Непиталюк Антон Васильович Формування стратегії демографічної стійкості України в умовах глобалізаційних перетворень

Короткий опис

Непиталюк Антон Васильович, аспірант кафедри менеджменту та
поведінкової економіки Донецького національного університету імені
Василя Стуса, тема дисертації: «Формування стратегії демографічної
стійкості України в умовах глобалізаційних перетворень»,
(051 Економіка). Спеціалізована вчена рада ДФ 11.051.032 у
Донецькому національному університеті імені Василя Стуса

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТУСА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТУСА
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
НЕПИТАЛЮК АНТОН ВАСИЛЬОВИЧ
УДК 336.14:658.115
ДИСЕРТАЦІЯ
ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ ДЕМОГРАФІЧНОЇ СТІЙКОСТІ
УКРАЇНИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ
Спеціальність 051 «Економіка»
Соціальні та поведінкові науки
Подається на здобуття наукового ступеня доктора філософії. Дисертація
містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і
текстів^ іншцх авторів мають посилання на відповідне джерело
А. В. Непнталюк
Науковий керівник Козловський Сергій Володимирович доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України
Вінниця - 2021

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДЕМОГРАФІЧНОЇ СТІЙКОСТІ КРАЇНИ
1.1. Сутність демографічної стійкості та її роль в регулюванні економічного розвитку
1.2. Інституційні механізми та інструменти забезпечення демографічної стійкості
1.3. Світовий досвід реалізації демографічної політики в умовах глобалізації
Висновки до розділу 1
РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ДЕМОГРАФІЧНИХ ХАРАКТЕРИСТИК НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ
2.1. Аналіз демографічних характеристик населення в контексті стратегії
соціально-економічного розвитку 91
2.2. Міграційні процеси в системі забезпечення демографічної стійкості
суспільства 115
2.3. Особливості формування і реалізації демографічної політики
України на сучасному етапі 136
Висновки до розділу 2 153
РОЗДІЛ 3. РОЗРОБКА ДЕМОГРАФІЧНОЇ СТРАТЕГІЇ ДЕРЖАВИ В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ 159
3.1. Вплив демографічних факторів на соціально-економічний розвиток 159
3.2. Напрями модернізації державної політики демографічного розвитку 175
3.3. Розробка стратегії забезпечення демографічної стійкості за умов
глобалізації 189
Висновки до розділу 3 208
ВИСНОВКИ 211
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 218
ДОДАТКИ 245 

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

Список літератури

ВИСНОВКИ
За результатами дослідження вирішено актуальне наукове і практичне завдання поглиблення теоретичних засад та удосконалення методичних положень формування і підвищення ефективності стратегії забезпечення демографічної стійкості в умовах глобалізаційних перетворень. Основні висновки, отримані в процесі дослідження, полягають у наступному:
1. Обґрунтовано, що економічне зростання в стратегічній перспективі залежить від низки соціально-демографічних чинників, зокрема досягнення демографічної стійкості. Останню, узагальнивши наявні у вітчизняних та зарубіжних публікаціях підходи, пропонуємо визначати у якості здатності суспільства підтримувати та, застосовуючи в разі необхідності імпліцитні та експліцитні компенсатори, відновлювати, а також поліпшувати власну структуру в контексті соціальних страт за низкою значимих параметрів, зокрема щодо рівня економічної активності, а також освітньо-професійної та компетентнісної підготовки населення, на основі чого оптимізуються пропорції продукування людського інтелектуального і фізичного капіталу, забезпечується інтенсифікація та неперервність виробництва, підвищується рівень громадського добробуту. Комплекс демографічних чинників, зокрема динаміка чисельності та щільності населення, частки у його структурі економічно активних осіб, рівнів народжуваності (поточного, а також ретроспективного, з урахуванням 15-річного лагу впливу останньої на формування пропозиції на ринку праці) і смертності, середньої очікуваної тривалості життя при народженні, демографічного навантаження тощо детермінує економічне зростання у довгостроковій перспективі.
2. Багатоаспектність демографічної стійкості потребує дотримання при її вивченні системного, інституційного та діалектичного методологічних підходів. Основними учасниками інституційного середовища забезпечення демографічної стійкості суспільства є установи публічного адміністрування, домогосподарства та бізнес-сектор. Засоби впливу органів державної влади і самоврядування на поведінку суспільства, а також будь-які форми свідомої самоорганізації останнього, що дозволяють планувати, корегувати й своєчасно модифікувати його структуру, репрезентують інструментарій забезпечення демографічної стійкості. Установи публічного адміністрування повинні адаптивно використовувати фіскальний, монетарний, інноваційно - інвестиційний, соціальний інституційний механізми для забезпечення демографічної стійкості із дотриманням принципів наукової обґрунтованості, універсальності дії, економічної ефективності та результативності, багатомірності і комплексності, фінансової інклюзії, узгодження індивідуальних та колективних інтересів, соціальної справедливості і партнерства, солідарності й відповідальності. Інші учасники інституційного середовища мають дотримуватися цих принципів, максимізуючи позитивну синергію. Важливу роль при цьому відіграють неформальні інституційні чинники, зокрема підприємницька і бізнес-культури, громадська економічна свідомість тощо. Для досягнення стану демографічної стійкості необхідна комплексна узгоджена дія інституціональних механізмів, інструментів та важелів, комбінаторно застосовуваних як установами публічного управління на макро- і мезорівнях, так і мікроекономічними агентами.
3. Демографічна стійкість прямо та опосередковано виступає важливим і системотворчим елементом соціально-економічних стратегій розвитку, проваджуваних країнами світу. Композиційна структура інституційного забезпечення демографічної стійкості визначається рівнем економічного розвитку, моделлю національної економіка. Зміна соціально-демографічних характеристик чинить неоднозначний вплив на масштаби і темпи зростання. Реформи систем охорони громадського здоров’я, соціального страхування, солідарного і індивідуального пенсійного забезпечення спрямовуються на максимізацію вигод від збільшення фактичної тривалості життя населення, реального подовження активного працездатного віку та одержання т. з. демографічного дивіденду. Протягом 1991-2018 років для вибірки 45 країн із розвиненою та емерджентною економіками загальна залежність суспільного виробництва від демографічних факторів була статистично значущою і досить стійкою, попри варіювання спектру впливу індикаторів.
4. Соціально-демографічні фактори є ключовими для забезпечення стійкого розвитку економіки. Скорочення чисельності населення України впродовж 1990-2020 років на 10 млн осіб обумовлено не лише природними чинниками, а й недосконалою і недостатньо системною й послідовною державною економічною політикою. Очікувана тривалість життя в Україні є нижчою на 3 роки, ніж середнє значення у вибірці Центральної та Східної Європи. Порівнюючи значення окремих вітчизняних соціодемографічних показників із відповідними параметрами групи розвинених країн, виявлено перевищення рівня смертності немовлят в 2,18 рази, дорослого чоловічого і жіночого населення - в 2,63 рази та 1,89 рази, відповідно; водночас рівень народжуваності був у 0,82 рази нижчим. Досягти демографічної стійкості можливо за умов розроблення концепції відповідної державної політики. Пріоритетами демографічної політики має бути стійке збільшення тривалості життя; зниження смертності населення всіх вікових страт, зокрема осіб працездатного віку, а також дітей; протидія масштабному відтоку працездатної молоді з метою мінімізації негативного впливу на виробничий і репродуктивний потенціал суспільства. Означені питання потребують ухвалення довгострокової державної стратегії соціально-економічного розвитку терміном до 15 років, з елементами протекціонізму та чіткою детермінацією суспільних пріоритетів, моделей інтенсифікації економічного зростання, що має позначитись на збільшенні рівня доходів населення та фінансуванні галузей суспільного виробництва. Заходи такої стратегії мають деталізуватися у середньо- та короткострокових планах дій із забезпечення демографічної стійкості суспільства.
5. На поточному етапі суспільного розвитку відбуваються суттєві метаморфози демографічної структури населення України, що індукують зміни кількісних і якісних характеристик її трудового потенціалу. Критична невідповідність динамічних трендів рівня і якості життя в нашій державі і розвинених країнах світу, зокрема в контексті поглиблення соціально - економічної нерівності формує передумови порушення стану демографічної стійкості через еміграцію працездатного, зокрема висококваліфікованого населення. Значна частина зовнішніх мігрантів перебувають у дітородному віці, що додатково загострює демографічну ситуацію. Необхідною є розробка теоретико-методичних засад та практичних засобів захисту емігрантів на основі ратифікації міжнародних угод, які б регулювали відносини трудового найму українських громадян за кордоном із наданням належних економічних та соціальних гарантій. Корисним є досвід зі створення спецфондів із метою контролю дотриманням прав трудових мігрантів та їх сімей, агрегування коштів для гідного медичного обслуговування, житлового будівництва, розширення соціальної інфраструктури, створення передумов майбутнього повернення мігрантів. Методичне забезпечення і покращення статистичного обліку міграції є однією з умов забезпечення демографічної стійкості.
6. Економічна політика України має спрямовуватися на перманентне підвищення рівня життя населення, що повинен бути співставним з відповідними показниками країн-реципієнтів вітчизняних міграційних потоків. Водночас через т. з. міграційний капітал зовнішня міграція виступає важливим джерелом фінансових ресурсів населення України. Аналіз динаміки макрофінансових індикаторів свідчить, що співвідношення приватних трансфертів до ВВП залишається традиційно високим для нашої держави. Через диферентні інституційні механізми міграційний капітал: 1) у реальному секторі забезпечує приріст суспільного виробництва, розвиток регіонів зі значною часткою зворотних трудових мігрантів, зокрема в секторі малого підприємництва; 2) у сфері реалізації монетарної політики сприяє нарощуванню масштабів депозитарних активностей, стимулює розвиток банківського та парабанківського сектору; 3) у сфері зовнішньоекономічної діяльності сприяє притоку валюти в країну, певним чином форсує інвестиційні процеси, опосередковано впливає на структуру зовнішніх запозичень; 4) детермінує поведінку мікроекономічних суб’єктів, в т. ч.
визначаючи профілі виробництва і споживання. У соціально значущих сферах емерджентної економіки (зокрема у розрізі вітчизняних адміністративно-територіальних утворень) міграційний капітал може як доповнювати, так і певною мірою заміщувати, компенсувати публічні видатки та витрати корпоративних фінансових ресурсів, пов’язані із формуванням людського капіталу. Для максимізації корисного ефекту від зовнішньої трудової міграції держава має перманентно забезпечувати оптимальне функціонування національної грошово -кредитної системи із нормативно-правовим оформленням режиму залучення міграційного капіталу до суспільно-відтворювальних процесів. В умовах глобалізаційних перетворень важливими заходами є вироблення механізмів максимальної легалізації міграційного капіталу; формування як за кордоном, так і в регіонах нашої держави багатопрофільних консультаційних центрів для координації підприємницьких та інвестиційних інтенцій зовнішніх мігрантів; зміцнення соціокультурних зв’язків між Україною та основними країнами - реципієнтами міграційних потоків.
7. До основних інституційних особливостей розвитку соціально- демографічної політики України слід віднести відсутність ефективного інструментарію впливу на динамку природного і міграційного руху населення, пролонговані і не повною мірою узгоджені між собою структурні перетворення національного господарства, нерівномірність розвитку в регіональному розрізі, специфічну модель фінансування галузей соціальної сфери із залученням приватних і публічних ресурсів. Для забезпечення стану демографічної стійкості потрібна ідентифікація відповідних інституційних обмежень та елімінація їх негативного впливу, перманентний пошук оптимальної конфігурації заходів соціально-економічної, культурної, фіскальної, монетарної, міграційної політик, формування нової аксіологічної парадигми суспільства.
8. Активізація процесів економічного зростання потребує удосконалення механізму і аналітичного інструментарію оцінювання впливу демографічних факторів на динаміку розвитку країни з використанням різноманітних, зокрема економетричних методів. Принципово важливим є демографічне прогнозування і моделювання, зокрема в контексті старіння населення. Останній процес властивий всім без виключення розвиненим та багатьом емерджентним економікам. Завдяки економіко-математичному моделюванню можливе формулювання таргетованих стратегій соціально- демографічного розвитку, забезпечення гарантій отримання доходу особами різних вікових категорій, покращання стану здоров’я та підвищення добробуту всіх громадян. Старіння населення посвідчує практичну неможливість реалізації концепції першого демографічного дивіденду в Україні, однак одержання другого демографічного дивіденду через активацію та інтенсифікацію процесів накопичення людського капіталу, з одного боку, та раціоналізацію структури заощаджень та інвестицій, з іншого, є цілком досяжним. Наразі актуалізується проблематика удосконалення системи публічного управління з урахуванням демографічних тенденцій, інтегрування проблеми старіння у середньо - та довгострокові програми економічного і соціального розвитку, формування передумов для отримання другого демографічного дивіденду.
9. Державна політика соціально-демографічного розвитку має спиратися на модель оптимального фінансування людського капіталу за рахунок публічних і приватних ресурсів. З огляду на характер впливу сукупних витрат на динаміку соціально-демографічних показників доцільною є детермінація категорії продуктивних публічних видатків, збільшення вагового коефіцієнту яких у загальній структурі призводить до інтенсифікації темпів економічного зростання. Принципове значення зберігають особливі продуктивні видатки і приватні самоінвестиції, що спрямовуються на розвиток інтелектуального капіталу: до їх складу відносяться видатки на освіту, охорону здоров’я, духовний і фізичний розвиток, фундаментальні та прикладні наукові розробки і дослідження. Соціально-демографічна політика має спрямовуватися на оптимізацію
співвідношень продуктивних та непродуктивних публічних видатків, а також стимулювання населення до інвестування приватних коштів у власний розвиток, забезпечуючи максимальний приріст ефективності із посиленням фінансової спроможності територіальних громад в контексті процесів децентралізації. Композиційна структура заходів державної політики має адаптуватися до завдань і цілей на відповідному етапі суспільного розвитку, враховуючи екзогенні глобальні чинники, зокрема шоки та циклічність економіки.