Міжнародно-правове співробітництво у захисті права власності в системі Ради Європи

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

На правах рукопису

Яковлєв Андрій Анатолійович

УДК 341.176(4)

Міжнародно-правове співробітництво
у захисті права власності в системі Ради Європи

Спеціальність 12.00.11— міжнародне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник —
доктор юридичних наук, професор
Буроменський
Михайло Всеволодович

Харків— 2009

ЗМІСТ

ВСТУП......4

РОЗДІЛ 1. Становлення інституту захисту права власності як права
людини в системі Ради Європи
1.1. Передумови формування публічно-правового захисту права
власності у міжнародному праві .............................................14
1.2. Закріплення права на вільне володіння своїм майном у загальному
та регіональному міжнародному публічному праві ..........28
Висновки до розділу 1 ..........................................................................................51

РОЗДІЛ 2. Практика Європейського суду з прав людини
та формування європейських стандартів захисту права власності
2.1. Чинники та механізми розвитку правових позицій Європейського
Суду з прав людини в тлумаченні інституту права власності..........57
2.2. Концепція «майна»: застосування принципу автономності
конвенційного поняття ....64
2.3. Критерії прийнятності втручання у повноваження власника....73
2.4. Природа та зміст позитивних зобов’язань держави....82
2.5. Проблема реституції власності.....88
Висновки до розділу 2 ..........................................................................................95

РОЗДІЛ 3. Імплементація норм про захист права власності
в українське законодавство та правозастосовчу практику
3.1. Українське законодавство про місце норм Конвенції про захист прав
людини та основоположних свобод у законодавстві України .......................100
3.2. Правові позиції Європейського суду з прав людини у захисті
права власності у справах щодо України .....123
3.3. Теоретичні та організаційно-правові проблеми імплементації
в Україні правових позицій Європейського суду з прав людини
стосовно захисту права власності .................................................................137
Висновки до розділу 3 ........................................................................................153

ВИСНОВКИ........159

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...........166

ВСТУП

Актуальність теми. Встановлення у державі цивілізованих відносин власності є запорукою формування в ній дієвої демократії. Не випадково право на вільне володіння своєю власністю знайшло закріплення в одному з фундаментальних європейських міжнародних договорів Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р.(ЄКПЛ) (ст. 1 Протокол 1). За кількістю скарг, поданих до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) скарги про порушення права власності займають третє місце. Одна з перших справ проти України, розглянутих ЄСПЛ, також була пов’язана саме з порушенням права власності. Згодом таких справ щодо України розглянуто більше тридцяти. Відповідної правової визначеності вимагає і зовнішньополітична пріоритетність для України вступу до Європейського Союзу, що ставить питання про ефективність створених в державі адміністративних та судових процедур захисту прав людини, зокрема такого з них, як право власності.
Україна знаходиться у такій міжнародно-правовій ситуації, що вимагає нагального вирішення низки теоретичних і практичних питань, пов’язаних з реалізацією міжнародно-правової норми про захист права власності, яка закріплена у Протоколі 1 до ЄКПЛ. Цим, в першу чергу, обумовлена актуальність цього дослідження. Крім того, в сучасній доктрині залишається дискусійним питання про місце ЄКПЛ в системі українського національного законодавства. Зокрема, існує необхідність правового аналізу механізму застосування у судовій практиці актів тлумачення ст. 1 Протоколу 1 ЄКПЛ Європейським судом з прав людини. Зберігаються колізії конвенційної норми про право власності з українським законодавством, що у свою чергу потребує додаткового вивчення шляхів їх розв’язання. У зв’язку з цим існує необхідність з’ясування напрямків подальшої національної імплементації в Україні конвенційної норми про захист права власності та дослідження особливостей правових заходів, пов’язаних з такою імплементацією. Нарешті, в Україні не завершено правову реформу, на зміст якої суттєво впливають зобов’язання, прийняті Україною у зв’язку з вступом до Ради Європи (РЄ) і підписанням ЄКПЛ.
Вищеназвані чинники визначають актуальність теми дисертації та її важливість з точки зору доктрини та практики міжнародного права.
В Україні дослідженню міжнародно-правого співробітництва в системі Ради Європи у захисті права власності до цього часу не приділялося належної уваги. Немає жодного спеціального монографічного дослідження особливостей виконання Україною міжнародно-правових зобов’язань щодо захисту права власності, що виникли у зв’язку із вступом України до РЄ та ратифікацією ЄКПЛ. Проте ці питання привертають все більшу увагу вітчизняних юристів, зокрема, теоретиків права (П. М. Рабінович, І. М. Панкевич, Н. М. Раданович, С. В. Шевчук питання національної імплементації Конвенції), цивілістів (Н. С. Кузнєцова реалізація норм Конвенції у цивільному праві), фахівців з міжнародних відносин (В. Є. Мармазов, І. С. Піляєв загальні питання реалізації норм Конвенції). Окремі питання цієї проблеми з позицій міжнародного права досліджували А. Л. Федорова (загальна характеристика міжнародно-правових зобов’язань за Конвенцією), В. Н. Денисов, В. І. Євінтов, М. В. Буроменський (співвідношення міжнародного права і українського законодавства).
Між тим в зарубіжній міжнародно-правовій доктрині досить ретельно вивчаються як загальні питання міжнародно-правових зобов’язань за Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, так і пов’язані із реалізацією ст. 1 Протоколу 1 (Д. Гом’єн, М. Дженіс, Л. Зваак, Р. Кэй, Ф. Ліч, Д. Харріс, М. Карсс-Фріск та ін.)
В дисертації проаналізовані вітчизняні загальнотеоретичні міжнародно-правові дослідження ( А. С. Гавердовський, В. Н. Денисов, В. І. Євінтов, Л. Д. Тимченко) і спеціальні роботи українських юристів, що присвячені міжнародно-правовому захисту прав людини (М.В. Буроменський, В. Г. Буткевич, Л. Г. Заблоцька, І. В. Николайко, А. В. Федорова). У роботі використані міжнародно-правові дослідження зарубіжних юристів (Л. П. Ануфриєва, С.Девідсон, Г. В. Ігнатенко, В. А. Карташкін, Ю. М. Колосов, І. І.Лукашук, П. Маланчук, Р. А. Мюллерсон, М.Ейкхерст, Д. Гом’єн, М. Карсс-Фріск, Д.Харріс та ін.)
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого згідно із цільовою комплексною програмою Проблеми історії, теорії та практики державного права зарубіжних країн і міжнародного права” (державний реєстраційний номер 0106u002284).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є визначення особливостей міжнародно-правового співробітництва у захисті права власності як права людини та аналіз пов’язаних з таким співробітництвом міжнародно-правових зобов’язань, що випливають зі ст. 1 Протоколу 1 ЄКПЛ, актів її тлумачення ЄСПЛ, виявлення особливостей подальшої імплементації цих зобов’язань у законодавство України, а також дослідження основних напрямків підвищення ефективності реалізації цієї норми на національному рівні.
Для досягнення визначеної мети в дисертації поставлено такі головні завдання:
- дослідити генезис у міжнародному праві права людини на вільне здійснення права власності;
- визначити соціальну та політико-правову обумовленість процесу формування у міжнародному праві норми про право людини на вільне володіння своєю власністю;
- теоретично осмислити зміст права людини на вільне володіння своєю власністю, закріпленого ст. 1 Протоколу 1 до ЭКПЛ, з тим, щоб визначити його природу та сутність;
- дослідити динамічну практику тлумачення ЄСПЛ права на вільне володіння своєю власністю;
- встановити обсяг міжнародно-правових зобов’язань України за Протоколом 1 до ЄКПЛ;
- провести узагальнення правових позицій ЄСПЛ при оцінці законодавства та практики в українських справах про захист права на вільне володіння своєю власністю;
- дослідити особливості застосування ст. 1 Протоколу 1 до ЄКПЛ в українській судовій практиці;
- провести аналіз правових механізмів реалізації в Україні стандартів ЄКПЛ у захисті права власності;
- з’ясувати можливості впливу на законодавство і судову практику актів тлумачення ЄСПЛ ст. 1 Протоколу 1 до ЄКПЛ;
- надати висновки та сформулювати рекомендації щодо міжнародно-правової і національно-правової імплементації в українське законодавство міжнародно-правових норм про право людини на вільне володіння своєю власністю.
Об’єкт дослідження міжнародно-правові відносини з регулювання та контролю дотримання права людини на вільне володіння своєю власністю державами-учасницями Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Предмет дослідження генезис становлення та розвиток права на вільне володіння своїм майном в загальному міжнародному праві та правовому просторі Ради Європи, тлумачення цього права ЄСПЛ, міжнародно-правові зобов’язання України щодо його забезпечення та особливості імплементація у внутрішньому правопорядку держави.
Методи дослідження. Для досягнення наукової об’єктивності результатів дисертаційного дослідження використано широкий комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, властивих як правознавству взагалі, так і міжнародному праву зокрема. У процесі дослідження генезису права власності в міжнародному праві було застосовано історичний метод; при вивченні міжнародно-правових стандартів права власності методи системного аналізу і синтезу; при розгляді універсальних та регіональних стандартів і механізмів захисту цього права методи аналогії та конкретизації. Використання формально-юридичного та порівняльно-правового методів надало можливість встановити юридичний зміст міжнародно-правових норм про вільне володіння своєю власністю й дослідити засоби їх захисту міжнародними судовими органами.
У роботі використано теоретичні положення загальної теорії права, історії держави і права, державного права іноземних країн, міжнародного права, а також конституційного права України.
Комплексний підхід до дослідження проблем і використання зазначених методів дозволили всебічно розглянути розвиток і сучасний стан захисту права на вільне володіння своєю власністю як складової частини міжнародного права у сфері прав людини, а також проблеми міжнародно-правового співробітництва України щодо захисту цього права.
Емпіричною базою дослідження є найважливіші міжнародно-правові акти про право власності як право людини, зокрема, акти РЄ, рішення ЄСПЛ, що вплинули на тлумачення ст. 1 Протоколу 1 до ЄКПЛ. В роботі також проаналізовано національно-правові акти та судові рішення держав-учасниць ЄКПЛ, що характеризують особливості національної імплементації права на вільне володіння своїм майном. Досліджені нормативно-правові акти України, що мають колізії зі ст. 1 Протоколу 1 до ЄКПЛ.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що автором вперше в українській міжнародно-правовій науці здійснено системне комплексне дослідження міжнародно-правового співробітництва у захисті права людини на вільне володіння своєю власністю та пов’язаних з цим зобов’язань за ст. 1 Протоколу 1 до ЄКПЛ та актів її тлумачення Європейським судом з прав людини, шляхів подальшої імплементації цієї норми у законодавство України з метою підвищення ефективності її реалізації. Наукова новизна також визначається сучасною постановкою проблеми, вивченням нових тенденцій розвитку права на вільне володіння своєю власністю, що розглядаються в цій роботі. У результаті проведеного дослідження дисертантом одержано нові наукові положення, висновки та пропозиції, які становлять особистий здобуток дисертанта і виносяться на захист, а саме:
Уперше:
визначено, що норма ст. 1 Протоколу 1 до ЄКПЛ є європейським мінімальним стандартом захисту права на вільне володіння своєю власністю та створює певну відправну точку у розумінні міжнародно-правового змісту цього права. Ця норма є комплексною й динамічною нормою, зміст якої постійно уточнюється, розширюється та трансформується;
з’ясовано специфіку правових позицій ЄСПЛ при розгляді «українських справ», визначено їх вплив на прецедентну практику Суду;
досліджено на теоретичному рівні універсальні та європейські міжнародно-правові норми про право на вільне володіння своєю власністю, здійснено порівняльний аналіз їх тлумачення на універсальному та регіональному рівнях;
надано характеристику видів та особливостей застосування українськими судами практики ЄСПЛ за ст. 1 Протоколу 1, що ґрунтується на аналізі процесуальних документів українських судів,;
дістала критичного аналізу практика застосування Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (ВВРУ. 2006. №30. Ст.260) у справах про захист права на вільне володіння своєю власністю та внесено пропозиції щодо вдосконалення такої практики;
здійснено оцінку та узагальнення правових позицій Європейського суду з прав людини при оцінці українського законодавства та судової практики у справах про захист права на вільне володіння своєю власністю;
Удосконалено:
висновок про застосування динамічної практики тлумачення та принципу автономності конвенційних понять щодо тлумачення поняття «власність» в ст.1 Протоколу 1 та сформульовані базові положення, що мають аналізуватись в контексті тлумачення поняття «власність»;
порівняльно-правове дослідження універсальних і європейських (РЄ) міжнародних організаційно-правових механізмів гарантування й захисту права на вільне володіння своєю власністю. Зокрема розкрито правові колізії у розумінні відповідних норм міжнародного права Комітетом з прав людини та ЄСПЛ;
­ розуміння обсягу міжнародно-правових зобов’язань України за Протоколом 1 до ЄКПЛ та запропоновані відповідні зміни до українського законодавства;
Дістали подальшого розвитку висновки:
про право людини на вільне володіння своєю власністю як публічно-правову цінність, що знайшла закріплення у міжнародному праві та пов’язується ним із основами публічного ладу держави;
про соціальну та політико-правову обумовленість процесу формування у міжнародному праві норми про право людини на вільне володіння своєю власністю, який безпосередньо пов’язаний з закріпленням цього права в буржуазних конституціях, та із становленням міжнародно-правової концепції прав людини;
про помітні відмінності у становленні та розвитку права на вільне володіння своєю власністю у загальному та регіональному міжнародному праві, внаслідок чого найбільш повну характеристику та захист такого права надано в межах регіонального міжнародно-правового співробітництва, передусім у рамках РЄ;
про природу та зміст права на вільне володіння своїм майном у ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що привнесло низку новел у міжнародне публічне право, пов’язаних як із конкретизацією змісту права, та й зі створенням міжнародних механізмів його захисту;
про зміст чинників, що мають вплив на зміни в тлумаченні конвенційних норм про захист права на вільне володіння своєю власністю та ґрунтуються або на змінах в суспільстві (суспільний контекст правозастосування), або на змінах в правових засобах регулювання відносин власності в рамках національних правових систем, або відображають європейські інтеграційні тенденції;
про неподільність прав людини в контексті автономного тлумачення поняття «майно» як підставу для звернення до ЄСПЛ з метою захисту соціальних та економічних прав людини;
про існування певного алгоритму оцінки обґрунтованості втручання у здійснення права власності, та визначені відповідні стадії такої оцінки.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що здійснений в дисертаційному дослідженні правовий аналіз, основні положення і висновки показують становлення як загальної міжнародно-правової норми, так і норми правопорядку Ради Європи про право людини на вільне володіння своєю власністю.
Запропоновані в дисертації положення, висновки та рекомендації мають практичне значення й адресну спрямованість. Зокрема результати дослідження можуть застосовуватися в науково-дослідницькій роботі з проблем гарантування й захисту права людини на вільне володіння своєю власністю; в науково-освітній діяльності - при викладанні курсів «Міжнародне право», «Міжнародний захист прав людини» та «Міжнародне гуманітарне право», в науково-методичній роботі - для вдосконалення навчальних програм з міжнародного публічного та гуманітарного права, при підготовці підручників і навчально-методичних посібників; у правотворчій діяльності як теоретичний матеріал при розробці, обговоренні, укладанні міжнародно-правових документів та національних нормативних актів, спрямованих на захист права власності; в практиці судових, правотворчих органів, а також правозахисними неурядовими організаціями.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею, в якій вирішується конкретне наукове завдання щодо комплексного аналізу права на вільне володіння своєю власністю, та пов’язаних з цим зобов’язань за ст. 1 Протоколу 1 до ЄКПЛ і актів її тлумачення ЄСПЛ, шляхів і механізмів його забезпечення в міжнародному праві, а також розроблення пропозицій з подальшої імплементації цієї міжнародно-правової норми в законодавстві України. Усі теоретико-методологічні, науково-аналітичні висновки та рекомендації зроблені автором самостійно на основі аналізу міжнародно-правових актів, наукової літератури, опрацювання практики ЄСПЛ та українських судів. За темою дослідження автором одноосібно підготовлено й опубліковано три наукових статті.
Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, розглядалися й обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародного права і державного права зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Основні положення дисертаційного дослідження пройшли апробацію на: Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених та здобувачів «Сучасні проблеми юридичної науки: стан і перспективи розвитку» (м.Харків, 21-22 листопада, 2005 р., тези опубліковано); міжнародній науково-теоретичній конференції «Соціально-політичні протиріччя та проблеми соціального партнерства» («ХVI Харківські політологічні читання») (м. Харків, 15 червня 2005р., тези опубліковано);міжнародному науково-експертному симпозіумі круглому столі «Тенденції розвитку національних фінансових систем за умов глобалізації» (м. Київ, 29 листопада 2007 р., тези опубліковано).
Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження викладено в трьох наукових статтях у фахових виданнях та трьох тезах доповідей у наукових збірниках.
Структура та обсяг дисертації. Відповідно до мети, завдань, предмету та логіки дослідження обрано структуру дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, поділених на десять підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 183 сторінки. Кількість використаних джерел— 186 найменувань.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дослідженні було проведене комплексне вивчення міжнародно-правового співробітництва держав Ради Європи у захисті права людини на вільне володіння власністю, шляхів і механізмів його забезпечення в міжнародному праві, а також розроблено пропозиції з подальшої імплементації цього права в національне законодавство. Одержані наукові та практичні результати дослідження вирішують важливе науково-прикладне завдання щодо співробітництва держав Ради Європи у міжнародно-правовому захисті права вільно володіти своїм майном. Усе це дає можливість сформулювати такі узагальнюючі положення та висновки:
1. Право на вільне володіння власністю є одним з прав людини, яке часто розглядають виключно у приватноправовому розумінні. Такий підхід суттєво звужує поняття цього права, яке може бути охарактеризоване також і з публічно-правової точки зору. Можна помітити принаймні два аспекти, що дають можливість досліджувати таке з публічно-правової точки зору: по-перше, це дослідження права власності з точки зору співвідношення міжнародного і внутрішнього права (імплементаційний аспект); по-друге, це дослідження права власності як такого, що лежить в основі публічного ладу демократичних країн і тому має конституційне закріплення та спирається на публічно-правові механізми захисту.
2. Формування у міжнародному праві норми про право людини на вільне володіння своєю власністю мало соціальну та політико-правову обумовленість. У соціальному аспекті це право як загальне природне невідчужене право людини формувалось разом з розвитком ідеології демократичного конституціоналізму. Це означало, що право на вільне володіння власністю почали розглядати у суспільстві як таке, що має найбільше значення для людської істоти. Саме у такому вигляді норма про право людини на вільне володіння власністю знайшла місце у буржуазних конституціях й розвивалася одночасно як конституційно-правова та цивільно-правова норма. Ця концепція згодом лягла в основу міжнародно-правового розуміння інституту права власності: у приватноправовому сенсі право власності було знайоме міжнародному праву набагато раніше його публічноправовового розуміння як права людини на вільне володіння власністю— для цього мала спочатку розвинутися міжнародно визнана концепція прав людини, що лежить в основі представницької демократії як певного виду політичного режиму.
3. Право на вільне володіння власністю як право людини є складним для міжнародно-правового захисту. Його закріплення у міжнародному публічному праві відбувалося повільно не з правових, а з політико-ідеологічних причин. Специфіка цього права з самого початку перешкоджала його включенню до загальновизнаних міжнародних каталогів прав людини. Протистояння двох світових соціально-економічних систем після Другої світової війни об’єктивно віддзеркалилося у загальних міжнародних договорах про права людини. Ця ситуація у загальному міжнародному праві збереглася до цього часу. Серед загальних міжнародних договорів про права людини право на володіння власністю рідко згадується. Тому загальне конвенційне міжнародне право дуже рідко містить тлумачення права людини на володіння своєю власністю.
4. Єдиним міжнародним актом загального характеру, що закріплює право людини на вільне володіння своєю власністю, є Загальна декларація прав людини, що називає це право і опосередковано (ч. 1 ст. 2, де проголошується заборона дискримінації, у тому числі на ґрунті майнового стану) і прямо (ч. 1 ст. 17). Універсальні міжнародні договори про права людини, що були укладені відразу після прийняття Загальної декларації, враховували право на володіння власністю лише у випадках укладання цих договорів соціально однорідними державами (Конвенція про статус біженців 1951 р.) У свою чергу, Пакт про громадянські і політичні права обмежується наголосом на неприпустимості пов’язувати обсяг прав людини з майновим станом.
5. Найбільш повно міжнародно-правову характеристику права на вільне володіння своєю власністю надано в регіональних міжнародних договорах, що об’єднують держави з ринковою економікою. Першим таким договором був Протокол 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположні свободи, що призвело до появи таких новел у міжнародному публічному праві: а) він став першим міжнародно-правовим актом, яким право людини на володіння власністю було закріплене як одне з прав людини, при цьому міжнародно-правове розуміння права володіти власністю було суттєво уточнено порівняно зі ст. 17 Загальної декларації прав людини; б) було підсилено ціннісну значущість міжнародно-правового закріплення права на вільне володіння власністю, що має передусім соціальне значення, пов’язане із збереженням певної соціально-економічної системи у державах; в) відбулася конкретизація міжнародно-правового розуміння права на вільне володіння власністю— від особистого права людини до права кожної особи, фізичної чи юридичної, що суттєво розширило межі можливого застосування цієї норми міжнародного права; г) відбулось уточнення поняття «майно» внаслідок його тлумачення Європейським судом з прав людини, що відрізнило зміст цього поняття від закріпленого у Загальній декларації прав людини; д) внаслідок тлумачення Європейським судом з прав людини були встановлені міжнародно визнані обмеження користування власністю; є) покладення на Сторони міжнародно-правового зобов’язання привести законодавство у відповідність до ст. 1 Протоколу 1; е) відбулося поширення на право вільно володіти власністю міжнародного публічно-правового судового захисту в Європейському суді з прав людини (у загальному міжнародному публічному праві такі механізми відсутні).
6. Дослідження практики Європейського Суду з прав людини дозволяє говорити про необхідність виділення трьох основних груп чинників, які мають вплив на зміни в тлумаченні конвенційних норм про захист права на вільне володіння власністю: 1) чинники, що є відображенням змін у суспільстві і створюють безпосередній суспільний контекст застосування конвенційних норм (найбільш суттєвими в цьому контексті стали тенденції до «соціалізації» правових інструментів). Принципи соціальної правової держави, посилення активності держави у вирішенні соціальних проблем мали значний вплив на загальні засади правової системи. Сучасна модель права власності часто визначається як «соціально-орієнтована»; 2) чинники, що відображають зміни в правових засобах регулювання відносин власності в рамках національних правових систем, що дає підстави вести мову про формування нових теоретичних моделей права власності. Наприклад «модель права власності з виділенням права на управління» як підстави поділу права власності на речову складову і право на управління речами. Загалом класичні юридичні конструкції права власності, що були вироблені для тілесних (матеріальних) об’єктів, не задовольняють новим потребам та умовам; 3) європейські інтеграційні тенденції створюють специфічний контекст ситуації. Тлумачення Європейського суду з прав людини створюють передумови для зближення національних правових інструментів, стають основою не лише їх формальної уніфікації але й гармонізації
7. Важливе значення має застосування принципу автономності конвенційних понять до тлумачення поняття «власність» у ст. 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. До її базових положень, що мають аналізуватись у контексті тлумачення цього поняття, належать: а) метод автономного тлумачення викликаний необхідністю формулювати конвенційні поняття, виходячи з загальних принципів та цілей Конвенції, що зближає його з методом цільового (телеологічного) тлумачення; б) автономність понять має чітко визначену природу, що не дозволяє проводити прямі аналогії із повсякденним значенням терміна «автономність»; Суд наголошує, що автономність конвенційних понять— це такий спосіб тлумачення, який не дозволяє державам давати визначення в національному законодавстві, що відповідають інтересам виключно держави і порушують баланс публічних та приватних інтересів; в) автономність конвенційних понять означає вимогу не уніфікації національного законодавства, а вимогу застосовувати єдині правила та принципи їх тлумачення— саме цим забезпечується існування єдиного європейського стандарту захисту права власності.
8. В Україні активно формується практика національної імплементації ст. 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод через формування відповідної судової практики, що ґрунтується на використанні «прецедентів» Європейського суду з прав людини. Аналіз процесуальних актів українських судів загальної юрисдикції свідчить, що така практика поки що не є системною, механізм звернення залишається невідпрацьованим, в окремих випадках без ясного розуміння причин такого посилання суди застосовують різні схеми апелювання до таких «прецедентів»: 1) українські суди зверталися до принципів Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод; 2) українські суди зверталися до витлумаченого Європейським судом з прав людини змісту ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод; 3) українські суди можуть робити текстуальне посилання на рішення Європейського суду з прав людини та вказують його назву; 4) українські суди самостійно тлумачать норми ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і тим створюють власне праворозуміння Конвенції; 5) існують приклади так би мовити «ритуальних» звернень судів до тексту ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції, коли таке звернення є зайвим. Поліпшенню ситуації сприяло б, на нашу думку, висловлення позиції Верховним Судом України у відповідній Постанові Пленуму.
9. Імплементація міжнародно-правових норм про права людини в українське законодавство є складною процедурою, яка потребує спеціального доктринального осмислення. Прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» допомогло визначити підстави та порядок застосування судами України його рішень та практики. Проте Закон не усунув найбільш складних питань, пов’язаних з визначенням місця міжнародних договорів України у правовій системі України, із співвідношення норм Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод з нормами універсальних договорів про права людини, які «залишаються» частиною українського законодавства. Закон не надає чіткої відповіді на цілу низку правових питань, застосовуючи, очевидно, загальний підхід— закон не може регулювати особливості застосування судами судової практики, він може лише легалізувати саму можливість застосування. Таким чином, саме українські суди повинні виробити підходи до застосування рішень Європейського суду з прав людини.
10. Оцінка обґрунтованості втручання Європейського суду з прав людини для захисту права на вільне володіння власністю відбувається в межах певного алгоритму, відповідно до якого має бути оцінене: а) чи належить об’єкт правового захисту до майна в розумінні ст. 1 Протоколу 1; б) види втручання, виділені в самій конвенційній нормі; в) наявність легітимної мети з огляду на суспільні (загальні) інтереси; г) пропорційність такого втручання та наявність справедливого балансу між вимогами щодо загальних інтересів суспільства і вимогами щодо захисту основних прав особи: д) відповідність такого втручання критерію правової визначеності або законності (це питання має ставитись у першу чергу, бо за відсутності законних підстав для такого втручання воно не може бути таким, що відповідає вимогам ст. 1 Протоколу 1 (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» від 25 березня 1999 року).
11. Неподільність прав людини в контексті автономного тлумачення поняття «майно» дозволяє Суду звертатись до проблеми захисту соціальних та економічних прав людини. Право власності забезпечує життя, гідне людини, відповідно повага до фундаментальних прав людини передбачає повагу до власності. Підсилення захисту майнових прав забезпечує «проникнення конвенційних механізмів захисту прав до сфери соціально-економічних прав». У рішенні у справі «Ейрі проти Ірландії» Суд зазначив, що між сферою соціальних, економічних прав та сферою, яку охоплює Конвенція, не існує якоїсь абсолютної межі. Таке тлумачення створює підстави для суттєвого розширення змісту поняття «власність», яке не обмежується володінням лише матеріальними об’єктами (майном), а включає і деякі інші права або інтереси (наприклад, право на отримання відшкодування на підставі судового рішення, клієнтура, право користування ліценціями чи дозволами тощо). Особливе значення має позиція Суду стосовно віднесення до власності деяких видів соціальних виплат.
12. «Українські» справи у практиці Європейського суду з прав людини відображають не стільки специфіку України, скільки спільні для постсоціалістичних країн проблеми, що виникали внаслідок неефективності судового захисту майнових прав. Значною мірою під впливом цієї практики позиція Суду зазнала суттєвих трансформацій. Зокрема, це стосувалось перегляду обмежень, передбачених ст. 35 Конвенції, згідно з якими заявник може звернутись до Суду лише після вичерпання національних засобів захисту; визначення суб’єктності відповідальності держави за порушення права власності на основі принципу ratione регsоnае; оцінки балансу інтересів держави та особи, що мало принципове значення для визначення правомірності обмежень права власності; проблеми позитивних зобов’язань держави (справи «Совтрансавто Холдинг проти України»; «Новоселицький проти України» від 11 березня 2003 року).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ануфриева Л. П. Соотношение международного публичного и международного частного права / Л. П. Ануфриева.— М. : Спарк, 2002.— 258 с.
2. Аречага Э. Х. Современное международное право / Э. Х. Аречага.— М. : Прогресс, 1983.— 480 с.
3. Білль про права Сполучених Штатів, 1789 // Дженіс М. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування / М. Дженіс.— К. : АртЕк, 1997.— С. 1213.
4. Бобин М. Европейский интеграционный процесс: правовые аспекты деятельности Европейского Союза и Совета Европы. Роль высших судебных учреждений / М. Бобин // Правозащитник.— 1998.— № 3.— С. 6698.
5. Бобровник С. В. Правова система та джерела права України / С. В. Бобровник, Н. М. Онищенко // Державотворення і правотворення в Україні. Досвід, проблеми, перспективи / за ред. Ю. С. Шемшученка.— К. : Ін-т держави і права НАН України, 2001.— С. 310358.
6. Богуславский М. М. Иммунитет государства / М. М. Богуславский.— М. : Изд-во Ин-та междунар. отношений, 1960.— 232 с.
7. Буроменський М. В. Застосування міжнародно-правових норм про права людини у внутрішньому правопорядку України / М. В. Буроменський // Вісн. Акад. прав. наук України.— 1999.— № 1(16).— С. 8694.
8. Буроменський M. В. Звернення до Європейського Суду з прав людини: практика Суду і особливості українського законодавства / М. В. Буроменський.— Х. : Фоліо, 2000.— 28 с.
9. Буроменський М. В. Міжнародний захист прав людини та права біженців / М. В. Буроменський.— К. : ВАІТЕ, 2002.— 243 с.
10.Буроменський М. В. Про відповідність проекту Кримінального кодексу України, підготовленого робочою групою Кабінету Міністрів, міжнародно-правовим нормам про захист прав і основних свобод людини / М. В. Буроменський // Права людини в Україні: Інформ.-аналіт. бюл. Укр.-Амер. Бюро захисту прав людини. Вип. 10.— К. Х., 1994.— С. 1634.
11.Буткевич В. Г. Міжнародне право : основи теорії / В. Г. Буткевич.— К. : Либідь, 2003.— 606 с.
12.Буткевич В. Г Соотношение внутригосударственного и международного права / В. Г. Буткевич.— Киев : Вища шк., 1981.— 311 с.
13. Венская конвенция о праве международных договоров. Действующее международное право : в 3 т. / сост. Ю. М. Колосов, Э. С. Кривчикова.— М. : Изд-во Моск. независимого ин-та междунар. права. 1996.— Т. 1.— С. 348354.
14.Верещетин В. С. Конституционная реформа в СССР и международное право / В. С. Верещетин, Г. М. Даниленко, Р. А. Мюллерсон // Совет. государство и право.— 1990.— № 5.— С. 1322.
15.Висновок Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України про надання висновку щодо відповідності Конституції України Римського Статуту Міжнародного кримінального Суду (справа про Римський Статут) // Вісн. Конституц. Суду України.— 2001.—
№ 4.— С. 3544.
16.Гавердовский А. С. Имплементация норм международного права / А. С. Гавердовский.— К. : Вища шк., 1980.— 320 с.
17.Гомьен Д. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная хартия: право и практика : пер. с англ. / Д. Гомьен, Д. Харрис, Л. Зваак.— М. : МНИМП, 1998.— 600 с.
18.Графский В. Г. Всеобщая история права и государства / В. Г. Графский.— М. : НОРМА-ИНФРА М, 2004.— 752 с.
19.Гусейнов Л. Г. Международная ответственность государств за нарушения прав человека / Л. Г. Гусейнов.— Киев: Ин-т государства и права НАН Украины, 2000.— 316 с.
20.Декларация о принципах международного права, касающихся дружественных отношений между государствами в соответствии с Уставом ООН. Резолюция ГА ООН 2625 (XXV) от 24 октября 1970 г. // Действующее международное право: в 3 т. / сост. Ю. М. Колосов, Э. С. Кривчикова.— М. : Изд-во Моск. независимого ин-та междунар. права, 1996.— Т. 1.— С. 7579.
21.Декларация прав человека и гражданина, 1789 г. // Конституційне законодавство зарубіжних країн. Хрестоматія : навч. посіб. / упоряд. В. О. Ріяка, К. О. Закоморна.— К. : Юрінком Інтер, 2007.— С. 5860.
22.Декларація незалежності Сполучених Штатів, 1776 р. // Дженіс М. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування.— К. : АртЕк, 1997.— С. 1011.
23.Денисов В. Н. Развитие теории и практики взаимодействия международного и внутреннего права / В. Н. Денисов // Реализация международно-правовых норм во внутреннем праве.— Киев: Наук. думка, 1992.— С. 526.
24.Денисов В. Н. Роль міжнародного права у зовнішній і внутрішній політиці України / В. Н. Денисов // Державотворення і правотворення в Україні. Досвід, проблеми, перспективи / за ред. Ю. С. Шемшученка.— К. : Ін-т держави і права НАН України, 2001.— С. 596612.
25.Денисов В. Н. Статус міжнародних договорів в Конституції України / В. Н. Денисов // Вісн. Акад. прав. наук України.— 1997.— № 1.— С. 2936.
26.Дженис М. Европейское право в области прав человека. Практика и комментарии : пер. с англ. / М. Дженис, Р. Кэй, Э. Брэдли.— М. : Права человека, 1997.— 640 с.
27.Дженіс М. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування : пер. с англ. / М. Дженіс.— К. : АртЕк, 1997.— 624 с.
28.Документ ООН (Комітет ООН з прав людини) A/33/40, 20 (4117).
29.Домашенко М. В. Власність і право власності: нариси з історії, філософії, теорії і практики регулювання відносин власності в Україні / М. В. Домашенко, В. Є. Рубаник.— Х. : Факт, 2002.— 520 с.
30.Европейский Суд по правам человека. Избранные решения : в 2 т.— М. : Норма, 2001.— Т. 2. 804 c.
31.Европейское право: учеб. для вузов / под общ. ред. Л. М. Энтина.— М. : Изд-во НОРМА, 2001.— 720 с.
32.Ерошенко А. А. Личная собственность в гражданском праве / А. А. Ерошенко.— М. : Юрид. лит., 1973.— 224 с.
33.Євінтов В. І. Здійснення рішень Європейського суду з прав людини у внутрішньому правопорядку держав / В. І. Євінтов // Державотворення і правотворення в Україні. Досвід, проблеми, перспективи / за ред. Ю. С. Шемшученка.— К. : Ін-т держави і права НАН України, 2001.— С. 621628.
34.Євінтов В. Пряме застосування міжнародних стандартів прав людини / В. Євінтов // Укр. часопис прав людини.— 1998.— № 1.— С. 34-37.
35.Євтушенко О. Із практики застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод при розгляді цивільних справ судами України / О. Євтушенко // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі.— 2002.— № 3.— С. 215221.
36.Заключительный Акт Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе. Действующее международное право: в 3 т. / сост. Ю. М. Колосов, Э. С. Кривчикова.— М. : Изд-во Моск. независимого ин-та междунар. права, 1996.— С. 7475.
37.Игнатенко Г. В. Международное право и внутригосударственное право / Г. В. Игнатенко // Международное право: учеб. для вузов / отв. ред. Г. В. Игнатенко, О. И. Тиунов.— М. : Норма-Инфра, 1999.— С. 152173.
38.Иоффе О. С. Гражданское право / О. С. Иоффе: Избранные труды.— М. : Норма, 2000.— 576 с.
39. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч.посіб./ за заг. ред. проф. О. М. Джужи. К.: Атіка, — 2006. — 256с.
40.Карпачова Н. Європейська конвенція з прав і основних свобод людини в українському законодавстві / Н. Карпачова // Віче.— 1998.— № 10.— С. 4348.
41.Карст-Фріск М. Право на власність: питання імплементації статті 1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини / М. Карст-Фріск // Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст / за ред. О. Л. Жуковської.— К. : ЗАТ «ВІПОЛ», 2004.— С. 678-692.
42.Карташкин В. А. Права человека в международном и внутригосударственном праве / В. А. Карташкин.— М., 1995.— С. 123-126.
43.Клименко Б. М. Принципы международного права / Б. М. Клименко // Международное право : учебник / под ред. Ю. М. Колосова, В. И. Кузнецова.— М. : Междунар. отношения, 1998.— С. 42-54.
44.Колосов Ю. М. Понятие международного права, его сущность и роль в международных отношениях, политике и дипломатии / Ю. М. Колосов // Международное право : учебник / под ред. Ю. М. Колосова, В. И. Кузнецова.— М. : Междунар. отношения, 1998.— С. 717.
45.Комментарий к Конвенции о защите прав человека и основных свобод и практике ее применения / под общ. ред. д-ра юрид наук, проф. В. А. Туманова и д-ра юрид. наук, проф. Л. М. Энтина.— М. : НОРМА, 2002.— 336 с.
46.Конвенция Содружества Независимых Государств о правах и основных свободах человека от 26 мая 1995 г. [Электронный ресурс].— Режим доступа: http:// www. cis. minsk. by/webnpa/text. aspx?RN=N09500021
47.Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод // Міжнародне право в документах / за ред. М. В. Буроменського.— Х. : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ.— 2003.— С. 221243.
48.Конвенція про статус біженців 1951 р. // Міжнародне право в документах / за заг. ред. М. В. Буроменського.— Х. : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003.— С. 238243.
49.Конституции буржуазных государств : учеб. пособие / сост. В. В. Маклаков.— М. : Юрид. лит., 1982.— 408 с.
50.Конституция Соединенных Штатов Америки, 1786 // Конституційне законодавство зарубіжних країн. Хрестоматія : навч. посіб. / упоряд. В. О. Ріяка, К. О. Закоморна.— К. : Юрінком Інтер, 2007.— С. 2024.
51.Конституції нових держав Європи та Азії.— К. : Право, 1996.— 544 с.
52.Конституційне законодавство зарубіжних країн. Хрестоматія : навч. посіб. / упоряд. В. О. Ріяка, К. О. Закоморна.— К. : Юрінком Інтер, 2007.— 384 с.
53.Конституція України : наук.-практ. коментар / В. Б. Авер’янов, О. В. Батанов, Ю. В. Баулін та ін. ; ред. кол. : В. Я. Тацій, Ю. П. Битяк, Ю. М. Грошевой та ін.— Х. : Право ; К. : Концерн ВДІн Юре”, 2003.— 806 с.
54.Конституція України— основа реформування суспільства / під заг. ред. М. В. Цвіка.— Х. : Право, 1996.— 93[2] с.
55.Кохан Г. Л. Міжнародно-правове співробітництво у боротьбі з рабством і работоргівлею: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12:00:11 / Г. Л. Кохан.— Х., 2002.— 20 с.
56.Кузнєцова Н. Українське законодавство про власність: проблеми відповідності Європейським стандартам / Н. Кузнєцова // Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст / за ред. О. Л. Жуковської.— К. : ЗАТ „ВІПОЛ”, 2004.— С. 723730.
57.Курс международного права : в 7 т.— Т. 1: Понятие, предмет и система международного права.— М. : Наука, 1989.— 360 с.
58.Лукашук И. И. Международное право в судах государств / И. И. Лукашук.— СПб. : СКФ «РоссияНева», 1993.— 290 с.
59.Лукашук И. И. Международное право. Часть общая / И. И. Лукашук.— М. : Изд-во БЕК, 1996.— 371 с.
60.Лукьянова В. А. Источники советского государственного права в период между двумя конституциями (19361977 гг.) / В. А. Лукьянова // Совет. государство и право.— 1990.— № 2.— С. 121128.
61.Лутковська В. В. Аналіз практики Європейського Суду з прав людини за статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини / В. В. Лутковська // Право на мирне володіння своїм майном. Прецеденти та коментарі.— Львів : Те Рус, 2005.— С. 45-59.
62.Мак-Брайд Д. Компенсация, реституция и права человека в посткоммунистической Европе / Д. Мак-Брайд // Interrights.— 2004.— № 8.— С. 8-21.
63.МакБрайд Д. Принципи, що визначають тлумачення та застосування Європейської конвенції з прав людини / Д. МакБрайд // Європейська конвенція з прав людини:основні положення, практика застосування, український контекст.— К. : ЗАТ ВІПОЛ”, 2004.— С. 759-767.
64.Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом / П. Маланчук.— Х. : Консум, 2000.— 592 с.
65.Мармазов В. Є. Україна в політико-правовому просторі Ради Європи: досвід і проблеми : монографія / В. Є. Мармазов, І. С. Піляєв.— К. : Вентурі, 1999.— 400 с.
66.Мишин А. А. Конституция США: политико-правовой комментарий / А. А. Мишин, В. А. Власихин.— М. : Междунар. отношения, 1985.— 336 с.
67.Міжнародне право в документах / за ред. М. В. Буроменського.— Х. : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003.— 408 с.
68.Міжнародне право : навч. посіб. / за ред. М. В. Буроменського.— К. : Юрінком Інтер, 2005.— 336 с.
69. Николайчик В. М. США: «Билль о правах» и полицейское расследование / В. М. Николайчик.— М. : Междунар. отношения, 1973.— 254 с.
70.Особливості застосування судами України Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод : навч. практ. посіб. : передмова / М. П. Коваль.— Миколаїв : Атол, 2003.— С.130.
71.Павлова Л. В. Международное право в правовой системе государств / Л. В. Павлова // Белорус. журнал междунар. права и междунар. отношений.— 1999.— № 3.— С.16-23.
72. Паліюк В. Забезпечення судами України права на справедливий судовий розгляд / В. Паліюк // Практика Європейського суду з прав людини: Рішення. Коментарі.— К. : Укр. Центр правн. студій.— 2002.— № 3.— С. 209214.
73.Паліюк В. П. Застосування судами України Конвенції про захист прав людини та основних свобод / В. П. Паліюк.— К. : Фенікс, 2004.— 264 с.
74.Паліюк В. П. Особливості застосування судами України Конвенції про захист прав людини та основних свобод: навч.-практ. посіб. / В. П. Паліюк.— Миколаїв : Атол, 2003.— 130 с.
75.Питання Міністерства юстиції України: Указ Президента України від 20.04.2005 р. № 701/2005 / Офіц. вісник.— 2005.— Ст. 831.
76.Покровский И. А. Проблема сосбственности / И. А. Покровский // Основные проблемы гражданского права.— М. : Юрист, 1998.— С. 181218.
77.Поленина С. В. Законотворчество в Российской Федерации / С. В. Поленина.— М. : Ин-т государства и права РАН, 1996.— 236 с.
78.Права человека : учеб. для вузов / авт. колл. : Т. А. Васильева, В. А. Карташкин, Н. С. Колесова [и др.] ; отв. ред. Е. А. Лукашева ; Комиссия по правам человека при Президенте РФ ; Ин-т государства и права РАН.— М. : Норма, 2003.— 573 с.
79.Права человека : учеб. для вузов / отв. ред. Е. А. Лукашева.— М., 2001.— 495 с.
80.Право собственности в Украине / под ред. Я. Н. Шевченко.— К. : Бліц-Інформ, 1996.— 478 с.
81.Про виконавче провадження: Закон України із змінами, внесеними згідно із Законом України № 540-VI (540-17) від 18. 09. 2008 // Відом. Верхов. Ради України.— 2009.— № 6.— Ст. 23.
82.Про виконання обов’язків та зобов’язань Україною: Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1466 (2005 р.) від 5 жовтня 2005 р. [Електронний ресурс].— Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi?nreg=994_611
83.Про введення мораторію на примусову реалізацію майна: Закон України із змінами, внесеними згідно із Законом № 2103-IV від 21 жовтня 2004 року // Відом. Верхов. Ради України.— 2005.— № 2.— Ст. 31.
84.Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23 лютого 2006 р. № 3477 // Відом. Верхов. Ради України.— 2006.— № 30.— Ст. 260.
85.Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати: Закон України від 21.10.2004 р. // Відом. Верхов. Ради України.— 2005.— № 2.— Ст. 31.
86.Про державну виконавчу службу: Закон України із змінами, внесеними згідно із Законом України № 521-V (521-16) від 22.12.2006 р. // Відом. Верхов. Ради України.— 2007.— № 10.— Ст. 84.
87.Про деякі особливості застосування Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення»: лист Верхов. Суду України від 2 червня 2005 р. №1-5/599 від 21 липня 2005 р. // Юрид. практика.— 2005.— № 48.
88.Про засади державної політики України в галузі прав людини: Постанова Верховної Ради України від 17.06.1999 р. № 757-XIV // Офіц. вісн. України.— 1999.— № 25.
89.Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя: Постанова Пленуму Верховного Суду України // Право України.— 1996.— № 12.— С. 89-92.
90.