НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОВС УКРАЇНИ

Короткий опис

З М І С Т
Вступ …………………………………………………………………………3

Розділ І Соціально-правова характеристика управлінської діяльності в ОВС ..15
1.1. Поняття та значення управлінської діяльності в ОВС України……..15
1.2. Сучасний стан правового забезпечення управлінської діяльності в ОВС України ……………………………………………………………………….27
1.3. Нормативне забезпечення як основний засіб управлінської діяльності в органах внутрішніх справ ……………………………………….………………45

Розділ II Теоретичні та практичні аспекти ефективності управлінської діяльності …………………………………………………………………………...65
2.1. Наукові, соціально-управлінські та правові чинники ефективної діяльності ОВС України …………………………………………………………..65
2.2. Критерії ефективності управлінської діяльності в органах, структурах та підрозділах внутрішніх справ ………………………………………………….84

Розділ ІІІ Основні напрямки удосконалення нормативно-правового забезпечення ефективності управлінської діяльності в ОВС України ……….115
3.1. Системний підхід до удосконалення нормативного забезпечення управління в органах внутрішніх справ …………………………………….…..115
3.2. Розвиток нормативної бази діяльності органів та підрозділів внутрішніх справ …………………………………………………………………138
3.3. Удосконалення механізму правового регулювання управлінської діяльності ОВС України …………………………………………………………155
Висновки ……………………………………………………………….….185
Список використаних джерел …………………………………………….198

ВСТУП

Трансформація суспільного життя відповідно до цілей та принципів побудови демократичної, правової, соціальної держави, руйнація існуючої кілька десятиліть правової системи і зародження, розвиток на цій підставі зовсім іншого, відповідаючого цивілізованим стандартам, правового забезпечення функціонування механізму державного апарату, прямо й безпосередньо торкається процесу реформування органів внутрішніх справ України як найважливішої у сфері захисту й охорони права, свобод та законних інтересів учасників суспільних відносин ланки правоохоронної системи держави і суспільства. Загальновідомо, що органи внутрішніх справ сьогодні не в повній мірі виконують завдання, поставлені перед ними суспільством. Цьому є багато причин. Вони різні за характером і сутністю. Однак головними з них обгрунтовано слід вважати низький рівень ефективності управлінської діяльності органів, структур і підрозділів внутрішніх справ та неналежне нормативно-правове забезпечення цієї діяльності. В зв’язку з цим гостро постає проблема вдосконалення нормативної бази, покликаної регулювати управлінську діяльність в сфері організації й функціонування органів внутрішніх справ України.
Проблеми управлінської діяльності органів внутрішніх справ України в юридичній та управлінській науці завжди були предметом дослідження, що сприяло накопиченню відповідного методологічно-теоретичного матеріалу. На цю тему було опубліковано велику кількість статей, збірників, монографій, підручників. Зокрема, дослідженню проблем управління в органах внутрішніх справ були присвячені праці вчених: Авер’янова В.Б., Ануфрієва М.І., Бандурки О.М., Безсмертного О.К., Битяка Ю.П., Васильєва А.С., Венедиктова В.С., Веселого В.З., Гаращука В.Н., Голосніченка І.П., Гоца В.Я., Гуменюка В.А., Додіна Є.В., Дорогіх М.М, Єропкіна М.І., Іншина М.І., Калюжного Р.А., Ківалова С.В., Клюшнічекна О.П., Коваля Л.В., Колодкіна Л.М., Колпакова В.К., Комзюка А.Т., Кондратєва Я.Ю., О.П.Коренева, Кириченко І.Г., Лавріненко О.В., Лазарева Б.М., Луньова О.Є., Нечитайленк А.О., Остапенко О.І., Павловського Р.С., Пахомова І.П., Пєткова В.П., Попова Л.Л., Рабиновича П.М., Римаренка Ю.І., Рябченко О.П., Самсонова В.М., Скакун О.Ф., Тищенка М.М., Цвєткова В.В., Шакуна В.І., Шемшученка Ю.С., Шкарупи В.К., Штанька А.Ф., Щербіни В.І., Ярмиша О.Н. та ряду інших авторів. Водночас, цього не можна сказати про таке явище як ефективність управлінської діяльності в органах, структурах та підрозділах внутрішніх справ. Сьогодні ж поняття управління в органах внутрішніх справ у ракурсі його ефективності, підвищення якості набуває нового змісту, а тому потребує предметного наукового дослідження, пізнання його сутності і соціально-юридичного характеру.
Наявні теоретичні розробки вітчизняних і закордонних вчених у сфері теорії управління, управління у правоохоронних структурах різних країн становлять добротний науково-методологічний фундамент для аналізу і дослідження актуальних питань ефективності управління в органах та структурних підрозділах внутрішніх справ України. Зараз не викликає сумніву той факт, що організаційна побудова системи управління в органах внутрішніх справ, визначення змісту управлінської діяльності, суб’єкта управління, функцій і завдань об’єкта управління повинні здійснюватись таким чином, щоб досягнення цілей управління в даній сфері правоохоронної діяльності держави відбувалось за найменших витрат сил, засобів і часу. Управління в органах системи МВС повинно здійснюватись раціонально і ефективно. До критеріїв ефективності в даному випадку слід віднести розміри витрат, терміни та якість виконання завдань стосовно досягнення поставлених цілей. Вимоги ефективного управління полягають у першу чергу в розробці різних варіантів управлінських рішень, їх співставленні й виборі найоптимальнішого з них. У зв’язку з цим, вибір оптимального рішення повинен здійснюватись з урахуванням наступних вимог: максимальне використання досягнень науки; реальність та об’єктивність; забезпеченість необхідними ресурсами; органічна поєднаність усіх рішень; комплексність; динамічність; узагальнення, врахування й використання нормативного зарубіжного і національного досвіду.
Нині підхід до правового регулювання в органах внутрішніх справ не може бути традиційним. Адже змінюється саме розуміння права і його місця в суспільстві, по-новому співвідносяться право і влада, право і юридична норма, право і державне управління. Нова роль права, правового регулювання управлінської діяльності в органах системи МВС виражається в тому, що у змісті даних явищ соціальної дійсності такі методи управлінської діяльності як командування, висування вимог повинні змінюватись на компроміс, забезпечення, захист. Відповідно, управлінська діяльність в самій системі МВС України має бути віддзеркаленою в нормативно-правових актах і мати суто правовий, законний характер. Тут спостерігається співвідношення двох типів правового регулювання – загальнодозвільного і загальнозаборонного.
Наукові дослідження та розробки щодо ефективності управлінської діяльності в органах внутрішніх справ особливо доцільні сьогодні, коли набрала чинності низка визначальних нормативно-правових актів, що складають юридичну базу для вирішення багатьох проблем в цій сфері. Це: Закон України “Про державну службу”, Закон України “Про міліцію”, Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність”, Закон України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, Комплексна програма вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції, Програма розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 рр., Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України. Ці правові акти безумовно є значними кроками на шляху до забезпечення ефективності управлінської діяльності в органах, структурах та підрозділах внутрішніх справ. Однак, вже зараз деякі їх положення не відповідають сучасним вимогам, об’єктивно не можуть якісно і своєчасно вирішувати проблеми, пов’язані з тематикою даної дисертаційної роботи. Звідси, багато положень, що містяться в чинному нормативно-правовому забезпеченні організаційно-структурної побудови та функціонування системи органів внутрішніх справ, очікують свого подальшого розвитку й удосконалення.
Отже, актуальність роботи полягає в:
- науковій і практичній важливості вивчення малодослідженої теми ефективності управлінської діяльності в органах, структурах та підрозділах внутрішніх справ і з’ясуванні перспектив її подальшої розробки;
- перегляді існуючої практики управління в органах внутрішніх справ і обгрунтуванні потреби удосконалення її відповідно до вимог і критеріїв ефективності;
- створенні ефективного правового механізму, який спонукав би суб’єктів управлінської діяльності в органах, структурах та підрозділах внутрішніх справ до таких дій, рішень, що повністю відповідають принципам ефективності і як найкращим чином сприятимуть досягненню соціально-правоохоронних цілей державно-організованого суспільства;
- визначенні, з’ясуванні критеріїв ефективності управлінської діяльності в органах внутрішніх справ;
- обгрунтуванні удосконалюючих заходів щодо подальшого розвитку нормативно-правового забезпечення ефективної управлінської діяльності в органах та структурних підрозділах внутрішніх справ.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дана дисертаційна робота виконана в межах “Комплексної програми удосконалення роботи з кадрами і підвищення авторитету міліції на 1999-2005 рр.”, “Програмами розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001 – 2005 рр.”, планів роботи науково-дослідної лабораторії з проблем кадрового забезпечення органів внутрішніх справ та кафедри управління в ОВС України Національного університету внутрішніх справ. Тема дисертації відповідає пріоритетним завданням учбового процесу та підготовці кваліфікованих фахівців для органів внутрішніх справ з урахуванням нового рівня вимог щодо їх організаційно-структурної побудови та функціонування.
Мета і завдання дисертаційного дослідження. Мета полягає у всебічному аналізі, розкритті сутності і особливостей явища ефективності управлінської діяльності в органах та структурних підрозділах внутрішніх справ, в розробці конкретних практичних рекомендацій та наукових пропозицій щодо розвитку й удосконалення відповідного нормативно-правового забезпечення.
Об’єктом дослідження є управлінсько-правові відносини, які виникають у сфері функціонування органів та підрозділів внутрішніх справ.
Предмет дослідження складають теоретико-методологічні засади, нормативна основа та процедури управлінської діяльності органів внутрішніх справ України.
У роботі поставлено наступні основні завдання:
- дослідити основний понятійний апарат проблематики ефективності управлінської діяльності в органах внутрішніх справ;
- проаналізувати сучасний стан правового забезпечення управлінської діяльності в органах та підрозділах внутрішніх справ України;
- визначити наукові, соціально-управлінські та правові чинники ефективної діяльності органів, структур та підрозділів внутрішніх справ;
- з’ясувати основні критерії ефективності управлінської діяльності системи органів внутрішніх справ;
- скласти пропозиції стосовно подальшого розвитку органів та підрозділів внутрішніх справ;
- удосконалити існуючий механізм правового забезпечення управлінської діяльності органів внутрішніх справ України.
Методологічну і теоретичну основу дослідження складають загальнотеоретичні і спеціальні праці вчених-правознавців, економістів, філософів, соціологів, психологів, а також закони, постанови Верховної Ради України, відомчі нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України.
Автор керувався методом діалектики, як загальним методом пізнання закономірностей розвитку природи, суспільства, мислення. При аналізі питань, що є предметом дослідження, використовувались, зокрема, історичний, структурно-функціональний, формально-логічний, порівняльний, соціологічний та інші методи пізнання процесів і явищ, а також спеціальні юридичні методи граматичного розгляду та тлумачення правових норм.
Наукова новизна одержаних результатів. Явище “управлінської діяльності органів внутрішніх справ України” в ракурсі його ефективності вперше стало теоретичним об’єктом наукового дослідження. Як наслідок, проведений в роботі аналіз дозволив скласти поняття “управлінської діяльності в органах внутрішніх справ” та “ефективності управлінської діяльності органів внутрішніх справ”, виявити і пізнати взаємовплив різних чинників, що тісно з ними пов’язані. З урахуванням цього стала можливою розробка механізму правового регулювання управлінської діяльності органів, структур та підрозділів внутрішніх справ України.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає і в тому, що воно виконано на основі новітнього нормативно-правового забезпечення управлінської діяльності органів внутрішніх справ, що створило реальну можливість сформувати низку науково-практичних рекомендацій щодо вдосконалення відповідних нормативних приписів, основні з них:
- визначенно поняття функцій управління в органах внутрішніх справ України як таку нормативно закріплену, іманентно властиву, відносно відокремлену частину управлінської діяльності держави, яка характеризується єдністю змісту, однотипністю методів і форм реалізації та просторово-часовим виразом у відповідному управлінському циклі;
- визначено поняття принципів права як такі, народжені ідеями розуму і справедливості, закріплені нормативно та віддзеркалені у правосвідомості людей, основоположні нормативні начала, які виконують регулюючу, впорядковуючу, гарантозабезпечуючу роль щодо взаємовідносин учасників правовідносин у суспільстві і державі;
- визначено поняття правового регулювання в органах внутрішніх справ як таке соціально-юридичне явище суспільної життєдіяльності, що означає об’єктивно необхідний, обов’язково заснований на принципах права, впорядковуючий службово-трудові відносини вплив загального і спеціального юридичного інструментарію з тим, щоб шляхом впровадження й реалізації загальнозаборонного типу правового впливу в сфері функціонування органів, структур та підрозділів забезпечити якнайповніше здійснення громадянами своїх прав, свобод та законних інтересів;
- визначено поняття нормативно-правового акта як таке мовно-документальне офіційне вираження волі громадянського суспільства (уповноважених ним органів), яке приймається в установленому порядку, містить юридичні норми та інші елементи правової системи і спрямований на ефективне регулювання суспільних відносин;
- визначено поняття актів державного управління в сфері функціонування і структурної побудови органів, структур та підрозділів внутрішніх справ як підзаконні, владні, що мають юридично встановлені форми прийняття і провадження, нормативні рішення органів державного управління в сфері правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ України, покликані виражати волю суб’єктів громадянського суспільства щодо захисту прав, свобод та законних інтересів громадянина і людини;
- у якості наукового об'єкта дослідження в діяльності органів, структур та підрозділів внутрішніх справ України, від об'єктивності і глибини пізнання якого залежить ефективність управлінської діяльності в цих органах, з’ясовано наступні питання: по-перше, функціональний зміст даного різновиду управління; по-друге організаційно-структурна побудова керованих і керуючих систем у цій сфері; по-третє, ресурсне забезпечення суб'єкта і об'єкта управління, підвищення ефективності їх використання; по-четверте, формування, удосконалення й розвиток механізму управління, його цілей, критеріїв, принципів, методів;
- окреслено, керуючись правилами логічного переходу від об’єктивного до суб’єктивного та причинно-наслідковими взаємозв’язками, механізм суспільної детермінації управління в сфері органів внутрішніх справ наступним чином: соціальна природа – цілі органів системи Міністерства внутрішніх справ – цілі управлінської діяльності в цій сфері – функції – структура – принципи – методи, способи, засоби прийоми;
- диференційовано скорочену і розширену схематичні моделі управлінської діяльності в органах, структурах та підрозділах внутрішніх справ України. Скорочена модель має вигляд: “ресурсне забезпечення управлінської діяльності в органах системи МВС - витрати – результат”; розширена модель: «ресурсне забезпечення управлінської діяльності в органах системи МВС та відповідні внутрішньоорганізаційні фактори - проміжні соціальні та організаційно-психологічні фактори - витрати - результати виконання певних завдань та реалізації тих або інших функцій - кінцевий, загальний результат управлінської діяльності»;
- доведено, що критерії загальної соціальної ефективності управлінської діяльності в органах внутрішніх справ полягають, а) в ступені відповідності напрямків, змісту та результатів діяльності суб'єктів і об'єктів управління тим соціальним параметрам, які визначені функціями і статусом кожного органу, структури, підрозділу чи посадової особи; б) в законності рішень та дій відповідних управлінських структур і працівників, оскільки дотримання правових приписів є елементарною передумовою ефективності управління; в) у мірі врахування і вираження в управлінських правоохоронних рішеннях та діях глибинних та комплексних потреб, інтересів, цілей людей; г) в мірі суспільної авторитетності рішень та дій суб'єктів і об'єктів управлінської діяльності в органах внутрішніх справ; д) в правдивості і доцільності управлінської інформації, яка видається управлінськими структурами і посадовими особами органів, структур та підрозділів внутрішніх справ;
- обгрунтовано, що процес удосконалення управлінської діяльності в органах, структурах та підрозділах внутрішніх справ повинен здійснюватись безперервно, а у даному процесі необхідні механізми, які б забезпечували самоудосконалення його компонентів, застосовуваних форм і методів. Потрібно, щоб даний процес, органічно пов'язаний з основними напрямками і програмами економічного і соціального розвитку країни, був чітко визначеним за цілями, принципами, предметом і джерелом. Це означає, що в кожний відповідний період часу, по-перше, повинно бути чітко означеним «дерево цілей», що їх слід досягти у процесі удосконалення управління в органах системи МВС України. По-друге, повинні суворо додержуватись і забезпечуватись такі принципи удосконалення управлінської діяльності, як комплексність, системність, безперервність, плановість. По-третє, в предмет удосконалення управлінської діяльності повинні бути включеними усі основні компоненти, елементи і взаємозалежності системи управління: суб'єкт і об'єкт управління, їх функціональні і організаційні структури, діяльність, кадрове, наукове, технічне забезпечення, соціально-психологічні фактори. По-четверте, для підвищення рівня управління повинні використовуватись усі наявні джерела (організаційні, територіальні, соціальні, науково-технічні, правові, кадрові). По-п'яте, сам процес удосконалення управлінської діяльності повинен бути внутрішньо організованим, мати необхідні органи, які його забезпечують і спрямовують;
- окреслено основні завдання правотворчості в органах внутрішніх справ України, які полягають в забезпеченні: по-перше, управлінського впливу апаратів МВС, інших суб’єктів управління на систему підпорядкованих органів, структур та підрозділів, які безпосередньо реалізують процеси розкриття й розслідування злочинів, підтримання суспільної безпеки; по-друге, організації та удосконаленні процесу управління; гарантій законності в управлінській діяльності;
- доведено, щоб стати дійсно оптимальними, нормативно-управлінські рішення в органах внутрішніх справ повинні якомога більше відповідати наступним вимогам: а) наукова обгрунтованість, що має базуватись на аналізі достовірної і повної інформації, яка надає реальні підстави для кваліфікованого визначення цілей, завдань, способів і засобів вирішення цих завдань; а) повноважність нормативно-правових актів, що залежить від рівня органу правотворчості, яке він займає в ієрархічній структурі органів державної влади; в) професійна компетентність, яка випливає з вимог науковості; г) цілеспрямованість; д) законність нормативно-правового управлінського рішення: воно не повинно суперечити діючому законодавству і має бути спрямованим на реалізацію законодавчих положень; є) несуперечливість; ж) своєчасність; з) дотримання певної процедури;
- обгрунтовано необхідність розроблення проекту Концепції розвитку відомчого нормативно-правового забезпечення ОВС України;
- аргументовано потребу створення кодифікованого акту – Кодексу правоохоронної діяльності ОВС України;
- складено поняття механізму правового регулювання управлінської діяльності органів внутрішніх справ як систему правових засобів, що супроводжують, забезпечують процес управління таким чином, за якого досягнення правоохоронних цілей функціонування органів, структур та підрозділів відбувається якісно, повно і своєчасно.
Практичне значення одержаних результатів. Одержані результати можуть бути використані Міністерством внутрішніх справ, іншими суб’єктами влади при розробці проектів нормативно-правових актів України, призначених регулювати організаційно-структурну побудову і правоохоронну діяльність органів, структур та підрозділів внутрішніх справ.
Практична значущість дослідження також полягає в тому, що викладені в дисертації висновки та пропозиції можуть використовуватись: а) в науково-дослідній роботі – для подальшого опрацювання загальних і спеціальних питань управлінської діяльності в органах внутрішніх справ; б) у правотворчості – при підготовці проекту Концепції розвитку відомчого нормативно-правового забезпечення ОВС України та Кодексу правоохоронної діяльності ОВС України; в) у правозастосуванні – рекомендації, які обгрунтовані в дисертації, мають за мету вдосконалення практики застосування норм чинного законодавства в сфері управлінської діяльності органів внутрішніх справ; г) у навчальному процесі – положення та висновки дисертації можуть бути використані в юридичних та інших навчальних закладах при вивченні управлінських дисциплін, а також при розробці науково-практичних посібників й методичних рекомендацій.
Отримані дисертантом результати використовуються в навчальному процесі Національного університету внутрішніх справ на лекціях та практичних заняттях по теорії управління в органах внутрішніх справ, адміністративному, трудовому праву та соціально-правовому захисту працівників ОВС України.
Апробація результатів дослідження здійснювалась за допомогою видавничої, навчальної, пропагандистської роботи, шляхом розробки проектів нормативних актів та внесення пропозицій щодо змін у чинному законодавстві. Основні положення і висновки дисертації знайшли відображення у наукових публікаціях автора, а також доповідях на міжнародних науково-практичних конференціях “Актуальні проблеми роботи з персоналом в ОВС” (Харків, 1999), “Виховне, соціальне та психологічне забезпечення кадрової політики в органах внутрішніх справ: методи та технології” (Харків, 2000), “Адміністративне право: сучасний стан і напрями реформування” (Суми, 2000), засіданнях методологічного семінару науково-дослідної лабораторії з проблем кадрового забезпечення ОВС України.
Публікації. Основні положення та результати дисертації викладені у п’ятьох статтях, опублікованих у фахових виданнях.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів‚ висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 191 сторінку. Список використаних літературних джерел складається із 125 найменувань і займає 10 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Дослідження актуальних проблем нормативно-правового забезпечення ефективності управлінської діяльності органів, структур та підрозділів внутрішніх справ України, пізнання соціально-правової характеристики останньої, аналіз теоретичних і практичних аспектів ефективності даної управліської діяльності, визначення основних напрямків удосконалення відповідного нормативно-правового забезпечення дозволяє зробити низку важливих для подальшого розвитку управлінської практики органів внутрішніх справ висновків:
1. Управління в органах, структурах та підрозділах внутрішніх справ є різновидом державного управління і повинно забезпечувати взаємодію структурних підрозділів МВС як єдиного цілого з метою виконання поставлених перед ними завдань щодо захисту прав, свобод та законних інтересів учасників суспільних відносин. Побудова демократичної, соціальної, правової держави України серед форм і методів управління процесами організації й функціонування даної системи органів ставить на перше місце правові засоби, як найбільш гуманні, й такі що відповідають практиці поступового руху держави до цивілізованого світового співтовариства.
2. Організаційна побудова системи управління в органах внутрішніх справ, визначення змісту управлінської діяльності, суб’єкта управління, функцій і завдань об’єкта управління повинні здійснюватись таким чином, щоб досягнення цілей управління в даній сфері правоохоронної діяльності держави відбувалось за найменших витрат сил, засобів і часу. Управління в органах системи МВС повинні здійснюватись раціонально і ефективно. До критерієв ефективності в даному випадку слід віднести розміри витрат, терміни та якість виконання завдань досягнення поставлених цілей. Вимоги ефективного управління полягають в першу чергу в розробці різних варіантів рішень, їх співставленні й виборі найоптимальнішого з них. У зв’язку з цим, вибір оптимального рішення повинен здійснюватись з урахуванням наступних вимог: максимальне використання досягнень науки; реальність та об’єктивність; забезпеченість необхідними ресурсами; органічна поєднаність усіх рішень; комплексність; динамічність; узагальнення, врахування й використання нормативного зарубіжного і національного досвіду.
3. Змістом управлінської діяльності в органах внутрішніх справ необхідно вважати реалізацію властивих їм правоохоронних функцій. Поняття функцій управління в органах системи МВС України слід визначити як таку нормативно закріплену, іманентно властиву, відносно відокремлену частину управлінської діяльності держави, яка характеризується єдністю змісту, однотипністю методів і форм реалізації та просторово-часовим виразом у відповідному управлінському циклі.
4. Сьогодні підхід до правового регулювання в органах внутрішніх справ не може бути традиційним. Адже змінюється саме розуміння права і його місця в суспільстві, по-новому співвідносяться право і влада, право і юридична норма, право і державне управління. Нова роль права, правового регулювання управлінської діяльності в органах системи МВС виражається в тому, що в змісті даних явищ соціальної дійсності такі способи управлінської діяльності як командування, висування вимог повинні змінюватись на компроміс, забезпечення, захист. Наповненість правового регулювання таким змістом повинна відноситися до взаємовідносин органів внутрішніх справ в процесі суспільних відносин. Навпаки, управлінська діяльність в самій системі МВС України має бути віддзеркаленою в нормативно-правових актах і мати суто правовий, законний характер. Тут спостерігається співвідношення двох типів правового регулювання – загальнодозвільного і загальнозаборонного.
5. Поняття принципів права слід визначити як такі, що народжені ідеями розуму і справедливості, закріплені нормативно та віддзеркалені у правосвідомості людей, основоположні нормативні начала, які виконують регулюючу, впорядковуючу, гарантозабезпечуючу роль щодо учасників правовідносин у суспільстві і державі. Таке поняття принципів права прямо торкається і правоохоронної діяльності органів системи МВС України. У цьому ракурсі слід особливо наголосити на необхідності їх додержання в процесі виконання органами, структурами та підрозділами внутрішніх справ своїх функцій по захисту прав, свобод та законних інтересів громадянина і людин. Адже діяльність означених органів підпорядкована загальнозаборонному типу правового регулювання, коли загальна заборона доповнюється масою нормативно визначених винятків, необхідних для виконання тих або інших суспільно важливих завдань. Загальна заборона щодо дій ОВС та їх особового складу і загальний дозвіл стосовно дій інших інститутів громадянського суспільства зі своїми суспільно виправданими і іманентно властивими винятками оптимально співвідноситимуться лише у випадку, якщо всі винятки з загальної заборони на дії органів системи МВС будуть чітко віддзеркаленими юридично згідно з відповідними правовими принципами. У цьому контексті правові принципи щодо діяльності органів внутрішніх справ виконують регулюючу і впорядковуючу роль лише стосовно винятків з загальнозаборонного типу правового регулювання, гарантозабезпечувальну ж функцію ці правові принципи виконують стосовно загальнодозвільного типу правового регулювання життєдіяльності членів громадянського суспільства.
6. На сьогоднішньому етапі розвитку держави і національної правової системи поняття нормативно-правового акта слід визначити як таке мовно-документальне офіційне вираження волі громадянського суспільства (уповноважених ним органів), яке приймається в установленому порядку, містить юридичні норми та інші елементи правової системи і спрямований на ефективне регулювання суспільних відносин.
Узагальнення найсуттєвіших ознак актів державного управління в сфері функціонування і структурної побудови органів, структур та підрозділів внутрішніх справ дозволяє визначити їх як підзаконні, владні, що мають юридично встановлені форми прийняття і провадження, нормативні рішення органів державного управління в сфері правоохоронної діяльності ОВС України, покликані виражати волю суб’єктів громадянського суспільства щодо захисту прав, свобод та законних інтересів громадянина і людини.
7. На сьогоднішньому етапі реорганізації органів системи Міністерства внутрішніх справ особливу актуальність набуває необхідність чіткого визначення безпосередніх цілей її діяльності і напрямків управління нею з урахуванням розвитку українського суспільства, зокрема закономірностей розвитку злочинності і правопорушництва в цілому; виявлення соціально значущих, таких, що відповідають суспільним можливостям критеріїв ефективності правоохоронної діяльності органів, структур та підрозділів внутрішніх справ; з'ясування пріоритетності та ступеня рентабельності методів управління. Адже для того, щоб правоохоронна діяльність органів системи МВС України стала ефективною, вимагається розробка прогнозу злочинності і зумовленого ним прогнозу організації й функціонування даної системи, вироблення на цій підставі всебічно виваженої, реалістичної програми боротьби з правопорушеннями, плану скоординованої, розрахованої на перспективу роботи органів у цілому і кожного з них окремо. Такими ж управлінськими, актуальними для чинної практики є завдання реалізації функціонально-структурної побудови органів внутрішніх справ, розрахунку штатної чисельності кожного з них, визначення кількості і якості трудових, матеріально технічних та інформаційних ресурсів, дослідження соціально необхідних зв'язків і взаємозалежностей між ланками системи органів Міністерства внутрішніх справ, тобто всього того, що мається на увазі, коли мова йде про впорядкування системи - найважливішій умові ефективності її функціонування. Нарешті настав час наукового осмислення існуючої практики повсякденного розпорядництва (регулювання) і контролю, забезпечення доцільної координації органів, структур та підрозділів, їх зовнішньої взаємодії.
8. Природа управлінської діяльності в органах внутрішніх справ, як особливого різновиду державного управління, випливає з його соціальної функції, спрямованої на упорядкування процесів розвитку в інтересах всього суспільства шляхом узгодження різноманітних вимог, потреб та форм діяльності в правоохоронній і правозабезпечувальній діяльності механізму державного апарату. Такий підхід до визначення соціально-управлінської природи діяльності органів, структур та підрозділів внутрішніх справ України означає, по-перше, об'єктивну обумовленість і правозабезпеченість планованих дій; по-друге, узгожденість масштабів планованих заходів з обсягом реальних ресурсів; по-третє, вибір заходів впливу на конкретну ситуацію; по-четверте, всебічний контроль виконання запланованих дій виключно з точки зору досягнення передбачуваних результатів.
9. Суспільно-політична природа управління в органах, структурах та підрозділах внутрішніх справ безпосередньо обумовлює цілі цього виду управління, формує інтереси учасників відповідних управлінських відносин, породжує багаторідні ідеологічні та соціально-психологічні фактури, які й складають «живу тканину» управління, олюднюють формалізовані управлінські елементи. Схематично, керуючись правилами логічного переходу від об'єктивного до суб'єктивного та причинно-наслідковими взаємозв'язками, механізм суспільної детермінації управління в сфері органів внутрішні справ необхідно означити наступним чином: соціальна природа - цілі органів системи Міністерства внутрішніх справ - цілі управлінської діяльності в цій сфері - функції - структура - принципи - методи, способи, засоби і прийоми. Другий зріз полягає в корелятивному взаємозв'язку суб'єкта управління в органах, структурах і підрозділах внутрішніх справ та його компонентів (органів, посадових осіб, учасників управлінських процесів) з керованими об'єктами. У цьому взаємозв'язку, при всій значущості суб'єкта управління, первинними, вихідними є керовані об’єкти. Важливо підкреслити, що керовані об’єкти мають об'єктивні властивості, структуру, видову класифікацію, організаційні форми. З-поміж властивостей є сенс виокремити: самоактивність, власну цілеспрямованість, адаптивність, здатність до саморегуляції, залежність від об'єктивних умов, законів і факторів. Третій зріз пов'язаний з об'єктивною детермінацією управлінських рішень та дій в органах внутрішніх справ, потребами й інтересами суспільства, адміністративно-територіальних утворень, колективів, окремих громадян. Адже управління в органах внутрішніх справ України для того й існує, щоб надійно захищати права, свободи та законні інтереси учасників суспільних відносин. Тому, соціальний механізм формування і реалізації управлінської діяльності органів системи МВС може бути представленим єдиним ланцюгом взаємопов'язаних суспільних явищ: правоохоронні потреби й інтереси учасників суспільних відносин - цілі органів, структур та підрозділів внутрішніх справ - їх рішення та дії в цій сфері - результати.
10. Предметом правового регулювання управління в органах системи МВС України є такі суспільні відносини, що виникають в процесі їх організації і функціонування стосовно вирішення різних питань у сфері правоохоронної і правозастосовчої діяльності держави. Якщо більш конкретно, то його предметним змістом є: цілі, функції, структурна організація системи органів, принципи, організаційні засоби, заходи, форми, методи, стадії, процедури, операції та інші елементи даного різновиду державного управління. Воно спрямоване в основному на юридично формальні державно-правові явища, які мають місце в досліджуваних управлінських процесах і відносинах. Звідси - правове регулювання управління в органах, структурах та підрозділах внутрішніх справ є засобом упорядкування усіх важливих сторін їх правоохоронної і правозабезпечуючої діяльності. Сутність відповідного правового регулювання в даному випадку визначають його функціональне призначення та певні способи і технології юридичного забезпечення владної суспільно-державної правоохоронної волі. Найважливішими з-поміж них є: встановлення загальноприйнятних умов (бажано оптимальних) діяльності органів внутрішніх справ та їх посадових осіб; актуалізація панування всезагальної волі, яка уособлюється в державі; легітимізація та юридична єдність різних структурних підрозділів органів системи МВС України; розроблення й закріплення арсеналу засобів даного різновиду державного управління. По суті, змістом такого регулювання стають не стільки технології практичного здійснення управлінської діяльності, скільки технології вироблення, прийняття й реалізації рішень як механізми забезпечення ефективності управління в органах внутрішніх справ.
11. Соціальну ефективність організації і функціонування керованих об'єктів стосовно управлінської діяльності в органах системи Міністерства внутрішніх справ слід визначати як за кінцевим результатом, об'єктивуючому і характеризуючому їх внутрішню життєдіяльність, так і за тим, як цей кінцевий результат вписується в запити суспільства, їх задовольняє, забезпечує чи навпаки. Для суспільства, учасників суспільних відносин не важлива сама по собі діяльність того чи іншого управлінського об'єкта в органах, структурах та підрозділах внутрішніх справ, ефективна вона чи ні, - їх турбують їхні власні права, свободи та інтереси. І якщо останні надійно захищені, забезпечені, гарантовані, і це є наслідком діяльності ОВС України, то можна вести мову про соціальну ефективність функціонування відповідних суб'єктів і об'єктів управління. І, навпаки, скільки ми не змінюватимемо організаційну структуру органів внутрішніх справ, добиратимемо чи скорочуватимемо їх особовий склад, додаватимемо чи усуватимемо певні цілі, функції, завдання, якщо від діяльності органів системи МВС України права, свободи та законні інтереси людини чи громадянина не будуть більш забезпеченими, захищеними, гарантованими, про соціальну ефективність говорити не має ніякого сенсу, оскільки ефективність управління повинна виходити за межі суто економічної ефективності і вимірюватись також обов'язково на підставі використання соціальних, організаційних, наукових та інших критеріїв, які мають важливе значення для забезпечення безперервності, пропорційності і стабільності правоохоронної діяльності органів, структур та підрозділів внутрішніх справ.
12. Критерії загальної соціальної ефективності управлінської діяльності в органах внутрішніх справ полягають, по-перше, в ступені відповідності напрямків, змісту та результатів діяльності суб'єктів і об'єктів управління тим соціальним параметрам, які визначені функціями і статусом кожного органу, структури, підрозділу чи посадової особи - кожна посада, кожний орган системи МВС України створюється для реалізації певних соціально важливих правоохоронних цілей і функцій, яких необхідно суворо додержуватись. По-друге, в законності рішень та дій відповідних управлінських структур і працівників, оскільки дотримання правових приписів є елементарною передумовою ефективності управління. В законах, інших нормативно-правових актах одержує втілення всезагальна воля суб'єктів соціального життя, ними захищається всезагальний інтерес. По-третє, у мірі врахування і вираження в управлінських правоохоронних рішеннях та діях глибинних та комплексних потреб, інтересів, цілей людей. По-четверте, в мірі суспільної авторитетності рішень та дій суб'єктів і об'єктів управлінської діяльності в органах внутрішніх справ. По-п'яте, в правдивості і доцільності управлінської інформації, яка видається управлінськими структурами і посадовими особами органів, структур та підрозділів внутрішніх справ. Інтереси суспільства вимагають, щоб за будь-яких умов, навіть найнесприятливіших для органу чи посадової особи, в системі управління йшла лише достовірна, об'єктивна інформація, інакше усі процеси, де буде використаною така інформація, деформуються. Вбачається, що спираючись на такі критерії та співвідносячи їх як з суспільними вимогами, так і зі змінами в самій системі ОВС України за певні періоди часу, можна достатньо повно і об'єктивно аналізувати й оцінювати рівень організації та функціонування її власної системи управління, окремих її структурних елементів.
13. Процес удосконалення управлінської діяльності в органах, структурах та підрозділах внутрішніх справ повинен здійснюватись безперервно, а у даному процесі необхідні механізми, які б забезпечували самоудосконалення його компонентів, застосовуваних форм і методів. Потрібно, щоб даний процес, органічно пов'язаний з основними напрямками і програмами економічного і соціального розвитку країни, був чітко визначеним за цілями, принципами, предметом і джерелом. Це означає, що в кожний відповідний період часу, по-перше, повинно бути чітко означеним «дерево цілей», що їх слід досягти у процесі удосконалення управління в органах системи МВС України. По-друге, повинні суворо додержуватись і забезпечуватись такі принципи удосконалення управлінської діяльності, як комплексність, системність, безперервність, плановість. По-третє, в предмет удосконалення управлінської діяльності повинні бути включеними усі основні компоненти, елементи і взаємозалежності системи управління: суб'єкт і об'єкт управління, їх функціональні і організаційні структури, діяльність, кадрове, наукове, технічне забезпечення, соціально-психологічні фактори. По-четверте, для підвищення рівня управління повинні використовуватись усі наявні джерела (організаційні, територіальні, соціальні, науково-технічні, правові, кадрові). По-п'яте, сам процес удосконалення управлінської діяльності повинен бути внутрішньо організованим, мати необхідні органи, які його забезпечують і спрямовують.
14. З огляду на системність побудови і функціонування органів внутрішніх справ, системний характер управління в цій сфері, системним повинно бути і нормативно-правове забезпечення ефективності управлінської діяльності і в ОВС України. Стосовно нормативно-правового забезпечення управлінської діяльності в органах системи МВС діє закон необхідної різноманітності, адже управління органами внутрішніх справ здійснюється в цілях, встановлених правом, на основі права і у правових формах
Правова регламентація надає управлінню законність, сталість, ефективність. Тому недооцінка ролі права, природно, не може не позначатись негативно як на процесі управління органами внутрішніх справ, так і на його результатах – практиці боротьби із злочинністю, забезпечення суспільного порядку й безпеки. Як форма управлінської діяльності, правотворчість в органах, структурах та підрозділах внутрішніх справ має забезпечити регламентацію поведінки суб’єктів управлінських відносин. Воно створює можливість для здійснення керівництва не тільки за допомогою команд, наданих зверху, але й шляхом встановлення такого порядку, за якого органи і підрозділи на місцях самі вирішують численні питання своєї організації та діяльності. Під цим кутом зору призначення правотворчості в ОВС України повинно полягати в забезпеченні:
– управлінського впливу апаратів МВС, інших суб’єктів управління на систему підпорядкованих органів, структур та підрозділів, які безпосередньо реалізують процеси розкриття й розслідування злочинів, підтримання суспільної безпеки;
– організації й удосконаленні процесу управління;
– гарантій законності в управлінській діяльності, належного виконання управлінських функцій відповідними посадовими особами.
15. Ефективність процесу управління в органах, структурах та підрозділах внутрішніх справ багато в чому залежить саме від таких управлінських рішень, які оформлені згідно з правилами юридичної техніки в нормативно-правові акти. Саме в нормативно-правових актах в найбільшій мірі виявляється така властивість управлінських рішень, як оптимальність. Звідси, щоб стати дійсно оптимальними, нормативно-управлінські рішення в ОВС повинні якомога більше відповідати наступним вимогам. По-перше, це наукова обгрунтованість, що має базуватись на аналізі достовірної і повної інформації, яка надає реальні підстави для кваліфікованого визначення цілей, завдань, способів і засобів вирішення цих завдань. По-друге, повноважність нормативно-правових актів, що залежить від рівня органу правотворчості, яке він займає в ієрархічній структурі органів державної влади. По-третє, професійна компетентність, яка випливає з вимог науковості. По-четверте, цілеспрямованість. Нормативно-управлінське рішення повинно суворо відповідати цілям, поставленим перед керованим об’єктом, діяльності якого торкається це рішення. Поряд з цим, воно повинно відповідати й тим цілям, заради яких функціонує об’єкт у цілому і які, у свою чергу, узгоджуються з цілями більш вищого рівня. По-п’яте, законність нормативно-правового управлінського рішення: воно не повинно суперечити діючому законодавству і має бути спрямованим на реалізацію законодавчих положень. По-шосте, несуперечливість. Ця вимога оптимальності нормативно-управлінського рішення передбачає насамперед його внутрішню узгодженість, тобто єдність поставлених в рішенні завдань, методів і засобів їх реалізації. По-сьоме, своєчасність, адже запізнення з прийняттям нормативно-правового акта, рівно як його і передчасне прийняття, шкідливі, породжують формалізм і врешті-решт роблять рішення неефективними. По-восьме, оптимальність нормативно-правових актів в сфері управлінської діяльності органів, структур та підзроділів внутрішніх справ передбачає конкретність змісту. У змісті будь-якого нормативно-управлінського рішення необхідно точно визначати зміст і послідовність виконання передбачуваних заходів. Дев’ята вимога оптимальності нормативно-управлінських рішень торкається дотримання певної процедури. Під час вироблення й прийняття правових актів в сфері управлінської діяльності в ОВС потрібно обов’язкового дотримуватись встановлених організаційно-технічних правил, якими регулюються наступні питання: за чиєю ініціативою видається управлінське рішення? На кого покладається вироблення проекта нормативно-правового акта? В якому порядку і якими методами вони виробляються? З ким і яким чином повинні бути узгоджені проекти? Яким чином повинно проходити прийняття рішення (на підставі колегіального обговорення, одноособово, в межах інших формально-процедурних форм)?
16. Ефективність і результативність нормативно-правового забезпечення управлінської діяльності в органах, структурах та підрозділах внутрішніх справ прямо залежить від того, наскільки точними і чіткими є його юридичні формулювання, наскільки вони логічно і послідовно пов’язані поміж собою, наскільки одноманітним є застосування юридичних понять і термінів. Цьому сприяють правила юридичної техніки, які використовуються нормотворцем в процесі підготовки нормативно-правових актів. До правил підготовки проектів нормативних актів у даному випадку насамперед необхідно віднести: конкретність, чіткість і повнота у викладенні нормативного матеріалу; логіка у викладенні тексту документа і зв’язок нормативних приписів поміж собою; відсутність суперечностей, прогалин, колізій як в нормативному акті, так і у всьому нормативному забезпеченні; ясність, простота застосування і зрозумілість термінів; недопущення використання у тексті документа незрозумілих, багатозначних і розпливчатих, емоційно насичених термінів; відмова від канцеляризмів, словесних штампів, рідкісних слів; стислість і компактність викладення правових норм, скорочення до мінімума дублювання нормативного матеріалу з одного й того ж питання.
17. Мінімізації стихійності, безсистемності нормотворчої роботи щодо побудови, удосконалення нормативно-правової бази, покликаної регулювати відносини в сфері управління в органах внутрішніх справ, сприятиме розроблення проекту Концепції розвитку відомчого нормативно-правового забезпечення ОВС України. Затвердження такої Концепції упорядкує роботу суб’єктів відомчої правотворчості, зробить їх діяльність більш виваженою й послідовною, забезпечить подальше підвищення ефективності управлінської діяльності в органах системи Міністерства внутрішніх справ.
18. Підвищення ефективності управлінської діяльності в органах, структурах та підрозділах внутрішніх справ можливе лише за упорядкування існуючого розгалуженого нормативно-правового матеріалу в цій сфері шляхом його систематизації. Нормативно-правові акти, що створюються в результаті кодифікації, розраховані на тривале регулювання суспільних відносин. Вони враховують можливі зміни в суспільному житті і здатні регулювати більш досконалі суспільні відносини, які можуть виникнути в майбутньому. У зв’язку з тим, що об’єктом і предметом діяльності органів внутрішніх справ України є самостійний комплекс суспільних відносин в сфері правоохоронної діяльності держави, а, отже, цей комплекс суспільних відносин регулюється окремою правовою комплексною галуззю, відповідна правотворча і правозастосовча практика набагато виграли б від створення єдиного зводного акта, в якому у сконцентрованому вигляді були зазначені усі основні норми в сфері побудови і правоохоронної діяльності органів, структур та підрозділів внутрішніх справ. Таким кодифікованим актом міг би стати Кодекс правоохоронної діяльності ОВС України. Вочевидь, що проведення кодифікаційної роботи стосовно впорядкування нормативно-правового матеріалу в сфері правоохоронної діяльності органів системи Міністерства внутрішніх справ і прийняття Кодексу правоохоронної діяльності в ОВС України повинно відбуватись у рамках більш ширшого процесу – кодифікації норм адміністративного права.
19. З’ясування сутності, природи і елементного складу явища “механізм правового регулювання” дозволяє виокремити наступні його найсуттєвіші ознаки. По-перше, механізм правового регулювання – це система юридичних засобів, яка покликана найоптимальнішим чином впорядковувати ті чи інші питання суспільного життя. По-друге, така система юридичних засобів представлена в динамічному, «працюючому» вигляді. По-третє, поняття механізму правового регулювання походить від поняття правового регулювання. По-четверте, механізм правового регулювання охоплює сукупність фрагментів правової дійсності, комплекс послідовно взаємопов’язаних правових засобів. В цьому відношенні він має інструментальний характер.
20. Система правових засобів, покликаних зробити управління в органах, структурах та підрозділах внутрішніх справ оптимальним, ефективним, і складає відповідний механізм правового регулювання. Характеристика найважливіших ознак, властивостей, рис явища «механізм правового регулювання», їх синтез та інтегрування у єдине ціле, врахування при цьому особливостей нормативно-правового забезпечення управління в ОВС, дозволяє скласти відповідне поняття досліджуваного соціально-юридичного феномена. Отже, механізм правового регулювання управлінської діяльності органів внутрішніх справ України – це система правових засобів, супроводжуваючих, забезпечуючих процес управління таким чином, за якого досягнення правоохоронних цілей функціонування органів, структур та підрозділів відбувається якісно, повно і своєчасно. Наведене поняття дозволяє не тільки зібрати разом явища правової дійсності – норми, правовідносини, юридичні акти тощо, але й уявити їх в «працюючому», системно-динамічному вигляді, що характеризує результативність відповідного правового регулювання, його здатність гарантувати з правової сторони досягнення поставленої суспільством, законодавцем мети – забезпечити найоптимальнішим чином права, свободи та законні інтереси учасників суспільних відносин.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України: Підручник. – Харків: Ун–т внутр. справ, 1998. – 480с.
2. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст. 141.
3. Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удосконалення. – Х.: Основа, 1996. – 398с.
4. Щекин Г.В. Теория социального управления: Монография. – К.: МАУП, 1996. – 408с.
5. Теория управления в сфере правоохранительной деятельности / Под ред. док-ра.юрид. наук, проф. В.Д. Малкова. – М.:Академия МВД СССР, 1990. – 321с.
6. Слепенков И.М., Аверин Ю.П. Основы теории социального управления. – М.: Высшая школа, 1990. – 296с.
7. Теория управления социалистическим производством: Учебник / Под ред. О.В. Козловой. – 2-е изд. – М.: Наука, 1983. – 432с.
8. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Харьков: Консум, Ун–т внутр. дел, 2000. – 704с.
9. Теория права и государства. Учебник / О.Ф. Скакун, Н.К. Подберезский. – Х., 1997. – 496с.
10. Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов / Под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова. – М.: НОРМА – ИНФРА. – М., 1998. – 570с.
11. Основы управления в органах внутренних дел: Учебник / Под ред. А.П. Коренева. – М.: МЮИ МВД России, из-во «Щит-М», 1996. – 343с.
12. Научная организация управления органами внутренних дел / Под ред. Г.Г. Зуйкова. – М.: Академия МВД СССР, 1984. – 313с.
13. Керимов Д.П. Предмет науки государственного управления. – В кн.: Ленинизм и проблемы государственного управления. – Л.: Высшая школа, 1969. – С. 14-24.
14. Атаманчук Г.В. Сущность советского государственного управления. – М.: Прогресс, 1980. – 425с.
15. Попов Г.Х. Проблемы теории управления. – М.: Наука, 1974. – 346с.
16. Пискотин М.И. Функции и задачи аппарата государственного управления. – В кн.: Аппарат управления социалистического государства. – М.: Прогресс, 1976. – 418с.
17. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом. – М.: Мысль, 1973. – 358с.
18. Явич Л.С. Общая теория права. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1976. – 286с.
19. Зарубицкая Т.К., Скляров И.А., Черников В.В. Методы и формы управленческой деятельности органов внутренних дел области: Учебное пособие. – Горький: Горьковская высшая школа МВД СССР, 1980. – 59с.
20. Пеньков Е.М. Социальные нормы – регуляторы поведения личности. – М.: Мысль, 1972. – 374с.
21. Явич Л.С. Право и общественные отношения. – М.: Юрид. лит., 1971. – 152с.
22. Теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. – М.: Право и Закон, 1996. – 434с.
23. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: опыт комплексного исследования. – М.: «Статут», 1999. – 712с.
24. Атаманчук Г.В. Обеспечение рациональности государственного управления. – М.: Юрид. лит., 1990. – 352с.
25. Колодій А.М. Принципи права України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 205с.
26. Платон. Соч. – М., 1970.
27. Аристотель. Политика. – М., 1911.
28. Цицерон. Соч., Диалоги. – М., 1966.
29. Гроций Г. О праве войны и мира. Три книги, в которых объясняется естественное право и право народов, а также принципы публичного права. – М., 1956. – С. 50-98.
30. Спиноза Б. Избранные произведения. – М., 1957. – Т.12.
31. Гегель Г. Соч. – Т.7.
32. Алексеев С.С. Общая теория права. – М.: Юрид. лит., 1981. – 360с.
33. Беляев Н.А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1986. – 115с.
34. Семенов В.М. Конституционные принципы гражданского судопроизводства. – М.: Юрид. лит., 1982. – 150с.
35. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юрист, 1999. – 520с.
36. Смирнов О.В. Основные принципы советского трудового права. – М.: Юрид. лит., 1977. – 213с.
37. Алексеев С.С. Проблемы теории права: Курс лекций в 2-х т. – Свердловск: Свердл. юрид. ин-т, 1972. – Т.1. – 396с.
38. Лукашева Е.А. Принципы социалистического права // Советское государство и право. – 1970. – № 6. – С.21-29.
39. Келина С.Г., Кудрявцев В.Н. Принципы советского уголовного права. – М.: Наука, 1988. – 173 с.
40. Комаров С.А. Общая теория государства и права. – М.: Юрайт, 1998. – 416с.
41. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. – М.: Юрист, 1997. – 780с.
42. Алексеев С.С. Общая теория права. – Т.2. – М.: Юрид. лит., 1982. – 358с.
43. Керимов Д.А. Философские проблемы права. – М.: Мысль, 1971. – 470с.
44. Ушаков А.А. Очерки советской законодательной стилистики. – Пермь, 1967. – 426с.
45. Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради України. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
46. Акт проголошення незалежності України // Відомості Верховної Ради України. – 1990. – № 38. – Ст. 502.
47. Закон України «Про міліцію» // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
48. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 308.
49. Закон України «Про надзвичайний стан» // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 37. – Ст. 538.
50. Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – Ст. 38.
51. Закон України «Про пожежну безпеку» // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 5. – Ст. 21.
52. Закон України «Про дорожній рух» // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 31. – Ст.338.
53. Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 11. – Ст.50.
54. Державна програма боротьби зі злочинністю // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – Ст.358.
55. Постанова Верховної Ради України «Про невідкладні заходи щодо боротьби з організованою злочинністю і корупцією» // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 27. – Ст.285.
56. Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затв. розпорядженням Президента України від 07.10.1992р. // Голос України. – 1992. – 20 жовтня.
57. Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991р. // Збірник нормативних актів України з питань правопорядку. – Київ, 1993.
58. Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ, затв. Указом Президії Верховної Ради України від 29 липня 1991р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №7.
59. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 736с.
60. Мурашин О. Акти прямого народовладдя, їх система та класифікація // Вісник Академії правових наук України. – 1(20). – С.61-68.
61. Философия: Учебное пособие для высших учебных заведений / Под ред. В.П. Кохановского. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. – 576с.
62. Веселый В.З. Формирование теории управления в сфере правоохранительной деятельности. – М.: Академия МВД СССР, 1988. – 170с.
63. Исмайлов Х. Программно-целевой подход и границы его применения в органах внутренних дел / Сб. статей адъюнктов и соискателей «Совершенствование управления органами внутренних дел». – М.: Академия МВД СССР, 1988. – С.12-19.
64. Алиев М.М. Некоторые вопросы целеполагания в социальных системах /Сб. научных трудов адъюнктов и соискателей «Система и механизм управления ОВД в условиях перестройки». – М.: Академия МВД СССР, 1989. – С.3-9.
65. Філософія: Навчальний посібник / І.Д. Надольний, В.П. Андрущенко, І.В. Бойченко, В.П. Розумний та ін./ За ред І.Ф. Надольного. – К.: Вікар, 1997. – 584с.
66. Государственное управление: основы теории и организации. Учебник / Под ред. В.А. Козбаненко. – М.: Статут, 2000. – 912с.
67. Эффективность правовых норм / Кудрявцев И.С., Глазырин В.В. – М.: Юрид. лит., 1980. – 280с.
68. Государственная служба: теория и организация. Курс лекций / Под общей ред. Е.В. Охотского и В.Г. Игнатова. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. – 640с.
69. Сайман Г., Синтбург Д., Томпсон В.А. Менеджмент в организациях. – М.: БЕК, 1995. – 244с.
70. Мамиканов А.Г. Управление и информация. – М.: Наука, 1965. – 245с.
71. Рабинович П.М. Проблемы теории законности развитого социализма. – Львов, 1979. – 198с.
72. Ротань В.Г. Правовая природа норм труда и их эффективность // Правоведение. – 1974. – № 6. – С.85-88.
73. Кадровое обеспечение государственной службы. – Ростов-на-Дону, 1994. – 382с.
74. Ожегов С.И. Словарь русского языка / Под общ. ред. С.П. Обнорского. – М.: Гос. изд. иностранных и национальных словарей, 1953. – 848с.
75. Наказ Міністерства внутрішніх справ України № 61 від 29 січня 1999р. «Про Комплексну програму вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції». – К., 1999. – 32с.
76. Пелих Н. Реформування міліції України: окремі проблеми // Право України. – № 10. – 2000. – С.91-94.
77. Региональная государственная служба: проблемы, опыт, социологический анализ. – Ростов-на-Дону, 1996. – 482с.
78. Демократизация аппарата управления / Кол. авт.: Цветков В.В., Сиренко В.Ф., Орзих М.Ф. и др. – К.: Вентури, 1990. – 328с.