МІСЦЕВИЙ ОМБУДСМАН ЯК СУБ’ЄКТ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

На правах рукопису

НЄДОВ Іван Миколайович

УДК 342.7 – 477

Місцевий омбудсман як суб’єкт адміністративного права
12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
Янчук Василь Зіновійович,
доктор юридичних наук, професор
академік АПрН України;
Світличний Олександр Петрович,
кандидат юридичних наук

Київ – 2011

ЗМІСТ

ВСТУП…………..…………………………………………………………….……...3
РОЗДІЛ 1. Теоретико-правові основи інституту місцевого омбудсмана……....11
1.1. Поняття інституту місцевого омбудсмана…………………………...………11
1.2. Історичний аспект виникнення інституту місцевого омбудсмана………....30
1.3. Місце інституту місцевого омбудсмана серед інших інститутів омбудсмана………………………………………………………………………….50
Висновки до розділу 1………........................................................………………...69
РОЗДІЛ 2. Адміністративно-правовий статус місцевого омбудсмана....…….…72
2.1. Адміністративні функції місцевого омбудсмана……………………………72
2.2. Принципи діяльності місцевого омбудсмана……………………………......91
2.3. Права, обов’язки та адміністративно-правові гарантії діяльності місцевого омбудсмана………………………………………………………………………...110
Висновки до розділу 2.……………………………………………………………130
РОЗДІЛ 3. Зарубіжний досвід діяльності місцевого омбудсмана……….…….133
3.1. Загальна характеристика омбудсмана з прав дитини в місті Москва…….133
3.2. Загальна характеристика омбудсмана з прав людини в місті Санкт-Петербург..…………...............................................................................................151
3.3. Перспективи впровадження інституту місцевого омбудсмана в Україні……
………………………………………………………….…………………….…….166
Висновки до розділу 3 ……...……………………………………………….……182
ВИСНОВКИ..…………………………………………………………………..….184
ДОДАТКИ................................................................................................................191
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ….……………………………………..212

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Протягом усього періоду існування незалежної Української держави перед органами державної влади, політичними та громадськими організаціями, вченими-юристами України стояло питання організації якісного захисту прав і свобод людини, які є найвищою цінністю будь-якої держави у світі. Одним із заснованих в Україні правозахисних інститутів, крім суду, прокуратури та адвокатури, в 1998 році став Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Його поява в Україні виправдала очікувані результати й позитивно відбилася на скороченні кількості порушень прав і свобод людини, які допускаються органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами.
При всій налагодженості роботи Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його представників на місцях досягнення повної мінімізації рівня порушень прав і свобод людини органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами повсюди на території України, як показує практика і дослідження багатьох вчених-юристів, є неможливим.
Крім того, що необхідність впровадження в Україні інституту місцевого омбудсмана демонструють дисертаційні роботи О.В. Марцеляка і Н.С. Наулік, впровадження інституту омбудсмана на місцях є доцільним, тому що даний правозахисний інститут має широке поширення в країнах-членах Європейського Союзу, до складу якого має намір увійти Україна. Вищевказаний інститут спрямований на створення додаткових можливостей реалізації конституційних прав і свобод людини та підвищення рівня ролі місцевого самоврядування в Україні, що в черговий раз буде характеризувати Україну як демократичну державу; такого роду правозахисний інститут буде сприяти підвищенню правової культури суспільства і правосвідомості посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, посадових осіб підприємств, установ та організацій на місцях.
Актуальність вивчення інституту місцевого омбудсмана зумовлена ще й тим, що в Україні до цього часу не було присвячено жодного глибокого і всебічного теоретичного дослідження статусу місцевого омбудсмана, заснованого на зарубіжному досвіді, та не був запропонований жоден законопроект, який би визначив правовий статус місцевого омбудсмана в Україні.
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці фахівців у галузі філософії, загальної теорії держави і права, теорії управління та адміністративного права, інших галузевих правових наук, в тому числі праці зарубіжних вчених. Для розширення уявлення про адміністративно-правову природу місцевого омбудсмана та визначення його місця в державно-правовій системі використано дослідження з загальної проблематики адміністративного права, конституційного права та інших галузей права, які здійснювали такі вчені, як: С.А. Авак’ян, В.Б. Авер’янов, К.В. Арановський, І.В. Аристова, О.О. Бандурка, О.В. Батанов, Ю.П. Битяк, В.В. Бойцова, В.І. Борденюк, В.П. Васьковська, М.О. Волков, Т.М. Заворотченко, В.В. Іванюшенко, В.М. Кампо, С.В. Ківалов, А.А. Коваленко, Л.В. Коваль, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпаков, С.О. Комаров, М.І. Корнієнко, В.В. Кравченко, В.С. Куйбіда, О.В. Кузьменко, В.І. Курило, І.А. Ледях, І.Л. Литвиненко, О.А. Лукашева, О.О. Майданник, В.Я. Малиновський, В.В. Мамочка, О.В. Марцеляк, Н.І. Матузов, О.О. Миронов, В.Ф. Погорілко, О.Ф. Фріцький, М.О. Баймуратов, Н.І. Мичко, В.І. Семчик, Ц.А. Ямпольська та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота відповідає пріоритетним напрямам наукових досліджень кафедри адміністративного та фінансового права Національного університету біоресурсів і природокористування України та безпосередньо пов’язана з адміністративно-правовими аспектами наукової теми «Розробка концепції правового регулювання сталого розвитку сільських територій» (номер державної реєстрації 0109U003356). Тему дисертаційної роботи обрано з урахуванням Концепції адміністративної реформи в Україні, впровадженої Указом Президента України від 22 липня 1998 р. № 810, якою передбачено вироблення нової ідеології функціонування місцевого самоврядування з метою забезпечення реалізації прав і свобод громадян. Тема дисертації затверджена вченою радою 27 жовтня 2004 р. ННІ земельних ресурсів, правознавства та педагогіки Національного аграрного університету від (протокол № 2).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в характеристиці інституту місцевого омбудсмана, розкритті сутності інституту місцевого омбудсмана і формулюванні пропозицій з впровадження даного інституту в Україні з урахуванням зарубіжного досвіду.
Визначена мета дослідження зумовила постановку та вирішення наступних завдань:
– визначення ознак місцевого омбудсмана та формулювання поняття інституту місцевого омбудсмана;
– з’ясування історичних передумов виникнення інституту місцевого омбудсмана у світі з метою імплементації його позитивних норм у вітчизняне законодавство;
– визначення місця інституту місцевого омбудсмана серед інших інститутів омбудсмана з наведенням відповідної класифікації інституту місцевого омбудсмана;
– виявлення основних адміністративних функцій, принципів діяльності, а також прав, обов’язків та адміністративно-правових гарантій діяльності місцевого омбудсмана з метою визначення головних і другорядних елементів адміністративно-правового статусу інституту місцевого омбудсмана;
– аналіз правового статусу місцевих омбудсманів на прикладі Уповноваженого з прав дитини в місті Москва та Уповноваженого з прав людини в місті Санкт-Петербург з метою виявлення позитивних адміністративно-правових положень і недопущення негативних правових норм у випадку впровадження вітчизняного місцевого омбудсмана;
– визначення оптимальної для впровадження в Україні моделі інституту місцевого омбудсмана з метою формулювання доцільних пропозицій щодо законодавчих положень про місцевого омбудсмана.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі діяльності місцевого омбудсмана.
Предметом дослідження є місцевий омбудсман як суб’єкт адміністративного права.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є як загальнонаукові (діалектичний, системний тощо), так і спеціальні (історико-правовий, порівняльно-правовий, нормативно-юридичний, структурно-функціональний, формально-логічний тощо) методи, а також методи моделювання й прогнозування. Так, за допомогою діалектичного методу пізнання державно-правових явищ вдалося розглянути становлення та розвиток інституту місцевого омбудсмана, його взаємозв’язок з іншими елементами держави й суспільства (підрозділи 1.1, 1.3). Системний метод дозволив визначити місце місцевого омбудсмана серед інших інститутів омбудсмана (підрозділ 1.3). Завдяки історико-правовому методу досліджувалася еволюція інституту місцевого омбудсмана, основні етапи його становлення у світі (підрозділ 1.2). Порівняльно-правовий метод дав можливість навести характеристику різноманітних моделей інституту омбудсмана, порівняти їх правовий статус (підрозділи 1.3, 3.1, 3.2). Нормативно-юридичний метод допоміг з’ясувати обсяг і зміст правового регулювання досліджуваного правозахисного інституту (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3). Структурно-функціональний метод застосовувався при вивченні повноважень місцевого омбудсмана (підрозділ 2.3). Формально-логічний метод допоміг проаналізувати діяльність місцевого омбудсмана з точки зору її відповідності законам формальної логіки, закономірностям людського мислення (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3). Методи моделювання й прогнозування в дослідженні забезпечили можливість пошуку оптимальної моделі інституту місцевого омбудсмана та вироблення її схеми (підрозділ 3.3).
Нормативною базою роботи є Конституція України, закони та інші нормативно-правові акти України, галузеві нормативні акти, міжнародно-правові договори, а також законодавство Російської Федерації.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є однією з перших у сучасній юридичній науці України монографічною працею, присвяченою комплексному дослідженню місцевого омбудсмана як суб’єкта адміністративного права.
У роботі сформульовано ряд положень, що вирішують конкретне наукове завдання і характеризуються науковою новизною, а саме:
вперше:
– поняття «місцевий омбудсман» визначено як призначений місцевим органом державної влади або органом місцевого самоврядування контрольно-наглядовий, правозахисний, незалежний, політично нейтральний, одноособовий чи колегіальний орган державної влади або орган місцевого самоврядування (посадова особа), уповноважений конституцією чи законом за власною ініціативою або зверненням людини та громадянина контролювати діяльність місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з точки зору дотримання ними прав і свобод людини та громадянина, який діє неформально на власний розсуд і внаслідок такої діяльності рекомендує у формі подання правопорушникам здійснити такі дії, які спрямовані на належне забезпечення порушених прав і свобод, а у випадку виявлення недодержання наданих рекомендацій, надає цьому факту публічного характеру або ставить питання перед компетентними органами щодо притягнення правопорушників до юридичної відповідальності;
– запропоновано авторську класифікацію моделей інституту місцевого омбудсмана: залежно від місця інституту місцевого омбудсмана в державно-правовій системі (виконавчі місцеві омбудсмани; незалежні місцеві омбудсмани; представницькі місцеві омбудсмани), залежно від компетенції й обсягу наглядових функцій місцевого омбудсмана («реактивні» місцеві омбудсмани; «агресивні» місцеві омбудсмани), залежно від кількісного складу інституту місцевого омбудсмана (колегіальні місцеві омбудсмани; одноособові місцеві омбудсмани), залежно від сфери компетенції місцевого омбудсмана (місцеві омбудсмани загальної компетенції; спеціалізовані місцеві омбудсмани);
удосконалено:
– наукові положення щодо адміністративно-правового статусу місцевого омбудсмана, зокрема, поняття принципів діяльності місцевого омбудсмана та їх класифікація, поняття «права місцевого омбудсмана», «обов’язки місцевого омбудсмана», «адміністративно-правові гарантії прав та обов’язків місцевого омбудсмана» та поняття адміністративних функцій місцевого омбудсмана;
набули подальшого розвитку:
– з’ясування ознак, що властиві інституту місцевого омбудсмана, до яких належать: статус посади місцевого омбудсмана визначається спеціальним законом; інститут місцевого омбудсмана виникає, перш за все, тоді, коли існуючі інститути не здійснюють ефективного контролю у сфері державного управління і виникає потреба в додаткових механізмах захисту прав і свобод людини; інститут омбудсмана є не тільки органом державної влади (посадовою особою), а й органом у системі місцевого самоврядування (посадовою особою); інститут місцевого омбудсмана є незалежним органом; місцевий омбудсман призначається на свою посаду органом державної влади або органом місцевого самоврядування; інститут місцевого омбудсмана може бути як одноособовим, так і колегіальним органом; сферою його діяльності є відносини між фізичною особою й державним органом, органом місцевого самоврядування, організацією, установою, об’єднанням громадян, їх посадовими особами тощо; місцевий омбудсман не наділений повноваженнями приймати імперативні рішення у справі; компетенція місцевого омбудсмана поширюється в межах певної адміністративно-територіальної одиниці держави; місцевий омбудсман є органом, який сприяє виявленню та притягненню до юридичної відповідальності осіб, у чиїх діях вбачається порушення прав, свобод та законних інтересів людини;
– положення щодо класифікації адміністративних функцій місцевого омбудсмана: за способами та засобами його діяльності (контрольно-наглядова функція, правозахисна функція, функція співпраці з органами влади, установами, організаціями, правовідновлююча функція, арбітражна (третейська) функція, функція попередження порушень прав людини, консультативна функція, інформаційна функція та ін.); за сферою (об’єктами) його діяльності (політично-правова функція, громадянсько-правова функція, соціально-правова функція, економічно-правова функція, культурно-виховна функція та ін.);
– положення щодо визначення перспектив впровадження інституту місцевого омбудсмана в Україні та запропоновано проект Закону України «Про Уповноваженого міської ради з прав людини», розроблений з урахуванням зарубіжного досвіду.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дисертація спрямована на розвиток української науки, систематизацію знань і уявлень про інститут місцевого омбудсмана та вдосконалення механізму захисту прав і свобод людини та громадянина в Україні.
Висновки й пропозиції, сформульовані в роботі, можуть бути використані у:
– науково-дослідній сфері – для подальшого розроблення теорії правової природи інституту місцевого омбудсмана, досліджень його адміністративно-правового статусу;
– нормотворчій діяльності – при розробленні проектів нормативно-правових актів, що регулюють діяльність місцевих омбудсманівських служб в Україні (акт впровадження виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 01.06.2011 р.);
– правозастосовчій роботі – для поліпшення правозахисної роботи місцевих омбудсманів у випадку впровадження їх в Україні, форм та методів їх контролю за діяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадових та службових осіб щодо дотримання ними прав і свобод людини та громадянина;
– навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників з конституційного права України, адміністративного права України, муніципального права України й конституційного (державного) права зарубіжних країн; при викладанні відповідних навчальних дисциплін та спецкурсів (акт впровадження ННІ земельних ресурсів та правознавства НУБіП України від 06.01.2010 р.);
– виховній роботі – для ознайомлення населення з правозахисною діяльністю місцевого омбудсмана у випадку його впровадження в Україні, підвищення загального рівня правової культури громадян України.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розроблення проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення та висновки були оприлюднені дисертантом на чотирьох міжнародних науково-практичних конференціях, зокрема: «Сучасні проблеми аграрного і природоресурсного права» (м. Київ, 2009 р.), «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави» (м. Львів-Одеса, 2010 р.), «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави» (м. Одеса, 2010 р.).
Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено в 4 наукових статтях, опублікованих у виданнях, що визначені як фахові з юридичних дисциплін, а також у 3 тезах доповідей науково-практичних конференцій.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове розв’язання наукового завдання, що виявляється в комплексному дослідженні місцевого омбудсмана як суб’єкта адміністративного права. Здобувачем сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вирішення зазначеного завдання. Основні з них такі:
1. Встановлено, що інституту місцевого обудсмана властиві такі ознаки: а) статус посади місцевого омбудсмана визначається спеціальним законом; б) інститут місцевого омбудсмана виникає перш за все тоді, коли існуючі інститути не здійснюють ефективного контролю в сфері державного управління, і виникає потреба в додаткових механізмах захисту прав і свобод людини; в) інститут омбудсмана є не тільки органом державної влади (посадовою особою), а й органом в системі місцевого самоврядування (посадовою особою); г) інституту місцевого омбудсмана є незалежним органом; д) місцевий омбудсман призначається на свою посаду органом державної влади або органом місцевого самоврядування; е) інститут місцевого омбудсмана буває як одноособовим, так і колегіальним органом; є) місцевий омбудсман є політично-нейтральним органом; ж) він реалізує свої контрольно-наглядові та правозахисні повноваження, порушуючи провадження за заявами юридичних чи фізичних осіб або діючи за власною ініціативою; з) місцевий омбудсман реалізує свої повноваження за умови, якщо юридичні чи фізичні особи вичерпали судові та адміністративні засоби захисту своїх прав; і) сферою його діяльності є відносини між фізичною особою і державним органом, органом місцевого самоврядування, організацією, установою, об’єднанням громадян, їх посадовими особами і т. ін., а найчастіше – це контроль у сфері взаємовідносин “фізична особа – орган місцевого самоврядування – орган державної виконавчої влади”; ї) місцевий омбудсман не наділений повноваженнями приймати імперативні рішення у справі; й) компетенція місцевого омбудсмана поширюється в межах певної адміністративно-територіальної одиниці країни; к) місцевий омбудсман є органом, який сприяє виявленню та притягненню до юридичної відповідальності осіб, в чиїх діях вбачається порушення прав, свобод та законних інтересів людини.
2. Визначено, що місцевий омбудсман – це призначений місцевим органом державної влади або органом місцевого самоврядування контрольно-наглядовий, правозахисний, незалежний, політично нейтральний, одноособовий чи колегіальний орган державної влади або орган місцевого самоврядування (посадова особа), уповноважений конституцією чи законом за власною ініціативою або зверненням людини та громадянина контролювати діяльність місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з точки зору дотримання ними прав і свобод людини та громадянина, який діє неформально на власний розсуд і внаслідок такої діяльності рекомендує у формі подання правопорушникам здійснити такі дії, які спрямовані на належне забезпечення порушених прав і свобод, а у випадку виявлення недодерження наданих рекомендацій, надає цьому факту публічного характеру або ставить питання перед компетентними органами щодо притягнення правопорушників до юридичної відповідальності.
3. З’ясовано, що виникнення інституту місцевого омбудсмана пов’язане з другим етапом розвитку інституту омбудсмана у період після Другої світової війни до кінця 80-х років ХХ століття, тому він є досить “молодим”, і, на сьогоднішній день, не настільки розвиненим у порівнянні з такими моделями омбудсмана, як національним, регіональним. Виникнення інституту місцевого омбудсмана в США, що є федеративною державою, багато в чому визначило його поширення в тих державах, які також відносяться до держав з федеративною формою державного устрою (наприклад, Росія). Такий взаємозв’язок пояснюється тим, що США і Росія є значними за територіальним масштабом державами з багатонаціональним населенням, тому ці два факти стали головною підставою для того, щоб заснувати на місцях (в містах), найбільш наближених до населення місцевих омбудсманів, які проживали в цих же містах, знали проблеми населення та їх національні особливості і здійснювали свою діяльність за рахунок коштів бюджетів цих міст, що є матеріально вигідним для держави.
4. Обґрунтовано, що моделі інституту місцевого омбудсмана можна класифікувати наступним чином: залежно від місця інституту місцевого омбудсмана в державно-правовій системі (виконавчі місцеві омбудсмани, незалежні місцеві омбудсмани, представницькі місцеві омбудсмани); залежно від компетенції й обсягу наглядових функцій місцевого омбудсмана (“реактивні” місцеві омбудсмани, “агресивні” місцеві омбудсмани); залежно від кількісного складу інституту місцевого омбудсмана (колегіальні місцеві омбудсмани, одноособові місцеві омбудсмани); залежно від сфери компетенції місцевого омбудсмана (місцеві омбудсмани загальної компетенції, спеціалізовані місцеві омбудсмани).
Викладена класифікація моделей інституту місцевого омбудсмана дозволяє зробити висновок про те, що інститут місцевого омбудсмана можна розглядати як самостійний інститут серед інших моделей інституту омбудсмана. Зважаючи на те, що інститут місцевого омбудсмана впроваджується на муніципальному рівні, його можна розцінювати як інститут, не тільки адміністративного чи конституційного права, але і, як інститут муніципального права.
5. Встановлено, що основними елементами адміністративно-правового статусу місцевого омбудсмана є його права і обов’язки, адміністративно-правові гарантії діяльності місцевого омбудсмана, адміністративні функції та принципи діяльності місцевого омбудсмана. Причому останні два елементи адміністративно-правового статусу (адміністративні функції та принципи діяльності місцевого омбудсмана) є другорядними по відношенню до прав, обов’язків та адміністративно-правових гарантій діяльності місцевого омбудсмана.
Головними елементами адміністративно-правового статусу місцевого омбудсмана є такі елементи, які безпосередньо юридично фіксуються і суттєво впливають на функціонування місцевого омбудсмана, обумовлюють його роль та місце в системі органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Це, перш за все, права, обов’язки та адміністративно-правові гарантії діяльності місцевого омбудсмана. Всі інші елементи адміністративно-правового статусу омбудсмана (адміністративні функції і принципи діяльності місцевого омбудсмана), оскільки, як правило, вони безпосередньо законодавчо не закріплені, а виводяться із змісту і логіки повноважень омбудсмана, виступають другорядними (додатковими) елементами його правового статусу.
6. Визначено, що адміністративні функції інституту місцевого омбудсмана – це основні напрямки діяльності омбудсмана на місцевому рівні в державі, які випливають із його завдань і визначають сутність та соціальне призначення цього інституту, а також реалізуються в передбачених чинним законодавством формах і методах.
Окреслено наступні адміністративні функції місцевого омбудсмана: за способами та засобами його діяльності (контрольно-наглядова функція, правозахисна функція, функція співпраці з органами влади, установами, організаціями; правовідновлююча функція, арбітражна (третейська) функція, функція попередження порушень прав людини, консультативна функція, інформаційна функція, аналітична функція, функція ініціювання реформ в галузі забезпечення прав людини (реформаторська функція), організаційно-управлінська функція та ін.); за сферою (об’єктами) його діяльності (політично-правова функція, громадянсько-правова функція, соціально-правова функція, економічно-правова функція, культурно-виховна функція, екологічно-правова функція, зовнішньо-правова функція).
7. Запропоновано наступне визначення поняття “принципи діяльності місцевого омбудсмана”: це основні загальноприйняті та спеціальні законодавчо визначені норми імперативного характеру, що виступають в якості вимог, які пред’являються до формування й функціонування інституту місцевого омбудсмана.
Наведено перелік загальних принципів діяльності місцевого омбудсмана (гуманізму, законності, незалежності, справедливості, демократизму, рівності) а також спеціальних принципів (самостійності, виборності, деполітизованості та несумісності посад, об’єктивності та неупередженості, обов’язковості співпраці, відкритості і гласності, конфіденційності відомостей стосовно особи по справі, професіоналізму, субсидіарності, неантогоністичного відношення, безперервності функціонування).
8. Сформульовано визначення поняття “права місцевого омбудсмана”: це міра його можливої поведінки, закріплена в нормативно-правовому акті, яка виступає засобом реалізації завдань, що стоять перед цим правозахисним інститутом.
Права місцевого омбудсмана мають наступну класифікацію: права місцевого омбудсмана при прийомі звернень; права місцевого омбудсмана при розгляді звернень та дослідженні обставин порушень прав людини; права місцевого омбудсмана при вжитті заходів щодо відновлення порушених прав громадян; права місцевого омбудсмана при організації діяльності свого апарату та інших допоміжних органів.
9. Поняття “обов’язки місцевого омбудсмана” визначено як міра належної, корисної, доцільної та соціально необхідної поведінки цього інституту.
Обов’язки місцевого омбудсмана мають наступну класифікацію: обов’язки місцевого омбудсмана при прийомі і розгляді звернень; обов’язки місцевого омбудсмана при вжитті заходів щодо відновлення порушених прав громадян; обов’язки місцевого омбудсмана при організації діяльності свого апарату та інших допоміжних органів.
10. Визначено поняття “адміністративно-правові гарантії прав та обов’язків місцевого омбудсмана”: це система матеріальних, соціальних та юридичних умов, засобів та способів забезпечення фактичної реалізації прав і обов’язків місцевого омбудсмана, а також забезпечення їх охорони та надійного захисту.
У зв’язку із різноманітністю адміністративно-правових гарантій діяльності місцевого омбудсмана вони підрозділяються на такі види: юридично-організаційні гарантії місцевого омбудсмана; соціально-матеріальні гарантії місцевих омбудсманів.
11. Виявлено, що позитивними положеннями в Законі міста Москва “Про Уповноваженого з прав дитини міста Москва” та Законі міста Санкт-Петербург “Про уповноваженого з прав людини в Санкт-Петербурзі” є:
- положення щодо впровадження представницької моделі місцевого омбудсмана, тому що призначення на посаду Уповноваженого вищим органом державної влади міста Москва та Санкт-Петербург, забезпечує економічність процедури призначення на посаду Уповноваженого, врахування інтересів населення міста згідно із тим представництвом, яке утворилося з більшості депутатів у Московській міській Думі та Законодавчих Зборах Санкт-Петербурга, а також швидкість та економічність реалізації процедури призначення на посаду Уповноваженого;
- положення, що закріплюють одноосібність інституту Уповноваженого в місті Москва і місті Санкт-Петербург, тому що це забезпечує концентрацію в руках однієї особи правозахисних повноважень, що гарантує ефективність роботи інституту, сприяє підвищенню престижу омбудсманівської влади та зростанню суспільної довіри до цієї інституції.
12. Встановлено, що відмінністю між моделями інституту омбудсмана в місті Москва і Санкт-Петербург є, те що:
- Уповноважений з прав дитини в місті Москва відповідає “реактивній” моделі місцевого омбудсмана, тому що має право реагування лише на повідомлення про порушення прав, свобод і законних інтересів дитини, які викладені у зверненнях (скаргах), а Уповноважений з прав людини в Санкт-Петербурзі відповідає “агресивній” моделі місцевого омбудсмана, оскільки має право реагування не тільки на повідомлення про порушення прав і свобод людини, які викладені у зверненнях (скаргах), а й з власної ініціативи, що забезпечує більш можливостей для реалізації правозахисних функцій місцевим омбудсманом;
- Уповноважений з прав дитини в місті Москва відповідає спеціалізованій моделі місцевого омбудсмана, що звужує його сферу компетенції (правозахисна діяльність суто в сфері дитинства), а Уповноважений з прав людини в Санкт-Петербурзі відповідає моделі місцевого омбудсмана загальної компетенції, що передбачає широку сферу його компетенції (діяльність спрямована на захист всіх прав і свобод без обмежень, а також всіх фізичних осіб, які тимчасово або постійно перебувають в Санкт-Петербурзі, без винятку), що, безумовно, поступається спеціалізованій моделі місцевого омбудсмана, перевага якої полягає в цілеспрямованій діяльності Уповноваженого, а, значить, професійній та якісній його роботі.
13. Обгрунтовано, що місцевий омбудсман в Україні повинен являти собою представницьку, “агресивну” (широкої наглядової компетенції), одноосібну модель місцевого омбудсмана загальної компетенції.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авакьян С. А. Местное самоуправлениев Российской Федерации: концепции и решения нового закона / С. А. Авакьян // Вестник Московского университета. Серия "Право". – 1996. – № 2. – С. 18–22.
2. Авер’янов В. Б. Адміністративне право України: доктринальні аспекти реформування / В. Б. Авер’янов // Право України. – 1998. – № 8. – С. 8–13.
3. Автономов А. С. Правовая онтология политики: к построению системы категорій / А. С. Автономов – М.: ООО Фирма "Инфограф", 1999. – 384 с.
4. Автономов А. С. Правовое положение омбудсмана в буржуазном государстве / А. С. Автономов // Советское государство и право. – 1988. – № 3. – С. 116–122.
5. Адміністративне право України: підручник / [ред. В. К. Колпаков., О. В. Кузьменко]. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.
6. Актуальні проблеми становлення та розвитку місцевого самоврядування в Україні : монографія / [Антоненко В. Р., Баймуратов М. О., Батанов О. В. та ін.] ; за ред. В. В. Кравченка, М. О. Баймуратова, О. В. Батанова. – К. : Атіка, 2007. – 864 с.
7. Андрусяк Т. Теорія держави і права / Т. Андрусяк – Львів: Фонд "Право для України", 1997. – 198 с.
8. Арановский К. В. Государственное право зарубежных стран: Учебное пособие / К. В. Арановский – М.: ИНФРА-М ФОРУМ, 2000. – 488 с.
9. Арістова І. В. Державна інформаційна політика та її реалізація в діяльності органів внутрішніх справ України: організаційно-правові засади : дис. … доктора юрид. наук : 12.00.07 / Ірина Василівна Арістова – Харків., 2002. – 408 с.
10. Бакаева Ф. Х. Комментарий к Закону Республики Узбекистан Об Уполномоченном Олий Мажлиса по правам человека (омбудсмане) / Ф. Х. Бакаева – Ташкент : "Адолат", 1998. – 51 с.
11. Бандурка О. О. Управління державною податковою службою в Україні: організаційно-правові аспекти : дис. … доктора юрид. наук : 12.00.07 / Олександр Олександрович Бандурка – К., 2007. – 499 с.
12. Баранов А. А. Права человека и защита персональных данных / А. А. Баранов, В. М. Брыжко, Ю. К. Базанов – К.: Государственный комитет связи и информации Украины, 2000. – 280 с.
13. Батанов О. Місцевий уповноважений з прав територіальної громади в механізмі захисту прав людини (проблеми теорії та практики) / О. Батанов // Право України. – 2001. – № 2. – С. 43-46.
14. Башимов М. С. Институт омбудсмена (Уполномоченного по правам человека и гражданина) в Российской Федерации и за рубежом / М. С. Башимов – М.: МГАДИ, 1997. – 142 с.
15. Башимов М. С. Становление и перспективы института Уполномоченного по правам человека в Российской Федерации / М. С. Башимов // Журнал российского права. – 1998. – № 7. – С. 3–11.
16. Бернард Ф. Філософія інституту омбудсмена / Ф. Бернард // Політика і час. – 1999. – № 2. – С. 64–68.
17. Битяк Ю. П. Державна служба в Україні: проблеми становлення, розвитку та функціонування : дис. … доктора юрид. наук : 12.00.07 / Юрій Прокопович Битяк – Харків., 2006. – 379 с.
18. Богданова Н. А. Категория статуса в конституционном праве / Н. А. Богданова // Вестник Московского университета. – Серия 11, ПРАВО. – 1998. – № 3. – С. 3–20.
19. Бойцова В. В. Институт местного омбудсмена в Великобритании / В. В. Бойцова // Правоведение. – 1993. – № 3. – С. 48–51.
20. Бойцова В. В. Правовой институт омбудсмана: американский опыт / В. В. Бойцова // США – экономика, политика, идеология. – 1995. – № 1 (301). – С. 82–91.
21. Бойцова В. В. Правовой институт омбудсмена в системе взаимодействия государства и гражданского общества : автореф. дис. на обретение науч. степени докт. юрид. наук : спец. 12.00.02 ,,Государственное право и управление, советское строительство, административное право, финансовое право” / В. В. Бойцова. – М., 1995. – 40 с.
22. Бойцова В. В. Служба защиты прав человека и гражданина. Мировой опыт / Бойцова В. В. – М.: БЕК, 1996. – 408 с.
23. Боков Х. Х. Институт омбудсменов (национальные и региональные отношения в России) / Х. Х. Боков, М. Н. Перфильев, Е. Ф. Солопов – М.: ВИУ, 1998. – 31 с.
24. Бондарь Н. С. Права человека и местное самоуправление в Российской Федерации : дис. … доктора юрид. наук : 12.00.02 / Николай Семёнович Бондарь – Ростов-на-Дону, 1997. – 370 с.
25. Борденюк В. І. Місцеве самоврядування та державне управління: конституційно-правові основи співвідношення та взаємодії / В. І. Борденюк – К. : Парламентське вид-во, 2007. – 576 с.
26. Васьковська В. П. Право людини на безпеку та конституційно-правовий механізм його забезпечення : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 ,,Конституційне право; муніципальне право” / В. П. Васьковська. – К., 2006. – 22 с.
27. Великий тлумачний словник української мови / [уклад. і голов. ред. В. Бусел]. – К., Ірпінь : ВТФ "Перун", 2001. – 472 с.
28. Власов И. С. Защита гражданских прав личности в Польше: (институт омбудсмана) / И. С. Власов – М.: ИНИОН АН СССР, 1990. – 33 с.
29. Волинка К. Г. Механізм забезпечення прав і свобод особи: питання теорії і практики : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 ,,Конституційне право; муніципальне право” / К. Г. Волинка. – К., 2000. – 25 с.
30. Волков Н. А. Органы советского государственного управления в современный период / Н. А. Волков – Казань : Изд-во Казанского университета, 1962. – 210 с.
31. Воронов М. П. Місцеве самоврядування України та його акти : навч. посібник / М. П. Воронов – К. : НМК ВО, 1992. – 56 с.
32. Всесвітня декларація місцевого самоврядування (Ріо-де-Жанейро, 23–26 вересня 1985 р.) // Місцеве та регіональне самоуправління. – 1997. – № 1 – 2. – С. 95–97.
33. Гарднер М. Омбудсмен по-английски / М. Гарднер // Контроллинг. – 1994. – № 3. – С. 112–125.
34. Генезис и эволюция института Омбудсмена в Швеции : [сб.науч.трудов / науч.ред. Прокопьев В. П. и др.]. – Калининград: РГУ им. И. Канта, 2005. C. 45–55.
35. Георгіца А. З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії та практики: дис. … доктора юрид. наук: 12.00.02. / Аурел Зиновійович Георгіца – Чернівці, 1999. – 458 с.
36. Головань А. И. Доклад о деятельности Уполномоченного по правам ребенка в городе Москве, о соблюдении и защите прав, свобод и законных интересов ребенка в 2006 году [Електронный ресурс] / А. И. Головань – Режим доступа к докладу : http://ombudsman.mccme.ru.
37. Горян Е. В. Органи місцевого самоврядування в конституційно-правовому механізмі забезпечення основних прав і свобод громадян України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 ,,Конституційне право; муніципальне право” / Е. В. Горян – К., 2005. – 20 с.
38. Григорьев В. А. Становление местного самоуправления в Украине / В. А. Григорьев – Одеса : Юридична література, 2000. – 73 с.
39. Гуценко К. Ф. Правоохранительные органы: учебник / К. Ф. Гуценко, М. А. Ковалев – М. : Зерцало, 1997. – 368 с.
40. Довбиш В. Шляхи вдосконалення політико-правового статусу вітчізняного омбудсмана: застосування західноєвропейського досвіду / В. Довбиш, Н. Кравченко // Конституційне право. – 2007. – №9. – С. 62–65.
41. Доронина О. Н. Принципы института омбудсмена и специфика их реализации в законодательстве постсоциалистических государств Восточной Европы / О. Н. Доронина // Северо-Кавказский юридический вестник. – 2006. – № 3. – С. 142–161.
42. Євінтов В. Зарубіжний досвід: французький посередник з прав людини / В. Євінтов // Український часопис прав людини. – 1995. – № 2. – С. 36–39.
43. Єрмоленко В. М. Майнові правовідносини приватних сільськогосподарських підприємств: теорія, законодавство, практика: монографія / Єрмоленко В. М. – К. : Магістр ХХІ сторіччя, 2005. – 304 с.
44. Заворотченко Т. М. Конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02. ,,Конституційне право; муніципальне право” / Т. М. Заворотченко. – К., 2002. – 19 с.
45. Загребельный А. С. Правовые и организационные вопросы деятельности местных Советов народных депутатов по рассмотрению предложений, заявлений и жалоб : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.02 / Александр Степанович Загребельный – М., 1984. – 206 с.
46. Закоморна К. О. Інститут омбудсмана як засіб забезпечення прав і свобод людини та громадянина (порівняльно-правовий аналіз): дис. … кандидата юрид. наук: 12.00.02.¬ / Катерина Олександрівна Закоморна. – Х., 2000. – 177 с.
47. Закоморна К. Особливості законодавчого регулювання діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини / К. Закоморна // Право України. – 2000. – № 1. – С. 47–50.
48. Зеленцов А. Б. Контроль за деятельностью исполнительной власти в зарубежных странах: учебное пособие / А. Б. Зеленцов – М.: РУДН, 2002. – 190 с.
49. Іванюшенко В. В. Перспективи розвитку законодавства України про право людини і громадянина на безпечне для життя і здоров’я довкілля / В. В. Іванюшенко // Науковий вісник Київського національного ун-ту внутрішніх справ. – 2007. – Вип. 3. – С. 158–166.
50. Интервью с Уполномоченным по правам человека Российской Федерации О. О. Мироновым // Законодательство. – 1999. – № 3. – С. 2–7.
51. Кампо В. Деякі проблеми становлення і розвитку місцевого самоврядування / В. Кампо // Місцеве та регіональне самоврядування. – 1993. – С. 69–73.
52. Карпачова Н. І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини / Н. І. Карпачова – К. : Книжкова друкарня Наукової книги, 2000. – 377 с.
53. Ківалов С. В. Адміністративне право України : навчально-методичний посібник / С. В. Ківалов, Л. Р. Біла – Одеса. : Юридична література, 2002. – 250 с.
54. Кикоть В. О необходимости введения должности Народного правозащитника / В. Кикоть // Конституционный вестник. – 1991. – № 8. – С. 55–59.
55. Клочков В. Г. Взаимодействия Уполномоченного Верховной Рады Украины по правам человека и Генеральной прокуратуры Украины по защите конституционных прав и свобод человека и гражданина / В. Г. Клочков // Весы Фемиды. – 2002. – № 2. – С. 21–27.
56. Князєв В. Конституційні гарантії прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в Україні / В. Князєв // Право України. – 1998. – № 11. – С. 29–31.
57. Коваленко А. А. Конституційно-правове регулювання місцевого самоврядування в Україні: питання теорії та практики / А. А. Коваленко – К. : Атіка, 1997. – 131 с.
58. Коваль Л. В. Адміністративне право: курс лекцій / Леонід Васильович Коваль – К. : Вентурі, 1996. – 208 с.
59. Кодекс України про адміністративні правопорушення : за станом на 1 вересня 2003 р. – К. : НВП "Форум", 2003. – 291 с.
60. Коломоєць Т. О. Адміністративний примус у публічному праві України: теорія, досвід та практика реалізації : дис. … доктора юрид. наук : 12.00.07 / Тетяна Олександрівна Коломоєць – Запоріжжя., 2005. – 455 с.
61. Коломоєць Т. О. Штрафи за законодавством про адміністративні правопорушення України: монографія / Тетяна Олександрівна Коломоєць – Запоріжжя: "ВЕРЖЕ", 2000. – 241 с.
62. Колпаков В. К. Адміністративно-деліктне право у юридично-галузевій парадигмі / В. К. Колпаков // Право України. – 2002. – № 4. – С. 17–21.
63. Комаров С. А. Общая теория государства и права : учебник / С. А. Комаров – М.: Юрайт, 1997. – 412 с.
64. Комарова В. В. Уполномоченный по правам человека в Российской Федерации / В. В. Комарова // Государство и право. – 1999. – № 9. – С. 21–31.
65. Конституционное право. Энциклопедический словарь / [Отв. ред. С. А. Авакьян]. – М.: Норма, 2000. – 688 с.
66. Конституція (Основний Закон) України, прийнята 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141; 2005. – № 2. – Ст. 44.
67. Концепція нової Конституції України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 35. – Ст. 466.
68. Корнієнко М. І. Місцеве самоврядування в Україні / М. І. Корнієнко // Конституційне право в Україні / [за ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики]. – К. : Наукова думка, 1999. – С. 350–369.
69. Кравченко В. В. Конституційні засади місцевого самоврядування в Україні (основи муніципального права) : навч. посібник / В. В. Кравченко, М. В. Пітцик. – К. : "Арарат-Центр", 2001. – 176 с.
70. Кравченко В. В. Муніципальне право України : навч. посібник / В. В. Кравченко, М. В. Пітцик. – К. : Атіка, 2003. – 672 с.
71. Кримінальний кодекс України : прийнятий 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25–26. – Ст. 131.
72. Крылов Б. С. Введение в шведское право / Б. С. Крылов – М. : Юрид. лит-ра, 1986. – 83 с.
73. Куйбіда В. С. Принципи і методи діяльності органів місцевого самоврядування в Україні : монографія / Василь Степанович Куйбіда – К. : МАУП, 2004. – 432 с.
74. Курило В. І. Адміністративні правовідносини у сільському господарстві України : дис. … доктора юрид. наук : 12.00.07 / Володимир Іванович Курило – К., 2007. – 487 с.
75. Курило В. І. До питання розмежування предметів аграрного та адміністративного права / В. І. Курило // Юридична Україна. – 2004. – № 5. – С. 45–48.
76. Курило В. І. До поняття адміністративної юрисдикції у сільському господарстві / В. І. Курило // Вісник прокуратури – 2007. – № 7. – С. 113–118.
77. Курило В. І. До проблеми конституційності повноважень органів адміністративної юрисдикції з накладення штрафу / В. І. Курило // Адвокат. – 2005. – № 2. – С. 3–6.
78. Курило В. І. Адміністративно-правові гарантії місцевого самоврядування в Україні: проблеми теорії та практики реалізації: монографія / За заг. ред. д.ю.н., професора Володмира Івановича Курила. – К. : Магістр – ХХІ сторіччя, 2011. – 140 с.
79. Курило В. І. Правове становище сільськогосподарських інспекцій: проблеми удосконалення / В. І. Курило // Право України. – 1999. – № 6. – С. 87–89.
80. Кушніренко О. Інститут євроомбудсмана: питання теорії і позитивної практики / О. Кушніренко, Ю. Барабаш // Право України. – 2001. – № 6. – С. 44–47.
81. Ледях И. А. Механизмы защиты прав и свобод граждан / И. А. Ледях, О. В. Воробьев, Н. С. Колесова // Права человека: проблемы и перспективы. – М.: ИГиП АН СССР, 1990. – С. 128–154.
82. Лентовска Э. Институт омбудсмена в Европе / Э. Лентовська // Конституционное право: восточноевропейское образование. – 1996. – № 2 (23). – С. 126–132.
83. Литвиненко І. Л. Діяльність органів місцевого самоврядування по забезпеченню конституційних прав та свобод людини і громадянина : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.02 / Литвиненко І. Л. – К., 2003. – 234 с.
84. Лукашева Е. А. Кризисная ситуация в советском обществе и права человека / Е. А. Лукашева // Права человека: время трудных решений. – М. : ИГиП АН СССР, 1991. – С. 71–78.
85. Лукашева Е. А. Права человека: учебник / Лукашева Е. А. – М. : НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – 573 с.
86. Майданник О. О. Інститут омбудсмана у механізмі забезпечення прав людини в Україні / О. О. Майданник // Адвокат. – 2010. – № 7. – С. 12–16.
87. Майданник О. О. Теоретичні проблеми контрольної функції парламенту України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук : спец. 12.00.02. ,,Конституційне право; муніципальне право” / О. О. Майданник. – К., 2008. – 39 с.
88. Макаренко С. Щоб чиновник не плутав закон і дишло / С. Макаренко // Голос України. – 1997. – 12 березня. – С. 3.
89. Малиновський В. Я. Державне управління : навч. посібник / В. Я. Малиновський – [2-ге вид., доп. та перероб.]. – К. : Атіка, 2003. – 576 с.
90. Мамочка В. В. Адміністративно-правові гарантії місцевого самоврядування в Україні : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07 / Віктор Васильович Мамочка – К., 2009. – 207 с.
91. Марцеляк О. В. Гарантії діяльності омбудсмана: національна практика та зарубіжний досвід / О. В. Марцеляк // Конституційне право. – 2003. – № 12. – С. 68–71.
92. Марцеляк О. В. Інститут місцевого омбудсмана: світові моделі / О. В. Марцеляк // Часопис Київського університету права. – 2002. – № 4. – С. 84–87.
93. Марцеляк О. В. Інститут омбудсмана: теорія і практика / О. В. Марцеляк – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – 450 с.
94. Марцеляк О. В. Колегіальні омбудсманівські служби / О. В. Марцеляк // Конституційне право. – 2004. – № 3. – С. 18–21.
95. Марцеляк О. В. Конституційно-правовий статус інституту омбудсмана: світовий досвід та українська модель: дис. … доктора юрид. наук: 12.00.02. / Олег Володимирович Марцеляк. – Х., 2004. – 473 с.
96. Марцеляк О. В. Контрольно-наглядові органи в конституційно-правовому механізмі забезпечення основних прав і свобод громадян України : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.02 / Марцеляк О. В. – Х., 1997. – 218 с.
97. Марцеляк О. В. Міжнародний досвід функціонування деяких спеціалізованих омбудсманів / О. В. Марцеляк // Право України. – 2003. – № 4. – С. 123–127.
98. Марцеляк О. В. Омбудсман з прав дитини: проблеми формування і розвитку у світі і в Україні / О. В. Марцеляк // Право України. – 2003. – № 10. – С. 44–48.
99. Марцеляк О. В. Становлення та статус інституту наднаціональних омбуцманів у Європі / О. В. Марцеляк // Часопис Київського університету права. – 2004. – № 1. – С. 43–47.
100. Марцеляк О. В. Статус і функціонування регіональних представницьких омбудсманів: світовий досвід / О. В. Марцеляк // Право України. – 2004. – № 1. – С. 149–153.
101. Марцеляк О. В. Функції омбудсмана / О. В. Марцеляк // Право і Безпека. – 2003. – № 2’4. – С. 61–66.
102. Матузов Н. И. Теория государства и права: курс лекций / Под ред. Н. И. Матузова, А. В. Малько. – М.: Юристъ, 1997. – 672 с.
103. Миронов О. О. Закон Санкт-Петербурга Об Уполномоченном по правам человека в Санкт-Петербурге / О. О. Миронов // Становление и развитие института Уполномоченного по правам человека в Российской Федерации и её субьектах. Сборник документов. – М. : 2000, – С. 661–668.
104. Миронов О. О. Правовое просвещение в области прав человека, форм и методов их защиты / О. О. Миронов // Безопасность Евразии. – 2000. – № 1. – С. 32–52.
105. Могунова М. А. Парламент Швеции / М. А. Могунова // Парламенты мира. – М. : Высшая школа, 1991. – С. 483–513.
106. Могунова М. А. Швеция: Конституция и законодательные акты / Могунова М. А. – М. : Прогресс, 1983. – 359 с.
107. Муніципальне право України : підручник / [В. Ф. Погорілко, О. Ф. Фріцький, М. О. Баймуратов та ін.]. – К. : Юрінком Інтер, 2001. – 352 с.
108. Мурашин Г. А. Защита прав граждан органами прокуратуры / Г. А. Мурашин // Закон Украины “О прокуратуре”: теория и практика его применения. – Харьков : УЮА, 1992. – С. 16–18.
109. Мычко Н. И. Прокуратура Украины: роль и место в системе государственной власти / Н. И. Мычко – Донецк: Донеччина, 1999. – 256 с.
110. Наулік Н. С. Інститут омбудсмана в Україні та республіці Польша: порівняльне дослідження: дис. … кандидата юрид. наук: 12.00.02.¬ / Наталія Степанівна Наулік – К., 2007. – 216 с.
111. Национальные омбудсмены. Свод правовых положений. – Варшава: MASTER, 1999. – 411 с.
112. “О государственных должностях города Москвы” : Закон города Москвы от 15 июля 2005 г. под № 43 [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://housing.mos.ru.
113. “О мерах по обеспечению конституционных функций Уполномоченного по правам человека” : Указ Президента РФ от 4 августа 1994г. под № 1587 // Собрание законодательства Российской Федерации. – 1994. – № 15. – Ст. 1713.
114. “Об общих принципах организации местного самоуправления в Российской Федерации” : Федеральный закон от 20.08.1995 г. // Собрание законодательства Российской Федерации. – 1995. – № 35. – Ст. 3506; 1996. – № 17. – Ст. 1917.
115. “Об Уполномоченном по правам ребёнка города Москвы” : Закон города Москвы от 3 октября 2001 г. под № 43 [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.ombudsman.mos.ru.
116. “Об уполномоченном по правам человека в Санкт-Петербурге” : Закон Санкт-Петербурга от 17 декабря 1997 г. под № 227-77 [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www. bestpravo.ru.
117. Павловска-Данева А. Омбудсмен как особый вид контроля над органами управления / А. Павловска-Данева // Вестник Московского университета. – Сер. 11, ПРАВО. – 2001. – № 3. - С. 105–110.
118. Погорелко В. Ф. Местные Советы в механизме осуществления функций Советского общенародного государства / В. Ф. Погорелко – К.: Наукова думка, 1986. – 232 с.
119. Подлигайлов П. Н. Местное самоуправление в России / П. Н. Подлигайлов – СПб., 1884. – 200 с.
120. Положення про Уповноваженого з питань захисту прав підприємців: Наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 31 січня 2001 під № 19 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 7. – Ст. 308.
121. Постовой Н. В. Муниципальное право России / Н. В. Постовой – М. : Новый Юристъ, 1998. – 276 с.
122. Потынга А. Права человека в Республике Молдова гарантируются законом и существуют учреждения, которые пытаются их обеспечить / А. Потынга // Парламентский адвокат. – 2000. – № 2. – С. 4–5.
123. “Права людини в Україні – 2005” : доповідь правозахисних організацій / [за ред. Є. Захарова, І. Рапп, В. Яворського]. – Харків : Права людини, 2006. – 350 с. – (Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група).
124. Право громадян у сфері виконавчої влади: адміністративно-правове забезпечення реалізації та захисту / [за заг. ред. В. Б. Авер’янова]. – К. : Науково-виробниче підприємство "Видавництво "Наукова думка" НАН України, 2007. – 585 с.
125. Правовые системы мира. Энциклопедический справочник / [Отв. ред. А.Я. Сухарев]. – 2-е изд., изм. и доп. – М.: НОРМА (Изд-я группа НОРМА-ИНФРА.М), 2001. – 840 с.
126. “Про затвердження Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні” : Постанова Верховної Ради України від 17 грудня 1993 р. № 3748 // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 6. – Ст. 30.
127. “Про інформацію” : Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 65.
128. “Про Концепцію державної регіональної політики” : Указ Президента України від 25 травня 2001 р. № 341 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 22. – Ст. 983.
129. “Про місцеве самоврядування в Україні” : Закон України від 21.05.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
130. “Про місцеві державні адміністрації” : Закон України від 9 квітня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 20–21. – Ст. 190.
131. “Про органи самоорганізації населення” : Закон України від 11 липня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 48. – Ст. 254.
132. “Про ратифікацію Європейської Хартії місцевого самоврядування” : Закон України від 15 липня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 38. – Ст. 249.
133. “Про статус депутатів місцевих рад” : Закон України від 11 липня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 40. – Ст. 290.
134. “Про столицю України – місто Київ” : Закон України від 15 січня 1999 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 11. – Ст. 79.
135. Савенко М. Д. Конституційний Суд і омбудсмен у державному механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина / М. Д. Савенко // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – № 1. – С. 68-83.
136. Савенко М. Д. Правовий статус Конституційного Суду України: дис. … кандидата юрид. наук: 12.00.02. / Савенко Микола Дмитрович – Харків, 2001. – 189 с.
137. Семчик В. І. Круглий стіл з питань аграрної реформи в Україні / В. І. Семчик // Право України. – 1994. – № 10. – С. 90–92.
138. Семчик В. І. Юридична сила закону / В. І. Семчик // Вісник Академії правових наук України. – 1998. № 4 (15). – С. 17–18.
139. Серьогіна С. Г. Теоретично-правові та організаційні засади функціонування інституту президенства в Україні: монографія / С. Г. Серьогіна – Харків: "Ксілон", 2001. – 280 с.
140. Скала Й. Положение и компетенции омбудсмена в конституционно-политической системе буржуазных государств / Й. Скала // Реферативный журнал. – 1991. – № 1. – Серия 4. – С. 65–67.
141. Словарь русского языка / [под ред. С.И. Ожегова]. – 3-е изд. – М. : Сов. энциклопедия, 1968. – 900 с.
142. Советский энциклопедический словарь / [под ред. А. М. Прохорова]. – 3-е изд. – М. : Сов. энциклопедия, 1985. – 1600 с.
143. Советский энциклопедический словарь / [под ред. А. М. Прохорова]. – М. : Советская энциклопедия, 1989. – 1632 с.
144. Соколов А. Н. Парламентский омбудсмен: генезис, функционирование, тенденции развития : учеб. [для студ. высш. учеб. завед.] / А. Н. Соколов, К. Б. Трумпель. – Калининград: Балтийский институт экономики и финансов, 2000. – 94 с.
145. Спиридонов Л. И. Теория государства и права: учебник / Л. И. Спиридонов – М. : "ПРОСПЕКТ", 1997. – 304 с.
146. Сунгуров А. Ю. Сравнительный анализ института омбудсмана : Развитие института Уполномоченного по правам человека в российских регионах : в 2 т. / А. Ю. Сунгурова. – СПб.: "БОРВИК СПб", 1999. – Т. 2: Региональный омбудсман. – 1999. – С. 146–169.
147. Тансыкбаева Г. М. Кто такой омбудсман? / Г. М. Тансыкбаева // Народное слово. – 1997. – 10 января.
148. Тацій В.Я. Правові засоби охорони Конституції / В.Я. Та