МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ЕКСТРАДИЦІЇ

Короткий опис

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

На правах рукопису

НЕСТЕРЕНКО СВІТЛАНА СЕРГІЇВНА

УДК 341.44:341.231.14

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ЕКСТРАДИЦІЇ

Спеціальність 12.00.11 – міжнародне право

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
ЗЕЛІНСЬКА Наталія Анатоліївна,
доктор юридичних наук, доцент

Одеса – 2010

ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………………4
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ГЕНЕЗИС МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО
ІНСТИТУТУ ЕКСТРАДИЦІЇ ТА ЙОГО
ПРАВОЗАХИСНИХ ЕЛЕМЕНТІВ…………………………………………….….14
1.1. Поняття та правова природа інституту екстрадиції в
контексті прав людини……………………………………………………………......14
1.2. Правозахисні цілі інституту екстрадиції………………………..…...………….25
1.3. Становлення правозахисних елементів в інституті
міжнародної екстрадиції……………………………………………………………...36
Висновки до розділу 1…………………………………………………………….......56

РОЗДІЛ 2. ПІДСТАВИ ДЛЯ ВІДМОВИ У ВИДАЧІ ЯК СКЛАДОВА
ПРАВОЗАХИСНОЇ СИСТЕМИ ІНСТИТУТУ ЕКСТРАДИЦІЇ………………59
2.1. Правило подвійної кримінальності як інструмент забезпечення
принципу nullum crimen sine legе…………………………………………………......59
2.2. Межі кримінального переслідування особи в інституті екстрадиції
як інструмент забезпечення принципу спеціальності…………………………........66
2.3. Невидача особи, щодо якої на території запитуваної
держави винесене остаточне рішення як інструмент забезпечення
принципу non bis in idem (double jeopardy)……………………………....................72
2.4. Принцип aut dedere aut judіcar: зобов’язання
видавати або здійснювати кримінальне переслідування
з позиції захисту прав запитуваної особи……………………………………….......77
2.5. Правило невидачі власних громадян у контексті
забезпечення принципу jus de non evocando……………………………………….. .85
2.6. Принцип захисту від політичної дискримінації: невидача за
вчинення політичного правопорушення, внаслідок надання
політичного притулку, з політичних мотивів…………………………….................95
2.7. Невидача особи внаслідок закінчення строків давності
притягнення до кримінальної відповідальності
чи виконання обвинувального вироку за вчинення злочину ……………….........113
2.8. Підстави невидачі як інструмент забезпечення принципу
гуманності в інституті екстрадиції………………………………………………....119
Висновки до розділу 2……………………………………………………………….125

РОЗДІЛ 3. РЕАЛІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ
СТАНДАРТІВ ПРАВ ЛЮДИНИ ЩОДО ОСІБ,
ЗАЛУЧЕНИХ ДО ЕКСТРАДИЦІЙНОЇ ПРОЦЕДУРИ……………………….128
3.1. Поняття та зміст «права на належну правову процедуру» в контексті
екстрадиції та насильницьке викрадення особи як його порушення………….…128
3.2. Захист права на життя в екстрадиційній процедурі та гарантії
незастосування смертної кари до видаваної особи…………………………….....136
3.3. Заборона катувань, жорстокого, нелюдського, або такого, що
принижує гідність, поводження чи покарання при здійсненні екстрадиції…….144
3.4. Особливості реалізації права на особисту недоторканність
в процедурі екстрадиції. Інститут habeas corpus та екстрадиція…………………150
3.5. Право на справедливий судовий розгляд у справах
про екстрадицію………………………………………………….…………….…….163
Висновки до розділу 3……………………………………………………………….181
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………....183
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………….…………………….……….188

ВСТУП

Актуальність теми. Злочинність є однією з основних загроз XXІ століття. Реакція на цю загрозу повинна бути адекватною та збалансованою. Перед світовим співтовариством стоїть завдання створення ефективного міжнародно-правового режиму протидії злочинності, що повинен включати в себе загальне і неухильне дотримання прав людини. Захист прав людини і утвердження принципу верховенства права в контексті боротьби зі злочинністю стає одним із пріоритетних напрямків розвитку теорії і практики міжнародного права.
Сформований протягом століть інститут екстрадиції виступає важливою формою надання взаємної допомоги держав у боротьбі зі злочинністю, забезпечуючи невідворотність покарання осіб, які переховуються від правосуддя. З активізацією процесу інтернаціоналізації злочинності видача гаданих правопорушників і засуджених осіб стає усе більш значимою ланкою в системі функціонування кримінальної юстиції. При здійсненні процедури екстрадиції застосовуються примусові заходи, відбувається суттєве втручання у сферу прав і свобод людини, у зв’язку з чим питання захисту прав осіб, які підлягають видачі, набувають особливого значення.
Багато аспектів прав видаваних осіб не отримали остаточного вирішення в міжнародному праві і сучасній практиці держав та знаходяться у повній залежності від застосування власних правових підходів та політичних інтересів держав у конкретному випадку, що посилює гостроту питання забезпечення прав та свобод осіб при здійсненні екстрадиції.
Метою видачі має бути відправлення правосуддя над людиною без порушень її прав. Становлення в міжнародному праві гарантій захисту прав і свобод особи, залученої до екстрадиційної процедури, стало результатом прогресивного розвитку позитивного відношення до гуманістичної функції екстрадиції. Проблеми видачі активно обговорювалися в ХІХ ст., в тому числі у контексті захисту прав видаваних осіб від політичних переслідувань. Вагомий внесок у дослідження інституту видачі був зроблений працями М. С. Таганцева, В. П. Даневського, Ф. Ф. Мартенса, Д. П. Нікольського, Е. К. Сімсона, О. В. Степанова, А. М. Штігліца та ін.
Серед наукових джерел, які стали важливим підґрунтям представленого дослідження, є, передусім, праці відомих вітчизняних учених-правників, в яких розглядалися питання екстрадиції, зокрема, Ю. П. Аленіна, О. П. Бичківського, Н. О. Бондаренко, М. В. Буроменського, В. Г. Буткевича, О. І. Виноградової, С. М. Вихриста, В. Г. Гребенюка, Т. В. Затилкіної (Лукашкіної), Н. А. Зелінської, В. О. Іващенко, С. Ф. Кравчука, І. І. Лукашука, А. С. Мацка, М. І. Пашковського, М. П. Свистуленко, М. І. Смирнова, Л. Д. Тимченка, М. І. Хавронюка та ін.
Для розуміння прав і свобод людини та їх гарантій важливими стали наукові надбання багатьох українських учених, серед яких можна назвати М. М. Антонович, В. Н. Денисова, В. І. Євінтова, Л. Г. Заблоцьку, О. В. Задорожнього, Н. І. Карпачову, В. В. Кравченка, М. І. Малишка, О. О. Мережка, В. В. Мицика, Ю. М. Оборотова, М. П. Орзіха, В. Ф. Погорілка, П. М. Рабіновича, Ю. І. Римаренка, О. Ф. Скакун, О. В. Сурілова, С. В. Шевчука, Ю. С. Шемшученка та ін.
Значний внесок у розроблення концептуальних засад інституту видачі внесли відомі зарубіжні дослідники, зокрема, А. Х. Абашидзе, М. Ш. Бассіуні, С. Беді, С. С. Беляєв, К. Л. Блейкеслі, О. І. Бойцов, Р. М. Валеєв, Ю. Г. Васильєв, К. Вінджерт, В. М. Волженкіна, Л. М. Галенська, Г. Джилберт, Дж. Дугард, В. К. Звирбуль, І. І. Карпець, А. Кассезе, М. І. Костенко, В. М. Кудрявцев, О. Лагодні, Є. Г. Ляхов, Ю. В. Мінкова, А. В. Наумов, Л. Ф. Оппенгейм, В. П. Панов, М. Плачта Н. А. Сафаров, К. Станбрук, А. Станбрук, М. Д. Шаргородський, А. Ширер, Е. Шортс, В. П. Шупілов та ін.
В Україні питанням екстрадиції присвячені кандидатські дисертації С. М. Вихриста «Видача осіб в аспекті співвідношення міжнародного та національного права» (2002 р.) та М. П. Свистуленко «Екстрадиція в правовій системі України: основні кримінально-правові аспекти» (2005 р.), проте у цих роботах не приділено окремої уваги захисту прав людини при здійсненні екстрадиції. У вітчизняній правовій науці немає монографічних праць, присвячених проблемі забезпечення прав людини в процесі екстрадиції, що зумовлює актуальність дослідження як для науки, так і пракики.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота відповідає плану наукових досліджень кафедри міжнародного права та міжнародних відносин Одеської національної юридичної академії «Правові способи забезпечення суверенітету України та її міжнародно-правове співробітництво» на 2006 – 2010 рр. і є частиною науково-дослідної програми академії на 2006 – 2010 рр. «Традиції та новації у сучасній українській державності і правовому житті» (державний реєстраційний номер 0106U004970).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розкриття та узагальнення теоретичних і практичних засад міжнародно-правового захисту прав людини при здійсненні екстрадиції на основі комплексного, всебічного вивчення доктринальних основ, правової регламентації і практики реалізації інституту видачі.
Мета дослідження зумовила поставлення таких завдань:
визначити цілі інституту видачі в контексті забезпечення прав людини; розглянути тенденції розвитку правозахисних елементів в інституті екстрадиції;
сформулювати поняття та виділити основні компоненти правозахисної системи інституту екстрадиції;
розкрити правозахисні функції правила подвійної кримінальності як інструменту дотримання принципу nullum crimen sine legе в інституті екстрадиції;
з’ясувати роль принципів спеціальності, non bis in idem, aut dedere aut judіcare для захисту прав і свобод осіб, залучених до екстрадиційної процедури, та визначити оптимальне застосування вказаних принципів з урахуванням інтересів цих осіб;
висвітлити принцип jus de non evocando як важливої гарантії захисту прав людини в інституті екстрадиції;
розкрити зміст принципу виключення політичних злочинів з числа екстрадиційних, визначити доцільність його застосування; здійснити аналіз історичного розвитку інституту притулку та з’ясувати його взаємозв’язок з інститутом екстрадиції; визначити сутність підстави невидачі за політичними мотивами як інструменту захисту від політичної дискримінації осіб, видача яких запитується;
проаналізувати гуманітарні підстави для відмови у видачі; визначити специфіку реалізації права на захист від катування, жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує людську гідність, поводження чи покарання в контексті екстрадиції;
сформулювати поняття «права на належну правову процедуру» при здійсненні екстрадиції, вивчити практику насильницького викрадення осіб як порушення цього права; розглянути специфіку забезпечення права на особисту недоторканність у зв’язку з екстрадицією; розкрити зміст та особливості реалізації правила habeas corpus при здійсненні екстрадиції;
визначити особливості забезпечення принципу справедливого судового розгляду щодо осіб, залучених до екстрадиційної процедури;
сформулювати пропозиції щодо вдосконалення регламентації процедури екстрадиції в законодавстві України та забезпечення захисту прав осіб, які підлягають видачі.
Об’єктом дослідження є міжнародно-правові відносини, що виникають при здійсненні екстрадиції, та норми міжнародного права, що їх регламентують.
Предметом дисертаційного дослідження є міжнародно-правовий захист прав людини при здійсненні екстрадиції.
Методи дослідження. Наукова обґрунтованість сформульованих висновків визначається широкою сукупністю методів наукового пізнання. Дослідження побудоване на основі принципу методологічного плюралізму як найважливішої передумови одержання достовірного знання, а також на таких принципах, як принцип історизму, принцип об’єктивності та конкретності, принцип єдності предмета та методу вивчення.
У роботі використовувалися загальні методи наукового пізнання і спеціальні методи юридичної науки. Із загальних методів наукового пізнання в дисертації застосовано, зокрема, діалектичний, історичний, логічний, системно-структурний методи.
Діалектичний метод дав можливість розглянути досліджуваний предмет у його розвитку, з’ясувати його сутність, властивості, встановити взаємозв’язки з іншими проблемами, явищами. Використання історичного методу дозволило проаналізувати різні етапи розвитку інституту видачі, простежити становлення правозахисних елементів в цьому інституті, виявити основні тенденції його розвитку. За допомогою системно-структурного методу визначена система міжнародно-правового захисту прав людини при здійсненні екстрадиції, виділені окремі елементи цієї системи, надана їх функціональна характеристика. Аксіологічний підхід дозволив розглянути інститут екстрадиції та його правозахисні функції як цінності, що відповідають загальнолюдським ідеалам.
У процесі дослідження використовувалися загальнологічні методи та прийоми пізнання, зокрема аналіз і синтез, абстрагування і узагальнення, індукція і дедукція, аналогія і моделювання.
Серед спеціальних методів юридичної науки використовувався формально-догматичний метод для інтерпретації положень міжнародних договорів, резолюцій міжнародних організацій, рішень міжнародних та національних судів, внутрішньодержавних нормативних актів, які стосуються захисту прав людини при здійсненні екстрадиції.
Порівняльно-правовий метод використано при дослідженні правової регламентації прав та свобод осіб, залучених до екстрадиційної процедури, у різних державах, при порівнянні міжнародних та національних актів, що застосовуються до осіб, які підлягають видачі.
Теоретичне дослідження міжнародно-правового захисту людини в інституті екстрадиції потребувало використання положень та висновків вітчизняних та зарубіжних учених-правників, зокрема, В. Ф. Антипенка, Х. Н. Бехруза, М. В. Буроменського, В. Г. Буткевича, О. В. Буткевич, О. К. Вишнякова, М. М Гнатовського, Д. Гом’єн, М. А. Дамірлі, В. Н. Денисова, М. Дженіс, А. І. Дмитрієва, В. В. Дудченко, В. І. Євінтова, Л. Г. Заблоцької, О. В. Задорожнього, О. А. Івакіна, В. Ф. Кавуна, Н. І. Карпачової, В. А. Карташкіна, С. В. Ківалова, О. Л. Копиленка, В. М. Корецького, Н. М. Крестовської, О. О. Мережка, В. В. Мицика, В. І. Муравйова, Ю. М. Оборотова, М. Ф. Орзіха, П. М. Рабіновича, В. М. Репецького, Т. Л. Сироїд, Л. Д. Тимченка, М. Ю. Черкеса, В. М. Шаповала, О. М. Шемякіна та ін.
Нормативну базу дослідження становлять багатосторонні та двосторонні договори про правову допомогу та екстрадицію, міжнародно-правові документи у сфері захисту прав людини, резолюції та інші рішення міжнародних організацій, норми зарубіжного законодавства, чинне законодавство України.
Емпіричну базу дисертаційного дослідження складають матеріали судової практики Європейського суду з прав людини, судів іноземних держав та судів України, які стосуються проблеми, що розглядається.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше в Україні на монографічному рівні вирішується наукове завдання, що полягає у дослідженні міжнародно-правового захисту прав людини при здійсненні екстрадиції.
Наукова новизна одержаних результатів розкривається у наступних положеннях, які виносяться на захист:
вперше:
сформульовано поняття «правозахисної системи інституту екстрадиції» як системи норм міжнародного права, що складається з двох компонентів, які мають істотну специфіку: 1) норм міжнародного права, спрямованих на забезпечення обґрунтованості і гуманності прийняття рішення про екстрадицію в запитуваній державі (тобто комплексу міжнародно-правових норм, що встановлюють підстави для відмови у видачі у випадках, якщо вона може призвести до порушення прав людини); 2) норм міжнародного права, спрямованих на забезпечення дотримання міжнародно-правових стандартів прав людини при здійсненні екстрадиції (тобто комплексу міжнародно-правових норм, що встановлюють належну правову процедуру в екстрадиційному процесі);
запропоновано періодизацію становлення інституту екстрадиції в залежності від розвитку правозахисних елементів в екстрадиційному процесі і досліджено генезис правозахисних елементів екстрадиції;
обґрунтовано принцип jus de non evocando, який передбачає право особи поставати перед національним судом згідно з положеннями національного законодавства, в контексті захисту прав людини в інституті екстрадиції;
сформульовано поняття права на належну правову процедуру при здійсненні екстрадиції як принципу, відповідно до якого стосовно особи, залученої до екстрадиційного процесу, повинні бути у повній мірі дотримані міжнародно-правові стандарти прав людини; проаналізовано особливості застосування правила habeas corpus, яке надає право суду контролювати законність затримання та арешту особи, яка підлягає видачі.
удосконалено:
визначення цілей видачі гаданих правопорушників або засуджених осіб в контексті прав людини; обґрунтування тези про необхідність збереження балансу між функціями боротьби зі злочинністю та захисту прав людини при здійсненні екстрадиції;
наукові розробки щодо застосування правила подвійної кримінальності як інструменту забезпечення принципу nullum crimen sine legе в інституті екстрадиції; визначення правозахисної функції принципів спеціальності та non bis in idem в інституті екстрадиції; аргументацію доцільності збереження принципу виключення політичних злочинів з числа екстрадиційних з метою захисту видаваних осіб від політичних переслідувань;
положення про необхідність подальшої імплементації міжнародно-правових стандартів, що стосуються прав осіб, залучених до екстрадиційної процедури, до національного права України; конкретні пропозиції щодо прийняття законодавства України для регламентації підстав і порядку видачі осіб та відмови від видачі, основ здійснення екстрадиційної процедури.
набуло подальшого розвитку:
ретроспективне дослідження становлення інституту притулку та його взаємозв’язку з інститутом екстрадиції; обґрунтування забезпечення права на захист від політичної дискримінації внаслідок екстрадиції;
вивчення практики насильницького викрадення осіб для притягнення до відповідальності або для виконання вироку, яка не може розглядатися як альтернатива екстрадиції; визначення особливостей реалізації права на життя та на тілесну недоторканність при здійсненні екстрадиції;
твердження про необхідність застосування гнучкого підходу при використанні принципу aut dedere aut judіcare, який забезпечує захист прав людини; визначення специфіки реалізації права на справедливий судовий розгляд особи при здійсненні екстрадиції.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в ході дисертаційного дослідження висновки та положення можуть бути використані у:
науково-дослідній сфері – з метою подальшого вивчення інституту екстрадиції, зокрема його правозахисних аспектів;
нормотворчій та правозастосовній діяльності – під час підготовки та ухвалення правових актів з питань екстрадиції; у практичній діяльності органів держави щодо видачі осіб;
навчальному процесі – при викладанні дисциплін «Міжнародне право», «Міжнародне кримінальне право», спеціальних курсів; при розробленні методичних рекомендацій, наукових коментарів та навчальних посібників.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародного права та міжнародних відносин Одеської національної юридичної академії. Результати та висновки дослідження доповідалися на шістнадцяти наукових і науково-практичних конференціях та семінарах: XV Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів і молодих вчених «Ломоносов» (Москва, 8-11 квітня 2008 р.); першій науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих науковців «Проблеми та перспективи розвитку права в Україні» (Одеса, 18 квітня 2008 р.); Всеукраїнській науковій конференції «Правове життя сучасної України» (Одеса, 18-19 квітня 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасний правопорядок: національний, інтегративний та міжнародний виміри» (Одеса, 13-14 червня 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Верховенство права на міжнародному та національному рівнях» (Київ, 9-10 жовтня 2008 р.); Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів «Правотворчість та правозастосування у сучасному суспільстві» (Мінськ, 31 жовтня-1 листопада 2008 р.); науковій конференції «Законність і правопорядок у сучасній Україні» (Одеса, 19-20 грудня 2008 р.); XVІ Міжнародній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених «Ломоносов» (Москва, 13-17 квітня 2009 р.); VІІІ Міжнародній студентсько-аспірантській науковій конференції «Правова система, громадянське суспільство та держава» (Львів, 24-26 квітня 2009 р.); Міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу «Правове життя сучасної України» (Одеса, 5-6 червня 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми кримінального права, процесу та криміналістики» (Одеса, 9 жовтня 2009 р.); Міжнародному науково-практичному семінарі «Міграційне право України: стан та перспективи» (Одеса, 15-17 жовтня 2009 р.); конференції молодих вчених «Актуальні проблеми міжнародних відносин 2009» (Київ, 22 жовтня 2009 р.); Міжнародній науковій конференції студентів, магістрантів і аспірантів «Теорія і практика вдосконалення законодавства і правозастосування: традиції та новації» (Мінськ, 30-31 жовтня 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «V Прибузькі юридичні читання» (Миколаїв, 27-28 листопада 2009 р.); IV Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених «Права людини в умовах сучасного державотворення: теоретичні і практичні аспекти» (Суми, 11-12 грудня 2009 р.).
Публікації. Основні положення та результати дослідження знайшли відображення в 20 публікаціях, 9 з яких – наукові статті, опубліковані у фахових наукових виданнях, що входять до переліку, затвердженого ВАК України, 11 – доповіді на наукових та науково-практичних конференціях.
Структура дисертації зумовлена її метою та поставленими завданнями і складається зі вступу, трьох розділів, які містять 16 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 226 сторінок, із них основного тексту – 187 сторінок, список використаних джерел складає 417 найменувань і міститься на 39 сторінках.

Список літератури

ВИСНОВКИ
1. У сфері міжнародного співробітництва держав з питань екстрадиції можна виділити два основні напрями: по-перше – сприяння ефективній боротьбі зі злочинністю; по-друге – забезпечення прав і свобод осіб, які залучаються до екстрадиційної процедури. До цілей екстрадиції поряд з притягненням до кримінальної відповідальності чи виконанням покарання необхідно відносити дотримання прав осіб, які підлягають видачі, подібно до двоєдиної мети кримінального процесу. Важливим є збереження балансу між зазначеними цілями.
2. Система міжнародно-правового захисту прав людини при здійсненні екстрадиції складається з двох відносно самостійних компонентів: 1) норм міжнародного права, спрямованих на забезпечення обґрунтованості та гуманності прийняття рішення про екстрадицію в запитуваній державі (тобто комплексу міжнародно-правових норм, що встановлюють підстави для відмови у видачі у випадках, якщо вона може призвести до порушення прав людини); 2) норм міжнародного права, спрямованих на забезпечення дотримання міжнародно-правових стандартів прав людини стосовно процедури екстрадиції (тобто комплексу міжнародно-правових норм, що встановлюють належну правову процедуру в екстрадиційному процесі).
До першого комплексу норм можна віднести: правило подвійної кримінальності, принцип спеціальності, принцип non bіs іn іdem, принцип aut dedere aut judіcare, правило невидачі власних громадян, принцип захисту від політичної дискримінації, правило невидачі внаслідок закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності чи відбування покарання; такі підстави невидачі, як застосування амністії чи помилування до запитуваної особи, вік, стан здоров’я цієї особи, застосування покарання у вигляді довічного ув’язнення до виданої особи.
Другий комплекс норм становлять міжнародно-правові гарантії прав людини, що забезпечують право на належну правову процедуру при здійсненні екстрадиції: забезпечення права на життя при можливості застосування покарання у вигляді смертної кари щодо видаваних осіб; дотримання права на захист від катувань, жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання при здійсненні екстрадиції; дотримання гарантій прав і свобод осіб при арешті та затриманні у зв’язку з екстрадицією; забезпечення права на справедливий судовий розгляд щодо осіб, які підлягають видачі.
3. Система норм, за допомогою якої відбувається захист прав видаваної особи, складалася протягом усього періоду становлення інституту видачі. В залежності від розвитку правозахисних елементів в екстрадиційному процесі можна виділити такі етапи формування інституту екстрадиції: 1) з давніх часів до ХVIII ст.; 2) з ХVIII ст. до середини ХХ ст.; 3) з середини ХХ ст. і до нашого часу. Упродовж свого розвитку інститут видачі зазнав концептуальних змін. На кожному етапі він наповнювався змістом відповідного історичного періоду, набуваючи відповідних рис. Загальною тенденцією розвитку інституту екстрадиції є його гуманізація. Незважаючи на значні труднощі, викликані політичними обставинами, гуманістичні цінності неухильно впроваджуються в екстрадиційний процес. Ця тенденція сприяє підтриманню балансу між завданнями боротьби зі злочинністю та інтересами видаваної особи.
4. Існують фундаментальні основи екстрадиції, які забезпечують захист прав та свобод осіб, щодо яких запитується видача. Правило подвійної кримінальності як інструмент забезпечення принципу законності, спрямоване на захист прав людини в інституті екстрадиції, оскільки не дозволяє здійснювати видачу особи для притягнення до кримінальної відповідальності за суспільно небезпечне діяння, не передбачене в кримінальному законодавстві як запитуючої, так і запитуваної держав або для відбування покарання, відсутнє в системі покарань цих держав. Однією з функцій принципу спеціальності є функція захисту прав особи, залученої до екстрадиційної процедури, обмеження її переслідування лише тим діянням, яке дозволило запитуваній державі прийняти позитивне рішення про екстрадицію, тому що будь-який вихід за межі діянь, передбачених екстрадиційним запитом, може істотно погіршити становище видаваної особи. Принцип non bis in idem має важливе значення для захисту прав запитуваної до видачі особи, яка вже виступала суб’єктом кримінального процесу та у відношенні якої винесене остаточне рішення, тому що видача за те саме діяння і можливість повторного осудження може порушити фундаментальні принципи, пов’язані із забезпеченням прав людини.
5. Застосування до принципу aut dedere aut judіcare гнучкого підходу, згідно з яким рішення судити чи не судити особу у запитуваній державі та видати повинно прийматися на основі взаємних консультацій між відповідними державами та враховувати права та інтереси видаваних осіб, сприяє захисту прав людини в інституті екстрадиції.
6. Важливою гарантією захисту прав людини в інституті екстрадиції виступає правило, відповідно до якого власні громадяни не видаються. Вказане положення є реалізацією одного з важливих правозахисних принципів – jus de non evocando, що закріплює право особи поставати перед національним судом згідно з положеннями національного законодавства. Тому позиція невидачі більшістю держав власних громадян обґрунтовується загальнолюдськими цінностями та правовими принципами.
7. Особи, залучені до екстрадиційної процедури, мають право на захист від політичної дискримінації, а саме: право на застосування принципу виключення політичних злочинів з числа екстрадиційних; право на політичний притулок; право не підлягати видачі, яка здійснюється з метою переслідування за політичними мотивами. Принцип «виключення політичних злочинів» ефективно застосовується для забезпечення прав людини в інституті екстрадиції, оскільки перешкоджає здійсненню видачі особи, яка вчинила злочин політичного характеру до держави, де вона може бути піддана несправедливому правосуддю та жорстокому покаранню. Відмова від вказаного принципу видається передчасною: виходячи з політичних протиріч, існуючих у світі, скасування цього принципу посилить репресії з боку держави щодо її політичних противників. Надання політичного притулку перешкоджає видачі і розглядається як один із дієвих інструментів захисту прав людини.
Важливим засобом забезпечення прав людини в інституті екстрадиції виступає підстава для відмови у видачі особи, якщо запитувана держава має вагомі підстави вважати, що прохання про видачу зроблене з метою судового переслідування або покарання особи за ознаками раси, віросповідання, громадянства, етнічної приналежності, політичних поглядів, статі чи статусу.
8. Гуманітарні підстави для відмови у видачі відіграють одну з основних функцій захисту прав і свобод осіб у зв’язку з екстрадицією. Принцип гуманізму в інституті екстрадиції реалізовується завдяки дотриманню державами таких підстав відмови у видачі, як застосування амністії, помилування, похилий вік, стан здоров’я видаваної особи, а також можливість застосування до виданої особи покарання у вигляді смертної кари, катування, жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує гідність, покарання, довічного ув’язнення.
9. Право на належну правову процедуру в системі міжнародно-правового захисту прав людини при здійсненні екстрадиції можна визначити як принцип, відповідно до якого особа, залучена до екстрадиційного процесу, має право на дотримання у повній мірі усіх встановлених міжнародно-правових стандартів прав людини. Насильницьке викрадення особи з території однієї держави для кримінального переслідування в іншій державі є грубим порушенням належної правової процедури, оскільки при цьому не забезпечуються юридичні гарантії прав осіб, які встановлені для учасників кримінального процесу і щодо осіб, які підлягають видачі, зокрема.
10. Для захисту прав особи, яка підлягає екстрадиції, необхідним є забезпечення законності застосування затримання та арешту; дотримання строків затримання та тримання особи під вартою; можливість оскаржити необґрунтоване затримання, тримання під вартою, строків утримання; відшкодування шкоди, заподіяної незаконним арештом, затриманням. Процедура habeas corpus в інституті екстрадиції надає кожному, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою з метою екстрадиції, право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
11. Право особи, залученої до екстрадиційної процедури, на справедливий судовий розгляд є складним комплексом принципів та правил, що реалізуються через забезпечення тих прав та обов’язків, які входять до його змісту та передбачаються міжнародно-правовими актами і нормами внутрішньодержавного законодавства. Одним з дієвих інструментів захисту прав людини в інституті екстрадиції є можливість відмови у видачі, якщо особа була осуджена в запитуючій державі in absentia, не мала достатньої можливості для забезпечення свого захисту і не буде мати можливості для проведення повторного слухання справи у її присутності, оскільки це суперечить концепції справедливого судового процесу.
12. Положення міжнародних договорів з питань видачі осіб не можуть ефективно діяти в сфері кримінального правосуддя без імплементації їх шляхом трансформації міжнародно-правових норм у внутрішньодержавні. Недостатню урегульованість процедури видачі осіб в Україні слід розглядати як порушення прав людини. Особа, залучена до сфери кримінального судочинства, позбавляється чітко й певним чином виражених прав та їх гарантій. Тому видається доцільним прийняття Закону України «Про екстрадицію», внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України, де чітко були б сформульовані підстави для відмови у видачі, якщо вона може призвести до порушення прав людини, а також регламентувалися б основи здійснення екстрадиційної процедури у відповідності з міжнародно-правовими стандартами прав людини. Міжнародна система захисту прав людини вимагає і одночасно сприяє тому, щоб держави постійно удосконалювали свою національну систему, і зокрема у сфері кримінальної юстиції, домагаючись її функціонування у відповідності з загальновизнаними нормами міжнародного права і стандартами у сфері прав людини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Свистуленко М. П. Екстрадиція (видача злочинців) як правова категорія / М. П. Свистуленко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – К. : Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2004. – Вип. 57. – С. 86-89.
2. Штиглиц А. Исследование о выдаче преступников / А. Штиглиц. – СПб. : Типография брат. Пантелеевых, 1882. – 227 с.
3. Никольский Д. П. О выдаче преступников по началам международного права / Д. П. Никольский. – СПб. : Типография М. М. Стасюлевича, 1884. – 559 c.
4. Шаргородский М. Д. Выдача преступников и право убежища в международном уголовном праве / М. Д. Шаргородский // Вестник Ленинградского университета. – 1947. – № 8. – С. 44-60.
5. Галенская Л. Н. Международная борьба с преступностью / Л. Н. Галенская. – М. : Международные отношения, 1972. – 167 с.
6. Валеев Р. М. Выдача преступников в современном международном праве (некоторые вопросы теории и практики) / Р. М. Валеев. – Казань : Изд-во Казан. ун-та, 1976. – 126 с.
7. Лукашук И. И. Выдача обвиняемых и осужденных в международном уголовном праве. Учебно-практическое пособие / И. И. Лукашук, А. В. Наумов. – М. : РЮИД, 1998. – 160 с.
8. Васильев Ю. Г. Институт выдачи преступников (экстрадиции) как отдельный институт права / Ю. Г. Васильев // Государство и право. – 2003. – № 3. – C. 67-68.
9. Сафаров Н. А. Экстрадиция в международном уголовном праве : проблемы теории и практики. Extradition in International Criminal Law : Problems of Theory and Practice / H. А. Сафаров. – M. : Волтерс Клувер, 2005. – 416 с.
10. Shearer I. A. Extradition in International Law / I. A. Shearer. – London : Manchester University Press, 1971. – 283 p.
11. Bassiouni M. C. International Extradition : United States Law and Practice. 3d rev. ed / M.C. Bassiouni. – N.Y. : Oceana Publications, 1996. – 967 p.
12. Абашидзе А. Х. Институт экстрадиции в современном международном праве / А. Х. Абашидзе, Ю. Г. Васильев // Международное публичное право. – 2003. – № 3. – С. 11-18.
13. Каракузова Д. Б. Некоторые аспекты выдачи уголовных преступников / Д. Б. Каракузова // Сборник статей Летнего юридического университета. – Алматы, 1998. – С. 52-57.
14. Большой юридический словарь / под ред. А. Я. Сухарева, В. Е. Крутских. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : ИНФРА-М, 2002. – 1115 с.
15. Свистуленко М. П. Екстрадиція в правовій системі України : основні кримінально-правові аспекти : дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Свистуленко Мирослава Петрівна. – К., 2005. – 237 c.
16. Звирбуль В. К. Выдача уголовных преступников / В.К. Звирбуль, В.П. Шупилов / Всесоюзный институт по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности. – М., 1974. – 102 с.
17. Оппенгейм Л. Международное право / Л. Оппенгейм. – Пер. с 6-го англ. изд. [доп. Г. Лаутерпахтом]. Под ред. и с предисл. проф. С. Б. Крылова. – Т. 1. Мир. Полутом 2. – М. : Иноиздат, 1949. – 547 с.
18. Блум М. И. Действие советского уголовного закона в пространстве : учебное пособие / М. И. Блум / oтв. ред. A. A. Лиеде. – Рига : Изд-во Латв. ун-та, 1974. – 262 с.
19. Лукашук И. И. Международное право. Особенная часть / И. И. Лукашук. – 3-е изд., перераб. и доп. – М. : Волтерс Клувер, 2005. – 544 с.
20. Блищенко И. П. Международный уголовный суд / И. П. Блищенко, И. В. Фисенко – М. : Закон и право, ЮНИТИ, 1998. – 239с.
21. Вихрист С. До визначення екстрадиції / С. Вихрист // Український часопис міжнародного права. – 2001. – № 1. – 57-60.
22. Олаки Али Хамид Ахмед. Принцип невыдачи по политическим преступлениям – итоги и перспективы : дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.11 / Олаки Али Хамид Ахмед. – Х., 1996. – 199 с.
23. Вихрист С. М. Видача осіб в аспекті співвідношення міжнародного та національного права : дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.11 / Вихрист Сергій Михайлович. – Х., 2003. – 233 с.
24. Минкова Ю. В. Институт выдачи преступников в международном праве : дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.10 / Минкова Юлия Владимировна. – М., 2002. – 199 с.
25. Нестеренко С. С. Правова природа інституту екстрадиції / С. С. Нестеренко // Підприємництво, господарство і право. – 2009. – № 11. – С. 167-169.
26. Международное уголовное право / И. П. Блищенко, Р. А. Каламкарян, И. И. Карпец и др. – М. : Наука, 1995. – 760 с.
27. Волженкина В. М. Выдача в российском уголовном процессе / В. М. Волженкина. – М. : Юрлитинформ, 2002. – 336 с.
28. Cмирнов М. И. Понятие и правовая природа выдачи (экстрадиции) / М. И. Смирнов // Прокурорская и следственная практика. – 2006. – № 3/4. – С. 99-115.
29. Александрович Т. Выдача преступников и ее значение в борьбе с международным терроризмом : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.10 «Международное право» / Т. Александрович. – М., 1986. – 24 с.
30. Международное уголовное право : учебное пособие / под общ. ред. В. Н. Кудрявцева. – 2-е изд. перераб. и доп. – М. : Наука, 1999. – 264 с.
31. Шаргородский М. Д. Уголовный закон / М. Д. Шаргородский. – М. : Министерство юстиции СССР, 1948. – 290 с.
32. Чермит А. К. Институт экстрадиции в Российской Федерации : монография / А. К. Чермит. – Майкоп, Издво Адыгейского госуд. ун-та, 2004. – 145 с.
33. Конституция Италии 1947 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.italia-ru.it/node/4657
34. Основной закон Федеративной Республики Германия 1949 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://vivovoco.rsl.ru/VV/LAW/BRD.HTM
35. The extradition act of India 1962 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.niew.gov.my/niew/index.php?option=com_docman&task=doc_download&gid=344&Itemid=35&lang=en
36. Extradition Act Republic of Italy 1988 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://austlii.law.uts.edu.au/au/legis/cth/consol_reg/eoir417.txt/cgi-bin/download.cgi/download/au/legis/cth/consol_reg/eoir417.rtf
37. Extradition Act of Canada 1999 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.oas.org/JURIDICO/MLA/en/can/en_can-ext-loi-1999.html
38. Уголовный Кодекс Республики Сан-Марино. The Criminal code of the Republic of San Marino / пер. с итал. В. Г. Максимова ; науч. ред. С. В. Максимова. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2002. – 252.
39. Code of criminal procedure for France 1958 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://195.83.177.9/upl/pdf/code_34.pdf .
40. Інструкція про порядок використання правоохоронними органами можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів 1997 р. // Офіційний вісник України. – 1997. – № 9. – С. 77.
41. Інструкція про порядок виконання європейських конвенцій з питань кримінального судочинства 1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 28. – С. 185.
42. Ляхов Е. Г. Терроризм и межгосударственные отношения. – М. : Международные отношения, 1991. – 216 с.
43. Лукашук И. И. Международно-правовое регулирование международных отношений / И. И. Лукашук. – М. : Междунар. отношения, 1975. – 176 с.
44. Васильев Ю. Г. Институт выдачи преступников (экстрадиции) в современном международном праве / Ю. Г. Васильев. – М. : Зерцало, 2003. – 187 с.
45. Бойцов А. И. Выдача преступников / А. И. Бойцов. – СПб. : Юридический центр пресс, 2004. – 795 с.
46. Европейская конвенция о выдаче правонарушителей // Міжнародне співробітництво України у правовій сфері. Видання друге. – Львів : Кальварія, 2001. – С. 7-15.
47. Treaty of extradition between Spain and Canada 1989 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://untreaty.un.org/unts/60001_120000/27/7/00052302.pdf
48. Договор между Республикой Беларусь и Китайской Народной Республикой о выдаче 1995 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://belaruschina.by/export/docs/ru/ovidache.doc
49. Договор между Российской Федерацией и Республикой Индией о выдаче 1998 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rus-ind.ru/partnership/law/surrender/
50. Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 р. // Міжнародне співробітництво України у правовій сфері. Видання друге. – Львів : Кальварія, 2001. – С. 27-34.
51. Конвенция о правовой помощи и правовым отношениям по гражданским, уголовным и семейным делам 1993 г. // Міжнародне співробітництво України у правовій сфері. Видання друге. – Львів : Кальварія, 2001. – С. 109-130.
52. Конвенция о правовой помощи и правовым отношениям по гражданским, уголовным и семейным делам 2002 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=997_619
53. Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах 1993 р. // Міжнародне співробітництво України у правовій сфері. Видання друге. – Львів : Кальварія, 2001. – С. 159-185.
54. Договор между Российской Федерацией и Литовской Республикой о правовой помощи и правовых отношениях по гражданским, семейным и уголовным делам 1992 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.usynovite.ru/documents/international/dogovor_lit/
55. Конвенция о борьбе с торговлей людьми и с эксплуатацией проституции третьими лицами 1949 г. // Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша) : збірник документів. – К. : Юрінком, 1996. – С. 144-154.
56. Конвенция о борьбе с незаконным захватом воздушных судов 1970 г. // Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша) : збірник документів. – К. : Юрінком, 1996. – С. 343-350.
57. Конвенция ООН о борьбе против незаконного оборота наркотических средств и психотропных веществ 1988 г. // Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша) : збірник документів. – К. : Юрінком, 1996. – С. 244-284.
58. Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства 1988 р. // Офіційний вісник України. – 2007. – № 3. – С. 297.
59. Бичківський О. П. Екстрадиція: поняття, сутність, роль і значення / О.П. Бичківський // Вісник Запорізького універсітету. – 2006. – № 2. – С. 135-147.
60. Беляев С.С. Экстрадиция в уголовном праве : дис. … кандидата. юрид. наук : 12.00.08 / Беляев Самсон Сергеевич. – М., 1999. – 219 с.
61. Таганцев Н. С. Русское уголовное право / Н.С. Таганцев. – Общая часть. – Т. 1. – Тула : Автограф, 2001. – 800 с.
62. Bedi S. D. Extradition in International Law and practice / S. D. Bedi. – Rotterdam : Bronder-Offset, 1966. – 300 р.
63. Закон Азербайджанской Республики «О выдаче лиц, совершивших преступления (экстрадиции)» 2001 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.base.spinform.ru/show_doc.fwx?regnom=10369
64. Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации 2001 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.roskodeks.ru/codecs/ygolov-proc.html
65. Уголовный кодекс Республики Беларусь [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.base.spinform.ru/show_doc.fwx?regnom=1977
66. Stanbrook I. Extradition : The Law and Practice / I. Stanbrook, C. Stanbrook. – sec. ed. – Oxford, 2000. – 680 р.
67. Лукашук И. И. Международное уголовное право / И. И. Лукашук, А. В. Наумов. – М. : Спарк, 1999. – 287 с.
68. Gilbert G. Aspects of Extradition Law / G. Gilbert. – London : Kluwer, 1991. – 282 р.
69. Plachta М. Contemporary Problems of Extradition : Human Rights, Grounds for Refusal and the Principle Aut Dedere Aut Judicare / М. Plachta // Resourse Material, UNAFEI. – Tokyo, 2001. – № 57. – P. 64-86.
70. Зелинская Н. А. Международные преступления и международная преступность : монография / Н. А. Зелинская. – Одесса : Юридическая литература, 2006. – 568 с.
71. De Than C. International Сriminal Law And Human Rights / С. de Than, Е. Shorts. – London : Sweet and Maxwell, 2003. – 550 p.
72. Dugard J. Reconciling Extradition with Human Rights / J. Dugard., С. van den. Wyngaert // American Journal of International Law. – Vol. 92. – № 2. – 1998. – P. 187-212.
73. Декларация принципов и программа действий программы Организации Объеднненных Наций в области предупреждения преступности и уголовного правосудия [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.un.org/russian/documen/convents/crime91.htm
74. Уголовная юстиция : проблемы международного сотрудничества. Международный научно-исследовательский проект. – М. : БЕК, 1994. – 32 с.
75. Ківалов С. В. Передмова / С. В. Ківалов // Боротьба зі злочинністю та права людини : з6. наук. статей / за ред. М. П. Орзіха, В. М. Дрьоміна. – О. : Фенікс, 2006. – С. 3-5.
76. Грабарь В. Э. Материалы к истории литературы международного права в России (1647-1917) / В.Э. Грабарь. – М.: Изд-во АН СССР. – 1958. – 491 с.
77. Мокринский С. Юридическая природа выдачи преступников и типовая конвенция СССР / С. Мокринский // Советское право. – 1924. – № 6 (12). – С. 47 – 63.
78. Романов А. К. Институт экстрадиции : понятие, концепции, практика / А. К. Романов, О. Б. Лысягин // Право и политика. – 2005. – № 3. – С. 91-98.
79. Парфенова М. В. Охрана конституционных прав подозреваемого и обвиняемого в досудебных стадиях уголовного процесса России : научно-методическое пособие / М. В. Парфенова ; под ред. А. Б. Соловьева. – М. : Юрлитинформ, 2004. – 184 с.
80. Александров А. И. О задачах и принципах отечественного уголовного процесса: в поисках утраченного / А. И. Александров // Известия высших учебных заведений. Правоведение. – 2008. – № 3. – С. 14-21.
81. Дремин В. Н. Права человека и криминализация общества (о негативных аспектах борьбы с преступностью) / В. Н. Дремин // Боротьба зі злочинністю та права людини: з6. наук. статей / за ред. М. П. Орзіха, В. М. Дрьоміна. – О. : Фенікс, 2006. – С. 26-37.
82. Мережко О. Американське конституційне право і міжнародні стандарти з прав людини / О. Мережко // Український часопис з прав людини. – 1995. – № 2 . – С. 54-61.
83. Волобуев В.П. К вопросу обеспечения прав граждан Российской Федерации и беженцев при рассмотрении запросов об экстрадиции в иностранные государства для уголовного преследования и исполнения приговора суда / В.П. Волобуев // Уголовное судопроизводство. – 2006. – № 3. – С. 13-17.
84. Шашкова А. Н. Актуальные проблемы расследования преступлений с участием защитника : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Уголовный процесс, криминалистика и судебная экспертиза ; Оперативно-розыскная деятельность» / А. Н. Шашкова. – Калининград, 2006. – 26 с.
85. Багаутдинов Ф. Н. Право на защиту. Проблемы обеспечения публичных и личных интересов / Ф. Н. Багаутдинов // Прокурорская и следственная практика. – 2001. – № 3. – С. 63-79.
86. Уголовно-процессуальный кодекс Украины : научно-практический комментарий / под общей ред. В. Т. Маляренко, Ю. П. Аленина. – Х. : Одиссей, 2005. – 968 с.
87. Гуценко К. Ф Уголовный процесс западных государств / К. Ф. Гуценко, Л. Ф. Головко, Б. А. Филимонов. – изд. 2-е, доп. и испр. – М. : Зерцало-М, 2002. – 528 с.
88. Марфицин П. Г. Усмотрение следователя (уголовно-процессуальный аспект) [Електронний ресурс] / П. Г. Марфицин. – Режим доступу : http://lawtech.agava.ru/pub/busled/gl5_15.htm
89. Костенко Н. И. Проблемы международно-правового регулирования института выдачи (экстрадиции) / Н. И. Костенко // Государство и право. – 2002. – № 8. – С. 68-76.
90. Сироїд Т. Л. Загальна декларація прав людини в умовах розбудови єдиної системи захисту прав жертв злочинів / Т. Л. Сироїд // Вісник університету внутрішніх справ. – 1999. – Вип. 9. – С. 315-320
91. Кучухидзе С. Т. Правовые основания для отказа в экстрадиции в международном публичном праве : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.10 «Международное право. Европейское право» / С. М. Кучухидзе. – Москва, 2008. – 21 с.
92. Симсон Э. О невыдаче собственных подданных : международно-правовое исследование / Э. Симсон. – СПб. : Типо-Литография Р. Голикс, 1892. – 420 с.
93. Костенко Н. И. Международное уголовное право : современные теоретические проблемы / Н. И. Костенко. – М. : Юрлитинформ, 2004. – 448 с.
94. Гроций Г. О праве войны и мира. Три книги / Г. Гроций. – Книга 2. : репринт с изд. 1956г. / под общ. ред. С. Б. Крылова. – М. : Ладомир, 1994. – 868 с.
95. Путеводитель по библии [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.interlit2001.com/bible/samson.htm
96. Международное право : учебник / под ред. Ю. М. Колосова, В. И. Кузнецова. – М. : Международные отношения, 1999. – 624 с.
97. Нестеренко С. С. Історичний розвиток інституту екстрадиції / С. С. Нестеренко // Актуальні проблеми держави і права. – О. : Юрид. л-ра, 2009. – Вип. 48. – С. 350-354.
98. Мартенc Ф. Ф. Современное международное право цивилизованных народов : В 2 т. / Ф. Ф. Мартенс. − Т. 2. − СПб., 1883. – 563 с.
99. Мицик В. В. Міжнародно-правові засади й інституційні механізми захисту прав національних меншин : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук : спец. 12.00.11 «Міжнародне право» / В.В. Мицик. – К., 2005. – 36 с.
100. Тимченко Л.Д. Международное право : учебник / Л.Д. Тимченко. – Харьков : Консум; Ун-т внутр. Дел, 1999. – 528 с.
101. Ивакин А. А. Диалектическая философия : монография / А. А. Ивакин. – О. : Юрид. л-ра, 2003. – 352 с.
102. Права людини: витоки, сутність, класифікація [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://geneza.itgo.com/Vytoky.htm
103. Сурілов О. В. Теорія держави і права : учбовий посібник / О. В. Сурілов. – О. : Астропринт, 1998. – 224 с.
104. Буткевич О. В. Теоретичні аспекти походження і становлення міжнародного права / О.В. Буткевич. – К. : Україна, 2003. – 800 с.
105. Дмитрієв А. І. Міжнародне публічне право : навч. посіб. / А .І. Дмитрієв, В. І. Муравйов. – К. : Юрінком Інтер, 2001. – 640 с.
106. Чехович С. Б. Елементарний курс міграційного права України : конспект лекцій. Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / С. Б. Чехович. – К. : МАУП, 2004. – 216 с.
107. Галенская Л. Н. Право убежища : международно-правовые вопросы /Л. Н. Галенская. – М. : Междунар. отношения, 1968. – 128 с.
108. Родионов К. С. Была ли в договоре 911 г. Киевской Руси с Византией норма о выдаче ? / К.С. Родионов // Государство и право. – 2006. – № 6. – С. 75-85.
109. Дудченко В.В. Традиція правового розвитку : плюралізм правових вчень : монографія / В.В. Дудченко. – Одеса : Юридична література, 2006. – 304 с.
110. Зелінська Н. А. Міжнародно-правова концепція міжнародного злочину : дис. … доктора юрид. наук : 12.00.11 / Зелінська Наталія Анатоліївна. – 2006. – 486 с.
111. Вишняков А. К. Некоторые вопросы адаптации законодательства Украины к законодательству Европейского Союза / А. К. Вишняков // Проблеми входження України до європейського правового простору : монографія / за ред. С. В. Ківалова, М. Ю. Черкеса. – О. : Юрид. л-ра, 1999. – С. 67-76.
112. Шупилов В. П. Международная правовая помощь по уголовным делам / В. П. Шупилов // Советское государство и право. – 1974. – № 3. – С. 85-91.
113. Камаровский Л. А. Работа института международного права по вопросу выдачи преступников / Л. А. Камаровский // Русская мысль. – 1884. – Кн. 1. – С. 34-81.
114. Lauterpaht H. International law / H. Lauterpaht. – New York, London, 1970. – 539 р.
115. Чермит А. К. Становление института экстрадиции. Историко-правовой аспект / А. К. Чермит // Юридическая наука в начале третьего тысячелетия : материалы науч.-практ. конф. 1-2 апреля 2004 г. – МАЙКОП, 2004 – 336 с.
116. Бехруз Х. Сравнительное правоведение : учебник для вузов / Х. Бехруз. – О. : Феникс; – М. : ТрансЛит, 2008. – 504 с.
117. Резолюція 3 (I) Генеральної Асамблеї ООН «Видача та покарання військових злочинців» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_909
118. Крестовська Н. М. Теорія держави і права : елементарний курс / Н. М. Крестовьска, Л. Г. Матвєєва. – 2-ге вид. – Х. : Одісей, 2008. – 442 с.
119. Заінчковський М. Л. Права людини як новоєвропейський філософський та політико-правовий феномен : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук : спец. 12.00.12 «Філософія права»/ М.Л. Заінчковський. – К., 2003. – 20 с.
120. Павлова И. В. О работе Института международного права по вопросу выдачи преступников / И. В. Павлова // Советский ежегодник международного права. 1983. – М. : Наука, 1984. – 254-257.
121. Кравчук С. Ф. Міжнародна правова допомога у кримінальних справах / С. Ф. Кравчук // Право України. – 1999. – № 12. – С. 59-61.
122. Аленін Ю. П. Деякі питання захисту прав людини при застосуванні конвенцій про правову допомогу у кримінальних справах / Ю. П. Аленін, Т. В. Затилкіна, М. І. Пашковський // Суд в Україні : боротьба з корупцією, організованою злочинністю і захист прав людини. – Т. 12. – К. : Науково-дослідний інститут «Проблеми людини», 1999. – С. 558-565.
123. Тертишник В. Проблеми міжнародного співробітництва у сфері правосуддя : екстрадиція та конфіскація / В. Тертишник, О. Тертишник // Юридична Україна. – 2003. – № 6. – С. 34-39.
124. Зелинская Н. А. Законодательное регулирование международного сотрудничества Украины в сфере уголовной юстиции / Н. А. Зелинская // Актуальні проблеми держави і права. – О. : Астропринт, 2000. – Вип. 9. – С. 289-195.
125. Wyngaert C. van den. Double Criminality as a Requirement to Jurisdiction / C. van den Wyngaert // Double Criminality : Studies in International Criminal Law / N. Jareborg (ed.). – Uppsala, 1989. – 115 p.
126. Cassese А. International Criminal Law / A. Cassese. – Oxford : Oxford University Press, 2003. – 528 p.
127. Inter-american convention on extradition [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.oas.org/juridico/English/Treaties/b-47.html
128. Типовий договір про видачу 1990 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_687
129. Договір між Україною та Китайською Народною Республікою про екстрадицію 1998 р. // Міжнародні договори про правові відносини та правову допомогу / М-во юстиції України ; редкол. : Л. М. Горбунова та ін. – Т. 1. : Двосторонні договори. – К. : Ін Юре, 2004. – С. 140-146.
130. Extradition Act of Malta 1978 [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://docs.justice.gov.mt/lom/legislation/english/leg/vol_6/chapt276.pdf
131. Extradition Act of the United Kingdom 2003 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.opsi.gov.uk/acts/acts2003/ukpga_20030041_en_1
132. The Guide to American Law. Everyone’s Legal Encyclopedia. – St. Paul, Minnesota : West Publishing CO, 1984. – Vol. 5 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://altlaw.org/v1/cases/386168
133. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.pravo.vuzlib.net/book_z1070_page_8.html
134. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации. Издание 2-е, изм. и доп. / под ред. Ю. И. Скуратова, В. М. Лебедева. – М. : Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – 832 с.
135. Договір між Союзом Радянських Соціалістичних Республік та Польською Народною Республікою про правову допомогу і правові стосунки у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1957 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=616_011
136. Договор между Союзом Советских Социалистических Республик и Алжирской Народной Демократической Республикой о взаимном оказании правовой помощи 1982 г. // Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша) : збірник документів. – К. : Юрінком, 1996. – С. 480-494.
137. Сафаров Н. А. Комментарий к Закону Азербайджанской Республики «О выдаче (экстрадиции) лиц, совершивших преступления» / Н. А. Сафаров. – Баку, 2001. – 81 с.
138. Gilbert G. Crimes Sans Frontiers : Jurisdictional Problems in English Law / G. Gilbert // British Yearbook of International Law. –1992. – № 63. – P. 415- 443.
139. Нестеренко С. С. Принцип подвійної кримінальності в інституті екстрадиції / С. С. Нестеренко // Актуальні проблеми політики : зб. наук. праць. – О. : Фенікс, 2009. – Вип. 36. – С. 204-209.
140. Волженкин Б. В. Действие уголовного закона в пространстве и проблемы борьбы с организованной преступностью / Б. В. Волженкин // Современные проблемы борьбы с транснациональной преступностью : мат-лы межд. науч.-практ. конф. (г. Сочи, 9-12 октября 2000 г.). – Краснодар, 2000. – С. 35-42.
141. Swart B. Refusal of extradition and the United Nations model treaty on extradition / В. Swart // Netherlands yearlands of international law. – Dordrecht, 1993. – Vol. 23. – Р. 175-222.
142. Griffith G. QC Recent developments in the law of extradition [Електронний ресурс] / G. Griffith QC, C. Harris // Melbourne Journal of International Law. – 2005. – Vol. 6. – № 1. – Режим доступу до журн. : http://www.austlii.edu.au/au/journals/MelbJIL/2005/2.html
143. Сафаров Н. А. Экстрадиция в международном уголовном праве : проблемы теории и практики : автореф. дис. на соискание учен. степени докт. юрид. наук : спец. 12.00.10 «Международное право. Европейское право»/ Н. А. Сафаров. – М., 2007. – 57 с.
144. Договор между Российской Федерацией и Республикой Молдова о правовой помощи и правовых отношениях по гражданским, семейным и уголовным делам 1993 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.bestpravo.ru/fed1993/data01/tex10018.htm
145. Treaty on extradition between Australia and the Republic of Korea 1990 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.oecd.org/dataoecd/4/61/39362515.pdf
146. Treaty on extradition between the government of Canada and the government of Sweden 2000 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.gazette.gc.ca/archives/p1/2001/2001-12-22/html/notice-avis-eng.html
147. Extradition Act of Canada 1999 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.oas.org/JURIDICO/MLA/en/can/en_can-ext-loi-1999.html
148. Semmelman J. The Doctrine Of Specialty In Criminal Cases [Електронний ресурс] / J. Semmelman // New York Law Journal. – 2008, January 3. – Режим доступу до журн. : http://www.cm-p.com/pdf/Semmelman_New_York_Law_Journal.pdf
149. John A. E. Vervaele The transnational ne bis in idem principle in the EU Mutual recognition and equivalent protection of human rights / [Електронний ресурс] / А. Е. John // Utrecht Law Review. – 2005. – Vol. 1. – № 2. – Режим доступу до журн. : http://www.utrechtlawreview.org/publish/articles/000011/article.pdf.
150. Европейский Суд по правам человека. Избранные постановления и решения 2001 года. Ч. 1 / сост. Брычева Л. И., Виноградов М. В., Лаптев П. А., Юзвиков Д. В. ; отв. ред. Берестнев Ю. Ю. – М. : Юрид. лит., 2004. – 575 с.
151. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ius-software.si/EUII/EUCHR/dokumenti/1998/07/CASE_OF_OLIVEIRA_v._SWITZERLAND_30_07_1998.html
152. Международный пакт о гражданских и политических правах 1996 г. // Международные акты о правах человека : сб. документов / сост. В. А. Карташкин, Е. А. Лукашева. – 2-е изд., доп. – М. : НОРМА, 2002. – С. 56-57.
153. Протокол № 7 к Конвенции о защите прав человека и основных свобод (22 ноября 1984 г.) // Международное право : сборник документов / А. В. Трояновский, Ю. В. Чайковский. Под ред. М. Е. Черкеса. – О. : Феникс, 2010. – С. 549-552.
154. Хартия Европейского Союза об основных правах : комментарий / отв. ред. Кашкин С. Ю. – М. : Юриспруденция, 2001. – 208 с.
155. Додатковий Протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників 1975 р. // Міжнародне співробітництво України у правовій сфері. Видання друге. – Львів : Кальварія, 2001. – С. 21-26.
156. Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах 1972 р. // Офіційний вісник. – 2005. – № 44. – С. 311.
157. Типовий договір про передачу кримінального судочинства 1990 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_825
158. Конституція України : Прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
159. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка.– К. : Атіка, 2005. – 1064 с.
160. Бондаренко Н.О. Міжнародне карне право : навчальний посібник (спецкурс) / Н.О. Бондаренко. – О. : Юрид. л-ра, 2001. – 40 с.
161. Уголовный кодекс Китайской Народной Республики [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://www.chupanov.narod.ru/Chinalaw/06/01.htm
162. Обязательство выдавать или осуществлять судебное преследование (aut dedere aut judicare) [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://untreaty.un.org/ilc/reports/2006/russian/chp11.pdf.
163. Wise Е. М. The Obligation to Extradite or Prosecute / Е. М. Wise // Іsrael Law Review. – 1993. – Vol. 27. – №1/2. – Р. 268-280.
164. Bassiouni M. C. Aut Dedere Aut Judicare : The Duty to Extradite or Prosecute in International Law / M. C. Bassiouni, Е.М. Wise. – Dordrecht : M. Nijhoff, 1995. – 340 р.
165. Plachta М. Сontemporary Problems of Extradition : Human Rights, Grounds For Refusal and the Principle Aut Dedere Aut Judicare / М. Plachta // Resourse Material, UNAFEI. – Tokyo, 2001. – № 57. – P. 64-86.
166. Lambert J. J. Terrorism and Hostages in International Law : A Commentary on the Hostages Convention 1979 / J. J Lambert. – Cambridge : Grotius Publications, 1990. – 418 р.
167. Конвенция о борьбе с незаконными актами, направленными против безопасности гражданской авиации 1971 г. // Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша) : збірник документів. – К. : Юрінком, 1996. – С. 351-359.
168. Конвенция о предотвращении и наказании преступлений против лиц, пользующихся международной защитой, в том числе дипломатических агентов 1973 г.// Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша) : збірник документів. – К. : Юрінком, 1996. – С. 285-292.
169. Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму 1999 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_518
170. Международная конвенция о борьбе с захватом заложников 1979 г. // Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша) : збірник докум