НАЦІОНАЛІЗМ ТА ШОВІНІЗМ У МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ

Короткий опис

Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет імені Івана Франка

На правах рукопису

КУЗИК Петро Степанович

УДК: 323.13’14:327

НАЦІОНАЛІЗМ ТА ШОВІНІЗМ У МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ

23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем
та глобального розвитку

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Науковий керівник
Трохимчук Степан Васильович,
кандидат географічних наук,
доцент

Львів – 2003

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ НАЦІОНАЛІЗМУ ТА ШОВІНІЗМУ В МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ 11
1.1. Стан наукової розробки теми дослідження 11
1.2. Нація та національна ідеологія: сутність і структура 24
1.3. Націоналізм і шовінізм як категорії міжнародних відносин 42

РОЗДІЛ 2. НАЦІОНАЛІЗМ І ШОВІНІЗМ У СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ 58
2.1. Нація як суб’єкт міжнародних відносин 58
2.2. Націоналізм і шовінізм у сучасних міжнародних політичних процесах: дві функції взаємодії 65
2.3. Держава і нація: перспективи націоналізму та шовінізму в контексті удосконалення міжнародної системи 80

РОЗДІЛ 3. НАЦІОНАЛЬНА ІДЕОЛОГІЯ І ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ ПРІОРИТЕТИ ОКРЕМИХ ДЕРЖАВ 96
3.1. Формування зовнішньополітичних векторів України в контексті особливостей національної ідеології 96
3.2. Зовнішня політика Польщі на сучасному етапі: між романтикою і прагматикою 116
3.3. Вплив традиційних елементів національної ідеології на сучасну зовнішню політику Росії 135

ВИСНОВКИ 156

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 170

ВСТУП

Адекватне розуміння подій, процесів та тенденцій, що мають місце у системі міжнародних відносин, потребує з’ясування визначальних чинників та ключових причин цих явищ. Одним з невід’ємних елементів такого внутрішнього базису реалій є складний і багатогранний комплекс національних проблем, які прямо або опосередковано впливають на міжнародні відносини, нерідко виповнюючи зміст зовнішньої політики окремих держав, перебуваючи в епіцентрі міжнародних конфліктів, сприяючи або, навпаки, перешкоджаючи міжнародному співробітництву чи глобальній безпеці.
Всупереч багатьом минулим прогнозам фахівців, стає зрозуміло, що шанси зникнення націй та націоналізмів, сьогодні, в умовах постіндустріальної доби, є мізерними. Глобалізація, формування міцних культурно-політичних регіональних просторів не зменшують ваги національних ідентичностей, а надто їхнього впливу на міжнародні відносини. Відтак проблема з’ясування ідеологічно-політичного підґрунтя окремих націй, яким вони керуються при здійсненні своїх внутрішніх та зовнішніх функцій не втратила злободенності. Всебічне вивчення цих підвалин є передумовою для належного відображення дійсності та розв’язання численних теоретичних і практичних проблем міжнародних відносин.
Тому актуальність теми дослідження полягає у наступному. Якісна відмінність націо¬нальних ідеологій та рухів, які прямо чи опосередковано впливають на поведінку націй і окремих держав на світовій арені, виразно простежується у сфері міжнародних відносин. Досягнення й утвердження самобутності та єдності певної національної спільноти, що здійснюється не на шкоду іншим спільнотам, етнічним групам, національним меншинам або ж міжнародній безпеці, різко контрастує з недружньою або агресивною активністю, спрямованою проти інших націй, держав чи окремих груп та індивідів, тобто такою, що дуже часто спричиняє міжнародну напру¬женість та конфлікти. Ця відмінність, що є зумовленою антагоністичними ідеологічними імперативами, вимагає чіткого розрізнення на толе¬рантний, демократичний націоналізм і агресивний, завойовницький шовінізм.
Диференціація різних за своєю природою національних ідеологій та рухів необхідна не лише для науково-теоретичних потреб (а саме, для досягнення недвозначності та ефективності у вивченні багатьох політичних проблем міжнародних систем), а й із суто практичних міркувань. Застосування такої класифікації націоналізму для дослідження його впливу на міжнародні відносини – це, передовсім, необхідна умова для адекватного сприйняття багатьох міжнародно-політичних процесів та явищ. Без такого розуміння міжнародної дійсності реагування на цілу низку фундаментальних загроз глобальній безпеці мало б хибний або, принаймні, безсистемний характер. На локальному і регіональному рівнях такий підхід значно спростив би прогнозування результатів співробітництва та інтеграційних процесів, став би важливим чинником формування зовнішньополітичної і військової стратегії, векторів міжнародних економічних та культурних зв’язків.
Незважаючи на деяке зростання інтересу політичної науки до проблем націоналізму в контексті його впливу на міжнародні відносини починаючи з поч. 1990-х рр., ці проблеми залишаються маловивченими. Як у вітчизняних, так і закордонних політологічних студіях міжнародних відносин, загалом, відчувається недооцінка важливості націоналізму як ідеології та суспільного феномена. Проблемі ж концептуальної диференціації різних типів ідеології та проявів націоналізму, що дало б змогу встановити відмінний вплив націоналізму та шовінізму на міжнародні відносини, уникнути багатьох теоретичних і емпіричних помилок, не присвячено жодної ґрунтовної праці у цій галузі досліджень.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках комплексних науково-дослідних програм кафедри міжнародних відносин і дипломатичної служби Львівського національного університету імені Івана Франка “Геополітичні та геоекономічні основи зовнішньої політики України” та “Проблеми регіональної безпеки в Європі”.
Метою дослідження є: спираючись на аналіз генезису, структури та функцій національної ідеології у взаємодії з між¬народною системою, виокремити націоналізм і шовінізм як різні чинники міжнародних відносин і з’ясувати характер їхнього впливу на сучасні міжнародні відносини та зовнішню політику окремих держав.
Досягнення цієї мети зумовило необхідність розв’язання низки задач, головними з яких є:
- за допомогою напрацювань вітчизняних і закордонних вчених проаналізувати феномен національної ідеології та вмоти¬вувати необхідність диференціації її головних різновидів на націоналізм і шовінізм, продемонструвати теоретичні та практичні переваги запропонованої моделі класифікації для розв’язання низки проблем міжнародної системи та глобального розвитку;
- дослідити загальнотеоретичні питання виокремлення категорій “націоналізм” і “шовінізм”, розкрити їхню суть за допо¬могою з’ясування співвідношення з поняттями “нація”, “націо¬нальна ідеологія”, чітко сформулювати власні дефініції з ураху¬ванням особливостей міжнародних відносин, з’ясувати головні чинники, що впливають на формування націоналізму чи шовінізму;
- визначити характер взаємодії націоналізму та шовінізму з міжнародною системою, їхнє місце і роль у глобальній та регіо¬нальній співпраці держав за допомогою виокремлення головних функцій національної ідеології та визначення їхнього впливу на сучасні міжнародні відносини;
- на прикладі України, Польщі та Росії проаналізувати проблему взаємозв’язку між націоналізмом і шовінізмом та дея¬кими аспектами зовнішньої політики держав сучасної міжнародної системи, дослідити генезис структури і змісту національної ідеології та її вплив на визначення зовнішньополітичних орієнтацій.
Об’єктом дисертаційної роботи є національні та етнополітичні процеси у сфері міжнародних відносин.
Предметом дисертаційної роботи є генезис, структура та функції націоналізму та шовінізму в міжнародних відносинах.
Методи дослідження визначені специфікою змісту та структури дисертаційної роботи. Широке застосування у роботі одержали такі загальнотеоретичні методи, як аналіз, синтез та дедукція, за допомогою яких вдалося дослідити ключові концепції, факти і явища, що становлять теоретико-методологічну основу дисер¬тацій¬ної роботи, та зробити належні висновки. Для адекватного вивчення відмінної природи націоналізму і шовінізму в міжна¬родних відносинах використано порівняльний метод. Розгляд ідеологій націоналізму та шовінізму на основі компаративного аналізу деяких націй передбачається як самою логікою теоре¬тичного дослідження у галузі міжнародних відносин, так і кон¬цепцією роботи: націоналізм і шовінізм, а, тим більше, зумовлена ними поведінка націй, немислимі без ідейної та функціональної взаємодії з ідеологіями інших суб’єктів оточення – окремих національних спільнот чи груп націй певного субрегіону, регіону чи світу. Разом з тим, у дослідженні було збережено системний підхід і використано структурно-функціональний аналіз.
У дослідженні генезису, змісту і структури націоналізму та шовінізму використано також історичний метод і метод ідеалізації. Серед інших методів у роботі продуктивно застосовано міждисцип¬лінарний підхід. Він дав змогу максимально широко висвітлити проблему та великою мірою посприяв пошукові шляхів її розв’я¬зання. Так, у теоретико-методологічній частині застосовано елементи філософсь¬кого аналізу, а на емпіричному рівні – порівняльно-історичний метод, внаслідок чого робота набула характеру комплексного дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів полягає як у постановці наукової проблеми, так і у способі та результатах її розв’язання. Дисертаційна робота за обраною темою є першою спробою науково дослідити націоналізм і шовінізм у міжнародних відносинах у запропонованому ракурсі – чітко виокремивши ці феномени як відмінні чинники, що дало змогу отримати прин¬ципово інші, порівняно з традиційними, результати.
У цьому дослідженні:
- вперше науково обґрунтовано виокремлення різних за своєю сутністю і впливом типів національних ідеологій у між¬народних відносинах: націоналізму – ідеології, яка відображає прагнення нації до утвердження самобутності та єдності свого існування без шкоди для інших спільнот, національних меншин чи міжнародної безпеки, з одного боку, та шовінізму – ідеології, спрямованої проти інших об’єднань і спільнот, расових, етнічних та етнорелігійних груп, національних меншин чи їхніх представників, що безпосередньо загрожує глобальній безпеці, з іншого;
- з урахуванням специфіки міжнародних відносин по-но¬вому розкрито сутність і сформульовано власні визначення понять “націо-налізм” і “шовінізм”, а також “нація”, “національна ідео¬логія”; вперше розроблено концепцію внутрішньої структури національної ідеології, яка передбачає вирізнення трьох головних компонентів – оборонництва, вивищення і месіанства; зроблено спробу з’ясувати головні чинники, які здійснюють вплив на генезис і вкорінення націоналізму або шовінізму в системі світоглядних координат певної нації, виділено три основні групи таких чинників;
- на основі аналізу взаємодії націоналізму і шовінізму з міжнародною системою виділено дві головні “зовнішні” функції національної ідеології – самостійництва та інтеграції та вперше визначено їхню сутність за уникнення державоцентричного під¬ходу; окреслено відмінність впливу націоналізму і шовінізму на характер регіональних інтеграційних процесів та об’єднань, зокрема, цивілізаційних утворень;
- з огляду на проблему суб’єктності нації у міжнародних відносинах та невідповідності політичної структури міжнародної системи національному принципові обґрунтовано необхідність трансформації міжнародної системи та запропоновано по-новому викладену модель такої трансформації.
- на прикладі українського, польського і російського досвіду вперше встановлено розбіжності та спільні елементи структури й головних функцій націоналізму і шовінізму в контексті взаємо¬зв’язку із зовнішньою політикою держав сучасної міжнародної системи; зокрема, з’ясовано вплив генезису змісту і структури національної ідеології на зовнішньополітичні стратегії та геополітичні пріоритети України, Республіки Польща та Російської Федерації.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їхнього використання в наукових цілях – у дослідженні політичних проблем міжнародних систем, а також на практиці, зокрема для зовнішньополітичного планування та прогнозування.
Одержані результати дослідження можуть бути впроваджені в діяльність зовнішньополітичних відомств, науково-дослідних центрів та громадських організацій для розв’язання відповідних теоретичних і прикладних проблем. Ці результати можуть бути використані для адекватного розуміння європейської та світової безпеки, реагування на цілу низку фундаментальних загроз, прогнозування зовнішньополітичних курсів та міжнародної активності окремих держав, з’ясу¬вання цінностей і світогляду загалу їхніх громадян, політичних і наукових еліт. Як наслідок, це може мати велике значення для вироблення відпо¬відних позицій та стратегії нашої держави у цих галузях. Цінність наукових положень полягає також у висвітленні кардинальних внутріш-ньо і зовнішньополітичних проблем розвитку власне української спіль-ноти, накресленні шляхів їхнього вирішення.
Отримані результати можуть знайти застосування у подальших дослідженнях націоналізму та шовінізму в міжнародних відно¬синах, включаючи міжнародні конфлікти, при вивченні міжнаціональних взаємин. Ці результати можуть також бути використані для підготовки фахівців зі спеціальностей “міжнародні відносини”, “країно¬знавство”, “міжнародна інфор¬мація”, “політологія”, “всесвітня історія”. Окремі положення цієї роботи знайшли відображення в магістерському курсі “Сучасні теорії міжнародних відносин” та спеціальному курсі “Європейська безпека” спеціальності “міжнародні відносини” факультету міжна¬родних відносин Львівського національ¬ного університету імені Івана Франка.
Апробація результатів дослідження. Головні положення і результати дисертаційної роботи були оприлюднені та отримали обговорення на таких наукових конференціях і семінарах: наукова конференція “Україна і слов’янський світ: історія та сучасність” (м. Рівне; 23-24 травня 2001 р.); міжнародна наукова конференція “Моделі європейської та світової інтеграції” (м. Банска Бистріца, Словаччина; 12-14 вересня 2001 р.); науково-практична кон¬ференція “Українське державотворення: уроки, проблеми, перспективи” (м. Львів; 22 листопада 2001 р.); міжвузівська студентська науково-практична конференція “Національна ідея: вчора, сьогодні, завтра” (м. Львів; 15-18 квітня 2002 р.); міжнародна конференція “Відкрите суспільство в сучасному світі” (м. Бат, Велика Британія; 4-7 квітня 2003 р.); міжнародний семінар “Екстремізм і націоналізм: небезпека, яка ще не минула” (м. Страсбург, Франція; 21-28 березня 1999 р.).
Дисертація була обговорена на розширеному засіданні кафедри міжнародних відносин і дипломатичної служби Львівського національ-ного університету імені Івана Франка.
Публікації. Найважливіші наукові положення, теоретичні висновки і практичні рекомендації викладено здобувачем у монографії (два видання), восьми публікаціях у наукових фахових виданнях та інших наукових збірниках.
Структура дисертації включає вступ, три розділи, висновки і список використаних джерел (326 найменувань українською, російською, польською і англійською мовами на 29 сторінках). Загальний обсяг рукопису – 198 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Розбудова ефективної і справедливої міжнародної системи можлива лише за умови чіткого з’ясування визначальних засад міжнародних відносин, які впливають на її конфігурацію та функціонування. Однією з таких засад є багатющий комплекс проблем, пов’язаних з міжнаціональними взаєминами, національними меншинами та, головне, націоналізмом. Тому поглиблення знань і напрацювання об’єктивних наукових підходів у цій галузі знань про міжнародні системи і міжнародні відносини є надзвичайно актуальним.
Однак незважаючи на посилену увагу та відчутний інтерес українських і закордонних фахівців до окресленої тематики, ці проблеми залишаються недостатньо вивченими. Попри той факт, що нині з’явилась велика кількість матеріалів, які тою чи іншою мірою торкаються питань національних ідеологій загалом і тих, що мають місце, зокрема, в Україні та її найвпливовіших сусідів, відчувається брак ґрунтовних розвідок у цій галузі, що базувалися б на чіткій категорійній визначеності та відповідній методологічній основі.
Тому розроблення і конкретизація термінологічного апарату досліджень національних проблем міжнародних відносин обрано одним з головних напрямів даного дисертаційного дослідження. Відповідно, метою роботи стало виокремлення ідеологій націоналізму і шовінізму як відмінних чинників міжнародних відносин, спираючись на аналіз генезису, структури та функцій національної ідеології у взаємодії з міжнародною системою.
При постановці цієї мети і в процесі вирішення відповідних задач ми керувалися тим, що в наслідок якісної відмінності національних ідеологій, їхній вплив на поведінку націй та держав на світовій арені, а значить і міжнародну систему та глобальну безпеку, є різнорідним, а часто й прямо протилежним. Адже досягнення й утвердження самобутності та єдності певної національної спільноти, що здійснюється не на шкоду іншим миролюбним націям, етнічним групам, національним меншинам або ж міжнародній безпеці, контрастує з агресивною і нетерпимою активністю, спрямованою проти інших національних спільнот чи окремих груп та індивідів, що дуже часто спричиняє міжнародні, міжетнічні, етнополітичні, расові та інші конфлікти і дискримінації. Така двоїстість, що в самій своїй основі зумовлена антагоністичними ідеологічними імперативами, як було продемонстровано в цьому дослідженні, вимагає чіткого розрізнення на толерантний націоналізм і агресивний та завойовницький шовінізм.
Методологічна основа дисертаційної роботи визначається, насамперед, специфікою структури дисертаційної роботи. Відповідно до визначеної мети та поставлених задач дослідження проведено на двох рівнях: теоретично-концептуальному та емпіричному. Широке застосування у роботі, надто на її теоретично-концептуальному рівні, одержали такі загальнотеоретичні методи як гіпотеза, аналіз, синтез та дедукція. Їх було застосовано для визначення теоретичних засад виокремлення ідеологій націоналізму і шовінізму як категорій міжнародних відносин та аргументації переваг наведеної моделі класифікації національної ідеології, а також з’ясування загальнотеоретичних питань, що стосуються структури та функцій ідеологій націоналізму і шовінізму в контексті їхнього зв’язку з міжнародними відносинами.
На практично-прикладному рівні, що передовсім послужив прикладним полем дослідження впливу націоналізму та шовінізму на спрямованість і характер зовнішньої політики України, Республіки Польщі та Російської Федерації, найбільш широко використано порівняльний метод. Разом з тим, було збережено системний підхід та використання структурно-функціонального аналізу. Для дослідження генезису змісту і структури націоналізму і шовінізму широко використано також історичний метод і метод ідеалізації. У роботі продуктивно застосовано міждисциплінарний підхід. Цей метод дозволив всебічно висвітлити проблему та великою мірою посприяв пошукові шляхів її розв’язання.
У цілому, дисертаційна робота за обраною темою є першою спробою науково дослідити ідеології націй у взаємодії з міжнародною системою у запропонованому ракурсі – чітко виокремивши ідеології націоналізму і шовінізму як різнорідні чинники міжнародних відносин. Це дало змогу отримати принципово інші, у порівнянні з традиційними, результати.
Перш за все, було здійснено чітку диференціацію різних за своїм внутрішнім змістом і впливом на міжнародні відносини ідеологій націоналізму і шовінізму – ідеології, яка відображає прагнення нації до утвердження самобутності та єдності свого існування без шкоди для інших націй, етнічних груп, національних меншин чи міжнародної безпеки, з одного боку, та ідеології, спрямованої проти інших національних спільнот чи окремих груп та індивідів, з метою задоволення власних егоїстичних інтересів або згубних ірраціональних поривань певної нації, з іншого.
Відповідно, націоналізм сформульовано як ідеологію, яка відображає прагнення нації до утвердження самобутності та єдності свого існування і вказує шляхи до її всебічного зміцнення та розвитку в інтересах кожного члена, передбачаючи здійснення цих ідеалів без шкоди для інших миролюбних спільнот, груп та індивідів чи глобальної безпеки, у тому числі шляхом досягнення компромісу з конфліктних питань. Націоналізм є потужною, але толерантною націєтворчою силою. Він спрямований на захист і розвиток національної спільноти, не замикаючись у комплексі національної винятковості. Націоналізм здатний сприймати інші нації і націоналізми не як загрозу, а, перш за все, як партнерів у процесі світового поступу. Він може підтримувати належне функціонування міжнародної системи і, загалом, не загрожує глобальній безпеці.
Інший тип національної ідеології, шовінізм, є антиподом націоналізму. Подане тут визначення шовінізму є ширшим від “класичного” – того, що виводять з походження терміна (Шовін – ім’я легендарного французького вояка, котрий прославився фанатичною прихильністю до загарбницької політики Наполеона Бонапарта). Це спроба об’єднати і расизм, і нацизм, й імперіалізм, так само як і всі інші концепції національної нетерпимості будь-якої нації, які реалізуються у послідовній політиці, в один місткий термін. Необхідність виокремлення такого узагальнюючого терміна зумовлюється їхньою однаковою сутністю – некритичним ставленням до власної нації, свідомою або ірраціональною ненавистю і агресивністю щодо інших національних спільнот, а також переплетеністю і дивовижною здатністю до взаємозамінності усіх цих шовіністичних “ізмів” навіть у межах однієї нації. Тож шовінізм визначено як національну ідеологію, яка з метою досягнення інтересів чи поривань власної нації вмотивовує або виправдовує здійснення нею послідовної експансіоністської чи якоїсь іншої агресивної або недружньої політики щодо окремих спільнот і об’єднань, расових, етнічних та етнорелігійних груп, національних меншин чи їхніх представників, і через провокування конфліктів та міжнародної напруженості безпосередньо загрожує глобальній безпеці.
Належність національної ідеології до націоналістичної чи шовіністичної традиції зумовлюється багатьма чинниками. Деякі з них можуть бути визначальними для окремого націоналізму чи шовінізму, однак реальний вплив здійснює увесь комплекс факторів. Ми виділили три основні групи чинників, які здійснюють найбільший вплив на генезис і вкоріненість націоналізму або шовінізму в певній нації: морально-психологічні, політичні та соціально-економічні. Морально-психологічні чинники складають оригінальну систему етичних засад і вартостей та ментальних настанов (наприклад, комплекс меншовартості чи патерналізм), які є справжнім “внутрішнім” базисом для виникнення і характеру реалізації конкретних цілей національної спільноти, поведінки її членів. До другої групи відносимо цілу низку чинників, пов’язаних з концептуальними і утилітарними особливостями політичної культури нації та рефлексіями існуючих геополітичних реалій (форма здійснення влади, суверенність або бездержавність нації тощо), котрі безпосередньо відтворюються як у внутрішньополітичних, так і зовнішньополітичних особливостях і векторах. Третю групу складають економічні та соціальні чинники, що виступають каталізаторами специфічних національних (такими можуть бути рівень матеріальної забезпеченості, соціальної напруги тощо) або міжнародних (наприклад, специфічні економічні інтереси) тенденцій.
На основі аналізу національної ідеології України, Польщі та Росії нами було також розроблено концепцію внутрішньої структури національної ідеології, яка передбачає вирізнення трьох головних компонентів (вимірів) – оборонництва, вивищення і месіанства. Усі три виміри неодмінно присутні у будь-якій національній ідеології, і кожен з них тісно пов’язаний з ідеєю нації, представляючи певний аспект національного світогляду.
Оборонництво є базовим виміром, похідним від принципу “оборони”, “захисту” національної спільноти. Ідеологія нації не може виникнути без реакції на зовнішній чинник: він лежить в основі виміру оборонництва, фундаментальність якого полягає у базуванні на усвідомленні національної тотожності. Ця тотожність індивідів передбачає світоглядне протиставлення “нас” – “їм”, “своїх” – “чужим”; відповідно, ідентифікація когось з певною “ми-нацією” вимагає протиставлення її усім іншим “вони-націям”. Характер такого протиставлення буває різним, одначе спільною рисою для нього є “заданість” відчуваної потреби захисту власної спільноти від реальних чи уявних загроз.
Вивищення ґрунтується на внутрішній потребі “звеличувати” і “пишатися” власною нацією, що забезпечує її членів переконанням власної національної повноцінності. Цей вимір націоналізму чи шовінізму є своєрідним продовженням попереднього: він так само спирається на протиставленні іншим спільнотам, однак виходить не стільки з необхідності захисту власної нації, скільки констатує її самодостатність та підкреслює оригінальність. В ідеологічних текстах вивищення нерідко постає у формі тлумачення власної нації як якісно кращої чи більш розвиненої. Звідси нерідко простежується намагання “замкнутися” у власному національному світі, відгородившись від усіх інших, що проявляється у мегаломанії та упередженому ставленні до інших спільнот, а також ізоляціонізмі чи автаркізмі.
Месіанство передбачає принципово активну форму зміцнення і розвитку національної спільноти. Цей вимір тісно пов’язаний з вивищенням, однак відрізняється великою інтенсивністю та зовнішнім проявом націоналістичної або шовіністичної активності. Найчастіше втілюється у певності про особливе покликання чи виключну роль власної нації у світі. Нерідко месіанство явно або приховано оперує такими поняттями, як “цивілізація” і “варварство”; у цьому разі воно спрямоване на “порятунок” усіх інших людських спільнот шляхом прилучення їх до “справжньої” цивілізації. У випадку месіанства доводиться говорити про дуже широкий спектр якісних відмін цього виміру, і, головне, різне за наслідками практичне втілення таких ідей.
Попри наявність усіх цих вимірів у кожній конкретній ідеології, якийсь один з них, як правило, переважає. За цим домінуючим виміром можна визначити характер окремого націоналізму – його спрямованість та інтенсивність. Наш випадок у цьому зв’язку є показовим: український, польський і російський досвіди націєтворення дозволяють припустити, що кожному з них відповідає певний вимір ідеології націоналізму. І, як було продемонстровано згодом у третьому розділі роботи, це підтверджується сучасною зовнішньою політикою трьох держав і станом тристоронніх відносин. Важливо зауважити, що домінуючому вимірові – оборонництву, вивищенню чи месіанству – як правило, відповідає різний за ступенем інтенсивності характер національної ідеології. Загалом, ця інтенсивність зростає від оборонництва до месіанства; тобто тут існує певна кореляція. Проте це не означає, що менш інтенсивному за проявом національному рухові конче відповідає націоналізм, а більш інтенсивному – шовінізм: перший може бути продуктом потужного національного руху, так само, як другий, шовінізм, – неповносилого.
Крім того, у роботі отримала подальший розвиток теорія нації, де зроблено спробу синтезувати два концептуальних підходи до її вивчення – так званий “примордіалістський” і “модерністський”, що найчастіше втілюються у політичні та етноцентричні теорії нації. Нація, на нашу думку – це самобутня, тривка і високорозвинена людська спільнота, яка опирається на досвід та результати спільного існування – унікальну, найчастіше етнічну, культуру, і націлена на творення оптимального життєвого середовища собі та своїм нащадкам відповідно до власної системи цінностей. Критерієм існування нації ми вважаємо відповідність ступеня загального розвитку, суспільної зорганізованості і мобілізації певної людської спільноти викликам доби у регіоні та світі.
У дослідженні з’ясовано спільні та розбіжні моменти структури та головних функцій ідеологій націоналізму і шовінізму в контексті їхнього взаємозв’язку з міжнародними відносинами. Аналіз націоналізму і шовінізму у цьому контексті неодмінно зачіпає проблему взаємодії цих глобальних феноменів з міжнародними політичними процесами, зокрема інтеграцією та глобалізацією. Специфіка впливу націоналізму і шовінізму на міжнародні відносини, а надто труднощі з визначенням об’єктивних ознак цих явищ, змушують сконцентруватися насамперед на функціональному вимірі окресленої проблеми. Як було показано у другому розділі, до цього спонукає характер та інтенсивність взаємодії націоналізму і шовінізму з міжнародною системою, вплив на зовнішню політику окремих країн і міждержавних об’єднань, а також їхнє значення для сучасної та майбутньої міжнародної безпеки. Аналіз цих обставини дозволяє визначити дві головні функції – самостійництва та інтеграції. На нашу думку, саме ці дві функції були і залишаються базовими як для націоналізму, так і шовінізму власне у взаємодії з міжнародною системою.
Національне самостійництво, як інструмент виокремлення та захисту певної нації від решти світу, є першорядним елементом будь-якої національної ідеології. Воно сприяє кристалізації національної тотожності, усталенню і мобілізації спільноти, запобігає її “розчиненню” у навколишньому політичному середовищі. У випадку націоналістичної ідеології самостійництво є визначальною, але не абсолютною величиною, що аж ніяк не виключає всебічного розвитку нації в активній взаємодії з рештою спільнот, нерідко навіть за рахунок компромісів щодо деяких національних принципів. Порівняно з ним, самостійництво шовіністичне передбачає досягнення національної самодостатності за будь-яку ціну, заперечуючи міжнародне порозуміння і співробітництво.
Однак функція інтеграції також обов’язково притаманна національній ідеології і є нерозривно пов’язаною з функцією самостійництва. Так само як і в минулому, в основі сучасної тенденції до зближення деяких національних спільнот або ж усього світу є раціональна поведінка окремої нації, націленої на досягнення певної мети, котру важко або неможливо досягнути наодинці, без об’єднання зусиль з іншими суб’єктами. Функція інтеграції націоналізму передбачає сполучення зусиль або ж об’єднання у певний союз окремих націй на взаємовигідній основі з неагресивною метою. У випадку шовінізму інтеграція означає або інкорпорацію інших спільнот до власного “силового поля” з метою задоволення власних інтересів, або об’єднання зусиль для досягнення тих або інших шовіністичних цілей.
Парадоксальна, на перший погляд, пов’язаність функції інтеграції з функцією самостійництва має насправді цілком логічний підтекст. Вона полягає у тому, що інтеграція найчастіше і є тим інструментом, за допомогою якого нації намагаються зберегти і зміцнити свою самобутність, протистояти небезпечним викликам національній ідентичності воєнного, економічного, політичного та культурного характеру, сприяти внутрішньому згуртуванню спільноти.
Важливо наголосити, що здатність мирного співіснування нації з іншими спільнотами, відкритість до співпраці з ними та намагання узгоджувати національні інтереси з інтересами інших націй становлять дуже важливі та найбільш помітні ознаки націоналізму, що істотно відрізняють його від шовінізму. Останній не толерує будь-яких інших націй, крім своєї, здійснюючи щодо них агресивну політику, якщо тільки на це дозволяють обставини. Ефективна взаємодія з іншими спільнотами у цьому випадку можлива лише для досягнення певних короткотермінових, у своїй більшості, знову ж таки, шовіністичних цілей. Термін “інтеграція”, у випадку його використання у зв’язці з шовіністичними пориваннями націй, набуває істотно іншого значення. Найчастіше тут йдеться про анексію, асиміляцію, примус працювати лише задля чужих національних інтересів тощо. Однак у сучасному світі помітною стала тенденція до ігнорування націями такої інтеграції. Це дозволяє нам говорити про послідовну взаємовигідну співпрацю націй – чи то на двосторонній, чи багатосторонній основі, у формі галузевих контактів або глибших інтеграційних об’єднань – як про “прерогативу” націоналістичної політики. Шовінізм же не здатний до справжнього співробітництва і, тим більше, інтеграції, націленої на отримання вигідних для усіх учасників цього процесу стратегічних результатів.
З іншого боку, було розглянуто проблему невідповідності сучасного міжнародного політичного порядку національному принципові, що нерідко є причиною таких драматичних явищах як міжнаціональний конфлікт. На нашу думку, суб’єктність нації у міжнародних відносинах визначається за політичною волею спільноти до самоврядування і суверенності у здійсненні внутрішніх та зовнішніх функцій та юридичній і/або фактичній здатності бути самоврядною і суверенною одиницею, тобто бути реальним актором міжнародних відносин. Не зважаючи на істотне зрушення у бік поєднання національного начала з державним механізмом, реального утвердження цього, в цілому, не відбулося. Проте поява терміна “національна держава” демонструє прагнення нації стати головним елементом світового порядку, закріпити за собою виняткові політичні функції та отримати статус суверенної величини глобального масштабу.
У зв’язку з цим, було проаналізовано модель трансформації міжнародної системи “держава-плюс-нація”. Ми дійшли висновку, що ця модель є достатньо ефективною, оскільки не заперечує традиційний міжнародний порядок, а спрямована на його удосконалення через створення поряд із системою держав системи націй. Евристичність такого підходу, розробленого Ґ. Ґотлібом, полягає у витворенні двох нових концептів. Їхнє впровадження у життя ефективно реконструювало б сучасну міжнародну систему з урахуванням національних потреб, уникаючи глобального безладу і загрози світовій безпеці.
Так, “новий простір для націй” означав би розширення діючої системи держав долученням системи націй, територіально не організованих у незалежні держави. Це досягається шляхом розділення поняття “суверенітет” на дві частини: суверенітет, як влада над народом, і суверенітет, як володіння і адміністрування територією. Це дозволило б зберегти недоторканність територіальної єдності існуючих держав, а водночас надало б національним спільнотам на цих територіях можливість користуватись усіма громадянськими і політичними правами, досягнути реальної автономії і національної єдності, не зважаючи на недосконалі державні кордони. Відповідно, “режим національного дому” покликаний гарантувати плюралістичну природу багатонаціональних держав та онтологізувати рамки захисту індивідуальних прав представників певної національної спільноти в межах їхнього “національного простору”, які не обов’язково співпадають з державними кордонами.
У третьому розділі на прикладі України, Польщі та Росії проаналізовано проблему взаємозв’язку між націоналізмом і шовінізмом та деякими аспектами зовнішньої політики держав сучасної міжнародної системи. Головну увагу було зосереджено на стосункові національних ідеологій окремих державних націй та їхніх зовнішньополітичних орієнтацій та геополітичних стратегій. Вивчення цього питання вимагає більш широкого ознайомлення з особливостями певної національної ідеології, з’ясування домінантних чинників її внутрішньої структури. Тому ця проблема розглядалась, передусім, через призму внутрішніх національних процесів, а саме в розрізі впливу трьох вимірів структури національної ідеології – оборонництва, вивищення і месіанства. Іншим важливим акцентом у розгляді проблеми була “цивілізаційна дилема” трьох держав, яка онтологізується сьогодні власне у націоналістичних або шовіністичних ідеологіях.
Сучасна геополітична невизначеність України характеризується традиційним для українського націоналізму переважанням оборонництва. Цей вимір національної ідеології великою мірою зумовлює амбівалентність зовнішньої політики сучасної держави. Сучасна ситуація у регіоні та світі вимагає керуватися послідовною зовнішньополітичною стратегією із чітко визначеними геополітичними орієнтаціями. У випадку України це означає не так абстрактний вибір зовнішньополітичного вектора між Заходом і Сходом, як цілком конкретний вибір між Європою і Росією. Здійснювана ж сучасним державним керівництвом політика “рівновеликої віддаленості” від Європи і Росії насправді не є і, здається, не може бути зближенням у двох напрямах і тому сприйматися як ефективна зовнішньополітична стратегія.
Очевидно, що потенціал геополітичного становища і ресурсів України спонукають її не тільки включатися до інтеграційних процесів, а й деякою мірою ініціювати та корегувати їх. Це, однак, неможливо без розробки чіткої геополітичної стратегії, яка, до того ж, остаточно перетворила б Україну на повноцінний суб’єкт світової політики. Наявні сьогодні політичні, економічні та культурні обставини, а також традиції наукової та ідеологічної літератури, започаткованих ще М. Грушевським, дозволяють достатньо легко ідентифікувати пріоритетність геополітичного вектора реалізації такої стратегії із Європою – Європейським Союзом та Центрально-Східною Європою.
Польща взяла недвозначний курс на інтеграцію у загальноєвропейський простір, визначивши своїми зовнішньополітичними пріоритетами вступ до НАТО і ЄС. Однак стає зрозуміло, що домінуюча протягом історії риса національної ідеології, вивищення, є перешкодою для об’єктивної оцінки геополітичної ситуації, в якій опинилась Польща, і сьогодні. Тяжіння старого світогляду відчувається в ідеї будь-що “опинитися” на Заході Європи, нехтуючи інтересами східноєвропейських сусідів. Сьогодні Польща, намагаючись остаточно “європеїзуватись” та позбутись небезпек, які виходять від нестабільності посткомуністичного простору, заснувала зовнішню політику щодо своїх найближчих східних та північносхідних сусідів на принципі, що засновується на традиційному вивищенні. Так, Україна розглядається польськими геополітичними стратегами і державними діячами радше як своєрідний “буфер” між Польщею і Росією, аніж рівноправний партнер.
Тому не зважаючи на істотну корекцію національної ідеології принаймні у частині зовнішньополітичної стратегії, відображенням чого є реалізація чіткого курсу Республіки Польща на інтеграцію до НАТО і ЄС, вплив специфічно польського вивищення – “шляхетства” – присутній і досі. Це помітно не лише у випадку політики щодо східних сусідів. Відчутною ця обставина є і у випадку наявності “романтичних” і “прагматичних” елементів сучасної європейської орієнтації, де перші слід тлумачити як компоненти, успадковані від виміру вивищення. На нашу думку, владна еліта і громадська думка вибудувала занадто оптимістичне бачення місця і ролі Польщі в Європі та світі, занижуючи вагу викликів та небезпек новітнього геополітичного перелому.
Сучасна російська спільнота успадкувала від попередніх епох своєї історії, мабуть, найважчий тягар національної ідеології. Практично від початку формування нації тут домінувало месіанство. Проте шовіністичний компонент, присутній у цьому вимірі національної ідеології, не отримав вагомої націоналістичної альтернативи серед російської еліти чи громадського загалу. Відсутність такої альтернативи в минулому обумовив надзвичайно важкий процес переорієнтації зовнішньополітичної парадигми Російської держави сьогодні. Перехід до політики мирного співжиття і взаємовигідного співробітництва на міжнародній арені є складним і суперечливим.
Через багатовікові імперські традиції у проектуванні та здійсненні зовнішньої політики сучасна Росія, знаходячись в істотно змінених політичних, геополітичних та економічних реаліях сучасного світу, штучно гіперболізує власний авторитет і масштаби участі в міжнародних відносинах. Імперський чинник, закамуфльований такими деклараціями як, наприклад, необхідність захисту “співвітчизників”, що проживають поза межами Російської Федерації, фактично й досі залишається важливим елементом зовнішньополітичної мотивації. Великодержавні традиції, що найбільш виразно представлені у впливовій євразійській доктрині, нерідко стають причиною неадекватних кроків на міжнародній арені, зокрема щодо країн-сусідів. Специфічне євразійське геополітичне мислення, яке, судячи з конкретних зовнішньополітичних кроків Єльцинової та Путінової адміністрацій, є важливим компонентом міжнародної політики сучасної Росії, покликане легітимізувати почування національної винятковості та месіанської ролі росіян, а також втілити їх в особливу соціально-просторову реальність.
Одержані результати дослідження можуть бути використані як у наукових цілях – у подальшому вивченні національних проблем міжнародної системи та глобального розвитку, так і на практиці, зокрема для зовнішньополітичного планування. Вони можуть бути впроваджені у діяльності зовнішньополітичних відомств, науково-дослідних центрів та громадських організацій для розв’язання відповідних теоретичних і прикладних проблем, зокрема для адекватного розуміння європейської та світової безпеки, реагування на цілу низку фундаментальних загроз, прогнозування зовнішньополітичних курсів та міжнародної активності Польщі, Росії та інших країн, з’ясування цінностей і світогляду загалу їхніх громадян, політичних і наукових еліт. Це може мати велике значення для вироблення відповідних позицій та стратегії нашої держави у цих галузях. Крім того, цінність отриманих результатів полягає також у висвітленні важливих проблем внутрішньополітичного розвитку та його впливу на зовнішньополітичну стратегію України, а також накресленні шляхів їхнього вирішення.
Результати дослідження можуть знайти застосування у подальших дослідженнях національних ідеологій теорії міжнародних відносин, при вивченні міжнаціональних та міжетнічних взаємин, а також етнополітичних і расових конфліктів. Крім того, ці результати можуть використовуватись для підготовки фахівців зі спеціальностей “міжнародні відносини”, “міжнародна інформація”, “країнознавство”, “політологія”, “всесвітня історія” – для розробки спецкурсів, доповнення курсів лекцій та методичних матеріалів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абетка етнополітолога / Ю. Римаренко, І. Варзар, І. Іванченко та ін. / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького.- К.: Школяр, 1996.- 224 с.
2. Авторханов А. Дела и дни Кремля от Андропова к Горбачеву.- Paris: YMCA Press, 1986.- 350 c.
3. Агурский М. Идеология национал-большевизма.- Париж: YMCA Press, 1980.- 321 c.
4. Андерсон Б. Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму: Друге, перероблене видання / Пер. англ. В. Морозова.- К.: Критика, 2001.- 272 с.
5. Арон Р. Мир і війна між націями / Пер. з фр.- К.: МП Дністер, 2000.- 688 с.
6. Баган О. “Слов’янська єдність”: національний аспект // Українські проблеми.- 1997.- №1.- С. 86-94.
7. Багряний І. Чад імперії // Сучасність.- 1992.- № 4.- С. 71-84.
8. Бандера С. Перспективи української революції.- Мюнхен, 1978.- 412 с.
9. Безсмертний Р.П. Соціально-політичний устрій українського суспільства (концепція Д.Донцова): Дис... канд. політ. наук: 23.00.01 / НАН України; Інститут національних відносин і політології.- К., 1997.- 179 с.
10. Бердяев Н.А. Истоки и смысл русского коммунизма.- М.: Наука, 1990.- 222 с.
11. Бердяев Н.А. Русская идея и судьба России.- М., 1997.- 540 с.
12. Бжезінський З. Велика шахівниця: Американська першість та її стратегічні імперативи / Пер. з англ. О.Фешовець.- Львів; Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000.- 236 с.
13. Біла К. Потенціал української впливовості в загальноєвропейському процесі // Дослідження світової політики: Збірник наукових праць.- К., 2000.- Вип.12.- С.60-65.
14. Білорус О.Г. Глобалізація і національна стратегія.- К.: Батьківщина, 2001.- 300 с.
15. Боков Х.Х., Алексеев С.В. Российская идея и национальная идеология народов России.- М., 1996.- 96 с.
16. Борисенко В. Зародження української національної ідеї // Київська старовина.- 1996.- №2-3.- С. 2-8.
17. Бочковський О. Вступ до націології.- К.: Генеза, 1998.- 144 с.
18. Бочковський О.І. Вступ до націології.- Мюнхен: Український технічно-господарський інститут, 1991-1992.- 338 с.
19. Брутенц К. Внешняя политика России: новый этап? // Свободная мысль – ХХІ.- 2001.- №1.- С. 62-72.
20. Бураковський І., Немиря Г., Павлюк О. Україна і європейська інтеграція // Політика і час.- 2000.- №3-4.- С.5-14.
21. Валіцький А. В полоні консервативної утопії: Структура і видозміни російського слов’янофільства / Пер. з польськ. В. Моренець. – К.: Основи, 1998.- 710 с.
22. Валіцький А. Три патріотизми // Націоналізм: Антологія / Упоряд. О.Проценко, В.Лісовий.- К.: Смолоскип, 2000.- С. 724-767.
23. Валіцький А. Чи можливий ліберальний націоналізм? // Націоналізм: Антологія / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий.- К.: Смолоскип, 2000.- С. 804-821.
24. Василенко С. Вітчизняна політична думка про геополітику і геостратегію України // Дослідження світової політики: Збірник наукових праць.- К., 2000.- Вип.11.- С. 61-67.
25. Василенко С. Двосторонній вимір євроатлантичної стратегії України // Дослідження світової політики: Збірник наукових праць.- К., 2000.- Вип.12.- С. 48-54.
26. Василенко С. Європейський політичний процес і Україна: діалог на межі століть // Дослідження світової політики: Збірник наукових праць. Вип. 10.- К., 2000.- С. 64-69.
27. Васильєва-Чекаленко Л.Д. Україна в міжнародних відносинах (1944-1996): Навч. посібн.- К.: Основи, 1998.- 176 с.
28. Вдовичин І.Я. Духовні підстави нації // Українська національна ідея і процес державотворення в Україні: Збірник наук. праць.- Львів: Сполом, 1998.- С. 20-22.
29. Вдовичин І.Я. Еліта і політична свобода: погляди українського консерватизму на проблему // Збірник праць науково-дослідного центру періодики.- Вип. 10.- Львів, 2002.- C. 380-398.
30. Вдовичин І.Я. Соціально-політичний ідеал у світоглядній концепції Фронту Національної Єдності // Вісник Львівської комерційної Академії: Серія – гуманітарні науки.- Вип. 4.- Львів, 2002.- С. 179-190.
31. Вдовичин І.Я. Тоталітаризм: минуле чи майбутнє? // Політичний процес в Україні: стан і перспективи розвитку: Збірник наукових праць.- Львів: ПАІС, 1998.- С.174-179.
32. Величко С.В. Літопис: У 2-х томах / Пер. з книжної укр. мови, вст. cтаття, комент. В.О. Шевчука; Відп. ред. О.В. Мишанич.- К.: Дніпро, 1991.- Т.1.- 371 с.
33. Веселовський С.Г. Ідентифікації громадян України як чинник її зовнішньополітичного розвитку: Дис... канд. політ. наук: 23.00.02 / Інститут міжнародних відносин Київського національного ун-ту ім. Тараса Шевченка.- К., 2000.- 186 с.
34. Вівйорка М. Мутація ненависті // Кур’єр ЮНЕСКО.- 1996.- Травень.- С. 8-11.
35. Відозва “Брати українці” // Кирило-Мефодіївське товариство: У 3-х т. / Упоряд. М.І.Бутич, І.І.Глизь, О.О.Франко.- К.: Наук. думка, 1990.- Т.1.- С. 170-172.
36. Відозва “Братья великороссияне и поляки” // Кирило-Мефодіївське товариство: У 3-х т. / Упоряд. М.І.Бутич, І.І.Глизь, О.О.Франко.- К.: Наук. думка, 1990.- Т.1.- С. 172.
37. Воєнна безпека України на межі тисячоліть: Монографія / Національний інститут стратегічних досліджень.- К.: Стилос, 2002.- 394 с.
38. Гаджиев К.С. Ведение в геополитику: Учебник для вузов.- М.: Логос, 1998.- 416 с.
39. Гайдар Е. Государство и эволюция. Как отделить собственность от власти и повысить благосостояние россиян.- СПб.: Норма, 1997.- 224 с.
40. Гальчинський А. Україна – на перехресті геополітичних інтересів.- К.: Знання України, 2002.- 180 с.
41. Гелнер Е. Нації та націоналізм; Націоналізм: Пер. з англ.- К.: Таксон, 2003.- 300 с.
42. Гнатенко П.І. Про співвідношення етнічної і національної психології в контексті вивчення політичної свідомості суспільства // Наукові студії з політичної психології.- К.: Реклама, 1995.- С. 43-59.
43. Голубенко П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин.- Нью Йорк; Париж; Торонто: Українське слово, 1987.- 552 с.
44. Грушевський М. На порозі нової України: Гадки і мрії.- К.: Наук. думка, 1991.- 128 с.
45. Ґотліб Ґ. Нація і держава. Новий підхід до етнічних конфліктів та обмеження суверенітету.- Львів: ВС Просвіта, 1997.- 136 с.
46. Данилевский Н.Я. Россия и Европа / Сост., послесловие и комментарии Вайпачева.- М.: Книга, 1991.- 574 с.
47. Дашкевич Я. Перегук віків: три погляди на минуле і сучасне України // Україна. Наука і культура.- 1993.- № 26-27.- С. 57-58.
48. Дашкевич Я. Подзвінне операції “Вісла” // Українські проблеми.- 1997.- №2.- С. 114-124.
49. Дейвіс Н. Європа: Історія / Пер. з англ. П.Таращук, О.Коваленко.- К.: Основи, 2000.- 1464 с.
50. Демкович-Добрянський М. Українсько-польські стосунки у XIX сторіччі.- Мюнхен: Український вільний університет, 1969.- 119 с.
51. Дергачев В.А. Геополитика.- К.: ВИРА-Р, 2000.- 448 с.
52. Дергачов О. Геополітичні суперечності та національна безпека // Демони миру та боги війни: Соціальні конфлікти посткомуністичної доби.- К.: Політична думка, 1997.- С. 441-469.
53. Дергачов О. Міжнародне становище України // Політична думка.- 2000.- №2.- С. 92-110.
54. Дзюба І. Старі страхи і нові загрози // Сучасність.- 1999.- №1.- С. 62-70.
55. Документи українського комунізму: Вступ. ст. І.Майстренка.- Нью-Йорк: Пролог, 1962.- 233 с.
56. Донцов Д. Де шукати наших історичних традицій: 2-е видання.- Львів: Українське в-во, 1941.- 112 с.
57. Донцов Д. Націоналізм.- Л.: Нове життя, 1926.- 271 с.
58. Доповідь О.Ф.Орлова Миколі І про діяльність слов’янофілів // Кирило-Мефодіївське товариство: Документи у 3 т. / Упоряд. М.І.Бутич, І.І.Глизь, О.О.Франко. – К.: Наук. думка, 1990.- Т.3.- С. 309.
59. Драгоманівський збірник. “Вільна спілка” та сучасний український конституціоналізм / Ред. Т.Г.Андрусяк.– Львів: Світ, 1996.- 256 с.
60. Дугин А. Основы геополитики. Геополитическое будущее России.- М.: Арктогея, 1997.- 608 с.
61. Етнос. Нація. Держава: Україна у контексті світового етно-державницького досвіду / Ю.І. Римаренко (ред.), М.М. Вівчарик, О.В. Картунов, та ін. / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького .- К., 2000.- 516 с.
62. Жданова І. Євразійське вторгнення: ідеологія без берегів // Критика.- 2001.- №3.- С. 6-9.
63. Жижко С. Про національну ідею // Українські проблеми.- 1998.- №1.- С. 77-79.
64. Заздравнова О.И. Идеология в эволюционирующем социуме / Институт востоковедения и международных отношений “Харьковский коллегиум”.- Х., 1999.- 207 с.
65. Засади стратегічного партнерства (круглий стіл) // Політика і час.- 2001.- №1.- С. 84-92.; №3.- С. 40-52.
66. Заявление Государственной Думы в связи с обострением политической ситуации в ряде государств Балканского региона // Славянский мир: Информационный бюллетень.- 1997.- №4.- С. 12-15.
67. Зленко А.М. Зовнішня політика України: від романтизму до прагматизму. (Виступи, промови, інтерв’ю та статті Міністра закордонних справ України А.М. Зленка).- К.: Преса України, 2001.- 370 с.
68. Зміни у свідомості українського суспільства на зламі тисячоліть / Відділ з питань освіти та культури Держдепартаменту США; Рада міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX) / За ред. С. Рябова.- К.: KM Academia, 2001.- 266 с.
69. Иванов А.В. Евразийское мировозрение и геополитические приоритеты России в XXI в. // Вестник Московского университета.- 2000.- №3.- С. 31-42.
70. Івченко О.Г. Україна в системі міжнародних відносин: історична ретроспектива та сучасний стан / Українська академія наук національного прогресу.- К. : РІЦ УАННП, 1997.- 687 с.
71. Ісакович С.В. Боротьба проти апартеїду і расизму.- К.: Знання, 1979.- 48 с.
72. Калтахчян С.Т. Марксистско-ленинская теория нации и современность.- М., 1983.- 367 с.
73. Камінський А. Вступ до міжнародних відносин: Курс лекцій.- Львів: Світ, 1995.- 144 с.
74. Кантор В.К. Россия: трудный путь к цивилизации // Вестник Российского гуманитарного научного фонда.- 1997.- №2.- С. 87-92.
75. Кара-Мурза А. Між Євразією й Азіопою