МУЗИЧНА КУЛЬТУРА ПОЛТАВЩИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ В АСПЕКТАХ РЕГІОНАЛЬНОГО ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
ІМЕНІ П.І.ЧАЙКОВСЬКОГО

На правах рукопису

Литвиненко Алла Іванівна

УДК 78.03 (477)

МУЗИЧНА КУЛЬТУРА ПОЛТАВЩИНИ ХІХ ПОЧАТКУ ХХСТОЛІТТЯ В АСПЕКТАХ РЕГІОНАЛЬНОГО ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА

Спеціальність 17.00.01 Теорія та історія культури

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник
доктор мистецтвознавства, професор
РОЖОК ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ

Київ, 2006

ЗМІСТ
Перелік скорочень..................................................................... 3
Вступ.......................................................................................... 4
РозділІ. Полтавщина у контексті українського національного відродження (ХІХ початок ХХстоліття).............. 12
1.1.Огляд матеріалів дослідження у головних аспектах проблеми............................................. 16
1.2.Регіоніка історія проблеми............................. 33
1.3.Полтавщина історичні кордони та соціокультурне формування регіону................ 48
Розділ.ІІ.Процеси інституційного становлення музичної культури Полтавщини (ХІХ початок ХХстоліття)............................................................... 74
2.1.Музичне виконавство Полтавщини у контексті вітчизняних культурних традицій.................... 75
2.2.Основні передумови розвитку професійної музичної освіти у регіоні упродовж ХІХстоліття...................................................... 99
2.3.Становлення гастрольно-концертного життя Полтавщини (кінець ХІХ початок ХХстоліття).................................................... 109
РозділІІІ.Полтавське відділення ІРМТ і професіоналізація музичної культури регіону (початок ХХстоліття) 135
3.1.Музично-просвітницька діяльність Полтавського відділення ІРМТ і його роль у професіоналізації культури регіону............................................. 137
3.2.Діяльність музичних класів і музичного училища Полтавського відділення ІРМТ як етап професіоналізації музичної освіти регіону..... 153
Висновки................................................................................ 171
Список використаних джерел............................................... 178
Додатки.................................................................................. 196
Список викладачів Полтавського музичного училища (19021915)..................................................... 196
Покажчик імен......................................................... 199

Перелік скорочень
ДАПО Державний архів Полтавської області.
ІМФЕ Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Рильського НАН України.
ПГВАК Полтавська губернська вчена архівна комісія.
ІРМТ Імператорське російське музичне товариство.
НБУВ Національна бібліотека України імені В.Вернадського.
ЦДАМЛМ Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України.
ЦДІАК Центральний державний історичний архів України, м.Київ.
ЦДІАУ Центральний державний історичний архів України.
НТШ Наукове товариство імені Тараса Шевченка.

Вступ
Актуальність теми. Тривалий час Україна була територіальною та адміністративною частиною імперії, її економічною і культурною провінцією, власне регіоном. В умовах бездержавності українська культура не сприймалася як самобутня, вважалася провінційною, похідною від культури російської. Отже, об’єктивних підстав і реальних можливостей для дослідження її розвитку в усьому розмаїтті мистецько-культурних процесів і територіальних чи інших особливостей за таких умов не було.
У кінці ХХстоліття потреба національної самоідентифікації і прагнення подолати почуття власної меншовартості актуалізували проблему цілісного осмислення шляхів розвитку української культури як рівноцінної частки духовних надбань світу. Але створення цілісної картини національної культури потребує дослідження її компонентів в усьому різноманітті територіальних, регіональних та інших особливостей. Тому кінець ХХ початок ХХІстоліть у багатьох сферах культури характе­ри­зується спалахом зацікавленості со­ці­аль­ними й мистецькими надбаннями окремих регіонів України. При цьому особливу увагу вчених привертають не лише великі культурні осередки, а й ті регіони країни, які з різних причин досі рідко потрапляли у коло наукових інтересів. Саме периферія, з притаманною їй іманентністю у збереженні національних традицій, здатна доповнити загальну картину культури надзвичайно важливими деталями. Докладне вивчення й усебічне дослідження культури окремих регіонів сприяє адекватному усвідомленню національних ознак української культури загалом, стимулює природний розвиток та оновлення давніх традицій, забезпечує ефективність функціонування прогресивних культуротворчих процесів, урешті-решт запобігає національному нівелюванню культури України.
Важлива ознака більшості праць регіональної тематики їх історіо­гра­фіч­ний і джерелознавчий характер. Такий підхід зумовлений тим, що у сучасному мистецтвознавстві вироблення методологічної бази для ви­вчен­ня мис­тецьких явищ регіонального характеру перебуває на стадії становлення, тож історіографічні та джерелознавчі методи залишаються для дослідників най­більш дієвими й актуальними. Водночас необхідність джерелознавчих досліджень є очевидною, оскільки саме у них через емпі­ричне висвітлення матеріалу відкриваються можливості для його подальшого наукового осмислення. Завдяки активній пошуковій діяльності дослідників до наукового обігу залучаються величезні масиви історичного, культурологічного, музичного матеріалу, відкриваються нові і повертаються до життя невиправдано забуті імена діячів культури і мистецтва, від­ро­джується творча спадщина досі невідомих композиторів. Саме регіональні джерелознавчі праці є важливим концепційним підґрунтям формування національної самосвідомості українців і створення сучасної системи духовних і культурних цінностей.
Вивчення культури України у різних аспектах регіональної про­бле­матики лише розпочалося, і сучасні культурологія та мистецтво­знав­ство поки що не можуть претендувати на вичерпність та всебічність як за колом порушених питань в межах певної галузі, так і за географією досліджень. Тож у роботах мистецтвознавчого та культурологічного характеру регіони України представлені неоднаково. Впадає в око посилена увага науковців до мистецьких процесів західного і південного регіонів України. У широкому спектрі музично-куль­ту­ро­ло­гічної проблематики досліджуються регіони західної України (Прикарпаття і Галичина, Закарпаття, Волинь, Західне Поділля) і навіть музична культура окремих міст (Львів, Перемишль, Галич, Острог). Ідеться про праці Я.Бон­дар­чук[21], Б.Водяного[34], Н.Костюк[131], Л.Мороз[187], І.Небесника[200], М.Но­восад[202], О.Попович[260], Т.Росул[270], О.Семчишин-Гузнер[280], М.Фіголя[313], М.Черепаніна[320], П.Ши­ман­ського [329] таін. Тематика наукових праць охоплює як особливості художнього життя того чи іншого регіону загалом, так і проблеми розвитку окремих галузей мистецтва інструментального виконавства, хорової культури, музичної педагогіки й освіти, сценічної хореографії (Ю.Волощук[37], Р.Дудик[78], В.Пастух[241], Л.Проців[264], Т.Старух[286]).
Такий широкий спектр джерелознавчих праць з історії розвитку Галицької музичної культури дав можливість науковцям піднятися на якісно новий рівень в осмисленні мистецьких процесів цього регіону, результатом чого стала фундаментальна праця львівського мистецтвознавця Л.Ки­я­нов­ської «Стильова еволюція Галицької музичної культури XIXXXст.» [114]. На багатому матеріалі та на основі творчих здобутків попередників авторці вдалося визначити своєрідність культурних традицій регіону, розкрити стильові особливості музичного мистецтва Галичини.
Досить активно відбувається дослідження культурних традицій півдня України. Дослідженню фольклору Північного Причорномор’я присвячена праця С.Кириєнко[112]. Одним із перших наукових пошуків у вивченні музичного життя Одеси (рубіж ХІХ ХХстоліть) в аспектах концертної і педагогічної діяльності піаністів стала праця Е.Дагилайської[63].
Серед останніх досліджень Півдня України на особливу увагу заслуговує докторська дисертація Т.Мартинюк, присвячена вирішенню спектра наукових завдань стосовно відтворення етапів процесу регіоналізації музичної культури Північного Приазов’я ХІХ ХХстоліть. Підтвердивши регіональне значення куль­тури Північного Приазов’я на основі використання географічних способів районування, учена виявила характер взаємовідношень географічного і соціокультурного чинників у геосоціокультурній динаміці регіону і визначила типологію цих взаємовідношень в історії музичної культури Запорізької області; дослідила домінантні типи етнокультурних діалогів у музичній культурі краю і за допомогою серії соціоестетичних портретів розкрила рівень її професіоналізації [172].
Дещо скромнішими кількісно, хоч і розмаїтими за колом охоплених питань, є праці про музичне життя північно-східного, південно-східного і північно-західного регіонів України Сумщини (Г.Локощенко[158]), Катеринославщини (В.Мітлицька[184]) та Чернігівщини (О.Васюта[30], Л.До­ро­хі­на[73]). Питання розвитку народнопісенної культури й інструментального ви­конавства Слобожанщини висвітлені у працях Ю.Лошкова[161] і В.Осад­чої [229]. Досить вивченою є музична культура центральних міст України Києва і Харкова (О.Лисюк[155], Ю.Іванова[93], О.Павлова[233]).
Таким чином, мистецькі проблеми центральних регіонів України у пере­ліку згаданих праць представлені досить скромно. Досі майже недослідженою залишилася Полтавщина один із найважливіших в історико-куль­тур­ному і мис­тецькому значенні регіонів України. Географічна й історична належність Полтавщини до центральних українських земель визначила цей регіон як ба­зо­вий для формування загальнонаціональних особливостей культури України, ство­рення своєрідного музично-культурного ландшафту. Численні мистецькі тра­диції, що століттями формувалися і шліфувалися у багатьох сферах культури краю, справили суттєвий вплив на розвиток не лише регіональної, а й усієї української культури загалом.
Обрані у роботі історичні межі ХІХ початок ХХстоліть обумов­люються надзвичайно великим значенням цього періоду в історії культури Полтавщини. У науковій літературі цей проміжок часу охарактеризований як період українського національного відродження [100]. На Полтавщині він відзначався потужним, збалансованим розвитком основних сфер музичної культури. Саме у цей період відбувається активне формування культури регіону: складаються сприятливі умови для соціокультурного розвитку; під впливом прогресивних тенденцій європейської культури закладаються підвалини професіоналізації музичної освіти, інструментального виконавства, гастрольно-кон­церт­ної діяльності, композиторської творчості. Поступово формуються притаманні регіону музичні традиції у сфері професійного оперного театру, хорового виконавства, бандурного мистецтва тощо. Позитивні наслідки бурхливого розвитку культури регіону стали помітними уже у наступний період добу відновлення української державності (19171920).
Актуальність теми дисертації обумовлюється такими основними чинниками:

Список літератури

Висновки
Становлення і розвиток культури України упродовж тривалого періоду від­бувалися в умовах бездержавності й імперської залежності. Тому пер­шо­чер­го­вим завданням української науки було виокремлення української культури як самодостатньої, своєрідної, відмінної від інших національних зразків. Реальні можливості для дослідження мистецько-культурних процесів України в усьому розмаїтті її територіальних особливостей з’явилися лише наприкінці ХХсто­літ­тя, коли вона позбулася статусу провінції великої імперії. Увага науковців зосередилася на вивченні особливостей розвитку периферії з притаманною їй іманентністю у збереженні національних традицій. Активізація наукового осмислення історико-культурних проблем окремих регіонів у цей період спонукала до розвитку інституційної бази: створення осередків регіональних досліджень, формування методологічних засад регіоніки як науки, а також розробки і впровадження в освітніх установах різного фахового спрямування навчальних курсів з вивчення історії, культури і мистецтва рідного краю.
Огляд концепцій українських і зарубіжних учених (істориків, топографів, лін­гвістів, етнографів, фольклористів, мистецтвознавців), які досліджували українську культуру крізь призму етнотериторіальної проблематики, дозволив виявити динаміку її осмислення у регіональному аспекті. Цей шлях був таким: від визначення географічних меж і етнотериторіальних ознак через усвідомлення антропологічних, економічних, лінгвістичних, обрядово-звичаєвих і фольклорних особливостей до обґрунтування відмінностей культурних і мистецьких процесів кожного регіону. У музичній сфері пріоритет регіонального підходу належить фольклористиці. В історичному музикознавстві спалах зацікавленості регіональними проблемами розвитку культури спостерігаємо у кінці ХХ на початку ХХІстоліть.
Становлення і розвиток культури Полтавщини відбувалися у період національного відродження (ХІХ початок ХХстоліття). Складні і суперечливі для України соціокультурні процеси для регіону мали позитивні наслідки, стали міцним підґрунтям для формування Полтавщини як окремого територіально чітко окресленого регіону із притаманними йому особливостями культури.
Динаміка усвідомлення Полтавщини як окремого регіону відображена у регіональній та центральній пресі, характеризується поступовою зміною жанру публікацій: від коротких інформативних повідомлень рекламного характеру, афіш чи оголошень до розгорнутих аналітичних статей-оглядів. У результаті до­кладного вивчення численних архівних джерел, приватних колекцій, документів державних установ, мемуарної й епістолярної літератури, музейних фондів Полтавщина постала як один із найважливіших регіонів України, що брав активну участь у процесах національного культуротворення.
Початковий етап соціокультурного розвитку регіону (18001830) по­в’я­зу­є­мо із діяльністю генерал-губернаторів Малоросії князів О.Б.Ку­ра­кінаі М.Г.Реп­ніна-Волконського. Цей етап характеризувався посиленням впливу в суспільстві місцевого українського дворянства, вагомими досягненнями в економіці (розробка новітніх технологій виробництва, удосконалення методів господарювання, організація нових підприємств, використання у різних сферах виробництва досвіду німецьких колоністів) і культурі (становлення архітектури і садово-паркового мистецтва, розвиток музичного виконавства, театральної спра­ви й освіти).
Наступному періодові соціокультурного розвитку регіону властиве пож­ва­в­лення народницького і громадівського рухів, результатом діяльності яких стали організація освітніх гуртків і перших на території України недільних шкіл, виникнення українських професійних театрів і влаштування народних чи­тань, відкриття публічних бібліотек, розповсюдження україномовної літератури для народу, збирання і вивчення фольклору, колекціонування старожитностей тощо.
Завершальний етап соціокультурного розвитку регіону в межах досліджуваного періоду (кінець ХІХ початок ХХстоліття) характеризувався яскравим національним забарвленням, загальним піднесенням національної самосвідомості, підвищенням громадянської і соціальної активності жителів краю, формуванням культурної еліти, розвитком науки, освіти, культури і мистецтва. Активізується вивчення історико-культурної спадщини краю, влаштовуються численні акції зі вшанування українських діячів культури, засновуються перші на Лівобережній Україні україномовні освітні заклади і періодичні видання, організовуються мистецькі товариства і гуртки.
Аналіз об’єктивних і суб’єктивних факторів розвитку культури Пол­тавщини дає підстави вважати регіон одним із центральних в Україні не лише за територіальним розташуванням, а й за вагомістю культурно-мис­тецьких здобутків загальнонаціонального значення. Накопичення та збереження у регіоні іманентних особливостей культури, сповільненість процесів їх нівелювання в умовах провінційної інертності і водночас готовність до сприйняття інорегіональних впливів дали можливість Полтавщині у багатьох випадках подолати статус провінційності і набути рис загальноукраїнського характеру.
Загалом велика суспільна активність і висока національна самосвідомість представників Полтавського краю стали благодатним підґрунтям для розвитку музичної інфраструктури регіону.
Становлення музичної культури Полтавщини відбувалося шляхом від аматорства до професіоналізму і характеризувалося розвитком основних інституційних сфер: музичного виконавства, музичної освіти та гастрольно-кон­цертного життя. Кульмінаційною домінантою цього процесу стала діяльність Полтавського відділення ІРМТ, яке, послуговуючись прогресивними музично-освітніми і просвітницькими завданнями епохи, підтримувало і забезпечувало професійний розвиток основних музичних сфер регіону.
Ретроспективний огляд головних напрямків музичної культури регіону виявив ряд істотних особливостей, завдяки яким музичну культуру Пол­тав­щини можна віднести до однієї із найпрогресивніших складових розвитку не лише загальноукраїнської, а й європейської музичної культури ХІХ початку ХХстоліття.
У першій половині ХІХстоліття на Полтавщині існували сприятливі умови для розвитку музичного професіоналізму у сфері інструментального виконавства, про що свідчать репертуар, високий виконавський рівень і належне матеріальне забезпечення музичних осередків. Серед музикантів кріпацьких капел та оркестрів поступово зростає кількість фахівців зі здобутою у європейських музичних навчальних закладах професійною освітою.
Практично у кожному маєтку (і не лише у повітових містах, а й у маленьких містечках і селах) активно функціонував мистецький колектив театр, вистави якого супроводжувалися грою оркестру, або інструментальна чи хорова капела. Самі господарі, які утримували ці театри й капели, були палкими шанувальниками мистецтва, часто мали музичну освіту і брали безпосередню участь у концертних акціях. Ознаками високого рівня діяльності кріпацьких театрів є факти залучення до роботи професійних акторів, здійснення постановок творів провідних українських, передусім регіональних, і зарубіжних авторів, висока виконавська майстерність. Традиції кріпацьких театрів стали міцним підґрунтям для розвитку шляхом подальшого професіонального вдосконалення українського театру нового типу. Про його належний професійний статус свідчить факт виховання на провінційній сцені видатного актора Михайла Щепкіна, творчі здобутки якого традиційно розглядаються у контексті культури всієї імперії.
Кобзарське мистецтво Полтавщини, яке сформувалося в окрему виконавсько-освітню школу, переросло межі регіонального і набуло статусу національного.
Сфера домашнього музикування на Полтавщині першої половини ХІХстоліття, незважаючи на загалом аматорський характер функціонування, репрезентована високими професійними досягненнями полтавців Тимофія Шпаковськогой Андрія Родзянка. Їх успішна творча реалізація у сфері фортепіанного виконавства в Україні й за кордоном та визнання сучасниками виконавської майстерності є підтвердженням високого професіонального потенціалу музичної культури регіону.
У напрямку поступового професіонального зростання розвивалося музичне виконавство й у другій половині ХІХстоліття, про що свідчить заснування у регіоні напіваматорських виконавських ансамблів гурткового характеру і мистецьких товариств філармонійного типу. Виникнення таких спілок є логічним результатом розвитку виконавської культури у колах полтавської інтелігенції. На основі аналізу діяльності найбільш потужного мистецького об’єднання Полтавської спілки камерної музики виявлено ряд яскравих ознак професіоналізму, а саме: різноманітний за жанрами і стильовими орієнтирами концертний репертуар, належна фахова підготовка музикантів і високий рівень організації різноманітних концертних акцій. Загалом вектор становлення музичного виконавства на Полтавщині спрямований від аматорських і напіваматорських форм кріпацької культури і сфери домашнього музикування до професіональних видів виконавства мистецьких товариств із власними статутами і концепціями діяльності.
Відсутність у першій половині середині ХІХсто­ліття спеціалізованих музичних навчальних закладів у регіоні компенсувалася широкою мережею загальноосвітніх установ з багатими музичними традиціями. Найбільш важливими осередками музичної освіти на Полтавщині стали Інститут шляхетних дівчат, Петровський кадетський корпус, Лубенська гімназія. Всупереч дискримінаційним щодо мистецьких дисциплін міністерським наказам рівень їх викладання був досить високим, оскільки забезпечувався діяльністю кваліфікованих викладачів-музикантів, традиціями публічних іспитів, широкою діяльністю оркестрових і хорових учнівських колективів, влаштуванням різноманітних концертних акцій, виконанням різнобічного за стильовими напрямками і загалом складного у технічному відношенні педагогічного репертуару. Функцію важливих музично-освітніх осередків виконували також приватні навчальні заклади, зокрема, жіночі пансіони, які діяли практично в усіх повітових містах губернії (Кременчуці, Прилуках, Кобеляках, Гадячі, Костянтинограді, Ромнах, Зінькові). Діяльність випускників загальноосвітніх навчальних закладів сприяла істотному поповненню аматорської сфери обізнаними музикантами. Водночас рівень освіти у цих установах був достатнім для вступу найталановитіших до консерваторій. Результатом професіоналізації освіти у другій половині століття стало заснування спеціалізованих музичних закладів музичних класів, шкіл, курсів. Мистецька діяльність загальноосвітніх і спеціалізованих установ Полтавщини була частиною процесу музично-культурного відродження. Регіональні особливості розвитку цієї сфери зумовлювалися співіснуванням освітніх закладів різного типу і широким колом діяльності кваліфікованих музикантів, які працювали одночасно у загальноосвітній та професійній сферах, поширюючи музичну освіту через власну педагогічну практику і концертну роботу.
Загалом музична освіта на Полтавщині (в усьому розмаїтті своїх напрямків) була невід’ємною частиною мистецько-культурного життя регіону; перебуваючи під впливом складних соціокультурних процесів, стала вагомим культуротворчим чинником розвитку музичної культури України досліджуваного періоду.
Становлення на Полтавщині гастрольно-концертної сфери на межі ХІХХХстоліть свідчить про високий загальний рівень розвитку музичної культури регіону, ознакою якого стали широкі, різноманітні мистецькі запити населення. Гастрольно-концертне життя цього періоду було репрезентовано різноманітними виконавськими силами (піаністи, скрипалі, віолончелісти, співаки, хорові, ансамблеві й оркестрові колективи) і видами мистецтва (опера, оперета, драматичний театр, балет, сучасний танець, цирк, кіно, просвітницькі лекції). Активне гастрольно-концертне життя цього періоду сприяло вихованню естетичних смаків жителів регіону, що дозволяло їм вільно орієнтуватися у бурхливому вирі різноманітних мистецьких подій. Гастрольно-концертний рух стимулював процеси професіоналізації музичного життя Полтавщини кінця ХІХ початку ХХстоліть.
Кульмінаційною домінантою музичної культури Полтавщини у руслі поступального розвитку основних інституційних сфер від аматорства до професіоналізму є заснування Полтавського відділення Імператорського російського музичного товариства. Активна виконавська діяльність керованого Д.В.Ах­ша­румо­вим симфонічного оркестру стала першою вдалою спробою у справі популяризації серйозної симфонічної музики серед широких верств населення периферії. Новаторськими рисами репертуарного принципу колективу можна вважати виконання творів українських, особливо, полтавських композиторів. Серед важливих здобутків Д.Ахшарумова започаткування традиції публікації пояснювальних програми до концертних виступів колективу.
Завдяки музично-просвітницькій діяльності Полтавського відділення ІРМТ сформувалися об’єктивні умови для виходу за межі аматорства у сфері музичної освіти. Із заснуванням музичного училища у регіоні створена міцна база для подальшого розвитку музичної культури Полтавщини уже в інших соціально-історичних умовах. Забезпечений кваліфікованими музикантами-педагогами високий рівень викладання музичних дисциплін, відображений у навчальних програмах закладу, дозволив освітньому процесу в Полтавському музичному училищі наблизитися до умов столичних консерваторій. Професійний рівень учнівських мистецьких колективів (оперної студії й оркестру) був таким високим, що на їхній базі стало можливим заснування 1919року Полтавського оперного театру.
Культура Полтавщини невід’ємна складова самодостатньої і самобутньої духовної спадщини українського народу. На терені регіону сфор­му­ва­лися загальнонаціональні риси українського менталітету, саме митці-пол­тав­ці виявилися реформаторами і фундаторами літературної (І.П.Кот­ля­рев­ський) і музичної (М.В.Лисенко) мов. Тож усебічне дослідження і докладне вивчення культури краю, відродження незаслужено забутих імен є необхідною умовою не лише осмислення сутності явищ регіонального порядку, а й відтворення цілісності історико-культурного розвитку України загалом.

Список використаних джерел
1. АббасовА.М. Становление и развитие исторического краеведения Полтавщины от зарождения до наших дней: Дис. канд. исторических наук. Киев, 1977.
2. Актуальные проблемы культуры ХХвека. Учебник для вузов / ДобрынинаВ.И. и др. Москва: Общество «Знание» России. 1993. 192с.
3. АндрієвськийВ. З минулого 1917р. на Полтавщині: Берлін, 1921.
4. АндрющенкоВ., Михальченко М., Штика О. Українство і національна ідея державотворення // Віче. 1992. №8. С.111.
5. АрандаренкоН. Записки о Полтавской губернии. Полтава, 18481852.
6. Архівний збірник до 80-річчя Державного архіву Полтавської області: Матеріали наукової конференції. Полтава, 1998. 337с.
7. Архівні документи Полтавського музичного училища // Лист В.В.Небольсіна. Березень, 1954.
8. АрхімовичЛ., ГордійчукМ. М.Лисенко: Життя і творчість. Київ: Муз. Україна, 1992. 256с.
9. Афанасьев-ЧужбинскийА.С. Быт малорусского крестьянина (преимущественно в Полтавской губернии) // Этнографический сборник. Санкт-Петербург, 1858. Вып. ІІ. С1946.
10. БабінаО.І. Становлення та розвиток гімназійної освіти в Україні (кін. ХІХ поч. ХХст.): Дис. канд. педагогічних наук. Київ, 2000. 199с.
11.Багалі Дм. Нарис української історіографії. Київ: Держвидав України, 1923. Т.1. 138с.
12.Бандуристе, орле сизий Віночок спогадів про В.А.Кабачка / С.В.Баш­тан, Л.Я.Івахненко. Київ: Музична Україна, 1995 135с.
13.Бантыш-Каменский. Словарь достопамятных людей русской земли: в 3-х чч. Санкт-Петербург, 1847. Ч.3.
14.[Бенефис капельмейстера г.Шюппеля]// Полтавские губернские ведомости. 1893. 28августа.
15.БережковН.Г. Хронология русского летописания. Москва: Наука, 1963.
16.Благородные спектакли в пользу Александровского детского приюта в Полтаве (в частности о концертных выступлениях) // Полтавские губернские ведомости. 1847. №6. 8февраля.
17.БобровВ.В. Становлення та розвиток ліцеїв і гімназій Півдня України у ХІХ поч. ХХст.): Дис. канд. педагогічних наук. Київ, 1998. 250с.
18.БогдановичА.В. Сборник сведений о Полтавской губернии. Полтава, 1877. 283с.
19.БоканьВ.А. Культурологія: Навчальний посібник для вузів. Київ: МАУП, 2000. 135с.
20.Большая Энциклопедия / Ред. С.Н.Южакова. Санкт-Петербург: Киноиздательское товарищество «Просвещение», том.15. С.395.
21. БондарчукЯ.В. Мистецтво Острозького осередку другої половини XVІ першої половини XVІІстоліття (синтезування середньовічних візантійських та ренесансних західноєвропейських ідейно-художніх концепцій) Дис. канд. мистецтвознавства. Львівська академія мистецтв. Львів, 2002.173с.
22. БопланГ.Л. Опис України, кількох провінцій королівства, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії // Жовтень. 1981. №4. С.54 63.
23. ВасилевскийВ.Л. Полтавская гимназия 18081831 // Очерки по архивным данным. Полтава, 1907. 120с.
24. ВасилевскийВ.Л. Полтавская первая мужская гимназия 1831 1850 // Труды Полтавской ученой архивной комиссии. Вып.5. Полтава, 1908. С.135199.
25. ВасиленкоВ. Деревня и её развлечения // Киевская старина. 1904. апрель. Т.85 С.133.
26. ВасиленкоВ.И. Местечко Опошня, Зеньковского уезда, Полтавской губернии. Полтава, 1889. 40с.
27. ВасиленкоВ.И. Опыт толкового словаря народной технической терминологии по Полтавской губернии. Отдел І, ІІ, ІІІ. Кустарные промыслы. Сельское хозяйство и земледелие // Сборник Харьковского историко-филологического общества. 1902. Т.ХІІІ. ч.2. С.139 219.
28. ВасиленкоЗ.І. Фольклористична діяльність М.В.Лисенка. Київ: Наукова думка, 1972. 186с.
29. ВасильчукВ.М. Українсько-німецькі відносини кінця ХVІІст. на початку ХІХст. (історико-культурні і соціальні аспекти) // Науковий вісник кафедри Юнеско Київського державного лінгвістичного університету, Вип.2. Київ: Видавничий центр КДЛУ, 2000. 363c.
30. ВасютаО. Музичне життя Чернігівщини ХVIII ХІХстоліть (Загальні закономірності та регіональні особливості):Дис. канд. мистецтвознавства. Київський державний університет культури і мистецтва. Київ, 1998. 198с.
31. ВерхратськийІ. В справі язиковій і декотрі замітки про книжки для українського люду // Зоря. 1892.
32. Відділ рукописів ІМФЕ ім.М.Рильського. Ф.36. од. зб.779.
33. ВовкХв. Студії з української етнографії та антропології. Київ: Мистецтво, 1995. 336с.
34. ВодянийБ.О. Народна інструментальна музика Західного Поділля: проблема еволюції традиційних форм музикування: Дис. канд. мистецтвознавства. Російський інститут історії мистецтв. Санкт-Петербург, 1993. 156с.
35. ВолосковВ.Ф. Полтава: 100 памятных мест. Харьков: Прапор, 1987.
36. ВолошинІ. Михайло Семенович Щепкін. Життя і творчість. Київ, 1984.
37. ВолощукЮ. Скрипкова культура Галичини 18481939 років:Дис. канд. мистецтвознавства. Київський Національний університет культури і мистецтв. Київ, 1999. 192с.
38. ВорбсГ.Х. Феликс Мендельсон Бартольди. Жизнь и деятельность в свете собственных высказываний и сообщений современников / Перевод с немецкого. Москва: Музыка. 1966. 319с.
39. Воронежский телеграф. 1912.
40.Восточнославянская ономастика. Москва: Наука, 1979. 186с.
41.Всеукраїнські збори працівників культури. Київ, 22березня 2000р. Київ: Міністерство культури і мистецтв України, 2000. 72с.
42.ГаврилівБ.М. Розвиток українського історичного краєзнавства на Прикарпатті (ХІХ ХХст.): Автореф. дис. канд. історичних наук. Чернівці, 1996. 24с.
43.ГавришР.Л. Шкільна діяльність земського самоврядування на Лівобережній Україні в 18651919роках: Дис. канд. історичних наук. Полтава, 1998. 196с.
44.ГладишО. З історії Полтавського театру // Зоря Полтавщини. 1963. 10березня.
45. ГлазуновА.К. Письма, статьи, воспоминания / Сост. и вступ. ст.М.А.Ганиной. Москва: Гос. муз. изд., 1958. 549с.
46. ГлинкаМ.И. Записки. Москва, 1988. 97с.
47. ГлинкаМ.И. Литературное наследие. ЛенинградМосква: Музгиз. Т.1., 1952.
48. Гнат Хоткевич. Спогади. Статті. Світлини / Упор. А.Бола­боль­ченко. Київ: УКСП Кобза, 1994. 164с.
49. ГнатюкЛ.А. Микола Лисенко і Лейпцизька консерваторія: німецька музичнотеоретична школа як фундамент європейської музичної освіти: Дис. канд. мистецтвознавства. НМАУ. Київ, 1994. 256с.
50.ГнидьБ.П. Історія вокального мистецтва. Київ: НМАУ, 1997. 319с.
51.ГогольН.В. О малороссийских песнях. Собрание сочинений: В7тт. Москва, 1978. т.6. С.102.
52.ГоцулякВ.В. М.Грушевський і українська історична наука (1880рр. ХІХ початок ХХст.): історіографія проблеми: Дис. доктора історичних наук. Дніпропетровськ, 1999. 470с.
53.ГрицюкН.І. Федір Миколайович Попадич. Київ: Муз. Україна, 1987. 104с.
54.ГришаО. Весілля у Гадяцькому повіті у Полтавщині // Матеріали до української етнології. 1899. Т.1. С.111156.
55. ГрищенкоТ.А. Становлення і розвиток музично-естетичного виховання в гімназіях України (ХІХ поч. ХХст.): Дис. канд. педагогічних наук. Інститут проблем виховання АПН України. Київ. 1998. 191c.
56.ГрінченкоМ.О. Історія української музики: Рукопис. ІМФЕ. Фонд М.Грін­чен­ка. Ф.36. Од.зб.139/IIII. 1062арк.
57.ГрушевськийМ.С. Ілюстрована історія України: Десята тисяча. КиївЛьвів, 1913. 524с.
58.ГрушевськийМ.С. Новий період історії України за роки від 1914 до 1919 / Упор. А.Ф.Трубайчук, Київ: Либідь, 1992. 46с.
59.ГрушевськийМ.С. Очерк истории украинского народа. 2-е вид. Київ: Либідь, 1991. 400с.
60.ГрушевськийМ.С. Про старі часи на Україні: Коротка історія України (для першого початку). Київ: АТ «Обереги», 1991. 104с.
61.ГудзенкоА.В. Народнопісенні основи оперної творчості М.Ли­сен­ка: Дис. канд. мистецтвознавства. Київ, 1967. 338с.
62.Д. Полтавская ярмарка. Весёлости с горя в саду г.Зарудного // Санкт-Петербургские ведомости. 1858. №180. 19августа.
63.ДагилайскаяЭ.Р. Музыкальная жизнь Одессы ХІХ нач. ХХвека. (Концертная и педагогическая жизнь пианистов): Автореф. дисс. канд. искусствоведения. 1975. 24с.
64.ДАПО. Ф.138. Оп.1. Спр.33. Арк.9.
65.ДашакЗ.О. Камерно-інструментальні твори та виконавська діяльність М.ВЛисенка (теоретична частина виконання): Дис. канд. мистецтвознавства. Київ, 1954. 168с.
66.Двадцатипятилетие Полтавского епархиального женского училища (материалы для истории училища). Полтава: Типолитография Л.Фришберга, 1894. 271с.
67.ДейкоМ. Учбові заклади дореволюційної Полтави // Новий обрій. Мельбурн: Ластівка, 1960. ч.2. С.161166.
68.Дем’янкоН.Ю. Формування національної культури молоді в педагогічній спадщині В.Верховинця: Дис. канд. педагогічних наук. Полтава, 1997. 197с.
69.ДенисенкоА. Енциклопедія українознавства // Історичний календар, 97. Київ, 1996 С.3031.
70.ДзюбаІ. Між культурою і політикою. Київ, 1998. 205с.
71.ДзюбаІ. Україна і Росія // Наука і суспільство. Київ, 1991. №7. С.1218.
72.До історії шкіл на Полтавщині // Літературний науковий вісник. 1901. Т.16. С.1011.
73.[Доповідь начальника Полтавської поштово-телеграфної контори губернатору] // ДАПО. Ф.83. Оп.1. Спр.18. Арк.11.
74.ДорохинаЛА. Богослужебное пение в музыкальной культуре Черниговщины начала ХХ века: Дис. канд. искусствоведения. Нежинский государственный педагогический университет им.Н. Гоголя. Киев, 2002. 189с.
75.ДорошенкоД.І. Нарис історії України: У 2т. Київ: Глобус, 1992.
76.ДорошенкоД.І. Огляд української історіографії. Київ: Українознавство, 1996. 255с.
77.ДорошенкоД.І. Розвиток науки українознавства у ХІХ на початку ХХст. та її досягнення // Українська культура: Лекції за редакцією Д.Антоновича. Київ: Либідь, 1993. С.2639.
78.ДудикР.В. Хорова культура Прикарпаття кінця ХІХ першої третини ХХстоліття:Дис. канд. мистецтвознавства. НМАУ. Київ, 2000. 221с.
79.Енциклопедія Українознавства: У 10т. Львів: НТШ, 19931996.
80.Женские учебные заведения в г.Полтава до 1917г. //Методические материалы на тему «Улицы старой Полтавы». Полтава, 1988. С.1213.
81.ЖукВ.Н. Полтавській губернії 200років. Полтава: ПОІППО, 1991 34с.
82.Журналы музыкальных классов Полтавского музыкального училища ИРМО // ДАПО. Ф.974. Оп.1. Спр.1.
83.ЗайченкоІ.В. Проблеми української національної школи в пресі другої пол. ХІХ поч. ХХст.: Дис. доктора педагогічних наук. Київ, 1996. 414с.
84.Зар