вирішення проблеми забезпечення прав людини в Україні на місцевому та регіональному рівнях шляхом запровадження регіональних та місцевих омбудсманів, які будуть більш доступні громадянам і більш налаштовані на вирішення їх правових проблем у повсякденних взаємовідносинах з регіональними органами влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, об’єднаннями громадян, їх посадовими особами, що сприятиме удосконаленню механізму захисту прав людини на місцевому та регіональному рівнях;
• висновок щодо доцільності рецепції в нашій країні на регіональному та місцевому рівнях таких моделей спеціалізованих омбудсманів, як дитячого омбудсмана, студентських та учнівських омбудсманів, омбудсманів з дотримання прав ув’язнених тощо;
• наукові підходи, що застосування силових методів впливу протиприродні для регіональних та місцевих омбудсманів. Головна їх зброя – це оприлюднення незаконних дій (бездіяльності) органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, головний метод роботи – переговори, переписка і сприяння усуненню причин порушень прав людини та їх наслідків. Являючись посередником між громадянином та державою в особі її органів, регіональні та місцеві омбудсмани, виступають в якості «третейських суддів», рекомендації яких можуть бути виконані в силу їх авторитета, професіоналізму, аргументованості доказів і т. ін.
дістали подальшого розвитку:
• дослідження зародження та становлення регіональних та місцевих омбудсманів у світі;
• пропозиції щодо оптимізації порядку призначення і звільнення регіональних та місцевих омбудсманів, запропоновано, у випадку запровадження в Україні таких омбудсманів, ввести комплекс обов’язкових вимог до кандидатів на ці посади: мати вищу юридичну освіту чи науковий ступінь в галузі права (або досвід правозахисної діяльності), ценз постійного проживання в адміністративно-територіальній одиниці не менше 5 років, вік не менше 35 років, наявність бездоганної репутації;
• аналіз мети, завдань та повноважень місцевих і регіональних омбудсманів;
• особливості організації роботи та гарантії діяльності місцевих і регіональних омбудсманів в зарубіжних країнах;
• обґрунтування пропозицій щодо удосконалення законодавства України у сфері забезпечення прав людини.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони можуть бути використані: у науково-дослідній діяльності – для подальших досліджень конституційно-правового статусу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, подальшої розробки теорії правової природи інституту омбудсмана; у сфері нормотворчості – як теоретичний матеріал для удосконалення Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», запровадження і розробки нормативної бази щодо місцевих та регіональних омбудсманів в Україні відповідно до поданих у роботі висновків й пропозицій; у навчальному процесі – при викладанні навчальних курсів “Конституційне право України”, “Конституційне (державне) право зарубіжних країн”, розробці та вдосконаленні спеціальних курсів, таких як “Конституційні права, свободи і обов’язки громадян”. Матеріали дослідження, положення та висновки можуть бути використані в навчальній літературі, складанні навчальних програм та підручників з курсів “Конституційне право України”, “Конституційне (державне) право зарубіжних країн”, а також при підготовці методичних рекомендацій з цих курсів та зазначеного спецкурсу; у практичній діяльності – в роботі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, органів місцевого самоврядування, формуванні правової культури громадян України.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри фундаментальних юридичних дисциплін Навчально-наукового інституту права та масових комунікацій Харківського національного університету внутрішніх справ. Окремі положення, висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, отримали також апробацію в наукових доповідях на: міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми правової системи і державотворення в Україні» (м. Черкаси, 2011 р.), IV міжнародній науково-практичній конференції «Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку» (м. Суми, 2011 р.), науково-практичній конференції «Суверенність, незалежність, конституційність: становлення та розвиток Української держави» (м. Харків, 2011 р.), ІІІ Науковому круглому столі «Верховенство права – основоположний принцип правової держави» (м. Харків, 2011 р.), V міжнародній науково-практичній конференції «Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку» (м. Суми, 2012 р.).
Публікації. Основні результати дослідження висвітлені в 6 наукових публікаціях, в тому числі у 3 статтях, опублікованих у виданнях, визначених фаховими для юридичних наук, і 3 тезах доповідей на наукових конференціях.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертаційному досліджені наведено теоретичне узагальнення і вирішення наукових завдань, пов’язаних з організацією та діяльністю регіональних й місцевих омбудсманів у зарубіжних країнах. Проведене дослідження дозволило сформулювати низку висновків, спрямованих на досягнення поставленої у роботі мети:
1. Запровадження регіональних та місцевих омбудсманів є індикатором стану забезпечення прав людини в країні, невід’ємною складовою процесу становлення і розвитку громадянського суспільства, однією з тенденцій розвитку країни на демократичних засадах і формування її як правової, соціальної держави.
2. Регіональні та місцеві омбудсмани виступають тим додатковим, допоміжним елементом механізму правового захисту громадян на регіональному та місцевому рівнях, який сприяє як в цілому удосконаленню механізму захисту прав людини від незаконних дій (бездіяльності) органів державної влади та їх посадових осіб, так і відновленню порушених прав і свобод конкретного громадянина. Вони сприяють легітимізації влади, підвищенню її престижу, роблять її ближчою до громадян, що так необхідно в реаліях сьогодення, коли ставиться під сумнів сам принцип “держава для людини”.
3. Вивчення зарубіжного досвіду виникнення й становлення регіональних та місцевих омбудсманів приводить до висновку щодо концептуальної схожості причин їх запровадження в різних країнах світу – це порушення регіональними та місцевими органами влади прав і свобод громадян, невиконання ними належним чином своїх повноважень, практична “відмова” місцевої та регіональної бюрократії служити інтересам людини тощо.
4. Концептуальна схожість правової природи місцевих та регіональних омбудсманів проявляється у рисах цих інституцій. Їх аналіз дає змогу сформульовати визначення регіонального омбудсмана, під яким розуміється призначуваний вищими регіональними органами державної влади контрольно-наглядовий, правозахисний, незалежний, політично нейтральний, одноособовий чи колегіальний орган державної влади (посадова особа), уповноважений конституцією (статутом) чи законом за власною ініціативою або зверненням громадян контролювати діяльність органів і посадових осіб (насамперед виконавчої гілки влади) з точки зору дотримання ними прав і свобод людини та громадянина, який зазвичай, діє неформально на власний розсуд та рекомендує корегуючі дії, спрямовані на належне забезпечення цих прав і свобод; та дати авторське поняття місцевого омбудсмана – це призначуваний органами місцевого самоврядування незалежний, політично нейтральний, одноосібний, правозахисний орган публічної влади (у формі посадової особи), який покликаний здійснювати на постійній основі контрольно-наглядову діяльність за дотриманням прав і свобод людини й громадянина в межах певної адміністративно-територіальної одиниці, рішення якого носять рекомендаційний характер.
5. Зарубіжний досвід функціонування регіональних та місцевих омбудсманів свідчить про їх “гнучкість”, здатність вбудовуватися в державно-правову систему будь-якої демократичної країни, зберігаючи при цьому своє основне призначення – здійснювати захист прав і свобод людини, і реалізуючи таке функціональне призначення різними формами у вигляді різноманітних моделей регіональних та місцевих омбудсманів, які можна класифікувати за такими критеріями: 1) за сферою компетенції омбудсманів: а) загальної компетенції, спеціалізовані, “змішані”; б) з “широкою” та “обмеженою” компетенцією; в) імперативними повноваженнями та повноваженнями рекомендуючого характеру; 2) за структурою – одноособові омбудсмани та колегіальні омбудсманівські служби; 3) за способом діяльності омбудсманів: а) ініціативні (“реактивні”) та пасивні; б) працюють на громадських засадах чи являють собою посадову особу та ін. Свої особливості має інститут омбудсмана, з точки зору функціонування регіональних та місцевих омбудсманів, у федеративних державах.
6. Враховуючи постійне зростання в Україні управлінського апарату органів державної влади та місцевого самоврядування та експансію управлінської діяльності в усі сфери життєдіяльності людини в тому числі на місцевому та регіональному рівнях вважається доцільним врахувати досвід розвинутих демократичних країн, внести зміни в законодавство і запровадити в Україні регіональних та місцевих омбудсманів не тільки загальної, а й, за потреби, спеціальної компетенції (дитячих, вузівських, шкільних, з дотримання прав ув’язнених тощо), які будуть більш доступні громадянам і більш налаштовані на вирішення їх проблем у повсякденних взаємовідносинах з регіональними органами влади, органами місцевого самоврядування, що сприятиме удосконаленню механізму захисту прав людини на місцевому та регіональному рівнях.
7. Світовий досвід свідчить, що національні омбудсмани можуть являти собою “парламентську” модель, коли цей інститут функціонує у лоні законодавчої влади, чи “виконавчу” модель, коли він тісно пов’язаний (перш за все через призначення) з виконавчою владою, або ж модель омбудсмана, який займає в структурі органів державної влади самостійне місце, не належачи до жодної з класичних гілок влади і функціонуючи в режимі їх стримування і противаги. Що ж стосується регіональних омбудсманів, то вони належать або до законодавчої, або до виконавчої влади, а місцеві омбудсмани виступають інституціями органів місцевого самоврядування. При цьому у більшості випадків вони наділені достатніми гарантіями незалежності і виступають як автономні правозахисні інституції.
8. Інституційна гнучкість регіональних та місцевих омбудсманів обумовлює однорідність і ідентичність природи їх статусу в більшості держав і особливо яскраво це проявляється в майже однаковому підході до регулювання питання призначення та звільнення регіональних й місцевих омбудсманів – це здійснюється вищими регіональними органами державної влади щодо регіональних омбудсманів чи органами місцевого самоврядування щодо місцевих.
9. Порівняльний аналіз законодавства зарубіжних країн в цілому дозволив автору говорити про те, що, що хоча регіональним та місцевим омбудсманам і притаманні деякі не співпадаючі особливості, однак для них характерним є принципова єдність мети і завдань, принципів організації та напрямків діяльності. Метою діяльності місцевих та регіональних омбудсманів є забезпечення гарантій державного захисту прав і свобод громадян, їх дотримання і повага регіональними та місцевими органами державної влади, органами місцевого самоврядування.
10. Завданнями місцевих та регіональних омбудсманів є: 1) відновлення порушених прав і свобод людини та громадянина; 2) сприяння реалізації прав і свобод людини та громадянина; 3) сприяння удосконаленню регіонального, місцевого, в окремих випадках федерального, законодавства про права і свободи людини та громадянина і приведенню його у відповідність з загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права; 4) організація і здійснення контролю за дотриманням прав і свобод людини і громадянина органами державної влади та органами місцевого самоврядування, посадовими особами на території регіону чи певної адміністративно-територіальної одиниці; 5) інформування населення регіону (адміністративно-територіальних одиниць) про стан справ в галузі дотримання прав і свобод людини і громадянина; 6) розвиток міжрегіональної та міжнародної співпраці в галузі прав і свобод людини і громадянина; 7) правова освіта з питань прав і свобод людини і громадянина, форм і методів їх захисту.
11. Дослідження повноважень регіональних та місцевих омбудсманів дозволяє виділити такі основні напрямки їх діяльності: робота зі скаргами громадян; перевірка стану дотримання прав людини органами влади, місцевого самоврядування, підприємствами, організаціями, установами за власною ініціативою; розробка законодавчих пропозицій на основі аналізу скарг осіб і виявлення тенденцій порушень прав людини; інформаційний вплив на органи публічної влади, посадових осіб шляхом направлення своїх рішень, рекомендацій, а також публікації щорічних та спеціальних доповідей; правова освіта населення у сфері прав людини і т. ін. Такі повноваження регіональних та місцевих омбудсманів, відкритість їх діяльності, а також легкодоступність для громадян сприяє їх визнанню не тільки з боку суспільства, а й влади, що робить їх посередником, «третейськими суддями» між громадянами та державою в особі її органів.
12. Для забезпечення ефективного функціонування місцевих та регіональних омбудсманів створюються їхні робочі апарати (секретаріати, адміністрації, управління), що здійснюють юридичне, інформаційне, аналітичне, консультативне, організаційно-технічне та інше забезпечення діяльності омбудсманів, організовують їм оптимальні умови для правозахисної діяльності, а також омбудсмани наділяються відповідними гарантіями, які забезпечують сильну сторону цього інституту, його високу варіабельність, ініціативність в прийнятті рішень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Автономов А.С. Правовая онтология политики: к построению системы категорий / А.С. Автономов. – М. : ООО Фирма “Инфограф”, 1999. – 384 с.
2. Автономов А.С. Правовое положение омбудсмана в буржуазном государстве / А.С. Автономов // Советское государство и право. – 1988. – № 3. – С. 116-122.
3. Автономов А.С. Уполномоченный по правам ребенка в системе ювенальной юстиции в России / А.С. Автономов // Вопросы ювенальной юстиции. – 2001. – № 1. – С. 135-142.
4. Альварес Мануэл Гарсиа. Опыт деятельности регионального Уполномоченного по правам человека / Мануэл Гарсиа Альварес // Развитие института Уполномоченного по правам человека в российских регіонах : В 2 т. / под ред. А.Ю. Сунгурова. – СПб. : “БОРВИК СПб”, 1999. – Т. 2 : Региональный омбудсман. – С. 73-83.
5. Арановский К.В. Государственное право зарубежных стран : учебное пособие / К.В. Арановский. – М. : ИНФРА-М ФОРУМ, 2000. – 488 с.
6. Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации. Учебник / [изд. 2-е, изм. и доп.]. – М. : НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – 776 с.
7. База данных СПб Центра “Стратегия” [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://stTategy-spb.ru.
8. Байкадамов Б. Необходимость и пути развития и укрепления национальных учреждений по правам человека в Казахстане / Б. Байкадамов // Развитие национальных учреждений по правам человека в Казахстане. На основе материалов международного семинара (г. Астана, 2-4 октября 1999 г.). – Астана : Издательство фонда “Интерлигал”, 1999. – С. 13-18.
9. Башимов М.С. Институт омбудсмена (Уполномоченного по правам человека и гражданина) в Российской Федерации и за рубежом / М.С. Башимов. – М. : МГАДИ, 1997. – 142 с.
10. Бернард Ф. Філософія інституту омбудсмена / Ф. Бернард // Політика і час. – 1999. – № 2. – С. 64-68.
11. Бойцова В.В. Британский Уполномоченный по делам администрации / В.В. Бойцова. – М. : ИНИОН РАН, 1992.– 19 с.
12. Бойцова В.В. Деятельность уполномоченных по делам престарелых / В.В. Бойцова // США – экономика, политика, идеология. – 1993. – № 10 (286). – С. 123-127.
13. Бойцова В.В. Институт местного омбудсмена в Великобритании / Бойцова В.В. // Правоведение. – 1993. – № 3. – С. 48-51.
14. Бойцова В.В. Комментарий к Федеральному конституционному закону “Об Уполномоченном по правам человека в Российской Федерации” / В.В. Бойцова, Л.В. Бойцова – М. : ИНФРА.М-НОРМА, 1997. – 128 с.
15. Бойцова В.В. Народный правозащитник: статус и функционирование. Опыт сравнительного изучения (с авторскими комментариями) : в 2 ч. / В.В. Бойцова – Тверь : Тверской гос. ун-т, 1994. – Ч. 2. – 252 с.
16. Бойцова В.В. Нетрадиционные механизмы защиты гражданских прав в Великобритании / Бойцова В.В. – Тверь : Тверской гос. ун-т, 1997. – 320 с.
17. Бойцова В.В. Нужен ли Уполномоченный парламента по правам человека в России / В.В. Бойцова // Государство и право. – 1993. – № 10. – С. 112-120.
18. Бойцова В.В. Омбудсмен : действующие акты и законопроекты : сб. нормативных актов / В.В. Бойцова, Л.В. Бойцова – М. : ИНИОН РАН, 1993. – 286 с.
19. Бойцова В.В. Омбудсмены для университетов? / В.В. Бойцова // Правоведение. – 1994. – № 4. – С. 95-97.
20. Бойцова В.В. Правовой институт омбудсмана : американский опыт / В.В. Бойцова // США – экономика, политика, идеология. – 1995. – № 1 (301). – С. 82-91.
21. Бойцова В.В. Правовой институт омбудсмена в системе взаимодействия государства и гражданского общества : автореф. дис… на соискание науч. степени докт. юрид. наук спец. : 12.00.02 “конституционное право” / В.В. Бойцова. – М., 1995. – 40 с.
22. Бойцова В.В. Правовой институт омбудсмена в системе взаимодействия государства и гражданского общества : В 2 ч. – Тверь, 1994. – Ч. 1. – 329 с.
23. Бойцова В.В. Служба защиты прав человека и гражданина. Мировой опыт / В.В. Бойцова. – М. : БЕК, 1996. – 408 с.
24. Большая Советская энциклопедия. – 2-е изд. : В 30 т. / [под ред. А.М. Прохорова]. – М. : Советская энциклопедия, 1974. – Т. 18. – 631 с.
25. Бромхед П. Эволюция Британской Конституции / П. Бромхед ; [пер. с англ. Д.П. Карповой, Е.Н. Лисицына; под. ред. В.А. Баранчикова]. – М. : Юрид. лит-ра, 1978. – 336 с.
26. Бутусова Н.В. Конституционно-правовой статус уполномоченного по правам человека в РФ: опыт, проблемы, перспективы / Н.В. Бутусова // Журнал российского права. – 1999. – № 7/8. – С. 11-19.
27. Буянкина Е.С. Становление и развитие института Уполномоченного по правам человека в субъектах Российской Федерации : автореф. дис. … канд. юрид. наук спец. : 12.00.02 “конституционное право ; муниципальное право” / Е.С. Буянкина – Челябинск, 2006. – 28 с.
28. Вагизов Р. Мы уполномочены защитить ваши права : из доклада о деятельности уполномоченного по правам человека в Республике Татарстан / Р. Вагизов // Право и жизнь. – 2003. – № 2/23.
29. Вершинина И.Ф. Институт Уполномоченного по правам человека в субъектах Российской Федерации: конституционно-правовое исследование : дис... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Вершинина Ирина Федоровна. – М., 2009. – 185 с.
30. Восстановление нарушенных прав граждан. Примеры правозащитной деятельности Уполномоченного по правам человека в 2001 году / [под ред. О.О. Миронова]. – М. : Юриспруденция, 2002. – 208 с.
31. Гануляк Е.М. Розвиток та значення інституту омбудсмена (уповноваженого з прав громадянина) / Е.М. Гануляк // Проблеми держави і права в дослідженнях молодих учених : Зб. наук. праць курсантів та студентів ДІВС. – Донецьк : ДІВС, 2001. – С. 63-70.
32. Гарднер М. Омбудсмен по-английски / М. Гарднер // Контроллинг. – 1994. – № 3. – С. 112-125.
33. Гегель Г. В. Ф. Философия права. Сочинения. - Т. 7. – М., 1983. – 673 с.
34. Глобальная программа против коррупции. Антикоррупционный набор инструментов (версия 1, последняя ред. – 06.2001) // Комитет ООН по контролю над наркотиками и предупреждению преступности. [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.nobribes.org/ russian/ Documents.
35. Глушкова С.И. Права человека в России: теория, история, практика / С.И. Глушкова. – Екатеринбург : Изд-во Гуманитарного ун-та, 2002. – 480 с.
36. Головань О. Чи потрібен Україні інститут Уповноваженого з прав дитини / О. Головань // Досвід інституту Уповноваженого з прав дитини: перспективи для України : мат. міжн. конф. (м. Київ, 1-12 жовтня 2006 р.) – К. : Видавничий дім “Шкільний світ”, 2007. – С. 50-53.
37. Голяк Л.В. Інститут спеціалізованого омбудсмана: світовий досвід організації та діяльності : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.02 / Голяк Людмила Володимирівна. – К., 2010. – 224 с.
38. Готтерер Д. Омбудсман и комиссии по правам человека: некоторые общие характеристики, необходимые для достижения успеха / Д. Готтерер // Развитие национальных учреждений по правам человека в Казахстане. На основе материалов международного семинара (г. Астана, 2-4 октября 1999 г.). – Астана : Издательство фонда “Интерлигал”, 1999. – С. 31-34.
39. Гражданский защитник : пер. с итал. – Турин : Карманные издания «Палаццо Ласкарис». – 1999. – № 3 (май). – 15 с.
40. Деятельность института уполномоченного по правам человека в Российской Федерации и ее субъектах (2000—2001) / [под общ. ред. О.О. Миронова]. – В 2-х т. М. : Юриспруденция, 2002. – 640 с.
41. Энтин. А.М. Разделение властей: опыт современных государств / А.М. Энтин. – М. : Юридическая литература, 1995. – 176 с.
42. Закоморна К.О. Інститут омбудсмана як засіб забезпечення прав і свобод людини та громадянина (порівняльно-правовий аналіз) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук. : спец. 12.00.02 “конституційне право” / К.О. Закоморна. – Х., 2000. – 16 с.
43. Закоморна К.О. Інститут омбудсмана як засіб забезпечення прав і свобод людини та громадянина (порівняльно-правовий аналіз) : дис… канд. юрид. наук : 12.00.02 / Закоморна Катерина Олександрівна. – Х., 2000. – 177 с.
44. Закоморна К.О. Особливості діяльності спеціалізованого омбудсмана як засобу забезпечення прав і свобод людини та громадянина / К.О. Закоморна // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2001. – № 14. – С. 214-217.
45. Закоморна К. Особливості законодавчого регулювання діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини / К. Закоморна // Право України. – 2000. – № 1. – С. 47-50.
46. Зеленцов А.Б. Контроль за деятельностью исполнительной власти в зарубежных странах : учебное пособие / А.Б. Зеленцов. – М. : РУДН, 2002. – 190 с.
47. Илларионов И. Права правозащитника / И. Илларионов // Фигуры и лица. – 2001. – № 1. – С. 3-6.
48. Капто А.С. Энциклопедия мира / А.С. Капто. – М. : Книга и бизнес, 2002. – 544 с.
49. Карел Де Рой. К читателям, уполномоченным по правам ребенка, политикам и практикам / Д.Р. Карел ; [сост. и общ. Ред.. Г.В. Сабитова]. – М. : ГосНИИ семи и воспитания, 2005. – 198 с.
50. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні правопорядку [Електронний ресурс] : друга доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. – Режим доступу : http://www.ombudsman.gov.ua/images/stories/07022011/Dopovid_2.pdf.
51. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні : Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини / Н.І. Карпачова. – К. : Книжкова друкарня Наукової книги, 2000. – 377 с.
52. Кистяковский Б.А. Философия и социология права / Б.А. Кистяковский. – СПб. : РХГИ, 1999. – 800 с.
53. Ківалов С. Парламентський контроль в умовах державно-правової реформи в Україні / С. Ківалов, М. Орзіх // Юридический вестник. – 1999. – № 4. – С. 66-71.
54. Князькин С.А. Омбудсмен в России: международно-правовой анализ законодательных актов субъектов РФ / С.А. Князькин. – Казань : “Стиль”, 1999. – 76 с.
55. Комаров В.В. Конституционный контроль: опыт сравнительного анализа (Россия, субъекты Федерации, страны-учасницы СНГ и страны Балтии) / В.В. Комаров // Конституционное и муниципальное право. – 1998. – № 1. – С. 48-55.
56. Коментар до Конституції України / В. Б. Авер’янов [та ін.] ; ред. В.Ф. Опришко [та ін.]. – К. : [Б. в.]. – К. : Інститут законодавства ВР України. – 1996. – 368 с.
57. Комкова Г. Государство и человек: способы защиты от произвола власти / Г. Комкова // Участие власти в защите прав человека: комиссии и уполномоченные / Под ред. А. Ю. Сунгурова. – СПб. : Норма, 2001. – С. 89-95.
58. Комкова Г.Н. Становление системы защиты прав человека в Российской Федерации / Г.Н. Комкова // Правовая Культура. – 2008. – № 2 (5). – С. 6-12.
59. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Учебник. В 4-х т. / [отв. ред. Б.А. Страшун]. – М. : Изд-во БЕК, 1996. – Т. 1-2. – 758с.
60. Конституционное право. Энциклопедический словарь / отв. ред. С.А. Авакьян. – М. : Норма, 2000. – 688 с.
61. Конституция РФ // Энциклопедический словарь / [под ред. С. М. Шахрая]. – М., 1995. – С. 141-142.
62. Конституційне право України : підручник / [за ред. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського]. – К. : Видавничий Дім “Ін Юре”, 2002. – 544 с.
63. Косюта М. Взаємозв’язок між діяльністю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та органів прокуратури у сфері правозахисту / М. Косюта // Вісник прокуратури. – 2002. – № 3 (15). – С. 6-12.
64. Крупчан О.Д. Організація виконавчої влади / О.Д. Крупчан. – К. : УАДУ, 2001. – 132 с.
65. Куприянова Е.И. Уполномоченный по правам ребенка в Российской Федерации: развитие, опыт, проблемы [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.hro.org/ediions/omdudsman/child/ child_3.php.
66. Кучеренко В. Полномочия уполномоченного по правам человека на фоне отсутствия прав / В. Кучеренко // Киевские Ведомости. – 1997. – 2 декабря.
67. Лебедев А.И. В аппарате Уполномоченного по правам человека в Российской Федерации / А.И. Лебедев // Московский журнал международного права. – 2000. - № 1. – С. 128-138.
68. Ледях И.А. Механизмы защиты прав и свобод граждан / И.А. Ледях, О.В. Воробьев, Н.С. Колесова // Права человека: проблемы и перспективы. – М. : ИГиП АН СССР, 1990. – С. 137-144.
69. Лентовски Е. Как начиналась работа уполномоченного по гражданским правам / Пер. с польского Э.С. Орловского. – Т. 1. – М., 1998. – 230 с.
70. Лосиця І.О. Деякі загальнотеоретичні аспекти функціонування інституту омбудсмена / І.О. Лосиця // Проблеми законності : Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків : Нац. юрид. акад. України, 2001. – Вип. 48. – С. 11-17.
71. Лукин В.П. Доклад о деятельности Уполномоченного по правам человека в Российской Федерации в 2004 году. [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.ombudsman.gov.ru.
72. Лукин В.П. Доклад Уполномоченного по правам человека в Российской Федерации за 2007 год / В.П. Лукин. – М. : ИД “Юриспруденция”, 2008. – 178 с.
73. Лукин В.П. Доклад Уполномоченного по правам человека в Российской Федерации за 2008 год / В.П. Лукин. – М : ФГУП “Воентехиздат”, 2009. – 216 с.
74. Майер М. Некоторые замечания касательно отношений между институтом омбудсмана, судами и прокуратурами / М. Майер // Развитие национальных учреждений по правам человека в Казахстане. На основе материалов международного семинара (г. Астана, 2-4 октября 1999 г.). – Астана : Издательство фонда “Интерлигал”, 1999. – С. 41-45.
75. Майорано X.Л. Омбудсман / Х.Л. Майорано // Вестник Московской школы политических исследований. – 2000. – № 2 (17). – С. 32-42.
76. Майоров А.Г. Формирование правового института омбудсмана (Уполномоченного по правам человека) в России и за рубежом : автореф. дис. … на соиск. наук. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 – “конституционное право; муниципальное право” / А.Г. Майоров. – М., 2002. – 29 с.
77. Мальцев В.А. Роль правового института омбудсмена в системе контроля соблюдений прав и свобод личности / В.А. Мальцев, Р.Д. Сантуш. – Воронеж : Воронежский университет, 1997. – 52 с.
78. Марцеляк О.В. Інститут омбудсмана: теорія і практика / О.В. Марцеляк ; відп. ред. член-кор. АПрН України О.Н. Ярмиш : Монографія. – Х. : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – 450 с.
79. Марцеляк О.В. Контрольно-наглядові органи в конституційно-правовому механізмі забезпечення основних прав і свобод громадян України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 “конституційне право” / О. В. Марцеляк. – Х., 1997. – 22с.
80. Марцеляк О.В. Конституційно-правовий статус інституту омбудсмана: світовий досвід та українська модель : дис. … докт. юрид. наук : 12.00.02 / Марцеляк Олег Володимирович. – Харків, 2004. – 474 с.
81. Мелехин А.В. История становления и развития института омбудсмана в государствах Британского Сотружества / А.В. Мелехин // Государственное строительство и право: сб. науч. статей [под. общ. ред. Г.В. Мальцева]. – М. : Изд-во МосГУ, 2007. – Вып. 21. – С. 99-110.
82. Мелехин А.В. Комиссии по правам человека в механизме защиты прав и свобод человека и гражданина в государствах Британского Сотружества / А.В. Мелехин // Государственное управление и право / [под. общ. ред. И.Н. Барцица]. – М. : Изд-во МосГУ, 2008. – Вып. 6. – С. 92-98.
83. Миков П.В. Сотрудничество Уполномоченного по правам ребенка в Пермском крае с институтами гражданского общества. Гражданско-правовое образование / [под ред. А.Ю. Сунгурова]. – СПб. : Норма, 2009. – Вып. 6. – С. 28-33.
84. Миронов М.А. Обращения граждан как элемент системы защиты прав человека и основных свобод: право и практика / М.А. Миронов. – М. : Юридическая литература, 2001. – 312 с.
85. Монтескье Ш.-Л. О духе законов или об отношениях, в которых законы должны находиться к устройству каждого правления, к нравам, климату, религии, торговле, и т. д. : новые исследования о законах римских, касающихся наследования, о законах французских и о законах феодальных / Ш.-Л. Монтескье ; [пер. с фр. А. Г. Горнфельда]. – Спб. : Изд. Л.Ф. Пантелеева, 1900. – 706 с.
86. Наулік Н.С. Інститут омбудсмана в Україні та Республіці Польща: порівняльне дослідження : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.02 / Наулік Наталія Степанівна. – К., 2007. – 216 с.
87. Наулік Н. Інститут омбудсмана в Україні та Республіці Польща: порівняльне дослідження : монографія / Н. Наулік. – Тернопіль : Воля, 2009. – 178 с.
88. Об уполномоченном (комиссаре) по правам ребенка Ивановской области : Положение от 12.07.2001 г. № 175-УГ // Собрание законодательства Ивановской области. – 2001. – № 14.
89. Об Уполномоченном по делам военнослужащих администрации Алтайского края : Положение от 14.10.1994 г. № 883-р // Становление и развитие института Уполномоченного по правам человека в Российской Федерации и ее субъектах: Сборник документов. – М. : Юридическая литература, 2000. – С. 719-721.
90. Об Уполномоченном по правам ребенка во Владимирской области [Электронный ресурс] : Положение. – Режим доступа : http://euro-ombudsman.org/reference/laws_and_other_documents/zakon-ob-upolnomochennom-po-pravam-rebenka-vo-vladimirskoy-oblasti.
91. Об Уполномоченном по правам ребенка в Волгоградской области [Электронный ресурс] : Закон Волгоградской области от 09.01.2007 г. № 1403-ОД. – Режим доступа: http://www.ombudsman.ru/volgograd/ menu5.htm – 28k.
92. Об уполномоченном по правам ребенка в Ивановской области : Положение, утверждено Указом Губернатора Ивановской области от 30.03.2010 г. № 45-уг // Собрание законодательства Ивановской области. – 2010. – № 5.
93. Об Уполномоченном по правам ребенка в Краснодарском крае [Электронный ресурс] : Закон Краснодарского края от 26.06.2002 г. № 498-КЗ в ред. от 04.09.2010. – Режим доступа : http://www.ombudsman-yug.com/.
94. Об Уполномоченном по правам ребенка в Республике Бурятия [Электронный ресурс] : Положение от 29.10.2010 г. № 123 ОД. – Режим доступа : http://euro-ombudsman.org/reference/laws_and_other_documents/ buryatiya-polozhenie-ob-upolnomochennom-po-pravam-rebenka-v-respublike-buryatiya.
95. Об Уполномоченном по правам ребенка в Ямало-Ненецком автономном округе [Электронный ресурс] : Закон Ямало-Ненецкого автономного округа от 04.05.2007 г. № 55-ЗАО. – Режим доступа: http://www.yamalchild.ru/ docs3.html.
96. Об Уполномоченном по правам участников образовательного процесса (школьный омбудсмен) : Положение // Князькин С.А. Омбудсмен в России: международно-правовой анализ законодательных актов субъектов РФ. – Казань : «Стиль», 1999. – 76 с.
97. Об Уполномоченном по правам человека в Алтайском крае : Закон Алтайского края от 11.11.2002 г. № 70-ЗС // Алтайская правда. – 2002. – № 305-07.
98. Об Уполномоченном по правам человека в Амурской области : Закон Амурской области от 28.04.2008 г. № 27-03 // Амурская правда. – 2008. – № 76.
99. Об Уполномоченном по правам человека в Архангельской области : Закон Архангельской области от 15.07.1997 г. №34-10-03 г. // Волна. – 1997. – № 45.
100. Об Уполномоченном по правам человека в Астраханской области : Закон Астраханской области от 22.01.1999 г. № 1/99-03 // Астраханские известия. – 1999. – № 7.
101. Об Уполномоченном по правам человека в Белгородской области [Электронний ресурс] : Закон Белгородской области от 10.03.2009 г. № 262. – Режим доступа : http://www.belduma.ru.
102. Об Уполномоченном по правам человека в Брянской области : Закон Брянской области от 08.12.2004 г. № 80-3 // Брянская неделя. – 2004. – № 50.
103. Об Уполномоченном по правам человека в Волгоградской области : Закон Волгоградской области от 31.03.2000 г. № 388-ОД // Волгоградская правда. – 2000. – № 59.
104. Об Уполномоченном по правам человека в городе Москве : Закон Москвы от 15.04.2009 г. № 6 // Тверская, 13. – 2009. – № 66-7.
105. Об Уполномоченном по правам человека в Иркутской области [Электронный ресурс] : Закон Иркутской области от 26.10.2006 г. № 67-03. – Режим доступа : http://ombudsman.r38.ru.
106. Об Уполномоченном по правам человека в Кемеровской области : Закон Кемеровской области от 28.12.2000 г. № 108-03 // Кузбасс. – 2001. – № 14.
107. Об Уполномоченном по правам человека в Красноярском крае : Закон Красноярского края от 25.10.2007 г. № 3-626 // Краевой вестник. – 2007. – № 103.
108. Об Уполномоченном по правам человека в Красноярском крае : Закон Красноярского края от 11.06.2008 г. № 6-1876 // Краевой вестник. – 2008. – № 103.
109. Об Уполномоченном по правам человека в Курской области : Закон Курской области от 09.03.2005 г. № 16-ЗЕО // Курская правда. – 2005. – № 56-60.
110. Об Уполномоченном по правам человека в Московской области : Закон Московской области от 12.01.2001 г. №4/2001-03 // Вестник Московской областной Думы. – 2001. – № 2.
111. Об Уполномоченном по правам человека в Ненецком автономном округе : Закон Ненецкого автономного округа от 02.10.2006 г. № 60-03 // Няръяна Вындер. – 2006. – № 169.
112. Об Уполномоченном по правам человека в Омской области : Закон Омской области от 06.06.2007 г. № 921-03 // Омский вестник. –2007. – № 46.
113. Об Уполномоченном по правам человека в Орловской области : Закон Орловской области от 16.10.2007 г. №705-03 // Орловская правда. – 2007. –№ 174.
114. Об Уполномоченном по правам человека в Пензенской области : Закон Пензенской области от 12.12.2010 г. № 1392-ЗПО // Пензенские губернские ведомости. – 2010. – № 37.
115. Об Уполномоченном по правам человека в Пензенской области : Закон Пензенской области от 10.10.2007 г. № 1392-ЗПО // Пензенские губернские ведомости. – 2007. – № 37.
116. Об Уполномоченном по правам человека в Пермском крае : Закон Пермского края от 05.08.2007 г. № 77-ПК // Звезда. – № 125-26. – 2007.
117. Об Уполномоченном по правам человека в Приморском крае : Закон Приморского края от 11.12.1997 г. № 110-КЗ // Ведомости Думы Приморского края. – 1997. – № 56.
118. Об Уполномоченном по правам человека в Республике Башкортостан : Закон Республики Башкортостан от 03.07.2007 г. № 450-3 // Республика Башкортостан. – 2007. – № 131 (26364).
119. Об Уполномоченном по правам человека в Республике Дагестан : Закон Республики Дагестан от 6.03.2006 г. № 11 (в ред. от 18.06.2009 № 35) // Дагестанская правда. – 2006. – № 61-2.
120. Об Уполномоченном по правам человека в Республике Ингушетии [Электронный ресурс] : Закон Республики Ингушетия от 24.03.2003 г. – Режим доступа : http://ombu.ru/node/19.
121. Об Уполномоченном по правам человека в Республике Калмыкия [Электронный ресурс] : Закон Республики Калмыкия от 13.11.2000 г. №85-11-3. – Режим доступа : http://kalmykia.news-city.info/docs/2000/ index.htm.
122. Об Уполномоченном по правам человека в Республике Карелия : Закон Республики Карелия от 12.11.2007 г. №1132-ЗРК // Карелия. – 2007. – № 134.
123. Об Уполномоченном по правам человека в Республике Саха (Якутия) : Закон Республики Саха (Якутия) от 17.10.2002 г. 56-3 №449-11 // Якутия. –2002. – № 211.
124. Об Уполномоченном по правам человека в Республике Саха (Якутия) : Закон Республики Саха (Якутия) от 20.12.2006 г. № 831-ІІІ // Якутия. – 2006. –№ 211.
125. Об Уполномоченном по правам человека в Республике Татарстан : Закон Республики Татарстан от 03.03.2000 г. № 95 // Республика Татарстан. – 2000. – № 71.
126. Об Уполномоченном по правам человека в Российской Федерации Федеральный конституционный закон от 26.02.1997 г. № 1-ФКЗ // Собрание законодательства Российской Федерации. – 1997. – № 9.
127. Об Уполномоченном по правам человека в Ростовской области : Закон Ростовской области от 15.03.2007 г. № 643-ЗС // Наше время. – 2007. – № 88.
128. Об Уполномоченном по правам человека в Самарской области : Закон Самарской области от 24.11.2000 г. № 45-ГД // Самарские известия. – 2000. –№ 221.
129. Об Уполномоченном по правам человека в Санкт-Петербурге : Закон Санкт-Петербурга от 30.12.1997 г. №227-77 // Вестник Администрации Санкт-Петербурга. – 1998. – № 2/55.
130. Об Уполномоченном по правам человека в Саратовской области : Закон Саратовской области от 12.10.1998 г. № 50-ЗСО // Саратовские вести. – 1998. – № 221.
131. Об Уполномоченном по правам человека Свердловской области : Закон Свердловской области от 14.06.1996 г. № 22-03 в ред. от 27.12.2002 г. № 70-03 // Областная газета. – № 89. – 2002.
132. Об Уполномоченном по правам человека в Смоленской области Закон Смоленской области от 10.04.1998 г. № 7-з // Рабочий путь. – 1998. – № 96.
133. Об Уполномоченном по правам человека в Ставропольском крае : Закон Ставропольского края от 08.05.2002 г. № 15-кз // Ставропольская правда. –2002. – № 97 (22667).
134. Об Уполномоченном по правам человека в Ульяновской области [Электронный ресурс] : Закон Ульяновской области от 04.05.2008 г. № 63-30. – Режим доступа : http:// ombudsman73.ru/upch/ item4.html.
135. Об Уполномоченном по правам человека в Хабаровском крае : Закон Хабаровского края от 31.07.2006 г. №44 // Приамурские ведомости. – 2006. – № 106.
136. Об Уполномоченном по правам человека в Чеченской Республике [Электронный ресурс] : Конституционный закон Чеченской Республики от 08.02.2006 г. № 1-РКЗ. – Режим доступа : http://chechnya.news-city.info/docs/sistemsw/ dok_iegbho.htm.
137. Об Уполномоченном при Губернаторе Калининградской области по правам ребенка : Положение от 24.09.2010 г. № 190 // Собрание законодательства Калининградской области. – 2010. – № 18.
138. Об Уполномоченном при Президенте Российской Федерации по правам ребенка [Электронный ресурс] : Указ Президента РФ от 01.09.2009 г. № 986. – Режим доступа : http://www.rg.ru/2009/09/04/ukaz-dok.html.
139. О региональных уполномоченных по правам человека: орган на службе прав граждан [Электронный ресурс] : Резолюция КМРВЕ и Рекомендация КМРВЕ. – Режим доступа : http://www.neps.ru/node/932.
140. О роли местных и региональных уполномоченных по правам человека в защите прав граждан [Электронный ресурс] : Резолюция КМРВЕ и Рекомендация КМРВЕ. – Режим доступа : http://www.neps.ru/node/932.
141. О роли уполномоченных (омбудсманов) в защите прав граждан [Электронный ресурс] : Резолюция 80 (1999). – Режим доступа : http://www.neps.ru/node/932.
142. О Службе по правам ребенка Правительства Вологодской области [Электронный ресурс] : Положение от 11.12.2009 г. № 515. – Режим доступа : http://zakon-region2.ru/1/9340/
143. О соблюдении прав и свобод человека и гражданина в Российской Федерации / [доклад Альваро Хиль-Роблеса, комиссара по правам человека Совета Европы, о его визите в Российскую Федерацию с 15 по 30 июля 2004 года, с 19 по 29 сентября 2004 года Комитету Министров и Парламентской Ассамблее]. – Калуга, 2005. – 45 с.
144. О социальной поддержке детей в Чувашской Республике [Электронный ресурс] : Закон Чувашской Республики. – Режим доступа : http://gov.cap.ru/hierarhy.asp?page=./12/21752/763914/778779/848110.
145. Первый Круглый стол Европейских региональных уполномоченных по правам человека. – Барселона-Дюссельдорф, 2004. – 245 с.
146. Пилипенко А.Н. Конституционная регламентация статуса исполнительной власти в зарубежных странах / А.Н. Пилипенко // Очерки конституционного права зарубежных государств. – М. : “Спартак”, 1999. – С. 221 -229.
147. Погорілко В.Ф. Актуальні проблеми реформування державної влади в Україні / В.Ф. Погорілко // Вісник Академії правових наук України. – 1995. – № 3. – С. 21-27.
148. Права ребенка. Институт Уполномоченного по правам ребенка в Российской Федерации: опыт, проблемы, теоретические модели, нормативно-правовая база / [под общ. Ред. Н.К. Кареловой]. – М. : Благотворительный фонд “Альтернативное образование”, 2001. – 187 с.
149. Правовые системы мира. Энциклопедический справочник / [отв. ред. А.Я. Сухарев]. – 2-е изд., изм. и доп. – М. : НОРМА (Изд-я группа НОРМА-ИНФРА.М), 2001. – 840 с.
150. Принципы, касающиеся статуса национальных учреждений, занимающихся поощрением и защитой прав человека: Парижские принципы [Электронный ресурс] : Приложение к резолюции 48/134 Генеральный Ассамблеи ООН от 20.12.1993 г. – Режим доступа : http://www.un.org/russian/document/convents/paris.hm.
151. Процюк І.В. Законодавча влада в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 „теорія та історія держави і права ; історія політичних і правових учень” / І.В. Процюк. – Х., 1999. – 19 с.
152. Радюшина Е. Институт омбудсмана: зарубежный опыт / Е. Радюшина // На пути к региональному Уполномоченному по правам человека / [под ред. А.Ю. Сунгурова]. – СПб. : Норма, 2000. – С. 10-42.
153. Российское государство и правовая система: современное развитие, проблемы, перспективы / [под ред. Ю. Н. Старилова]. – Воронеж : Изд-во ВГУ, 1999. –704 с.
154. Руссо Ж.-Ж. Политические сочинения. Трактаты / Ж.-Ж. Руссо. – М. : Наука, 1969 – 598 с.
155. Сборник нормативно-правовых актов по вопросам защиты прав несовершеннолетних / [сост. : Г.П. Лебедев, Т.Г. Кель]. – Пермь : ПОНИЦЦА, 2003. – 640 с.
156. Скала Й. Положение и компетенции омбудсмена в конституционно-политической системе буржуазных государств / Скала Й // Реферативный журнал. – 1991. – №1. – Серия 4. – С. 65-67.
157. Советский энциклопедический словарь / [гл. ред. А.М. Прохорова]. – 3-е изд. – М. : Сов. Энциклопедия, 1985. – 924 с.
158. Соколов О.С. Международное гуманитарное право. Права человека в международном праве : Юнита 1 / О.С. Соколов. – М. : СГУ, 2000. – 136 с.
159. Соколов А.Н. Парламентский омбудсмен: генезис, функционирование, тенденции развития / А.Н. Соколов, К.Б. Трумпель. – Калининград : Балтийский институт экономики и финансов, 2000. – 94 с.
160. Становление института уполномоченного по правам человека в Астраханской области: 1997-1999 гг. // На пути к региональному уполномоченному по правам человека. – СПб. : Норма, 2000.
161. Становление и развитие института Уполномоченного по правам человека в Российской Федерации и ее субъектах: Сборник документов / [по