МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ПРАВА НА СВОБОДУ СОВІСТІ ТА ВІРОСПОВІДАННЯ

Короткий опис

ЗМІСТ

ВСТУП ................................................................................................... 3
РОЗДІЛ 1. ГЕНЕЗИС МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ПРАВА НА СВОБОДУ СОВІСТІ ТА ВІРОСПОВІДАННЯ ......................
11
1.1. Право на свободу віросповідання в Стародавньому світі ......... 13
1.2. Розвиток ідеї захисту свободи совісті та віросповідання в Середні віки ..................................................................................................... 23
1.3. Формування права на свободу совісті та віросповідання в часи Реформації з 1500 по 1700 pр. ............................................................... 32
1.4. Міжнародно-правовий захист права на свободу совісті та віросповідання від Нових часів до утворення Ліги Націй .......................... 45
Висновки до першого розділу ............................................................. 60
РОЗДІЛ 2. ЗАХИСТ ПРАВА НА СВОБОДУ СОВІСТІ ТА ВІРОСПОВІДАННЯ В МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ ................................... 63
2.1. Захист права на свободу совісті та віросповідання в загальному міжнародному праві ................................................................... 63
2.2. Захист права на свободу совісті та віросповідання на європейському просторі ................................................................................. 95
Висновки до другого розділу ............................................................. 119
РОЗДІЛ 3. МІЖНАРОДНЕ-ПРАВОВЕ СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ У СФЕРІ ЗАХИСТУ ПРАВА НА СВОБОДУ СОВІСТІ ТА ВІРОСПОВІДАННЯ ....................................................................................... 121
3.1. Міжнародно-правові зобов’язання України у сфері захисту права на свободу совісті та віросповідання .................................................. 121
3.2. Імплементація міжнародно-правових зобов’язань України у сфері захисту права на свободу совісті та віросповідання в українському законодавстві ........................................................................... 137
Висновки до третього розділу ............................................................. 155
ВИСНОВКИ .......................................................................................... 158
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ............................................. 165

ВСТУП

Актуальність теми. Право на свободу совісті та віросповідання є одним із фундаментальних прав, які закріплені в усіх міжнародних документах, що містять перелік прав людини. Починаючи з другої половини ХХ ст. відбувалось активне формування міжнародної судової та квазі-судової практики захисту цього права, що надало його змісту певної динаміки. Сучасне розуміння права на свободу совісті та віросповідання ґрунтується не лише на багатій і змістовній історії його розвитку, але й має значну практику як на універсальному, так і регіональному рівнях.
Усвідомлення в Україні змісту права на свободу совісті та віросповідання в його міжнародно-правовому вимірі почало активно формуватися з набуттям нею незалежності та відбувалося разом із становленням вітчизняного законодавства у цій сфері. А зважаючи на зовсім недавнє приєднання України до основних європейських міжнародно-правових актів, які містять зобов’язання щодо захисту свободи совісті та віросповідання, даний процес відбувається під їх безпосереднім впливом. Отже, зберігається необхідність подальшого з’ясування сучасного змісту міжнародно-правових зобов’язань, що виникають для держави у сфері захисту цього права. Крім того, законодавство України про захист права на свободу віросповідання залишається у стадії реформування. Така необхідність обумовлюється зокрема тим, що за роки незалежності Україна стала багатоконфесійною державою. Це принципово нова ситуація, в якій врахування міжнародного досвіду захисту свободи совісті та віросповідання може мати велике значення для збереження міжконфесійного миру в державі.
Порушення релігійних прав людини негативно впливає на інші права, зокрема право на життя, фізичної цілісності, свободи та безпеки особи, право на свободу висловлення, мирні зібрання та об’єднання, освіту, право на свободу пересувань, національність тощо. Саме тому дослідження права на свободу віросповідання є одним із центральних у науковій розвідці прав людини, а для розуміння міжнародно-визнаного змісту права на свободу віросповідання принципово важливим є аналіз сучасної практики Комітету з прав людини та Європейського суду з прав людини. Проте вітчизняна практика свідчить, що питання права на свободу совісті та віросповідання цікавило дослідників насамперед з точки зору національного законодавства. Усе це має велике значення для подальшого вдосконалення українського законодавства й може мати суттєве практичне значення для гарантування в Україні права людини на свободу совісті та віросповідання, що й обумовлює актуальність теми дисертаційного дослідження.
Активні дослідження проблеми міжнародно-правового регулювання релігійних свобод почались у ХІХ – на початку ХХ ст. (Й. Блюнчлі, А. Вязгін, В. Даневський, Н. Захаров, П. Казанський, Л. Камаровський, Ф. Ліст, Ф. Маассен, Ж. Мартенс, Ф. Мартенс, А. Рів’є, А. Стоянов, М. Таубе, Г. Уітон), які привели до висновку про існування міжнародно-правового захисту релігійних інтересів.
У сучасній зарубіжній науці міжнародного права також приділяється багато уваги вивченню питань захисту права людини на свободу совісті та віросповідання (Ю. Баскін, Ю. Безбородов, К. Борисов, Д. ван дер Вайвер, Т. Васильєва, М. Дженіс, К. Іванз, М. Іванз, Ю. Карлов, Д. Карлсон, Н. Лернер, Д. Літтл, Б. Тахзіб, П. Тейлор, Д. Уітт та ін.).
В Україні різні аспекти права на свободу совісті та віросповідання досліджували в основному фахівці з галузевого права: Ю. Кальниш (реалізація державної політики у сфері релігійно-церковного життя); І. Компанієць (адміністративно-правові проблеми регулювання свободи совісті); В. Малишко (конституційне забезпечення права на свободу світогляду і віросповідання); М. Палій (злочинність у сфері віросповідання); В. Петрик (удосконалення державно-церковних відносин); Г. Сергієнко (конституційно-правове регулювання відносин держави і релігійних організацій у гарантуванні свободи віросповідання); Л. Ярмол (юридичне забезпечення свободи віросповідання).
Єдиним в Україні спеціальним дослідженням з міжнародно-правового регулюванню інституту релігійної безпеки залишається робота Ю. Фисун. Окремі аспекти міжнародно-правового захисту права на свободу совісті та віросповідання досліджували О. Буткевич, А. Дмитрієв, В. Семенов, О. Тарасов та ін.
У дисертації проаналізовано вітчизняні дослідження з міжнародно-правового захисту прав людини (М. Буроменський, В. Буткевич, В. Денисов, В. Євінтов, А. Мацько, В. Мицик, Л. Тимченко).
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого згідно із цільовою комплексною програмою “Проблеми історії, теорії та практики державного права зарубіжних країн і міжнародного права” (державний реєстраційний номер 0106u002284).
Мета і завдання дослідження. Основна мета дослідження полягає в комплексному вивченні сучасних міжнародно-правових норм права на свободу совісті та віросповідання, шляхів і механізмів його забезпечення в міжнародному праві, а також у з’ясуванні змісту міжнародно-правових зобов’язань України щодо цього права.
Відповідно до мети дослідження в дисертації послідовно вирішуються такі завдання:
– дослідити генезис права на свободу совісті та віросповідання в міжнародному праві;
– проаналізувати сукупність універсальних і регіональних міжнародних договорів, які гарантують право на свободу совісті та віросповідання;
– оцінити поширеність у міжнародному праві права на свободу совісті та віросповідання;
– визначити специфічні риси права на свободу совісті та віросповідання в універсальних та регіональних міжнародних договорах та практиці їх застосування;
– встановити особливості й значення міжнародних організаційно-правових механізмів контролю дотримання права на свободу совісті та віросповідання;
– оцінити сучасний рівень дотримання міжнародних норм права людини на свободу совісті та віросповідання;
– з’ясувати міжнародно-правові зобов’язання України у сфері захисту права на свободу совісті та віросповідання;
– зробити висновки та сформулювати рекомендації щодо імплементації міжнародно-правових стандартів права на свободу совісті та віросповідання в законодавстві України
Об’єкт дослідження – міжнародно-правові відносини у сфері забезпечення права людини на свободу совісті та віросповідання.
Предмет дослідження – генезис та етапи становлення права на свободу совісті та віросповідання в міжнародному праві, особливості міжнародно-правових стандартів цього права в практиці міжнародних контролюючих та судових органів, міжнародно-правові зобов’язання України у сфері забезпечення права на свободу совісті та віросповідання та їх імплементація в національному законодавстві України.
Методи дослідження. Задля досягнення наукової об’єктивності результатів дисертаційного дослідження нами було використано широкий комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, властивих як правознавству взагалі, так і міжнародному праву зокрема. У процесі дослідження генезису права на свободу совісті та віросповідання в міжнародному праві було застосовано історичний метод; при вивченні міжнародно-правових стандартів права на свободу совісті та віросповідання – методи системного аналізу, аналізу і синтезу; при розгляді універсальних та регіональних стандартів і механізмів захисту цього права – методи аналогії та конкретизації. Використання формально-юридичного та порівняльно-правового методів надало можливість встановити юридичний зміст міжнародно-правових норм свободи совісті та віросповідання й принципи їх гарантування міжнародними судовими органами.
У роботі використано теоретичні положення загальної теорії права, історії держави і права, державного права іноземних країн, міжнародного права, зокрема права ООН та права Ради Європи, а також конституційного права України.
Комплексний підхід до дослідження проблем і використання зазначених методів дозволили всебічно розглянути розвиток і сучасний стан захисту права на свободу совісті та віросповідання як складової частини міжнародного права у сфері прав людини, а також проблеми міжнародно-правового співробітництва України щодо захисту цього права.
Емпіричну базу дисертаційної роботи склали вивчення та аналіз 104 рішень Комітету з прав людини, Європейської комісії з прав людини, Європейського суду з прав людини та інших міжнародно-правових наглядових органів захисту прав людини, 173 міжнародних універсальних та регіональних договорів, які беруть під захист право на свободу віросповідання, 44 національних нормативних актів, а також 11 рішень вищих судових органів України щодо права на свободу світогляду та віросповідання.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній науці міжнародного права комплексним науково-практичним дослідженням міжнародно-правового співробітництва у сфері захисту права людини на свободу совісті та віросповідання. Наукова новизна також визначається сучасною постановкою проблеми, вивченням стандартів і нових тенденцій розвитку права на свободу совісті та віросповідання, що розглядаються в цій роботі. У результаті проведеного дослідження дисертантом одержано нові наукові положення, висновки та пропозиції, які становлять його особистий здобуток і виносяться на захист, а саме:
У дисертації вперше:
– обґрунтовано, що в процесі розвитку європейської цивілізації в міжнародному праві склалася система норм гарантування та захисту права на свободу совісті та віросповідання, які в подальшому знайшли своє закріплення в універсальних і регіональних міжнародних договорах з основоположних прав людини;
– визначено, що сучасні міжнародно-правові норми захисту права на свободу совісті та віросповідання, особливо універсального рівня, є міжнародним мінімальним стандартом захисту цього права. Вони визнані невід’ємними правами людини і створюють певну відправну точку у вивченні міжнародно-правового забезпечення цього права. Право на свободу совісті та віросповідання є комплексною й динамічною нормою, зміст якої постійно уточнюється, розширюється, трансформується міжнародно-правовими органами відповідно до реалій міжнародного життя;
– доведено, що в практиці Комітету з прав людини ООН, Спеціального доповідача ООН зі свободи совісті та віросповідань та Європейського суду з прав людини стосовно права на свободу совісті та віросповідання панує ліберальний підхід, який вміщує широке коло релігійних і нерелігійних переконань.
Удосконалено:
– тлумачення сучасних міжнародно-правових стандартів права людини на свободу совісті та віросповідання шляхом здійснення їх ретельного аналізу та надання їм визначення у відповідності до практики їх застосування міжнародними організаційно-правовими механізмами з захисту прав людини;
– шляхи національної імплементації міжнародно-правових норм про захист права на свободу совісті та віросповідання: вона повинна відбуватися на підставі міжнародно-правових зобов’язань України та з урахуванням термінології, яка в них застосовується.
Дістало подальший розвиток:
– порівняльно-правове дослідження універсальних і регіональних міжнародних норм і організаційно-правових механізмів гарантування й захисту права на свободу совісті та віросповідання, унаслідок чого було розкрито правові колізії у застосуванні відповідних норм права на свободу совісті та віросповідання Комітетом з прав людини, Парламентською Асамблеєю Ради Європи та Європейським судом з прав людини;
– узагальнення практики міжнародних організаційно-правових механізмів щодо міжнародно-правових зобов’язань України у сфері захисту права на свободу совісті та віросповідання: у доповідях Комітету з прав людини, Комітету з економічних, соціальних та культурних прав, Комітету з прав дитини, Комітету з ліквідації расової дискримінації та Спеціального доповідача Ради з прав людини, в рішеннях Європейського суду з прав людини та в резолюціях Парламентської Асамблеї Ради Європи та Комітету Міністрів містяться тлумачення міжнародно-правових зобов’язань України у сфері захисту цього права, а також пропонуються шляхи приведення українського законодавства у відповідність до них.
– вивчення практики національних судових органів, зокрема Конституційного Суду України, Верховного Суду України та Вищого господарського суду України, яка стосуються гарантій права на свободу віросповідання.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що здійснений в дисертаційному дослідженні правовий аналіз, основні положення і висновки показують становлення загальної міжнародно-правової норми права людини на свободу совісті та віросповідання – одного з основоположних прав у сфері міжнародного співробітництва із захисту прав людини.
Запропоновані в дисертації положення, висновки та рекомендації мають практичне значення. Зокрема результати дослідження можуть застосовуватися в науково-дослідний роботі з проблем гарантування й захисту права людини на свободу совісті та віросповідання, в науково-освітній діяльності при викладанні курсу “Міжнародне право”, “Міжнародний захист прав людини”, “Конституційне право” та “Міжнародне гуманітарне право”, в науково-методичний роботі для вдосконалення навчальних програм з міжнародного публічного та гуманітарного права при підготовці підручників і навчально-методичних посібників, у системі підготовки та перепідготовки юристів і працівників Міністерства закордонних справ України, в практиці правотворчих органів, а також правозахисними неурядовими організаціями.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею, в якій вирішується конкретне наукове завдання щодо комплексного аналізу сучасних міжнародно-правових норм права на свободу совісті та віросповідання, шляхів і механізмів його забезпечення в міжнародному праві, а також розроблення пропозицій з подальшої імплементації в національному законодавстві України міжнародно-правових норм щодо захисту права людини на свободу совісті та віросповідання. Усі теоретико-методологічні, науково-аналітичні висновки та рекомендації зроблені автором самостійно на основі аналізу великого масиву історичних документів, наукової літератури, опрацювання сучасних практик міжнародних організацій і міжнародно-правових актів. За темою дослідження автором одноосібно підготовлено й опубліковано три наукових статті.
Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, розглядалися й обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародного права і державного права зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Основні положення дисертації оприлюднені на таких науково-практичних форумах:
– Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених та здобувачів (м. Харків, 2007 р., тези опубліковано);
– Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених та здобувачів “Осінні юридичні читання” (м. Харків, 12-13 листопада 2008 р., тези опубліковано);
– круглому столі “Релігія та право в Україні: історія і сучасність” в рамках Першої науково-практичної конференції молодих вчених “Логіка та право” (м. Харків, 12-13 грудня 2008 р., тези опубліковано).
Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження викладено в трьох наукових статтях, опублікованих у наукових фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України, а також у тезах трьох наукових доповідей та повідомлень на наукових семінарах і конференціях. Загальний обсяг публікацій становить 1,9 обл.-вид. арк.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дослідженні було проведено комплексне вивчення сучасних міжнародно-правових норм права на свободу совісті та віросповідання, шляхів і механізмів його забезпечення в міжнародному праві, а також розроблено пропозиції з подальшої імплементації в національному законодавстві міжнародно-правових норм щодо захисту права людини на свободу совісті та віросповідання. Одержані наукові та практичні результати дослідження вирішують важливе науково-прикладне завдання щодо міжнародно-правового захисту права на свободу совісті та віросповідання. Усе це надає можливість сформулювати такі узагальнюючі положення та висновки:
1. Формування права захисту свободи віросповідання на теренах Європи почалось у Стародавні часи й безпосередньо пов’язано з розвитком християнської цивілізації, попри не завжди терпиме її ставлення до інших релігій, насамперед ісламу та іудаїзму. Цей процес продовжився в Середні віки, зокрема через посольське право, що активно формувалося в ті часи. Політичне визнання свободи совісті та релігії відбулось в епоху Реформації, а свій подальший міжнародно-правовий розвиток вона отримує разом з великими географічними відкриттями. Саме Реформація покликала до життя міжнародно-правове управління держав у сфері захисту релігійних інтересів. Ідеї, що вплинули навіть на сучасний стан права на свободу віросповідання в міжнародному праві, активно розвивалися в часи Реформації за шістьома ключовими напрямками: через концепцію державно-церковних відносин у вченні отців Реформації; у філософії права під впливом таких діячів, як Ж. Боден, Т. Гоббс, Дж. Локк, Р. Вільямс; через розвиток національно-правових норм захисту цього права; безпосередньо в теорії міжнародного права у працях Віторії, Айали, Суареса, Джентілі, Гроція; в міжнародних договорах між християнськими правителями Європи, де на особливу увагу заслуговує Вестфальський мир 1648 р., який ввів у дію принцип релігійної толерантності, встановивши рівність між протестантськими та католицькими державами та надавши деякі гарантії релігійним меншинам, а також між ними та мусульманським світом, зокрема з Оттоманською Портою.
2. У період від Нових часів до утворення Ліги Націй теорії релігійної толерантності, державно-церковних відносин і захисту свободи совісті та віросповідання продовжували активно розвиватися в політичних вченнях Північної Америки та Європи, зокрема в працях Т. Джефферсона, Дж. Медісона, Ж.-Ж. Руссо, а норми захисту релігійних свобод потрапляють у такі фундаментальні документи з прав людини, як американська Декларація незалежності, французька Декларація прав людини і громадянина та Білль про права Сполучених Штатів Америки. У ці часи ідея міжнародно-правового захисту права на свободу совісті та віросповідання розвивається за двома основними напрямками: у доктрині міжнародного права та в міжнародно-правовій договірній практиці. За останнім напрямком норми захисту права на свободу совісті та віросповідання зустрічаються у трьох основних групах міжнародно-правових договорів: а) між європейськими державами; б) між ними та Оттоманською Портою; в) між ними та “нецивілізованими” народами Африки та Далекого Сходу. У ХІХ ст. навіть визнання деяких східноєвропейських країн ставилося в залежність від гарантування їх конституційним правом свободи совісті та віросповідання.
3. Під час територіального перерозподілу Європи після Першої світової війни та з утворенням Ліги Націй міжнародно-правовий захист права на свободу совісті та віросповідання відбувався через систему міжнародних договорів щодо захисту прав меншин, його було визнано одним з фундаментальних прав, яке бралося під захист та гарантії міжнародної спільноти. Статут Ліги Націй вимагав від великих держав запровадити таке адміністративне управління підлеглими територіями, яке буде гарантувати свободу совісті та віросповідання. Було розроблено договірну систему захисту прав національних, мовних та релігійних меншин, відповідно до якої механізми захисту інтересів цих груп мали бути включені безпосередньо в конституційне законодавство новоутворених держав.
4. Найбільшу міжнародну увагу захисту права на свободу совісті та віросповідання починають приділяти лише з утворенням у 1945 р. Організації Об’єднаних Націй та прийняттям нею в 1948 р. Загальної Декларації прав людини, якою міжнародна спільнота визнала це право невід’ємним правом кожної особи. На сьогодні ООН відіграє провідну роль у сфері захисту права на свободу совісті та віросповідання на універсальному рівні. Право на свободу думки, совісті та релігії разом з гарантуванням недискримінації за релігійними переконаннями було закріплене в усіх основних конвенціях, прийнятих в рамках ООН. Воно також знаходить постійне місце в чисельних резолюціях з прав людини, які приймаються Генеральною Асамблеєю за участі навіть тих країн, які ще не є сторонами відповідних конвенцій. Аналіз цих інструментів свідчить про повне визнання міжнародною спільнотою цього права, яке посідає важливе місце в каталозі основоположних прав людини. Захист права на свободу віросповідання в універсальному міжнародному праві має загальний характер. Також доведено, що міжнародні договори спираються на визначення права на свободу совісті та віросповідання, як воно закріплено в основних документах з прав людини – ст. 18 Загальної декларації 1948 р. та Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р. і ст. 1 Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на підставах релігії або переконань 1981 р. Це фундаментальні міжнародно-правові стандарти права на свободу віросповідання, яким надано тлумачення в нашому дослідженні.
5. З існуючих механізмів захисту права на свободу віросповідання в універсальному міжнародному праві найбільш ефективними є Комітет з прав людини та Спеціальний доповідач зі свободи релігії та віросповідань. Вони виконують різні функції й ефективно доповнюють один одного. Проте система захисту прав людини, враховуючи право на свободу віросповідання, в рамках ООН потребує вдосконалення, а надання більшої правової, політичної та фінансової підтримки посаді Спеціального доповідача може зробити роботу цього механізму більш ефективною та впливовою як для універсального, так і регіонального захисту права на свободу совісті та віросповідання.
6. З чисельних регіональних міжнародних організацій, що декларували право на свободу віросповідання, на особливу увагу заслуговує право Ради Європи, в рамках якої в 1950 р. було прийнято Європейську конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, а Європейський суд з прав людини, рішення якого є обов’язковими для держав-учасниць Конвенції, має широку практику тлумачення та застосування права на свободу віросповідання на Європейському континенті.
7. Дві категорії норм надають захист праву на свободу совісті та віросповідання на універсальному та регіональному рівнях: норми, які забороняють дискримінацію з приводу релігії чи переконань, та норми, що безпосередньо гарантують право на свободу совісті та віросповідання. Дискримінація на ґрунті релігійних переконань, враховуючи новітні релігійні вчення, забороняється міжнародним правом. Національні законодавства зобов’язані адаптувати норми, які заборонятимуть і впроваджуватимуть покарання за дискримінацію та підбурювання до релігійної ненависті та ворожнечі. Норми, які забороняють дискримінацію, можна також ефективно застосовувати для захисту права на свободу совісті та віросповідання. Право на свободу совісті, релігії чи переконань і право на свободу віросповідання гарантуються кожній особі. Зміна релігії як акт свобідної волі за відсутністю примусу є визнаною свободою. На відміну від права ООН, Європейський суд з прав людини наділяє правом на свободу совісті, релігії чи переконань також юридичних осіб – церкви та інші релігійні організації.
8. Будь-яке нав’язування чи примушення у справі свободи совісті, релігії чи переконань з боку держави суперечить міжнародному праву. Визнається, що місіонерська діяльність та прозелітизм не є примусом або втручанням у forum internum інших осіб.
9. Право на свободу совісті, думки чи переконання включає теїстичні, не теїстичні та атеїстичні переконання, а також новітні релігії. Для захисту ці переконання мають відображати певний рівень переконливості, серйозності, зв’язаності та важливості. Не є доцільним надати правового визначення термінам “релігія”, “думка” або “переконання”, оскільки будь-яке визначення не зможе відбити різноманітні ставлення до цих термінів у різних культурах світу, суттєво звузить їх зміст та гратиме на користь тим, хто дискримінуватиме. Міжнародне право вимагає тлумачити ці терміни якнайбільш широко.
10. Універсальне міжнародне право забороняє будь-які обмеження forum internum. У практиці Європейського суду межі дозволеного втручання у forum internum не є чітко визначеними: вважається, що коли особа спроможна зберегти власні переконання, порушення forum internum не мало місця. Суд визнав можливість певних обмежень forum internum у деяких спеціальних суб’єктів: військовослужбовців, священнослужителів державних церков та осіб, які працюють за контрактом. Погодження з правилами статутів та вимогами контрактів за власним бажанням, а також можливість вибору альтернативної поведінки, на думку Суду, гарантує захист їхнього forum internum.
11. Свобода совісті, думки чи переконань відрізняється від свободи сповідувати релігію чи переконання. Міжнародне право передбачає чотири конкретні форми реалізації права на свободу віросповідання: богослужіння (або відправлення) культу, дотримання (або практику) релігійного життя, виконання релігійних приписів та навчання. Вони є вичерпним каталогом.
12. У міжнародному праві не існує чіткого визначення термінів “богослужіння”, “дотримання”, “виконання” та “вчення”. У “прецедентному” праві Європейського суду терміни “богослужіння” та “дотримання” ототожнюються; “учення” включає до себе навчання релігії, заснування релігійних навчальних закладів, здійснення підготовки релігійних керівників, переконання інших змінити релігію; “виконання” застосовується безпосередньо як до виконання приписів власної релігії, так і до широкого кола дій. Тест “Арроусміт”, якій застосовується Європейським судом, обмежує коло дій, які можна відносити до “виконання”. Згідно з ним, “виконання” не застосовується до кожної дії, мотивованою релігією: якщо дії особи прямо не виражають її переконань, вони не підлягають захисту за ст. 9. На універсальному рівні такі обмеження не застосовуються.
13. Обмеження на свободу віросповідання мають відповідати трьом міжнародно-правовим вимогам: легітимності, необхідності та доцільності. Вони повинні бути чітко виписані в національному законі, зрозумілими та гарантувати правовий захист від довільного втручання з боку публічної влади. Вони мають буди необхідними в демократичному суспільстві, під яким Європейський суд розуміє панування плюралізму та верховенства права. Держава повинна не усувати причину напруженості шляхом знищення плюралізму, а забезпечити толерантність між конкуруючими групами. Держава самостійно має визначити “необхідність”, проте Суд відіграватиме роль арбітру і має право остаточного вирішення. Обмеження мають чітко відповідати встановленій міжнародним правом цілі: охорона суспільної безпеки, порядку, здоров’я та моралі, та основних прав і свобод інших. Інші цілі для обмеження свободи віросповідання, навіть з причин державної безпеки, не дозволяються ані універсальним, ані регіональним міжнародним правом.
14. За міжнародним правом держава не має права втручатися у внутрішню діяльність релігійних організацій. Вона має надати релігійній спільноті статус юридичної особи, коли остання цього бажає для мирної та законної реалізації права на свободу об’єднання, незалежно від релігійної доктрини такої релігійної організації. Обов’язок держави дотримуватися нейтралітету й безсторонності є несумісним із повноваженнями державних органів оцінювати легітимність релігійних переконань.
15. Сучасні міжнародно-правові норми захисту права на свободу совісті та віросповідання створюють певну відправну точку у вивченні міжнародно-правового забезпечення цього права. Право на свободу совісті та віросповідання є комплексною та динамічною нормою, зміст якої уточнюється, розширюється, трансформується міжнародними механізмами відповідно до реалій міжнародного життя. Дослідження практики Комітету з прав людини та Європейського суду з прав людини вказує на те, що по відношенню до права на свободу совісті та віросповідання в них панує ліберальний підхід, який вміщує дуже широке коло релігійних та нерелігійних переконань.
16. Важливу роль в тлумаченні та реалізації Україною її міжнародно-правових зобов’язань в сфері захисту релігійних прав людини відіграють рішення та зауваження щодо України наглядових механізмів ООН, Ради Європи, ОБСЄ. Незважаючи на те, що вітчизняне законодавство у сфері захисту права на свободу совісті та віросповідання вважається одним із найбільш демократичних на пострадянському просторі, воно все ж таки не відповідає повністю міжнародно-правовим вимогам та зобов’язанням України і потребує суттєвого вдосконалення. Зокрема Україна має внести зміни до національного законодавства у відповідності до чітких зауважень, які містяться в висновках та рекомендаціях комітетів ООН, ПАРЄ та Комітету міністрів Ради Європи, а також до прецедентної практики Європейського суду, яка має застосовуватися як джерело права.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Акт про установление религиозной свободы, 1786 // Томас Джефферсон. Автобиография. Заметки о штате Виргиния. – Л. : Наука. Ленингр. отд-ние, 1990. – С. 273-274.
2. Андреевский И. О договоре Новгорода с немецкими городами и Готландом, заключенном в 1270 году / И. Андреевский. – СПб. : Тип. Якова Трея, 1855. – 110 с.
3. Балух В. Константин Великий і христианство: проблема владного періоду / В. Балух, Б. Бондарюк // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології / Чернівець. держ. ун-т, 2000. – Т. 1. – С. 18–31.
4. Баскин Ю. Я. Библия и международное право / Ю. Я. Баскин // Правоведение. – 1991. – № 5. – С. 40–48.
5. Баскин Ю. Я. Новый Завет и становление нового международного права / Ю. Я. Баскин // Правоведение. – 1992. – № 4. – С. 75–81.
6. Баскин Ю. Я. История международного права / Ю. Я. Баскин, Д. И. Фельдман. – М. : Междунар. отношения, 1990. – 208 с.
7. Бахчисарайский трактат 05.01.1681 г. // Полн. собр. законов Российской империи с 1649 года. – СПб. : Тип. ІІ отделения собственной Его Императорского Величества канцелярии, 1830. – Т. ІІ : 1676 – 1688. – С. 290–292.
8. Безбородов Ю. С. Религиозные начала в международном праве / Ю. С. Безбородов // Моск. журн. междунар. права. – 2005. – №2. – С. 93–99.
9. Беляев И. Д. Лекции по истории русского законодательства / И. Д. Беляев. – М. : Тип. С. А. Петровского и Н. П. Панина, 1879. – 735 с.
10. Бережков М. О торговле Руси с Ганзой до конца XV века / М. Бережков. – СПб. : Тип. В. Безобразова, 1878. – 267 с.
11. Білєр Г. Вестфальський мир 1648 року (до 350-ї річниці договорів) / Г. Білєр, А. Дмитрієв. – К. : Ін Юре, 1998. – 180 с.
12. Білль про права Сполучених Штатів, 1789 // Дженіс М. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування. – К. : АртЕк, 1997. – С. 12.
13. Блюнчли И. Современное международное право цивилизованных госодарств, изложенное в виде кодекса / И. Блюнчли. – М. : Тип. Индрих, 1876. – 628 с.
14. Борисов К. Г. Международное право религиозных конфессий мирового сообщества : [учеб. пос.] / К. Г. Борисов. – М. : Изд-во РУДН, 2001. – 155 с.
15. Брюссельськая декларация Парламентской Ассамблеи ОБСЕ от 7 июля 2006 г. – Режим доступу : http://www.osce.org/documents/pa/2006/07/19815_ru.pdf
16. Буткевич В. Г. Міжнародне право : основи теорії / В. Г. Буткевич. – К. : Либідь, 2003. – 606 с.
17. Буткевич О. В. Міжнародне право середніх віків / О. В. Буткевич. – К. : Вид-во гуманіт. літ-ри, 2008. – 672 с.
18. Буткевич О. В. Міжнародне право Стародавнього світу / О. В. Буткевич. – К. : Україна, 2004. – 864 с.
19. Ваттель Эммер де. Право народов или Принципы естественного права, приемлимые к поведению и делам наций и суверенов / Эммер де Ваттель. – М. : Госюриздат, 1960. – 719 с.
20. Вельяминов Г. М. Бог и право (много- или однополярный мир) / Г. М. Вельяминов, В. С. Семенов // Моск. журн. междунар. права – 1999. – № 3. – С. 28–40.
21. Висновок Парламентської Асамблеї Ради Європи №190 (1995) від 26 вересня 1995 р. щодо заявки України на вступ до Ради Європи. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_590
22. Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1963 р. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_118
23. Вязгин А. С. Международное право в средние века / А. С. Вязгин. – СПб. : Тип. «В.С. Балашевъ и К.», 1900. – 23 с.
24. Гаагская конвенция о бомбардировании морскими силами во время войны, заключенная 05.10.1907 г. // Лист Франц. Международное право в систематическом изложении. – М. : Юрьев (Дерптъ), Тип. К. Маттинеса, 1909. – С. CXXXIV–CXXXVII.
25. Гаагская конвенция о применении к морской войне начал Женевской конвенции, заключенная 05.10.1907 г. // Лист Франц. Международное право в систематическом изложении. – М. : Юрьев (Дерптъ), Тип. К. Маттинеса, 1909. – С. CXXXVII–CXLII.
26. Гегель Г. В. Ф. Христианство и Реформация (1821-1831) / Г. В. Ф. Гегель // Лютер Мартин. 95 тезисов. – СПб. : Роза мира, 2002. – С. 266–360.
27. Германо-китайский договор о дружбе, заключенный в Тянь-Цзине 02.10.1861 г. // Лист Франц. Международное право в систематическом изложении. – М. : Юрьев (Дерптъ), Тип. К. Маттинеса, 1909. – С. 338.
28. Гиббон Эдуард. Закат и падение Римской империи / Эдуард Гиббон. – М. : Терра, 1997. – Т. 2. – 576 с.
29. Грабарь В. Э. Вселенские соборы XI-XII вв. как органы международного общения / В. Э. Грабарь // Вопросы истории. – М. : Правда, 1945. – № 3-4. – С. 86–98.
30. Гроций Гуго. О праве войны и мира / Гуго Гроций. – М. : Научно-изд. центр «Ладомир», 1994. – 868 с.
31. Даневский В. П. Пособие к изучению истории и системы международного права / В. П. Даневский. – Х. : Тип. А. Н. Гусева, 1892. – 230 с.
32. Дареэм Коул. Перспективы религиозной свободы: сравнительно-структурный аналіз / Коул Дареэм // Права человека и религия : хрестоматия. – М. : Библейско-богословский ин-т Св. Апостола Андрея, 2001. – С. 143–168.
33. Декларації незалежності Сполучених Штатів, 1776 р. // Дженіс М. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування. – К.: АртЕк, 1997. – С. 10.
34. Декларация о дозволении приезжать в Россию и селиться французским эмигрантам евангелической веры, 21.01.1689 г. // Мартенс Ф. Собраніе трактатов и конвенцій, заключенных Россіею съ иностранными державами. – СПб. : Тип. Мин-ва путей сообщения (А. Бенке), 1880. – Т. V. – Трактаты с Германіею, 1656 – 1762. – С. 34–36.
35. Декларация о ликвидации всех форм нетерпимости и дискриминации на основе религии или убеждений 1981 г. // Религия и права человека. – М. : Наука, 1996. – С. 286–288.
36. Декларация прав человека и гражданина, 1789 г. // Конституційне законодавство зарубіжних країн. Хрестоматія : навч. посіб. / [упоряд. В. О. Ріяка, К. О. Закоморна]. – К. : Юрінком Інтер, 2007. – С. 58–60.
37. Декларації незалежності Сполучених Штатів, 1776 р // Дженіс М. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування. – К. : АртЕк, 1997. – С. 10.
38. Декларація про державний суверенітет України // ВВР України. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
39. Дж. П. против Канады. Сообщение № 466/1991 (решение принято 7 ноября 1994 г., сорок восьмая сессия) // Доклад Комитета по правам человека, А/47/40. – С. 426.
40. Дженіс М. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування / М. Дженіс. – К. : АртЕк, 1997. – 624 с.
41. Джефферсон Томас. Автобиография. Заметки о штате Виргиния / Томас Джефферсон. – Л. : Наука. Ленингр. отд-ние, 1990. – 314 с.
42. Динь Нгуен Куок. Международное публичное право : в 2 т. – Т. 1. – Кн. 1 : Формирование международного права / Нгуен Куок Динь. – К. : Сфера, 2000. – 440 с.
43. Дмитрієв А. І. Історія міжнародного права / А. І. Дмитрієв, Ю. А. Дмитрієва, О. В. Задорожній. – К. : ВД “Промені”, 2008. – 384 с.
44. Дмитрієв А. І. Вестфальський мир 1648 року і сучасне міжнародне право : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук : 12.00.11 / А. І. Дмитрієв ; НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. – К., 2003. – 36 с.
45. Дмитрієв А. І. Вестфальський мир 1648 року і сучасне міжнародне право : монографія. – К., 2001. – 426 с.
46. Договір між Україною та Арабською Республікою Єгипет про видачу правопорушників, ратифіковано Законом України від 22.06.2005 р. № 2696-IV // ВВР України. – 2005. – № 29. – Ст. 388.
47. Договір між Україною та Федеративною Республікою Бразилія про видачу правопорушників, ратифіковано Законом України від 01.07.2004 р. № 1966-IV // ВВР України. – 2005. – № 1. – Ст. 5.
48. Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією, ратифіковано Законом України від 17.07.1997 р. № 474/97-ВР // ВВР України. – 1997. – № 40. – Ст. 262.
49. Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Республікою Таджикистан, ратифіковано Законом України від 22.02.2006 р. № 3464-IV // ВВР України. – 2006. – № 28. – Ст. 243.
50. Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Республікою Хорватія, ратифіковано Законом України від 19.06.2003 р. № 1008-IV // ВВР України. – 2004. – № 2. – Ст. 11.
51. Договір про дружні відносини і співробітництво між Україною та Чеською Республікою, ратифіковано Законом України від 06.10.1995 р. № 368/95-ВР // ВВР України. – 1995. – № 36. – Ст. 274.
52. Договор о дружбе и торговле, заключенный между Германией и Сальвадором 13.07.1870 г. // Лист Франц. Международное право в систематическом изложении. – М. : Юрьев (Дерптъ), Тип. К. Маттинеса, 1909. – С. 244–245.
53. Договор о перемирии на 13 лет и 6 месяцев между государствами Российским и польским в Андрусове 30.01.1667 г. // Полн. собр. законов Российской империи с 1649 года. – СПб. : Тип. ІІ отделения собственной Его Императорского Величества канцелярии. – 1830. – Т. І : с 1649 по 1675. – С. 656–669.
54. Договор о торговле и мореплавании, заключенный между Россией и Австро-Венгрией 02.02.1906 г. // Сборник торговых договоров и других вытекающих из нихъ соглашений, заключенных между Россией и иностранными государствами / под ред. Н. В. Верховскаго. – Петроград : Тип. В. Киршбаума, 1915. – С. 1–19.
55. Договор с Кореей 25.06.1884 г. // Сборник торговых договоров и других вытекающих из нихъ соглашений, заключенных между Россией и иностранными государствами / под ред. Н. В. Верховскаго. – Петроград : Тип. В. Киршбаума, 1915. – С. 370–380.
56. Доклад Комитета по правам человека, А/47/40 (1994). – 426 с.
57. Доклад Комитета по правам человека, А/49/40 (1994). – Т. 2. – 366 с.
58. Документ Копенгагенської наради Конференції по людському виміру СБСЄ від 29 червня 1990 р. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua
/cgi-bin/laws/main.cgi?page=1&nreg=994_082
59. Документ Московської наради Конференції по людському виміру СБСЄ від 3 жовтня 1991 р. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_084
60. Европейское право : учебник для вузов / [под общ. ред. Л. М. Энтина]. – М. : Изд-во НОРМА, 2001. – 720 с.
61. Женевская конвенция для улучшения участи раненых и больных в действующих армиях, заключенная от 23.06.1906 // Лист Франц. Международное право в систематическом изложении. – М. : Юрьев (Дерптъ), Тип. К. Маттинеса, 1909. – С. LXVI–LXXII.
62. Женевская конвенция об улучшении участи раненых и больных воинов во время сухопутной войны, заключенная 10.08.1864 г. // Лист Франц. Международное право в систематическом изложении. – М. : Юрьев (Дерптъ), Тип. К. Маттинеса, 1909. – С. LXIII–LXVI.
63. Загальна декларація прав людини 10.12.1948 р. – Док. ООН/PES/217А. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_015
64. Заключительный акт Берлинской африканской конференции 13.02.1885 г. // Мартенс Ф. Собраніе трактатов и конвенцій, заключенных Россіею съ иностранными державами. – СПб. : Тип. А. Бенке, 1888. – Т. VIII : Трактаты съ Германиею, 1825 – 1888. – C. 695 – 724.
65. Заключительный акт Совещания по сотрудничеству и безопасности в Европе от 1 августа 1975 р. – Режим доступу : httр://www.osce.org/documents /html/pdftohtml/ 4044_ru.pdf.html
66. Закон України “Про альтернативну (невійськову) службу” від 12 грудня 1991 р. № 1975-XII // ВВР України. – 1992. – № 15. – Ст. 188.
67. Закон України “Про біженців” від 21 червня 2001 р. № 2557-ІІІ // ВВР України. – 2001. – № 47. – Ст. 250.
68. Закон України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23 лютого 2006 р. № 3477-IV // ВВР України. – 2006. – № 30. – Ст. 260.
69. Закон України “Про внесення змін до деяких законів України” від 9 лютого 2006 р. № 3436-IV // ВВР України. – 2006. – № 26. – Ст. 216.
70. Закон України “Про міжнародні договори України” від 29 червня 2006 р. № 1906-IV // ВВР України. – 2004. – № 50. – Ст. 540.
71. Закон України “Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 р. № 2460-ХІІ // ВВР України. – 1992. – № 34. – Ст. 504.
72. Закон України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 р. № 2402-III // ВВР України. – 2001. – № 30. – Ст. 142.
73. Закон України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 4 лютого 1994 р. № 3929-ХІІ // ВВР України. – 1994. – № 23. – Ст. 161.
74. Закон України “Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 р. № 1543-XII // ВВР України. – 1991. – № 46. – Ст. 617.
75. Закон України “Про приєднання до Статуту Ради Європи” від 31 жовтня 1995 р. № 398/95-ВР // ВВР України. – 1991. – № 38. – Ст. 287.
76. Закон України “Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців” від 10 січня 2002 р. № 2942-III // ВВР України. – 2002. – № 17. – Ст. 118.
77. Закон України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР // ВВР України. – 1997. – № 40. – Ст. 263.
78. Закон України “Про ратифікацію Меморандуму про взаєморозуміння між Урядом України і Організацією з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) щодо створення нової форми співробітництва” від 10 лютого 2000 р. № 1446-III // ВВР України. – 2000. – № 9. – Ст. 76.
79. Закон України “Про ратифікацію Протоколів № 12 та № 14 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод” від 9 лютого 2006 р. № 3435-IV // ВВР України. – 2006. – № 27. – Ст. 229.
80. Закон України “Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин” від 9 грудня 1997 р. № 703/97-ВР // ВВР України. – 1998. – № 14. – Ст. 56.
81. Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” від 23 квітня 1991 р. № 987-XII // ВВР України. – 1991. – № 25. – Ст. 283.
82. Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 18.11.2003 № 01-8/1427 “Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини”. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=v1427600-03.
83. Казанский П. Учебник международного права публичнаго и гражданскаго / П. Казанский. – Одесса : Экономическая тип., 1902. – 532 с.
84. Кальвин Жан. Наставления в христианской вере : [в 3 т.] / Жан Кальвин. – М. : Изд-во рос. гос. гуманитарн. ун-та, 1993. – Т. 3. – 639 с.
85. Кальниш Ю. Г. Пріоритетні напрями, шляхи реалізації і перспективи державної політики України в галузі релігійно-церковного життя : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук з держ. упр. : 25.00.01 / Ю. Г. Кальниш ; УАДУ при Президентові України. – К., 2001. – 18 с.
86. Камаровский Л. А. Международное право по лекциям Л. А. Камаровского / Л.А. Камаровский, А. Ульяницкий. – М. : Ун-т тип., 1908. – 276 с.
87. Карамзин Н. М. История государства Российского : в 12 т. / Н. М. Карамзин. – СПб. : Тип. Н. Грича, 1818. – Т. III. – 507 с.
88. Карлов Ю. Е. Религия и международное право / Ю. Е. Карлов // Международное право : учебник [отв. ред. Ю. М. Колосов, Э. С. Кривчикова]. – М. : Междунар. отношения, 2000. – С. 499–521.
89. Каченовский Д. Курс международного права / Д. Каченовский. – Х. : Ун-т. тип., 1863. – 120 с.
90. Кожевников Ф. И. Русское государство и международное право (до ХХ века) / Ф. И. Кожевников. – М. : Юрид. изд-во Мин-ва юстиции СССР, 1947. – 336 с.
91. Комментарий к Конвенции о защите прав человека и основных свобод и практике ее применения / [под общ. ред. д- юрид наук, проф. В. А. Туманова и д. ю. н., проф. Л. М. Энтина]. – М. : НОРМА, 2002. – 336 с.
92. Коммерческий трактат между Россией и Австрией, 1785 г. // Мартенс Ф. Собраніе трактатов и конвенцій, заключенных Россіею съ иностранными державами. – СПб. : Тип. А. Бенке, 1875. – Т. II : Трактаты съ Австріею, 1772 – 1808. – С. 153-185.
93. Коммерческий трактат между Россией и Францией, 1786 г. // Мартенс Ф. Собраніе трактатов и конвенцій, заключенных Россіею съ иностранными державами. – СПб. : Тип. А. Бенке, 1902. – Т. XIII : Трактаты съ Франціею, 1717 – 1807. – С. 201–234.
94. Компанієць І. М. Адміністративно-правове регулювання свободи совісті : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.07 / І. М. Компанієць ; Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 1996. – 22 с.
95. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_004
96. Конвенция о правах ребенка 1989 г. // Международная защита прав человека: документы и комментарии / [под ред. М. В. Буроменского]. – Х. : ООО «Синтекс, ЛТД», 1998. – С. 221–245.
97. Конвенция о предупреждении преступления геноцида и наказании за него. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_155
98. Конвенция о применении к морской войне начал Женевской конвенции, заключенная 10.08.1864 г. // Лист Франц. Международное право в систематическом изложении. – М. : Юрьев (Дерптъ), Тип. К. Маттинеса, 1909. – С. XCIII–XCVI.
99. Конвенция относительно устройства Дунайских княжеств, подписанная в Париже 07.08.1858 г. // Мартенс Ф. Собраніе трактатов и конвенцій, заключенных Россіею съ иностранными державами. – СПб. : Тип. А. Бенке, 1909. – Т. XV : Трактаты съ Франціею, 1822 – 1906. – C. 360–377.
100. Конвенция Содружества Независимых Государств о правах и основных свободах человека от 26 мая 1995 г. – Режим доступа : http:// www.cis.minsk.by/webnpa/text.aspx?RN=N09500021
101. Константинопольський трактат, заключенный между Россией и Оттоманской Портой, 1700 г. // Мартенс Ф. Современное международное право цивилизованных народов. – СПб. : Тип. А. Бенке, 1905. – Т. 2. – С. 129.
102. Конституция Соединенных Штатов Америки, 1786 // Конституційне законодавство зарубіжних країн. Хрестоматія : навч. посіб. / [упоряд. В. О. Ріяка, К. О. Закоморна]. – К. : Юрінком Інтер, 2007. – С. 20.
103. Конституційне законодавство зарубіжних країн. Хрестоматія : навч. посіб. / [упоряд. В. О. Ріяка, К. О. Закоморна]. – К. : Юрінком Інтер, 2007. – 384 с.
104. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 26 червня 1996 р. – Х. : ТОВ “Одіссей”, 2007. – 48 c.
105. Конституція України : науково-практ. коментар / [В. Б. Авер'янов, О. В. Батанов, Ю. В. Баулін та ін. ; ред. кол. : В. Я. Тацій, Ю. П. Битяк, Ю. М. Грошевой та ін.]. – Х. : Право ; К. : Концерн “ВД“Ін Юре”, 2003. – 806 с.
106. Кримінальний кодекс України (із змінами та доповненнями станом на 10 травня 2008 року). – Х. : ТОВ “Одіссей”, 2008. – 288 с.
107. Крист Карл. История времен римских императоров / Карл Крист. – Ростов н/Д. : Феникс, 1997. – Т. 2. – 500 с.
108. Лактаций. О смертях преследователей // Лактаций. Сочинения. – СПб. : Алетейя, 1998. – 280 с.
109. Лернер Натан. Религиозные права человека в эпоху Организации Объединенных Наций / Натан Лернер // Права человека и религия : [хрестоматия]. – М. : Библейско-богословский ин-т Св. Апостола Андрея, 2001. – С. 187–218.
110. Лист Франц. Международное право в систематическом изложении / Франц Лист. – М. : Юрьев (Дерптъ) ; Тип. К. Маттинеса, 1909. – 584 с.
111. Литтл Дэвид. Изучение религиозных прав человека: методологические основания / Дэвид Литтл // Права человека и религия : [хрестоматия]. – М. : Библейско-богословский ин-т Св. Апостола Андрея, 2001. – С. 169–186.
112. Локк Джон. Письмо о веротерпимости / Локк Джон // Английское свободомыслие. – М. : Мысль, 1981. – 301 с.
113. Лютер Мартин. К христианскому дворянству немецкой нации об улучшении христианского состояния // Лютер Мартин. 95 тезисов. – СПб. : Роза мира, 2002. – C. 17–86.
114. М.А.Б., У.А.Т. и Дж.-А.И.Т. против Канады. Сообщение № 570/1993 (решение принято 8 апреля 1994 г., пятидесятая сессия ) // Доклад Комитета по правам человека, А/49/40. – Т.2. – С. 366.
115. Маассен Ф. Девять глав о свободной церкви и свободной совести / Ф. Маассен. – Ярославль : Тип. Г. Фалькъ, 1882. – 323 с.
116. Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом / П. Маланчук. – Х. : Консум, 2000. – 592 с.
117. Малишко В. М. Конституційне право людини на свободу світогляду і віросповідання : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук : 12.00.02 / В. М. Малишко ; НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. – К., 2005. – 18 с.
118. Мартенс Ф. Собраніе трактатов и конвенцій, заключенных Россіею съ иностранными державами / Ф. Мартенс. – СПб. : Тип. А. Бенке, 1875. – Т. II : Трактаты съ Австріею, 1772 – 1808. – 517 c.
119. Мартенс Ф. Собраніе трактатов и конвенцій, заключенных Россіею съ иностранными державами / Ф. Мартенс. – СПб. : Тип. А. Бенке, 1878. – Т. IV : Трактаты съ Австриею, 1715 – 1849. – 602 c.
120. Мартенс Ф. Собраніе трактатов и конвенцій, заключенных Россіею съ иностранными державами / Ф. Мартенс. – СПб. : Тип. А. Бенке, 1880. – Т. V : Трактаты съ Германіею, 1656 – 1762. – 408 c.
121. Мартенс Ф. Собраніе трактатов и конвенцій, заключенных Россіею съ иностранными державами / Ф. Мартенс. – СПб. : Тип. А. Бенке, 1888. – Т. VIII : Трактаты съ Германиею, 1825 – 1888. – 747 c.
122. Мартенс Ф. Собраніе трактатов и конвенцій, заключенных Россіею съ иностранными державами / Ф. Мартенс. – СПб. : Тип. А. Бенке, 1902. – Т. XIII : Трактаты съ Франціею, 1717 – 1807. – 338 c.
123. Мартенс Ф. Собраніе трактатов и конвенцій, заключенных Россіею съ иностранными державами/ Ф. Мартенс. – СПб. : Тип. А. Бенке, 1909. – Т. XV : – Трактаты съ Франціею, 1822 – 1906. – 836 c.
124. Мартенс Ф. Современное международное право цивилизованных народов/ Ф. Мартенс. – СПб. : Тип. А. Бенке, 1904. – Т. 1. – 438 с.
125. Мартенс Ф. Современное международное право цивилизованных народов/ Ф. Мартенс. – СПб. : Тип. А. Бенке, 1905. – Т. 2. – 626 с.
126. Международная защита прав человека : документы и комментарии / [под ред. М. В. Буроменского]. – Х. : ООО «Синтексб ЛТД», 1998. – 298 с.
127. Международный пакт об экономических, социальных и культурных правах 1966 г. // Международная защита прав человека : документы и комментарии / [под ред. М. В. Буроменского]. – Х. : ООО «Синтекс, ЛТД», 1998. – С. 42 – 56.
128. Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України і Організацією з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) щодо створення нової форми співробітництва від 13 липня 1999 р. – Режим доступу : http:// zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_309
129. Мирный трактат между Францией и Англией, подписанный в Версале и заключенный при посредничестве России и Австрии 03.09.1783 // Мартенс Ф. Собраніе трактатов и конвенцій, заключенных Россіею съ иностранными державами. – СПб. : Тип. А. Бенке, 1902. – Т. XIII : Трактаты съ Франціею, 1717 – 1807. – С. 160–174.
130. Міжнародне право в документах / [за ред. М. В. Буроменського]. – Х. : Вид-во НУВС, 2003. – 376 с.
131. Міжнародне право : навч. посіб. / [за ред. М. В. Буроменського]. – К. : Хрінком Інтер, 2005. – 336 с.
132. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_043
133. Ништадтский мирный договор между Россией и Швецией, 1721. – Режим доступа : http://www.hrono.ru/dokum/1700dok/1721nishtadt.html
134. Новгородцев П. И. Лекции по истории философии права / П. И. Новгородцев. – М. : Типо-литогр. Яшина, 1914. – 234 с.
135. Оппенгейм Л. Международное право / Л. Оппенгейм. – М. : Гос. изд-во иностр. лит-ры, 1948. – Т. 1. – 408 с.
136. Павлов А. С. Курс церковного права / А. С. Павлов. – Свято-Троицкая Сергиева Лавра. Собственная типография, 1902. – 545 с.
137. Палій М. В. Злочинність у сфері віросповідання та боротьба з нею : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук : 12.00.08 / М. В. Палій ; НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. – К., 2002. – 19 с.
138. Паризька хартія для нової Європи – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_058
139. Паризький документ про подальший розвиток інститутів та структур СБСЄ від 1992 р. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_083
140. Первый факультативний протокол к международному пакту о громадянські гражданских и политических правах 1966 г. // Международная защита прав человека : документы и комментарии / [под ред. М. В. Буроменского]. – Х. : ООО «Синтекс, ЛТД», 1998. – С. 56–61.
141. Петрик В. М. Шляхи та механізми вдосконалення державно-церковних відносин в Україні (на прикладі новітніх релігійних об'єднань) : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. наук з держ. упр. : 25.00.02 / В. М. Петрик ; Дон. держ. академія управління. – Донецьк, 2004. – 23 с.
142. Положение о законах и обычаях сухопутной войны, приложенное к Гаагской конвенции о законах и обычаях сухопутной войны, заключенной 17.07.1899 г. // Лист Франц. Международное право в систематическом изложении. – М. : Юрьев (Дерптъ), Тип. К. Маттинеса, 1909. – С. LXXXV–XCII.
143. Положение о законах и обычаях сухопутной войны, приложенное к Гаагской конвенции о законах и обычаях сухопутной войны, заключенной 05.10.1907 г. // Лист Франц. Международное право в систематическом изложении. – М. : Юрьев (Дерптъ), Тип. К. Маттинеса, 1909. – С. CXVI–CXXIV.
144. Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби, затверджене постановою Кабінету Міністрі