ОЦІНЮВАННЯ ПОТЕНЦІАЛУ ТА ПЛАНУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ МАШИНОБУДУВАННЯ

Короткий опис

ЗМІСТ
Вступ 3
Розділ 1. Концептуальні засади оцінювання потенціалу та планування
соціально-економічного розвитку підприємств 12
1.1. Теоретичні засади класифікації та оцінювання потенціалу
розвитку підприємств 12
1.2. Сутність, види, форми та принципи розроблення
індикативних планів 34
1.3. Оцінювання конкурентного статусу та планування соціально-економічного розвитку підприємств машинобудування 63
Висновки за розділом 1 77
Розділ 2. Методи оцінювання потенціалу соціально-економічного
розвитку підприємств машинобудування 81
2.1. Формування системи показників оцінювання потенціалу
розвитку підприємств 81
2.2. Оцінювання потенціалу розвитку підприємств
за МП-методом 99
2.3. ПМ-метод оцінювання потенціалу розвитку підприємств 120
2.4. Структурно-функціональний підхід до оцінювання
потенціалу розвитку підприємства 133
Висновки за розділом 2 138
Розділ 3. Планування індикаторів соціально-економічного розвитку
підприємств машинобудування 142
3.1. Індикативне планування соціально-економічного розвитку
підприємств машинобудування на основі сукупності
економіко-статистичних моделей 142
3.2. Оптимальне планування товарного асортименту як основа
стратегії соціально-економічного розвитку підприємств машинобудування 170
Висновки за розділом 3 178
Висновки і рекомендації 181
Додатки 195
Список використаних джерел 203

ВСТУП
У ринкових умовах господарювання змістилися наголоси з вирішення поточних організаційно-виробничих завдань на формування та досягнення довгострокових цілей розвитку підприємств. Вирішення часткових завдань організування виробництва продукції машинобудівних підприємств, упровадження нових технологій, оновлення асортименту продукції, оптимізації використання виробничих ресурсів на певний час могло забезпечити зниження витрат виробництва, однак не гарантувало ефективності функціонування підприємств на тривалому проміжкові часу, яка істотно стала залежати від конку-рентного статусу підприємств, системності врахування і швидкості реагування на зміну зовнішніх і внутрішніх факторів впливу на його рівень, зокрема соціальних та екологічних, кон’юнктури ринку, логістичної мережі, комплексу маркетингу, інноваційних наукових досліджень і конструкторських розробок тощо.
Проблеми стратегічного управління та індикативного планування розвитку суб’єктів господарювання активно досліджувалися і достатньо повно описані у працях таких вітчизняних і зарубіжних науковців, як Б. Андрушків, І. Ансофф,
Н. Афанасьєв, Б. Гаврилишин, В. Геєць, В. Герасимчук, М. Кизим, О. Кузьмін,
Е. Лібанова, І. Лукінов, В. Марцин, А. Матвійчик, Л. Мельник, А. Мордвинцев,
Б. Мізюк, Г. Мінцберг, А. Наливайко, С. Оборська, Є. Панченко, В. Пономаренко,
Ж. Поплавська, М. Портер, А. Старостіна, О. Тридід, З. Шершньова. Ними дослід-жено умови і закономірності соціально-економічного розвитку, освітлено особли-вості перебігу цих процесів в економічних системах різних типів, нагромаджено значний досвід і розроблено методи оцінювання ефективності та ризиків соціально-економічного розвитку підприємств у глобальній економічній системі.
У той же час теоретичні засади оцінювання потенціалу розвитку підприємств залишаються недостатньо опрацьованими попри прискіпливу увагу до цієї проблеми ряду науковців: О. Балацького, А. Воронкової, І. Джаіна,
Ю. Дорошенка, Я. Качмарика, Є. Крикавського, В. Мікловди, О. Олексюка,
Й. Петровича, С. Пирожкова, М. Пітюлича, Є. Попова, Є. Лапіна, І. Рєпіної,
О. Федоніна, Р. Фещура та інших. Зокрема дискусійним залишається саме поняття потенціалу соціально-економічного розвитку підприємств, через що численні методики його оцінювання не знайшли належного практичного застосування.
Щоб оцінити потенціал соціально-економічного розвитку як сукупності незадіяних на певний момент часу ресурсів та можливостей суб’єктів госпо-дарювання, необхідно дослідити сутність і напрями соціально-економічного розвитку машинобудівних підприємств за змін зовнішнього і внутрішнього середовища. Актуальним і важливим є завдання створення концепції оцінювання потенціалу розвитку підприємств для визначення доцільності та результативності змін, які впроваджуються в межах трансформації підприємств. Потенціал у прямому розумінні цього слова характеризує можливості підприємства, які в конкретних умовах довкілля і внутрішнього середовища можуть проявитися у визначеному напрямі з певною ефективністю за певний час. Напрям розкриття потенціалу машинобудівних підприємств випливає з поставленої перед ними мети, оскільки вид діяльності можна вважати відносно сталою характеристикою.
Щодо процесу розвитку підприємств, то його слід відрізняти від процесу зростання. Економічне зростання будемо тлумачити як процес розширення масштабів виробництва без зміни (поліпшення) показників його ефективності. У той же час розвиток підприємств безпосередньо пов’язаний із підвищенням ефективності їх виробничо-господарської діяльності, а також із досягненням планових рівнів індикаторів, з допомогою яких відображають економічні та соціальні цілі підприємств. До числа таких цільових показників повинні входити не лише економічні показники (прибутковість, рентабельність тощо), а й показники задоволення потреб та очікувань споживачів, поліпшення бізнес-процесу, удосконалення системи корпоративного управління, мотивування персоналу підприємства, задоволення потреб та інтересів акціонерів, підвищення якості життя населення регіону. Спираючись на поняття ефективності за
В. Парето, про ефективний розвиток машинобудівних підприємств можна стверджувати тоді, коли значення усіх цільових (критеріальних) показників у часі не погіршуються, а принаймні одне із значень поліпшується. Оскільки така вимога є достатньо жорсткою, то в багатьох випадках замість критерію В. Парето обирають більш ліберальний критерій ефективності Калдора – Гікса, за яким передбачається гіпотетична компенсація погіршення значень певних цільових показників за рахунок поліпшення значень інших критеріальних показників.
Значна кількість факторів, які впливають на результати діяльності підприємства і потреба в розробленні обґрунтованої та ефективної стратегії його розвитку призвели до появи нових підходів до управління підприємством та оцінювання його економічних показників. Серед поширених концепцій – управлінська теорія, що ґрунтується на збалансованій системі показників, яка розроблена Р. Капланом і Д. Нортоном (Balanced Scorecard – BSC). Розроблення врівноваженої системи монетарних і немонетарних показників для досягнення управлінських цілей підприємства, зокрема його соціально-економічного розвитку, – суть теорії збалансованих показників. Система збалансованих показників діє у двох напрямах: горизонтальному і вертикальному. На горизонтальному рівні аналізується діяльність підприємства з різних позицій, а на вертикальному формується стратегія розвитку підприємства.
Стратегію, яка базується на системі збалансованих показників можна розгля-дати двояко – як інформаційну таблицю, що містить окреслені місію і бачення підприємства, опис стратегічних цілей і заходів щодо їх досягнення та сукупність індикаторів, за допомогою яких оцінюють ступінь досягнення стратегічних цілей, або як інструмент інформаційної технології стратегічного управління підпри-ємством. У системі BSC окреслюють область значень показників розвитку під-приємства (встановлених і досягнутих), однак методи встановлення (розрахунку) цих значень залишаються предметом наукових дискусій та досліджень.
Управління розвитком підприємства здійснюють через використання загаль-них та конкретних функцій менеджменту. Загальні функції менеджменту (плану-вання, організування, мотивування, контролювання, регулювання) беруть участь у всіх управлінських процесах на відміну від конкретних функцій управління, які дають змогу здійснювати певні види таких процесів шляхом застосування загальних функцій менеджменту стосовно окремих об’єктів управління, процесів, та елементів виробничо-господарської діяльності підприємства.
Основи формування систем управління соціально-економічним розвитком (теоретичні та прикладні) з урахуванням економічного ризику ґрунтуються на загальновідомих концептуальних положеннях теорії менеджменту, які висвітлено у працях таких вітчизняних та іноземних науковців: М. Альберта, Є. Бойка,
Б. Будзана, В. Гуменюка, В. Гончарова, П. Друкера, Й. Завадського,
Л. Лігоненко, М. Мескона, В. Пастухової, Т. Пітерса, Н. Тарнавської,
А. Томпсона, Р. Уотермана, Ф. Хедоурі, Ф. Хміля, Н. Чухрай, А. Шегди, В. Яцури та інших. Названі автори значну увагу приділяють розвиткові ефективних систем управління соціально-економічним розвитком, розробленню окремих елементів менеджменту, вдосконаленню методів менеджменту, інформаційному забез-печенню функціонування управлінських систем.
Планування соціально-економічного розвитку як центральної ланки системи управління підприємствами машинобудування полягає в розрахунку та оцінюванні сукупності відповідних показників, до числа яких доцільно віднести показники оцінювання рівня досягнення мети розвитку підприємства та показники оцінювання потенціалу розвитку підприємства.
Планування показників (індикаторів) соціально-економічного розвитку підприємства слід розуміти не як одноразову дію, а як безперервний у часі процес розрахунку, оцінювання та узгодження (системного збалансування) значень у переважній більшості випадків різноспрямованих факторів, що є складною і актуальною проблемою.
Метою дисертаційної роботи є розроблення теоретичних, методичних і практичних рекомендацій щодо оцінювання потенціалу та планування соціально-економічного розвитку машинобудівних підприємств. Для досягнення постав¬леної мети були виокремлені та вирішені такі основні завдання:
• дослідження сутності соціально-економічного розвитку підприємств, систе-матизація та узагальнення поняття потенціалу розвитку і змісту його оцінювання;
• аналіз, систематизація і формування сукупності факторних показників оцінювання потенціалу соціально-економічного розвитку машинобудівних під-приємств, а також цільових груп показників оцінювання рівня досягнення мети;
• розроблення методів оцінювання потенціалу соціально-економічного розвитку машинобудівних підприємств з урахуванням мети розвитку і факторів впливу на його значення – відносно сталих параметрів і змінних характеристик;
• розроблення методу індикативного планування соціально-економічного розвитку машинобудівних підприємств на рівнях стратегічного і поточного управління;
• формування моделі поточного планування виробництва продукції в асортименті виробів з урахуванням показників їх конкурентоспроможності, а також забезпечення можливості коригування плану за змін внутрішнього середовища і довкілля.
Об’єктом дослідження є процеси оцінювання потенціалу і планування соціально-економічного розвитку підприємств машинобудування.
Предметом дослідження є методологічні та методичні засади, а також практичні проблеми оцінювання потенціалу і планування соціально-економічного розвитку машинобудівних підприємств.
Методологічною основою дисертаційної роботи є сукупність способів наукового пізнання окресленої проблеми, загальнонаукові принципи, методи і засоби, що використовувалися в процесі дисертаційного дослідження. Теоретичною основою роботи стали наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених у галузі управління розвитком підприємств, оцінювання їх конкурентного статусу і потенціалу розвитку, розроблення стратегії та планування соціально-економічного розвитку підприємств. Правове поле дослідження утворюють чинні законодавчі та нормативні документи, що регламентують діяльність вітчизняних підприємств. Інформаційною базою дослідження є результати проведених автором наукових досліджень, матеріали офіційної статистичної звітності, матеріали урядового порталу, результати наукових досліджень вітчизняних і зарубіжних авторів, відкрита звітність окремих підприємств машинобудування, результати анкетування, дані мережі Інтернет.
Вирішення поставлених у дисертаційній роботі завдань здійснено з використанням таких загальнонаукових засобів і методів дослідження: теоретичного узагальнення, системного аналізу і синтезу – для визначення сутності потенціалу соціально-економічного розвитку підприємств п. 1.1); анкетного опитування, зведення, групування, економіко-статистичного аналізу – для формування системи показників оцінювання потенціалу підприємств і встановлення їх граничних значень (п. 2.1); табличного, графічного – для наочного представлення результатів дослідження (п. 2.2; 2.3; 3.1); економіко-статистичного моделювання – для побудови і оцінювання симультативної моделі індикативного планування соціально-економічного розвитку підприємств машинобудування (п. 3.1); економіко-математичного моделювання – для розроблення моделі поточного планування виробництва продукції в асортименті виробів (п. 3.2); поєднувального аналізу і експертних методів – для встановлення числових значень вагових коефіцієнтів факторів впливу і показників мети розвитку (п. 2. 2). Опрацювання даних, побудова і тестування регресійних та оптимізаційних моделей здійснювалися з використанням комп’ютерних техно¬логій і стандартного програмного забезпечення (п. 2.2; 3.3).
У дисертаційній роботі обґрунтовано методологічні засади оцінювання потенціалу і планування соціально-економічного розвитку підприємств машинобудування, запропоновано нові наукові рішення, які описані у власних теоретичних і методичних розробках. Наукова новизна полягає в такому:
уперше:
• розроблено методичний підхід до оцінювання потенціалу соціально-економічного розвитку підприємств, який дає змогу встановлювати відповідність між еталонними і прогнозними значеннями факторних ознак (МП-метод), та між еталонними і прогнозними значеннями показників, за допомогою яких описується мета розвитку підприємства (ПМ-метод);
удосконалено:
• систему індикативного планування соціально-економічного розвитку машинобудівних підприємств як безперервного в часі процесу розрахунку, оцінювання і узгодження (збалансування) рівнів факторних ознак, а також показників цільової групи, що базується на методах оцінювання потенціалу, економіко-математичних моделях планування індикаторів соціально-еконо-мічного розвитку та моделі оптимального планування асортименту продукції підприємств;
• спосіб розрахунку відносної вагомості факторів впливу на потенціал з використанням поєднувального аналізу, що, на відміну від існуючих, дає змогу враховувати вплив комбінації рівнів факторних ознак на інтегральну кількісну оцінку потенціалу соціально-економічного розвитку підприємств;
набуло подальшого розвитку:
• визначення потенціалу розвитку підприємства як можливостей досягнення його головної мети за певний проміжок часу в умовах відносної сталості виду еко-номічної діяльності і стану зовнішнього середовища та з урахуванням зміню-ваності таких факторів, як продукція, ресурси, технологія і нематеріальні активи;
• методичні засади формування системи факторних оцінок потенціалу, а також цільових груп показників оцінювання рівня досягнення мети розвитку підприємств з обґрунтуванням їх структури і складу на основі повного охоплення найвагоміших факторів впливу за мінімальної кількості показників, які входять у цю систему.
Розроблені в дисертації підходи, методи, моделі та отримані результати є методичною основою оцінювання потенціалу та планування соціально-економічного розвитку машинобудівних підприємств.
Практичне значення мають такі результати:
• рекомендації щодо оцінювання потенціалу розвитку підприємства на підставі бальних оцінок факторних ознак (продукції, ресурсів, операційної діяльності, нематеріальних активів);
• методичні рекомендації щодо побудови оцінювальної функції потенціалу розвитку підприємства з урахуванням відносної вагомості факторів впливу, а також комбінації їх рівнів на інтегральну кількісну оцінку потенціалу соціально-економічного розвитку машинобудівних підприємств;
• методи індикативного планування соціально-економічного розвитку підприємств, які базуються на використанні економіко-математичних моделей.
Результати дослідження впроваджено в діяльність низки машинобудівних підприємств західного регіону України, а саме: ВАТ «Коломийський завод комплекних розподільчих пристроїв» (акт впровадження № 186 від
30.05.2008 р.), ВАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» (акт впровадження № 10694 від 06.06.2008 р.), ВАТ «Стрийський завод ковальсько-пресового обладнання» (акт № 235 від 05.06.2008 р.).
Обраний напрям дисертаційного дослідження пов’язаний із держбюджетними темами кафедри менеджменту і міжнародного підприємництва Національного університету «Львівська політехніка»: ДБ/87ВГС «Формування та використання механізму інноваційного розвитку виробничо-господарських структур» (номер державної реєстрації 0104U002289, 2004–2005 рр.), де автор брала участь у розробленні методології соціально-економічного оцінювання результатів реалізації механізму інноваційного розвитку виробничо-господарських структур, а також планування індикаторів соціально-економічного розвитку машинобудівних підприємств; ДБ/ТЕОР «Формування та розвиток системи індикаторів виробничо-господарської діяльності підприємств: теоретико-методологічні та методичні засади» (номер державної реєстрації 0107U000837, 2007–2008 рр.), де автор брала участь у розробленні методики побудови системи індикаторів діяльності підприємства, плануванні індикаторів соціально-економічного розвитку, спрямованих на забезпечення енергоощадності.
Практичні рекомендації, методи індикативного планування соціально-економічного розвитку та оцінювання потенціалу машинобудівних підприємств, запропоновані автором, використовували в навчальному процесі Львівського інституту банківської справи Університету банківської справи Національного банку України при викладанні дисциплін «Фінанси підприємств» (для студентів базового напряму «Економіка та підприємництво» спеціальності «Фінанси»), «Аналіз інвестиційних проектів», «Фінансовий менеджмент» (для студентів базового напряму «Економіка та підприємництво» спеціальності «Фінанси» та «Облік і аудит»), у навчальній практиці, курсовому та дипломному проектуванні студентів економічних спеціальностей (довідка № 01-15/659 від 03.06.2008 р.).
Дисертаційна робота є результатом самостійних наукових досліджень. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у роботі використано лише ті ідеї, положення і розрахунки, що є особистим здобутком автора.
Основні положення дисертаційної роботи доповідались та отримали підтримку на 9 науково-практичних конференціях: III, IV, V, VI Міжнародних науково-практичних конференціях «Маркетинг та логістика в системі менеджменту» (м. Львів, 9–11 листопада 2000 р.; 7–9 листопада 2002 р.; 7–9 жовтня 2004 р.; 9–11 листопада 2006 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Економічні проблеми ринкової трансформації України» (м. Львів, 3–4 грудня 2002 року); Міжвузівській науково-технічній конференції науково-педагогічних працівників (м. Львів, 21–22 березня 2006 року); V Міжнародній науково-практичній конференціії «Дослідження та оптимізація економічних процесів «Оптимум – 2006» (м. Харків, 23–24 листопада 2006 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Статистична оцінка соціально-економічного розвитку» (м. Хмельницький, 17 травня 2007 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Управління у сфері фінансів, страхування та кредиту» (м. Львів, 8–10 листопада 2007 р.).
За темою дослідження опубліковано 22 наукові праці загальним обсягом 13,95 друк. арк., з них монографія, де безпосередньо авторові належить 6,37 друк. арк., 12 статей у фахових виданнях обсягом 5,96 друк. арк., з яких авторові належить 3,97 друк. арк. (із них 4 одноосібні статті обсягом 1,69 друк. арк.).

Список літератури

ВИСНОВКИ І РЕКОМЕНДАЦІЇ

Розвиток світової економіки супроводжується виникненням нових причинно-наслідкових зв’язків, які формують умови і визначають особливості функціонування суб’єктів господарювання у складному і змінюваному конкурентному середовищі, що вимагає пошуку нових ефективних засобів оцінювання потенціалу і планування виробничо-господарської діяльності підприємств машинобудування з метою підвищення конкурентоспроможності як основи соціально-економічного розвитку.
Застосування індикативного планування, яке базується на оцінюванні потенціалу розвитку підприємств та використанні економіко-математичних методів, є адекватним засобом встановлення обґрунтованих орієнтирів їх збалансованого соціально-економічного розвитку.
У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукової проблеми оцінювання потенціалу та планування соціально-економічного розвитку машинобудівних підприємств на базі розробленої концепції потенціалу їх розвитку, сформованих на цій основі нових методів оцінювання рівня потенціалу розвитку підприємств, а також застосування системи моделей до вирішення складних і багатоваріантних завдань перспективного і поточного планування.
Проведені дослідження та отримані результати дають змогу стверджувати, що мети дисертаційної роботи досягнуто, поставлені завдання вирішено, про що свідчать впровадження розроблених пропозицій на діючих підприємствах машинобудування західних областей України та їх використання при виконанні держбюджетних науково-дослідних тем і в навчальному процесі НУ «Львівська політехніка» та Львівського інституту банківської справи УБС НБУ.
Результати здійсненого дослідження дозволяють зробити такі висновки.
1. Машинобудування стає одним із найвагоміших економічних та інноваційно-інвестиційних чинників соціально-економічного розвитку країни. У структурі зайнятого населення на 01.01.2007 р. чисельність найманих працівників у машинобудуванні перевищувала 740,0 тис. осіб. Рентабельність операційної діяльності підприємств машинобудування має тенденцію до зростання. У структурі реалізованої продукції промисловості за видами економічної діяльності у 2006 році продукція машинобудування становила 12,9%.
Метою розвитку конкурентоспроможного машинобудівного комплексу є забезпечення основних секторів національної економіки ефективною продук¬
цією власного виробництва, зокрема, обладнанням нового покоління для енер-гетики, гірничо-металургійного комплексу, автомобілебудування, авіаційної промисловості, залізничного транспорту тощо. Крім модернізації існуючих моделей продукції з підвищенням її якісних характеристик, а також створення нових високотехнологічних видів техніки, необхідно удосконалювати структуру виробництва, забезпечувати розвиток виробничих потужностей, впроваджувати нові технології тощо.
Соціально-економічний розвиток підприємств машинобудування може стосуватися не лише бізнес-процесів і продукції, а й споживачів (диверсифікація ринків збуту), персоналу (розвиток людського капіталу), бізнес-партнерів, регіонального екологічного і соціокультурного середовища. Соціальна відповідальність підприємств машинобудування полягає в забезпеченні їх ефективного економічного розвитку засобами, які передбачають дотримання моральних цінностей та поваги до працівників, їхніх сімей, місцевої громади та поліпшення якості їх життя.
Вивчення літературних джерел показало, що більшість науковців розвиток підприємства визначають як незворотну, спрямовану і закономірну зміну економіко-виробничої системи на підставі реалізації властивих їй механізмів самоорганізації. Розвиток системи означає її здатність до перетворення (трансформації) при збереженні відносної стійкості і протидії змінам. Рушійною основою розвитку підприємства є його потенціал як сукупність властивостей досліджуваного об’єкта, що створюють можливість виконання відповідної роботи.
Щодо поняття соціально-економічного розвитку підприємств, то слід наголосити на такому: соціально-економічний розвиток означає досягнення як економічних, так і соціальних індикаторів розвитку підприємства; незворотність змін означає невід’ємність темпів приросту основних соціально-економічних показників; спрямованість змін означає підпорядкованість локальних цілей досягненню місії підприємства; закономірність змін означає їх відповідність причинно-наслідковим зв’язкам.
Розвиток підприємств відбувається нерівномірно. За концепцією життєвого циклу, яка розроблена І. Ансоффом, періоди стабільності (стійкого стану) змінюються періодами трансформації (перехідного стану). Оскільки періоди стабільності триваліші, ніж періоди перетворень, то підприємство можна розглядати як відносно стійку цілісну систему, розвиток якої відбувається еволюційно (поступово), а періоди трансформації виникають періодично і потребують окремого розгляду в точках біфуркації.
Процес розвитку підприємства слід відрізняти від процесу зростання, тобто розширення масштабів виробництва без змін (поліпшення) показників його ефективності. У той же час розвиток підприємства безпосередньо пов’язаний із підвищенням ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства, а також із досягненням значень показників, з допомогою яких відображають економічні та соціальні цілі підприємства. До числа таких цільових показників повинні входити не лише економічні показники (прибутковість, рентабельність тощо), а й показники задоволення потреб та очікувань споживачів, поліпшення бізнес-процесу, удосконалення системи корпоративного управління, мотивування персоналу підприємства, задоволення потреб та інтересів акціонерів.
Спираючись на поняття ефективності за В. Парето, про ефективний розвиток підприємства можна стверджувати тоді, коли значення усіх цільових (критеріальних) показників у часі не погіршуються, а принаймні одне із значень поліпшується. Дослідження показали, що на практиці більш уживаним є критерій ефективності Калдора – Гікса, за яким передбачається гіпотетична можливість компенсації погіршення значень певних цільових показників за рахунок поліпшення значень інших критеріальних показників.
2. У роботі встановлено, що планування соціально-економічного розвитку підприємств машинобудування в динамічних умовах структурно-організаційних трансформацій національної економіки, активізації інвестиційно-інноваційної діяльності вітчизняних підприємств є актуальною, складною і багатогранною проблемою, для ефективного вирішення якої слід використовувати дієві засоби економічного оцінювання доцільності, результативності і ризиків соціально-економічних перетворень, а також відповідні засоби планування, до числа яких слід віднести індикативне планування як сукупність процедур встановлення і забезпечення досягнення загальнонаціональних пріоритетів шляхом узгодження (координування) інтересів і діяльності державних та недержавних органів управління, а також суб’єктів господарювання як рівноправних учасників процесу управління економікою, які поєднують державне регулювання з ринковим саморегулюванням та ґрунтуються на збалансованій системі показників (індикаторів) соціально-економічного розвитку країни, регіону, галузі, підприємств і організацій.
Дослідження показали, що індикативне планування слід розглядати як складову частину системи державного регулювання на всіх рівнях управління, а індикативні плани – як організаційно-економічний інструмент трансформації прогнозів, цільових програм, концепцій розвитку тощо в сукупність соціально-економічних індикаторів, а також як засіб координації управлінських дій на шляху досягнення встановлених цілей.
Стрижнем індикативного планування є узгоджена взаємодія центральних, регіональних органів державного регулювання та суб’єктів господарювання. Важелями економічного впливу на розвиток економіки з боку органів державного регулювання слугують податкова система, квоти, дотації, ліцензії, тарифи, облікова ставка, норми амортизаційних відрахувань тощо.
У результаті здійснених досліджень виділено основні принципи індикативного планування: комплексність формування планів з узгодження інтересів усіх суб’єктів господарювання, наукову обґрунтованість планових рішень, спрямованість планів на досягнення головної мети та вирішення пріоритетних завдань соціально-економічного розвитку, безперервність, системність і гнучкість планування.
3. Дослідження особливостей планування на машинобудівних підприємствах показало, що цей процес охоплює формування стратегічних, поточних і оперативних планів. У стратегічному плані через сукупність індикаторів розвитку підприємства (соціальних, економічних, виробничих) відображають головну мету (місію) з урахуванням мінливості довкілля і внутрішнього середовища.
Індикатори поточного плану націлюють підприємство на ефективне функціонування шляхом виготовлення конкурентоспроможної продукції, її вчасного оновлення, рівно ж як і технології виробництва. Оперативні плани мають за мету оптимальне використання внутрішніх ресурсів (основних засобів, сировини і матеріалів, енергетичних, інформаційних, фінансових і трудових ресурсів). Одночасно в оперативних планах відображають коригувальні (регулюючі) дії системи менеджменту підприємства, які викликані змінами внутрішнього чи зовнішнього середовища, зокрема, кон’юнктури товарного ринку, інвестиційного клімату, видів і джерел ресурсного забезпечення, податкової системи, якості життя населення тощо.
Сукупність організаційно-економічних рішень та управлінських дій, які спрямовані на здійснення завдань, установлених індикативними планами щодо досягнення місії підприємства, можна тлумачити як стратегію його соціально-економічного розвитку, реалізація якої вирішально залежить від потенціалу суб’єкта господарювання.
4. Результати досліджень дають змогу стверджувати, що розроблення стратегії розвитку підприємства є ітераційним процесом формування розподіленої в часі системи цілей і напрямів розвитку підприємства з урахуванням наявних і можливих до залучення ресурсів. Стратегія підприємства базується на дослідженні тенденцій зміни кон’юнктури ринку і конкурентного середовища, формуванні оптимального товарного асортименту і ефективної товарної політики, раціональному розподілі обмежених ресурсів між видами і напрямами діяльності.
5. Розроблення стратегічних цілей і планів соціально-економічного розвитку машинобудівного підприємства спирається на результати оцінювання потенціалу його розвитку. Зазначимо, що концептуальні засади оцінювання потенціалу розвитку підприємств, які описані у вітчизняних наукових публікаціях, є неоднозначними, а методичні положення – недостатньо опрацьованими. Попри тривалу і прискіпливу увагу до цієї проблеми вітчизняних і зарубіжних науковців дискусійним залишається саме поняття потенціалу розвитку, через що численні методики оцінювання потенціалу розвитку підприємств, які базуються на різноманітних означеннях потенціалу, не знайшли належного практичного застосування.
У загальному розумінні потенціал – це можливості, які в певних умовах у результаті практичної діяльності людей можна реалізувати в певному напрямі. Потенціал безпосередньо пов’язаний із видом діяльності суб’єкта господарювання і поставленою метою, яка відображається з допомогою сукупності критеріальних (цільових) показників соціально-економічного розвитку підприємства.
З метою чіткого окреслення поняття «потенціал підприємства» сфор¬
мовано сукупність основних зовнішніх і внутрішніх факторів впливу, які ви-значають рівень потенціалу соціально-економічного розвитку підприємств машинобудування, до числа яких віднесено: вид діяльності, стан зовнішнього середовища, мета діяльності, продукція, ресурси, процеси і нематеріальні активи. Встановлено, що для підприємств машинобудування вид діяльності на короткострокову чи середньострокову перспективу можна вважати сталою характеристикою, а стан зовнішнього середовища – умовно сталою. Усі інші фактори є змінними і регульованими.
З урахуванням вищезазначеного потенціал соціально-економічного розвитку підприємств машинобудування пропонується тлумачити як оцінку їх можливостей досягнення встановленої мети, яка охоплює як соціальні, так і економічні цілі в умовах відносної сталості зовнішнього середовища і сталості виду діяльності з урахуванням тенденцій зміни внутрішніх параметрів підприємств (продукції, ресурсів, процесів, нематеріальних активів).
6. Управління підприємством передбачає досягнення поставлених цілей, тобто є цілеспрямованим процесом. Цілі мають загальний характер і служать допоміжними засобами управління. Вибір системи цілей, їх упорядкування щодо вагомості і послідовності впровадження в часі, обґрунтування актуальності та можливості їх досягнення є одним із найважливіших завдань менеджменту. Аналіз наукових джерел показав, що в економічно розвинутих країнах до числа основних цілей підприємств відносять: підвищення ефективності поточної діяльності підприємств з урахуванням балансу інтересів споживачів, персоналу і акціонерів, створення і підтримка в суспільстві соціальної гармонії, забезпечення глобальної конкурентоспроможності підприємства, а також ефективності майбутньої діяльності. Для прикладу, ієрархія цілей американських компаній має такий вид: прибутковість – 89%; соціальна відповідальність – 65%; добробут персоналу – 62%; фінансова стабільність – 49%.
Ціль визначає індикатори конкурентоспроможності підприємства, встановлює напрями розвитку бізнесу і соціальної сфери, дає змогу сформувати систему переваг, сконцентрувати зусилля на конкретному сегменті ринку, раціонально використати обмежені ресурси. У роботі відзначено, що неможливо досягнути розвитку підприємств машинобудування без чітко окреслених реальних, умотивованих і логічно узгоджених цілей, виокремлених у певні цільові групи, які дотичать ефективності виробництва і збуту продукції, інноваційних процесів, системи комунікацій, мотивування і розвитку персоналу, контролінгу, удосконалення інфраструктури підприємства, розвитку соціальної сфери. Дієвими можуть стати лише ті цілі, в яких відображено зміст соціально-економічного розвитку підприємства, а також кількісні та часові обмеження щодо їх досягнення, які розкриваються системою відповідних показників (індикаторів).
Дослідження показали, що система цілей машинобудівних підприємств включає в себе такі основні групи цілей: економічні, які спрямовані на оптимальне використання ресурсів підприємств; інвестиційно-інноваційні, реалізація яких забезпечує підвищення рівня конкурентоспроможності підприємств; соціальні, які відображають потреби та інтереси персоналу підприємств як складової частини регіональної громади; корпоративні, які відображають цілі акціонерів і можуть не збігатися чи навіть суперечити економічним, інвестиційно-інноваційним і соціальним цілям підприємств.
Спираючись на результати низки наукових досліджень вітчизняних і зару-біжних авторів та з урахуванням принципу мінімальності числа цільових індикаторів, у роботі виділено такі чотири групи показників, з допомогою яких розкриваються цілі розвитку підприємств машинобудування: рентабельність виробництва і збуту продукції, приріст частки товарного ринку у сегменті основ-ної продукції підприємства – перша цільова група показників (наголос на поліп-шення бізнес-процесів); рівень задоволення потреб та очікувань споживачів – друга цільова група (наголос на задоволення потреб споживачів); приріст ринкової вартості підприємства, рівень мотивування персоналу – третя цільова група показників (наголос на розвиток внутрішніх можливостей підприємства); розвиток системи корпоративного управління, рівень виплати дивідендів – четверта група показників (наголос на задоволення потреб та інтересів акціонерів).
7. Формування сукупності факторних показників оцінювання потенціалу соціально-економічного розвитку підприємств машинобудування базується на поєднанні двох суперечливих принципів – необхідності повного охоплення найвагоміших факторів впливу на потенціал і забезпечення мінімального числа показників, які утворюють цю систему.
За принципом В. Парето (20/80), на появу складної події вирішальний вплив має незначна кількість факторів, виділення яких (продукція, ресурси, операційна діяльність, нематеріальні активи) дало змогу, спираючись на концепцію збалансованої системи показників (BSC), сформувати групи факторних показників мінімальної конфігурації: показники продукції – інтегральний показник якості продукції, коефіцієнт оновлення асортименту продукції; показники ресурсів – інтегральний показник фінансового стану підприємства, темп приросту рентабельності, фондовіддача, коефіцієнт придатності основних засобів, питома вага матеріальних витрат в операційних витратах, темп приросту матеріаловіддачі, інтегральний показник якості персоналу, темп приросту виробітку на одного працівника; показники операційної діяльності – коефіцієнт відтворюваності технологічного процесу, темп приросту питомої ваги операційних витрат у загальному обсязі доходу від реалізації продукції; показники нематеріальних активів – імідж підприємства.
Важливою особливістю розробленої системи факторних показників оцінювання потенціалу соціально-економічного розвитку підприємств машинобудування є відображення базової сукупності показників оцінювання потенціалу із внутрішньої і зовнішньої точок зору, за допомогою яких можна врахувати специфіку розвитку певних підприємств машино- і приладобудування.
8. Встановлено, що існуючі методи оцінювання економічного, виробничого, організаційного, ресурсного, інвестиційно-інноваційного, управлінського та інших видів потенціалу підприємств потребують суттєвої модифікації з урахуванням особливостей підприємств машино- і приладобудування. Ці методи (витратні, парних продаж, мультиплікаторів порівняння, капіталізації доходу, дисконтування грошових доходів тощо) є істотно трудомісткими і потребують залучення вторинної інформації.
З огляду на складність, динамічність і комплексність процесів виробництва і збуту продукції машинобудування методи оцінювання потенціалу підприємств повинні спиратися на економіко-статистичні моделі динаміки (трендові, дистри-бутивно-лагові, авторегресивні), які будуються за такими загальними принци-пами, як системність, безперервність, варіантність, адекватність і оптимальність. У доповнення до цих принципів пропонується дотримуватися також принципу доступності, що забезпечить простоту розрахункових алгоритмів, прозорість еко-номічної концепції та можливість опанування методу персоналом підприємства.
Аналіз чинних методів показав, що процес оцінювання потенціалу підприємства в агрегованому виді охоплює такі етапи: формування групи оцінювальних показників, прогнозування їх значень, розрахунок інтегральної кількісної оцінки і перетворення її до якісного значення. При цьому в явному виді мета розвитку підприємства не виокремлюється, тим самим не відображається зв’язок між метою (сукупністю цільових показників) і обмеженнями на функціонування підприємства (сукупністю факторних ознак). В основу розроблених у дисертації методів оцінювання потенціалу розвитку машинобудівних підприємств покладено концепцію перетворення (розгортання) соціально-економічних індикаторів, з допомогою яких розкривається мета розвитку підприємства, у систему факторних оцінок (МП-метод: Мета → Показники) або зворотне перетворення (згортання) прогнозованих значень (індикаторів) сукупності факторних ознак у соціально-економічні індикатори цільової групи (ПМ-метод: Показники → Мета).
У роботі відзначено, що за МП-методом рівень потенціалу соціально-економічного розвитку машинобудівного підприємства встановлюють шляхом зіставлення еталонних значень факторних ознак ( ) з їх відповідними прогнозними значеннями ( ). Еталонні значення безпосередньо залежать від значень критеріальних показників і для їх визначення доцільно скористатися експертними методами або багатофакторними регресійними моделями, з допомогою яких відображають залежність між критеріальними і факторними показниками. Прогнозування значень факторних оцінок здійснюють на підставі відповідних рядів динаміки за методами ковзної середньої, за трендом, нейронних мереж, екстраполювання, експертного оцінювання, за багатофакторними регресійними моделями тощо.
Базові групи факторних ознак у роботі рекомендується формувати з урахуванням необхідності відображення поточного стану підприємства, а також тенденцій зміни внутрішнього середовища, що зумовило включення в систему показників як абсолютних величин, так і відносних показників динаміки. Стосовно проміжку часу, за який слід ураховувати числові значення факторних показників, то обґрунтованим можна вважати вибір трьох послідовних років, оскільки в динамічних умовах національної економіки розширення часового горизонту може призвести до істотних зміщень оцінок.
Оцінювання потенціалу соціально-економічного розвитку підприємств машинобудування за ПМ-методом зводиться до порівняння прогнозних значень критеріальних показників цільової групи, які відповідають прогнозним значенням факторних ознак, і еталонних значень, які випливають із встановленої мети розвитку підприємства. Для розрахунку прогнозних значень критеріальних показників (Вt – покращення бізнес-процесу; Сt – задоволення потреб та очікувань споживачів, Dt – розвитку внутрішніх можливостей, Аt – задоволення потреб та інтересів акціонерів) рекомендується використовувати багатофакторні авторегресивні моделі, які включають у якості незалежних змінних величин запізнені на один часовий проміжок значення критеріальних показників (Вt-1, Сt-1, Dt-1, Аt-1), а також значення факторних ознак потенціалу розвитку підприємства (Pt, Xt, Yt, Zt). Вибір авторегресивних моделей пояснюється необхідністю врахування досягнутих у попередньому проміжкові часу рівнів цільових показників як бази порівняння.
Необхідно відзначити, що ПМ-метод має універсальний характер і його можна використовувати як при кількісних, так і якісних значеннях оцінок критеріальних показників. Натомість МП-метод доцільно застосовувати в разі наявності лише кількісних значень критеріальних показників.
9. Результати проведених досліджень дали змогу зробити висновок, що планування індикаторів соціально-економічного розвитку підприємств машинобудування є безперервним процесом послідовної деталізації, розрахунку, оцінювання і узгодження значень у переважній більшості суперечливих показників, який здійснюють за такими етапами: установлення місії і стратегічних цілей соціально-економічного розвитку підприємства; формування відповідної сукупності цільових показників (індикаторів), з допомогою яких розкривається головна мета розвитку підприємства; побудова моделей (концептуальних, формальних) і вибір методу планування індикаторів соціально-економічного розвитку підприємства; розрахунок числових значень індикаторів (планових рівнів показників) соціально-економічного розвитку; верифікація моделі та узгодження планових значень показників соціально-економічного розвитку підприємства.
Особливістю процесу планових розрахунків показників соціально-економічного розвитку машинобудівних підприємств є його циклічність і взаємозв’язок результатів, отриманих на кожному етапі розрахунків.
10. Спираючись на дослідження вітчизняних і зарубіжних науковців, а також на результати власних досліджень, можна стверджувати, що індикативне планування показників соціально-економічного розвитку підприємств машинобудування вимагає застосування адекватних складності цього завдання економіко-статистичних методів, а найбільш відповідними моделями для цього можуть слугувати економетричні багатофакторні моделі, зокрема, симультативні рекурсивні. Розроблена в дисертації симультативна модель відображає ринкові умови функціонування вітчизняних підприємств і містить п’ять структурних рівнянь, з допомогою яких встановлюється залежність між розміром витрат на соціально-економічний розвиток підприємств машинобудування і попитом на продукцію, валовим доходом від реалізації продукції, операційними витратами, прибутком та рядом інших факторних ознак. Рекурсивний характер симультативної моделі дає змогу послідовно оцінювати параметри структурних рівнянь, здійснювати тестування моделі на адекватність. Відзначимо, що фактор часу в явному виді не фігурує в симультативній моделі, однак його дію опосередковано враховано шляхом включення у структурні рівняння запізнених на один лаг значень обсягів виробництва продукції та витрат на соціально-економічний розвиток підприємства.
11. Планування асортименту продукції підприємств машинобудування є складним і актуальним завданням. З одного боку, альтернативність входження різних видів продукції в асортиментний набір у різних обсягах породжує труднощі концептуального і технологічного характеру щодо формування оптимального, збалансованого згідно з потребами споживачів і можливостей підприємства асортименту продукції, що вимагає побудови адекватної багатокритеріальної моделі. З іншого боку – поточне планування асортименту продукції є безперервним у часі процесом планових розрахунків, що вимагає застосування відповідних інформаційних технологій. Як обґрунтовано в дисертаційному дослідженні, вирішення цього завдання має спиратися на методи і моделі математичного програмування, які дають змогу отримати оптимальні за певними функціями мети проекти планів, а також сформувати компромісний (не оптимальний ні за жодним критерієм, але цілком прийнятний з огляду на значення кожного з критеріїв) план виробництва продукції.
Запропонована в роботі оптимізаційна економіко-математична модель містить обмеження на валовий дохід від реалізації продукції, на виробничі потужності виробничих підрозділів машинобудівних підприємств з урахуванням можливості їх розвитку, на витрати ресурсів, на структуру виробництва конкурентоспроможної на товарному ринку продукції з урахуванням граничних розмірів попиту споживачів, на мінімальний розмір партії випуску нових і освоєних виробництвом видів продукції.
За функцію мети (критерія оптимальності) обрано показник «максимум прибутку від реалізації продукції», з допомогою якого описується головна мета розвитку підприємства (наголос на поліпшення бізнес-процесів), а за одну з альтернативних – «максимальне задоволення потреб споживачів» (наголос на потреби споживачів).
Особливістю розробленої моделі є її гнучкість, тобто можливість варіації як обмежень, за допомогою яких описують внутрішні можливості підприємства, так і критеріїв оптимальності.
Числові значення правих частин ряду обмежень (на валовий дохід від реалізації продукції, на витрати ресурсів) отримуються як індикатори з попереднього етапу планових розрахунків на підставі симультативної моделі.
Щодо вибору за критерій оптимальності прибутку, а не рентабельності виробництва, то в умовах обмежених витрат виробництва максимум рентабельності досягається за максимального прибутку.
12. На підставі результатів виконаного дослідження можна запропонувати:
• Міністерству економіки України, Міністерству промислової політики України при формуванні державних програм і планів соціально-економічного розвитку підприємств машинобудування, розробленні рекомендацій щодо збалансованого розвитку національної економіки, а також досягнення Україною власних цілей розвитку Тисячоліття відповідно до Глобального пакту ООН щодо соціальної відповідальності бізнесу використовувати індикативне планування як засіб розроблення взаємоузгоджених багаторівневих планів соціально-економічного розвитку, в основу якого покладено ефективні методи планування та оцінювання потенціалу соціально-економічного розвитку підприємств машинобудування;
• Міністерству освіти і науки України включати в типові програми з дисциплін «Менеджмент», «Стратегічний менеджмент», «Економетрія», «Еко-номіко-математичні методи і моделі» вивчення концепції оцінювання потенціалу соціально-економічного розвитку підприємств, а також засобів формування поточних і стратегічних планів розвитку підприємств машинобудівного комплексу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ансофф И. Стратегическое управление / Ансофф И. – М. : Экономика, 1989. – 346 с.
2. Петров А. Индикативное планирование: теория и пути совершенствования : монография / Петров А. – СПб : Знание, 2000. – 96 с.
3. Будзан Б. Менеджмент в Україні: сучасність і перспективи / Будзан Б. – К. : Основи, 2001. – 349 с.
4. Друкер Питер Ф. Задачи менеджмента в ХХI веке / Друкер Питер Ф. – К. : Издат. дом «Вільямс», 2001. – 270 с.
5. Потер Майкл Е. Стратегія конкуренції / Потер Майкл Е. – К. : Основи, 1998. – 390 с.
6. Трансформація моделі економіки України (ідеологія, протиріччя, перспективи) / за ред. В. М. Гейця. – К. : Логос, 1999. – 500 с.
7. Социально-экономический потенциал региона / [Долишний М. И.,
Бойко Е. И., Петрович И. М. и др.] ; отв. ред. М. И. Долишний. – К. : Наук. думка, 1985. – 160 с.
8. Трудовий потенціал і зайнятість: теоретичні основи та регіональні особливості / [ Долішній М. І., Злупко С. М., Бандур С. І. та ін.] ; під заг. ред. М. І. Долішнього. – Ужгород : Карпати, 1997. – 422 с.
9. Пирожков С. И. Трудовой потенциал в демографическом измерении
/ Пирожков С. И. – К., 1992. – С. 10–46.
10. Чубатый В. Л. Эффективность использования производственного потенциала / В. Л. Чубатый, Е. Э. Синицин. – Львів : Вища шк., 1986. – 190 с.
11. Фещур Р. В. До поняття потенціалу людини та його вимірювання / Р. В. Фе-щур // Вісн. Держ. ун-ту «Львівська політехніка». Промислово-фінансові групи в Україні: проблеми створення, становлення та розвитку. – 1988. –
№ 328. – С. 148–150.
12. Тимощук М. Р. Оцінювання потенціалу розвитку підприємства / М. Р. Ти-мощук, Р. В. Фещур // Вісн. Держ. ун-ту «Львівська політехніка». Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку. – 2003. – № 494. – С. 153–160.
13. Потенциал // Большая Советская Энциклопедия : в 30 т. / гл. ред. А. М. Про-хоров. – 3-е изд. – М., 1975. – Т. 20 : Плата – Проб. – С. 428.
14. Енциклопедія бізнесмена, економіста, менеджера / [Дяків Р. С., Бохан А. В., Горбаль В. М. та ін.] ; за ред. Р. Дяківа. – К. : Міжнар. екон. фундація, 2000. – 703 с.
15. Економічна енциклопедія : у 3 т. / редкол.: Б. Д. Гаврилишин, С. В. Мочерний (відп. ред.), О. А. Устенко та ін. – К. : Видавн. центр «Академія», 2000 – .– Т. 3 : П (поручництво ) – Я (японський центр продуктивності). – 2002. –
952 с.
16. Сучасний словник іншомовних слів: близько 20 тис. слів і словосполучень
/ [уклад. О. І. Скопненко, Т. В. Цимбалюк]. – К. : Довіра, 2006. – 789 с.
17. Большая Советская Энциклопедия : в 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров.–
3-е изд. – М. : Советская энциклопедия, 1970 – . – Т. 29 : Чаган – Экс-ле-бен. – 1978. – 640 с.
18. Крикавський Є. В. Економічний потенціал логістичних систем / Крикавсь-кий Є. В. – Львів : Держ. Ун-т «Львівська політехніка», 1997. – 168 с.
19. Пирожков С. И. О концепции трудового потенциала населения / С. И. Пи-рожков // Современная концепция трудового потенциала : сб. науч. тр. – К., 1990. – С. 4–21.
20. Соціально-трудовий потенціал: теорія і практика. Ч. 1 / відп. ред. М. І. До-лішній, С. І. Злупко. – К. : Наук. думка, 1994. – 264 с.
21. Соціально-трудовий потенціал: теорія і практика. Ч. 2 / відп. ред.
М. І. Долішній, С. І. Злупко.– К. : Наук. думка, 1994. – 210 с.
22. Пітюлич М. І. Трудовий потенціал регіону: стратегія розвитку і функціонування / М. І. Пітюлич, В. В. Мікловда. – Ужгород : Карпати, 1996. – 138 с.
23. Качмарик Я. Д. Система рішень процесу відтворення трудового потенціалу корпоративних систем / Я. Д. Качмарик, Р. Л. Лупак // Обліково-аналітичні системи суб’єктів господарської діяльності в Україні : наук. зб. / за ред. В. С. Швеця. – Львів, 2005. – Спецвип. 15 (Ч. 1): формування ринкової економіки в Україні. – С. 105–110.
24. Федонін О. С. Потенціал підприємства: формування та оцінка / Федо-
нін О. С., Рєпіна І. М., Олексюк О. І. – К. : КНЕУ, 2003. – 316 с.
25. Петрович Й. Производственная мощность и экономика / Й. Петрович,
Р. Атаманчук. – Львів : Світ, 1990. – 188 с.
26. Садеков А. А. Ресурсный потенциал предприятия : учеб. пособ. / Саде-
ков А. А., Фролова Л. В. , Шаруга Л. В. – К. – Донецк : ДонДУЭТ. – 1998. – 110 с.
27. Фонотов А. Г. Ресурсный потенциал: планирование, управление / Фоно-
тов А. Г. – М. : Экономика. – 1985. – 151 с.
28. Афанасьев Н. В. Управление развитием предприятия : монография
/ Афанасьєв Н. В., Рогожин В. Д., Рудыка В. И. – Х. : Издат. Дом «ИНЖЭК», 2003. – 184 с.
29. Раєвнєва О. В. Управління розвитком підприємства : методологія, механізм, моделі : монографія / Раєвнєва О. В. – Харків : ВД «ІНЖЕК», 2006. – 496 с.
30. Уолш К. Ключові фінансові показники. Аналіз та управління розвитком підприємства / Уолш К. – К. : Всеувито; Наук. думка, 2001. – 367 с.
31. Тимощук М. Р. Концептуальні засади оцінювання можливостей розвитку підприємства / М. Р. Тимощук // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Ринкові перетворення в Україні в умовах світових інтеграційних процесів : зб. наук. пр. / НАН України, Ін-т регіон. дослідж. ; відп. ред. М. І. Долішній. – Львів, 2005. – Вип. 6 (LVI). – С. 618–627.
32. Тимощук М. Р. Індикативне планування на макрорівні / М. Р. Тимощук
// Регіональна економіка. – 2004. – № 1(31). – С. 210-217.
33. Петрович И. М. Планирование использования системы машин
/ И. М. Петрович, В. И. Игнатущенко. – Львов : Свит, 1990. – 188 с.
34. Авдеенко В. И. Производственный потенциал промышленного предприятия
/ В. И. Авдеенко, В. А. Котлов. – М. : Экономика, 1989. – 240 с.
35. Архипов В. М. Проектирование производственного потенциала объединений / Архипов В. М. – Ленинград : Изд-во ЛГУ, 1984. – 160 с.
36. Сио К. К. Управленческая экономика / Сио К. К. – М. : Инфра-М, 2000. – 671 с.
37. Вітлінський В. В. Ризик у менеджменті / В. В. Вітлінський, С. І. Наконечний. – К. : Борисфен-М, 1996. – 336 с.
38. Ястремський О. І. Моделювання економічного ризику / Ястремський О. І. – К. : Либідь, 1992. – 176 с.
39. Файхутдинов Р. А. Разработка управленческого решения / Файхутдинов Р. А. – М. : ЗАО «Бізнес-школа» Интел-Синтез», 1998. – 272 с.
40. Тимощук М. Р. Індикативне планування: зарубіжний досвід та перспективи застосування в Україні / М. Р. Тимощук // Регіональна економіка. – 2005. –
№ 3. – С. 230–237.
41. Державне управління в Україні / за ред. В. Б. Авер’янова. – К., 1999. –
С. 30–50.
42. Иванов Е. Индикативное планирование развития экономики / Е. Иванов
// Экономист. – 1997. – № 9. – С. 3–6.
43. Словник сучасної економіки Макміллана / за ред. Д. Пірса ; [пер. з англ.]. – К. : АртЕк, 2000. – 640 с.
44. Финансово-кредитный энциклопедический словарь / под. ред. А. Г. Гряз-новой. – М. : «Финансы и статистика», 2002. – 349 с.
45. Вертакова Ю. В. Прогнозирование и индикативное планирование в регионе
/ Вертакова Ю. В., Кузьбожева Э. Н., Самофанова Е. В. – Курск : Курск. гос. тех. ун-т, 2001. – 124 с.
46. Коледова О. Л. Применение экономико-математического моделирования в индикативном планировании / О. Л. Коледова // Вестник ДГТУ. – 2002. –
Т. 2, № 4 (14). – С. 423–430.
47. Доклад Центра экономических исследований «Международный опыт индикативного планирования и возможности его применения в Узбекистане» [Электронный ресурс]. – Режим доступа:
http://www.cer.uz.
48. Delorm R., Andre Ch. L Elat et L economie / R. Delorm, Ch Andre. – Paris : Ed. Senit, 1993.
49. Tani Konichi. Planning Through National Consensus / Tani Konichi // Work in Business United Nations University. – Tokyo, 1997. – Vol. 10. – Mai. – P. 7–12.
50. Haitani Kanji. The Japanese Economic System / Haitani Kanji. – New Jork, 1996. – P. 70–81.
51. Цзиньвэнь Ли. Роль государственного регулирования в экономике Китая / Ли Цзиньвэнь // Вопросы экономики. – 1999. – № 7. – С. 156–162.
52. Батин В. Индикативное управление от Франции до Татарстана / В. Батин
// Время и деньги. – М., 2001. – С. 1–8.
53. Анализ социально-экономического развития. Министерство экономи-
ческого развития и внешних связей республики Бурятия [Электронный ресурс]. – Режим доступа:
http: //economy. Buryatia.ru: 8085/econ/ot-indican. html.
54. Волошин А. И. Индикативное планирование как инструмент повышения эффективности функционирования государственного сектора / А. И. Во-лошин // Актуальные проблемы и перспективы развития экономики Украины в контексте глобализации : материалы Всеукр. науч.-практ. конф.,
г. Алушта, 29 сент. – 10 окт. 2004 г. – Алушта, 2004. – С. 113–122.
55. Тимощук М. Р. Система індикативного п