Новак-Каляєва Лариса Миколаївна. Права людини як теоретико-методологічна основа державного управління

Короткий опис

Новак-Каляєва Лариса Миколаївна. Права людини як теоретико-методологічна основа державного управління.- Дис. д-ра наук з держ. упр.: 25.00.01, Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. - К., 2013.- 360 с.

ЛЬВІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

НОВАК-КАЛЯЄВА ЛАРИСА МИКОЛАЇВНА

УДК 35:342.7

ПРАВА ЛЮДИНИ ЯК ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

25.00.01 – теорія та історія державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора
наук з державного управління

Науковий консультант –
ПЕТРОВСЬКИЙ Петро Михайлович,
доктор наук з державного управління, професор, заслужений працівник освіти України

ЛЬВІВ – 2013

ЗМІСТ
ВСТУП
4
РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ
21
1.1. Теоретико-методологічні основи формування концепції прав людини у міждисциплінарному дискурсі 21
1.2. Теорія та методологія державного управління у взаємозв’язку з теорією прав людини
68
1.3. Проблемні аспекти дотримання прав людини органами державного управління в демократичному суспільстві 99
Висновки до розділу 1 121
РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ ТА ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ КОНЦЕПЦІЇ ПРАВ ЛЮДИНИ В ІСТОРИЧНІЙ РЕТРОСПЕКТИВІ
128
2.1. Джерела формування концепції прав людини в процесах європейського державотворення та державного управління 128
2.2. Нормативно-правові та організаційні засади інституціоналізації прав людини 170
2.3. Особливості сучасного етапу розвитку інфраструктури захисту прав людини в Європі та світі
204
Висновки до розділу 2 238
РОЗДІЛ 3. ПРІОРИТЕТИ ПРАВ ЛЮДИНИ В КОНЦЕПЦІЯХ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН 243
3.1. Теоретико-методологічні засади сучасних концепцій європейського управління 243
3.2. Розвиток теорії європейського управління на засадах концепції прав людини
262
3.3. Пріоритетні напрямки модернізації державного управління в Україні на основі прав людини
288
Висновки до розділу 3 315
РОЗДІЛ 4. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ
322
4.1. Неурядові організації, що діють у сфері прав людини,та їх міжнародні мережі як елемент реалізації публічного управління

322
4.2. Взаємодія органів управління з неурядовими структурами, що діють у сфері прав людини
339
4.3. Нейтральний статус і політичний контекст в діяльності правозахисних організацій
353
Висновки до розділу 4 370
РОЗДІЛ 5. ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ В УМОВАХ ІНФОРМАЦІЙНО-ТЕХНОЛОГІЧНИХ ВПЛИВІВ НА СУСПІЛЬСТВО ТА УПРАВЛІННЯ

375
5.1. Інформаційний простір як істотний чинник функціонування системи державного управління
375
5.2. Глобальні тенденції щодо дотримання прав людини в інформаційному просторі в контексті завдань державного управління

390
5.3. Права людини як теоретико-методологічна основа взаємодії держави та суспільства у віртуальному просторі
416
Висновки до розділу 5 424

ВИСНОВКИ
431
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ 439
450

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасна модернізація діючої системи державного управління в Україні потребує формування інноваційних теоретичних концептів, здатних зумовити її стратегічні та тактичні імперативи. Європейські демократичні цінності, зокрема свобода, рівність, справедливість, дотримання законів владою і громадянами тощо, як система суспільних пріоритетів, що базується на успадкованих традиціях європейського гуманізму та християнських чеснот, ліберальній ідеї природних і невід’ємних прав людини, найбільше відповідають таким вимогам.
Їх інституціональною, правовою, морально-етичною та з огляду на рівень розвитку культурних засад цивілізаційною основою є права людини, що в динаміці ХХІ ст. почали відігравати суттєву роль у теорії та практиці державного управління країн ЄС, досвід яких є важливим і повчальним для України.
Перспективи європейської інтеграції нашої держави, що в динаміці сьогодення набирають виразної конкретики, актуалізують дослідження європейського досвіду модернізації державного управління саме на засадах прав людини як універсальної основи, здатної не тільки нівелювати ідеологічні протиріччя, а й запропонувати найбільш продуктивний та доцільний мотив удосконалення системи державного управління, акцептований суспільством.
Процеси інституціоналізації прав людини в Європі та світі зумовили інноваційні підходи до державного управління та формування міжнародної системи захисту прав людини, одним із національних сегментів якої є Україна. Стан та розвиток європейської інтеграції України безпосередньо пов’язані як із захистом прав людини відповідно до міжнародних зобов’язань України, так і з адаптацією новітнього європейського досвіду державного управління та впровадженням прав людини в теорію і практику управління на національному й місцевому рівнях.
Пріоритетні позиції прав людини в європейському суспільстві та владі, недостатня розробленість завдань державного управління щодо дотримання, забезпечення й захисту прав людини обґрунтовують тему дослідження та підтверджують її актуальність.
У науковій літературі ідея прав людини, відображена в дослідженнях процесів європейського державотворення та державного управління, була розвинена в теоретичну концепцію, що стала основою соціального інституту прав людини, легітимованого в результаті інституціональних процесів на всіх рівнях глобального та європейського управління. У роботах сучасних західних науковців, зокрема щодо теорії та методології державного управління, поняття “права людини” використовується як найбільш широке й цілком самостійне, що включає всі три його іпостасі – ідею, концепцію, соціальний інститут – залежно від контексту.
Дослідженню філософських аспектів прав людини у взаємозв’язку з проблемами реалізації влади та засад управління присвячені роботи Р.Алексі [7], В.Бенди [555], В.Брюггера [40], А.Вільдта [721], К.Врочинського [724], В.Гавела [612], Ш.Госепата [500], Г.Ломанна [650], Р.Рорті [685], Е.Тугендхата [710], Г.Шу [694] та інших. Серед сучасних західних науковців, які досліджують адміністративно-державні перетворення в європейських країнах у контексті дотримання прав людини, можна відзначити У.Барча [672], Л.Брессер-Перейру [562], Дж.Брауна [623], Т.Геблера [599], М.Даймока [584], М.Консайдена [576], Дж.Куїмана [640], Дж.Льюїса [648], Г.Маркса [652], Д.Осборна [624], М.Спайса [672], С.Селдема [675], Л.Хеге [619].
Права людини та особливості діяльності інтеграційних структур і національних інституцій у галузі захисту прав людини були, серед інших, предметом окремого розгляду М.Бернета [553], Х.Дж.Фредеріксона [598], Е.Хефнер-Бартона [606]. Роль та місце неурядових структур, які діють у сфері захисту прав людини, досліджені в роботах таких авторів, як Дж.Доннеллі [585], М.Ігнатьєфф [627], С.Карденас [567], М.Кек [634], А.М.Кларк [573], К.Сіккінк [695], Д.Форсайт [596], Д.Чендлер [570], Х.-П.Шмітц [692] та ін. Проблеми управління в умовах інформаційно-технологічних змін та дотримання прав людини у всесвітній мережі розглядали у своїх роботах Ж.-Г.Ганашиа [588], Дж.Девіс [588], Є.Касперський [183], М.Кастельс [184], Х.Ніссенбаум [659], Х.Сенг-Хан [676] та ін.
До теоретичних аспектів європейського досвіду державотворення та функціонування органів державного управління звертаються російські вчені, зокрема Г.Атаманчук [18], І.Василенко [45], В.Граждан [382], Д.Зеркін [382], В.Ігнатов [360], Е.Літвінцева [450], В.Лобанова [450], О.Оболонський [450], Л.Сморгунов [66], А.Сурін [542], О.Шабров [454]. Теоретичні й історичні аспекти концепції прав людини розроблені в працях учених-правознавців і правозахисників, таких як Л.Богораз [440], В.Карташкін [268], Є.Лукашева [394], P.Мюллерсон [291], Б.Назаров [542], B.Нерсесянц [295], В.Чиркін [440].
Серед українських учених філософські аспекти проблематики прав людини в міждисциплінарному дискурсі досліджували, зокрема, О.Грищук [74], М.Держалюк [113], В.Князєв [112], П.Петровський [370], П.Рабінович [416], С.Шевчук [529], А.Янчук [540], М.Яріко [541].
Міжнародно-правові засади захисту та забезпечення прав людини в міжнародних європейських організаціях вивчає Н.Мушак [290]. У роботах вітчизняних науковців, зокрема В.Авер’янова [1], В.Бакуменка [20], В.Баштанника [24], Т.Бутирської [41], О.Валевського [43], Р.Войтович [50], Л.Гаєвської [220], В.Голубь [221], Ю.Кальниша [173], А.Коваленка [3], Ю.Ковбасюка [474], В.Козакова [195], В.Кременя [226], В.Лугового [376], О.Оболенського [111], Я.Радиша [421], А.Рачинського [375], В.Ребкала [220], А.Семенченка [441], С.Серьогіна [444], Г.Ситника [445], В.Скуратівського [451], С.Телешуна [471], В.Тертички [475], В.Трощинського [451], В.Удовиченка [490], В.Цвєткова [110], Л.Шкляра [533] та інших розглядаються важливі аспекти модернізації державного управління в контексті дотримання і захисту прав людини.
Особливості формування та засади функціонування європейського управління і європейського адміністративного простору розглянули, зокрема, М.Гнатовський [59], Н.Гнидюк [440], І.Грицяк [72], О.Оржель [354] та інші, які також звертали певну увагу на проблеми дотримання прав людини.
Процесам формування та функціонування громадянського суспільства в Україні присвячені дослідження В.Бесчасного [28], О.Данільяна [90], О.Денисової [109], А.Карася [177], А.Колодій [358], О.Пухкала [411], П.Ситніка [446], Л.Усаченко [494], О.Якубовського [539] та ін.
Однак відповіді на конкретне питання щодо ролі прав людини в теорії та практиці державного управління українська наукова думка так і не запропонувала. Проблематика, пов’язана з правами людини, зокрема щодо особливостей запровадження прав людини в теорію та методологію державного управління на системній основі, в науці державного управління практично не досліджувалась, що також засвідчує актуальність її наукової розробки.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проведено в межах науково-дослідних робіт Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, зокрема за темами “Моделювання соціально-економічного розвитку територій” (ДР № 0111U002140), в якому дисертантом визначено алгоритми впровадження прав людини як теоретико-методологічної основи в теорію та практику регіональних і місцевих органів управління й місцевого самоврядування; “Розвиток системи управління в ЄС: досвід для України” (ДР № 0111U002137) досліджено теоретико-методологічні засади та пріоритети європейського управління в динаміці другої половини ХХ ст. та на сучасному етапі; “Управлінські механізми запобігання та протидії корупції: досвід ЄС для України” (ДР № 0113U000736) розкрито суть політичної корупції як засади порушень прав людини владними органами та доведено необхідність упровадження прав людини як теоретико-методологічної основи в теорію та практику управління.
Мета та завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи – розкрити потенціал прав людини як теоретико-методологічної основи державного управління та довести його основоположне значення щодо модернізації системи державного управління в Україні.
Для досягнення мети поставлено такі завдання:
– проаналізувати методологію прав людини та державного управління й визначити міру кореляції цих двох суспільних інститутів; довести необхідність, можливість і доцільність упровадження прав людини як теоретико-методологічної основи державного управління;
– розкрити взаємозумовленість демократії та прав людини і неоднозначність реалізації прав людини в демократичному суспільстві;
– на основі аналізу джерельної бази концепції прав людини визначити взаємозв’язок джерел формування держави, прáва та прав людини в динаміці європейського державотворення й державного управління та основні етапи її формування;
– узагальнити досвід інституціоналізації прав людини, визначити її складові та зв’язок із сучасними підходами до державного управління;
– проаналізувати процес формування теоретичних засад і динаміку зміни пріоритетів у концепціях державного управління країн ЄС і визначити основні чинники та сучасні тенденції розвитку європейського управління і європейського адміністративного простору на засадах прав людини;
– визначити пріоритетні напрями модернізації системи державного управління в Україні; сформувати Модель зв’язку та взаємодії прав людини і державного управління на національному рівні;
– розкрити потенціал неурядових організацій, що діють у сфері прав людини, як елементу реалізації публічного управління, окреслити роль правозахисних осередків європейських країн “народної демократії” в поваленні комуністичних режимів і об’єднанні Європи та виявити тенденції розвитку сучасних мережевих правозахисних структур;
– визначити інноваційні підходи в регулюванні інформаційного простору на засадах дотримання й захисту прав людини в умовах неоднозначних впливів інформаційно-технологічних змін на суспільство та владу.
Об’єкт дослідження – державне управління як специфічний тип соціальної діяльності щодо організуючого впливу держави на суспільні явища та процеси.
Предмет дослідження – права людини як теоретико-методологічна основа державного управління в контексті європейської інтеграції України.
Методи дослідження. Методологія наукового дослідження зумовлена визнанням концепції прав людини основоположною теоретико-методологічною засадою державного управління. Загальна стратегія дослідження базується на методології державного управління, що визначає його основні етапи в їх діалектичному взаємозв’язку: на основі діалектичного методу пізнання розглянуті зародження, розвиток та інституціоналізація концепції прав людини в процесах європейського державотворення і формування соціального інституту прав людини.
Діалектичний метод дав змогу обґрунтувати причинно-наслідкові зв’язки між суспільними процесами та явищами, результатом яких стала поява ідеї прав людини, на основі якої сформульовані основні поняття концепції прав людини, що не були однозначними в історичній ретроспективі.
Застосування історичного методу дало можливість на основі вивчення історичного досвіду європейського державотворення та управління провести аналіз і оцінювання історичних подій та явищ у контексті виникнення, становлення й розвитку ідеї прав людини в хронологічній послідовності та визначити особливості процесу формування концепції прав людини впродовж століть з уявлень людей про суспільну рівність і справедливість, особисту гідність, незалежність та свободу.
На основі термінологічного підходу проведено аналіз понять і категорій, що застосовуються для визначення основних аспектів проблематики. Системний підхід дав змогу проаналізувати концепцію прав людини як цілісну систему, що має власну структуру та взаємозв’язок із зовнішнім середовищем, у контексті узгодженого функціонування її елементів та частин.
Неоднозначність трактування ієрархічності в концепції прав людини та суперечливість поєднання в ній універсальності охоплення й обмеженості застосування внаслідок індивідуальної природи вказують на суттєвий полемічний потенціал, на якому зроблено необхідний акцент. Аксіологічний метод дав можливість охарактеризувати суспільні цінності, акумульовані в концепції прав людини та транспоновані в критерії ефективності державного управління.
Метод структурно-функціонального аналізу інформаційно-технологічних впливів на суспільство взагалі та на державне управління зокрема дав підстави визначити позиції, проблеми й завдання влади щодо імплементації новітніх імперативів у палітру функцій і прийомів державного управління, методів їх реалізації та дозволив довести, що інформаційно-технологічні впливи суттєво розширили їх асортимент та підвищили ефективність державного управління.
Результатом застосування системно-діяльнісного методу для дослідження процесів формування нормативно-правової і організаційної основи сучасної інфраструктури захисту прав людини в Європі та світі стало визначення основних етапів формування міжнародної системи захисту прав людини, особливостей стратегії й тактики міжнародних і національних мережевих структур захисту прав людини та наведення міркувань щодо їх результативності й перспектив удосконалення та взаємодії в контексті публічного управління.
Метод моделювання дав змогу створити просторову модель зв’язків і взаємодії прав людини та державного управління на національному рівні.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є першим у науковій галузі державного управління в Україні комплексним системним дослідженням, у якому автором представлені нові науково обґрунтовані результати щодо прав людини як теоретико-методологічної основи державного управління, розкрито безальтернативність та прогнозовану результативність реалізації концепції прав людини в контексті досвіду європейського управління та його втілення в Україні.
У дисертації уперше:
 проаналізовано процес інституціоналізації прав людини, результатом якого стало створення міжнародної системи захисту прав людини, та доведено, що концепція прав людини, акцептована на всіх рівнях європейського управління, вплинула на характер взаємовідносин в означеній системі в двох ракурсах: на стратегічному рівні цей вплив зумовив прагнення європейського співтовариства втілити в життя права людини як основу діяльності владних і громадських інституцій; на тактичному рівні – пошук гнучких процедур забезпечення реалізації прав людини на місцях; ключовими для розуміння демократичного потенціалу процесу інституціоналізації прав людини є: тісний зв’язок інституціоналізації на національному та наднаціональному рівнях, що зумовлює демократизацію в рамках внутрішньої політики національних держав; ратифікація договорів про права людини, що обумовлює впровадження прав людини в усі сфери життя суспільства, актуальне для України;
 на основі аналізу концептуальних засад прав людини й державного управління доведено кореляцію структури та методології цих двох суспільних інститутів: концепція прав людини як динамічна система норм моралі та права, акцептованих і гарантованих державою, розвивається разом із суспільством, адекватно реагує на зміни, що відбуваються в усіх галузях людського життя, та здатна бути універсальним мотивом, чинником і метою функціонування системи державного управління відповідно до потреб сучасного суспільства; виявлено взаємозалежність між станом розвитку демократичних інституцій у суспільстві та станом дотримання й захисту прав людини, що визначає ефективність влади та її здатність реалізовувати свої функції: дотримання й захист прав людини виступають детермінантою ефективності органів державного управління, пов’язаного з концепцією прав людини різними формами зв’язків. Об’єктивна відповідність і порівняльність структур державного управління та прав людини підтверджується тим, що ці суспільні інститути функціонують у відповідних сферах життя суспільства і змінюються під дією тих самих факторів: економічних, політичних, технологічних, ідеологічних тощо. Розроблено просторову Модель зв’язку та взаємодії прав людини і державного управління на національному рівні та продемонстровано процес утворення потужного енергетичного потенціалу такої взаємодії, що забезпечує глобальний її ефект щодо демократизації й верховенства права;
 запропоновано авторське визначення поняття “права людини як теоретико-методологічна основа державного управління”: права людини в цьому контексті розуміються як єдина загальновизнана теоретико-методологічна основа та неконфронтаційна платформа для узгодження економічних, політичних та ідеологічних підходів до реалізації влади на глобальному, регіональному й національному рівнях управління. Як теоретико-методологічна основа державного управління права людини зумовлюють реалізацію всіх його функцій, чим надають управлінській діяльності універсальності, довершеності та умотивовують її; актуальні концепції “належного управління”, “ефективного управління”, “управління за результатами” та їх інтерпретації сформувались на основі результатів інституціоналізації прав людини й реалізуються в тісній взаємодії з інституціями міжнародної системи захисту прав людини: засади сучасного державного управління вироблені на основі визнання цінності соціального партнерства та правозахисних підходів в організації управління, регулювання та контролю в суспільстві;
удосконалено:
 інтерпретацію джерел формування держави та права як джерельної бази концепції прав людини на основі акцептування ролі людини, яка набувала статусу особи та суб’єктності в процесах європейського державотворення й управління;
 визначення понять “дотримання”, “забезпечення”, “захист” прав людини в державному управлінні. Під “дотриманням” прав людини в державному управлінні в контексті теми дослідження слід розуміти управлінські дії, що по суті та за своїми результатами “не порушують” права людини в тому обсязі, що перебуває в правовому полі; дії з боку державних структур у реалізації ними владних повноважень щодо особи, групи, колективу, народу, що не порушують прав конкретної людини особисто чи як члена вказаних множин. “Забезпечення” прав людини в контексті державного управління розуміється як управлінські дії, спрямовані на формування й реалізацію відповідних (нормативно-правових, організаційних, інституціональних, процедурних тощо) умов щодо дотримання прав людини як владними органами під час реалізації ними владних повноважень, так і членами суспільства у ставленні один до одного, до груп, колективів, народів і між ними, та надання гарантій цих прав згідно з узаконеним обсягом та владними повноваженнями. “Захист” прав людини органами державного управління здійснюється в разі їх порушення й відбувається в межах повноважень, а правова кваліфікація порушення прав людини зумовлює відповідне провадження правоохоронних і судових органів та органів юстиції;
 підходи щодо визначення ефективності державного управління у зв’язку з аргументацією прав людини як фундаментальної основи, мотиву та мети діяльності органів державного управління внаслідок відповідності мети, взаємозумовленості змісту, взаємовідповідності принципів і методів державного управління та концепції прав людини;
 аналіз концепцій європейського управління з позицій прав людини: запропоновано періодизацію процесу їх розвитку з огляду на соціальну складову, що певний час була домінантною для західних концепцій державного управління, і відзначено трансформацію детермінанти управлінських концепцій від соціальних до організаційно-процедурних концептів зі структурно-функціональними, інструментальними й тактичними алгоритмами управлінської діяльності. Доведено, що на певному етапі розвитку державного управління права людини обов’язково повинні бути впроваджені як його теоретико-методологічна основа, а їх дотримання, забезпечення та захист – стати реальним показником ефективності державного управління;
 трактування понять: “governability” – “керованість управління”, що в контексті державного управління розуміється як достатньо високий рівень політичної та інституціональної стабільності, ефективності прийняття рішень та управління на всіх його рівнях, що залежить від якісного рівня управління та зумовлений показниками: інтенсивності наявного попиту на державні політики, інтенсивності політичного конфлікту, місткості інституціональної системи щодо реагування на запит суспільства та доцільності розподілу компетенцій щодо його задоволення між гілками влади, міри автономії, корпоративізму та безпосереднього впливу на всіх рівнях управління, рівня управління в громадянському суспільстві, зокрема щодо можливості здійснювати громадський контроль за державними установами, і ступеня активності громадянського суспільства в діяльності на користь державних інтересів; “governmentality”, що розуміється як “мистецтво управління” і розкриває особливості управління взаємодією в технології влади, технології ринку та технології самореалізації особи за умови, що рушійною силою виступає не стільки верховенство закону, скільки інтерес особистої та громадської користі й особиста відповідальність, яка реалізується відповідно до встановлених норм та самоповаги на основі використання власних можливостей, постійної самооцінки, особистої дисципліни й самовдосконалення; “meta-governance”, що визначається як “управління управлінням”, характерне для наднаціональних фінансових інтеграційних структур в умовах глобалізації, глокалізації та європеїзації управління, інструментом реалізації якого виступає управління взаємодією, зокрема щодо інституціоналізації та реалізації прав людини;
набули подальшого розвитку:
 підходи до класифікації прав людини, зокрема аргументовано, що європейська практика запровадження “іншого виміру прав людини”, зокрема що стосується визнання прав сексуальних меншин, права на життя та на “гідну смерть”, прав на захист ненародженої дитини тощо, спричиняє суспільний резонанс та зумовлює необхідність продовження як дискусій стосовно належності окремих аспектів особистих статусів до концепції прав людини чи до суспільної моралі, так і інституціональних процесів, які вмотивують означення чергової “генерації прав людини”;
 підходи до дослідження прав людини в контексті завдань державного управління: розкрито суть полемічного потенціалу прав людини, зокрема щодо: правозахисних підходів до мети й результатів управлінської діяльності; пріоритетів та обмежень демократії в її взаємодії з правами людини; сумісності принципу державного суверенітету та наднаціонального характеру інституціоналізації прав людини; оцінки діяльності осередків захисту прав людини, яка за певних умов є неоднозначною та потребує значної обережності; наслідків інформаційно-технологічних впливів на суспільство та управління;
 типологія й аналіз стратегії і тактики неурядових структур, що діють у сфері прав людини, як елементу реалізації публічного управління: характерною особливістю функціонування неурядових структур у сучасних умовах є створення міжнародних інформаційних пропагандистських мереж відомих правозахисних організацій, що на національному рівні діють, як правило, за принципом поточної реакції на порушення прав людини, тоді як доцільно перейти до переважно профілактичних запобіжних міжнародних стратегій, реалізація яких можлива за умови тісної співпраці з органами державного управління та місцевого самоврядування. Органам державного управління доцільно заохочувати участь громадян у неурядових структурах, що діють у галузі прав людини, та забезпечувати сприятливі умови для асоціації прав людини в діяльність власних управлінських структур і громадянського суспільства.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні теоретичні положення й висновки дисертаційної роботи втілено в діяльність:
 Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин у частині впровадження в законотворчу діяльність Комітету пропозицій щодо законодавчого врегулювання питань державного захисту і гарантій основних прав людини та громадянина, запобігання порушенню прав національних меншин, здійснення повноважень органів державної влади та їх посадових осіб щодо забезпечення всебічного розвитку й недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (акт про впровадження від 17 жовтня 2013 року № 04-31/13-968 (255394);
 Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя в частині запровадження принципів прав людини та недискримінаційних підходів у діяльність Комітету та відповідних державних служб, використання правозахисних підходів у діяльності органів державного управління на основі прозорості, підзвітності та активної співпраці з громадськістю (довідка про впровадження від 23 вересня 2013 року № 7-445/566);
 Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики в частині здійснення повноважень та при розробці проекту Типового положення про уповноважений орган, при підготовці Меморандуму про взаєморозуміння для української Антикорупційної ініціативи, при опрацюванні змін до Державної програми щодо запобігання і протидії корупції на 2011–2015 рр. (довідка про впровадження від 15 січня 2014 року № 53-10/2);
 Міністерства культури України в роботі над проектом Закону України “Про Концепцію державної етнонаціональної політики” в частині узагальнення досвіду інституалізації прав людини під час формування теоретичних та методологічних засад законопроекту (довідка про впровадження від 9 жовтня 2013 року № 3136/67/13-13);
 Всеукраїнської спеціальної колегії з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю в частині консолідації зусиль у сфері запобігання і протидії корупції шляхом упровадження прав людини як теоретико-методологічної основи державного управління (довідка про впровадження від 27 серпня 2013 року № 1/5/1459);
 Закарпатської обласної державної адміністрації в частині формування інноваційних підходів до взаємодії органів управління з громадськістю на основі прав людини (довідка про впровадження від 23 травня 2013 року
№ 06-20/1318);
 Рівненської обласної державної адміністрації та обласної ради в частині сучасних підходів до взаємодії органів влади з організаціями громадянського суспільства у справі донесення до населення вичерпної інформації про роботу місцевих органів влади (довідка про впровадження від 28 травня 2013 року № 4000/0/01-18/13);
 Волинської обласної державної адміністрації в частині впровадження інноваційних підходів щодо застосування характерних для європейського управління пріоритетів прав людини (довідка про впровадження від 28 травня 2013 року № 3205/58/2-13);
 Академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного в частині невіддільного зв’язку демократії та прав людини, прийняття рішень у військовому управлінні щодо запобігання корупції та порушення статутних відносин (довідка про впровадження від 30 липня 2013 року № 2444);
 Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України в частині підготовки навчальних курсів: “Теорія та історія державного управління”, “Організаційно-правові засади державного управління”, “Концептуальні засади політики та управління”, “Філософські проблеми державного управління”, “Правова та інституціональна системи ЄС” та проміжних і підсумкових звітів науково-дослідницької роботи кафедри європейської інтеграції та права на тему “Теоретико-методологічні засади управління ЄС” (акт про впровадження від 23 травня 2013 року);
 Закарпатського обласного Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в частині обґрунтування правозахисних підходів в управлінській діяльності та модернізації системи державного управління в Україні на основі прав людини як її теоретико-методологічної основи (довідка про впровадження від 11 липня 2013 року № 181);
 міського голови та міськвиконкому м. Сарни Рівненської області в частині розвитку партнерства, співпраці з громадськими організаціями в реалізації прав людини, безпеки людини, верховенства права (акт про впровадження від 12 липня 2013 року);
 Стрийської райдержадміністрації в частині впровадження правозахисних підходів в управлінській діяльності на основі поваги до гідності людини та недискримінаційної практики надання адміністративних послуг (акт про впровадження від 15 січня 2013 року);
 громадської організації “Українська справа” (Львів) у частині основоположних позицій прав людини в концепціях публічного управління та запровадження профілактичних стратегій у діях громадських організацій на основі взаємодії з органами державного управління та місцевого самоврядування щодо дотримання та захисту прав людини (довідка про впровадження від 23 липня 2013 року № 4);
 Львівської обласної громадської організації “Округ” (Львів) у частині впровадження прав людини, верховенства права та безпеки людини як пріоритетних напрямів діяльності (довідка про впровадження від 24 лютого 2011 року № 5-13);
 Української професійної спілки працівників річкового транспорту “Укркомфлот” у частині запровадження правозахисних підходів у захисті соціально-економічних прав, галузевих і трудових інтересів членів профспілки в державних органах та в органах місцевого самоврядування, у відносинах із роботодавцем та з об’єднаннями громадян; у частині заохочення громадян до участі в діяльності неурядових структур, що діють у галузі прав людини, та впровадження прав людини в діяльність профспілки (довідка про впровадження від 13 серпня 2013 року № 1/2-66);
 Львівської міської молодіжної громадської організації “Генерація-плюс” у частині визнання та запровадження запобіжних дій та профілактичних стратегій дотримання прав людини в діяльності громадської організації; втілення принципів прав людини в пріоритети управлінської діяльності всіх рівнів управління (довідка про впровадження від 12 липня 2013 року № 1-13).
Розроблені теоретико-методологічні положення, висновки та рекомендації дисертаційного дослідження можуть бути використані в наукових дослідженнях проблем державного управління, у навчальних закладах та структурах підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування в частині впровадження прав людини як теоретико-методологічної основи державного управління, органічної складової управлінських процесів щодо їх універсального мотиву та очікуваного результату.
Розроблені теоретико-методологічні та прикладні положення можуть бути реалізованими на практиці та сприяти модернізації системи державного управління України.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане здобувачем самостійно. Дисертація містить ідеї, положення, висновки та наукові результати, отримані безпосередньо автором, який є учасником їх упровадження.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження оприлюднено на науково-практичних конференціях за міжнародною участю: “Демократичні стандарти професійного навчання та діяльності публічних службовців: теорія та практика” (Львів, 2007); “Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія, методологія та практика: ефективність державного управління” (Львів, 2008); “Демократичне врядування в контексті глобальних викликів та кризових ситуацій” (Львів, 2009); “Реформування системи державного управління та державної служби: теорія і практика” (Львів, 2010, 2011); “Модернізація системи державного управління: теорія і практика” (Львів, 2012, 2013); “Актуальні питання, проблеми та перспективи розвитку гуманітаристики у сучасному інформаційному просторі: національний та інтернаціональний аспекти” (Рубіжне, 2012, 2013); “Релігія, релігійність, філософія та гуманітаристика у сучасному інформаційному просторі: національний та інтернаціональний аспекти” (Рубіжне, 2012, 2013); “Європейський Союз – Польща – Україна: суспільно-політичний, соціально-економічний та управлінський аспекти співпраці” (Львів, 2013); “Модернізація державного управління та європейська інтеграція України” (Київ, 2013); “Внутрішні й зовнішні аспекти євроінтеграційної політики України” (Київ, 2013); “Державне управління та місцеве самоврядування: історія та сучасність” (Харків, 2013).
Публікації. Основні наукові результати дисертаційної роботи висвітлені в індивідуальній монографії (загальний обсяг – 18,33 обл.-вид. арк.), 21 статті у наукових фахових виданнях із державного управління, а також у 5 статтях, що опубліковані в наукових періодичних виданнях інших держав з напряму, за яким підготовлено дисертацію, 12 тезах доповідей на наукових конференціях за міжнародною участю.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 539 сторінок, з них 431 сторінка основного тексту. Список використаних джерел налічує 727 найменувань.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та нове розв’язання актуальної проблеми в галузі науки “Державне управління” щодо наукового обґрунтування прав людини як теоретико-методологічної основи державного управління на основі визначення концептуальних засад дослідження прав людини в державному управлінні; аналізу джерел формування й інституціоналізації прав людини в процесах європейського державотворення та державного управління; аналізу теоретичних засад державного управління на основі пріоритетів прав людини в країнах ЄС; визначення тенденцій розвитку публічного управління у взаємодії з міжнародними неурядовими організаціями та їх мережами, що діють у сфері захисту прав людини, та дотримання прав людини в умовах інформаційно-технологічних впливів на суспільство та управління.
Отримані узагальнюючі результати дають підстави сформулювати відповідні висновки та розробити рекомендації, що мають теоретичне й практичне значення.
1. На основі аналізу теоретико-методологічних основ прав людини і державного управління доведено кореляцію теоретико-методологічних засад прав людини та державного управління: права людини транспонують основні принципи, зокрема принцип особистої гідності людини, принципи рівності перед законом та недискримінаційного підходу в управлінських діях тощо, у пріоритети державного управління, що зумовлює задоволення суспільних потреб і узгодження економічних, політичних та ідеологічних підходів до реалізації влади.
Доведено, що дотримання та захист прав людини є детермінантою ефективності органів державного управління, пов’язаного з концепцією прав людини різними формами функціональних, статистичних, причинно-наслідкових зв’язків, що підтверджує органічність і логічність упровадження прав людини як теоретико-методологічної основи державного управління, тобто його необхідність, можливість та доцільність.
2. Розкрито неоднозначність співвідношення демократії та процесів реалізації державного управління на засадах прав людини. Концепція прав людини невіддільна від демократії й у демократичному суспільстві вмотивовує управлінські дії та надає їм довершеного змісту, а визначення неоднозначних аспектів дає змогу уникнути спрощення та популізму в процесі її реалізації органами державного управління.
Аргументовано, що активна участь громадян у формуванні демократичних засад суспільства і держави, що становлять саму суть демократії, ще не гарантує дотримання державою прав людини; права людини навіть у демократичному суспільстві не задовольняють потреб рівності, зокрема щодо статусу народження, умов життя, процвітання, взаємовідносин з іншими людьми, пошуку сенсу життя тощо. Безумовність дотримання прав і свобод людини та невідворотність відповідальності за їх порушення на всіх без винятку рівнях владної ієрархії – це ідеал, до якого прагнуть усі демократичні суспільства. Досяжність цього ідеалу зумовлюється на загал розвиненістю правової системи, рівнем організаційної культури та моральними засадами суспільства, що становлять основи акцептованого суспільством алгоритму взаємовідносин особи та держави на засадах демократичних процедур. Випадки зловживання владою та порушення прав людини характерні, хоча й різною мірою, для всіх держав, що підтверджує необхідність продовження теоретичних досліджень у галузі прав людини, зокрема в межах філософії державного управління, теорії та методології державного управління й публічного адміністрування.
3. На основі аналізу наукових джерел визначено, що формування концепції прав людини – закономірний історичний процес, зумовлений динамікою розвитку європейського державотворення та державного управління, зокрема щодо взаємодії держави й особи в межах означеної автором парадигми: людина – ідея Бога; ідея Бога – держава; держава – людина; держава – суспільство, що складалась у процесі самоусвідомлення людиною особистої індивідуальності, правосуб’єктності та володіння правами людини, які виступали іманентною складовою процесу реалізації влади та управління зі зміщенням акцентів у межах парадигми на людину як вирішальний чинник розвитку держави та управління.
Обґрунтовано, що визначальним етапом формування концепції прав людини була Велика французька революція. Найбільш цінне й принципове її значення полягало в проголошенні людських прав, яке в підсумку зумовлювало її виправдання і привабливу силу попри подальші терор і диктатуру. Аналіз статей Декларації прав людини і громадянина 1789 р. свідчить про актуальність указаних настанов для багатьох країн сучасності та необхідність зрозуміти причини, за яких вони досі ще не втілені в життя. Визначено, що одним із головних недоліків історичної практики державного управління та судових органів було й залишається те, що уряди обмежувались деклараціями і не завжди забезпечували норми законів механізмами їх реалізації. Це недолік у діяльності органів державного управління, що характерний для багатьох управлінських ситуацій, виправлення якого перебуває винятково в площині професіоналізму, наполегливої цілеспрямованої праці та зацікавленості в стабільній правовій основі функціонування держави.
Досвід Великої французької революції з огляду на актуальність та потужний полемічний потенціал доцільно включити в курс підготовки державних службовців не тільки в його юридичних аспектах, а й у контексті дослідження теорії державного управління на основі прав людини та перспектив їх реалізації в сучасній практиці державного управління.
4. Узагальнення досвіду інституціоналізації прав людини на глобальному, регіональному та національному рівнях у контексті транспонування пріоритетів прав людини в теорію та практику європейського управління дало підстави зробити висновок щодо результатів функціонування системи інституцій та нормативно-правової бази захисту прав людини в тісному взаємозв’язку на всіх рівнях управління, що ініціюють позитивні інституціональні зміни, зміцнення демократії та впровадження прав людини в процеси державного управління на національному рівні. Інституціоналізація прав людини, для якої характерні універсальність норм із прав людини, толерантне законодавство, ключова роль неурядових організацій, а також зміна характеру державного суверенітету, є іманентною складовою та універсальною основою глобальної інституціоналізації, яку можна розглядати як цілком реальну перспективу світового співтовариства.
Документи, розроблені та прийняті міжнародною спільнотою у сфері прав людини, універсалізують підходи та типізують проблеми в цій галузі й служать як конкретними стандартами функціонування суспільства, так і дороговказами органам державного управління. Дослідження процесів і наслідків інституціоналізації прав людини на всіх адміністративних рівнях є перспективним напрямом подальших досліджень у галузі науки державного управління.
5. Проаналізовано процес формування теоретичних засад та пріоритетів державного управління європейських країн, що розвивався одночасно з інституціоналізацією прав людини і був нею зумовлений, зокрема щодо прав людини як універсальної теоретико-методологічної основи управлінської діяльності. Закономірність цього процесу доведена на основі аналізу інноваційних підходів у європейському управлінні, де пріоритети прав людини сприймаються як органічні, логічні та безальтернативні. Доведено, що на певному етапі розвитку державного управління права людини обов’язково мають бути впроваджені як його теоретико-методологічна основа, а їх дотримання, забезпечення та захист – стати реальним показником ефективності влади.
Визначено характерні для сучасного етапу розвитку більшості концепцій державного управління країн ЄС чинники, серед яких: інтеграція, права людини та інформаційно-технологічні зміни. Дія означених чинників зумовлює трансформацію детермінанти сучасних концепцій державного управління від соціальних до організаційно-процедурних концептів, що наголошує на визначальній ролі органів державного управління в досягненні позитивних ідеалів сучасного європейського суспільства, ґрунтованих на ідеї прав людини. Поглиблення процесів глобалізації та підвищення ролі прав людини в міжнародному та національному контекстах, домінування ідеї дотримання прав людини над міркуваннями політичної доцільності на всіх рівнях управління зумовлюють необхідність втілення прав людини як теоретико-методологічної основи в теорію та на основі демократичних цінностей в практику державного управління в Україні.
Доведено, що це – обов’язковий етап модернізації вітчизняної системи державного управління, зокрема в контексті євроінтеграційних прагнень та перспектив нашої держави. Для України досвід європейського управління другої половини ХХ ст. пропонує два важливих аспекти: по-перше, необхідно формувати концептуальні засади державної політики, достатньо чітко визначаючи не тільки загальну мету, а й ті інструменти, що здатні забезпечити її реалізацію. Програми уряду повинні мати наукове обґрунтування та розроблені механізми реалізації зі зрозумілими для суспільства пріоритетами як на стратегічному, так і на тактичному рівні. По-друге, існує певний алгоритм, певна черговість урядових кроків, що виключає хаотичність владного імпульсування. За будь-яких науково обґрунтованих концепцій управління першими повинні бути реалізовані ті з них, які будуть спрямовані на підвищення рівня добробуту населення.
6. Визначено пріоритетні напрями модернізації системи державного управління в Україні, в яких права людини повинні посідати основоположну позицію щодо політичних та інституціональних процесів, зумовлюючи правозахисні підходи у функціонуванні демократичних суспільних інститутів за істотної участі громадськості в розробці державних політик; наданні адміністративних послуг на основі безумовної поваги до прав людини; забезпеченні верховенства права шляхом проведення правових реформ та підвищення рівня інформованості громадськості щодо національної та міжнародної правової бази, створення реального потенціалу інституціональних реформ; боротьбі з корупцією через створення формальних та неформальних інститутів і механізмів обміну інформацією та моніторингу використання державних коштів.
У запропонованій автором просторовій Моделі зв’язку та взаємодії прав людини і державного управління на національному рівні розкрито потенціал прав людини як теоретико-методологічної основи державного управління: права людини та державне управління при взаємодії щодо демократії та верховенства права створюють потужний демократичний потенціал, який спрямовується на державне управління національного рівня, зміцнює його демократичні можливості та правову природу, а досягнення національного рівня навзаєм живлять інтеграційні структури не тільки щодо вирівнювання умов і досвіду управління, а й збагачують їх власним досвідом. Якщо ці процеси відбуваються в часі та просторі, то забезпечують суспільству стабільну основу, а управлінню – глобальний результат взаємозбагачення та прогресу.
7. Розкрито потенціал неурядових організацій, що діють у сфері прав людини, як елементу реалізації публічного управління, визначено роль правозахисних осередків європейських країн “народної демократії” в поваленні комуністичних режимів та об’єднанні Європи. Унаслідок діяльності структур правозахисного руху різного масштабу та охоплення в європейських країнах “радянського диктату” часів існування біполярного світу юридичні та моральні норми концепції прав людини в об’єднаній Європі сприймаються як загальне колективне розуміння відповідної поведінки, а наслідки їх запровадження можуть бути емпірично сприйняті та усвідомлені суспільством як традиційна практика.
Визначено сучасні тенденції в розвитку неурядових структур, що мають суперечливе спрямування, оскільки зберігається суттєвий розрив між надто активною урядовою та громадською риторикою щодо глобального поширення концепції прав людини та динамікою і масштабами їх порушень, що характерні більшою чи меншою мірою для всіх країн; прагнення цих організацій поширити впливи на місцевому рівні зумовлюють створення пропагандистських мереж, які, натомість, як правило, діють за сценаріями та в проблематиці, продиктованій центральним офісом, тобто залишаються далекими від місцевих справ.
8. Визначено інноваційні підходи в регулюванні інформаційного простору на засадах дотримання та захисту прав людини в умовах неоднозначних впливів інформаційно-технологічних змін на суспільство та владу. Позитивні впливи сприяють наближенню державних інституцій до населення, розширенню та активізації освітньої і виховної управлінських практик, перетворенню окремих індивідів у свідомих власних прав, свобод і можливостей громадян. Як наслідок – державні інституції здатні запропонувати суспільству нову парадигму управління на основі взаємодії з населенням, що усвідомлює права людини як іманентну властивість особистої громадянськості та створює реальне, а не теоретичне чи тільки деклароване громадянське суспільство.
Установлено, що глобальними тенденціями є: регулювання інформаційного простору з метою захисту його універсальності, цілісності та відкритості; вироблення стратегії розробки типового законодавства щодо кіберзлочинності; захист прав окремих користувачів від наслідків неналежного використання віртуального простору на засадах поваги до гідності людини та її початкової автономності, дотримання солідарності та соціальної справедливості; забезпечення вільного і рівного доступу та збереження чисельності джерел.
Суть питань безпеки перебуває в площини не стільки можливості приховати інформацію, скільки спроможності органів державного управління убезпечити й контролювати її зберігання та доступ. Намагання органів влади упорядкувати користування Інтернетом повинно базуватися на принципі підтримання постійного діалогу із зацікавленими професійними та громадськими спільнотами: з метою забезпечення необхідної міри легітимності та принципів гласності, за яких кожен має знати правила, а їх зміст повинен відповідати чинним правовим нормам. Розкрито потенціал “співрегулювання” мережі, що є альтернативним шляхом “демократії участі” і може доповнювати діяльність органів влади.
Зроблено припущення, що доцільно стримувати очікування щодо регулювання і контролю Інтернету за допомогою досконалих правил і норм. Натомість, зберігаючи певний чинник ризику, можна зосереджувати увагу на питаннях безпеки і реагувати на явні загрози.
Права людини як теоретико-методологічна основа державного управління зумовлюють інноваційні позиції органів влади щодо регулювання інформаційного простору на засадах поваги до гідності людини та недискримінаційних підходів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авер’янов В.Б. Структурно-функціональна характеристика апарату державного управління /В.Б.Авер’янов // Державне управління: теорія і практика [Текст] / за заг. ред. В.Б.Авер’янова. – К. : 1998. – С. 149–150.
2. Аврамова О. Четверте покоління прав людини: постановка проблеми / О.Аврамова, О.Жидкова // Право України. [Текст] – 2010. – № 2. – С.101–107.
3. Адміністративно-територіальна реформа в Україні: політико-правові проблеми : монографія /І.О.Кресіна, А.А.Коваленко, К.М.Вітман та ін. ; за ред. д. політ. н., проф., акад. І.О.Кресіної. – К. : Логос, 2009. – 476 с.
4. Адміністративно-правове забезпечення прав і свобод людини та громадянина [Текст] / І. Ієрусалімова. – К. : Знання, 2007. – 223 с.
5. Актуальные проблемы изучения истории Великой французской революции (материалы “круглого стола” 19–20 сентября 1988 г.). [Текст] – М. : Мысль, 1989. – 348 с.
6. Алексеева Л. М. История инакомыслия в СССР. Новейший период. [Текст] / Л. М. Алексеева –Вильнюс ; М. : Весть, 1992. – 352 с.
7. Алексі Р. Існування прав людини / Р. Алексі // Право України. – 2011. – № 8. – С. 115–120.
8. Американська Декларація Прав і Обов’язків Людини від 30. 04. 1948 р. – Богота, Колумбія [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://constituanta.blogspot.com/2011/02/blog-post_27.html.
9. Американська конвенція про права людини, 1969 р., Сан-Хосе, Коста-Ріка [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://constituanta.blogspot.com/2011/02/blog-post_27.html. – Заголовок з екрана.
10. Аннерс Э. История европейского права. [Текст] / Э. Аннерс. М. : Наука, 1994. – 398 с.
11. Античная демократия в свидетельствах современников [Текст] / изд. подгот. Маринович Л.П., Кошеленко Г.А. – М. : ЛАДОМИР, 1996. – 383 с.
12. Антология мировой правовой мысли [Текст] в 5 т. Т. 3 : Европа. Америка : XVII XX вв. / рук. науч. проекта Г. Ю. Семигин. – М. : Мысль, 1999. 829 с.
13. Антология мировой философии. В 4-х томах. Т. 1, ч. 1 и 2. М., “Мысль”, 1969. (АН СССР. Ин-т философии. Философ. наследие). Т. 1. Философия древности и средневековья. Ред. коллегия: В. В. Соколов (ред.-составитель первого тома и авт. вступит. статьи) и др. 1969. 936 с.
14. Антонович М. М. Україна в міжнародній системі захиступрав людини : Теорія і практика [Текст] : монографія. / М. М. Антонович – К. : КМ Академія, 2007. – 384 с.
15. Аристотель. Політика [Текст] : / Аристотель ; пер. з давньогр. – К. : Основи, 2003. – 239 с.
16. Асмус В.Ф. Декарт [Текст] / В.Ф. Асмус – М . : Высшая школа, 2006. – 335 с.
17. Атаманчук Г. В. Сущность государственной службы: история, теория, закон, практика [Текст] : монография. – М. : РАГС, 2003. – 268 с.
18. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления [Текст] : кур. лекц. / Г.В.Атаманчук. – изд. 2-е, доп. – М. : Омега-Л, 2004. – 320 с.
19. Африканська Хартія Прав Людини і Народів 1981 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : leksika.com.ua/12441119/
legal/afrikanska_hartiya_prav_1981. – Заголовок з екрана.
20. Бакуменко В. Д. Теоритичні та організаційні засади державного управління [Текст] : навч. посіб. / В.Д.Бакуменко, П.І.Надолішній. – К. : Міленіум, 2003. – 256 с.
21. Баранов Н. А. Современная демократия : эволюционный подход [Текст] / Н. А. Баранов ; Балт. гос. техн. ун-т. СПб. : 2007. 208 с.
22. Баранов Н. А. Трансформации современной демократии [Текст] / Н.А.Баранов –СПб. : БГТУ, 2006. – 215 с.
23. Батанов О. Місцевий уповноважений з прав територіальної громади в механізмі захисту прав людини (проблеми теорії та практики) /О.Батанов // Право України [Текст]. – 2001. – № 2. – С. 43.
24. Баштанник В. Інституціоналізація правозахисної функції влади як напрям гуманізації публічного управління: досвід Європейського Союзу для України [Текст] /В.Баштанник [Текст] // Державне управління та місцеве самоврядування : збірн. наук. пр. – Д. : ДРІДУ НАДУ, 2011. – Вип. 1. – С. 87 – 97
25. Беляневич О. Про застосування практики Європейського суду з прав людини як джерела права /О.Беляневич // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка [Текст] – 2009. – Вип. 81. – С. 32–39. –(Серія “Юридичні науки”).
26. Берталанфи Л. Общая теория систем Критический обзор / Л.Берталанфи // Системные исследования [Текст] : ежегодник. – М. : Наука, 1969. – С. 30 – 54.
27. Бессарабов В. Понятие прав и свобод человека и гражданина / В. Бессарабов // Философские науки [Текст]. – 2002. – № 4. – С. 12–18.
28. Бесчастний В. М. Громадські об’єднання в Україні [Текст] : навч. посіб. /В.М.Бесчастний (ред. Філонов О.В., Субботін В.М. [та ін.]). К. : Знання, 2007. 415c.
29. Білоскурська О. Питання типології конституційних обов’язків людини і громадянина / О.Білоскурська // Юридична Україна. 2010. № 9. С. 21 24.
30. Білоскурська О. Утвердження та забезпечення прав і свобод людини головний обов’язок держави / О.Білоскурська // Право України [Текст]. 2011. № 7. С. 169 174.
31. Білошицький С. Еволюція і проблеми ствердження нормативної та емпіричної ліберально-демократичних концепцій прав людини / С.Білошицький // Історичний журнал [Текст]. 2008. № 6. С. 73 82.
32. Бовыкин Д. Ю. Революция окончена? Итоги Термидора [Текст] / Д.Ю.Бовыкин. М. : Изд-во Моск. ун-та, 2005. 320 с.
33. Бодрийяр Ж. Символический обмен и смерть [Текст] / Ж.Бодрийяр. М. : Добросвет, 2000. 387 с.
34. Бодрийяр Ж. Система вещей. [Текст] / Ж.Бодрийяр. М. : Рудомино, 2001. 224 с.
35. Бойко Н. Л. Социальный контроль и демократизация общества [Текст] / Н.Бойко ; НАН України, Інститут соціології. К.: Ін-т соціології НАН України, 2007. 271 с.
36. Бойцова В. В. Правовой институт омбудсмена в системе взаимодействия государства и гражданского общества [Текст] : (автореф. дис. на соиск. уч. ст. д. ю. н.) / В. В. Бойцова. М. : 1995. 45 c.
37. Болтер Дж. Степени свободы / Дж. Болтер // Университетская площадь [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www.ppc.vsu.ru/almanah/pdf/2010-01-22.pdf. – Заголовок з екрана.
38. Браун М. П. Посібник з аналізу державної політики [Текст] / Браун М. Пол. ; пер. з англ. К. : Вид-во “Основи”, 2000. 243 с.
39. Бреннан Дж. Причина правил. Конституционная политическая экономия [Текст] / Бреннан Дж.; Бьюкенен Дж. СПб. : Экономическая школа, 2005 272 с.
40. Брюґґер В. Образ людини у концепції прав людини / В.Брюґґер // Проблеми філософії права. [Електронний ресурс] / пер. В. С. Бігун. 2003. Т. 1. C. 137 169. Режим доступу : www.bihun.info. – Заголовок з екрана.
41. Бутирська Т. Концептуальні засади стратегії розвитку державного управління в Україні // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. ОРІДУ / [голов. ред. М.М. Іжа]. Вип. 1 (49). – Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2012. – С. 14–17
42. Бьокенфьорде Е.-В. Чи є демократія необхідною вимогою прав людини? / Бьокенфьорде Е.-В. // Філософія прав людини [Текст] пер. з нім. ; ред. : Штефан Госепат, Георг Ломанн. –К. : Ніка-Центр, 2008. –C. 168 –170.
43. Валевський О. Культурна політика як творення архетипів модернізації українського суспільства // Публічне управління : теорія та практика : збірник наукових праць Асоціації докторів наук з державного управління. – Х. : Вид-во “ДокНаукДержУпр”. – Спеціальний випуск – 2013. – 272 с.
44. Валлерстайн И. Социальное изменение вечно? Ничто никогда не изменяется? / И. Валлерстайн. Матер. кругл. ст. // Социология и реальность. [Текст] М. : Наука, 1997 № 10, II. С. 82 96.
45. Василенко И. А. Административно-государственное управление в странах Запада: США, Великобритания, Франция, Германия [Текст] / И.А.Василенко. изд. 2-е, перераб. и доп. М. : Издательская корпорация “Логос”, 2001. С. 214.
46. Васильев А. В. Государство, право и личность / А.В.Васильев // В мире права [Электронный ресурс]. 2000. № 2. Режим доступа : http://www.lawcenter.ru/publisher/c1.htm. – Заголовок з екрана.
47. Вдовичин І. Я. Свобода особи в правій українській політичній думці (20 30 рр. ХХст.) [Текст] : монографія / І. Я. Вдовичин. Івано-Франківськ : МістоНВ, 2010. 512 с.
48. Венгеров А.Б. Теория государства: ученик для юр. вузов. – М. , 2004. – 528 с.
49. Висновок Парламентської Асамблеї Ради Європи № 190 (1995) щодо вступу України до Ради Європи / Страсбург, 26 вересня 1995 р. [Электронный ресурс]. Режим доступа :zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_590
50. Войтович Р. В. Вплив глобалізації на систему державного управління (теоретико-методологічний аналіз) [Текст] : монографія / за заг. ред. д-ра філос. н., проф. В. М. Князєва. К. : Вид-во НАДУ, 2007. 680 с.
51. Впровадження моніторингових схем в установах Міністерства у справах сім’ї, молоді і спорту: наук-практ. посібник, ХІСД. – К.: Студія Колаж, 2009 р. – 113 с.
52. Всеобщая декларация прав человека // Жданов Н. В. Исламская концепция миропорядка. [Текст] / Н. В. Жданов. М. : Междунар. отнош., 1991. С. 194.
53. Всесвітня декларація про забезпечення, виживання, захисту та розвитку дітей (Генеральна асамблея ООН, 30.09.1990 р.) [Електронний ресурс]. Режим доступу : http:zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_075. – Заголовок з екрана.
54. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості: дослідження категорії громадянське суспільство [Текст] / Ю. Габермас ; пер. з нім. А. Онишко ; ред. М. Прихода. –Львів : Літопис, 2000. –318 с.
55. Галузь науки “Державне управління” в Україні: стан, проблеми та перспективи розвитку : нац. наук. доп. [Текст] / редкол. : Ю. В. Ковбасюк, К. О. Ващенко, Ю. П. Сурмін та ін.; за заг. ред. д-ра наук з держ. упр., проф. Ю. В. Ковбасюка, д-ра політ. наук, проф. К. О. Ващенка, д-ра соц. наук, проф. Ю. П. Сурміна (кер. проекту), д-ра наук з держ. упр., доц. О. М. Руденко (координатор проекту). –К. : НАДУ, 2012. –184с.
56. Гегель Г. В. Ф. Философия права [Текст] / Г. В. Ф. Гегель. М. : Мысль, 1990. –526 с.
57. Гэлбрейт Дж.К. Какова американская модель на самом деле? Мягкие бюджеты и кейнсианская деволюция // Логос. [Текст]– 2003.– № 2.– С. 13–30.
58. Герасименко Є. Права людини та підзвітність органів влади в Україні (результати дослідження) [Текст] / Герасименко Є., Коноплицька Т., Привалов Ю. [та ін.] ; Ю. Саєнко (ред.) ; НАН України ; Інститут соціології. Центр соціальних експертиз. К. : ПЦ “Фоліант”, 2003. 184 с.
59. Гнатовський М. Конвенція “європейського правового простору” в контексті проблем європейської інтеграції / М. Гнатовський. – Право України. Юридичний журнал [Текст] : наук.-практ. фах. вид. – К. : Право України, 2003. – № 1 – С .133–135.
60. Гоббс Т. Левіафан, або Суть, будова і повноваження держави церковної і цивільної [Текст] / Т. Гобс; Тамара Польська наук. ред. ; пер. з англ. Ростислав Димерець. –К. : Дух і Літера, 2000. – 600 с.
61. Голобуцкий А. Информатизация, глобализация и ближайшее будущее человечества [Текст] / А. Голобуцкий, О. Шевчук –М. : ЮКТА-ПРЕСС, 2004. –550 с.
62. Головатий С. П. Верховенство права : глухі кути вітчизняної юридичної доктрини // Наукові записки НаУКМА. Юридичні науки [Текст]. 2008. Т. 77. С. 31–36.
63. Головаха Є. Українське суспільство 1992 2008: Соціологічний моніторинг [Текст] / Є. Головаха, Н. Паніна. – К. : Інститут соціології НАН України, 2008. – 85 с.
64. Головченко В. В. Право в житті людини: Статті [Текст] / В. В. Головченко В. Ф. Сіренко (відп. ред.). К. : Оріяни, 2005. 336 с.
65. Гончаренко О. М. Права людини в Україні [Текст] : навч. посіб. К. : Знання, 2008. 207 с.
66. Государственная политика и управление [Текст] : в 2-х ч. Ч. 1 : Концепции и проблемы государственной политики и управления / под ред. Л.В.Сморгунова. М.: РОССПЭН, 2006. 475 с.
67. Государственное право Германии [Текст] : в 2-х т. Т. 2. / Сокр. пер. немецкого семитомного изд. – М. : Ин-т гос-ва и права РАН, 1994. 318 с.
68. Ґоше М. Демократія проти себе самої [Текст] / М. Ґоше ; пер. з фр. К. : Український Центр духовної культури, 2006. 376 с.
69. Григонис Э.П.Конституционное право зарубежных стран [Текст] кур. лекц. / Э. П. Григонис, В. Л. Григонис. –СПб. : Питер, 2002. – 416 с.
70. Гриффин Р. Палингенетическое политическое сообщество: переосмысление легитимации тоталитарных режимов в межвоенной Европе / Р. Гриффин ; пер. А. Шеховцова // Вопросы философии [Текст]. 2006. –№ 12. –С. 51 –63.
71. Гриффин Р. Революция правых: фашизм [Электронный ресурс] / пер. К. Метлова Режим доступа : http://www.zarodinu.org/revprav.htm. – Заголовок з екрана.
72. Грицяк І. А. Європейське управління: теоретико-методологічні засади [Текст] : монографія / І. А. Грицяк. К. : Вид-во “К.І.С.”, 2006. 398 с.
73. Грицяк І. А. Розвиток європейського управління в контексті впливу на державне управління в Україні [Текст] : автореф. дис. на здоб. наук. ступ. д-ра наук з держ. упр. : спец. 25.00.01 “Теорія та історія державного управління” / Грицяк І. А. ; Національна академія держ. управління при Президентові України. –К. : 2006. –36 с.
74. Грищук О. В. Людська гідність у праві: філософські проблеми [Текст] / О. В. Грищук. К. : Атіка, 2007. 432 с.
75. Грищук О. В. Особливості закріплення ідеї людської гідності у правових актах Ради Європи / О. В. Грищук. – Університетські наукові записки [Текст] : часоп. Хмельниц. ун-ту упр. та права/ Хмельниц. ун-т упр. та права, Нац. акад. держ. упр. при Президентові України, Ін-т законодавства Верхов. Ради України. – Хмельницкий : 2013г. № 1 С. 360-367.
76. Грищук О. Людська гідність у праві: філософський аспект [Текст] : автореферат дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.12 Філософія права / О. В. Грищук. Х. : Б. в., 2008. 36 с.
77. Громадянське суспільство в сучасній Україні: специфіка становлення, тенденції розвитку [Текст] / за заг. ред. Ф. М. Рудич. К. : Парламентське видавництво, 2006 412 с.
78. Громадянське суспільство як здійснення свободи. Центрально-східноєвропейський досвід [Текст] : зб. наук. пр / за ред. А. Карася Львів : Львівський національний університет ім. І. Франка, 1999. 384 с.
79. Гроций Г. О праве войны и мира. Три книги, в которых объясняются естественное право и право народов, а также прин¬ципы публичного права [Текст] / Г. Гроций ; пер. с лат. A. JI. Саккетти. –М. : 1994. 868 с.
80. Губенко М. М. Теоретико-правові проблеми гарантії прав і свобод людини і громадянина [Текст] : монографія / М. М. Губенко К. : 2001. 218 с.
81. Гудима Д. А. Права людини: антрополого-методологічні засади дослідження / Д. А. Гудима // Праці Львівської лабораторії прав людини і громадянина Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування академії правових наук України [Текст] / редкол. : П. М. Рабінович голов. Ред.) та ін. –Львів : Край, 2009. –392 с. –Серія І. Дослідження та реферати. –Вип. 20.
82. Гудима Д. Деякі новели в інтерпретації поняття “суб’єкт права”: абсурдні чи перспективні? / Д. Гудима // Право України [Електронний ресурс]. –2010. № 2 Режим доступу : http://www.info-pressa.com/article-209.html. – Заголовок з екрана.
83. Гуренко М. М. Розвиток політико-правової думки про гарантії прав і свобод людини та громадянина [Текст] / Гуренко М. М. К. : Логос, 2002. 252 с.
84. Гуренко М. Теоретико-правові проблеми гарантії прав і свобод людини і громадянина [Текст] : монографія / М. Гуренко. –К. : Атіка, 2001. 252 с.
85. Гурне Б. Державне управління [Текст] / Б. Гурне ; – пер. з франц. В. Шовкуна. К. : Вид-во “Основи”, 1993. 165 с.
86. Гурська Т. Право на здоров’я в системі особистих немайнових прав / Т. Гурська // Підприємництво, господарство і право. [Текст] – 2002. – № 6. – С. 38-39.
87. Гьоффе О. “Трансцендентальний обмін фігура легітимації прав людини?” / О. Гьоффе // Філософія прав людини [Текст] / за ред. Ш. Ґосепата та Ґ. Ломанна ; пер. з нім. О. Юдіна та Л. Доронічевої. К. : Ніка-Центр, 2008. С. 32 34
88. Давидова М. В. Права людини та громадянина в сучасних демократіях [Текст] : / автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.02 / М. В. Давидова ; Миколаїв. держ. гуманіт. ун-т ім. П. Могили. Миколаїв : 2004. 16 с.
89. Даль Р. Демократия и ее критики [Текст] / Р. Даль пер. с англ. ; под ред. М. В. Ильина. М. : Российская политическая энциклопедия, 2003. 576 с.
90. Данільян О.Г., Дзебань. Національна безпека України [Текст]. – Х.: ХВУ, 2001. – 176 с.
91. Дарендорф Р. Элементы теории социального конфликта / Р. Дарендорф // Социс (Социологические исследования) [Текст]. 1994. № 5. С. 142 147.
92. Дегтярев А. А. Основы политической теории [Текст] / Дегтярев А .А. –М. : Высшая школа, 1998. 239 с.
93. Декларация и программа действий в области культуры мира [Текст]. Информационный центр ООН. –М. : Весь Мир, 1999. С. 327 332.
94. Декларация о европейской политике в области новых информационных технологий // Дипломатический вест ник [Текст]. 1999. № 6. С. 37 39.
95. Декларация о защите всех лиц от пыток и других жестоких, бесчеловечных или унижающих достоинство видов обращения и наказания // Резолюция 3452 (XXX) Генеральной Ассамблеи ООН Организация Объединенных Наций [Электронный ресурс] / Генеральная Ассамблея. Официальные отчеты. Тридцатая сессия. Дополнение № 34 (А/10034). – С. 118, 119. – Режым доступа : www.un.org/ru/documents/
decl_conv/declarations/torture.shtml‎. – Заголовок з екрана.
96. Декларация прав Виргинии (1776) // Еллинек Г. Декларация прав человека; Конвенция о защите прав человека и основних свобод [Текст] / сост. Ю. Н. Оборотов ; [репринтное воспроизведение узд.1906 г.]. Одесса : Юридична література, 2006. 136 с.
97. Декларація прав людини і громадянина (Déclaration des Droits de l’Homme et du Citoyen) (1789) – Електронний ресурс/ Режим доступу: http://www.hai-yzhnyk.in.ua/doc2/1793%20%2806%29%2024.dekl.prav.php. – Заголовок з екрана.
98. Декларация принципов терпимости // Резолюция 5.61 Генеральной конференции ЮНЕСКО (28 сессия Генеральной конференции Париж. 25 октября 16 ноября 1995 г. – [Электронный ресурс]. Режим доступа : http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/declarations/toleranc.shtml. – Заголовок з екрана.
99. Декларація ООН про боротьбу з корупцією і хабарництвом у міжнародних комерційних операціях // Резолюція 51/191 Генеральної Асамблеї ООН від 16.12.1996 р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_369. – Заголовок з екрана.
100. Декларація прав людини і громадянина // Конституційний Акт 1793 р. (Declaration des droits de L’Homme et du Citoyen. Constitution de 1793 ou de l’an I) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc2/1793 (06) 24.dekl.prav.php. – Заголовок з екрана.
101. Декларація про викорінення насильства по відношенню до жінок // Резолюція Генеральної Асамблеї №48/104 від 20. 12. 1993 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws. – Заголовок з екрана.
102. Декларація про запобігання та зупинення сексуальної експлуатації дітей та підлітків Третього Світового Конгресу проти сексуальної експлуатації дітей та підлітків Ріо де Женейро, Бразилія, 25 – 28 листопада 2008 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.la-strada.org.ua/ucp_mod_catalogue_download_177. html. – Заголовок з екрана.
103. Декларація про ліквідацію усіх форм нетерпимості і дискримінації на основі релігії або переконань, прийнята резолюцією 36/55 Генеральної Асамблеї від 25 листопада 1981 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_284. – Заголовок з екрана.
104. Декларація про поліцію // Резолюція Парламентської асамблеї Ради Європи № 690 (1979) вiд 08. 05. 1979 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws.
105. Декларація про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин // Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 47/135 від 18. 12. 1992 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_318. – Заголовок з екрана.
106. Декларация тысячелетия Организации Объединенных Наций // Резолюция 55/2 Генеральной Ассамблеи от 8 сентября 2000 года [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_621. – Заголовок з екрана.
107. Декларація ЮНЕСКО принципів терпимості // Резолюція 5.61 Генеральної конференції ЮНЕСКО від 16. 11.1995 р. [Електронний ресурс]. –Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_503. – Заголовок з екрана.
108. Декларація ЮНЕСКО про расу та расові забобони Париж, 27.11.1978 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_906. – Заголовок з екрана.
109. Денисова О. Проблема коррупции в органах судебной власти Украины / О. Денисова. – Економіка. Фінанси. Право [Текст]. – К., 2006. – № 5.– С .17–20
110. Державне управління і політика [Текст] : монографія / Цвєтков В. В., Селіванов В. М., Скрипнюк О. В. К. : Видавництво “Абрис”, 2006. 312 с.
111. Державне управління та державна служба [Текст] : слов. - довід. / уклад. О. Ю. Оболенський. К. : Вид-во КНЕУ, 2005. С. 179.
112. Державне управління: філософські, світоглядні та методологічні проблеми [Текст] : монографія / кол. авт. ; за ред. д-ра філос. н., проф. В. М. Князєва. К. : Вид-во НАДУ ; Міленіум, 2003. 320 с.
113. Держалюк М. С. Політико-правові аспекти філософії Гегеля та їх значення для України / М.С. Держалюк. [Текст] – Стратегічні пріоритети, № 3(8), 2008 р. – С.22–27
114. Дженіс М. Європейське право в галузі прав людини: джерела і практика застосування [Текст] / М. Дженіс, Р. Кей, Е. Бредні ; пер. з англ. К. : АртЕк, 1997. 624 с.
115. Джерелознавчий та історіографічний огляд видань, присвячених історії розвитку українського конституціалізму (до 15-ліття прийняття Конституції України) / Держкомархів України, Укр. наук. – дослід. Ін – т архів. справи та документознавства, Галуз. центр наук. – тех. інформації з архів. справи та документознавства; уклад.: А. А. Майстренко, Р. В. Романовський, С. С. Артамонова, Л.П. Одинока. – К., 2011. – 68 с.
116. Джефферсон Т. Декларация представителей Соединенных Штатов Америки. / Т. Джефферсон // Правовая мисль [Текст] : Антология. М., 2003. 615 с.
117. Дживелегов А. К. Армия Великой французской революции и ее вожди [Текст] : ист. очерк. / под ред. и со вступ. ст. Ю. И. Семенова 2-е изд. М. : 2006. 199 с.
118. Джонсон Г. Мандат Организации Объединенных Наций в области прав человека / Г. Джонсон // Действующее международное право [Текст]. М. : 1996. Т. 2. – С. 12 72.
119. Директива 2000/31/ЄС Європейського парламенту та Ради “Про деякі правові аспекти інформаційних послуг, зокрема електронної комерції, на внутрішньому ринку” від 08. 06. 2000 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_224. – Заголовок з екрана.
120. Директива Совета Европейского Союза 89/552/ЕЕС о координации определенных положений, установленных законодательно, регулятивно либо административно странами-участниками (Европейской Конвенции о трансграничном телевещании) в области осуществления телевизионного вещания (в редакции 19 июня 1997 г.) [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_446. – Заголовок з екрана.
121. Добрянський С. П. Актуальні проблеми загальної теорії прав людини / С. П. Добрянський. Л. : Астрон, 2006. 176 с.
122. Добрянський С.П.Актуальні проблеми загальної теорії прав людини [Текст]: автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.01 / Одеська національна юридична академія. Одеса. : 2003. 20 с.
123. Додатковий протокол д 28. 01 2003 р. до Конвенції про кіберзлочинність Ради Європи, який стосується криміналізації дій расистського та ксенофобного характеру, вчинених через комп’ют