МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ЇХ РОЛЬ В РОЗВИТКУ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ: ТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Короткий опис

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

РУДНЄВА Олександра Миколаївна

УДК 340.155+341.231.14

МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ЇХ
РОЛЬ В РОЗВИТКУ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ:
ТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант –
ГОЛОВКО Олександр Миколайович,
доктор юридичних наук,
старший науковий співробітник

Харків – 2011

ЗМІСТ

ВСТУП........................................................................................................... 4

РОЗДІЛ 1. Міжнародні стандарти прав людини: сутність, походження, соціальна та цивілізаційна цінність
1.1. Права людини: ретроспектива становлення та розвитку .................. 19
1.2. Права людини як основа сучасного праворозуміння ........................ 39
1.3. Поняття міжнародних стандартів прав і свобод людини та їх видова характеристика .................................................................................
61
Висновки до Розділу 1 ................................................................................. 87

РОЗДІЛ 2. Міжнародні механізми забезпечення та захисту прав людини
2.1. Міжнародні механізми забезпечення та захисту прав людини: поняття, види, ознаки ...................................................................................
90
2.2. Договори ООН з прав людини як основна форма зовнішнього закріплення міжнародних стандартів прав людини .................................
119
2.3. Захист прав окремих категорій осіб як особлива форма реалізації міжнародних стандартів прав людини .......................................................
145
Висновки до Розділу 2 178

РОЗДІЛ 3. Інституційні механізми забезпечення та захисту прав людини
3.1. Інституційні механізми забезпечення та захисту прав людини як процесуальна-правова гарантія міжнародних стандартів прав людини ..........................................................................................................

181
3.2. Моніторинг дотримання міжнародних стандартів прав людини ..........................................................................................................
209
3.3. Відповідальність держав за порушення міжнародних стандартів прав людини: теоретичні аспекти ...............................................................
237
Висновки до Розділу 3 ................................................................................. 255

РОЗДІЛ 4. Роль міжнародних стандартів прав людини у розвитку правової системи України
4.1. Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародними стандартами прав людини ...........................................................................
258
4.2. Принцип верховенства права як система заснованих на міжнародних стандартах прав людини вимог та проблеми його застосування в Україні .................................................................................

294
4.3. Проблеми застосування міжнародних стандартів прав людини у внутрішньому правопорядку України ........................................................
325
Висновки до Розділу 4 356

ВИСНОВКИ ................................................................................................ 360

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................................................ 371

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Пріоритет прав і свобод людини на початку ХХІ ст. є доктринальною аксіомою та системоутворюючим принципом, що конструює основи правопорядків демократичних правових держав сучасності. Більшість держав об’єднали зусилля для вироблення критеріїв визначення обсягу і змісту прав людини, засобів їх забезпечення та захисту, створивши потужну наднаціональну систему відповідних механізмів в рамках ООН, РЄ, ЄС тощо. Разом з тим, події (політичні, економічні) останніх десятиліть ставлять перед юридичною наукою низку гострих питань. Мова йде про дієвість контрольно-наглядової функції міжнародних установ, індикативність та справедливість їх рішень стосовно дотримання державами взятих на себе зобов’язань, юридичну силу цих рішень та характер внутрішньої юрисдикції щодо них, співвідношення принципу пріоритетності прав людини із принципом суверенітету, компенсаторну функцію наддержавних структур у випадках невиконання національними державами функцій гаранта прав і свобод людини на своїх територіях. Розв’язання вказаних проблем спрямоване на вдосконалення механізмів втілення людиноцентристської концепції права в сучасних політико-правових та економічних реаліях.
У зв’язку з тим, що саме рівень забезпечення та захисту прав людини є основним критерієм оцінки демократичності сучасної держави, країни, які повертаються до правової сім’ї, де сповідуються загальнолюдські цінності, мають виконати низку заходів з приведення у відповідність внутрішньодержавної практики забезпечення прав і свобод людини із загальноцивілізаційними стандартами.
Україна пов’язала розбудову своєї державності з поверненням до континентальної правової сім’ї. Цей процес відбувається на фоні поширення посткласичної правосвідомості, зміцнення позицій критиків правової глобалізації, інтеграції та євроцентристських цінностей. Це, безумовно, ускладнило і без того болісний процес переходу від радянського та пострадянського позитивізму, а також державного етатизму до сучасних моделей праворозуміння, що проявляється як у недоліках законодавчого регулювання, так і у діяльності правоохоронних органів, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Цим обґрунтовується необхідність виявлення універсальних правових цінностей, найбільш ефективних засобів взаємодії правових систем та з’ясування реалістичних сценаріїв подолання існуючих перешкод.
Проблематика прав людини має міждисциплінарний характер, а тому є предметом зацікавленості представників різних юридичних наук: загальної теорії права та держави (включаючи теорію прав людини), конституційного права, міжнародного публічного права прав людини, галузевих юридичних наук тощо.
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертаційної роботи склали наукові праці із філософії та теорії держави і права, розробки фахівців у галузі конституційного та міжнародного права. Вагомий внесок у розробку даної проблеми зробили праці таких вітчизняних авторів як: В. Авер’янов, В. Бабкін, М. Баймуратов, Ю. Барабаш, О. Батанов, А. Георгіца, В. Горбатенко, Л.Г. огли Гусейнов, В. Євентов, В. Журавський, А. Заєць, А. Коваленко, М. Козюбра, А. Колодій, Костицький, І. Кресіна, А. Мартинов, О. Марцеляк, А. Олійник, Н. Оніщенко, М. Орзіх, О. Панкевич, О. Петришин, В. Погорілко, Н. Раданович, П. Рабінович, В. Селіванов, І. Сенюта, О. Скакун, О. Скрипнюк, А. Сіленко, В. Сіренко, В. Тацій, Ю. Тодика, М. Хавронюк, Г. Чанишева, В. Цвєтков, В. Шаповал, С. Шевчук Ю. Шемшученко, І. Яковюк, О. Ярмиш
Значну увагу дослідженню теорії і практики прав і свобод людини і громадянина приділяють і зарубіжні вчені, зокрема Ж.-Ф.Аканджі-Комбе, С. Алексєєв, Ф.Алстон, М.Белл, М. Бондарь, К. Браун, Р. Брілла, К. Бут, Г. Горі, Д. Гом’єн, Л. Гордон, Л. Глухарєва, Д. Донеллі, Л. Зваак, В. Іваненко, І. Іваненко, Д. Куїнн, О. Лукашова, Б. Парех, Г. Стайнер, С.Фабре, Д. Харріс, Т. Херві та інші.
Незважаючи на доволі велику кількість сучасних публікацій, зазначена проблематика, у тому числі через постійний її розвиток і нові виклики практики, не дістає свого повного та всебічного висвітлення. Зокрема, відсутнє комплексне загальнотеоретичне дослідження міжнародних стандартів прав людини під кутом зору їх ролі у формуванні правової системи України. У той же час, проведення такого дослідження вачається важливою складовою подальшого розвитку концепції права прав і свобод людини та слугуватиме основою для подальшого напрацювання способів та засобів, направлених на підвищення ефективності забезпечення та захисту прав людини в Україні.
Вищезазначене визначає актуальність теми дисертаційного дослідження, його мету, завдання та структурно-логічну побудову.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до п. 9.2 Пріоритетних напрямків розвитку наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006 – 2010 роки, а також в рамках планової теми відділу державної правової політики Національного інституту стратегічних досліджень «Нормопроектне забезпечення діяльності Президента України» (РК 01104004005).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні концепції забезпечення міжнародних стандартів прав людини як детермінанти розвитку правової системи України.
Для досягнення зазначеної мети в роботі поставлені такі завдання:
– здійснити ретроспективний комплексний науковий аналіз розвитку доктрини прав і свобод людини з метою виявлення витоків, історичної обґрунтованості та невідворотності появи правової конструкції «міжнародні стандарти прав людини»;
– систематизувати погляди стосовно розвитку сучасного (з другої половини ХХ століття) праворозуміння з метою виявлення ідейних передумов і практичної значущості запровадження міжнародних стандартів прав людини в національні правові системи, зокрема правову систему України;
– визначити сутність, зміст та форми нормативного закріплення правової конструкції «міжнародні стандарти прав людини»;
– окреслити особливості методології дослідження міжнародних стандартів прав людини на наддержавному та національному рівнях;
– охарактеризувати юридичний інститут захисту прав людини, його сутність, структуру нормативних зв’язків всередині нього;
– виробити змістовно-онтологічну характеристику інституту відповідальності за порушення міжнародних стандартів прав людини, проаналізувавши її склад та співвідношення правозастосовчих дій на внутрішньодержавному та наддержавному рівнях;
– проаналізувати правове регулювання в сфері прав людини з метою виявлення співвідношення між міжнародними і регіональними актами у розкритті змісту міжнародних стандартів прав окремих категорій осіб;
– розглянути конвенційні та інституційні механізми забезпечення та захисту прав і свобод людини, визначити їх основні види з урахуванням вивчення інтерпретаційно-правової та контрольно-наглядової діяльності міжурядових ( наддержавних) правозастосовних органів;
– аргументувати, що поняття «гармонізація» законодавства є виразом стійкої тенденції глобалізації та інтеграції у правовій сфері, проявом складних синергетичних та діалогічних процесів, за яких розвивається вітчизняна правова система на сучасному етапі;
– з’ясувати сучасний стан проблеми застосування міжнародних стандартів прав людини у правозастосовчій, передусім судовій практиці України;
– виокремити та розкрити визначальне значення для національної правової системи України принципу верховенства права в аспекті забезпечення прав і свобод людини в Україні;
– сформулювати засадничі положення щодо комплексного впровадження міжнародних стандартів прав людини у внутрішньому правопорядку України;
– довести вирішальне значення правосвідомості та правової культури для забезпечення та захисту прав і свобод людини в Україні.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані з забезпеченням здійснення та захистом прав і свобод людини.
Предметом дослідження є міжнародні стандарти прав людини та їх роль у розвитку правової системи України.
Методи дослідження. Методологічною базою проведеного дослідження є системне поєднання комплексу загальнонаукових та спеціально-наукових методів. До перших належить поєднання діалектичного (у взаємодії та взаємовпливі суспільно-правових явищ, пов’язаних із втіленням міжнародних стандартів прав людини в національну правову систему України) та феноменологічного (у єдності й всебічності правового феномену формування й конкретного впровадження в певну правову систему міжнародних стандартів прав людини). До других належить поєднання історичного, логічного, структурно-функціонального, системно-структурного, порівняльно-правового, формально-догматичного, формально-юридичного методів, а також синергетичної методології.
Історичний і порівняльно-правовий методи застосовувалися для розкриття ґенези та тенденцій розвитку міжнародних стандартів прав людини, правової системи України та еволюції концепту прав людини. За допомогою порівняльно-правового методу проаналізовано сучасний стан забезпечення та захисту міжнародних стандартів прав людини у вітчизняній правотворчій та правозастосовчій практиці, виявлено прогалини у правозастосуванні та тлумаченні міжнародних стандартів прав людини у порівнянні з відповідною практикою у правових системах розвинутих країн Європи.
Формально-догматичний та формально-юридичний методи використовувались при аналізі джерел права, тлумаченні змісту принципів та норм, що становлять міжнародні стандарти прав людини.
Системно-структурний та структурно-функціональний методи стали основою дослідження структури та повноважень основних інституційних органів міжнародних організацій, що здійснюють контроль за дотриманням державами міжнародних стандартів прав людини, що дозволило розкрити природу актів цих органів як форми закріплення і зовнішнього виразу результатів їх діяльності щодо інтерпретації, розвитку та впровадження міжнародних стандартів прав людини.
Механізм впливу міжнародних стандартів прав людини на розвиток національної правової системи розглядається крізь призму взаємозв’язку та єдності теорії і практики, змісту та форми, загального, спеціального та одиничного.
Емпіричну базу дослідження склали не тільки міжнародно-правові акти з прав людини, розроблені та прийняті в рамках міжнародних правозахисних інституцій ООН, ЄС, РЄ, ОБСЄ, рішення моніторингових органів міжнародних правозахисних організацій, матеріали міжурядових конгресів та конференцій неурядових організацій з питань прав людини. Авторкою аналізувалося національне законодавство - проекти нормативно-правових актів, що вносилися у Верховну Раду України, законодавство європейських країн, включаючи процесуальні норми, які регулюють застосування норм міжнародного права прав людини та рішень міжнародних судових установ у національному правозастосуванні.
Протягом 2004-2005 років було проведено опитування (635 осіб) та 3 фокус групи (28 осіб) суддів районних та апеляційних судів з різних областей України з метою вивчення характеру застосування вітчизняними суддями міжнародно-правових актів з прав людини при вирішенні спорів. Результати контент-аналізу цього дослідження були використані при розробці окремих позицій та висновків дисертації.
Також автором протягом 2004-2007 років проводився юридичний аналіз звернень громадян за юридичною допомогою до Міжнародного юридичного центру «Легітим». Аналіз проводився з метою виявлення можливостей застосування положень міжнародних договорів з прав людини для розгляду справ у судах. У цілому було проаналізовано понад 100 справ, які було розглянуто районними, апеляційними, вищими спеціалізованими судами та Верховним Судом України. Окремі справи за пропозицією Верховного Суду України було пізніше видано як модельні. Особистий досвід автора у підготовці альтернативної доповіді про виконання Україною Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та її обговорення з членами Комітету ООН з прав людини, участь в роботі експертних нарад та засідань різних інституцій ООН, під час яких та за участю провідних експертів з різних країн, які представляють різні національні правові системи, вироблялися підсумкові документи з прав людини, дозволили зібрати цінний емпіричний матеріал у вигляді нормативних документів, більшість з яких невідома вітчизняним вченим та правозастосовувачам, матеріалів нарад, доповідей, проектів, а також детально вивчити процесуальні особливості дії міжнародних механізмів забезпечення та захисту прав людини.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній науці комплексним монографічним дослідженням, у якому з’ясовано правову природу та функціональне значення міжнародних стандартів прав людини для сучасного процесу міждержавної правової інтеграції, учасником якої є Україна.
Особисто дисертанткою сформульовано низку положень, які суттєво поглиблюють та збагачують теоретичні знання про права людини та роль міжнародних стандартів прав людини в розвитку правової системи України , зокрема:
Вперше:
- запропоновано авторську дефініцію міжнародних стандартів прав і свобод людини, під якими розуміється вся система основоположних прав і свобод людини, а також фундаментальних загальносоціальних принципів, що мають універсальний та загальний характер, є єдиними для усіх держав, що приєдналися до відповідного міжнародного акта з прав людини (у разі, якщо останній є джерелом їх закріплення), і мають однаковий ступінь імперативності незалежно від того, у якій державі вони застосовуються;
- запропоновано класифікацію міжнародних стандартів прав і свобод людини, визначено її критерії, детально досліджені окремі види. Визначено, що видами міжнародних стандартів прав людини є правові принципи та норми у сфері прав людини. Основними критеріями такої класифікації виступають універсальність, модельність та загальний характер;
- виокремлено форми і види реалізації міжнародних стандартів прав людини; встановлено, що формами реалізації міжнародних стандартів прав людини є їх дотримання, виконання, використання та застосування;
- виокремлено два основні види застосування міжнародних стандартів прав людини у процесі врегулювання відносин усередині держави: 1) самостійне застосування; 2) спільне застосування з релевантними нормами національного законодавства;
- з’ясовано співвідношення та діалектичний зв’язок правових категорій «міжнародні стандарти прав і свобод людини» та «міжнародні механізми забезпечення та захисту прав і свобод людини», проаналізовано їх місце та роль у системі гарантій захисту прав людини, закріплених ст. 55 Конституції України. Визначено, що міжнародні стандарти прав людини набувають своєї імперативної сили через міжнародні механізми забезпечення та захисту прав і свобод людини, під якими розуміється сукупність нормативних (конвенційних) і інституційних (організаційно-правових) засобів, що використовуються на міжнародному та національному рівні з метою належного здійснення та правової охорони міжнародних стандартів прав людини;
Удосконалено:
- теоретико-правове обґрунтування міжнародних стандартів прав людини як явища правової дійсності, а також особливостей їх впровадження до правової системи України у складному взаємозв’язку процесів її розвитку;
- розуміння міжнародного контрольного механізму, який запропоновано розглядати як систему моніторингових заходів, спрямованих на забезпечення належного виконання державами міжнародно-правових актів з прав людини, до яких вони приєдналися;
- критерії класифікації міжнародних правозахисних організацій; зокрема, запропоновано наступні критерії: а) правова підстава діяльності (установчі документи ООН, окремий договір тощо); б) правовий статус організації (структурний підрозділ ООН, самостійна установа, утворена на підставі договору в межах ООН); в) юридична природа наслідків діяльності (інституції, діяльність яких має консультативний характер; моніторингові організації, в тому числі ті, рішення яких містять ознаки імперативності; керівні органи);
- теоретичні положення про основні форми застосування норм міжнародних договорів з прав людини у процесі врегулювання відносин усередині держави;
- теоретичні знання про відповідальність держави за порушення прав людини, що розглядається як різновид юридичної відповідальності, у тому числі за відсутність або недієвість гарантій забезпечення міжнародних стандартів прав людини;
дістали подальшого розвитку:
- знання про сучасні світові тенденції розширення реєстру прав і свобод людини; визначено, що основною закономірністю розвитку доктрини прав і свобод людини у ХХІ ст. стало розширення реєстру основних прав людини (за рахунок екологічних та гуманітарних прав), поглиблення розуміння змісту існуючих загальновизнаних прав людини та правових принципів шляхом інтерпретаційної діяльності компетентних міжнародних організацій з прав людини та діяльності міжнародних судових установ;
- характеристика впливу міжнародних стандартів прав людини на законодавчу практику; встановлено, що цей вплив здійснюється шляхом: а) прямого закріплення міжнародних стандартів в текстах нормативно-правових актів; б) оцінки внутрішньодержавного законодавства на предмет його відповідності міжнародним стандартам прав людини; в) забезпечення відповідності самого законодавчого процесу міжнародним стандартам забезпечення прав людини. Вплив міжнародних стандартів на судову та іншу правозастосовчу практику здійснюється шляхом: а) безпосереднього звернення суб’єкта правозастосування до міжнародних стандартів прав людини при розгляді конкретної життєвої ситуації, що потребує правового регулювання; б) оцінки застосованого припису національного законодавства на предмет його відповідності міжнародним стандартам прав людини; в) тлумачення приписів національного законодавства у світлі міжнародних стандартів прав людини; г) здійснення правозастосовчої діяльності у відповідності з базовими вимогами, що висувають міжнародні стандарти прав людини;
- знання про ознаки правової системи; запропоновано виділяти такі її ознаки, як функціональна цілісність, стійка структура, відкритий характер, відносна самостійність як елементів, що входять до правової системи, так і правової системи в цілому;
- положення про інтегруючу роль принципів права у функціонуванні правової системи; визначено, що ці принципи, засновані на загальновизнаних цінностях і спрямовані на забезпечення реалізації прав людини та основних свобод, що, в свою чергу, також є правовими цінностями, на яких будується правова система.
Особистий внесок здобувача Дисертація виконана самостійно. Наукові ідеї, що належать співавторам опублікованих праць, у дисертації не використовувались. У статті «Процедура контролю за виконанням державою зобов'язань згідно з Конвенцією про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок», написаній у співавторстві з Христовою Г.О., особисто дисертанткою досліджено особливості здійснення Комітетом з ліквідації дискримінації щодо жінок моніторингу дотримання державами прав жінок, питання юридичної сили загальних рекомендацій Комітету та правові наслідки їх невиконання державами-учасницями.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що: викладена у дисертаційному дослідженні інформація, висновки та пропозиції спрямовані насамперед на вдосконалення правотворчої та правозастосовчої діяльності. Вони були використані в процесі підготовки нових, внесення змін до чинних нормативно-правових актів різними суб’єктами правотворчого процесу, про що свідчить довідка про впровадження, надана Представником Президента у Верховній Раді України (№29-02/10 від 14.01.2011). У подальшому вони будуть застосовуватися Національним інститутом стратегічних досліджень при підготовці науково-правових експертиз законодавчих актів та у нормопроектувальній роботі. Висновки дослідження також можуть бути використані при розробці спеціальних законодавчих актів, спрямованих на визначення юридичної сили міжнародних стандартів прав людини, їх місця у вітчизняному правовому регулюванні. У правозастосовчій діяльності використання одержаних результатів дозволить підвищити ефективність забезпечення та захисту прав людини, насамперед, шляхом покращення практичної діяльності органів виконавчої влади, адвокатури, суду. У науково-дослідній сфері результати дисертаційного дослідження, які в сукупності становлять юридичну теорію міжнародних стандартів прав людини, можуть бути основою для подальшої розробки проблем прав людини, їх забезпечення та захисту. Здобутки дисертаційного дослідження можуть використовуватися у навчальному процесі при викладанні окремих тем курсу теорії держави і права, зокрема «Правовий статус людини і громадянина».У правовиховчій сфері положення і висновки дисертації можуть бути використані у роботі з підвищення правової культури та правосвідомості широкого загалу громадян – як державних службовців, працівників органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, правоохоронних органів, так і представників громадських організацій та пересічних громадян.
Окремо слід сказати, що автор, використавши матеріали дисертації, одноособово підготувала підрозділ «Принцип верховенства права» до Послання Президента України В.Ф. Януковича до Українського народу (з Експертною доповіддю Національного інституту стратегічних досліджень «Україна ХХІ століття. Стратегія реформ і суспільної консолідації», акт впровадження НІСД від 23.07.2010 № 293/353), а також два підрозділи у колективній монографії НІСД «Україна в 2010 році: щорічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку».
Апробація результатів дисертації відбувалася шляхом оприлюднення її концептуальних положень на 49 міжнародних та всеукраїнських і регіональних науково-практичних конференціях, семінарах, «круглих столах», 12 з яких проходили поза межами України, у тому числі: Щорічна конференція Бюро з Демократичних інститутів та прав людини з питань прав людини (Варшава, Польща, жовтень 2004 р.); семінар експертів з питання демократії та верховенства права (офіс Верховного комісара ООН з прав людини (Женева, Швейцарія, лютий 2005 р.); Четверта зустріч з питань реформи правозахисних установ ООН (Женева. Швейцарія, червень 2005 р.); конференція з питання «Застосування Конвенції ліквідації всіх форм дискримінації жінок та Факультативного протоколу до Конвенції» (Куала-Лумпур, Малайзія, серпень 2005 р.); «Юридична відповідальність держави за порушення прав жінок» (Берн, Швейцарія, вересень, 2005 р.); 10 Форум Асоціації Жінки – за розвиток (Бангкок, Таїланд, листопад 2005 р. ); Четверта асамблея Всесвітнього руху за демократію (Стамбул, Туреччина, квітень 2006 р.); Форум «За майбутнє демократії» (Москва, Росія, лютий 2006 р.); Шостий Міжнародний Форум нових або реставрованих демократій (Доха, Катар, жовтень 2006 р.); УБУНТУ Форум мережі громадських організацій (Женева, Швейцарія, листопад 2006 р.); Робоча зустріч великої вісімки та паралельний форум (Амман, Йорданія, грудень 2006 р.); 6 сесія Ради ООН з прав людини (Женева, Швейцарія, вересень 2007 р.); також: “Гендерні аспекти європейського права. Досвід адаптації законодавства країн Центральної та Східної Європи" (Киів, 11 жовтня 2005 р.); «Роль Верховної Ради України у впровадженні Закону України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків ” (Київ, 24-25 листопада 2005); «Декларація про суверенітет України - передумова її незалежності та демократичного розвитку»(Харків, 16 червня 2010 р.); «Актуальні проблеми адміністративного права та адміністративної діяльності» (Донецьк, 10 грудня 2010 р.); «Громадянське суспільство і права людини» (Харків, 9 грудня 2010 р.); «Теорія і практика сучасного права» (Херсон, 29 жовтня 2010 р.); «Правова система України: проблеми і тенденції розвитку: матеріали міжнародної наукової практичної конференції» (Харків, 3 червня 2010 р.).
Положення дисертаційного дослідження були впроваджені автором в роботу 680 українських суддів районних та апеляційних судів загальної юрисдикції у 2004-2006 роках шляхом проведення 11 «круглих столів» та семінарів на тему «Роль міжнародних стандартів прав людини у здійсненні правосуддя в Україні», презентовані на спеціальному засіданні в залі Пленуму Верховного Суду України, про що свідчить стенограма заходу (Київ, грудень 2005 року); а також ( згідно з актом впровадження НІСД від 10.12.2010 № 293/512) використані при підготовці Національним інститутом стратегічних досліджень науково-правових експертиз проектів законів України (у рамках науково-дослідної роботи «Нормативне забезпечення діяльності Президента України»), зокрема: пропозицій до проекту Закону України “Про внесення змін до окремих законів України» (щодо запровадження посади Представника з прав дитини) (від 16.05.2008 № 2489) в частині тлумачення правової природи парламентського контролю, що здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; пропозицій до проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (від 29.04.2010 № 6358) щодо уточнення правового статусу особи, на користь якої прийнято рішення Європейського суду з прав людини; зауважень до проекту Закону України «Про Концепцію державної інформаційної політики» (вiд 13.10.2010 № 7251) щодо потреби приведення до міжнародних стандартів національного правового регулювання у сфері інформаційних відносин, зокрема, дотримання вимог Європейської Конвенції прав людини та основоположних свобод щодо невтручання держави у діяльність ЗМІ та недопущення цензури; зауважень до проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про міжнародні договори України» (щодо неприпустимості порушення прав і обмеження соціальних гарантій громадян при укладенні міжнародних договорів)” (від 15.09.2010 № 7129) в частині аналізу порядку визнання Україною дії міжнародних договорів, що обмежують конституційні права громадян України. Наукові положення дослідження також були застосовані при підготовці науково-правової експертизи проектів законів України «Про мови в Україні» № 1015-3; «Про благодійництво та благодійні організації» № 6343; «Про державне стратегічне планування»; Указу Президента України «Про Національну стратегію щодо запобігання та протидії корупції на 2010-2014 роки»; Стратегії реформ місцевого самоврядування в Україні, що є додатком до Указу Президента України «Про заходи з підготовки проведення реформ місцевого самоврядування в Україні».
Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження відображені у 47 наукових працях, у т.ч. 23 статтях у фахових наукових виданнях.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 411 сторінок. Основний текст складає 370 сторінок, список використаних джерел – 41 сторінку (424 назви).

Список літератури

ВИСНОВКИ

1. Ідеї та цінності демократичної, соціальної, правової держави виступають головними орієнтирами відродження і розбудови української державності, здійснення комплексу соціально-економічних і політико-правових перетворень. Відповідно до вимог сприйнятої європейської моделі державотворення і зобов’язань, узятих Україною в зв’язку з інтеграцією до європейських наддержавних структур (Ради Європи, ОБСЄ і Європейського Союзу) відбувається удосконалення організації державної влади, трансформуються завдання і функції держави, зазнає певних змін порядок реалізації суверенних прав і повноважень.
2. Концепт пріоритету людини над державою являється наріжним каменем формування конституційного ладу держав, що належать до європейської цивілізації. Ідея верховенства прав людини як найвищої соціальної цінності виступає системоутворюючою та фундаментальною константою для подальшого розвитку правової системи України, є орієнтиром для здійснення ефективних реформ та перетворень.
3. Природноправова концепція прав і свобод людини проходить довгий шлях свого становлення та розвитку, та є результатом синтезу ідей та підходів багатьох поколінь філософів, вчених, політиків, громадських діячів. ХХ ст. засвідчує остаточне сприйняття саме цього концепту як базового та визначального для всього людства шляхом об’єктивації природноправових підходів у базових міжнародних деклараціях та договорах з прав людини.
4. В умовах демократичної і правової держави принцип обмеженості держави правами й свободами людини має:
- пронизувати всю політико-правову надбудову держави, бути критерієм для усвідомлення допустимих меж втручання держави в суспільне і приватне життя, відправною точкою при конституційному закріпленні права народу;
- брати участь у визначенні конституційного ладу держави;
- використовуватися при визначенні обсягу завдань держави в сфері захисту прав національних меншин, обов’язків держави по захисту права приватної власності, свободи політичної діяльності, гарантованості усіх інших прав і свобод людини і громадянина.
Визнання обмеженості держави правами й свободами людини і громадянина означає невтручання держави у певні сфери життя людини, надання людині реальних можливостей захистити свої права перед державою, її органами та посадовими особами визначеним законодавством шляхом.
5. Сучасне праворозуміння обумовлено змінами у світогляді, що відбулися у зв'язку з формуванням постіндустріального, постмодерного суспільства, підґрунтям для формування якого були важливі наукові відкриття ХХ ст. Наукове бачення світу стає все більш плюралістичним, набуває поширення підхід до концепції прав людини, що полягає у визнанні їх онтологічної діалогічності, що поєднує у своїй взаємодії як саму норму права, так і її сприйняття у правосвідомості та реалізацію у правовій поведінці. Ознакою сучасної правової доктрини став концепційний плюралізм та поява синтетичних міжконцепційних підходів до прав людини, формування нових методологічних підходів до праворозуміння. При цьому теорія природного права продовжує відігравати Визначальну роль в процесі формування ідеї забезпечення прав людини та є основою сучасного праворозуміння.
6. Категорія міжнародних стандартів прав людини охоплює всю систему основоположних прав і свобод людини, а також фундаментальних загальносоціальних принципів, що мають універсальний та загальний характер, є єдиними для усіх держав, що приєдналися до відповідного міжнародного акта з прав людини (у разі, якщо останній є джерелом їх закріплення), а вимоги, закріплені в ньому, мають однаковий ступінь імперативності незалежно від того, у якій державі вони застосовуються.
Міжнародні стандарти прав людини набувають свого визнання та об’єктивації у другій половині ХХ ст. Як синергетичне утворення, міжнародні стандарти, набуваючи ознак універсальності, зумовлюють верховенство ідей природного права та відхід від юридичного позитивізму.
7. Багатоаспектність проблематики міжнародних стандартів прав людини обумовлює необхідність здійснення їх класифікації. Найбільш доцільною є класифікація міжнародних стандартів на міжнародні стандарти-принципи та стандарти-норми у сфері прав людини. Вказана класифікація має важливе змістовне та прикладне значення, оскільки дозволяє виокремити не лише формальні, а й сутнісні властивості відповідних стандартів, визначити їх роль та місце у правовому регулюванні.
8. Проблеми правозастосування в Україні засвідчують недостатність формального закріплення певного комплексу прав людини на рівні внутрішнього законодавства для реального гарантування їх здійснення. Це підкреслює необхідність запровадження дієвих гарантій прав людини, особливе місце серед яких посідають міжнародні механізми забезпечення та захисту прав людини, наддержавний статус яких здатний забезпечити реалізацію ідеї про людину як найвищу соціальну цінність, незалежно від волі держав.
9. Механізми забезпечення та захисту прав людини пропонується визначати як сукупність нормативних (конвенційних) і інституційних (організаційно-правових) засобів, що використовуються на міжнародному та національному рівні з метою належного здійснення та правової охорони міжнародних стандартів прав людини.
Конвенційними механізмами реалізації та захисту прав людини виступають базові міжнародні договори з прав людини, прийняті в межах ООН та ратифіковані більшістю країн світу, а інституційними – органи та міжнародні організації, діяльність яких спрямована на моніторинг дотримання прав і свобод людини, прийняття дій щодо недопущення та припинення таких порушень.
10. Реалізація міжнародних стандартів прав людини є втіленням у реальних суспільних відносинах універсальних принципів та норм загального характеру, що встановлюють ідеальні моделі закріплення, реалізації та (або) охорони прав і свобод людини. Таким чином, реалізація міжнародних стандартів прав людини виступає як результат – стан впорядкованості суспільних відносин на основі принципів та норм міжнародного права прав людини. Реалізацію міжнародних стандартів прав людини можна також розглядати як процес здійснення державою – учасницею міжнародного договору з прав людини своїх зобов’язань щодо імплементації цих стандартів у законодавство та правозастосовну практику.
11. Міжнародні договори ООН з прав людини мають такі особливості:
1) передбачають певні права людини і заходи для їхнього захисту, які повинні визнавати і реалізовувати держави-учасниці договору. Таким чином, вони регулюють не стільки взаємини держав-учасників, що притаманно класичному міжнародному публічному праву, скільки стосунки між державами-учасницями та їх власними громадянами.
2) міжнародний характер договорів проявляється не у взаємних зобов’язаннях держав-учасниць такого договору, а в тому, що договір закріплює певні уніфіковані підходи до прав людини, є певним мінімальним стандартом прав людини, що визнається всіма державами. Універсальність основних прав і свобод людини є наслідком вказаної особливості міжнародних договорів з прав людини.
3) запровадження договорами ООН з прав людини окремих органів, що здійснюють контроль за їх дотриманням. Класичне міжнародне право також знає випадки, коли для моніторингу за дотриманням положення міжнародного договору створюється спеціальний орган, проте такий орган не буває незалежним від держав-учасниць. Комітети ООН, що створюються як моніторингові органи за виконанням державами своїх зобов’язань по конвенціях та пактах, не залежать від держав-учасниць, а їх експерти діють в особистій якості, не представляючи держав, громадянами яких вони є.
12. У ХХ – ХХІ ст. можна виділити таку закономірність розвитку природного права, як спрямованість на захист ідентичності соціальних груп і конкретних людей, які виявляються під загрозою уніфікації універсалізуючої ідеї держави. Природне право постає світоглядною основою принципу мультикультуралізму і ґрунтується на ідеї прав людини як найвищої соціальної цінності, одного з визначальних вимірів людського буття, «природи людини». Базові міжнародні договори з прав людини проголошують загальний захист громадянських, політичних, соціальних, економічних та культурних прав, що гарантуються кожній людській істоті. Поряд з цим, з метою підвищення ефективності правової охорони прав людини, в основу подальшої нормотворчості ООН було покладено й суб’єктний критерій. Таким чином з’явилися спеціальні договори з прав людини, які передбачають захист окремих категорій людей – жінок, дітей, інвалідів, трудящих-мігрантів.
13. Діяльність міжнародних органів та організацій, що становлять інституційний механізм реалізації та захисту прав людини, виражається у прийнятті значної кількості документів тлумачення змісту прав людини, сутності окремих положень міжнародних договорів. У цьому спостерігаються суттєві теоретичні закономірності впливу міжнародних наддержавних організацій на національні державні структури. Ця інтерпретаційна функція реалізується Комітетами ООН, передусім, у процесі розгляду доповідей держав-учасниць та індивідуальних скарг. Результат тлумачення положень знаходить відображення в Загальних рекомендаціях, що містять детальні роз’яснення юридичного змісту окремих положень міжнародних договорів, процедур їх застосування у національному правозастосуванні.
Особливу актуальність має питання про юридичну силу таких актів тлумачення положень міжнародних договорів. З точки зору науки теорії держави і права воно має бути розв’язане як теоретично, так практично – шляхом відповідних нормотворчих заходів. З огляду на це, доцільним вважається прийняття в Україні окремого нормативного або інтерпретаційного акта, яким би визначалася юридична сила таких документів та їх співвідношення з внутрішніми нормативно-правовими актами.
14. Загальна мета правозахисних інституцій ООН полягає у забезпеченні всебічного захисту та охорони прав людини, проте поряд з цим вони мають низку відмінностей у своїй організаційній та функціональній структурі, засадах, принципах та порядку організації діяльності.
Запропоновано такі критерії класифікації правозахисних інституцій ООН: 1) правова підстава діяльності (створена вона на підставі установчих документів, окремих договорів тощо); 2) правовий статус організації (діє вона у якості структурного підрозділу ООН чи як самостійна установа, утворена на основі ООН); 3) юридична природа наслідків діяльності (тут слід виділяти інституції, діяльність яких має консультативний характер; моніторингові організації – як ті, що наділені механізмами надання своїм рішенням обов’язковості та забезпечення їх втілення, так і ті, що не володіють такими механізмами; керівні органи).
15. В результаті аналізу структури та організаційно-процедурних аспектів функціонування комітетів ООН вони можуть бути охарактеризовані як універсальні правозахисні міжнародні організації, сформовані з незалежних експертів, що діють у складі ООН, основним завданням яких є здійснення моніторингових функцій щодо виконання державами відповідних міжнародних договорів з прав людини, рішення яких мають зобов’язуючий характер та є обов’язковими для виконання державами-учасницями.
16. Під поняттям моніторингу дотримання міжнародних стандартів прав людини запропоновано розуміти систему моніторингових заходів, спрямованих на забезпечення належного виконання державами міжнародно-правових актів, до яких вони приєдналися. При чому ці заходи здійснюються зовнішніми, «чужими» по відношенню до держави інституціями (а не її внутрішньодержавними органами), створеними за домовленістю держав. Компетенція таких моніторингових органів поширюється на державу, що виявила на це згоду шляхом приєднання до відповідного міжнародно-правового документу, який передбачає створення моніторингового органу та (або) закріплення за ним певних контрольних повноважень.
17. Належний рівень реалізації та захисту міжнародних стандартів прав людини можливий лише за умови ефективного функціонування інституту міжнародної відповідальності держав. Юридичну відповідальність пропонується розглядати не лише як негативні наслідки невиконання (неналежного виконання) державою покладених на неї обов’язків щодо забезпечення та захисту прав людини, настання яких пов’язане із можливістю застосування заходів зовнішнього примусу, а й як внутрішню настанову щодо сумлінного ставленням до своїх обов’язків, активної спрямованості на їх реалізацію.
18. Специфіка міжнародно-правової відповідальної держав полягає в особливому суб’єктному складі правовідносин, що виникають в процесі її реалізації. На відміну від юридичної відповідальності у внутрішньодержавному праві, де один одному протиставляються правові статуси суб’єкта, уповноваженого притягати до відповідальності, та правопорушника, міжнародна відповідальність держав базується на якісно відмінних засадах. Її суб’єктами виступають рівноправні та незалежні одна від одної держави, жодна з яких не має формальних переваг щодо наявності важелів впливу на іншу.
19. В Україні діє принцип автоматичної інкорпорації міжнародних договорів. Самовиконувані норми (або норми прямої дії) не вимагають конкретизації і вживання додаткових законодавчих заходів з боку держави для їх реалізації на національному рівні. Процес реалізації самовиконуваних норм міжнародних договорів ідентичний реалізації норм національного права. Несамовиконувана норма, як правило, покладає на держав-учасниць міжнародного договору зобов’язання забезпечити певний бажаний фактичний результат, який має бути досягнуто, може вказувати на конкретні заходи, яких повинна вжити держава-учасниця відповідного міжнародного договору для досягнення таких результатів і виконання передбачених даним договором зобов’язань.
Після того, як держава визнала для себе обов’язковість норми міжнародного права, яка є самовиконуваною (шляхом ратифікації, приєднання тощо), вона може бути безпосередньо застосована без звернення до національного законодавства у разі виникнення фактичної ситуації, на яку поширюється дія даної норми. Що стосується несамовиконуваних норм міжнародного права, то після включення їх до національної правової системи держава повинна прийняти низку нормативно-правових актів, положення яких конкретизуватимуть дані норми. Тільки після цього несамовиконувані норми міжнародного акта можуть застосовуватися для врегулювання відносин усередині держави і лише разом із нормами національного законодавства, які їх конкретизують.
20. Можна виділити дві основні форми застосування норм міжнародних договорів у процесі врегулювання відносин усередині держави: 1) самостійне застосування норм міжнародного договору; 2) спільне застосування норм міжнародного договору і релевантних норм національного законодавства.
Перша форма включає: а) застосування норм міжнародного права за наявності в акті внутрішнього законодавства прямого відсилання до нього; б) застосування норми міжнародного договору для врегулювання внутрішньодержавних відносин за наявності прогалини у внутрішньому законодавстві – при використанні аналогії права; в) застосування норми міжнародного договору у разі колізії з нормою внутрішнього законодавства, що регулює ті ж відносини.
Друга форма включає: а) одночасне застосування норми міжнародного договору і норми внутрішнього законодавства, які регулюють одні й ті самі відносини і не суперечать одне одному; б) застосування норми міжнародного договору і норми внутрішнього законодавства, що конкретизує норму міжнародного договору.
21. Система вимог, заснованих на міжнародних стандартах, відповідно до якої сьогодні має функціонувати весь механізм правового регулювання з метою забезпечення та захисту прав і свобод людини, складає вагому складову змісту такого принципу побудови і функціонування національної правової системи як верховенства права. Вимога гарантування прав людини і основних свобод стає змістовним елементом принципу верховенства права і через нього дієвим інструментом регулювання суспільних відносин. Цим зумовлюється особлива визначальна та фундаментальна роль верховенства права як міжнародного стандарту прав людини та «мега-принципу» на етапі трансформації правової системи України.
22. Вплив міжнародних стандартів прав людини на національну правову систему здійснюється за такими напрямами:
1) вплив міжнародних стандартів на законодавчу практику шляхом: а) прямого закріплення міжнародних стандартів в текстах нормативно-правових актів; б) оцінки внутрішньодержавного законодавства на предмет його відповідності міжнародним стандартам прав людини; в) забезпечення відповідності самого законодавчого процесу міжнародним стандартам забезпечення прав людини;
2) вплив міжнародних стандартів на судову та іншу правозастосовчу практику шляхом: а) безпосереднього звернення суб’єкта правозастосування до міжнародних стандартів прав людини при розгляді конкретної життєвої ситуації, що потребує правового регулювання; б) оцінки застосованого припису національного законодавства на предмет його відповідності міжнародним стандартам прав людини; в) тлумачення приписів національного законодавства у світлі міжнародних стандартів прав людини; г) здійснення правозастосовчої діяльності у відповідності з базовими вимогами, що висувають міжнародні стандарти прав людини.
23. До неналежної реалізації вітчизняними правозастосовчими органами міжнародних стандартів прав і свобод людини нерідко призводить низький рівень правосвідомості окремих посадових осіб, та правової культури в цілому. Основною передумовою ефективної реалізації міжнародних стандартів забезпечення та захисту прав і свобод людини в правовій системі України є сприйняття їх юридичної та загальносоціальної цінності учасниками правових відносин. Цим зумовлюється особливе значення правової культури суспільства, особистості, правозастосовувачів, а також провідна роль правової культури у процесі забезпечення міжнародних стандартів прав людини. У цьому зв’язку велику роль у підвищенні рівня правової культури суспільства має відігравати не тільки держава, але й громадські організації, правозахисники та активісти, громадянське суспільство у цілому.
24. Перешкодою на шляху приведення української системи захисту основних прав людини до міжнародного рівня є сприйняття юридичної природи цих прав людини виключно з позитивістських позицій, залишене у спадщину з радянських часів. Традиційно українські науковці-позитивісти не визнають de facto прямої дії конституційних норм про права і свободи людини та громадянина у справах, коли ці норми не можуть застосовуватися судами безпосередньо, а потребують конкретизації шляхом прийняття законів, які визначатимуть зміст цих прав та встановлюватимуть обмеження на їх реалізацію.
25. Міжнародні стандарти прав і свобод людини визначають подальший розвиток правової системи України, що відбувається через: а) участь України у міжнародних організаціях з захисту прав людини, ратифікацію міжнародних договорів, що визнають, гарантують та захищають права людини. Таким чином, міжнародні стандарти стають частиною внутрішнього права України; б) активну діяльність інститутів громадянського суспільства. Високий рівень правової культури громадян дає змогу використовувати весь спектр механізмів правового захисту як на національному, так і міжнародному рівні. Значну роль також відіграють громадські організації всіх рівнів, діяльність яких спрямована на захист прав і свобод людини; в) застосування уповноваженими органами, в першу чергу, органами судової влади міжнародних стандартів прав і свобод людини при вирішенні конкретних правових спорів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдулаев М. И. Теория государства и права : [учебник ] / Абдулаев М. И. – [2-е изд.]. – М. : Финансовый контроль, 2004. – 410 с.
2. Абу Салех Мухамед. Міжнародно-правове регулювання статусу трудящих-мігрантів : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.11 «Міжнардне право» / Абу Салех Мухамед. – К., 1999. – 19 с.
3. Авер’янов В. Б. Організація виконавчої влади і права людини в світлі адміністративної реформи / В. Б. Авер’янов // Вісник державної служби України. – 1997. – № 4. – С. 60–65.
4. Азаров А. Права человека. Международние и российские механизмы защиты / Азаров А., Ройтер В., Хюфнер К. – М. : Московская школа прав человека, 2003. – 560 с.
5. Алексеев С. С. Право и правовая система / С. С. Алексеев // Правоведение. – 1980. – № 1. – С. 27–34.
6. Алексеев С. С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования / Алексеев С. С. – М. : Статус, 1999. – 710 с.
7. Алексеев С. С. Теория права / Алексеев С. С. – М. : БЕК, 1994. – 224 с.
8. Ализаде И. Общий концептуальный подход к правам человека / И. Ализаде // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2010. – Вип. 47. – С. 623–628.
9. Альтернативна доповідь про виконання Факультативного протоколу до Конвенції про права дітей щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://childrights.in.ua/upload/CRC_OPSC_Ukraine_alternative%20report%201_rus_10.2006.pdf
10. Альтернативний звіт про реалізацію Україною положень Конвенції ООН про права дитини [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://issuu.com/everychild/docs/report-ukr?mode=embed&layout=http%3A%2F%2Fskin.issuu.com%2Fv%2Flight%2Flayout.xml&showFlipBtn=true
11. Анісімова М. Ф. Зобов’язання України щодо прав людини у зв’язку зі вступом до роди Європи : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.11 «Міжнародне право» / М. Ф. Анісімова. – К., 2001. – 16 с.
12. Антонович М. Україна в міжнародній системі захисту прав людини : [монографія] / М. Антонович. – К. : “КМ Академія”, 2000. – 128 с.
13. Аристотель. Политика / Аристотель. – М. : Книжный двор, 1911. – 466 с.
14. Афанасьев В. С. Общая теория государства и права : учебник / [Афанасьев В. С., Герасимов А. Л., Гойман В. И. и др.] ; под ред. В. В. Лазарева. – [3-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Юристъ, 2001. – 520 с.
15. Афонін Е. А. Велика розтока (глобальні проблеми сучасності: соціально-історичний аналіз) / Афонін Е. А., Бандурка О. М., Мартинов А. Ю. – К. : Вид-во ПАРАПАН, 2002. – 352 с. – (Укр. тов-во сприяння соц. інноваціям).
16. Баиева Н. А. Понятие и виды юридических гарантий социального государства / Н. А. Баиева // Труды юридического факультета Северо-Кавказского государственного технического университета : сб. науч. трудов – 2004. – Вып. 5. – С. 42–48.
17. Баймуратов М. А. Защита прав женщин и детей в период кризисных ситуаций и международное право / М. А. Баймуратов, Аль Нсур Мохаммад Айдель Карим Мусса. – Одесса : Юрид. лит., 2003.– 219 с.
18. Баймуратов М. О. Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу: політико-правовий аналіз / М. О. Баймуратов, С. В. Максименко // Право України. — 2001. — № 10. — С. 101—104.
19. Байниязова З. С. Принципы и правовая система / З. С. Байниязова – Саратов : Саратовская гос. академия права, 2006. – 152 с.
20. Бандурка О. О. Адміністративно-правове регулювання міграційного процесу в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право» / О. О. Бандурка. — Х., 2002 — 19 с.
21. Баршиц И. Международное право и национальная система России / И. Баршиц // Журнал российского права. – 2001. – № 2. – С. 61–70.
22. Бахрах Д. Н. Административное право : [учебник] / Бахрах Д. Н. – М. : БЕК, 1997. – 350 с.
23. Бачинин В. А. Синергетическая методология и социология права / В. А. Бачинин // Методология гуманитарного знания в перспективе ХХІ века : материалы Международной науч. конф. (г. Санкт-Петербург, 18 мая 2001 г.). – СПб. : Изд-во Санкт-Петербургского философского общества, 2001. – Вып. 2. – С. 15–20. – (Серия „Symposium”).
24. Бачинин В. А. Философия права и преступления / Бачинин В. А. – Харьков : Фолио, 1999. – 607 с.
25. Бачинін В. А. Філософія права : підручник для юрид. спец. вищих навч. закладів / Бачинін В. А., Журавський В. С., Панов М. І. – К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 472 с.
26. Безобразов Н. А. О началах внешнего государственного права / Безобразов Н. А. – СПб., 1838. – 95 с.
27. Белянская О. В. Механизм непосредственной реализации прав и свобод личности : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Белянская О. В. – М., 2003. – 182 с.
28. Берман Г. Дж. Западная традиция права: эпоха формирования / Берман Г. Дж. – М. : Издательство Московского университета, 1994. – 592 с.
29. Бігун В. С. Верховенство права чи панування людини? Про юридичний сервілізм чи друге значення поняття «правозахист» / В. С. Бігун // Юридична газета. – 2007. – № 7 (91). – С. 3.
30. Бігун В. С. Людина в праві: аксіологічний підхід : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.12 «Філософія права» / В. С. Бігун. – К., 2004. – 19 с.
31. Бігун В. С. Людина в праві: деякі аксіологічно-правові аспекти проблематики / В. С. Бігун // Часопис Київського університету права. – 2003. – № 3. – С. 8–13.
32. Бігун В. С. Погляди на людину в праві в працях Б. О. Кістяківського. До питання про дослідження людини в праві / В. С. Бігун // Держава і право : зб. наук. праць. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. – № 21. – С. 83–91.
33. Бігун В. С. Проблематика “людина в праві” у працях сучасних німецьких дослідників філософії права / В. С. Бігун // Держава і право : зб. наук. праць. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2002. – № 15. – С. 27–35.
34. Білозьоров Є. В. Правові гарантії захисту прав і свобод людини в Україні: реалії та проблеми / Є. В. Білозьоров //Адвокат. – 2009. – № 8 (107). – С. 26–30.
35. Блажевич Ю. Ю. Концепції поділу відповідальності держав: міжнародно-правовий аспект / Ю. Ю. Блажевич // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 2. – С. 105–108.
36. Бойко А. И. Системная проблематика в философии и праве / А. И. Бойко // Философия права. – 2003. – № 1 (7). – С. 22–27.
37. Болотіна Н. Б. Право соціального захисту: становлення і розвиток в Україні / Болотіна Н. Б. – К. : Знання, 2005. – 381 с.
38. Бондаренко Н. О. Розвиток прав жінок в УССР: національний та міжнародний аспекти (1917–1991) : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Бондаренко Н. О. – Харків, 2004. – 235 с.
39. Братусь С. Н. Юридическая ответственность и законность / Братусь С. Н. – М. : Юрид. лит., 1976. – 216 с.
40. Брюггер В. Образ людини у концепції прав людини / В. Брюггер // Проблеми філософії права. – К.; Чернівці : Рута, 2003 – Т. 1. – С. 136–146.
41. Буржуазная философия ХХ века / [под ред. Л. Н. Митрохина, Т. И. Ойзермана, Л. Н. Шершенко]. – М. : Политиздат, 1974. – 335 с.
42. Бурлак О. В. Поняття міжнародного стандарту в міжнародному праві прав людини / О. В. Бурлак // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2006. – Вип. 33. – С. 509–515.
43. Буткевич В. Г. Міжнародне право. Основи теорії : підручник / Буткевич В. Г., Мицик В. В., Задорожній О. В. ; за ред. В. Г. Буткевича. – К. : Либідь, 2002. – 608 с.
44. Вагизов Р. Г. Международно-правовые стандарты в сфере защиты прав человека: нормативно-правовая основа международной системы защиты прав человека / Р. Г. Вагизов // Российская юстиция. – 2008. – № 5. – С. 34–36.
45. Василенко В. А. Ответственность государств за международные правонарушения / Василенко В. А. – К. : Вища Школа, 1976. – 246 с.
46. Венгеров А. Б. Синергетика, юридическая наука, право / А. Б. Венгеров // Советское государство и право. – 1986. – № 10. – С. 36–45.
47. Верланов С. О. До характеристики тлумачення приписів Європейської соціальної хартії Комітетом незалежних експертів / С. О. Верланов // Права людини і Україна : праці Львівської лабораторії прав людини Академії правових наук України (Серія І. Дослідження і реферати. Вип. 2) / [редкол.: П. М. Рабінович (голова) та ін.]. – Львів : Світ, 1999. – С. 47–53.
48. Верланов С. О. Економічні і соціальні права людини: європейські стандарти та їх впровадження в юридичну практику України (загальнотеоретичне дослідження) / С. О. Верланов ; [редкол.: М. П. Рабінович та ін.]. – Львів : Край, 2009. – 196 с.
49. Верланов С. О. Загальнолюдські цінності як основа уніфікації змісту прав людини (за матеріалами практики Європейського комітету соціальних прав) / С. О. Верланов // Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи) : зб. статтей учасників Другого всеукраїнського «круглого столу» (Львів, 1–2 грудня 2006 р.). – Львів : Край, 2007. – С. 32–41.
50. Верланов С. О. Стандарти прав людини: спроба загальнотеоретичної характеристики / С. О. Верланов // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні : матеріали ХІ Ррегіональної наук.-практ. конф. (Львів, 3–4 лютого 2005 р.). – Львів : Юрид. факультет Львівського нац. ун-ту імені Івана Франка, 2005. – С. 57–58.
51. Ветютнев Ю. Ю. Синергетика в праве / Ю. Ю. Ветютнев // Государство и право. – 2002. – № 4. – С. 64–69.
52. Витрук Н. В. Общая теория юридической ответственности : [монография] / Витрук Н. В. – М. : Норма, 2009. – 259 с.
53. Від виключення до рівності. Реалізація прав людей з інвалідністю : практичний посібник для парламентарів щодо Конвенції про права інвалідів та Факультативного протоколу до неї / [підготов. Управлінням Верховного Комісара ООН з прав людини]. – Женева : ООН, 2007. – 173 с.
54. Від прав людини – до прав дитини [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://pravaditej.org.ua/news/20081029310
55. Выполнение Конвенции о ликвидации всех форм дискриминации в отношении женщин в Украине: позиция государства и взгляд гражданского общества : сб. документов / А. Н. Руднева, А. А. Христовая ; наук. ред. А. Н. Руднева. – Харьков : Спайк, 2003. – 237 с.
56. Воеводин Л. Д. Конституционные права и обязанности советских граждан / Воеводин Л. Д. – М. : Изд-во Московского ун-та, 1972. – 189 с.
57. Войшвило Е. К. Понятие / Войшвило Е. К. – М. : Наука, 1967. – 286 с.
58. Волинка К. Г. Теорія держави і права : [навч. посібник] / Волинка К. Г. – К. : МАУП, 2003. – 240 с.
59. Волощук А. М. Теоретико-правові аспекти реалізації державного управління в умовах демократизації політичної системи : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07 / Волощук Анатолій Миколайович. – Харків, 2004. – 216 с.
60. Воронкова И. В. Закон как приоритетная форма советского права : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; история правовых учений» / И. В. Воронкова. – Саратов, 1989 – 22 с.
61. Воскобитова М. Р. Международные механизмы защиты прав человека [Електронний ресурс] / М. Р. Воскобитова. – Режим доступу :
http://www.advocacy.kg/all_adv/theory4.htm
62. Вступ до теорії правових систем : монографія / [за заг. ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко]. – К. : Вид-во „Юридична думка”, 2006. – 432 с.
63. Гавердовский А. С. Имплементация норм международного права / Гавердовский А. С. – К. : Вища школа, 1980. – 320 с.
64. Гаращук В. М. Про взаємозв’язок права, законодавства і законності / В. М. Гаращук // Проблеми законності. – 2001. – № 48. – С. 70–81.
65. Гарчева Л. П. Конституционное право Украины : учеб. пособие / Л. П. Гарчева, А. Н. Ярмыш. – Симферополь : ДОЛЯ, 2000. – 336 с.
66. Гегель Г. Основи філософії права, або Природне право і державознавство / Г. Гегель ; [пер. з нім. Р. Осадчука, М. Кушніра]. – К. : Юніверс, 2000. – 336 с.
67. Гельвеций К. А. О человеке, его умственных способностях и его воспитании / Гельвеций К. А. – М. : Соцэкгиз, 1938. – 329 с.
68. Гетьман І. В. Загальнотеоретична компонента поняття прав людини крізь практичну призму міжнародних стандартів та вітчизняного законодавства / І. В. Гетьман // Громадянське суспільство і права людини: матеріали міжнародного науково-практичного семінару, 2010 р., Харків [редкол. Ю. П. Битяк, І. В. Яковюк, Г. В. Чапала]. – Х. : НДІ держ. буд-ва та місц. самоврядування, 2010. – С. 33– 35.
69. Георгіца А. З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії та практики / Георгіца А. З. – Чернівці : Рута, 1998. – 484 с.
70. Гладких В. И. Социальные права граждан Украины: Конституционно-правовой аспект / Гладких В. И. – Харьков : Факт, 2005. – 286 с.
71. Гоббс Т. Избранные произведения : в 2 т. / Т. Гоббс. – М. : Мысль, 1964–1964. –
Т. 1. – 1964. – 583 с.
72. Головатий С. П. Верховенство права : [монографія] : у 3 кн. / Головатий С. П. – К. : Фенікс, 2006–2006. –
Кн. 1: Від ідеї – до доктрини. – 2006. – 623 с.
73. Головатий С. П. Верховенство права : [монографія] : у 3 кн. / Головатий С. П. – К. : Фенікс, 2006–2006. –
Кн. 2: Верховенство права: від доктрини до принципу. – 2006. – XІiii–Іvi, с. 625–1276.
74. Головатий С. П. Верховенство права: Ідея. Доктрина. Принцип : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія державни і права; історія політичних і правових учень» / С. П. Головатий. – К., 2008. – 36 с.
75. Гранат Н. Л. Понятие источников права и их виды / Н. Л. Гранат // Юрист. – 1998. – № 9. – С. 5–11.
76. Гринь Д. О. Стан правової культури пострадянського суспільства / Д. О. Гринь // Вісник Одеського національного університету. – 2008. – Т. 13. – Вип. 10. – С. 18–24.
77. Грищук О. Основні етапи формування міжнародного механізму захисту прав людини / О. Грищук // Актуальні питання реформування правової системи України : зб. наук. статей за матеріалами ІІ Міжвузівської наук.-практ. конф., 27–28 травня 2005 р. – Луцьк, 2005. – С. 140–143.
78. Грищук О. Принципи співвідношення міжнародного та внутрідержавного права щодо прав людини / О. Грищук // Вісник Львівського університету. – 2006. – Вип. 42: Серія юридична. – С. 3–9.
79. Грищук О. Природне право як духовна (ідеальна) основа позитив¬ного права / О. Грищук // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. – Львів, 2006. – Вип. 2. – С. 27–35.
80. Грищук О. Природне право як форма об’єктивації цінності людини / О. Грищук // Вісник Львівського університету. – 2007. – Вип. 43: Серія юридична. – С. 3–8.
81. Грищук О. В. Людська гідність у праві: філософський аспект : – автореф. дис. на здобуття наук.о ступеня доктора юрид. наук : спец. 12.00.12 «Філософія права» / О. В. Грищук. – Харків, 2008. – 36 с.
82. Гроций Г. О праве войны и мира. Три книги, в которых объясняются естественное право и право народов, а также принципы публичного права / Г. Гроций ; [пер. с латын. А. Л. Саккети]. – М. : Госиздат, Юрид. лит., 1956. – 867 с.
83. Грушова А. Т. Проблеми захисту прав людини в діяльності ООН : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.04 «Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку» / А. Т. Грушова. – К., 2004 – 20 с.
84. Гудима Д. А. Філософсько-антропологічний підхід – методологічний фундамент сучасної юридичної науки / Д. А. Гудима // Проблеми філософії права. – К.; Чернівці : Рута, 2003 – Т. 1. – С. 122–126.
85. Гурвич Г. Д. Философия и социология права: Избранные сочинения / Гурвич Г. Д. – СПб. : Издательский Дом С.-Петерб. гос. ун-та; Изд-во юрид. факультета С.-Петерб. гос. ун-та, 2004. – 848 с.
86. Гусейнов Л. Г. К вопросу об объективной ответственности в сфере международной защиты прав человека / Л. Г. Гусейнов // Вопросы устойчивого и бескризисного развития : научно-периодическое издание Международной кафедры ЮНЕСКО и Сибирского отделения РАН. – Новосибирск, 1999. – № 1. – С. 63–68.
87. Гусейнов Л. Г. Особенности толкования международных договоров о правах человека / Л. Г. Гусейнов // Белорусский журнал международного права и международных отношений. – 1999. – № 2. – С. 3–5.
88. Гусейнов Л. Г. Ответственность государств за нарушение договорных обязательств в области прав человека (на примере Европейской конвенции о правах человека) / Л. Г. Гусейнов // Московский журнал международного права. – 1998. – Спец. вып. – С. 140–168.
89. Гусейнов Л. Г. Права человека – обязательства государства: проблема коррелятивности / Л. Г. Гусейнов // Юридический вестник. – Одесса, 1999. – № 3. – С. 63–65.
90. Гусейнов Л. Г. Правило про вичерпання місцевих засобів правового захисту і міжнародна відповідальність за порушення прав людини / Л. Г. Гусейнов // Держава i право : зб. наук. праць. Юридичнi i полiтичнi науки). – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 1999. – Вип: 3. – С. 253–261.
91. Гусейнов Латіф Гусейн огли. Відповідальність держав за порушення міжнародних зобов’язань у галузі прав людини : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук : спец. 12.00.11 «Міжнародне право» / Латіф Гусейн огли Гусейнов. – К., 2000. – 36 с.
92. Давидова М. В. Концепція прав людини і громадянина в сучасних теоріях демократії / М. В. Давидова //Держава і право : зб. наук. праць. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – Вип. 13. – С. 552–558.
93. Дайси А. В. Основы государственного права Англии. Введение в изучение английской конституции / Дайси А. В. / Под ред. П.Г. Виноградова. - М.: Типография товарищества И.Д. Сытина, 1907. - 695 с.
94. Дайсі Альберт. Вступ до вчення про право Конституції / Альберт Дайсі // Антологія лібералізму: політико-правові вчення та верховенство права. – К. : Книги для бізнесу, 2008. – С. 510–529.