МОХОНЧУК СЕРГІЙ МИХАЙЛОВИЧ Кримінально-правова охорона миру та безпеки людства

Короткий опис

Міністерство освіти і науки України

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

На правах рукопису

МОХОНЧУК СЕРГІЙ МИХАЙЛОВИЧ

УДК 343.33:341.4

Кримінально-правова охорона миру
та безпеки людства

12.00.08 кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право;
12.00.11 міжнародне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант:
Тацій Василь Якович
доктор юридичних наук,
професор

Харків 2014

ЗМІСТ

ВСТУП...

4

Розділ 1 Генеза правової охорони миру та безпеки людства у міжнародному праві та національному кримінальному законодавствІ..

16

1.1.Мир та безпека людства як об’єкт правової охорони..

16

1.2. Теоретико-методологічні особливості дослідження системи і складів злочинів проти миру та безпеки людства.

32

1.3. Становлення концепції міжнародного злочину і доктрини міжнародного кримінального права про злочини проти миру та безпеки людства

46

1.4. Особливості правової регламентації відповідальності за злочини проти миру та безпеки людства у кримінальному законодавстві зарубіжних країн ..

59

1.5. Еволюція системи злочинів проти миру та безпеки людства за кримінальним законодавством України

77

Висновки до розділу 1..

100

Розділ 2 Об’єктно-суб’єктна характеристика системи злочинів проти миру та безпеки людства за Кримінальним кодексом України.

106

2.1. Об’єкт злочинів проти миру та безпеки людства .......

106

2.2. Специфіка суб’єкта злочинів проти миру та безпеки людства за кримінальним законодавством України..

132

Висновки до розділу 2..

156

Розділ3 Особливості ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ норм міжнародного кримінального права про відповідальність за злочини проти миру та безпеки людства у кримінальному законодавстві України

158

3.1. Місце норм міжнародного кримінального права в законодавстві України про кримінальну відповідальність...

158

3.2. Особливості механізму імплементації норм міжнародного кримінального права про злочини проти миру та безпеки людства у Кримінальному кодексі України..

183

Висновки до розділу 3..

211

Розділ 4 УДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОЇ РЕГЛАМЕНТАЦІЇ охорони миру та безпеки людства у Кримінальному кодексі України з урахуванням норм міжнародного кримінального права

215

4.1. Загальні засади концепції модернізації правової охорони миру та безпеки людства у Кримінальному кодексі України.

215

4.2. Впровадження норм міжнародного кримінального права щодо окремих злочинів проти миру та безпеки людства у законодавство України про кримінальну відповідальність....

223

4.2.1. Агресія та публічні заклики до агресивної війни..
4.2.2. Воєнні злочини в системі злочинів проти миру та безпеки людства..
4.2.3. Застосування зброї масового знищення та вчинення інших протиправних дій, пов’язаних із нею
4.2.4. Злочин геноциду
4.2.5. Злочин екоциду
4.2.6. Злочини проти осіб та установ, що мають міжнародний захист.
4.2.7. Найманство..

223

243

261
277
302

322
342

Висновки до розділу 4.

360

ВИСНОВКИ......

367

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

379

ВСТУП

Актуальність теми. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпекавизнаються найважливішими цінностями. Проте саме цим цінностям протягом усього періоду існування людської цивілізації завдавалося шкоди. Численні воєнні конфлікти як міжнародного, так і внутрішньодержавного характеру, боротьба за економічне панування відбирають життя великої кількості людей, створюють загрозу мирному співіснуванню держав, народів, націй, посягають на нормальний перебіг міжнародних відносин. Безпрецедентне зростання злочинів, що завдають шкоди не лише окремим індивідам, а й здебільшого інтересам багатьох держав, є характерною рисою сучасності. Водночас слід констатувати, що масштабність загрози щороку поширюється з огляду на можливість використання з протиправною метою досягнень новітніх глобальних технологій. Навіть зараз, на початку ХХІ ст., вчиняються найтяжчі злочини, що порушують міжнародний мир та безпеку людства геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія.
Ефективність боротьби зі злочинами проти миру та безпеки людства не може бути забезпечена лише шляхом встановлення за них відповідальності на міждержавному рівні. Національна криміналізація таких злочинів є запорукою успіху у загальній справі запобігання їх вчиненню.
У 2001 р. в Україні був прийнятий Кримінальний кодекс (далі КК України), який вперше в історії вітчизняного законодавства про кримінальну відповідальність передбачив спеціальний розділ, присвячений злочинам проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. Виокремлення відносин міжнародної безпеки і міжнародного правопорядку в окремий об’єкт кримінально-правової охорони стало яскравим показником бажання України інтегруватися у світове співтовариство. Впровадження у життя міжнародних актів, стороною яких є Україна і які спрямовані на протидію злочинам проти миру та безпеки людства, і загалом міжнародним злочинам, не лише демонструє готовність нашої держави виконувати узяті на себе міжнародні зобов’язання, а й передусім засвідчує реальне визнання країною людини та її прав як найвищої соціальної цінності, прагнення створити надійні гарантії караності найбільш жорстоких злочинів.
Оскільки більшість із злочинів, закріплених у розділі ХХ КК України, мають конвенційний характер, а кримінально-правові заборони випливають із міжнародно-правових зобов’язань країни, розгляд питань регламентації відповідальності за вчинення цих злочинів із позицій міждисциплінарного підходу вбачається найбільш повним і виправданим, а завдання щодо модернізації правової регламентації концептуальних засад протидії вчиненню цих злочинів як на міждержавному, так і внутрішньодержавному рівнях не втрачає своєї актуальності. Більше того, вдосконалення КК України, яким встановлена відповідальність за злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, має суттєве значення з огляду на необхідність ратифікації Римського Статуту Міжнародного кримінального суду 1998 р. (далі МКС) та виконання Україною своїх міжнародних зобов’язань за Угодою про асоціацію з Європейським Союзом.
Дослідженню особливостей правової регламентації відповідальності за злочини проти миру та безпеки людства приділяється увага представниками різних напрямів юридичної науки (міжнародного права, кримінального права, кримінології, історії та теорії держави і права) залежно від специфіки аспектів, які становлять їх науковий інтерес. Переважна більшість досліджень цієї категорії злочинів була здійснена в царині міжнародно-правової науки, зокрема такими вченими, як М. В. Буроменський, В. В. Василенко, А. В. Галенська, Ю. В. Григорович, М. М. Гнатовський, Г. Гроцій, П. Гугенхайм, А. Джентілі, Г. Донедьє де Вабр, В. Н. Дрьоміна, Н. А. Зелінська, О. Ейхельман, І. І. Карпець, А. Г. Кибальник, Н. І. Костенко, І. І. Лукашук, А. А. Маєвська, М. М. Мінасян, Л. А. Моджорян, О. В. Наден, А. В. Наумов, В. М. Репецький, Т. О. Родіонова, П. С. Ромашкін, В. М. Русинова, В. Пелла, К. Сальдана, С. В. Саяпін, Т. Л. Сироїд, О. О. Скрильник, О. Ю. Скуратова, А. Н. Трайнін, Ю. В. Трунцевський, Д. Філд, П. Фіоре, С. Франк, Н. А. Ушаков та ін.
Серед теоретиків кримінального права увага до проблеми відповідальності за міжнародні злочини була приділена у роботах Л. С. Білогриць-Котляревського, В. В. Єсипова, О. Ф. Кістяковського, Ф. Ліста, С. В. Познишева, М. Д. Сергієвського, В. Д. Спасовича, О. М. Штіглиця та ін. Сучасні аналітичні напрацювання як загальнотеоретичного, так і спеціального характеру відображені у роботах Р. А. Адельханяна, М. С. Алексєєва, Г. З. Анашкіна, А. А. Арямова, В. П. Базова, О. М. Бібіка, В. І. Борисова, О. М. Броневицької, В. М. Вартаняна, В. О. Вдовіна, М. Ш. Гедієва, Ю. В. Григоровича, Б. А. Дряєва, Р. О. Єлисеєва, А. Д. Із’янова, В. М. Киричка, Р. Р. Ковальова, В. М. Кудрявцева, М. П. Куцевич, С. П. Кучевської, О. В. Малахової, В. О. Миронова, О. Ю. Молибога, В. О. Навроцького, Ю. В. Ніколаєва, Є. В. Опалич, В. П. Панова, Ю. А. Пономаренка, В. П. Поповича, Ю. А. Решетова, Є. Л. Стрельцова, І. Г. Строкової, Є. М.Субботіної, Д. Л. Сухарєва, В. Я. Тація, А. О. Фішер, П. Л. Фріса, М. І. Хавронюка, Н. О. Шандиєвої, О. Н. Шибка, М. Г. Янаєвої, Г. З. Яремко та ін. У західній науці кримінального права проблемами дослідження злочинів проти миру та безпеки людства займалися такі вчені, як В. Аллазаві, C. Aллен, Б. Aйала, M. Бассіоні, П. Берньє, А. Бойл, Г. Верле, У. Дербі, І. Дінштайн, Дж. Гардан, К. Кіттічайсарее, Е. Лоук, Т. Мерон, A. Нейєр, Дж. Пікте, М. Робінсон, Е. Смідак, А. Томас, Б. Ференц та ін.
Разом із тим на сьогодні комплексні монографічні дослідження правового регулювання кримінальної відповідальності за злочини проти миру та безпеки людства у науці міжнародного і кримінального права фактично не здійснювалися. Зокрема, потребують наукового осмислення і розв’язання теоретичні й практичні питання, пов’язані з уточненням системи таких злочинів та визначенням їх місця у КК України, удосконаленням правової моделі імплементації норм міжнародного права у національне законодавство України про кримінальну відповідальність із метою забезпечення виконання нашою державою своїх міжнародних зобов’язань щодо запобігання вчиненню найтяжчих міжнародних злочинів. Саме ці чинники зумовлюють необхідність наукової і практичної ідентифікації особливостей злочинів проти миру та безпеки людства, визначення специфіки впровадження складів цих злочинів у національне кримінальне законодавство України з урахуванням досвіду їх регламентації у міжнародному праві та кримінальному праві зарубіжних країн. Усе це дає змогу сформулювати загальні засади концепції модернізації правової охорони миру та безпеки людства, що є найважливішими цінностями людської цивілізації у глобальному вимірі, та відобразити її у вітчизняному законодавстві про кримінальну відповідальність.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до цільових комплексних програм кафедр кримінального права і міжнародного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого «Проблеми ефективності кримінального, кримінально-виконавчого законодавства та системи запобігання злочинності» (державна реєстрація № 0106U002292); «Теоретичні проблеми ефективності кримінального законодавства України та практики його застосування» (державна реєстрація № 0111U000959); «Проблеми історії, теорії та практики державного права зарубіжних країн і міжнародного права» (державна реєстрація№ 0106U002284); «Теоретичні та практичні проблеми сучасного міжнародного права та іноземного конституційного права» (державна реєстрація № 0111U000954). Тема дисертаційної роботи затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (протокол № 5 від 17.12.2004 р.) та перезатверджена вченою радою Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (протокол № 7 від 21.03.2014 р.).
Мета й завдання дослідження. Метою роботи є формулювання концептуальних засад удосконалення правової охорони миру та безпеки людства у кримінальному законодавстві України з урахуванням її міжнародно-правових зобов’язань, а також досвіду правової регламентації відповідальності за злочини проти миру та безпеки людства в зарубіжних країнах.
Для досягнення мети поставлені відповідні завдання:
- обґрунтувати методологічні засади дослідження;
- розкрити аксіологію категорій «мир» та «безпека людства» в контексті становлення й визнання їх об’єктом правової охорони;
- встановити еволюцію правової регламентації відповідальності за злочини проти миру та безпеки людства у міжнародному і національному кримінальному праві;
- охарактеризувати місце злочинів проти миру та безпеки людства у системі міжнародних правопорушень;
- виявити особливості сучасної конвенційної регламентації відповідальності за злочини проти миру та безпеки людства і специфіку формулювання складів цих злочинів у чинних міжнародних договорах, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та інших нормативних актах міжнародного характеру;
- розкрити становлення системи злочинів проти миру та безпеки людства у законодавстві України про кримінальну відповідальність та кримінальному праві зарубіжних країн; на основі критичного аналізу виявити недоліки такої системи у КК України, надати рекомендації щодо її удосконалення;
- на основі загальнотеоретичних доктринальних підходів щодо визначення особливостей об’єкта та суб’єкта складу злочину уточнити зміст категорій «об’єкт» і «суб’єкт» злочинів проти миру та безпеки людства з урахуванням міжнародно-правової практики їх регламентації і тлумачення;
- визначити місце норм міжнародного права, що регламентують відповідальність за злочини проти миру та б

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та вирішення наукової проблеми, що полягає у формулюванні концептуальних засад удосконалення правової охорони миру та безпеки людства у кримінальному законодавстві України з урахуванням її міжнародно-правових зобов’язань у цій сфері, а також досвіду правової регламентації відповідальності за злочини проти миру та безпеки людства в зарубіжних країнах. Головні теоретичні, методологічні та практичні результати дослідження викладені у таких висновках:
1. Вивчення наукових поглядів та змісту нормативних актів, що стосуються різних аспектів відповідальності за вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, дає підстави для висновку, що такі злочини утворюють систему, яка встановлена одночасно в міжнародному і національному кримінальному праві. Більшість із цих злочинів є міжнародними, мають найвищий ступінь суспільної небезпечності, оскільки спрямовані проти найважливіших загальноцивілізаційних цінностей, які зумовлюють існування людства як такого. Вони посягають на норми jus cogens, тобто порушують інтереси всієї світової спільноти як єдиного цілого. Відповідальність за такі злочини у міжнародному праві покладається на фізичних осіб з урахуванням принципу універсальної юрисдикції. Водночас за їх вчинення передбачена міжнародно-правова відповідальність держав.
2. Досягнення уніфікації норм національного права, спрямованих на охорону миру та безпеки людства, визначення певних єдиних стандартів відповідальності за їх порушення є запорукою ефективного захисту цих цінностей як на національному, так і на міжнародному рівнях. У такому випадку очевидним стає поєднання міжнародних та національних засобів правового захисту, що мають взаємодоповнюючий характер та вплив.
3. Зародження концепції міжнародного злочину та формування доктрини міжнародного кримінального права пов’язані із розвитком міжнародного співробітництва держав у боротьбі зі злочинністю та вирішенням питання про універсальну юрисдикцію у міжнародному праві. Значним поштовхом у процесі еволюції концептуальних засад природи та змісту злочинів проти миру та безпеки людства стали події та наслідки Другої світової війни, під впливом яких утвердився принцип персональної відповідальності фізичних осіб, що знайшов своє відображення у практиці міжнародних судових органів ad hoc (Нюрнберзького та Токійського військових трибуналів). Згодом у міжнародному праві відбувається уточнення змісту більшості міжнародних злочинів, чому сприяла їх конвенційна регламентація та практика Югославського й Руандійського трибуналів. Сучасна концепція міжнародного злочину отримала відображення у Римському Статуті МКС 1998 р., який найбільш повно закріплює систему таких злочинів та покладає на держави обов’язок регламентувати на національному рівні відповідальність за їх вчинення.
4. Реформування вітчизняного кримінального законодавства, зокрема прийняття у 2001 р. Кримінального кодексу України, стало важливим кроком у напрямі не лише посилення юридичних механізмів захисту прав і свобод людини, а й усвідомлення необхідності створення такої правової бази протидії злочинності, яка б ураховувала міжнародний досвід і одночасно відповідала б міжнародним зобов’язанням нашої держави у зазначеній сфері. Доповнення КК України розділом ХХ «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку» є важливим показником прагнення нашої держави до реалізації своїх міжнародних зобов’язань. Включення норм щодо відповідальності за відповідні злочини до національного законодавства є однією з найважливіших умов дієвої співпраці держав у боротьбі з такими протиправними діяннями.
5. У кримінальному законодавстві більшості зарубіжних країн мир та безпека людства визнаються пріоритетним родовим об'єктом правової охорони. Тому спеціальні систематизовані або несистематизовані нормативно-правові акти (кримінальні закони або кодекси) встановлюють досить сувору відповідальність за вчинення злочинів проти цих благ. Водночас іноземні законодавці по-різному визначають об’єкти правової охорони, на які посягають міжнародні злочини. Разом із тим загальною тенденцією розвитку сучасного кримінального законодавства більшості зарубіжних країн є їх орієнтація на норми міжнародного кримінального права. З метою забезпечення невідворотності відповідальності за посягання на вказані загальноцивілізаційні цінності на сучасному етапі одним із перспективних і водночас пріоритетних напрямів розвитку кримінального законодавства країн світу є уніфікація норм, що регламентують відповідальність за вчинення відповідних злочинів, нормам міжнародного кримінального права.
6. Систематизація статей в Особливій частині КК України здійснюється за родовим об’єктом, що зумовлюється специфікою охоронюваних суспільних відносин. Родовим об’єктом злочинів проти миру та безпеки людства є суспільні відносини, що складаються в результаті дотримання норм міжнародного права й визначають базові засади існування держав і народів, а також основні принципи забезпечення міжнародного миру та безпеки (мирне вирішення спорів, незастосування сили, недоторканність кордонів, територіальна цілісність, самовизначення народів і невтручання у внутрішні справи держав, повага прав людини і виконання міжнародних зобов’язань), що загалом охороняють умови існування людства. «Міжнародний правопорядок» не може розглядатися як визначальний родовий об’єкт, оскільки він є змістовно ширшим, ніж поняття «мир та безпека людства» та співвідноситься з ними як ціле і частина. Міжнародний правопорядок слід розглядати як всю сукупність суспільних відносин, які охороняються системою міжнародного права загалом. Тому посягання на ці блага також можна вважати посяганням на міжнародний правопорядок. У зв’язку з цим та із метою уникнення термінологічних суперечностей словосполучення «міжнародний правопорядок» необхідно виключити з назви розділу ХХ КК України.
7. Оскільки захист миру і безпеки людства є пріоритетною сферою кримінально-правового захисту, а злочини проти миру та безпеки людства розглядаються як найбільш тяжкі суспільно небезпечні протиправні діяння, необхідним є переміщення розділу КК України, в якому регламентується відповідальність за злочини проти миру та безпеки людства, на початок Особливої частини. Це відображатиме і забезпечуватиме взаємозв’язок і взаємозалежність норм про захист прав людини (розділ ІІ), норм про захист основ національної безпеки (розділ І) із нормами, що регулюють відповідальність за злочини проти миру та безпеки людства, а також логіку розміщення розділів КК України за ступенем важливості охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин.
8. У ході дослідження системи злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених розділом ХХ КК України, встановлено низку концептуальних суперечностей. По-перше, з огляду на невідповідність об’єкта складу піратства (ст. 446 КК України), родовому об’єкту системи злочинів проти миру та безпеки людства, що розміщені у розділі ХХ КК України, необхідним є переміщення норм про відповідальність за цей злочин до розділу ІХ «Злочин проти громадської безпеки».
По-друге, за умови відсутності нормативного визначення у законодавстві України та міжнародно-правових актах понять «фашизм», «неофашизм» та «прибічники фашизму», а також встановлення кримінальної відповідальність за характерні для фашизму злочини у низці статей КК України (порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або релігійних переконань (ст. 161); групове порушення громадського порядку (ст. 293); масові заворушення (ст. 294); заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку (ст. 295); пропаганда війни (ст. 436); планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни (ст. 438); геноцид (ст. 442)) необхідно скасувати норму статті 4361 КК України («Публічне заперечення чи виправдання злочинів фашизму, пропаганда неонацистської ідеології, виготовлення та (або) розповсюдження матеріалів, у яких виправдовуються злочини фашистів і їх прибічників»).
По-третє, з урахуванням сучасних тенденцій розвитку міжнародного кримінального права щодо визначення кола діянь, які належать до міжнародних злочинів, доцільним вбачається доповнення розділу ХХ КК України нормою, що буде передбачати відповідальність за злочини проти людяності.
9. У цілому норми розділу ХХ КК України відображають основні положення, що стосуються статусу суб’єкта таких злочинів у міжнародному кримінальному праві, яке ґрунтується на визнанні персональної відповідальності індивіда за злочини проти миру та безпеки людства. Визнана чинним КК України концепція відповідальності за такі злочини, що можуть вчинятися як загальним, так і спеціальним суб’єктом, враховує сучасні тенденції правової регламентації відповідальності за злочини проти миру та безпеки людства у міжнародному праві. Важливим із точки зору забезпечення дії принципу невідворотності покарання є його визнання і застосування щодо вищих посадових осіб держави, які вчинили злочини проти миру та безпеки людства.
10. КК України є нормативно-правовим актом, який визначає злочинність та караність діянь, спрямованих проти миру та безпеки людства, та який у частині регламентації відповідальності за ці злочини ґрунтується на нормах міжнародного права. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК України, що ґрунтується на положеннях чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та інших міжнародно-правових актах, зобов’язання за якими взяла Україна. Отже, суспільну небезпечність діяння необхідно встановлювати на основі не лише КК України, а й з урахуванням змісту чинних міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України або в інший спосіб визнаних нашою державою. Це забезпечить ефективність протидії таким правопорушенням та невідворотність відповідальності за вчинення злочинів, що посягають на найважливіші загальноцивілізаційні цінності мир та безпеку людства.
11. Законодавство України про кримінальну відповідальність повинно відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України. Це свідчить про обов’язковість внесення відповідних змін до КК у випадку, якщо його положення суперечать міжнародним зобов’язанням України, однак не означає пряму дію міжнародних угод у частині одночасного визначення злочинності й караності певних діянь. Принцип «галузевого монізму», що передбачає пріоритет норм міжнародного права, з огляду на формулювання ч. 3 ст. 3 КК України не може бути повною мірою застосованим до всього вітчизняного законодавства про кримінальну відповідальність. Разом із тим у межах розділу ХХ КК України вказаний принцип необхідно застосовувати з огляду на міжнародно-правову природу злочинів проти миру та безпеки людства.
12. На сьогодні в Україні створено загальну правову основу імплементації норм міжнародного права. Однак потребує розвитку національно-правовий імплементаційний механізм, необхідний для виконання нею своїх міжнародних зобов’язань у повному обсязі.
13. Удосконалення визначень злочинів, передбачених розділом ХХ КК України, дозволяє змінювати способи імплементації (трансформація, рецепція, відсилання) з метою забезпечення їх максимальної відповідності нормам обов’язкових для України міжнародно-правових актів. При цьому держава не зобов’язана запроваджувати у своє кримінальне законодавство формулювання, що є повністю ідентичними тим, що містяться у відповідних міжнародно-правових актах (дослівна рецепція). За міжнародним кримінальним правом важливим є сам результат забезпечення повної відповідності національного законодавства положенням міжнародних актів, що підтверджується і у Статуті МКС 1998 р.
14. Надання пріоритету певному способу імплементації норм про відповідальність за злочини проти миру та безпеки людства є невиправданим. Однак відсилка є найбільш простим способом національно-правової імплементації, оскільки вона не передбачає будь-якої переробки правил, на які йде посилання, а, отже, дозволяє максимально повно запроваджувати норми міжнародного права в національне законодавство. При цьому сумнівною вбачається категоричність висловлювань щодо переваг використання відсилки в національному кримінальному праві. Беззастережне використання відсилки можливе лише щодо тих положень міжнародних договорів, які сформульовані достатньо повно і конкретно та не передбачають двозначностей при тлумаченні. Застосування відсилки також може створити серйозну проблему з огляду на значну кількість абстрактних та неточних правил, що формулюють модель поведінки у нормах міжнародного кримінального права.
15. Важливою методологічною особливістю процесу формулювання концепції модернізації системи злочинів проти миру та безпеки людства є те, що розділ ХХ КК України об’єднує норми про відповідальність за протиправні діяння, склади яких найбільш повно відображають зв'язок міжнародного і національного права. Імплементовані в національне кримінальне право норми міжнародного права не розчиняються у ньому, а займають особливе положення, оскільки зберігають зв’язок із міжнародним правом. Отже, у процесі імплементації, у тому числі на стадії правозастосування, вказані норми повинні тлумачитися з урахуванням змісту відповідних норм міжнародного кримінального права.
16. Для забезпечення ефективності протидії злочинам проти миру та безпеки людства на національному рівні необхідною є ратифікація Україною Римського Статуту МКС 1998 р. Це не лише випливає із численних зобов’язань нашої держави щодо сприяння захисту прав і свобод людини, а й відповідає її прагненням до інтеграції у світову демократичну спільноту. Зокрема, необхідність ратифікації Статуту МКС визначається як одна з істотних умов розвитку відносин з Європейським Союзом у контексті поглиблення політичної асоціації.
17. Концепція модернізації охорони миру та безпеки людства повинна ґрунтуватися на загальнокримінальному принципі невідворотності відповідальності за вчинення відповідних злочинів, що може бути забезпечене шляхом участі нашої держави у Римському Статуті МКС 1998 р. і сумлінного його дотримання та виконання рішень. Тому перспективною є пропозиція щодо встановлення кримінальної відповідальності за ухилення від виконання рішень МКС, юрисдикція якого має комплементарний характер. До того ж внесення змін і доповнень до КК України у зв’язку з ратифікацією Римського Статуту МКС 1998 р. не підриває основи вітчизняного законодавства про кримінальну відповідальність.
18. Концепція модернізації кримінально-правової охорони миру та безпеки людства повинна враховувати, що закріплені у розділі ХХ злочинні діяння мають не лише міжнародно-правову природу, а й розглядаються міжнародним правом як такі, що мають найвищий ступінь суспільної небезпечності. Тому за більшість із таких злочинів у міжнародно-правових актах не передбачаються строки давності для притягнення до кримінальної відповідальності. З огляду на це положення про незастосування строків давності щодо найтяжчих злочинів проти миру та безпеки людства повинно знайти відображення у статтях 49 та 80 КК України. Санкції цих злочинів повинні відображати ступінь та характер їх суспільної небезпечності. Передусім це стосується посилення покарання за такі злочинні діяння, як найманство та злочини проти осіб, що мають міжнародний захист.
19. Заборона агресії встановлена багатьма міжнародними нормативно-правовими актами, хоча її дефініція залишається однією з найбільших прогалин у сучасному міжнародному кримінальному праві з огляду на політичне забарвлення питання щодо змісту і сутнісних елементів агресії як міжнародного злочину. Однак на сьогодні вже намітилася реальна перспектива прийняття уніфікованого визначення злочину агресії у Римському Статуті МКС 1998 р., що потрібно враховувати в контексті національної імплементації норм міжнародного кримінального права.
У КК України норми, що встановлюють відповідальність за злочини, визначені ст. 436 («Пропаганда війни») та ст. 437 («Планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни»), достатньо повно імплементовані. Разом із тим при конструюванні складів цих злочинів, які є найбільш суспільно небезпечними в системі злочинів проти миру та безпеки людства, вбачається обґрунтованим використання саме відсилки, що забезпечить ефективне виконання Україною своїх міжнародно-правових зобов’язань. З огляду на вищевказане диспозицію ст. 436 КК України необхідно викласти у такій редакції: «Публічні заклики до дій, що кваліфікуються в міжнародному праві як агресія, або до розв’язування воєнного конфлікту». Назву та диспозицію ст. 437 КК України також необхідно змінити: «Стаття 437. Планування, підготовка або розв’язування дій, що кваліфікуються в міжнародному праві як агресія чи воєнний конфлікт».
Оскільки планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни (ст. 437 КК України) (у запропонованій нами редакції «Планування, підготовка або розв’язування дій, що кваліфікуються в міжнародному праві як агресія чи воєнний конфлікт») є злочином, що становить більш серйозну загрозу міжнародному миру, ніж пропаганда війни (ст. 436 КК України), останню доцільно розмістити першою у розділі КК України, присвяченому злочинам проти миру та безпеки людства.
20. Дослідження повноти імплементації норм, які передбачають склади воєнних злочинів, у КК України дозволяє дійти висновку про наявність певних концептуальних прогалин. Так, норми, що регламентують відповідальність за злочини «Мародерство» (ст. 432); «Насильство над населенням у районі воєнних дій» (ст. 433); «Погане поводження з військовополоненими» (ст. 434); «Незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала та зловживання ними» (ст. 435) містяться у розділі ХІХ «Злочини проти порядку несення військової служби (військові злочини)», який одночасно охоплює склади злочинів, що за своєю природою принципово відрізняються від воєнних злочинів. За логікою законодавця родовим об’єктом військових злочинів, на відміну від воєнних, є військовий правопорядок, тобто встановлений порядок несення або проходження військової служби. Водночас у результаті їх вчинення шкода завдається й іншому, більш глобальному об’єкту миру та безпеці людства. Таке розміщення статей у вказаному розділі не лише порушує принцип об’єднання в одному розділі норм, які встановлюють протиправність і караність діяння, за спільним родовим об’єктом, але й не враховує ступеня їх суспільної небезпечності, особливостей їх суб’єкта, суворості відповідальності за їх вчинення. Крім того, вказані злочини повністю охоплюються злочином «Порушення законів і звичаїв війни», передбаченим ст. 438 розділу ХХ КК України. Отже, доцільним є виключення статей 432 435 КК України.
21. Необхідним є розширення переліку форм діянь, що становлять об’єктивну сторону незаконного використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала (ст. 445 КК України). На відміну від норм міжнародного кримінального права, за якими неправомірне використання особами символіки будь-якої держави, у тому числі не причетної до воєнного або іншого конфлікту, може бути актом провокації та становити загрозу міжнародному миру, вітчизняний закон про кримінальну ввідповідальність в обмеженому обсязі відображає зміст цього злочину. Таким чином, існує потреба у внесенні змін до норм ст. 445 КК України шляхом встановлення відповідальності за незаконне використання прапора, герба міжнародної організації та національної символіки держав під час воєнних дій чи збройного конфлікту.
22. Використання відсилки як способу імплементації норм міжнародного кримінального права у статтях 439 та 440 КК України, що передбачають відповідальність за злочини про застосування зброї масового знищення та вчинення інших протиправних дій, пов’язаних із нею, вказує на прагнення вітчизняного законодавця продемонструвати найбільш повне дотримання прийнятих міжнародних зобов’язань. Із метою забезпечення належного виконання міжнародно-правових зобов’язань вбачається доцільним розширити предмет злочину, визначеного ст. 440 КК України, визначивши протиправними діяння, пов’язані з розробленням, виробництвом, придбанням, зберіганням, збутом, транспортуванням як зброї масового знищення, так і речовин, матеріалів та обладнання, спеціально призначених для її виробництва.
23. Формулювання визначення злочину «Геноцид» (ст. 442 КК України) є прикладом найбільш послідовної і повної імплементації норм міжнародного кримінального права, що спрямовані на протидію такому протиправному діянню.
24. Екоцид є відносно новим злочином. Вивчення особливостей правової регламентації відповідальності за екоцид у КК України (ст. 441) як масового знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери та водних ресурсів, а також вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу, дозволяє дійти висновку про досягнення певного рівня відповідності вітчизняного законодавства про кримінальну відповідальність нормам міжнародного права, які є обов’язковими для України. При цьому в контексті повного виконання Україною взятих на себе зобов’язань вбачається необхідним розширити передбачені в законі форми діяння, які становлять об’єктивну сторону злочину екоциду, визнавши кримінально караними також діяння, що посягають на земельні ресурси та надра. Для забезпечення відповідності кримінального законодавства України нормам міжнародного кримінального права слід також поширити режим незастосування строків давності на злочин екоциду.
25. З’ясування особливостей імплементації норм про відповідальність за злочини проти осіб та установ, що мають міжнародний захист (статті 443 і 444 КК України), дає підстави для висновку про неврахування низки положень міжнародно-правових актів у цій сфері та наявність внутрішніх неузгодженостей під час викладення диспозицій указаних статей, зокрема щодо найвищого ступеня суспільної небезпечності нападу на осіб і установ, які мають міжнародний захист, визнання їх предметом кримінально-правової охорони, а також уточнення поняття «напад» стосовно осіб і установ, які мають міжнародний захист.
26. Поняття «найманець», яке сформульоване в міжнародному праві, достатньо повно відображене у вітчизняному кримінальному законодавстві. Разом із тим з урахуванням змісту ст. 4 Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини, що стосується участі дітей у збройних конфліктах, 2000 р. для належної імплементації міжнародно-правових норм щодо заборони злочину найманства необхідно провести диференціацію кримінальної відповідальності за вербування, фінансування, навчання, використання дітей, тобто осіб, що не досягли 18-річного віку, як найманців та встановити підвищені санкції за такі діяння, додавши окрему частину до ст. 447 КК України. З метою удосконалення кримінально-правової регламентації відповідальності доцільно визнати кримінально караними й інші форми діяння, зокрема, перевезення, постачання найманців та будь-які інші дії, що сприяють вчиненню зазначеного злочину.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абашидзе А. Х.Экоцид как международное преступление: проблемы и перспективы / А. Х. Абашидзе, А. М. Солнцев // Международное уголовное правосудие: Современные проблемы: сб. ст. / под ред. Г. И. Богуша, Е. Н. Трикоз. М. : Ин-т права и публ. политики, 2009. С. 258272.
2. Абдулаев М. И. Примат международного права над внутригосударственным: история и современность / М. И. Абдулаев // Правоведение. 1992. № 4. С. 4550.
3. Адельханян Р. А. Военные преступления как преступления против мира и безопасности человечества : дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.08 / Р. А. Адельханян. М. : б.и., 2003. 430 c.
4. Адельханян Р. А. Преступность деяния по международному уголовному праву: учеб. пособие / Р. А. Адельханян. М. : МЗ ПРЕСС, 2002. 37 с.
5. АдельханянР. «Военные преступления» в международном уголовном праве / Р.Адельханян // Российская юстиция. 200